Формування кооперативного руху в Україні є логічним кроком до розвитку сільського господарства. Оскільки це велика аграрна держава, де налічується мільйони аграріїв, об'єднання в кооперативи дасть можливість збільшити показники виробництва та добробут селян. Крім цього, в аграрний сектор почнуть вкладати інвестиції. Поодинці малі та середні сільгоспвиробники не зможуть вийти на міжнародний ринок. Кооперативи сприятимуть відродженню життя в сільській місцевості та розвитку громад. Україна, як одна з найвпливовіших аграрних держав має це розуміти та впроваджувати кооперацію, тим більше, що у неї є такий досвід у минулому.

Через систему кооперації малий виробник зможе отримати держпідтримку, донорську допомогу і доступ до кредитних ресурсів, а малі господарства - конкурувати з великотоварними за собівартістю продукції і засобами виробництва. У будь-якому разі про це свідчить досвід роботи кооперативів у Китаї, Південній Кореї, США, Канаді, країнах ЄС, а також - зернових об'єднань малих і середніх виробників в Україні.

Нині під так званими городами в Україні перебуває 3 млн га землі, тоді як у Південній Кореї на всю країну лише 1 млн га сільгоспземель, тож маємо значний потенціал для нарощування обсягів виробництва продукції на цих площах. Водночас кооперативи ніколи не зможуть конкурувати з великими агрохолдингами, хоча й певною мірою розв'яжуть проблему зайнятості та доходів на селі.

Сьогодні основне завдання органів виконавчої влади та місцевого самоврядування вбачається у створенні надійного економічного підґрунтя для стабілізації соціальної сфери. Певною мірою це вже зроблено завдяки залученню до питань відновлення соціальної сфери села великотоварного виробника через укладання соціальних угод між сільськогосподарськими підприємствами та громадою. Проте інший, напевно, ще більш важливий ресурс поки що не задіяний - це приватні домогосподарства та малі індивідуальні виробники. Колосальні резерви людських ресурсів не включені до економічного обігу та використовуються вкрай неефективно. Саме на реалізацію цього потенціалу необхідно спрямовувати сьогодні розвиток зазначених вище напрямів сільськогосподарського виробництва, що сприятиме одночасному вирішенню комплексу нагальних проблем: створення робочих місць, підвищення доходів сільського населення, наповнення бюджетів усіх рівнів, насичення внутрішнього ринку якісною та дешевшою сільськогосподарською продукцію, нарощення обсягів валової продукції сільського господарства. В остаточному підсумку це дасть можливість через основну функцію села - виробництво сільськогосподарської продукції - ефективно вирішувати соціальні проблеми.

Перші кроки у поширенні привабливих саме для середнього та малого господарства видів сільськогосподарського виробництва вже активно впроваджуються. Зокрема, щодо розвитку рибництва проведено суцільну інвентаризацію водних об'єктів, визначено водні об'єкти, що придатні для риборозведення. Триває робота і над поширенням садівництва та ягідництва, а саме вирощування суниці, адже ця культура дає змогу навіть із невеликої площі мати значний фінансовий результат і створити до 15 нових робочих місць на 1 гектарі, а це вже досить потужний соціальний стимул займатись цією справою. Про це переконливо доводить досвід М. О. Дикуна з Полтавщини, якому вдалось створити не лише високопродуктивні товарні плантації суниці, а й відомий в усій Україні розплідник посадкового матеріалу. У цих питаннях необхідно проявляти більшу активність саме на місцевому рівні. Місцеві органи влади повинні чітко усвідомлювати, який потенціал незайнятого сільського населення є в районі, селі, які напрями діяльності найбільш сприятливі для конкретної території, та створювати максимально сприятливі умови для підтримання бажаючих розвивати аграрне виробництво.

Проте, безумовно, структура сільськогосподарського виробництва у приватному секторі в теперішньому вигляді не може надалі ефективно функціонувати. Об'єднання малих виробників у кооператив - це єдиний шлях підвищення конкурентоспроможності та прибутковості ведення малого сільськогосподарського бізнесу. Кооперація малих виробників дасть змогу шляхом об'єднання ресурсів ефективніше вирішувати питання дотримання технологій виробництва продукції, її зберігання, переробки, реалізації на більш вигідних умовах. Переваги такої системи доведені багаторічним досвідом провідних країн світу.

Певні кроки в цьому напрямі вже зроблені. Наприклад, на Полтавщині кооператив «Молочник Сушки» (Козельщинського району), створений минулого року, зміг не лише вистояти у жорстких ринкових умовах, що були посилені проблемами на ринку молока, а й зміг міцно закріпитись на цьому ринку. Сьогодні вже не потрібно переконувати окремих виробників молока вступати в кооператив - люди, навіть з навколишніх сіл, самі подають заявки на вступ до нього. Адже кооператив дав можливість безпосередньо працювати з молокозаводом, не мати проблем зі збутом молока та розрахунками за нього, і, найголовніше, гарантував вигідну ціну, не залежну від перекупника.

Цей приклад ще раз переконливо доводить, що кооператив - це вимога ринку і часу. Оскільки з поглибленням у нашій державі ринкових процесів індивідуальний виробник фактично не здатний конкурувати з більшими аграрними формуваннями, його продукція фактично «випадає» з активного економічного обігу. Але в жодному разі не можна спрощувати розвитку кооперації. Створення кооперативу - це досить складний процес, який ще більше посилюється в українських реаліях - ускладненість та суперечливість законодавчих норм, низький рівень правової освіти населення у сфері господарської діяльності, обмеженість фінансових ресурсів і тому подібне. Проте, безумовно, позитивним є той факт, що розуміння необхідності розв'язання цих проблем збігається на всіх рівнях державної влади.

У концепції соціально-економічного розвитку сільських територій передбачається, що кооперація стане складовою частиною національної стратегії сільського розвитку, яка передбачена Програмою економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава». Увага держави буде головним чином сконцентрована переважно на підтриманні середнього та малого сільськогосподарського товаровиробника. Міністерством аграрної політики та продовольства України пропонується така модель, коли через систему кооперації малий виробник зможе отримати державну підтримку, донорську допомогу і доступ до кредитних ресурсів, що на перших етапах його становлення буде посилювати позитивний вплив економічних чинників, згаданих раніше.

Проте без потужної інформаційної та консультативної підтримки надати реальний поштовх розвитку кооперації буде фактично неможливо. У більшості випадків основним стримуючим фактором є нерозуміння людьми власне механізму об'єднання в кооператив. У вирішенні цього питання виняткового значення набуває розбудова системи дорадництва. Наразі аграрне відомство робить основну ставку на кооперативах та дорадництві. За їх допомогою в селі може з'явитися середній клас.

Ще одним приводом для створення кооперативів є те, що 2015 року почне діяти зобов'язання перед СОТ, яке Україна вже відтермінувала на три роки, а саме заборона подвірного забою худоби для підвищення якості і безпеки агропродукції.

Важливою складовою державної аграрної політики повинно стати здійснення заходів щодо підтримання формування та розвитку органічного виробництва в Україні. Крім безпосередніх товаровиробників, основою її повинні стати об'єкти інфраструктури збуту, інформаційна та маркетингова мережа, державна система моніторингу та сертифікації. Питання виробництва безпечних та якісних продуктів харчування є сьогодні актуальним, адже це пов'язано не тільки із нанесенням значної шкоди здоров'ю людей, але й природному середовищу. У сучасних умовах якість продукції, виробленої аграрним сектором, стає одним із основних факторів його конкурентоспроможності як на внутрішньому, так і зовнішньому ринках.

В Україні є всі передумови для формування та ефективного функціонування системи підприємств органічного сектору. Сьогодні в багатьох європейських країнах попит на органічну продукцію перевищує пропозицію. Ця ситуація є вигідною для нашої держави, щоб зайняти та закріпити свої позиції експортера органічної продукції в країнах ЄС. Розвиток кооперації є важливою умовою системного формування та покращення структури органічного виробництва в Україні.

Економічне середовище в агропродовольчій сфері характеризується різноманітністю форм ведення агробізнесу, у тому числі такої організаційно-правової форми, як кооперативи. Зупиняючись на визначенні поняття кооператив, слід звернутися до досвіду Європейського Союзу. Так, заслуговує на увагу визначення кооперативу, що міститься у Регламенті Ради (ЄС) № 1435/2003 від 22.07.2003 р. про статут Європейського кооперативного товариства, відповідно до якого кооперативи є переважно групами фізичних або юридичних осіб з особливими принципами функціонування, що відрізняє їх від інших економічних суб'єктів. Це передусім принципи демократичної структури та контролю, розподілу прибутку за фінансовий рік на справедливій основі. Сільськогосподарська кооперація може розглядатися як форма взаємодії незалежних товаровиробників, котрі добровільно об'єднують свої зусилля і ресурси для задоволення індивідуальних економічних інтересів у конкретному середовищі шляхом створення підприємств особливого типу - сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу, який повинен мати статус неприбуткової організації, кооперації, що відповідає міжнародним принципам.

У сучасному світі кооперативний рух поширений та активно впливає на економічні, соціальні і політичні процеси громадського розвитку. Він налічує більше як 600 млн кооперативів, більшість з яких об'єднані в Міжнародний кооперативний альянс. До його складу входить 170 національних союзів із понад 70 держав. У країнах з розвиненою ринковою економікою фермерські кооперативи відіграють вирішальну роль у системі взаємозв'язків аграрної сфери з іншими суміжними галузями виробництва. Практично 100%-на участь фермерів у кооперативах характерна для країн Північної Європи, Нідерландів, Ірландії, Японії.

У скандинавських державах на кооперативи припадає до 85% усього обсягу збуту сільськогосподарської продукції і до 55-60% загальних обсягів постачання фермерам засобів виробництва. Підприємства, що належать кооперативам, виробляють до половини всієї продукції харчової промисловості, їм належать майже всі підприємства молочної та велика частина м'ясної промисловості.

Ефективність кооперативної діяльності в економіці зарубіжних країн обумовлена передусім основними принципами їх організації : добровільністю і рівноправ'ям партнерів, демократизмом в управлінні, правом розпоряджатися отриманими прибутками, господарською самостійністю. Кооператив організовується на власні засоби засновників і банківські кредити, а подальша діяльність здійснюється на принципах господарського розрахунку, самоокупності та самофінансування [60]. Крім того, світовий досвід доводить, що саме кооперативним формуванням належить вирішальне значення в просування та реалізації молочної, м'ясної, овочевої продукції (табл. 3.4).

Таблиця 3.4

Питома вага кооперативів в агробізнесі економічно розвинених країн

У передових країнах найбільш активного поширення набули кооперативи, що діють у сфері реалізації продукції. У різних державах кооперативні структури мають неоднакову питому вагу в агробізнесі, але однозначно, це потужна економічна сила, спрямована на розвиток агропродовольчої галузі.

Кооперація та інтеграція в аграрному секторі економіки створюють перевагу таких форм господарювання перед іншими внаслідок: акумуляції трудових, фінансових та інших ресурсів; скорочення часу виробничого процесу; економії на масштабі; синергетичного ефекту; можливості доступу до нових знань (технологія, техніка, організація виробництва, управління, маркетинг тощо); більш широкого розповсюдження знань та інформації; оптимізації інформаційних потоків; більших можливості для соціального розвитку регіону; створення нових робочих місць; збільшення надходжень до місцевого бюджету; формування кращих умов для поєднання особистої зацікавленості їх членів з інтересами всіх учасників процесу виробництва; захисту членів об'єднання від монополістичних проявів постачальників, збутових, банківських та інших структур [67].

У контексті розвитку органічного виробництва в Україні активну позицію можна відводити і виробничій, і обслуговуючій кооперації. Особливості функціонування підприємств органічного виробництва зумовлюють саме розвиток кооперативних структур. Відповідно зупинимось на дослідженні принципів ведення органічного виробництва. Органічне виробництво - це цілісна система господарювання та виробництва харчових продуктів, яка поєднує в собі найкращі практики з огляду на збереження довкілля, рівень біологічного різноманіття, збереження природних ресурсів, застосування високих стандартів належного утримання (добробуту) тварин та метод виробництва, який відповідає певним вимогам до продуктів, виготовлених із використанням речовин та процесів природного походження.

На відміну від традиційних продовольчих продуктів, органічна продукція має низку вагомих переваг: вирощена без використання синтетичних хімікатів, гормонів росту, генетично модифікованих організмів; переробляється без використання консервантів, барвників і стабілізаторів, за технологією, що зберігає всі корисні речовини. Окремі вимоги встановлено навіть до утилізації продукту. Так, матеріал, котрий використовують для упакування екологічно чистого продукту, повинен бути з натуральної сировини, яку можна використовувати повторно та яка розкладатиметься, не забруднюючи навколишнього середовища.

Органічне агровиробництво є, з одного боку, проявом нової філософії щодо формування взаємовідносин між людиною, її діяльністю та навколишнім природним середовищем, з іншого - ринковим явищем, яке повинно виконувати вимоги, що ставить сучасний агропродовольчий ринок. Тільки таким способом можна сформувати науково обґрунтовані засади органічних методів виробництва екологічно чистої продукції [11].

Прагнення товаровиробників до зростання виробництва сільськогосподарської продукції інтенсивним шляхом останніми роками в економічно розвинених країнах досягло стану постійного перевищення пропозиції над попитом. Одночасно з'явилися загрози щодо такого розвитку галузі, і в багатьох країнах світу відбувається поступовий перехід до екологічно спрямованого ведення сільськогосподарського виробництва, яке створює можливості для відвернення небажаних явищ у харчуванні людей та збереження довкілля.

Ситуація на світових ринках продовольства свідчить про зростаючу зацікавленість споживачів у здоровому та повноцінному харчуванні разом із безпосереднім внеском у збереження природного довкілля. Органічне сільське господарство ґрунтується на чотирьох основних принципах: здоров'я, екологія, справедливість, турбота. У багатьох країнах світу, передусім США та ЄС, уже діють важливі ринки органічної сільськогосподарської продукції та харчових продуктів, а також створена й успішно функціонує відповідна інфраструктура сертифікації, маркетингу і реалізації [37, с. 9].

Головними лідерами з виробництва органіки сьогодні є США, Аргентина, Канада, Польща, Іспанія, Португалія та Німеччина. Європейський досвід свідчить, що нині основним завданням Спільної аграрної політики країн (САП) ЄС є одночасний ефективний розвиток сільського господарства та охорона довкілля, де органічне агровиробництво розглядається як цілісна аграрна система та реальна альтернатива традиційним методам сільськогосподарського виробництва. Завдяки переходу фермерів від традиційного до органічного виробництва кількість таких господарств із початку 90-их років у країнах ЄС збільшилася майже у 8 разів. Завдяки цьому країни ЄС є найбільшим ринком споживання продукції органічного походження, де лише за період 2006-2008 рр. цей показник зріс із 14,5 до 18,9 млрд євро/рік [63, с. 19]. Очікується, що до 2015 р. в європейських країнах органічне сільське господарство охопить близько 30% загальної площі сільськогосподарських земель[81, с. 16].

За прогнозами експертів, із часом достойну конкуренцію їм складе й Україна. У 2007 році в нашій державі нараховувалося 249 тис. га органічних земель, на початок 2009-го - понад 269 тис. га. Якщо 2007 року органікою займалися 92 господарства, то 2009 року - 118. Частку ринку органічних продуктів в абсолютних величинах визначити складно. За нашими оцінками, їх частка становить менш як 0,1% ринку всіх українських харчових продуктів. У грошовому вимірі ринок органічних продуктів 2009 року перевищував 1 млн євро, тоді як світовий оцінюється на рівні понад 40 млрд євро [38].

Загальносвітові тенденції динамічного розвитку органічного виробництва та зростання попиту на екологічно чисті продукти харчування зумовлені намаганням зберегти здоров'я населення та природного навколишнього середовища для сьогоднішніх і прийдешніх поколінь.

Наразі органічний сектор перетворився на одну із найбільш динамічних галузей сільського господарства в країнах ЄС. Цьому сприяло підвищення рівня поінформованості споживачів про безпеку харчових продуктів та проблеми, пов'язані із захистом довкілля протягом останніх років. Так, у період 2001-2009 рр. землі, зайняті під органічне виробництво, збільшились у 3 (з 4,3 до 7,5 млн га), а кількість підприємств які займаються органічним виробництвом, - майже в 1,5 раза (рис. 3.7).

Рис. 3.7 Динаміка загальної площі органічних земель та кількість органічних господарств у країнах ЄС

Частка органічної продукції в загальній структурі продажів продуктів харчування загалом в Європі становить близько 1,5% і є незначною, але спостерігається щорічна тенденція збільшення цього показника. Серед країн із найбільшою часткою органічної продукції на ринку продовольства слід відзначити Данію - 6,7%, Австрію - 5,3, Швейцарію - 4,9, Швецію та Німеччину - по 4 кожна та Італію - 3%.

В Австрії органічні фермери об'єднують свої зусилля в кооперативах, виводячи на ринок свої продукти під спільним торговим знаком/ярликом, зокрема до органічних магазинів і ресторанів, які є їхньою спільною власністю. У переробних кооперативах органічні фермери виробляють фірмові органічні харчові продукти й постачають їх у роздрібну торгівлю. Співробітництво між органічними фермерами й громадськими або приватними кухнями/їдальнями, наприклад у лікарнях, школах і т.д., є ще одним шляхом маркетингу органічних продуктів на внутрішньому ринку країн ЄС.

Проведений аналіз розвитку міжнародного ринку органічних продуктів свідчить про постійне зростання потужностей органічного агровиробництва у світі. Не повинна стати винятком у цьому й Україна. Тим більше, що в нашій державі є ресурси для переходу на органічне ведення сільського господарства. Однією з конкурентних переваг нашої держави на міжнародному ринку є найвища у світі забезпеченість родючими чорноземами (30% усього світового запасу) та наявність сприятливих умов для розвитку тваринництва. Найслабше місце вітчизняного сільського господарства - розвал села - можна перетворити на його головну конкурентну перевагу, якщо орієнтувати сільгосппідприємства на вирощування екологічно чистої (органічної) продукції.

Уже сьогодні ми маємо приклади ефективного ведення вітчизняного органічного виробництва на кооперативних засадах. Зокрема, на Херсонщині діє один з найбільших в області кооперативів, який об'єднав 280 власників корів. Кооператив має у своєму користуванні охолоджувальне обладнання з нержавіючої сталі місткістю 3 і 4 тонни та аналізатор якості молока «Екомілк», за допомогою якого вимірюється щільність молока, тобто відсутність у ньому води, жирність і кислотність. Крім того, молоко кожної корови аналізують на наявність у ньому антибіотиків. Чим жирніше і чистіше молоко, тим більшу ціну завод «Данон-Дніпро» платить кооперативу. Тільки за перші шість місяців від 8 кооперативів було отримано 600 тонн молока на загальну суму понад півтора мільйона гривень.

Компанією «Данон» за підтримки Міжнародної благочинної організації «Добробут громад» (благодійний фонд із США, що бореться з бідністю, партнер з упровадження проекту) розроблена довгострокова програма створення молочних кооперативів в Україні. На цей проект тільки за 2010-2011 роки інвестовано 1 млн євро. Саме за ці кошти і було переобладнано молокоприймальні пункти, установлено охолоджуюче обладнання, надані сучасні доїльні апарати для власників трьох і більше корів.

Членство в кооперативі дає власникам молочної худоби можливість отримувати ветеринарні послуги, комбікорми, обладнання для заготівлі сіна, послуги зі штучного запліднення. Існує навіть система мікрокредитування для створення сімейних ферм на 5-10 і більше корів. У подальших планах закупка і безоплатна передача племінних молочних нетелей для членів кооперативів за обов'язковим принципом передачі дара, тобто потрібно виростити нетель і передати наступній сім'ї. Так планують покращувати поголів'я. Оскільки молоко - сезонний продукт, у планах компанії надавати членам кооперативів малих тварин, зокрема поросят, щоб прогодувати сім'ю на час відсутності молока. Юридично данонівські кооперативи - це неприбуткові організації, які створюються самими власниками корів, яким компанія надає підтримку в юридичному оформленні кооперативних об'єднань [47].

Також на Дніпропетровщині наприкінці 2011 року розпочалася реалізація спільного партнерського проекту із створення першої в Україні кооперативної навчальної ферми. Проект реалізується у співпраці з Дніпропетровською обласною владою, Міжнародною добродійною організацією «Добробут громад», Дніпропетровською обласною громадською організацією «Сільськогосподарська консультаційна служба», SOCODEVI, компанією «Данон Україна» і за фінансування Фонду «Данон екосистем», Хейфер Інтернешнл і Канадського агентства міжнародного розвитку.

Для новозбудованої ферми ангарного типу планується закупити 120 корів (у дві черги). Перша черга ферми буде готова до травня, друга - до листопада 2012 року. Зараз уже закуплене унікальне та єдине доки у Дніпропетровській області устаткування - силосопакувальну машину, комбайни, 5 тракторів, прес-підбирач, косарки. Це устаткування також використовуватиметься для культивації землі, вирощування нетелей (молодих корів) для поповнення молочного стада, заготівлі силосу, сіна, концентрованих кормів. Проект також передбачає ремонт приміщення корівника старої ферми, яке буде переобладнано під склад сільськогосподарської техніки і кормів для худоби.

Учасниками кооперативу є сільські сім'ї - малі виробники (власники особистих і фермерських господарств). Крім того, на базі навчальної ферми проводитимуться тренінги з ефективного виробництва якісного молока та інших методів господарювання. Також діятиме програма пільгового мікрокредитування. Окремі члени кооперативу вже можуть поліпшити умови утримання і годування худоби шляхом ремонту приміщень, установки систем автоматичного поїння, доїння, а також вентиляції в корівнику, організації системи збору гною і його компостування. Зараз в Апостоловському та Покровському районах Дніпропетровщини вже створено 5 молочних сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, членами яких стали 400 чоловік [52].

У квітні 2011 р. прийнято Закон України «Про органічне виробництво», який надасть органічному сектору легальної визначеності, а його технології виробництва отримають офіційне визнання, відкриє перед Україною великі перспективи, адже ми маємо унікальні природні умови і величезний потенціал для розвитку внутрішнього ринку органіки та виходу на зовнішні ринки. Це дасть змогу секторові чітко визначити себе перед споживачами і гарантувати, що органічні продукти, які він поставлятиме на ринок, заслуговують на довіру та є дійсно органічними продуктами з відповідними перевагами для споживання. Таким чином, законодавче регулювання сприятиме органічному секторові знайти своє місце на ринку, визнанню харчовою індустрією та ланками розподілу, включаючи супермаркети та загального споживача.

Ми поділяємо думку Д. Г. Легези, про те, що розвиток органічного виробництва буде ефективним тоді, коли суб'єкти органічного руху працюватимуть у тісному взаємозв'язку. Причому на ланцюгу «виробник - споживач» органічної продукції домінуючу роль, на наш погляд, повинні відігравати саме кооперативи (рис. 3.8).

Рис. 3.8 Взаємозв'язок суб'єктів руху органічної продукції

Важливим моментом у процесі розвитку і становлення органічного сільського господарства в Україні повинна стати участь безпосередніх виробників у розробленні програм у ході підготовки змін до нормативно-правових актів, які регламентуватимуть виробництво екологічно чистої продукції. Така практика широко використовується в державах Європейського союзу. Це природно, оскільки фермерські господарства - безпосередні виробники - у співпраці з дорадчими органами можуть поєднати практику з науковими досягненнями і на цій основі внести конструктивні пропозиції щодо коригування заходів державної підтримки та регулювання цієї сфери.

Важливим кроком у напрямі сприяння розвитку підприємств органічного сектору агробізнесу може стати державна фінансова допомога на експертизу та сертифікацію ділянок селянських та фермерських господарств у період переходу на засади органічного виробництва, а також на сертифікацію першої вирощеної на цих засадах продукції, оскільки сучасний фінансовий стан більшості господарств не дасть змоги їм самотужки оплатити послуги експертних та сертифікаційних установ. Одна з ключових ролей у виробництві екологічно чистої продукції відводиться дорадчим та консультаційним організаціям. Метою їх взаємодії з агровиробниками є надання висококваліфікованої фахової допомоги при виборі спеціалізації господарства, маркетингових порад щодо каналів просування та ринків збуту продукції; консультування та надання інформації про організації, які здійснюють перевірку ґрунту та виготовленої продукції на наявність у них шкідливих для здоров'я людини речовин; надання рекомендацій щодо захисту та підвищення якості ґрунтів тощо. Основою діяльності дорадчо-консультаційних організацій повинен бути принцип індивідуального підходу до кожного господарства, яке займається органічним виробництвом, ураховуючи його природно-кліматичні умови, регіональне розташування, близькість ринків збуту, кваліфікацію працівників цих господарств тощо.

Розвиток інфраструктури виробництва та реалізації органічної продукції агропродовольчої сфери гарантує надійне ресурсне забезпечення виробництва й реалізації продукції та продовольства найвищої якості. Кооперація як основа формування ринку органічної продукції сприятиме забезпеченню ефективного виробництва та усуненню суперечності між безпосереднім виробництвом, переробкою, харчовою промисловістю, торгівлею і споживачами. Ринкова інфраструктура аграрного сектору України перебуває на етапі становлення. Необхідно на законодавчому рівні сприяти збільшенню кількості товаровиробників органічної продукції на кооперативних засадах, що сприятиме розвитку цього напряму в інтересах сільськогосподарських товаровиробників та розвитку сільських громад.

3.4 Стратегія формування конкурентоспроможного експортного потенціалу підприємств сільських територій

Для досягнення високої результативності формування конкурентоспроможного експортного потенціалу необхідна розробити відповідну стратегію, упровадження якої доцільно виконувати поетапно (рис. 3.9).

Рис. 3.9 Етапи реалізації стратегії формування конкурентоспроможності аграрних підприємств Миколаївської області (розроблено автором)

Щоб сформувати конкурентоспроможний експортний потенціал підприємств сільських територій будь-якого регіону України, насамперед потрібна інформація про наявні природні ресурси, промисловий потенціал, транспортну інфраструктуру, трудові ресурси тощо, визначення обсягів та ефективності їх використання. Зіставлення потенціалу певного регіону з кон'юнктурою світового ринку дає можливість визначити основні, найбільш перспективні напрями розвитку зовнішньоекономічної діяльності. Збереження, розширення й удосконалення експортного потенціалу сільської території є найважливішим напрямом регіональної системи (рис. 3.10).

У багатьох регіонах України не розроблені стратегії використання зовнішньоекономічного потенціалу, конкретні програми її реалізації, а також банки інвестиційних проектів для зарубіжних інвесторів з необхідними економічними обґрунтуваннями. Вирішення цієї проблеми можливе за умови комплексного розгляду й урахування специфіки соціально-економічного розвитку регіонів та формування на цій основі економічно аргументованої моделі їх зовнішньоекономічної діяльності. Зазначена модель включає такі основні напрями, як оцінювання кон'юнктури світового ринку і тенденції його зміни, економіки регіону і перспектив її розвитку, існуючого зовнішньоекономічного потенціалу регіону і рівня його використання, формування пріоритетів розвитку зовнішньоекономічної діяльності регіону та їх реалізації.

Рис. 3.10 Модель формування конкурентоспроможного експортного потенціалу регіону

Загалом таку модель, на думку Н. А. Клименко [41], доцільно доповнити, оскільки в ній не враховано фактори, під впливом яких формується конкурентоспроможний експортний потенціал (рис. 3.11).

Рис. 3.11 Модель формування експортного потенціалу в середовищі експортера

На основі розглянутих класичних моделей формування конкурентоспроможного експортного потенціалу нами розроблено аналогічну з урахуванням особливостей Миколаївської області (рис. 3.12).

Зазначимо, що значна частина підприємств сільських територій перебуває в умовах обмеженості фінансових ресурсів, що пов'язано з несприятливою загальною економічною обстановкою й нестачею обігових коштів. На цьому етапі розвитку важливо забезпечити стабільність їх функціонування й здійснювати спроби розширення масштабів виробництва. У виробничій сфері необхідно підвищувати якість сільськогосподарської продукції та її відповідність міжнародним стандартам.

Рис. 3.12 Модель формування конкурентоспроможного експортного потенціалу підприємств сільських територій Миколаївської області (розроблено автором)

В умовах формування експортного потенціалу для цього є безліч перешкод. Основні етапи їх мінімізації і формування стратегії розвитку експортної потенціалу розглянемо на прикладі підприємств Миколаївської області (рис. 3.13).

Рис. 3.13 Етапи стратегії формування експортного потенціалу аграрних підприємств Миколаївської області (розроблено автором)

Розроблення стратегії формування конкурентоспроможного експортного потенціалу аграрних підприємств може відбуватися на двох рівнях: підприємства в цілому та кожної окремої стратегічної бізнес-одиниці (господарського підрозділу підприємства).

На рівні підприємства процес розроблення проходить кілька етапів: визначення місії підприємства (основної мети), SWOT-аналіз, портфельний аналіз з метою планування бізнес-портфеля; на рівні стратегічних бізнес-одиниць - починається із визначення місії для конкретного господарського підрозділу, формулювання цілей і стратегій їх розвитку.

На нашу думку, з метою сприяння просуванню вітчизняної продукції на ринки зазначених країн потрібно розвивати консультативні послуги для експортерів, створити системи ринкової інформації, ознайомитися із закордонною практикою підтримки експорту сільськогосподарської продукції і продовольства, а також вивчити внутрішню діяльність щодо такої підтримки.

Фінансова допомога з боку регіональної та центральної влади Миколаївської області повинна спрямовуватися на:

· надання експортних кредитів, у тому числі пільгових;

· передбачення надання як середньо-, так і довгострокових кредитів;

· видачу державних гарантій по експортних кредитах;

· страхування для покриття політичного та комерційного ризику, пов'язаного з експортом;

· раціональне та стимулююче оподаткування експортерів;

· збільшення обсягів фінансування науково-дослідних робіт із проблем торговельної політики та розширення експорту сільськогосподарської продукції і продовольства.

Успішний розвиток експорту аграрної продукції Миколаївської області можливий, якщо кожен район одержить обов'язковий ефект у вигляді стійких умов збуту своєї продукції, а при експорті - звільнення її від мита, ефективного заміщення в імпорті дорогої продукції на дешевшу при зберіганні вимог щодо якості.

Варто зазначити, що неабиякий вплив на формування конкурентоспроможного експортного потенціалу підприємств має державна політика (рис. 3.14).

Рис. 3.14 Роль державної політики у формуванні конкурентоспроможного експортного потенціалу підприємств (розроблено автором)

Експортна політика спрямована на стимулювання національного товаровиробника аграрної продукції до збільшення кількісних та якісних показників виробництва. Разом з тим вона має сприяти економічному зростанню держави. Стосовно імпортної політики, то вона не повинна перешкоджати розвитку вітчизняного виробництва як на внутрішньому, так і зовнішньому ринках.

Нами розроблена і рекомендована до подальшого впровадження програма формування конкурентоспроможного експортного потенціалу підприємств аграрного сектору економіки Миколаївської області (дод. Є ). Вона передбачає вдосконалення структури виробництва, матеріально-технічного оновлення сільського господарства, пожвавлення інвестиційної діяльності в агропромисловому комплексі, створення нових ефективних форм господарювання й забезпечення їм однакових умов функціонування, вироблення і проведення єдиної державної політики довгострокового розвитку та інтеграції у світове товариство цієї життєво важливої сфери економіки, введення в аграрний сектор біологічних, технічних, технологічних та управлінських інновацій і оптимізацію інвестиційного процесу.

В умовах сьогодення існує велика кількість агропромислових структур - кооперативів, альянсів, інтеграційних об'єднань, стратегічних союзів, що створюються з метою зміцнення своїх конкурентних позицій на внутрішньому і зовнішніх ринках, та нарощення експортного потенціалу. На нашу думку, найбільш економічно ефективними серед них є стратегічні союзи, що являють собою тимчасове або довгострокове об'єднання підприємств з метою спільного використання ресурсів. До таких агропромислових структур можна віднести і спільні підприємства, але в цілому союзами є ділові відносини, за яких два підприємства об'єднують свої сили, разом несуть ризик і прагнуть інтегрувати свою функціональну діяльність до взаємовигоди. На відміну від інших форм тісного співробітництва, ці дві юридичні особи при такій організації зберігають свою незалежність. Стратегічні союзи мають велике значення як спосіб виходу на нові ринки, набуття нових технічних навиків і конкурентоспроможності підприємства. Вони можуть створюватися трьома способами: за рахунок свого внутрішнього зростання, на основі злиття чи привласнення інших підприємств і створення іншої фірми шляхом відокремлення.

Переконані, що саме формування таких економічно ефективних агропромислових структур створить можливість для виходу на зарубіжні ринки (рис. 3.15) таким чином, щоб мінімізувати більшість ризиків, які при цьому виникають, оскільки вони поділяються між двома учасниками.

Рис. 3.15 Способи виходу підприємств, об'єднаних стратегічним союзом, на зарубіжні ринки (розроблено автором)

Розглянемо більш детально кожен із запропонованих шляхів, щоб обрати найефективніший та найвигідніший, на наш погляд, для створення стратегічного союзу в Миколаївській області.

Експортна діяльність як спосіб виходу підприємств стратегічного союзу на зарубіжні ринки має всі переваги, оскільки компанії не потрібно нести витрати на підготовку виробництва для роботи в нових ринкових умовах. Єдиним недоліком є високі транспортні витрати і потенційні перешкоди торгівлі.

Проекти під ключ дають змогу міжнародній компанії стати учасником зарубіжного ринку, на якому може функціонувати заборона на прямі іноземні інвестиції. Суть ліцензування полягає в тому, що стратегічний союз будується на таких взаємовідносинах, коли країна, в якій передбачається здійснення діяльності, зобов'язується виробляти продукти відповідно до торгових марок та патентів міжнародної компанії.

Франчайзинг означає створення стратегічного союзу з компанією країни, в якій має відбуватися його діяльність, до того ж ризик і витрати, пов'язані з формуванням нового ринку, буде нести саме ця компанія. Під спільним підприємством розуміють створення стратегічного союзу на основі розподілу витрат і ризиків, набуття знань стосовно місцевих умов, можливо політичного впливу.

Дочірня компанія, що повністю належить материнській, організовує свою діяльність під жорстким технологічним контролем. Найбільш сприятливим, на наш погляд, способом виходу підприємств, об'єднаних стратегічним союзом, на зарубіжні ринки є експортна діяльність.

Доречно згадати про одну з провідних галузевих професійних формувань агропромислового комплексу України - корпорацію «Укрвинпром», що виходить на зарубіжні ринки саме за допомогою експортної діяльності. Членами корпорації є сім обласних (регіональних) формувань та окремі виноградно-виноробні підприємства. Загальна їх кількість становить 101 господарство, з яких 75 виноробних, у тому числі такі відомі, як НВАО «Масандра», об'єднання «Одесавинмпром» (торгова марка «Французький бульвар»), ЗАТ «Одеський коньячний завод» (торгова марка «Шустов»), ЗАТ «Ужгородський коньячний завод» (торгова марка «Тиса»), ВАТ «АПФ «Таврія», ЗАТ «Київський завод шампанських вин «Столичний», ЗАТ «Артемівський завод шампанських вин «Артемівськ-Вайнері», ЗАТ «Коктебель», ТОВ агрофірма «Золота балка», завод шампанських вин «Новий Світ» та інші.

Ми пропонуємо створити стратегічний союз виноробних підприємств Миколаївської області, який допоміг би їм ефективно виходити на зарубіжний ринок за допомогою експорту конкурентоспроможної продукції аграрного сектору з мінімізацією зовнішньоекономічних ризиків (рис. 3.16). Необхідною передумовою ефективного функціонування цього союзу є введення до його складу комерційного банку для забезпечення кредитними ресурсами, а при необхідності - інвестування проектів на взаємовигідних умовах.

Варто зазначити, щоб союзи працювали, підприємства, які входять до їх складу, повинні мати складні офіційні та неофіційні системи комунікацій і прагнути побудувати довірливі відносини між собою. Дві сторони мають проявляти ініціативу з тим, щоб якомога більше почерпнути корисного для себе з операцій свого партнера.

Пропонуємо будувати економічні відносини у стратегічному союзі на основі нормативного розподілу доходів від реалізації продукції кінцевого споживання пропорційно до визначених витрат і з урахуванням виконання договірних зобов'язань учасниками інтеграції. З цією метою доходи доцільно розподіляти на дві частини: одну - пропорційно до постійних і змінних витрат, другу - у вигляді частини чистого прибутку за принципом дивідендів.

Рис. 3.16 Стратегічний союз підприємств виноградно-виноробного комплексу Миколаївської області (розроблено автором)

Зазначений порядок розподілу доходів сприятиме підвищенню зацікавленості учасників інтеграційного процесу в об'єктивному визначенні якості сільськогосподарської сировини та зниженні сукупних витрат на виробництво продукції. Таким чином, підприємства втрачатимуть інтерес занижувати якість сировини при її прийманні, оскільки це не принесе їм економічної вигоди. Аграрні підприємства, які скорочують витрати виробництва завдяки раціональному господарюванню, отримуватимуть більшу економічну вигоду, ніж ті учасники, в яких витрати перевищуватимуть нормативні.

Загалом витрати на створення союзу приносять більший прибуток, ніж на злиття і поглинання, але вибір якнайкращого методу досягнення довготривалих стратегічних вигод залишається складною проблемою. Рішення про створення союзу для передачі частині робіт на сторону залежить від низки інших рішень, які враховують те, що є головним для компанії і що може робити партнер, який володіє великими можливостями або досвідом. Проте перед створенням стратегічного союзу слід зважати на те, що коли його партнери вже об'єднали ресурси і процеси ухвалення рішення, може виникнути загроза зриву стійкості партнерства.

Єдиним захистом від можливості обману і зловживань є довіра, необхідна для кожного стратегічного союзу. Віра в надійність слова та обіцянок партнера, те, що він виконає свої зобов'язання, тісно пов'язана з готовністю компаній координувати свої дії. На основі довіри виникають зобов'язання та супутні їм згуртованість і солідарність.

Для забезпечення конкурентоспроможності партнерів у стратегічному союзі постійно повинна бути взаємозалежність, тісно пов'язана із спеціалізацією. Визнавши свою взаємозалежність, стратегічні партнери обмінюються цінними ресурсами, і спеціалізація часто розглядається як природний результат такого розвитку. Однією з переваг співпраці є можливість забезпечити координацію виробництва, збуту, управління запасами і робіт на рівні функціональної інтеграції без зміни форм власності. Системи постачань точно в строк, обмін електронними даними, сумісні маркетингові програми, спільні роботи у сфері науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт і спеціалізація виробничих потужностей - усе це приклади стратегічних союзів, які можуть працювати ефективно тільки в тому випадку, якщо зв'язки між компаніями будуть бездоганно надійними.

Стратегічні союзи повинні будуватися на переконанні, що важливіше спланувати структуру і процедуру, ніж власне зміст обміну. Сторони повинні розуміти, що в майбутньому наочне планування здійсниться само собою, у результаті дії структур і процедур, визначених при формуванні відносин. Ці процеси повинні бути достатньо гнучкими, щоб була можливість пристосовуватися до майбутніх змін.

Партнерам слід відкрито обмінюватися планами і в ході планування враховувати вимоги іншої сторони. Якщо вони детально обізнані про бізнес іншої сторони і чесно обмінюються інформацією, можна встановити взаємоприйнятні цілі, що сприяє стійкості та життєздатності відносин.

Сумісне прогнозування наслідків технологічного або ринкового розвитку підвищує здатність партнерів оцінювати результати. В інших випадках інвестиції, необхідні для пристосування до очікуваних технологічних і ринкових змін, призводять до зростання витрат на вихід з ринку та перехід в іншу сферу діяльності. Для захисту вкладень у союз важливо здійснювати планування сумісно, не допускати ізоляції. Оцінка цих характеристик допомагає краще зрозуміти умови, за яких може бути створений успішний союз, але навіть знання не дає нам розуміння динаміки процесу. Слід ураховувати чинник часу, у ході якого менеджери ведуть переговори, виконують ухвалені рішення і поступово змінюють союзні відносини.

Таким чином, можна сказати, що стратегічний союз укладають між підприємствами та організаціями під тиском невизначеності - ринкової або технологічної. Їх основною метою є забезпечення конкурентоспроможності організацій як на внутрішньому, так і зовнішньому ринках, нарощування експортного потенціалу за рахунок більш досконалого обслуговування споживачів, зниження витрат, інноваційного розвитку, виробництва продукції вищої якості. Найголовнішим, на нашу думку, є той факт, що члени стратегічного союзу зберігають свою незалежність і мобілізують спільні зусилля на чітко визначеній меті, обмінюючись при цьому власним досвідом та важливою інформацією, мінімізуючи витрати й ризики. Як відомо, аграрні підприємства Миколаївської області страждають від нестачі коштів для виробництва високоякісної та конкурентоспроможної продукції, що формувала б їх експортний потенціал. Саме тому ми пропонуємо створення в регіоні стратегічного союзу, оскільки таким чином аграрні підприємства матимуть змогу спільно використовувати ресурси та мобілізувати зусилля для виходу на зовнішній ринок за допомогою експорту конкурентоспроможної продукції аграрного сектору.

Одним із впливових елементів формування та просування експортного потенціалу, що функціонує на кооперативних засадах, може стати віртуальне підприємство. Таким називають структури, які концентрують свою увагу на діях, що підтримують інших суб'єктів - учасників процесу створення і доставки вартості клієнтам. Відповідаючи за вартість для клієнта, створювану всією мережею вартості, ці підприємства формують та інтегрують мережу виробництв і самі стають найважливішою її ланкою. У таких моделях мережі вартості елементами є не суб'єкти, що здійснюють певні дії, а власне дії. У цьому випадку роль віртуального підприємства відіграє одне підприємство-координатор проекту.

З урахуванням наведених визначень можна сформулювати головні ознаки віртуального підприємства (рис. 3.17).

Рис. 3.17 Основні ознаки віртуального підприємства (розроблено автором)

Найголовнішою перевагою віртуальних форм організацій є можливість обирати та використовувати найкращі ресурси, знання та здібності із найменшими витратами часу.

З нашого погляду, це забезпечує низку конкурентних переваг для аграрного сектору економіки, а саме: зниження сукупних затрат (до 10-25%); підвищення швидкості виконання ринкового замовлення, більш повне задоволення вимог споживача, гнучка адаптація до зміни навколишнього середовища, зменшення перешкод для виходу на нові ринки, у тому числі зовнішні; активізація інноваційних процесів, що стимулюються наявною конкуренцією.

На наше переконання, таке формування, як віртуальне підприємство, є за своєю суттю структурою кластерного типу. Про це свідчить низка їх спільних ознак, серед яких вузька спеціалізація, добровільність об'єднання, самоорганізація, незалежність учасників, поєднання кооперації та конкуренції, орієнтованість на кінцевий результат, замкнений цикл виробництва - від первинної сировини до товару, призначеного для кінцевого споживача, тощо.

Відмінністю кластера від віртуального підприємства є його територіальна обмеженість і постійність функціонування. Таке підприємство, як правило, створюється з метою виконання певного проекту, що й обмежує час його діяльності, а можливість поєднання учасників із різним місцезнаходженням забезпечується його гнучкістю та динамічністю. Якщо віртуальне підприємство функціонує постійно, воно набуває характеру віртуального кластера.

Ми вважаємо, що створення віртуального підприємства в аграрному секторі Миколаївської області може бути першим кроком до його кластеризації. Значною перевагою такого формування саме для аграрної сфери регіону є можливість поєднання підприємств і різноманітних елементів інфраструктури аграрного ринку в ланцюзі створення вартості товару. Особливо актуальними є можливості віртуального підприємства в контексті необхідності поєднання виробництва з науковою діяльністю, механізм взаємодії яких ще не відпрацьовані.

Досліджуючи можливість створення віртуальних підприємств в аграрному секторі економіки Миколаївської області, ми встановили, що потенційну здатність до цього має майже будь-який процес у зазначеній сфері. Проте особливе значення віртуальне підприємство може мати для зернової галузі, а саме експорту зерна. Експортне зерно Миколаївського регіону є конкурентоспроможним на зовнішньому ринку, проте лише за рахунок ціни. Ураховуючи перспективу підвищення якості зерна та пов'язаної з цим необхідності пошуку нових зовнішніх ринків, потрібно створити й нові конкурентні переваги, що можуть бути заснованими на ціні. Саме віртуальне підприємство, на нашу думку, є ефективним шляхом формування такої переваги.

У дослідженнях І. І. Савенка [65] обґрунтовано механізм реалізації проекту з експорту зерна віртуальним підприємством. Вважаємо за доцільне розробити і впровадити модель експорту зерна в Миколаївській області (рис. 3.18).

Як координатора проекту І. І. Савенко розглядає зернотрейдера [379]. На нашу думку, замовниками та координаторами таких проектів можуть бути елементи маркетингової інфраструктури аграрного ринку регіону - сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи, агроторгові доми і навіть Чорноморська товарна біржа агропромислового комплексу.

Реалізація такого проекту на принципах віртуального підприємства дасть змогу не лише зменшити витрати коштів і часу, але й розподілити прибуток між усіма його учасниками відповідно до витрат кожного. Крім того, це сприятиме досягненню належної ритмічності поставок.

Рис. 3.1 Модель експорту зерна підприємствами Миколаївської області з утворенням віртуального підприємства

Як відомо, переважна частина експортного зерна Миколаївської області вивозиться в період збору врожаю, що призводить до надмірного навантаження перевантажувальних комплексів та під'їзних шляхів до них. Координація дій між учасниками віртуального підприємства дасть змогу мінімізувати такі втрати часу.

На нашу думку, застосування віртуальних підприємств у сфері маркетингу стане поштовхом до поширення їх і на виробництво. Зокрема, віртуальне підприємство з постачання зерна на зовнішній ринок може інтегрувати постачальників насіння, добрив, техніки, засобів захисту рослин, а також елементи інфраструктури аграрного ринку, здійснюючи координацію виробничих процесів відповідно до потреб світового ринку. Раціональним може бути й віртуальне об'єднання у сфері виробництва та реалізації тваринницької продукції, учасниками якого будуть забійні цехи, переробні підприємства, підприємства харчосмакової промисловості.

Таким чином, можна стверджувати, що розроблення і застосування запропонованих нами стратегії, моделі та програми формування конкурентоспроможного експортного потенціалу підприємств сільських територій сприятимуть підвищенню їх конкурентоспроможності в цілому.

3.5 Підвищення ефективності розвитку експортно-імпортних операцій підприємств сільських територій

Експортна діяльність відіграє досить важливу роль у розвитку сільських територій та аграрного виробництва. Підприємства Миколаївської області здійснюють зовнішньоекономічні зв'язки більше як із 118 країнами світу (Україна - з 211). Основними формами співробітництва є експорт та імпорт товарів і послуг. Це обумовлено тим, що в області зосереджено значний експортний потенціал. Важливою складовою останнього є вигідне географічне розташування міста в центрі водних, автомобільних, залізничних та повітряних шляхів. Обласний центр має безпосередній вихід до Чорного моря, а через нього - до важливих ринків збуту в країнах Туреччини, Південної Африки, Європи та Близького Сходу.