Взаєморозуміння, як фактор розвиваючого впливу

I.3.2 Присутність і спостереження з боку інших є механізмом розвиваючого впливу і вже описаний в даній роботі. Емпіричним шляхом було встановлено певні умови, якими можна так би мовити запускати даний механізм з найбільшою ефективністю, тобто якими можна встановлювати сприйняття найглибших особистісних рівнів. І зараз я хочу зупинись саме на цьому, “технічному” боці розвиваючого впливу в процессі взаєморозуміння.

Щоб створити стосунки, які сприяли б можливості впливу на іншу людину у процесі взаєморозуміння часто корисно виявляти позитивне ставлення, повагу, щирість, позицію неоцінювання, безпосередність, конгруентність та емпатію, які є, так би мовити, підвалинами розвиваючого впливу.

Позитивне ставлення та повагу можна визначити як знаходження позитивних аспектів у досвіді партнера по спілкуванн. Це означає, що одна людин ставиться до іншої з почуттям схожим на те, яке відчувають батьки по відношенню до своєї дитини Вона цінує його як людину, незважаючи на його специфічну поведінку в конкретний момент. Це означає, що вона цікавиться іншим як людиною, яка має потенційні можливості. Таке відношення містить в собі відкриту готовність до будь-яких переживань іншого, які мають місце в даний момент - ворожості чи бунтівництва, самовпевненості чи самоприниження. Позитивне ставлення є прийняттям іншої людини такою яка вона є. Це свого роду застосування ідеї про те, що люди змінюються на краще спираючись на свої сильні якості, а не на свої слабкості.

Позиція неоцінювання означає те, що одна людина утримується від своїх власних поглядів і позицій і дотримується ціннісного нейтралітету відносно іншої. Багато людей займають певну позицію щодо своїх проблем і турбот і ця позиція може бути протилежною власним переконанням і цінностям того, з ким вони спілкуються. Якщо дотримуватись позиції неоцінювання можна зрозуміти чому та чи інша людина опинилась саме на цій позиції або так вчинила.

Позиція неоцінювання виявляється через якості голосу та мову тіла, а також за допомогою висловлювань, що не виказують ані схвалення, ані осуду. Проте, як і у випадку з усіма якостями і навичками, бувають випадки, коли власна думка однієї людини може полегшити її взаємодію з іншою та спричинити внутрішні позитивні зміни останньої. У людській взаємодії не існує ніяких абсолютів.

Конгруентність передбачає те, що співбесідники відкрито переживають і проявляють почуття, які в них протікають. Це означає, що власні переживання є цінними для них, що вони прислухаються до них, можуть жити цими переживаннями, не відчуваючи перед ними остраху, і здатні їх передавати як такі. Про конгруентність можна казати тоді, коли людина у відношеннях з іншою поводить себе щиро і не використовує ніякі маски або позиції, відкрито переживає почуття і установки, які присутні в ньому в даний конкретний момент. Це означає, що вона не суперечить собі. Бути конгруентним досить не просто. Але ніхто не в змозі вступити у безпосередню і відверту взаємодію з іншою людиною, перш ніж не досягне здатності прислуховуватись і приймати те, що відбувається всередині нього самого і тим більш, поки він не буде спроможним повністю об'єднатися зі своїми переживаннями. Ми гадаємо, що кожен з нас може назвати людей, яких ми знаємо, і які завжди виглядають так, наче вони говорять і діють від імені якоїсь маски, які грають ролі і схильні говорити те, чого вони не відчувають. Вони просто зразково неконгруентні. Ми не відкриваємося перед такими людьми надто сильно. З другого боку, кожен з нас знає й людей , яким ми в певній мірі довіряємо, тому що відчуваємо, що вони такі, якими себе показують, що ми маємо справу з людиною, яко вона є, а не з вигаданим, можливо, професійним фасадом.

Але чи завжди корисно бути щирим? Як бути у разі негативних переживань? Що робити у тих випадках, коли реальні переживання однієї людини по відношенню до іншої - це роздратування, нудьга або антипатія? Відповідь, яка грунтується на експериментальних даних така: навіть якщо почуття людини подібні до вищезазначених (а ми всі відчуваємо їх час від часу), найкраще для неї бути природною, ніж причепити фасад зацікавленості або участі або чогось іншого, чого на справді вона не відчуває. Але ми не говоримо, що слід імпульсивно демонструвати будь-які хвилинні почуття. Роджерс позначає конгруентність як здатність “бути справжнім”. А така здатність включає складну задачу бути обізнаним відносно того, що відбувається у власному внутрішньому світі і вміння повідомляти про це співбесідника. Тобто коли одна людина відчуває нудьгу від своєї взаємодії з іншою, і це почуття є досить стійким, вона має не забувати про те, що цим почуттям вона зобов'язана іншому і має розділити його з цим іншим. В той же час треба постійно знаходитись у контакті з тим, що відбувається у власній душі і визнавати, що відчуття нудьги, яке вона збирається висловити не передбачає того факту, що та людина, яка його викликає є нудною. Якщо виразити нудьгу як свою особисту реакцію, це потенційно може призвести до більш глибоких відносин. Але це почуття існує в контексті складного і видозмінюючогося потоку переживань і про це також необхідно повідомити. Окрім нудьги, можливо, вона відчуває бажання розділити страждання іншого, пов'язані з тим, що він викликає у нього нудьгу, а також дискомфорт, який вона відчуває в той час, коли повідомляє про цю сторону в собі. К.Роджерс вважає, що як тільки людина висловить дані відношення, вона знайде, що нудьга виникала внаслідок переживання дистанційованості від іншого і прагнення встановити з ним більш тісний контакт. А якщо людина спробує висловити й ці почуття, вони теж видозміняться. Взагалі, навряд чи можна говорити про нудьгу, коли людина намагається повідомити іншого про те, що відбувається всередині неї, і людина далека від нудьги настільки, наскільки вона з запалом і страхом чекає на його відповідь. Вона також виявляє нові почуття до іншого після того, як поділилась своїм почуттям, яке було бар'єром між ними. В той же час вона, мабуть, готова почути здивування чи якісь інші зміни у голосі співбесідника, оскільки останній щойно дізнався, що розмовляє зі щирою людиною, яка наважилась бути справжньою з ним. Отже є багато переваг у тому, щоб дозволити собі бути людиною - справжньою і недосконалою - у своєму відношенні до іншого. Ми описали конгруентність настільки докладно тому, що вважаємо її вирішальною для досягненні взаєморозуміння.

Емпатія є наступною засадою взаєморозуміння. У прямому перекладі з грецької вона означає вчування в середину, в суть. “Рathos” з грецької - сильне та глибоке почуття, близьке до страждання, а префікс “em” означає спрямованість всередину. У сучасній психології поняття емпатії використовується для передачі такої духовної єдності особистостей, коли одна людина настільки переймається почуттями іншої, що тимчасово ототожнює себе з нею, нібито розчинюючись в ній.

Важливо відрізняти емпатію від близьких до неї явищ, таких як симпатія та ідентифікація. На відміну від симпатії емпатія є відношенням нейтральним. Емпатуючий уникає не лише негативних, але й позитивних суджень відносно емпатуємого. На відміну ж від ідентифікації емпатуючий переживає світ емпатуємого нібито свій власний не втрачаючи якості "нібито". К. Роджерс так пояснює цю особливість емпатії: "Ви відчуваєте невпевненість іншої людини або її страх, або її роздратування так, наче це ваші власні переживання, але без вашої власної невпевненості чи страху, чи роздратування" (98, 93).

Під щирістю ми розуміємо узгодженість своїх коментарів з мовою тіла, якостями голосу, усмішками та іншою невербальною поведінкою.

Безпосередність означає зосередження на теперішньому часі (так званий стан “тут і тепер”) і на Я-ТИ відношенні (де акцент ставиться не на “Я” або “ТИ”, а на дефісі). Безпосередність виявляється, зокрема, у використанні дієслів теперішнього часу, навіть якщо інша людина завжди говорить у минулому або в майбутньому.

Очевидно, що описаний щойно тип відношення не може бути пережитий людьми, якщо вони не дотримуються філософії, якій близьке подібне ставлення до інших. Зображені відношення мають сенс лише в контексті бажання зрозуміти іншу людину, вірячи в її потенціал. Саме тому Роджерс виокремлює відповідний світогляд як ще одну підвалину впливу шляхом емпатії. При чому повідомлення про намір зрозуміти людину яка є об'єктом впливу він вважає одним з елементів самого впливу (98, 93).

I.3.3 Вищевказані особливості ставлення до іншого, будучи виявлені у взаємодії, значно сприяють виникненню взаєморозуміння та здійсненню бажаного впливу. В той же час ряд технік НЛП та когнітивної психотерапії теж сприяють досягненню цієї мети. Ми пропонуємо вам певний набір цих технік, представляючи лише ті, які найкраще зарекомендували себе у досягненні поставленої мети.

Серед невербальних технік найбільш корисними для досягнення нашої мети є зосередження на мові тіла та особливостях мови та мовлення.

Зосередження на мові тіла складається з наступних засобів:

Настроїтись на позу. Ви сидите рівно або згорбившись, нахилившись вперед або назад, залежно від того, як сидить людина, на яку ви хочете настроїтись. Якщо ця людина стоїть - ви повинні відбити її манеру стояння. Наприклад, стояти непорушно чи трохи похитуючись та інше.

Перейняти положення кінцівок людини, на яку ви настроюєтесь. Вони можуть бути схрещені, або ні. Руки можуть вільно бовтатись, підпирати голову, знаходитись за спиною або якось інакше. Спробуйте спілкуватись з людиною навмисно вибираючи позу і положення кінцівок, відмінне від її власного, а потім вдайтесь до маленького експерименту і зкопіюйте їх. Ви побачите, наскільки така, так би мовити дрібниця, як поза, може впливати на характер спілкування.

Повторити жести цієї людини, або не жестикулювати, якщо цього не робить вона.

Звернути увагу на швидкість і ритм її рухів: постукування руками по столу, ногами по підлозі та таке інше.

Приділити увагу її диханню, його темпу та глибині.

Звичайно, якщо ви будете вдаватись до простого копіювання - природною реакцією з її боку буде роздратування. Але якщо виконувати всі ці вправи, як щиру спробу краще зрозуміти іншу людину, зосереджуючись на пошуку головного, центрального в її повідомленнях та стані - інша людина, як правило, навіть не помічає, що ви повторюєте її рухи та інше. А от ви помічаєте, наскільки зовнішня схожість у рухах може сприяти відчуттю схожості на рівнях набагато глибших.

Зосередження на особливостях мовлення іншого передбачає:

Наближення висоти свого голосу до висоти голосу, якою інша людина висловлюється в даний момент.

Зближення у швидкості мовлення.

Використання схожих інтонацій.

Повторення ритму мовлення іншої людини.

Для того, щоб зосередитись на особливостях мови іншої людини, треба помічати та настроюватись на такі речі:

Які слова вона головним чином використовує: ті що стосуються зорового, слухового чи кінестетичного сприйняття.

Приклади висловлювань, що стосуються зорового сприйняття: “Я не бачу причин…”, “ Він не хоче подивитись правді у вічі”, “Мені це не ясно”, “Це темна справа”.

“Слухові” висловлювання: “Я сказав сам собі”, “Це мені ні про що не говорить”, “Це звучить зворушливо”.

“Кінестетичні” висловлення: “Я застряв”, “Це був важкий удар”, “Я прийшов до тями”, “Я намагаюсь утриматись”, “Він вислизнув з моїх рук”.

Оскільки вже доведено, що використання висловлювань того чи іншого типу не є випадковим, а виступає характерною ознакою кожної людини - застосування відповідних висловлювань з нашого боку допомагає настроїтись не тільки на особливості мови, але й на особливості бачення світу.

Важливо не випускати з поля зору міру абстрактності-конретності висловлювань людини. Бо вона також виступає характерною її ознакою. Ось приклади абстрактних висловлень, що не мають відношення до сприйняття: “Мені цікаво, як пов'язані між собою проблеми, якими ми займаємося”, “Головне не думати про наші спільні турботи” та таке інше.

Важливо й те, говорить людина про можливості (можу, може бути, хотілося б) чи про необхідності (маю, зобов'язаний, потрібно, повинен).

Настроюватись на іншу людину допомагає врахування й того, про кого вона більше говорить: про себе чи про інших.

Перший крок - роздивитись, що робить співбесідник, як він сидить, рухається, розмовляє. А потім потрібно настроїтись на ці особливості, спробувати відчути їх зсередини, відтворити їх.

Серед вербальних технік встановленню емоційного контакту з іншою людиною сприяють:

Прояснення. Воно, як правило, спрямоване на те, щоб отримати додаткову інформацію від співбесідника. Крім того, воно служить для привернення його уваги до того факту, що він говорить не зовсім ясно. Прояснення дозволяє уточнити наше власне розуміння співбесідника. Прояснення здійснюється за допомогою питань на зразок: “Чи не могли б ви прояснити це”, “Приведіть, будь ласка, приклад”, “Що ви маєте на увазі”, “На жаль, я не все зрозумів”, “Чи не могли б ви це повторити”.

Переказ. Він допомагає співбесіднику оцінити наскільки вірно ми його розуміємо. Наприклад, “Ви маєте на увазі…”, “Наскільки я зміг вас зрозуміти…”, “Це означає, що з вашої точки зору…”, “Тобто, ви вважаєте, що…”, “Іншими словами…”.

Узагальнення. Дана техніка дозволяє пов'язати окремі частини повідомлення в одне смислове ціле. Ця техніка дає зрозуміти співбесіднику, що ми вхопили його повідомлення в цілому. Ця техніка особливо корисна тоді, коли повідомлення затягується. Використовувати дану техніку можливо у таких варіантах: “Узагальнюючи те, що ви сказали…”, “До цих пір ми розглядали…”, “Тобто, ваша основна думка, якщо я вірно зрозумів, така…”.

Реакція на почуття співбесідника. Вона дозволяє співбесіднику прямо або побічно зрозуміти, як його сприймають. Частіше за все, ця техніка необхідна тоді, коли для співбесідника важливо, як його сприймають. І, в меншій мірі вона корисна там, де для співбесідника важливішими є факти, які він викладає. Реагувати на почуття співбесідника можливо таким чином: “Ви відчуваєте…”, “Ви переживаєте…”, “Уявляю, як вам важко…”. Після того, коли ми даємо реакцію на переживання співбесідника, потрібно зробити велику паузу, щоб почути від нього згоду-незгоду.

Підводячи підсумок вищенаведеним дослідженням і роздумам з приводу механізму розвиваючого впливу, хочеться ще раз підкреслити наступне. Так само як сприйняття з боку іншого може призводити до змін, відмінних за глибиною, так і вплив, який здійснює розуміння, не носить однозначний характер. Ми зробили спробу показати, що сила і напрямок змін внаслідок взаєморозуміння зумовлені, в першу чергу, внутрішніми властивостями його суб'єктів (взаємоповага, співчуття, конгруентність і таке інше), а ці властивості ми можемо оцінити лише за результатами взаємодії людей. Ми також вказали на деякі технічні прийоми, які можна використовувати з метою донести до об'єкту впливу наявність цих властивостей і посилити їхній ефект. В той же час ми хочемо підкреслити, що так само як співчуття поділяють на базове, адитивне та дієве (3,138), так і взаєморозуміння може існувати на різних рівнях. На кожному рівні воно має як свої специфічні характеристики, так і загальні риси.

Зі схеми видно, що взаєморозуміння як процес включає когнітивний, емоційний та поведінковий компоненти.

Дієве взаєморозуміння як вища форма і заключний етап взаєморозуміння є надзвичайно складним феноменом психофізіологічної та соціально-психологічної діяльності людини.

Відповідно до трьох вказаних в схемі блоків взаєморозуміння може мати три форми: когнітивну (як найпростіша форма пізнання діяльності психіки), емоційна (як найважливіша в ієрархічній структурі взаєморозуміння, без якої не можлива дієва його форма); дієве взаєморозуміння (необов'язкове у всіх випадках взаємодії людей, без неї можливо існування двох других його форм, але воно є найвищою формою людських відносин), коли люди не тільки розуміють стани один одного, але й співчувають один одному і надають один одному допомогу.

Таким чином, розвиваючий вплив може здійснювати лише взаєморозуміння останнього, найвищого, рівня, в основі якого лежить альтруїстичне, а не егоїстичне, ставлення до іншої людини. Мабуть, не можна пережити всю повноту почуттів і смислів іншої людини, якщо на першому місці залишаться власні інтереси.

Ми вже говорили, що відкриті відношення з іншим та взаєморозуміння, як їх результат, завжди супроводжуються певним ризиком (ризиком помилитись, вірячи лише своїм почуттям і ризиком продемонструвати своє розуміння невчасно або не адекватно). А зараз потрібно порушити питання про ризик, з яким людина стикається відкриваючись іншому і дозволяючи йому також відкриватись. Мова йде про ризик думками та почуттями піти урозріз з існуючими індивідуальними нормами або нормами моралі та ризик невиправних змін, які можуть після цього відбутись.

Зрозуміло, що перед тим як люди досягають взаєморозуміння має існувати хоча б деякий ступінь непорозуміння, інакше нічого було б досягати. У самому широкому смислі непорозуміння викликане відмінами у свідомих позиціях взаємодіючих людей. Причини виникнення тієї або іншої позиції можуть бути різними, але немає ніякого сумніву, що вони існують. При чому ці причини можуть бути настільки вагомими, що навіть у тих випадках, коли їхній носій усвідомлює неадаптивність своїх позицій, він може продовжувати їх підтримувати, оскільки вважає, що він має на це “свої причини”. Крім того, позиція, яка одного разу сформувалась, має певний ступінь вибірковості, виокремлюючи з зовнішнього світу саме ті моменти, які її підтверджують. Тобто свідома позиція є досить стійким утворенням, яке, як здається її носію, має велику кількість практичних та теоретичних підтверджень. І, звичайно, у свідомої позиції є досить сильний заряд емоцій. Фактично саме емоційна значущість тієї або іншої позиції спонукає людину підтримувати її та захищати. І тому, коли у спілкуванні з іншою людиною розуму відкриваються нові свідомі позиції, відмінні від його власної: виникає проблема - або відмовитись від розуміння цього іншого (і цим визнати свою обмеженість у розумінні а, значить, і в пізнанні), або відмовитись від власної свідомої позиції, забути про неї на якийсь час, щоб відчути себе “в шкірі” іншого.

Дуже часто розуміння іншої людини ускладнюється ще й тим, що її позиція здається у чомусь невірною або, навіть, викликає засудження. Як нам здається, саме це виступає причиною більшості непорозумінь. Тому, розуміння цієї позиції не просто потребує відсторонення від власної, але й передбачає необхідність самому встати на обраний іншим хибний шлях. У такому випадку, для того, щоб досягти взаєморозуміння потрібно припустити, що думки, які з власної свідомої позиції здаються хибними, можуть опинитись вірними, якщо поглянути на них з середини. Ставлячись до іншого таким чином ми теж ризикуємо. Бо якщо до того, як прийняти рішення, вірити в нього чи ні, ми ще маємо вибір, то потім, коли вибір зроблено на користь іншого, зворотного шляху вже немає.

Визнаючи позицію, яку раніше ми не розуміли, ми змінюємо власну. І якщо визнання повне, то зміни - необернені. Зміни, про напрямок яких ми іноді навіть не можемо наперед здогадатись, анітрохи не менш страшні, ніж виклик уявленням про те що таке гарно, а що таке погано. Зважитись зробити такий виклик, так само як і перебороти страх перед невідомим, яке чекає на нас “за стінами іншої людини” можна тільки за умов, що ти спрямований на цю людину. Розуміння іншого, викликане страхом, що, наприклад, “таке може статись і зі мною” йому не допомагає, а лише занурює співбесідників у загальну проблему. Розуміння іншого як акт, що схвалюється суспільством не примусить відмовитись від власних обмежених позицій. Розуміння іншого за для допомоги з вірою в те, що інший не гірший за тебе, дозволяє забути про власні страхи. Суб'єктивна цінність результату, - виправдання іншого у очах власної свідомої позиції, а також можливість зрозумівши стати йому більш близьким та корисним, - перевищує величину ризику, на який доводиться йти. Тільки альтруїстичне відношення може зробити смисли іншого рівноцінними власним. І тільки взаєморозуміння заради іншого, а не заради власних цілей, може бути по справжньому дієвим.

2. Психологічні фактори досягнення взаєморозуміння

2.1 Формування соціальних відносин у ранньому дитинстві