У регулюванні та коригуванні педагогічного процесу вміти: обґрунтовано здійснювати коригування поставлених завдань, забезпечувати адаптацію або нейтралізацію зовнішніх впливів мікросередовища; виявляти здібність до орієнтування й перебудови засобів діяльності за зміни умов; регулювати, спрямовувати міжособистісні стосунки школярів, ліквідовувати конфлікти, що виникають між ними, зміцнювати їхні відносини дружби і товариськості; провадити поточне інструктування, а також постійний контроль за роботою учнів, змінювати напрями і характер їхньої діяльності - ускладнювати вимоги і стимулювати хід роботи з урахуванням тенденції її розвитку.

Важливими складовими є також підсумковий облік, оцінювання одержаних результатів і визначення подальших педагогічних завдань; уміння аналізувати отримані результати відповідно до вихідних даних і заданої педагогічної мети; вміння виявляти порівняльну ефективність тих чи інших застосованих форм, методів і прийомів у навчально-виховному процесі; вміння аналізувати сутність своїх досягнень, недоліків, досвід інших учителів, зіставляти теорію з практикою.

Друга частина професіограми складається з предметної та методичної підготовки, а також набуття прикладних знань, умінь і навичок. Методична підготовка майбутніх учителів-предметників узагальнено складається з таких компонентів: знання завдань освіти з навчального предмета на сучасному етапі розбудови національної школи, глибокого і всебічного знання навчальної програми, підручника і навчальних посібників з фаху; знання теоретичних основ викладання предмета як педагогічної науки і методів дослідження; знання практичних шляхів здійснення виховання учнів у процесі вивчення навчального предмета; знання важливих місць шкільної програми, розуміння природи труднощів (змістовна, психологічна, методична і т. д.), наявності прийомів подолання цих труднощів; уміння організувати нарівні сучасних дидактичних, психолого-педагогічних і технічних вимог усі форми роботи з предмета (уроки різних типів, практичні та лабораторні роботи, повторення, перевірка й оцінка знань, самостійна робота учнів); фундаментального володіння методикою викладання, тобто, спираючись на основні положення дидактики, вікової і педагогічної психології, вибрати оптимальний варіант навчання в певних умовах; вміння у потрібний момент замінити один прийом роботи іншим, не передбаченим у плані уроку; вміння відрізнити науку і навчальний предмет, здійснювати дидактичну (методичну) переробку матеріалу і методів науки у матеріал і методи викладання; вміння відрізнити методи, перевірені досвідом школи, і нові методи, які оправдали себе, від методів, які не виправдали себе в роботі; вміння залучити учнів до навчання і навчити їх вчитися; вміння пробуджувати і розвивати в учнів інтерес до предмета; володіння методами і прийомами роботи з навчально-наочними посібниками, сучасними технічними засобами навчання, комп'ютерною технікою; уміння виготовляти і застосовувати просте обладнання з предмета; володіння вільним і професійним демонструванням наочності; уміння вести у школі не менше двох факультативних курсів з предмета; готовність до керівництва позакласною та позашкільною роботою з фаху.

На базі професіограми вчителя складають навчальні плани, за якими визначаються перелік навчальних предметів і кількість відведеного для їх вивчення часу, вимоги до знань, умінь і навичок майбутнього вчителя, закладені в навчальних програмах і підручниках.

Навчальний план - це нормативний документ, який складається вищим педагогічним навчальним закладом на основі освітньо-професійної програми та структурно-логічної схеми підготовки і визначає перелік та обсяг нормативних і вибіркових навчальних дисциплін, послідовність їх вивчення, конкретні форми проведення навчальних занять (лекції, лабораторні, практичні, семінарські, індивідуальні заняття, консультації, навчальні і виробничі практики) та їх обсяг, графік навчального процесу, форми і засоби проведення поточного та підсумкового контролю. У навчальному плані відображається також обсяг часу, відведеного на самостійну роботу.

Навчальний план розробляється на весь період реалізації відповідної освітньо-професійної програми підготовки і затверджується керівником вищого закладу освіти.

Різновидом звичайного навчального плану є робочий навчальний план та індивідуальний навчальний план студента.

Робочий навчальний план - це нормативний документ, який складається вищим закладом освіти на поточний навчальний рік і конкретизує форми проведення навчальних занять, їх обсяг; форми і засоби проведення поточного та підсумкового контролю по семестрах. Робочий навчальний план затверджується деканом факультету.

У навчальному плані з будь-якої спеціальності можна виділити чотири групи навчальних дисциплін:

1) соціально-економічні і гуманітарні науки, які створюють методологічну базу для всіх спеціальностей: історія України, філософія, основи економічної теорії, соціологія, політологія, правознавство, етика і естетика, логіка, історія релігії і вільнодумства, українська і зарубіжна культура, культура ділового і наукового мовлення, валеологія та охорона здоров'я дітей, цивільна оборона, безпека життєдіяльності;

2) загальноосвітні дисципліни, що сприяють всебічному розвитку майбутнього вчителя: іноземна, мова, обчислювальна техніка і технічні засоби навчання, фізична культура тощо;

3) психолого-педагогічні дисципліни, що забезпечують психолого-педагогічну підготовку майбутнього вчителя: вступ до педагогічної професії, педагогіка, загальна психологія, вікова і педагогічна психологія, етика та психологія сімейного життя, історія педагогіки, основи педагогічної майстерності, вікова фізіологія та шкільна гігієна, спецкурси та спецсемінари з актуальних проблем навчання і виховання учнівської молоді;

4) спеціальні науки, що визначають профіль спеціаліста: цикл фундаментальних і професійно орієнтованих дисциплін, методика викладання навчального предмета з фаху, спецкурси і спецсемінари зі спеціальності, педагогічна практика та ін.

Індивідуальний навчальний план студента - це нормативний документ, за яким здійснюється навчання студента з урахуванням вимог освітньо-професійної програми відповідного рівня підготовки та його особистих освітньо-професійних інтересів і потреб.

Даний документ складається на основі робочого навчального плану і включає всі нормативні навчальні дисципліни та вибіркові, обрані студентом, з обов'язковим урахуванням структурно-логічної схеми підготовки.

Індивідуальний навчальний план складається на кожен навчальний рік і затверджується у порядку, встановленому вищим закладом освіти, але, зазвичай, деканом факультету.

Методичне керівництво індивідуальним навчанням студентів та контроль за виконанням ними індивідуальних навчальних планів здійснюється деканами факультетів і відповідними кафедрами.

Навчальна програма - це нормативний документ, який визначає місце і значення навчальної дисципліни в реалізації освітньо-професійної програми підготовки, її зміст, послідовність і організаційні форми вивчення навчальної дисципліни, вимоги до знань та умінь студентів.

Навчальні програми нормативних дисциплін включаються до комплекту документів державного стандарту освіти, розробляються і затверджуються як його складові. Навчальні програми вибіркових дисциплін розробляються і затверджуються вищим закладом освіти.

Підтипом навчальної програми є робоча навчальна програма. Це-нормативний документ вищого закладу освіти, який розробляється для кожної навчальної дисципліни на основі навчальної програми дисципліни відповідно до навчального плану.

У робочій навчальній програмі відображається конкретний зміст навчальної дисципліни, послідовність та організаційно-методичні прийоми і форми її вивчення, обсяг часу на різні види навчальної роботи, засоби і форми поточного та підсумкового контролю. До робочої програми входять тематичний план, пакет методичних матеріалів для проведення поточного і підсумкового контролю, перелік навчально-методичної літератури, засобів наочності, технічних засобів навчання тощо.

Тема 2. Організація навчального процесу у вищому педагогічному навчальному закладі

У вищому педагогічному закладі освіти функціонують різноманітні організаційні форми навчання: лекції, практичні заняття (семінари, лабораторні роботи, практикуми), самостійна робота студентів під контролем викладача, різні види практики.

Ефективною формою організації навчання є лекція. До неї ставляться певні вимоги: моральний бік лекції і викладача, науковість та інформаційність (сучасний науковий рівень), доказовість і аргументованість, наявність достатньої кількості яскравих, переконливих прикладів, фактів, обґрунтувань, документів і наукових доказів, емоційність викладу інформації, активізація мислення слухачів, постановка запитань для роздумів; чітка структура і логіка розкриття послідовно викладених запитань; методична обробка - виведення головних думок і положень, підкреслення висновків, повторення їх у різних формулюваннях; викладання доступною і зрозумілого мовою; використання, за можливості, аудіовізуальних дидактичних матеріалів.

Структура лекції залежить від змісту і характеру викладеного матеріалу, але існує загальна структурна основа, яку застосовують до будь-якої лекції. Це, передусім, - повідомлення теми і плану лекції та суворе його дотримання.

До плану включаються основні питання лекції, що можуть слугувати для складання екзаменаційних білетів.

На початку лекції корисно пригадати зміст попередньої лекції, пов'язати його з новим матеріалом, визначити місце і призначення в дисципліні, в системі інших наук. Для розкриття теми використовують індуктивний метод: приклади, факти підводять до наукових висновків; можна також застосувати метод дедукції: пояснення загальних положень з наступним демонструванням можливостей їх застосування на конкретних прикладах. По кожному з аналізованих положень робляться висновки. Традиційна вузівська лекція називається інформаційною: вона може мати декілька різновидів.

Вступна лекція має за мету дати студентам загальне уявлення про завдання і зміст усього курсу, розкрити структуру й логіку розвитку конкретної галузі науки, техніки, культури, взаємозв'язок з іншими дисциплінами. Головне завдання вступної лекції-сприяти розвитку у студентів інтересу до предмета з метою його творчого засвоєння.

Тематична лекція присвячується розкриттю конкретної теми навчальної програми з конкретної дисципліни.

Оглядову лекцію нерідко читають перед або під час виробничої практики. Головне її завдання полягає в тому, щоб сприяти забезпеченню належного взаємозв'язку і наступності між теоретичними знаннями і практичними уміннями та навичками студентів. Оглядову лекцію читають також студентам перед виконанням дипломних робіт або складанням державних іспитів, абітурієнтам перед вступними іспитами, студентам-заочникам.

У заключній лекції підбиваються підсумки вивченого і викладеного матеріалу з даного предмета, в цілому, через виділення вузлових питань лекційного курсу і зосередження уваги на практичному значенні здобутих знань для подальшого навчання та майбутньої професійної діяльності студентів. Спеціальним завданням заключної лекції є стимулювання інтересу студентів до глибокого вивчення даного предмета, визначення методів самостійної роботи в даній галузі.

Розвиток системи освіти, її гуманізація, тенденції до орієнтації на конкретну людину, на реалізацію її творчих здібностей зумовили розробку нових лекційних форм - проблемної лекції, лекції удвох, лекції-візуалізації, лекції-прес-конференції.

Проблемна лекція відноситься, передовсім, до активних методів навчання. На відміну від інформаційної лекції, в якій студентам подається і пояснюється готова інформація, яку треба запам'ятати, у проблемній лекції нове вводиться як невідоме, яке необхідно «відкрити». Мета викладача-створивши проблемну ситуацію, спонукати студентів до пошуків вирішення проблеми, крок за кроком підводячи їх до шуканої цілі. Для цього новий теоретичний матеріал подається у формі проблемної задачі. В її умовах є суперечності, які потрібно знайти і розв'язати. У ході їх розв'язання і в кінці - як результат-студенти набувають у співпраці з викладачем нових потрібних знань. За допомогою проблемної лекції забезпечується розвиток теоретичного мислення, пізнавального інтересу до змісту предмета, професійна мотивація, корпоративність.

Лекція-візуалізація виникла як результат пошуку нових можливостей реалізації принципу наочності. Вона подається усно, відображаючись у візуальній формі. Відеоряд, який сприймається і усвідомлюється, може служити опорою адекватних думок і практичних дій. Викладач повинен використати такі демонстраційні матеріали, такі форми наочності, які не лише доповнюють словесну інформацію, але й самі виступають носіями змістовної інформації. Підготовка такої лекції полягає у реконструюванні, перекодуванні змісту лекції або її частини у візуальну форму для подання студентам технічними засобами. Читання такої лекції зводиться до вільного, розгорнутого коментування підготовлених матеріалів. У візуальній лекції важливі визначена візуальна логіка, ритм подачі матеріалу, його дозування, майстерність і стиль спілкування викладача з аудиторією.

Лекція удвох - різновид лекції, що є продовженням і розвитком проблемного викладу матеріалу у діалозі двох викладачів. Тут моделюються реальні ситуації обговорення теоретичних і практичних питань двома спеціалістами. Наприклад, представниками двох різних наукових шкіл, теоретиком і практиком та інше. У такої лекції є певні переваги:

1) актуалізація наявних у студентів знань, необхідних для розуміння діалогу та участі у ньому;

2) створення проблемної ситуації, розгортання системи доведення тощо;

3) наявність двох джерел примушує порівнювати різні точки зору, робити вибір, приєднуватися до тієї чи іншої з них, виробляти свою;

4) формується наочне уявлення про культуру дискусії, способи ведення діалогу - сучасного пошуку і прийняття рішення.

Лекція-прес-конференція. Назвавши тему лекції, викладач просить студентів письмово задавати йому запитання з даної теми. Протягом двох-

трьох хвилин студенти формулюють запитання і передають їх викладачеві, який швидко сортує запитання за їх змістом і починає лекцію. Вона викладається не як відповіді на запитання, а як зв'язний текст, у якому даються відповіді на запитання. У кінці лекції викладач проводить аналіз відповідей як відображення інтересів і знань студентів.

Майбутніх педагогів уже з першої вузівської лекції слід переконувати в тому, що лекції треба обов'язково відвідувати, бо ніякий посібник чи підручник не може її замінити. У підручнику викладено найбільш загальний матеріал навчальної програми, у той час як в лекції повідомляються переважно оперативні, сучасні знання. Окрім того підручник знаходиться в роботі певний час, тому найновіші знання, які з'явилися за час підготовки рукопису до друку, до нього не увійшли.

На лекції розглядаються найгостріші проблемні або вузлові питання, показуються шляхи вирішення окремих із них сучасною наукою і практикою, розглядаються важкі для самостійного опрацювання студентами питання навчальної програми.

На кожній лекції обов'язково ставляться питання, які вимагають вирішення не тільки в ході самої лекції, але й після неї у процесі самостійної роботи студента з літературою. Студент, який не відвідує лекцій, не може повноцінно включитися в навчально-пізнавальну діяльність.

Слухання лекції вимагає від студента зосередження уваги на науковій інформації, яку подає викладач. У такому разі під час лекції він свідомо засвоюватиме навчальний матеріал, визначатиме своє ставлення до різних наукових питань. Кожен студент має право ставити запитання в ході лекції у письмовій формі або в кінці лекції усно. Власне, виникнення запитання на лекції уже свідчить про самостійність мислення студента і його активне, творче ставлення до навчального процесу.

Важливим моментом у роботі студента під час лекції є конспектування її змісту. Конспектування лекції особливо корисне: по-перше, воно допомагає навчитися одночасно робити кілька справ: слухати, писати, аналізувати, роздумувати. По-друге, під час записів на лекції у студента одночасно працює кілька аналізаторів - він слухає, дивиться, пише. Така комплексна діяльність сприяє кращому засвоєнню навчального матеріалу і більш інтенсивному розвитку наукового мислення студента. Слухаючи лекцію, студент сприймає нову інформацію, і в нього цілком закономірно виникає необхідність не тільки зрозуміти, а й зафіксувати, записати головне.

Процес навчання у вищому закладі освіти передбачає практичні заняття, призначені для поглибленого вивчення дисципліни. їх форми - різні: уроки іноземної мови, лабораторні роботи, семінарські заняття, практикуми.

Практичні заняття відіграють важливу роль у виробленні у студентів навичок застосування здобутих знань для вирішення практичних завдань. На молодших курсах практичні заняття проводяться через 2-3 лекції і логічно продовжують роботу, розпочату на них.

План практичного заняття повинен відповідати загальним ідеям і спрямованості лекційного курсу та співвідноситися з ним.

Методика практичного заняття може бути різною і залежить від індивідуальності викладача. Важливо, щоб різними методами досягалась спільна дидактична мета.

Структура практичних занять, в основному, однакова:

- вступне слово викладача;

- відповіді на запитання студентів із незрозумілого матеріалу;

- практична частина як планова;

- заключне слово викладача.

Мета заняття повинна бути зрозумілою студентам. При проведенні практичних занять потрібно враховувати роль повторення, яке для закріплення знань варто проводити варіантно, під новим кутом зору. Слід організовувати практичні заняття так, щоб студенти постійно відчували ріст складності завдань, які виконують, позитивні емоції від переживання власних успіхів у навчанні, були зайняті напруженою творчою роботою, пошуками правильних і творчих розв'язків. Важливе значення має індивідуальний підхід і продуктивне педагогічне спілкування.

Практичне заняття включає проведення попереднього контролю знань, умінь і навичок студентів, постановку загальної проблеми викладачем та її обговорення зі студентами, виконання завдань з їх обговоренням, розв'язування контрольних завдань, їх перевірку та оцінювання.

Оцінки, отримані студентами за окремі практичні заняття, враховуються при виставленні підсумкової оцінки з даної навчальної дисципліни.

Семінарські заняття як форма навчання в сучасній вищій школі є одним з основних видів практичних занять з гуманітарних і технічних наук. Вони призначені для поглибленого вивчення дисципліни, оволодіння методикою наукового пізнання. Головна мета семінарських занять - забезпечити студентам можливість оволодіти навичками і вміннями використання теоретичних знань. Під час семінарського заняття вирішуються такі завдання: розвиток творчого і професійного мислення; пізнавальна мотивація; професійне використання знань у навчальних умовах; повторення і закріплення знань; контроль; педагогічне спілкування.

У сучасному вищому закладі освіти найбільш поширені семінарські заняття трьох видів: просемінар, власне семінар, спецсемінар.

Просемінар передбачає ознайомлення студентів зі специфікою самостійної роботи, з літературою, першоджерелами і методикою роботи над ними. Просемінари - це своєрідні практикуми, які проводяться на молодших курсах.

Власне семінари можуть бути трьох типів:

1) семінар, основною метою якого є поглиблене вивчення визначеного систематичного курсу, тематично пов'язаного з ним;

2) семінар, призначений для фундаментального опрацювання окремих найбільш важливих і типових у методологічному відношенні тем курсу чи навіть однієї теми;

3) семінар дослідницького типу з тематикою за окремими частковими проблемами науки для поглибленої їх розробки.

Педагогіка вищої школи виділяє й інші види семінарських занять:

1. Семінар запитань і відповідей.

2. Семінар-розгорнута бесіда.

3. Семінар-коментоване читання.

4. Семінар, що передбачає усні відповіді студентів із наступним їх обговоренням.

5. Семінар-дискусія.

6. Семінар, що передбачає обговорення письмових рефератів.

7. Семінар-конференція.

8. Семінар-теоретична конференція.

9. Семінар-вирішення проблемних завдань.

10. Семінар-заняття на виробництві.

11. Семінар-прес-конференція.

12. Семінар-«мозковий штурм».

Під час семінарських занять і підготовки до них у студентів формуються елементарні навички науково-дослідницької роботи, уміння готувати доповіді і виступати з ними перед аудиторією, здатність працювати одночасно з кількома літературними джерелами, аналізувати їх зміст і узагальнювати отриманий матеріал. Розвиток цих якостей у студентів має особливо важливе значення Для їх майбутньої практичної діяльності.

Серйозна підготовка до семінарів, у процесі якої студент вчиться критично осмислювати матеріал різних джерел, слідкувати за ходом розвитку думки авторів, за побудовою доведень та аргументації, виробляє свою точку зору з даного питання, в цілому сприяє формуванню самостійного творчого мислення у студентів.

Підготовка до семінару складається з окремих етапів: прослуховування лекції з теми семінару, підбір літератури, вивчення і конспектування рекомендованої літератури, складання тексту виступу (план, тези, доповідь), безпосередня активна участь у проведенні семінару.

Підготовка до семінару починається вже на лекції. Студент повинен уважно вислухати, які питання розглядатимуться на семінарі, яку літературу необхідно для цього опрацювати. Розпочати підготовку та опрацювання рекомендованої літератури доцільно заздалегідь. При цьому треба відібрати, законспектувати все, що допоможе правильно і глибоко зрозуміти дане питання. Доцільно спочатку вивчити всю літературу з одного питання плану семінару, потім послідовно переходити до інших питань.

Складаючи план або тези виступу, слід серйозно й уважно відбирати матеріал для виступу, враховуючи його цінність та інформативність. Не варто захоплюватися перераховуванням фактів, тому що нагромадження деталей заважає побудувати переконливе доведення, розкрити внутрішні зв'язки явищ.

Оскільки виступ на семінарі відображає, наскільки студент оволодів необхідними знаннями під час лекції та самостійного опрацювання навчального матеріалу, необхідно глибоко продумати не тільки зміст матеріалу, а й форму викладу. Потрібно уникати книжних виразів, водночас виступ має бути літературно грамотним.

При підготовці до виступу не можна полегшувати собі працю, допускаючи просте переписування матеріалу з одного або кількох джерел. Панічне переписування джерел або чужих конспектів без глибокого осмислення матеріалу не дає міцних знань, не розвиває творчих здібностей.

Готувати виступи слід з усіх питань плану семінарського заняття. Тільки така підготовка дозволяє оволодіти необхідними знаннями. Неприпустимо готувати одне чи два питання, надіючись, що викладач не запитає з інших.

Виступ бажано готувати за таким планом: вступ, глибоке і добре аргументоване висвітлення питання, невелике узагальнення - висновки або заключення.

Після виступу студент має бути готовим відповісти на запитання викладача або товаришів по суті свого виступу. Це вимагає глибокого вивчення матеріалу з кожного питання семінару.

Виступ студента на семінарі, уважне вислуховування виступів інших студентів дозволяє ще раз повторити і закріпити вивчену тему.

На кожному семінарському занятті викладач оцінює підготовлені студентами реферати, їх виступи, активність у дискусіях, уміння формулювати і відстоювати свою позицію тощо. Підсумкові оцінки за кожне семінарське заняття вносяться у відповідний журнал. Отримані студентами оцінки за окремі семінарські заняття враховуються при виставленні підсумкової оцінки з даної навчальної дисципліни.

На старших курсах проводяться спецсемінари з окремих проблем. До їх проведення залучаються відомі вчені, а також спеціалісти - працівники наукових закладів та інших організацій. У ході спецсемінару важливу роль

відіграє орієнтація студентів на групову роботу, використання спеціальних прийомів навчання, наприклад, моделювання ситуації.

Лабораторні роботи інтефують теоретико-методологічні знання і практичні уміння та навички студентів у процесі діяльності навчально-дослідницького характеру. їх значення пов'язане із застосуванням розумових і фізичних зусиль для вирішення наукових і життєвих задач. Лабораторні роботи мають яскраво виражену специфіку залежно від навчальної спеціальності, тому у кожному конкретному випадку застосовуються певні методичні рекомендації. Із загально-педагогічних слід відмітити:

1. Спільна групова діяльність-її конкретна орієнтація залежить від зусиль викладача. Важливо так ставити практичні завдання, щоб вони спонукали до подальшої самостійної роботи, активізували розумову діяльність студентів, озброювали їх методами практичної роботи.

2. Вправи - приклад, який розглядається з позицій теорії, розвиненої у лекції.

Основна увага приділяється формуванню конкретних умінь та навичок, що й визначає зміст діяльності студентів - розв'язування задач, графічні роботи, уточнення категорій та понять тощо.

Лабораторне заняття включає проведення поточного контролю підготовленості студентів до виконання конкретної лабораторної роботи, власне виконання завдань теми заняття, оформлення індивідуального звіту з виконаної роботи та його захист перед викладачем.

Виконання лабораторної роботи оцінюється викладачем. Підсумкові оцінки фіксуються в журналі обліку виконання лабораторних робіт, враховуються при виставленні семестрової підсумкової оцінки з даної навчальної дисципліни.

Індивідуальне заняття проводиться з окремими студентами з метою підвищення рівня їх підготовки та розкриття індивідуальних творчих здібностей.

Такі заняття організовуються за окремим графіком з урахуванням індивідуального навчального плану студента і можуть охоплювати частину або повний обсяг занять з однієї чи декількох навчальних дисциплін, а в окремих випадках-повний обсяг навчальних занять для конкретного освітнього або кваліфікаційного рівня.

Види індивідуальних навчальних занять, їх обсяг, форми та методи проведення, форми та методи поточного та підсумкового контролю (крім Державної атестації) визначаються індивідуальним навчальним планом студента.

Консультація - форма навчального заняття, за якої студент отримує від викладача відповіді на конкретні запитання або пояснення певних теоретичних положень чи аспектів їх практичного застосування, йому не зрозуміли.

Консультація може бути індивідуальною або проводитися для групи студентів, залежно від того, консультує викладач студентів з питань, пов'язаних із виконанням індивідуальних завдань, чи з теоретичних питань навчальної дисципліни. Обсяг часу, відведений викладачеві для проведення консультації з конкретної дисципліни, визначається навчальним планом.

Колоквіум (від лат. «collocvium» - розмова) - одна з форм навчальних занять, розмова викладача зі студентами для вияснення рівня їхніх знань. Колоквіум виконує контрольно-навчальну функцію. Він особливо корисний, коли предмет читається 2-3 семестри, а підсумковий контроль - один. Його можна призначати замість семінару на підсумковому практичному занятті. Колоквіум дає можливість діагностувати засвоєння знань, виконує організаційну функцію, активізує студентів і може бути рекомендований у викладацькій практиці як одна з найбільш дієвих форм зворотного зв'язку.

Індивідуальні завдання з окремих дисциплін (реферати, курсові, дипломні роботи) пропонуються студентам у терміни, передбачені вищим навчальним закладом. Індивідуальні завдання виконуються студентом самостійно при консультуванні викладача. Допускаються випадки виконання комплексної тематики кількома студентами.

У формуванні особистості майбутнього учителя важливе місце займає виховна робота вищого педагогічного навчального закладу. Вона будується на засадах загальнолюдських і національних цінностей і проводиться планово з урахуванням специфіки вищого навчального закладу взагалі та кожного факультету зокрема. Процес виховної роботи відбувається під безпосереднім керівництвом відділу виховної роботи й охоплює усі структурні ланки університету на декількох рівнях -загальноуніверситетському, факультетському, курсовому, груповому, індивідуальному.

За своїм змістом виховна робота спрямована на вирішення завдань національного виховання: набуття студентами соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних відносин, формування у молоді особистісних рис громадянина Української держави, розвиток духовності, фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури, любові до дітей і прагнення виховувати і навчати їх, постійно удосконалювати свою педагогічну майстерність. До найбільш ефективних форм організації виховної роботи, які використовуються у педагогічному університеті, слід віднести: бесіди, лекторії, зустрічі, екскурсії, турніри КВК, вікторини, інформаційно-пізнавальні години, гурткову роботу, круглі столи, ділові зустрічі, дискусії, захист майбутніх професій, тематичні конференції, диспути, брифінги, літературні читання, усні журнали, читацькі конференції, тематичнівечори та вечори відпочинку, свята, обряди, участь у державних акціях, дні факультету, спортивні змагання, козацькі забави, участь у студентських олімпіадах, роботу клубів за інтересами, огляди художньої самодіяльності, агітбригади, конкурси, роботу в таборах праці і відпочинку, екологічні, фольклорні, історичні, археологічні та етнографічні експедиції, культпоходи до театрів, кінотеатрів, музеїв, на художні виставки, фестивалі, відео-лекторії, концерти класичної та популярної музики, комп'ютерні заняття тощо.

Важлива роль у вихованні студентської молоді належить куратору академічної групи. Кураторами призначаються досвідчені викладачі кафедр університету з урахуванням особливостей спеціальності студентів академічної групи. Робота куратора є службовим обов'язком викладача і передбачається індивідуальним планом у розділі «Виховна робота».

Головним завданням діяльності куратора є загальне, професійне і моральне становлення студентів академічної групи - майбутніх учителів. У центрі уваги куратора повинні бути зміни в особистості студента, у процесі індивідуальної діяльності з формування власного фахового потенціалу. Наставник покликаний забезпечити поступовий перехід студента з фіксованого рівня на першому році навчання на більш високий і максимально можливий при присвоєнні Державною кваліфікаційною комісією кваліфікації спеціаліста. Важлива функція куратора - захист студента, реалізація його права на вибір, що здійснюється через самостійну, звільнену від дріб'язкової опіки, діяльність.

Зміст виховної роботи кураторів зі студентами першого курсу передбачає ознайомлення їх з історією педагогічного університету, його структурою та особливостями діяльності, традиціями, специфікою кафедр, змістом поза аудиторної роботи, ознайомлення з характером навчального процесу У вищому закладі освіти, прийомами наукової організації праці студента; ознайомлення зі структурою, організацією і напрямками діяльності органів студентського самоврядування, студентських об'єднань, даними про роботу бібліотеки, порядком користування її фондами, методам самостійної роботи з книжкою, навчальними посібниками тощо; ознайомлення з функціями усіх підрозділів педагогічного університету, специфікою та режимом їх діяльності; створення студентського самоврядування в академічній групі та надання йому допомоги в організації культурно-масової роботи; формування умов для проходження студентами адаптаційного періоду і залучення їх до суспільно корисної праці; своєчасне інформування батьків про життя і діяльність студентів, їх навчальні успіхи чи негаразди.

Тема 3. Система контролю та оцінювання знань, умінь і навичок студентів

За час навчання в загальноосвітній школі нинішні першокурсники звикли до існуючої в ній системи обліку та оцінювання знань, умінь і навичок. Види, форми і методика контролю успішності, критерії оцінювання знань, умінь і навичок студентів у вищому навчальному закладі істотно відрізняються від шкільної системи. Це вимагає переорієнтації першокурсників зі звичного для них стереотипу підготовки до навчальних занять до нових умов навчання у вищій школі, передусім через ознайомлення їх з методикою контролю й оцінювання їх знань, умінь і навичок.

Насамперед студентів знайомлять з тим, що у вищому педагогічному навчальному закладі мають місце міжсесійний контроль (попередня, поточна і тематична перевірка) і підсумковий.

Міжсесійний контроль. Попередню перевірку здійснюють з метою визначення ступеня готовності студентів до навчання залежно від етапу навчання і місця проведення контролю. Наприклад, на початку навчального року з метою встановлення рівня знань студентів; перед вивченням нового розділу для визначення питань, що потребують повторення; ступеня готовності студентів до сприйняття нової інформації за новою навчальною програмою, яку належить вивчити, у процесі підготовки студентів до практичних чи лабораторних робіт, до роботи над першоджерелами тощо. На базі отриманої інформації проводиться необхідне коригування навчальної діяльності студента, що особливо важливо для стимулювання його самостійної роботи.

Поточна перевірка є органічною частиною навчального процесу і проводиться на лекціях, семінарах, практичних і лабораторних роботах. Найчастіше вона здійснюється у таких формах:

- усна співбесіда за матеріалами розглянутої теми на початку наступної лекції, з оцінкою відповідей студентів (10 - 15 хв.);

- письмове фронтальне опитування студентів на початку чи в кінці лекції (10 - 15 хв.); відповіді перевіряються і оцінюються викладачем у поза лекційний час; бажано, щоб контрольні запитання були заздалегідь підготовлені на окремих аркушах, на яких студенти напишуть відповіді;

- фронтальний безмашинний стандартизований контроль знань студентів за кількома темами лекційного курсу (5 - 20 хв.); проводиться найчастіше на початку семінарських занять, практичних чи лабораторних робіт;

- перевірка за допомогою перфокарт (5-7 хв);

- письмова перевірка у вигляді диктантів, творів з гуманітарних дисциплін і контрольних робіт із природничо-математичних дисциплін;

- домашні завдання;

- практична перевірка знань на лабораторних і практичних заняттях;

- тестова перевірка знань студентів.

Досвід показує, що розумно й чітко проведена поточна перевірка є ефективною стимулюючою силою за умови, коли вона не перетворюється на дріб'язкову опіку, а спрямовує пошукові старання студента в русло самостійної роботи. Студентам імпонують слово підтримки і критична оцінка з боку викладача.

Тематична перевірка знань студентів здійснюється на семінарських заняттях, колоквіумах, консультаціях. Основне завдання тематичної перевірки - дати можливість студентам осмислити тему в цілому, в усіх її взаємозв'язках. Тематичний і поточний контроль взаємопов'язані і входять до системи міжсесійного контролю. Наприклад, оцінка знань на семінарських заняттях - форма поточної перевірки знань студентів, їхньої самостійної роботи. Водночас семінарські заняття виступають зовнішньою формою організації тематичної перевірки. Цьому сприяє передусім те, що семінарські заняття присвячуються найважливішим темам дисципліни, що вивчається. Сказане стосується також лабораторних і практичних занять. Семінарські, практичні і лабораторні заняття сприяють не тільки перевірці знань і способів діяльності, а й виступають важливою формою тематичної перевірки й оцінки знань.

Колоквіуми - важлива форма тематичної перевірки й оцінки знань студентів. Головне завдання колоквіуму - мобілізація студентів на поглиблене вивчення найважливіших тем чи розділів курсу. Мета колоквіуму-допомогти студентам глибше розібратися в теорії питання, стимулювати їхню дослідницьку роботу.

Консультації з контрольними функціями мають два основних різновиди: а) консультації, на яких викладач перевіряє конспекти першоджерел, самостійну роботу студентів над допоміжною літературою, допомагає студентам сформулювати необхідні узагальнення; б) консультації-відпрацювання для студентів, які пропустили лекції, семінарські заняття.

Міжсесійний контроль сприяє забезпеченню ритмічної роботи студентів, виробленню в них уміння чітко організувати свою працю, допомагає викладачеві своєчасно виявити відстаючих, організувати індивідуальні творчі заняття для найменш підготовлених студентів. Дані міжсесійного контролю використовуються для внесення відповідних змін до матеріалу, що вивчається на лекціях, до змісту консультацій, індивідуальної роботи зі студентами, контрольних робіт, колоквіумів.

Підсумкова перевірка. Заліки, екзамени, курсові та дипломні роботи, виробнича і педагогічна практика традиційно вважаються основними формами підсумкового контролю навчальної роботи студентів.

Кількість іспитів, зазвичай, не повинна перевищувати п'яти, а кількість заліків за семестр - шести, у тому числі не більше двох диференційованих.

Успішність студентів визначається і фіксується такими оцінками: за результатами заліків - «зараховано» і «незараховано», за результатами іспитів - «відмінно», «добре», «задовільно» і «незадовільно». Оцінка за підсумками диференційованого заліку виставляється так само, як і за результатами іспиту. Заліки - це підсумкова форма перевірки результатів виконання студентами практичних і лабораторних робіт, засвоєння ними матеріалу семінарських занять, результатів практики.

Заліки, зазвичай, проводяться без білетів і оцінок, у вигляді бесіди викладача зі студентами. Співбесіди можуть проходити індивідуально. Під час заліку викладач констатує факт виконання чи невиконання студентами необхідних робіт. Якщо студент якісно і систематично працював протягом семестру, викладач може поставити йому залік «автоматично».

Іспити, зазвичай, складаються за білетами, затвердженими кафедрою. На консультаціях перед іспитом викладач знайомить студентів з екзаменаційними білетами.

Досвідчені викладачі нерідко проводять іспити за білетами у вигляді вільної бесіди. При цьому запитання білета виступають стрижнем такої бесіди, а оцінка оголошується як її підсумок. Це сприяє створенню атмосфери довіри та взаєморозуміння.

У деяких вищих закладах освіти нагромаджено певний досвід проведення іспитів без білетів (з урахуванням специфіки курсу).

Іспит з «відкритим підручником «розрахований, насамперед, на перевірку уміння швидко знайти необхідну інформацію, користуватися додатковою літературою, довідниками, навчальними посібниками тощо. Такий тип іспиту доцільно проводити зі складних і великих за обсягом дисциплін.

Практичний іспит зводиться, найчастіше, до виготовлення студентами натуральних об'єктів, їх схем, макетів тощо. У студентів музично-педагогічного факультету іспит може проходити у вигляді підготовленої заздалегідь концертної програми, що подається на суд викладачів і громадськості.

Іспит-автомат часто практикується викладачами щодо студентів-відмінників, які серйозно і систематично працюють упродовж року.

Курсові роботи студенти захищають на засіданнях кафедр або перед спеціально створеними комісіями.

Державні випускні іспити приймає державна екзаменаційна комісія (ДЕК) у наперед визначеному і затвердженому складі. Окрім державних екзаменів, студенти-випускники захищають перед ДЕК дипломні роботи.

Усі згадані види контролю знань студентів (попередній, поточний, тематичний, підсумковий) є відносно самостійними, хоча й тісно пов'язаними між собою.

Особливо важливо ознайомити студентів з критеріями і нормами оцінювання. Виставляючи студентові ту чи іншу оцінку, педагог враховує:

а) характер засвоєння вже відомих знань (рівень усвідомлення, міцність запам'ятовування, обсяг, повноту і точність знань);

б) якість виявленого студентом знання (логіку мислення, аргументацію, послідовність і самостійність викладу, культуру мовлення);

в) ступінь оволодіння вже відомими способами діяльності, уміннями і навичками застосування засвоєних знань на практиці;

г) оволодіння досвідом творчої діяльності;

ґ) якість виконання роботи (зовнішнє оформлення теми виконання, ретельність і т. ін.).

Норми оцінювання. Оцінки «відмінно» заслуговує студент, який виявив всебічні, систематичні і глибокі знання програмового матеріалу, вміння вільно виконувати завдання, передбачені програмою, і ознайомлений з основною та додатковою літературою, рекомендованою програмою. Зазвичай, оцінка «відмінно» виставляється студентам, які засвоїли взаємозв'язок основних понять дисципліни в їхньому значенні для набутої професії, виявили творчі здібності в розумінні і використанні навчально-програмового матеріалу.

Оцінки «добре» заслуговують студенти, які виявили повне знання навчально-програмового матеріалу, успішно виконують передбачені програмою завдання, засвоїли основну літературу, рекомендовану програмою. Як правило, оцінка «добре» виставляється студентам, які засвідчили систематичний характер знань із дисципліни і здатні до їх самостійного поповнення та оновлення у ході подальшої навчальної роботи і професійної діяльності.

Оцінки «задовільно» заслуговує студент, що виявив знання основного навчального матеріалу в обсязі, необхідному для подальшого навчання і майбутньої роботи за професією, справляється з виконанням завдань, передбачених програмою, ознайомлений з. основною літературою, рекомендованою програмою. Зазвичай, оцінка «задовільно» виставляється студентам, що припустилися огріхів у відповіді на іспиті і при виконанні екзаменаційних завдань, але спроможні усунути ці огріхи.

Оцінка «незадовільно» виставляється студентові, який виявив прогалини У знаннях основного навчально-програмового матеріалу; студентам, які неспроможні продовжити навчання чи приступити до професійної діяльності після закінчення вузу без додаткових занять з відповідної дисципліни.

Запитання і завдання

1. Розкрийте зміст професіограми вчителя.

2. Які якості особистості небажані для педагогічної професії?60

3. Охарактеризуйте основні форми організації навчання у вищому педагогічному закладі освіти.

4. Розкрийте суть навчально-пізнавальної діяльності студента під час лекції чи іншого навчального заняття.

5. Щоб мати уявлення про зміст і основні напрямки своєї навчально-пізнавальної діяльності за весь період навчання в педагогічному університеті, поцікавтесь навчальним планом вашого факультету.

6. Які види і форми контролю знань, умінь і навичок мають місце у педагогічному університеті?

7. Як ви готуватиметеся до складання заліків та іспитів?

8. Уважно прочитайте матеріал посібника про критерії і норми оцінювання і під час занять намагайтесь «приміряти» їх до отриманої Вами оцінки.

9. Для першокурсників актуальною є проблема навчитися слухати лекцію, повідомлення чи будь-яку інформацію. Для цього педагогіка пропонує дотримуватись таких правил:

1. Налаштуйте себе на засвоєння знань: прослухавши повідомлення викладача про план лекції, її мету і завдання, створіть собі робочий настрій, підготуйте все необхідне для конспектування важливих і цікавих для себе думок, фактів і висновків.

2. Слухайте активно: робіть записи плану лекції і рекомендованої літератури, основних положень і висновків, оригінальних думок, цікавих фактів, а також запитань, які виникли під час лекції, щоб після її закінчення задати їх викладачеві.

3. Зберігайте уважність і активність упродовж лекції: включайтесь у загальну психологічну розрядку, яку влаштовує викладач для попередження і зняття втоми; у зручний час розслаблюйтесь (зіпріться на спинку крісла, зробіть глибокий вдих та ін.).

4. Якщо вам нецікаво слухати, намагайтесь активізувати свою увагу шляхом коригування та доповнення повідомлення викладача або однокурсника своїми думками і прикладами, роблячи це, звичайно, подумки.

5. Після лекції необхідно переглянути законспектований матеріал і, якщо с потреба, уточнити та розширити його за рахунок самостійного опрацювання рекомендованої літератури, що сприятиме доброму закріпленню у пам'яті отриманої інформації. (Аверин Н.А., Львов Е.С. Как научиться учиться. - К., 1988. - С.27-28.)

Рекомендована література

1. Алексюк A.M. Педагогіка вищої освіти України: історія, теорія. Підручник для студентів, аспірантів. - К.: Либідь, 1998. - 500 с.

2. Болюбаш Я.Я. Організація навчального процесу у вищих закладах освіти. - К.: ВВП «Компас», 1997. - 64 с.

2. Галузинський В.М., Євтух М.Б. Педагогіка: теорія та історія. Посібник для вузів. - Рівне, 1996. - 240 с.

Розділ 4. Педагогічна практика студентів і педагогічне спілкування

Тема 1. Педагогічна практика студентів

У системі професійної підготовки майбутніх учителів важлива роль належить педагогічній практиці. Вона є органічною частиною навчально-виховного процесу, забезпечуючи поєднання теоретичної підготовки майбутніх учителів з їх практичною діяльністю у навчально-виховних закладах. Під час педагогічної практики студенти шляхом особистого досвіду у школі оволодівають уміннями та навичками викладання свого предмета і виховання учнів, вчаться самостійно і творчо застосовувати знання, здобуті у процесі навчання в педагогічному університеті. Основними загальними завданнями педагогічної практики є:

- виховання професійно значущих якостей особистості вчителя, потреби у педагогічній самоосвіті;

- виховання стійкого інтересу й любові до професії вчителя;

- закріплення, поглиблення і збагачення суспільно-політичних, психолого-педагогічних і спеціальних знань у процесі їх використання під час вирішення конкретних педагогічних задач;

- формування і розвиток професійних умінь і навичок;

- вироблення творчого, дослідницького підходу до педагогічної діяльності;

- ознайомлення із сучасним станом навчально-виховної роботи в загальноосвітній школі, а також із передовим педагогічним досвідом;

- надання допомоги навчально-виховним установам у вирішенні завдань виховання учнів.

Діяльність студентів під час педагогічної практики є аналогом професійної діяльності вчителя, адекватна змісту і структурі педагогічної діяльності, організовується в реальних умовах школи. Вона характеризується тим же розмаїттям відносин (з учнями, їхніми батьками, учителями, студентами) і функцій, що й діяльність учителя, тому ця діяльність повинна ґрунтуватися на професійних знаннях, спиратися на певний теоретичний фундамент.

За час педагогічної практики студенти мають оволодіти такими уміннями:

- визначати конкретні навчально-виховні завдання, враховуючи загальну мету національного виховання, вікові та індивідуальні особливості учнів, соціально-психологічні особливості колективу;62

- вивчати особистість школяра і колектив учнів з метою діагностування і проектування їх розвитку і виховання;

- здійснювати поточне і перспективне планування педагогічної діяльності (навчальної і поза урочноїроботи з предмета, колективної діяльності дітей і т. п.);

- використовувати різноманітні форми і методи організації навчально-пізнавальної, трудової, громадської, художньо-творчої, ігрової діяльності учнів, організовувати колектив дітей на виконання поставлених завдань;

- співпрацювати з учнями, вчителями, класними керівниками, вихователями, батьками й іншими особами, що беруть участь у вихованні дітей;

- спостерігати й аналізувати навчально-виховну роботу, коригувати її;

- проводити педагогічну пропаганду серед батьків.

Формування професійних умінь і навичок здійснюється на навчальних заняттях з усіх дисциплін і у процесі педагогічної практики. Неперервна педагогічна практика передбачає включення до систематичної педагогічної діяльності протягом всього терміну навчання у вищому педагогічному навчальному закладі. До системи педагогічної практики включаються такі її види:

- педагогічна практика студентів І-Ш курсів;

- літня педагогічна практика;

- навчально-виховна практика студентів ІV-V курсів.

Ця система передбачає поступове ускладнення діяльності від курсу до курсу, виходячи із цілей і завдань навчання на кожному етапі професійної підготовки, ступеня теоретичної забезпеченості і ступеня самостійності студентів у процесі діяльності, рівня підготовки та індивідуальних особливостей студентів.

Звичайно, кожен з цих видів педагогічної практики має свої особливості, на яких ми й зупинимось.

Безвідривна педагогічна практика студентів І - Ш курсів проводиться, починаючи з другого семестру, в школах, школах-інтернатах, школах і групах подовженого дня, на дитячих технічних станціях, станціях юних натуралістів і т. п. Особливість цієї педагогічної практики в тому, що вона проходить паралельно з вивченням основних нормативних дисциплін психолого-педагогічного циклу і має характер психолого-педагогічного практикуму, допомагаючи співвідносити теоретичні знання про дитину і навчально-виховний процес з реальною шкільною дійсністю.

Розглянемо завдання безперервної педагогічної практики і зміст роботи студентів по семестрах.

На першому курсі (другий семестр) під керівництвом викладачів кафедр педагогіки та психології студенти ознайомлюються з особливостями навчально-виховної діяльності різних типів середньої загальноосвітньої школи, позашкільних установ. Для цього вони виконують таку систему завдань:

1. Ознайомлення з основними напрямками роботи школи в сучасних умовах:

- взяти участь у бесідах з директором школи, його заступником з навчально-виховної роботи, організатором позакласної роботи, шкільним психологом, кращим класним керівником та учителем з фаху, ознайомитися зі шкільною документацією;

- відвідати урок з фаху і годину класного керівника;

- ознайомитись із навчальною програмою і підручником з фаху, з обладнанням предметного кабінету.

2. Вивчення психологічних особливостей учнів класу:

- вивчити психологічні особливості одного-двох учнів, використовуючи методи спостереження, бесіди та інше і фіксуючи у щоденнику результати вивчення;

- вивчити особливості фізичного розвитку одного-двох учнів на основі аналізу медичних карток;

- шляхом ознайомлення із класним журналом і відвідування уроків та годин класного керівника вивчити стан успішності, дисципліни, громадської діяльності учнів у закріпленому для проходження педпрактики класі;

...