Роль формування вмінь і навичок самостійної роботи з іноземною фаховою літературою у професійному становленні дорослої людини

Размещено на http://www.allbest.ru/

АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ І ОСВІТИ ДОРОСЛИХ

НАВЧАЛЬНОМЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК

РОЛЬ ФОРМУВАННЯ ВМІНЬ І НАВИЧОК САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ З ІНОЗЕМНОЮ ФАХОВОЮ ЛІТЕРАТУРОЮ У ПРОФЕСІЙНОМУ СТАНОВЛЕННІ ДОРОСЛОЇ ЛЮДИНИ

Л.Є. Сігаєва, М.Г. Гордієнко

Київ 2007

Зміст

Вступ

Розділ 1. Визначення соціальних цінностей дорослою людиною у професійному навчанні

1.1 Освіта дорослих у професійному становленні сучасної людини

1.2 Чинники, що впливають на визначення соціальних цінностей дорослою людиною

1.3 Поняття «освіта» та «навчання» у педагогічній теорії

1.4 Розвиток освіти дорослих у контексті неперервної освіти

1.5 Дистанційна освіта як форма організації навчання дорослих

1.6 Освіта дорослих у міжнародному вимірі

1.7 Етапи розвитку освіти дорослих

Розділ 2. Проблема професійного становлення дорослої людини в психолого-педагогічній літературі

2.1 Професійна підготовка дорослих у контексті1 неперервного навчання

2.2 Самостійність та творчість у професійному становленні дорослої людини

2.3 Особистісно орієнтована парадигма в освіті дорослих

2.4 Компетентісний підхід в професійній підготовці дорослих

2.5 Впровадження педагогічних технологій в освіту дорослих

Розділ 3. Формування вмінь та навичок самостійної роботи дорослих з іноземною фаховою літературою

3.1 Визначення поняття самостійної роботи в освіті доросих

3.2 Визначення понять «вміння» й «навички» у процесі самостійної роботи дорослих

3.3 Складові самостійної роботи дорослих з іноземною фаховою літературою

3.4 Етапи самостійної роботи дорослих з іноземною фаховою літературою

3.5 Організація та проведення самостійної роботи дорослих з іноземною фаховою літературою

Висновки

Література

Вступ

У Декларації, прийнятій V Міжнародною конференцією по освіті дорослих (м. Гамбург, липень 1997 р.) зазначено, що освіта дорослих - це не тільки право, це один із ключів, що відкривають двері у ХХІ століття. Така освіта є результатом активної життєвої позиції й умовою всебічної участі людини в житті суспільства. Неперервна професійна освіта в сучасних умовах є об'єктивною потребою й водночас невід'ємною складовою успішної професійної кар'єри людини, умовою її адаптації до сучасних реалій життя і світу праці. Пріоритетним завданням освіти дорослих, як це відзначається в матеріалах ЮНЕСКО, є забезпечення людини комплексом знань і умінь, необхідних для активного творчого життя, що приносить задоволення у сучасному динамічно мінливому суспільстві.

Чим вище рівень освіти людини, тим більше вона прагне до професійної майстерності й самореалізації, набуття нових фахових знань.

Разом з тим, жорстокі вимоги ринку потребують іноді кардинальної перекваліфікації, підвищення кваліфікації фахівців, іноді зміну їх професії.

Швидке старіння наукової інформації, поява нових технологій, реформування соціально-економічної системи створили в суспільстві ситуацію, коли стало неможливо навчати один раз на все життя і тим самим заклали вимогу людині поглиблювати й оновлювати знання, вміння й навички постійно або через певні проміжки часу.

Функціональна неграмотність, тобто нездатність людини ефективно виконувати свої професійні чи соціальні функції, не дивлячись на отриману освіту, загострила проблему якості освіти дорослих. Випускники навчальних закладів виявляються непідготовленими до вимог, що пред'являють їм роботодавець і соціальне оточення. Традиційна кінцева освіта, що давала можливість одержати загальні й професійні знання протягом визначеного періоду навчання, змінюється освітою упродовж життя людини.

За таких умов процес навчання дорослих, який у світовій практиці розглядається як неперервний, потребує розробки нових педагогічних, інтенсивних та оптимальних стратегій. У вітчизняній і зарубіжній літературі існують різні підходи щодо розуміння дорослості (І.О.Бєол, С.Г.Вєршловський, Л.П.Вовк, П.В.Горностаєв, О.В.Даринський, С.І.Змійов, Н.К.Крупська, Л.М.Лєсохіна). Як правило, стан дорослості визначається за такими ознаками :

хронологічний вік;

психофізіологічна зрілість;

соціальна зрілість;

повна цівільно - правова дієздатність;

економічна самостійність;

залученість у сферу професійної (оплачуваної) праці.

Дотепер у педагогіці освіта дорослих розглядалася як навчання дорослих, поєднане з їх вихованням, як вид діяльності, який здійснюється в спеціальних організованих умовах. Поява поняття неперервної освіти унеможливило її колишнє вживання - неперервна освіта не зводиться до неперервного навчання і виховання. Освіта дорослих не обмежена визначеними термінами навчання і стінами навчальних закладів. Вона набуває риси процесу розвитку особистості протягом усього соціального активного життя, риси неперервного освітнього процесу.

Дослідженню означеної проблеми сприяє вивчення історико-педагогічного аспекту становлення освіти дорослих в Україні, сучасного осмислення тенденцій її розвитку в умовах ринкової економіки.

Психолого-педагогічні дослідження освіти дорослих було розпочато в Росії до 1917 року. Засновником теорії загальної освіти дорослих в Росії вважається К.Д.Ушинський. Він обгрунтував цілі освіти дорослих, сприяв поширенню навчальних закладів для них. У статті К.Д.Ушинського “Недільні школи” були сформульовані основні педагогічні проблеми, актуальність яких не втрачена і сьогодні. Саме він висунув ідею взаємозумовленості навчання дорослих з їхньою виробничою діяльністю, обґрунтував необхідність наочності, розвиваючий метод у навчанні дорослих, розробив вимоги до змісту освіти в недільних школах. К.Д.Ушинський, проголошуючи основним завданням недільної школи розвиток в учнів бажання і здібностей самостійно працювати, фактично започаткував ідею неперервної освіти.

Проблемі педагогіки дорослих та її місцю в системі наук присвятив свої праці ще у 1919 р. Є.М. Мєдинський. З однієї системи наукових знань він виділив широкий напрям науку про виховання людини від народження до кінця життя, яку назвав антропогогікою. Антропогогіку, у свою чергу, підрозділив на дві великі галузі: педагогіку - науку про виховання дітей і андрагогіку - науку про виховання дорослих.

У 19171921рр. проблеми позашкільної освіти набували подальшого розвитку. Позашкільна освіта розглядалась як освіта дорослих, яка переросла у політосвіту. Як зазначає у науковому дослідженні Л.П.Вовк: “Протягом Х1ХХХ ст. для характеристики проблеми освіти дорослих використовувалися терміни “освіта дорослих”, “позашкільна освіта” (з 90х років Х1Х ст.), „політосвіта” (1920р.), “неперервна освіта” (з 60х років ХХ ст.) “.

У спеціальній сучасній педагогічній літературі поряд з поширеним терміном “андрагогіка”(освіта дорослих) використовуються також “теорія освіти дорослих”, “теорія і методика освіти дорослих”, “педагогіка дорослих”, “навчання дорослих” та ін. Спочатку завданням освіти дорослих була боротьба з ліквідацією неписьменності. У березні 1920р. Перша Всеукраїнська нарада з питань освіти затвердила схему освіти в Україні. 15 травня 1920 р. РНК УСРР ухвалив Постанову про затвердження колегії Наркомосвіти. Одночасно у цей період починається робота з підготовки педагогічних кадрів; створюються навчальні заклади для дорослих у тому числі з вечірньою та заочною формами навчання.

Особливим періодом розвитку освіти в Україні були 20ті роки ХХ ст., періодом культурно освітнього відродження. Вони позначені організаційним формуванням першої в Україні системи освіти для дорослих, успіхами в ліквідації неписьменності, відновленням традиції неперервності освіти, пошуками спроб поширення загальноосвітніх знань у концепції національного утворення.

На початку 20х років ХХ ст. в освіті дорослих формувались дві принципово різні концепції розвитку навчальних закладів: з орієнтацією на першочерговість професійної підготовки (українська система освіти) і з орієнтацією на загальну освіту (російська система освіти). Наркомпрос України і відділи Головполітосвіти зокрема відстоювали позицію, щоб всі школи дорослих (крім шкіл елементарної грамотності) мали певну професійну визначеність. У 1922р. Кодексом Законів про народну освіту закріплювався факт освіти дорослих в Україні, яка була підпорядкована з 1920 року Головполітосвіті.

Отже, вже в перші десятиліття радянської влади в країні виникли різні форми освіти дорослих, котрі насамперед вирішували задачі загальноосвітньої підготовки трудящих. Однак, відсутність системи, її стихійність - гостро порушили питання про формування цілісної системи освіти дорослих, здатної вирішувати задачі підготовки кадрів. Здійснення принципу єдності загальної освіти дорослих, а також її теоретичного осмислення виявилося складною справою.

Деякі вчені зводили це поняття до наступності між різними ланками освіти дорослих; інші виступали проти такого трактування і заперечували можливість наступності в системі шкіл дорослих. Н.К.Крупська вважала, що освіта дорослих повинна вбирати в себе такі ознаки, як єдність цілей, приступність шкіл для всіх бажаючих одержати освіту. При цьому вона відзначала важливість забезпечення в роботі шкіл дорослих наступності і систематичності.

Наш сучасник - російський дослідник П.В.Горностаєв підкреслює, що система загальноосвітніх установ для дорослих повинна будуватися на основі тих принципів, що забезпечувала б їй подальший розвиток; вона повинна бути гнучкої, здатної задовольнити різні запити людей, забезпечивши наступність установ, розкриваючи тим самим принцип неперервності освіти.

У зв'язку зі змінами соціально-політичного життя в країні трансформувалися задачі освіти дорослих.

У 2030ті рр. ХХ ст. у країні була створена мережа шкіл (у тому числі для дорослих) і ця задача була актуальною до 50х рр. ХХ ст.; у 30 -40 ті рр. ХХ ст. система загальної освіти дорослих установлює більш тісні зв'язки із системою партійної і політичної освіти, із системою професійної освіти; очні форми навчання поєднуються з заочними. Тим самим складається широко розгалужена система освіти дорослого населення, що має різні підсистеми, форми і методи навчання (система політичної освіти, народні університети, лекторії, курси різного профілю й ін.).

Якщо у 70ті рр. ХХ ст. необхідно було підвищити загальноосвітній рівень дорослих з поглибленням знань у тій чи інший області, то сьогодні необхідно дорослій людині знайти своє місце у нових соціально економічних, ринкових відношеннях, придбати таку освіту, яка була би здатна допомогти людині вижити.

Неперервна професійна освітня і самоосвітня діяльність людини приводять до значних змін не тільки її інтелекту, але і всіх інших психологічних якостей людини. Але тільки за рахунок самоосвіти ці питання не вирішити. На допомогу дорослій людині приходять система підвищення кваліфікації, підготовки і перепідготовки кадрів, різні курсі.

З кожним роком традиційні функції освіти дорослих розширюються, створюються нові розрахункові курси по вивченню комп'ютерній техніці й іноземним мовам, у задачу яких поступово входить підвищення культурного рівня працюючого населення.

Особливого розгляду в контексті проблематики заслуговує положення безробітних, число яких постійно зростає. Серед них виділимо дві групи : а) ті, хто тимчасово позбавився роботи у своїй галузі внаслідок скорочення виробництва, але пропонує до неї повернутися; б) ті, хто втратив роботу зі своєї спеціальності внаслідок структурної перебудови, що відбувається в країні, економіки, втратив свою спеціальність. На відміну від безробітних першої групи представникам другої у майбутньому буде потрібно повністю змінити професію. У цьому випадку професійні знання й уміння, придбані в минулому, виявляються непотрібними; людині необхідно добувати нові спеціальні знання і навички, адаптуватися до нової обстановки. Життєві ситуації часом ставлять дорослу людину в складне становище, коли відчувається втрата почуття нового, знижується професійний рівень.

Теоретичний матеріал, що характеризує етап розвитку освіти дорослих в Україні у ХХ ст. міститься у працях видатних діячів освіти: Я.Ряппо, Г.Гринька, М.Скрипника, Н.Крупської, А.Луначарського. Постановкою проблеми освіти дорослих у 2030х рр. ХХ ст. займались Л.Воронець, М.Драгоманов, А.Зільберштейн, О.Музиченко, І.Стешенко, Я.Чепіга та ін.

Освіта дорослих розглядалась не лише як засіб елементарної грамотності, а як засіб розвитку, удосконалення особистості.

Зазначимо, що сучасні українські дослідники приділяли певну увагу вивченню аспектів розвитку педагогічної, зокрема освіти дорослих в Україні. Для нас цінними дослідженнями є: “Тенденції розвитку університетської педагогічної освіти в Україні” Глузмана О.В, “Вища педагогічна освіта в Україні: історія, досвід, уроки” (19171985 рр.) Майбороди В.К, “Тенденції розвитку педагогічної освіти в Україні” Лугового В.І., “Теоретикометодичні основи функціонування системи післядипломної освіти в Україні” Протасової Н.Г., “Загальнопедагогічна підготовка вчителя в історії вищої школи України” (ХІХ - перша чверть ХХ ст.) Дем'яненко Н.М., “Система різнорівневої підготовки фахівців в Україні” (теоретикометодологічні аспекти) Лігоцького А.О., ”Генезис пріоритетних тенденцій освіти дорослих в Україні “(11пол.Х1Х ст.20ті рр. ХХ ст.) Вовк Л.П. та ін..

Вивчення проблеми протягом різних періодів історії суспільства створює умови для наукового збагачення стійких рис у цій сфері, як парадигми розвитку педагогіки і освіти в Україні в цілому. Проте проблема виявлення тенденцій у розвитку професійної освіти дорослих в Україні в її історичному аспекті ще й досі залишається поза увагою дослідників.

Посилення уваги до сфери освіти дорослих є одним із показників гуманізації освітньої політики держави. Освіта дорослих може бути розглянута як один із потужних каналів демократизації суспільства через усвідомлення населенням своїх прав і обов'язків, формування правової культури і цивільної самосвідомості.

У суспільній свідомості українського социума ще не склалися уява і модель існуючого в дійсності феномена «освіти дорослих». Власне життя, звичайно, не мислиться в освітніх категоріях, що не дозволяє відчинити для себе реальні ефекти індивідуального розвитку і особистісного зростання. Хоча усвідомлення реальності цього розвитку в складній ситуації сучасного соціального життя здатне стати для людини потужною соціокультурною і психотерапевтичною підтримкою. Цінності цивільного суспільства, спроможні виступати системообразующими в розвитку освіти дорослих, поки ще частіше декларуються.

Глобалізація суспільних проблем, що веде до формування єдиного світу, становлення інформаційного суспільства, зміни в його структурі, виникнення нових видів людської діяльності ставлять людей перед необхідністю мобильно реагувати на зміни, що відбуваються, частіше усього в ситуації непевності і ризику. У той же час і сама людина поступово усе більше усвідомлює свою самоцінність і унікальність своєї ролі в трансформації суспільства.

Уява «людини сучасності», що затверджується в суспільній свідомості, це насамперед уява людини що розвивається, спроможного самостійно вишиковувати свою життєдіяльність.

Сучасна особистість виявляє не тільки спроможність орієнтуватися в соціальному виробництві, що розширюється, але і внутрішню гнучкість, розманітність інтересів, розуміння цінності самовдосконалення й усвідомлення дійсного як особо значимого часу виміру людського існування.

Вона стає спроможної визначати призначення і зміст кожного періоду свого життя, усвідомлювати реальні можливості і самоцінність власного розвитку. У різних ситуаціях і на різних етапах вона бачить себе активним соціальним суб'єктом, людиною, що осмислює життя, що споглядає, інтепретуючим, що інтенсивно пізнає світ, людиною що самоудосконалюється і передає свій досвід іншим. Гуманістичне бачення людини «дає йому право» на ту життєву позицію і спосіб життя, що у найбільшій мірі відбивають його індивідуальність і неповторність, природно, не на шкоду іншим людям і навколишньому світу. При цьому будьякий вид обраної діяльності людини в процесі його життя інтенсивно розвивається за умови його «зрощування» з освітою (Л.Н.Лесохина), освоєнням соціального, духовного або практичного досвіду. Тому освіта, навчання в житті дорослої людини є або може стати одним із головних механізмів рішення багатьох актуальних для нього проблем.

Водночас задача модернізації нашої держави за допомогою освіти не може бути вирішена без приведення вітчизняної теорії і практики освіти дорослих у відповідність із світовою практикою.

Сучасна соціальноекономічна ситуація в Україні прогнозує збільшення значимості освіти дорослого населення в найближчі 10 років. Перехід до 12річної освіти, наявність значної кількості дітей, що узагалі не навчаються в школі, формують ситуацію збільшення в найближчі роки дорослих, що не мають повної середньої, а іноді і середньої базової освіти, що означає необхідність у розробці адаптивних освітніх систем, які виконують компенсаторну функцію (вечірні / змінні школи, екстернат). Поняття освіти дорослих включає усі види післявузівської професійної додаткової освіти (підвищення кваліфікації, перепідготовка, підготування по нових спеціальностей), варіанти вечірнього (змінного) навчання й екстернату, різноманітні форми задоволення освітніх потреб дорослої людини в непрофесійній сфері і сфері дозвілля, різноманітні форми світського й релігійного просвітництва, самоосвіта і духовне становлення.

Можна стверджувати, що відсоток дорослих, що потребує навчання у додатковій, професійній й загальнокультурній освіті, має тенденцію до наростання.

Динамічний розвиток сучасного виробництва різко підвищує вимоги до рівня кваліфікації всіх робітників, що веде до необхідності «довічного» підвищення кваліфікації і перепідготовки. У свою чергу ідеї адаптивності, мобільності, модернізації вітчизняних кадрів для свого втілення в реальності потребують принципово нових моделей підвищення кваліфікації і перепідготовки спеціалістів усіх галузей. Необхідність компенсації прогалин в загальнокультурній освіті виникає в дорослого населення також у міру устарівания знань і умінь, отриманих дорослим населенням у «минулому сторіччі».

Масовість феномена освіти дорослих формує соціальну потребу у фахівцях із навчання дорослих (андрагогів), оскільки науково обгрунтована принципова відмінність навчання дорослої людини від навчання дітей і юнацтва. Наявність такого роду спеціалізації в освіті обумовлює необхідність існування державної системи підготування (перепідготовки) і підвищення кваліфікації.

Рухливість і множинність форм реалізації освіти в дорослому віці робить освіту дорослих джерелом інновацій і ініціатив, спонукає її упорядкувати на основі загальних принципів єдині вимоги до якості освітяньских послуг у цій сфері. Існуючий сьогодні фрагментарний, несистематизированный у масштабі країни досвід навчання дорослих потребуває системного наукового осмислення, проведення комплексних масових досліджень, масштабних експериментів на рівні різноманітних регіонів України. Сама думка про корисність постійного накопичення знань у будьякому віці людини зародилася дуже давно, у далекій давнині.

Однак, своє науковопедагогічне втілення вона придбала тільки в Ій половині ХХ століття, коли перетерпівши еволюцію, освіта значно видозмінила свою роль, значення і функції в житті суспільства й окремої людини.

Визнання необхідності для кожної людини постійного підвищення свого загальноосвітнього, професійного і культурного рівня ґрунтується не тільки на потребах сучасного етапу суспільного розвитку, але, у першу чергу, на інтересах самих людей.

Перехід країни до ринкової економіки передбачає перебудову системи освіти.

Освіта - це така сфера людської діяльності, у якій постійно здійснюються активні пошуки нового змісту, різноманітних підходів до навчання, використовуючи нові технології, що відповідають духу часу й освітніх потреб особистості в суспільстві.

Саме освіта, з одного боку, надає дорослій людині найбільш широкі можливості для прояву його ініціативи, заповзятливості, для додатка всіх його сил і здібностей, а з іншого боку, вимагає більшої відповідальності і самостійності в прийнятті компетентних рішень.

Брак освіти заважає росту кваліфікації і професійної мобільності, не дає опанувати безліччю цікавих професій, нарешті, просто утруднює спілкування з іншими людьми.

Засвоєння нових знань є одним із кращих способів постійного удосконалювання людської особистості, підвищення її інтелектуального і творчого потенціалу.

І оскільки навчити людину раз і назавжди неможливо, то підвищення кваліфікації і перепідготовка фахівців (післядипломна освіта для дорослих) є об'єктивною потребою суспільного розвитку. Разом з тим, перебудова економіки країни вимагає неперервного накопичення і відновлення знань, удосконалювання навичок, умінь, що робить проблему підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів винятково гострою й актуальною.

У теоретичному і практичному аспектах підвищення кваліфікації і перепідготовка кадрів стають ведучими факторами якісного відтворення робочої сили, найважливішою ланкою неперервної освіти.

В умовах переходу до ринкових відносин в економіці, скорочення чисельності працівників виникає необхідність підвищення кваліфікації і перепідготовки більшої кількості кадрів.

Однак, поряд з позитивними результатами система підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів має ряд істотних недоліків і невирішених проблем:

? повільними темпами розвивається матеріальнотехнічна база системи;

? відсутні матеріальні і моральні стимули для слухачів системи підвищення кваліфікації;

? слабко розроблена нормативноправова база;

? низкою залишається заробітна плата викладачів (методистів) усіх форм установ системи підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів, що зумовлює їх шукати працевлаштування у недержавніх установах;

? не вирішена проблема підвищення кваліфікації самих професійновикладацьких кадрів;

? слабко розроблена інформаційна база системи підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів;

? помітно скорочується склад слухачів (у зв'язку з економічними і побутовими причинами);

? не вдається оновити професійновикладацький склад інститутів, залучаючи нові сили;

? через низькі ставки погодинної оплати праці інститути не мають можливості залучати до навчального процесу висококваліфікованих фахівців.

Робота навчальних закладів і підрозділів системи підвищення кваліфікації фахівців в умовах ринкових відносин вимагає їхньої стійкості.

У зв'язку з цим з'явилася необхідність об'єднання фахівців в асоціації. Асоціації необхідні як учителям шкіл, ліцеїв, гімназій, викладачам вищих навчальних закладів, лікарям так і інженерам, а також робітникам різних спеціальностей.

Створення асоціацій дозволить скоординувати зусилля по навчанню і перепідготовки всіх рівнів фахівців відповідно до потреб суспільства.

До складу членів асоціації повинні ввійти представники науки, тому що необхідно проводити наукові дослідження, які торкаються наявності і перспектив створення нових робочих місць, упровадження нових відкриттів і нових технологій.

У свою чергу необхідний союз зі службами зайнятості населення. Асоціації повинні :

? брати участь у розробці нормативних актів їхньої діяльності (автор: асоціації створюються за професійною ознакою) в умовах переходу до ринкової економіки;

? сприяти придбанню членами асоціації нових навчальних посібників, організації видавничої діяльності, розробці сучасних технічних засобів навчання і комп'ютерної техніки;

? створювати консультативні та юридичні служби по забезпеченню запитів підприємств і окремих громадян;

? створювати банк даних про склад консультантів, викладачів, науковців по конкретних проблемах;

? регулювати фінансові витрати на проведення наукових досліджень;

? залучати зарубіжних представників до роботи, що дозволить проведення спільних наукових досліджень, а також забезпечить обмін інформацією, стажування слухачів і викладачів.

Розглядаючи питання навчання фахівців у системі підвищення кваліфікації, доцільно реалізувати наступне:

? прийняти положення про систему післядипломної освіти;

? узаконити державний стандарт якості навчання;

? визначитися по вимогах до викладачів (з огляду на якість викладання і його фінансування).

Перехід економіки до ринкових відносин, виникнення ринку праці вимагає більш оперативного і гнучкого реагування. З цією метою навчальним закладам і підрозділам системи післядипломної освіти повинна бути надана велика самостійність як у господарськоправовій, так і в учбовометодичній діяльності.

До числа необхідних заходів варто віднести:

? розгортання консультаційної роботи з проблем упровадження нових технологій, нової техніки, управління, економіки тощо з пільговим оподатковуванням чи його скасуванням;

? надання права затверджувати навчальні плани і програми із широким застосуванням модульного методу;

? надання права навчальним закладам приймати до навчання як слухачів окремих працівників за власною ініціативою;

? створення банку даних про наявність усіх видів освітянських послуг, що робляться навчальними закладами і підрозділами системи післядипломної освіти;

? створення нових підприємств, кооперативів;

? перебудову навчального процесу для потреб ринку праці (як окремої особистості, так і колективів підприємств).

Задача системи підвищення кваліфікації полягає в забезпеченні освоєння працівниками основ ринкової економіки, ліквідації чи профілактиці функціональної неграмотності населення.

Однак, крім економічних знань, система післядипломної освіти повинна сприяти підвищенню професійної майстерності фахівців на основі досягнень науки.

Зрозуміло, що ефективність роботи фахівця багато в чому визначається не тільки його спеціальною підготовкою, але і широтою загального кругозору.

Тут доречно згадати слова відомого німецького просвітителя XVIII ст. Г.Ліхтенберга: «Хто не розуміє нічого, крім хімії, той і її розуміє недостатньо».

В даний час усе більше звучання здобуває цінність гуманітарних знань. І це природно, тому що фахівець з низькою гуманітарною підготовкою не зможе на високому професійному рівні вирішувати складні економічні задачі. Під гуманітаризацією освіти варто розуміти не тільки введення в навчальний процес суспільствознавчих, соціальноекономічних і інших гуманітарних курсів, але і формування правильного підходу до етичних, моральних загальнолюдських цінностей.

Як своєчасно зауважив Президент АПН України В.Г.Кремень: «Гармонійно розвинена особистість має бути головною метою і змістом усієї системи освіти. Замість пріоритету держави в освітянському просторі на перше місце має бути поставлена сама людина».

Варто зазначити, що процес переходу до ринкової економіки буде складним і тривалим. Відсутність досвіду роботи в нових умовах, украй важке фінансове і матеріальнотехнічне забезпечення багатьох навчальних закладів, низька заробітна плата професорськовикладацького складу і ряд інших причин утрудняють цей перехід. Разом з тим, необхідно виділені ресурси на створення центрів по підвищенню кваліфікації фахівців направити на зміцнення діючої нині системи підвищення кваліфікації, де вже створені науковопедагогічні колективи, матеріальнотехнічна база, визначений рівень навчання слухачів.

Безумовно, виконання цих задач повинно здійснюватися на державному рівні і при його повній підтримці.

Розділ 1. Визначення соціальних цінностей дорослою людиною у професійному навчанні

1.1 Освіта дорослих у професійному становленні сучасної люлюдини

Перехід до ринкової економіки викликав нові суспільні відносини між людьми, злам стереотипів форм життєдіяльності людини, що зумовило відповідне теоретичне осмислення попереднього досвіду, зміни цінніснозначущих орієнтирів, котрі утрудняли вибір стратегії життєдіяльності. Високий рівень знань, культури, інформаційної оснащеності громадян зараз по праву розглядається як найважливіша конкурентна перевага одних держав над іншими.

Уся історія розвитку цивілізації, як й історія розвитку освіти, призводить до висновку, що навчання - основний вид діяльності людини. Особливо очевидно це стало наприкінці ХХ сторіччя, коли людство почало твердо уявляти, що головна небезпека самого його існування заключається не стільки в глобальних кризах, навіть не стільки в недосконалості самої людини, скільки в зростанні компетентності людини, необхідної для того, щоб справлятися або пристосовуватися до цих змін. Криза компетентності людини - ось головна небезпека кінця ХХ сторіччя.

Щоб уникнути цієї небезпеки, щоб достойно відповісти на виклики часу, головною задачею людства, на думку одного з найбільш відомих теоретиків і практиків освіти дорослих - американського вченого М.Ш. Ноулза, стало “виробництво компетентних людей - таких людей, які були б спроможні застосовувати свої знання в умовах, що змінюються, і … чия основна компетенція полягала б в умінні включитися в постійне самонавчання протягом усього життя” [9, 1819].

Компетентність розуміють як уміння справлятися із життєвими ситуаціями, більшість котрих навіть неможливо спрогнозувати. За визначенням Гончаренко С.У., вчення про цінності розглядає аксіологія.

Поняття „цінність” є центральним в аксіології, яка сформувалась на початку ХХ ст. і була надалі розроблена плеядою німецьких і американських учених (М.Шеллер, Н Чартман, Р.Перрі, С.Пеппер). Що стосується цінності освіти, то сьогодні вона постійно зростає. ЮНЕСКО розглядає політику в галузі освіти дорослих не тільки як постійний процес збагачення знань, умінь, але й у значній мірі як творення особистості; признається активна роль дорослої людини, його культура, ідеали і цінності в якості основи стійкого розвитку суспільства.

ЮНЕСКО розглядає політику в галузі освіти дорослих не тільки як постійний процес збагачення знань, умінь, але й, значною мірою, як освіту особистості; визнається активна роль людини, її культура, ідеали і цінності як основи стійкого розвитку суспільства.

Освіта розширила і продовжує розширювати свої межі та масштаби, проникаючи буквально у всі сфери буття сучасної людини. Сфера освітніх послуг надає людині, котра навчається, можливості одержувати знання, уміння, навички і якості, необхідні їй для професійного і соціального просування, для розвитку особистості, для поліпшення всіх сфер свого буття практично протягом усього життя. Реалізована на практиці концепція неперервної освіти дозволяє людині одержувати необхідні їй на кожному етапі різноманітні блоки компетентності.

А ця необхідність у сучасній людини виникає практично щодня, оскільки її освітні потреби вже не обмежуються загальносередньою і визначеною професійною освітою. Сучасна людина прагне бути компетентною у всіх сферах, у тому числі й у суспільному, сімейному й особистому житті. Потужне бажання бути самостійною, самокерованою особистістю, прагнення до самореалізації захоплює людину до усе нових і нових сфер і форм пізнання. Нові технології передачі інформації, нові форми і методи надають сучасній людині величезні можливості для задоволення своїх освітніх потреб.

Разом з тим, зауважимо, що інформація і теоретичні знання є стратегічними ресурсами країни і, поруч з рівнем розвитку освіти, в багатьох випадках, визначають її суверенітет і національну безпеку. Водночас, безмежні можливості вибору шляхів навчання ставлять перед людиною нові складні задачі. Вона сама стає реальним суб'єктом процесу навчання. Але це покладає на людину нову, величезну відповідальність, що раніше, в основному, брало на себе суспільство в особі держави. Це жадає від індивіда нової компетентності уміння вчитися, організовувати своє навчання.

Щоб успішно діяти в інформаційному суспільстві в умовах технологій виробництва, що ускладнюються, і конкуренції на ринках праці, доросла людина повинна постійно вміти використовувати нові технології при рішенні професійних задач, що стоять перед нею.

Процес соціальноекономічних змін у суспільстві зажадав перегляду освітньої політики як у цілому, так і складових її компонентів, зокрема, стратегії освіти дорослих, що покликана допомогти людині правильно орієнтуватися в життєвій ситуації, що змінилася, іншими словами адаптуватися.

«Учитися, щоб жити, а не жити, щоб учитися», - таке гасло багатьох сучасних педагогів. Освіта допомагає людині включитися в життя, адаптуватися в ньому, адже метою освіти є підготовка її до життя в соціумі, бути обізнаною в різних його сферах тощо.

Адаптація суспільства до інформаційних цінностей визначається сьогодні, головним чином, рівнем інтелектуалізації його членів, їх спроможністю працювати, засвоювати і використовувати на практиці нові знання, прилади і матеріали, а також нові технології. Змінюються знаряддя і предмети праці: основним предметом праці стає інформація, а як знаряддя праці виступають нові інформаційні технології. Пріоритетним над матеріальним стає виробництво інформаційних цінностей. Інформація і знання розглядаються як основний стратегічний ресурс суспільства. Найбільш детальну характеристику основних рис нової фази розвитку суспільства дав американський соціолог Д. Белл:

основним принципом, що визначає адаптацію і розвиток в інформаційному суспільстві, стають знання;

основний сектор виробництва визначається кількістю і якістю наданих населенню послуг;

головний континґент -- службовці, котрі працюють з інформацією, знаннями, символами;

вищий рівень потреб особистості визначається її знаннями і самореалізацією;

рушійною силою розвитку суспільства є інформація і технології опрацювання знань;

стратегічним ресурсом розвитку суспільства є освіта і розумовий потенціал;

основний вид технологій - розумова технологія, яка прийшла на зміну механізованої;

методи управління і прийняття рішень ґрунтуються на побудові адаптивної моделі бази прийняття рішень із широким притягненням теорії системного аналізу [25, 6364].

У цьому розумінні дорослій людині допомагає андрагогіка - наука, що вивчає питання теорії та практики навчання дорослої людини. Посилення уваги до сфери освіти дорослих є одним із показників гуманізації освітньої політики держави. Освіта дорослих може бути розглянута як один із потужних каналів демократизації суспільства через усвідомлення населенням своїх прав і обов'язків, формування правової культури і цивільної самосвідомості.

Водночас, в Україні, де соціальні зміни носять інтенсивний характер, а саме соціальне життя одержує риси неперервного освітнього процесу, задача розвитку освіти дорослих як одного з головних механізмів становлення нового суспільства і сучасної особистості, на жаль, ще не набула необхідного загальносуспільного визначення.

У суспільній свідомості українського соціума ще не склалися уявлення і модель існуючого в дійсності феномена «освіти дорослих». Власне життя, звичайно, не усвідомлюється в освітніх категоріях, що дозволяє відчинити для себе реальні аспекти індивідуального розвитку та особистісного зростання. Хоча усвідомлення реальності цього розвитку в складній ситуації сучасного соціального життя здатне стати для людини потужною соціокультурною і психотерапевтичною підтримкою. Глобалізація суспільних проблем, становлення інформаційного суспільства, його зміни, виникнення нових видів людської діяльності, ставлять людей перед необхідністю мобільно реаґувати на зміни, що відбуваються, частіше за все, в ситуації непевності і ризику. У той же час і сама людина поступово усе більше усвідомлює свою самоцінність та унікальність своєї ролі в трансформації суспільства.

Уявлення «людини сучасності» - це, насамперед, уявлення про людину, яка розвивається, котра спроможна самостійно будувати свою життєдіяльність.

Сучасна особистість виявляє не лише спроможність орієнтуватися в соціальному виробництві, яке розширюється, але й розуміння внутрішньої гнучкості, різноманітность інтересів, цінності самовдосконалення й усвідомлення дійсності як особливо значущого часу виміру людського існування.

Вона стає спроможною визначати призначення й зміст кожного періоду свого життя, усвідомлювати реальні можливості та самоцінність власного розвитку. У різних ситуаціях і на різних етапах вона бачить себе активним соціальним суб'єктом; людиною, котра осмислює життя, інтенсивно пізнає світ; людиною, яка самовдосконалюється і передає свій досвід іншим.

Гуманістичне бачення людини «дає їй право» на ту життєву позицію і спосіб життя, що найбільшою мірою відображають її індивідуальність і неповторність. При цьому будьякий вид обраної діяльності людини в процесі її життя інтенсивно розвивається за умови її «зростання» з освітою, освоєнням соціального, духовного або практичного досвіду. Тому освіта, навчання в житті дорослої людини є або може стати одним із головних механізмів розв'язання багатьох актуальних для неї проблем.

Водночас питання модернізації нашої держави за допомогою освіти не може бути вирішене без приведення вітчизняної теорії та практики освіти дорослих у відповідність із світовою практикою.

1.2 Чинники, що впливають на визначення соціальних цінностей дорослою людиною

Сучасна соціальноекономічна ситуація в Україні прогнозує збільшення значущості освіти дорослого населення на найближчі 10 років. Перехід до 12річного навчання в загальноосвітній школі, наявність значної кількості дітей, що взагалі не навчаються в школі, формують ситуацію збільшення на найближчі роки дорослих, які не будуть мати повної середньої, а іноді й середньої базової освіти. Це, у свою чергу, вказує на необхідність розробки адаптивних освітніх систем, що виконують компенсаторну функцію (вечірні/змінні школи, екстернати тощо). Можна стверджувати, що відсоток дорослих, котрі потребують додаткового, професійного й загальнокультурного навчання, має тенденцію до зростання.

Динамічний розвиток виробництва різко підвищує вимоги до рівня кваліфікації всіх робітників, що веде до необхідності «довічного» підвищення кваліфікації та перепідготовки. У свою чергу, ідеї адаптивності, мобільності, модернізації вітчизняних кадрів для свого втілення в реальність потребують принципово нових моделей підвищення кваліфікації і перепідготовки спеціалістів усіх галузей. Необхідність компенсації прогалин у загальнокультурній освіті виникає в дорослого населення також у міру застаріння знань і умінь, отриманих дорослими у «минулому сторіччі».

Масовість феномена освіти дорослих формує соціальну потребу у фахівцях із навчання дорослих (андрагогів), оскільки існує науково обгрунтована принципова відмінність навчання дорослої людини від навчання дітей і юнацтва. Наявність такого роду спеціалізації в освіті зумовлює необхідність існування державної системи підготовки (перепідготовки) і підвищення кваліфікації.

Рухливість і множинність форм реалізації освіти в дорослому віці робить освіту дорослих джерелом інновацій та ініціатив. Слід підкреслити, що в освіті дорослих в основі загальних принципів, додатковості освітніх програм, необхідно створити єдині вимоги до якості освітніх послуг у цій сфері. Існуючий сьогодні фраґментарний, несистематизований у масштабі країни досвід навчання дорослих потребує системного наукового осмислення, проведення комплексних масштабних досліджень та експериментів на рівні різноманітних реґіонів України.

Життя у світі, що змінюється, диктує необхідність змін самої людини, її психологічного портрета. «Нове товариство можливо тільки в тому випадку, якщо в процесі його становлення буде формуватися також нова людина або, іншими словами, якщо у сфері характеру сучасної людини відбудуться фундаментальні зміни» [31, 40].

Процеси реформування суспільного ладу призводять до змін у психічних образах людей і знаходять свій відбиток, у першу чергу, в зміні пріоритетних особистісних якостей, що зумовлюють суспільнозначиме поводження людини (С.Л.Рубінштейн). Зміни торкаються особистісної спрямованісті та визначаються в «ідеології», у застосовуваних людиною принципах, на основі яких вони здійснюють оцінювання своїх і чужих вчинків, у системі ціннісних орієнтацій, в утриманні мотивів, актуалізації тих або інших потреб.

Зміни в психічних образах людей - природна «людська» реакція на соціальноекономічні умови, у яких протікає їх життєдіяльність. Істотною характеристикою, що впливає на зміну психічної уяви людини є процес історичного розвитку, зміна її життєдіяльності в епоху глобального науковотехнічного проґресу. На даний час на перше місце за значущістю впливу на психологію людини виходять такі чинники, як швидкість змін, що відбуваються в житті у цілому, нові інформаційні технології, зміни екологічного і соціокультурного середовища, ріст просторової та професійної мобільності людини. Кожний із перерахованих і неперерахованих чинників призводить до виникнення як позитивних, так і неґативних соціальних ефектів, створює амбівалентні ситуації для особистісного розвитку людини.

З одного боку, інформаційні технології розширюють можливості для одержання інформації з проблем, які цікавлять людину, і в такий спосіб мають обмеження на доступ до інформації. З іншого боку, вони ставлять людину в позицію об'єкта маніпуляційних впливів, що призводять до уніфікації уявлень, поглядів, установок та ін. (неґативний ефект глобалізації). Слід зазначити, що сучасна людина меншою мірою знаходиться в залежності від різноманітних соціальних груп. Високий ступінь мобільності можливий як у соціальному, так і у професійному аспектах; у географічному й в ідеологічному. У людини більше ступенів свободи, що актуалізує проблему самоідентификації й активізує процес особистісної самореалізації. Проте ріст свободи і незалежності знаходить своє відображення й у збільшенні відчуженості між людьми, підвищенні тривожності, появі відчуття своєї непотрібності, а найчастіше й нікчемності; як наслідок, достатньо типовий варіант -регресивна поведінка.

Зміни в ціннісній структурі - процес масштабний, що стосується практично всіх верств і груп дорослого населення.

За даними соціологічних і соціальнопсихологічних досліджень достатньо яскраво виявляються і деякі загальні закономірності, характерні для сучасної України. У першу чергу, це - зростання цінностей сім'ї та здоров'я, що можна трактувати як своєрідне посилення зосередженості на суто особистісних інтересах. Ці ціннісні категорії входять до числа головних практично всіх груп населення. Водночас спостерігаються значні групові розходження в структурі ціннісних орієнтацій як своєрідне відображення диференціації суспільства, що відбувається (на різних підставах). Так, наприклад, для більшості безробітних найбільш пріоритетною цінністю є цікава робота.

Вибір професії в нових соціальноекономічних умовах значною мірою стає полімотивованим. Не тільки (а іноді й не стільки) реалізація своїх духовних запитів і потреб, але мотиви придатності професії в її житті та заробіток починають визначати цей вибір. Нові соціальні цінності праці вплинули і на індивідуальний вибір професії дорослої людини: більшою мірою стала зростати потреба в належній професійній освіті, що дає людині можливість в умовах конкуренції забезпечити гідне місце в усіх аспектах життя.

Серед загальних закономірностей, характерних для організованої спільної діяльності, що відповідає проґресивним тенденціям, виділяємо чотири основні:

* у сфері уявлень людини про саму себе (система цінностей) і вимог до розумової праці,

* у сфері соціальних функцій організацій (ріст соціальної відповідальності та ін.),

* у сфері процесів управління (як наслідок - прискорення науковотехнічного проґресу, змін у системі взаємовідносин між людьми, росту конкуренції й ін.),

* у сфері очікувань, переваг споживача як основного «рецензента» успішності роботи будьякої організації [23].

У кінцевому підсумку всі ці зміни знаходяться в тісній залежності - змінюються умови життя людини, система цінностей, відбувається збагачення потреб, збільшується вимоги до розумової праці та якості товарів і послуг. Немаловажну роль відіграють й історичні умови, оскільки свідомість людей достатньо стабільна, і необхідний час, щоб перерви, котрі об'єктивно відбуваються, знайшли своє відображення у їх думках, поглядах і поведінці.

Як свідчать сучасні дані, за перехідний період істотно змінюється оцінка людиною значущості професії, як і багатьох інших сфер життєдіяльності людини.

У радянському суспільстві цінності професії фактично мали достатньо визначене ранжирування і підтримувалися панівною ідеологією. Усі знали про те, які професії є престижними в суспільстві, і це, безсумнівно, слугувало визначним орієнтиром для значної більшості населення.

За сучасних умов головний орієнтир - це цінності, котрі вибирає для себе людина, які відповідають цінностям тієї референтної групи, до якої людина себе відносить. Для значної частини населення первинними цінностями, природно, стають - як добре відомо, за соціологічними опитуванннями - цінності життя (для деяких - буквально виживання), добробут, на котрий уже потім нашаровуються цінності культури, самореалізації в професії та ін. Викликані «перебудовою» новотворення у способі життя (у широкому розумінні слова) різко загострили проблему особистісної самоідентифікації; зростає цінність пізнання: знання для людини як особистості усе більшою мірою стають реальною можливістю через освіту покращити свою людську якість і якість життя в цілому.

Зрозуміло, ніколи не вичерпається інтерес професіонала до таких питань, які розширюють кругозір людини, поглиблюють знання у професійній і суміжних сферах. Проте це тільки одна зі складових якості життя людини. Безперечно, з ним пов'язана можливість і одержання реальних шансів просування по службі, набуття нових соціальних позицій, більш високої зарплатні та ін.

Яка особистісна мотивація освітньої діяльності відповідає потребам сучасної дорослої людини? Очевидно, у широкому соціальному плані - це мотивація «гідного життя в сучасному соціумі».

Нові цінності праці, що створюються на сучасному етапі розвитку українського суспільства, змінюють мотивацію професійної освіти, особливо в особистісній сфері. Аналіз сучасної наукової літератури дозволяє зробити висновок про значні трансформації в структурі особистісної спрямованості, насамперед, серед сучасної молоді, як найбільше мобільної частини суспільства, позбавленої консерватизму і схильності до минулих ідеалів.

З усією очевидністю формується нове покоління, яке має своє ставлення до проблеми кар'єрного росту.

За результатами опитуваннь, вибір професійної освіти перестає бути пов'язаним із майбутньою професією. Орієнтація багатьох випускників загальноосвітніх шкіл пов'язана не стільки з бажанням одержати конкретну професію і знайти відповідне їй робоче місце, скільки з усвідомленням необхідності одержання гідного сертифіката. Для одних основним критерієм «ваги» диплома є формальні характеристики - сам факт наявності документа про отриману освіту, для інших - якість знань, що надалі буде слугувати гідною основою для їх професійного становлення.

Багато студентів коледжів і вищих навчальних закладів (ВНЗ), за даними опитувань, зазначають, що цінують в одержуваній освіті не стільки можливість придбання конкретної професії, скільки ті знання і практичні навички, які даватимуть їм змогу бути достатньо мобільними на ринку праці та знаходити роботу, котра відповідає їх цінностям і запитам. В основі мотивації вибору професійної освіти - усвідомлення необхідності її одержання для обіймання непогано оплачуваної посади. Частина опитуваних розглядає освіту як стартовий щабель для подальшого розвитку.

Чітко просліджується орієнтація на ті цінності, що забезпечують можливість досягнення особистісних життєвих успіхів, у той час як цінності, що відображають орієнтацію на взаємодію з іншими людьми (готовність допомогти, толерантність, дружелюбність та ін.) відходять на останній план.

Можна стверджувати, що за складною сучасною ситуацією на етапі трансформації ціннісних орієнтацій у суспільстві, цінності освіти мають достатньо виражені групові розходження, зумовлені соціальнодемографічними чинниками (вік, стать, професійна орієнтація або приналежність, родиний стан, реґіональна специфіка й ін.).

Таким чином, зіставлення внутрішніх мотиваційних основ, що спонукають дорослих людей у попередні роки й за сучасних умов продовжувати освіту, освоювати культуру, дало можливість поряд із загальними тенденціями - постійно властивим людині прагненням до знань, самореалізації у творчості та ін. - установити й істотні розходження.

Серед різноманіття чинників, які визначають позицію дорослої людини в освіті, явний пріоритет належить соціальноекономічним чинникам, що виявляються в політичній структурі суспільства, у першу чергу, в особі держави, наскільки демократичним або авторитарним є держава. Освіта чітко висвітлює як особистісне прагнення людини, так і соціальний процес, що перетворює природне початкове прагнення кожної людини до знань як самоцінність на різноманітні спотворені форми мотивації її придбання.

Найбільше чітко цей феномен виявляється у професійній сфері життя людини, де в першу чергу здійснюється її самореалізація як особистості, ставлення до праці (її вибір, оцінка значущості її результатів та ін.), можливість реалізувати свої головні (термінові) життєві цінності.

Якщо в радянський період ці цінності пов'язувалися для більшості з абстрактними гаслами «служіння народу» і «лімітизації потреб» як вищого вияву духовної сутності особистості, то за сучасних умов для більшості дорослих людей цілі та цінності професійного життя втілюються в достатньо ємному понятті - «гідний спосіб життя». Він аж ніяк не означає для більшості дорослих людей різних вікових груп тільки підвищення матеріального добробуту, але включає і багато інших параметрів (свободу, незалежність, гідність та ін.).

Природно, що ця позиція виявляється в молоді, яка тільки формує свої цінності та більш мобільна в житті. Істотних змін зазнає і ставлення до освіти, яка хоча і стає «засобом життя» дорослої людини (особливо молоді), але перетворюється на повсякденну реальність, достатньо міцно пов'язану з усім укладом життя людини. Тому її оцінка стає поліфункціональною, а головне, співвідносною із соціальними цінностями.

Професійна сфера є найважливішим чинником самореалізації особистості в соціумі - незалежно від того, які загальні ціннісні орієнтації в суспільстві вибирає, а як конкретна особистість їх поділяє і виражає.

Саме у професійній освіті людина знаходить свою «самостійність», спроможність виявити своє «Я», переконатися в тому, що вона стала особистістю, одержати задоволення за критеріями значущості результатів праці та досягнутого професіоналізму для інших людей. Саме у професійній освіті вона виявляє повною мірою свою соціальну і психологічну зрілість, досягає "піків" свого розвитку, свого «акме».

...