Методики дослідження психічних функцій

3) необхідністно - впираючися - акцент робиться на потребі вирішити виниклу ситуацію, обстежуваний вимагає допомоги від інших осіб, сам береться за розв'язання проблеми або вважає, що час і хід подій приведуть до її виправлення.

З комбінації ці 6 категорій, кожна з яких одержує своє умовне позначення, одержують 9 можливих чинників оцінки (і 2 додаткові варіанти).

При оцінці результатів відповіді обстежуваного порівнюють із стандартними. Не співпадаючі відповіді не одержують оцінки, а співпадаючі оцінюються в 1 або 0,5 балу (останнє, якщо відповідь містить подвійну оцінку, а співпадає із стандартною тільки один з них). За оцінкою відповідей складаються профілі числових даних, а по них - три основні зразки і один додатковий.

У процесі дослідження нерідко обстежуваний змінює тенденцію відповідей. Для обліку цього тенденції аналізуються. При інтерпретації звертається увага на вивчення соціальної адаптації обстежуваного, частоту його конфліктів з оточуючими, проводиться оцінка чинників таблиці профілів, вивчаються зразки і тенденції. Звертається увага на те, як розуміє обстежуваний свої реакції. У психічно здорових найбільш часті екстрапунітивні реакції, на другому місці - імпунітивні і рідше зустрічаються інтрапунітивні реакції. Таким чином, здорова людина в більшості випадків або спрямовує свої реакції на зовнішнє оточення і звинувачує в перешкодах зовнішні причини, або ж ухиляється від вислову докорів як іншим людям, так і самому собі, тобто розглядає фруструючу ситуацію примирюючим чином. Встановлення показника, на підставі якого можна судити про ступінь соціальної адаптації індивіда, можливе за наявності середньо-групових даних. Стандарти, які є в зарубіжній літературі, не можуть бути запозичені з цією метою.

Метод дослідження фрустрації може і повинен зіграти свою роль в патопсихологічних дослідженнях. Вивчення фрустраційних реакцій допомагає зрозуміти походження неврозів, сприяти правильній організації психотерапії. Проблема фрустрації має пряме відношення до проблеми психопатій і психогенній. У вітчизняних дослідженнях наголошується можливість вживання його для диференціальної діагностики неврозів (Н. В. Тарабріна, Р. В. Шеряков, В. Д. Дмитрієв, 1971) і неврозоподібних станів (Л. І. Завілянська, Р. О. Григорова, 1976).

13. Метод незакінчених пропозицій

Метод застосовується в експериментально-психологічній практиці давно.

У педагогічній психології для визначення типу особової спрямованості використовувався варіант методу незакінчених пропозицій А. Myerson. Він відрізнявся відносно високою регламентованістю -- закінчення речень обстежуваний повинен був вибрати з декількох, запропонованих йому. На думку Н. Д. Левітова (1969), цей варіант був близький до тестів колізії. Регламентована діяльності обстежуваного значною мірою знижує значення методики Мейерсона як проективної. Приклад з методики Мейерсона:

Людина, що веде праведне (гарне) життя...

упускає нагоду повеселитися,

набуває загальну пошану,

йде в житті важкою стежкою,

буде обдурений шахраями.

У варіанті А. F. Payne і А. Rohde обстежуваному пропонується 66 незакінчених пропозицій, які він повинен доповнити. Інструкція містить вказівку про необхідність робити це щонайшвидше, без обдумування, не пропускаючи жодної з пред'явлених пропозицій. На підставі аналізу і інтерпретацій одержаних даних психолог робить висновок про особливості відношення обстежуваного до оточуючих, представникам тої ж або протилежної статі, друзям, вчителям, людям взагалі, до його відношення до самого себе, свого майбутнього, грошам, законам, вихованню і т.д. При цьому можуть бути виявлені наявні іпохондричні думки, думки про самогубство, надмірна недовірливість. На думку Т. Bilikiewicz цей метод застосовний як для індивідуальних, так і для групових досліджень і допомагає виявити приховані хворим або навіть не усвідомлені їм переживання. Тому автор пише про важливе значення методу незакінчених пропозицій для побудови психотерапевтичної і психопрофілактичної роботи, а також для вирішення ряду соціальних питань по пристрою в суспільстві психічно хворих. Наводимо приклади нескінчених пропозицій у варіанті А. F. Payne і А. Rohde:

Моя професія...

Майбутнє...

Хотів би знати...

Наша сім'я...

Якби...

Відомий також варіант методу незакінчених пропозицій J. M. Sacks і S. Levy. Він включає 60 незакінчених пропозицій, доповнення до них дещо більше детерміновані руслом початку фрази, ніж у варіанті А. F. Payne і А. Rohde. Ці пропозиції можуть бути розділені на 15 груп, які характеризують в тій чи іншій мірі систему відносин обстежуваного до сім'ї, до представників тої або протилежної статі, до статевого життя, до вищестоящих по службовому положенню і підлеглим. Деякі групи пропозицій мають відношення до відчуваємих хворим страхів і побоювань, до відчуття свідомості провини, що є у нього, свідчать про його відношення до минулого і майбутнього, зачіпають взаємостосунки з батьками і друзями, життєві цілі.

Слід зазначити, що деякі питання цього варіанту виявляються неприємними для обстежуваних, оскільки торкаються інтимної сторони їх життя. Тому Р. Г. Румянцев (1969) рекомендує повідомляти в інструкції хворого, що дослідження проводиться з метою тренування пам'яті або уваги.

Для кожної групи пропозицій виводиться характеристика, яка визначає дану систему відносин як позитивну, негативну або байдужу. Наводимо приклади пропозицій і варіанти відповідей з оцінкою:

Відношення до сім'ї

У порівнянні з більшістю інших сімей моя сім'я

Погана, недружня, розпалася, нещаслива, міщанська -2

Не дуже хороша, нервова, менш дружна -1

Не гірше і не краще за інших -0

Відношення до майбутнього

Майбутнє здається мені

Дуже похмурим, сумним, страшним, поганим-2

Не дуже світлим, туманним, непривабливим-1

Світлим, рожевим, неясним, невідомим; таким же, як сьогодення 0

Кількісна оцінка полегшує виявлення у обстежуваного дисгармонійної системи відносин, проте більш перспективне якісне вивчення доповнених пропозицій, яке проводиться з урахуванням анамнестичних даних.

Багато хворих, особливо ті, що розглядають дослідження як небажану для них процедуру і прагнуть приховати світ своїх глибоких переживань, дають формально-умовні відповіді, які не відображають систему їх особових відносин. Дослідженню методом незакінчених пропозицій повинне передувати встановлення контакту між патопсихологом і хворим, заснованим на довір'ї.

За даними Р. Г. Румянцева, за допомогою методу незакінчених пропозицій виявляються характерні для хворих на шизофренію зміни системи особових відношенні. Метод незакінчених пропозицій, украй простий і нескладний в інтерпретації, може виявитися особливо корисним при прикордонних нервово-психічних, у тому числі і психосоматичних, захворюваннях.

14. Тест вибору кольору Люшера

Тест розроблений швейцарським психологом М. Luscher і розглядається як проективний метод, спрямований на опосередковане вивчення особи. В повному варіанті тесту використовуються 73 кольорові картки 25 різних кольорів і відтінків.

Частіше використовується скорочений набір, який складається з 8 кольорових карток. Чотири кольори -- синій (темно-синій), жовтий, червоний і зелений вважаються основними, базисними, "психологічними першоелементами". Фіолетовий (суміш червоного і синього), коричневий (суміш жовто-червоного і чорного), нейтральний сірий, не містить ніякого кольору і тому нібито не надаючий якої-небудь істотної дії на обстежуваного, і чорний, який розглядається як "заперечення кольору", є додатковими кольорами.

Перед обстежуваним на білому фоні півколом розкладають картки і просять його вибрати з них одну, забарвлену в найприємніший йому колір. При цьому обстежуваного попереджають, що на вибір не повинні впливати ні його смак, ні домінуючий в моді колір, ні забарвлення інтер'єру. Вибрану обстежуваним картку перевертають і відкладають убік, після чого його просять знов вибрати з тих, що залишилися найбільш для нього приємну картку. Таким чином дослідження проводиться до кінця, і в результаті діагност має можливість зафіксувати одержаний колірний ряд. Для позначення оцінки кольору обстежуваним вдаються до значків:

явна перевага +

перевага X

байдуже відношення = антипатія, неприйняття -

За допомогою цього колірного ряду встановлюється ранжирування карток в низхідному порядку.

Інтерпретація результатів проводиться з урахуванням категорії функції і структури кольору. Під функцією кольору М. Luscher розуміє суб'єктивне відношення обстежуваного до кольору, обумовлене його емоційним станом у момент дослідження. Структура кольору визначається нібито об'єктивним знанням кольору, його психологічного змісту. У відповідності з функцією і структурою кольору за допомогою спеціальних таблиць одержують стандартні характеристики особових властивостей обстежуваного.

Наводимо як приклад скорочений психологічний опис структурного значення одного з основних кольорів: так, синій колір символізує глибину відчуття і є концентричним (тобто зайнятим сферою суб'єктивного), пасивним, з'єднуючим, гетерономним, чутливим; його афектні компоненти - спокій, задоволеність, ніжність, любов і прихильність. Синій з функцією + в 1-й позиції указує, що суб'єкт діятиме шляхом створення навкруги себе обстановки емоційного спокою, доброзичливості з прагненням уникнути яких-небудь конфліктів або дій, які вимагають енергії і мобілізації сил. Синій із знаком - , навпаки, вказує на незадоволеність ситуацією, на нездатність самому змінити її (ці якості поєднуються з непоступливістю, опором діям з боку), на дратівливість, турботу, схильність приховувати свою вразливість.

Намагаючись створити психологічну теорію, на якій базувався б розроблений їм тест, М. Luscher дав своєрідну інтерпретацію кольорів, пов'язану, на його думку, з життєдіяльністю людини. Так, темно-синій колір розглядається їм як символ ночі, колір спокою і пасивності, яскраво-жовтий - символ дня, це колір надії і активності. Таким чином, автор виділяє чинники, що управляють людиною. Вночі (темно-синій колір) припиняється активність людини і, навпаки, вдень (яскраво-жовтий колір) діяльність людини, його активність стимулюються. Ці гетерономні кольори розглядаються М. Luscher як непідконтрольні людині. Два інші базисні кольори - червоний і зелений - розглядаються як автономні, саморегулюючі. При цьому червоний колір символізує напад, а зелений - захист.

Крім критеріїв гетеро- і автономності. М. Luscher користується ще чинниками активності і пасивності. Синій колір - гетерономно-пассивний, жовтий - гетерономно-активний, червоний - автономно-активний, зелений - автономно-пасивний. Таким чином, кольори пов'язуються з життєдіяльністю людини і функціонуванням особи. Вибір кольору в межах основних кольорів відноситься до свідомої сфери психіки, в межах додаткових кольорів і відтінків зв'язується з несвідомою сферою.

15. Визначення ступеня приємності окремих хроматичних кольорів

Методика запропонована До. А. Рамулем (1958, 1966) і відноситься до групи "методів враження". Матеріалом вивчення є переживання обстежуваного, викликані якими-небудь роздратуваннями або враженнями. Методика спрямована на дослідження емоційної сфери особи. Вона заснована на визначенні обстежуваним ступеню приємності демонстрованих йому кольорових карток, забарвлених в основні хроматичні кольори.

Можливі декілька варіантів методики.

У одному з варіантів кольорові картки пред'являються одночасно, будучи розташованими на одному фоновому листі. Обстежуваний повинен вибрати найприємніший йому колір. Іноді завдання полягає у виборі приємних для обстежуваних комбінацій кольорів. Цей варіант близько підходить до тесту Люшера, оскільки по суті для обстежуваного створюється ситуація вибору.

У другому варіанті методика не включає елементи вибору кольору, хоча порівняння окремих кольорів, не передбачених інструкцією психолога, має місце. Обстежуваному демонструють кольорові картки окремо і пропонують кожний хроматичний колір оцінити по наступній системі: дуже приємно ( + 3), приємно ( + 2), в слабкому ступені приємно (+1). байдуже (0), в слабкому ступені неприємно (-1), помірно неприємно (-2), дуже неприємно (-3).

Дослідження проводиться за допомогою спеціального набору карт (кольоровий квадрат на білому фоні). Оцінка кількісна.

Цією методикою вивчали суб'єктивне сприйняття кольору в патології, при епілептичних дісфоріях. З цією метою по кожному кольору були розроблені такі показники, як середній показник ступеню приємності кольору у здорових контрольної групи (СN), у хворих на епілепсію зовні дісфорії (Co) і при дісфоріях негативного (C-d) і позитивного (C+d) афектного тону. Крім того, по формулі:

Сd - Co

?С = ----------------------------- х 100

Co

визначався показник ?С, який характеризує різницю в оцінці приємності кольору для хворого при афектному зсуві.

Методика придатна для досліджень як окремих хворих, так і груп хворих. Для кожного хворого може бути встановлений характерний колірний ряд. Порівняння цих рядів в динаміці, при зміні емоційного стану хворого, представляє значний інтерес.

Як додатковий варіант методики використовують прийом співвідношення кольорів і відтінків. Для цього виготовляються еталони, тобто карти, забарвлені в основні кольори спектру і маючи форму кола. Відповідно кожному кольору обстежуваному пред'являють ще три квадратні карти, з яких одна за кольором абсолютно ідентична еталону, друга забарвлена більш насиченим, а третя - менш насиченим кольором. Інструкція передбачає необхідність підібрати до кожної карти-еталона "найбільш до неї відповідну квадратну карту", модус діяльності і критерій відбору не уточнюються. Досліджуються особливості мотиваційної спрямованості пошукової діяльності і точність реєстрації ідентичності кольорів і відтінків при їх зіставленні.

увага зоровий критичність мислення

Размещено на Allbest.ru