Роль формування вмінь і навичок самостійної роботи з іноземною фаховою літературою у професійному становленні дорослої людини

Соціальні зміни, безперечно, істотно впливають на цей процес. Але одним із найбільше репрезентативних показників характеру внутрішнього реаґування індивіда як професіонала на цінності та соціоекономічні зміни в суспільстві виступають, як відомо, його соціальні орієнтації й установки, що відображаються в потребах і запитах у професійній сфері.

Процес перекваліфікації людини загострює ситуацію, пов'язану з осмисленням своїх ціннісних орієнтацій і життєвих установок. Людина, яка насамперед, залишається без роботи або не задоволена нею, дуже вболіває за ці процеси, уважає, що всі її проблеми зводяться до неї як до особистості. Разом з тим, достатньо велика кількість людей, яка продовжує жити за старими соціальними мірками.

Відповідно, мова йде про особливу структуру свідомості й, отже, ціннісних орієнтацій, що відображають соціальний стан представників даної категорії населення.



1.3 Поняття «освіта» та «навчання» у педагогічній теорії

Розглянемо більш детальніше поняття «освіта дорослих» та «навчання дорослих».

Навчання дорослих - це складний соціальнопсихологічний процес, здійснюваний людиною.

На організацію і реалізацію цього процесу впливають соціальноекономічні умови існування людини, філософські, соціологічні, реліґійні ідеї, рівень розвитку всього комплексу наук. Тому не випадково навчання людини є об'єктом досліджень самих різноманітних наук: філософії, соціології, економіки, психології, педагогіки та ін. Кожна з цих наук вивчає при цьому свій предмет: основні закономірності функціонування і розвитку навчання (філософія), соціальні чинники, умови і феномени навчання (соціологія), економічні чинники (економіка), психічні процеси навчання (психологія), закономірності процесу навчання дітей (педагогіка). При цьому найчастіше йде мова і про навчання, і про освіту, але різні автори розуміють це порізному.

У першому випадку під навчанням розумють процес спільної діяльності того, хто навчається і навчає, у другому - діяльність того, хто лише навчається, у третьому (частіше за все) - діяльність лише того, хто навчає.

Що ж являють собою навчання й освіта? Освіта у вітчизняній педагогіці визначається як «процес і результат освоєння системи знань, вироблення вмінь і навичок, що забезпечує певний рівень розвитку пізнавальних потреб і можливостей людини і її підготовка до того або іншого виду практичної діяльності» [21].

Очевидно, наведене вище визначення недостатньо повне, оскільки мова йде лише про «засвоєння» і «вироблення»; можна розглядати освіту дуже широко, використовуючи цей термін «для позначення, сукупного цілісного процесу становлення особистості» [21, 31].

Російські вчені Б.М.БімБад і А.В.Петровський розглядають освіту «як процес і результат цілеспрямованої, педагогічно організованої та планомірної соціалізації людини» [15, 3].

Деякі зарубіжні вчені розглядають освіту як процес, що включає «організовані, обдумані, систематичні зусилля щодо передачі, виявлення або набуття знань, позицій, цінностей або вмінь» [4] щодо створення умов для навчання і здійснення діяльності, за допомогою якої може відбуватися навчання. «З цієї точки зору освіта є цілеспрямованим (обдуманим), організованим (систематичним), послідовним і тривалим (підтримуваним) процесом» [11]. Це визначення у значній мірі враховує багатосторонній процес, яким є освіта, а також умови її організації [3].

З цього випливає, що освіта не може бути неформальною; головну роль у цьому процесі видіграє викладач і навчальний заклад.

На думку академіка С.У. Гончаренка, “освіта - духовне обличчя людини, яке складається під впливом моральних і духовних цінностей, що є надбанням її культурного кола, а також процес виховання, самовиховання, впливу, шліфування, тобто процес формування обличчя людини. При цьому головним є не обсяг знань, а поєднання останніх з особистісними якостями, уміння самостійно керуватися своїми знаннями. За означенням, прийнятим ХХ сесією Ґенеральної конференції ЮНЕСКО, під освітою розуміють процес і результат удосконалення здібностей і поведінки особистості, за яким вона досягає соціальної зрілості та індивідуального зростання”[27, 241].

Навчання - це «засіб освіти, процес передачі й активного засвоєння знань, умінь і навичок, а також засобів пізнавальної діяльності, необхідних для здійснення безперервної освіти людини... Процес навчання є двостороннім, містить у собі викладання - діяльність педагога щодо передачі знань і керівництва самостійною роботою учнів і навчання - діяльність учнів щодо активного оволодіння системою знань, умінь і навичок» [16, 297].

Деякі вчені вважають, що навчання - це процесуальний бік освіти й основний вид освітньої діяльності, багатовимірний і в той самий час єдиний процес, що має безпосереднім предметом формування системи знань і вмінь (засвоєння досвіду) і в кінцевому підсумку - розвиток і виховання в цілому, або це засвоєння знань, умінь і навичок, що дозволяють тому, хто навчає, і тому, хто навчається, говорити одною мовою завдяки засвоєнню об'єктивних знань елементів культури.

Тобто навчання в їх розумінні виступає лише як форма протікання процесу освіти. Відомий російський учений В.В. Краєвський визначає навчання як діяльність, точніше, як «спільну цілеспрямовану діяльність учителя й учня, під час якої здійснюються розвиток особистості, її освіти і виховання» [19, 66].

З даного визначення випливає, що навчання протікає як деяка достатньо автономна діяльність, а розвиток, освіта і виховання особистості виступають як наслідок даної діяльності.

На думку вже цитованих Даркенвальда і Меррием, навчання «може бути свідомим або випадковим, неорганізованим і дуже нетривалим» [4] .

Інший відомий зарубіжний учений Р.М. Смітт вважає, що «навчання є діяльністю того, хто навчається. Воно може бути навмисним або випадковим; воно може полягати в придбанні інформації та набуття навичок, нових позицій, ідей або цінностей. Звичайно, воно супроводжується змінами в поведінці та відбувається протягом усього життя. Воно часто осмислюється і як процес, і як результат» [10].

Таким чином, у науковій літературі навчання розглядається як засіб, допоміжна діяльність освіти. Західні дослідники акцентують увагу на діяльності того, хто навчається. При цьому Р.М. Смітт виділяє шість аспектів навчання:

1. Навчання відбувається протягом усього життя.

2. Навчання - це природний та особистісний процес.

3. Навчання містить у собі зміни в людині, яка навчається.

4. Навчання пов'язане з розвитком особистості.

5. Навчання пов'язане з досвідом людини і з її діяльністю.

6. У навчанні є також свій інтуїтивний бік, тобто воно може проходити частково і на підсвідомому рівні [10].

Академік С.У. Гончаренко розглядає навчання як цілеспрямований процес передачі та засвоєння знань, умінь, навичок і способів пізнавальної діяльності людини. Основними результатами навчання, яке розпочинається з раннього дитячого віку і триває протягом усього життя людини, як у вигляді організованої освіти, так і шляхом самоосвіти, на його думку, є освіта (загальна, політехнічна, професійна тощо), розвиток і виховання людини [27, 223224]. На наш погляд, у розумінні навчання й освіти необхідно підкреслити декілька важливих аспектів.

Основною відмінною рисою навчання є його природа як виду діяльності людини. Причому, на відміну від усіх інших видів діяльності (трудової, наукової, творчої та ін.), у діяльності навчання обов'язкова наявність двох основних взаємозалежних учасників або елементів даного процесу: хто навчається, тобто засвоює певну інформацію, і той, хто навчає, тобто передає в тому або в іншому вигляді дану інформацію. При цьому той, хто навчає може не передавати в тому або в іншому вигляді дану інформацію. Тобто той, хто навчає може не обов'язково бути реальною і присутньою при процесі навчання особою. Він може виступати у своїй ролі й опосередковано, у вигляді підручника, книги, фільму, комп'ютерної програми та ін. Поняття інформації містить у собі всі види переданого тим, хто навчає соціального досвіду: знань, умінь, навичок, якостей і моральних цінностей.

Отже, навчання ми можемо визначити як двосторонню діяльність передачі та придбання знань, умінь, навичок, якостей і моральних цінностей. Ця діяльність за своєю сутністю містить у собі два види різноспрямованої діяльності: діяльність того, хто навчає щодо передачі інформації (викладання) і діяльність того, хто навчається щодо прийому, засвоєння і застосування інформації (навчання).

Кожний із даних видів діяльності має свою специфіку і свої закономірності, але обидва види виявляються і можуть існувати лише при їх спільному здійсненні. От чому ми можемо розглядати навчання як єдиний процес та особливий вид діяльності людини. Проте передача і прийом інформації в процесі навчання відбуваються не безпосередньо, а за допомогою визначених проміжних елементів, що єднає діяльність того, хто навчає, і того, хто навчається. Цими елементами є зміст, форми і методи, засоби і джерела навчання. Таким чином, у будьякому процесі навчання наявні та знаходяться у взаємодії, принаймні, п'ять елементів: той, хто навчає; той, хто навчається; зміст навчання; джерела і засоби навчання; форми і методи навчання. Залежно від того, як ці елементи взаємодіють між собою, навчальний процес відбувається в тій або іншій формі, з більшим або меншим успіхом.

Ця взаємодія може бути спонтанною, навіть випадковою, але може бути й упорядкованою, тобто певним чином організованою. Для розуміння й ефективної реалізації процесу навчання нам необхідно знати саме закономірності його організації. Під організацією в даному випадку розумють «сукупність процесів або дій, що ведуть до освіти й удосконалювання взаємозв'язків між частинами цілого» [26, 1104].

Таким чином, навчання ми розглядаємо як організований процес діяльності основних, активних учасників (хто навчається і навчає).

Для ефективної організації будьякий процес навчання ми можемо - і повинні! - розбити на певні послідовні стадії, або етапи. На першому з них учасникам процесу навчання необхідно визначити основні соціальнопсихологічні та пізнавальні особливості того, хто навчається - і для цього провести їх діагностику. Отже, це - етап діагностики. Далі треба спланувати процес навчання, який здійснюється на етапі планування. Потім варто створити необхідні сприятливі умови для ефективного здійснення процесу навчання, що виконується на етапі створення умов реалізації процесу навчання. Після цього ми можемо реалізувати процес навчання. Це буде етап реалізації процесу навчання. Потім можна оцінити здійснений процес навчання, що виконується на етапі оцінювання. Нарешті, за необхідності треба внести певні корективи щодо організації процесу навчання. Ця процедура здійснюється на етапі корекції процесу навчання. Ці етапи найчастіше не усвідомлюються учасниками процесу навчання або здійснюються інтуїтивно.

Таким чином, організація процесу навчання - це взаємодія п'ятьох основних, але насамперед двох активних, елементів процесу навчання на кожному із шести його етапів.

Підкреслимо, що навчання - це найбільш широке поняття процесу передачі та набуття знань, умінь, навичок, якостей (ЗУНКів). Навчання - основний вид діяльності людини, яким він займається протягом усього свого життя. Воно відбувається постійно і може здійснюватися в різноманітних формах: свідомо і ні, цілеспрямовано і повільно, у спеціальних формах та неорганізованих.

На відміну від навчання, освіта розглядається завжди в тій або іншій формі як організований і цілеспрямований процес передачі й засвоєння певним чином систематизованих знань, умінь, навичок і якостей.

Освіту також можна розглядати як процес становлення людської особистості. Особистість формується під впливом численних і різноманітних суспільних явищ. І її освіта (тобто формування) зображується, як чудово визначив ще свого часу Л.М. Толстой, як «сукупність усіх тих впливів, що розвивають людину, дають їй більший світогляд, дають їй нові знання... », тобто - «самий вплив на людину всіх життєвих умов» [30, 208].

Серед цих явищ, впливів освіта як систематизоване навчання відіграє важливу роль. І це цілком закономірний результат процесу розширення суспільних зв'язків, формування єдиного інформаційного простору, розвитку технологій передачі й опрацювання інформації.

Оскільки освіта - це організований процес навчання, то в його здійсненні бере участь значно більша кількість елементів, ніж у процесі навчання. Це й управлінці, і творці науковометодичних матеріалів, і спеціальні навчальні заклади, і наукові засади та ін. Освіта являє собою складний процес створення умов і реалізації процесу навчання. Це багатосторонній процес навчання, у якому беруть участь багато учасників. Крім того, освіта являє собою і деякий результат процесу навчання. Таким чином, освіту ми можемо визначити подвійно як:

1. Організований багатосторонній процес цілеспрямованої передачі і набуття систематизованих знань, умінь, навичок, якостей і моральних цінностей.

2. Результат здійсненого процесу освіти.

Саме організація діяльності навчання людини є, на нашу думку, предметом досліджень як педагогіки, так й андрагогіки.

У ситуативному аналізі, опублікованому Радою Європи, Сімпсон І.А. в 1972 році дав наступне визначення:

- «освіта» має на увазі загальне внутрішнє спонукання людини до продовження власного розвитку протягом усього життя;

- «навчання» ж вказує на те, яким чином суспільство сприяє індивідуума в освіті.

Таким чином, термін «освіта» має антропологічний контекст, а «навчання» - соціальний.

1.4 Розвиток освіти дорослих у контексті неперервної освіти

Останні десятиріччя відзначені активними теоретичними та практичними пошуками (як на міжнародному, так і національному рівнях) моделей неперервної освіти, що відповідають потребам нової цивілізації.

Однак становлення і розвиток системи неперервної освіти відбувається повільно і супроводжується труднощами, проблемами і протиріччями. Їх подолання можливе лише шляхом співробітництва окремих країн у цій галузі, цілеспрямованого вивчення, осмислення і розповсюдження передового досвіду. Це дозволить більш повно розкрити сутність освіти дорослих як стратегічного напряму розвитку сучасної освіти, виявити нові тенденції та закономірності, зумовлені ідеєю неперервності у світовому педагогічному процесі.

Уперше термін «продовжена освіта» з'явився в США на початку 1950х років, коли виникли центри продовженої освіти при деяких університетах (Чикаго, Мічиґан). Вони були частиною університетів і мали на меті підвищення кваліфікації фахівців з університетським дипломом. Для широкої публіки ці центри були закриті.

Вираз «довічна освіта» виник у 1960ті роки і став застосовуватися на міжнародних семінарах, які проводили ЮНЕСКО і Рада Європи.

Наприкінці десятиліття був уведений термін «рекурентна освіта», що позначало нову стратегію в освіті, коли періоди роботи і навчання чергувалися. Вперше в 1969 році шведський міністр освіти Улоф Пальме вжив цей термін. Термін “неперервна освіта” у багатьох країнах тлумачили порізному.

Донедавна “неперервна освіта” трактувалась як освіта дорослих, тобто навчання, метою якого була компенсація прогалин шкільної освіти, поповнення знань у зв'язку з останніми вимогами життя. Пізніше увага зосередилась на проблемі підвищення кваліфікації, де розроблялись питання функціональної освіти, організації різних її форм для того, щоб досягти більш ефективної участі спеціаліста у своїй сфері. Тому в 70ті роки ХХ ст. обговорювалось питання про розвиток неперервної освіти з метою дати таку освіту, яка б допомагала пристосуватись до життя в сучасному суспільстві. В основу даної концепції покладено ідею поєднання в тій чи іншій формі професійної освіти або підвищення кваліфікації із загальною освітою на різних рівнях [28, 240].

За даними ЮНЕСКО існує біля 20ти термінів, що розкривають поняття неперервної освіти: продовжена, перманентна, поновлена, компенсаторна, подальша, довічна, післядипломна освіта дорослих та ін.

У різних країнах використовуються різні терміни - «продовжена» (continuing) - в Англії, «поновлена» - (remedial) - у Швеції, у США в основному використовують термін «довічна освіта» (lifelong education), в Україні - «неперервна освіта».

Концепція неперервної освіти була прийнята такими міжнародними організаціями, як ЮНЕСКО, Міжнародна організація праці (МОП), Рада Європи і Європейське економічне співтовариство (ЄЕС) та ін.

У загальновизнаній концепції особливе місце відведено післядипломній освіті, яка є органічною частиною неперервної освіти. Її подальше функціонування та розвиток можливі лише за умови тісного взаємозв'язку з усіма іншими складовими освітньої сфери. Саме під таким кутом зору Державною національною програмою «Освіта» (Україна XXI століття) визначається місце післядипломної освіти в загальній структурі освіти.

До недавна в педагогіці широко використовувався термін «післявузівська освіта». Частина освітян розглядали післядипломну освіту як «післябазову освіту».

За цим здобула незаперечні права й освіта дорослих, яка в Україні переважно трактується як андрагогіка (від грецького «aner andros» - «доросла людина» + «ago» - «веду»).

Традиційне підвищення кваліфікації відразу стало визнаватися складовою освіти дорослих, а в численних дослідженнях зроблено спроби показати відмінність післядипломної освіти від власне вищої. Поняття "післядипломна освіта", яке активно ввійшло в міжнародну практику із середини XX століття, семантично обіймає і звичайне підвищення кваліфікації.

На початку свого розвитку післядипломна освіта фахівця ототожнювалася з підвищенням кваліфікації. І тільки значно пізніше вона стала важливою складовою єдиної системи неперервної професійної освіти. Основні уявлення про післядипломну освіту виникли і розвивалися в межах уявлень про освіту дорослих.

Французом П.Ленґрандом, співробітником ЮНЕСКО, була запропонована концепція неперервної освіти в 1970 році.

Комісія, створена на базі ЮНЕСКО наприкінці 60х - початку 70х років ХХ століття, відправила до 25ти країн світу групи спостерігачів з метою з'ясування загальної картини системи освіти і спроб її реформування. У результаті Комісія опублікувала звіт, що був визнаний багатьма країнами як найбільш важливий документ із реформи освіти другої половини ХХ століття. Зазначалося, що концепція неперервної освіти стала важливим фактором для виживання людства. Основна ідея її зводилася до наступного:

значно зростає інтерес до освіти взагалі й отриманої поза стінами навчальних закладів зокрема;

першочерговою задачею будьякої освітньої роботи є розвиток людських знань і здібностей;

людський потенціал залишається невикористаним на 50%; традиційні навчальні заклади не ставлять за мету розвиток прихованого потенціалу й орієнтуються на усереднений рівень освіти людей;

велику увагу і підтримку має одержати навчання через досвід, отриманий у реальній життєвій ситуації.

Спочатку неперервною освітою стали займатися багато установ, обговорюючи в основному теоретичні тонкощі та занадто мало на практиці, допомагаючи людям щодо їх розвитку через навчання, що зумовлено недостатньою зрозумілістю самого терміна «неперервна освіта».

Багато реформаторів, у тому числі й П. Ленгранд, розуміли, що цей термін включає в себе всі форми розвитку навичок і здібностей людей протягом їх життя - на базі освітніх установ чи ні - і всі можливості навчання, що надає суспільство.

Основа розбіжностей була почасти наслідком того, що в ранніх публікаціях ЮНЕСКО і Ради Європи терміни «неперервна освіта» і «неперервне навчання» часто використовувалися один замість другого.

ОЕСД (організація економічного співробітництва і розвитку), створена в 1973 році, протиставляє один одному ці два терміни.

На сьогодні для професійного світу характерні наступні тенденції:

зростаюче безробіття, у зв'язку з чим необхідне створення нових робочих місць в економічно слабкорозвинених країнах;

традиційні лідеривиробники поступаються місцем Японії та США в змаганні за якість;

спостерігається розвиток ринку тимчасових і разових робочих місць;

створюється загроза системи соціального забезпечення, що фінансується за рахунок власників постійної роботи, чия чисельність зменшується.

Як неперервна освіта може допомогти за такої ситуації?

1. Постійний професійний тренінґ може допомогти в надходженні постійної роботи, тому що дає значну перевагу перед кандидатами з меншими можливостями поліпшити свій кваліфікаційний рівень.

2. Шанси на одержання роботи можуть бути збільшені за рахунок розвитку якостей, що виходять за рамки професійних вимог (раціональне мислення, самоорганізованість, почуття справедливості та колективізму).

3. Поширення неперервної освіти може спонукати до створення нових видів робіт, продуктів і сервісних послуг і, відповідно, робочих місць і структур у сфері, пов'язаної з освітою.

4. Неперервна освіта поза професійною сферою (Японія, Швеція) допоможе розширити кругозір людини, додати свідомості дозвіллю, задовольнити цікавість і навіть сприяти суспільному визнанню.

Яким чином неперервна освіта може допомогти людині у забезпеченні фінансової бази для життя? Результати дослідження свідчать, що освіта, отримана в молодому віці, та освіта, отримана в зрілому віці, за своїм впливом доповнюють одна одну. Більш того, їхній вплив носить кумулятивний характер. Отже, надто важливим має стати рішення про подальший розвиток системи освіти на основі ідеї про рекурентну, довічну освіту.

Освіта в зрілому віці відіграє важливу роль у процесах набуття статусу і підтримки суспільних структур. Загальна освіта високого рівня, одержувана в молодому віці, може стати ефективним засобом для підвищення рівня формальної освіти.

Необхідно залучати дорослих до участі в програмах їх освіти ще замолоду, тому що це сприяє підвищенню ймовірності їх участі в подібних програмах надалі. Освіта не може вичерпуватися лише одержанням знань і вмінь у молодому віці, вона повинна спиратися на теорію довічного розвитку індивідуума.

У 1995 р. директорат ОЕСД з освіти, розвитку, праці та соціальних питань розробив новий інтеґративний підхід до загальної концепції, що євляє собою спробу установлення взаємозв'язку між незалежною і контрольованою неперервною освітою.

У звіті до конференції в Міністерстві освіти ОЕСД (січень 1996 р.) указується, що в розвиненому суспільстві, де кожний може бути одночасно як одержувачем інформації, так і її носієм, де кожний має право вчитися, коли і де він уважає за потрібне, розходження між формальною і неформальною освітою стираються у зв'язку з інтеґрацією всіх можливостей тих, хто навчається.

Тут доречно нагадати слова одного з провідних американських експертів з питань освіти Брукфілда С., який опублікував у 1994 році звіт про неперервну освіту в США [2] про те, що більшість у цій країні не знайомі з терміном «неперервна освіта »; він не використовується і в наукових працях про освіту дорослих.

Непопулярність терміна згідно Брукфілда С. пояснюється фундаментальними уявленнями американців про лібералізм. Тому замість терміна «неперервна освіта» в американських дискусіях широко використовується термін «самокероване навчання» (selfclurected learning) оснований на думці, що індивідуум повинен бути незалежним щодо вибору форм і шляхів навчання.

У Парижі, 1617 січня 1996 року, відбулася зустріч міністрів освіти з 25ти країн Західної та Центральної Європи (включаючи Чехію), Австралії, Канади, Японії, Мексики, Нової Зеландії та США, на якій була досягнута згода щодо вироблення погоджених дій для реалізації концепції неперервної освіти як першочергової мети системи освіти в усьому світі.

На цій зустрічі термін «неперервна освіта» був доповнений новим змістом і прийнятий як “загальна неперервна освіта”.

Головним, що вироблено на конференції, було наступне:

1. Головною метою неперервної освіти вважати переконання як можна більшого числа людей у їхніх власних силах і формування основ для необхідних змін і нововведень.

2. Необхідно встановити взаємозв'язок між різноманітними шляхами придбання знань і навичок, що в синтезі створює нову культуру «неперервної освіти».

3. Основи для створення міцної мотивації до неперервної освіти повинні закладатися ще з дитинства та юності, на що і повинні орієнтуватися дошкільні та шкільні навчальні заклади.

4. Навчання повинне набути більш індивідуалізованого характеру.

5. Різні консультаційні служби покликані допомагати тим, хто навчається, орієнтуватися у всьому різноманітті освітніх послуг.

6. Зусилля всіх педагогів, їх партнерів повинні бути спрямовані на практичну реалізацію концепції неперервної освіти.

7. Особливу роль у цьому покликане зіграти фінансування, яке необхідно розширювати, використовувати інвестиційні проекти.

Відповідно до стратегічних цілей ЮНЕСКО розробила і визначила наступні напрями роботи з питань неперервної освіти на 1996-2001 рр.:

комплексний розвиток умінь людини за допомогою загального неперервного навчання;

включення людини в процес самоспрямованого навчання, що відбувається в контексті щоденних життєвих ситуацій;

створення єдиної системи неперервної освіти через взаємну інтеґрацію всіх освітніх установ;

формування такого співтовариства людей, де всі аспекти життя стають джерелом навчання.

Визначилися пріоритетні напрями у сфері неперервної освіти на кілька років:

забезпечення відкритої освіти за допомогою всесвітньої мережі відкритих центрів дозволить кожному використовувати всі доступні навчальні можливості для розвитку своїх знань і здібностей;

установлення зв'язку між освітою і розвитком загальних ціннісних орієнтацій;

зосередження на новій інформації та комунікаційних технологіях, а також їх використання для прямої підтримки різноманітних джерел навчання;

необхідність перетворення системи початкової та повної середньої загальної освіти як основної, відповідальність за базові знання і створення мотивації до неперервної освіти;

розробка системи обліку й оцінювання людських знань і талантів (традиційна система їх оцінювання застаріла);

інтеґрація формальних та інформальних шляхів навчання, визнання їх рівноправності;

надання неперервній освіті незалежного характеру;

підтримка засобів інформації та масової комунікації в ефективному самокерованому навчанні;

концентрація на організацію процесу навчання, створення стимулу і мотивації до навчання, консультативної допомоги; створення умов для конструктивних змін і підтримки нововведень.

V (Гамбурзька) Конференція з освіти дорослих (1997 р.) виробила докладний план дій щодо широкого розповсюдження Гамбурзької декларації, яка передбачає посилення регіональних ініціальних можливостей для формування і здійснення політики з питань освіти дорослих; відстоювання загального права вчитися протягом усього життя. Британський відкритий університет у 1996 р. зазначив необхідність переходу до неперервної освіти в суспільстві, яке розвивається.

У Швейцарії, у свою чергу, пройшов національний фестиваль «Життя - це освіта» під егідою року неперервного навчання.

Таким чином, створення суспільства, що навчається, з'явилося погодженою метою світового співтовариства.

Сфера неперервної освіти, яке розвивається, відкриває нові можливості для продовженої освіти, поступово формуючи змістовні основи освіти дорослих протягом усього життя.

1.5 Дистанційна освіта як форма організації навчання дорослих

Поняття освіти дорослих надто широке. Воно включає всі види післявузівської професійної додаткової освіти (підвищення кваліфікації, перепідготовка, підготовка за новими спеціальностями), варіанти вечірнього (змінного) навчання й екстернату, різноманітні форми задоволення освітніх потреб дорослої людини в непрофесійній сфері та сфері дозвілля, різноманітні форми світського і реліґійного просвітництва, самоосвіту і духовне становлення. Сучасні інформаційнотехнологічні революції, що відбуваються на всіх континентах і у багатьох країнах світу, зумовили необхідність пошуку нових підходів до професійної підготовки майбутніх фахівців всіх напрямів і галузей господарства.

У ХХІ столітті неграмотними будуть не ті, хто не може читати й писати, а ті, хто не може навчатися та перенавчатися. Формальна освіта дає можливість вижити, самоосвіта сприяє стабільному успіху у професійній кар'єрі дорослої людини..

Сьогодні для дорослої людини є різні шляхи щодо здобуття освіти, і тому форми навчання її можуть бути також різними. Традиційна лекційна форма навчання у вищих навчальних закладах змінюється за допомогою інформаційних технологій. Однією з форм навчання дорослих стає дистанційна освіта.

Дистанційну форму навчання фахівці називають освітою XXI сторіччя або ерою інформатики. Інформатизація як провідна тенденція соціальноекономічного прогресу розвинених країн є об'єктивним процесом у всіх галузях людської діяльності, у тому числі професійній підготовці фахівців. Дистанційне навчання увійшло в ХХІ сторіччя як найефективніша система підготування і безупинної підтримки професіоналів високого кваліфікаційного рівня.

Мета інформатизації освіти полягає в глобальній інтенсифікації інтелектуальної діяльності за рахунок використання нових інформаційних технологій [14, 73].

Система дистанційної освіти (СДО) дає рівні можливості і школярам, і студентам, і цивільним, і військовим спеціалістам, безробітним у будьяких районах країни і за рубежем реалізувати права людини на освіту й одержання інформації. Саме ця система може найбільше адекватно і гнучко реагувати на потреби суспільства забезпечити реалізацію конституційного права на освіту кожного дорослого громадянина країни.

У науковій літературі зустричаються різні варіанти тлумачення дистанційної освіти. Це і "дистанційне навчання" (distance education), і "дистантна освіта" (distant education), і "дистантне навчання" (distant learning) тощо.

Деякі зарубіжні дослідники, визначають його як теленавчання (teletraining). Але все ж таки найчастіше вживається термін "дистанційне навчання".

Дистанційне навчання у вигляді заочного навчання зародилося на початку ХХго сторіччя [24, 22]. Сьогодні заочно можна одержати вищу освіту, вивчити іноземну мову, підготуватися до навчання у вузі тощо. Але слід зауважити, що якість подібного навчання гірше ніж того, що можна одержати при очному навчанні у зв'язку з погано налагодженою взаємодією між викладачами і студентами, а також відсутністю контролю над навчальною діяльністю студентівзаочників у періоди між екзаменаційними сесіями. Сучасні комп'ютерні телекомунікації спроможні забезпечити передачу знань і доступ до різноманітної навчальної інформації нарівні, а іноді й набагато ефективніше, ніж традиційні засоби навчання. Експерименти підтвердили, що якість і структура навчальних курсів, так само як і якість викладання при дистанційному навчанні, часто набагато краще, ніж при традиційних формах навчання. Нові електронні технології, такі як інтерактивні диски CDROM, електронні дошки оголошень, мультимедійний гіпертекст, що доступні через глобальну мережу Інтернет за допомогою інтерфейсів Mosaic і WWW можуть не тільки забезпечити активне залучення дорослих у навчальний процес, але й дозволяють управляти цим процесом на відміну від більшості традиційних навчальних середовищ.

Інтерактивні можливості програм і систем доставки інформації, що використовуються у СДО, дозволяють налагодити і навіть стимулювати зворотний зв'язок, забезпечити діалог і постійну підтримку, що є неможливим в більшості традиційних систем навчання. За даними зарубіжних експертів у ХХІ ст мінімальним рівнем освіти, що необхідний для виживання людства, стане вища освіта. Навчання такої маси студентів за очною (денною) формою навряд чи витримають бюджети навіть самих розвинених країн. Тому не випадково за останні десятиліття чисельність тих, хто навчається за нетрадиційними технологіями значно зросла. Ця тенденція простежується й у збільшенні кількості вищих навчальних закладів, що ведуть підготовку за цими технологіями.

Довгострокова ціль розвитку СДО у світі - дати можливість кожному, хто живе у будьякому місці, пройти курс навчання будьякого коледжу або університету. Це припускає перехід від концепції фізичного переміщення студентів із країни в країну до концепції мобільних ідей, знань і навчання з метою розподілу знань за допомогою обміну освітніми ресурсами. У цьому розумінні важливим, на нашу думку, є вивчення досвіду країн, які мають великі можливості й досвід щодо розв'язання цих проблем.

В Європі СДО одержали інтенсивний розвиток на початку 70х років ХХ ст. Пов'язано це було зі створенням ряду відкритих університетів з ДО.

Дистанційна освіта (ДО) США, в основному, також розвивається "відкритими" університетами, що фінансуються урядом.

Європейська організація ДО, що з'явилася у Великобританії наприкінці 60х років ХХ ст, спочатку була значною мірою схожа на радянську систему заочної освіти. Різниця полягала в тому, що організація навчання була здійснена таким чином, щоб максимально бути ближче до місця проживання студентів, де вони займалися самостійно з використанням спеціальних посібників; тому не було необхідності тривалих відривів учнів від основної діяльності. Крім того, найважливіша роль у процесі навчання дорослих покладалася на тьюторів (допоміжних викладачів), які повинні були консультувати студентів у процесі навчання, проводити семінари, недільні школи тощо. Частина курсів давалася з використанням телебачення і радіо.

Іспанський Національний Університет Дистанційної освіти (Universidad National de Educacion a Distancia UNED), мистить у собі 58 навчальних центрів у країні і 9 за рубежем. У Великобританії більш 50% програм на ступінь магістра в галузі управління проводиться з використанням ДО. Лідер в цій області Відкрита школа бізнесу Британського Відкритого Університету.

Останнім часом у європейській ДО все більше використовуються сучасні комп'ютерні і комунікаційні технології, тому технологічна різниця між північно американською і європейською організацією ДО ліквідується. Взагалі програми з електронної вищої освіти розробляються більше ніж у 30 країнах, включаючи країни третього світу. При цьому, природно, залишаються відмінності, викликані різноманітними культурними, педагогічними й іншими традиціями.

Досвід зарубіжних корпорацій ДО розвивається не тільки в рамках національної системи освіти, але й комерційними компаніями з переважною орієнтацією на підготовку в галузі бізнесу. Слід зазначити, що програми з ДО в галузі бізнесу складають четверту частину всіх програм вищої освіти за дистанційною формою. Причому, найбільше поширення одержали програми підготовки спеціалістів за освітньопрофесійними рівнями бакалавра і магістра.

Електронні програми перепідготовки фахівців складають сьогодні один із найбільших сегментів вищої освіти. Приватні корпоративні освітні мережі створені такими компаніями, як IBM, EuroPay, General Motors, J.C.Penney, Ford, Walmart, Federal Express. Деякі з цих систем значно випереджають системи ДО, що створені в університетах, як за складністю, так і за кількістю.

Термін "інтерактивна взаємодія" широко використовується як у вітчизняній, так і в зарубіжній педагогічній літературі. У вузькому змісті слова (стосовно до роботи користувача з програмним забезпеченням узагалі) інтерактивна взаємодія це діалог користувача з програмою, тобто обмін текстовими командами (запитами) і відповідями (запрошеннями). При більш розвинутих засобах ведення діалогу (наприклад, при наявності можливості задавати питання в довільній формі, із використанням "ключового" слова, у формі з обмеженим набором символів) забезпечується можливість вибору варіантів отримання навчального матеріалу і режиму роботи. Чим більше існує можливостей керувати програмою, чим активніше користувач бере участь у діалозі, тим вище його інтерактивність. У широкому змісті інтерактивна взаємодія припускає діалог будьяких суб'єктів із використанням доступних їм засобів і методів. При цьому передбачається активна участь у діалозі обох сторін, обмін запитаннями і відповідями, керування ходом діалогу, контроль за виконанням прийнятих рішень тощо. Телекомунікаційне середовище, призначене для спілкування мільйонів людей один з одним, є апріорі інтерактивним середовищем.

При дистанційному навчанні суб'єктами в інтерактивній взаємодії виступають викладачі і студенти, а засобами здійснення подібної взаємодії - електронна пошта, телеконференції, діалоги в режимі реального часу тощо. Навчання, орієнтоване на шкільні або вузівські (екзаменаційні) вимоги, призначається для учнів і студентів, що за якихсь причин не змогли відвідувати стаціонарні навчальні заклади.

Організований ще в 1836 році Лондонський університет, основною задачею якого в ті роки була допомога у проведенні іспитів на одержання тих або інших атестатів, ступенів тощо для учнів та студентів, що не відвідували звичайні навчальні заклади, зміг зберегти ці традиції й понині поряд із стаціонарним навчанням студентів.

Програми навчання на базі одного університету це вже ціла система навчання для студентів, що навчаються не за денною формою навчання, а на відстані, заочно або дистанційно, тобто на основі нових інформаційних технологій, включаючи комп'ютерні телекомунікації (offcampus). Вони функціонують у багатьох головних університетах світу.

Так, Новий університет Південного Уэлса в Австралії проводить заочне й дистанційне навчання для 5000 студентів, тоді як за денною формою навчання в ньому навчається 3000 студентів. Співробітництво декількох навчальних закладів у підготовці програм заочного дистанційного навчання дозволяє зробити їх професійно якіснішими й менш дорогими.

Подібна практика реалізована, наприклад, у міжуніверситетській телеосвітній програмі Кеприкон, у розробці якої взяли участь університети Аргентини, Болівії, Бразилії, Чилі й Парагваю.

Іншим прикладом подібного співробітництва може служити програма "Співдружність в освіті". Глави Британських країн співдружності зустрічалися в 1987 році з тим, щоб домовитися про організацію мережі дистанційного навчання для всіх країн співдружності. Перспективна ціль програми - дати можливість будьякому громадянину країн співдружності, не покидаючи своєї країни і свого будинку, одержати будьяку освіту на базі функціонуючих у країнах співдружності коледжів і університетів.

З середини 70х років ХХ ст у багатьох країнах стали з'являтися навчальні заклади нового типу, що називаються "відкритий", "дистанційний" університет; "електронний", "віртуальний" коледж. Вони мають оригінальну організаційну структуру, використовують своєрідний набір педагогічних прийомів, економічних механізмів функціонування.

У 70х і 80х роках ХХ ст у багатьох країнах були засновані національні відкриті університети. Вони використовували багато організаційних принципів заочного навчання. Але в цілому відкрита освіта принесла багато нового в освітню систему навчання.

В основі нової системи освіти лежить принцип відкритості, що стосовно до вищої освіти означає відкритий вступ до вищого навчального закладу, тобто відмова від будьяких умов і вимог для зарахування, крім досягнення необхідного віку (18 років); відкрите планування навчання, тобто свобода упорядкування індивідуальної програми навчання шляхом відбору курсів із системи; свобода у виборі часу і темпу навчання, тобто прийом студентів у вуз протягом усього року і відсутність фіксованих термінів навчання; свобода у виборі місця навчання; студенти фізично відсутні у навчальних аудиторіях основну частину навчального часу і можуть самостійно вибирати, де навчатися.

Самим значним заснуванням, спеціально створеним для реалізації цілей ДО, є Відкритий університет (The Open University) у Лондоні, на базі якого дистанційно проходить навчання велика кількість студентів не тільки з Великобританії, але з багатьох країн співдружності. У США прикладом такого університету є Національний технологічний університет (штат Колорадо), що готує студентів за різноманітними інженерними спеціальностями разом із 40 інженерними коледжами. У 1991 році університет об'єднав ці 40 коледжів мережею ДО при найтіснішому співробітництві з урядом штату і сферою бізнесу.

Віртуальні університети створюються університетами для розширення “стін” самого університету. У його віртуальних аудиторіях так само, як і в основних, можна і лекцію послухати, і лабораторну роботу на віртуальному стенді виконати, і знайти засоби для проектування, виконання розрахунків, моделювання спроектованого устрою тощо.

Однак, є багато проблем, що перешкоджають створенню віртуальних університетів. Чи дешевше навчати по Internet? Експерти вважають, що телекомунікаційне інтерактивне викладання на 2025% дешевше традиційного. Microsoft вважає, що вартість мережного навчання може зменшитися як мінімум удвічі проти традиційного, оскільки викладач у стані давати уроки, знаходячись у будьякому місті земної кулі та й особливого комп'ютерного устаткування при цьому не потрібно.

Дистанційне навчання передбачає таку організацію навчального процесу, при якій викладач розробляє навчальну програму, головним чином на підставі самостійного навчання студентів. Таке навчальне середовище характеризується тим, що студенти і викладачі мають можливість здійснювати діалог між собою за допомогою засобів телекомунікації. Дистанційне навчання дозволяє вчитися дорослим тих регіонів, де немає інших можливостей для фахової підготовки або одержання якісної вищої освіти, немає університету потрібного профілю або викладачів необхідного рівня кваліфікації.

"Ідеальна модель" дистанційного навчання містить у собі інтегроване навчальне середовище, із визначенням ролі різноманітних компонентів: технологічних, педагогічних, організаційнометодичних. Якими б потужними і досконалими не були технології, вони повинні слугувати освітнім (педагогічним) цілям, а не навпаки.

Число баз даних, доступних через комп'ютерні мережі швидко росте. Так, у Murdoch University каталог бібліотечних послуг, що доступні через Internet, нараховує більш сімдесяти сторінок. Студенти і викладачі Державного університету Огайо мають доступ по меншій мірі до 9 головних бібліотек і цілого ряду баз даних через Internet. Користувачі CompuServe мають доступ до таких баз даних, як Academic American Encyclopedia, Dissertation Abstracts, ERIC, Magazine Database Plus, Peterson's College Database.

Електронні часописи являють собою періодичні видання, що поширюються серед передплатників через комп'ютерні мережі. Вони стають усе більш важливим джерелом одержання інформації і навчання. Як затверджувалося в U.S.News & World Report (1994), більше ніж 2700 газет у 1994 році починали ту або іншу спробу видання електронних версій, у той час як у 1989 році таких газет було лише 42. Strangelove склав у 1992 році довідник, що включає 35 електронних часописів і 90 інформаційних бюлетенів, доступних через Internet. Студенти підписуються на такі часописи з метою використання їх як невід'ємної частини курсу або як доповнення до роботи.

Комп'ютерні навчальні програми являють собою програмне забезпечення, що може використовуватися на віддаленому комп'ютері через комп'ютерну мережу. Особливу роль у навчальному процесі дистанційних університетів грають комп'ютерні конференції, що дозволяють усім учасникам дискусії обмінюватися письмовими повідомленнями як у синхронному, так і в асинхронному режимі, що має велику дидактичну цінність. Активніше використовуються такі методи навчання, як дебати, моделювання, рольові ігри, дискусійні групи, мозкові атаки, форуми, проектні групи.

Так, метод "мозкової атаки" являє собою стратегію взаємодії, що дозволяє групам студентів ефективно генерувати ідеї. Цей метод заохочує членів групи мислити творчо і розвивати ідеї інших членів групи. Основною ціллю методу мозкової атаки є створити фонд ідей по визначеній темі.

В останні роки став розвиватися новий тип організаційної структури дистанційної університетської освіти - консорціум університетів. Дистанційні освітні послуги робить спеціальна організація, що об'єднує і координує діяльність декількох університетів. Консорціум університетів пропонує набір курсів, розроблених у різноманітних університетах - від абітурієнтів до курсів на одержання вчених ступенів.

Дистанційне навчання і традиційне істотно різняться. Головною проблемою розвитку дистанційного навчання є створення нових методів і технологій навчання, що відповідають телекомунікаційному середовищу спілкування. У цьому середовищі яскраво виявляється та обставина, що дорослі учні є не просто пасивні споживачі інформації, а в процесі навчання вони створюють власне розуміння предметного навчання. На зміну традиційної моделі навчання висувається нова модель, заснована на слідуючих положеннях:

у центрі технології навчання - дорослі учні (студенти);

суть технології - розвиток спроможності до самонавчання;

дорослі учні (студенти) грають активну роль у навчанні;

в основі навчальної діяльності - співробітництво.

У зв'язку з цим потребують перегляду методики навчання, моделі діяльності і взаємодії викладачів і тих, кого навчають. Ми вважаємо помилковим думку багатьох російських педагогівпрактиків, які займаються вивченням та впровадженням у практичну діяльність вищих навчальних закладів технологій з дистанційної освіти, що дистанційний навчальний курс можна одержати, просто перетворюючи в комп'ютерну форму навчальні матеріали традиційного очного навчання. Успішне створення і використання дистанційних навчальних курсів повинно починатися з глибокого аналізу цілей навчання, дидактичних можливостей нових технологій передачі навчальної інформації, вимог до технологій дистанційного навчання.

Дидактичні особливості курсу ДО обумовлюють нове розуміння і корекцію цілей його впровадження, що можна позначити в такий спосіб: стимулювання інтелектуальної активності учнів (студентів) за допомогою визначення цілей, вивчення і застосування матеріалу, а також посилення навчальної мотивації, що досягається шляхом чіткого визначення цінностей і внутрішніх причин, що спонукають учитися; розвиток спроможностей і навичок навчання і самонавчання, що досягається розширенням і поглибленням навчальних технологій і прийомів.

До числа дидактичних принципів, що торкаються комп'ютерних технологій, у першу чергу, варто віднести: принцип активності; принцип самостійності; принцип сполучення колективних і індивідуальних форм навчальної роботи; принцип мотивації; принцип зв'язку теорії з практикою; принцип ефективності. У зв'язку з цими принципами засобу навчального призначення, що використовуються в освітньому процесі ДО, повинні забезпечувати можливість: індивідуалізувати підхід до учня і диференціювати процес навчання; контролювати того, кого навчають, із діагностикою помилок і зворотним зв'язком; забезпечити самоконтроль і самокорекцію учбовопізнавальної діяльності учнів; демонструвати візуальну навчальну інформацію; моделювати й імітувати процеси і явища; проводити лабораторні роботи, експерименти в умовах віртуальної реальності; прищеплювати уміння в прийнятті оптимальних рішень; підвищувати інтерес до процесу навчання; передавати культуру пізнання тощо.

Найважливіша умова підвищення ефективності навчання - психологічна, теоретична і практична готовність студентів до самостійної роботи. Складність рішення цієї задачі потребує постійного удосконалювання навчального процесу і, зокрема, постановки самостійної роботи студентів (СРС) на наукову основу. Численні дослідження в цій області свідчать про відсутність належного порядку в плануванні СРС як по обсягу, так і за часом, про низький "коефіцієнті корисної дії" цього виду навчального процесу. Як слушно зауважує дослідник Солдатенко М.М., в сучасних умовах “дуже актуальною є задача формування потреби в знаннях. Якщо в учня не сформовано потребу в самоосвіті, то ідея неперервності освіти не може бути реалізована, Дати право, відповідні умови для саморозвитку - задача суспільства. Треба створити такі умови, коли у нього постійно будуть бажання і потреба вчитись, підвищувати свої знання” [29, 238]. Зрозуміло, що успіх в організації і керуванні СРС неможливий без чіткої системи контролю над нею.

Дистанційна освіта та різні форми навчання дорослих, що розвиваються стрімко, швидкий ріст кількості послуг і можливостей, наданих ІНТЕРНЕТ, великий ринок праці, практично щоденна поява нових програмних продуктів, що використовуються у навчанні дорослої людини, ставлять перед дорослими нові питання, розв'язання яких потребує постійного оновлення та удосконалення знань.

1.6 Освіта дорослих у міжнародному вимірі

Освіта дорослих є в даний час ареною інтенсивного міжнародного співробітництва. Вона здійснюється на міждержавному і міжпарламентському рівнях, на основах регіональної координації діяльності неурядових організацій, на базі міжнародних департаментів національних організацій з навчання дорослих тощо.

Лідером у цьому співробітництві виступає ЮНЕСКО. Поєднуючи більшість країн світу, ця організація з моменту свого заснування провела п'ять великих конференцій. Кожна з них визначила значний прогрес у розвитку освіти дорослих.

У Декларації, прийнятій V Міжнародною конференцією з освіти дорослих (м. Гамбург, липень 1997 р.) зазначено: “Освіта дорослих - це не тільки право, це один із ключів, що відкривають двері у ХХІ століття. Така освіта є результатом активної життєвої позиції й умовою для всебічної участі в житті суспільства. Освіта дорослих містить у собі як формальне навчання і підвищення кваліфікації, так і неформальне навчання, представлене цілим спектром програм супровідного навчання, досягнутих суспільством з високою культурою навчання, де усвідомлюється зв'язок практики і теорії [18].

У Європі напрацьований значний досвід щодо організації навчання дорослих, створено міжнародні організації, розробляються проекти. За загальну координацію освіти дорослих у рамках ЮНЕСКО відповідальність несе Інститут освіти ЮНЕСКО в Гамбурзі, який 1 липня 2006 року був перейменований у Міжнародний інститут ціложиттєвого навчання ЮНЕСКО (UNESCO Institute for Lifelong Learning). Він є найбільшим центром інформації та документації; цим інститутом здійснюється тематична координація з проблем дослідження у сфері освіти дорослих (цивільна освіта, грамотність, національні меншості, мігранти, навчання в місцях позбавлення волі, а також інвалідів та ін.). Міжнародна рада з освіти дорослих заснована у 70-80х роках ХХ сторіччя є великою неурядовою організацією.

Крім міжнародних організацій, що поєднують діячів у сфері освіти дорослих у цілому, існують спеціалізовані організації. Одна із самих впливових - Міжнародна асоціація університетів «третього тисячоліття» (A.I.U.T.A). Ця асоціація працює з 1976 р. і сьогодні поєднує більше 2,5 мільйонів студентів пенсійного віку.

Велику роль у міжнародному співробітництві відіграють європейські організації освіти дорослих.

...