Зрозуміло, що ефективність роботи із самовиховання майбутніх учителів залежить від того, наскільки вони володіють прийомами самовиховання. Саме тому студентів слід ознайомити з тими прийомами самовиховання, які можна використовувати на кожному етапі самовиховання.

Так, на етапі самопізнання доцільно використовувати самоспостереження, самоаналіз, самооцінку.

Самоспостереження - спостереження за своїми діями, вчинками, думками, почуттями. Воно є необхідною передумовою контролю особистості за власною поведінкою та діяльністю.

Самоаналіз - роздуми над своєю поведінкою, окремими вчинками. Його використання допомагає студентам розкрити причини своїх успіхів чи невдач, розвиває самосвідомість і сприяє самопізнанню.

Самооцінка - судження людини про міру наявності у неї тих чи інших якостей, властивостей у співвідношенні їх з певним еталоном, зразком.

На етапі планування роботи над собою використовують самозобов'язання, особистий план роботи над собою, програму самовиховання, девіз життя.

Самозобов'язання - письмово оформлені зобов'язання перед собою за певний період часу домогтися сформування у себе конкретних позитивних якостей чи позбутися якихось недоліків. Вони можуть бути оформлені і у вигляді власних правил поведінки.

Самозобов'язання чи правила власної поведінки можуть стати основою для складання плану роботи над собою і програми самовиховання. Особистий план роботи над собою передбачає систему заходів діяльності студента, яка має сприяти формуванню у нього особистісних якостей, необхідних майбутньому педагогу. Програма самовиховання передбачає розкриття змісту роботи студента над удосконаленням своєї особистості на тривалий період. Девіз життя - це влучно сформульовані життєва ціль та життєве кредо, які визначають повсякденну поведінку її автора.

На етапі реалізації програми самовиховання можна використати такі прийоми самовиховання, як самопереконування, самонавіювання, самонаказ, самосхвалення, самозаохочення, самоосуд та інші.

Самопереконування полягає в тому, що студентові у певній конкретній ситуації пропонують знайти аргументи і за допомогою них переконатися в тому, правильно чи неправильно він вчинив. Самопереконування застосовується у тих випадках, коли людина сприйняла якусь пропозицію, вказівку, наказ, але у неї не вистачає рішучості діяти відповідно до них.

Самонавіювання - психічний вплив людини на саму себе. Цей прийом передбачає вплив на самого себе шляхом повторення подумки чи вголос певних суджень до повного оволодіння собою («Я зможу спокійно вислухати зауваження»).

Самозаохочення застосовують у випадках, коли студент, долаючи труднощі, виконав складне завдання. До нього вдаються, коли необхідно подолати негативні риси характеру.

Самоосуд - прояв незадоволення своїми діями, вчинками, поведінкою.

Докори сумління пробуджують свідомість, викликають внутрішнє хвилювання і почуття вини перед іншими. Самоосуд викликає бажання позбутися недоліків у своїй поведінці.

Самонаказ - прийняття особистістю твердого рішення ніколи не відступати від власних принципів, завжди поводитись тільки належним чином.

На етапі контролю і регуляції використовують прийоми самоконтролю, самозвіту, самооцінки та інші.

Самоконтроль - у психології один із видів усвідомленої регуляції людиною власної поведінки та діяльності з метою забезпечення відповідності їх результатів поставленим цілям, висунутим вимогам, правилам, зразкам.

Самозвіт - звітування особистості подумки перед собою про виконання взятих зобов'язань, плану самовиховання, програми самовиховання. Самозвітом можна займатися і щоденно, відзначаючи, що зроблено протягом дня у плані вдосконалення своєї особистості.

З методикою використання цих та інших прийомів самовиховання можна познайомитись у посібнику з педагогіки.

Педагогічне керівництво процесом самовиховання майбутніх педагогів здійснюється у таких напрямках:

- постійне вивчення індивідуальних особливостей студентів і досвіду процесу їх самовиховання, поширення кращого досвіду роботи студентів над собою;

- пояснення майбутнім учителям вимог сучасної школи до особистості вчителя;

- роз'яснення студентам суті і значення професійного самовдосконалення і постановка конкретних завдань із самоосвіти та самовиховання;

- ознайомлення майбутніх педагогів з ефективними прийомами роботи над собою;

- формування позитивної громадської думки, стимулювання процесу самовиховання;

- контроль і допомога майбутнім педагогам в роботі над удосконаленням своєї особистості;

- залучення студентів до різноманітних видів діяльності, які сприяють інтенсифікації процесу самовиховання;

- створення необхідних умов для систематичної цілеспрямованої роботи майбутніх педагогів над собою Див.: Психология и педагогика. Учебное пособие /Под ред. К. Абульхановой и др. - Москва: Совершенство, 1998. - С. 239..

Змістовим орієнтиром для систематичної роботи над удосконаленням своєї особистості майбутньому педагогові може слугувати розроблений І. Чорнокозовим «Кодекс професійної етики вчителя» Див.: Чернокозов И.И. Профессиональная этика учителя. -К.: Рад. школа, 1988. - С. 210-215.. Пропонуємо студентам ознайомитися з його змістом.

1. Ставлення вчителя до своєї праці.

Ставлення до педагогічної праці як до головного сенсу свого життя, діяльності великого соціального значення, засобу реалізації своїх здібностей і соціальних ідеалів.

- Вибирати професію вчителя свідомо, відповідно до педагогічного покликання.

- Любити педагогічну працю, прагнути до творчості в ній, використовувати прогресивні методи виховання і навчання.

- Сприяти поліпшенню умов педагогічної праці, боротися з усім, що заважає вихованню підростаючого покоління.

- Піклуватися про якісне поповнення професійної групи вчителів за рахунок здібної до педагогічної праці молоді.

2. Ставлення вчителя до учнів.

Моральна відповідальність учителя за всебічний розвиток особистості учня. - Ставитись до учня як до особистості, поважати і підтримувати найцінніші її особистісні якості, сприяти розвитку.

- Прагнути, щоб ставлення до учня було не просто діловим, офіційним, але й мало людський, товариський характер.

- Любити дітей, бути уважним до кожної дитини, ставитись до її думок і вчинків як до значущих фактів.

- Вивчати внутрішній світ учнів, умови їх життя і діяльності для того, щоб, приймаючи рішення, передбачати педагогічні і соціальні наслідки своїх дій.

- Бути вимогливим до учня, бачити в мірі вимогливості міру поваги до нього. Вимогливість має бути педагогічно і соціально доцільною - доброзичливою, реальною, обґрунтованою, що сприяє всебічному розвитку учня.

- Нести моральну відповідальність за характер моральних відносин у системі «учитель - учень», бути свідомим організатором цих відносин і перетворювати їх у засіб прилучення учнів до моралі.

- Підходити до кожного учня з оптимістичною гіпотезою: вірити у великі можливості духовного і фізичного удосконалення учня, підтримувати його прагнення стати хорошою людиною.

- Бути витриманим з учнями, вміти терпляче вислуховувати і виправляти будь-які їхні помилки.

- Зміцнювати свій авторитет як людини і професіонала в очах дітей, вважати себе відповідальним не тільки за свою поведінку і висловлені думки, але й за правильне їх розуміння учнями.

- Не принижувати людської гідності дитини, бути нетерпимим до подібних дій своїх колег.

3. Ставлення вчителя до учнівського колективу. Повага до учнівського колективу як важливого чинника всебічного розвитку учня.

- Спиратися на учнівський колектив у будь-якій педагогічній справі, рахуватися з його думкою.

- Сприяти формуванню, розвитку і зміцненню учнівського колективу і колективістських якостей учнів.

- Використовувати учнівський колектив як важливу умову і засіб впливу на особистість учня.

- Рахуватися з правом учнівського колективу вирішувати свої внутрішні справи.

- Бачити рівень розвитку учнівського колективу і вклад окремих учнів у його розвиток.

- Бути непримиренним до помилкових форм колективізму, до прояву індивідуалізму, що руйнує колектив учнів.

4. Ставлення вчителя до батьків учнів.

Піклування про організацію педагогічної співпраці з батьками учнів.

- Усвідомлювати моральну відповідальність перед батьками учнів за якість навчання і виховання їхніх дітей.

- Шукати педагогічні контакти з батьками учнів, бути відповідальним за доброзичливість стосунків з ними, домагатися єдності педагогічного впливу обох сторін.

- Сприяти формуванню в учнів поваги до своїх батьків.

- Нести відповідальність за педагогічні погляди батьків учнів, сприяти їх удосконаленню.

- Бути педагогічно вимогливим до батьків учнів щодо виховання дітей, ставити до них вимоги тільки обґрунтовані, педагогічно доцільні.

- Не ображати батьківської любові до дітей, терпляче і поважливо ставитись до критичних зауважень батьків, бачити в їхніх діях ділову форму допомоги у вихованні дітей.

5. Ставлення вчителя до своїх колег.

Повага до колеги як товариша по роботі, підтримка його авторитету як важливого фактора спільного педагогічного впливу на дітей.

- Бути поважливим і тактовним з кожним учителем, незалежно від статі і віку, індивідуальних особливостей і педагогічної майстерності.

- Не прагнути піднести авторитет свого предмета за рахунок приниження інших навчальних предметів.

- Бути уважним і доброзичливим до колег, які шукають нові шляхи і засоби виховання й навчання, допомагати їм своїми знаннями і досвідом.

- Бути особливо уважним до майстра педагогічної праці, допомагати створенню сприятливих умов для його творчості, переймати й поширювати його досвід.

- Допомагати молодшим і менш досвідченим колегам в удосконаленні їхніх педагогічних умінь і навичок, не допускати чванства своїм педагогічним досвідом та майстерністю.

- Бути непримиримим до фактів антипедагогічної поведінки своїх колег.

6. Ставлення вчителя до педагогічного колективу. Відповідальність учителя за педагогічну ефективність діяльності педагогічного колективу.

- Узгоджувати свої педагогічні погляди і дії з діями своїх колег, домагатись єдності педагогічних вимог і впливів на учнів.

- Вчитись у колективу, збагачувати свої педагогічні знання і вміння позитивним досвідом усього колективу.

- Узгоджувати свої зусилля у пошуках нових методів і засобів педагогічного впливу на учнів із зусиллями всього колективу заради успіху спільної справи навчання й виховання, засуджувати прагнення працювати одинцем.

- Робити свій внесок до педагогічного досвіду колективу, пропонувати колективу все краще, чим володіє вчитель, не допускати будь-яких педагогічних «секретів і таємниць» від членів свого колективу.

- З повагою ставитись до традицій колективу, які мають педагогічну цінність, боротися з традиціями і звичаями, морально і педагогічно недоцільними.

- Нести відповідальність за рівень розвитку педагогічного колективу як суб'єкта педагогічної дії.

- Боротися з антипедагогічними поглядами і діями в колективі, бути особисто відповідальним за все, що здійснюється в ньому.

- Залишатися непримиренним до всіх форм лжеколективізму та індивідуалізму, що підривають можливості навчально-виховного процесу.

7. Ставлення вчителя до себе.

Постійна робота вчителя над собою, удосконалення себе як особистості, що є головним фактором педагогічного впливу на учнів.

- Піклуватися про свою моральність, ідейно-теоретичний та інтелектуальний розвиток, про підвищення рівня своєї культури як необхідної умови педагогічного впливу особистості і підвищення її педагогічної майстерності.

- Бути прикладом для учнів, здійснювати постійний контроль за зральною стороною своєї поведінки, керувати своїми емоціями.

- Піклуватися про свій авторитет-важливий фактор педагогічного впливу і учнів.

- Бути самокритичним і вимогливим до себе, тверезо оцінювати відповідність своїх знань, умінь і навичок потребам виховання й навчання підростаючого покоління.

8. Ставлення вчителя до керівника школи.

Практичне сприяння керівнику школи у поліпшенні організації навчально-виховного процесу.

- Дотримуватись дисципліни педагогічної праці, бути готовим підкоритися волі керівника колективу у процесі роботи.

- Нести відповідальності за стиль, зміст і методи діяльності керівника школи, активно протистояти неправильним у педагогічному і соціальному смислі поглядам і діям керівника.

- Прагнути до справедливої оцінки діяльності керівника учительського колективу, не перебільшувати його заслуг.

- Не допускати підлабузництва і угодовства щодо керівника педагогічного колективу, бути непримиренним до прояву цих якостей у своїх колег.

Запитання і завдання

1. Дайте психолого-педагогічну характеристику сучасного студента вищого педагогічного закладу освіти.

2. Назвіть права та обов'язки студента вищого закладу освіти.

3. Охарактеризуйте зміст і методику самостійної роботи студента вищого закладу освіти.

4. Розкрийте місце наукової роботи студента в його самостійній роботі.

5. Покажіть роль самовиховання у підготовці майбутнього педагога.

6. Охарактеризуйте етапи процесу самовиховання.

7. Розкрийте зміст основних прийомів самовиховання.

8. Складіть план самовиховання на семестр і обговоріть його з однокурсниками, викладачем кафедри педагогіки чи психології.

9. Уважно прочитайте «Кодекс професійної етики вчителя» і, проаналізувавши позитивні та негативні сторони своєї особистості, продумайте програму роботи над удосконаленням своєї особистості на перспективу.

10. Складіть коротку програму самостійної позааудиторної роботи з підвищення своєї педагогічної культури. До неї можна включити такі пункти:

а) вивчення науково-методичної літератури з питань навчання й виховання;

б) ознайомлення з передовим педагогічним досвідом;

в) оволодіння технологією педагогічної майстерності (за допомогою спеціальних вправ у процесі безвідривної практики);

г) формування якостей особистості вчителя-вихователя.

Рекомендована література

1. Введение в специальность/Под. ред. Л.И. Рувинского. -Москва: Просвещение,

1988. -208 с.

2. Выдрин В.М. Введение в специальность. - Москва: Физкультура и спорт, 1980. -118 с.

3. Елканов С.Б. Профессиональное самовоспитание учителя. - Москва: Просвещение, 1986. - 143 с.

4. Педагогика и психология: Учебное пособие /Под ред. К.А. Абульхановой. - Москва: Совершенство, 1998. - 298 с.

5. Фіцула М.М. Педагогіка: Посібник. - К.: ВЦ «Академія», 2001. - 546 с.

Розділ 6. Система освіти в Україні

Тема 1. Принципи побудови системи освіти України.

Система освіти складається із закладів освіти, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти. Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями.

Освіта - основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального та економічного розвитку суспільства і держави.

Закон України «Про освіту» (Ст. 3) гарантує громадянам України право на безкоштовну освіту в усіх державних навчальних закладах незалежно від статі, раси, національності, соціального і майнового стану, роду та характеру занять, світоглядних переконань, належності до партій, ставлення до релігії, віросповідання, стану здоров'я, місця проживання та інших обставин. Це право забезпечується:

- розгалуженою мережею закладів освіти, заснованих на державній та інших формах власності, наукових установ, закладів післядипломної освіти;

- відкритим характером закладів освіти, створенням умов для вибору профілю навчання і виховання відповідно до здібностей, інтересів громадянина;

- різними формами навчання-очною, вечірньою, заочною, екстернатом, а також педагогічним патронажем.

Навчально-виховна діяльність закладів освіти здійснюється за такими принципами (Ст. 6):

- доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою;

- рівність умов кожної людини у повній реалізації здібностей, таланту, всебічного розвитку;

- гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей;

- органічний зв'язок з освітою та національною історією, культурою, традиціями;

- незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій;

- науковий, світський характер освіти;

- інтеграція з наукою та виробництвом;

- взаємозв'язок з наукою інших країн;

- гнучкість і прогностичність системи освіти;

- єдність і наступність у системі освіти;

- безперервність і різноманітність системи освіти;

- поєднання державного управління і громадського самоврядування в освіті. Національна доктрина розвитку освіти передбачає такі пріоритетні напрями державної політики щодо її розвитку:

- особистісна орієнтація освіти;

- формування національних і загальнолюдських цінностей;

- створення для громадян рівних можливостей у здобутті освіти;

- постійне підвищення якості освіти, оновлення її змісту та форм організації навчально-виховного процесу;

- розвиток системи безперервної освіти та навчання протягом життя;

- пропаганда здорового способу життя;

- розширення україномовного освітнього простору;

- забезпечення освітніх потреб національних меншин;

- забезпечення економічних і соціальних гарантій для професійної самореалізації педагогічних, науково-педагогічних працівників, підвищення їх соціального статусу;

- розвиток дошкільної, позашкільної, загальної середньої освіти у сільській місцевості та професійно-технічної освіти;

- органічне поєднання освіти і науки, розвиток педагогічної та психологічної науки, дистанційної освіти;

- запровадження освітніх інновацій та інноваційних технологій;

- створення індустрії сучасних засобів навчання і виховання, повне забезпечення ними навчальних закладів;

- створення ринку освітніх послуг та його науково-методичне забезпечення;

- інтеграція вітчизняної освіти до європейського та світового освітніх просторів.

Управління освітою здійснюється державними органами управління та органами громадського самоврядування.

До державних органів управління вищою освітою належать:

- Міністерство освіти і науки України;

- центральні органи виконавчої влади України, яким підпорядковані навчальні заклади освіти;

- Вища атестаційна комісія України;

- Державна акредитаційна комісія.

Міністерство освіти і науки України є центральним органом державної виконавчої влади, який здійснює керівництво у сфері освіти. Міністерство освіти і науки України:

- бере участь у визначенні державної політики у сфері освіти, науки, професійної підготовки кадрів;

- розробляє програми розвитку освіти, державні стандарти;

- забезпечує зв'язок із закладами освіти, державними органами інших країн з питань, які входять до його компетенції;

- проводить акредитацію вищих та професійно-технічних навчальних закладів, видає їм ліцензії, сертифікати;

- організовує атестацію педагогічних і науково-педагогічних працівників щодо присвоєння їм кваліфікаційних, педагогічних та вчених звань.

Вища атестаційна комісія України організовує і проводить атестацію наукових і науково-педагогічних кадрів, керує роботою щодо присудження наукових ступенів, присвоєння вчених звань.

За результатами акредитації вищих закладів освіти Міністерство освіти і науки України разом з міністерствами і відомствами, яким підпорядковані заклади освіти:

- визначає відповідність освітніх послуг державним стандартам певного освітньо-кваліфікаційного рівня за напрямами, надає право видачі документа про освіту державного зразка;

- встановлює рівень акредитації навчального закладу;

- інформує громадськість про якість освітньої та наукової діяльності вищих навчальних закладів.

Органами громадського самоврядування в освіті є:

- Всеукраїнський з'їзд працівників освіти;

- загальні збори колективу навчального закладу;

- районна, міська, обласна конференції педагогічних працівників;

- з'їзд працівників освіти Автономної Республіки Крим.

Органи громадського самоврядування в освіті вносять пропозиції щодо формування державної політики у сфері освіти.

Тема 2. Характеристика основних типів навчальних закладів системи освіти

Відповідно до Закону України «Про освіту» (Ст. 29) структура освіти в Україні включає такі ланки.

Дошкільна освіта. Дошкільними закладами освіти є: дитячі ясла, дитячі садки, дитячі ясла-садки сімейні, прогулянкові, дошкільні компенсуючі (для дітей, які потребують корекції фізичного і психічного розвитку) та комбінованого типу з короткотривалим, денним, цілодобовим перебуванням дітей, а також дитячі садки інтернатного типу, дитячі будинки та ін.

Дошкільні заклади у тісній взаємодії із сім'єю забезпечують фізичне та психічне здоров'я дітей, їх повноцінний розвиток, готовність до школи, набуття життєвого досвіду.

Дошкільне виховання спрямовується на практичне оволодіння рідною мовою в сім'ї та дошкільному виховному закладі; забезпечення пізнавальної активності, творчих і художніх здібностей в ігровій та інших видах дитячої діяльності; виховання культури спілкування, поваги й любові до батьків, родини, Батьківщини; започаткування основ трудового виховання, екологічної культури, моральної орієнтації в національних та загальнолюдських цінностях. Загальна середня освіта. Типи і зміст навчально-виховної діяльності загальноосвітніх навчальних закладів розкрито у попередньому розділі.

Позашкільна освіта. Позашкільна освіта та виховання є частиною структури освіти і спрямовується на розвиток здібностей, талантів дітей, учнівської та студентської молоді, задоволення їхніх інтересів, духовних запитів і потреб у професійному визначенні.

Позашкільна освіта і виховання здійснюються позашкільними закладами, до яких належать палаци, будинки, центри, станції дитячої творчості, учнівські та студентські клуби, дитячо-юнацькі спортивні школи, школи мистецтв, студії, початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади, бібліотеки, оздоровчі та інші заклади.

Професійно-технічна освіта. Професійно-технічна освіта забезпечує здобуття громадянами професії відповідно до їхніх покликань, інтересів, здібностей, перепідготовки, підвищення їх професійної кваліфікації. Вона здійснюється на основі базової загальної середньої освіти з наданням можливості здобувати повну загальну середню освіту.

Професійну технічну освіту здобувають у таких закладах освіти: професійно-технічне училище, професійно-художнє училище, професійне училище соціальної реабілітації, училище-агрофірма, училище-завод, вище професійне училище, навчально-виробничий центр, центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів, навчально-курсовий комбінат, інші типи закладів, що надають робітничу професію. Вони можуть мати денні, вечірні відділення, створювати і входити до різних комплексів, об'єднань.

Учні державних професійно-технічних закладів освіти з числа дітей-сиріт, дітей, які залишилися без батьківського піклування, дітей, які потребують особливих умов виховання, перебувають на повному утриманні держави. Інші учні цих закладів забезпечуються безкоштовним харчуванням і стипендією.

Випускникам професійно-технічних закладів освіти відповідно до їх освітньо-кваліфікаційного рівня присвоюється кваліфікація «кваліфікований робітник» з набутої професії відповідного розряду (категорії).

Вища освіта. Вища освіта забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку, здобуття громадянами освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до їх покликання, інтересів і здібностей, удосконалення наукової та професійної підготовки, перепідготовку та підвищення кваліфікації. Вища освіта здійснюється на базі повної загальної середньої освіти. До вищих навчальних закладів, що готують молодших спеціалістів, можуть прийматися особи, які мають базову загальну середню освіту.

Прийом громадян до вищих закладів освіти проводиться на конкурсній основі відповідно до здібностей незалежно від форми власності закладів освіти та джерел оплати за навчання. Навчання у вищих закладах освіти державної форми власності оплачується державою.

Вищими закладами освіти є: технікум, коледж, інститут, консерваторія, академія, університет та ін.

Відповідно до статуту вищих закладів освіти встановлено чотири рівні акредитації:

- перший рівень - технікум, училище, інші, прирівняні до них, вищі заклади освіти;

- другий рівень - коледж, інші, прирівняні до нього, вищі заклади освіти;

- третій і четвертий рівні (залежно від результатів акредитації) - інститут, консерваторія, академія, університет.

Вищі заклади освіти здійснюють підготовку фахівців за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями:

- молодший спеціаліст-забезпечують технікуми, училища та інші вищі заклади освіти першого рівня акредитації;

- бакалавр - забезпечують коледжі, вищі заклади освіти другого рівня акредитації;

- спеціаліст, магістр - забезпечують вищі заклади освіти третього і четвертого рівнів акредитації.

Ступеневість вищої освіти полягає у здобутті різних освітньо-кваліфікаційних рівнів на відповідних етапах (ступенях) вищої освіти.

Виходячи зі структури вищої освіти, її перший ступінь передбачає здобуття вищої освіти освітньо-кваліфікаційного рівня «Молодший спеціаліст»; другий - «Бакалавр» (базова вища освіта); третій - «Спеціаліст», «Магістр» (повна вища освіта).

Основними видами діяльності вищих закладів освіти є:

- підготовка фахівців різних освітньо-кваліфікаційних рівнів;

- підготовка та атестація наукових, науково-педагогічних кадрів;

- науково-дослідна робота;

- спеціалізація, підвищення кваліфікації, перепідготовка кадрів;

- культурно-освітня, методична, видавнича, фінансово-господарська, виробничо-комерційна діяльність;

- здійснення зовнішніх зв'язків.

Післядипломна освіта (спеціалізація, стажування, клінічна ординатура, підвищення кваліфікації та перепідготовка кадрів). Післядипломна освіта забезпечує одержання нової кваліфікації, нової спеціальності та професії на основі раніше здобутої у закладі освіти і досвіду практичної діяльності, поглиблення професійних знань, умінь за спеціальністю, професією.

Післядипломна освіта здійснюється такими закладами:

- академії, інститути (центри) підвищення кваліфікації, перепідготовки, удосконалення, навчально-курсові комбінати;

- підрозділи вищих закладів освіти (філіали, факультети, відділення та ін.);

- професійно-технічні заклади освіти;

- відповідні підрозділи в організаціях та підприємствах.

Ці заклади можуть працювати за очною, вечірньою, заочною формами навчання, мати філіали і вести науково-дослідницьку роботу.

Самоосвіта громадян. Для самоосвіти громадян державними органами, підприємствами, установами, організаціями, об'єднаннями громадян, громадянами створюються відкриті народні університети, лекторії, бібліотеки, центри, клуби, навчальні радіо-, телепрограми тощо.

Аспірантура в Україні є основною формою підготовки науково-педагогічних і наукових кадрів. Існує очна (три роки) із забезпеченням аспірантів державною стипендією і заочна аспірантура (чотири роки). До аспірантури приймають осіб, які виявили здатність до науково-дослідної чи науково-педагогічної діяльності, мають закінчену вищу освіту, стаж практичної роботи після закінчення вищого закладу освіти не менше двох років (за обраною спеціальністю) і склали вступні екзамени. Аспірант працює під керівництвом свого наукового керівника, складає екзамени кандидатського мінімуму, готує дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата наук.

Докторантура - вищий ступінь у системі підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів, частина системи безперервної освіти. Діє при провідних вищих закладах освіти, наукових установах і організаціях. До докторантури з відривом від виробництва приймаються особи у віці до сорока років, які мають науковий ступінь кандидата наук і досягай значних успіхів в обраній галузі. Термін підготовки в докторантурі три роки і зараховується до стажу науково-педагогічної праці. Докторантам виплачується державна стипендія, а для надання їм допомоги у проведенні дисертаційного дослідження за місцем підготовки можуть призначатися наукові консультанти.

Тема 3. Освітні та освітньо-кваліфікаційні рівні

Система освіти передбачає здобуття громадянами України певних освітніх та освітньо-кваліфікаційних рівнів.

Освітній рівень передбачає задоволення потреб особистості у здобутті загальної середньої та вищої освіти шляхом навчання у різних типах закладів освіти. Законом України «Про освіту» встановлено такі освітні рівні: початкова загальна освіта, загальна середня освіта, повна загальна середня освіта, професійно-технічна освіта, базова вища освіта, повна вища освіта.

Освітньо-кваліфікаційним рівнем передбачено здобуття певного рівня освіти і кваліфікації. Встановлено такі освітньо-кваліфікаційні рівні: кваліфікований робітник, молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр. Цим же законом визначаються також наукові ступені (кандидат наук, доктор наук) та вчені звання (старший науковий співробітник, доцент, професор).

Кваліфікований робітник - це освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця, який на базі загальної середньої освіти здобув кваліфікаційний розряд, що визначає ступінь кваліфікації робітника відповідно до тарифно-кваліфікаційного довідника.

Молодший спеціаліст-це освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця, який на основі повної загальної середньої освіти здобув загальнокультурну підготовку, спеціальні уміння та знання, має певний досвід їх застосування для вирішення типових професійних завдань, передбачених відповідною посадою.

Бакалавр - це освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця, який на основі повної загальної середньої освіти здобув поглиблену загальнокультурну підготовку, фундаментальні та професійноорієнтовані уміння і знання щодо узагальненого об'єкта праці і здатний вирішувати типові професійні завдання, передбачені для відповідних посад.

Спеціаліст-це освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця, який на основі кваліфікації бакалавра здобув спеціальні уміння та знання, має певний досвід їх застосування для вирішення складних професійних завдань, передбачених для відповідних посад.

Магістр - освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця, який на основі кваліфікації бакалавра або спеціаліста здобув поглиблені спеціальні уміння та знання інноваційного характеру, має певний досвід їх застосування та продукування нових знань для вирішення проблемних професійних завдань у певній галузі.

Кандидат наук - перший науковий ступінь в Україні, що присуджується особам з вищою освітою, які склали кандидатський мінімум і захистили кандидатську дисертацію. Ступінь кандидата наук присуджують спеціалізовані ради вищих закладів освіти або науково-дослідних установ.

Доктор наук - науковий ступінь, який присуджується особам, що захистили докторську дисертацію й мали до того, як правило, вчений ступінь кандидата наук (в Україні) або магістра.

Старший науковий співробітник-вчене звання і штатна посада в науково-дослідних установах. Це звання присуджується докторам і кандидатам наук, які мають друковані праці або винаходи і обіймають відповідні посади.

Доцент - вчене звання для викладачів вищих закладів освіти, яке присвоюється особам, що мають, як правило, науковий ступінь кандидата наук, друковані наукові праці або винаходи і обрані на посаду.

Професор - вчене звання, що присвоюється найбільш кваліфікованим викладачам вищих закладів освіти і науковим працівникам науково-дослідних установ. Це звання надається особам, які мають вчений ступінь доктора наук, а в окремих випадках-висококваліфікованим спеціалістам, які не здобули вченого звання, але мають певні заслуги в галузі науки, техніки, з багаторічною педагогічною діяльністю, а також є авторами наукових праць і навчально-методичних посібників.

Запитання і завдання

1. Що розуміємо під системою освіти України?

2. Чим зумовлена наша система освіти? Розкрийте роль освіти в розвитку продуктивних сил суспільства.

3. Розкрийте суть принципів, на яких будується освіта в нашій країні.

4. Назвіть пріоритетні напрями розвитку системи освіти в Україні.

5. Охарактеризуйте основні ланки системи освіти України.

6. Побувайте в одній з дошкільних виховних установ і ознайомтеся з програмою виховання у ній дітей.

7. Відвідайте один із типів загальноосвітніх шкіл, ознайомтесь зі специфікою організації в ній навчально-виховного процесу.

8. Побувайте у професійно-технічному училищі та ознайомтесь із особливостями підготовки кваліфікованих робітників і молодших спеціалістів.

9. Відвідайте одну з позашкільних навчально-виховних установ і познайомтесь з методикою її роботи.

10. Як відбувається підготовка науково-педагогічних і наукових кадрів у нашій країні?

11. Розкрийте суть ступеневої і неперервної освіти в Україні.

Рекомендована література

1. Державна національна програма «Освіта» («Україна XXI століття»). - К., 1994.- 62 с.

2. Закон України «Про освіту». - К., 1991.

3. Концептуальні засади демократизації та реформування освіти в Україні. - К.: Школяр, 1997.- 150 с.

4. Національна доктрина розвитку освіти. - К., 2002. - 24 с.

Додаток А

Орієнтовна тематика і зміст семінарських занять.

Заняття 1. Учитель української національної школи.

1. Загальноосвітня школа - основна ланка в системі освіти України і її роль у національному відродженні.

2. Соціальна роль учителя, його функції, вимоги до нього. Заняття 2. Зміст, форми і методи самостійної роботи студентів.

1. Методика підготовки студента до лекції, семінарського і практичного заняття, до заліків та іспитів.

2. Самостійна робота студента з книжкою.

3. Формування у студентів дослідницьких умінь. Заняття 3. Засоби професійного самовиховання.

1. Місце самовиховання у професійному становленні майбутнього вчителя.

2. Зміст роботи студента на різних етапах самовиховання.

3. Характеристика прийомів професійного самовиховання. Заняття 4. Педагогічне спілкування.

1. Місце педагогічного спілкування у професійній діяльності вчителя.

2. Вимоги до педагогічного спілкування.

3. Планування та організація педагогічного спілкування.

Додаток Б

Орієнтовна тематика і зміст лабораторних занять.

Заняття 1. Основні риси і якості особистості вчителя української національної школи.

На занятті аналізуються підготовлені студентами твори на такі теми:

«Мій улюблений учитель», «Мій ідеал учителя сучасної школи», «Образ учителя в українській художній літературі» та інші, обговорюються педагогічні ситуації з проблем педагогічної етики і такту, підібрані студентами матеріали про педагогів-новаторів. Може бути влаштована зустріч з учителями-майстрами педагогічної праці і т. п.

Заняття 2. Складання програми професійного самовиховання.

На занятті аналізуються вимоги до особистості студента як майбутнього вчителя; обговорюються розроблені студентами орієнтовні програми із самоосвіти і самовиховання на весь період навчання; розглядаються конкретні форми і методи раціональної праці студентів, визначаються засоби самоконтролю за виконанням програми самовиховання.

Заняття 3. Характеристика середньої загальноосвітньої школи.

Заняття проводиться в одному з типів середньої загальноосвітньої школи. Під час його проведення організовується бесіда з адміністрацією школи і екскурсія.

Додатки

Заняття 4. Ознайомлення студентів з різними типами навчально-виховних установ як базою для проведення педагогічної практики.

Заняття проводиться в одній з позашкільних установ (станції юних техніків, станції юних натуралістів, дитячій юнацькій бібліотеці та ін.), під час якого студенти знайомляться із завданнями і особливостями роботи цих установ та їх роллю в системі національного виховання підростаючого покоління.

Заняття 5. Методика пошуку літературних джерел.

Заняття проводиться в бібліотеці університету. Студенти знайомляться з предметним і систематичним каталогами та з методикою пошуку необхідної літератури.

Примітка: Через обмаль відведеного на вивчення цього курсу часу завдання занять 4 і 5 студенти можуть виконувати індивідуально.

Додаток В

Тематика індивідуальних завдань для першокурсників.

1. Образ учителя в українській художній літературі.

2. Творчий характер діяльності вчителя.

3. Особливості роботи вчителя у різних типах навчально-виховних установ.

4. Вимоги до особистості вчителя на сучасному етапі.

5. Педагогічне покликання і педагогічні здібності.

6. Професійна етика і педагогічний такт учителя.

7. Морально-психологічний клімат у педагогічному колективі.

8. Ерудиція і культура вчителя.

9. Педагогічна майстерність і шляхи оволодіння нею.

10. Учителі - майстри педагогічної справи Тернопільщини.

11. Кваліфікаційна характеристика вчителя як модель професійно-педагогічної підготовки у вищому педагогічному навчальному закладі.

12. Роль безвідривної педагогічної практики у підготовці майбутнього вчителя.

13. Особливості підготовки студентів до літньої педагогічної практики.

14. Самостійна робота студентів та її види.

15. Роль суспільно-гуманітарних дисциплін у професійній підготовці майбутнього вчителя.

16. Участь студентів у науково-дослідницькій роботі.

17. Наукова організація праці студента.

18. Методика роботи з книгою.

19. Психолого-педагогічні основи професійного самовиховання.

20. Принципи побудови системи освіти України.

21. Мета і завдання середньої загальноосвітньої школи.

22. Особливості сучасного школяра (можна окремо: молодшого школяра, підлітка чи старшокласника).

23. Негативні прояви в учнівському середовищі.

24. Особливості навчально-виховної роботи в сільській школі.

25. Школа - центр суспільного виховання.

26. Особливості педагогічної діяльності.

27. Психолого-педагогічна характеристика сучасного студента.

28. Суть і зміст програми професійного самовиховання.

29. Характеристика прийомів самовиховання.

30. Працездатність та умови її збереження.

31. Педагогічне спілкування і його місце у професійній діяльності вчителя.

32. Індивідуальний стиль педагогічного спілкування.

33. Виховна робота класного керівника.

34. Педагогічна творчість та її ознаки.

Додаток Г

Слово про вчителя.

Прокоментуйте наведені нижче висловлювання про вчителя та педагогічну майстерність

«Вихователь повинен бути зразком правдивості й нікого не обманювати... Мені здається, що це - одне з джерел брехні: краще - якнайменше обіцяти, але завжди виконувати» (К. Ушинський).

«Спостерігаючи за педагогами, які відвідували нашу школу, я дійшла висновку, що вони поділяються на дві категорії: до першої належать люди, які входять до школи з якимось нервовим бажанням шукати недоліки і з дитячим острахом не помітити їх і скомпрометувати себе. Такі люди прискіпуються до дрібниць, надають їм величезного значення, зосереджують на них усю свою увагу і, віддаючись їм цілком, втрачають здатність глянути в обличчя самій справі.

Не такі люди другої категорії: школа не уявляється їм «полюванням за помилками...» Вони входять до неї з любов'ю до справи, намагаються знайти в ній якомога більше хорошого; як мати в улюбленій дитині, вони захоплюються всім, чим можна захопитися, вони радіють з усього, з чого можна радіти, вселяють те довір'я і викликають ту щирість, яка одна тільки й здатна допомогти критиці зазирнути в душу школи» (X. Алчевська).

«Раніш, ніж ви почнете виховувати своїх дітей, перевірте вашу власну поведінку» (А. Макаренко).

«Ніякі рецепти не допоможуть, якщо в самій особі вихователя є великі хиби» (А. Макаренко).

«Потрібна маленька монографія на таку тему, як вплив одягу вчителя на характер учнів, вплив міміки вчителя на виховання характеру учнів. Все це найдрібніші деталі, які вимагають уваги. Адже навіть Гоголь у своєму «Ревізорі» звернув увагу на те, що інший учитель таку фізіономію скорчить, що хоч святих винось» (А. Макаренко).

«Метод наслідування у вихованні має велике значення. Як же дитина вас наслідуватиме, якщо ви будете весь час із кислою фізіономією, з таким виглядом, ніби ви жертвуєте вашим життям» (А. Макаренко).

«Програми в усіх школах одні й ті ж, підручники однакові, але школи різні, тому що різні вчителі. Школа - це передусім учитель. Особистість учителя - наріжний камінь виховання» (В. Сухомлинський).

«Без особистості педагога - авторитетної, незламної, непохитної в очах вихованців - ідеал перетворюється у покинутий прапороносцем прапор, що лежить мертвим шматком тканини. Коріння багатьох бід виховання власне й криється у тому, що часто вихованця закликають іти за прапором в той час, коли цей прапор ніхто не несе. Бути прапороносцем ідеалу, нести на своєму прапорі вогонь ідеального - ось у чому секрети педагогічного авторитету» (В. Сухомлинський).

II. Ерудиція педагога.

«Педагогіка - не наука, а мистецтво - найобширніше, складне, найвище й найнеобхідніше з усіх мистецтв. Мистецтво виховання спирається на науку як мистецтво складне й обширне, воно спирається на безліч обширних і складних наук; як мистецтво, воно, крім знань, вимагає здібності й нахилу, і, як мистецтво ж, прагне до ідеалу, якого вічно намагаються досягти і який цілком ніколи недосяжний: до ідеалу довершеної людини. Сприяти розвиткові мистецтва виховання можна тільки поширенням серед вихователів тих найрізноманітніших антропологічних знань, на яких воно ґрунтується» (К. Ушинський).

«Навчаючи інших, теж навчаєшся» (Микола Гоголь).

«Не можна уявити собі місії вихователя без багатого життя у світі книг. Бібліотека вчителя, що поповнюється з тижня в тиждень, - це джерело думки, моральної енергії. Знання, взяті з книг, стають його власним багатством, його сумлінням. Справжній учитель переживає знання як радість особистого прилучення до духовних багатств, створених людством» (В. Сухомлинський).

«Учитель готується до гарного уроку все життя... Така духовна і філософська основа нашого фаху і технології нашої праці» (В. Сухомлинський).

«Щоб відкрити перед учнями іскорку знань, учителю треба увібрати море світла, ні на хвилину не відходячи від променів сяючого сонця знань людської мудрості» (В. Сухомлинський).

III. Учитель - це вдумливий дослідник.

«Найбільш закоренілі педагоги - рутинери - безперестанку говорять про труднощі свого мистецтва і відкидають теорію саме на тій підставі, що вона надто легко дається кабінетним мудрецям» (К. Ушинський).

Додатки

«Педагог повинен багато вчитися розуміти душу в явищах та багато думати про мету, предмет і засоби виховної майстерності, перш ніж стати практиком» (К. Ушинський).

«Хороший вихователь повинен обов'язково вести щоденник своєї роботи, в якому записувати окремі спостереження за вихованцями, випадки, які характеризують ту чи іншу особу, бесіди з нею, рух вихованця вперед, аналізувати явища кризи або перелому, які бувають в усіх дітей в різному віці» (А. Макаренко).

«Ще раз скажу, - важко сподіватися, що з книги можна навчитися виховувати, але навчитися мислити, увійти у сферу думок про виховання, мені здається, можна» (А. Макаренко).

«Педагогічна теорія повинна бути чуйним компасом, що вказує, куди і як вести дитину, світлом, що осяює практику» (В. Сухомлинський).

«Майстром педагогічної праці найшвидше стає той, хто відчув у собі дослідника» (В. Сухомлинський).

«Якщо ви хочете, щоб педагогічна праця давала вчителю радість, щоб повсякденне проведення уроків не перетворилося в нудну одноманітну повинність, ведіть кожного вчителя на щасливу стежку дослідження. Тут неозоре море індивідуальної роботи директора з кожним учителем, тут знахідки, відкриття, радощі і прикрощі» (В. Сухомлинський).

«Дослідницька робота не є для учителя чимось таємничим і незбагненним. Не бійтесь досліджень. У самій своїй основі педагогічна праця - справжня педагогічна праця - стоїть близько до педагогічного дослідження. Ця близькість, спорідненість полягають, передусім, в аналізі фактів і необхідності передбачати» (В. Сухомлинський).

IV. Майстерність вихователя.

«Так, діти ненавидять учителів, від яких ніколи не діждешся схвалення або визнання того, що добре зроблено. А в деяких входить у систему ніколи не хвалити; це вбиває прагнення до досконалості: хто лає, повинен уміти й хвалити» (К. Ушинський).

«Треба було довгих літ систематичної та терпеливої праці з боку вчителя та ретельного зусилля з боку ученика, щоб... мов із зернятка, виплекати гарну рослину - чесну одвертість та правдивість характеру» (/. Франко).

«Треба завжди пам'ятати правило: якомога більше вимог до вихованця, якомога більше поваги до нього» (А. Макаренко).

«Між іншим, виховання дітей - це легка справа, коли вона робиться без тріпання нервів, у порядку здорового, спокійного, нормального, розумного і веселого життя. Я бачив завжди, що там, де виховання йде без напруження, там воно вдається. Там, де йде з напруженням і всякими припадками, там справа погана» (А. Макаренко).

«Виховання дітей потребує найсерйознішого тону, найпростішого і щирого. У цих трьох якостях повинна полягати найвища правда нашого життя. Щонайменше додавання брехливості, штучності, зубоскальства, легковажності прирікають виховну роботу на невдачу» (А. Макаренко).

«Життя переконує, що найголовніше в цій дуже тонкій сфері виховання - глибоке розуміння, відчування серцем дитячого світу - відчування дитинства. Творячи, виховуючи шкільний колектив, ми, як мореплавець компасом, повинні керуватися тією істиною, що маємо справу з дитиною» (В. Сухомлинський).

«Бути річкою, в якій зливаються гаряче серце й холодний розум, не допускати поспішних, непродуманих рішень-це одна з вічних гілок педагогічної майстерності. Якщо вона відмирає, всихає, - всі книжні знання педагогіки перетворюються в прах» (В. Сухомлинський).

V. Педагогічна техніка.

«Техніку можна вивести тільки з досвіду. Законів різання металів не можна було б винайти, якби в досвіді людства ніхто ніколи металів не різав. Тільки тоді, коли є технічний досвід, можливі винахід, удосконалення, добір і бракування» (А. Макаренко).

«Я став справжнім майстром тільки тоді, коли навчився говорити «іди сюди» з 15-20 відтінками, коли навчився давати 20 нюансів на обличчі, в постаті і в голосі. І тоді я не боявся, що хтось до мене не підійде або не почує того, що треба» (А. Макаренко).

«Не може бути хорошим вихователем той, хто не володіє мімікою, не може надати своєму обличчю потрібного виразу або стримати свого настрою. Вихователь повинен уміти організовувати, ходити, жартувати, бути веселим, сердитим. Вихователь повинен поводитися так, щоб кожен його рух виховував, і завжди повинен знати, чого він хоче в даний момент і чого він не хоче. Якщо вихователь не знає цього, то кого він може виховувати?» (А. Макаренко).

VI. Педагогічний такт.

«Ніяка психологія не може замінити людині психологічного такту, у практиці незамінного вже тому, що діє він швидко, миттєво, тоді як положення науки пригадуються, обмірковуються і оцінюються повільно.

Хіба можна уявити собі оратора, який згадував би той чи інший параграф психології, бажаючи викликати в душі слухача співчуття, жах чи обурення? Так само в педагогічній діяльності немає ніякої змоги діяти за параграфами психології, хоч би як добре вони були вивчені» (К. Ушинський).

«Той знаменитий педагогічний такт, про який так багато пишуть, повинен полягати у щирості вашої думки. Я не дозволяю собі нічого приховувати, я кажу те, що насправді думаю. Це найбільш щиро, просто, легко і найбільш ефективно, але ж якраз не завжди можна говорити» {А. Макаренко).

VII. Педагогічні здібності.

«Знання і уміння викладати і впливати викладанням на розумовий і моральний розвиток дітей можуть бути прищеплені молодим людям, які й не мають особливих здібностей» {К. Ушинський).

«Бувають учителі з природженим педагогічним талантом, які під час уроків вміють жити спільним життям усього класу, забувати про себе, про свої власні турботи, радощі і тривоги. Кожен урок такого вчителя є розширенням розумового кругозору учня, задоволенням його природної допитливості, розбудженої попередніми успіхами, є насолодою, а не мукою» (/. Франко).

«Я вважав, що краще мати в колективі 4 талановитих вихователів, ніж 40 не талановитих і не вихованих» (А. Макаренко).

«Майстерність вихователя не є якимось особливим мистецтвом, що вимагає таланту, але це спеціальність, якої треба навчити, як треба навчити лікаря його майстерності, як треба навчити музиканта» (А. Макаренко).

«Гарний вчитель не завжди приходить до школи з уже готовими якостями. Часто доводиться добирати людину, яка має лише відповідні дані для тієї всебічної підготовленості, про яку говорили вище. Потім починається копітка робота з цією людиною, і вона стає добрим вчителем насамперед завдяки обстановці творчої праці педагогічного колективу і учнів» (В. Сухомлинський).

Додаток Ґ

Перлини народної педагогіки про школу і вчителя.

У житті світла дорога починається від шкільного порога.

Поганцем той називається, хто рідної школи цурається.

Навіть з далекої дороги кланяйся шкільному порогу.

Честь школи не плямуй ніколи.

Честь школи - твоя честь.

Шануй учителя як родителя.

Священна праця вчителя щоденна.

Учитель, як мати, прагне все краще дітям дати.

Учитель, як батько й мати, вчить честь шанувати.

Учитель, як сіяч добірного насіння, вчить підростаюче покоління.

Учитель - добра і розуму повелитель.

Учитель народний, бо труд його благородний.

Покликання учителя прекрасне - дбати, щоб іскра знань не гасла.

Професія учителя прекрасна, мов на небі сонце сяє.

Професія вчителя доти буде, доки живуть люди.

Щоб учителем стати, треба щире серце мати.

Всі професії починаються від учителя.

Нема кращої дороги, як іти у педагоги.128

Без учительського слова нема ні лікаря, ні агронома.

Вчитель ступає - розум розквітає.

Де вчитель зерна засіває, там дурману місця немає.

Де працює вчитель завзято, там країна на героїв багата.

Де вчитель і школа, там знання і світло довкола.

У кожній громаді вчителю раді.

Додаток Д

Виписки з книжки Дейла Карнегі «Як здобувати друзів і впливати на людей».

...