Відносним порогом відчуття є мінімальна різниця подразників, яка викликає різницю відчуття. Відносні пороги для різних органів чуття стабільні. Зокрема, для зору цей поріг дорівнює 1/100, для слуху -- 1/10, для дотику -- 1/30. Тобто, якщо на руці знаходиться тягар вагою 100 г, то для виникнення відчутної різниці до нього треба додати близько 3,4 г, якщо вага становить 1000 г, треба додати 33,4 г. Індивідуальність відносного порога призводить до того, що один свідок може зафіксувати більше суттєвих змін у темряві, ніж другий.

Чутливості притаманна така якість, як адаптація, тобто зміна відчуття при постійному впливі подразника. Наприклад, при огляді приміщення, в якому відчувається легкий запах газу або іншої речовини, цей запах поступово перестає відчуватись. Адаптацією (пристосуванням) пояснюється той факт, що різкий перехід від повної темряви до яскравого світла або навпаки вимагає поступового звикання. Тому при оцінці свідчень у справі або при аналізі власних відчуттів працівник повинен зважати на цей параметр чутливості.

3.2 Сприймання та його особливості

Проте відчуття -- це лише початковий момент надходження інформації у процесі пізнання. Як правило, відчуття об'єктивно зливаються, поєднуються у сприйманні, яке визначається як відображення у свідомості цілісних об'єктів та явищ дійсності при їх безпосередньому впливі на органи чуття. На відміну від відчуттів, сприймання дає цілісне (через свідомість) уявлення про реальність. Тому головними характеристиками сприймання є: предметність, цілісність, структурність, константність (стабільність), осмисленість.

Указані характеристики визначають сприймання як особливий різновид діяльності людини, який називається перцептивною (від лат. регсерtіо -- сприймаю) діяльністю.

Предметність сприймання полягає в тому, що об'єкт або явище дійсності завжди співвідносяться з реальним світом. Предметність формується прижиттєве. Маленька дитина не оцінює глибоку яму як небезпечну. Разом з тим, було проведено дослідження (Р. Гібсон, В. Столін, В. Логвиненко), де піддослідним надівали окуляри, що перевертали зображення догори ногами. Через деякий час піддослідні переставали помічати незручності цих окулярів і діяли як завжди, тобто «перевернутий світ» не завдавав їм незручностей.

Цілісність сприймання полягає в тому, що людина, сприймаючи якийсь об'єкт або явище, бачить не суму відчуттів, а їх взаємодію. Наприклад, при зоровій фіксації пістолета актуалізуються його небезпечні властивості, звук, що супроводжує постріл тощо.

Структурність сприймання полягає у взаємозв'язку та складній організації всіх елементів відчуттів від об'єкта. Зокрема, почувши частину знайомої пісні, ми звичайно прогнозуємо її продовження. Візуальна фіксація злочинця актуалізує у сприйманні перелік його небезпечних якостей.

Константність сприймання -- це постійність головних параметрів об'єкта незалежно від його положення у просторі, рухів, інших змін у відчуттях. Наприклад, ми сприймаємо цеглину як завершену геометричну фігуру, незалежно від того, під яким ракурсом ми її бачимо. Обличчя людини, яка знаходиться на віддалі, сприймається як природне, незважаючи на зменшене зорове відчуття. Початки константності знаходяться в життєвому досвіді та умовах розвитку. Зокрема, люди, що постійно живуть у лісовій місцевості або обмеженому просторі, дуже погано оцінюють предмети, які знаходяться на віддалі. Звичайні люди з великої висоти сприймають об'єкти зменшеними, будівники-висотники оцінюють усі розміри та відстані адекватно.

Осмисленість сприймання -- це віднесеність сприйнятого об'єкта або явища до певної категорії, класу, типу за допомогою їх узагальнення. Навіть при сприйманні нового предмета людина намагається віднести його до певних знайомих уже типів, відомості про які зберігаються в її свідомості.

Існує така класифікація сприймань:

1. Залежно від аналізатора, який найбільше важить у сприйманні, розрізнюють зорові, слухові, тактильні, температурні та інші сприймання. Проте, враховуючи зазначені характеристики сприймання, його різновиди, залежно від провідного аналізатора, умовні, оскільки ми сприймаємо предмети у взаємодії відчуттів.

2. Залежно від форми руху матерії розрізнюють сприймання часу, простору та руху.

3. Залежно від осмислення, структурування сприйнятого як діяльності розрізняють цілісне та детальне сприймання. За цілісного сприймання формування образу відбувається начебто миттєво, в єдиний момент синтезу відчуттів. За детального ж сприймання структурування образу в цілісний об'єкт відбувається шляхом послідовного підсумовування окремих відчуттів.

Необхідно враховувати і певні негативні явища, пов'язані з функціонуванням розглянутих пізнавальних процесів.

Це, насамперед, такі:

А. Адаптація відчуттів та верхній абсолютний поріг чутливості.

Сильний вплив звукового подразника викликає не тільки утруднення слуху, а й погіршення зору та нюху за законом взаємодії аналізаторів; довготривале сприймання яскравого кольорового предмета призводить до втоми нервової системи, виникнення сильних послідовних образів, здатних частково засліпити; підвищена чутливість до певних запахів може спричинити сильну алергічну реакцію, пов'язану з утратою свідомості у критичній ситуації.

Б. Динамічні стереотипи сприймання.

Ці явища формуються у процесі життєвого та професійного досвіду людини, виникають унаслідок нестійкого сприймання певного кола предметів та явищ, що може викликати появу відповідних стандартних форм реагування на ситуацію. Загалом стереотип сприймання скерований на прискорену оцінку ситуації та дій. Однак можливі і негативні впливи стереотипів сприймання. Відомий хрестоматійний приклад із слідчої практики, за якого після наїзду автотранспортного засобу на літню жінку вона чітко визначила, що це була карета швидкої допомоги, типу «Волга», світло-сірого кольору. Внаслідок довгих пошуків, подальшої роботи вдалося встановити, що наїзд учинено автомобілем «Москвич», невідкладної медичної допомоги, світло-зеленого кольору.

В. Ілюзії сприймання.

Вони виникають при неадекватному сприйманні простору, часу, руху та можуть мати індивідуальні чи ситуативні відмінності. Зокрема, сприймання незнайомого об'єкта в умовах особливого освітлення може породжувати ілюзію злиття з тлом, за якої тло ідентифікується як об'єкт, а об'єкт -- як тло.

Вертикальні напрями погляду, вертикальні лінії предметів можуть створювати ілюзію більшої довжини, ніж горизонтальні лінії та напрями. Обмежені контуром простори (стіл, коло) суб'єктивно сприймаються у зменшених розмірах, аніж є насправді.

Кожна особистість має індивідуальну метрику простору, часу, руху, згідно з якою ці параметри переоцінюються або недооцінюються.

Отже, відчуття та сприймання, як первинні (і єдині) джерела надходження до особистості інформації про реальність, закладають основу для переходу до вищих, позачуттєвих форм пізнання дійсності -- мислення та інтелекту. Водночас, відносно до загально-пізнавальної системи особистості, вони самі перевіряються безпосередньою практичною діяльністю, формуючи, з одного боку, чуттєвий досвід, а з іншого -- перебувають під критичним контролем вищої, інтегруючої функції особистості -- мислення.

3.3 Пам'ять та її види

Особистість визначається цілісністю, єдністю та неповторністю. Ці якості зумовлюються не стільки біологічною, природною організацією, скільки унікальністю життєдіяльності, яка визначається індивідуальним досвідом людини. Якщо б людська психіка не мала здатності до накопичення досвіду, то людина, за висловом І. Сєченова, «залишалася б завжди у стані новонародженого». Своєрідним інтегратором особистості, механізмом формування досвіду та цілісної діяльності є такий пізнавальний процес, як пам'ять.

Пам'ять -- це складноорганізований процес запам'ятання, збереження, відтворення та забування індивідуального досвіду особистості. Пам'ять є наскрізним (через усю особистість) процесом. Вона зв'язує всі образи чуттєвого (відчуття та сприймання) та позачуттєвого (мислення, уявлення) пізнання, механізми формування цих образів; саме за допомогою пам'яті здійснюється перехід від конкретного живого споглядання (сприймання) до абстрактного мислення та зворотне сходження до безпосередньої чуттєвої діяльності. Інакше кажучи, пам'ять формує та зберігає цілісність особистості.

Загальним пояснюючим принципом запам'ятання образів, думок, дій та інших відображень дійсності є принцип асоціативності, тобто виникнення та зміцнення тимчасових зв'язків між відображуваним матеріалом. Людина ніколи не запам'ятовує окремий образ, а лише у взаємозв'язку його з суміжними образами реальності або з тим, що вже є у пам'яті. Формування асоціацій відбувається на основі суміжності, контрасту або подібності. Тобто запам'ятання образу об'єкта здійснюється шляхом зв'язування його з об'єктами чи явищами, що знаходяться або в одному просторі та часі з подібними предметами, або в порівнянні з відмінними предметами чи явищами. Наприклад, закріплення в пам'яті оперативного працівника зовнішності розшукуваного злочинця здійснюється за суміжністю з його небезпечними діями, за контрастом або подібністю з образами інших осіб, які вже є в пам'яті.

Фізіологічною основою виникнення зв'язків та їх зміцнення є формування та зміцнення рефлексів (нервових зв'язків) у головному мозку. Міцність зв'язків, отже, й запам'ятання залежить не тільки від якості самого матеріалу, а й від того, яке значення воно має для особистості. Разом з тим, якість відображуваного об'єкта впливає на те, які зони головного мозку стають центрами цих нервових зв'язків (ансамблів нейронів). Так, при запам'ятанні зорової інформації (зовнішність злочинця, обставини місця події") головне навантаження припадає на зони зорової проекції кори великих півкуль. Запам'ятання дій (прийоми затримання або захисту) локалізуються у підкоркових відділах мозку.

У зв'язку з тим, що пам'ять інтегрує всю різнобарвність людської діяльності, форми її виявлення такі ж різнобічні.

Окремі різновиди пам'яті групуються за такими критеріями:

а) за характером психічної активності:

-- рухова;

-- емоційна;

-- образна;

-- вербально-логічна;

б) за характерам цілей діяльності:

-- мимовільна;

-- довільна;

-- позадовільна;

в) за міцністю закріплення та зберігання образів:

-- короткочасна;

-- довгочасна;

-- оперативна.

Рухова пам'ять -- це запам'ятання, збереження і відтворення рухів та їх систем. Значення її в тому, що вона є основою для розвитку конкретних практичних, фізичних дій, фізичного розвитку особистості.

Емоційна пам'ять -- це пам'ять на переживання, емоції та почуття, що супроводжують життєдіяльність людини. Вона свідчить про реалізацію взаємин людини з навколишньою дійсністю -- людьми, подіями, явищами,

Образна пам'ять -- це запам'ятання відповідних образів сприймань (зорових, слухових, тактильних тощо). Найчастіше використовується зорова та слухова пам'ять, рідше -- інші її різновиди.

Вербально-логічна пам'ять -- це запам'ятання думок, логіки взаємозв'язку між елементами інформації. Найчастіше виявляється у відтворенні понять у мовній формі.

В основі другого критерію диференціації видів пам'яті лежить усвідомлення мети конкретної діяльності людини. У тому випадку, коли актуальною стає сама пам'ять, тобто людина свідомо намагається дещо запам'ятати, -- цей вид пам'яті визначається як довільна пам'ять. Якщо ж спеціальної мети запам'ятати немає -- ми говоримо про мимовільну пам'ять. Проте поділ цей досить умовний. По суті мимовільна, довільна та позадовільна пам'ять є ступенями загальної динаміки пам'яті.

Незважаючи на те, що в основі третього критерію видів пам'яті лежить часовий параметр, це не зовсім так. Річ у тім, що цей поділ грунтується на синтезі тривалості запам'ятання та значущості самої інформації. Образи сприймань, мислення, дій не з'являються миттєво і миттєво не зникають. Для того, щоб пройти стадію усвідомлення, сліди впливів переробляються, закріплюються протягом певного часу (навіть після події людина деякий час начебто бачить її, чує, переживає дії та думки). Саме ця післядія і складає короткочасну пам'ять.

Неодноразово сприйняті, дуже важливі події формують надовго збережені образи довгочасної пам'яті. Функціонування цієї пам'яті зумовлене необхідністю використання інформації в подальшій діяльності людини.

Поняттям «оперативна пам'ять» обмежують процеси, які обслуговують конкретні дії, окремі операції. Це своєрідна службова пам'ять.

Динаміка цих різновидів пам'яті полягає в тому, що первинна інформація у формі оперативних одиниць пам'яті оцінюється свідомістю (або підсвідомістю). За умов можливого термінового використання інформації вона закладається в короткочасну пам'ять; якщо ж інформація важлива для подальшої роботи, вона закріплюється в довгочасній пам'яті. Наприклад, при огляді місця події здійснюється надходження значної кількості недиференційованої інформації, яка утримується оперативною пам'яттю. Особливо важлива інформація (наявність трупа, знаряддя вбивства, наявність свідків) відкладається в довгочасній пам'яті співробітника. Менш важлива інформація, яка, звичайно, відображається в протоколі (розташування, кліматичні умови, слідові відбитки), зберігається в короткочасовій пам'яті.

Головними процесами пам'яті є:

-- запам'ятовування -- фіксація у свідомості особистості одержаної інформації;

-- зберігання -- утримання в пам'яті інформації протягом певного часу;

-- відтворення -- актуалізація зафіксованої у психіці інформації;

-- забування -- утруднення або неможливість актуалізації.

Інтегративною якістю, якою визначається ефективність усієї пам'яті особистості, є продуктивність. Вона визначається:

- обсягом пам'яті -- кількістю матеріалу, який може бути безпосередньо відтворений після одноразового його сприймання. У середньому для різного матеріалу цей обсяг становить 7±2 одиниці інформації (від 5 до 9). Тому можна передбачити, що працівник без додаткових засобів фіксації інформації в ситуації обшуку або огляду запам'ятає лише від 5 до 9 предметів, явищ, цифр, облич тощо. Обсяг пам'яті -- поняття індивідуальне, яке залежить від особистості та динаміки мнемічних процесів і, головним чином, від важливості діяльності та інформації. Закономірно, що обсяг інформації щодо важливих та складних справ значно збільшується. Тренування та використання спеціальних прийомів запам'ятовування може збільшити обсяг пам'яті до 50-60 одиниць;

- швидкістю запам'ятовування -- проміжком часу, необхідним для повного запам'ятання інформації, ефективного переведення її до коротко та довгочасної пам'яті. Особливого значення цей чинник набуває у складних та швидкоплинних ситуаціях;

- точністю відтворення -- ступенем відповідності між сприйнятим та відтвореним матеріалом. Цей чинник підпорядкований сильному особистісному впливу, оскільки запам'ятовуваний матеріал практично ніколи не лишається незмінним -- мислення, уява, емоції вносять певні корективи, уточнення, переструктурування, внаслідок чого виникає безліч нових тимчасових нервових зв'язків -- тривалістю зберігання -- максимальним строком, до закінчення якого інформація може бути адекватно відтворена. Це значною мірою залежить від того, з якої пам'яті (довго чи короткочасної") актуалізується інформація;

- готовністю пам'яті -- здатністю людини швидко та ефективно віднаходити у пам'яті необхідну інформацію. Цей чинник важливий, оскільки він охоплює практично всі мнемічні процеси. Звичайні посилання на погану пам'ять мають своєю причиною саме послаблену мнемічну готовність.

Загалом можна окреслити перелік причин, які впливають на продуктивність пам'яті.

Усі вони поділяються на дві великі групи -- об'єктивні та суб'єктивні.

Серед об'єктивних причин чільне місце займають такі:

1. Обстановка запам'ятовування та відтворення. Спокійні, нормальні умови сприяють роботі пам'яті; несприятливі, напружені, конфліктні ситуації суттєво знижують продуктивність пам'яті, можуть створювати ілюзії запам'ятання через гіпертрофію окремих елементів інформації.

2. Кількість запам'ятовуваної інформації. За інших однакових умов збільшення кількості інформації послаблює ефективність пам'яті за рахунок зменшення її обсягу та підвищеної вибірковості. Зокрема, під час огляду місця події при надлишку інформації пам'ять слідчого починає переробляти її та засвоювати певними інформаційними блоками, що призводить до втрати при запам'ятовуванні багатьох окремих деталей цієї інформації.

3. Характер інформації.

3.1. Ритмічність. Усім відомо, що вірші запам'ятовуються краще, ніж проза. Досить часто, спостерігаючи за людиною, яка намагається щось запам'ятати, ми бачимо, що вона ритмічно постукує пальцем або олівцем, погойдує ногою або головою, тобто створює певний ритм діяльності. Річ у тім, що організм людини підпорядкований певним біологічним ритмам, коливанням перебігу імпульсів по нервових волокнах. Тому матеріал ритмічний або відтворюваний на певному ритмічному тлі запам'ятовується краще.

3.2. Наочність інформації. Це означає, що інформація образна сприймається, а отже й запам'ятовується, легше. Наприклад, якщо треба запам'ятати телефонні номери, адреси тощо, можна досягти значно більших успіхів у запам'ятанні, якщо подумки пов'язувати номери телефонів з образами облич їх власників, адреси -- з панорамою ландшафту місцевості. Можна подумки забарвлювати певну інформацію: важливі номери телефонів уявляти на червоному тлі, номери телефонів приємних осіб -- на зеленому, рожевому тлі. Мабуть, від наочності уявлень створено такі вислови, як «різкий» колір, «оксамитовий» голос, «чорний» гумор тощо.

3.3. Осмисленість, зрозумілість інформації суттєво підвищує ефективність її запам'ятовування. Розуміння логіки дій злочинця та потерпілого дозволяє ефективно запам'ятати більше обставин вчиненого злочину. Знання систем вогнепальної зброї полегшує запам'ятання її бойових якостей.

3.4. Зв'язаність матеріалу, який запам'ятовується, його внутрішня та зовнішня структурність. Наприклад, безперервне спостереження за розвитком подій злочину дозволяє свідку запам'ятати більше деталей, ніж такі події, які фіксуються фрагментарне, уривками.

До суб'єктивних причин належать:

1. Стан організму особи, яка запам'ятовує інформацію. Патологічні або стресові стани значно погіршують пам'ять; також негативно на ефективність запам'ятовування впливає занадто спокійний, урівноважений стан.

2. Наявність зацікавленості до запам'ятовування матеріалу, потреба у ньому значно полегшують створення тимчасових нервових зв'язків у корі великих півкуль, а, отже, й функціонування головних мнемічних процесів.

3. Попередній досвід, тобто вже існуючі образи пам'яті щодо конкретних подій, полегшує доповнення його новою інформацією, сприяє створенню певних інформаційних блоків. Зокрема, актуалізовані у слідчого при виконанні слідчих дій попередні знання збільшують обсяг його професійної пам'яті, сприяють надбанню нових знань.

4. Тип запам'ятовування. Цей чинник пов'язаний з індивідуальними особливостями пам'яті та всіх її процесів. Наприклад, є працівники, у яких більш продуктивне позадовільне запам'ятовування при загальному домінуванні образної пам'яті. У цьому випадку продуктивність пам'яті забезпечується сполученням сприймання образів, осіб, подій, явищ, що становлять оперативний інтерес, конкретної обстановки та концентрації уваги на окремих об'єктах.

Неоднозначно оцінюється такий мнемічний процес, як забування. Звичайно, воно розглядається як негативний процес пам'яті. Проте детальний психологічний аналіз дозволяє з'ясувати певні позитивні моменти. Перш за все, забування може бути більш-менш глибоким, інтенсивним, динамічним. Звичайно забування найбільш інтенсивне одразу після запам'ятання матеріалу, далі темп забування різко знижується.

Забування -- це, з одного боку, процес раціональної організації пам'яті, оскільки те, що не є необхідним для діяльності особистості (надлишкова інформація), забувається, з іншого -- це своєрідний фільтр, самозахисна функція головного мозку від інформаційного перевантаження.

Крім того, можлива невідповідність між суб'єктивним переживанням забутого та реально забутим. Точно кажучи, майже нічого з того, що запам'ятовується, не забувається повністю: те, що не є актуальним протягом значного часу, переводиться у підсвідомість; для того, щоб поновити його в пам'яті, слід створити певні зовнішні та внутрішні умови сприймання цієї інформації З іншого боку, неможливість пригадування потрібної інформації може виникнути у результаті дуже сильного бажання її пригадати та розвитку на цьому ґрунті гальмування у корі великих півкуль.

Правила підвищення ефективності мнемічної діяльності:

1. У професійній діяльності слід постійно враховувати об'єктивні та суб'єктивні причини, які впливають на продуктивність пам'яті.

2. Пам'ять розвивається у процесі професійної діяльності. Постійно тренуючи оперативну та довгочасну пам'ять, актуалізуючи професійно важливу інформацію, працівник робить своєрідний психічний «масаж» мозкових структур, у яких створюються тимчасові зв'язки.

3. Чим ефективніша та самостійніша професійна діяльність, тим ефективніше розвивається пам'ять.

4. Швидше та міцніше запам'ятовується те, що пов'язане з професійним інтересом та потребами. Свідомо керуючи інтересами підлеглих, керівник може впливати і й на розвиток їх професійної пам'яті.

5. Ефективніше запам'ятовується те, що об'єднане думкою в логічне ціле. Чим логічніше пов'язуються у сприйманні та мисленні факти та обставини події, тим міцніше вони відкладаються в пам'яті.

6. Необхідно визначити індивідуальний провідний тип пам'яті (образний або словесно-логічний). На основі цього типу й треба формувати індивідуальні мнемічні прийоми. Наприклад, провідна образна пам'ять полегшує запам'ятання смислового матеріалу, якщо йому надається певне образне тло (обличчя, ландшафт, колір, мелодія). Якщо ж провідною є словесно-логічна пам'ять, то для кращого запам'ятання образного матераілу його слід позначати певною цифрою, числом, формулою.

3.4 Мислення та уява

Мислення -- це пізнавальний процес, який визначається опосередкованим та узагальненим відображенням дійсності. Опосередкованість означає, що мислення, на відміну від чуттєвих форм пізнання, дозволяє визначити та зрозуміти те, що безпосередньо не відчувається, тобто дається з певних мислительних операцій: аналізу, синтезу, порівняння, абстракції, конкретизації, узагальнення.

1. Аналіз -- уявне розчленування предмета або явища, відокремлення деяких його ознак та властивостей.

2. Синтез -- мислене поєднання окремих елементів, ознак в єдине ціле.

Аналіз і синтез -- це дві сторони єдиного розумового процесу; вони взаємопов'язані: аналіз здійснюється через синтез, а синтез -- через аналіз.

3. На основі аналізу та синтезу виникає операція порівняння -- установлення подібності і відмінності між предметами та явищами дійсності.

4. Абстракція -- підкреслення найбільш суттєвих особливостей кількох предметів чи явищ дійсності.

5. Конкретизація -- мислений перехід від більш узагальнених понять до конкретних.

6. Узагальнення -- групування, об'єднання суттєвих ознак в єдине ціле.

Мислення характеризується певними якісними ознаками. Це, перш за все, проблемність мислення, яка полягає у здатності вбачати проблемний вузол при зовнішній простоті вирішення завдання; динамічність мислення -- фактор прискореного осмислення подій, що особливо суттєво в екстремальних, напружених ситуаціях, коли треба прискорено вирішувати складні мислительні задачі. Широта мислення -- здатність охоплювати мисленням різнобічне коло питань, які виникають при вирішенні службових завдань. Глибина мислення визначає здатність проникнення в суть явища, яке вивчається. Оригінальність мислення -- уміння аналізувати проблему, знайти. її рішення нестандартними, нетривіальними засобами.

Крім того, психологія поділяє мислення на окремі його різновиди, що стосуються як вирішення конкретних розумових завдань, так і визначають індивідуальні відмінності мислення.

Наочно-дійове мислення (генетичне первинний різновид) -- мислення, яке безпосередньо вплетене у тканину практичної діяльності; думка, яка супроводжує фізичну активність. Звичайно, цей вид мислення співвідноситься з конкретною практичною діяльністю (професійне мислення).

Образне мислення визначається тим, що особистість оперує, головним чином, конкретними образами предметів та явищ, які існують в пам'яті.

Абстрактно-логічне мислення виявляється в понятійності побудови суджень, у встановленні причинно-наслідкових зв'язків, які не піддаються безпосередньому сприйманню.

Уяву одні вчені розглядають як форму мислення, інші -- як самостійний психічний процес, треті -- як невід'ємну складову творчого процесу взагалі. Насправді ж уява -- це створення нових образів реальності на основі образів сприймання та пам'яті за умови невизначеності вихідної інформації. Інакше кажучи, уява завжди здійснює деяке доповнення до думки при дефіциті інформації про дійсність. Отже уява, у порівнянні з мисленням, більш імовірнісне.

Фізіологічною основою уяви є встановлення тимчасових нервових зв'язків у корі великих півкуль, однак ці зв'язки більш гнучкі, динамічні, досить часто складаються за випадковими ознаками. Уява може бути активною (коли вона складає програму майбутніх дій особи) або пасивною, відірваною від діяльності (фантазування, мрії).

Уява -- важливий та необхідний для діяльності працівника правоохоронних органів процес, а її різновиди -- репродуктивна (відтворююча) та продуктивна (творча) уява є професійно важливими якостями. Так, слідчий, безсумнівно, повинен мати розвинену відтворюючу уяву, яка необхідна при продукуванні слідчих версій, що здебільшого мають імовірнісний характер, включають до себе інформацію, яка безпосередньо не сприймається або відсутня.

3.5 Увага та її види

У психологічній науці увага визначається як спрямованість та концентрація психічної діяльності на об'єкти та явища, які мають сталу або ситуативну значущість для особистості.

Відмінність уваги від психічних пізнавальних процесів полягає у тому, що вона сама безпосередньо не відображає реальність, а регулює (спрямовує) та контролює діяльність пізнавальних процесів. У цій своїй якості увага виконує функцію психічної регуляції та контролю. Увага надзвичайно важлива в діяльності правоохоронних органів: причини багатьох недоліків та помилок -- саме у слабкому розвитку цієї своєрідної внутрішньопсихічної дисциплінованості.

До головних якостей (і відповідних різновидів та відмінностей) уваги належать такі:

Активність уваги визначає її як мимовільну, довільну та післядовільну.

Мимовільна увага має фізіологічною основою аргументований рефлекс на окремі подразники (світло, звук, розмір, колір тощо) або на актуальні потреби особистості (голод, спека, холод тощо). У деяких випадках мимовільна увага корисна, оскільки дозволяє швидко реагувати на миттєві, несподівані ситуації, в інших випадках -- навпаки, заважає. Наприклад, телефонні дзвінки, працююче радіо, неприємний запах відволікають увагу слідчого від аналізу інформації або стеження за поведінкою допитуваного.

Довільна увага формується як реакція на динамічне збудження окремих ділянок головного мозку; це цілеспрямована на конкретний об'єкт чи діяльність психічна активність. Вона вимагає вольових зусиль і є продуктивною, визначається постановкою мети (наприклад, слідкування за поведінкою певної особи, ретельність пошукових дій, оформлення протоколу).

Післядовільна увага (вторинна) також має цілеспрямований характер, проте не вимагає постійних вольових зусиль. Вона детермінована інтересом або успішністю діяльності. На початку розслідування, за умов невизначеності інформації, слідчий докладає значних зусиль у здійсненні уважної та копіткої роботи. Коли ж інформації стає достатньо, розслідування йде ефективно, у слідчого виникає стійкий інтерес до завершення справи, увага стає легко керованою, вона начебто сама притягається до роботи.

2. Спрямованість уваги визначає її зовнішній та внутрішній різновиди. Зовнішня увага спрямована на об'єкти поза особистістю -- поведінку об'єкта, вплив працівника, сприймання інформації тощо; внутрішня увага -- концентрація активності на власних станах (самоаналіз, переживання, планування власних дій).

3. Широта уваги зумовлюється її концентрацією та розподілом. Концентрація -- тривале утримання психічної активності на певній діяльності, явищі чи об'єкті. Розподіл уваги визначається як організація психічної діяльності при одночасному виконанні двох або більше дій. Чи можливе таке виконання? Так, можливе, але лише за умови наявності автоматизованих навичок виконання деяких з цих дій, тобто підсвідомої їх регуляції. Концентрація та розподіл уваги -- це якості, які формуються у професійній діяльності працівників правоохоронних органів. Наприклад, досвідчений слідчий здатний концентрувати увагу при обшуку виключно на пошукових діях, незважаючи на відволікаючі дії зовнішніх об'єктів чи обшукуваних осіб. Здійснюючи допит, він одночасно вислуховує свідчення, здійснює їх запис та подумки аналізує почуте.

4. Переключення уваги -- легкість переносу психічної активності від однієї діяльності до іншої. Це своєрідний динамічний показник уваги. Переключення уваги у високому темпі є професійно важливою якістю працівника, особливо в екстремальних, психологічно насичених ситуаціях протидії злочинцю або злочинній групі, тобто у випадках, коли треба приймати відповідальні рішення та здійснювати невідкладні заходи на основі максимально повної та всебічної інформації.

Отже, ефективність пізнавальної діяльності працівників правоохоронних органів та податкової міліції забезпечується високим рівнем розвиненості психічних пізнавальних процесів, які складають окрему самостійну підструктуру у цілісній структурі особистості.

До пізнавальної діяльності залучається вся особистість, і в цьому визначальну роль відіграє ціннісно-мотиваційна сфера працівника, його спрямованість на вирішення професійних завдань. Тому пізнавальні процеси «...не лишаються тільки процесами, а перетворюються у свідомо регульовані дії або операції, якими особистість оволодіває і які вона скеровує на вирішення життєвих завдань»

4. Емоції і почуття

4.1 Поняття про емоції і почуття

Діяльність людини, її поведінка завжди зумовлюють появу певних емоцій і почуттів - позитивне або негативне відношення до неї. Відношення до дійсності відображається в мозку і переживається як задоволення або незадоволення, радість, сум, гнів, сором. Такі переживання називають емоціями, почуттями.

Емоції і почуття здійснюють сигнальну та регулювальні функції, спонукають людину до знань, праці, вчинків або утримують її від негативних вчинків.

Емоції і почуття органічно пов'язані між собою, але за своїм змістом і формою переживання вони не тотожні.

Емоція - це загальна активна форма переживання організмом своєї життєдіяльності.

Розрізняють прості та складні емоції. Переживання задоволення від їжі, втоми, болю - це прості емоції. Вони властиві і людям і тваринам. Прості емоції в людському житті перетворилися на складні емоції і почуття. Характерною ознакою складних емоцій є те, що вони - результат усвідомлення об'єкта, що зумовив їх появу, розуміння їх життєвого значення, наприклад, переживання задоволення при сприйманні музики, пейзажу.

Почуття - це специфічно людські узагальнені переживання ставлення до потреб, задоволення або незадоволення яких зумовлює позитивні або негативні емоції - радість, любов, гордість, сум, сором тощо.

У людини як суспільної істоти виникли вищі, духовні потреби, а з ними й вищі почуття - моральні, естетичні, пізнавальні, які не властиві тварині. Тваринні емоції залишаються на рівні інстинктивних форм життєдіяльності. Почуття сорому, вказував Ч.Дарвін, властиве лише людині.

Розрізняють стенічні емоції і почуття - ті, що посилюють активність, спонукають до діяльності і, астенічні - ті, що пригнічують людину, послаблюють її активність, демобілізують.

Залежно від індивідуальних особливостей людини, її стану і ставлення до ситуації та об'єктів, що зумовлюють переживання, емоції і почуття виявляються більш або менш інтенсивно, бувають довготривалими або короткочасними.

Характерною особливістю емоцій і почуттів є те, що вони охоплюють особистість повністю. Здійснюючи майже блискавичну інтеграцію, тобто об'єднання в єдине ціле всіх функцій організму, емоції і почуття сигналізують про корисні або шкідливі впливи на організм. Завдяки цьому вони мають універсальне значення для життя організму.

Починаючи з ХХУІІ ст. психологи намагаються зрозуміти природу емоцій. Відомі дослідники Джеймс і Ланге сформулювали теорію, згідно якої виникнення емоцій пов'язано із змінами які виникають в руховій (усвідомлюваній сфері) так і в неусвідомлюваній (серцевій, судинній). Те, що ми відчуваємо при цих змінах і є емоційні переживання (тобто, по Джеймсу ми боїмося тому, що дрижимо, радуємося тому, що сміємося). Тобто замість того, щоб сказати “Я побачив собаку. Злякався і побіг” треба говорити “Я побачив собаку, побіг і злякався”.

У. Кеннон звернув увагу на те, що тілесні реакції, які виникають при різних емоціях мають однакові прояви: людина блідніє і коли відчуває і страх, і розпач, а червоніє і в радості, і в гніві. Тому тільки зовнішніх змін недостатньо для того щоб пояснити різноманітність емоційних переживань. Тілесні зміни при емоціях мають важливе біологічне значення. Їх головне завдання - попередньо налаштувати організм до ситуації, коли необхідно буде витратити велику кількість енергії.

Тому велика група психологів вважає, що емоція не є просто емоційним станом, а є відповіддю організму на подразник. Дарвін вважав, що більшість емоційних реакцій пояснюється двома типами явищ: або тим, що вони корисні ( вираз гніву лякає ворога, а страх дає додаткові ресурси при втечі), або просто тим, що вони залишились як рудименти від попередньої стадії еволюції.

Емоції і почуття являють собою складну реакцію організму, в якій беруть участь майже всі відділи н/с. Емоції і почуття, як і всі інші психічні процеси, мають рефлекторне походження.

Фізіологічним механізмом емоцій є діяльність підкоркових нервових центрів - гіпоталамусу, лімбічної системи, ретикулярної формації. Але кора великих півкуль головного мозку відіграє провідну роль у виявах емоцій та почуттів, здійснюючи регулювальну функцію стосовно підкоркових процесів, спрямовуючи їхню діяльність відповідно до усвідомлення людиною своїх переживань.

Найбільш розповсюдженим приладом, який вимірює фізіологічні реакції людини, що викликаються емоціями, є поліграф “детектор лжи”. Це прилад, який вимірює частоту серцебиття і дихання, АТ, активність органів травлення та шкіряно-гальванічну реакцію. До тіла приєднуються електроди, які реєструють фізіологічні параметри і записують за допомогою самописця.

Відомий фізіолог П.К. Анохін встановив, що емоції, саме довготривалі негативні емоції ( страх, переживання болю тощо), відіграють вирішальну роль у розвитку так званих неврогенних захворювань.

4.2 Види емоційних станів

Емоції і почуття розрізняються залежно від їх якості (позитивні та негативні), глибини, інтенсивності, тривалості, впливу на діяльність. Наприклад, емоції, що виникають в обстановці підвищеної відповідальності, тривоги за справу, породжують душевний підйом, внутрішню зібраність, мобілізацію всіх творчих сил на успішне вирішення завдання. Сильні негативні емоції викликають розгубленість, дезорганізацію діяльності, а позитивні -- можуть призвести до самозаспокоєння, утрати пильності, несерйозного ставлення до своїх службових обов'язків.

Багатство емоційних станів виявляється у формі настроїв, афектів, стресів, фрустрацій.

Настрій -- загальний емоційний стан, що забарвлює протягом досить тривалого часу окремі психічні прояви та поведінку особистості в цілому.

Залежно від ступеня усвідомленості причин, що викликали той чи інший настрій, він переживається як загальний емоційний фон (підвищений чи пригнічений настрій) або як чітко диференційований стан (нудьга, сум, захопленість, радість).

Настрій посилює чи послаблює ефективність діяльності протягом тривалого періоду і є особливим видом емоційної регуляції життєдіяльності внаслідок безпосереднього відображення стану організму, зв'язку конкретної ситуації з досвідом людини, її установками.

Настрій викликається різними позитивними чи негативними впливами -- успіхом або невдачею в роботі, комфортною або дискомфортною обстановкою, рівнем культури в міжособистісних стосунках, самопочуттям тощо.

Настрій, як і інші емоційні стани, впливає на оточуючих за принципом зараження. Керівник, що прийшов на роботу в поганому настрої, поширює його на підлеглих; ті, у свою чергу, виконуючи свої службові обов'язки в поганому настрої, працюють менш ефективно.

Нейтралізація негативних наслідків настрою можлива, якщо, по-перше, у колективі існує позитивний соціально-психологічний клімат, по-друге, люди достатньо підготовлені до регуляції емоційних станів та корекції своєї поведінки.

Конфліктні емоційні стани виникають в умовах впливу на особистість подразників, що заважають нормальній реалізації фізичних і психічних функцій.

До них належать стан тривоги, стрес, афект, фрустрація.

Стан тривоги - особливий емоційний стан психічної напруги людини, що виникає в наслідок передчуття нею невизначеної, іноді неусвідомленої небезпеки.

Тривога викликає активізацію внутрішніх ресурсів організму, психіки людини до того, як наступає очікувана подія, допомагаючи суб'єкту адаптуватися до умов свого існування, які змінюються, допомагаючи вистояти в будь-якій кризовій ситуації. Стан тривожності часто буває обумовлений не тільки самою ситуацією, але й тим, якою вона уявляється індивіду, якого він їй надає значення і який зміст вкладає в неї. Одна й та ж ситуація для однієї людини може бути самою звичайною, а для іншої - джерелом сильних емоційних переживань. Тривога може навіть і не усвідомлюватись самою людиною. К. Хорні: “ Тривога може бути ведучим фактором нашого життя і в той же час не усвідомлюватись нами ”.

Компоненти тривожного стану: помірний страх, сором, почуття провини тощо. Домінуючим в цьому комплексі емоцій є безпідставний страх із самих різних приводів.

Про переживання суб'єктом стану тривоги свідчать різні фізіологічні, а також певні зовнішні ознаки (напружений вираз обличчя, знижена активність, загальмованість), порушення вегетативної нервової системи, пізнавальної діяльності, неадекватна оцінка складної ситуації в сторону її ще більшого ускладнення (рішення суїцидального характеру).

Емоційні реакції на небезпеку в стані тривоги можуть супроводжуватись такими фізичними відчуттями: тремтіння, підвищена частота дихання, серцебиття, посилене потовиділення, пронос, рвота тощо. Всі ці відчуття можуть бути настільки сильними, що сильна тривога (так само як і страх) може закінчитись серцевим нападом або навіть смертю.

Людина, яка переживає тривогу, відчуває свою безпомічність, невизначеність власного положення, невпевненість, беззахисність перед небезпекою, що наближається. При цьому стан тривоги зростає в ситуації мотиваційного конфлікту, коли суб'єкт, намагаючись знайти вірне рішення, знаходиться під дією взаємовиключаючих мотивів досягнення і одночасно мотивів уникнення невдачі, що ще більш негативно впливає на його активність, а іноді й зовсім паралізує її.

Тому сильну тривогу деякі психологи називають найбільш невизначеним і тому нестерпним станом емоційної напруженості, що викликає у людини страждання.

Розрізняють особистісну тривожність (ОТ) та ситуаційну тривожність (СТ).

ОТ визначається особливостями, властивостями темпераменту, характеру суб'єкта і відображає внутрішній динамічний конфлікт його особистості. Особи з високим рівнем ОТ проявляють підвищену тривожність навіть по відношенню до незначних життєвих проблем. Вони більш схильні до зацикленості на негативних переживаннях, що супроводжуються почуттям власної провини, невиконаного обов'язку тощо. Такі люди часто бувають нерішучими, невпевненими в собі, живуть в постійному переживанні за своє майбутнє. Вони постійно думають про наслідки своїх вчинків, очікують на можливі невдачі, на вірять у власні сили та можливості. В той же час вони обов'язкові і відповідальні, схильні до сумнівів і переперевірки виконаного, мають знижений поріг стійкості до стресу.

СТ - типовий стан емоційної напруженості, обумовлений конкретною ситуацією.

Особистісна тривога розвивається із ситуаційної, особливо якщо остання часто переживається людиною. Якщо стан тривоги періодично повторюється, він поступово переходить в нову якість особистості - властивість характеру.

Таким чином, стан тривоги сигналізує людині про небезпеку, що наближається, і в цьому відіграє важливу роль своєрідного “ сторожа ”, який спонукає нас до цілеспрямованої поведінки, до пошуку джерел небезпеки і шляхів її подолання. З цієї точки зору тривога має позитивне значення.

З іншої точки зору, стан тривоги у деяких людей замість активності викликає стан безпорадності, невпевненості у своїх силах. Це призводить до дезорганізації цілеспрямованої поведінки, зниженню продуктивності діяльності, до появи неврозів. В цьому виявляється негативна роль тривоги.

Стрес -- нервово-психічне перенапруження, викликане несподіваним чи надсильним подразником. Адекватна реакція на цей подразник раніше не була сформована, але повинна бути знайдена в ситуації, що склалася. Стрес - це емоційний стан, що потребує тотальної мобілізації сил на пошук виходу із ситуації, на досягнення необхідного пристосувального ефекту.

Стресовий стан виникає при необхідності швидкого прийняття рішення, у незвичній ситуації, внаслідок психотравмуючих обставин, при підвищеній відповідальності (сенсорна ізоляція, реагування при аварії, у надзвичайних обставинах тощо). Він спонукає до вирішення екстремальної ситуації за рахунок загальної мобілізації всіх ресурсів організму до пристосування в наявних умовах, хоча така мобілізація може й не настати.

Річ у тім, що психічна регуляція поведінки при стресі характеризується змінами у вищій нервовій діяльності у бік збудження або загальмованості -- залежно від індивідуальних (зокрема, психофізіологічних) особливостей суб'єкта. Надто сильні подразники (стресори) викликають вегетативні зміни, такі як посилене пульсування, підвищення рівня цукру та адреналіну в крові, що призводить до зниження здатності до прийняття рішення, дезорганізації, зниження активності психічних функцій.

У відповідь на надто складну обстановку організм реагує пасивно-оборонним чином, при цьому виникають помилки у відображенні дійсності: неправильно оцінюються кількість та якість об'єктів, їх просторові та часові характеристики, звужується обсяг уваги, утруднюється її переключення. Поступово до людини повертається здатність до правильних дій, настає стадія мобілізації психічної активності.

Виникаючи, стрес спочатку до певної міри мобілізує внутрішні резерви психіки, всього організму людини, його пристосувальні можливості, вольову, пізнавальну активність і таким чином є своєрідним стимулюючим фактором, що позитивно впливає на ефективність його життєдіяльності. За рахунок цього спочатку покращуються показники виконання суб'єктом не тільки простих, але й складних завдань. У цьому проявляється мобілізуючий ефект стресу.

При тривалій дії несприятливих факторів, по мірі виснаження захисних, адаптаційних резервів організму стрес може призвести до протилежного - негативного результату і руйнівного, дезорганізуючого впливу на психіку, що часто призводить до розладів психіки. З цієї точки зору можна казати про деструктивний вплив стресу на психіку, свідомість, загальне самопочуття людини.

Емоційний стрес може супроводжуватись емоціями гніву, страху, горя, тривоги, депресії, що зовнішньо може проявлятись в міміці, жестах, мові, поведінці людини.

Динаміка стресу (Г. Сельє):

1. Стадія тривожності.

Під дією психотравмуючих факторів у суб'єкта виникає стан неспокою, тривоги, починають перебудовуватись фізіологічні функції організму (частота дихання, пульс, тиск тощо). Поступово починається мобілізація внутрішніх адаптаційних резервів, захисних сил, розкриваються додаткові можливості психіки, активізуються психічні процеси (сприймання, пам'ять, мислення тощо).

2. Стадія опору.

Організм людини, її психіка перебудовуються, пристосовуються, адаптуються до нових умов, активно витрачаючи свої внутрішні ресурси. Пізнавальна діяльність активізується. З часом після відносної стабільності в результаті того, що вплив екстремальної ситуації триває, наступає послаблення опору організму, знижується критичність мислення, працездатність і починається спад.

3. Стадія виснаження.

Виснажується “ адаптаційна енергія ”, що призводить до дезорганізації діяльності, нервово-емоційного зриву і навіть може закінчитись смертю.

Ознаки завершальної стадії:

поступове ослаблення фізичної, вольової активності людини;

погіршення, провали пам'яті;

зменшення обсягу уваги та помилки сприймання;

втрата прогностичних здібностей, інтелектуальних навичок;

загальмованість при прийманні рішення, неадекватні реакції на зміни ситуації;

втрата самоконтролю;

неспокій, дратівливість, втома, страх, відсутність апетиту, головний біль тощо.

Професійний стрес - це напружений стан працівника, що виникає у нього при впливі емоційно-негативних та екстремальних факторів, пов'язаний з виконанням професійної діяльності.

Розрізняють такі різновиди професійного стресу, як інформаційний, емоційний, комунікативний.

У випадках інформаційних перевантажень, коли працівник не справляється із завданням, яке перед ним стоїть і не встигає прийняти важливе рішення в умовах жорсткого обмеження в часі, виникає інформаційний стрес. Напруга може збільшуватись, якщо приймання рішення супроводжується високим ступенем відповідальності, а також у випадках невизначеності, при недостачі необхідної інформації, коли дуже часто або раптово змінюються інформаційні параметри професійної діяльності.

Емоційний стрес може гостро переживатися людиною, оскільки руйнуються глибинні установки і цінності працівника, пов'язані з його професією. Емоційний стрес виникає за умов реальної чи уявної небезпеки, переживаннях приниження, провини, образи, у випадках протиріч або розриву ділових стосунків з колегами по роботі або конфлікті з керівництвом.

...