Розвиток сільських територій в контексті міжнародного співробітництва

Суть, види, необхідність розвитку зовнішньоекономічної діяльності в аграрному секторі. Оцінка конкурентоспроможності виробничо-господарського і підприємницького потенціалів сільських територій. Сучасний стан міжнародного співробітництва в аграрній сфері.

Рубрика Сельское, лесное хозяйство и землепользование
Вид монография
Язык украинский
Дата добавления 02.07.2018
Размер файла 2,7 M

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Одним із найперспективніших видів зовнішньоекономічної діяльності в аграрному секторі є спільна підприємницька діяльність, яка ґрунтується на поєднанні зусиль вітчизняного підприємства з ресурсами комерційних підприємств іноземної країни-партнера з метою створення виробничих і маркетингових потужностей.

У міжнародній практиці виділяють чотири види спільної підприємницької діяльності: ліцензування, виробництво за контрактом, управління за контрактом та підприємства спільного володіння.

Ліцензування є одним із найпростіших шляхів виходу підприємства на зовнішній ринок. Ліцензіар укладає на закордонному ринку угоду з ліцензіатом, передаючи права на використання виробничого процесу, товарного знаку, патенту в обмін на гонорар або ліцензійний платіж. Ліцензіар одержує вихід на ринок з мінімальним ризиком, а ліцензіату не доводиться починати з нуля, так як він відразу набуває досвіду, відомий товар або ім'я [33, с. 98].

Іншим видом спільної підприємницької діяльності є виробництво за контрактом, тобто укладання контракту з місцевими виробниками на випуск товару. До його різновидів відносять переробку давальницької сировини, так звані толінгові операції. Технологічна схема їх виконання полягає у постачанні вітчизняних матеріалів, напівфабрикатів і компонентів за кордон, де вони обробляються, а потім реімпортуються як готова продукція.

Ще одним способом виходу на зовнішній ринок є управління за контрактом. За такого способу підприємство надає закордонному партнеру «ноу-хау» у сфері управління, а той забезпечує необхідний капітал. Тобто підприємство експортує не товар, а скоріше управлінські послуги.

Наступним видом є створення підприємства спільного володіння, яке є результатом об'єднання закордонних і місцевих інвесторів з метою утворення комерційного підприємства, яким вони володіють і управляють разом. Таке підприємство може виявитися необхідним з економічних або політичних міркувань. Так, виходячи на зовнішній ринок, підприємство має дефіцит фінансових або управлінських ресурсів для здійснення проекту самотужки. Інша причина - іноземний уряд лише таким способом допускає на ринок своєї країни товари іноземних виробників [29, с. 95].

Важливу роль в економіці кожної держави відіграють міжнародні інвестиції, які є рухом капіталу з однієї країни в іншу в грошовій або речовій формі. Саме тому держава повинна сприяти залученню іноземного капіталу за допомогою різних важелів, а саме надання податкових та митних пільг, створення спеціальних економічних зон, системи страхування і гарантій.

Досить часто потужні підприємства, які ведуть зовнішню торгівлю, із часом засновують за кордоном власні виробничі філії для виготовлення товарів, споживаних на іноземному ринку. Одна з переваг інвестування полягає в тому, що підприємство може заощадити кошти за рахунок більш дешевшої робочої сили чи сировини, пільг, наданих іноземними урядами закордонним інвесторам, скорочення транспортних витрат тощо. Створюючи робочі місця в країні-партнері, підприємство забезпечує собі тим самим сприятливіший клімат у цій державі, налагоджуючи глибші відносини з державними органами, клієнтами, постачальниками і дистриб'юторами країни, на ринок якої воно виходить. Це дає можливість краще пристосовувати свої товари до місцевого маркетингового середовища. Інша перевага інвестування полягає в тому, що здійснюючи його, підприємство зберігає повний контроль над своїми капіталовкладеннями і, отже, може розробляти такі установки у сфері виробництва і маркетингу, які будуть відповідати її довгостроковим завданням у міжнародному масштабі [50, с. 55].

Отже, на основі проведених досліджень, можна зробити висновки, що зовнішньоекономічна діяльність аграрних підприємств - це сфера господарської діяльності, пов'язана з міжнародною виробничою й науково-технічною кооперацією, експортом та імпортом сільськогосподарської продукції, виходом підприємств на зовнішній ринок.

Відповідно до чинного законодавства, зовнішньоекономічна діяльність здійснюється в різних формах. Для агропромислового комплексу основними її видами є імпорт, експорт, спільна підприємницька діяльність та інвестування.

РОЗДІЛ 2. РОЗВИТОК СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ УКРАЇНИ

2.1 Загальна тенденція розвитку сільських територій

Сучасний розвиток аграрного сектору України здебільшого орієнтований на укрупнення господарюючих суб'єктів, створення великих аграрних компаній та холдингів. У кожному регіоні працюють по декілька компаній, які володіють десятками тисяч гектарів ріллі, займаються інтенсивним веденням землеробства, відмовляючись від малоприбуткових та соціально спрямованих видів діяльності. Це призводить до зменшення кількості робочих місць, міграції сільського населення у великі міста, далеке та близьке зарубіжжя. З кожним роком погіршується стан соціальної інфраструктури, на що впливає насамперед відсутність достатнього фінансування з бюджетів різних рівнів. Сільські населені пункти поступово знелюднюють і припиняють своє існування (табл. 2.1).

Таблиця 2.1 Кількість сільських населених пунктів по регіонах України за станом 1 січня, одиниць*

Регіон, область

2008

2009

2010

2011

2011 до 2008,

АРК

979

980

978

977

- 2

Вінницька

1466

1466

1466

1466

-

Волинська

1054

1054

1054

1054

-

Дніпропетровська

1438

1436

1435

1435

- 3

Донецька

1121

1119

1118

1118

-3

Житомирська

1620

1619

1613

1613

-7

Закарпатська

579

579

579

579

-

Запорізька

914

914

915

915

+1

Івано-Франківська

765

765

765

765

-

Київська

1127

1127

1127

1126

-1

Кіровоградська

1004

1004

1003

998

-6

Луганська

782

782

783

782

-

Львівська

1850

1850

1850

1850

-

Миколаївська

894

894

894

894

-

Одеська

1129

1127

1127

1125

-4

Полтавська

1825

1823

1815

1814

-11

Рівненська

1000

1000

1000

1000

-

Сумська

1474

1467

1466

1466

-8

Тернопільська

1022

1023

1023

1023

+1

Харківська

1682

1682

1681

1680

-2

Херсонська

656

656

658

658

+2

Хмельницька

1415

1415

1414

1414

-1

Черкаська

824

824

824

824

-

Чернівецька

398

398

398

398

-

Чернігівська

1486

1486

1485

1483

-3

Всього по Україні

28504

28490

28471

28457

-47

У 2010 р. порівняно з 2007 р. в Україні перестало існувати 47 сільських населених пунктів. У розрізі регіонів такі тенденції характерні для Полтавської (11 од.), Сумської (8), Житомирської (7), Кіровоградської (6), Одеської (4), Чернігівської (3), Донецької (3), Дніпропетровської (3), АРК (2), Харківської (2), Херсонської (2), Хмельницької (1), Тернопільської (1), Київської (1) та Запорізької (1) областей.

Із зменшенням чисельності населених пунктів скорочується й кількість постійних сільських мешканців (рис. 2.1, табл. 2.2).

Рис. 2.1 Кількість наявного сільського населення в Україні за станом на 1 січня відповідного року

Таблиця 2.2 Частка сільського населення по регіонах України за станом на 1 січня, %*

Регіон, область

2008

2009

2010

2011

АРК

32,1

32,1

32,1

32,2

Вінницька

51,4

51,0

50,7

50,4

Волинська

48,8

48,6

48,4

48,2

Дніпропетровська

16,5

16,5

16,5

16,5

Донецька

9,6

9,5

9,5

9,5

Житомирська

42,7

42,5

42,3

42,0

Закарпатська

62,9

62,9

62,8

62,8

Запорізька

23,4

23,3

23,2

23,1

Івано-Франківська

57,1

56,9

56,8

56,7

Київська

40,0

39,2

38,9

38,7

Кіровоградська

38,7

38,5

38,3

38,1

Луганська

13,5

13,4

13,3

13,3

Львівська

39,5

39,4

39,2

39,2

Миколаївська

32,5

32,4

32,3

32,3

Одеська

33,6

33,4

33,3

33,2

Полтавська

39,6

39,4

39,2

38,9

Рівненська

52,4

52,3

52,2

52,2

Сумська

33,4

33,1

32,8

32,6

Тернопільська

56,8

56,6

56,4

56,2

Харківська

20,3

20,2

20,0

20,0

Херсонська

38,9

38,9

38,9

38,9

Хмельницька

46,5

46,04

45,6

45,2

Черкаська

44,5

44,3

44,1

43,9

Чернівецька

58,5

58,3

58,1

57,9

Чернігівська

38,6

38,1

37,6

37,2

Всього по Україні

31,7

31,5

31,4

31,3

Наукові дослідження дають підстави визначати відтворення сільського населення в цілому по Україні і кожному регіоні як гостро кризове, таке, що може призвести до вимирання українського села. Лише протягом 2007-2010 рр. кількість сільського населення країни зменшилася на 367 тис. чол. (або 2,5%).

Така тенденція протягом вказаного періоду була характерна для всіх регіонів України, за винятком Автономної Республіки Крим, Дніпропетровської, Донецької, Закарпатської, Запорізької, Луганської, Миколаївської, Рівненської, Харківської, Херсонської областей. У Волинській, Житомирській, Кіровоградській, Львівській, Одеській, Тернопільській областях кількість населення зменшилась у межах 3-7%.

Слід також зазначити, що найбільша кількість сільського населення (понад 50%) зосереджена у Вінницькій, Закарпатській, Івано-Франківській, Рівненській, Тернопільській та Чернівецькій областях.

Зменшення жителів села відбувається головним чином унаслідок інтенсивного скорочення людей працездатного та пенсійного віку (табл. 2.3).

Таблиця 2.3 Розподіл сільського населення по вікових групах за станом на 1 січня*

Вікова група

Кількість сільського населення, чол.

Частка від усього населення, %

2008

2009

2010

2011

2008

2009

2010

2011

До 1 року

15 7093

168 429

171 554

169 494

1,1

1,2

1,2

1,2

1-4

569 296

586 314

613 740

645 355

3,8

4,0

4,2

4,5

5-9

733 219

708 426

695 170

684 586

5,0

4,8

4,8

4,7

10-14

930 239

888 078

844 555

805 010

6,3

6,1

5,8

5,6

15-19

1 030 114

988 105

947 463

907 630

7,0

6,7

6,5

6,3

20-24

1 057 005

1 083 703

1 095 382

1 093 126

7,1

7,4

7,6

7,6

25-29

949 941

945 223

654 566

974 404

6,4

6,5

6,6

6,8

30-34

969 708

960 106

650 113

945 245

6,6

6,6

6,6

6,6

35-39

981 607

973 829

976 377

970 014

6,6

6,6

6,7

6,7

40-44

988 801

968 262

953 972

959 567

6,7

6,6

6,6

6,6

45-49

1 081 755

1 070 285

1 046 275

1 008 248

7,3

7,3

7,2

7,0

50-54

944 458

974 473

992 179

1 022 340

6,4

6,7

6,8

7,1

55-59

867 897

867 509

857 996

859 106

5,9

5,9

5,9

6,0

60-64

592 477

614 660

658 234

727 982

4,0

4,2

4,5

5,0

65-69

926 118

805 381

713 733

602 093

6,3

5,5

4,9

4,2

70 і старше

1 999 440

2 028 989

2 042 119

2 037 961

13,5

13,9

14,1

14,1

Із загальної кількості населення у віці: молодшому за працездатний

2 600 771

2 549 563

2 514 453

2 485 812

17,6

17,4

17,3

17,2

працездатному

8 192 008

8 165 742

8 123 825

8 097 777

55,4

55,8

56,0

56,2

старшому за працездатний

3 986 389

3 916 467

3 875 150

3 828 572

27,0

26,8

26,7

26,6

Лише протягом 2008-2011 рр. їх кількість відповідно зменшилася на 94 231 та 157 817 чол. (1,2 і 4%). У той же час кількість дітей до 15 років збільшилася до 185 041 чол. (або на 7,1%). Отже, сільське населення України швидко старіє, хоча демографічна основа його відтворення розширюється. До то ж темпи цих динамічних зрушень набули тенденційного характеру.

У результаті структурно-динамічних змін сільського населення демографічне навантаження як людьми похилого віку, так і дітьми та підлітками зменшується (табл. 2.4).

Таблиця 2.4 Демографічне навантаження сільського населення України за станом на 1 січня*

Показник

2008

2009

2010

2011

2011 до 2008, %

На 1000 чол. працездатного віку припадає непрацездатних

804

792

787

780

97,0

З них: дітей

317

312

310

307

96,8

осіб старших від працездатних

487

480

477

473

97,1

Таким чином, витрати життєвих сил покоління батьків спрямовані на утримання людей старше працездатного віку, а не на поповнення молодого покоління селян. За станом на 01.01.2011 у структурі сільського населення вікова група 0-15 років дорівнювала 16,0%, серед працездатних контингентів переважали вікові групи 20-24, 50-54, 45-49 років, а на перше місце вийшли особи старше 70 років, тобто населення пенсійного віку.

Основною складовою відтворення сільського населення є підвищення народжуваності (рис. 2.2). Як видно, така позитивна тенденція спостерігається до 2009 року.

В умовах різкого зниження народжуваності сільського населення, наростання його старіння прогресує показник смертності, знижується коефіцієнт життєвості селян, скорочується середня тривалість життя. Однак кількість померлих селян поступово зменшується - із 301 (2000 р.) до 267,1 тис. чол. (2010 р.), або на 11,3%. Зазначені явища характерні фактично для кожного регіону України (рис. 2.3).

Рис. 2.2 Природний рух сільського населення України, тис. чол.

Рис. 2.3 Природний рух сільського населення по областях України 2010 р. (на 1000 наявного населення), тис. чол.

Депопуляція сільського населення охопила всю сільську місцевість України. Найбільше вона прогресує в Чернігівській (-19,8), Сумській (-14,5), Черкаській (-12,2) та Полтавській (-12,0) областях. Слід також відзначити, що в Закарпатській та Рівненській областях простежується незначне природне збільшення населення.

Сталий вплив відтворення сільського населення мають також міграційні процеси. Серед сільських мігрантів переважають особи із середньою та вищою освітою, тобто українське село втрачає основу інтелектуального потенціалу.

Зазначені негативні тенденції розвитку сільських територій пояснюються неефективним функціонуванням їх економічного потенціалу. На сучасному етапі реалізовуються заходи щодо вирішення останнього в рамках міжнародного співробітництва.

2.2 Розвиток та оцінка конкурентоспроможності виробничо-господарського і підприємницького потенціалів сільських територій

Розвиток аграрного сектору економіки має визначальний вплив на економічну та продовольчу безпеку держави. Аграрна продукція є джерелом розвитку переробної промисловості, а також займає особливе місце у формуванні експорту.

Провідна роль у розвитку аграрного сектору належить виробничого-господарському потенціалу. Саме останній являє собою здатність суб'єктів аграрного господарювання здійснювати діяльність у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт або надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Особливістю виробничо-господарської діяльності аграрних підприємств є використання ними землі як основного засобу виробництва. Наслідком цього є наявність спеціальних форм організації і ведення виробництва в аграрному секторі економіки (табл. 2.5).

Як видно, загальна кількість сільськогосподарських підприємств за період 2007-2010 рр. поступово скорочувалася, а 2008 р. відбулося її збільшення. Такі зміни відбулися в основній частині організаційно-правовим форм підприємств, однак найбільшими вони були в господарських товариствах, приватних структурах та фермерських господарствах.

Таблиця 2.5 Трансформація складу зареєстрованих аграрних підприємств України за формою господарювання (за станом на початок року)

Форма господарювання

2007

2008

2009

2010

одиниць

% від підсумку

одиниць

% від підсумку

одиниць

% від підсумку

одиниць

% від підсумку

Господарські товариства

7 428

12,7

7 879

13,3

7 819

13,7

7 769

13,8

Приватні підприємства

4 229

7,2

4 326

7,3

4 333

7,6

4 243

7,5

Фермерські господарства

43 475

74,5

43 864

74,3

42 101

73,7

41 726

73,8

Сільськогосподарські виробничі кооперативи

1 262

2,2

1 101

1,9

1 001

1,7

952

1,7

Державні

360

0,6

354

0,6

345

0,6

332

0,6

Інші

1 633

2,8

1 505

2,6

1 553

2,7

1 481

2,6

Всього

58 387

100

59 059

100

57 152

100

56 493

100

У структурі сільськогосподарських підприємств України протягом усіх років дослідження провідні позиції за кількістю займали фермерські господарства, друге місце - господарські товариства, третє - приватні, але їх частки по роках досить помітно коливалися (табл. 2.6).

Наведені дані свідчать, що найбільшу кількість сільськогосподарських підприємств усіх форм господарювання в аналізований період мали Одеська, Миколаївська і Дніпропетровська області, а найменшу - Івано-Франківська, Рівненська і Чернівецька. Серед організаційно-правових форм підприємств у всіх областях України найбільшою є чисельність фермерських господарств, на частку яких припадало від 8 (Дніпропетровська область) до 14,0% (Одеська). Стосовно великих аграрних формувань, то в їх складі по адмінрайонах є відмінності.

Таблиця 2.6 Розподіл сільськогосподарських підприємств у регіонах України за організаційно-правовими формами (за станом на початок року), одиниць

Регіон, область

2007

2010

Усього підприємств

У тому числі

Усього підприємств

У тому числі

господарські товариства

приватні

кооперативи

фермерські

державні

інші

господарські товариства

приватні

кооперативи

фермерські

державні

інші

АРК

2 586

279

137

98

1 946

30

96

2 238

307

169

95

1 561

31

75

Вінницька

2 308

384

205

70

1 585

11

53

2 317

357

192

51

1 653

8

56

Волинська

1 325

148

88

184

850

8

47

1 095

140

87

109

710

8

41

Дніпропетровська

4 142

428

167

15

3 473

16

43

4 015

450

153

12

3 346

22

32

Донецька

2 233

320

79

13

1 701

5

115

2 097

310

78

12

1 574

5

118

Житомирська

1 376

291

220

40

768

7

50

1 296

263

205

28

744

7

49

Закарпатська

1 678

125

22

7

1 499

15

10

1 759

99

17

6

1 609

15

13

Запорізька

3 065

355

184

55

2 388

14

69

3 035

406

218

40

2 273

15

83

Івано-Франківська

770

90

79

32

540

1

28

767

87

76

27

556

3

18

Київська

2 364

459

172

57

1 550

51

75

2 133

437

157

42

1 402

37

58

Кіровоградська

3 351

358

248

31

2 635

11

68

3 206

348

251

33

2 499

10

65

Луганська

1 899

252

149

11

1 387

10

90

1 986

257

174

17

1 436

7

95

Львівська

1 794

275

194

12

1 260

14

39

1 490

250

177

13

1 002

10

38

Миколаївська

5 367

369

293

19

4 608

17

61

5 315

367

290

19

4 568

13

58

Одеська

7 099

382

271

153

6 236

11

46

6 901

529

325

134

5 830

11

72

Полтавська

2 336

397

214

39

1 540

20

126

2 368

366

200

33

1 650

22

97

Рівненська

983

99

163

139

540

7

35

940

117

132

83

574

5

29

Сумська

1 251

304

139

22

743

8

35

1 227

291

133

24

737

8

34

Тернопільська

1 278

195

274

11

718

8

72

1 250

185

225

3

771

4

62

Харківська

1 989

366

222

30

1 276

29

66

1 943

407

237

25

1 199

28

47

Херсонська

3 080

246

178

24

2 537

18

77

2 872

232

169

17

2 393

13

48

Хмельницька

1 953

327

145

77

1 287

16

101

1 844

298

130

50

1 261

11

94

Черкаська

1 959

472

155

25

1 164

20

123

1 827

425

152

15

1 124

7

104

Чернівецька

1 092

167

74

44

773

5

29

1 009

113

87

18

772

6

13

Чернігівська

1 109

340

157

54

471

8

79

1 030

303

143

42

472

9

61

М. Київ

-

-

-

-

-

-

-

533

425

66

4

10

7

21

Всього по Україні

58 387

7 428

4 229

1 262

43 475

360

1 633

5 649

7 769

4 243

952

41 726

322

1 481

Аналізуючи динаміку загальної кількості аграрних підприємств, необхідно відзначити, що в більшості областей України за досліджуваний період відбулося її збільшення. Виключенням є Вінницька, Закарпатська, Луганська та Полтавська області. При цьому здебільшого спостерігалося зростання чисельності господарських товариств і приватних підприємств.

Зменшення кількості сільськогосподарських підприємств пояснюється їх укрупненням (у першу чергу, об'єднанням земельних ресурсів). Наводимо дані про розподіл аграрних підприємств України за розміром сільгоспугідь (табл. 2.7).

Таблиця 2.7 Розподіл сільськогосподарських підприємств України за розміром сільгоспугідь

Показник

Кількість, од.

Частка від загальної кількості, %

Середня площа с.-г. угідь, га

2007

2010

2007

2010

2007

2010

Усього підприємств

51 456

48 824

88,1

86,4

20 491,0

21 585,9

У тому числі за площею, га: до 5,0

6 147

5 784

10,5

10,2

19,7

18,3

5,1-10,0

4 307

4 038

7,4

7,1

34,1

31,9

10,1-20,0

5 159

4 925

8,7

8,7

79,8

76,3

20,1-50,0

14 525

13 707

24,9

24,3

553,6

519,8

50,1-100,0

4 798

4 831

8,2

8,6

343,1

345,2

100,1-500,0

7 683

7 181

13,2

12,7

1 867,9

1 743,1

500,1-1000,0

2 898

2 667

5,0

4,7

2 091,0

1 919,4

1000,1-2000,0

2 952

2 661

5,1

4,7

4 226,9

3 822,8

2000,1-3000,0

1 389

1 347

2,4

2,4

3 399,3

3 295,5

3000,1-4000,0

721

666

1,2

1,2

2 474,0

2 293,0

4000,1-5000,0

392

376

0,7

0,7

1 755,2

1 670,5

5000,1-7000,0

293

332

0,5

0,6

1 696,3

1 919,6

7000,1-10000,0

128

178

0,2

0,3

1 044,7

1 479,6

більше 10000,0

64

131

0,1

0,2

905,4

2 450,9

Отже, протягом аналізованих років найбільшу питому вагу в загальній кількості аграрних формувань становили невеликі фермерські господарства, на частку яких припадало відповідно 24,9 та 24,3%.

Одним з найбільш важливих і соціально значущих показників, що характеризують рівень виробничих сил сільських територій, є валова продукція у порівняльних цінах.

Загальний обсяг виробництва валової продукції сільського господарства 2010 р. (у порівнянних цінах 2005 р.) становив 100,5 млрд грн (98,5% проти 2009 р.), у т. ч. у сільськогосподарських підприємствах 45,1 (98,6%), господарствах населення - 55,4 млрд грн (98,4%) (рис. 2.4).

а) б)

Рис. 2.4. Розподіл виробництва продукції сільського господарства України (у порівняних цінах 2005 р.) по групах виробників, 2000 (а) і 2010 рр. (б), %

У результаті збільшення обсягу вирощування худоби та птиці (на 5,4%) та виробництва яєць (на 7,2%) навіть при зменшенні виробництва молока (на 3,1%) валова продукція тваринництва порівняно з 2009 р. зросла на 3,2%. У сільгосппідприємствах індекс виробництва цієї продукції становив 108,2%, господарствах населення - 99,5% (рис. 2.5).

Рис. 2.5 Структура продукції тваринництва за 2000-2010 рр.

Через скорочення на 14,7 % виробництва зернових культур, 21,5 - ріпаку, 4,9 - картоплі, 2,6% - овочів валова продукція рослинництва зменшилась на 4,7%, у т.ч. у сільськогосподарських підприємствах - на 7,2, господарствах населення - на 2,5 % (рис. 2.6).

Рис. 2.6 Структура продукції рослинництва за 2000-2010 рр.

Найсуттєвіший внесок у загальний обсяг валової продукції зробили господарства Черкаської (7,0%), Київської (6,6), Дніпропетровської (6,4), Вінницької (6,1), Полтавської (5,1), Донецької (5,0%) областей. Тенденція нарощування обсягів сільськогосподарського виробництва спостерігається у 13 регіонах країни (від 0,1 до 9,5%) (рис. 2.7).

Особливу роль у розвитку виробничо-господарського потенціалу сільських територій відіграють господарства населення (табл. 2.8).

Більшість наведених показників у динаміці по роках зменшилася. Виключенням є лише зернові культури, виноград та вовна, по яких відбулося зростання.

Рис. 2.7 Регіональне виробництво валової продукції сільського господарства 2010 р. (у порівняних цінах 2005 р.), %

Таблиця 2.8 Частка господарств населення у виробництві продукції сільського господарства, %

Вид продукції

2007

2008

2009

2010

Індекс 2010 до 2007

Сільськогосподарське

60,1

54,0

55,2

55,1

0,9

Рослинницька

58,5

50,5

53,7

54,9

0,9

Зернові культури

22,0

21,0

22,1

24,2

1,1

Цукрові буряки (фабричні)

13,0

12,2

9,1

7,9

0,6

Насіння соняшнику

19,2

19,0

18,7

17,5

0,9

Картопля

98,0

97,8

97,4

97,4

0,9

Овочі

89,6

86,1

86,6

88,1

0,9

Плоди та ягоди

86,5

84,6

86,7

83,6

0,9

Виноград

34,7

32,0

33,9

36,3

1,0

Тваринницька

62,1

59,7

57,4

55,3

0,9

М'ясо (у забійній вазі)

51,9

48,6

46,1

44,9

0,9

Молоко

82,1

82,2

81,0

80,4

0,9

Яйця

45,9

43,4

41,8

39,9

0,9

Вовна

79,4

78,4

80,5

83,3

1,0

На нашу думку, якщо зменшення уваги селянських підсобних господарств до вирощування насіння соняшнику та цукрових буряків (якими активно займаються великі підприємства) можна виправдати, то скорочення поголів'я худоби і птиці в них викликає занепокоєння, оскільки, як уже зазначалося, і у великих підприємствах України в останні роки значно скоротилася чисельність тварин.

У той же час, на нашу думку, планувати на майбутнє подальше збільшення частки виробленої продукції особистими селянськими господарствами недоцільно, оскільки з кожним роком відбувається старіння і зменшення загальної кількості сільського населення. Крім того, продукція, вироблена цією категорією, не відповідає вимогам СОТ та й більшість сільських робітників віддають перевагу роботі у великих господарствах, розраховуючи таким чином на отримання хоча б мінімальних соціальних гарантій.

Головною метою розвитку виробничо-господарського потенціалу сільськогосподарських підприємств є виробництво продукції для задоволення суспільних потреб і отримання максимально можливого прибутку. У процесі виробництва аграрні підприємства використовують матеріальні, грошові і трудові ресурси, виробниче споживання яких формує витрати виробництва (табл. 2.9).

Таблиця 2.9 Структура витрат на виробництво сільськогосподарської продукції в агарних підприємствах, %

Стаття витрат

2008

2009

2010

Середнє за 2008-2010 рр.

усього

рослинництво

тваринництво

Витрати на оплату праці

10,7

9,7

9,1

9,8

9,4

10,8

Відрахування на соціальні заходи

2,6

2,9

3,2

2,9

2,8

3,0

Матеріальні витрати, усього

70,4

69,3

70,0

69,9

66,4

77,0

У тому числі на: насіння і посадковий матеріал

12,0

11,2

11,6

11,6

18,2

х

корми

24,6

26,3

26,2

25,7

х

71,1

іншу с.-г. продукцію

2,8

3,2

2,8

2,9

0,9

6,6

міндобрива

17,1

16,2

15,4

16,2

25,4

х

нафтопродукти

16,2

14,1

14,2

14,8

20,8

4,2

електроенергію

2,4

2,5

2,3

2,4

1,6

3,8

пальне

1,5

1,7

1,5

1,6

1,4

1,9

запчастини, ремонтні і будівельні матеріали

6,9

7,6

6,9

7,1

9,0

3,8

оплату послуг і робіт, виконаних сторонніми організаціями

16,5

17,3

19,1

17,6

22,7

8,6

Амортизаційні відрахування

5,1

5,8

5,3

5,4

6,0

4,0

Інші витрати, усього

11,2

12,3

12,4

12,0

15,4

5,0

З них орендна плата за: земельні частки (паї)

51,0

55,5

56,7

54,4

63,1

х

майнові паї

1,0

0,8

0,8

0,9

0,8

1,1

Що стосується загальних витрат на виробництво аграрної продукції, то за досліджуваний період найбільшу питому вагу становлять корми, оплата послуг і робіт, виконаних сторонніми організаціями і міндобрива. Найменша частка витрат припадає на пальне, електроенергію та відрахування на соціальні заходи. Аналогічна структура спостерігається і в рослинництві.

Дещо іншою є тенденція в розрізі галузей сільськогосподарського виробництва. Зокрема, у рослинництві найбільшу питому вагу займають міндобрива, оплата послуг і робіт, виконаних сторонніми організаціями, та нафтопродукти, а у тваринництві - корми, витрати на оплату праці та оплата послуг і робіт, виконаних сторонніми організаціями. Найменша частка витрат у тваринництві припадає на пальне, відрахування на соціальні заходи та запчастини, ремонтні і будівельні матеріали.

Слід зазначити, що за станом на 21.01.2011 у сільськогосподарських підприємствах були справними 167,6 тис. тракторів (готовність 91%), 154,3 - ґрунтообробної техніки (93%), 78,7 тис. сівалок (93%). Рівень підготовки тракторів у Сумській, Тернопільській, Чернігівській, Кіровоградській, Херсонській областях становив 99-98%. Нижчі показники в Харківській, Миколаївській і Хмельницькій областях (80-83%). У Тернопільській, Сумській, Миколаївській областях ґрунтообробна техніка підготовлена на 99%, у Чернівецькій, Львівській, Хмельницькій - на 80-85%. Готовність сівалок у Тернопільській, Миколаївській, Сумській областях становить 99-98%, Чернівецькій, Львівській, Харківській коефіцієнт готовності дорівнює 0,8-0,86.

Проблемою сьогодення є організація ефективної реалізації продукції. Нинішні комерційні канали є недостатньо впорядкованими і прозорими. Це призводить до суттєвих фінансових втрат товаровиробників, поширення тінізації збуту продукції, монополізму посередницьких структур. Наводимо структуру каналів реалізації сільськогосподарської продукції аграрних підприємств України за останні чотири роки (табл. 2.10).

Як видно, у складі реалізованої агротоваровиробниками рослинницької продукції по сільському господарству загалом і рослинництву домінуючу роль відіграє група інших каналів. У тваринницькій продукції провідні позиції належать продажу переробним підприємствам.

Таблиця 2.10 Структура каналів реалізації сільськогосподарської продукції України, %

Рік

Зернові

Олійні

Цукрові буряки

Картопля

Овочі

Плоди та ягоди

Виноград

Худоба та птиця

Молоко та молочні продукти

Яйця

Вовна

Переробні підприємства

2007

5,1

3,9

92,4

12,5

8,8

26,7

30,5

34,6

90,4

0,2

52,3

2008

4,4

4,5

93,4

10,9

22,6

30,6

36,1

30,5

92,7

0,1

63,5

2009

3,9

4,5

91,4

6,9

36,9

<...

Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.