Психологія

Практичне мислення генетично пов'язане з наочно-дійовим, але за механізмами здійснення нагадує теоретичне. На відміну від теоретичного, воно є засобом розв'язування конкретних практичних завдань та передбачає внесення певних дій у дійсність.

Практичне мислення може мати вигляд технічного (обслуговує процес створення і вдосконалення людиною технічних об'єктів) чи оперативного (розв'язання задач, що виникають під час управління технічними об'єктами).

Творче мислення може бути наочно - образним або словесно-логічним, теоретичним або практичним. Це головне знаряддя творчості, спосіб розв'язування оригінальних і складних завдань.

Кожен вид мислення реалізується за допомогою певних психологічних механізмів - складових процесу мислення, а саме за допомогою операцій мислення.

6.4.2 Операції мислення

Мислення починається з проблемної ситуації, для виходу з якої індивід має знайти і застосувати нові для себе знання чи дії. Вона поєднує невідоме (шукане), індивідуальну потребу індивіда, його здібності та досвід.

Пошук невідомого у межах акту конкретизації здійснюється як безперервний процес прогнозування - створення образу бажаного результату. Цей процес здійснюється шляхом мислительних дій та операцій: аналізу, синтезу, абстрагування, узагальнення, порівняння.

Аналіз -- розчленування об'єкта мислення як цілого на частини за допомогою зовнішніх або внутрішніх дій чи операцій. Синтез - практичне або теоретичне об'єднання виділених у процесі аналізу частин у нове ціле.

Абстрагування -- виділення одних властивостей об'єкта мислення серед інших.

Узагальнення -- об'єднання важливих властивостей об'єкта мислення, отриманих у результаті аналізу, синтезу, абстрагування.

Порівняння -- мислительна операція, що дає змогу встановити подібні та відмінні ознаки аналізованих об'єктів.

психіка людина інтелект особистість

6.5 Уява

6.5.1 Поняття про уяву

Людина сприймає те, що на неї діє у певний момент, або уявляє те, що на неї діяло раніше. Життя потребує від людини створення образів об'єктів, що вона ще не сприймала, передбачення наслідків своїх дій та вчинків, програмування своєї діяльності тощо. Все це забезпечує уява, або фантазія. Уява - це специфічно людський психічний процес, що виник і сформувався у процесі трудової діяльності. Функція уяви - специфічно людська форма випереджального відображення дійсності. Перш ніж щось робити, людина уявляє кінцевий результат своєї діяльності. Якими б дивовижними не здавалися продукти людської уяви, підґрунтям для їх побудови завжди є попередній досвід людини, ті враження, що зберігаються в її свідомості. Уява -- це пізнавальний процес створення людиною об'єктів, яких вона ніколи не сприймала.

Створення образів уяви завжди пов'язане з певним відступом від реальності, виходом за її межі. Це значно розширює пізнавальні можливості людини, забезпечуючи їй здатність передбачення та створення нового світу як середовища свого буття.

Цінність уяви полягає у тому, що вона допомагає людині орієнтуватися у проблемних ситуаціях, приймати правильні рішення, передбачати результат власних дій тоді, коли наявних знань виявляється недостатньо для безпосередньої реалізації пізнавальної потреби. Уява функціонує, таким чином, там, денедостатньо знань. За наявності необхідних знань функціонує інший пізнавальний процес - мислення. Єдність уяви і мислення полягає у створенні чогось нового, а відмінність - у наявності знань. Володіє суб'єкт знаннями - працює мислення, не володіє знаннями - уява.

За висловом І. Сєченова, «витвори уяви -- це небачені у світі сполучення бачених вражень». Без потрібного чуттєвого досвіду, зафіксованого у пам'яті, нові образи створити неможливо.

Чим різноманітніші сприймання людини, чим багатший її життєвий досвід, тим яскравішими, повнішими й точнішими бувають створені нею образи про предмети, що безпосередньо не сприймаються.

Уява -- це функція кори великих півкуль головного мозку. Фізіологічним підґрунтям уяви є утворення нових сполучень тих нервових зв'язків, що виникали раніше у процесі відображення людиною об'єктивної реальності. Для виникнення нового образу потрібно, щоб раніше утворені системи зв'язків розпалися й утворилися нові сполучення відповідно до нових потреб. Багатство образів фантазії залежить від оригінальності того, як поєднуються риси відомих об'єктів, наскільки новими, нестандартними є ці поєднання.

Створені образи об'єктів безпосередньо пов'язані з емоційною сферою особистості, її почуттями. Людський мозок може справляти регулювальний вплив на периферійні частини організму, змінювати їх функціонування. Відомі випадки, коли люди, які мали яскраву фантазію, змінювали температуру руки, усього тіла, уявляючи кригу чи розпечений предмет.

6.5.2 Види уяви

Діяльність уяви може бути охарактеризована залежно від участі у цьому процесі спеціальної вольової регуляції, від характеру діяльності людини та змісту створюваних образів.

Залежно від цілепокладання уяву поділяють на мимовільну та довільну. Якщо у людини відсутня мета створювати певні образи, а вони виникають, то це буде мимовільна уява. Наявність мети створювати образи характеризує довільну уяву.

Залежно від характеру діяльності людини її уяву поділяють на творчу та репродуктивну.

Уява, що включається у творчу діяльність і допомагає людині створювати нові оригінальні образи, називається творчою. Уява, що включається у процес засвоєння того, що вже створили й описали інші люди, називається відтворювальною, або репродуктивною.

Залежно від змісту діяльності й характеру праці людини уява поділяється на художню, технічну, наукову та ін.

Художня уява має переважно чуттєві (зорові, слухові, дотикові та ін.) образи, надзвичайно яскраві й детальні.

Для технічної уяви характерними є створення образів просторових відношень у вигляді геометричних фігур і побудов, їх об'єднання у нові сполучення, уявне перенесення їх у різні ситуації. Наукова уява виявляється у побудові гіпотез, проведенні експериментів, в узагальненнях, що їх роблять при створенні понять.

Особливою формою уяви є мрія. Мрія -- це процес створення людиною образів бажаного майбутнього. Мрія є необхідною умовою втілення у життя творчих задумів, коли образи уяви не можуть реалізуватися негайно з об'єктивних або суб'єктивних причин. У цій ситуації мрія постає як реальний мотив діяльності, завдяки якому стає можливим завершення розпочатої справи.

6.6 Увага

6.6.1 Поняття про увагу

Навколишнє середовище постійно впливає на органи чуття людини, але не всі подразники вона відображає чітко.

Свідомість індивіда не спроможна відобразити все, що робиться навколо нього, не може з'ясувати водночас усі питання складного завдання. Для їх чіткого усвідомлення потрібне виділення окремих предметів і явищ дійсності та послідовне їх відображення.

Можливості чіткого бачення дорослої людини обмежуються 4 - 6 об'єктами одночасно. Тому вона завжди спрямована на щось, уважна до одних об'єктів навколишнього середовища і неуважна до інших.

Із сигналів оточення людина виділяє те, що необхідне для цілеспрямованої діяльності. У взаємодії з навколишнім середовищем складається вибіркове відображення предметів і явищ, що забезпечується увагою. Вибірковість, що регулює пізнавальну та продуктивну діяльність, визначається можливостями людини, спрямованістю, метою її діяльності. Механізмами вибірковості уваги служать процеси доцільної регуляції діяльності. У здатності довільно спрямовувати й зосереджувати увагу виявляється активність людини.

Увага -- не саме відображення, вона не має свого предмета пізнання. Це не самостійний психічний процес, а швидше його необхідна умова, форма окремої відображуваної та продуктивної діяльності на різних рівнях свідомості. Увага є формою організації психічної діяльності людини, що полягає у спрямованості та зосередженості свідомості на об'єктах та забезпечує їх виразне відображення.

Увага завжди тісно пов'язана з діяльністю людини, забезпечує її свідомий характер, а також нею стимулюється і регулюється. Діяти -- означає бути уважним до об'єктів діяльності. Напруження у діяльності завжди пов'язане з відповідним напруженням уваги. Вона служить внутрішньою умовою психічної діяльності. Чуттєве відображення об'єктів зовнішнього світу відбивається у свідомості суб'єкта, а кожний акт цілеспрямованої діяльності доходить до свідомості. Саме від її зосередженості залежать повнота, чіткість і ясність нашого сприймання, уявлення, мислення, вирішення повсякденних проблем. Особливого значення увага набуває у засвоєнні нового знання. З цього приводу К. Д. Ушинський зазначав, що це основні ворота до свідомості, «єдині двері нашої душі», через які входять до нас усі відомості про навколишній світ, чуттєві дані і знання. Таким чином, увагою називається спрямованість і зосередженість психічної діяльності людини на одних об'єктах з відключенням від інших.

Рефлекторна теорія уваги (І.М. Сєченов, І.П. Павлов, О.О. Ухтомський) пов'язує причини, що викликають увагу. Предмети і явища зовнішнього світу викликають орієнтувальні рефлекси та пристосувальні рухові реакції. Орієнтувальні реакції змінюють перебіг мозкових процесів у корі великих півкуль головного мозку, створюють осередок оптимального збудження (за І.П. Павловим) або домінанту (за О.О. Ухтомським). У цих зонах легко утворюються тимчасові нервові зв'язки, вирішуються нові проблеми. Виникнення домінанти викликає гальмування у сусідніх ділянках кори головного мозку, блокує інші реакції організму, підпорядковує собі побічні імпульси з інших ділянок кори головного мозку і тим самим домінанта посилюється. Інші дії у цей час можуть виконуватися переважно в автоматизованому режимі, обмежуючись менш активними ділянками кори мозку.

6.6.2 Види уваги

Залежно від активності людини та співвідношення зовнішніх і внутрішніх умов виникнення увагу поділяють на мимовільну, довільну та післядовільну. Ці види уваги водночас є і ступенями її розвитку.

Мимовільна увага -- це зосередження свідомості людини на об'єкті внаслідок його особливостей як подразника без спеціальної мети та вольових зусиль. Вона характеризується саме тим, що об'єкти привертають до себе увагу. Подразники, що привертають увагу людини, характеризуються силою, інтенсивністю, контрастом, новизною, посиленням або послабленням, просторовими змінами руху, раптовістю появи об'єкта, виділенням на певному фоні тощо. Нашу увагу привертають гуркіт двигунів літака під час зльоту, миготіння світлового сигналу автомобіля, раптове зниження інтенсивності голосу лектора, нові зразки виробничого обладнання у цеху. Мимоволі ми виявляємо увагу до того, що нас цікавить, має життєво важливе сигнальне значення, активізує і підтримує нашу діяльність. Якщо впливи з середовища не мають суттєвого значення, вона зникає. Здійснюється вона легко, без суттєвих витрат нервово - психічної енергії.

Довільна увага -- це свідоме спрямування і регулювання особистістю своєї психічної діяльності. Людина виявляє активність, ставить віддалені цілі й змушена довільно зосереджувати свою увагу на їх досягненні. Людина має докладати зусиль, щоб бути уважною, особливо до того, що спершу і непривабливе, і нецікаве. Довільна увага пов'язана з метою діяльності та силою волі, здатністю долати зовнішні й внутрішні перешкоди. Вона особливо потрібна у навчальній і трудовій діяльності, забезпечує чітке відображення об'єктів та успішність діяльності. Для її функціонування потрібна суттєва витрата нервово - психічної енергії. Довільна увага тісно пов'язана з працею і мовою, у взаємодії яких вона виникла й розвивається. Необхідною умовою довільної уваги є оволодіння мовою, за допомогою якої усвідомлюється мета. Поставивши мету діяльності, ми виконуємо це рішення. Досягнення мети діяльності вимагає уміння зосереджуватись на ній, відволікатися від побічних стимулів, переборювати зовнішні та внутрішні перешкоди. І чим віддаленіша мета і складніший шлях її досягнення, менш приваблива сама робота, тим більше вимагає вона довільної уваги. Обидва види уваги - мимовільна й довільна - мають багато спільних рис і відмінностей, вони тісно пов'язані між собою і взаємодіють. Довільна увага виникає з мимовільної. Проте й довільна стає мимовільною внаслідок зміни мотивації діяльності. Часто, приступаючи до виконання нової роботи, людина усвідомлює потребу в її виконанні і змушена мобілізувати свою волю, зробити зусилля, щоб сконцентрувати на них розумові сили. Спочатку виникають труднощі, але згодом людина заглиблюється і поринає у виконання завдання, стає уважною мимовільно, бо її зацікавлює сам зміст діяльності. Цю увагу називають вторинною мимовільною, або післядовільною. Таку захопленість нерідко можна помітити у діяльності фахівців, зайнятих творчою працею. Вона має ознаки як мимовільної - не вимагає спеціальних вольових зусиль, так і довільної - залишається цілеспрямованою і передбачуваною. Перехід від довільної уваги до післядовільної зменшує напруженість діяльності.

6.6.3 Властивості уваги

Різні види діяльності відповідно ставлять особливі вимоги до уваги людини. У одному випадку необхідна блискавична точність у сприйманні рухів, в іншому - тривале зосередження на одному об'єкті. Історично сформувалися різні властивості уваги: концентрація, стійкість, переключення, розподіл та об'єм.

Концентрація уваги. Увага характеризується зосередженістю на конкретному об'єкті психічної діяльності, має певну інтенсивність, а отже, певний ступінь концентрації. Чим сильніше зосередження, тим більш цілеспрямованою й продуктивною стає сама діяльність.

Стійкість уваги виявляється у тривалості зосередженості на об'єкті. Вона характеризується часом, протягом якого діяльність людини зберігає свою цілеспрямованість. Вона є необхідною внутрішньою умовою виконання завдання до кінця. Властивість ця залежить від сили нервових процесів, характеру діяльності, ставлення до справи.

Властивістю, протилежною стійкості, є відволікання уваги об'єктами, що не стосуються діяльності. Чим менш стійка увага, тим частіше й легше вона відволікається. Внаслідок цього знижується ефективність пізнавальної чи продуктивної діяльності. Мимовільно відволікають увагу різкі та сильні раптові зовнішні подразники, емоційно діючі фактори.

Зі стійкістю також пов'язане коливання уваги. Воно виявляється у тому, що зосередженість та стійкість уваги періодично стають більш або менш інтенсивними. Спостереження свідчать, що коливання уваги через 15 - 20 хв приводять до мимовільного відволікання її від об'єкта.

Переключення уваги полягає у довільному перенесенні її спрямованості з одного об'єкта на інший. Цілеспрямований характер відрізняє його від відволікання уваги, коли людина змінює об'єкт уваги мимовільно.

Розподіл уваги полягає у тому, що людина може одночасно утримувати у зоні уваги кілька об'єктів, виконувати два, а то й три види діяльності. Складні різновиди діяльності вимагають від людини одночасно виконувати кілька їх видів.

Об'сяг уваги визначається тією кількістю об'єктів, що можна охопити увагою в обмежений відрізок часу. Нормативно цей відтинок часу в експериментах на тахістоскопі дорівнює 0,1 с. Людина при цьому сприймає 4 - 6 об'єктів, не пов'язаних між собою.

Невміння зосередитися чи переключитися з одного предмета на інший називається неуважністю. Неуважність виявляється у загальній нестійкості уваги (властиве для малих дітей) або у дуже глибокому зосередженні лише на одному об'єкті (зовнішній предмет чи внутрішній стан, думки). Про уважність особистості свідчать її міміка, жести, поза. Але іноді уважність буває вдаваною.

Запитання для самоконтролю знань

1. Що називається інтелектом?

2. Які є теорії, що пояснюють інтелект? Проаналізуйте їх.

3. Динаміка інтелекту.

4. Фактори, що впливають на інтелект.

5. Що називається увагою?

6. Дайте характеристику видів уваги.

7. Властивості уваги.

8. Дайте загальну характеристику відчуттів.

9. Які є види відчуттів?

10. Що називається сприйманням?

11. Дайте характеристику властивостей сприймання.

12. Як впливає аперцепція на сприймання предметів і явищ?

13. Порівняйте відчуття і сприймання.

14. Що називається пам'яттю?

15. Функції пам'яті.

16. Класифікація видів памяті.

17. Дайте характеристику процесів пам'яті.

18. Що називають мисленням?

19. Поясніть абстрактний і опосередкований характер мислення.

20. Дайте характеристику видів мислення.

21. Що називають уявою?

22. Дайте характеристику видів уяви.

23. Порівняйте уяву і мислення.

Практичне заняття

1. Загальне поняття про інтелект. Динаміка інтелекту.

2. Теорії інтелекту. Вимірювання інтелекту.

3. Увага у структурі інтелекту.

4. Відчуття та сприймання як початкові процеси пізнання об'єктивної дійсності.

5. Коротка характеристика пам'яті.

6. Мислення та уява як вищі пізнавальні процеси.

Зразок тесту для самоконтролю

1. Виділяють такі види інтелекту:

а) науковий;

б) теоретичний;

в) практичний;

г) вербальний;

д) невербальний.

2. Найбільш інтенсивно інтелект розвивається:

а) протягом усього життя;

б) від народження до 2 років;

в) від 2 до 12 років;

г) від 12 до 20 років;

д) від 20 до 30 років.

3. Спрямованість і зосередженість психічної діяльності на певних об'єктах називається:

а) інтелектуальністю;

б) наполегливістю;

в) увагою;

г) спостережливістю;

д) дотепністю.

4. Залежно від аналізаторів образну пам'ять поділяють на:

а) зорову;

б) слухову;

в) дотикову;

г) нюхову;

д) смакову.

5. Здібність індивіда адаптуватися до навколишнього середовища називається:

а) активізацією;

б) індивідуалізацією;

в) структуралізацією;

г) інтелектом;

д) мисленням.

Список літератури

1. Дружинин В.Н. Психология общих способностей. - СПб.: Питер, 2000. - 368с.

2. Загальна психологія /за ред. С. Д. Максименка. - Вінниця. - Нова книга, 2004.

3. М'ясоїд П.А. Загальна психологія.-К.: Вища школа, 2000. - 480с.

4. Психологія /за ред. Ю.Л.Трофімова. - К.: Либідь, 2001.- 560с.

5. Романовська Л.І. Диференційна психологія / Л.І. Романовська, Л.О. Подкоритова. - Львів.: «Новий світ - 2000», 2008. - 236с.

7. Здібності та творчість

7.1 Характеристика здібностей, обдарованості, таланту та геніальності

Суттєвою характеристикою особистості людини є здібності. Здібностями називають індивідуально - психологічні особливості людини, від яких залежить успішність набуття знань, умінь та навичок, але не тотожні ним. Здібності виявляються і розвиваються у діяльності. Вони виникли у процесі історичного розвитку людства як наслідок розподілу праці, виникнення нових видів діяльності. Разом із ними виникли і сформувалися нові людські здібності. Вони забезпечили вдосконалення процесу виробництва, засобів та методів виробництва.

Здібності людини є лише потенційною можливістю для набуття знань, умінь та навичок, а їх наявний рівень - це дійсність. Тому не можна говорити про здібності, спираючись на наявний рівень знань, умінь та навичок. Необхідно бути обережним і тактовним у визначенні здібностей, щоб не прийняти відсутність певних знань за відсутність здібностей. Типовим прикладом може служити геніальний учений, творець теорії відносності А. Ейнштейн, який був досить посереднім учнем. Єдність здібностей із знаннями, уміннями та навичками виявляється у динаміці набуття їх, тобто у тому, як за відповідних однакових умов швидко і легко людина оволодіває ними.

Здібності, як і інші індивідуально - психологічні особливості людини, не даються у готовому вигляді. Вони є результатом розвитку. Цю точку зору необхідно брати до уваги, бо існує величезна кількість спроб пояснення здібностей спадковістю. Так, ще стародавній філософ Платон (427 - 347 рр. до н.е.) стверджував, що здібності є природженими, і всі знання, що має людина, є її споминами про перебування у піднебесному, ідеальному світі «абсолютних знань». Французький філософ Р. Декарт (1596 - 1650 рр.) стверджував, що впливи зовнішніх об'єктів не дають істинного знання. Таке знання споконвічно закладене у душі у вигляді природжених ідей.

Своєрідна точка зору належить Ф. Галлю (1758 - 1828 рр.). Він пов'язав рівень розвитку психічних якостей з розмірами окремих частин головного мозку. Якщо кістки черепа повністю відповідають виступам та западинам у мозку, то за черепом людини можна визначити її здібності. Ф. Галль склав так звану френологічну карту (від грецьк. phren - розум), на якій поверхня черепа була поділена на 27 зон. Кожній зоні приписувалися певні здібності.

Неправомірною виявилась і гіпотеза про залежність здібностей від маси мозку. Середнє значення маси мозку людини становить 1400 - 1500 г. Мозок І.С. Тургенєва важив 2012 г, а мозок іншого письменника А. Франса - 1017 г. Вони обидва були видатними письменниками з високим рівнем розвитку здібностей.

Заперечуючи генетичну обумовленість здібностей, психологи не заперечують їх зв'язок із особливостями будови та функціонування нервової системи та органів чуття. Найбільш достовірною є гіпотеза про зв'язок здібностей з мікроструктурою мозку та органів чуття. Розвитку здібностей сприяє успадкування соціальних умов життя. Так, у родині Й. Баха було 57 музикантів, з яких 20 - видатних.

Диференційні особливості будови нервової системи та органів чуття складають підґрунтя для розвитку здібностей, оволодіння певними знаннями, уміннями, навичками чи певною діяльністю. Ці диференційні особливості є задатка-ми - природженими передумовами для розвитку здібностей. Матеріальним підґрунтям задатків є особливості будови мозку, кори півкуль головного мозку та їх функціональними властивостями. Ці особливості обумовлюються спадковою природою організму, утробним та позаутробним розвитком.

Таким чином, задатки - це не здібності, а тільки передумови до розвитку здібностей. Усі люди мають задатки до оволодіння мовою, але не всі люди оволодівають однаковою кількістю мов, і не всі однаково володіють рідною мовою. Тварини не мають задатків до мовного спілкування і ніколи не навчаються говорити.

Провідну роль у розвитку здібностей відіграють не задатки, а соціальні умови життя, освіта, навчання та виховання. Між здібностями і задатками існує багатозначний зв'язок. Задатки теж є багатозначними. Які саме здібності будуть формуватися на підґрунті задатків - залежить від умов життя, навчання та виховання. На підґрунті одних і тих самих задатків можуть розвинутися різні здібності.

Здібності як сукупність психічних якостей мають свою структуру. У структурі здібностей виділяють загальні та спеціальні здібності.

Загальні здібності - це ті особливості, що виявляються у всіх видах діяльності і спираються на загальні уміння. Сюди можна віднести уміння сприймати і усвідомлювати завдання, планування і організацію виконання завдання, спроможність розкривати зв'язки і відношення речей, оволодіння новими засобами праці, переборювання труднощів і т.ін.

Спеціальні здібності - це ті особливості психіки, що виявляються у спеціальних видах діяльності: мистецтві, малярстві, музиці, науці. Для музикантів це абсолютний слух, для художника - відчуття кольору, для артиста - уміння перевтілюватися і т.ін.

Слід пам'ятати, що здібності мають розвиватись у комплексі і всебічно. Однобічний розвиток однієї здібності не забезпечує успішну діяльність. Видатні особистості мали всебічно розвинені здібності. Так, М.В. Ломоносов, Т.Г. Шевченко, Ю. Лібіх - приклад всебічного розвитку здібностей. Тому треба прагнути до розвитку у себе різноманітних здібностей: більше бачити, читати, працювати, не відмовлятися від різноманітних вражень та переживань, всього того, що складає сутність людини. Ще дві тисячі років тому говорили: Homo sum, humani nihil a me alienum puto. (Людина я і ніщо людське мені не чуже). Спираючись на це прислів'я, можна досягти своєю наполегливістю всебічного розвитку власних здібностей.

Якісно своєрідне поєднання здібностей, що забезпечує успішність виконання діяльності, називається обдарованістю. Обдарованість у дітей виявляється досить рано. У 3 - 4 роки вони можуть читати, писати успішно рахувати. Вони уважно можуть займатися значний проміжок часу певною справою, прагнуть до розумових занять. Ці якості можуть зберігатись і у більш старшому віці.

Для аналізу обдарованості виділяють три групи взаємопов'язаних показників:

- випереджальний розвиток пізнання;

- особистісний розвиток;

- фізичні дані.

У випереджальному розвитку пізнання виділяють такі особливості.

1. Особливі сензитивні (від лат. sensus - відчуття, почуття) періоди. Такі періоди характеризуються підвищеною чуттєвістю до певних впливів. У ці періоди обдаровані діти ніби «поглинають» все з навколишнього світу. До того ж обдаровані діти можуть одночасно займатися не однією справою.

2. Допитливість. Обдаровані діти активно досліджують навколишній світ. Вони не виносять жодних обмежень у своїх дослідженнях. Активність обдарованих дітей пояснюється підвищеною біохімічною та електричною активністю мозку.

3. Чудова пам'ять. Обдаровані діти добре запам'ятовують події, предмети, явища, слова. Все це обумовлено раннім розвитком мови та абстрактного мислення. Обдарованим людям властива спроможність класифікувати і категоризувати інформацію і досвід. Вони уміють ефективно використовувати накопичені знання.

4. Великий словниковий запас. Обдаровані діти відчувають постійну потребу в інтелектуальній діяльності. Накопичений запас слів дає можливість супроводжувати мову складними синтаксичними конструкціями, ставити непрості запитання. Маленькі «вундеркінди» читають словники та енциклопедії, придумують слова, що відображають їх розуміння світу та уявні події. Такі діти віддають перевагу іграм, що активізують розумові здібності.

5. Нерівномірний розвиток психологічних особивостей може викликати однобічну математичну чи гуманітарну обдарованість. Домінування математичних здібностей може створити перешкоди для мовного розвитку та пригнічувати читання. І навпаки, домінування гуманітарних здібностей створює перешкоди для оволодіння точними науками: математикою, фізикою, хімією.

6. Підвищена концентрація уваги. Для обдарованих дітей властива довільність психічних процесів та уваги. Вони наполегливі у досягненні результату в обраній галузі. Довільність психічних процесів забезпечує підвищений рівень занурення у задачу.

7. Обдарованим дітям властивий високий рівень розвитку уяви та різних видів мислення.

Особистісний розвиток обдарованої людини передбачає розгляд таких рис:

1. Почуття справедливості. Це почуття розповсюджується на себе та оточуючих. Так, відомий випадок, коли 3 -річна дитина після відвідування недільної школи заявила: «Бог несправедливий». На уроці у той день говорилося про Ноєв ковчег. Дитина пояснила: «Бог сказав людям, що необхідно робити, і що їх чекає, якщо вони будуть погано себе поводити. Так, що вони могли врятуватись і не потонути. А тваринам він нічого не сказав, він їх не попередив, то ж чому вони мали помирати? Бог несправедливий».

2. Широкі особистісні системи цінностей. Обдаровані діти гостро переживають соціальну несправедливість, встановлюють високі вимоги до себе та оточуючих, відкликаються на правду, справедливість, гармонійність, красу, природність.

3. Органічне поєднання реальності та фантазії. Діти 2 -5 років не можуть розвести реальність і фантазію. Вони мальовничо передають у словах власні фантазії і практично живуть у світі власної живої фантазії. Яскрава уява породжує фантастичне, багате і яскраве життя. У дорослих зберігаються елементи гри, винахідливості, творчого підходу - якості, що забезпечили матеріальний і естетичний розвиток людства.

4. Добре розвинене почуття гумору. Обдаровані і талановиті люди люблять нісенітниці, гру слів, підколки, жарти. Вони часто бачать гумор там, де інші його не бачать. Гумор для обдарованих людей є рятівною благодаттю і здоровим щитом захисту тонкої психіки від ударів, яких можуть наносити менш чутливі люди.

5. Намагання розв'язувати непосильні завдання. Обдаровані діти роблять успіхи, що недосяжні для більшості дітей.

6. Перебільшені страхи. Високий рівень розвитку фантазії забезпечує спроможність уявити багато небезпечних наслідків. Обдаровані люди чутливі до немовних проявів почуттів оточуючих. Вони відчувають мовчазне напруження навколо себе.

7. Екстрасенсорне сприймання. Високий рівень фантазії, висока активність головного мозку та емоційна чутливість дозволяють обдарованим дітям сприймати те, що іншим не під силу: читати думки інших, передбачливість і т. ін. Всі ці особливості психіки обдарованих дітей складають підґрунтя сприймання себе як «ненормальних». Такі особливості психіки притаманні для високообдарованих дітей, тому до цього необхідно ставитись і з розумінням, і з терпінням, і з повагою.

8. Егоцентризм у поясненні подій і явищ. Егоцентризм є проекцією власного сприймання та емоційної реакції на події, явища, розум і почуття оточуючих. Він не містить у собі негативного відтінку егоїзму.

У фізичній характеристиці обдарованості є два протилежні стереотипи. Перший - обдарованих дітей розглядають як худеньких, маленьких, блідих «книжкових черв'яків» в окулярах. Другий - обдаровані діти вищі за зростом, фізично міцніші, здоровіші, красивіші. Другий образ обдарованої дитини більш привабливий. Але і перший, і другий образи далекі від істини. Не можна робити узагальнених висновків про зріст, здоров'я чи зовнішність обдарованих людей. Істина завжди знаходиться між полярними думками.

Вищий рівень розвитку здібностей називається талантом. Він забезпечує можливість успішно і оригінально виконувати складну діяльність. Талант, як і здібності, є лише можливістю, а реальність залежить від конкретних суспільно-історичних умов. Розвиток талантів завжди залежить від потреб епохи. Так, у періоди війн розвиваються полководчі таланти, у мирний час - інженерні, конструкторські, мистецькі і т.ін. Талант, як і здібності, виявляється у активній діяльності людини.

Талант - це сукупність якостей, їх поєднання. Розвиток однієї психологічної якості, навіть надзвичайно високий, не забезпечує таланту. Про це свідчать володарі феноменальної пам'яті, які у своєму розвитку обмежилися лише демонстрацією її на сцені. У талановитих людей пам'ять може бути як дуже гарною, так і не дуже. Але поряд з пам'яттю мають бути дуже гарно розвинені гнучкість розуму, сильна воля та фантазія, високий власний характер мотивації, толерантність до невизначеності ситуації.

Найвищий рівень розвитку здібностей, що виявляється у творчій діяльності, називається геніальністю. Про геніальність свідчать результати, що мають історичне значення у житті суспільства, у розвитку науки, літератури, мистецтва. Геніальних людей надзвичайно мало. Вважається, що за всю історію людства відомо не більше 400 осіб. До геніїв відносять, наприклад, Арістотеля, Р. Декарта,

М.В. Ломоносова. Так, М.В. Ломоносов мав епохальні досягнення у багатьох галузях людської діяльності: хімії, астрономії, математиці, фізиці. У той самий час він був художником, поетом, мовознавцем.

Геніальність передбачає напружену працю. Генії в історії людства - це титани праці, завдяки якій вони і досягли вершин майстерності і всесвітнього визначення. На запитання про причини геніальності Едісон (який працював по 16 годин на добу) відповів, що вона складається на 99% з поту і тільки на 1% з таланту.

7.2 Творчість людини

Творчість відіграє важливе значення в усіх сферах людської діяльності. Творчість, як і будь-яка діяльність людини, органічно пов'язана з уявою та фантазією. Результатом процесу праці є продукт, що був на початку в уяві людини як її мета. Попереднє, ідеальне створення продуктів діяльності можливе завдяки творчій уяві. Люди творять історію у активній діяльності, пізнають закони суспільного розвитку, прагнуть передбачити майбутнє. Все це вимагає творчості та уяви.

Творчістю називається діяльність, результатом якої є нові матеріальні та духовні цінності. Для аналізу процесу творчості використовують два підходи: особистісний та процесуальний.

Особистісний підхід передбачає аналіз тих властивостей особистості людини, що забезпечують процес творчості. Це здібності, знання, воля, фантазія, мотиви, уміння, що забезпечують створення нового, оригінального продукту. Важлива роль у творчості особистості належить уяві, інтуїції, неусвідомленим компонентам розумової діяльності. Крім того, до творчості особистість спонукає потреба у самоактуалізації.

Процесуальний підхід передбачає аналіз самого процесу творчості. Найбільш популярною є модель творчості Г. Уоллеса. Він виділяє чотири стадії процесу творчості: підготовку, дозрівання, натхнення (інсайт) і перевірку. Ці стадії постійно переплітаються та переходять одна в одну, а провідна роль належить у процесі творчості інсайту - інтуїтивному схопленню пошукового результату.

Творчість, як і спроможність до творчості або креативність (від лат. creo -, are - творю, творити), передбачає незалежну поведінку. При цьому створюється одиничне, оригінальне, що характеризує вихід за межі соціальної норми, порушення соціальної стабільності. Суспільство ж, навпаки, зацікавлене у внутрішній стабільності і безперервному відтворенні існуючих форм відносин та звичайних предметів матеріальної та духовної культури.

Особливості творчості і креативності дають можливість виділити умови формування творчої особистості. Це такі умови: відсутність регламентації предметної активності, точніше - відсутність зразка регламентованої поведінки, наявність позитивного зразка творчої поведінки, створення умов для наслідування творчої поведінки і блокування проявів агресивної і деструктивної поведінки, соціальне підкріплення творчої поведінки.

Сензитивним періодом для формування креативності є вік від 3 до 5 років. У 3 роки дитина готова до соціалізації, але ще не соціалізована, тобто ще не привласнила систему встановлених форм відносин у суспільстві. Для креативного розвитку дитини необхідна наявність зразка творчої поведінки. Його роль полягає у тому, щоб протистояти зразку «правильної поведінки».

У віці 5 - 6 років креативна поведінка зменшується (зростає інтелектуальна активність та рівень соціалізації), бо дитина все більше привласнює соціально сприйнятливі форми поведінки та не бачить можливостей відхилень від стереотипів у соціальній взаємодії.

Вплив сімейного виховання і життя у сім'ї на розвиток креативності і творчості у дітей багатозначний і багатобічний. Так, Р. Альберт та І. Рунко стверджують, що більш високий рівень креативності мають діти, які живуть у сім'ях з негармонійними емоційними відносинами та психотичністю батьків. Навпаки, Р. Стенберг стверджує необхідність гармонійних відносин. Такі полярні точки зору, мабуть, недостатньо обґрунтовані. Безсумнівне одне - для розвитку креативності у дітей в умовах сім'ї необхідні широкий спектр поведінки дитини з мінімальною кількістю стереотипних форм поведінки, демократичне середовище, відсутність сліпої слухняності.

7.3 Особистість творчої людини і її життя

Творить особистість людини зі своїми особливими психічними проявами. Сьогодні дослідники схиляються до думки, що немає творчих (креативних) здібностей, а є лише творчі особистості зі своєю своєрідною мотивацією. Правда, різні автори вважають підґрунтям творчості і різні мотиви:
З. Фрейд - сублімацію енергії статевого потягу в інші сфери діяльності та творчості; А. Адлер - як результат комплексу неповноцінності; К.Г. Юнг - прояв архетипів колективного несвідомого; Р. Асаджіолі - як процес сходження особистості до ідеального «Я»; К. Роджерс - мотивацію особистісного росту; А.М. Матюшкін - мотивацію досягнень. Різноманітність поглядів на мотивацію творчості дозволяє стверджувати, що безсумнівним для творчих особистостей є наявність певної мотивації та особистої захопленості.

Дослідники творчих особистостей виділяють у них своєрідні риси:

- незалежність - особистісні стандарти важливіші за групові;

- нонконформізм оцінок і суджень;

- відкритість розуму - готовність повірити чужим і своїм фантазіям;

- сприйнятливість до нового і незвичного;

- висока толерантність до невизначених і нерозв'язаних ситуацій, конструктивна активність у них;

- висока активність головного мозку;

- розвинені естетичні почуття;

- емоційна нестабільність.

Так, Ф. Баррон стверджує, щоб бути творчим, слід бути трішки невротиком. Насправді, невротичність є побічним результатом творчої активності. Поведінку творця і невротика можна розглядати як вихід за межі стереотипних норм. Тому Ч. Ломброзо стверджує, що геній і безумство можуть поєднуватися в одній людині. Для них властиве постійне переповнення мозку кров'ю, сильний жар у голові і охолодження кінцівок. Крім того, їм властива погана м'язова та статева діяльність. Список геніїв, хворих душевними хворобами, психопатів, наркоманів, п'яниць і невротиків безкінечний.

На епілепсію хворіли Петрарка, Мольєр, Флобер, Достоєвський, Македонський, Наполеон, Цезар. Психопатами були Санд, Мікеланджело, Байрон, Гете. Галюцинаціями страждали Байрон, Гоголь, Гончаров. Кількість п'яниць, наркоманів, самогубців серед творчої еліти не підлягає обліку: Мюссе, Клейся, Сократ, Сенека, Гендель, Блок, По, Єсенін, Маяковський. Сьогодні Д. Карлсон вважає, що геній є носієм рецесивного гену шизофренії. У гомозиготному стані цей ген спричиняє хворобу. Син геніального А. Ейнштейна хворів на шизофренію. У цьому списку Р. Декарт, Б. Паскаль, І. Ньютон, М. Фарадей, Ч. Дарвін, І. Кант, Р. Емерсон, Ф. Ніцше.

Таким чином, талант, геніальність, творчість - це не тільки великий дар Божий, але й велике покарання.

Творчість має обмеження у часі. Максимум творчості припадає на вік 30 - 45 років. Російський письменник М. Зощенко поділив творців на дві групи: тих хто прожив коротке, емоційно насичене життя, і тих хто помер до 45 років та довгожителів.

До першої групи належать: Моцарт (помер у 36 років), Шопен (39), Мендельсон (37), Рафаель (37), Ван Гог (37), Е. По (40), О. Пушкін (37), М. Гоголь (42), Бєлінський (37), М. Лермонтов (26), В. Маяковський (37), С. Єсенін (30), О. Блок (40), А. Чехов (43). Смерть і самогубство геніїв є наслідком перевтомлення від творчого процесу, неврастенії і тяжкого життя. Як зазначає М. Зощенко, «…долю свою вони заробили власними руками».

До цієї групи належать так звані «покійники за життя», тобто творці, які перестали творити у молоді роки і прожили довге життя. Це Глінка, Шуман, Фонвізін, Деві, Лібіх, Вудсворт, Колрідж. Творчий період завершується довготривалим спадом сили та депресією.

Для відтворення творчих сил необхідні зовнішні (регламент) і внутрішні (саморегуляція) зусилля. Хто ними володів, той належав до другої групи довгожителів: Кант (81), Лев Толстой (82), Г. Галілей (79), Гоббс (92), Піфагор (76), Гете (82), І. Ньютон (84), М. Фарадей (77), Л. Пастер (74), Ч. Дарвін (73), Платон (81).

Таким чином, здібності та творчість є монолітним сплавом комплексу детермінант, серед яких на перше місце виходять біологічні передумови, або задатки, власна активна діяльність та вміння управляти собою. Все це чудово у віршованій формі виклав Н.А. Заболоцкий:

Не позволяй душе лениться

Не позволяй душе лениться! Коль дать ей вздумаешь

Чтоб воду в ступе не толочь, поблажку,

Душа обязана трудиться Освобождая от работ,

И день и ночь, и день и ночь! Она последнюю рубашку

С тебя без жалости сорвет.

Гони ее из дома к дому, А ты хватай ее за плечи,

Тащи с этапа на этап, Учи и мучай до темна,

По пустырю, по бурелому, Чтоб жить с тобой по-человечьи

Через сугроб, через ухаб! Училась заново она.

Не разрешай ей спать в постели Она рабыня и царица,

При свете утренней звезды, Она работница и дочь,

Держи лентяйку в черном теле Она обязана трудиться

И не снимай с нее узды! И день и ночь, и день и ночь!

Запитання для самоконтролю

1. Що називається здібностями?

2. У чому полягає єдність знань, умінь, навичок та здібностей.

3. Що називається задатками?

4. Структура здібностей. Загальні та спеціальні здібності.

5. Поясніть необхідність всебічного розвитку здібностей.

6. Які показники визначають обдарованість?

7. Дайте характеристику випереджальному розвитку пізнання у обдарованих дітей.

8. Що характеризує особистісний розвиток пізнання у обдарованих дітей.

9. Дайте характеристику таланту.

10. Чим визначається геніальність людини?

11. Дайте характеристику підходам до пояснення творчості людини?

12. Умови формування креативності людини.

13. Поясніть, чому сензитивним періодом для формування креативності є вік від 3 до 5 років.

14. Які особливості особистості людини визначають творчість?

15. Поясніть взаємозв'язок творчості та невротичності.

16. Психічні розлади та творчість.

17. Поясніть точку зору Д. Карлсона на генетичну обумовленість геніальності.

18. Хто такі «покійники за життя»?

19. Які умови необхідні для довготривалого творчого життя?

Практичне заняття

Здібності, творчість та творча особистість

1. Історія вивчення та сучасне розуміння здібностей.

2. Обдарованість.

3. Талант.

4. Геніальність.

5. Творча особистість та її життя.

6. Умови формування креативності.

Список літератури

1. Дружинин В.Н. Психология общих способностей. - СПб.: Питер, 2000. - 368 с.

2. Загальна психологія /за ред. С.Д. Максименка. - Вінниця. - Нова книга, 2004.

3. Лейтес Н.С. Умственные способности и возраст. - М.: Педагогика, 1971. - 280 с.

4. Ламброзо Ч. Гениальность и помешательство.-К.: Україна, 1995. - 276 с.

5. М'ясоїд П.А. Загальна психологія. - К.: Вища школа, 2000. - 480 с.

6. Моляко В.А. Творческая конструктология (пролегомены). - К.: Освита Украины, 2007. - 388 с.

7. Романовська Л.І. Диференційна психологія / Л.І. Романовська, Л.О. Подкоритова. - Львів.: «Новий світ - 2000», 2008. - 236 с.

8. Роменець В.А. Психологія творчості. - К.: Либідь, 2001. - 288 с.

8. Емоції і почуття

8.1 Поняття про емоції і почуття

Людське життя виявляється двома формами активності: поведінкою і діяльністю. Діяльність людини, її поведінка викликають позитивне або негативне ставлення до них. Під поведінкою розуміють зовнішні прояви системи рухових реакцій організму людини на впливи об'єктивного світу, а діяльність - це взаємодія з об'єктивним світом, у процесі якої людина активно та свідомо прагне досягти поставленої мети. Саморегуляція поведінки і діяльності є однією з важливих функцій психіки людини. Діяльність складається з дій, відносно завершених елементів діяльності, спрямованих на розв'язання проміжних завдань. Ставлення до дійсності відображається у мозку та переживається як задоволення або незадоволення, радість, сум, гнів, сором. Такі переживання називають емоціями, почуттями.

Емоції та почуття органічно взаємопов'язані, але за змістом і формою переживання вони не тотожні. Емоція - це загальна активна форма переживання організмом своєї життєдіяльності. Розрізняють прості та складні емоції. Переживання задоволення від їжі, бадьорості, втоми, болю - це прості емоції. Вони властиві і людям, і тваринам. Прості емоції у людському житті перетворилися на складні емоції та почуття. Характерна ознака складних емоцій полягає у тому, що вони виникають внаслідок усвідомлення об'єкта потреби (наприклад, переживання задоволення при сприйманні музики, пейзажу). Почуття - це специфічні людські переживання, узагальнене ставлення до людських потреб. Задоволення або незадоволення потреб викликає позитивні або негативні емоції: радість, любов, гордість або сум, гнів, сором тощо.

Емоції та почуття характеризуються певною якістю та полярністю, активністю та інтенсивністю. Почуттями є ставлення особистості до праці, подій, інших людей, до самої себе. За якістю переживань відрізняються одні емоції та почуття від інших (наприклад, радість - від гніву, любов - в ід ненависті).

Емоціям і почуттям властива полярність. Вона виявляється у тому, що кожна емоція, кожне почуття за різних обставин можуть виявлятися протилежно: «радість - горе», «любов - ненависть», «симпатія - антипатія», «задоволення - незадоволення». Полярні переживання мають виражений позитивний або негативний відтінок.

Умови життя та діяльності викликають почуття різного рівня активності. Розрізняють стенічні емоції та почуття - ті, що посилюють активність, спонукають до діяльності, та астенічні - ті, що пригнічують людину, зменшують її активність. Залежно від індивідуальних особливостей особистості, її стану і ставлення до ситуації та об'єктів, що викликають переживання, емоції та почуття виявляються певною інтенсивністю, бувають довготривалими або короткочасними. Характерна особливість емоцій і почуттів полягає у тому, що вони цілковито захоплюють особистість. Емоції сигналізують про корисні або шкідливі впливи на організм, завдяки чому мають універсальне значення для життя організму.

Характер переживань обумовлюється ставленням особистості до потреб. Потреби людини і тварин відрізняються за змістом, інтенсивністю та способом їх задоволення. А це обумовлює відмінність в емоціях людей і тварин, навіть у таких, які є спільними для них: гнів, страх, радість, сум тощо. Емоції докорінно змінилися у процесі історичного розвитку людини, вони «олюднилися», набули своєрідних особливостей. Голод, наприклад, переживається людиною не так, як твариною. Людина залежно від обставин може стримувати голод, відмовлятися від їжі. У людини як суспільної істоти виникли вищі, духовні потреби, а з ними й вищі почуття - моральні, естетичні, пізнавальні, що не властиві тварині. Тваринні емоції залишилися на рівні інстинктивних форм життєдіяльності. Почуття сорому, зазначав Ч. Дарвін, властиве лише людині. Емоції, почуття людини пов'язані з її діяльністю. Діяльність викликає різні переживання у зв'язку з успіхами. Емоції та почуття стимулюють людину до діяльності, стають її мотивами. Почуття збагачують життя людини.

Емоціями та почуттями називаються відображення людиною суб'єктивного ставлення до об'єктивного світу у зв'язку з задоволенням чи незадоволенням потреб.

8.2 Форми переживання емоцій і почуттів

Емоційні стани та форми їх виявлення детермінуються соціальними чинниками. Не можна ігнорувати деяких природжених особливостей людини. Багатство емоційних станів виявляється у формі настроїв, афектів, стресів, фрустрацій, пристрастей.

Настрій - це довготривалий емоційний стан, що своєрідно забарвлює на певний час діяльність людини, характеризує її життєвий тонус. Розрізняють настрої позитивні, що виявляються у бадьорості, і негативні, що пригнічують, викликають пасивність. Настрій це такий загальний емоційний стан, що виразно не спрямований на щось конкретне. Причини настрою найрізноманітніші: непідготовленість до діяльності, страх перед очікуваною невдачею, хворобливі стани, приємні звістки тощо. Особливе місце серед причин, що викликають настрій, посідає марновірство. Віра у прикмети, особливо негативні, викликає пасивність, страх, спотворює психічну діяльність особистості. Міра піддатливості настроям має індивідуальний характер. Особи, яким властиве самовладання, не піддаються настрою, не занепадають духом навіть тоді, коли для цього є певні підстави, а навпаки, переборюють труднощі. Легкодухі швидко піддаються настроям. Вони потребують підтримки колективу.

Афект - це сильна, короткочасна емоція, що виникає раптово, оволодіває людиною так сильно, що вона втрачає здатність контролювати свої дії та вчинки, зменшує рівень свідомості. Прикладом афектів може бути несподіване переживання - сильна радість, вибух гніву, страх. У стані афекту порушується саморегуляція організму, що здійснюється ендокринною системою, послаблюються гальмівні процеси кори великих півкуль головного мозку.

І. Павлов, аналізуючи афектний стан, зазначав, що людина у стані афекту, що перевищує гальмівну функцію кори, говорить і робить те, чого вона ніколи не зробить у спокійному стані і про що шкодує, коли мине афект. Особливо різко виявляється афективний стан при сп'янінні, за якого гальмівні процеси значно послаблюються. Афекти викликаються несподіваними гострими життєвими ситуаціями, в які потрапляє людина. Афект, як і настрій, залежить певною мірою від індивідуальних особливостей людини: її темпераменту, характеру, вихованості. Афективні люди часто - густо «спалахують» за будь - яких причин. Афекти викликають глибокі зміни у психічному житті людини, виснажують її. Людина має виховати у собі здатність контролювати себе, володіти рухами, може контролювати свої афективні реакції. Разом з тим усім людям більшою чи меншою мірою властиве афективне життя, без якого вони перетворилися б на пасивних, байдужих істот.

Стрес дещо нагадує афект. Він виникає за напружених умов життя та діяльності, у небезпечних ситуаціях, що виявляються несподівано й потребують вживання негайних заходів. У стресовому стані поведінка значною мірою дезорганізується, спостерігаються безладні рухи, порушення мовлення, помилки у переключенні уваги, у сприйманні, пам'яті та мисленні, виявляються неадекватні емоції. Лише тверді уміння та навички у стресовому стані можуть залишатися без змін. Практика показує, що високі дисциплінованість, організованість та самовладання запобігають дезорганізації поведінки за умов стресу. Виділяють два види стресу: дистрес та сустрес. Дистрес має негативний характер, дезорганізовує поведінку та діяльність. Сустрес має позитивний характер, сприяє активізації психічної діяльності людини.

Фрустрація - це довготривалий емоційний стан, характерною ознакою якого є дезорганізація свідомості та діяльності у стані безнадійності, втрати перспективи. Вона виникає у відповідь на реальні чи уявні перешкоди на шляху до поставленої мети. Розрізняють такі види фрустрації, як агресивність, діяльність за інерцією, депресивні стани, характерними для яких є сум, невпевненість, безсилля, відчай. Фрустрація виникає у результаті конфліктів особистості з іншими, особливо у колективі, де людина не має підтримки, співчутливого ставлення. Негативна соціальна оцінка людини, що зачіпає її особисто, її значущі стосунки, загрожує престижу, людській гідності, спричинює стан фрустрації. Він виникає у людей з підвищеною збудливістю, з недостатньо розвиненими гальмівними процесами, у невихованих, розбещених дітей.

Пристрасті - це сильні, стійкі, тривалі почуття, що захоплюють людину, володіють нею і виявляються в орієнтації всіх прагнень особистості в одному напрямку, у зосередженні їх на одній меті. Пристрасть - це сила людини, що прагне до свого предмета. Вона породжує неослабну енергію у прагненні до мети. Пристрасть виявляється у найрізноманітніших сферах людського життя та діяльності: у праці, навчанні, науці, спорті, мистецтві. Вона має вибірковий характер і виявляється в емоційній, у пізнавальній, вольовій сферах. Розрізняють пристрасті позитивні та негативні. Позитивна пристрасть, якщо вона заважає діяльності, стає негативною. Коли учень, захоплюючись читанням або спортом, пропускає уроки, недосипає, то це захоплення з позитивної пристрасті перетворюється на негативну. Пристрасть до алкоголю, куріння згубно позначається на праці та житті людини. Позитивні пристрасті - захоплення працею, навчанням - є тією силою особистості, що сприяє діяльності.

8.3 Вищі почуття

У емоційній сфері людини особливе місце посідають вищі почуття. Вони є відображенням ставлення до явищ соціальної дійсності. За змістом вищі почуття поділяють на моральні, естетичні, праксичні та інтелектуальні. Рівень духовного розвитку людини оцінюють за тим, якою мірою їй властиві ці почуття. У вищих почуттях яскраво виявляються інтелектуальні та вольові компоненти. Вищі почуття є не лише особистими переживаннями, а й засобом виховного впливу на інших.

...