Методика викладання освітньої галузі "Природознавство"

- членом гуртка може бути кожний бажаючий;

- кожний юннат повинен працювати над темою, вести роботу за планом;

- кожну роботу юннат має доводити до кінця;

- для занотовування результатів спостережень і дослідів необхідно мати щоденник;

- кожний юннат повинен відвідувати збори гуртка і почергово доглядати за рослинами й тваринами, звітувати за проведену роботу перед загальними зборами і брати активну участь у масових заходах гуртка.

На першому (організаційному) занятті юннати обирають старосту, який допомагає вчителю, його замісника, секретаря (записує зміст роботи, реєструє відвідування), господарників, які турбуються про поповнення кутка живої природи новими об'єктами, корм для тварин тощо. На цьому занятті, враховуючи інтереси учнів, розподіляються обов'язки щодо догляду за рослинами і тваринами. Вся робота, що проводиться в кутку живої природи (догляд за рослинами і тваринами, спостереження, досліди), записується в щоденники, які зберігаються протягом року. На підсумковому занятті наприкінці навчального року можна організувати виставку щоденників учнів, кращих юннатів відмітити подякою, пам'ятними подарунками.

Для роботи з юннатами не можна запропонувати якусь стандартну програму, обов'язкову для всіх шкіл. Тут потрібно враховувати вікові особливості й інтереси дітей, місцеві умови, приміщення, обладнання тощо. Конкретний зміст гурткової роботи з юннатами визначає сам учитель. Усі спостереження, які діти проводять в кутку живої природи, повинні проводитись за планом.

Робота за планом має дуже велике значення. Вона привчає учнів до чіткої роботи, формує вміння розподіляти свій час, учні вчаться формулювати свої спостереження, висновки, звітувати про них, бережно поводитися з майном гуртка, школи, виявляти ініціативу, активність у своїй роботі, тримати робоче місце у чистоті.

На заняттях гуртка юннатів діти отримують завдання для проведення цікавих дослідів згідно з вказівками, інструкціями класовода.

При організації позакласної роботи з природознавства в початкових класах доцільно організовувати різні клуби, наприклад «Чомучки», «Ріднаприрода», «Пролісок» тощо.

До клубу записується близько 15--20 учнів. Обирається рада клубу, яка готує заняття. Складається тематика засідань, що проводяться 1--2 рази на місяць.

До групових занять належить також робота з обладнання класу-кабінета чи кутка живої природи. Доцільно вибрати співробітників» (лаборантів),кабінету, які добровільно виявили бажання обладнувати кабінет. Учитель знайомить дітей із планом обладнання кабінету і разом з учнями визначає їх участь у проведенні цієї роботи. Учні можуть виготовляти прилади, таблиці, полички для рослин, заготовлювати роздатковий матеріал, крім того, вони ремонтують наочні посібники, підтримують порядок у класі-кабінеті, допомагають використовувати цей матеріал на уроці тощо. Учитель використовує на уроках посібники, які виготовили учні, називає імена цих учнів, указує час, коли виготовлено посібник. Такі приклади викликають в інших учнів бажання, у свою чергу, зробити внесок щодо обладнання кабінету.

Масові позакласні заняття. До правильно організованої групової роботи належать загальношкільні масові заходи - екскурсії, походи з вивчення природи рідного краю, сезонних явищ; читацькі конференції з оглядом книг про природу; проведення ранків, свят з різноманітної природознавчої тематики. У цих заходах беруть участь учні лише за бажанням, причому з різних класів. Такі екскурсії передбачають пізнання рідного краю: рослинного і тваринного світу, ґрунтів, сільськогосподарських рослин і тварин, спостережень за погодою.

До масових позакласних занять належать ранки. Вони проводяться з метою ознайомлення молодших школярів із підсумками роботи учнів у гуртках, на ділянці тощо. На таких ранках учні доповідають про свою роботу та її результати. Доповіді супроводжуються демонстрацією результатів дослідницьких робіт учнів: малюнками, фотографіями, таблицями, колекціями тощо. Тривалість доповіді до 5 хв. Художня частина повинна бути пов'язана з темою. Потрібно звернути увагу на оформлення ранку. Сцена має бути оздоблена рослинами, картинами, картами, портретами відомих учених (відповідно до тематики ранку). На ранку можна влаштовувати виставки малюнків, дослідів, таблиць, рекомендовані списки літератури.

Доцільно проводити ранки на теми «День зустрічі птахів», «Свято першої борозни», «Обжинки», «Свято врожаю», «Свято квітів» тощо.

До масових заходів відносяться виставки робіт учнів. Це найцікавіша і дуже корисна форма фіксації робіт дітей. Виставка повинна мати чітко поставлену мету, визначену тему. Восени демонструються результати літніх робіт учнів, дослідів на ділянці та в кутку живої природи; взимку - роботи юннатів; навесні - самостійні роботи учнів за рік. До кожного експонату потрібно додати стислу анотацію, щоб кожний відвідувач міг самостійно ознайомитись з експонатом. Виставки проводяться на теми «Що доводять наші досліди?», «Урожай і його збирання», «Догляд за рослинами», «Розвиток рослин» тощо. Доцільно виділити із числа юннатів учнів-екскурсоводів. Підготовкою до виставки керує виставочний комітет із числа юннатів.

На виставку запрошуються батьки, учні інших шкіл. Слід організувати облік відвідувачів. Після закінчення виставки проводяться відкриті збори гуртка юннатів, на яких кращі експонати преміюють книгами, рослинами, приладами.

Із завданнями охорони природи безпосередньо пов'язані такі заходи, як озеленення школи, села, міста, проведення різних кампаній, наприклад «Дня птахів», «Тижня саду», «Місячника лісу».

Велике значення мають роботи з озеленення. Вони привчають дітей бережливо ставитись не лише до своїх насаджень, а й до природних. У зв'язку з цим корисно організовувати на весняно-літній період загони: лісові дозори, зелені патрулі, голубі патрулі тощо. Лісові дозори сприяють збереженню насаджень і захисту лісу від пожеж, огороджують мурашники, виготовляють шпаківні і розвішують їх у лісі, беруть участь у підгодівлі диких тварин та вивченні їх видового складу, зустрічаються із працівниками лісництва. Члени загону «Зелений патруль» беруть активну участь у насадженні дерев, кущів, квітів біля школи, на вулицях села, доглядають за ними. Вони вивчають біологічні особливості кімнатних рослин, природні умови їх росту, проводять досліди з вегетативного розмноження, регулювання росту і розвитку, керують строками цвітіння. Зелені патрулі проводять роз'яснювальну роботу з охорони зелених насаджень серед дошкільників, жителів села. Вони є ініціаторами підготовки і проведення традиційних свят, наприклад «Золота осінь», «Тиждень саду», «Місячник лісу», «Свято квітів» тощо. Велику увагу зелені патрулі повинні приділяти внутрішньому озелененню школи.

КВК є цікавою формою позакласної роботи з природознавством для молодших школярів, яка зумовлює розвиток у дітей логічного мислення, пам'яті, винахідливості, дозволяє перевірити рівень природничих знань, умінь і навичок. Сценарій КВК складається відповідно до вибраної теми. У ньому поєднуються фронтальні, групові та індивідуальні завдання, які призначені для окремих гравців, усієї команди та вболівальників. Завдання повинні бути і теоретичні, і практичні, але обов'язково цікаві, конкретні, доступні та вимагати винахідливості і кмітливості. Сценарій включає ігри, загадки, цікаві повідомлення. Для оцінювання виконання завдань КВК розробляються якісні та кількісні критерії, які доступні для розуміння дітей. На її основі членами журі здійснюється мотивація проміжних і підсумкових оцінок.

Позакласна робота організовується з урахуванням інтересів і запитів дітей, що виникають під час вивчення природи. Позакласна робота не передбачена програмою.

Правильно організована позакласна робота (індивідуальна, групова, масова) сприяє формуванню в учнів пізнавальних інтересів, спрямованих на розширення і поглиблення знань. Усі зазначені позакласні заняття пов'язані між собою і доповнюють одне одного.

Добре налагоджена позакласна робота допомагає вчителеві зібрати і підготувати матеріал для занять, організувати тривалі спостереження за тваринами і рослинами в кутку живої природи, на пришкільній ділянці тощо.

Отже, позакласна робота є одним із засобів всебічного розвитку особистості дитини.



Література

1. Біда О.А. Природознавство і сільськогосподарська праця: Методика викладання: Навч.посібник.-К:.Перун,2000.-400с.-11,20.

2. Байбара Т.М. Методика навчання природознавства в початкових класах: Навч.посібник. -К.:Веселка.1998. - 333с.

3. Нарочна Л.К. Методика викладання природознавства: Навч.посібник для учнів пед.училищ. - К.- Вища шк. 1990. - 305с.

4. Боднар Л.М. Уроки мислення серед природи у педагогічній спадщині В.О.Сухомлинського // Початкова школа 2005. - №9. - С.12-14.



Лекція 7. Використання новітніх технологій навчання природознавства в початковій школі

Мета. Орієнтуватися в сучасних педагогічних та навчальних технологіях.

Вступ. Сучасне життя потребує активної творчої особистості. Виховати її можна лише впроваджуючи у педагогічну практику стратегії розвитку критичного мислення. Завдання цієї стратегії полягає у «пробудженні свідомості», коли молода людина усвідомлює реалії, що оточують її, і шукає шляхи розв'язання проблем. Такий підхід співзвучний концепції особистісно-орієнтованого навчання і нерозривно пов'язаний із застосуванням активних та інтерактивних технологій.

Зміст лекції.

1. Розвиток педагогічних технологій в історії дидактики.

В історії педагогіки та науки проблема розвивального навчання учнів існувала не як самостійна, а як складова частина інших проблем навчання.

Уперше давньогрецькі філософи сформували деякі ідеї необхідності навчання учнів методів пізнання. Платон (427-347 рр. до н.е.) вважав, що головне завдання педагогіки - передати нащадкам принципи доброчинності і тим самим зміцнити розумову частину душі.

У розробку теоретичних основ і практику побудови української національної школи кінця ХІХ - першої половини ХХ ст. вагомі внески зроблено провідними спеціалістами у сфері нових форм і методів навчання, теоретиками і практиками, в тому числі і вітчизняними, які розробляли новітні концепції побудови навчального процесу. Було звернуто особливу увагу на необхідність виховання розуму дитини; під розумовим вихованням мається на увазі організована діяльність вчителів, вихователів, спрямована на розвиток сил і мислення учнів.

На початку 30-х років видатний психолог-гуманіст Л.С.Виготський обґрунтував можливість та доцільність навчання, орієнтовано на розвиток дитини як на свою пряму та безпосередню мету. Розвиток інтелекту дитини відбувається через «зону ближнього розвитку», коли дитина спочатку може робити щось у співпраці з дорослими, а потім переходить на такий рівень розвитку, коли цю дію може виконати самостійно. Він вважав, що «тільки те навчання у дитячому віці добре, коли воно випереджає розвиток і веде розвиток за собою…». Не відкидаючи необхідності засвоєння знань, умінь та навичок, Л.Виготський розглядає далі їх як найважливіший засіб розвитку учнів.

Ідею концепції Ельконіна-Давидова можна висловити таким чином: у молодшому шкільному віці через спеціально побудоване навчання у дитини можуть бути сформовані здібності до самовдосконалення, саморозвитку, самопізнання. Тобто дитина повинна поступово, за час навчання в молодших класах, набути «вміння навчатись».

У традиційній школі таке завдання ніколи не висувалось, бо головним вважалось «уміння організувати себе і своє робоче місце». Тому формування здатності навчити самого себе, а значить - змінити себе в бік поліпшення (розвитку, подолання лінощів, своєї обмеженості) вже є новаторським, творчим підходом до учня як до суб'єкта навчально-виховного процесу.

Однією з провідних тенденцій розвитку пояснювально-навчального процесу другої половини ХХ ст. є серйозна трансформація раніше домінуючого принципу «учень для школи» на принципово протилежну йому тезу «школа для учня», яка знаменувала початок розвитку особистісно орієнтованої педагогічної теорії і практики.

Наша школа переживає нині складний і водночас цікавий період реформування. Відповідно до Закону України «Про загальну середню освіту», Концепція загальної середньої освіти, Державного стандарту початкової загальної освіти, в сучасній початковій школі відбувається системне оновлення змісту та перехід до нової структури навчання. Перед педагогами постає завдання забезпечити всебічний розвиток особистості учня. Реалізація цього завдання може здійснюватися лише за умови якомога активнішого включення у навчання - виховний процес кожного учня.

2. Сучасні педагогічні та навчальні технології.

Суттєвою ознакою сучасних інноваційних процесів у сфері навчання і виховання є їх технологізація - неухильне дотримання змісту і послідовності етапів впровадження нововведень. В дослівному перекладі з грецької технологія - це майстерність. Педагогічна технологія - це вся сукупність знань і дій, спрямованих на досягнення мети розвитку, виховання і навчання. Поняття педагогічної технології можна визначити усе, що міститься між завданням і результатом.

Існують десятки класифікацій технологій. Складність полягає в тому, що одні і ті ж технології називаються в одних авторів освітніми, в інших - педагогічними, а в третіх - навчальними чи виховними.

У існуючому спектрі технологій перший найнижчий ярус займають технології навчальні, вище - освітні, виховні, ще вище - розвиваючі і формуючі.

Прикладами технологій першого, загальнопедагогічного рівня можуть бути такі, що істотно розрізняються між собою як в ідеях, так і засобах реалізації педагогічного процесу, наприклад:

- догматична зі своєю неповторною технологією, що відбиває ідеали, панівні погляди, неможливості своєї епохи;

- трудова педагогіка як світовий проект зі своїми специфічними підходами, теоріями і концепціями, засобами досягнення запланованих результатів;

- соціалістична педагогіка як різновид світового педагогічного процесу, що відбила ідеологію і можливості того суспільно-політичного ладу, що викликав її до життя і підтримував.

До другого, галузевого рівня можуть бути віднесені технології:

Трудового навчання; проблемного навчання4 розвиваючого навчання; навчання через здійснення відкриттів; естетичного виховання й інші.

До технологій третього рівня (аспектний, компонентний, авторський) можуть бути віднесені, наприклад, такі: Саморозвитку М.Монтессорі; „переможного” навчання В.Шатовалова і ін.

У збірнику „Освітні технології” (2001) виділяють як технології: Вольдорську педагогіку; технологію саморозвитку; організацію групової навчальної діяльності; навчання як дослідження; проектну технологію; інформаційні технології; колективне творче виховання; створення ситуацій успіху; сугестивну технологію; аналіз образу-персонажу епічного твору.

Професор В.Ликова (2001) виділяє технології: педагогічного спілкування; гуманістичної педагогічної взаємодії; виховної корекційної взаємодії та деяких інших.

Технологія для вчителя уособлює три компоненти: а) ідею, що вносить істотну зміну в організацію процесу; б)детальний опис процесу усіх його особливостей; в) практичний результат, що має бути вищим. Технологія має вписуватись в схему „ідея-процес-результат”.

Технології випливають з основної моделі педагогічного процесу. У педагогічному процесі наявні три головні і постійні складники - учитель, учні, інформація (предмет вивчення). Процес скеровується на засвоєння учнями предмету вивчення. Мета учня - опанувати інформацію. Мета педагога - організувати допомогу.

Організація педагогічного процесу може відбуватися за трьома схемами:

1. у голову процесу ставиться навчальний предмет, і процес розгортається „від предмету”.

2. у голову процесу ставиться учень, і процес розгортається „від учня”;

3. рівноцінними визначаються і учень, і предмет, процес розгортається з обох боків, „від учня” і „від предмету”.

Залежно від того, чому надається пріоритет, з'являється три принципово відмінні між собою технологічні схеми організації навчально-виховного процесу:

1. скерованого на засвоєння предмета - предметно зорієнтованого навчання;

2. скерованого на задоволення потреб учня - особистісно зорієнтованого навчання;

3. скерованого на засвоєння предмета і задоволення потреб учня - співпраці (партнерства).

Для зручності і простоти першу технологію називають продуктивною, другу - поблажливою, а третю - партнерською.

Предметно орієнтована технологія

Чільне місце посідає навчальний матеріал. Засвоєння матеріалу - головна мета навчання. Схема: матеріал - учні - результат. Навчання розвивається „від предмета”. Контроль якості засвоєння ігнорує особистість учня і зводиться до контролю засвоєння предмета. Ця технологія безжалісна до учнів, але гарантує високий рівень навченості.

Особистісно орієнтована технологія

У центрі - учень. Матеріал -немов доповнення до нього. Мета - розвивати особистість, а не опановувати навчальний матеріал. Навчальний процес будується „від учня”. Ніякого насильства. Кількість і якість конкретних знань, умінь нікого особливо не цікавлять. Основний критерій - задоволення запитів особистості, створення умов для самореалізації.

Партнерська технологія (технологія співробітництва)

Передбачає оптимальне поєднання предметно орієнтованого і особистісно орієнтованого навчання. Педагог піклується про засвоєння навчального предмета, і про розвиток особистості. Програма навчання багатопланова, а її реалізація - надзвичайно важка. Вона найважча для практичної реалізації.

Три завдання - навчити, розвити, виховати об'єднані однією метою - забезпечити розвиток і виховання, з одного боку, створити умови для самореалізації особистості, з іншого боку. Використання цієї технології вимагає великої праці педагога.

3. Поняття про інтерактивні технології навчання.

Проголошений в освітньому просторі України принцип варіативності освіти дає змогу навчальний процес будувати на досконаліших стратегіях і технологіях, із застосуванням яких відбувається саморозвиток особистості, забеспечується успіх діяльності учителя.

Інтерактивні технології потребують певної зміни у житті всього класу, а також значної кількості часу для підготовки як учнів, так і педагога.

Інтерактивне навчання - це специфічна форма організації діяльності, яка має на меті створити комфортні умови навчання, за яких кожний учень відчуває свою успішнічть, інтелектуальну спроможність.

Інтерактивне навчання - це певний різновид активного, який, проте, має свої закономірності та особливості. Навчальний процес завдяки вищезгаданій технології відбувається за умов постійної, активної взаємодії всіх учнів. Це співнавчання (колективне, групове, навчання у співпраці), коли учень і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб'єктами уроку.

Розробку елементів інтерактивного навчання ми можемо знайти у працях Сухомлинського, учителів-новаторів 70-80-х років ( Ш.Амонашвілі, В.Шаталова, С.Лисинкової та ін.), теорії розвивального навчання. Наприкінці ХХ ст. Інтерактивні технології набули поширення в теорії і практиці американської школи, де їх використовують при викладанні різних предметів від молодшого шкільного віку до старшого. Дослідження, проведені Національним тренінговим центром (США, штат Меріленд) у 1980-х роках, свідчать, що інтерактивне навчання уможливлює різке збільшення відсотка засвоєння матеріалу, оскільки впливає не лише на свідомість учня, а й на його почуття, волю, дії і практику.

Сучасна школа стоїть перед прикрим фактом: в умовах традиційних форм та методів навчання школярі, пасивно отримуючи інформацію, не вміють здобувати її самостійно і застосовувати те, що знають.

Нова школа матиме справу з індивідуальністю, самобутністю особистості, оскільки індивідуальність є головним принципом етики і мусить виступити керівним методологічним положенням у вихованні й навчанні.

Цілеспрямований розвиток індивідуальності можливий лише тоді, коли теорія освіти не декларуватиме необхідність творчості педагога і творчості школяра, а систематично за допомогою доцільних методів втілюватиме її у навчально-виховному процесі.

Особистісно-зорієнтоване навчання у цьому плані є досить перспективним, оскільки воно виходить із самоцінності особистості, її духовності та суверенності. Його метою є формування людини як неповторної особистості, творця самої себе і своїх обставин. Відповідне методичне забезпечення має ґрунтуватися на діалогічному підході, який визначає суб'єкт-суб'єктну взаємодію учасників педагогічного процесу, їх самоактуалізацію і самоорієнтацію. Технології такого спрямування передбачають перетворення суперпозиції вчителя і субординізованої позиції учня в особистісно рівноправну позицію. Вона й дає дитині можливість бути суб'єктом навчальної діяльності, що сприяє практичній реалізації її прагнення до саморозвитку, самоствердження.

Визначальним для особистісно-зорієнтованого навчання має бути соціокультурний діалог у системі “педагог - дитина” на основі її розуміння, прийняття і визнання.

Якнайактивніше сприяють цьому інтерактивні методи навчання, що активно розробляються останнім часом. Завдяки закладеним в їх суть самостійній діяльності та груповій взаємодії вони можуть бути корисними та перспективними для вчителя та для учнів. Теоретичною основою запровадження інтерактивних методів навчання мусять бути системний, особистісно-зорієнтований та діяльнісний підходи до побудови дидактичних процесів; теорія оптимізації педагогічного процесу (Ю.К.Бабанський, М.М.Поташник), а також інваріантність процесу навчання, уроку як конкретної форми існування процесу засвоєння знань і методу навчання як мікродіяльності навчання.

Методологічною основою - розробки сучасних українських та зарубіжних педагогів у галузі методів та технологій навчання. Теоретичні та практичні розробки в цій галузі належать В.Гузєєву, А.Гіну, О.Пометун, Л.Пироженко, А.Фасолі.

Термін “інтерактивний” прийшов до нас з англійської і має значення “взаємодіючий”. Існують різні підходи до визначення інтерактивного навчання. Одні вчені визначають його як діалогове навчання: “Інтерактивний - означає здатність взаємодіяти чи знаходитись в режимі бесіди, діалогу з чим-небудь (наприклад, комп'ютером) або ким-небудь (людиною). Отже, інтерактивне навчання - це перш за все діалогове навчання, в ході якого здійснюється взаємодія вчителя та учня. Ми схиляємося до визначення, О.Пометун та Л.Пироженко: “Сутність інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес відбувається за умов постійної, активної взаємодії всіх учнів. Це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове навчання в співпраці)…”.

Під час інтерактивного навчання учень стає не об'єктом, а суб'єктом навчання, він відчуває себе активним учасником подій і власної освіти та розвитку (це особливо важливо для старшокласників). Це забезпечує внутрішню мотивацію навчання, що сприяє його ефективності.

Завдяки ефекту новизни та оригінальності інтерактивних методів при правильній їх організації зростає цікавість до процесу навчання.

Особлива цінність інтерактивного навчання в тому, що учні навчаються ефективній роботі в колективі. Інтерактивні методи навчання є частиною особистісно-зорієнтованого навчання, оскільки сприяють соціалізації особистості, усвідомлення себе як частини колективу, своєї ролі і потенціалу.

Мета застосування інтерактивних методів полягає не тільки в спонуканні учнів до активної роботи, а й ініціюванні їх творчості, розвитку комунікативних навичок тощо. Інтерактивні методи навчання - це методи в основі яких лежить спілкування (О.Січкарук).

Вони вирішують завдання: - навчати, - виховувати, - розвивати особистість, - формувати професійні та соціальні якості фахівця.

4. Роль і місце інтерактивних методів навчання на уроках природознавства у початкових класах

Одним із найважливіших напрямів удосконалення навчання природознавства учнів початкових класів є впровадження у навчально-виховний процес інтерактивних технологій. Сьогодні вже неможливо навчати традиційно: у центрі навчально-виховного процесу має бути учень. Від його творчої активності на уроці, вміння доказово міркувати, обґрунтовувати свої думки, вміння спілкуватися з учителем, учнями класу залежить, наскільки успішно й усвідомлено він опановує шкільну програму.

Існує велика кількість активних та інтерактивних технологій навчання - мікрофон, мозковий штурм, робота в парах, акваріум, рольова гра, драматизація, дискусія.

Вони можуть бути використані на різних етапах уроку:

· під час первинного оволодіння знаннями,

· під час закріплення й удосконалення,

· під час формування вмінь та навичок.

· їх можна застосовувати також як фрагмент заняття для досягнення певної мети або ж проводити цілий урок з використанням окремої технології.

Методи інтерактивного навчання можна поділити на дві великі групи: групові та фронтальні. Перші передбачають взаємодію учасників малих груп (на практиці від 2 до 6-ти осіб), другі - спільну роботу та взаємонавчання всього класу. Час обговорення в малих групах - 3-5 хвилин, виступ - 3 хвилини, виступ при фронтальній роботі - 1 хвилина.

Групові методи:

Робота в парах. Учні працюють в парах, виконуючи завдання. Парна робота вимагає обміну думками і дозволяє швидко виконати вправи, які в звичайних умовах є часомісткими або неможливими (обговорити подію, твір, взагалі інформацію, вивести підсумок уроку, події тощо, взяти інтерв'ю один в одного, проанкетувати партнера). Після цього один з партнерів доповідає перед класом про результати.

Це варіант кооперативного навчання, при якому одночасно залучаються в роботу всі учасники навчального процесу. При цьому відбувається активне спілкування та обговорення проблеми між усіма учнями класу. Цю технологію варто застосовувати для:

· Збирання інформації з будь-якої теми;

· Інтенсивної перевірки обсягу та глибини знань;

· Розвитку вміння аргументувати свою позицію.

Як організувати роботу:

1. Запропонуйте учням завдання, поставте запитання для невеличкої дискусії чи аналізу гіпотетичної ситуації. Після пояснення питання або фактів, наведених у завданні, дайте їм 1-2 хвилини для продумування можливих відповідей або рішень індивідуально.

2. Об'єднайте учнів у пари, визначте, хто з них буде висловлюватись першим, і попросіть обговорити свої ідеї один з одним. Краще одразу визначити час на висловлення кожного в парі та спільне обговорення. Це допомагає звикнути до чіткої організації роботи в парах. Учні мають досягти згоди щодо відповіді або рішення.

3. По закінченні часу на обговорення кожна пара представляє результати роботи, обмінюється своїми ідеями та аргументами з усім класом. За потребою це може бути початком дискусії або іншої пізнавальної діяльності.

Робота в трійках.

По суті, це ускладнена робота в парах. Найкраще в трійках проводити обговорення, обмін думками, підведення підсумків чи навпаки, виділення несхожих думок).

Змінювані трійки.

Цей метод трохи складніший: всі трійки класу отримують одне й те ж завдання, а після обговорення один член трійки йде в наступну, один в попередню і ознайомлює членів новостворених трійок з набутком своєї.

2+2=4. Дві пари окремо працюють над вправою протягом певного часу (2-3 хвилини), обов'язково доходять до спільного рішення, потім об'єднуються і діляться набутим. Як і в парах, необхідним є консенсус. Після цього можна або об'єднати четвірки у вісімки, або перейти до групового обговорення.

Карусель.

Учні розсаджуються в два кола - внутрішнє і зовнішнє. Внутрішнє коло нерухоме, зовнішнє рухається. Можливі два варіанти використання методу - для дискусії (відбуваються “попарні суперечки” кожного з кожним, причому кожен учасник внутрішнього кола має власні, неповторювані докази), чи для обміну інформацією (учні із зовнішнього кола, рухаючись, збирають дані).

Робота в малих групах.

Найсуттєвішим тут є розподіл ролей: “спікер” - керівник групи (слідкує за регламентом під час обговорення, зачитує завдання, визначає доповідача, заохочує групу до роботи), “секретар” (веде записи результатів роботи, допомагає при підведенні підсумків та їх виголошенні), “посередник” (стежить за часом, заохочує групу до роботи), “доповідач” (чітко висловлює думку групи, доповідає про результати роботи групи). Можливим є виділення експертної групи з сильніших учнів. Вони працюють самостійно, а при оголошенні результатів рецензують та доповнюють інформацію.

Акваріум.

У цьому методі одна мікрогрупа працює окремо, в центрі класу, після обговорення викладає результат, а решта груп слухає, не втручаючись. Після цього групи зовнішнього кола обговорюють виступ групи і власні здобутки.

Фронтальні методи:

Велике коло.

Учні сидять по колу і по черзі за бажанням висловлюються з приводу певного питання. Обговорення триває, поки є бажаючі висловитися. Вчитель може взяти слово після обговорення.

Мікрофон.

Ця технологія є різновидом загально групового обговорення певної проблеми, яка дає можливість кожному сказати щось швидко, відповідаючи по черзі. Учні швидко по черзі висловлюються з приводу проблеми, передаючи один одному уявний “мікрофон”.

Організація діяльності учнів:

1. Перед класом ставиться запитання.

2. Учням пропонується предмет, що імітує мікрофон, який вони будуть передавати один одному, по черзі беручи слово.

3. Говорити може тільки той, хто тримає мікрофон. Якщо учень не має що сказати, він передає слово однокласнику.

4. Важливо не обговорювати і не критикувати чужі відповіді.

5. По закінченню вчитель або учень, який добре володіє цією темою підбиває підсумок.

Під час вивчення теми «Поняття про середовище існування» для визначення рівня компетентності учням пропонується, використовуючи знання, здобуті у попередніх класах, назвати одне середовищ існування та вказати, як певний організм адаптувався до нього (водне - риби мають тіло, вкрите слизом; наземно-повітряне - птахи та ссавці мають легені ...).

Незакінчені речення.

Дещо ускладнений варіант великого кола: відповідь учня - це продовження незакінченого речення типу “можна зробити такий висновок…”, “я зрозумів, що…”

Мозковий штурм.

Загальновідома технологія, суть якої полягає в тому, що всі учні по черзі висловлюють абсолютно всі, навіть алогічні думки з приводу проблеми. Висловлене не критикується і не обговорюється до закінчення висловлювань.

Мозковий штурм спонукає учнів виявляти творчість, розвиває вміння швидко аналізувати ситуацію.

За короткий термін (до 3 хв.) вдається зібрати велику кількість ідей (записуються на дошці). На завершальному етапі цієї ідеї систематизують, аналізують, обговорюють та виділяють абсурдні, хибні й ті, що допоможуть розв'язати проблему. Пропозиції щодо вирішення проблеми зберігаються протягом уроку й використовуються як опорний конспект під час узагальнення і систематизації вивченого матеріалу.

Перед виконанням завдання учнів ознайомлюють з правилами мозкового штурму:

1. Висловлюйте все, що спадає на думку.

2. Не обговорюйте і не критикуйте висловлювання інших.

3. Можна повторювати ідеї, запропоновані будь-ким іншим.

4. Розширення вже озвученої ідеї заохочується.

5. Форми організації інтерактивних методів навчання під час уроків з природознавства.

Впровадження інтерактивних методів навчання відбувалося за логікою “від простого до складного”, паралельно застосовуючи як фронтальні, так і групові методи.

Такі заняття проходять цікаво, продуктивно, змінюють закомплексованість в учнів з рівнем навчальних досягнень. Головне, що настає розвиток творчих здібностей учнів, пізнавальних інтересів, значно зростає ефективність уроків природознавства. Використання інтерактивних технологій - не самоціль. Це лише засіб тієї атмосфери в класі, що найліпше сприяє співробітництву, порозумінню і доброзичливості, надає можливості дійсно реалізувати особистісно орієнтовне навчання.

На одному занятті можна використовувати одну- дві інтерактивні вправи, а не цілий комплекс. Дібрати для уроку або заняття такі інтерактивні вправи, які дали б учням „ключ” до засвоєння теми. Під час цих вправ дати учням час подумати над завданням, щоб вони виконували його вдумливо, а не механічно або „граючись”. Важливо провести спокійне глибоке обговорення за підсумками інтерактивної вправи.

Для здійснення контролю за ходом навчання на підставі інтерактивних технологій учитель має попередньо добре підготуватися:

- глибоко вивчити і обміркувати матеріал, у тому числі і додатковий: різноманітні тексти, приклади, ситуації, завдання для груп тощо;

- ретельно планувати й розробляти заняття, визначити хронометраж, ролі учасників, підготувати питання і можливі відповіді, виробити критерії оцінювання ефективності заняття;

- заохочувати учнів до вивчення нової теми шляхом добору найцікавіших випадків, проблем;

- оголошувати очікувані результати (мету) заняття і критерії оцінювання роботи учнів;

- передбачити різноманітні методи привернення уваги учнів, налаштувати їх до занять, підтримувати дисципліну, необхідну для нормальної роботи; цьому, зокрема, можуть сприяти різноманітні вправи-розминки, розподіл ролей у групах тощо.

Висновки.

Використання інтерактивних методів навчання веде до фахового зростання самого вчителя. Варто зробити перший крок, і після декількох старанно підготовлених уроків учитель зможе відчути, як змінилося ставлення до нього учнів, сама атмосфера в класі, що послужить додатковим стимулом роботи за інтерактивними технологіями.



Література

1. Барська Г., Стєпанян О. Інтерактивний урок // Початкова освіта. Методичний порадник. Випуск 8. - 2006. - №44.

2. Баханов К. Інноваційні системи, технології та моделі навчання в школі: Монографія. - Запоріжжя: Просвіта, 2000.

3. Дичківська І. Інноваційні педагогічні технології. - К., 2004.

Падалка О. та ін.. Педагогічні технології. - К.: Українська енциклопедія, 1999.

4. Пироженко Л., Пометун О. Інтерактивні технології навчання: теорія, практика, досвід. - К., 2002.

5. Химинець В.В, Кірик М.Ю. Інновації в початковій школі. - Ужгород, 2008. - 344с.



Лекція 8. Екологічне виховання молодших школярів

Мета. Навчити студентів здійснювати екологічне виховання та формувати екологічну культуру учнів початкових класів.

Вступ. Нині екологічна криза все більше нівечить природу нашої країни. Людству найближчим часом загрожує небезпека, якщо воно не змінить стиль свого існування й діяльності, не визначить своїх життєвих цінностей. Оскільки наше життя не можна відокремити від навколишнього середовища, в якому живемо, то вся освіта має нести екологічну ідею. Людству потрібні нова філософія життя, висока екологічна культура та свідомість.

Зміст лекції.

1. Екологічна освіта як проблема виховання.

Основні освітні, виховні і розвиваючі завдання, які ставить перед собою школа, сучасність:

· формування в учнів перспективності в необхідності піклування та збереження природи та її багатств;

· формування в дітей направленості в пошуках найбільш правильних методів і шляхів захисту природи, а також свідомого і бережливого використання її ресурсів;

· озброєння учнів вміннями і навичками, які дають можливість активно діяти в довкіллі щодо питань екології;

· розвиток потреби у спілкуванні і прагненні пізнавати таємниці природи;

· активізація діяльності спрямованої на покращення стану природи.

Одним із завдань екологічного виховання є вироблення в особи соціальної активності, яка проявляється в оберіганні рослинного та тваринного світу, свідомому ставленні та любові до рідної природи, здатності сприймати та глибоко відчувати її красу.

Забруднення навколишнього середовища є одним із найсуттєвіших факторів, що негативно впливає на тривалість життя і здоров'я людей і збільшує небезпеку генетичних порушень.

Екологічні умови, що склалися в Україні, не можуть не відобразитися на стані рослинного і тваринного світу. Забруднюються водні джерела, збіднюються степи, у багатьох місцях природне середовище стає непридатним для життя.

Здійснюючи екологічне виховання, треба мати на увазі, що ми живемо в епоху, коли природні ресурси перестали бути практично невичерпними; людина повинна не просто споживати плоди природи, а й власною працею створювати необхідні умови для примноження багатства і краси природи.

Екологічні проблеми вже сьогодні впливають на всі сторони життя - господарську діяльність, культуру, світогляд, мораль. Все більше вони проникають у зміст освіти.

Сьогодні зміст екологічного характеру органічно включається до всіх напрямків навчання і виховання підростаючого покоління, до всіх ланок системи безперервної освіти: сім'я, дитячий садок, школа, вуз.

Завдання екологічної освіти і виховання - прищепити підростаючому поколінню правильні погляди на взаємозв'язок людини з природою, навчити бачити результати свого впливу на навколишнє середовище, сприяти виробленню екологічного мислення і свідомості.

Проблема збереження навколишнього середовища - одна з найгостріших проблем сучасності. Важливою ланкою в системі екологічного виховання є початкова школа. Любити, оберігати і примножувати багатства природи треба вчити з раннього дитинства. Високий рівень екологічної культури школярів може сформувати лише вчитель з відповідальним ставленням до навколишнього.

У початковій школі екологічне виховання здійснюється у напрямках:

- виховання любові до природи;

- виховання вміння поводити себе в природному середовищі;

- встановлення екологічних взаємозв'язків у природі;

- виховання активної життєвої позиції стосовно навколишнього середовища.

Поняттям «екологічне виховання та освіта» визначається єдина система заходів, направлена на формування тих якостей людини, які необхідні для гармонійних відносин суспільства та природи.

Екологічна освіта і виховання - це педагогічний процес, спрямований на формування екологічної культури особистості.

Завдання екологічного виховання полягає у формуванні екологічних знань, вихованні любові до природи, прагненні берегти, примножувати її, формуванні вміння і навичок діяльності в природі.

Екологічне виховання передбачає розкриття сутності світу природи - середовища перебування людини, яка повинна бути зацікавлена у збереженні цілісності, чистоти, гармонії в природі. Це передбачає вміння осмислювати екологічні явища, робити висновки про стан природи, розумно взаємодіяти з нею. Естетична краса природи сприяє формуванню моральних почуттів обов'язку і відповідальності за її збереження, спонукає до природоохоронної діяльності. Здійснюється вона на всіх етапах навчання у школі, кожному з яких, з огляду на вікові особливості школярів, властива певна мета, завдання, методика.

З природоохоронною роботою пов'язана туристично-краєзнавча робота, спрямована на прищеплення навичок правильної поведінки в місцях відпочинку, в лісах, на річках та ін.

Ефективне екологічне виховання школярів передбачає:

· оптимізацію змісту неперервної екологічної освіти всіх вікових груп школярів, висвітлення екологічних питань у процесі вивчення окремих предметів, використання внутрі- та міжпредметних зв'язків;

· створення в школах належної навчально-матеріальної бази (куточків охорони природи, живих куточків та ін.);

· удосконалення форм і методів екологічного виховання, активне залучення школярів до природоохоронної роботи;

· формування мотивів відповідального ставлення до природи, прагнення глибше пізнати її, примножувати її багатства.

Результатом екологічного виховання має бути сформована екологічна культура людини, що характеризується різнобічними глибокими знаннями про навколишнє середовище (природне та соціальне), наявністю світоглядних ціннісних орієнтацій щодо природи, екологічним стилем мислення і відповідальним ставлення до природи та свого здоров'я, набуттям умінь і досвіду вирішення екологічних проблем (насамперед на місцевому та локальному рівнях), безпосередньою участю у природоохоронній роботі, передбаченням можливих негативних наслідків природоперетворюваньної діяльності людини.

Екологічне виховання - це цілеспрямований процес виховання в школярів системи наукових знань, поглядів, переконань, які забезпечують формування відповідального ставлення до навколишнього середовища у всіх видах діяльності учнів.

2. Формування екологічної культури

Мета екологічного виховання сформувати екологічну культуру.

Екологічна культура складається зі знання екологічних нормативів, усвідомлення необхідності їх виконання, формування громадської відповідальності за збереження природи, виховання любові до природи, бажання берегти і примножувати її, формування вмінь і навичок діяльності в природі, а також включити розробку природоохоронних заходів, та безпосередню участь у їх проведенні.

Свідоме оволодіння екологічною культурою має починатися з раннього дитинства, одночасно із засвоєнням положень екологічної культури і продовження в дошкільних закладах, початковій та середній школі.

Формування екологічної культури включає:

- світ природи - середовище перебування людини, яка має бути зацікавлена в збереженні цінності, чистоти, гармонії в природі;

- знання про взаємозв'язок в природі та усвідомлення учнем себе як її частини;

- осмислення екологічних явищ, вміння робити висновки відносно стану природи, давати рекомендації розумної взаємодії з нею;

- розуміти необхідність берегти навколишнє середовище;

- естетична краса природи сприяє формуванню моральних почуттів обов'язку і відповідальності за збереження, спонукає до природоохоронної діяльності;

- негативне ставлення до вчинків людей, які завдають шкоди природному середовищу;

- розуміння наслідків тих чи інших дій людини в природі.

Екологічна культура - це особливе світорозуміння, що відображає такий стан соціально-природних залежностей, який характеризує гармонійну єдність.

Формування екологічної культури підростаючого покоління - одне з найважливіших завдань сьогодення. Виховувати в дітей відповідальне ставлення до природи - це складний і довготривалий процес. Його результатом повинно бути не лише оволодіння відповідними знаннями і уміннями, а й розвиток уміння і бажання активно захищати, поліпшувати природне середовище.

Поняття «екологічна культура» вживається в наш час у різних аспектах.

По-перше, це поняття розглядається як органічна складова всієї культури суспільства і характеризує сферу взаємодії людства з природою. У такому розумінні поняття екологічної культури має історичний характер і визначається дослідниками як сукупність досягнень суспільства в його матеріальному та духовному розвиткові, закріплених у звичаях, етичних нормах, в усталених стереотипах ставлення людей до природи, поведінці у природному середовищі.

По-друге, у педагогічному аспекті поняття «екологічна культура» вживається для визначення рис особистості, що передбачає наявність у людини відповідних знань і переконань, підпорядкування практичної діяльності вимогам раціонального природокористування. У такому розумінні екологічна культура є показником свідомого, відповідального ставлення особистості до природи.

Екологічна культура суспільства й екологічна культура особистості пов'язані між собою.

Екологічна культура населення - це екологічна освіченість, свідоме ставлення до природи і практична участь у раціональному її використанні.

Екологічна культура молодшого школяра охоплює:

- знання про взаємозв'язки в природі та усвідомлення людини як її частини;

- розуміння необхідності берегти навколишнє середовище;

- уміння і навички позитивного впливу на природу;

- розуміння естетичної цінності природи ;

- негативне ставлення до дітей, що завдають шкоди природному середовищу.

Свідоме і бережливе ставлення кожної людини до природи можливе тільки при наявності екологічної культури, широких екологічних знань, які повинні формуватись, починаючи з дитинства. Знання екологічних норм, закономірностей розвитку природи, знайомства з загадковим світом тварин, рослин, з особливостями їх поведінки, проблемами, які виникають в їх житті, дуже часто з вини людини, дадуть можливість кожному відчути особисту відповідальність за майбутнє природи.

Метою екологічної культури, виховання є формування системи наукових знань, поглядів, переконань, які закладають основи відповідального ставлення до навколишнього природного середовища.

Зміст навчально - виховної роботи в цьому напрямі полягає у розкритті перед дітьми багатогранної цінності природи.

Успіх екологічного виховання значною мірою залежить від урахування ряду педагогічних вимог. При реалізації вимог екологічного виховання необхідний комплекс таких методичних засобів і прийомів, щоб вивчення природи, будь-яке спілкування з нею залишало в пам'яті дітей глибокий слід, обов'язково впливало б на почуття і свідомість.

Саме такий вплив справляють ігри, вікторини, екскурсії, народні прикмети, екологічні досліди, тому їх розглядають як важливу умову ефективного формування екологічної культури в учнів молодших класів.

3. Роль екскурсії в природу в екологічному вихованні учнів початкових класів

Однією із форм роботи з молодшими школярами щодо екологічного виховання є екскурсія в природу. Мета екскурсії - навчити дітей читати книгу природи, бережливому ставленню до неї, спостерігати, встановлювати взаємозв'язки між об'єктами та явищами. Якщо під час екскурсії діти помітять мертве джерельце, занесене мулом, вони мають вичистити його та здійснювати за ним постійний контроль.

Подорожуючи в природу, учні можуть спостерігати, як розкривається квітка, випаровується земля, як пташка годує своїх пташенят, вчить їх літати. Все цікаве, що діти побачили чи відчули, вони узагальнюють, а потім розповідають батькам, учням у класі.

Під час екскурсії в парк, ліс діти набувають знань про наш край, про дотримання певних правил поведінки в природі.

Останнім часом досить поширеним засобом природоохоронної освіти дітей стали екологічні стежини, якими класовод проводить екскурсії в різні пори року. Розробці стежин мають передувати теоретичні та практичні заняття з вивчення природних особливостей місцевості.

При розробці навчальної екологічної стежини вчитель повинен включити у зміст екскурсій ті знання, які дозволять глибше зрозуміти цілісність природи, розкрити необхідність вивчення екологічного стану природних систем і підтримки екологічної рівноваги в них, показати вплив антропогенного фактора і його значення для життя природного комплексу. Під час створення екологічної стежини вчителю необхідно працювати над відбором і вивченням об'єктів. Він дає характеристику біоценозів, що передбачені у маршруті (ділянки хвойного та мішаного лісу, галявина в лісі, мурашник, птахи лісу, узлісся тощо).

Під час екологічних екскурсій необхідно встановити причини скорочення чисельності та зникнення окремих видів, а також з'ясувати, як самі учні оцінюють ставлення людей до природи, формувати правила поведінки дітей у навколишньому середовищі.



Література

1. Бенека А. Екологічна освіта: стан і завдання // Рідна школа --1995.- №6.-с.33-35.

2. Вороніна Л. П. Структура діяльності вчителя щодо здійснення міжпредметних зв'язків // Педагогіка.-- К.,1984.-Вип. 23.- с.76-80.

3. Голубець М. Екологія і культура до питання про структурно-функціональні зв'язки // Ойкумена.--1991 .-№1.-с.29-40.

4. Екологічне виховання учнів як основа для забезпечення екологічного майбутнього людини // Основи екологічних знань. -- Тернопіль, 1994.- с.143-148

5. Екологічне виховання школярів / Під ред. Звєрєва І. Д., П.П.Пєчко.- М.: Педагогіка, 1984.-с.6-30.

6. Ковальчук Г.В. Екологічне виховання молодших школярів // Поч. шк.--1987.-№4.-с.15-20.

7. Крисаченко В.С. Екологічна культура: теорія і практика: Навчальний посібник - К.: Заповіт, 1996. - 352 с.

8. Писарчук Е. А., Кухта А. М. Екологічне виховання учнів. - К., 1984.



Лекція 9. Зміст і методика роботи з природознавства в 1-4 класах

Мета. Ознайомити студентів з методикою навчання природознавству учнів в початковій школі.

Вступ. Природознавчий зміст інтегровано у розділах "Природа навколо нас" (Т.Байбара), "Поняття про довкілля та його вивчення", "Хто живе в довкіллі" (В.Ільченко, К.Гудз). У процесі дослідницького навчання дітей встановлено, що у них найвища пізнавальна активність проявляється під час спостереження об'єктів навколишньої дійсності, дій із конкретними предметами, розв'язання навчальних завдань в ігровій формі та в навчальних ситуаціях, коли життєвий досвід застосовується у процесі продуктивної діяльності.

Зміст лекції.

1. Ознайомлення першокласників з природою.

Джерелом знань про зміни в природі по сезонах є спостереження, що їх проводять шестилітні діти на екскурсіях, цільових прогулянках, а пізніше - і самостійно.

У процесі безпосереднього спілкування з природою розв'язуються освітні, розвивальні та виховні завдання: формуються уявлення про навколишню природу; діти оволодівають загальнопізнавальними уміннями і навичками (виділяти в предметах їхні ознаки, порівнювати групи предметів за однією ознакою, помічати зміни у спостережуваних об'єктах, робити висновки за допомогою учителя); здійснюється екологічне виховання учнів. Відповідно до програми першокласники щоденно повинні спостерігати за станом неба, опадами, вітром; епізодично - за рослинами, тваринами, працею людей. Як засвідчує практика, часто учні одержують завдання для самостійних спостережень, ще не володіючи відповідними навичками цієї діяльності. Тому спочатку слід організувати спостереження під безпосереднім керівництвом учителя на уроках-екскурсіях, цільових прогулянках, які проводяться під час динамічної паузи між уроками та у другу половину дня. Цільові прогулянки можна віднести до фрагментарних навчальних занять, під час яких організовуються короткочасні спостереження, що поєднуються з відпочинком дітей на свіжому повітрі. Продумуючи цільові прогулянки, перші екскурсії, учитель повинен пам'ятати, що діти шестилітнього віку швидко стомлюються від одноманітних спостережень, тривалих бесід і розповідей. Тому в спостереження слід включати пізнавальні завдання, супроводжувати їх іграми, виконанням практичних завдань.

На уроках з тем "Рослини", "Тварини", систематизуються і поглиблюються знання дітей, набуті внаслідок безпосередніх спостережень, на основі чого у них формуються загальні уявлення про рослини і тварин.

Збагаченню знань про рослини сприяють уроки сільськогосподарської праці, які проводяться у куточку живої природи та на навчально-дослідній ділянці. У куточку живої природи першокласники знайомляться з кімнатними рослинами, вчаться доглядати за ними (очищають листя від бруду, розпушують ґрунт, поливають рослини, пересаджують їх); створюють город на підвіконні (висаджують цибулю на перо, сіють кріп, петрушку); закладають досліди на виявлення потреби рослин у воді, теплі,, світлі; спостерігають за ростом і розвитком рослин.

Восени першокласники спостерігають за роботою старших дітей на пришкільній ділянці, допомагають їм. Весною уже самі включаються у посильну працю: готують ґрунт для грядок, висівають насіння овочевих і квіткових рослин, доглядають за ними.

...