Психологія

Поняття категоріальної асиметрії було використане для пояснення явища групоцентризму. Сутність даного явища полягає у тому, що люди, порівнюючи два об'єкти, будуть вважати, що один об'єкт схожий на інший, у той самий час зворотної схожості вони не бачать (об'єкт А схожий на В, але об'єкт В не схожий на А). Для більшого розуміння даного феномену розглянемо такий приклад. Кожен з нас зустрічався з представниками інших країн (німці, американці, нігерійці, іракці, танзанійці тощо). Пригадайте, що при перших контактах у вас виникали думки, що вони за певними рисами схожі на нас (об'єкт А схожий на В). А тепер подумки скажіть фразу - «Ми схожі на американців (німців, танзанійців)». Зверніть увагу, що подібна фраза сприймається як не зовсім правильна. На думку психологів, когнітивна асиметрія складає підґрунтя сприймання інших груп - якщо категорія «Ми» сприймається як знайома, інформативно наповнена, то «Вони» сприймаються лише в найзагальніших рисах.

Теорія соціальної ідентичності пояснює явище групоцентризму, використовуючи поняття самоповаги. Як показують дослідження самосвідомості та самооцінок особистості, будь - яка людина тяжіє до збереження певного рівня самоповаги. Належність до певної групи може підвищити або знизити самооцінку людини. Для того щоб зберегти самоповагу, людина має вважати, що група, до якої вона належить, є «хорошою групою». Поняття «хорошої групи» формується у індивіда, коли він порівнює її з іншими групами. У випадку, коли група є хорошою, індивід буде гордитися не тільки нею, але й тим, що він є членом даної групи.

Не завжди людина живе в об'єктивно позитивному оточенні та здійснює моральні вчинки. Для збереження самоповаги та для підняття престижу групи у власних очах люди вдаються до оцінок, що одержали назви «внутрішньогруповий фаворитизм» та «міжгрупова дискимінація». Внутрішньогруповий фаворитизм - це схильність оцінювати будь - які прояви поведінки членів власної групи з позитивних позицій (наприклад, людина стала алкоголіком тому, що не змогла винести несправедливість світу, а не тому, що є просто безвільною). Міжгрупова дискримінація - це приниження цінності іншої групи (німці не спізнюються на роботу тому, що у них немає фантазії, а не тому, що вони є соціально відповідальними).

11.4 Агресія та альтруїзм як психологічні феномени

Поведінка людини у групі дуже часто обумовлюється емоціями, а не розумом, і може мати деструктивний характер. Це результат агресії. Агресією називається фізична або вербальна поведінка, спрямована на завдавання кому - небудь шкоди.

Психологи виділяють декілька видів агресії. Ми розглянемо два: ворожу та інструментальну. Джерелом ворожої агресії є злість, що спрямована на завдання шкоди. Інструментальна агресія не передбачає завдання шкоди, але є засобом досягнення інших цілей. Іноді розділити їх практично неможливо: те, що починається з холодного розрахунку може розпалити ворожнечу.

Незважаючи на те що агресію виявляє людина, як особистість, джерелом агресії є не психологічні особливості. Оскільки особистість людини є соціальною якістю, тобто формується сукупністю соціальних впливів і, в першу чергу, системою соціальних відносин, то джерела агресії необхідно шукати у широкому та вузькому соціальному оточенні. Виділяють два витоки агресії: досягнення певної винагороди та научіння шляхом спостереження.

Людина швидко помічає і засвоює те, що агресія може сприяти досягненню певної винагороди. Діти дуже рано (на прикінці раннього дитинства) починають добиватися задоволення власних бажань, шляхом агресії залякувати інших (в першу чергу бабусю). Перша, друга перемога - і агресивність зростає.

Групове насильство - теж прибуткова справа. Страйк у 1967 році на автомобільній компанії Форда забезпечив збільшення кількості робітників національних меншин.

Другим витоком агресивної поведінки є спостереження за агресивними діями оточуючих і привласнення цих дій. Агресія, як і інші форми поведінки, привласнюється індивідом шляхом наслідування поведінки інших, та є результатом досвіду людини. Все це свідчить про те, що засвоєння агресивної поведінки є лише окремим проявом формування соціальної поведінки людини. Спостереження агресивних дій інших людей, повторення їх, досягнення певних винагород забезпечує привласнення їх.

Експериментальні дослідження впливу спостереження агресії на наступну агресивну поведінку були проведені у США. У дитячому закладі в одному кутку кімнати граються діти. В іншому - вихователька. Через деякий час вихователька протягом 10 хвилин б'є надувну ляльку. Вона б'є молотком, стусує, щипає і кричить: «Вріж йому по носу…, Ну стусони добре…» і т. ін.

Діти, які спостерігали за агресивною поведінкою, повторювали дії виховательки, брали молоток і били ляльку. Повторення агресивних дій було частішим, якщо за ними ніхто не спостерігав. Спостереження за агресивними діями з боку дорослих зменшує агресивність дітей.

Механізмом научіння є часте відтворення бачених дій і почутих слів. Побачена агресивна поведінка зменшує гальмування і навчає певному способу агресивної поведінки.

Іншою формою научіння є особливості сімейних взаємовідносин і специфіки сімейного виховання. Насильство у сім'ї веде до насильства у подальшому житті. Діти, які зазнають фізичних покарань з боку батьків (агресивні дії), використовують агресивні форми поведінки і взаємодії з іншими людьми.

Одним із витоків агресивності є наслідування підліткової та юнацької субкультури. Саме соціальне середовище за межами дому, з яким взаємодіє індивід, дає широкий вибір агресивних форм поведінки. Насильницька субкультура підліткових об'єднань демонструє молодшим членам цих об'єднань різноманітні форми агресивної поведінки. Той, хто привласнює ці форми поведінки, у подальшому житті виявляється порушником прийнятих соціальних норм (крадії, хулігани, вбивці…).

Крім сім'ї та субкультури, агресивні форми поведінки пропонують кіно і телебачення. Спостереження насилля за кіно - та телесюжетами призводить до трьох наслідків: посилення агресії, посилення чутливості до агресії, формування певних поглядів на соціальну реальність.

Сьогодні все більшого поширення набувають комп'ютерні ігри та інтернет. Вони пропонують величезну кількість варіантів віртуальної реальності. У цій реальності підлітки тисячі раз опрацьовують елементи агресивної поведінки. Тут вони стріляють, бігають, тікають, вбивають, тобто виявляють насильство. Все це спотворює формування свідомості підлітків. Тисячі годин проведені у віртуальній реальності призводять до того, що вони не можуть розрізняти реальне і віртуальне. Залишилось одне - взяти справжню зброю і зробити те ж саме із своїми однолітками. Про це свідчать відомі події розстрілу школярами однолітків та учителів у США та Німеччині. Це наслідки віртуальної культури, у якій людина втрачає межу між життям і смертю. А це підсилює агресію.

Негативний вплив агресії на систему соціальних взаємовідносин та існування всього соціуму передбачає встановлення можливості послаблення агресії. Сьогодні у психології виділяють два методи послаблення агресії: катарсис та соціальне научіння.

Гіпотеза катарсису (очищення) - це емоційна розрядка за допомогою драми, пригадування і переживання минулих подій. Катарсис здійснюється шляхом відкритого вираження емоцій. Передбачається, що, діючи таким чином, ми «випускаємо пар». Деякі психологи радять батькам заохочувати агресивні ігри дітей. Такі ігри, на їх думку, приводять до зменшення емоційної напруги і, як наслідок, послаблення агресії. Але більшість психологів вважають, що агресивна поведінка чи агресивні дії у будь-якій формі (ігровій чи взаємодії у реальному житті) сприяють научінню і привласненню агресії. Жодного катарсису не відбувається, а посилення агресії гарантоване.

І все - таки, чи маємо ми стримувати агресію та агресивні спонукання. Мовчки дутися не зовсім ефективно, ніж зривати своє обурення. «Накопичений пар» сприяє тому, що ми продовжуємо у пам'яті програвати ситуацію, перебираємо образи, дискутуємо з тим, хто образив, добираємо промову і т. ін.

Слід пам'ятати, що є і неагресивні способи виявлення почуттів. Можна обговорити з іншими ситуацію, що викликала обурення і негативні переживання, написати листа тому, хто образив (надсилати необов'язково), нарешті, зайнятися фізичною працею чи пішою прогулянкою.

Оскільки агресія є результатом научіння, то її можна контролювати та формувати неагресивні дії. А тому необхідно організовувати життя і діяльність таким чином, щоб у них переважали неагресивні форми поведінки, гальмувати прояви агресії. Експериментальні дослідження дають можливість стверджувати, що ігнорування агресивних дій дітей викликало гальмування агресивності, а заохочення неагресивних форм поведінки підсилювало останні та зменшувало агресивність.

Усунення агресивних проявів дитини шляхом фізичних покарань не дає бажаних результатів. Таке виховання формує саме ту поведінку, від якої хотіли позбавити дитину. Фізичні покарання є чи не провідною причиною бурлакування, бездоглядності, коли діти тікають з дому, у якому панують негуманні форми дисциплінування.

Спостереження агресивних форм поведінки зменшує гальмування, викликає наслідування і посилення агресії, а тому ми маємо зменшити кількість антигуманних форм поведінки від системи сімейних відносин до сюжетів у кіно, телебаченні, інтернеті, комп'ютерних іграх.

Крім агресивності, людям властивий альтруїзм. Альтруїзмом називається мотив надання кому-небудь допомоги, що свідомо не пов'язаний з власними егоїстичними інтересами. Альтруїст надає допомогу навіть тоді, коли нічого не передбачає взамін. Саме такий альтруїзм є предметом оспівування у художніх творах.

Альтруїзму сприяють: соціальний обмін, замаскований егоїзм, емпатія.

Теорія соціального обміну пояснює альтруїзм на підґрунті соціальної взаємодії, що управляється «соціальною економікою». Сутність її полягає у тому, що у процесі життя і діяльності ми обмінюємося не тільки матеріальними товарами і грошима, але й соціальними «товарами»: інформацією, статусом, послугами, любов'ю. При такому обміні ми зменшуємо витрати, збільшуємо винагороду. На думку прибічників теорії соціального обміну, такі міркування визначають нашу поведінку.

Одержання будь-якої винагороди за альтруїзм характеризує замаскований егоїзм. Винагороди за альтруїзм можуть бути зовнішніми і внутрішніми. Якщо людина надає допомогу з метою одержання визнання чи дружби, то це характеризує зовнішню винагороду. Типовим прикладом такого альтруїзму є поведінка відомих артистів. Вони не жаліють ні часу, ні грошей для надання певної гуманітарної допомоги. При цьому вони долають сотні кілометрів. Це альтруїзм? Звичайно! Але він передбачає одержання зовнішньої винагороди у вигляді поширення популярності. А це вже замаскований егоїзм.

Винагороди від надання допомоги можуть бути у вигляді внутрішньої самовинагороди. Якщо хтось поруч схвильований, ми, як правило, відповідаємо емпатією. Емпатія - це співпереживання, або емоційна відповідь на певний емоційний стан іншої людини. Люди у стані емпатії найбільш схильні до надання допомоги іншим. Альтруїстичні вчинки посилюють наше почуття власної гідності.

Коли людина перебуває у стані емпатії, то звертає свою увагу не стільки на власний дистрес, скільки на страждання інших. Справжнє співчуття мотивує людину надавати допомогу іншим. Така емпатія виникає природним шляхом. Навіть новонароджені одного дня починають плакати сильніше, коли чують плач іншої дитини. У стані емпатії люди надають допомогу іншим у таких випадках:

- коли вважають, що інші люди одержують допомогу;

- коли впевнені, що ніхто не дізнається про надану допомогу;

- коли емпатія викликана прийманням ліків;

- коли намагаються уникнути ситуації, що викликає емпатію і не включатись у неї.

Дослідженнями встановлено, що деякі люди дійсно піклуються про добробут інших, а не про свій власний. Крім розглянутих головних факторів, що сприяють альтруїзму, М. Снайдер виділив ще 6 причин надання допомоги:

- знання (бажання, краще розуміти людей і чомусь навчитися);

- кар'єра (бажання перспективи одержання роботи завдяки набутому досвіду і знанням);

- соціальне пристосування (бажання стати частиною якоїсь групи і добитися визнання);

- захист свого «Я» (бажання зменшити почуття провини і позбавитися власних проблем);

- збільшення поваги (бажання закріпити почуття власної гідності і впевненості у собі);

- вираження цінностей (бажання діяти відповідно до загальнолюдських цінностей).

Виявлення альтруїзму залежить як від ситуації (кількість глядачів), так і від особистісних якостей людини. Психологам давно відомо, що присутність інших людей значною мірою зменшує можливість втручання і надання допомоги. Коли навколо багато людей, то жертві менше за все необхідно розраховувати на допомогу. У експерименті, коли експериментатор упускав монету чи олівець у ліфті, то у 40% випадків надавали допомогу, коли була ще одна людина, і у 20% - коли було шість і більше пасажирів. Так було встановлено, що зі збільшенням кількості присутніх кожен споглядач менше схильний помічати подію, менше схильний вважати її подією і менше схильний брати на себе відповідальність і надавати допомогу.

Іноді присутність навіть великої кількості людей не стримує від надання допомоги. Інший експеримент був проведений у вагонах метро. До вагону заходила людина і ставала у центрі. Тільки - но рушив поїзд, людина почала похитуватись і падати. Коли у «постраждалого» була палиця у руці, йому відразу надавали допомогу. Допомога надавалась і тоді, коли у «постраждалого» у руці була пляшка і від нього пахло спиртним. Дуже швидкою була допомога, коли поруч виявлялися чоловіки. Це пояснюється тим, що присутність інших людей забезпечувала безпеку і «постраждалому» і альтруїсту, а також тим, що ситуація виявляється однозначною.

Серед особистісних якостей надання допомоги виділяють: усвідомлення провини, риси особистості, релігійність.

Усвідомлення власної провини як емоційний стан викликає каяття, сповідь, зречення. Дослідженнями встановлено, що люди спроможні на будь-які вчинки, щоб зменшити провину та відновити повагу до себе.

Дуже часто після скоєного зла, людина прагне робити добро. Тут відображається прагнення зменшити почуття власної провини і відновити позитивне уявлення про самого себе, а також прагнення мати позитивну репутацію у суспільстві. Взагалі усвідомлення провини дає багато доброго. Каючись, вибачаючись, надаючи допомогу, людина прагне уникнути повторення зла. Крім того, це сприяє підвищенню чутливості і прагненню підтримувати тісні позитивні відносини з іншими.

Між намаганням надати допомогу і особистісними рисами є взаємозв'язок. Цей взаємозв'язок виявлено, але чітко визначеного набору альтруїстичних рис не виявлено. Встановлено, що люди з високою емоційністю, емпатією схильні до самостійного прийняття рішень, з високим рівнем самоконтролю схильні до надання допомоги. Особливо чітко це виявляється, коли вони вважають, що альтруїстичний вчинок приведе до соціальної винагороди.

Релігійність певною мірою пов'язана з піклуванням і спонукає до надання допомоги у тому випадку, коли мова йде про свідому участь у наданні довготривалої допомоги (сестри милосердя).

Запитання для самоконтролю

1. Що є центральним психологічним феноменом групи ?

2. Дайте характеристику феномену психологічної спільності.

3. Що називається групою ?

4. Поясніть формування формальних та неформальних груп.

5. Дайте характеристику стадіям розвитку груп.

6. Поясніть сутність групової згуртованості.

7. Які є напрямки вивчення взаємодії індивіда і групи ?

8. Що називається соціальною фасилітацією?

9. Що називається соціальною інгібіцією ?

10. Поясніть феномен соціальних лінощів.

11. Поясніть сутність конформізму.

12. Які є види конформізму ?

13. Порівняйте зовнішній і внутрішній конформізм.

14. Дайте характеристику етноцентризму та групоцентризму.

15. Дайте характеристику внутрішньогруповому фаворитизму та міжгруповій дискримінації.

16. Що називається агресією?

17. Дайте характеристику факторам, що сприяють формуванню агресивності.

18. Можливості формування неагресивної поведінки.

19. Що називається альтруїзмом?

20. Які фактори сприяють альтруїзму?

21. Які причини можуть зменшити можливість альт-
руїстичного вчинку?

Практичне заняття

Особистість у контексті групової взаємодії

1. Вплив групи на особистість. Меншість та більшість у групі, їх психологічна характеристика.

2. Соціальна фасилітація та інгібіція.

3. Агресія та соціально-психологічні фактори, що її обумовлюють.

4. Психологічна характеристика та умови виникнення альтруїзму.

Зразок тесту для контролю знань

1. Обмежена у кількості спільність людей, що виділяється за певною ознакою, називається :

а) суспільством;

б) об'єднанням;

в) асоціацією;

г) групою;

д) колективом.

2. Прискорення темпу діяльності називають :

а) соціальною адаптацією;

б) соціальною інгібіцією;

в) соціальною спеціалізацією;

г) соціальною фасилітацією;

д) соціальною активацією.

3. Надання переваг груповим цінностям власної групи називається :

а) егоїзм;

б) адаптація;

в) групоцентризм;

г) позитивізм;

д) негативізм.

4. Внутрішньогруповий фаворитизм це :

а) недооцінка членів групи;

б) позитивна оцінка членів власної групи;

в) позитивна оцінка власної ролі у групі;

г) негативна оцінка членів власної групи;

д) активна діяльність у групі.

5. Приниження цінностей іншої групи називають :

а) внутрішньогруповий фаворитизм;

б) позитивізм;

в) негативізм;

г) міжгрупова дискримінація;

д) групова дискримінація.

Список літератури

1. Агеев В.С. Межгруповое взаимодействие. - М.: Издательство Моск. ун-та, 1990. - 240 с.

2. Андреева Г.М. Социальная психология. - М.: Издательство МГУ, 1988. - 432 с.

3. Еникеев М.И. Общая и социальная психология. - М.: НОРМА-ИНФРА М, 2000. - 624 с.

4. Майерс Д. Социальная психология. СПб., Питер, 1999. - 688 с.

5. Максименко С.Д. Психологія особистості / С.Д. Максименко, К.С. Максименко, М.В. Папуча. - К.: Вид-во ТОВ “КММ”, 2007. - 296 с.

6. Москаленко В.В. Соціальна психологія. - К. : Центр навчальної літератури, 2005. - 624 с.

7. Орбан - Ламбрик Л.Е. Соціальна психологія. У 2 кн. -К. : Либідь, 2006. Кн. 2. - 560 с.

12. Свідомість та самосвідомість

12.1 Поняття про свідомість

Свідомість у психології розглядається у двох аспектах. По-перше, як вищий рівень розвитку психіки; по-друге, як думки та почуття, що людина усвідомлює у даний момент. Свідомість не є вродженою характеристикою, вона формується у процесі життя людини у суспільстві. Важливою умовою розвитку свідомості є оволодіння особистістю мовою, тому свідомість ще розуміють як сукупність знань індивіда про навколишній світ. Свідомість має деякі характеристики.

Рефлексивність - це здатність до пізнання самого себе. Рефлексивність дає можливість людині подумки уявляти різноманітні події, моделювати їх можливі варіанти розвитку, контролювати власні психічні та поведінкові прояви, оцінювати результати діяльності та соціальної поведінки.

Активність свідомості виявляється у тому, що психічне відображення людиною дійсності не схоже на просте віддзеркалення. Свідомість має вибірковий характер. Деякі люди, події, речі завжди для нас мають більшу вагу порівняно з іншими. Важливі факти завжди знаходяться так би мовити, «у центрі свідомості», ми про них більше думаємо, вони більше впливають на нашу поведінку. Інші предмети або явища мають невелике значення. Ми навіть можемо не помічати їх присутності.

Інтенціональність свідомості - це спрямованість свідомості на певний об'єкт. Об'єктом може бути будь-що з навколишнього світу - інші люди, предмети, події. Об'єктом також можуть стати власні думки людини або її переживання.

Наявність інтелектуальних схем. Схемою називається певна розумова структура, за допомогою якої людина сприймає, переробляє та зберігає інформацію про навколишній світ та саму себе. Схеми включають правила, поняття, логічні операції, що людина використовує для того, щоб упорядкувати та класифікувати інформацію.

Свідомість тісно пов'язана з мовою. Зміст свідомості складають слова та поняття, що формують сукупність наявної у людини інформації. Слова для суб'єкта існують на двох рівнях - на рівні значення та на рівні змісту. Значення - це зміст слова, що існує на рівні всіх носіїв мови, загальноприйняте розуміння слова. Наприклад, кожна людина розуміє, що означає слово «робота», ми можемо дізнатися про загальноприйняте значення цього слова у словниках. З іншого боку, кожна людина пов'язує з цим словом власний зміст. Зміст - це суб'єктивне розуміння даного слова людиною. Наприклад, одна людина може сказати, що робота для неї - найнудніше заняття, інша скаже, що робота дає засоби для існування, третя розглядає роботу як засіб для саморозвитку тощо.

Свідомість існує не тільки у словесній формі, але й на рівні образів. Продуктами роботи образної форми свідомості є живопис, музика, поетичні твори.

Таким чином, свідомістю називається вища форма відображення об'єктивної дійсності, що має суспільно-історичну обумовленість та зв'язок з мовленням. Свідомість є складним утворенням. Вона має чотири компоненти:

· знання про природу, суспільство та про саму людину;

· відокремлення людиною предметного світу від себе, розрізнення «Я» та «не-Я»;

· цілеспрямованість, планування власної діяльності та поведінки, передбачення їх результатів;

· ставлення особистості до об'єктивної дійсності, до праці, до людей, до самої себе.

12.2 Стани свідомості

Виділяють два стани свідомості - сон та неспання.

Неспання - це стан свідомості, що пов'язаний з активацією всього організму. У стані неспання людина сприймає сигнали з навколишнього світу, аналізує їх, реагує певним чином на різноманітні впливи. Виділяють різноманітні рівні неспання - від сильного психоемоційного напруження до повної розслабленості, до дрімоти. Стан активації свідомості впливає на виконання людиною різноманітних форм діяльності. Рівень ефективності діяльності залежно від рівня неспання описаний у законі Йєркса-Додсона-Хеба. Згідно з цим законом поведінка людини буде більш ефективною за умови наближення рівня активності до певного оптимуму, не дуже низького, але й не дуже високого. При низькому рівні активації свідомості людина не має ніякого бажання щось робити, вона дуже розслаблена, може навіть заснути. Якщо рівень активації свідомості дуже високий - людина дуже напружена, знервована, що теж дезорганізує її діяльність. Рівень активації свідомості можна виміряти за допомогою електроенцефалограми (ЕЕГ). При середньому рівні активації свідомості на ЕЕГ можна побачити сигнали середньої амплітуди, що називаються бета - ритм. Коли людина перебуває у стані розслабленості, мрійливості, на ЕЕГ з'являється альфа-ритм. Характерними для нього є велика амплітуда та регулярність. У випадку, коли людина зосереджується на проблемі, у неї реєструється дельта-ритм.

Електроенцефалограма використовується для вивчення іншого стану свідомості - сну. Залежно від особливостей мозкової активності виділяють «повільний сон» та «швидкий або парадоксальний сон». «Повільний сон» становит близько 80% всього часу, що відводиться на сон. Вивчаючи електричну активність мозку у людей, які перебувають у стані сну, вчені виділили чотири стадії. На протязі трьох мозкова активність виявляється у формі більш повільних хвиль, а завершальна четверта стадія є стадією дуже глибокого сну. У цей період ритм серця та дихання уповільнюється, м'язи розслаблюються - організм відновлює фізичні сили.

«Парадоксальний сон» одержав цю назву внаслідок існування повної різниці між станом тіла та активністю мозку. У цей період людина дуже міцно спить, тонус м'язів знижується. У той самий час відбувається різке підвищення мозкової активності. На даній стадії людину важко розбудити, коли ж це вдається зробити, то можна почути розповідь про сновидіння.

Організм має потребу як у «швидкому», так і «повільному» сні. Проводилося дослідження, при якому людей будили, як тільки у них починалася стадія «швидкого сну». Після цього люди, які брали участь в експерименті, знову мали можливість заснути. Тобто люди спали необхідну кількість годин, але не мали змоги досить довго знаходитися на стадії «швидкого сну». У цих людей почали з'являтися різноманітні емоційні та психічні розлади. Навіть мали місце галюцинації. Коли група піддослідних мала можливість спати нормально, у них значно збільшився період «швидкого сну».

Кожен із видів сну відіграє важливу роль у психічній діяльності людини. За гіпотезою Хартмана (1978), кожна фаза сну відіграє певну роль у переробці інформації. У період «повільного сну» інформація оцінюється та узагальнюється. Після цього інформація починає включатись у структуру вже існуючого у людини знання. Цей період відповідає фазі «швидкого сну» та супроводжується сновидіннями. Гіпотеза була перевірена у ситуаціях дослідження сновидінь. Зокрема, коли людей будили у фазі «повільного сну», вони розказували, що у цей період вони думали про певні події, робили умовиводи. У фазі «повільного сну», крім того, можна спостерігати явище лунатизму, сноговоріння, коли людина спить і одночасно відповідає на запитання.

Крім традиційних станів свідомості (сон та неспання), виділяють різноманітні змінені стани свідомості.

Медитація - особливий стан свідомості, що змінюється за бажанням людини. Всі види медитації мають одну мету - занурення в ідею, предмет тощо. При цьому використовуються спеціальні психологічні техніки, що усувають фактори розсіювання уваги: зовнішні (звук, світло) і внутрішні (фізичне або психологічне напруження).

Патологічні стани свідомості викликаються за допомогою різноманітних хімічних речовин, що впливають на мозок. До речовин, що викликають слабке збудження мозку, відносять кофеїн та нікотин. Механізм їх дії полягає у тому, що спочатку вони послаблюють активність мозкових структур, що суб'єктивно відчувається як заспокоєння. Після цього організм виробляє норадреналін і активність мозку підвищується. Слід зазначити, що описані стани тривають протягом кількох десятків хвилин, після чого організм починає потребувати наступну дозу активації. Існують сильні збуджувальні засоби - амфітаміни, що спочатку викликають сильну активність, енергійність, після чого людину залишають сили. Довготривале вживання амфітамінів призводить до психічних порушень - галюцинацій та марення. До нейродепресантів, що сприяють зниженню активності мозку, відносять алкоголь, барбітурати, транквілізатори. Вживання цих речовин викликає зменшення споживання мозком кисню, що приводить до нечіткого мислення, сонливості і, врешті - решт - сну. Наркотики з групи опіатів блокують на рівні головного мозку сигнали, що направляються до центрів болю та активують нервові шляхи, пов'язані з центрами задоволення. Ці речовини швидко викликають фізичну та психологічну залежність і призводять до деградації особистості.

Взаємопереходи з одного стану свідомості до іншого можна уявити у вигляді «карти внутрішнього світу», розроблену у 1987 році американським психологом Фішером. На його думку, з нормального стану свідомості людина, розслаблюючись, може перейти до «плаваючої свідомості», коли відбувається часткове відключення від реальності. З іншого боку, посилення активації відчувається як переповнення енергією, людина переживає натхнення. Втім, коли активація мозку підвищується, людина починає переживати тривогу та страх, потім настає частковий відрив від реальності. Спочатку людина може відчути містичний екстаз, а потім настає повне розслаблення («плаваюча свідомість»), про що вже раніше йшла мова. Таким чином, можна бачити, що існують взаємопереходи від одного стану свідомості до іншого.

12.3 Неусвідомлені психічні явища

Як ми вже знаємо, свідомість дозволяє людині орієнтуватись у навколишній реальності. Втім, слід зазначити, що у зоні ясної свідомості знаходиться лише невелика частина нашої психічної діяльності. Як правило, у зоні усвідомлення знаходяться ті психічні явища, що потребують певних зусиль для виконання. Наприклад, коли людина навчається їздити на велосипеді, вона осмислює та контролює кожний рух, тобто використовує свідому регуляцію поведінки. У випадку, коли людина має гарні навички їздити на велосипеді, контроль за необхідними діями відбувається на автоматичному рівні, тому під час велосипедної прогулянки людина може направити власну свідомість на інші речі - милуватися краєвидом, розмовляти з товаришами тощо.

За рівнем усвідомлення виділяють такі рівні свідомості: 1) свідомість; 2) підсвідомість - представлення, бажання, думки, що на даній момент не представлені у свідомості, але при певних зусиллях можуть легко усвідомитись; 3) неусвідомлене - частина психіки, що впливає на поведінку людини, але не може бути усвідомленою. Усвідомлення цієї частини психічного життя є дуже складним і потребує допомоги спеціаліста (психотерапевта).

Неусвідомлені психічні явища розділяються на три групи.

1. Неусвідомлені механізми свідомих дій. Сюди можна віднести неусвідомлені автоматизми, неусвідомлені установки, неусвідомлений супровід свідомих дій. Неусвідомлені автоматизми - це дії, вчинки, що виконуються без участі свідомості. По-перше, до цієї групи входять вроджені форми поведінки, або поведінка, що сформувалася протягом першого року життя (ходіння, кліпання тощо). По-друге, це навички або дії, що спочатку були усвідомлені, а потім стали автоматизованими (письмо, танці, гра на музичних інструментах та ін.).

2. Неусвідомлена установка - це готовність діяти певним чином у певній ситуації. Слід розрізняти навичку та установку. Навичка реалізується під час дії, а установка - це період, що передує дії. Як приклад установки наведемо експеримент Д. М. Узнадзе, який активно вивчав це явище. Людині, що брала участь в експерименті, давали у ліву та праву руки дві кулі. Одна куля була за розміром більшою. Вага куль не розрізнялась, але піддослідний про це не знав. Коли він дивився на кулі, то вважав, що куля, більша за розміром, має більшу вагу. Він неусвідомлено більше напружував м'язи тієї руки, що держала більшу за розміром кулю.

3. Неусвідомлені активатори свідомих дій - це психічні явища, що впливають на поведінку людини, але нею не усвідомлюються. У даному випадку людина, не усвідомлюючи реальних мотивів власної поведінки, по іншому пояснює причини своїх вчинків.

4. «Надсвідомі процеси» - це формування певного, як правило, інтелектуального продукту внаслідок довгої та складної діяльності. У повсякденному житті цей процес називають інтуїцією. Основними характеристиками неусвідомленого вирішення проблеми є такі. По - перше, людина не знає, який кінцевий продукт вона одержить внаслідок своєї діяльності. По - друге, людина не усвідомлює процесу розв'язування завдань. Для порівняння - свідоме вирішення проблеми супроводжується чітким формулюванням мети та контролем етапів її виконання. Як правило, надсвідомі процеси супроводжують вирішення творчих завдань, переживання кризових періодів особистісного розвитку та ін.

12.4 Самосвідомість

Характерним станом для свідомості є процес постійного розвитку та ускладнення. На певному етапі розвитку особистості у неї формується самосвідомість, що є більш ускладненим та соціалізованим рівнем свідомості. Самосвідомістю називається відображення людиною самої себе, свого ставлення до об'єктивної дійсності і самої себе, пов'язане зі словом.

Самосвідомість - це цілісне уявлення людини про себе, на підґрунті якого вона вибудовує відносини з іншими людьми та формує ставлення до самої себе. Психологи виділяють різноманітні складові самосвідомості.

Самосвідомість містить когнітивний, емоційний та поведінковий компоненти. Когнітивний компонент самосвідомості - це сукупність знань про самого себе («я - житель України», «Я маю русяве волосся» тощо). Емоційний компонент - це ставлення до власних якостей, що виявляється у самоповазі, самокритиці та ін. Поведінковий компонент - прояв уявлень про себе та ставлення до власних якостей на рівні конкретних вчинків.

До сфери самосвідомості входять різноманітні складові. Їх можна розділити на групи.

1. Самосвідомість залежно від сфери прояву - «соціальне Я», «духовне Я», «фізичне Я» та ін.

2. Самосвідомість з боку її динаміки - «Я у минулому», «Я у майбутньому», «Я теперішнє».

3. Співвідношення ідеальних та реальних компонентів самосвідомості - «Я реальне», «Я ідеальне», «Я фантастичне».

Самосвідомість формується у процесі життя людини у суспільстві та взаємодії з іншими людьми. На першому етапі розвитку самосвідомості відбувається усвідомлення тотожності самої себе. Вперше цей феномен з'являється у немовляти, коли дитина починає розрізняти відчуття від власного тіла та від навколишнього світу. У цей період можна спостерігати, як дитина досліджує себе, торкаючись до різних частин власного тіла. Через деякий час дитина вже може правильно показати ніс, очі та ін. З іншого боку, у дитини до одного року ще немає цілісного уявлення про себе як про тілесну істоту.

У період раннього дитинства дуже сильний вплив на розвиток свідомості має ім'я. Воно відрізняє дитину від інших, формує її індивідуальність. Ім'я відображає статеву належність дитини, воно несе інформацію про національну належність дитини та особливості культури, в якій вона виховується.

Близько трьох років у дитини з'являється усвідомлення себе як суб'єкта діяльності. Дитина відокремлює себе від батьків, від навколишнього світу та власні дії від себе, починає використовувати займенник «Я» замість називання себе по імені. У цей період формується дитячий негативізм, коли дитина намагається все робити самостійно, не слухається дорослих. Безумовно, цей період є важким для батьків. З іншого боку, намагання діяти самостійно свідчить про нормальний розвиток самосвідомості у дитини.

Значний стрибок у розвитку самосвідомості відбувається у підлітковому віці. У цей період молода людина починає роздумувати над питаннями - «Хто я?», «Ким я хочу стати?». Підлітки пишуть вірші, ведуть щоденник, цікавляться психологічною та філософською літературою. Все це відображає активний розвиток самосвідомості у цей період. Центральною проблемою підліткового та раннього юнацького віку є формування ідентичності - індивідуальності, неповторності, унікальності. Виділяють такі періоди розвитку ідентичності:

1. Невизначена, нерозвинена ідентичність - людина ще не має чітких уподобань, переконань, професійних інтересів.

2. Дострокова ідентичність - індивід включається у системи соціально-рольових відносин (вступає до вузу, починає працювати), але робить це не самостійно, не під впливом внутрішньої мотивації, а наслідуючи приклад або авторитет інших людей.

3. Етап мораторію - індивід знаходиться у процесі кризи самовизначення, обираючи власний варіант розвитку.

4. Зріла ідентичність формується, коли індивід починає реалізувати власні життєві плани. Крім того, зрілість виявляється у тому, що людина може брати відповідальність за власні дії.

Самооцінкою називається емоційне ставлення до самої себе, власних можливостей, якостей та власного місця серед інших людей. Самооцінка формується у процесі діяльності та спілкування. З одного боку, людина постійно співвідносить власні вчинки, ціннісні орієнтації, порівнюючи їх з позицією інших людей та вибудовує ставлення до самого себе. З іншого боку, людина постійно одержує оцінки від інших людей. Вони можуть бути відкритими (оцінка на екзамені) та прихованими (з людиною менше починають спілкуватися). Подібні оцінки також засвоюються індивідом і перетворюються у самооцінки.

Самооцінка може бути адекватна та неадекватна. Остання поділяється на завищену та занижену. Дуже висока самооцінка виявляється у пихатості, зарозумілості, неадекватно високому оцінюванні власних якостей. Неадекватно знижена самооцінка свідчить про розвиток комплексу неповноцінності, невпевненості у собі, схильності до самообвинувачення, тривожності.

Як показують дослідження та спостереження за соціально адаптованими людьми, найкращим варіантом є рівень самооцінки, що дещо завищена. Така самооцінка свідчить про наявність стійкої самоповаги. Людина у своїй діяльності орієнтується не на зовнішні стимули та винагороди, а перш за все на внутрішню мотивацію та власні цінності. Високий рівень самоповаги дозволяє краще адаптуватись, успішно долати зовнішні стресові фактори, ставити досить високі цілі та досягати їх. Дещо завищена самооцінка може розглядатись як зона найближчого розвитку її та особистості як цілісної системи.

Запитання для самоконтролю

1. Аспекти розгляду свідомості у психології.

2. Значення мови для розвитку свідомості.

3. У яких формах існує свідомість?

4. Що називають свідомістю?

5. Назвіть складові свідомості.

6. Які є стани свідомості?

7. Дайте характеристику неспання.

8. Дайте характеристику повільного та швидкого сну.

9. Що називають медитацією?

10. Назвіть речовини, що змінюють свідомість.

11. Дайте характеристику неусвідомлених психічних явищ.

12. Що називається самосвідомістю? Її склад.

13. Дайте характеристику розвитку самосвідомості.

14. Дайте характеристику ідентичності особистості.

15. Що називається самооцінкою? Її види.

Практичне заняття

Свідомість та самосвідомість людини

1. Сутність, складові та характеристика самосвідомості.

2. Соціально-історична обумовленість свідомості: мова і свідомість.

3. Стани свідомості.

4. Змінені стани свідомості.

5. Неусвідомлені психічні явища.

6. Самосвідомість людини.

Зразок тесту для контролю знань

1. Виберіть характеристики свідомості:

а) рефлексивність;

б) активність;

в) інтенціональність;

г) наявність інтелектуальних схем;

д) предметність.

2.У яких формах існує свідомість:

а) словесній та образній;

б) моральній та інтелектуальній;

в) діловій та емоційній;

г) емоційній та моральній;

д) образній та інтелектуальній.

3. Які є стани свідомості:

а) інтелектуальний та моральний;

б) діловий та особистий;

в) особистий та інтелектуальний;

г) моральний та діловий;

д) неспання та сон.

4. Які компоненти має самосвідомість:

а) когнітивний, діяльнісний, моральний;

б) інтелектуальний, моральний і емоційний;

в) когнітивний, емоційний і поведінковий;

г) діловий, моральний і поведінковий;

д) діяльнісний, моральний і емоційний.

5. Емоційне ставлення особистості до самої себе називається:

а) ідентифікацією;

б) моралізацією;

в) ототожненням;

г) самооцінкою;

д) впевненістю.

Список літератури

1. Грановская Р.М. Элементы практической психологии.- СПб.: Свет, 1997.- 608 с.

2. Майерс Д. Психология. - Мн.: ООО «Попури», 2001. - 848с.

3. Маклаков А.Г. Общая психология. -СПб.: Питер, 2001. -592с.

4. Максименко С.Д. Генезис существования личности. -К.: Изд-во ООО “КММ”, 2006. -240с.

5. Максименко С.Д. Психологія особистості / С.Д. Максименко, К.С. Максименко, М.В. Папуча. - К.: Вид-во ТОВ “КММ”, 2007. - 296с.

6. М'ясоїд П.А. Загальна психологія. - К. : Вища школа, 2000. - 480с.

7. Психология / под ред. В.Н.Дружинина. - СПб.: Питер, 2000. - 672с.

8. Психология человека от рождения до смерти /под. ред. А.А. Реана. - СПб.: Прайм -ЕВРОЗНАК, 2002. - 656с.

9.Столяренко Л.Д. Основы психологии. - Ростов-на-Дону: Феникс, 2003. - 672с.

13. Спілкування

13.1 Понятя, аспекти, функції та стратегії спілкування

Спілкування - це специфічна форма взаємодії між людьми. У найзагальнішому, соціальному плані спілкування є засобом передачі культури та всього досвіду, накопиченого людством. Спілкуванню належить провідна роль в організації та управлінні спільною діяльністю.

Спілкування має значний вплив на індивідуальний розвиток людини. Нестача спілкування у ранньому дитинстві негативно впливає на емоційний, інтелектуальний та фізичний розвиток дитини.

У спілкуванні виділяють три взаємопов'язані аспекти: комунікативний, інтерактивний та перцептивний. Комунікативний аспект спілкування полягає в обміні інформацією між людьми. Інтерактивний аспект спілкування полягає в організації взаємодії між людьми. Перцептивний аспект спілкування передбачає сприймання партнерами один одного та встановлення взаєморозуміння.

Функції спілкування:

1. Контактна - встановлення контакту з партнером по спілкуванню.

2. Інформаційна - обмін повідомленнями (інформацією).

3. Спонукальна - стимуляція партнера по спілкуванню до виконання певних дій.

4. Пізнавальна - правильне розуміння змісту висловлювань комуніканта та його особистісних рис.

5. Координаційна - узгодження дій між людьми.

6. Амотивна - зміна емоційного стану партнера по спілкуванню.

7. Самовираження - розкриття внутрішніх особливостей.

Спілкування має два рівні розуміння. Конкретний рівень передбачає розуміння спілкування як процесу взаємодії між людьми. Ця взаємодія може бути безпосередньою, коли співбесідники можуть бачити один одного. Важливою особливістю безпосереднього спілкування є його часова синхронізація - слова (жести, міміка) одного комуніканта відразу викликають реакцію його партнера по спілкуванню. Опосередковане спілкування передбачає використання спеціальних засобів спілкування: телефон, Інтернет, листи тощо.

Узагальнений рівень розуміння спілкування має місце тоді, коли ми описуємо його як будь-які форми передачі інформації між людьми. Читання книг, прослуховування музичних творів, знайомство з пам'ятниками архітектури також може розумітись як спілкування. У даному випаду людина сприймає інформацію у вигляді символів, ідей, цінностей.

Розрізняють дві стратегії спілкування: 1) відкрите-закрите спілкування; 2) рольове-особистісне спілкування.

Відкрите спілкування - це рівень бажання та вміння показати власну точку зору та готовність врахувати позицію іншої людини. Закрите спілкування - це небажання або невміння зрозуміло виразити власну позицію, ставлення до ситуації та інших людей. Відрите спілкування вважається більш ефективним. Його використання є виправданим, коли партнери по спілкуванню мають приблизно однаковий рівень комунікативної компетентності, життєвих позицій, ціннісних орієнтацій. У таких випадках відкритий обмін думками, доброзичливе ставлення до партнера дає можливість побудувати ефективні стратегії вирішення проблем. Існують ситуації, коли необхідно використовувати закрите спілкування. Використання закритих комунікацій виправдано у таких ситуаціях: 1) коли є значна різниця у компетентності партнерів, не потрібно піднімати рівень розуміння ситуації іншою стороною; 2) у конфліктних ситуаціях, коли не потрібно відкривати власні плани опоненту.

Рольове спілкування базується на функціях, що людина виконує у суспільстві. Наприклад, існують соціальні ролі лікаря, викладача, інженера, батька, матері тощо. Рольове спілкування - це взаємодія на рівні масок, воно не завжди відображає індивідуальні особливості людини. З іншого боку, особистісне спілкування передбачає досить високий рівень інтимності та саморозкриття.

Таким чином, спілкуванням називається система контактів між людьми, що опосередкована спільною діяльністю.

13.2 Спілкування як комунікація

Слово «комунікація» використовують як синонім слова «спілкування». З точки зору соціальної психології комунікація - це обмін думками, інтересами, ідеями, уявленнями тощо. Поняття комунікації використовується у технічних науках. Людська комунікація має власну специфіку. По - перше, учасники комунікативного процесу є активними суб'єктами взаємодії. Це означає, що передається не тільки зміст, але й емоції, настрій, мотиви партнера по спілкуванню. По - друге, інформація, що передається, має ще психологічний зміст. Іншими словами, інформація є багатозначною. Наприклад, проста фраза «завтра буде дощ» має дуже велику кількість смислових відтінків (людина, що збиралася відпочити на природі, відчує розчарування; навпаки, якщо дуже давно не було дощу, людина буде радіти). По - третє, ефективність комунікативного впливу зростає за наявності однакового розуміння інформації. Крайній варіант - люди розмовляють різними мовами, тому не розуміють один одного. Але навіть використання однієї мови не є умовою розуміння комуніканта. Ефективному спілкуванню заважають комунікативні бар'єри - зовнішні або внутрішні фактори, що спотворюють розуміння партнера. Існує декілька комунікативних бар'єрів. Виділяють три групи зовнішніх бар'єрів.

1. Уникнення контактів з джерелом інформації (людиною, засобами масової інформації). Наприклад, можна уникати контактів з конкретною людиною, представниками певного політичного спрямування, не дивитися певні телевізійні передачі або телебачення взагалі.

2. Орієнтація на авторитети. Кожна людина схильна поділяти всі джерела інформації на авторитетні та такі, що не заслуговують на довіру. Таким чином, інформація, що йде від авторитетних джерел, буде сприйматись як правдива, важлива, необхідна. Неавторитетні джерела людина ігнорує.

3. Відсутність розуміння. Найпростіша форма - нерозуміння мови партнера. Крім того, нерозуміння можливе при використанні жаргону, професійної термінології. Нерідко зустрічаються випадки незнання людиною певних слів, особливо іноземного походження (вояж, лізинг, акупунктура тощо). Може існувати також нерозуміння логіки та аргументів іншої людини. Психологи навіть виявили таку закономірність - якщо людина з точки зору логіки партнера говорить неправильні речі, то вона як особистість сприймається негативно.

Виділяють дві групи внутрішніх бар'єрів:

1. Уникнення роздумів, спогадів, уявлень на певну тему. Слід зазначити, що цей процес відбувається на неусвідомленому рівні - людина цілком щиро вважає, що вона все добре розуміє, хоче знайти точки дотику з комунікантом, але інший, на її погляд, не хоче йти на контакт. Насправді ж обидва вважають власну думку правильною і не намагаються зрозуміти позицію іншого.

2. Зниження цінності інформації, що може травмувати. Наприклад, людині важко вивчити певний матеріал, тому вона буде стверджувати, що ця інформація для неї зовсім не потрібна.

Інформація передається за допомогою словесного (вербального) та несловесного (невербального) каналів.

Вербальна комунікація (від лат. verbum - слово, дієслово) - це передача повідомлення за допомогою мови. Розрізняють внутрішнє та зовнішнє мовлення.

Внутрішнє мовлення - це мова для себе. Вона є згорнутою та фрагментарною, тому що спілкування відбувається з найбільш близькою людиною - з самим собою. Необхідність у розгорнутій аргументації не виникає.

Зовнішнє мовлення - це мова для інших. Цей вид мовлення будується на певних граматичних правилах, використовуються складні логічні та синтаксичні конструкції тощо. Зовнішнє мовлення існує в усній та письмовій формах.

Усне мовлення - це змістовна послідовність слів, що сприймається на слух. Воно може бути монологічним та діалогічним.

Діалогічне мовлення - це розмова двох або більше осіб. Цей вид мовлення є простим порівняно з монологічним мовленням. Наприклад, у дитини мова спочатку формується у вигляді діалогу з дорослим.

Монолог - це більш складний вид мовлення, коли одна людина звертається з розгорнутим повідомленням до іншої людини або аудиторії. Монологічне мовлення потребує значної попередньої роботи перед початком розмови - створення логічної структури повідомлення, використання системи аргументації та граматичних правил.

Письмове мовлення - це мова, відображена у вигляді графічних зображень. Цей вид мовлення з'являється в історії людства значно пізніше усного спілкування. Воно більш складне. Автор має передбачити труднощі у розумінні написаного та попередити їх.

Невербальна комунікація - це спілкування без використання мовної функції. Типи невербальної комунікації:

1. Кінестетичний, пов'язаний з рухами тіла. Тут має значення: положення тіла у просторі, поза, жести, міміка.

2. Голосовий, що включає наголос, виділення певного слова, тон голосу, тембр, гучність та паралінгвістику (вигуки, зітхання тощо).

3. Тактильний, що вивчає, як і до якої частини тіла доторкаються, як довго відбувається контакт, наодинці відбувається контакт чи у присутності інших.

4. Одяг, що символізує соціальний статус, є засобом, щоб привернути увагу, підкреслює належність до певної субкультури.

5. Дистанція, серед якої виділяють: інтимну, міжособистісну, соціальну та публічну.

Візуальне спілкування.

1) Часова організація спілкування.

Розглянемо докладніше вплив дистанції на спілкування. Виділяють такі чотири дистанції під час спілкування:

Інтимна зона (15 - 45 см) - до цієї зони допускаються близькі, добре знайомі люди; тут має місце довірливість, негучне мовлення, тактильний контакт, доторкання до тіла. Дослідження показують, що коли у цій зоні знаходиться незнайома або малознайома людина, то це приводить по певних фізіологічних змін: посилене серцебиття, виділення адреналіну, потовиділення тощо;

особиста, або персональна зона (45 - 120 см) використовується для повсякденних розмов з друзями та колегами. Вона передбачає тільки візуальний контакт між партнерами, які підтримують розмову;

соціальна зона (120 - 400 см) використовується, як правило, під час офіційних зустрічей у різноманітних приміщеннях людей, які не дуже добре знають один одного;

публічна зона (більше 400 см) використовується для спілкування з великою групою людей - у лекційній аудиторії, на мітингу тощо.

Значну частину невербального спілкування складає кінесика. У ній суттєве значення належить міміці. Міміка - рухи м'язів обличчя, що відображають внутрішній емоційний стан людини. У деяких випадках міміка дає до 70% інформації у розмові, тобто очі, обличчя, погляд здатні сказати більше, ніж одні тільки слова. Наприклад, психологи помітили, якщо людина каже неправду, то вона зустрічається очима з партнером менше 1/3 часу.

Візуальне спілкування - це обмін поглядами у процесі спілкування. Виділяють такі види погляду. Діловий погляд фіксується у зоні лоба співбесідника за трикутником: очі, лоб; він передбачає створення серйозної атмосфери. При світському спілкуванні погляд опускається нижче рівня очей співбесідника (за трикутником: очі та ямочка на бороді ) - це створює атмосферу невимушеного спілкування. Інтимний погляд опускається нижче обличчя, на інші частини тіла співбесідника.

Великий обсяг інформації несуть жести. Виділяють такі групи жестів:

1) жести-ілюстратори - це жести - повідомлення: вказівники ("вказуючий перст"), піктограми, тобто створення картин за допомогою жестів ("ось такого розміру та конфігурації"); ідеограми, тобто своєрідні рухи руками, що з'єднують уявні предмети;

2) жести - регулятори - це жести, що відображають ставлення людини до чогось. До них відносять посмішку, кивання, напрям погляду, цілеспрямовані рухи руками;

3) жести - емблеми - це своєрідні замінники слів або фраз у спілкуванні. Наприклад, рукостискання у багатьох випадках замінює слова - «доброго дня»;

4) жести-адаптори - це специфічні звички людини, пов'язані з рухами рук: а) почісування, б) доторкання до партнера;
в) різноманітні дії з предметами (олівець, ґудзик, окуляри тощо);

5) жести - афектори - це жести, що через рухи тіла та м'язи обличчя відносять певні емоції. До даної групи відносяться мікрожести: рухи очей, почервоніння щік, швидкі кліпання, посмикування губами тощо.

...