Інтегрований захист рослин

Сільськогосподарське виробництво ґрунтується на створенні штучних агроекосистем з метою одержання якомога більшої кількості потрібної суспільству продукції з одиниці площі. Між природними та агроекосистемами існують відмінності (Ю.Одум, 1984). В агроекосистемі споживається додаткова енергія, джерелом якої є перетворена енергія палива, тяглова сила тварин та праця людини. Людина значно зменшила різноманітність компонентів агро-екосистеми порівняно з природними для збільшення виробництва певної продовольчої культури. Рослини, що культивуються в агроекосистемах, є результатом не природного відбору, а штучного добору, головна мета якого - висока продуктивність, за властивостями стійкості до несприятливих умов вони поступаються диким родичам. Усе керування системою, на відміну від саморегульованої природної екосистеми, відбувається ззовні та підпорядковане зовнішнім цілям.

Загальні біоценологічні закономірності взаємовідносин продуцентів і консументів різних порядків, властиві природним екосистемам, зберігаються на обмеженому рівні в багаторічних насадженнях, проте формування фауни агроценозу однорічних культур має суттєві особливості. У природі на певній площі з роками складається відносно стабільна екологічна ситуація, навпаки, в умовах територіального переміщення культур у польовій сівозміні фауністичний комплекс щорічно формується знову. Цей процес відбувається за рахунок багатоїдних видів, що нагромаджуються за попередні роки і зимують на даному полі, та видів, переважно трофічно спеціалізованих, які мігрують з інших постійних і тимчасових природних резервацій або різних полів сівозміни.

За фітофагами з'являються ентомофаги - хижаки й паразити, здебільшого вони запізнюються, щоб запобігти пошкодженню рослин, але можуть відігравати певну роль у стримуванні подальшого розмноження видів-живителів, тобто шкідників.

Мікроорганізми - збудники хвороб рослин здебільшого належать до облігатних паразитів, тобто таких, що розвиваються і розмножуються лише у живих тканинах. Взимку вони зберігаються в рослинних рештках, на насінні або в рослинах озимих культур. Облігатні паразити трофічно спеціалізовані й здатні уражувати лише певні види рослин. Факультативні паразити можуть розвиватися, живлячись органічною речовиною у ґрунті, і уражувати різні види.

Бур'яни поширюються з природних резервацій на неорних землях, а також зберігаються на полях сільськогосподарських угідь. У малорічних видів зимує насіння, а у багаторічних - як насіння, так і підземні вегетативні органи. Найбільше значення для формування складу бур'янів має фітосанітарний стан поля у попередньому році. Хоч культура, яку вирощують, не є джерелом живлення бур'янів, як це спостерігається щодо шкідників і збудників хвороб, певні особливості обробітку ґрунту, розміщення рослин на площі та інші чинники зумовлюють деяку пристосованість окремих видів бур'янів до тієї чи іншої культури.

Займаючи певну територію сільськогосподарською культурою, людина намагається створити найкращі умови для її росту і плодоношення, усунути інші види рослин, що конкурують з культурними за використання води, поживних речовин ґрунту, а також позбутися шкідників, паразитичних грибів і бактерій, які споживають біомасу вирощуваної культури і знижують урожай. На відміну від саморегульованої природної екосистеми, продуктивність сільськогосподарської екосистеми визначається рівнем додаткової технологічної енергії, значну частку якої становлять заходи захисту від шкідників, хвороб рослин і бур'янів.

3.3 Модель інтегрованої системи захисту рослин

Шкідники та хвороби загрожують сільськогосподарським культурам впродовж усього періоду їхнього росту й розвитку. Нападу зазнають усі частини рослинного організму.

Ґрунт є сприятливим середовищем для різних видів комах, кліщів, напівсапрофітних грибів, які пошкоджують висіяне насіння або спричинюють його пліснявіння.

Сходи рослин, що з'являються рано навесні, приваблюють багато шкідників, які шукають їжу після перезимівлі на даному полі, а також з інших резервацій, звідки вони мігрують на посіви. Молоді рослини уражуються збудниками хвороб, що призводять до зрідження посівів. З ростом культури з'являються нові види шкідників та поширюються хвороби.

Підземну частину рослин пошкоджують дротяники, личинки хрущів, кореневі попелиці, нематоди, збудники кореневих гнилей.

Шкідники надземних органів рослин становлять дві екологічні групи: види, що живляться, перебуваючи на поверхні листя та стебел, а також ті, яким властивий прихований спосіб життя всередині стебел або в листкових мінах (ходах під епідермісом). Гриби-паразити і бактерії, заражаючи рослини, спричинюють небезпечні хвороби, що зменшують асиміляцію, пригнічують ріст, як, наприклад, різноманітні плямистості листя та стебел. Дуже небезпечну групу становлять види шкідників і збудники хвороб, які пошкоджують генеративні органи, насіння.

Великих втрат врожаю завдають бур'яни. Вони краще пристосовуються до виживання у конкуренції за життєвий простір і джерела енергії, ніж культурні рослини, створені при дбайливому догляді людини. Тому підтримання полів у чистому від бур'янів стані є найважливішою передумовою високої продуктивності сільськогосподарських культур.

Система захисту сільськогосподарських культур від шкідливих організмів становить досить складний технологічний процес і здійснюється послідовним проведенням комплексу заходів.

У рільництві та овочівництві важливе значення мають агротехнічні заходи, у тому числі добір сортів та використання кращого насіння, спрямовані на підвищення продуктивності рослин і стійкості їх проти ураження шкідливими мікроорганізмами і пошкодження комахами. Ці заходи мають профілактичне значення і є першочерговими, обов'язковими в системі, яка проводиться незалежно від прогнозованого ступеня загрози поширення шкідників, хвороб та бур'янів. У багаторічних насадженнях - садах, виноградниках та хмільниках - відпадають основні частини агротехнічного методу: сівозміна, строки сівби, оновлення сортового складу, насінництво. Обробіток ґрунту не впливає на чисельність шкідників та розвиток хвороб. Певну роль відіграють такі заходи, як очищення кори, що відстала, лікування ран на штамбах дерев, обрізування, спалювання відрізків гілок та рукавів виноградної лози, пагонів хмелю, на яких розміщуються зимові стадії багатьох шкідників і збудників хвороб.

Перемінною ланкою системи заходів є застосування хімічних та біологічних способів боротьби зі шкідниками, хімічних і деяких спеціальних заходів для захисту рослин від хвороб і хімічних способів боротьби з бур'янами.

Сучасна «Модель інтегрованого захисту польових культур» науково обґрунтована професорами Інституту захисту рослин НААНУ М. П. Лісовим і С. О. Трибелем (рис. 1).



Рис. 1. Модель інтегрованого захисту польових культур

Інтегрований захист рослин це комплексне застосування методів для довгострокового регулювання розвитку та поширення шкідливих організмів до невідчутного господарського рівня на основі прогнозу економічних порогів шкодочинності, дії корисних організмів, енергоошадних та природоохоронних технологій, які забезпечують надійний захист рослин і екологічну рівновагу в довкіллі.

Інтегрований захист принципово відрізняється від загальноприйнятих систем захисту, основу яких становлять календарні роботи, орієнтовані на знищення шкідливих організмів усіма наявними засобами. Визначення основного напряму в загальній системі захисних заходів ґрунтується на точному прогнозі розвитку шкідливих і корисних організмів, що дає можливість керувати фітосанітарним станом.

3.4 Мета і завдання прогнозу в інтегрованих системах захисту рослин

Прогноз - передбачення появи та рівня розвитку шкідливих організмів у посівах і посадках сільськогосподарських культур. Мета прогнозу полягає в тому, щоб не допустити несподіваної масової появи шкідників і епіфітотій хвороб.

Прогноз є найважливішою складовою інтегрованих систем, підґрунтям для своєчасного проведення заходів захисту рослин. Завдяки завчасному передбаченню ступеня загрози для будь-якої культури чи запасів рослинної продукції є можливість підготуватися і здійснити необхідний прийом чи їх комплекс до того, як буде завдана шкода.

Завчасний прогноз надзвичайно важливий для масових видів шкідників і хвороб, здатних призводити до загибелі посіви у період спалахів чи епіфітотій.

Крім того, прогноз ступеня загрози від шкідливих організмів дає змогу підібрати для кожної культури поля найбільш раціональну технологію, яка за певних агрометеорологічних умов при найменших затратах праці та енергії забезпечує одержання найбільшого врожаю. Саме прогноз попереджає про існуючу загрозу, настання критичних періодів у розвитку шкідливих організмів, доцільність і строки проведення того чи іншого прийому.

Прогноз дає змогу планувати обсяги застосування і виробництва пестицидів, організувати розподіл та своєчасне забезпечення регіонів необхідними засобами захисту рослин.

На підставі прогнозу розробляються і завчасно видаються
необхідні рекомендації щодо захисту культур від шкідливих організмів.

Прогноз розвитку шкідливих організмів дає змогу своєчасно вносити корективи в районування території щодо використання сортів культур. Сорти, сприйнятливі до певних збудників хвороб або нестійкі проти шкідників у період очікуваної епіфітотії чи спалаху розмноження, не допускаються для вирощування у певному регіоні; у чергування культур у сівозмінах вносяться корективи: ті з них, що мають спільних шкідників чи збудників хвороб, не розміщують після таких попередників у період спалаху розмноження чи епіфітотії.

Своєчасне знищення бур'янів, особливо тих видів, які є нерозривною ланкою у трофічному ланцюгу розвитку шкідливого організму, також ґрунтується на прогнозі.

Ефективність застосування біологічного методу неможлива без прогнозу стану популяції, розвитку і чисельності шкідника, оскільки від цього залежать норми, строки і кількість застосування паразитів і біологічних препаратів.

Запроваджуючи будь-яку культуру в райони, де її раніше не вирощували, необхідно враховувати дані прогнозу і наявність шкідливих організмів, що можуть пошкоджувати її.

Реальний план науково-дослідних робіт із захисту рослин повинен узгоджуватися із багаторічним прогнозом, щоб звести до мінімуму несподівану появу будь-якого шкідливого організму і своєчасно підготувати необхідні рекомендації щодо захисту культур.

Виділяють три види прогнозів, а саме: багаторічний (стратегічний), довгостроковий (річний), короткостроковий (фенологічний, оперативний), кожен із яких виконує певне завдання.

Багаторічний (стратегічний) прогноз необхідний для планування науково-дослідних робіт, підготовки і видання спеціальних посібників, матеріально-технічного забезпечення, захисту рослин від тих шкідливих організмів, які будуть домінувати у певний період. Цей прогноз розробляють наукові установи НААНУ і НАН на 10-20-річний період, оскільки він ґрунтується на сонячно-земних зв'язках і періодичних змінах погоди та клімату, що впливають на динаміку чисельності, розмноження і поширення шкідливих організмів, зміну домінуючих видів та їх вплив на врожайність сільськогосподарських культур. Для розробки таких прогнозів потрібен банк даних за 30-50 років і більше про поширення та шкодочинність основних шкідливих організмів сільськогосподарських культур. Обробка такої інформації дозволяє встановити алгоритми, розробити математичні моделі прогнозування на 5-6, 11-22-річний періоди.

Довгостроковий (річний) прогноз уточнює фазу динаміки в багаторічному циклі шкідливого організму, чисельність та інтенсивність розмноження полівольтинних видів і патогенних збудників хвороб в окремих зонах країни, дає змогу визначити площу заселення шкідником чи ураження збудником хвороб, рівні шкідливості, очікувану площу цілеспрямованих засобів захисту рослин. Ці прогнози розробляють наукові установи НААНУ і НАН. Для їх розробки державна служба захисту рослин надає необхідну оперативну інформацію про чисельність і поширення шкідливих організмів, матеріали з обстежень сільськогосподарських угідь та місць зимівлі шкідників. Такі прогнози дають змогу спланувати потребу в засобах захисту рослин як у цілому в країні, так і в окремих регіонах (областях) і своєчасно підготувати їх.

Короткострокові (фенологічні), або оперативні, прогнози у межах річних охоплюють розвиток одного покоління полівольтинних видів, визначають строки настання окремих стадій онтогенезу фітофагів з довгостроковим періодом розвитку генерації і рослин-живителів, зоофагів, патогенів та інших природних регуляційних чинників, уточнюють шкодочинність і доцільність проведення захисту рослин, методи боротьби, площі обробки. Ці прогнози покладаються на державну службу захисту рослин (пункти сигналізації і прогнозів, обласні лабораторії прогнозів та республіканську лабораторію прогнозів).

3.5 Планування заходів захисту рослин. Облік шкідливих об'єктів

Концепція системи захисту рослин передбачає завчасне планування заходів. Складання плану ґрунтується на аналізі агроекологічних умов, що створюються агротехнікою у рільництві та овочівництві, визначаються ентомологічна і фітопатологічна характеристики попередників, після яких розміщують посіви окремих сільськогосподарських культур. Найбільше значення це має для зернових, зокрема пшениці. Якщо для виробництва потрібної кількості зерна доводиться певну частину посівів розміщувати після стерньових попередників, наприклад, повторно після пшениці, необхідно враховувати, що це створює сприятливі умови для розмноження злакових мух, пшенич-ного трипса, хлібної жужелиці тощо. Потрібно передбачати інтенсифікацію використання на цих площах хімічних засобів. Оцінюється імунна характеристика запланованих для сівби сортів, що має особливе значення при плануванні заходів із захисту рослин від хвороб.

Для інформації про можливу чисельність шкідників та розвиток хвороб окремих культур використовують матеріали прогнозів, які розробляють обласні й районні станції захисту рослин, а також дані ентомологічного обстеження полів і багаторічних насаджень у господарстві та спостережень за заселенням шкідниками сільськогосподарських угідь у минулому році.

Попередні плани заходів із захисту рослин у господарствах складають за схемою рекомендованої зональної системи з урахуванням виявленої чи передбаченої чисельності шкідників, загрози виникнення епіфітотій, забур'яненості полів та розмірів посівних площ окремих культур і насаджень.

Відповідно визначають необхідні матеріально-технічні й фінансові ресурси, потребу в робочій силі, машинах, індивідуальних засобах захисту працівників.

Першим етапом планування є складання технологічної карти і календаря проведення робіт із захисту рослин від шкідників, хвороб та бур'янів по культурах.

Наступний етап планування - встановлення обсягів робіт. При цьому треба враховувати всі роботи - від протруювання насіння до післяжнивних заходів. Відповідно до запланованого обсягу хімічних обробок визначають потребу в пестицидах згідно з рекомендованими середніми нормами витрати їх на одиницю площі. У планах заходів слід враховувати можливі зміни, що виникають внаслідок несподіваної появи шкідливих об'єктів, та передбачати страховий запас пестицидів у розмірі 10-15% запланованої кількості.

Важливою ланкою інтегрованої системи заходів із захисту рослин є спостереження за появою шкідників, розвитком хвороб і поширенням бур'янів та їх чисельністю. Проводять їх для визначення потреби, доцільності та оптимальних строків застосування засобів захисту рослин, прийняття оперативних рішень.

Усі існуючі методи виявлення та обліку шкідливих об'єктів у посівах і посадках сільськогосподарських культур можна розділити на дві групи - приладні та візуальні. Приладні методи передбачають виявлення та облік шкідливих об'єктів з допомогою спеціальних методик і приладів, таких як вологі камери, серологічна та біологічна діагностики, діагностика in vitro, виготовлення простих мікроскопічних препаратів, культивування на штучних середовищах, принаджувальні укриття та пастки. Ці методи потребують спеціальних навичок роботи і використовуються переважно в біолабораторіях для ідентифікації та подальшого вивчення шкідливих об'єктів. Візуальні методи засновані на безпосередньому огляді та підрахунках шкідників і пошкоджених ними органів рослин, інтенсивності ураження їх хворобами.

Шкідники польових культур упродовж усього розвитку або в окремі фази онтогенезу можуть перебувати у ґрунті чи на його поверхні, на рослинах або всередині їхніх органів - у стеблах, листках, квітках, плодах, у зв'язку з чим для виявлення та встановлення їх чисельності застосовують різні методи.

Чисельність шкідників, які зимують чи перебувають у ґрунті в певний період свого життєвого циклу, визначають методом розкопок, відбору ґрунтових проб та їх аналізу. Так обліковують: бурякових довгоносиків, бульбочкових довгоносиків, колорадського жука, бурякову крихітку, личинок хрущів, дротяників, гусениць озимої та підгризаючої совок. Восени проводять розкопки на полях, призначених під посіви озимини, а навесні після підсихання ґрунту - на полях, відведених під посіви кукурудзи, соняшнику, цукрового буряку, овочевих культур. Облікові ями розміщують по двох діагоналях поля або в шаховому порядку. Розмір ями 50 х 50 см, глибина до 50 см. На площі до 50 га викопують 12 ям, 51-100 га - 16 ям, понад 100 га - на кожні наступні 50 га - додатково 4 ями. Вибирають ґрунт з ями поступово, шарами, висипаючи його на брезент чи плівку і ретельно перебираючи руками. Виявлених комах вибирають, підраховують і складають у скляну посудину, наповнену розчином концентрованої кухонної солі. У приміщенні комах промивають чистою водою і визначають їх кількість за видами.

Облік шкідників на поверхні ґрунту проводять для визначення їх чисельності на полях у фазі сходів. За допомогою цього методу обліковують кількість личинок хлібної жужелиці на посівах озимини, жуків бурякових довгоносиків, жуків бульбочкових довгоносиків, мідляків і чорнишів, щитників тощо. На кожному обстежуваному полі оглядають облікові майданчики 50 х 50 см накладанням рамки, розміщуючи їх рівномірно по двох діагоналях поля, підраховують кількість шкідників і перераховують на 1м2. На полі площею 100-200 га достатньо оглянути 20 ділянок.

Комах, які перебувають на рослинах і живляться стеблами, листками, або генеративними органами (листкові довгоносики, довгоносики-насіннєїди, клопи, клопи-сліпняки, цикадки, трипси, імаго мух і пильщиків, хлібні жуки, п'явиці, колорадський жук, попелиці, гусениці листогризучих совок та ін.), виявляють і підраховують косінням ентомологічним сачком (звичайні рядкові та вузькорядні посіви) та за допомогою окремих рослин (просапні культури). На просапних культурах оглядають 100 рослин - по 5 у 20 місцях або на двох суміжних рядках у 10 місцях поля. На звичайних рядкових і вузькорядних посівах обстежувач, рухаючись по полю, змахує поперед себе сачком, ударяє ним по рослинах і після 10 змахів вибирає вилов у банку, на дні якої міститься вата, змочена в ефірі, а підрахунки проводить у приміщенні. На одному полі роблять 50-100 змахів сачком у 5-10 місцях. Для розрахунків 2 змахи умовно прирівнюють до 1 м2.

Облік метеликів, які вдень ховаються у гущині рослин (лучний метелик, види совок, п'ядуни), проводять, підраховуючи кількість злітаючих особин при переході через поле на певну довжину маршруту (10-50-100 кроків). Для обліку дрібних стрибаючих комах (цикадки, блішки) використовують ящик Петлюка.

Шкідників з прихованим способом життя виявляють за такою методикою. Для встановлення чисельності внутрішньостеблових видів (личинки стеблових блішок, злакових мух, хлібних трачів та ін.) на облікових майданчиках відбирають зразки по 10 рослин. Відгинають піхви листків злаків для виявлення личинок гессенської мухи, потім розтинають стебло для виявлення внутрішньостеблових видів. Для виявлення капустяної мухи оглядають кореневу шийку відразу після висаджування розсади. При обліку листомінуючих шкідників на 10 облікових майданчиках підраховують рослини з мінами, а потім, розриваючи міни, підраховують кількість живих личинок у них. Пошкодження зернобобових культур комахами, які живляться насінням (зерноїди, горохова плодожерка, акацієва вогнівка та ін.), беруть до уваги перед збиранням врожаю. Для цього в різних місцях поля відбирають 400 бобів і, розкривши їх, підраховують шкідника.

Чисельність гризунів на посівах польових культур визначають методом маршрутного огляду ділянки 0,5 га на полях до 100 га і 1 га на більших за площею. Для цього по діагоналі поля впродовж 1 км на смузі шириною 5 м підраховують кількість колоній і нір. Наявність заселених нір встановлюють притоптуванням їх удень і перевіркою відкритих наступного ранку. Обстеження проводять навесні та восени.

Облік хвороб польових культур проводять окремо за видами за допомогою відбору проб по 10 рослин у 20 місцях по діагоналі поля (на площі до 100 га) або їх огляду на облікових майданчиках, використовуючи відповідні шкали для визначення ступеня та інтенсивності ураження. Час проведення обліків хвороб приурочують до періоду їх появи в посівах відповідно до фаз розвитку рослин. Так, у посівах зернових культур усі види іржі обліковують у фазі наливання - молочної стиглості зерна, кореневі гнилі - у фазі сходи - кущіння, види сажок - під час повного колосіння, борошнисту росу і плямистості листя - у фазі виходу в трубку - початку колосіння. Розвиток хвороб зернобобових культур визначають у фазах сходів, цвітіння, утворення бобів.

На посівах цукрових буряків у фазі вилочки - утворення 1-2 справжніх листків обліковують коренеїд, у період вегетації рослин - церкоспороз, пероно- спороз, борошнисту росу, вірусні. На посадках картоплі у фазі бутонізації проводять обліки вірусних хвороб і фітофторозу.

Перше обстеження забур'яненості посівів і посадок сільськогосподарських культур проводять навесні після посіву, друге - у період сходів, третє - перед збиранням урожаю.

Для культур суцільного посіву визначають відсоток забур'яненості (табл. 2). Для цього у 10 місцях поля на 1 м2 накладанням облікової рамки підраховують кількість бур'янів і кількість культурних рослин. Одночасно визначають переважаючі види бур'янів.

Таблиця 2. Визначення ступеня забур'яненості звичайних рядкових та вузькорядкових посівів

Відсоток бур'янів, %	Бал забур'яненості	Ступінь забур'яненості
до 5	1	дуже слабкий
5-10	2	слабкий
11-25	3	середній
25-50	4	високий
понад 50	5	дуже високий

На просапних культурах забур'яненість визначають, підраховуючи кількість бур'янів на 1м2, накладанням облікової рамки у 10 місцях поля (табл. 3).

Таблиця 3

Визначення ступеня забур'яненості посівів просапних культур

Кількість бур'янів, шт./м2	Бал забур'яненості	Ступінь забур'яненості
1-5	1	дуже слабкий
6-15	2	слабкий
16-50	3	середній
51-100	4	високий
понад 100	5	дуже високий

Для визначення шкідників у садах проводять обстеження садових насаджень та спостереження восени, навесні і влітку.

Осіннє обстеження проводять після збирання врожаю. На кожному кварталі, проходячи по діагоналі саду, оглядають певну кількість облікових дерев, які приблизно ростуть на однаковій відстані одне від одного. На ділян-ці площею до 20 га оглядають 10 дерев, понад 20 га - 15 дерев. Результати огляду записують у спеціальний журнал, в якому щодо кожного дерева окремо зазначають, які саме виявлені шкідники та їх чисельність.

Мета обстеження садових насаджень навесні і влітку: облік чисельності та спостереження за появою шкідників впродовж вегетаційного періоду, уточнення часу проведення заходів захисту

Наявність шкідників, що пошкоджують плоди, встановлюють на підставі аналізу плодів. Аналіз роблять тричі: через два-три тижні після цвітіння, у кінці червня та в середині липня. Перший аналіз має на меті виявлення плодових трачів, а другий і третій - яблуневої, сливової та грушевої плодожерок. Для обліку беруть по п'ять дерев яблуні, груші й сливи. За п'ять днів до обліку з-під дерев збирають всю падалицю. Під час обліку аналізують усі плоди, що обсипалися з дерев за п'ять днів, та по 200 плодів на кожному дереві. Усі плоди, що обсипалися з дерев, розрізають, щоб точно визначити пошкодження. Аналіз плодів на дереві роблять так: з чотирьох боків крони оглядають по 50 плодів, причому здорові й уражені паршею залишають на дереві, а пошкоджені трачами або плодожеркою зривають і розрізають.

За характером ураження та особливостями розвитку всі хвороби плодових культур можна умовно поділити на дві групи: сезонні і хронічні.

Сезонні хвороби проявляються у вигляді різних плямистостей, нальотів, гнилей. До них належать: парша, борошниста роса, моніліоз, клястеро-споріоз, коккомікоз та ін. Ці хвороби дуже важливо виявити в період прояву перших симптомів ураження для своєчасного проведення захисних заходів. Тому спостереження за проявом сезонних хвороб слід починати від розпускання листя і проводити майже до кінця літа (не менше ніж 3 рази). Кожну хворобу обліковують окремо, оглядаючи всі уражені органи (по 100 шт.): листя, пагони, суцвіття, зав'язь, плоди - на 10 модельних деревах у кожному кварталі або на площі до 50 га на 10, до100 га на 20 і до 200 га на 30 деревах. Ступінь та інтенсивність розвитку хвороб визначають за відповідними шкалами.

Хронічні хвороби розвиваються на багаторічних органах рослин (скелетні гілки, штамби, корені). Збудники цих хвороб уражують тканини кори і деревини, поступово з роками поширюючись на значні ділянки. До таких хвороб належать чорний рак, звичайний рак, цитоспороз, гнилі деревини, трахеомікозне в'янення, бактеріальний рак кісточкових.

Обліковують хроні-чні хвороби раз за вегетацію, переважно у другій половині літа. Оглядають не менше ніж 50 дерев кожного сорту і визначають відсоток їх ураження.

3.6 Прийняття рішень щодо застосування пестицидів

Для ефективного запобігання втратам врожаю від шкідників, хвороб рослин і бур'янів та раціонального витрачання матеріальних ресурсів необхідне прийняття оперативних конкретних рішень щодо проведення тих чи інших захисних заходів. Необхідну для цього інформацію становлять дані спостережень за фітосанітарним станом кожного окремого поля.

Провідна роль у сучасних інтегрованих системах захисту рослин належить імунологічному методу. Вирощування стійких сортів є їх обов'язковою складовою частиною і необхідною умовою зведення до мінімуму використання пестицидів.

Агротехнічні заходи в інтегрованих системах захисту рослин спрямовані не лише на створення сприятливих для росту й розвитку рослин умов та підвищення їх продуктивності, а також на обмеження розмноження шкідливих організмів і тому рекомендується їх проводити незалежно від наявності тих чи інших шкодочинних об'єктів. Особливо важливе значення мають агротехнічні заходи для знищення бур'янів, зокрема такі, як якісний обробіток ґрунту, додаткова передпосівна культивація під озимину, досходове та післясходове боронування просапних культур, міжрядний обробіток.

Тактика застосування хімічних захисних заходів в інтегрованих системах має свої особливості. Рішення про використання пестицидів приймають на основі критеріїв доцільності їх застосування.

Критерієм для прийняття рішень про застосування інсектицидів для захисту посівів чи посадок сільськогосподарських культур від шкідників є економічні пороги їх шкідливості. Ці показники розроблені окремо для кожного виду шкідника. Економічний поріг шкідливості (ЕПШ) - чисельність шкідника, при якій затрати на боротьбу з ним окуповуються ціною збереженого врожаю. Показники чисельності шкідника обґрунтовані щодо зниження врожаю на 3-5%.

ЕПШ = ( З • Н • Р ) / ( Ц • В • К )

де З - затрати на захист від шкідника;

Н - коефіцієнт накладних витрат;

Р - коефіцієнт рівня рентабельності;

Ц - ціна продукції, грн/ц ;

В - втрати врожаю на одиницю щільності шкідника;

К - коефіцієнт біологічної ефективності обробки інсектицидом.

Основними критеріями доцільності застосування фунгіцидів є строки обробки культури та дані короткострокового прогнозу. Строки обробки пов'язують з фенологічними фазами розвитку рослин, найбільш чутливими до зараження збудниками хвороб. Протруєння насіннєвого матеріалу - обов'язковий профілактичний захід в інтегрованих системах захисту рослин.

Критерієм доцільності застосування гербіцидів є показники ступеня забур'яненості посівів. При цьому під час обліків окомірно визначають переважаючі види, що необхідно для правильного вибору відповідних препаратів. Рівнем відліку шкодочинності бур'янів для просапних культур є 10шт./м2, для культур суцільного посіву - 5%-ве співвідношення бур'янів і культурних рослин.

3.7 Оцінка ефективності заходів із захисту рослин

Оцінку ефективності заходів із захисту рослин проводять за визначенням їх біологічної, господарської та економічної ефективності.

Біологічна ефективність, або ефективність дії пестициду, виражається показниками загибелі шкідливих організмів, обмеженням інтенсивності їх розвитку, зниженням ступеня пошкодження чи ураження рослин.

Ефективність дії інсектицидів визначають за формулою

Ед = [ ( А - В ) / А ] • 100

де Ед - зниження чисельності шкідника, %;

А - щільність шкідника до обробки, екз./м2, екз/рослину;

В - щільність шкідника після обробки, екз./м2, екз/рослину.

Ефективність дії фунгіцидів визначають за формулою

Ед = [ ( Рк - Рд ) / Рк ] • 100

де Рк - розвиток хвороби на контролі, %;

Рд - розвиток хвороби в дослідному варіанті.

Ефективність дії гербіцидів визначають за формулою

Ед = [ ( А - В ) / А ] • 100

де А - щільність бур'янів на контролі, шт./ м2 ;

В - щільність бур'янів у дослідному варіанті, шт./м2 .

Господарська ефективність визначається обсягом збереженого за рахунок застосування пестициду врожаю ( + до контролю ц/га, грн./га).

Економічна ефективність заходів захисту рослин визначається співвідношенням обсягу збереженого врожаю і затрат на засоби захисту. Економічна ефективність характеризується такими показниками:

- урожайність, т/га;

- збережений урожай, т/га, грн./га;

- затрати на застосування пестицидів, грн./га;

- собівартість продукції, грн./т;

- чистий прибуток, грн./т;

- рентабельність виробництва, %.

Запитання для самоперевірки

1. Назвіть етапи розвитку інтегрованого захисту рослин в Україні.

2. Сформулюйте основні завдання інтегрованого захисту рослин.

3. Охарактеризуйте модель інтегрованої системи захисту рослин.

4. У чому полягає основна концепція інтегрованого захисту рослин?

5. Дайте визначення прогнозу шкідливих організмів.

6. Яка мета прогнозу в інтегрованих системах захисту рослин?

7. Які основні завдання прогнозування шкідливих організмів в інтегрованих системах захисту рослин?

8. Назвіть види прогнозу шкідливих організмів.

9. Які основні етапи планування заходів захисту рослин?

10. Назвіть методи обліку шкідливих об'єктів у посівах і посадках сільськогосподарських культур.

11. Методика обліків основних шкідників польових культур.

12. Методика обліків основних шкідників саду.

13. Методика обліків основних хвороб польових культур.

14. Методика обліків основних хвороб плодово-ягідних культур.

15. Які критерії для прийняття рішень про застосування інсектицидів?

16. Які критерії для прийняття рішень про застосування фунгіцидів?

17. Які критерії для прийняття рішень про застосування гербіцидів?

18. Як визначити ефективність заходів із захисту рослин?

РОЗДІЛ 4. ІНТЕГРОВАНІ СИСТЕМИ ЗАХИСТУ ОСНОВНИХ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ КУЛЬТУР

4.1 Зернові колосові культури

Зерновим колосовим культурам в Україні завдають шкоди понад 100 видів комах, 3 види кліщів, 2 види нематод і мишоподібні гризуни.

Крім того, у посівах розвивається понад 20 хвороб.

Конкурують за світло, воду, поживні речовини понад 30 видів бур'янів.

Усі ці шкідливі організми спричинюють втрати врожаю, що перевищують 30%, а в окремі роки - 50%.

Найпоширеніші шкідники зернових колосових культур та заходи захисту від них.

Злакові мухи - під цією загальною назвою слід розуміти цілу групу шкідливих комах, яких об'єднують подібна біологія розвитку та характер пошкодження.

До найшкодочинніших належать гессенська муха (Mayetiola destructor), шведські мухи (вівсяна - Oscinella frit, ячмінна - Oscinella pusilla) озима муха (Leptochylemyia cearctata), опоміза пшенична (Opomyza florum) та ін.

Гессенська муха поширена на всій території України. Пошкоджує пшеницю, ячмінь, жито, злакові трави. Схожа на невеликого комарика (2,5-3,5 мм) чорно-коричневого кольору, крила прозорі. Личинки молочно-білі, веретеноподібні (4-5 мм). Зимують личинки в пупаріях на сходах озимих, падалиці та дикорослих злаках. Заляльковування відбувається навесні, а виліт мух припадає на кінець кущіння - вихід у трубку озимих. Яйця відкладає ланцюжком з верхнього боку листкової пластинки озимих та ярих культур. Личинки гессенської мухи проникають під листову піхву і живляться соком рослин. Друга генерація літає в період колосіння - формування зерна. Третя генерація розвивається на падалиці і диких злаках, четверта - на сходах озимих і падалиці.

Шведські мухи поширені повсюди. Доросла комаха вівсяної мухи завдовжки 1,5-2,7 мм, з чорним блискучим тілом, лише лапки - жовті. Пошкоджує овес, жито, пшеницю, кукурудзу, ячмінь та злакові трави. Ячмінна муха відрізняється жовтими гомілками передніх і середніх ніг та вузькою темною перев'яззю на задній парі ніг. Пошкоджує пшеницю, ячмінь, кукурудзу, злакові трави. Личинка біла, циліндричної форми, спереду загострена. Зимують личинки всередині пагонів озимих та диких злаків, заляльковуються навесні. Виліт мух збігається з фазами закінчення кущіння озимих та сходами ярих культур. Самки відкладають яйця за колеоптиле або за піхви листків. Личинки живляться всередині стебла, де виїдають конус росту і основу центрального листка. Виліт мух другої генерації збігається з фазою колосіння. Розвиток третьої і четвертої генерацій відбувається на сходах озимих, падалиці і диких злаках.

Озима муха поширена повсюди. Пошкоджує озиму пшеницю, жито. Муха (8-10 мм) від світло- до жовто-сірого кольору, ноги червоно-жовті. Личинка (7-11 мм) біла, циліндрична. Зимують личинки в яйцевих оболонках у верхньому шарі ґрунту на посівах озимих. Личинки виходять після відновлення вегетації і проникають у пагони. Там виїдають конус росту. Виліт мух припадає на фазу колосіння - формування зерна озимих.

Опоміза пшенична поширена повсюди. Пошкоджує озиму пшеницю, менше - жито і озимий ячмінь. Муха іржаво-жовта (3,5-4 мм). Личинка біла, або жовтувата, циліндрична (1,2-7 мм). Біологія схожа до озимої мухи.

Найбільш небезпечним для зернових колосових посівів є пошкодження злаковими мухами в період сходів, що призводить до зниження густоти посіву. Пошкодження в період виходу в трубку спричинює пустозерність колоса.

ЕПШ у фазі сходів 40-50 екз./100 помахів сачком, у фазі виходу в трубку - 6-10% пошкоджених стебел.

Захисні заходи від мух полягають у зменшенні площ колосових попередників, вивезенні соломи, дискуванні стерні відразу після збирання врожаю, знищенні падалиці та пирію, уникненні надранніх строків сівби озимих та пізніх ярих культур. Восени при ЕПШ доцільна обробка крайових смуг одним із дозволених інсектицидів.

Злакові блішки об'єднують такі види. Смугаста хлібна блішка (Phyllotreta vittula) поширена повсюди. Пошкоджує ярий ячмінь, яру пшеницю, мен-ше - озимі культури. Жук (1,5-2 мм) чорного кольору з жовтою смужкою уздовж надкрил. Личинка (3,5 мм) циліндричної форми, біла.

Зимують жуки під рослинними рештками або у верхньому шарі ґрунту. На посівах зернових з'являються у квітні. Друге покоління - на початку липня. Жуки живляться на рослинах, зіскоблюючи паренхіму листка між жилками у вигляді прозорих продовгуватих смужок, личинки живуть у ґрунті, живлячись перегноєм і дрібними корінцями злаків. Пошкоджені рослини жовтіють.

Звичайна стеблова блішка (Chaetocnema hortensis) також поширена повсюди. Найбільшої шкоди завдає ярим культурам. Зимують жуки під рослинними рештками або у верхньому шарі ґрунту. Яйця відкладають у ґрунт біля сходів. Шкоди завдають личинки, які живляться всередині стебла, спричинюючи в'янення центрального листка і загибель сходів. ЕПШ -100 екз./м2 або 10% пошкоджених рослин у фазі сходів - кущіння.

Для обмеження чисельності блішок важливі ранні строки сівби ярих колосових. Хімічні заходи проводять лише при ЕПШ, доцільні крайові обробки.

П'явиці. Поширені повсюди. Головними кормовими культурами є овес, ячмінь, пшениця. Червоногруда (Oulema melanopus) - жук (4-5 мм), надкрила зеленувато-сині, передньоспинка і ноги жовтувато-червоні. Синя (Oulema lichenis) - жук (3,5-4 мм) синього кольору. Личинка з жовто-бурим слизом і темною головою, тіло посередині розширене, горбате. Зимують жуки в ґрунті. Яйця відкладають ланцюжком на нижньому боці листків. Розвиток личинок збігається з фазами прапорцевого листка - формування зерна озимих та вихід у трубку - воскова стиглість ярих колосових.

Жуки вигризають на листках поздовжні наскрізні отвори, личинки скелетують листя. Пошкоджене листя засихає, набуваючи білуватого кольору.

ЕПШ - для жуків у період кущіння 10-15 екз./м2, для личинок у період виходу в трубку - формування зерна - 30-40 екз./м2, 15% пошкодження листкової поверхні.

Для обмеження чисельності п'явиць потрібно уникати посівів вівса та ярого ячменю поблизу минулорічних посівів цих культур та сівби у пізні строки. Лущення стерні після збирання врожаю різко знижує чисельність зимуючого запасу шкідників. За досягнення шкідником чисельності ЕПШ доцільні крайові обробки одним із дозволених інсектицидів.

Злакові попелиці. Найпоширеніші види - велика злакова попелиця (Sitobion avenae), звичайна злакова попелиця (Schizaphis graminum), ячмінна (Brachycolus noxius), черемхова (Rhopalosiphum padi). Життєвий цикл звичайної злакової, великої злакової та ячмінної попелиць однодомний. Протягом усього життя розмножуються на озимих і ярих злаках. Зимують яйця на лисках і стеблах злаків. Можуть розвиватися у 12 генераціях.

У черемхової попелиці цикл розвитку дводомний. Зимують яйця в основі бруньки на верхівці пагонів черемхи. На черемсі відбувається й розвиток кількох весняних генерацій.

Шкодять, висмоктуючи сік із рослини разом із поживними речовинами, що негативно впливає на врожай та його якість, спричинюючи пустоколосицю та щуплозерність.

ЕПШ в період сходів - кущіння - 100-150 екз./м2, у період виходу в трубку - колосіння - 8-12 екз./стебло, в період формування зерна - 15- 40 екз./стебло за умови 50% заселення колосся.

Заходи захисту посівів зернових колосових культур від попелиць полягають у дотриманні сівозміни, знищенні падалиці, уникненні ранніх строків сівби озимих і пізніх ярих культур, збалансованому внесенні мінеральних добрив. При ЕПШ доцільні крайові та суцільні обробки системними інсектицидами.

Трипси. Найпоширеніші види - пшеничний (Haplothrips tritici), житній (Limothrips denticornis) і вівсяний (Stenothrips graminum). Поширені повсюди, пошкоджують озимі та ярі культури.

Дорослий трипс чорного або чорно-коричневого кольору (1,3-1,5 мм), крила прозорі з довгими війками. Личинки червоні (1,4-1,8 мм). Зимують личинки в стерні та у верхньому шарі ґрунту. Навесні перетворюється у пронім-фу, потім у німфу. Дорослі трипси з'являються на початку колосіння озимих культур.

Личинки живляться колосковими лусочками і зерном. Дорослі трипси пошкоджують колоскові луски, квіткові плівки, остюки. У пошкоджених рослин відбувається скручування колоса, що спричинює білоколосицю та щуплозерність.

ЕПШ в період виколошування - 14-20 екз./колос, у період формування зерна - 40-60 екз./колос. Для обмеження чисельності трипсів важливе значення мають лущення стерні відразу після збирання врожаю і зяблева оранка. Хімічні заходи проводять за ЕПШ шкідника, поєднуючи їх із захистом від попелиць та клопів.

Пильщики (трачі). Найпоширеніший вид - хлібний (Cephus pygmaeus). Поширений у Лісостепу і Степу. Пошкоджує пшеницю, жито, менше - ячмінь і овес. Доросла комаха з видовженим тонким тілом (8-12 мм), чорного кольору з жовтими поперечними кільцями на черевці. Крила прозорі. Личинки (12-14 мм) жовтувато-білі з жовто-коричневою головою. Зимують личинки у найнижчій частині стебел злаків. Виліт пильщиків збігається з фазами виходу в трубку - виколошування озимих. Яйця відкладає всередину стебел.

Личинки живляться всередині стебла, рухаючись вниз, і до періоду вос-кової стиглості досягають нижнього міжвузля, що зумовлює надлом пошкоджених стебел, а також спричинює білоколосицю і щуплозерність.

ЕПШ в період виходу в трубку - колосіння для імаго - 4 екз./м2, для личинок - 32 екз./м2.

Дискування стерні в 1-2 сліди після збирання врожаю, знищення бур'янів, оранка, цілеспрямований добір сортів і строків сівби, оптимальний режим зволоження та живлення рослин забезпечують обмеження розмноження і шкодочинності пильщиків.

Хлібні клопи. Поширені переважно в Степу та частково в Південно-Західному Лісостепу. Основна кормова культура - пшениця.

Клопи-черепашки (Eurygaster integriceps, Eurygaster maurus, Eurygaster austriacus). Тіло дорослих клопів широкоовальне (9-13 мм), забарвлення від світло-сірого до темно-сірого, іноді чорного кольору. Голова трикутна. Личинки першого віку майже чорні, другого-пятого - світло-жовті.

Клопи-елія (Aelia rostrata, Aelia acuminata). Тіло дорослих клопів яйцеподібно витягнуте (10-12 і 2,-2,5 мм), жовтувате, щиток трикутний, голова трикутна з витягнутими вилицями.

Зимують дорослі клопи під опалим листям та в підстилці. Масовий вихід збігається з фазами кущіння - виходу в трубку озимих. Яйця відкладають у два рядки на стеблах і листі.

Шкоди завдають дорослі клопи у період виходу в трубку на посівах озимих культур і в період сходи-кущіння - ярих культур, спричинюючи білоколосицю. У фазах молочної та воскової стиглості шкодять личинки старшого віку і молоді клопи, пошкоджуючи зерно, що зумовлює погіршення його хлібопекарських та зниження посівних якостей.

ЕПШ в період виходу в трубку - 2-4 екз./м2, у період наливу зерна для імаго 1-5 екз./м2, для личинок - 3-5 екз./м2.

Велике значення для обмеження чисельності клопів має збирання врожаю в ранні стислі строки. При ЕПШ необхідно застосовувати інсектициди.

Хлібні жуки. Найпоширеніші види - жук-кузька (Anisoplia austriaca), жук-хрестоносець (Anisoplia agricola), жук-красун (Anisoplia segetum). По-шкоджують пшеницю, жито, ячмінь.

Тіло жука-кузьки (13-16 мм) синювато-чорне з металевим блиском, надкрила темно-каштанові з чорною квадратною плямою біля щитка. Личинки (30-35 мм) білі, м'ясисті, дугоподібно вигнуті, з коричневою головою. Тіло жука-хрестоносця (10-14 мм) чорне, надкрила червонувато-коричневі з чорним малюнком у вигляді хреста. Тіло жука-красуна (8-12 мм) чорне з зеленим металевим блиском, надкрила коричнево-жовті.

Зимують личинки в ґрунті. Личинки пошкоджують кореневу систему. Жуки заселяють посіви у фазі молочної та воскової стиглості, пошкоджуючи колоски, виїдаючи зерна.

ЕПШ - 3-5 екз./м2.

У зниженні чисельності хлібних жуків важливе значення має культивація просапних культур на глибину 12-15 см (кінець травня - початок червня), а також раннє стисле збирання врожаю та післяжнивне лущення стерні. Якщо чисельність жуків перевищує ЕПШ, необхідно застосовувати інсектициди.

Хлібна жужелиця (турун) (Zabrus tenebrioides). Поширена повсюди. Пошкоджує пшеницю, жито, овес, кукурудзу. Жук (12-16 мм) смоляно-чорного кольору, вусики й лапки червоно-бурі, надкрила опуклі. Личинка білувато-сіра або зеленувата з темно-бурою головою і грудними сегментами. Зимують личинки, рідко і жуки в ґрунті.

Шкодять жуки і личини. Личинки об'їдають молоде листя в період двох-трьох листочків та кущіння. Жуки пошкоджують зав'язь зерна. Пошкоджені рослини мають подібний до мочалки вигляд.

ЕПШ для личинок у період сходів 1-2 екз./м2, у період кущіння - 2- 3 екз./м2.

Для запобігання розмноженню хлібної жужелиці першочергове значення має дотримання сівозміни, зменшення частки стерньових попередників під озиму пшеницю до 5-10%, своєчасне без втрат збирання врожаю, обробіток ґрунту, знищення падалиці, сівба у другій половині оптимальних строків. При ЕПШ необхідне обприскування системними інсектицидами.

Найпоширеніші хвороби зернових колосових культур і захисні заходи

Тверда сажка. Збудниками хвороби є: на пшениці - Tilletia caries, на житі - T.secalis, на ячмені - Ustilago hordei. Поширена повсюди. Хвороба уражує колос. Симптоми проявляються на початку молочної стиглості. При роздавлюванні уражених колосків виділяється оливково-бура рідина, що має запах гнилого оселедця. Замість зерна в колосках утворюються мішечки, заповнені чорною масою теліоспор, на ячмені спори склеєні у міцні грудочки.

Під час збирання, обмолоту, очищення зерна теліоспори розпорошуються і потрапляють на зерно і ґрунт. Джерело інфекції - заспорене зерно. Зараження рослин відбувається під час проростання насіння. Під час сівби теліоспори потрапляють у ґрунт, де проростають, утворюючи базидію з базидіоспорами. Останні після копуляції утворюють інфекційну гіфу, яка проникає у паросток. Потім у рослині утворюється міцелій, який дифузно поширюється, досягає конуса наростання, проникає в листки, стебло і колосок.

Захисні заходи полягають у вирощуванні відносно стійких сортів, знезараженні посівного матеріалу протруйниками як контактної, так і системної дії та дотриманні вимог технології вирощування.

Летюча сажка. Збудники на ячмені - Ustilago nuda, на пшениці - U. tritici, на житі - U. vavilovi. Поширена у всіх зонах вирощування. Особливо великої шкоди завдає посівам ячменю. Проявляється під час виколошування. Усі частини колоса, крім стрижнів, перетворюються в рихлу чорну спорову масу ще до виходу з піхви листка. Уражений колос виходить з піхви спочатку вкритий тонкою прозорою оболонкою. Потім оболонка руйнується і теліпспори розпорошуються. Поширення інфекції та зараження рослин відбувається під час цвітіння. Джерело інфекції - заражене зерно. Під час проростання зерна гіфи гриба активізуються й уражують проростки рослин. Грибниця дифузно поширюється по рослині, і замість частин колоса утворюється спорова маса.

Захисні заходи полягають у вирощуванні стійких сортів і протруюванні посівного матеріалу системними фунгіцидами.

Карликова сажка пшениці. Збудник - Tilletia controversa. Уражує озиму пшеницю і дикорослі злаки. Поширена переважно у західних областях України. За зовнішніми ознаками хвороба схожа з твердою сажкою. Але у хворих рослин проявляються симптоми карликовості, вони надмірно кущаться, утворюючи до 30 низькорослих стебел. Уражені посіви практично не дають урожаю. Джерела інфекції - заспорене зерно і ґрунт.

Високоефективними захисними заходами є дотримання сівозміни, протруювання насіння, знищення злакових бур'янів - резерваторів інфекції.

Бура листкова іржа пшениці. Збудник хвороби - дводомний гриб Puccinia recondita. Поширений повсюди, особливо в Лісостепу і на Поліссі.

Проявляється на листках у вигляді уредопустул іржаво-бурого кольору. Інфекція поширюється за допомогою вітру, дощу. Пізніше утворюються теліопустули чорного кольору.

Хвороба спричинює втрати врожаю до 10-15 ц/га та погіршення якісних показників зерна. Джерела інфекції - уражені посіви озимої пшениці, сходи падалиці, дикі злаки.

Зменшенню втрат сприяє вирощування стійких сортів, внесення фосфорно-калійних добрив восени, знищення бур'янів, падалиці, обприскування фунгіцидами.

Лінійна, або стеблова, іржа злаків. Збудник хвороби на пшениці - Puccinia graminis f.sp.tritici, на житі - Puccinia graminis f.sp. secalis, на ячмені - P. graminis f.sp.tritici i P. graminis secalis. Зустрічається всюди, найпоширеніша в західних областях.

Уражує листя, стебла, остюки і колоскові луски, порушуючи водний баланс рослини, що спричинює зниження врожаю до 60-70%. Проявляється спочатку у вигляді іржаво-бурих уредопустул, а згодом - чорних теліопустул, що зливаються в продовгасті лінії. Проміжний господар - барбарис, магнолія.

Джерела інфекції - проміжний господар, уражені посіви, злакові бур'яни, рослинні рештки. Хвороба більш шкідлива на ранніх посівах озимих і пізніх посівах ярих зернових колосових культур.

Зниженню інтенсивності ураження рослин сприяють фосфорно-калійні добрива. Ефективними заходами є впровадження стійких сортів, знищення проміжних господарів, злакових бур'янів, обробка посівів фунгіцидами.

Карликова іржа ячменю. Збудник хвороби - Puccinia hordei. Проміжний господар - види рясту. Поширена в усіх районах вирощування. Уражує листя, проявляється у вигляді дрібних уредопустул. Пізніше формуються дрібні, чорні теліопустули. Зниження врожаю до 70%. Джерела інфекції - проміжний господар, падалиця, озимі посіви.

Зниженню втрат врожаю від карликової іржі сприяє дотримання сівозміни, просторова ізоляція від посівів, де вирощували ячмінь, знищення падалиці та проміжного господаря - рясту, обробка фунгіцидами.

Звичайна коренева гниль, або гельмінтоспоріозна коренева гниль. Збуд-ник - Bipolaris sorokiniana. Поширена повсюди, особливо в Лісостепу і Степу. Більш шкодочинна на ярих культурах, уражує й дикі злаки.

Проявляється в період сходів - виходу в трубку у вигляді побуріння проростків, їх деформації, побуріння вузла кущіння, в основі стебла - бурі плями. Міцелій збудника міжклітинний, конідіальне спороношення виступає на поверхню ураженої тканини через продихи чи між клітинами епідермісу.

Джерела інфекції - конідії на уражених рослинних рештках і ґрунті, міцелій в ураженому насінні і ґрунті.

Ефективними заходами є висока культура землеробства, протруєння насіння.

Фузаріозна коренева гниль. Збудники - гриби з роду Fusarium. Поширена в усіх зонах вирощування.

Проявляється у вигляді побуріння первинних і вторинних корінців, під-земного міжвузля і основи стебла. У вологу погоду на уражених органах утворюється рожевий, білий чи жовтий наліт міцелію (відповідно до виду грибів). Залежно від виду патогени утворюють конідії і хламідоспори.

Джерела інфекції - ґрунт, уражені рослинні рештки, заражене зерно. Несприятливі умови для росту і розвитку рослин посилюють розвиток хвороби.

Ефективними заходами є висока культура землеробства, протруєння насіння.

Церкоспорильозна коренева гниль, або очкова плямистість. Збудник -Pseudocercosporella herpotrichoides. Поширена повсюди, особливо на Поліссі і в Західному Лісостепу. Уражує пшеницю, ячмінь, жито.

Проявляється в період виходу в трубку у вигляді довгастих овальних плям з бурою облямівкою на першому міжвузлі. У середині цих плям утворюється темна строма, і тоді вони дещо нагадують око. За сильного розвитку хвороби уражені рослини полягають.

Джерела інфекції - уражені рослинні рештки, ґрунт. Розвитку хвороби сприяє холодна волога осінь, м'яка зима з відлигами та дощова прохолодна весна.

Ефективними заходами є висока культура землеробства, протруєння насіння.

Офіобольозна коренева гниль. Збудник - Ophiobolus graminis. Зустрічається переважно в Лісостепу і на Поліссі. Уражує пшеницю, жито, ячмінь.

...