У студентів першого курсу порівняно з їхнім шкільним навчанням і життям виникає ряд труднощів. їх можна об'єднати у три групи: дидактичні, соціально-психологічні і професійні.

Дидактичні труднощі пов'язані з подоланням у процесі навчання новизни, з новими методами і організацією навчання, з відсутністю навичок самостійної роботи та ін. Соціально-психологічні труднощі викликані входженням індивіда в нове середовище (умови життя, оточення людей, норми поведінки у студентському колективі, незвичний режим діяльності, відсутність спочатку добре налагоджених стосунків в групі, на курсі, на факультеті, новизна великого міста і особливості самостійного життя у відриві від сім'ї для приїжджих, необхідність самостійного ведення бюджету і подолання можливих матеріальних труднощів, самообслуговування, невміння раціонально використовувати і розподіляти час та ін.). Професійні труднощі пов'язані з набуттям професії. Це - невміння побачити педагогічну спрямованість самого процесу навчання, нерозуміння, що треба вчитися працювати з людьми, виховувати в собі організаторські вміння, що процес формування майбутнього педагога розпочинається з першого дня навчання у вищому навчальному закладі. Ці труднощі переживаються студентами тижнями, місяцями і довше. Але поступово студент пристосовується до нових умов і може всі свої сили спрямовувати на здобуття знань.

Важливою рисою юнацького віку є становлення самостійності. Молоді люди прагнуть самі до всього докопатися, все зрозуміти, вирішити, що є доброю передумовою для організації самоосвіти і самовиховання. Відчуття зрілості, своїх можливостей інколи спричиняє критичне ставлення до авторитетів. У таких випадках вони інколи бувають несправедливими щодо оцінки дорослих. Все це пов'язано з емоційним ставленням до проблем, що хвилюють молодь. Згодом все ніби стає на свої місця.

Самостійність юнацтва проявляється також і в критичному підході до питань теорії і практики. Молода людина намагається усвідомити кожне явище, висловити про нього власну думку, аналізувати мотиви поведінки людей. Вже вимагає доказів, обґрунтування пропонованих положень, намагаючись творчо вирішувати поставлені завдання. Все, що не доведено, не осмислено ними, не може стати їх переконаннями.

Для другого періоду юності характерні максималізм і категоричність в оцінках, які не завжди є свідченням принциповості. Інколи ця категоричність переходить у негативне ставлення до думки дорослих, особливо старших людей, до несприйняття їх порад. За відсутності належного виховного впливу ця особливість студентської молоді може призводити до конфліктів, оскільки юності притаманна підвищена соціальна активність.

У старшому юнацькому віці формується морально-психологічний ідеал людини, який регулює її навчання і поведінку. За даними нашого дослідження, з опитаних нами 364 студентів першого курсу 16,6% мають чітке уявлення про ідеал і прагнуть до самовдосконалення відповідно до нього. У 33,2% студентів ідеал ще нестійкий і поняття про нього нечітке. На жаль, 50% студентів не задумувались над своїм ідеалом і конкретного уявлення про нього не мають.

Старшому юнацькому віку притаманна любов, яка позначається на всьому житті і діяльності студентства. Захопленість поглинає багато часу на зустрічі і мрії, вимагає нового ставлення до зовнішності, що породжує потреби модно одягатися та ін. Любов, з одного боку, відвертає від навчання, а з іншого - виконує важливі психологічні функції - робить людину благороднішою, мрійливою, чуйною, спонукає до самовдосконалення.

Студентський вік характеризується для певної частини молоді створенням сім'ї. Спостереження переконують, що до випускного курсу значна частина студентів створюють свої сім'ї. Це відповідає інтересам суспільства, хоча для них самих складає багато труднощів. І хоч студентські подружжя змушені вирішувати багато додаткових побутових та економічних проблем, їх розпорядок дня стає більш організованим і впорядкованим.

В активізації пізнавальної діяльності студентів, в організації їх роботи над удосконаленням своєї особистості важливо використати властивий для старшого юнацького віку оптимізм, який проявляється в бадьорості і життєрадісному настроєві, упевненості в собі, у своїх можливостях, у переконаності в тому, що мрії обов'язково збудуться.

Особистість старшого юнацького віку має права громадянина своєї країни, може обирати і бути обраною в органи управління. Щодо ставлення до суспільних процесів активізується участь у молодіжних організаціях, вироблення політичної культури, формується політична свідомість, ставлення до релігії. Усі ці чинники можуть стати стимуляторами самовдосконалення студентської молоді.

На сучасному етапі розбудови нашої держави неабияке значення має проблема формування політичної культури підростаючого покоління взагалі і студентської молоді зокрема. Спеціальне дослідження І. Козубовської з цього питання показало, що за рівнем політичної культури студентів-майбутніх педагогів можна віднести до таких груп:

- перша, яка характеризується наявністю певних політичних знань, ще недостатніх для формування стійких переконань і успішної практичної суспільно корисної діяльності;

- друга, що характеризується наявністю необхідних політичних знань, які не перетворилися у стійкі переконання;

- третя, яка характеризується наявністю необхідних політичних знань і переконань, але відсутністю активної суспільно корисної діяльності;

- четверта, для якої характерна активна суспільно-політична діяльність на фоні недостатніх політичних знань, помилкових поглядів і переконань, у результаті чого сама діяльність часто набуває антисоціальної спрямованості;

- п'ята група, що характеризується наявністю глибоких суспільно-політичних знань, переконань у поєднанні з активною політично-громадською діяльністю. На жаль, саме ця група, по відношенню до якої можна говорити про високий рівень політичної культури, виявляється найменш чисельною.

Знання організаторами виховного процесу, інформації, до якої з означених груп відносяться конкретні студенти, дає можливість диференціювати виховний вплив залежно від рівня політичної культури майбутніх педагогів, спонукаючи їх до роботи з формування у себе відповідних політичних якостей.

У результаті набуття нового соціального статусу-студента вищого закладу освіти - у молоді виразно формується почуття відповідальності за свою поведінку, навчальну діяльність і громадську роботу. Поступивши до вищого закладу освіти, обравши шлях самостійного життя, молоді люди особливо цікавляться майбутнім. Погляди на майбутнє, в основному, оптимістичні, але багато залежить від того, чи вдало обрана професія.

У цьому плані важливим є ставлення майбутніх вчителів до отримання нових знань у процесі навчання. Таке ставлення у студентів проявляється по-різному. До першої групи можна віднести студентів, які бажають знати все, сповнені жадоби до всього нового, незалежно від галузі знань. Такі студенти успішно навчаються з усіх передбачених навчальним планом предметів, окремі навіть паралельно навчаються на двох факультетах. Вони відвідують наявні в закладі гуртки, різноманітні виховні заходи, читають художню і науково-популярну літературу, дивляться телепередачі, відвідують музеї, театри, виставки і т. д. Попри це вони намагаються брати активну участь у громадському житті закладу освіти і за його межами.

До другої групи відносяться студенти, які захоплюються певною галуззю знань, багато читають, слідкують за новинками; у них досить глибокі знання в цій галузі, але водночас такі студенти розуміють, що потрібно знати й інші предмети, оволодівати професією, тому намагаються старанно вивчати всі дисципліни, передбачені навчальним планом, хоча вони не є об'єктами їх захоплення.

До третьої групи відносяться студенти, які, надавши перевагу певному захопленню, забувають про все інше. Якщо з предмета захоплення у них глибокі і ґрунтовні знання, то з решти - спостерігається їх бідність і обмеженість. Нерідко такі студенти потрапляють до числа посередніх або навіть невстигаючих. Саме ці студенти вимагають спеціального виховного впливу у плані спонукання їх до самоосвіти та самовиховання.

Залежно від того, як студенти ставляться до навчальної дисципліни (захоплюються зовнішньою теоретичною і практичною стороною предмета, важливістю теорії для практики, пов'язаної з обраною професією), умовно їх можна розділити на три групи.

Структура інтересів першої групи студентів характеризується захопленням зовнішньою стороною навчальної дисципліни. Інтереси студентів цієї групи - пасивного споглядального характеру. Основною причиною, що заважає цим студентам перейти на вищу стадію розвитку інтересу, є низький рівень морально-вольових якостей особистості - почуття обов'язку і відповідальності, працелюбства, дисциплінованості.

Друга група студентів не є однорідною за своїм складом. Студенти першої підгрупи (приблизно 35%) захоплюються не тільки зовнішньою стороною навчального предмета, а й практичною спрямованістю. Вони особливо уважні на лекціях, коли викладач демонструє застосування теорії та законів на практиці. Студенти цієї підгрупи люблять школу, охоче її відвідують, швидко прив'язуються до учнів, особливо активні на практичних заняттях, виявляють спостережливість і зацікавленість роботою школи. їхні інтереси достатньо глибокі і стійкі.

Друга підгрупа студентів (20%) цікавиться теоретичною стороною навчальної дисципліни, проблемами, які вирішує наука. На лекціях і семінарських заняттях студенти виявляють інтерес до вивчення теорії дисципліни. Загальним елементом структури пізнавального інтересу студентів цієї групи є творче ставлення до предмета. Якщо у першої підгрупи студентів потрібно формувати інтерес до теоретичної сторони предмета, то у другої - до практичної.

Третя група студентів виявляє однаковий інтерес як до теорії, так і до практики. Вказані обставини дозволяють спрямовувати виховну роботу щодо розвитку пізнавальних інтересів студентів.

Для організації процесу виховання і самовиховання студентів важливо знати, як вони ставляться до обраної ними педагогічної професії. Цілком очевидно, що юнаки і дівчати, які вступили до вищого педагогічного закладу освіти випадково, не маючи чіткого уявлення про педагогічну професію і не володіючи педагогічними здібностями, зазвичай, погано вчаться, не проявляють інтересу до практичної навчально-виховної роботи з дітьми. При негативному ставленні до обраної професії не може бути й мови про високий рівень професійно-педагогічної діяльності.

За характером педагогічної спрямованості усіх студентів першого курсу можна розділити на чотири групи Див.: Захаренко Д.М. О профессионально-педагогической направленности первокурсников педвуза // Подготовка студентов к воспитательной работе в школе. - Минск, 1971. -С. 14-16.90. Перша з них (34,7%) - юнаки і дівчата з чітко вираженим позитивним ставленням до професії вчителя. Вони проявляють інтерес до професії вчителя, його діяльності як викладача-предметника і як класного керівника. Провідні мотиви вибору професії у них - інтерес до роботи з дітьми, спілкування з ними та зацікавлення предметом викладання. Студенти цієї групи проявляють вищу, аніж усі інші, поінформованість про різні напрямки діяльності вчителя, їхнє ставлення до професії ґрунтовно аргументоване.

Друга група (19,2%) - студенти з позитивним ставленням до професії вчителя. При цьому на перший план вони висувають лише один аспект діяльності вчителя - викладання, навчання, проведення уроків. Провідним мотивом вибору ними професії є любов до предмета, бажання його вивчати, а згодом і викладати. Як і в студентів першої групи, любов до предмета в них поєднується з любов'ю до дітей. Любов до дітей виступає на фоні основного - любові до предмета, до викладацької роботи. Вже на першому-другому курсах такі студенти помітно розширюють коло своїх інтересів, проявляючи при цьому послідовно зростаючу активність у виконанні завдань з практики на громадських засадах та інтерес до дисциплін психолого-педагогічного циклу.

Третя група (26,4%) - студенти з позитивним ставленням до одного з профілюючих предметів факультету. Вони вибирають насамперед не професію вчителя, а предмет, який треба вивчати. Провідним мотивом вступу до вищого педагогічного закладу освіти у них є прагнення вивчати улюблений предмет, працювати за обраним фахом. Під час навчання більшість з них не проявляють належного інтересу до педагогічних дисциплін, не читають наукової і науково-популярної психолого-педагогічної літератури. Вони мало і без бажання працюють у школі, стороняться учнів, рідше за інших відвідують школу або взагалі ухиляються від роботи з учнями на громадських засадах, хоча заліки та іспити з інших дисциплін навчального плану складають успішно

До четвертої групи (14,5%) відносяться ті, хто не виявляє якоюсь мірою професійно-педагогічної спрямованості. У педагогічному закладі їх захоплює, передусім, життя в середовищі студентської молоді (11,4%), а також те, що вищий педагогічний заклад дає широкий вибір майбутньої роботи (11,6%). У них частково неправильне уявлення про значення і деякі сторони педагогічної професії. Формування професійно-педагогічної спрямованості цієї групи студентів - справа складна і на практиці, як засвідчують спостереження, мало ефективна.

Кожна з означених груп вимагає відповідної виховної роботи зі спонукання майбутніх педагогів до роботи над собою, формування мотивів самовдосконалення, розробки програми самовиховання, озброєння спеціальними прийомами.

У процесі професійної підготовки майбутніх педагогів важливо враховувати їхні професійні плани. Наявність такого плану у кожного студента засвідчує його здатність до самовдосконалення. Показниками активного характеру і дієвості життєвої програми особистості виступають система інтересів, побажань і прагнень, здатність до виконання намічених цілей; комплекс основних ділових якостей; єдність слова і діла, самостійність, ініціативність, відповідальність, працездатність, уміння доводити розпочату справу до кінця і т. д.

У характеристиці майбутнього педагога важливим компонентом є рівень самооцінки, який виражає його ставлення до себе. Вона показує, як студент оцінює себе: соматичний облік, фізичні можливості, розумові здібності, вчинки, мотиви поведінки, моральні якості і т. д. За своїм рівнем самооцінка може бути високою, середньою і низькою. З точки зору адекватності, тобто відповідності фактичним даним особистості, вона буває неадекватно високою або завищеною, неадекватно низькою або заниженою. Така невідповідність часто призводить до психологічних зривів, внутрішніх і зовнішніх конфліктів особистості самої з собою і з іншими членами колективу. Особистість із завищеною самооцінкою часто низько оцінює інших людей, а із заниженою - переоцінює їх.

Відповідно до «Положення про вищий навчальний заклад» особи, які навчаються у них, мають право на: вибір форми навчання; безпечні і нешкідливі умови навчання, праці та побуту; трудову діяльність у позанавчальний час, додаткову оплачувану відпустку у зв'язку з навчанням за основним місцем роботи, скорочений робочий час та інші пільги, передбачені законодавством для осіб, які поєднують роботу з навчанням; користування навчальною, науковою, виробничою, культурною, спортивною, побутовою, оздоровчою базою вищого навчального закладу; участь у науково-дослідних, дослідно-конструкторських роботах, конференціях, симпозіумах, виставках, конкурсах, представлення своїх робіт для публікацій; участь в обговоренні та вирішенні питань удосконалення навчально-виховного процесу, науково-дослідної роботи, призначення стипендій, організації дозвілля, побуту, оздоровлення; надання пропозицій щодо умов і розмірів плати за навчання; участь в об'єднаннях громадян; обрання навчальних дисциплін за спеціальністю в межах, передбачених освітньо-професійною програмою підготовки та робочим навчальним планом; участь у формуванні індивідуального навчального плану; моральне та (або) матеріальне заохочення за успіхи у навчанні й активну участь у науково-дослідній роботі; захист від будь-яких форм експлуатації, фізичного та психічного насильства; безкоштовне користування у вищих навчальних закладах бібліотеками, інформаційними фондами, послугами навчальних, наукових, медичних та інших підрозділів вищого навчального закладу; канікулярну відпустку тривалістю не менше восьми календарних тижнів. Окрім того, студенти вищих навчальних закладів, які навчаються за денною (очною) формою навчання, мають право на пільговий проїзд у транспорті, а також на забезпечення гуртожитком у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Студенти вищих навчальних закладів мають також право на отримання стипендій, призначених юридичними та фізичними особами, які направили їх на навчання, а також інших стипендій відповідно до законодавства.

Особи, що навчаються у вищих навчальних закладах, зобов'язані: додержуватися законів, статуту та правил внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу; виконувати графік навчального процесу та вимоги навчального плану.

Тема 2. Самостійна робота студента

Самостійна робота студента є основним шляхом оволодіння навчальним матеріалом у вільний від обов'язкових навчальних занять час. Навчальний час, відведений для самостійної роботи студента, регламентується робочим навчальним планом і повинен становити не менше 1/3 та не більше 2/3 від загального обсягу навчального часу студента, відведеного для вивчення конкретної дисципліни.

Зміст самостійної роботи студента над конкретною дисципліною визначається навчальною програмою з дисципліни, методичними матеріалами, завданнями та вказівками викладача. Навчальний матеріал з навчальної дисципліни, передбачений робочим навчальним планом для засвоєння студентом у процесі самостійної роботи, виноситься на підсумковий контроль поряд з навчальним матеріалом, який опрацьовувався при проведенні навчальних занять.

У процесі самостійної роботи здійснюється самоосвіта студента, яка сприяє поглибленню, розширенню і більш міцному засвоєнню знань. Основним засобом самоосвіти є самостійне вивчення та опрацювання наукової, науково-популярної, навчальної, політичної, художньої та іншої літератури. Джерелами самоосвіти слугують також газети і журнали (особливо фахові), радіо і телебачення, відвідування музеїв, театрів, виставок, спілкування з освіченими людьми, зі спеціалістами з різних галузей знань і практичної діяльності, зокрема з передовими педагогами.

Потреба у засвоєнні різнобічної інформації, піклування про розширення свого кругозору та ерудиції вимагає від молодої людини певної цілеспрямованості, дисциплінованості, великих вольових зусиль, уміння зосереджувати увагу на об'єктах вивчення, користуватися різними видами пам'яті та ін.

Важливою умовою ефективності самоосвіти є володіння студентами раціональними прийомами самостійної роботи у процесі підготовки до лекції, семінарського заняття, практичної та лабораторної роботи, колоквіуму, заліку та екзамену, написання реферату, курсової та дипломної роботи тощо.

Студенти мають певний обсяг знань, умінь та навичок самоосвіти, якими вони оволоділи за час навчання в загальноосвітній школі. Зрозуміло, що цього багажу недостатньо для продовження самоосвіти в нових умовах навчання, тому викладачі вищого закладу освіти під час навчальних занять повинні пропонувати студентам способи вирішення різних пізнавальних задач, з якими доводиться зустрічатися вчителю в його практичній діяльності, вчити їх вибирати необхідну для роботи літературу, виділяти з прочитаних книжок найголовніше і найістотніше, вчити умінню робити необхідні виписки, складати тези і конспекти, користуватися енциклопедіями, довідниками, словниками та ін. Велику користь у справі самоосвіти студентів приносить заслуховування на семінарських заняттях підготовлених студентами повідомлень, доповідей, рефератів на різні теми, робота з першоджерелами. Під час лабораторних і практичних занять з психолого-педагогічних дисциплін і методики викладання предмета за фахом, а також у процесі педагогічної практики студенти виробляють уміння спостерігати педагогічні факти і явища, узагальнювати їх.

Кожен студент повинен правильно і швидко знаходити потрібну книжку, довідник, словник, знати основи бібліографії. Бібліографія - це галузь знань про способи і методи складання та вивчення показників літератури, списків, оглядів творів у пресі. Бібліографія полегшує і прискорює пошук потрібної літератури при підготовці доповідей, інформації, а також у процесі наукової роботи.

Бібліографічні видання інформують читачів про видану літературу, публікують анотації до книжок і журнальні статті для бібліотечних каталогів.

Кожна бібліотека має каталоги, що полегшують підбір літератури. Каталоги є систематичні, предметні й алфавітні. У систематичному каталозі відображено весь фонд даної бібліотеки, а карточки розкладаються за галузями знань. Предметні каталоги є різновидом систематичних каталогів; карточки в них зібрані в алфавітному порядку відповідно до змісту книг. В алфавітних каталогах карточки стоять в алфавітному порядку за прізвищами авторів або назв книг, якщо автори не вказані. До цього каталога звертаються у тому випадку, коли потрібно вияснити наявність книжок певного автора в бібліотеці або знайти потрібну книжку, назва якої вже відома читачеві.

Для відшукання книжки з якогось питання читач повинен знайти в систематичному каталозі відповідний розділ (наприклад, «Педагогіка») або підрозділ у цьому розділі (наприклад, «Моральне виховання учнів»), переглянути всі зібрані в них карточки і скласти необхідний список літератури. До цього списку слід, передусім, включити урядові директивні матеріали, праці класиків педагогіки, основні праці вчених з даної проблеми, підручники, навчальні посібники, методичні матеріали; потрібно також переглянути карточки нових надходжень до бібліотеки і включити до списку джерела, які з'явилися останнім часом (журнальні статті, брошури, книжки).

У кожній бібліотеці є картотека журнальних та газетних статей. В такій картотеці можна знайти назви статей, опублікованих у періодичних виданнях з проблем педагогіки, назви статей зі збірників наукових праць, матеріали різних конференцій, учені записки і т. п. Ці картотеки несуть оперативну інформацію, тому що частіше, ніж інші, поповнюються свіжими матеріалами. У бібліотеках є також картотеки авторефератів дисертацій з психолого-педагогічних та інших наук.

На каталогічних карточках, окрім авторів книг, їх назв, року, місця видання і видавництва, проставляються бібліотечні шифри (у лівому верхньому кутку). Щоб швидко отримати замовлену книжку, необхідно вказати всі її дані, в тому числі і шифр, оскільки це значно полегшує бібліотекарям пошук потрібної книжки.

Під час навчання студенту доводиться звертатися до різних довідкових видань. До них відносяться енциклопедії, довідники, словники. Так, в «Українському педагогічному словнику» можна знайти стисло викладені матеріали з питань виховання, навчання, освіти тощо.

Інформацію про літературу, яка готується до друку, студент може знайти у спеціальних каталогах видань конкретних видавництв. Про літературу, яка вже побачила світ, та про опубліковані журнальні й газетні статті постійно інформують спеціальні видання: «Літопис журнальних та газетних статей». «Книжковий літопис».

У пошуках потрібної літератури можна скористатися останніми номерами журналів, які подають зведену інформацію про опубліковані в них упродовж минулого року статті. Списки літератури є і в багатьох книжках, підручниках, навчальних посібниках, наукових статтях.

У спеціальних реферативних бюлетенях студент може відшукати потрібну інформацію про літературу, видану за рубежем.

Підбір потрібної книги доцільно розпочинати з перегляду каталогів. У багатьох бібліотеках, окрім каталогів, складаються рекомендовані списки літератури з різних розділів (до курсових чи дипломних робіт). Крім того, студент може отримати кваліфіковану допомогу у чергового бібліотекаря.

Для майбутнього вчителя дуже важливо навчитися працювати з книжкою. Адже книга-джерело знань. Щоб здобути їх з книжки, необхідні певні знання.

Передусім важливо навчитися читати книжки. Під технікою читання слід розуміти навички раціонального і швидкого читання. Техніка швидкого читання ґрунтується на вмінні сприймати одночасно кілька слів, а то й цілий абзац, без мисленного їх висловлювання. Пам'ять і мислення у цей момент настільки активізовані, що дозволяють сприймати майже весь текст. Зрозуміло, що для цього потрібні спеціальна підготовка і тривале тренування. Ця форма читання ознайомлююча за характером і доступна всім.

Другим важливим етапом у покращенні техніки читання є вироблення відповідної установки, готовності до самовдосконалення. Дуже важливою умовою тут виступають вольові засилля, уміння примусити себе працювати в заданому ритмі і напрямку.

Економія часу у процесі роботи з книгою досягається не тільки за рахунок швидкості читання, а й за рахунок вибору найкращого в даних умовах різновиду читання. Розглянемо деякі з них.

Попереднє читання. У процесі такого читання відмічаються всі незнайомі, іноземні слова, наукові терміни і поняття, щоб у подальшому можна було вияснити їх значення, наприклад, за словниками чи довідниками.

Наскрізне читання (читання підряд) - означає уважне прочитання всього матеріалу. Цей вид читання використовується за необхідності повністю охопити зміст розділу, статті, книги в цілому.

Вибіркове читання передбачає певний відбір матеріалу для читання з метою його поглибленого вивчення. Інколи така необхідність виникає, коли треба знайти відповідь на певне запитання, тобто цей вид читання визначається інтересами і практичними потребами читача.

Повторне читання - з метою повернутися до того, що дуже потрібне або не зовсім зрозуміле, через якийсь час є потреба ґрунтовно осмислити його.

Аналітичне читання (або читання з опрацюванням матеріалу) - критичний розбір змісту з метою глибокого його вивчення, конспектування найістотнішого. Використовується під час роботи з першоджерелами, часто супроводжується виписуванням фактів, цитат, висновків на картки, складанням тез, рефератів і т. д.

Партитурне читання, або, як його ще називають, динамічне читання, означає швидке ознайомлення з книжкою в цілому при великій швидкості читання (за 1,5-2 години прочитується до 200-300 сторінок).

Змішане читання - застосування різних видів читання залежно від змісту матеріалу, цілей і завдань його вивчення.

Економія часу та енергії читача досягається не тільки швидкістю читання і запису, а й за рахунок уміння правильно обрати і реалізувати раціональний вид запису (план, тези, конспект, анотація, рецензія, реферат та ін.).

План - короткий, логічно побудований перелік запитань, які розкривають зміст прочитаного матеріалу. У ньому немає конкретного викладу матеріалу, а є структура, що визначає зміст. Щоб уміти складати план, потрібно навчитися виділяти з прочитаного головні думки, встановлювати співвідношення, зв'язки між ними, чітко і коротко формулювати їх.

Тези - це коротко сформульовані основні думки, положення прочитаного матеріалу. Якщо кожен пункт плану - це запитання, то тези являють собою узагальнену, коротку на нього відповідь. Вони виражають саму сутність, але не розкривають змісту.

Конспект-короткий виклад прочитаного матеріалу, доповіді, лекції, статті і т. д. Маючи в основі план і тези або план у тезисній формі, легко залучити для їх розкриття фактичний матеріал. Конспект містить в собі не тільки констатуючу, а й аргументуючу частину: приклад, доведення виучуваного матеріалу, власні думки і т. д.

Анотація - невеликий (10-20 рядків) опис змісту книжки або статті, що інколи включає їх коротку оцінку. Анотація слугує, в основному, для орієнтування у пошуках потрібного матеріалу.

Реферат являє собою невеликий цілісний виклад, в якому хоча й коротко, але з мотивуванням, визначеннями і висновками викладаються основні ідеї, положення статті або кількох статей, книг, інколи - визначається своє ставлення до них. Реферати пишуться, в основному, для виступів на лекціях, семінарах, конференціях.

Рецензія - це коротка оцінка виучуваного матеріалу. У ній дається виклад суті проаналізованого матеріалу (статті, книги, доповіді, лекції і т. д.), аналізуються його зміст і форма, відзначаються достоїнства і недоліки, робиться узагальнення. Оціночні судження в рецензії повинні бути переконливо аргументовані.

Цитата-дослівна витримка з книги, що найбільш характерно відображає ту чи іншу думку автора. Тут же вказуються автор, назва його роботи, місце і рік видання, а також сторінка.

Перераховані вище види роботи і є тими виписками чи записами, які виступають відносно самостійно, використовуються в різних комбінаціях залежно від поставлених цілей і завдань.

Дуже важливою є проблема навчитися точно вести бібліографічні записи. Нерідко студенти з метою економії часу тільки приблизно записують собі літературу, сподіваючись на те, що згодом зайдуть у бібліотеку і деталізують її. Це призводить до зайвих витрат дорогоцінного часу, тому подаємо відомості про те, як здійснювати опис тих чи інших літературних джерел відповідно до прийнятих правил.

Пропонуємо зразки оформлення бібліографічного переліку джерел, який подається у студентських рефератах, курсових та дипломних роботах.

Оформлення монографій:

а) один, два або три автори:

Архипова С.П. Основи андрагогіки: Навчальний посібник. - Черкаси - Ужгород: Вид-цтво «Мистецька лінія», 2002. - 184 с.

Вихрущ А.В., Карагодін В.М., Тхоржевська Т.Д. Основи християнської педагогіки. - Тернопіль: Освіта, 1999.-166 с.

б) чотири автори:

Основы создания гибких автоматизированннх производств /Л.А. Пономаренко, Л.В. Адамович, В.Т. Музичук, А.Е. Гридасов/ Под ред. В.В.Тимофеева.- К.: Техника, 1986. -144 с.

в) п 'ять і більше авторів:

Системний анализ структури как злемент народного хозяйства/ Белоусова Н.И., Вишняк Е.И., Левит В.Ю. и др. - Москва: Экономика, 1981.-62 с.

г) колективний автор:

Педагогіка: Підручник/ За ред. М.Д. Ярмаченка.-К.: Вища школа, 1986.-543 с. Багатотомне видання:

История русской литературьг. В 4-х т./АН СССР. Институт рус.литер. - Москва, 1982. - Т.З: Расцвет реализма. - 876 с.

Перекладні видання:

Гроссе 3., Вайсмангель X. Химия для любознательных: Перев.с нем. - Москва: Химия, 1980. -392 с.

Збірки наукових праць:

Обчислювальна і прикладна математика. 36. наук. пр. - К: Либідь, 1993.-99 с.

Словники:

Библиотечное дело: Терминологический словарь / Сост. И.М. Суслова, Л.Н.Уланова. - 2-е изд. - Москва: Книга, 1986. - 224 с.

Складові частини збірника:

Радов Б.О. Першочергові проблеми пенітенціарної політики України на сучасному етапі//Проблеми пенітенціарної теорії і практики. - К.: РВВ КШС.1996.-С.12-17.

Статті з журналів:

Оржеховська В.М. Соціально-педагогічні проблеми девіантної поведінки неповнолітніх в сучасних умовах/ Педагогіка і психологія. Вісник АПН України. - 1995. - №4. - С. 90-96.

Дисертації:

Вівчар П.В. Особливості морального виховання неповнолітніх засуджених у виховно-трудових колоніях.: Дис. канд. пед. наук: 13.00.01. - Тернопіль, 1998. -190 с.98

Автореферати дисертацій:

Запорожан І.Г. Особливості правового виховання молодших школярів: Автореф. дис. канд. пед. наук: 13.00.07 / Терноп. держ. пед. університет. - Тернопіль, 2002. - 23 с.

Науково-дослідна робота студентів (НДРС) вищого закладу освіти є одним із напрямків їх самостійної роботи, основних чинників підготовки висококваліфікованих педагогів.

Поняття науково-дослідної роботи студентів охоплює два взаємопов'язаних елементи: навчання студентів елементів дослідницької діяльності, організації і методики наукової творчості; наукові дослідження, які здійснюють студенти під керівництвом професорсько-викладацького складу.

Для науково-дослідної роботи студентів вищих педагогічних закладів освіти характерна єдність цілей і напрямків навчальної, наукової і виховної роботи, тісна взаємодія всіх форм і методів наукової роботи, що реалізується в навчальному процесі і в позанавчальний час. Це забезпечує їх безперервну участь у науковій діяльності упродовж навчання.

Зміст і структура НДРС забезпечують послідовність її засобів і форм відповідно до логіки і послідовності навчального процесу, що зумовлює спадкоємність методів і форм від курсу до курсу, від кафедри до кафедри, від однієї дисципліни до іншої, поступове зростання обсягу і складності набутих студентами знань, умінь і навичок у процесі виконання ними наукової роботи. ^:

У вищих закладах освіти склалася певна структура НДРС: проректор з наукової роботи - рада НДРС університету - рада студентського науково-творчого товариства (СНТТ) факультету - СНТТ кафедри. Наукове керівництво СНТТ здійснюється науковим керівником, який обирається вченою радою університету. Голова (з числа студентів) і члени ради СНТТ призначаються і затверджуються наказом ректора по вищому закладу освіти.

Рада СНТТ вищого закладу освіти:

- створює факультетські ради СНТТ і керує ними, разом з ними організовує гуртки, творчі секції і бюро та ін.;

- інформує громадськість університету про роботу СНТТ;

- щорічно організовує підсумкові студентські наукові конференції;

- організовує виставки і презентації кращих наукових праць;

- забезпечує участь студентів у регіональних і всеукраїнських конкурсах, оглядах, конференціях та олімпіадах;

- сприяє широкому впровадженню результатів студентських досліджень у практику, публікації статей:

- організовує взаємодію СНТТ університету з іншими вищими навчальними закладами, закладами освіти і культури.

Залучення студентів до науково-дослідної роботи здійснюється через академічну групу. На початку навчального року на стаціонарі, під час настановчої сесії на заочному відділенні в групах, на курсах і факультетах проводять бесіди з науково-дослідницької діяльності, в яких подається докладна інформація щодо запланованої наукової тематики вищого навчального закладу, факультетів, кафедр.

Зміст і характер науково-дослідної роботи студентів визначаються:

- проблематикою науково-дослідницької і науково-методичної діяльності кафедр, факультетів, вищого навчального закладу;

- тематикою досліджень, що здійснюються кафедрами у творчій співпраці із закладами освіти;

- умовами дослідної роботи студентів, наявністю бази дослідження, можливостей доступу до потрібної наукової інформації, наявністю комп'ютерної техніки, забезпечення науково-дослідної роботи студентів кваліфікованим науковим керівництвом.

Науково-дослідницька діяльність студентів вищого педагогічного закладу

освіти здійснюється в таких напрямках:

- науково-дослідна робота, що є невід'ємним елементом навчального процесу і входить до календарно-тематичних та навчальних планів, навчальних програм як обов'язкова для всіх студентів;

- науково-дослідна робота, що здійснюється поза навчальним процесом у межах студентського науково-творчого товариства, у наукових гуртках, проблемних групах та ін.;

- науково-організаційні заходи: конференції, конкурси, олімпіади та ін. Науково-дослідницька робота студентів у межах навчального процесу є обов'язковою для кожного студента і охоплює майже всі форми навчальної роботи:

- написання рефератів з конкретної наукової теми у процесі вивчення дисциплін соціально-гуманітарного і психолого-педагогічного циклів, фундаментальних і професійно орієнтованих, спеціальних дисциплін, курсів спеціалізації та за вибором;

- виконання лабораторних, практичних, семінарських та самостійних завдань, контрольних робіт з елементами проблемного пошуку;

- виконання нетипових завдань дослідницького характеру під час педагогічної (та інших видів) практики, індивідуальних завдань;

- розробка методичних матеріалів з використанням дослідницьких методів (педагогічне спостереження, анкетування, бесіда, соціометрія та ін.);

- підготовка і захист курсових та дипломних робіт, пов'язаних із проблематикою досліджень кафедр.

У деяких вищих педагогічних навчальних закладах з метою ефективної організації науково-дослідницької діяльності студентів організовують спеціальне вивчення курсу з основ організації та методики проведення наукових досліджень в галузі психолого-педагогічних наук, фахових методик та спеціальних дисциплін. Окрім того, приступаючи до вивчення кожної навчальної дисципліни, викладачі на перших лекціях знайомлять студентів зі специфікою методів дослідження даної науки.

Належна організація науково-дослідної роботи студентів у навчальному процесі сприяє поглибленому засвоєнню ними навчальних дисциплін, дозволяє виявити свою індивідуальність, сформувати власну думку щодо конкретної дисципліни.

Науково-дослідна робота студентів поза навчальним процесом є одним із найважливіших засобів формування висококваліфікованого педагога і передбачає:

- участь студентів у роботі наукових гуртків, проблемних груп, творчих секцій, лабораторій та ін.;

- участь студентів у виконанні держбюджетних або госпрозрахункових наукових робіт, проведення досліджень у межах творчої співпраці кафедр, факультетів;

- роботу у студентських інформаційно-аналітичних та культурологічних центрах, перекладацьких бюро;

- рекламну, лекторську діяльність та ін.;

- написання статей, тез, доповідей, інших публікацій. Найпопулярнішими формами організації студентської науково-дослідної

роботи є наукові гуртки, проблемні групи, секції, студії, бюро, центри, кожен з яких - це невеликий творчий студентський колектив (до 15 чол.), що працює над однією або кількома суміжними науковими проблемами, за планами, які складаються на семестр або навчальний рік.

На музично-педагогічних факультетах вищих педагогічних навчальних закладів музично-творча діяльність студентів може здійснюватись у наступних формах: робота в творчих секціях і студіях; участь у концертах, конкурсах; виступи по радіо, телебаченню; розробка сценаріїв, підготовка концертів.

Одним із видів оформлення результатів індивідуальної самостійної навчально-дослідної роботи студентів першого курсу є написання рефератів. Реферат (лат. referat, буквально - нехай він доповість, від referos - доповідаю) - короткий виклад письмово чи у формі публічного виступу змісту прочитаної книжки, наукової роботи, повідомлення про наслідки вивчення наукової проблеми; доповідь на певну тему, що розкриває її питання на основі огляду літературних чи інших джерел. Як правило, реферат має науково-інформаційне призначення.

Окрім повного науково-об'єктивного висвітлення теми, в рефераті можуть міститися аналіз і критика відповідних наукових теорій і наукові висновки. Такі реферати називають також науковими доповідями. Вони використовуються в наукових установах і вищих закладах освіти, включаються до наукових семінарів, семінарів аспірантів та студентів старших курсів. Рефератами називають також доповіді учнів загальноосвітніх шкіл та профтехучилищ, які вони роблять на уроках, в гуртках, наукових об'єднаннях.

Робота над рефератом передбачає вироблення у студента вміння аналізувати, порівнювати та узагальнювати різні факти, явища, події, погляди, ідеї, підходи, вміння формулювати висновки; поглиблення знань студента з певного предмета, розширення його кругозору та ерудиції; розвиток основних умінь з наукової роботи обирати проблему дослідження, визначати його об'єкт, предмет, мету, гіпотезу і завдання; знаходити необхідну літературу, опрацьовувати її, робити на неї посилання, оформляти список використаних першоджерел; розвиток наукового писемного мовлення.

До написання реферату ставляться певні вимоги,¹ зокрема: передовсім він виконується на запропоновану кафедрою або викладачем тему; його виконують державною мовою або тою іноземною, яка вивчається на факультеті іноземних мов; реферат має відповідати визначеній планом структурі, з виділенням абзаців, нумерацією сторінок, правильним оформленням посилань, цитат, висновків, списку використаних джерел; обсяг реферату визначається потребою розкриття проблеми (не більше 20 рукописних сторінок); реферат повинен бути охайно і грамотно оформлений у мовному та стилістичному плані; текст реферату розміщують на одній стороні аркуша білого паперу, першою сторінкою є титульний аркуш, за необхідності до реферату включають ілюстрації, таблиці.

План реферату може бути простим або складним. Він містить найменування розділів і підрозділів.

У вступі обґрунтовується актуальність теми, її теоретичне і практичне значення. Тут також визначається мета реферування матеріалу з обраної проблеми та конкретні завдання.

Основна частина складається з 2-3 розділів. Кожен розділ нумерується і має назву. Передбачається вивчення та виклад існуючих точок зору з досліджуваної теми у науковій літературі, а також аналіз опрацьованого матеріалу.

Висновки відображають результати виконаної роботи і мають відображати наслідки поставленої у вступі мети і завдань.

До списку використаних джерел заносяться використані під час роботи над рефератом першоджерела, оформлені відповідно до вимог.

Успіх самостійної роботи студента залежить від уміння організовувати свій позааудиторний час. З цього приводу першокурсникам можна дати кілька порад:

1. Точно визначте свої цілі і намітьте перспективний план їх досягнення у реальні терміни. Така конкретність спонукатиме займатися корисною справою і не витрачати часу даремно.

2. Привчіться неухильно виконувати режим дня і заплановані на день справи, пам'ятаючи, що порушення взятих зобов'язань псує характер, розслаблює волю.

3. За вирішення намічених, справ беріться енергійно, в суворо визначений час, рішуче усуваючи перепони. Не відкладаєте на завтра те, що можна зробити сьогодні.

4. Учіться цінувати свій і чужий час, використовуйте ефективні прийоми праці.

5. До складних, відповідальних справ приступайте тільки після повноцінного відпочинку, Під час виконання навчальних завдань краще розпочинати з питань середньої трудності, згодом доцільно перейти до вирішення складних, а легкими зайнятись у кінці робочого часу. Якщо якась справа дається не відразу, бажано тимчасово відкласти її і зайнятись іншою корисною справою або зробити невелику перерву для активного відпочинку, суть якого полягає у зміні виду діяльності.

Після цього слід знову взятися за вирішення попереднього завдання.

6. Під час роботи не допускайте перевтоми. Не економте часу за рахунок сну і прийому їжі. З метою попередження втомлюваності, враховуючи свої індивідуальні особливості, встановіть для себе правила чергування розумової і фізичної праці.

7. Привчіться систематично аналізувати організованість і продуктивність своєї діяльності, враховуючи усі витрати часу і вишукуючи його резерви.

8.У процесі творчої діяльності не пропускайте періодів натхнення, коли все легко і швидко.

Тема 3. Організація професійного самовиховання майбутніх педагогів

Досвід навчально-виховної діяльності вищих педагогічних закладів освіти переконує: ефективно вирішити питання підготовки майбутніх учителів можна лише за умови, що в цьому процесі братимуть активну участь самі студенти. Професійне самовдосконалення майбутнього педагога - це свідомий, цілеспрямований процес підвищення рівня своєї професійно-педагогічної компетенції і розвитку професійно значущих якостей відповідно до зовнішніх соціальних вимог, умов професійної педагогічної діяльності і власної програми розвитку. В основі цього процесу лежить психологічний механізм постійного подолання внутрішніх суперечностей між наявним рівнем професіоналізму («Я - реальне професійне») і деяким уявним його станом («Я - ідеальне професійне»). Професійно-педагогічне самовдосконалення майбутнього педагога відбувається у двох взаємопов'язаних формах - самоосвіті і самовихованні, які взаємно доповнюють один одного. Основним змістом самоосвіти, як зазначалося вище, є удосконалення наявних у студента знань, умінь і навичок з метою досягнення бажаного рівня професійно-педагогічної компетенції. Самовиховання виступає як активна, цілеспрямована діяльність студента із систематичного формування і розвитку в собі позитивних та усунення негативних якостей особистості.

Самовиховання проходить інколи непомітно для самої людини. Вона розвиває сильні сторони своєї натури, долає недоліки і не завжди усвідомлює, що займається самовихованням. Зрозуміло, що таке неусвідомлене самовиховання, зазвичай, має епізодичний характер, відбувається без чіткого плану і розгорнутої програми, що не може не знизити його результативності. Набагато вищою ефективністю характеризується цілеспрямоване усвідомлене самовиховання.

Вивчення 92 студентів першого курсу факультету іноземних мов Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка показало, що самовихованням певною мірою займаються 84,8 % студентів, але систематично і цілеспрямовано - тільки 42,3 %. Першокурсники, які займаються самовихованням, намагаються сформувати в себе такі позитивні риси, як цілеспрямованість - 38,5 %, дисциплінованість - 32,1 %, упевненість -16,6%, працьовитість -15,4%, доброту -14,1%, наполегливість - 11,5 %, чесність - 10,3 %, витримку - 10,3 % та інші позитивні якості.

Майбутні педагоги намагаються позбутися таких негативних рис: ліні - 50,0 %, невпевненості - 23,6 %, упертості - 20,5 %, нервозності -16,6 %, по 5,1 % студентів працюють над подоланням неуважності, нестриманості, байдужості до людей, егоїзму та інших негативних рис.

Серед прийомів роботи над собою студенти першого курсу називають: самокритику - 12,8 %, самопримус - 12,6 %, самоаналіз - 6,4 %, самосхвалення - 6,4 %. Якщо зважити, що в арсеналі процесу самовиховання є понад два десятки спеціальних прийомів, то студенти першого курсу використовують заледве четверту частину з них. При такій скромній обізнаності з прийомами самовиховання важко говорити про його інтенсивність та результативність.

Організовуючи процес самовиховання студентів першого курсу, викладачі спираються, передусім, на той факт, що для них є характерним займатися самоаналізом, самооцінкою, самовихованням, але практика засвідчує, що, зазвичай, це проходить нецілеспрямовано щодо майбутньої професії. Щоб самовиховання стало професійно усвідомленим та цілеспрямованим, майбутній педагог повинен відчути, оцінити свою придатність до педагогічної професії.

Основні завдання вищого педагогічного закладу освіти щодо самовиховання майбутніх учителів:

- показати значення, актуальність процесу самовиховання для всебічного розвитку особистості людини;

- допомогти студентам в адекватній самооцінці своєї особистості;

- пробудити бажання зайнятися професійним самовихованням;

- допомогти розробити програму самовиховання, шляхи та засоби її реалізації;

- стимулювати у студентів потребу до організації самовиховання школярів у своїй подальшій практичній діяльності.

Основні причини, які ускладнюють організацію процесу самовиховання першокурсників, - поверхове знання змісту і специфіки педагогічної професії, вимог, які вона ставить до вчителя; відсутність достатніх знань про професійне самовиховання, про методику його здійснення; відсутність допомоги в організації професійного самовиховання з боку викладачів.

Процес самовиховання майбутніх учителів можливий тільки за умови, що до них ставитимуться вимоги, дещо вищі від їх можливостей. Важливою умовою є відношення студентів до поставлених вимог. Зрозуміло, що тільки при усвідомленому прийнятті цих вимог студент відчуватиме потребу у самовихованні. Оскільки процес самовиховання є неперервним, то і його мета, і поняття про ідеал постійно змінюються, а вимоги до студента мають постійно зростати.

Структурно процес самовиховання майбутніх педагогів можна умовно поділити на такі етапи:

- самоусвідомлення і прийняття рішення зайнятися самовихованням;

- планування і розробка програми самовиховання;

- безпосередня практична діяльність з реалізації поставлених завдань в роботі над собою;

- самоконтроль і самокорекція цієї діяльності.

Початок роботи майбутнього педагога із самовиховання - етап самопізнання, яке дозволяє виявити свої здібності і можливості, рівень розвитку потрібних якостей особистості.

Самопізнання відбувається у таких напрямках: самопізнання себе в системі соціально-психологічних стосунків в умовах навчальної діяльності і тих вимог, які ставить до студентів ця діяльність; самопізнання рівня компетентності і якостей власної особи, що здійснюється шляхом самоспостереження, самоаналізу своїх вчинків, поведінки, результатів діяльності; критичний аналіз висловлювань на свою адресу, самоперевірка себе в різних конкретних умовах діяльності; самооцінка, яка виробляється на основі співставлення наявних знань, умінь, якостей особистості з поставленими вимогами. Обов'язковою умовою об'єктивності самопізнання виступає адекватна самооцінка, на основі якої забезпечується критичне ставлення майбутнього педагога до своїх досягнень і недоліків.

На основі самопізнання і самооцінки у майбутнього педагога формується рішення про необхідність самовиховання, створюється модель майбутньої роботи над собою. Рішення про самовиховання конкретизується на другому етапі - етапі планування і розробки програми самовиховання. Планування самовиховання передбачає: визначення мети і основних завдань як на перспективу, так і на певні етапи життя і діяльності студента; розробку програми (плану) особистого розвитку; визначення умов діяльності із самовиховання (вироблення власних правил поведінки, вибір форм, засобів, методів і прийомів вирішення завдань у роботі над собою).

Добре спланована робота над удосконаленням своєї особистості є запорукою результативності самовиховання шляхом систематичної цілеспрямованої діяльності. На цьому етапі самовиховання (безпосередня практична діяльність з реалізації поставлених завдань у роботі над собою) план і програма самовиховання вирізняються конкретністю змісту та послідовністю їх виконання. Для цього етапу характерні систематичні вправи і тренування в собі необхідних професійних якостей, усунення недоліків. Педагогічне керівництво на цьому етапі здійснюється у формі консультацій і порад.

Ефективність самовиховання майбутнього педагога значно підвищується за умови, що він докладе достатньо зусиль і на етапі самоконтролю та самокорекції. Суть діяльності студента на цьому етапі в тому, що він контролює роботу над собою, повністю тримає її в полі своєї свідомості (рефлексії) і на цій основі своєчасно виявляє або попереджує можливі відхилення реалізованої програми самовиховання від заданої, планової, вносить відповідні корективи до плану подальшої роботи. З цією метою студентам пропонують вести щоденник, в якому методом самозвіту відображати зміст, характер роботи над собою за день, тиждень, місяць.

...