Педагогічна психологія

Важливим чинником у вихованні дітей виступають і соціальні інститути (позашкільні заклади, психологічні служби, інститути підвищення кваліфікації педагогічних працівників тощо), які виступають суб'єктами виховання дітей і дають змогу покращувати та корегувати виховання школярів.

Взаємодія всіх учасників виховного процесу забезпечує педагогічні умови ефективного виховання школярів. Можна виділити суспільні, культурні, педагогічні та родинні умови виховання у молодших підлітків.

Так, до суспільних умов можна віднести вплив державної політики, Конституції і основних законів, суспільних пріоритетів, соціального становища родини, інформативного оточення.

Культурні умови включають: врахування особливостей національного менталітету, історії народу, його світогляду, ставлення до духовної спадщини зокрема мистецтва, релігії, різноманітної творчої і доброчинної діяльності.

Педагогічні умови повинні враховувати особливості впливу школи, сім'ї і соціальних інститутів. Створення необхідних умов на рівні школи передбачає визначення мети виховання, створення навчальних і виховних програм, спеціальну підготовку вчителів, організацію педагогічної і психологічної допомоги сучасній родині у вихованні підростаючого покоління.

На рівні родини - рівень вихованості самих батьків, ступінь їх готовності до виховання власних дітей, вибір доцільного педагогічного впливу, спосіб родинного життя, традиції, проектування життє- і самотворення кожного члена родини, а також особисті якості, світоглядні позиції, життєвий досвід і можливості самореалізації.

5.6 Виховання і спілкування

Особистість зростає серед людей, які впливають на неї, а люди також опиняються під її впливом. Виховання засобами спілкування реалізується на рівні соціального піз­нання, емоційного ставлення, поведінки. Його внутрішньою умовою, психологічним тлом є особистісні стосунки між вихователем і вихованцем, між самими вихованцями, у процесі яких відбувається взаєморозкриття, взаємопроникнення, особистісне взаємозбагачення дітей.

Ефективна виховна взаємодія педагога і дитини можлива на основі довіри та позитивних стосунків між ними, заснованих на взаємоповазі та емоційному контакті. У діалозі педагог здійснює переконувальну комунікацію, за якої вихованець свідомо присвоює пропоновані моральні норми, перетворює на особистісну цінність як регулятор своєї поведінки. У спілкуванні педагога з вихованцями необхідно оптимізувати співвідношення між формальним спілкуванням, опосередкованими соціальними відносинами, зовнішньою діяльністю та особистісним спілкуванням. Воно є своєрідним діалогом способів життя виховате­ля і вихованця, в результаті якого дитина соціально, мо­рально і духовно вдосконалюється.

Важливим чинником виховання є учнівський клас і референтні групи. Ровесники впливають на учня завдяки дії соціально-психологічних механізмів (психічного зараження, ідентифікації, наслідування, емпатії). Особливо впливають на клас, на окремих учнів лідери. Спілкуючись із ровесниками, учні обмінюються різноманітною інформацією, думками, переживаннями, поглядами на духовні та матеріальні цінності, виробляють ставлення один до одного (повагу, довіру, доброзичливість, співчуття, готовність допомогти або негативне ставлення). Судження, оцінки однокласників формують у них адекватну самооцінку, норми поведінки, інтереси, впливають на усвідомлення цілей. В умовах класу, референтної групи школяр задовольняє свої потреби в самоутвердженні, самовираженні, визнанні.

Характер і сила впливу класу на особистість залежать від рівня його розвитку: чим він вищий, тим позитивніший вплив. Найбільший вплив на учня мають референтні групи. Високорозвинений клас як колектив характеризують високий рівень самодіяльності, розгорнута система стосунків і спілкування дітей, гуманне ставлення до інших.

Для ефективного використання виховних можливостей класу педагогові необхідно знати рівень його розвитку, бо не кожен клас є повноцінним колективом. У класі, групі учні займають різне становище, мають різну популярність, що впливає на їх стан (емоційний комфорт, благополуччя), поведінку, виховні можливості.

Майже у кожному шкільному класі є малі групи -- стійкі об'єднання учнів, які виникають на основі тісних особистісних контактів, спільної мети. Активність їх лідерів може мати як позитивну, так і негативну спрямованість. У добре організованих класах відсутні угруповання з негативною спрямованістю. Завдання полягає у запобіганні виникненню у класі антагоністичних груп, оскільки вони різко знижують виховні можливості.

Розвиток особистості школяра залежить від того, наскільки клас є для нього референтною групою. Нерідко учень належить до багатьох груп, компаній, де має певні стосунки, займає певне становище, піддається певному впливові. У його житті важливу роль відіграють стихійні групи, що виникають поза школою, в яких учні задовольняють свої потреби у спілкуванні, вгамовують емоційний голод, виявляють активність.

Усе це педагог повинен враховувати у своїй діяльності. На увагу заслуговує робота з неформальними лідерами. Передусім необхідно знати їх спрямованість (об'єднують чи роз'єднують клас), методи, якими утверджують свій авторитет. Досягти цього непросто, оскільки лідер діє приховано, іноді через інших осіб. За позитивної спрямованості можна звернутися до нього за допомогою, виявити йому довіру, з часом він може стати формальним лідером. Якщо він перебуває в опозиції, його необхідно толерантно нейтралізувати, не принизивши, не відмежувавши від класу, а поступово залучаючи до конструктивних справ у класі.

Особливої уваги потребують учні з низьким статусом у класі, адже з ними не хочуть дружити, їм не симпатизують. Причинами такого положення можуть бути несумлінне виконання завдань класу, егоїзм, негативні риси характеру, зовнішня непривабливість, фізичні вади тощо. Це часто зумовлює замкнутість, озлобленість цих дітей. Педагог повинен знаходити спільну мову з ними, намагатися коригувати якості, які відштовхують ровесників, створювати умови для самореалізації цих дітей у класі.

У виховній роботі необхідно враховувати те, що клас постійно розвивається. Тому від вимог учителя, які підтримує спочатку актив класу, а потім і його більшість, необхідно переходити до виховання у колективу здатності самостійно, за власною ініціативою ставити вимоги до окремих учнів, контролювати їх виконання. Учитель повинен поступово переходити від прямого педагогічного впливу до впливу через клас, реалізуючи принцип паралельного педагогічного впливу (А. Макаренко). Необхідно уникати обговорення у класі окремих провин дітей, оскільки це травмує їх психіку. Головне, щоб клас навчився використовувати моральні форми впливу на окремих учнів, спрямовуючи їх активність на взаємопідтримку, доброчинні дії.

Отже, результативність виховання залежить від Я - включеності учнів у різні за формою та змістом види індивідуальної і групової діяльності, організації особистісної взаємодії у процесі спілкування. Педагог повинен цілеспрямовано впливати на клас та малі групи, забезпечуючи емоційне благополуччя і соціальний статус кожного учня.

5.7 Критерії виховання

Критерій (від гр. kriterion) -- ознака, на основі якої здійснюється оцінка, мірило. Критерії вихованості -- це теоретично розроблені показники рівня сформованості різних якостей особистості(колективу).

Критерії вихованості умовно поділяють на «тверді» і «м'які». До «твердих» критеріїв належать важливі статистичні дані, які в комплексі характеризують загальний стан вихованості молоді: кількість правопорушень і тенденції їх зміни; кількість молодих людей, які відбувають покарання за скоєні злочини; кількість розлучень і сімей, які розпалися; темпи поширення пияцтва, наркомани, куріння, проституції серед молоді та багато інших показників. У педагогіці ці критерії використовуються порівняно мало; упродовж десятиліть не прийнято було говорити про проблеми, які виявляються при використанні цих критеріїв.

Для характеристики шкільного виховання застосовуються «м'які» критерії, що допомагають педагогам одержати загальне уявлення про хід і результати виховного процесу.

У психолого-педагогічній літературі є чимало методик і програм діагностики вихованості, які звертаються до різних критеріїв. За спрямованістю, способом і місцем застосування критерії вихованості умовно поділяють на дві групи: 1) пов'язані з проявом результатів виховання у зовнішній формі -- судженнях, оцінках, вчинках, діях особистості (провідні якості особистості, основні відношення особистості, віддалений результат виховання, суспільна спрямованість, поведінка у проблемній ситуації та ін.) і 2) пов'язані з явищами, прихованими від очей вихователя -- мотивами, переконаннями, планами, орієнтаціями.

Більшість з наявних методик і програм вивчення вихованості школяра громіздкі, недостатньо враховують реальні можливості класного керівника, фактор його часу. Педагог реально може здійснити обгрунтування мінімуму найбільш типових ознак, які характеризують вихованість учнів.

Як визначити цей мінімум? Пригадаємо, що особистість характеризується таким рівнем психічного розвитку, який дозволяє їй свідомо управляти власною поведінкою і діяльністю (С.Л. Рубінштейн). Отже, вихованість особистості характеризується не сукупністю окремих якостей, а їх певною ієрархією, змодельованою відносно вектора «мотив -- ціль»: мотиви діяльності «цементують» загальну спрямованість особистості на об'єктивну мету діяльності; осмислена мета виконує роль орієнтира у побудові програми дій; програма визначає модель діяльності, її етапи, засоби і способи вирішення тих чи інших завдань; ефективне виконання діяльності передбачає самоконтроль, самооцінку, корекцію, визначення цілі вищого рівня тощо. Показниками вихованості виступають такі інтегральні прояви особистості, як система цінностей (смислів), здатність включатися у різні види діяльності, проявити в ній цілеспрямованість, осмисленість, самостійність, творчу активність, відповідальність.

Кожен з визначених критеріїв тісно пов'язаний із суб'єктивною позицією особистості, її цілеспрямованою активністю. Тому визначені компоненти взаємодіють, утворюють цілісність.

У визначенні показників і ознак вихованості учня вихідними є: з одного боку, інтегральні прояви особистості, їх структура, з іншого -- їх динаміка: «зона найближчого розвитку».

Оскільки суб'єктом діяльності вихованець стає в міру того, як розвиваються мотиви, цілі, здатність свідомо і самостійно будувати і творчо реалізувати програму дій, здійснювати самоконтроль, самооцінку, корекцію діяльності, суттєвою ознакою його вихованості є ступінь співвідношення регуляції і саморегуляції. Саме це співвідношення показує, які мотиви є домінуючими, як конкретизуються суб'єктивні цілі, як поєднуються знання, уміння, переконання, дії.

Таким чином, вихованість особистості учня є цілісним утворенням, яке має високий рівень сформованості змістового, структурного і динамічного компоненту.

«Ключем» для практичного визначення ступеня сформованості цих компонентів є диференційовані описи -- ознаки різних рівнів вихованості.

Размещено на Allbest.ru