Виборча інженерія як інструмент забезпечення політичної консолідації у демократичному суспільстві

2) існування лише одного загальнонаціонального списку партій. Такий різновид пропорційної системи є рідкістю у світовій практиці, адже суттєво обмежує зв'язок виборців із партіями під час виборчого процесу. За такої моделі виборці з усієї країни змушені вибирати з-поміж єдиних списків партій, які з об'єктивних причин не можуть враховувати специфіку окремих регіонів. У підсумку партії здебільшого просто відмовляються від формування такого списку, що представляв би різні регіони країни.

Поєднання мажоритарної та пропорційної моделей в змішану систему, за якою проводилося найбільше - чотири - виборчих кампанії, в українських умовах призводить до посилення їх негативних рис, а не виникнення синергетичного ефекту від поєднання їх переваг. Досвід функціонування змішаної виборчої системи в Україні вказує на три основні проблеми, які необхідно розв'язати в процесі її зміни. По-перше - диспропорційний характер мажоритарної системи простої більшості, яка призводить до втрати невиправдано великої частки голосів виборців, викривлюючи таким чином представлення інтересів громадян у парламенті. По-друге - вразливість виборчого процесу в мажоритарних одномандатних округах до різного роду порушень, передусім зловживань адміністративним ресурсом і підкупу виборців, які серйозно порушують чесний і вільний характер виборів. По-третє - погану якість і низький рівень підзвітності депутатів, обраних за пропорційною системою із закритими списками, внаслідок того, що виборці не мають можливості обирати конкретних кандидатів усередині партійних списків. На три вказані проблеми звертають увагу більшість українських експертів із виборчих питань, тому наразі в експертному середовищі існує консенсус з приводу необхідності їх вирішення. На нашу думку, варто додати ще й четверту проблему - право самовисуванців брати участь у виборах, що призводить в українських реаліях до обману виборців, безвідповідальності майбутніх «незалежних» депутатів і розпорошення депутатського корпусу.

Як свідчать соціологічні опитування, виборці України не мають однозначної відповіді на те, яка виборча система є найкращою. Напередодні позачергових виборів у 2007 році у країні було проведено по дві виборчі кампанії за мажоритарною, змішаною та одна - за пропорційною системою, яка до певної міри сприяла виникненню парламентської кризи. Не виключено, що віддаленість у часі, відносна політична стабільність 1990-х років сприяла тому, що близько 30% виборців надають перевагу мажоритарній системі. Другу позицію посідає змішана, а третю - пропорційна системи (див. Табл. 3).

Таблиця 3. Яку систему виборів до Парламенту Ви вважаєте найкращою для України? (динаміка, 2001-2007)

	Роки
	2001	2004	2006	2007
Мажоритарну (коли всі депутати обираються у територіальних округах - один депутат від одного округу)	32.3	25.2	33.5	33.2
Пропорційну (коли Парламент обирається лише за партійними списками)	5.4	11.3	13.6	15.4
Змішану (коли частина депутатів обирається за партійними списками, а частина по територіальних округах)	26.8	30.0	23.8	26.9
Важко відповісти	35.5	33.5	29.1	24.6
Опитування проводилося соціологічною службою Центру Разумкова з 1 по 10 вересня 2007 року

Досвід проведення двох виборів за пропорційною системою додав їй прихильників та зрівноважив з мажоритарною (майже по 37% виборців виступають за пропорційну і мажоритарну системи). Популярність змішаної системи впала до 24%, що, однак не завадило прийняти закон про вибори народних депутатів саме за такою схемою (див. Табл.. 4).

Таблиця 4. Ставлення до виборчої системи

Яка система виборів до Верховної Ради України найкраща, на Вашу думку?	%
Пропорційна система з закритими списками	5,7
Пропорційна система з відкритими списками	31,3
Мажоритарна система	37,4
Змішана система	24
Не змогли відповісти	1,6

Післявиборні опитування, проведені Фондом «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» та соціологічною службою Центру Разумкова виявили цілу низку цікавих фактів і нових тенденцій, які необхідно взяти до уваги усім суб'єктам виборчої інженерії. Абсолютна більшість виборців (73%) вважають, що зробили на виборах правильний вибір [1]. Серед виборців парламентських партій задоволені своїми партіями виборці Опозиційного блоку (88%), партії «Самопоміч» (82%), Народного Фронту» (75%), «Батьківщини» (75%), Радикальної партії Олега Ляшка (75%), Блоку Петра Порошенка (68%). Проте й виборці партій, які не пройшли до Верховної Ради, вважають, що їхній вибір був правильний: Комуністичної партії (95%) та «Свободи» (86%). А найбільше впевнені в правильності свого волевиявлення ті, хто пішов на вибори та зіпсував виборчий бюлетень (98%).

Хоча майже третина виборців воліла б мати мажоритарну виборчу систему, однак майже половина з них - 47% - не знає, хто був обраний депутатом у їхньому окрузі (знають 52%), тобто за «мажоритарною». Серед тих, хто брав участь у виборах Верховної Ради, відсоток тих, хто знає свого депутата, дещо вищий - 61%, але не знає свого обраного депутата теж чимало - 39%. Абсолютна більшість населення (79%), не залежно від політичних уподобань, не знають, як саме вони могли б зв'язатися з депутатом, обраним по їхньому округу.

Певний час досить гострою була дискусія щодо скасування у бюлетенях пункту «проти всіх», який в умовах мажоритарної системи абсолютної більшості 1998 році призводив до перевиборів, а в умовах посилення авторитарних тенденцій в країні розглядався як можливість висловити негативну оцінку діям влади. Так, станом на 2011 рік більшість виборців воліли б мати можливість проголосувати проти всіх (див. Табл.. 5).

Таблиця 5. Ставлення до можливості відміни пункту «проти всіх»

Чи потрібно прибрати з бюлетенів на парламентських виборах пункт «не підтримую жодного кандидата» (пункт «проти всіх»)?	%
Так	19,4
Ні	68,8
Не змогли відповісти	11,8

Виборці також не мають однозначної думки щодо заборони виборчих блоків, які, з одного боку, розмивають політичну відповідальність їх учасників, а з іншого - дають можливість з'явитися новим обличчям у парламенті (див. Табл. 6).

На нашу думку, саме намагання не допустити нових конкурентів зумовило заборону партіям об'єднуватися у виборчі блоки, закріплену у чинному законі про вибори народних депутатів.

Таблиця 6. Ставлення до можливої заборони виборчих блоків

Чи підтримуєте ви заборону участі у виборах до Верховної Ради України виборчих блоків кількох партій?	%
Так	36,6
Ні	39,3
Не змогли відповісти	27,2

Отже, сучасна модель виборчої системи в Україні практично не враховує побажань виборців: мажоритарну модель підтримує майже третина виборців, а змішана посідає третю позицію (майже кожен п'ятий), відсутня можливість голосувати проти всіх та участь виборчих блоків у перегонах. Це свідчить про прагнення громадян до чіткості і зрозумілості виборчих правил, простота яких не тотожна справедливості перерахунку голосів у мандати народних депутатів. Свій внесок зробила недосконалість процедури проведення виборів за пропорційною системою, насамперед це стосується закритості партійних списків, що обмежують вплив громадян на персональний склад законодавчого органу. Така відірваність від побажань виборців свідчить про домінування інтересів політичних партій у ході реформування виборчої системи. Також слід пам'ятати і про те, що майже половина з виборців не знає, хто був обраний депутатом у їхньому окрузі за «мажоритарною» в 2014 році.

За час свого функціонування мажоритарна та пропорційна системи продемонстрували свої недоліки. Передусім це стосується мажоритарної моделі: по-перше, вона суттєво викривлювала репрезентативність голосування, не враховуючи велику частину голосів виборців (часто - понад 50%) під час визначення переможців в одномандатних округах; по-друге, вона відкривала дорогу до парламенту самовисуванцям, які зазвичай приховували свою політичну приналежність і розмивали партійне представництво в парламенті; по-третє, вона створювала сприятливі умови для порушень законодавства під час виборчого процесу. Іншими словами, вона не сприяла ні репрезентативності депутатського корпусу, ні ефективності роботи парламенту.

Пропорційна модель була придатнішою для реалізації цих завдань, оскільки сприяла більш справедливому розподілу депутатських місць та краще структурованому парламенту. Однак і вона мала свої прорахунки, які випливали з закритого характеру партійних списків й існування лише одного загальнодержавного виборчого округу. Перше призводило до неможливості виборців визначати депутатів від партій, за які вони голосували, і низької якості депутатського складу Верховної Ради України. Друге мало наслідком відірваність партійних списків від регіональних особливостей і слабший зв'язок партій із власними виборцями.

Виборча інженерія не зводиться до вибору способу розподілу депутатських мандатів, а й потребує якісного законодавчого регулювання усього виборчого процесу, уніфікації та кодифікації усіх нормативно-правових актів, що стосуються виборів. Як зазначає О. Волощук, саме в процесі кодифікації можливе усунення дублювання та суперечностей між чотирма основними виборчими законами в Україні [25, с. 77].

2 листопада 2010 року Президентом було створено Робочу групу з питань удосконалення законодавства про вибори (ліквідовану у вересні 2014 року), що мала привести у відповідність до загальновизнаних міжнародних демократичних стандартів виборче законодавство з метою прискорення його кодифікації. До її складу увійшли представники різних державних інституцій, парламентарі, представники громадянського суспільства, науковці, українські правники та експерти з конституційного права, які у вересні 2011 року представили відповідний проект. Він передбачав повернення до змішаної виборчої системи, яка застосовувалася в Україні в 1998 та 2002 роках і частково враховував рекомендації й зауваження Венеціанської комісії та ОБСЄ/БДІПЛ. До зауважень, які не можуть бути враховані у законопроекті, вони віднесли впровадження пропорційної виборчої системи на основі відкритих списків і створення регіональних виборчих округів. На думку вітчизняних експертів, Кодекс належної практики у виборчих справах, ухвалений Венеціанською комісією у 2002 році, не містить застережень щодо порядку висування кандидатів на виборах та характеру виборчої системи, тобто це є внутрішньою справою країни [100]. Кодекс належної практики у виборчих справах, ухвалений Венеціанською комісією на її 52 пленарній сесії (Венеція, 18-19 жовтня 2002 року), не містить застережень щодо порядку висування кандидатів на виборах та характеру виборчої системи. Це є внутрішньою справою країни. Також не була врахована рекомендація щодо скорочення терміну тривалості проживання на території України, що є надмірним і непотрібним, оскільки передбачено ст. 76 Конституції України, яка визначає кваліфікаційні вимоги до кандидата в депутати.

Загалом, на думку міжнародних експертів, цей законопроект не враховував положенням резолюції ПАСЕ від 10 жовтня 2010 року [137] і довгострокових рекомендацій Венеціанської комісії та ОБСЄ/БДІПЛ про необхідність кодифікації усіх правил, що регулюють вибори, в єдиний виборчий кодекс для того, щоб гарантувати уніфікованість процедур, які застосовуються на виборах всіх рівнів.

Головною причиною для занепокоєння з боку міжнародних експертів став брак консультацій з опозиційними партіями та громадянським суспільством щодо змінення виборчої системи, встановлення прохідного бар'єру та заборона блоків. На їх думку впровадження цих фундаментальних змін у виборчу систему без широкого громадського обговорення та консультацій ставить під загрозу легітимність законопроекту без огляду на те, яким чином він імплементуватиметься [124].

Серед недоліків законопроекту також вказувалося:

- відсутність чітких критеріїв та термінів для визначення меж виборчих округів;

- відсутність чіткого визначення можливості оспорювання результатів виборів;

- відсутність надання до і після виборів повної інформації про джерела фінансування кампанії та суми фінансових внесків, а також про статті і суми видатків в рамках кампанії. Також не передбачено ефективних пропорціональних та стримуючих санкцій за порушення положень щодо фінансування виборчих кампаній;

- обмеження свободи слова;

- збереження максимальної кількості виборців, які можуть голосувати на виборчій дільниці, на рівні 2,5 тисячі осіб (її перегляд у бік зменшення потребуватиме відповідного збільшення витрат на проведення виборів та пошуку нових приміщень для розміщення дільничних виборчих комісій та проведення голосування).

Зарубіжні експерти визнавали, що обрання виборчої системи є суверенним правом кожної держави; однак, вона має обиратися та погоджуватися в рамках широких та відкритих обговорень а парламенті за участю всіх політичних сил. А зміна системи не має сприйматися такою, що підриває довіру виборців, політичних партій та громадянського суспільства до виборчого процесу.

У 2014 році Місія ОБСЄ/БДІПЛ зі спостереження за позачерговими виборами народних депутатів України висловила низку рекомендацій щодо реформування виборчого законодавства України [84, с. 36]. Серед першочергових рекомендацій вказувалося:

- розглянути можливості для проведення комплексної виборчої реформи, яка б гармонізувала виборче законодавство, регулюючи всі види виборів та включаючи інші невраховані попередні рекомендації ОБСЄ/БДІПЛ та Венеціанської комісії. Зокрема, у рамках реформування мають бути скасовані необґрунтовані обмеження прав кандидатів, а також обмеження свободи мандату. Обмеження щодо створення виборчих блоків може бути скасоване, щоб посилити змагальність у виборчому процесі та забезпечити ширше представлення в парламенті. Виборча реформа має бути проведена завчасно до наступних виборів, а сам процес має бути прозорим і всеохоплюючим;

- приділити серйозну увагу запровадженню заходів, спрямованих на посилення прозорості процесу внесення даних на рівні окружних виборчих комісій;

- внести поправки до законодавства, які б не дозволяли відмовляти у розгляді скарг з підстав невідповідності формату, а виборчі комісії мають забезпечувати повний та неупереджений розгляд по суті всіх скарг, поважаючи право на ефективний правовий захист.

Слід зазначити, що деякі спеціалісти виступають проти Виборчого кодексу, який би закріпив єдиний підхід до складання списків виборців, визначення критеріїв формування виборчих округів та виборчих комісій, встановлення результатів виборів, процедури їх оскарження, регламентації участі у них різних суб'єктів політики тощо. Вони вважають, що, по-перше, окремий Закон «Про вибори народних депутатів України» дає можливість значно детальніше врегулювати всі стадії виборчих правовідносин, аніж виборчий кодекс; по-друге, виборча система з виборів до Верховної Ради України постійно змінюється через відсутність у політичної еліти розуміння оптимальної виборчої системи; по-третє, необхідно враховувати рівень правової культури організаторів виборів та виборців [133, с. 99-100].

Ми погоджуємося з думкою О. Марцеляка, що кодифікація вітчизняного виборчого законодавства уже назріла і має відбуватися шляхом визначення [66, с. 66]:

- загальної частини, яка б охоплювала «рамкові» норми, що стосуються регулювання загальних, принципових питань виборів, пов'язаних з реалізацією громадянами своїх виборчих прав, вибором типу виборчої системи, демократичністю проведення виборів;

- особливої частини, норми якої регулювали б специфіку проведення виборів Президента України, народних депутатів України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад, сільських, селищних та міських голів.

Є. Єфграфова та П. Євграфов вважають, що парламент не здатний підготувати й прийняти виборчий закон, який відповідав би всім вимогам міжнародно-правових стандартів і був здатний забезпечити вільні вибори та вільне волевиявлення громадян. Тому для уникнення складнощів і суперечок, законопроект про вибори до парламенту України було доцільно винести на всеукраїнський референдум. У такому разі народ сам вирішить, за якими правилами він як єдине джерело влади в країні формуватиме представницькі органи публічної влади. Тим більше, що відповідно до ст. 72 Конституції України такий референдум може бути проголошений за народною ініціативою, що було б цілком логічним [39].

Вважаємо, що прийняттю Виборчого кодексу повинно передувати внесення змін до Конституції України, які б закріпили в Основному законі конкретну модель виборчої системи. Такий крок орієнтував би політичні партії на вибір довгострокових стратегій, гарантував би незмінність правил гри для учасників політичного процесу на тривалий період часу через ускладнену процедуру зміни положень Конституції, сприяв би політичній консолідації завдяки більшій прогнозованості результатів виборів.

Основним завданням виборчої інженерії, що має за мету сприяння політичній консолідації в умовах парламентсько-президентської республіки доцільною є відмова від мажоритарної системи виборів та перехід до пропорційної системи з відкритими списками.

Враховуючи вітчизняний та зарубіжний досвід, можна зробити висновок, що для переважної більшості опозиційних партій в Україні, вигідною є пропорційна виборча система з 3% виборчим бар'єром. Для електорату пропорційна система забезпечує меншу втрату голосів, тобто більш справедливе представництво інтересів виборців. Однак «закриті списки» зумовлюють втрату зв'язку між депутатом та його виборцями. Пропорційна система з відкритими списками дозволяє виборцям більшою мірою впливати на формування депутатського корпусу ? голосувати не лише за партію, а й змінювати розташування кандидатів у списку.

Деякими експертами обгрунтовуться необхідність впровадження пропорційної системи з регіональними відкритими списками. Згідно з нею, виборці матимуть змогу голосувати за списки партій, які ті висувають у межах регіональних округів, і вибирати конкретного кандидата зі списку партії, якого вони хочуть бачити депутатом. Це дозволить посилити зв'язок партій і їхніх кандидатів із виборцями, спонукати виборців відповідальніше підходити до свого голосу та підвищувати рівень власної виборчої активності, а також покращити якість депутатського корпусу.

Ще одна модель виборчої системи, яка враховує інтереси регіонів, представлена Ю. Ключоковським. На його думку в ході модифікації виборчої системи слід 1) зберегти такі позитивні риси чинної пропорційної виборчої системи, як простота і стимулювання концентрації політичного спектру; 2) підвищити ступінь зв'язку між депутатами і виборцями, ступінь впливу самих виборців, а не лише суб'єктів номінації кандидатів, на персональний склад майбутнього парламенту [46, с. 8]. Тому спосіб встановлення результатів виборів та визначення обраних депутатів має проходити через три етапи [46, с. 8-9]:

І - повністю повторює пропорційну виборчу систему, що уже застосовувалася.

ІІ - змінює автоматичне вказання обраних та підвищити рівень персоніфікації голосування, посилити зв'язок між виборцями та депутатами. Для цього територія загальнодержавного виборчого округу ділиться на певну кількість виборчих регіонів із приблизно однаковою кількістю виборців у них. У кожному такому регіоні партія (блок) на центральному рівні висуває свій (регіональний) список кандидатів із встановленою законом максимальною кількістю кандидатів у них. На другому етапі ці регіональні списки однієї партії (блоку) конкурують між собою в межах партії (блоку), а не із списками інших партій.

ІІІ - визначаються особи, обрані депутатами, що може проходити двома способами: 1) використовуються жорсткі регіональні списки, коли порядок кандидатів у регіональних списках визначається при висуванні й не може бути змінений за підсумками голосування; 2) впровадженням голосування з преференціями, при якому виборець, голосуючи за певну партію (блок), може одночасно проголосувати (віддати преференцію) за одного кандидата із списку цієї ж партії чи блоку (безвідносно до його порядкового номера у списку). У такому разі у першу чергу обраними вважаються ті кандидати з відповідного списку, які отримали найбільше персональних голосів виборців на свою підтримку. Якщо ж після вичерпання преференцій залишаються нерозподілені мандати, їх отримують кандидати у порядку черговості у виборчому списку.

Однак, на нашу думку, переходити до змістовної дискусії щодо введення географічної (регіональної) прив'язки у систему виборів до парламенту є передчасним. Детальний аналіз результатів місцевих виборів 2015 року за новою виборчою системою повинен дати відповідь на питання: наскільки задоволені члени територіальних громад складом і діяльністю своїх представницьких органів, як партії справляються із виконанням своїх функцій на місцевому рівні. Якщо політичним партіям вдається успішно пройти випробування місцевими виборами, то лише тоді можна говорити про необхідність представництва регіональних інтересів на загальнонаціональному рівні.

Еволюційний процес реформування виборчої системи в Україні ще не закінчено, і, безперечно, можна стверджувати, що і надалі політичні партії будуть відігравати ключову роль в майбутніх змінах виборчого законодавства. Одним з шляхів запобігання використання партіями інституту виборів як інструменту в боротьбі за владу може стати прийняття Виборчого кодексу, в якому буде записана норма, що забороняє вносити зміни за рік до виборів та закріплення деяких виборчих норм в Основному Законі України. У більшості конститицій країн-членів Європейського Союзу закріплені не лише міжнародні виборчі стандарти, а конкретна система виборів до вищих представницьких органів державної влади [20, с. 6].

Виборча система в Україні є досить мінливою, що, з одного боку, обмежує горизонт стратегічного планування політичних партій виборчим циклом, а з іншого - сприяло накопиченню достатнього емпіричного матеріалу для того, щоб зробити виважений вибір моделі виборчої системи, що враховує як національні особливості, так і недоліки мажоритарної та пропорційної систем у наших умовах.

Така виборча непослідовність має негативний вплив на процеси політичної консолідації в державі, оскільки непевність щодо незмінності правил гри у довгостроковій перспективі змушує політичних акторів орієнтуватися на досягнення короткострокових цілей, послуговуватися міркуваннями політичної кон'юнктури, а не прагнути до координації зусиль різних політичних сил для реалізації фундаментальних реформ, необхідних для пришвидшення процесів державотворення.

Відсутність сталості у виборчих правилах не в останню чергу зумовлена вузьким розумінням виборчої інженерії - як інструменту формування бажаного складу представницького органу влади. Постійна зміна балансу між політичними силами змушувала їх керуватися виключно егоїстичними інтересами - збільшенням кількості власних мандатів та ослабленням електоральної конкуренції шляхом встановлення додаткових бар'єрів для партій, що перебувають поза стінами парламенту. Те, що така стратегія призводить до ерозії демократичних інститутів та, зрештою, делегітимізує інститут політичних партій як таких, до уваги не береться. У підсумку ми маємо низький рівень довіри як до Верховної Ради, органів державної влади, так і політичних партій, що час від часу виливається у масштабні громадські заворушення.

Практика постійних змін виборчого законодавства напередодні виборів є хибною, негативно впливає на виборчий процес, результати виборів та процес політичної консолідації у країні. Такий підхід до перегляду законодавства породжує низку негативних наслідків: порушення стабільності бюджетного законодавства; необхідність нагального перегляду законодавства у суміжних сферах; необхідність перепідготовки членів виборчих комісій та офіційних спостерігачів на виборах, юристів виборчих штабів; роз'яснення новел виборчого законодавства виборцям тощо. Більше того, часта та необґрунтована зміна виборчого законодавства не відповідає міжнародному принципу стабільності виборчої системи та створює сприятливі передумови для зловживань під час виборчих кампаній.

Розуміння виборчої інженерії, як науки пошуку балансу між максимальним представництвом інтересів та збереженням високого ступеня керованості, створення передумов для політичної консолідації у державі сприяє переосмисленню значення виборчої та партійної системи для розвитку суспільства та процесів державотворення.

В українських реаліях застосування мажоритарної моделі простої більшості має протилежний наслідок - замість укрупнення парламентських партій вона призводить до фрагментації парламенту. Пропорційна система виборів краще враховує абсолютну більшість голосів виборців, сприяє консолідації парламенту шляхом зменшення кількості парламентських партій та усуненню категорії самовисуванців, створює передумови для знаходження консенсусу між громадянами з різними ідеологічними уподобаннями. Поєднання мажоритарної та пропорційної моделей в змішану систему, за якою проводилися чотири виборчих кампанії, в українських умовах призводить до посилення їх негативних рис, а не виникнення синергетичного ефекту від поєднання їх переваг.

З точки зору посилення політичної консолідації у суспільстві особливе значення має належне законодавче забезпечення виборчого процесу, яке повинне враховувати довгострокові цілі державотворчого процесу, особливості соціальної структури українського суспільства, накопичений вітчизняний та зарубіжний досвід виборчої інженерії.

Висновки

електоральний інституціоналізм політик виборчий

1. Виборча інженерія - сукупність виборчих правил, що мають за мету зміцнення демократичних інститутів шляхом перетворення інтересів виборців у ефективну діяльність органів державної влади, створення умов для посилення політичної консолідації у демократичному суспільстві. Політична консолідація - це процес узгодження інтересів різних соціальних груп та політичних сил для визначення спільних цінностей та загальноприйнятих правил гри, формування спільного бачення подальшого розвитку держави, координації зусиль для досягнення спільних цілей, утвердження консенсусу між політичними акторами задля ефективного і стабільного функціонування політичних інститутів.

Завданням виборчої інженерії, яка не зводиться до механістичного вибору моделі виборчої системи, здатної продукувати визначені об'єктивні цілі, є консолідація інтересів громадян та створення сприятливих умов для управління суспільними процесами, що позитивно впливатиме на зміцнення демократичних інститутів. Необхідність врахування історичного досвіду, політичних традицій, соціальних розмежувань визначають специфіку виборчої системи у конкретній країні.

2. Дослідження масових систем голосування проводилися в рамках трьох теоретичних традицій: математичної, інституціоналістської та соціального детермінізму. Історично першим сформувався математичний підхід, оскільки суть виборів зводиться до того, як саме голоси виборців перетворюються на мандати осіб, які представляють інтереси громадян. Цей напрям згодом став частиною математичної економіки і заклав підвалини теорії суспільного вибору, теорії публічного вибору і просторової теорії, теорії ігор.

Другий і третій підходи представлені інституціоналістами і соціальними детерміністами. Інституціоналісти вважають, що саме партійні системи визначають виборчі системи, а не навпаки, а соціальні детерміністи акцентують увагу на важливості врахування соціальних розмежувань, які мають вирішальний вплив на виборчу та партійну системи у конкретній країні.

3. У ході еволюції авторитарних режимів вибори відіграють важливу роль у переході від закритого авторитарного режиму до гегемоністського, змагального авторитаризму, виборчої демократії та встановлення ліберального демократичного режиму. Гегемоністський режим утворюється в результаті проведення регулярних мінімально змагальних виборів, є найбільш поширеним і стабільним транзитним режимом, який з незначною ймовірністю трансформується швидше у змагальні авторитарні, ніж у закриті режими. Це пов'язано не так із дискредитацією цього демократичного інституту шляхом обмеження конкуренції, маніпулювання законодавством з боку авторитарного лідера, скільки з визнанням необхідності налагодження мінімального зворотного зв'язку між соціумом та органами державної влади шляхом виборів. Чим вільнішими, конкурентнішими і чеснішими є вибори, тим більш нестабільний політичний режим утворюється, який згодом еволюціонує у напрямку електоральної демократії.

4. Консолідаційний потенціал виборчої інженерії найбільш яскраво проявляється у застосуванні виборчих систем, що сприяють зменшенню міжетнічної напруги у суспільстві, згладжуванню соціальних розмежувань та активізації взаємодії між різними соціальними групами та політичними акторами. З огляду на поліетнічний склад населення України та задля врегулювання міжетнічних відносин найбільш оптимальною виборчою системою, яка дає більші можливості для представництва етнічних меншин та створює умови для їх інтеграції в суспільство, є система єдиного перехідного голосу, впровадження якої повинно відбуватися лише після широкого обговорення усіма зацікавленими сторонами.

5. Основні суб'єкти виборчої інженерії представлені громадянами, політичними партіями, представниками судової гілки влади та зовнішніми акторами. Можливості громадян щодо впливу на процеси виборчої інженерії досить обмежені і зводяться в основному до: 1) методів прямої демократії - громадські слухання та референдуми; 2) участі у спеціальних незалежних комісіях; 3) використання неспеціалізованих правових інстанцій; 4) співробітництва з парламентськими комітетами; 5) участі у внутрішньопартійних, міжпартійних та парламентських дискусіях. Найбільш впливовими є політичні партії, інтереси яких у зміні виборчої системи не зводяться до простої максимізації місць у законодавчому органі. Органи судової влади є пасивними суб'єктами, роль яких в ідеальній моделі зводиться до запобігання домінуванню інтересів політичних еліт (політичних партій) над інтересами громадян. Роль зовнішніх акторів має тенденцію до зростання і має особливе значення для перехідних суспільств.

6. Основними бар'єрами на шляху впровадження виборчих реформ є правовий, політичний та соціально-культурний. Завдяки правовому бар'єру інституційний статус-кво має пріоритет над реформами, а закріплення на конституційному рівні принципів та окремих аспектів порядку проведення виборів має два пояснення. По-перше, це свідчить про визнання на вищому державно-правовому рівні їх важливості у житті держави і суспільства, надає зазначеним приписам більшої вагомості, обов'язкового до виконання характеру, що є вельми важливим у реалізації громадянами свого виборчого права, їх участі в управлінні державою. По-друге, запобігає частим маніпуляціям виборчим законодавством, насамперед з боку політичних еліт.

Політичний бар'єр вимагає від партій вироблення довгострокової стратегії поведінки та врахування інтересів інших політичних акторів. Соціально-культурний бар'єр вимагає врахування соціальної структури суспільства, менталітету виборців та особливостей історичного розвитку.

7. Традиційно явка на виборах вважається найбільш адекватним інструментом вимірювання ступеня задоволення громадян діяльністю органів державної влади та політичних партій і відповідно показником рівня демократичного розвитку як у стабільних, так і молодих демократіях. Однак слід удосконалювати методику визначення коректного голосування, яка передбачає врахування наявності передумов для прийняття виборцем раціонального, а не емоційного рішення на виборчій дільниці. Виходячи з цього, завданням виборчої інженерії є мотивування громадян до прийняття виваженого рішення, а не створення ілюзії участі у процесі прийняття рішень.

8. Сучасна модель виборчої системи в Україні практично не враховує побажань виборців. Перевагу мажоритарній системі віддала майже третина виборців, а змішана посідає третю позицію (майже кожен п'ятий), з можливістю голосувати проти всіх та участі виборчих блоків у перегонах. Це свідчить про прагнення громадян до чіткості й зрозумілості виборчих правил, простота яких не тотожна справедливості перерахунку голосів за мандати народних депутатів. Також вплинула недосконалість процедури проведення виборів за пропорційною системою, насамперед це стосується закритості партійних списків, що обмежують вплив громадян на персональний склад законодавчого органу. Така відірваність від побажань виборців свідчить про домінування інтересів політичних партій у ході реформування виборчої системи.

9. Враховуючи наявність соціального розколу в Україні, що має чіткий географічний вимір (схід-захід), мажоритарні елементи виборчої системи лише поглиблюють його, не створюючи умов для поступового згладжування суперечностей між представниками різних регіонів країни. За наявності гострих розмежувань всередині країни перемога однієї з політичних сил за мажоритарної системи виборів означає рух у бік, неприйнятний для значної частини виборців, які підтримали іншу партію. Така політика лише поглиблює прірву між різними частинами країни, а на чергових виборах політичні сили прагнутимуть до реваншу або утримання влади, що виключає можливість виваженого діалогу щодо шляхів розвитку країни, перешкоджає політичній консолідації соціуму. Тому для України більш прийнятна пропорційна виборча система з трьохвідсотковим виборчим бар'єром з відкритим списком, яка забезпечує більш справедливе представництво усіх соціальних груп та дає змогу виборцям більшою мірою впливати на формування депутатського корпусу ? голосувати не лише за партію, а й змінювати розташування кандидатів у списку. При цьому, введення регіональної складової (регіональні виборчі списки, утворення регіональних виборчих округів тощо) у виборчу систему на даному етапі вважаємо недоцільним через недостатній рівень політичної консолідації.

10. Одним із шляхів запобігання використанню партіями інституту виборів як інструмента в боротьбі за владу є систематизація виборчого законодавства шляхом прийняття Виборчого кодексу, який уніфікує діюче законодавство, зокрема закони України «Про вибори народних депутатів України», «Про вибори Президента України», «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад і сільських, селищних, міських голів», «Про Центральну виборчу комісію», «Про Державний реєстр виборців» тощо. Це закріпить єдиний підхід до складання списків виборців, чіткі критерії формування виборчих округів та виборчих комісій, механізм встановлення результатів виборів і процедуру їх оскарження, регламентує участь у виборах різних суб'єктів політики та визначить їх відповідальність за порушення встановлених норм. Політичній консолідації суспільства та зміцненню демократичних інститутів сприятимуть положення Виборчого кодексу, що гарантуватимуть права громадян України на участь у виборах, регламентуватимуть проведення виборчих кампаній (їх фінансування, агітаційну діяльність кандидатів, здійснення контролю за дотриманням суб'єктами виборчого процесу законодавства тощо) та встановлюватимуть чіткі механізми вирішення спорів. Прийняттю Виборчого кодексу повинно передувати внесення змін до третього розділу Конституції України, які закріплять певний тип виборчої системи, що ускладнить маніпуляції з виборчим законодавством.

Література

1. 100 днів після виборів: громадська думка післявиборчого опитування [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.dif.org.ua/ua/publications/press-relizy/fnfgfgnfgnfgffg.htm.

2. Адашис Л. І. Політичні партії як суб'єкти виборчого процесу на виборах народних депутатів України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: 12.00.02 / Л. І. Адашис; Харк. нац. ун-т внутр. справ. - Х., 2010. - 20 с.

3. Афанасьєва М. Виборча інженерія: до постановки питання / М. Афанасьєва // Юридичний вісник. - 2010. - № 4. - С. 43 - 49.

4. Афанасьєва М. Призначення виборів Президента України - складова виборчої інженерії / М. Афанасьєва // Юридичний вісник. - 2011. - № 2. - С. 69 - 74.

5. Афанасьєва М. Суб'єктивація та суб'єктивізм у виборчій інженерії / М. Афанасьєва // Актуальні проблеми держави і права: збірник наукових праць. - Одеса: Юридична література, 2011. - Вип. 60. - С. 281 - 287.

6. Ахременко А.С. Социальные размежевания и структуры электорального пространства России / А.С. Ахременко // Общественные науки и современность. - 2007. - № 4. - С. 80 - 92.

7. Базів В.А. Партії в політичній системі перехідного періоду: українська практика і світовий досвід: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук: 23.00.02 / В.А. Базів; Львів. держ. ун-т ім. І.Франка. - Л., 1999. - 18 с.

8. Бебик В.М. Політологія для політика і громадянина / Бебик В.М. - К.: МАУП, 2003. - 424 с.

9. Бебик В.М. Менеджмент виборчої кампанії: ресурси, технології, маркетинг: навч.-метод. посіб / Бебик В.М. - К.: МАУП, 2001. - 144 с.

10. Бевз Т. Трансформація виборчої системи в умовах української політичної дійсності / Т. Бевз // Наукові записки ІПіЕНД. - 2010. - № 6 (50). - С. 6-17.

11. Бессонов Б.Н. «Критический рационализм»: философия и политика: [анализ концепций] / [Б.Н. Бессонов и др.]. - М.: Мысль, 1981. - 309 с.

12. Білоусов С.А. Об'єктивна основа і суб'єктивні фактори електорального вибору населення в умовах суспільства, що трансформується (на матеріалах Південно-Східного регіону України): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук: 23.00.02 / С.А. Білоусов; НАН України. Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького. - К., 2002. - 19 с.

13. Богашева Н.В. Еволюція виборчого законодавства України (1989 - 2006 роки): Деякі аспекти / Богашева Н.В., Ключковський Ю.Б., Колісецька Л.В. / Національний ун-т «Києво-Могилянська академія»; Інститут виборчого права. - К.: ПЦ «Фоліант», 2006. - 146 с.

14. Бойко О.Ю. Особливості трансформації партійної системи України за роки незалежності: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук: 23.00.02 / О.Ю. Бойко; Чернів. нац. ун-т ім. Ю.Федьковича. - Чернівці, 2005. - 20 с.

15. Боринська О.Л. Роль виборів у процесі політичної трансформації пострадянських держав: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук: 23.00.02 / О. Л. Боринська; Східноукр. нац. ун-т ім. В. Даля. - Луганск, 2010. - 21 с.

16. Бродовская Е.В. Базовые типы партийной консолидации на посткоммунистическом пространстве / Е.В. Бродовская, М.А. Варфоломеев // Научные ведомости БелГУ. - 2011. - № 1. - С. 178 - 189. (Серия: История. Политология. Экономика. Информатика.)

17. Булыко А.Н. Большой словарь иностранных слов. 35 тысяч слов / Булыко А.Н. - М.: «Мартин», 2006 - 704 с.

18. Великая Н.М. Идейно-политические основания и механизмы политической консолидации современного российского общества: автореф. дис. на соискание науч. степени д-ра полит. наук: спец. 23.00.02 «Политические институты, этнополитическая конфликтология, национальные и политические процессы и технологии» / Н.М. Великая. - Саратов, 2005. - 34 с.

19. Вибори 2006. Умови, суб'єкти, наслідки [аналітична доповідь Центру Разумкова] // Національна безпека і оборона. - 2006. - № 10. - С. 2 - 36.

20. Вибори в Європейському Союзі / [Безп'ятчук Ж., Євгеньєва А., Ковриженко Д. та ін.]; за ред. Д.С. Ковриженка. -- К.: ФАДА: ЛТД, 2006. - 155 с. - (Лабораторія законодавчих ініціатив).

21. Вибори народних депутатів України 2012 / ЦВК [Електронний ресурс]. ? Режим доступу: http://www.cvk.gov.ua/pls/vnd2012/wp300?PT001F01=900.

22. Висоцький О. Легітимаційні технології політичних сил в Україні та їх результативність у здобутті підтримки суспільства на парламентських виборах 2012 р. / Висоцький О. // Парламентські вибори 2012 року в Україні. Наукові дослідження. - К.: ІПіЕНД ім. І.Ф. Кураса НАН України, 2013. - С. 194 - 209.

23. Відомості про підрахунки голосів виборців // Позачергові вибори народних депутатів України, 30.09.2007 [Електронний ресурс]. ? Режим доступу: http://www.cvk.gov.ua/pls/vnd2007/w6p001.

24. Войтенко В.П. Виборчі технології у дзеркалі математики / Войтенко В.П. - К.: Інститут відкритої політики, 1999. - 13 с.

25. Волощук О. До питання обговорення проекту Виборчого кодексу України / О. Волощук // Вісник центральної виборчої комісії. - 2010. - № 2 (19). - С. 77 - 82.

26. Гельман В.Я. Институциональный дизайн: «создавая правила игры» / Гельман В.Я. // Первый электоральный цикл в России (1993 - 1996) / [общ. ред.: В.Я. Гельман, Г.В. Голосов, Е.Ю. Мелешкина]. - М.: Издательство «Весь Мир», 2000. - С. 44-76.

27. Георгіца А.З. Конституційне право зарубіжних країн: підручник / Георгіца А.З. - Тернопіль: Астон, 2003. - 432 с.

28. Гербут І. Вибори як форма реалізації народовладдя / І. Гербут // Наукові записки ІПіЕД ім. І.Ф. Кураса НАН України. - 2011. - Вип. 4 (54). - С. 172 - 182.

29. Гербут І. Виборча інженерія в контексті політичних трансформацій / І. Гербут // Наукові записки ІПіЕД ім. І.Ф. Кураса НАН України. - 2011. - Вип. 6 (56). - С. 207 - 218.

30. Гербут І. Виборча інженерія як технологія формування партійних систем / І. Гербут // Наукові записки ІПіЕД ім. І.Ф. Кураса НАН України. - 2012. - Вип. 1 (57). - С. 286 - 297.

31. Гербут І. Перспективи застосування виборчої інженерії у розділених суспільствах: світовий досвід для України / І. Гербут // Сучасна українська політика. - К.: Вид-во «Центр соціальних комунікацій», 2013. - С. 184 - 194. - (Політична наука в Україні: стан та перспективи розвитку; спецвипуск.)

32. Гербут І. Політичні партії як головні ініціатори зміни виборчих правил / І. Гербут // Наукові записки ІПіЕД ім. І.Ф. Кураса НАН України. - 2014. - Вип. 2 (70). - С. 256 - 268.

33. Гончарук В.П. Особливості трансформації виборчої системи сучасної України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук: 23.00.02 / В.П. Гончарук; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. - К., 2001. - 16 с.

34. Горовиц Д.Л. Электоральные системы: пособие для тех, кто принимает решения [Электронный ресурс] / Д.Л. Горовиц // Кавказкий институт мира, демократии и развития. - Режим доступа: http://www.cipdd.org/files/30_203_570763_Horowitz.Electoral-SystemsR.doc.

35. Громадянське суспільство в сучасній Україні: специфіка становлення, тенденції розвитку [Текст] / [Ф.М. Рудич та ін.; заг. ред. Ф.М. Рудич ] / Ін-т політ. і етнонац. дослідж. НАН України. - К.: Парламентське вид-во, 2006. - 412 с.

36. Демократичний потенціал пропорційних виборчих систем / Конончук С., Ярош О., Горобчишина С. / Укр. незалеж. центр політ. дослідж. - К.: Агентство «Україна», 2009. - 80 с.

37. Дешко Т.В. Взаємозалежність між виборчою системою та партійною структуризацією суспільства (на прикладі посткомуністичних країн та України): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук: 23.00.02 / Т.В. Дешко; НАН України. Ін-т політ. і етнонац. дослідж. ім. І.Ф. Кураса. - К., 2007. - 15 с.

38. Дзюбко І.С. Політологія / І.С. Дзюбко, В.Ф. Панібудьласка. - К.: Вища школа, 1993. - 271 с.

39. Євграфова Є. Виборче право - складова конституційного процесу [Електронний ресурс] / Є. Євграфова, П. Євграфов // Віче. - 2015. - № 16. - Режим доступу: http://www.viche.info/journal/4864/.

40. Європейський демократичний доробок у галузі виборчого права: матеріали Венеціанської Комісії, Парламентської Асамблеї, Комітету міністрів, Конгресу місцевих і регіональних влад Ради Європи [пер. з англ. за ред. Ю. Ключковського]. - К.: Інститут виборчого права, 2009. - 500 с.

41. Заславська О. Політичний маркетинг як основа організації виборчої кампанії / О. Заславська // Вісник КНУ ім. Т. Шевченка. - 2007. - С. 48 - 52.

42. Зурабян Г.Г. Виборча кампанія Соціалістичної партії України в Криму у 2006 році: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук: 23.00.02 / Г.Г. Зурабян; Тавр. нац. ун-т ім. В.І. Вернадського. - Сімферополь, 2007. - 16 с.

43. Институционализм и политическая трансформация России [Електронний ресурс] / [Айвазова С.Г., Панов П.В., Патрушев С.В., Хлопин А.Д.]. - М.: РАПН, 2005. - Режим доступу: http://gendocs.ru/v19564/доклад.

44. Каминьский М. Есть ли прок для партий от манипуляций с избирательной системой? Положение о выборах и избирательная инженерия в Польше (1989 - 1993) / М. Каминьский // Социология: теория, методы, маркетинг. - 2005. - № 1. - С. 105 - 135.

45. Кармазіна М.С. Українська багатопартійність: становлення і розвиток / М.C. Кармазіна // Наукові записки ІПіЕНД. - 2012. - № 3 (59). - С. 4 - 87.

46. Ключковський Ю. Потреба зміни виборчої системи / Ю. Ключковський // Вибори і демократія. - 2007. - № 2. -С. 5 - 12.

47. Ключковський Ю.Б. Виборчі системи та українське виборче законодавство / Ключковський Ю.Б. ? К.: Час Друку, 2011. ? 132 с.

48. Кокс Г. Ціна голосу: стратегічна координація у виборчих системах світу / Кокс Г. [пер. з англ. Г.Є. Краснокутського, науков. ред. М.О. Баймуратов]. - Одеса: ЛО Бахва, 2003. - 456 с.

49. Колесников О.В. Критерії та фактори ефективності виборчих технологій (на прикладі України): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук: 23.00.02 / О. В. Колесников; Чернів. нац. ун-т ім. Ю. Федьковича. - Чернівці, 2010. - 20 с.

50. Коматовский В. Избирательная инженерия [Електронний ресурс] / В.Н. Коматовский. - Режим доступу: http://www.vladizbirkom.ru/index.php?option=com_content&view=article&id=1224&catid=16&Itemid=106

51. Кондорсе Ж. Про вибори / Кондорсе Ж. - Львів: Літопис, 2004. - 160 с.

52. Кочубей Л.О. Виборчі технології - не виборчі маніпуляції / Л.О. Кочубей // Віче. - 2003. - № 8. - С. 10 - 13.

53. Кочубей Л.О. Виборчі технології: [навч. посібник для студ. вищих навч. закл.] / Кочубей Л.О. - К.: Український центр політичного менеджменту, 2008. - 332 c.

54. Кочубей Л.О. Перспективи розвитку виборчого процесу в Україні: уроки «помаранчевих подій» / Кочубей Л.О. // Кроки до громадянського суспільства. Постмайданове громадянське суспільство України: уроки для країни та світу [за ред. Рубцова В.П., Шестакової А.В., Рябенка В.О.] - К.: Укр. Всесв. Координ. Рада, 2006. - С. 247 - 254. - (Наук. альм.)

55. Крик Э. Введение в инженерное дело: [Текст] / Крик Э. [перевод с англ. Ю.Л. Голубева]. - М.: Энергия, 1970. - 176 с.

56. Кучма Л.О. Нормативні межі маніпулювання електоратом у виборчому процесі: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук: 23.00.02 / Л.О. Кучма; Львів. нац. ун-т ім. І.Франка. - Л., 2008. - 20 с.

57. Кынев А.В. Партии и выборы в современной России: Эволюция и деволюция / А.В. Кынев, А.Е. Любарев // Новое литературное обозрение. - М.: Фонд «Либеральная миссия», 2011. - 729 с.

58. Лейпхарт А. Конституционные альтернативы для новых демократий / А. Лейпхарт // Полис. - 1995. - № 5. - С. 136 - 146.

59. Луцишин Г. Национальная консолидация общества: теоретико-методологические проблемы исследования / Г. Луцишин // Zeszyty Naukowe Uniwersytetu Jagielloсskiego MCCCXXVII. Prace Etnograficzne. - 2012. - Tom 40. - S. 33 - 42.

60. Луцишин Г.І. Національна консолідація як фундаментальна основа розвитку української політичної нації / Г.І. Луцишин // Філософія і політологія в контексті сучасної культури. - 2012. - Том 3. - № 4. - С. 195 - 200.

61. Майборода О. Етнонаціональний розвиток України у трансформаційний період / О. Майборода // Актуальні проблеми вітчизняної історії ХХ ст.: збірник наук. праць в 2-х тт. - К.: Інститут історії України НАН України, 2004. - С. 253 - 286.

62. Майер Х. Избирательное право как инструмент распределения власти, или Избирательное право и политика / Х. Майер // Сравнительное конституционное обозрение. - 2005. - № 1. - С. 62 - 65.

63. Майноуг К. Анатомія націоналізму / Майноуг К. // Націоналізм. Антологія. - К.: Смолоскип, 2000. - С. 119 - 156.

64. Макаренко А.С. Становлення електоральних правил: поняття виборчої інженерії / А.С. Макаренко // Вісник. Серія «Політологія». - 2014. - № 1132. - С. 77 - 81.

65. Малкіна Г.М. Взаємодія виборчої і партійної систем: світовий досвід та проблеми України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук: 23.00.02 / Г.М. Малкіна; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. - К., 2004. - 16 с.

66. Марцеляк О. Вітчизняне і зарубіжне виборче законодавство: стан та перспектива розвитку / О. Марцеляк // Вибори і демократія. - 2006. - № 4. - С. 61 - 67.

67. Махова К. Виборча інженерія в системі політичного маркетингу [Електронний ресурс] / К. Махова // Науковий блоґ НаУ «Острозька Академія». - Режим доступу: http://naub.oa.edu.ua/2015/виборча-інженерія-в-системі-політичн/.

68. Мельник М. Проблеми організації підготовки та проведення парламентських і місцевих виборів 2006 р. / М. Мельник // Вісник Центральної виборчої комісії. - 2006. - № 3. - С. 24 - 29.

69. Мокан В.І. Ефективність виборчих технологій у сучасному електоральному процесі: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук: 23.00.02 / В. І. Мокан; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. - К., 2010. - 19 с.

70. Молочко П.О. Особливості розвитку партійної системи Росії після федеральних виборчих кампаній 2003 - 2004 рр.: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук: 23.00.02 / П.О. Молочко; Чернів. нац. ун-т ім. Ю.Федьковича. - Чернівці, 2008. - 20 с.

71. Морозова Е.Г. Электоральный менеджмент: учеб. пособие / Морозова Е.Г. - М.: РЦОИТ, 2002. - 232 с.

72. Мороко В.В. Партійне будівництво і партійно-політична боротьба в сучасній Україні (1996-2009 рр.): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: 07.00.01 / В.В. Мороко; Запоріз. нац. ун-т. - Запоріжжя, 2009. - 21 с.

73. Моторнюк Т.М. Виборчі технології у сучасному електоральному процесі України: рецепція досвіду США: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук: 23.00.02 / Т. М. Моторнюк; Чернів. нац. ун-т ім. Ю. Федьковича. - Чернівці, 2011. - 20 с.

74. Нарада міжнародних експертів // Вісник Центральної виборчої комісії - 2007. - № 2 (8). - С. 21 - 22.

75. Наріжний Д.Ю. Аналіз політичних технологій та особливостей їх застосування в транзитивному суспільстві: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук: 23.00.02 / Д.Ю. Наріжний; Дніпропетр. нац. ун-т. - Д., 2004. - 19 с.

76. Новая философская энциклопедия: в 4 т. [Электронный ресурс] / [Предс. научно-ред. совета В.С. Степин]. - Ин-т философии РАН, 2000 - 2001. - Режим доступа: http://www.encyclopedia.ru/cat/online/detail/39992/.

77. Новий закон про вибори: назад у майбутнє чи компроміс? [Електронний ресурс] // Коментарі / forUm. - 24 листопада 2011. - Режим доступу: http://ua.for-ua.com/comments/2011/11/24/080044.

78. Новий законопроект про вибори: 5% прохідний бар'єр і без варіанту «проти всіх» [Електронний варіант] / ТСН. - 27.05.2011. ? Режим доступу: www.http://tsn.ua/ukrayina/noviy-zakonoproekt-pro-vibori-5-prohidniy-bar-yer-i-bez-variantu-proti-vsih.html.

79. Павлова Л.І. Специфіка функціонування інституту парламентаризму в сучасній Україні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук: 23.00.02 / Л. І. Павлова; Східноукр. нац. ун-т ім. В. Даля. - Луганськ, 2010. - 22 с.

...