Методика викладання освітньої галузі "Природознавство"

8. Мова вчителя під час розповіді повинна бути правильною, образною і виразною; вчителю потрібно володіти логічним наголосом, інтонацією, темпом викладу, мімікою, жестами тощо.

9. Дуже цінно у виклад нового матеріалу включати розповідь учнів про спостереження і досліди, які вони провели за завданням учителя в куточку живої природи, на шкільній ділянці, на екскурсії або влітку в природі.

10. Педагогічна розповідь повинна бути строго витримана в часі. У 1-2-х класах розповідь може тривати 3-5 хвилин, а в 3-4-х класах - до 10 хвилин. Під час розповіді вчитель не тільки пояснює і коментує основні поняття, а й записує на дошці нові терміни і дає їм характеристику.

У пізнавальному відношенні розповідь як метод навчання широко застосовується, тому що за короткий час учитель може дати значно більшу інформацію порівняно з бесідою. Він доносить цю інформацію на належному науковому рівні, цікаво, емоційно.

Слід зазначити і негативні сторони розповіді: пасивність та інертність дітей. Тому в початкових класах розповідь слід чергувати з бесідою, активізуючи тим самим сприйняття навчального матеріалу.

Від розповіді відрізняється пояснення - чіткий виклад навчального матеріалу на основі аналізу фактів, доказів з формулюванням висновків. Поясненням є також інструктаж для проведення практичної роботи - стислий, точний. Пояснення є найскладнішим різновидом розповіді. Воно використовується в тому разі, коли необхідно щось довести, обґрунтувати, з'ясувати. Під час пояснення виявляються зв'язки між окремими предметами та явищами. Під час пояснення вчитель повинен використовувати такі логічні операції, як порівняння, аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, демонструвати досліди, натуральну та графічну наочність.

Опис - різновид розповіді. На уроках природознавства можна описати дослід, рослину, тварину, природне явище. Проте опис не ставить за мету встановлювати зв'язки між предметами та явищами природи. Опис предметів відіграє певну роль у навчанні, оскільки не завжди є можливість усе, що вивчається, представити у вигляді роздаткового матеріалу, колекцій та інших засобів наочності. Звертаються до нього і тоді, коли необхідно ознайомити учнів з явищами, які неможливо відтворити у шкільних умовах.

Отже, у кожному із зазначених словесних методів основним джерелом є слово вчителя, і від володіння класоводом яскравою емоційно-забарвленою мовою залежить успіх сприймання учнями матеріалу. Мовна майстерність учителя є зразком для формування культури мови в учнів.

3. Словесно-наочні методи навчання природознавству.

Словесно-наочні методи навчання передбачають використання у навчальному процесі різних засобів наочності у поєднанні зі словом учителя.

Наочні методи навчання застосовуються з різними дидактичними цілями: як засіб навчання і як методичні прийоми, що підсилюють пізнавальні можливості словесних методів. У застосуванні наочних методів основну роль у переданні знань відіграє показ, демонстрування вчителем предметів і явищ, а слово вчителя набуває іншого значення. При словесних методах наочність часто є лише ілюстрацією до слів учителя. Проте джерелом інформації лишається слово вчителя - його розповідь, пояснення. Під час застосування наочних методів джерелом інформації стають досліди, живі об'єкти, кінофільми, таблиці.

Отже, основним джерелом знань, яких набувають учні при застосуванні наочних методів, є спостереження, а не слово вчителя, хоча він керує всім пізнавальним процесом.

В основі наочних методів лежать різні форми організації навчальної діяльності учнів, що забезпечують відображення речей і явищ у їх свідомості за допомогою органів чуття. Мета застосування наочних методів - збуджувати й розвивати активність сприйняття і мислення учнів. Наочність на уроках природознавства може бути натуральною (об'єкти природи живі й препаровані) і зображувальною (таблиці, схеми, муляжі, кінофільми). До наочних методів належить демонстрування дослідів, натуральних об'єктів, зображувальних посібників.

Натуральні предмети чи об'єкти пізнаються за допомогою не тільки зорового, а й і слухового, нюхового, дотикового та інших аналізаторів. Зображувальна наочність використовується для пояснення будови предметів неживої і живої природи, взаємозв'язків, що існують у довкіллі, теоретичного обґрунтування явищ, що спостерігаються.

? Робота з натуральними наочними посібниками

При застосуванні наочних методів перед учнями ставляться конкретні пізнавальні завдання, тобто вказується, як спостерігати, що роздивлятись, що треба виявити і що засвоїти. Найдоступнішими об'єктами є рослини і тварини. Вдалими зоологічними об'єктами для демонстрування в класі є тварини середнього розміру, переважно птахи й ссавці. При цьому, враховуючи ступінь підготовленості учнів до активного сприйняття нового об'єкта, учитель, як правило, не описує тварину, що демонструє, а веде про неї бесіду (білка, хом'як, морська свинка тощо). Для демонстрування живих рослин і тварин залучають учнів, які вже ставили досліди за завданням учителя в позаурочний час у куточку живої природи або на шкільній навчально-дослідній земельній ділянці. Їхні повідомлення вчитель включає до викладу нового матеріалу як факти, з яких робляться висновки (індуктивна побудова уроку) або якими підтверджується раніш встановлене (дедуктивна побудова уроку).

Розглядаючи живі рослини і тварин, гербарії, учні знайомляться з окремими представниками тваринного світу, їх практичним значенням та екологією. Ефективність демонстрування залежить від способів поєднання слова вчителя і засобів наочності у навчанні.

Важливе значення для сприймання учнями виучуваного матеріалу мають демонстрації дослідів, що полягають у відтворенні різних явищ, які важко спостерігати в природі. Демонстрація досліду проводиться в класі перед усіма учнями найчастіше вчителем, інколи одним-двома учнями. Демонстрування дослідів на уроках природознавства проводиться у таких випадках:

- коли потрібно пояснити явище, яке незручно спостерігати в природі, виробничий процес, ознайомити учнів з найпростішими законами природи;

- коли досліди складні для самостійного виконання учнями;

- коли досліди небезпечні.

Експеримент не повинен перевантажувати урок. Кількість демонстраційних дослідів зазначена в програмі та підручнику.

Демонстраційні досліди виконують у навчанні природознавству три функції: освітню, виховну і розвиваючу.

Освітня функція полягає в тому, що за допомогою демонстраційного експерименту учні отримують інформацію про властивості речовин, причинно-наслідкові зв'язки між предметами і явищами довкілля.

Виховна функція полягає в тому, що демонстраційні досліди дають змогу розкрити взаємозв'язок між предметами і явищами навколишнього середовища.

Розвиваюча функція виявляється в тому, що в процесі демонстрування дослідів в учнів розвиваються спостережливість, уміння аналізувати явища, які вони спостерігають, узагальнювати і робити висновки. Щоб демонстраційні досліди ефективно виконували свої функції у навчанні, слід дотримуватись певних вимог щодо їх демонстрування:

1. Перед демонструванням необхідно визначити мету досліду або створити проблемну ситуацію, щоб зосередити увагу учнів на сприйняття й осмислення того, що буде демонструвалися.

2. Демонстраційні досліди слід проводити на демонстраційному столі або на спеціальній підставці. Якщо дослід складний, то вчитель заздалегідь готує схему досліду на таблиці або дошці. Під час демонстрування треба звернути увагу учнів на прилади і схему, що допоможе їм краще зрозуміти поставлений дослід. На столі не повинно бути нічого зайвого, щоб не розпорошувалася увага учнів.

3. Дослід у вчителя завжди повинен удаватися. Для цього кожний дослід необхідно проробити попередньо, до уроку з метою відпрацювання техніки його проведення, визначення його тривалості, з'ясування оптимальних умов, за яких дослід вдається найкраще. Слід також продумати місце досліду в уроці і план його пояснення.

4. Класовод повинен добре знати техніку безпеки і дотримуватись її під час демонстрування дослідів.

Кожний дослід учитель має детально пояснити. Без пояснення вчителя досліди будуть зовсім незрозумілі учням і не виконуватимуть у навчанні необхідних освітньої, виховної і розвивальної функції.

? Робота із зображувальною наочністю

Для вивчення багатьох об'єктів, недоступних для сприймання в натурі, учитель застосовує зображувальну наочність (таблиці, малюнки на дошці, моделі, муляжі, діапозитиви, кінофільми тощо).

Ці наочні посібники можуть бути використані на різних етапах уроку і з будь-якою дидактичною метою - для пояснення нового матеріалу, закріплення, вдосконалення та перевірки знань. При цьому у дітей відбувається ефективне зорове сприймання, яке у поєднанні зі словом учителя дає високий навчальний ефект.

Методика роботи з наочним посібником залежить від виду посібника та його призначення. Так, готуючись використовувати на уроці таблицю, учитель повинен уважно її вивчати, сформулювати запитання для бесіди за її змістом, визначати, коли її найкраще демонструвати. Роботу за кольоровою таблицею можна поділити на кілька етапів. Спочатку учні деякий час її розглядають. Потім називають усе, що побачили на таблиці. Після цього вчитель аналізує її зміст. Під час розгорнутої бесіди учні виділяють найголовніші риси предметів і явищ, зображених на таблиці, встановлюють причинно-наслідкові зв'язки. Завдяки таблицям учні глибше опановують матеріал, узагальнюють отримані відомості, встановлюють причинно-наслідкові зв'язки між явищами і об'єктами.

На уроках природознавства слід використовувати роздавальні картки, листівки, промовисті картки. Методика їх використання може бути різною. На етапі сприймання та усвідомлення нового матеріалу доцільно використати таблиці, а на етапі осмислення, узагальнення та систематизації знань можна запропонувати дітям індивідуальні завдання з використанням роздавальних карток, листівок тощо.

Використовуючи таблиці, роздавальні картки, листівки і тощо, вчитель повинен дотримуватись певних вимог:

1. Розміри зображень на картинах, таблицях, що вивішуються на дошці, мають бути такі, щоб їх бачили всі діти.

2. Картину, таблицю, що демонструється, потрібно вивісити чи відкрити в той момент, коли про неї буде йти мова. Разом із таблицею доцільно використовувати і натуральні об'єкти (колекції, гербарії тощо).

3. Використовуючи роздаткові картки для індивідуальної роботи учнів, потрібно пам'ятати, що не можна передавати їх учням під час бесіди, бо увага дітей розпорошуватиметься.

4. Таблиці, схеми, що використовуються при поясненні навчального матеріалу, обов'язково слід вивішувати в класі під час перевірки знань учнів з даної теми.

5. «Німі» таблиці та схеми доцільно використовувати під час контролю знань при поточному опитуванні учнів.

6. Для роботи з таблицею треба використовувати пам'ятки, які вивішуються на аркуші паперу або записуються на дошці.

Отже, демонстрування навчальних таблиць, картин, що супроводжується поясненням, допомагає створити в учнів образні уявлення про предмети та явища довкілля.

Разом із таблицями на уроках природознавства використовувати треба малюнки вчителя на класній дошці. Малюнок на дошці дає змогу вчителеві послідовніше і повніше викласти матеріал, а учням - легше стежити за думкою вчителя, зосереджуючи увагу в потрібний момент на сприйнятті лише тієї деталі, про яку йде мова.

Схематичний малюнок у поєднанні з іншими наочними посібниками довше утримує увагу школярів на виучуваному об'єкті. В результаті створюються умови не тільки для кращого усвідомлення програмного матеріалу, а й для розвитку в учнів спостережливості, довільної уваги, які в них ще несталі. Головне те, що діти навчаються порівнювати, зіставляти, аналізувати.

Малюнки вчителя повинні бути простими, близькими до схеми. Особливий інтерес становлять колективні рисунки, колективне складання схем. Важливо, щоб учні могли скласти схеми ланцюгів живлення, схему колообігу води в природі тощо. Це сприяє розвитку понять.

Дослід, що демонструється на уроці, діти повинні схематично зобразити у зошиті і підписати, помічаючи явища або характерні ознаки, зробити висновки.

Робота з малюнком на уроці сприяє кращому засвоєнню матеріалу.

Показати об'єкти в русі допомагає навчальне кіно. Навчальне кіно має велике значення для утворення уявлень на початковій стадії вивчення навчального матеріалу. Така форма першого знайомства з тваринами у зв'язку з їхнім довкіллям дуже корисна і сприяє формуванню поняття про єдність будови організму й умов його життя. Однак кінофільм може застосовуватись не тільки на початковій стадії, вивчення матеріалу.

Демонстрування кінофільмів сприяє встановленню логічних зв'язків у навчальному матеріалі, допомагає учням систематизувати факти, виділити суттєве. Учитель повинен супроводжувати кінофільм короткими і чіткими поясненнями, а також продумувати, як привернути увагу дітей до найсуттєвіших предметів та об'єктів довкілля, що демонструються. Після перегляду кінофільму вчитель може опитувати учнів і оцінювати набуті ними знання.

Отже, система словесно-наочних методів навчання безпосередньо пов'язана з системою засобів навчання, зокрема засобів наочності, комплексний підхід до використання яких у поєднанні зі словом учителя дає необхідний навчально-виховний ефект. При цьому демонстрування засобів наочності виступає як джерело знань, а вчитель, за допомогою слова, керує спостереженням учнів та супроводжує демонстрування засобів наочності поясненнями, що допомагає молодшим школярам виявляти зв'язки між явищами.

4. Словесно-наочно-практичні методи.

Словесно-наочно-практичні методи це складна взаємодія слова, наочності й практичної роботи, яку організовує вчитель з метою розвитку думки учнів. В її основі лежить практична діяльність учнів, яка здійснюється за участю керівного слова вчителя і засобів наочності. Використання практичних методів пов'язане з активною діяльністю органів чуття, трудовою діяльністю учнів, з розвитком їхньої загальної трудової активності.

До практичних методів належать: практичні роботи на пришкільній навчально-дослідній земельній ділянці та роботи, пов'язані з розпізнаванням природних об'єктів; спостереження з наступним реєструванням явища; проведення експерименту (розв'язання питання за допомогою досліду) тощо. Учитель ставить перед початком спостережень чи практичної роботи запитання, на які учні повинні дати відповідь її результатами. Тобто учні мають застосувати на практиці раніше набуті знання, завдяки чому вміння, якими оволодіватимуть учні, базуватимуться на знаннях. За такої умови спостереження, практичні роботи стають джерелом знань.

Учнів треба привчати спостерігати за природними явищами й об'єктами. Застосовуючи дослідницькі методи, необхідно навчити дітей визначати істотні ознаки природних об'єктів. Практичні методи навчання відіграють вирішальну роль у формуванні навичок і вмінь як застосовувати знання.

Спостереження і досліди в навчальному процесі можуть виконувати дві головні функції - демонстраційно-ілюстративну (як правило, для закріплення знань, умінь, навичок) і дослідницьку (як засіб здобуття нових знань).

Залежно від характеру пізнавальної діяльності учнів словесно-практичний метод навчання може здійснюватись у межах загального педагогічного методу - пояснювально-ілюстративного, частково-пошукового або дослідницького. У зв'язку з тим, що практична діяльність учнів відбувається в умовах самостійної роботи, слід вважати, що самостійна робота є головним змістом даної групи методів.

Найчастіше застосовуються такі види самостійної роботи учнів:

- робота з книгою (підручником, словником, програмним посібником та іншою навчальною, довідковою, науково-популярною літературою);

- лабораторні досліди, практичні заняття і побудова умовиводів на підставі їхніх результатів;

- творчі завдання (складання колекцій, проведення окремих дослідів і спостережень під час роботи в гуртку юних любителів природи, на навчально-дослідній земельній ділянці тощо).

На уроках самостійні роботи проводяться з різною дидактичною метою. Вивчати новий матеріал у процесі самостійної роботи можна лише тоді, коли учні мають достатньо опорних знань, щоб оволодіти цим матеріалом. При цьому учні можуть встановити зв'язки між ними.

Організація самостійної роботи молодших школярів повинна спрямовуватись на вирішення таких завдань:

- розвивати у дітей самостійність у пізнавальній діяльності;

- навчати учнів користуватися набутими знаннями і вміннями.

Для організації самостійної роботи молодших школярів на уроці необхідно мати дидактичні картки, зошити з друкованою основою, колекції та гербарії, роздатковий матеріал для проведення дослідів тощо. Але перш за все треба навчити школярів працювати з підручником.

Робота з підручником природознавства повинна бути поєднана з іншими видами самостійної роботи. Самостійному вивченню підлягає такий матеріал, до засвоєння якого учні теоретично підготовлені.

Організація роботи з підручником природознавства передбачає формування в учнів таких умінь:

- вибирати суттєве, голови у тексті підручника;

- виділяти другорядне або вже відоме;

- визначати, про що нове дізнався;

- пов'язувати новий матеріал з раніше вивченим, щоб уявити його в загальній системі знань, умінь і навичок;

- встановлювати причинно-наслідкові зв'язки між предметами, явищами, про які мовиться у статті;

- відповідати на запитання, виконувати вправи, подані в кінці теми;

- використовувати ілюстрації підручника як джерело знань;

- переказувати текст своїми словами;

- пов'язувати зміст теми власним життєвим досвідом, наводити приклади.

Отже, правильно організована робота з підручником виробляє в учнів уміння самостійно працювати з ним. Працюючи з підручником, діти вчаться виділяти головне і другорядне, робити узагальнення. Підвищуючи якість самостійної роботи учнів з підручником, не можна, проте, перетворювати підручник в єдине джерело знань для дітей. Учитель має пам'ятати, що підручник лише спрямовує увагу дітей на певні об'єкти і допомагає систематизувати знання про природу. Він не може замінити спостережень дітей за природою.

Спостереження - це метод пізнавальної діяльності, що спирається передусім на роботу органів чуття (слуху, зору, нюху, дотику тощо).

Спостереження дають знання про предмети та явища навколишнього світу.

Вони використовуються на уроках під час розповіді вчителя при демонструванні різних посібників, на предметних уроках, уроках-екскурсіях, при роботі на пришкільній навчально-дослідній земельній ділянці, а також у позаурочний час у кутку живої природи, полі, садку, на городі. Учитель повинен організувати спостереження і керувати ними, спрямовуючи увагу учнів на окремі сторони предметів, явищ тощо. Значну частину знань про природу своєї місцевості учні набувають у процесі ведення календаря природи та праці людей. Тому велику увагу слід приділити правильній організації спостережень за сезонними явищами в природі.

Учителеві треба звертати увагу молодших школярів на зв'язки між предметами та явищами. Він повинен так викласти матеріал, щоб за кожним новим словом, засвоєним учнем, стояв чіткий і правильний образ. Цього можна досягти лише шляхом прищеплення учням спостережливості, допитливості, цікавості до навколишньої природи.

Спостережлива дитина бачить, чує та помічає все нове і цікаве, що торкається її зору і слуху: рослини, що зацвітають навесні, політ перших метеликів, приліт шпаків тощо. Учень, в якого не розвинена спостережливість, проходить повз ці явища, не помічаючи їх.

Через це виховання в учнів спостережливості, уваги до навколишньої природи має велике значення.

При проведенні спостережень з учнями класовод має постійно дотримуватись основних дидактичних принципів:

- спостереження повинні бути посильні для дітей, учителю треба враховувати їх вікові особливості;

- проводити спостереження треба систематично і послідовно у зв'язку з сезонними особливостями явищ природи;

- особливу увагу необхідно звертати на місцеві природні умови, рослини, тварини, тобто дотримуватись краєзнавчого принципу;

- необхідно звертати увагу на наступність програмного матеріалу, з природознавства дошкільних установ і початкової школи (принцип наступності).

Велику увагу слід приділити спостереженню учнів за ростом і розвитком рослин та умовами їх росту під час роботи на пришкільній навчально-дослідній земельній ділянці.

У 3-4-х класах слід проводити спостереження в кутку живої природи за зимовою сплячкою тварин.

Згідно з програмою учні можуть проводити й інші спостереження:

- за життям риб в акваріумі (пересування, дихання, живлення);

- за життям дорослих земноводних (жаба) - пересування, ловіння комах;

- за морськими свинками чи хом'ячками - живлення, спосіб життя тощо;

- за зимуючими птахами.

Надзвичайно велике значення для розвитку спостережливості мають екскурсії. Зібраний під час екскурсій матеріал необхідно відповідно оформити. Бажано зробити гербарії лікарських, медоносних, кормових трав, поширених у даній місцевості, виготовити колекцію комах, малюнки лісу, степу, птахів. Цей матеріал повинен зберігатися в краєзнавчому куточку.

У навчанні природознавству і сільськогосподарській праці особливого значення набувають такі словесно-наочно-практичні методи, як учнівські досліди і практичні роботи.

Дослід - спосіб вивчення об'єктів та процесів природи у спеціально створених штучних умовах і виявлення з різноманітного комплексу зовнішніх впливів на об'єкт або процес лише одного, заздалегідь визначеного фактора. На уроках природознавства класовод проводить демонстраційні досліди.

Учнівський дослід виконується безпосередньо учнями і під керівництвом учителя. Пізнавальна цінність учнівського досліду полягає в тому, що у процесі його виконання учні самостійно добувають знання, спостерігають наслідки власної діяльності. При цьому конкретизуються їхні уявлення про процес і явища навколишнього середовища, активізується мислення, підвищується інтерес до вивчення природознавства.

Особливого значення для набуття навичок дослідницької роботи у молодших школярів та розвитку їх спостережливості має постановка дослідів на навчально-дослідній земельній ділянці, в результаті яких діти не лише оволодівають знаннями про рослини, навичками догляду за ними, а й бачать кінцевий результат своєї роботи.

Проводячи досліди на навчально-дослідній земельній ділянці, слід порівнювати їх із контрольними об'єктами, вчити школярів знаходити спільні та відмінні ознаки об'єкта дослідження. Для дослідів ретельно розробляється план роботи та щоденник фенологічних спостережень. Навчальні досліди дозволяють встановлювати причинно-наслідкові зв'язки між об'єктами та явищами. Застосування таких дослідів сприяє формуванню в учнів наукових знань (уявлень і понять) та необхідних загальнонаукових практичних умінь.

Отже, учнівські досліди у класі та на навчально-дослідній земельній ділянці допоможуть дітям зрозуміти певні явища природи та зміни, що відбуваються у довкіллі під впливом різних зовнішніх факторів, а також з'ясувати їх причинно-наслідкові зв'язки. Завдання вчителя - навчити дітей бачити дійсні явища природи та трудову діяльність людей. Дослід, який учні виконують самостійно, - один із найскладніших, трудомістких і водночас важливих методів навчання. Він відіграє величезну роль у формуванні та розвитку природничих понять, активізації пізнавальної і практичної діяльності школярів. Проводячи досліди, учні стають дослідниками, які активно шукають відповіді на поставлені питання.

У початкових класах проводять різні практичні роботи в класі, на шкільному подвір'ї, географічному майданчику, навчально-дослідній земельній ділянці, під час екскурсій, Практичні роботи передбачають практичну, самостійну діяльність школярів, оволодіння знаннями, вміннями і навичками. Особливе місце серед словесно-наочно-практичних методів займають практичні роботи з приладами (компасом, термометром, глобусом, телурієм тощо), планом і картою, з розпізнавання і визначення предметів природи, вирощування рослин на навчально-дослідній земельній ділянці.

При правильній організації практичної роботи учні виконують ряд логічних операцій: порівняння, виявлення схожості й відмінності, класифікація, висновок, узагальнення. Дитина має відрізнити одну зернову рослину від іншої.

Успіх засвоєння теми залежить від правильної постановки запитань, які звертають увагу учнів на той чи інший об'єкт, керують їхніми спостереженнями. При цьому треба навчити молодших школярів видаляти суттєві ознаки, предметів.

Значну роль у вивченні природознавства відіграє робота з картою (виміри відстані, орієнтування тощо).

Географічна карта - зображення земної поверхні на площині у певній картографічній проекції за допомогою умовних знаків. Карта - це джерело знань, незамінний посібник у початковій школі. За допомогою карт можна глибоко проаналізувати особливості природи і господарства, оцінити взаємозв'язки виробництва із сировинною базою і споживачами, проектувати підприємства і заклади обслуговування населення, зони відпочинку тощо.

Географічні карти є моделями територій і явищ. Це робить їх чудовим засобом пізнання навколишнього світу, оскільки за їх допомогою можна встановлювати зв'язки між явищами, знаходити причини і наслідки, узагальнювати тощо.

За змістом географічні карти поділяють на загально-географічні і тематичні.

На загально-географічних картах ми бачимо рельєф, води, рослинність, населені пункти, шляхи сполучення, кордони та ін., тобто земну поверхню в цілому. Тематичні карти - це карти, на яких зображуються окремі природні й суспільні явища або їх поєднання, комплекси. Наприклад, карти ґрунтів, клімату, рослинності, промисловості, сільського господарства тощо. У початкових класах використовуються карти природних зон, фізичні тощо.

Зміст географічних карт передається умовними знаками. Поєднання умовних знаків становить особливу штучну мову - мову картографії. Зміст карти також визначається її масштабом. Масштаб - відношення величини відстані на плані чи карті до її величини на місцевості.

На уроках користуються настінними навчальними картами. З допомогою вчителя за картою учні ознайомлюються з новими об'єктами, встановлюють, як вони пов'язані з іншими, вже відомими, вивчають ареали поширення окремих явищ, які важко уявити без карти. Це допомагає учням краще запам'ятовувати нові відомості. Відповідь дитини з використанням карти буде повнішою і змістовнішою.

Крім настінних карт, використовуються настільні карти й атласи. Вони призначені для індивідуальної роботи. Поєднання карт і підручника допомагає учневі з'ясувати причини виникнення певних природних чи економічних явищ, простежити напрям просторових зв'язків. Таким чином, карта і текст підручника взаємно доповнюють одне одного.

5. Вибір та оптимальне поєднання методів у навчанні природознавству у початковій школі.

Жоден із розглянутих методів не можна вважати універсальним і придатним для розв'язання всіх завдань, що стоять перед викладанням природознавства.

Вибір методів залежить від низки факторів, головними з яких є:

· завдання і зміст навчання;

· рівень знань, умінь і навичок учнів;

· матеріальна база викладання природознавства;

· особистість учня.

Чим різноманітніші методи навчання, тим всебічнішим і осмисленішим буде сприймання учнями навчального матеріалу. Застосовуючи різні методи навчання, вчитель має постійно дбати про те, щоб самостійність учнів поступово підвищувалась.

У курсі природознавства на одному уроці доцільно застосовувати кілька різних методів, переважно використовуючи практичні та наочні. Специфіка вибору методів для проведення уроків визначається тим, що об'єктом вивчення стає сама природа - нежива і жива. Кожний метод по-своєму розвиває учнів, їх мислення і навички. Отже, у процесі підготовки до занять з природознавства вчителеві слід пам'ятати, що вибір і оптимальне поєднання методів, прийомів і засобів повинні вирішувати завдання: навчання, розвитку і формування особистісних якостей школяра.

У процесі викладання природознавства дуже важливо, щоб кожний метод займав своє місце, тобто використовувався відповідно до змісту предмета в цілому, теми уроку і навіть його окремих частин, вікових особливостей учнів та умов школи. Учитель початкових класів має чітко уявити можливості використання різних видів словесних, наочних і практичних методів, щоб правильно вибирати і застосовувати їх. Застосовуючи той чи інший метод у процесі викладання, вчитель привчає учнів до певних логічних операцій, розвиває такі якості, як здібність, воля, інтерес.



Література

1. Бабанський Ю.К. Методы обучения в современной общеобразовательной школе. - М.: просвещение, 1985. - 208с.

2. Біда О.А. Природознавство і сільськогосподарська праця: Методика викладання. - Київ; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2000.

3. Лернер Й.Я. Дидактические основы методов обучения. - М: Педагогика, 1981. - 185с.

4. Нарочна Л.К., Ковальчук Г.В., Гончарова К.Д. Методика викладання природознавства в початкових класах. -- К.: Вища школа, 1990.

5. Савченко О. Я. Дидактика початкової школи: Підручник для студентів педагогічних факультетів.-- К.: Абрис, 1997.



Лекція 6. Форми організації навчання природознавства

Мета. Ознайомити студентів з формами організації та розкрити значення позаурочних і позакласних занять навчання природознавству у початковій школі

Вступ. У початкових класах вивчення природознавства здійснюється за допомогою різних організаційних форм навчання. Основними організаційними формами навчання є: уроки і пов'язані з ними обов'язкові екскурсії, домашні навчальні завдання, позаурочні роботи і необов'язкові, мало пов'язані з уроками позакласні види занять.

Зміст лекції.

1. Урок - основна форма організації навчання природознавству.

Під формою організації навчання слід розуміти спеціально організовану діяльність учителя і учнів, яка проводиться в установленому порядку і в певному режимі.

Урок - логічно завершений цілісний елемент навчально-виховного процесу, в якому в складному взаємозв'язку мають місце певні методи, прийоми і засоби навчання, проявляються особливість учителя і його майстерність, індивідуальні і вікові особливості учнів, здійснюється реалізація цілей і завдань навчання, виховання і розвитку. На уроках проводиться вивчення всього програмового матеріалу у логічній послідовності, яка забезпечує системність його викладання, застосовуються навчальні методи (словесні, наочні і практичні), демонструються різні види унаочнення, проводяться досліди, використовуються відповідні методичні прийоми. Це забезпечує вивчення будови об'єктів, виявлення сутностей явищ, властивостей речовин тощо. Але уроки обмежені в своїх можливостях. Життя організмів, ріст та розвиток рослин і тварин, спільне існування організмів у природі, їхній взаємозв'язок між собою і з навколишнім середовищем, явища природи, працю людей неможливо показати на уроках у класі. В зв'язку з цим уроки доповнюються іншими формами навчальної роботи.

Важливою формою навчання є екскурсії. Екскурсії - це така організаційна форма навчання, яка забезпечує ознайомлення учнів з реальними предметами і явищами в їх природному оточенні. Проведення екскурсій тісно пов'язано з вивченням відповідної теми або з планом позакласної роботи. Останні можуть носити загальноосвітній, виховний характер і бути не пов'язаними з певним програмовим матеріалом.

Залежно від місця у навчальному процесі (по відношенню до певної теми) виділяють ввідні і заключні екскурсії. Ввідні призначені для попереднього набуття учнями відповідних знань, які необхідні для вивчення нової теми. Спостереження за об'єктами і явищами, що проведені на ввідній екскурсії, часто згадуються під час вивчення відповідної теми, а зібраний матеріал - демонструється.

Заключні екскурсії проводяться як підсумкові після вивчення відповідної теми або розділу. Вони мають закріпити, поглибити і розширити набуті знання в класі. Організація і проведення цих екскурсій передбачає більшу самостійність учнів у виконанні виділених завдань, спрямовує на теоретичне пояснення процесів, явищ, складних взаємовідносин між об'єктами і навколишнім середовищем.

Тісно пов'язані з уроками домашні завдання учнів. Вони можуть бути різними. Крім обов'язкового читання перед кожним уроком тексту підручника, додаткової літератури, повторення відповідної теми для здійснення зв'язку з навчальним матеріалом наступного уроку, домашнє завдання повинно носити творчий характер - включати практичні роботи, елементи спостережень, моделювання, логічні висновки та ін. Наприклад, учні виготовляють гербарій квіткової рослини і визначають її органи, гербарії бур'янів, заготовляють і наклеюють листки місцевих дерев та кущів, заповнюють таблиці в зошитах, оформляють схеми, проводять зарисовки тощо.

Важливими є домашні завдання, пов'язані з виконанням нескладних дослідів, а саме: перехід води з рідкого стану в твердий і навпаки, вимірювання температури, пророщування насіння, вирощування рослин і спостереження за ростом і розвитком їх, вивчення складу і властивостей ґрунту тощо.

Домашні роботи експериментального типу підтверджують уявлення, одержані під час уроків, забезпечують повторення виконаного досліду в класі, виробляють впевненість в поводженні з матеріалом, приладами, обладнанням, зміцнюють досвід, підвищують культуру роботи.

Важливою у вивченні природознавства є позаурочна робота учнів. Вона спрямована на розв'язання завдань, передбачених програмою, і включає роботу учнів у куточку живої природи, на пришкільній навчально-дослідній ділянці, на географічному майданчику або серед природи (проведення спостережень, виконання літніх завдань). Організація і керування роботою повинні здійснюватись обов'язково учителем.

Нерідко позаурочна робота має характер попереднього набуття відповідних знань. Наслідки дослідів або спостережень та зібраний матеріал демонструються учнями під час уроків. Позаурочна робота обов'язкова, за її виконання, як і за інші види навчальної діяльності, учні одержують оцінки.

У вивченні природознавства досить важливою формою навчання є необов'язкова, основана на добровільних засадах позакласна робота з учнями, яка спрямована на розширення і поглиблення знань, умінь, навичок.

Позакласна робота повинна бути цікавою, задовольняти запити й інтереси учнів. Зміст її виходить за межі програмового матеріалу, доповнюючи і розширюючи його. Включає позакласна робота індивідуальну, масову та гурткову роботу.

Не слід ототожнювати поняття форми навчання з методами. В кожній організаційній формі навчання можуть бути використані різні методи. Наприклад, екскурсію можна провести, використовуючи словесні методи - розповідь, бесіду; наочні - спостереження за об'єктами або явищами; практичні - виконання завдань учнями.

Всі організаційні форми навчання взаємозв'язані між собою і спрямовані на виконання навчально-виховних завдань. Під час уроків розвиваються наукові біологічні поняття і практичні вміння. їх розвиток триває, поглиблюється і під час виконання домашніх завдань, позаурочної роботи і на екскурсіях. Відповідно продумані запитання і завдання, що вимагають зіставлення знань, висновків, узагальнення, забезпечують розвиток самостійного мислення. Завдання, які розкривають внутрішню сутність процесів і явищ, забезпечують формування елементів матеріалістичного світогляду. Отже, кожна робота в різних організаційних формах забезпечує формування біологічних знань і елементів виховання.

2. Вимоги до сучасного уроку природознавства.

Завдання сучасної школи - навчити дітей не формально заучувати поняття, закони, а глибоко осмислювати внутрішню сутність знань і вмінь, щоб творчо застосовувати ці знання на практиці для розв'язування проблем, які постійно ставить перед людиною життя.

Учитель повинен дбати про те, щоб підвищувати рівень знань учнів, удосконалювати навчально-виховний процес. Щоб виконати ці завдання, потрібно розв'язати ряд теоретичних і практичних проблем навчання та виховання учнів і, зокрема, проблему удосконалення типології, структури і методики проведення уроку.

Вимоги до сучасного уроку:

1. Кожний урок повинен перш за все розв'язувати певне завдання.

Мета навчальної діяльності може бути ближня, тобто даного уроку, і дальня, перспективна (за А. С. Макаренком). Перспективну мету вчитель визначає на навчальну чверть, півріччя, рік згідно з програмами для кожного класу. Зрозуміло, як важливо правильно визначити мету і завдання уроку. Коли неправильно визначена мета, учитель неправильно встановлює і тип уроку, його структуру і методику. Таким чином, тип уроку визначається залежно від основної дидактичної мети.

2. Наступна вимога до сучасного уроку є організаційна чіткість проведення уроку.

У початковій школі, вивчаючи природознавство, зазвичай використовують уроки таких типів: комбіновані, предметні, уроки-екскурсії, узагальнюючі, уроки засвоєння нових знань.

Залежно від типу уроку намічається його структура. Під структурою (побудовою) уроку розуміють, з яких етапів (елементів) складається урок, в якій послідовності ці елементи входять до заняття і як вони між собою пов'язані. Кожний тип уроку має свої основні етапи.

Готуючись до уроку, вчитель має визначити основні етапи уроку, послідовність методів і прийомів навчання, характер завдань для учнів і способи керування навчально-пізнавальною діяльністю школярів.

3. На уроках природознавства учитель має забезпечити формування в учнів світогляду на основі осмислення зв'язків і взаємозалежностей, глибокого проникнення в сутність виучуваних явищ.

4. Важливою вимогою до сучасного уроку є дотримування дидактичних принципів в їх взаємозв'язках та єдності (науковості викладу, доступності, наочності, сезонності, зв'язку теорії з практикою тощо).

5. На уроках природознавства вчитель має звернути особливу увагу на наявність оперативного зворотного зв'язку.

6. Система методів і прийомів повинна бути такою, яка забезпечила б найбільшу ефективність роботи учителя і пізнавальної діяльності учнів на кожному етапі уроку.

7. Необхідно на уроці здійснювати індивідуальний та диференційований підхід до учнів.

8. Учитель має бути справедливо вимогливим до учнів, дотримуватись педагогічного такту, критеріїв оцінювання й оцінювати знання учнів об'єктивно.

9. На уроках природознавства вчитель має запобігати розумовому перевантаженню дітей. Для цього потрібно уникати одноманітності в навчальній роботі - чергувати словесну інформацію з виконанням практичних завдань, вправ, заповненням схем тощо.

10. Перед сучасною національною школою стоїть одне з найголовніших завдань - цілеспрямоване формування творчої особистості, яка самостійно обирає свої дії, досягає значної професійної майстерності, здатна до нестандартних дій. Тому класовод на уроках природознавства має здійснювати особистісно зорієнтоване навчання і виховання учнів.

11. Щоб підвищити рівень викладання природознавства вчитель має активізувати навчально-пізнавальну діяльність молодших школярів на уроках, здійснювати диференціацію завдань та інтеграцію предметів, а також здійснювати екологічне, естетичне та національне виховання молодших школярів за допомогою засобів довкілля.

12. Класовод повинен стежити за тим, щоб освітлення та температурний режим у класі відповідали нормам гігієни.

3. Типи уроків з природознавства та їх структура.

За основною дидактичною метою уроки з природознавства в початкових класах можна класифікувати на такі типи: 1. Уроки засвоєння нових знань; 2. Комбіновані уроки; 3. Уроки узагальнення і систематизації нових знань; 4. Предметні уроки; 5. Уроки-екскурсії.

Кожен тип уроку характеризується певною будовою-структурою. В поняття структура входить три основні ознаки: етапи (елементи уроку), їх послідовність і взаємозв'язок. В кожному уроці виділяють дві структури: макроструктуру і мікроструктуру. Макроструктура -- це більш-менш постійні елементи уроків у межах одного типу, наприклад: урок засвоєння нових знань обов'язково містить сприйняття і усвідомлення учнями нового навчального матеріалу, осмислення знань (найважливіших зв'язків і відношень між предметами і явищами). Кожний елемент макроструктури має свою внутрішню мікроструктуру, яка складається з певних методів, прийомів і засобів навчання, якими досягається мета певного елемента макроструктури. Наприклад, на етапі сприйняття і усвідомлення нового навчального матеріалу вчитель може застосувати розповідь, бесіду або постановку перед учнями проблемних завдань і розв'язувати їх у процесі роботи з підручником, наочними посібниками, технічними засобами навчання.

Мікроструктура уроку може змінюватись навіть у межах одного етапу уроку залежно від ряду обставин і наявності наочності різних видів, технічних засобів навчання, підготовки учнів, їх уміння самостійно працювати над навчальним матеріалом/

Найпоширенішим є комбінований урок. На таких уроках центральне місце відводиться вивченню нового матеріалу, його осмисленню, запам'ятовуванню, узагальненню та систематизації. Також на цих уроках має місце і повторення раніше вивченого.

Комбінований урок. Його структура.

Залежно від типу уроку визначається його структура - розподіл робочих моментів (елементів, етапів) на уроці (у часі).

Структура комбінованого уроку неоднозначна і залежить від того, які дидактичні цілі в ньому поєднуються.

Комбінований урок має дві або кілька дидактичних цілей, наприклад: - перевірити раніше засвоєні знання; - засвоїти нові знання; - узагальнити, систематизувати знання; - застосувати раніше засвоєні знання на практиці тощо. Таких комбінацій уроків може бути багато.

При плануванні комбінованого уроку необхідно точно встановити, які дидактичні цілі та які структурні елементи комбінуються.

Розглянемо комбінований урок, мета якого - перевірити раніше набуті та засвоїти нові знання. Найважливішим компонентом такого уроку є вивчення нового матеріалу. Структура такого уроку найчастіше складається з таких етапів.

1 етап. Організаційний момент.

Він повинен займати не більше 0,5-1 хв. Цей етап потрібен для того, щоб учитель зміг перевірити готовність класу до уроку і створити певну робочу атмосферу.

11 етап. Хвилинка календаря.

Систематично на кожному уроці необхідно проводити роботу з календарем природи і праці людей (3 хв). Усі спостереження потрібно зафіксувати в класному календарі природи і щоденнику спостережень.

Учні доповідають, які зміни відбулися в природі за час від останнього уроку природознавства.

Зміни з'ясовуються у чотирьох напрямках: 1. Зміни у неживій природі (відповідно до проведених спостережень). 2. Зміни у рослинному світі. 3. Зміни у тваринному світі. 4. Зміни у праці людей у місті, селі.

III етап. Перевірка раніше засвоєних знань (8--10 хв).

Ця частина уроку має за мету не лише контроль і облік знань, а й продовження роботи над формуванням відповідних понять.

Дуже часто повторення попереднього матеріалу відбувається у формі фронтальної бесіди, під час якої опитування проходить швидко. Проте не слід нехтувати й такою формою, як індивідуальне опитування, що привчає дітей викладати свої думки зв'язно, доказово. Щоб полегшити виконання такого завдання, учитель дає план розповіді. Такий план відповіді поповнюється питаннями й ускладнюється від класу до класу. Діти поступово звикають відповідати не на одне запитання, одним реченням, а за планом. За таким самим планом на попередньому уроці з'ясовується питання нового матеріалу.

Інколи індивідуальне опитування вчителі вважають нераціональним у зв'язку з тим, що в такому випадку працює лише один учень, а весь клас залишається пасивним. Існує ряд прийомів, які активізують роботу класу (доповнення, виправлення відповіді учня, постановка запитань за змістом розповіді відповідаючого тощо).

Кожне питання потрібно ставити перед усім класом. Не можна спочатку викликати учня, а потім задавати запитання. Після невеликої паузи, під час якої учні систематизують свої знання з цього питання, вчитель викликає одного учня. Поки він виходить, учитель попереджає клас, щоб усі стежили за відповіддю, націлює на те, що після відповіді діти будуть доповнювати, виправляти. Якщо учень добре доповнює, виправляє помилки свого товариша, це означає, що він уважно слухав і добре знає матеріал - за це ставиться оцінка.

При такій постановці питання в учнів розвивається вміння: - уважно слухати відповідь товариша; - критично ставитись до змісту розповіді учня; - висловлювати свої думки у формі зв'язної розгорнутої розповіді; - доводити думку певними фактами.

На уроках природознавства доцільно проводити так зване ущільнене опитування. При цьому вчитель одночасно викликає двох-трьох учнів. Одному дає завдання намалювати той чи інший об'єкт на дошці, другому - заповнити певну схему, третьому задає запитання, на яке учень має відповідати усно біля дошки. Таким чином вдається виявити знання більшої кількості учнів. Проте такі форми обліку знань мають свої недоліки: учні, зайняті своєю роботою, звичайно не слухають відповіді товаришів і не беруть участі в повторенні матеріалу попереднього уроку, коли відбувається поглиблення уявлень і продовжується формування понять, що є одним із найважливіших завдань цього етапу уроку.

Можна провести самостійну роботу протягом 8-10 хв. Після перевірки робіт учитель повинен відмітити основні недоліки в роботах і вказати позитивні сторони в них. Особливу увагу учнів потрібно звертати на те, щоб їх знання не мали формального характеру.

При опитуванні потрібно використовувати наочні посібники і привчати дітей користуватись ними. Опитування можна проводити на початку або наприкінці уроку. Інколи на опитування можна і не відводити спеціального часу, а засвоєний на попередньому уроці матеріал повторювати в процесі вивчення нового матеріалу.

IV етап. Актуалізація чуттєвого досвіду та опорних знань і вмінь учнів (1--2 хв).

Усвідомлення учнями навчального матеріалу має спиратися на наявні в їхній пам'яті уявлення, тобто на їх чуттєвий досвід, опорні знання, якими вони оволоділи раніше - під час вивчення матеріалу цього предмета або під час вивчення споріднених предметів, здійснюючи міжпредметні зв'язки.

Формування чуттєвого (сенсорного) досвіду починається ще в дошкільному віці та продовжується у школі. Викладаючи природознавство, учитель повинен звертати увагу на те, щоб цей досвід формувався на основі доступної дітям ігрової чи практичної діяльності та спостереження за об'єктами під час цієї діяльності.

Чуттєвий досвід, який уже сформований у молодших школярів, потрібно використовувати для кращого усвідомлення учнями навчального матеріалу. Але уявлення можуть бути поверхові, неточні або неправильні. Опорою ж для засвоєння нових знань можуть бути лише чіткі та правильні уявлення.

Правильно організований навчальний процес руйнує помилкові уявлення, уточнює їх. Це створює міцну основу для формування нових знань. Перед тим як самостійно сприймати новий матеріал за підручником або виконувати завдання на узагальнення, учні спершу мають пригадати раніше засвоєні поняття, поглибити відповідні уявлення.

Для актуалізації опорних знань, умінь і навичок, потрібних для подальшого сприймання нового матеріалу, можна запропонувати різноманітні підготовчі вправи. Самостійними завданнями підготовчого характеру можуть бути усні й письмові вправи на повторення, зіставлення певних фактів, попереднє читання та спостереження, розгляд картин та ілюстрацій, складання описів, змалювання певних об'єктів, відшукування даних тощо.

V етап. Мотивація навчальної діяльності учнів, повідомлення теми, мети і завдань уроку (1--2 хв).

Під мотивами навчання розуміють ті внутрішні імпульси, які спонукають учнів до активної пізнавальної діяльності, спрямованої на засвоєння знань, умінь і навичок.

Від мотивів значною мірою залежить ставлення дітей до навчання. Потрібно прагнути сприяти розвитку в дітей мотивів навчально-пізнавальної діяльності. Тому після повідомлення теми нового матеріалу, мети (освітньої, розвивальної і виховної) перш за все треба показати практичне значення виучуваного матеріалу.

Щоб показати практичне значення виучуваного матеріалу, вчителеві необхідно: - розказати учням, яка велика наша країна та різноманітна її природа, щоб правильно використовувати багатства природи для своїх потреб, людина повинна добре її вивчити; - пояснити, чому учні повинні знати характерні особливості кожної природної зони; - довести, що ці знання потрібні кожній людині, що цей матеріал широко застосовується на практиці, що без нього не можна опанувати наступні розділи програми; - формувати в учнів інтерес до знань, зацікавлювати їх.

Коли дитина зацікавиться якимось матеріалом, їй хочеться знати більше, ніж почула від учителя, взнала на уроці; як результат - з'являється допитливість. При такій організації даного етапу у дітей виникають питання й прагнення самостійно їх розв'язувати. Учень уже 3-го класу сам інколи (але головним чином з допомогою вчителя) може шукати причину, проникати в сутність явища, предмета, розкривати причинно-наслідкові зв'язки. Мотивація навчання не потребує додаткового часу - лише навчальний матеріал треба перегрупувати. Якість же знань учнів за цієї умови поліпшується досить відчутно.

VI етап. Сприймання й усвідомлення учнями нового навчального матеріалу (20--25 хв).

Щоб ця частина уроку пройшла найефективніше, для передання нових знань треба використовувати різноманітні методи і прийоми: бесіду, що чергується із стислою розповіддю вчителя, колективну роботу з наочними посібниками, досліди, читання вчителем уривків із додаткової художньої чи науково-популярної літератури тощо.

Сприймання навчального матеріалу може бути чуттєвим (безпосереднім) і опосередкованим (через слово, мову).

Основним джерелом знань про природу в початкових класах є безпосереднє сприймання предметів і явищ природи. Однак сприймання - це складний психологічний процес. Щоб у дітей утворились правильні уявлення й поняття про предмети природи, учитель повинен керувати цим процесом, спрямовувати їхню увагу на істотні особливості та властивості спостережуваного предмета. Керівництво цим процесом здійснюється постановкою послідовного ряду запитань. Тому спостереження на уроках природознавства треба супроводжувати бесідою.

Сприймання завжди ґрунтується на розпізнавальних ознаках предметів, наприклад дерево має стовбур, трав'яниста рослина -- м'яке соковите стебло; плід вміщує насіння і розміщується на стеблі, це орган рослини. Чим чіткіше визначені ці ознаки, тим правильніше і повніше їх сприймання. Тому, готуючись до бесіди, учитель повинен дуже старанно обдумати зміст, форму і послідовність запитань, щоб вони примушували дітей уважно спостерігати предмет, бачити в ньому найголовніше, точно формулювати наслідки спостережень і робити висновки.

...