Управління соціальними конфліктами

Размещено на http://www.allbest.ru/

Управління соціальними конфліктами

Певних умов потребує не тільки виникнення, але й успішне розв'язання конфлікту. Набагато легше попередити конфлікт, ніж його розв'язати. Але якщо конфлікт виник, необхідно зробити все для його швидкого розв'язання.

Умови розв'язання конфлікту * своєчасна і точна діагностика причин виникнення конфлікту, в ході якої виявляються об'єктивно існуючі протиріччя, інтереси, цілі сторін. На підставі такого аналізу визначається так звана "ділова зона конфлікту";

* спільний пошук шляхів подолання конфліктів Розв'язання конфлікту -- це повне чи часткове усунення причин, що його породжують, або зміна цілей та поведінки учасників конфлікту. Розв'язання конфліктів є головною, проте не єдиною складовою процесу управління конфліктами, який включає в себе заходи і стратегії не тільки подолання, а й попередження конфліктів. Управління конфліктами -- це цілеспрямований вплив відповідних державних органів, громадських організацій на характер відносин між соціальними суб'єктами з метою:* уникнення їх конфліктної взаємодії,* усунення чи мінімізації причин ймовірних конфліктів,* а у разі їх виникнення -- корегування поведінки учасників конфлікту у напрямку пошуку взаємоприйнятних шляхів його конструктивного розв'язання.Розробка технологій управління соціальними конфліктами, регулювання конфліктних відносин у суспільстві є однією з центральних проблем сучасної соціології конфлікту. Такі технології спираються на використання апробованих практикою науково обґрунтованих методів розв'язання конфліктів.Метод уникнення конфлікту дозволяє виграти час, мобілізувати ресурси, об'єктивно оцінити ситуацію, скорегувати свої цілі, однак не усуває причини, а, отже -- ї ймовірності виникнення конфлікту у майбутньому.Метод переговорів дозволяє уникнути насильницьких методів, зняти гостроту конфлікту, зрозуміти аргументацію опонента, об'єктивно оцінити реальне співвідношення сил та умови примирення. Переговори дозволяють розглянути альтернативні ситуації, прийти до взаєморозуміння, відкрити шлях допівробітництва.Метод використання посередництва. Практика доводить, що вдало підібраний посередник може швидко врегулювати конфлікт там, де без його участі згода була б неможливою. Метод третейського розгляду передбачає, що аналіз конфлікту здійснюється у чіткій відповідності нормам закону, у тому числі, й міжнародного права.Використання зазначених методів, або їх поєднання дозволяє учасникам конфлікту успішно реалізувати ту чи іншу стратегію виходу з конфлікту.Апробація зазначених методів та стратегій розв'язання конфліктів на практиці дозволила вченим сформулювати також принципи поведінки суб'єктів конфлікту.Профілактика конфліктів -- сукупність напрямів, засобів таметодів управління соціальними організаціями, що зменшуютьймовірність виникнення конфліктів

Соціальний конфлікт: поняття, функції, види та типи

Історія людської цивілізації насичена різними конфліктами. Одні конфлікти охоплювали цілі континенти, десятки країн і народів, інші -- великі і малі соціальні спільноти, треті відбувались між окремими людьми. З найдавніших часів люди намагались вирішувати протиріччя і мріяли про безконфліктне суспільство. Виникнення держави також можна розглядати як прагнення створити універсальний механізм для попередження і вирішення конфліктів. В найдавніших законах хетського царя Хаммурапі містяться десятки способів вирішення конфліктних ситуацій. За легендою, цар Соломон прославився своєю мудрістю та вмінням уникати й вирішувати конфлікти.Протягом століть найкращі науковці, мислителі створювали теоретичні моделі безконфліктного суспільства, а інколи намагалися втілити їх в життя. Однак, всі ці спроби закінчувались невдало і породжували ще більш жорстокі конфлікти.Сьогодні конфлікти -- повсякденна реальність. Вони охоплюють всі сфери життєдіяльності людей, всю сукупність соціальних відносин, соціальних взаємин.Соціальний конфлікт (від лат. conflictus -- зіткнення) -- крайній випадок загострення соціальних протиріч, який виражається в зіткненні різних соціальних спільнот, обумовленому протилежністю чи суттєвою відмінністю їх інтересів, цілей, тенденцій розвитку.Як соціальне явище конфлікт був вперше розглянутий А. Смітом, який вважав його основою поділу суспільства на класи та економічної боротьби між ними. Фундаторами власне соціологічної теорії конфлікту вважають К. Маркса, М. Вебера та Г. Зіммеля.Сам термін "соціальний конфлікт" вперше ввів до наукового обігу німецький соціолог Г. Зіммель, який вважав конфлікт універсальним явищем, а безконфліктне суспільство недієздатним. Тобто він говорив, що конфлікт може стати засобом розвитку суспільства.Увагу конфлікту приділяли і представники структурного функціоналізму. Зокрема, Т. Парсонс трактував конфлікт як соціальну аномалію, фактор, що дезорганізовує та дестабілізує життя. На його думку, головне завдання суспільства полягає в попередженні конфліктів.Американський соціолог Л. Козер у праці "Функції соціального конфлікту" обґрунтував ідею позитивної функції соціального конфлікту. Він вважав його своєрідним клапаном, з допомогою якого суспільство пристосовується до нових умов життя. Всі соціальні конфлікти він поділив на позитивні, тобто ті, які ведуть до розвитку соціальної системи, та негативні, що загрожують існуванню соціальної системи. Л. Козеру також належить найпоширеніше у світовій соціології трактування конфлікту як боротьби за цінності й претензії на певний статус, владу й ресурси.Німецький соціолог Р. Дарендорф розглядав конфлікт всюдисущим, оскільки кожне суспільство спирається на примушування одних його елементів іншими. Конфлікти спричиняють нерівність соціальних позицій та відмінність інтересів людей.Американський соціолог К.-Е. Боулдінг у своїй праці "Конфлікт та захист: загальна теорія" стверджував, що конфлікт є невід'ємним елементом суспільного життя, певним різновидом соціальної взаємодії, а сучасні суспільства здатні вивчати і регулювати його.Можна виділити наступні атрибути конфлікту:1 - сутичка (боротьба, несумісність, розбіжність) -- момент протистояння несумісних, суперечливих позицій, інтересів, тенденцій;2 - наявність полярних начал (ліве і праве, добро і зло), що означає одночасно і взаємопов'язаність, і взаємопротилежність;3 - наявність суб'єктів як носіїв полярних позицій у сутичці;

Сучасна конфліктологія та її парадигми

В 50-60-і роки XX ст. починається становлення конфліктології як особливої міждисциплінарної сфері, що поєднує теоретичні, методологічні й методичні підходи до опису, вивчення й розвитку практики роботи з конфліктними явищами різного роду, що виникають у різних сферах людської взаємодії.Сучасна конфліктологія виходить із принципів визнання конфлікту в якості закономірної й природної характеристики соціальних відносин. Приймаючи можливість протікання конфліктів у різноманітних, у тому числі й конструктивних формах, стверджується принципова можливість управління конфліктами.Розвиток теоретичної думки у вітчизняній науці був загальмований тезами радянського суспільствознавства про безконфліктний розвиток соціалістичного суспільства. Дослідження конфліктів обмежувалися окремими роботами для вирішення практичних завдань, в основному в галузі педагогіки й оптимізації діяльності трудових колективів.Зміна ситуації в Україні призвела до різкого зростання інтересу до конфліктів, "вибуху" числа присвячених їм робіт і фактичному формуванню вітчизняної конфліктології.Основне проблемне поле теоретичних досліджень і практичної уваги вітчизняних конфліктологів визначається переважним вивченням збройних, етнічних, економічних і політичних конфліктів. Нас же більшою мірою цікавить конфліктологія управління підприємством, особливо в антикризовому менеджменті.Конфліктологія протягом свого становлення й розвитку постійно зверталася до психології в пошуках можливостей розуміння природи конфліктів і способів роботи з ними. Однією з перших праць в галузі конфліктології можна вважати працю Левіна "Вирішення соціальних конфліктів" (1948 р.)У своїх працях класики конфліктології постійно апелювали до психологічної феноменології, наприклад, до таких явищ, як ворожі почуття, думки й установки. Сучасна західна конфліктологія відчуває на собі все більший вплив психології через визнання як ролі психологічних факторів у виникненні й розвитку соціальних конфліктів, так і значних можливостей використання психологічних методів для вирішення або ослаблення конфліктів.Що ж стосується української конфліктології, то наразі вона розвивається скоріше в рамках соціологічних підходів, недостатньо пов'язаних із психологією й менеджментом.Основні зміни в парадигмі дослідження конфліктів, що зробили вплив на ставлення до конфліктів і практики управління нимиo Конфлікт - це поширена риса соціальних систем, він не невідворотний, а тому повинен розглядатися як природний фрагмент людського життя. Конфлікт повинен бути прийнятий як одна з форм нормальної людської взаємодії. Хоча конфлікт, можливо, і не краща форма людської взаємодії, ми не повинні сприймати його як якусь патологію або аномалію. Конфлікт - це нормальне явищеo Конфлікт не завжди й не обов'язково призводить до руйнувань. Навпаки, це один з головних процесів, що служать збереженню цілого. За певних умов навіть відкриті конфлікти можуть сприяти збереженню життєздатності й стійкості соціального цілого. Конфлікт не слід сприймати як однозначно деструктивне явище й так само однозначно оцінювати. Сучасне розуміння конфліктів припускає, що конфлікт - це не обов'язково погано.o Конфлікт містить у собі потенційні позитивні можливості. Загальна ідея позитивного ефекту конфліктів зводиться до наступного: "Продуктивність конфронтації виникає з того факту, що конфлікт веде до зміни, зміна веде до адаптації, адаптація веде до виживання"Якщо ми не сприйматимемо конфлікт, як погрозу й почнемо ставитися до нього, як до сигналу, що говорить про те, що треба щось змінити, ми займемо більш конструктивну позицію. Цінність конфліктів полягає у тому, що вони запобігають окостенінню системи, відкривають дорогу інноваціям.Конфлікт - це стимул до змін, виклик, що вимагає творчої реакції.Ідеї про позитивні функції конфлікту знайшли свій найбільш повний розвиток у праці американського соціолога Л. Козера.Сигнальна функція конфлікту, про яку мова йшла вище, не єдиний приклад його позитивних можливостей. Навіть сама конфліктна взаємодія може бути корисною для його учасників.Як пише Козер, "соціально контрольований конфлікт "розряджає атмосферу" між його учасниками й уможливлює відновлення їхніх відносин, забезпечуючи вільний вихід почуттям ворожнечі, конфлікти служать підтримці взаємин".У соціальних науках відзначається, що сучасна точка зору виходить із уявлення про позитивні функції конфлікту.Це легко сприймається, коли мова Йде про теоретичні міркування соціологів про процеси, що відбуваються у соціальних системах. Але психолог має справу з живими людьми й бачить перед собою страждаючих людей, важко переживає життєві складності, що емоційно буває важко сполучити з міркуваннями про користь конфліктів.Однак і для сучасної психології характерне визнання двоїстої природи конфлікту, у тому числі і його позитивної ролі. Розглянемо позитивні функції конфліктів.

Соціальні функції культури

Культура, як спосіб організації суспільного, групового таіндивідуального життя, припускає можливість найрізноманітніших вирішеньлюдських проблем, пристосування до умов соціального часу і простору. Які ж функції повинна виконувати культура, щоб забезпечити, з одного боку,стабільність суспільного буття людей, а з іншого - нові підходи домінливого світу? У зв'язку з структурною складністю культури її соціальні функціїчисленні і системно взаємопов'язані. Провідними серед них є функціїкомунікації, трансляції і трансмутації. Інші завдання культурипідпорядковані цим функціям або доповнюють і конкретизують їх.

Комунікативна функція культури. Суть цієї функції полягає в тому, щопоруч з біологічними формами спілкування, а потім замість них абоперебудовуючи їх, люди створюють все нові й нові способи обміну даними,думками, почуттями. Передача культурної інформації не забезпечуєтьсяавтоматично, на відміну, скажімо, від генетичної організації в природі.Спілкування як процес повинно постійно підтримуватися творчими зусиллямийого учасників по оформленню змісту власної свідомості та розумінню інших людей. Найвеличніший продукт культури, який забезпечуєкомунікацію, - Слово. Мова, усна і письмова, є древній і вічно молодийпрацюючий винахід культури. І нехай поет сказав колись, що “думка проречена є неправдою”, потенціал словесно-знакового способу спілкування юдство ще не вичерпало. Значною мірою воно підпорядкувало собі іперетворило наочно-образну комунікацію (показ, передачу образів тапочуттів через навіювання, співпереживання і т.ін.).Трансляційна функція культури. Це, по суті, та ж комунікація, алерозгорнута в соціально-історичному часі і просторі. Під трансляцією потрібно розуміти передусім функцію передачі соціального досвіду відодного покоління людей до іншого, від епохи до епохи. Культуразабезпечує спадкоємність людського існування для багатьох поколінь, створюючи більш або менш надійний захист від екологічних законіврегулювання життя. Це пояснює, зокрема, постійне зростання населенняЗемлі, серйозний вплив на яке може мати тільки культурний чинник.

Трансляція культури надзвичайно багатопланова. Частіше за все в нійвиділяють духовний і матеріальний компоненти. Духовна, або суб'єктнатрансляція іноді називається людинотворчою функцією культури, бо вона спрямована на формування особистості в діапазоні, прийнятному для даного суспільства. На цю сторону трансляції працюють всі соціальні інститути івідносини, які ми звикли називати системою виховання і освіти.Матеріальна, або предметна сторона культурної трансляції виражається втому, що ми успадковуємо і приймаємо як такий світ штучно створенихпредметів, споруд, механізмів. Середовище існування людини все більшоюмірою завдяки механізмам культурної спадкоємності перетворюється на техносферу.

Формування нової соціокультурної дійсності та її риси

Кожна нова епоха переосмислює обрії і зміст української культури в обширах великого історичного часу. Зміна історичних її меж особливо інтенсивно відбувається тепер, в умовах нового періоду державотворення. Новий соціальний і культурний контекст впливає не тільки на характер змін в культурі сучасній, але й на оновлення, почасти і відродження значних сфер культури минулого часу, які набувають в умовах посилення національної самоідентифікації нового структурування, а сама українська культура в цілому -- нових соціально-цінних і громадянських орієнтирів.

Тож завдання в осягненні даної теми і полягає в осмисленні цього контексту та тих соціально-культурних змін, які з ним пов'язані.

Глибинні зміни в культурі -- процес іманентний, еволюційний, довготривалий. Разом з тим, еволюційно підготовані в культурі, відбуваються й бурхливі, "вибухові" перетворення, які супроводжують появу нової культурної епохи.

Якщо творчий злет української культури був підготовлений національними процесами кінця XIX -- початку (10-ті роки) XX ст., то зміни в сучасній українській культурі (особливо в художній сфері) спираються на перервану культурно-модерністську традицію 20-х років (вона і розвивалася, якщо не в радянській Україні, то за кордоном) і демократизаційно-оновлюючу громадянську традицію 60-х років як гілку альтернативної, національно спрямованої культури (Є. Сверстюк, І. Світличний, І. Дзюба та інші).

Важливо прослідкувати плідність і перспективність спадкоємності тих перетворень і тенденцій, які стимулюють розвиток української культури сьогодні. До них в першу чергу слід віднести напрямки, що були спрямовані на демократичне оновлення суспільства (шляхом зняття тиску тоталітаризму) та розвиток і збереження забутих або свідомо зневажених національних цінностей.

Значну позитивну роль в підготовці майбутніх змін в національній культурі мав період, званий перебудовою. Упроваджувана поступово, а в більшій мірі навіть стихійно, лібералізація духовного життя породила енергію постійних зрушень і новацій. Суттєво урізноманітнилось духовне життя суспільства за рахунок проникнення (спочатку напівмаскованого, а потім відвертого) зарубіжних модерністських і постмодерністських напрямків.

Відбувалось "розхитування" традиційних критеріїв оцінки художніх цінностей, збагачення їх ширшим спектром відтінків. У значній мірі суспільством все більш усвідомлювалась однобічність висунення на перший план критерію "ідейності".

Поступово допускається, а потім і визнається існування поряд з методом соціалістичного реалізму інших творчих методів. Проводиться ціла серія соціальних реформ у сфері культури та мистецтва (наприклад, багаторічний експеримент з реформування театральної справи в СРСР), які мали ряд плідних наслідків. Надається значна свобода у виборі репертуару та діяльності в цілому закладів культури аж до їх комерціалізації. Тому зміни, які проходили в сфері культури після проголошення незалежності України, були значною мірою продовженням, але на більш визначеній національній основі, тих тенденцій і напрямків, що склалися в період "перебудови", доповнились широким андеграундом -- напрямками мистецтва, альтернативними соціалістичному реалізму.

Проголошення волею народу незалежності України призвело до радикальних змін в суспільстві, які суттєво позначились на становищі культури. Складається нова соціальна і культурна ситуація, породжуючи нову соціокультурну реальність. Основною особливістю нової соціокультурної дійсності є насамперед те, що наше суспільство знаходиться в періоді перелому, зміни типу своєї організації існування, яке умовно визначається як "посттоталітарне суспільство". Радикальне реформування суспільства активно формує нову культурну реальність, яка характеризується й новими відносинами між людьми в цілому (як суб'єктами культури), новими умовами (в тому числі й матеріальними) свого розвитку, особливою системою цінностей, норм і правил, культурних потреб і засобів їх задоволення. Коли ці норми та правила перетворюються на внутрішню програму поведінки людини (особистості), вони забезпечують узгодження функціонування, сталість і надійність певної сфери соціуму.

Сукупність цих правил поведінки людей (різної, в залежності від умов), впорядковує суспільство і є, зрештою, саме культурою. В той же час стабільність суспільства забезпечується наявністю суперечливих за своїм характером та спрямуванням елементів культури, навіть опозиціями типу "порядок-хаос". Модель культурно збалансованого суспільства -- плюралістична, різноманітна. У перехідних суспільствах втрачається визначеність і чіткість критеріїв розрізнення еталонної, базової культури, посилюється відносність самих критеріїв, нездатність суспільства розрізняти "культурне" і "некультурне". Ускладнюється проблема культурної орієнтації громадян, особливо молоді, в ситуації, коли твори авангардизму, які нещодавно кваліфікувались як антикультура, стають взірцем художнього поступу. У суспільстві відбувається певна втрата еталонних зразків культури, пошук нових культурних парадигм, вагання між класичною моделлю капіталізму та постіндустріальною, намагання без достатніх передумов дещо поквапливо "приміряти" їх до наших умов. Разом з тим становлення засад нового етапу розвитку української культури як національної пов'язане з глобальним планетарним процесом "етнічного ренесансу" останніх десятиліть нинішнього століття.

Риси нової культурної реальності, які вже достатньо визначилися, необхідно подати хоч описово.

Якісним стрижнем, який пронизує всі складові культури і суспільства в цілому, є зміна статусу, а відповідно ролі й функцій національної культури, яка стає одним із визначальних факторів прогресу суспільства, його державності, формування національної ідентичності. Власне, національна самодостатність культури стає ніби критерієм і мірилом оцінки характеру та якості змін, а тому сама сучасна соціально-культурна реальність своєю серцевиною має національно-культурне осердя, постає як оживляючий, стимулюючий струмінь.

Соціоломгія релімгії