Партійна символіка у виборчому процесі України

Надзвичайну активність показала у виборчих перегонах КПУ. Оскільки електорат політичної сили скорочувався від виборів до виборів, необхідно завойовувати новий. Головне гасло - «Повернемо країну народу» Д. Кірюхін визнав найбільш вдалим попри очевидний популізм, бо воно «повністю лягає на старий електорат і певною мірою мобілізує новий» [238].

У гаслах відчувалася увага до ідейної спадкоємності поколінь. Комуністи у кампанії 2012 р. відчували свій шанс перехоплювання суттєвої частки голосів від ПР і спрямували на електорат креативні, психологічно диверсифіковані повідомлення, які повинні були знайти асонанс з соціальними ідентичностями різних верств українців. Політичні гасла КПУ були в основному складені російською мовою, а отже і спрямовані на російськомовний електорат.

Найбільшою неординарністю характеризується символіка Радикальної партії Олега Ляшка. Для пояснення ідеологічної лінії партії її лідер вдався до використання етнографічної символіки побутового характеру (традиційні українські овочі, знаряддя праці): «Я - Ляшко. А це - звичайний крокодил», «Я Ляшко, а це - хрін. Корчувати без жалю!». Знамените гасло-рефрен «Вила напоготові» підозріло асоціювалися із традиційними українськими «граблями» [144]. Такі гасла викликали хвилю жартів, що стало причиною не надто серйозного сприйняття електоратом даної політичної сили. За допомогою цих символів була зроблена спроба показати Олега Ляшка як «найнароднішого», «найпростішого» та «найріднішого» кандидата. Кольорове рішення (білий та червоний кольори) символіки не відповідає радикальній позиції партії.

Парламентські вибори 2014 р. проходили під час проведення воєнних дій в Україні, що вплинуло на особливості виборчо-агітаційної символіки. Гасла мали популістський характер, розраховані на емоції, як правило, або позитивні, або негативні. Характерною рисою кампанії стала спекуляція на фоні проведення антитерористичної операції (АТО), акцентування на благодійній допомозі партій і кандидатів учасникам АТО, купівлі бронежилетів, демонстративних поїздках на Донбас і фотографуванню з українськими військовими. Символічним стало також залучення до партійних лав командирів добровольчих батальйонів, сотників Майдану й представників громадянського суспільства - журналістів та відомих громадських активістів, які асоціюються з боротьбою з корупцією. Обмежені часові рамки кампанії вплинули на відсутність креативності та дизайнерських рішень у створенні виборчо-агітаційної символіки. Ще однією особливістю стала схожість виборчо-агітаційної символіки партій, особливо кольорів, стилів оформлення. Подібною за кольоровою гамою і гаслами є ВО Батьківщина і Блок Петра Порошенка. Більшість кандидатів у депутати по мажоритарних округах використовували кольори українського прапора, або символіку, що копіює популярні партії та блоки. Зокрема, стилістику президентського Блоку Порошенка повторювали найчастіше.

ВО Батьківщина використовувала традиційну біло-червону колористику. Основне гасло мало оптимістичний характер і стверджувало: Україна переможе! Таке інформаційне повідомлення налаштовує виборця на позитив і у складні, кризові часи, вселяє надію на краще, з ним важко не погодитися. З точки зору усіх характеристик гасло підібране вдало. ВО Батьківщина зробила першим номером партії льотчицю Н. Савченко, яка для багатьох українців стала символом боротьби та патріотизму. Включення жінки-воїна на першу позицію стало символічним і органічним для партії, програма якої мала войовничий характер [233].

Символіка новоствореної партії «Народний фронт», яку очолювали А. Яценюк та О. Турчинов, має протирічний характер. На фоні жовто-синього полотнища та хреста розміщене головне гасло: «Сильна команда для складних часів». Очевидно, обидва політики цим слоганом, мали намір презентувати себе українцям як «сильних лідерів». Таке позиціонування є досить дивним, оскільки на цьому наголошують політики, які без жодного пострілу здали Крим. Експерти наголошують, що гасло партії «Народний Фронт» не відповідає рисам характеру її лідерів, а для багатьох українців, які живуть в Криму, Донбасі чи постраждали внаслідок відсутності захисту з боку держави, це гасло взагалі втрачає будь-який сенс [114]. Партія «Солідарність» перед виборами змінила назву на «Блок Петра Порошенка», це ще раз доводить ефективність використання у назві символізму лідера. Політики таким чином показали, що мають намір застосовувати передвиборчу риторику, яка виправдала себе на президентських виборах, про консолідацію усіх патріотичних сил, про спільну боротьбу за майбутнє України, про підтримку бажання виборців відчувати себе захищеними завдяки тому, що вони є частиною великої команди, яка об'єдналася навколо президента. Це знайшло вираження у гаслах: «Разом переможемо!», «Спільно здолаємо корупцію!», «Об'єднуємося заради очищення влади». Виборчі бігборди характеризувалися стриманістю, відсутністю зайвої інформації - лише слоган та назва блоку, що сприяло ефективному сприйняттю пропонованої інформації.

Масовістю використання виборчо-агітаційної символіки позначилася Радикальна партія Олега Ляшка, яка знайшла більшу підтримку у виборця. У символіці використано традиційне зображення вил. Тільки на виборах 2014 р. вила зображувалися накладеними на обличчя В. Путіна. О. Ляшко впливав на масову свідомість, спекулюючи на популістських гаслах, близьких, зрозумілих і симпатичних пересічному виборцю, якому дають зрозуміти, що О. Ляшко мислить так само, як і більшість простого народу. Проте ці гасла, окрім констатації всім відомого факту, не дає відповіді на запитання - яку програму реформ проводитиме Радикальна партія Олега Ляшка в парламенті і яку політику проводитиме перебуваючи при владі. Така виборчо-агітаційної символіки демонструє виборцеві прямолінійність лідера, який не боїться прямо та чесно говорити правду, на відміну від політкоректних дипломатів. Символічний зміст мало активне використання фото з поїздок в зону АТО, що надавало партії додаткових переваг.

Всеукраїнське об'єднання «Свобода» використала гасло: «Україна - це твоя Свобода!». Націоналісти вирішили зробити ставку на акцентуванні участі свободівців в АТО та збору пожертв для українських військових на Донбасі. Зрештою, слушність гасла «Україна - це твоя Свобода», може сьогодні підтвердити кожен українець чи кримський татарин, які проживають на окупованих територіях.

Партія Анатолія Гриценка «Громадянська позиція» декларує у гаслах «Захист країни й допомага армії», а також «Усунення олігархів від влади», що загалом знаходить відгук серед електорату [114]. Непричетність А. Гриценка до управління обороною та економікою і відповідно, відсутність провалів у роботі створюють йому сприятливе середовище для сприйняття його виборцями.

Попит на нові обличчя у парламенті забезпечив високий рівень підтримки новому учаснику виборчих перегонів Об'єднанню «Самопоміч». Нав'язлива виборна кампанія, а також акцент на ідеї самоорганізації - гасло «Візьми і зроби!» - не були, на думку експертів, ключовими важелями успіху цієї політичної сили. Партійна символіка характеризувалася слабким ідеологічним підґрунтям. У їх гаслах не було конкретики, не було відповідей на нагальні запитання. Спрацювала хороша презентація і потреба виборців у нових обличчях. Щодо головного гасла виборної кампанії «Візьми і зроби», то експерти наголошують, що виборці його взагалі не помітили, проте вони запам'ятали інше гасло, яке не було напряму присутнє в рекламній кампанії «Самопомочі», але читалося між рядками: ми ведемо нових і молодих, у нас немає старих політиків [242].

Партія «Опозиційний блок» утворилася на основі розпаду Партії Регіонів. Частково перейняла її символіку: синій колір та ключову тезу попередніх виборчих кампаній «стабільність». Неочікувано високі результати «Опозиціного блоку» пояснюються тим, що населення східних і південних регіонів України, на противагу голосували за чіткі короткі гасла, які й звучали з боку партії «Опозиційний блок». За допомогою своїх гасел вони апелювали до тієї частини електорату, яка прагне стабільності. 

Незважаючи на різні погляди в тактиці, буквально кожна партія декларує схожі гасла. Найпопулярнішими стали такі: децентралізація, євроінтеграція, скасування позаблокового статусу України, співпраця та в подальшому вступ до НАТО, боротьба з корупцією, відбудова постраждалих під час бойових дій територій Донбасу.

Сьогодні українські політичні сили мають бути небагатослівними, переконливими та індивідуально-вираженими. Партіям треба пильніше придивлятися до процесів символізації політики, до зростання впливу виборчо-агітаційної символіки на електоральну поведінку. Тепер українським політологам потрібно досконаліше вивчити сутність цього чинника та скористатися світовим досвідом його практичного застосування. Як показали окремі виборні кампанії, ті політичні партії та їх технологи, які в ході передвиборної агітації роблять це ефективніше, мають додаткові шанси на перемогу.

4.2 Особливості застосування виборчо-агітаційної символіки на президентських виборах

Вибори Президента України демонструють усю палітру символіки, яка націлена на ідентифікацію особистості і за допомогою якої здійснюється маніпулятивний вплив на свідомість електорату. Від виборів до виборів зростає кількість виборчо-агітаційної символіки, її якість та способи використання.

1991-1994 рр. - етап фрагментарного використання виборчо-агітаційної символіки. Перші вибори Президента відбулися після отримання Україною незалежності у 1991 р. Досвіду застосування символіки як засобу впливу на електорат на той час не було, як і потрібних для цього організаційних та фінансових ресурсів. Кандидати обмежувалися виступами перед виборцями, організацією мітингів. Швидкій ідентифікації політиків сприяла їх невелика кількість - 6. Основним елементом виборчо-агітаційної символіки була листівка, яка містила фото кандидата, гасло і заклик до голосування. Наприклад: «Голосуйте за власне майбутнє - голосуйте за Чорновола». В. Чорновіл ішов на посаду Президента України із закликами такого змісту: Щоб ви були вільними людьми. Щоб ви самі могли вирішувати свою долю. Щоб ви були господарями, а не наймитами на власній землі. Щоб ця земля була ваша. Щоб вами ніколи не сміли і не могли командувати люди, які не знають і не люблять землю. Щоб на зміну радгоспам і колгоспам поступово прийшли селянські кооперативи і селяни-власники. Щоб відродилася віра ваших батьків. Щоб український хліб купували Америка і Німеччина. Щоб Україна стала європейською державою [154, c. 148]. Нагальні потреби населення держави, яка щойно здобула незалежність, викладені у цих гаслах.

Гасло І. Юхновського просте - «За незалежну демократичну Україну». З подібними гаслами тоді йшли й інші кандидати, оскільки саме незалежність і демократія виступали ключовими символами у тодішній період.

Перемога Л. Кравчука над лідером опозиції В.Чорноволом під час перших президентських виборів пояснюється зокрема консервативною орієнтацією українських виборів, які не надто радісно приймають радикальні зміни. Подіяв талант самого Л. Кравчука, зрештою, він був понаднаціональний - це він привів до ухвалення незалежності. Своєрідними гаслами Л. Кравчука були 5 «Д» - Державність, Демократія, Достаток, Духовність, Довіра, але реалізувати вдалось частково лише одне - Державність. Справді, основи державності в 1991-1994 рр. було закладено. Проте ряд економічних, політичних, духовних проблем не тільки не було вирішено, вони ще більше загострились і привели до економічної, політичної, духовної кризи.

Прояви використання виборчо-агітаційної символіки спостерігалися під час дострокових виборів у 1994 р. Результати парламентських виборiв змусили усiх кандидатiв у президенти враховувати настрої електорату. Тепер вони уявляли собi його досить адекватно, чим можна пояснити схожість програм. Всi кандидати пристосовувалися вже до «східного» виборця. Так, наприклад, зовсiм неочiкуване гасло Л. Кравчука про офiцiйний статус росiйської мови. Варто звернути увагу ще на одну особливiсть: розумiючи те, що кожна партiя в Українi вiдштовхує значно бiльше людей, нiж притягує, усi кандидати, крiм О. Мороза, декларували своє дистанцiювання вiд партiй, тобто основну роль починає відігравати лідер-символ [163].

Перемогу здобув маловідомий на той час політик Л. Кучма. Саме його команда, на відміну від інших кандидатів у президенти застосовувала західні методи виборчої боротьби із використанням гучних гасел.

Л. Кучма виграв вибори не стільки завдяки іншій господарській програмі, скільки ставці на етнолінгвістичні та геополітичні питання [4]. Основними його гаслами були наступні: надання російській мові статусу урядової, відновлення зв'язків із Росією та іншими країнами СНД, боротьба з корупцією та організованою злочинністю, зупинення спаду і стабілізація економічної ситуації в країні. Основне гасло - «Леонід Кучма: порядок і порядність» у час глибокої кризи дало свій позитивний результат.

Стилістично гасла-заклики кандидатів були схожі на попередні, які використовувалися на виборах 1991 р., наприклад: «Співвітчизники! Голосуймо за Леоніда Макаровича Кравчука! Його досвід і мудрість необхідні Україні».

У виборах 1999 р. кандидатами в Президенти України зареєстровано 15 осіб. У другому турі виборів Президентом України на наступні п'ять років обрано Л. Кучму. Аналізуючи перебіг і результати цих виборів, можна зробити висновок, що саме застосування ефективних виборчих технологій, а отже і символіки зіграло у них провідну роль для Л. Кучми. На старті кампанії його рейтинг за різними даними коливався у межах 8-10 %, однак йому вдалося здобути перемогу, насамперед завдяки правильному позиціонуванню. Оскільки основними конкурентами були кандидати «лівого» спрямування, що мали найбільший рівень підтримки у південно-східних областях України і АР Крим, штабом Л. Кучми було обрано стратегію на позиціонування у правоцентристській частині політичного спектру з орієнтацією на голоси західних і центральних областей України. Складність цього завдання полягала у необхідності «перепозиціонування» іміджу Л. Кучми, оскільки у 1994 р. він виграв вибори за рахунок голосів Сходу України та використання соціальних гасел [219, с.131]. Тут слід навести приклад з російським досвідом президентських виборів, який був вдало використаний в Україні. Гасло Б. Єльцина - «Я - єдина протидія комуністам» було вдало використано іміджмейкерами Л. Кучми і дало свої позитивні результати [195]. Як результат, голосування за Л. Кучму обумовлювалося не стільки симпатіями до нього, скільки несприйняттям кандидата-комуніста.

Фактично одразу після оголошення результатів виборів у першому турі блок політичних партій «Наш вибір - Леонід Кучма!» висловив намір провести всеукраїнську акцію «Не повторимо помилок минулого», яка мала символічний характер. Вимальовувалася двополюсна лінійна схема, в основу якої лягла звична для пострадянських держав теза про боротьбу двох ідеологій: тих реформаторсько-капіталістичних ідей, що їх пропонує діючий Президент, та ідей комуністичних. Боротьба ідей в цій ситуації зображувалася як своєрідний вибір між двома полюсами, між двома напрямками розвитку держави - в минуле чи в майбутнє [218].

В О. Мороза був найсильніший слоган: «Тільки Мороз може перемогти Кучму», який висловлював думку про те, що коли О. Мороз вийде у другий тур, він однозначно переможе. Слоган був конкретним і переконливим та спонукав до вибору. Гасла Н. Вітренко мали популістський характер і у них мало конкретики. Використання адмінресурсу обмежило ефективне і широке застосування символіки іншими кандидатами у президенти.

На президентських виборах 1999 р. і реклама, і політичні технології, зорієнтовані на творення іміджів кандидатів, і виборчо-агітаційна символіка використовувалися доволі обмежено. Це пояснює невпевненість багатьох кандидатів у доцільності ведення передвиборної боротьби. Дійсно, з самого початку було зрозуміло, що всі шанси перемогти є в тоді чинного президента Л. Кучми. Лідери президентських перегонів у відповідності зі створеним собі іміджем опрацьовували власне електоральне поле, більше переймаючись тим, щоб залишитися у великій політиці.

Для участі у президентській кампанії 2004 р. зареєстровано 26 кандидатів. Така величезна кількість кандидатів, переважна більшість з яких фактично не мали шансів на перемогу, призвела до появи поняття «технічний кандидат». Основною метою «технічного кандидата» було використання ефіру та квот у виборчих комісіях на користь іншого кандидата або відбирання голосів у начебто спорідненого з ним за поглядами кандидата.

Розглянемо символіку виборної кампанії найвагоміших (за кількістю отриманих голосів) кандидатів. Основне гасло, яке використовув лідер партії СПУ в 2004 р., також під час наступних виборних кампаній (2006 - 2007 рр.), - «Збудуємо Європу в Україні!», у якому простежується звернення до ідеології розвиненого європейського соціалізму, досвід якого необхідно, на думку кандидата, використовувати в українській практиці. Тим самим О. Мороз доводив життєздатність соціалістичних ідей у наш час. У діях лідера СПУ спостерігалося «чітке бажання довести всім - опонентам, соратникам і передусім самому собі, що його рано списали в тираж» [188, с. 2-3]. Підтвердженням цього може стати гасло «За краще життя, за чесну владу, за Олександра Мороза».

Стратегія виборної кампанії А. Кінаха ґрунтувалася на таких основних засадах: образ неметушливого й обережного політика. Його кандидатуру було висунуто на з'їзді Партії підприємців і промисловців України. Для А. Кінаха це був єдиний спосіб ведення більш-менш успішної президентської кампанії. Участь у виборах була достатньо дієвим способом «розкрутити» партію з допомогою участі її лідера в президентських перегонах.

Відповідно до вибраної стратегії П. Симоненко, як і В. Ющенко, використовував імідж «кандидата від народу» (але не від усього, а лише від знедоленого), що давало йому змогу позиціонувати Ющенка як «кандидата від влади». Образ лівого «кандидата від народу» - образ «вірного ленінця», «скромність і простота у вчинках», «гнів і нещадність у словах», «не зраджував колег, виборців і переконань», «не торгував принципами, друзями й партією», «простий, зрозумілий і чесний» на відміну від продажних провладних або опозиційних політиків [188, с. 3].

Президентські вибори 2004 р., особливо їх другий тур, стали політичною подією світового масштабу і своєрідним переломним моментом у сфері застосування символіки як засобу впливу на електорат. Невід'ємною складовою Помаранчевої революції стала візуальна сторона, яка крім естетичної, виконувала конкретні функціональні завдання. Події листопада 2004 р. стали прикладом вдалого використання і поєднання практично усіх партійних символів: символ місця, символ-політик, символ-подія, символ-колір.

Сам термін «помаранчева революція» з'явився як стисла характеристика листопадових подій, як символ соціальних очікувань та як візуальне сприйняття домінування, в першу чергу, на Майдані Незалежності, помаранчевої символіки прихильників В. Ющенка. Відчуття революційності додало ще й те, що в нерівній боротьбі за владу перемогу отримав опозиційний кандидат. Відтак, термін набув ще одного значення - як символ перемоги опозиції на президентських виборах 2004 р. в Україні [123]. У цьому сенсі Помаранчева революція не була унікальною. Роком раніше в Грузії опозиція прийшла до влади в результаті «революції троянд». Тому й так легко цей термін увійшов до нашого вжитку, і кожен, чуючи чи вимовляючи його, вкладає туди ще й свій зміст.

В експертному середовищі досі тривають дискусії щодо того, чи була «помаранчева революція» наслідком застосування політичних технологій, чи все-таки стала масовим протестом громадянського суспільства. На думку дослідника О. Колесникова, події листопада-грудня 2004 р. слід розглядати як протест громадянського суспільства, організований і спрямований у потрібне русло за допомогою політичних технологій [76, с. 59].

Помаранчева революція була каталізатором соціального вибуху шляхом захоплення нових областей фізичного, інформаційного і когнітивного просторів. В основі лежали не стільки висунені звинувачення у підтасовуванні результатів виборів, скільки вимога соціальних змін, особливо значима для молодіжної аудиторії. Як зазначав Г. Почепцов, це була комунікативна революція, яка будувалася на інформаційному охопленні якомога більшої кількості соціальних груп [175, с. 247]. Помаранчева символіка в даному випадку стала ключовою комунікаційною ланкою.

У комунікаційному аспекті новизною стало захоплення фізичного простору (намети на Хрещатику, блокування адміністративних будівель), що також діяло комунікативно, створюючи відчуття достроково досягнутої перемоги. Контроль когнітивного простору ставав результатом контролю фізичного простору (наприклад, безліч помаранчевого кольору як сигнал всезагальності) або простору інформаційного. Усе це було прямим і непрямим сигналом домінування нової сили.

Події 2004 р. характеризувалися боротьбою символів. Державні символи влади в 2004 р. не витримали прямого зіткнення зі створеними дизайнерами візуальними знаками політичної опозиції. Протистояння «помаранчевих» з «біло-блакитними» не було звичайним політичним спектаклем - а візуальною маніфестацією. Це прояв силового поля візуальності [190, с. 11]. Фірмовий стиль помаранчевої революції, колір руху, масове застосування його елементів, представлених у самому широкому спектрі носіїв (від різноманітної друкованої продукції до одягу), у візуальному і психологічному відношенні були відкриті для сприйняття людей. Відсутність ідеї у «помаранчевих» замінюється наявністю фірмового стилю, яскравою символікою. Майдан швидко перетворився на ім'я, знак, символ, який можна було б поставити в один ряд із такими знаковими символами, як «Кремль», «Білий дім».

Експерти вважають, що виборна кампанія В. Ющенка є унікальною. Оскільки, незважаючи на усі її недоліки, прорахунки і недоробки, ця кампанія переможна. На усьому пострадянському просторі є унікальним те, що в президентській гонці вдалося перемогти лідерові опозиції.

Одним із головних чинників успіху «революції» була наявність лідера загальнонаціонального масштабу, яким став В. Ющенко. Він зумів знайти таку модель поведінки, яка імпонувала більшості українського народу. До неї додавалися й особисті якості В. Ющенка. Основна ставка робилася на числені регіональні поїздки лідера «Нашої України», його харизму, уміння спілкуватися з людьми, нарешті, привабливу зовнішність. Дані соціологічних опитувань зафіксували: після поїздок В. Ющенка в регіони його рейтинг там піднімався.

В. Ющенко закріпив за собою образ «європейського політика», який ніс «європейський образ життя». Збільшувала фіксацію саме цього напрямку максимальна включеність у виборчий процес символічних фігур (наприклад, Леха Валенси) і дій із західної сторони, а також співчутливе трактування ситуації на сторінках західної преси.

Наступним чинником перемоги «революції» стала активізація молоді у політичному житті країни. Про що свідчать дані соціологічних опитувань, які проводили в 2004 р. Український інститут соціологічних досліджень і Державний інститут проблем сім'ї та молоді: 8 % опитаних постійно стежать за політичними процесами в Україні (у 1995 р. цей показник складав 1 %), 19 % респондентів взагалі не цікавляться політикою, тоді як у 1995 р. таких байдужих було 28 % [235, c. 3].

Вагомим чинниким став суб'єктивний фактор, а саме масова участь громадян у політичній події. Практично ніхто не зміг ухилитися від власного прийняття рішення, у зв'язку з цим люди відчували себе творцями історії, учасниками унікальної дії.

Ще до початку «революції» проводилися числені мітинги, які мали символічний характер. До найбільш важливих слід віднести такі: «Україна без Кучми», «Повстань, Україно!», Всеукраїнський марафон-протест «Так - добробуту! Ні - диктатурі!». Саме з цього марафону починається активне використання символіки «Так! Ющенко». На думку багатьох дослідників, найвдалішим брендом на території колишнього Радянського Союзу став логотип партії «Наша Україна». Великі червоні літери «Так!» на жовтому або помаранчевому фоні найкраще запам'яталися виборцям. Недивно, що після «помаранчевої революції» схожі символи намагалися використовувати партії в деяких інших країнах Східної Європи.

Ідеолог і розроблювач помаранчевого стилю президентської кампанії В. Ющенка Я. Лесюк назвав виборну кампанію кампанією завтрашнього дня «…ми прийшли не воювати, ми прийшли творити» [240]. Нинішня символіка кандидата в президенти створювалася поетапно: спочатку кольори - жовтий із червоним відтінком, потім додали підкову, далі девіз «Вірю. Знаю. Можемо», а вже потім знак оклику й слово «так». За його словами така символіка персоніфікує загальнолюдські поняття.

Символічною була підтримка політичних сил відомими особами шоубізнесу, спорту, започаткована парламентськими виборами 2002 р. Серед них: О. Пономарьов, С. Вакарчук, Руслана, гурт «ВВ», боксери брати Клички та ін. Така підтримка виявилася найактивнішою за всю історію незалежності України.

Музика, ритмічні повтори гасел кампанії сприяли створенню тієї особливої аури, про яку було так багато розмов. Використання помаранчевої символіки дало населенню відчуття єдності у різних регіонах. Знаходження на Майдані повинне було також стати подією життя для усіх. До речі, візуальна сторона була найбільш сильною частиною цієї кампанії з часу висунення Віктора Ющенка: вона ідеальна для очей і для телекартинки. Недаремно виникла назва саме помаранчевої революції.

Майдан активно використав емоційний компонент, оскільки усі промовці апелювали до почуттів, до голосування серцем закликали і гасла: «ми разом», «нас мільйони», «Україна може все», «Україна - це ми». Крім того, у гаслах постійно наголошувалося на єдності цього кандидата з народом і його протистоянні з представником влади. Характерним є висловлювання одного з тодішніх найближчих соратників В. Ющенка О. Рибачука: «Ющенко буде єдиним народним, нетехнологічним кандидатом у Президенти. Крім того, головна боротьба на майбутніх президентських виборах ітиме не між представниками окремих політичних сил, а між представником влади та представником народу» [188, с. 2]. В. Ющенко не позиціонував себе як представник конкретної політичної сили й пішов на вибори під гаслом «Народ проти влади»; будь-яке місце, крім першого, розглядалося В. Ющенком як поразка, а добровільно залишати дистанцію він не збирався; «Наша Україна» була готова йти до кінця - аж до організації масових акцій («помаранчева революція») [20, c. 35].

Масові акції, організовані штабом Ющенка, зіграли свою роль. Український народ поступово звикав до думки, що вийти на вулицю і продемонструвати свої політичні симпатії - це нормально. Присутність на Майдані багатьох людей, які зібралися разом заради загальної справи, дає кожному учасникові заряд позитивної енергії.

Передусім у натовпі виникає колективна психіка, душа спільноти. Кожна людина, побувши деякий час на Майдані, починала відчувати деякі незвичні для себе бажання і прагнення. Натхненний високою ідеєю натовп стає на деякий час єдиним живим організмом. Люди швидко заражаються емоційним станом один одного, як хорошим, так і поганим [57, с. 3].

У бінарному протистоянні двох таборів неабияку роль зіграли кольори. Символом Майдану став помаранчевий колір, який у вигляді шарфів, стрічок та інших предметів з'явилися буквально скрізь. Функціонально множинність кольору створювало елемент розкутості, оскільки демонструвало присутність великої кількості прихильників даної політичної сили. Надзвичайно вдалим був обраний колір, так як він мало використовувався у політичному просторі. Цікаве зауваження Я. Лесюка, що теплі тони помаранчевого кольору не могли повністю розкритися в липні під час висування кандидата, свій максимальний позитивний ефект вони розкрили взимку на Майдані [101]. Помаранчевий колір був дійсно знахідкою цієї кампанії, оскільки дозволяв зрозуміти, яка велика кількість людей підтримує опозиційного кандидата.

Кампанія «Помаранчева стрічка» показала об'єднавчий ефект, братство незнайомих людей. У результаті виник свій власний варіант символизації, що не зводився до чужих варіантів. Множинність кольору дала можливість мобілізувати електорат і тримати його на певному емоційному рівні, а отже, керувати ним, насаджувати певні ідеї та формувати ставлення до тодішньої влади. Усе це підкріплювалося вдалими гаслами, які фактично стали програмувальними для масової свідомості, що давало змогу підняти бойовий дух і відчути єднання індивідів у велику групу однодумців («Так! Ющенко!», «Разом нас багато!» та ін.) [111, c. 23].

Помаранчева символіка та скандування деяких прізвищ і гасел мали потужний об'єднавчий ефект, з одного боку, і певного звільнення від страху - з іншого. Яскравий помаранчевий колір займав набагато більше простору, ніж здавалося, привертаючи всезагальну увагу. Колір у цьому плані набув інформації, припинивши бути суто фізичною сутністю. Прихильники опозиційної влади за допомогою символіки показували свою підтримку, прикрашаючи автомобілі, одяг, навіть тварин помаранчевими стрічками.

В період «помаранчевої революції» з'явився ще один символ - Майдан. За свідченнями організаторів, Майдан повинен був виконувати такі функції: тиск на владу самим фактом присутності на ньому сотень тисяч людей, роль інформаційно-пропагандистського центру, а також блокування будівлі Адміністрації Президента.

Майдан виступив центром масового протесту, місцем по виробництву подій і новин, оскільки нестача інформації, точніше, одноманітний характер її подачі засобами масової інформації, зробив з інформаційного потоку сумбур [175, с. 225].

Стосовно символіки виборної кампанії В. Януковича, гасла та використана його штабом кольорова гама мали спокійний і виважений характер. Білий і блакитний належать до заспокійливої групи кольорів. Гасла не вирізнялися експресією, радикальністю: «Тому що», «Вибір-2004», «В. Ф. Янукович - можливість, доведена справою» сприймалися просто й «давали впевненість у завтрашньому дні». Така кольорова гама якраз була чітко підібрана під не готовий до радикальних вчинків електорат В. Януковича. Однак О. Дмитричева вважає, що таке кольорове рішення не додало голосів кандидату, оскільки на підсвідомому рівні «психічно пригнічує людей» на відміну від помаранчевого кольору [52, c. 3]. Перевагою у застосуванні символіки стала її велика кількість на носіях зовнішньої реклами (бігбордах), що дало ефект нав'язування - свідомого й підсвідомого.

Як і помаранчева команда, штаб В. Януковича скористався підтримкою зірок естради не лише українських, але і російських та білоруських. Символічне значення мали концертні тури: «Ми діти твої, Україно!», «З любов'ю до України», «Молодь - Проти! Молодь - за!».

Головною помилкою організаторів турів на підтримку В. Януковича стала тактично невірна вікова політика, тобто відсутність чіткої цільової аудиторії. Концерти проводилися за принципом: чим більше співаків, тим краще. Контингент артистів, що приймали участь у кампанії часто-густо не відповідав смакам сучасної молоді [28].

Непродумана візуальна політика «біло-блакитних» призвела до появи суперечливого емоційного стану, тоді як локальний фірмовий стиль Помаранчевої революції викликав у його прихильників на Майдані наснагу, бажання, ейфорію. Протистояння «помаранчевих» з «біло-блакитними» не було звичайним політичним спектаклем - воно було візуальною маніфестацією. Це прояв силового поля візуальності - єдиного фірмового стилю, протиставленого старим символам.

Можна мати будь-які політичні симпатії, але не можна не визнавати, що помаранчева символіка і сама подія вплинули на політичне життя країни. Завдяки своїй простоті, виразності, ясності, легкості відтворення, а головне, завдяки можливості звертатися не лише до свідомості, але й до ірраціонального несвідомого, символи нової влади виявилися затребуваними. Їх популярність стала нестримно рости як серед населення України, так і серед зарубіжних країн. Екс-президент Чехії Вацлав Гавел носив помаранчеву сорочку, помаранчеві хусточки і стрічки прикрашали костюми депутатів німецького бундестагу. Незабаром помаранчевий бум охопив усю планету. Помаранчевий і небесний кольори, які дали про себе знати в період виборів 2004 р., досі є стійкою асоціацією у іноземців і співвітчизників.

Президентські вибори 2009-2010 рр. стали своєрідним кастингом кандидатів, мали насичену емоційну складову, спрямовану на її візуальне оформлення, запам'яталися безпрецедентним використанням виборчо-агітаційної символіки, причому кількість її очевидно домінувала над її якістю та ефективністю впливу. Її кількість та способи використання вражали. Уже задовго до виборів найбільші міста України були всіяні палатками і завішані плакатами. Безліч бігбордів з гострими питаннями, яскрава символіка, яку постійно обговорювали, активно впливали на підсвідомість виборців. Вибори Президента України 2010 р. можна вважати справжньою «війною» символіки.

У президентській кампанії 2009-2010 рр. зареєстровано 18 учасників, трохи більш осяжна для уваги аудиторії кількість порівняно із 2004 р., коли у боротьбу за владу вступили 26 кандидатів. Виборну кампанію 2010 р. можна назвати виборами, що імітували політичну, соціальну дискусію та комунікацію кандидатів у президенти з виборцями. Замість розкриття сенсів, здатних згуртувати конкретні соціальні групи навколо кандидата, як це було у 2004 р., штаби кандидатів вигадували символи неіснуючої комунікації. Одним із перших цей прийом застосував С. Тігіпко: основою стало гасло «Запитай мене як». В. Янукович теж відкрив гарячу телефонну лінію і використав гасло «Почую кожного» [58, c. 584].

Під час президентської виборної кампанії найбільші дискусії точилися навколо символіки партії «Фронт змін» та її лідера А. Яценюка. Про зміни говорить і зміст гасел. Одні гасла стверджували, що «країну врятує нова індустріалізація», інші закликали до «боєздатної армії». Акцентовано увагу і на «освічених і здорових людях». Запропоновані гасла були логічними хоч і невигадливими. На смугастих плакатах кольору хакі зображене незвично серйозне обличчя молодого політика. Щоправда, дана символіка знайшла мало прихильників, але політична сила добилась успіху: їх работа не залишилась непомітною, так само як і А. Яценюк не залишився без прояву народнї уваги.

Увагу експертів привернула схожість його передвиборної кампанії з кампанією президента США Барака Обами. Проте ні стилістика, ні колірне вирішення, ні слогани «воєнізованого» кандидата не знайшли відгуку у виборців.

А. Яценюк розгорнув передвиборну кампанію раніше, ніж інші кандидати, маючи на меті домогтися високого рівня впізнаваності серед виборців. У результаті третій за рейтингом кандидат, якому експерти пророкували навіть вихід у другий тур, не просто не набув нових прихильників, а й втратив старих. Можна стверджувати, що саме невдало обрана і розтлумачена символіка стала причиною значної втрати електорату. Якщо навесні та влітку його прихильники становили 10 %, то із наближенням виборів їх чисельність зменшилася до менше ніж 5 % [145]. У чому ж причина такого відторгнення його символіки? Українське суспільство, яке пережило не одну війну, виявилося не готовим ні до війни з корупцією, ні за індустріалізацію і сильне село та йти за агресивно налаштованим політиком. Ще одним фактором несприйняття виявилася сама особистість політика. Молода, освічена, миролюбива постать А. Яценюка суперечила депресивній воєнізованій символіці і стилю ведення передвиборної боротьби [192, с. 15]. Наступним фактором стало кольорове рішення кампанії. Для символіки українських політичних партій використання кольору хакі є новим і нетрадиційним. Експерти вважають, що поєднання кольору хакі з чорним викликає у людини найгірші емоції, дратує. Взявши до уваги досвід прорахунків із символікою, партія «Фронт змін» провела ребрендинг, змінила символіку на більш привабливу.

Виборна кампанія В. Ющенка була витримана у традиційному кольоровому та стилістичному рішенні. Однак помаранчевий колір, який закріпився у свідомості українських громадян як символ «перемоги демократії», у кампанії 2010 р. не мав такої сили і впливу, як у 2004 р. Традиційною темою виборчо-агітаційної символіки В. Ющенка є патріотизм, пов'язаний із цінностями родини й державності.

Одним із основних прорахунків у використанні символіки експерти вважають невдалий девіз - «Україні бути!», яке суперечить сучасності. Недоречним є його застосування у державі, яка вже 20 років є незалежною, хоча сутність цього гасла була у апелюванні до почуттів патріотизму. Гасло «Буде Ющенко - буде і Україна», на думку експертів, звучало як погроза, напружувало і мало ультимативний характер. Після таких закликів навряд чи виборець проголосує за кандидата.

Лівий рух України на президентських виборах був представлений лідерами партій КПУ і СПУ П. Симоненком, О. Морозом. Детальніше зупинимося на аналізі виборчої символіки, яку використав П. Симоненко. Він був традиційно рішучим у соціальній критиці, але демонстрував економічну поміркованість. Не спостерігалося великої кількості бігбордів із гаслами та фото кандидата. Окремі гасла із натяком на масове «так!» на підтримку Ющенка у 2004 р.: «TAK більше не буде!». Спроби модернізації підходів лідера комуністів можна послідкувати у передвиборчому гаслі «Влада трудящих, соціалізм, дружба народів». У цій виборчій боротьбі П. Симоненко заручився підтримкою не лише лівих сил, а й соціалістів (СДПУ(о), зазіхнувши на електорат сусідів по політичному спектру. Він пропонує вже не комуністичні, а соціалістичні ідеали і обіцяє у разі перемоги на виборах-2010 повести Україну «новим соціалістичним» курсом [194].

Комуністична партія України є єдиною з лівих партій, яка грамотно використовує бренд, знайшла символи, які сприймаються в суспільстві, сформувала тезу: «захист трудящих - це КПУ». Це дає змогу не тільки мобілізувати й утримувати власний електорат на парламентських і президентських виборах, а й розширити його. Простий символ, який легко запам'ятовується і відтворюється - серп і молот, є найбільш зрозумілим суспільству ще з часів Радянського союзу. Традиційна символіка, традиційний червоний колір підкреслюють прагнення керівництва партії підтримувати старі традиції. Символіку КПУ можна по праву вважати політичним брендом.

Найефективніше і найефектніше використала виборчо-агітаційну символіку Ю. Тимошенко. Вдалою стала тріада гасел «Вона працює», «Вона - це Україна», «Україна - це ти», після появи якої багато українських виборців почали асоціювати себе з Ю. Тимошенко та всією Україною. Крім того, вдало обрана площина протиставлення - наголошення на вартості праці.

Продуманим став і час виходу гасел, коли робота Верховної ради блокувалася. Крім того, у побудові гасел виборної кампанії важливо дотримуватися принципу послідовності і наступності: кожне попереднє гасло логічно пов'язане з наступним, що ми можемо прослідкувати на прикладі запропонованої тріади гасел.

До пересічного українця, який почувався доволі невпевнено і розгублено, Юлія Тимошенко зверталася із гаслами-антидепресантами: «Україна сильна. Все буде добре». Своєрідним символом організації авангарду суспільства і запалювання зірок стала участь українських співаків у підтримці Тимошенко - Руслани, Ані Лорак, Тіни Кароль, Олександра Пономарьова, Олега Скрипки, гуртів TНМК і ТІК. Їх портрети - на бігбордах, а їхнє гасло - «Тимошенко - мій президент».

У виборчій кампанії Ю. Тимошенко мали місце не тільки партійні символи. Згадаймо, яскраві бігборди з ТигрЮлею, які з'явилися напередодні нового року, року білого тигра. Символіка зробила образ цілісним та упізнаваним. Експерти й політологи, зокрема А. Єрмолаєв, В. Фесенко [192, с. 18-19] вважають такий креативний хід найвиграшнішим. Проте всеукраїнську акцію - роздавання школярам щоденників із зображенням тигра із косою та підписом «ТигрЮля» - розкритикували медіа як випадок надміру тотального і наступального заангажовування сенситивної аудиторії.

Виборчо-агітаційна символіка А. Гриценка була невиразною і малозрозумілою. Спочатку рекламні щити прикрасили плакати загадкового кандидата, які проголошували, що «тільки він достойний бути президентом», «тільки йому можна довірити країну» і «нашу долю». У даній ситуації важко здогадатися чиє прізвище ховалося за плакатами, оскільки ні фото, ні імені на них не було. Але така символіка дала свій результат, увага електорату була привернута.

Незважаючи на правильно підібрану жовто-чорну кольорову гаму, на якій інформація сприймається найкраще, змістове наповнення кампанії було досить слабким. Багато хто з виборців так і не зрозумів гасла «Перший непрохідний» та «Ворог ЇХНЬОЇ держави». Ключове гасло А. Гриценка «Ворог ЇХНЬОЇ держави» позиціонувало кандидата як принципового опонента усіх представників усіх гілок влади. Він одним із перших почав говорити про потребу приходу нових людей на керівні пости, відмежування від скомпроментованих політиків. Гасло «Перший непрохідний» свідчило про невпевненність у шансі перемогти.

В. Литвин продовжив традиції попередніх виборних кампаній. У гаслах кандидат подавався як ексклюзивна особистість: «Тільки Литвин об'єднає країну для великої справи», «Тільки Литвин гідний нашої довіри», «Тільки з Литвином Україна здобуде повагу сусідів і гордість онуків», «Сьогодні тільки Литвин здатен забезпечити стабільність України», «Тільки Литвин гідний бути президентом». На відміну від інших кандидатів В. Литвин запропонував гасла, які стосуються зовнішньої політики України: «Дружба із сусідами - це безпека країни і її розвиток», тобто окреслив східний вектор партнерства. Безумовною перевагою лідера-символа була його чесність і політична незаплямованість (відмова від використання адмінресурсу та чорного піару) [197, c. 3]. Цей кандидат позиціонував себе як прихильника традиційних родинних українських цінностей: «Державу треба будувати з людини і сім'ї».

О. Тягнибок - єдиний кандидат, який представляв націоналістичні ідеї. Постійно робилися акценти на винятковості власної політичної сили («Свобода» - політичний хребет національного табору»; необхідність сильної справді «української» влади; відновлення історичної справедливості) [184]. Гасла досить радикальні як для загальнонаціонального масштабу. Основні гасла викладені у стилі антиолігархічної мобілізації: «У них - влада? У них - гроші? Але ж нас - більше!», «А з нашого боку - Тягнибок!».

Передвиборча символіка С. Тігіпка витримана у європейських тонах. Причому, кандидат у президенти, завдяки рішучості, впевненості у собі, молодості та драйву сам зумів стати лідером-символом (брендом) і зайняти високі позиції у передвиборній боротьбі. Основне гасло - «Сильний президент - сильна країна». Його слогани стримані, правильні і в міру пафосні: «Піднімемо економіку - піднімемо і країну», «Ми повинні змінити життя на краще». Його виборчо-агітаційна символіка була націлена на виборців усіх без винятку регіонів, що дало позитивний результат.

Класичні, іноді банальні кампанії В. Януковича і С. Тігіпка дали хороший результат. Прорахунком була їхня схожість - синє тло, серйозне обличчя, гаряча лінія. Все зроблено правильно, однак мозок пересічного громадянина сприймає їх як однакові. А отже, у більшості випадків менш відомий політик працює на імідж більш популярного.

Виборчо-агітаційна символіка В. Януковича мала статичний характер. Це пояснюється в першу чергу стабільністю його електорату. Минула виборна кампанія для нього пройшла під гаслами «Тому що…». Цього разу політтехнологи вирішили змінити передвиборчу риторику та додали трохи популізму, який є близьким українським виборцям. «Україна для людей» - таким є ключове гасло президентської кампанії В. Януковича. Ідея зрозуміла: захист інтересів широких народних мас. Це ключове гасло повністю відповідає поставленим вимогам до такого політичного продукту. Воно є коротким, максимально повторюваним, швидко запам'ятовується та легкозрозуміле. «Почую кожного», «Твоя думка важлива». Таким чином кандидат ніби наближався до виборців в психологічному плані, він демонстрував свою готовність йти з ними не просто на конструктивний діалог, але й навіть більше. Акцент на важливості думки пересічної людини повинен проектувати важливість і самої людини за перспектив влади В. Януковича [135].

Наступні гасла містять соціальну складову і є роз'ясненням того, що чекає людей після приходу до влади В. Януковича: «Пенсії вищі за прожитковий рівень», «Молоді - освіту і гарантоване працевлаштування», «Безпечні ліки, доступна медицина». Фірмовий знак Януковича - «стабільність» - цього разу супроводжував аргументи фінансового плану: «Стабільна гривня, збереження заощаджень».

Типовий технічний кандидат Василь Противсіх (псевдонім В. Гуменюк), чиє завдання - блефувати і заплутувати виборців, виступає «За життя без Я та Ю». Він репрезентує не лише підривну, а й блазенську місію - продемонструвати міру абсурду і межу самознищення, до якої наблизилася українська еліта. Якщо є попит на «противсіх», то не дивно, що з'явилася і ця пропозиція [145].

Відсутністю яскравої символіки, цікавих ідей, сенсів характеризуються виборні кампанії інших кандидатів. На даному етапі пересічному виборцю важко пригадати гасла чи іншу символіку виборних перегонів. Тому, можна сверджувати, що символи були використані не повною мірою, а значить - неефективно.

У виборах 2009-2010 рр. переважали гасла лаконічних форм, з чого слідує, що кандидати враховують досвід попередніх виборних кампаній і орієнтуються на вимоги політичного ринку.

Слід зазначити, що, не зважаючи на велику кількість саме політичних гасел у виборних перегонах на посаду Президента України 2010 р., не було зафіксовано жодного слогану, темою якого була б екологія та чистота довкілля, хоч це питання також завжди є актуальним і світова спільнота вважає, що в Україні сьогодні відбувається техногенна катастрофа. Проте можемо пояснити це тим, що результати попередніх числених парламентських виборів показали нерезультативність порушення саме цих проблем.

Часто український виборець сприймає гасла на бігбордах неадекватно, хитрі задуми політтехнологів не проходять, це підтверджує й директор Центру з інформаційних проблем територій НАН України П. Жук. Доказом є дослідження Центру, яке показало, що лише трохи більше одного відсотка опитаних мешканців Києва, Львова та Полтави довіряють гаслу «Вона працює»; 3 % - гаслу В. Януковича «Почую кожного», а лідером довіри з 30 % є гасло В. Ющенка: «Скасуємо депутатську недоторканість: закон один для всіх» [207].

Деякі позитивні тенденції ця виборна кампанія таки внесла, про що свідчив найвищий за всю історію виборів в Україні відсоток виборців, що проголосували «проти всіх» у II турі (4,4 % голосів - понад 1 млн. виборців) [216]. Ці факти продемонстрували, що: український електорат став вибагливіший і йому вже недостатньо гучних гасел і закликів; в українській електоральній масі нарешті з'явився доволі потужний прошарок (близько 20-25 %) справді думаючих і розсудливих громадян, для яких головними є не популістська програма й харизма лідера, а реалістичність програми та компетентність (професіоналізм) кандидата, необхідність змін, руху вперед, не пошук ворогів, а прагнення до ефективної та результативної співпраці.

Президентські вибори 2014 р. вперше проходили одночасно з воєнними діями, що зумовило їх нестандартність за формою і змістом. Характерною рисою виборчо-агітаційної символіки усіх кандидатів у президенти став вплив на неї контексту військових операцій в країні. Найбільш популярними виявились гасла, присвячені абстрактним змінам «Жити по-новому», цінностям відповідальності кожного за життя країни, побудови громадянського суспільства, єдності країни, миру, партнерству та дипломатії.

Лідер виборчих перегонів П. Порошенко став новим символом в українському політикумі. Революційн події Майдану призвели до того, що виборці переосмислили роль лідерів опозиції. Коли люди пережили потрясіння від подій у центрі Києва, стали свідками кривавих сутичок, вони відчули потребу у компромісному і миролюбному типі політика. П. Порошенко повною мірою відповідав цим критеріям. Він обрав доволі вдале гасло «Жити по-новому», в якому простежується бажання людини щось змінити. Недолік цього гасла в тому, що не вказано, як жити по-новому, і в сучасних умовах таке завдання вбачається нереальним. 

Виборчо-агітаційна символіка Ю. Тимошенко відзначалася цілеспрямованою агресією, тоді як в суспільстві існує більший попит на миротворців, ніж на воїнів. Її основним гаслом стала боротьба з олігархами, розрахована передусім проти П. Порошенка та російською агресією. Застарілі гасла Ю. Тимошенко, які є її звичним прийомом роботи на контрасті, не знайшли підтримки у населення.

Символіка С. Тігіпка мала поміркований характер, завдяки чому він прагнув збільшити свою підтримку на Півдні та в Центрі. Також кандидат у президенти намагався відновити бренд «Сильної України», який дозволив йому посісти третє місце на президентських виборах 2010 р. Політик використовував колористику своєї партії «Сильна Україна». Гасла «Сильний президент - сильна країна!» та «Піднімемо економіку - піднімемо і країну» максимально відповідають іміджу сильного політичного лідера. На відміну від інших кандидатів, С. Тігіпко не проявляв себе у миротворчій діяльності.

Позиція М. Добкіна розрахована виключно на електорат Харківської, Донецької та Луганської областей. Ключовим гаслом є економічне процвітання в єдиній країні. Однак, у країні, на території якої ведуться бойові дії, таке гасло втрачає актуальність.

Грубістю та радикальною манерою спілкування позначився О. Ляшко. Його гасла: «Не віддам країну, влада гнила…усіх на вила» черговий раз підкреслюють хуліганський стиль в політиці. Скромним використанням виборчо-агітаційної символіки відзначилися А. Гриценко, О. Богомолець, О. Тягнибок. Гасла О. Богомолець є найбільш загальними і мають популістський характер. О. Тягнибок піднімає старе гасло «Свободи»: «Плекаймо українську силу», яке втратило свою гостроту.

В цілому використання виборчо-агітаційної символіки мало млявий характер. Це пов'язано з ускладненням умов виборчого процесу та наявністю одноосібного лідера виборчих перегонів. Розміщення агітаційних наметів з партійною символікою, сувенірна продукція використовувалися в поодиноких випадках. У більшості кандидатів гасла були відірвані від реальних дій, а декларовані політиками обіцянки, не збігалися з очікуваннями виборців.