Розвиток сільських територій в контексті міжнародного співробітництва

Сьогодні експортна діяльність області, особливо в сільській місцевості, досить впевнено та активно розвивається, шляхом запровадження інноваційно-інформаційних передових технологій. Так, протягом двох років у селах реалізують програму «Інтернет-торгівля», яка дасть змогу інформувати сільськогосподарських виробників, яку кількість і якого саме виду продукції потребує споживач, пов'язати всі села в певне інформаційне коло. Це робиться для того, щоб сільський голова міг своїй громаді донести, чого і скільки потрібно буде споживачу для наступного маркетингового року.

На нашу думку, для формування потужного експортного потенціалу сільських територій Миколаївської області слід впровадити наступні заходи:

- збільшити випуск продукції харчової промисловості, сільського господарства на основі сучасних технологій переробки, зберігання, пакування, транспортування та реалізації продукції;

- наростити обсяги експорту продукції агропромислового комплексу, виноробної, лікеро-горілчаної, плодово-виноградної та овочевої продукції і продукції переробної промисловості;

- розширити міжнародні транспортно-експедиційні послуги та транзитні перевезення;

- забезпечити сприятливі умови для реалізації туристичних послуг.

Процес організації експорту в аграрних підприємствах має важливе значення при здійснені зовнішньоекономічної діяльності. Так, на кожному підприємстві експортні операції виконують спеціалізовані підрозділи. Залежно від розміру підприємства і рівня його інтернаціоналізації пропонуємо наступні форми організації експортної служби:

- відділ збуту (використовується підприємством, якщо обсяг його зовнішньоторговельних операцій незначний і основна частина продукції реалізується на внутрішньому ринку);

- експортний відділ (при збільшенні обсягу експортних операцій);

- відділ закордонних операцій (створюється за кордоном і підпорядковує всі відділи у країні);

- центральна контора (створюється дочірня експортна фірма);

- спільні збутові компанії.

- експортні служби виконують наступні функції (рис. 3.19).

Проте зазначимо, що створення власних зовнішньоекономічних служб на підприємствах виправдано, якщо:

· частка експорту в загальному обігу велика;

· зовнішньоторговельні операції здійснюються регулярно;

· випускається продукція з високим рівнем конкурентоспроможності;

· рівень конкуренції на відповідному сегменті світового ринку невисокий;

· продукція не потребує серйозної адаптації до закордонних умов використання;

· на підприємстві є необхідна кількість фахівців із зовнішньоекономічної діяльності.

Рис. 3.19 Функції експортних служб аграрних підприємств (розроблено автором)

Важливе значення при здійснені експортної діяльності має процес вибору шляху виходу на зовнішній ринок. Для аграрних підприємств сільських територій цей процес є найголовнішим, так як пов'язаний із жорсткою конкуренцією, відсутністю необхідного досвіду, фінансових можливостей та іноземних партнерів.

Найпростішими формами виходу на зовнішній ринок сільськогосподарських підприємств сільських територій є експорт, який можна використовувати у двох формах: прямий (підприємство проводить експортні операції самостійно) та непрямий (із використанням послуг посередника) і спільна підприємницька діяльність (поєднання зусиль вітчизняного та іноземного підприємств) та прямі інвестиції.

3.6 Залучення іноземних інвестицій у розвиток сільських територій

Одним з основних напрямів розвитку зовнішньоекономічної діяльності є залучення іноземного капіталу для інвестування агропромислового комплексу та розширення взаємовигідних науково-технічних зв'язків з метою підвищення наукоємності і конкурентоспроможності аграрного виробництва.

Нині в економіці Миколаївської області, Україні в цілому та агропромисловому комплексі існує низка проблем, що ускладнюють залучення іноземних інвестицій, а саме:

· створення сприятливого інвестиційного клімату;

· формування позитивного іміджу регіону;

· визначення гнучкої системи національних пріоритетів у процесі залучення іноземних інвестицій;

· розроблення підходу до визначення ступеня участі іноземних інвесторів у стабілізації й розвитку окремих галузей і територій.

Тому для підвищення активності залучення іноземного капіталу ми розробили стратегію інвестиційної активності сільських територій Миколаївської області (рис. 3.20).

Оскільки Миколаївська область має високий рівень інвестиційної привабливості, то формування сприятливого інвестиційного клімату має досить важливе значення для підтримки існуючих позицій.

Під інвестиційним кліматом розуміють сукупність політичних, економічних, соціальних, юридичних та інших факторів, що визначають в остаточному підсумку ступінь ризику капіталовкладень і можливість їхнього ефективного використання.

Інвестиційний клімат безпосередньо впливає на основні показники соціально-економічного розвитку області, вирішення соціальних проблем, забезпечення високого рівня зайнятості населення, оновлення виробництва, здійснення модернізації й нарощування основних засобів підприємств, упровадження новітніх технологій тощо. Отже, стабілізація інвестиційного клімату наразі є найважливішим завданням для Миколаївської області та України загалом.

Рис. 3.20 Стратегія інвестиційної активності сільських територій (розроблено автором)

На формування сприятливого інвестиційного клімату впливають такі фактори, як інвестиційна система регіону, макроекономічні показники, фінансово-кредитний, природно-ресурсний, інвестиційний, кадровий, інноваційний потенціал, соціальний розвиток і стан ринкового середовища.

Для оцінки інвестиційного клімату регіону пропонуємо систему критеріїв (табл. 3.5).

Таблиця 3.5 Критерії оцінки інвестиційного клімату Миколаївської області

Складова сприятливого інвестиційного клімату	Показник стану складової інвестиційного клімату	Оцінка, балів**	Характер впливу
Податкова система є прийнятною і стабільною	Збалансований бюджет; висока частка інвестицій у бюджет; знижені податкові ставки місцевих податків	3	+
Виробничі витрати, що перебувають під впливом органів влади, низькі	Рівень цін на енергію, паливо, послуги інфраструктури порівняно із сусідніми регіонами	2	+
Господарське законодавство і регулювання не обмежують розвиток виробництва	Реєстраційні процедури та отримання дозволів здійснюється органами влади чітко і швидко; екологічні заборони не надмірні	1	+
Системи інфраструктури працюють швидко і надійно	Витрати на інфраструктуру в розрахунку на душу населення; частка підприємств і сімей, що використовують сучасні системи зв'язку; обсяг перевезень вантажів і пасажирів; зменшення частки інфраструктурних споруд, що перебувають у незадовільному стані	2	+
Рівень освіти високий	Частка випускників вищої школи; частка дорослого населення з вищою та середньою освітою; витрати на студента порівняно із середніми в країні; чисельність випускників шкіл, які отримали медалі	1	+
Існуючий доступ до інвестиційного капіталу та кредитних ресурсів	Сума громадських коштів, що використовуються для стимулювання приватних вкладень та інвестицій; частка бюджетних вкладень стосовно приватних інвестицій	3	+
Сприяння зовнішньоекономічній діяльності	Обсяг експорту та його зростання; частка експорту у валовому продукті; кількість міжнародних авіарейсів місцевого аеропорту	3	+

** 1 - низький, 2 - середній, 3 - високий рівень

До критеріїв, що наведені за ієрархічністю важливості впливу, включно ті складові, відсутність або недостатність розвитку котрих, як показав аналіз інвестиційного клімату в регіонах, негативно впливають на інвестиційний клімат в цілому, а отже, як найважливіші, вимагають певних невідкладних заходів щодо зростання їх сприятливості. При цьому важливо усвідомлювати, що в нинішніх умовах інвестор у процесі прийняття рішення щодо інвестування робить вибір не між регіонами, а між регіоном, який він добре знає, і процедурою розміщення коштів у ліквідні цінні папери на фінансовому ринку.

Отже, можна зробити висновки, що найсуттєвішими, на нашу думку, критеріями оцінки інвестиційного клімату Миколаївської області, які здійснюють позитивний вплив, є характеристика податкової системи, зовнішньоекономічної діяльності (обсяг експортно-імпортних операцій) і стан соціальної інфраструктури.

Для підтримання інвестиційної діяльності в Миколаївській області держава повинна сприяти формуванню сприятливого інвестиційного клімату, а саме:

· зміцнювати фінансово-кредитну систему;

· залучати інвестиції в науково-технічну та інноваційну діяльність;

· сприяти досягненню політичної стабільності;

· удосконалювати відповідну нормативно-правову базу;

· сприяти покращенню факторів інвестиційної привабливості: соціально-економічного стану району, інфраструктурне та інформаційне забезпечення, розвиток ринкових відносин.

Саме в умовах сприятливого інвестиційного клімату відбудуться позитивні зміни: створення нових робочих місць, розвиток зовнішньоекономічних зв'язків, збільшення обсягу товарів та послуг, створення сучасної виробничої, транспортної та ринкової інфраструктури.

Другою, але не менш важливою стратегічною метою є формування позитивного іміджу території, тобто символічного уявлення про місцевість, що склалося у свідомості цільової аудиторії на основі особистого досвіду або в результаті цілеспрямованих інформаційних впливів.

Основними складовими іміджу території є сукупність конкурентних переваг і недоліків, обумовлена особливостями галузевої спеціалізації регіону, наявністю експортного потенціалу, територіальним розміщенням, інтелектуальним й інноваційним потенціалом і його відповідністю цілям розвитку регіону, рівнем розвитку соціальної сфери, станом виробничого потенціалу й сформованим рівнем інвестиційної активності. Очевидно, що конкурентні переваги сприяють посиленню конкурентоспроможності території, а конкурентні недоліки ускладнюють процес її включення в ринковий простір.

Пропонуємо поетапні оцінювання та аналіз іміджу територій (табл. 3.6).

Таблиця 3.6 Етапи формування іміджу сільських територій*

Етап	Характеристика етапу
Оцінка	Оцінка фактичного іміджу регіону шляхом визначення думок цільової аудиторії або експертним шляхом; оцінка інвестиційного потенціалу регіону за низкою факторів, що мають найбільший вплив на переваги інвесторів; оцінка можливостей щодо реалізації потенціалу (SWOT-аналіз); оцінка потенційного місця в середовищі (цільових ринків іміджу)
Визначення «точок зростання»	Виявлення потенційних іміджеутворюючих факторів, тобто умов, можливостей, особливостей регіону, які потенційно, якщо звертати на них увагу, можуть сформувати (або змінити у потрібному напрямі) імідж регіону, визначення «точок зростання», тобто пріоритетних інвестиційних напрямів
Програмування необхідного іміджу	Формулювання основних характеристик іміджу розглянутої території, які планується створити
Підготовка	Складання бюджету, вибір каналів комунікації
Реалізація	Здійснення комунікаційних заходів, коригування програми
Підведення підсумків	Оцінка результатів - формування іміджу і визначення наступних завдань щодо його поліпшення

До основних процесів формування іміджу територій відносять наступні:

- інформаційно-рекламна діяльність з просування інвестиційного іміджу регіону. Маркетингова стратегія території передбачає формування і визначених напрямів інвестиційної політики, що сприяють залученню інвестицій. Лише загальні принципи без адекватних інструментів і методики роботи з потенційними і діючими інвесторами не можуть принести очікуваного ефекту. Тому особлива увага з погляду реалізації інвестиційного потенціалу повинна приділятися технологіям роботи з інвесторами і практичними методами реалізації інвестиційної стратегії території;

- проведення рейтингової оцінки. У країнах Західної і Центральної Європи широко застосовується практика звернень органів регіональної або місцевої виконавчої влади до рейтингових агентств із замовленням про проведення дослідження і присвоєння регіонові відповідного інвестиційного (кредитного) рейтингу. Це один з обов'язкових перших кроків у процесі виходу регіону на міжнародні фінансові ринки, і будь-який великий інвестор при входженні в економічний простір регіону вимагає наявності інвестиційно-рейтингового паспорту. Крім того, оцінка незалежних експертів дає змогу органам влади виявити слабкі місця і попередити появу потенційних ризиків. Регіон, якому привласнене достовірне високе значення рейтингу, вигідно відрізняється на тлі сусідів і, звичайно, саме на нього звертають увагу інвестори;

- формування на регіональному рівні інфраструктури, що сприяє залученню і здійсненню діяльності інвесторів і включає створення та забезпечення діяльності Агентства із залучення інвестицій, комісії досудового вирішення спорів, здійснення на постійній основі виставкової діяльності з інвестиційної тематики, формування системи венчурного кредитування суб'єктів малого підприємництва за участю місцевих банківських, інших фінансових організацій та інше;

- підготовка кадрового складу, що спеціалізується на розробленні, експертизі, моніторингу реалізації інвестиційних проектів, підготовці матеріалів, організації і проведенні міжнародних інвестиційних семінарів і вистав, розробленні і впровадженні сучасних методик активізації інвестиційної діяльності в регіоні.

Створення сприятливого іміджу сільських територій дасть можливість залучати іноземні інвестиції, збільшуючи цим кількість робочих місць, зростання доходів селян, покращуючи рівень життя сільського населення та сприятиме залученню кваліфікованої робочої сили для реалізації регіональних програм соціально-економічного розвитку.

Реалізація формування сприятливого внутрішнього й зовнішнього іміджу регіону на державному та міжнародному рівнях, побудова й зміцнення тісних відносин взаємозв'язку і співробітництва з іншими країнами та державами приведе до:

· зростання іміджу області;

· підвищення соціального оптимізму й патріотизму жителів регіону;

· покращення інвестиційної привабливості регіону, отже, збільшенню обсягу інвестиційних вкладень в економіку і добробуту населення;

· залучення висококваліфікованих кадрів з інших регіонів, збереження і нарощування власного інтелектуального потенціалу;

· створення сприятливих умов для розвитку підприємництва й малого бізнесу, розширення сфери послуг;

· зростання конкурентоспроможності місцевої продукції;

· підвищення й зміцнення позитивних факторів, що формують суспільну думку про регіон;

· посилення ролі соціальної системи в розвитку економічного потенціалу регіону.

Для належного розвитку та управління інвестиційною діяльністю пропонуємо створити Агентство із залучення іноземних інвестицій та розвитку сільських територій (рис. 3.21).

Зазначене агентство також надаватиме послуги органам влади, а саме:

· допомогу у підготовці презентацій інвестиційних проектів;

· проведення інвестиційних форумів та конференцій;

· видання іміджевої мультимедійної та друкованої продукції;

· створення бази даних інвестиційних проектів у Миколаївській області;

· консультації з питань залучення іноземних інвестицій;

· організація навчальних турів, семінарів з питань інвестиційної діяльності та розвитку зовнішньоекономічних зв'язків.

Основною метою управління інвестиційною діяльністю є досягнення найефективнішої реалізації інвестиційної стратегії. Процес управління інвестиційною діяльністю сільських територій включає реалізацію наступних завдань (рис. 3.22):

- дослідження зовнішнього інвестиційного середовища і прогнозування майбутньої кон'юнктури інвестиційного ринку. Реалізація цього завдання передбачає виконання таких етапів: дослідження правового середовища інвестиційної діяльності в цілому, проведення аналізу поточної кон'юнктури інвестиційного ринку, складання прогнозу кон'юнктури інвестиційного ринку в розрізі окремих його сегментів;

Рис. 3.21 Основні завдання Агентства із залучення іноземних інвестицій та розвитку сільських територій (розроблено автором)

- розроблення стратегічних напрямів інвестиційної діяльності сільських територій. Виходячи із загальної стратегії економічного розвитку місцевості та очікуваної кон'юнктури інвестиційного ринку, формують систему цілей та основні напрями інвестиційної діяльності на довгостроковий період, визначають пріоритетні завдання на найближчу перспективу;

- пошук та оцінка інвестиційної привабливості проектів і добір найефективніших із них, що охоплює вивчення поточних пропозицій на інвестиційному ринку і добір проектів, що найкраще відповідають інвестиційній стратегії сільської місцевості. За кожним варіантом інвестицій визначається рівень прибутковості та інші показники економічної ефективності, ступінь ризику і здійснюється їх ранжування згідно з їхньою ефективністю;

- розроблення стратегії формування інвестиційних ресурсів сільських територій, що передбачає вирішення таких питань: прогнозування загальної потреби в фінансових коштах, необхідних для реалізації інвестиційної стратегії місцевості; визначення можливостей формування інвестиційних ресурсів за рахунок власних джерел (прибутку, амортизаційних відрахувань, коштів від реалізації вибулого майна тощо) і необхідності залучення зовнішніх джерел коштів; формування оптимальної структури джерел інвестиційних ресурсів;

- оцінка інвестиційних якостей фінансових інструментів та відбір найефективніших з них, а саме: систематизація інструментів фінансового ринку (цінних паперів) як потенційних об'єктів інвестування; визначення окремих їхніх інвестиційних характеристик; проведення розрахунків їхньої реальної ринкової вартості, визначення ступеня ризику, яким вони були обтяжені;

- формування інвестиційного портфеля та його оцінка за показниками прибутковості, ліквідності й ризику. Цей процес складається з проектів фінансових та реальних інвестицій, включає три етапи. На першому етапі здійснюється оптимізація пропорцій між реальними та фінансовими інвестиціями; на другому - обираються найпривабливіші з них за показниками економічної ефективності та прийнятним рівнем ризику; на третьому - оцінюється ліквідність портфеля (спроможність забезпечити підприємству платоспроможність);

- поточне планування й оперативне управління реалізацією окремих інвестиційних проектів. Розробляються, обґрунтовуються та коригуються бюджети та календарні плани здійснення інвестицій;

- організація моніторингу реалізації окремих інвестиційних програм та проектів. Інвестиційна програма забезпечує підприємству високі темпи економічного зростання (економічний вплив) та, у випадку реальних інвестицій, створення додаткових робочих місць (соціальний вплив). Одночасно вона є досить капіталомісткою, ризиковою і трудомісткою в управлінні, що вимагає високого рівня вимог до якості її формування, ретельності добору кожного інвестиційного проекту, що включається до неї;

- підготовка рішень щодо своєчасного виходу з неефективних інвестиційних проектів, необхідність прийняття яких обумовлена мінливістю кон'юнктури інвестиційного ринку і фінансового стану сільських територій, помилками, допущеними при формуванні інвестиційного портфеля, та дією інших чинників, що може знизити ефективність схвалених раніше інвестиційних рішень. Саме тому проводиться коригування програми.



Рис. 3.22 Основні завдання процесу управління інвестиційною діяльністю

Однією з найперспективнішою форм зовнішньоекономічної діяльності в сільській місцевості є створення спільних підприємств, тобто підприємств, що базуються на спільному капіталі суб'єктів господарської діяльності України або іноземних, спільному управлінні та розподілі результатів і ризиків.

Створення спільних підприємств в Україні сьогодні є актуальним та позитивним, оскільки такі підприємства забезпечують значні інвестиції та нові технології управління, стимулюють процес виробництва конкурентоспроможної продукції, полегшують її вихід на міжнародні ринки.

Потенційні переваги та недоліки залучення іноземного капіталу у формі створення спільних підприємств полягають у наступному (табл. 3.7).

Таблиця 3.7 Переваги та недоліки створення спільних підприємств

Практично-прагматичні вигоди для країн	Переваги вигод	Недоліки вигод
Об'єднання збутових каналів	Збільшення обсягів реалізації, зниження витрат на рекламні послуги	Низький рівень інформованості, що заважає прийняттю правильних рішень
Об'єднання виробничих можливостей, технологічних процесів	Виробництво високоякісної та конкурентоспроможної продукції	Проблеми митного оформлення ввезення на територію України обладнання та устаткування
Поєднання спільних зусиль щодо проведення науково-дослідних робіт	Інноваційний розвиток регіону, країни в цілому	Недостатність ліквідних активів для швидкого впровадження новизни
Обмін досвідом здійснення управлінських функцій	Збільшення рівня виробітку, підвищення зацікавленості працівників у кінцевому результаті	Відсутність кваліфікаційних працівників для досягнення поставлених завдань
Утворення єдиної ресурсної ніші	Покращення умов постачання на більш вигідних умовах, із меншими фінансовими витратами	Нестабільність цін на матеріальні ресурси
Об'єднання інвестиційних ресурсів	Розподіл ризиків у разі можливих втрат	Відсутність механізму реалізації податкової , інвестиційної та кредитної політики, високий ступінь відповідальності національних інвесторів перед іноземними і навпаки

Проаналізуємо досвід функціонування спільних підприємств в аграрному секторі України, зокрема ефективність функціонування спільних підприємств на прикладі українсько-американського СП «Білосвіт-Умань», яке займається переробкою молока [30]. Основна мета діяльності підприємства - отримання прибутку шляхом здійснення господарської діяльності із заготівлі, переробки молока та виробництва молочної продукції, а також її реалізації на внутрішніх і зовнішніх ринках.

Пріоритетними напрямами діяльності підприємства є:

· переробка та виробництво молочної продукції;

· торговельна діяльність у сфері оптової, роздрібної торгівлі та громадського харчування;

· виробництво, переробка і реалізація сільськогосподарської продукції та продукції тваринництва;

· експорт молочної продукції та закупівля обладнання.

Вибір Уманського молокозаводу для інвестування зумовлений низкою обставин, основними з яких є вигідне територіальне розташування, можливість підприємства забезпечити сировиною та доступ для основних ринків збуту.

Саме діяльність спільного підприємства є прикладом того, як цільові іноземні інвестиції разом із досконалою системою управління підприємством та якістю продукції сприяли входження до групи лідерів молочного ринку України. Результати роботи СП «Білосвіт-Умань» підтверджують доцільність створення спільних підприємств з іноземними інвестиціями і в Миколаївській області.

Функціонування спільних підприємств саме на селі сприятиме розвитку соціальної сфери сільського життя, збільшенню робочих місць, покращення рівня життя селян. Співпрацюючи з іноземними партнерами, у вітчизняних виробників є можливість перейняти досвід роботи, ефективного ведення і планування господарської діяльності.

3.7 Подальший розвиток сільського зеленого туризму

Українське село має багату історико-архітектурну спадщину, культуру, самобутній побут, самою природою даровані мальовничі ландшафти; наділене багатими лікувально-рекреаційними ресурсами. Разом з тим гострою проблемою для багатьох сіл є брак робочих місць, зростаючий надлишок робочої сили, вивільнюваної із сільськогосподарського виробництва. Враховуючи відсутність потрібних капіталовкладень на створення нових робочих місць, більше уваги варто приділяти галузям, які не потребують для свого розвитку великих коштів. До таких відноситься і сільський зелений туризм, який давно практикується в Україні. Адже в селах, які мають відповідну рекреаційну базу, завжди було багато відпочиваючого міського населення. Найпопулярнішими для відпочинку є села біля морів, річок та гірські.

Сьогодні в області формується розуміння сільського зеленого туризму як специфічної форми відпочинку на селі з широкою можливістю використання природного, матеріального і культурного потенціалу регіону. Сільський зелений туризм у більшості країн розглядається як невід'ємна складова комплексного соціально-економічного розвитку села та один із засобів вирішення багатьох сільських проблем.

Ураховуючи специфіку дослідження проаналізуємо досвід розвитку сільського зеленого туризму провідних країн Європи (дод. Ж).

Історія розвитку сільського туризму в Польщі сягає багатих традицій сільського відпочинку першої половини XIX ст. Першими відпочивальниками були багаті городяни, які вважали відпочинок у селі вимогою їхнього соціального статусу. Згодом цей вид відпочинку став популярним серед нової категорії туристів - міського робітничого класу, який вирушав у село, щоб провести там відпустку.

У Польщі виділяють три стадії процесу розвитку агротуризму:

- початок 90-х рр. XIX ст. - оренда житлових кімнат із низьким рівнем комфортабельності;

- кінець 90-х рр. XIX ст. - 2003 р. - покращення комфортабельності, розширення переліку послуг, які надаються;

- з 2003 р. - поліпшення якості послуг, динамічне збільшення кількості агротуристичних ферм.

Сьогодні у країні налічується понад 15 тис. господарств, які займаються сільським і агротуризмом, із них - 8 790 агрооселі [42].

Ідею розвитку сільського туризму далеко не відразу сприйняли як виробники послуг сільського туризму, так і їх споживачі. Сільські жителі спочатку поставилися до цього дуже насторожено. Переконати їх розвивати сільський туризм зміг головний аргумент - економічна вигода.

Чистий дохід навіть від середнього господарства становить близько 200 євро на місяць. Господар, який має бажання займатися сільським туризмом, реєструється в органах місцевого самоврядування. Ліцензувати діяльність не потрібно. Такі господарства не платять податки на цей вид туризму, якщо вони надають гостям не більше ніж п'ять кімнат. Ціни на послуги регулює головний експерт якості - ринок, тому вони можуть змінюватися залежно від конкурентоспроможності та інших факторів. Тому вони дуже диференційовані - можна знайти чудове проживання за 30-35 злотих (10-12 дол.) на добу без харчування.

У цій сфері діяльності існує сертифікація. Якщо господарі хочуть, щоб садибі присвоїли відповідну категорію, вони подають заявку до загальнопольської готельної організації, до них приїжджають два інспектори, оцінюють рівень комфорту і «присвоюють сонце». Максимальна кількість «присвоєння сонць» - три, але для цього потрібно відповідати певним стандартам, наприклад, мати лазню, альтанку, прокат велосипедів, розваги для дітей тощо. Категорія дійсна протягом двох років. Якщо якість знижується, за повторного інспектування можна позбутися одного або всіх «сонць».

У Польщі існує кілька організацій, які об'єднують і допомагають тим, хто володіє нічліжною базою в сільській місцевості. Однією з них є Польська федерація сільського туризму - Гостинні ферми. Ця організація також здійснює класифікацію об'єктів агротуризму. Крім того, польські фермери мають підтримку від програм Європейського Союзу та отримують платежі за різні інвестиції, пов'язані зі сільським туризмом.

У Німеччині сільський туризм розглядається в рамках так званої концепції сталого розвитку сільської місцевості і керується міністерством сільського господарства. На початковому етапі розвитку цей вид туризм означав проведення літніх відпусток жителями міст у селі і був відомий як «літня свіжість». Попит на таку діяльність не був дуже високим, але поступово ставав усе популярнішим серед сімей з дітьми. У цей час фактично не існувало організацій, які б цілеспрямовано спряли розвитку сільського туризму, тому власники фермерських господарств самостійно займалися рекламою і пошуком відпочиваючих.

У другій половині ХХ століття відбувається розквіт сільського туризму і зростання попиту на його послуги. Це пояснюється тим, що після війни відпочинок за кордоном став для німців занадто дорогим і вони звернули увагу на свої власні туристичні ресурси [74].

Найбільшим попитом сільський туризм користувався у 60-ті роки. З'явилася низка організацій, які популяризували та рекламували відпочинок на селі. Виходили з друку каталоги агроосель, що були дуже зручними для потенційних клієнтів. У цей період сільський туризм характеризувався в основному можливістю дешево відпочити з не дуже високим рівнем послуг та відсутністю розваг. Ця тенденція поступово змінювалася і сільський туризм у Німеччині почав набувати нових ознак - правильної комбінації туристичного і сільськогосподарського елементу.

Розвиток сільського туризму у другій половині ХХ століття характеризувався збільшенням організаційної активності у цій сфері. У 2001 році з'являється одна з найвідоміших організацій сільського туризму - Асоціація «Відпочинок на фермі». Вона розпочала активно займатися рекламою сільського туризму, зокрема у Баварії, тож її діяльність дала відчутні результати.

У цей період сільський туризм отримав потужну підтримку держави. У рамках державної програми розвитку маркетингової концепції сільського туризму почали діяти проекти пільгового кредитування для власників агроосель. Споживачі очікували вже більше комфорту і вимагали професійнішого продукту. Сільський туризм починає варіювати у різноманітних формах - від відпочинку у старих фермерських господарствах, дещо стилізованих під старовину, до проведення відпустки в сучасних, обладнаних за останнім словом техніки, будинках [1].

Найпопулярнішими для відпочинку зараз є не кімнати у сільських будинках, а окремі будиночки (бунгало), де гості живуть окремо від господарів. З'являються нові послуги і форми сільського туризму, наприклад відпочинок для дітей, які приїжджають без батьків, або окремі будиночки і послуги для інвалідів, тобто пропозиція сільського туризму.

Поширенню і популяризації сільського туризму суттєво сприяв розвиток Інтернету: саме через нього майже половина потенційних туристів у Німеччині отримує інформацію про відпочинок і замовляє місця. Існує багато фірм і організацій, що рекламують сільський туризм через Інтернет, тобто без мережі офісів.

Слід зазначити, що галузь сільського туризму зараз відчуває певне падіння попиту і застій, що пов'язано із загальною економічною ситуацією в країні. Статистика кількості відпочиваючих і прибутку наразі майже не змінюється, а в окремих регіонах знижується, хоча для дуже багатьох фермерів (особливо у місцях з привабливою природою) сільський туризм залишається головним джерелом прибутку [46].

Німеччина має давні традиції сільського туризму і тому існує багато організацій, які займаються підтримкою і розвитком цього виду відпочинку на всіх рівнях. На державному рівні за розвиток сільського туризму, як і усього туризму загалом, відповідає Міністерство навколишнього середовища, охорони природи і ядерної безпеки, а також Міністерство економіки. Останнє займається питаннями туризму значно активніше, і в окремих регіонах (землях), наприклад у Баварії, навіть створює спеціальні туристичні організації - підприємства, підтримувані міністерством, які є офіційними промоутерами туризму всіх видів у цій конкретній землі.

Державна підтримка надається на регіональному (землі Німеччині), локальному (райони земель), а також сублокальному (кожний район поділяється на маленькі адміністративні частини навколо конкретних сіл) рівнях. Зокрема, сільським туризмом значно більше опікуються державні органи сільського господарства. Це відбувається тому, що суб'єктами такого туризму є фермери, основна діяльність яких полягає у сільськогосподарському виробництві [56].

На регіональному рівні діють дослідні інститути, які займаються дослідженням стану, перспектив і ринку сільського туризму в землях. На локальному - у кожному районі діють інформаційні центри туризму при районних адміністраціях, які надають інформацію про туризм у районі, присвячуючи багато уваги і сільського туризму. Вони видають каталоги та інші інформаційні матеріали, розміщують інформацію про сільський туризм і власників агроосель на своїх офіційних WEB-сторінках.

Дуже важливою організацією для фермерів, які пропонують сільський туризм, є Відділ домашнього господарства у сільськогосподарській службі району. Цей відділ фактично є державним центром розвитку сільського туризму на локальному рівні. Він же є інформаційним та консультаційним центром для потенційних та діючих власників агроосель, а також освітнім центром (постійно проводить тренінги для фермерів, навчає, як приймати туристів, організовувати діяльність тощо). Через ці відділи домашнього господарства відбувається також державна підтримка фермерів (наприклад, видача пільгових кредитів). Більшість діячів сільського туризму вважають, що саме ця організація є однією із найбільш дієвих і потрібних у цій сфері.

У Німеччині взагалі не існує закону про сільський туризм, тобто ця діяльність є настільки визначеною і сформованою, що виникає мало суперечливих запитань у цій галузі. Законодавчі акти зосереджені тільки на окремих аспектах регулювання діяльності цього типу (підприємницька чи підсобне господарство), регулювання забудови, харчової і гігієнічної безпеки.

Сільський туризм Франції представляє Національна організація будинків відпочинку і зеленого туризму (Maison des Gites de France et du Tourisme Vert). Ця організація пропонує агрооселі на будь-який смак і вид відпочинку, сертифіковані за високими національними стандартами сервісу.

Оселі аграрних районів розрізняються не лише за зірковістю (від простих сільських будиночків до вілл і приватних історичних замків (chateaux), а й за етногеографічною ознакою: оселі Шампані, Провансу, Гасконі, Нормандії, Савойї мають свій особливий шарм, якого не знайдеш у жодній іншій провінції чи регіоні Європи [1].

У Франції розроблена спеціальна програма дитячого відпочинку в сільській місцевості протягом шкільних канікул. Діти від 3 до 13 років запрошуються для проживання у сім'ї, піклування про свійських тварин (ягнят, поросят, кроликів), активних ігор на природі зі своїми сільськими ровесниками, цікавих походів і пригод. Також у селі діти мають змогу вивчати народні танці і художні промисли, фольклор краю, іноземні мови.

У країні паралельно реалізуються різні концепції агротуризму: приморські агрооселі, кінні ферми, винні агросадиби, гірськолижні шале. Крім того, з метою популяризації агроекотуризму в національних природних парках Франції створено мережу так званих «панда-отельчиків» (Panda-Gоtes), які сертифіковані WWF і відповідають таким трьом вимогам:

· «вписуються» у природний ландшафт і мають помірний рівень сервісу;

· дотримуються умов захисту навколишнього природного середовища;

· пропонують гостям програми екотуристичного супроводу, оренду біноклів, топокарти з нанесеними екотуристичними маршрутами тощо.

У 1967 р. урядом Франції прийнято план спільного
розвитку сільської місцевості й туризму в Аквітанії за фінансової підтримки приватного сектору та координації урядової комісії. За цим планом прибережний район розділявся на 16 секторів, з яких дев'ять були обладнані пляжами, зонами відпочинку на озерах і місцями розміщення для водних видів спорту. Решта передбачали збереження ландшафту та дикої природи.

Надзвичайно великою популярністю серед французів та іноземних туристів користуються відпочинкові програми проживання в замках, розташованих посеред мальовничих агроландшафтів рівнинної та передгірної Франції. Такі родові замки-помістя пропонують туристам від одної-кількох гостьових кімнат до апартаментів із витончено-аристократичним сервісом.

Нагляд за функціонуванням помешкань для туристів здійснює Міністерство сільського господарства і Міністерство туризму. Існує Державна федерація гостинних помешкань і Організація гостинних кімнат. Окремо функціонує мережа господарств «Вітаємо в господарстві», знак якості якої визнає Постійне об'єднання будинків селянина (L'APCA), створено Карту сільських помешкань і Обладнання сільського туризму.

В Іспанії зовнішній потік агротуристов зрівнявся з внутрішнім завдяки дотриманню вимог якості обслуговування, що контролюється асоціаціями господарів агросадиб, та налагодженості мережі інформаційної підтримки сільського туризму. Класифікація сільських садиб виділяє три групи: сільський готель (HR - hotel rural), замок, історичний маєток (CA - Castillo), сільський будинок (CR - casa rural). Також існує категоризація сільських готелів за системою «INNS OF SPAIN », згідно з якою їм присвоюється від 1 до 4 тюльпанів [80].

В Італії з метою розвитку сфери туризму і готельної індустрії 1983 року прийнято основний закон щодо розвитку і вдосконалення туризму, який визначив органи управління туризмом на регіональному рівні і порядок їх функціонування. У 90-ті роки ХХ століття завдяки пільговому режиму оподаткування для сільськогосподарського підприємництва в Італії з'явилися престижні котеджі і пансіони не нижче 3-зіркового рівня. Зростає зацікавленість до перебування в монастирях, біля яких виникають спеціальні готелі. Наприклад, готель одного монастиря поблизу Сієни, котрий обслуговується черницями-августинками.

Австрія має імідж країни з відпочинком на чистому повітрі і гостинності, де високого рівня досяг міжнародний і внутрішній туризм. Природа, архітектура та екологічно чисті продукти приваблюють прихильників сільського туризму. У цій країні інфраструктура туризму сформувалася ще в 1960-х роках, а селяни, які займаються прийомом гостей, мають пільги з оподаткування. Австрійський туризм об'єднує малі та середні сімейні ферми, що відповідають певним вимогам (наявність душу, балкону, достатньої житлової площі, загального приміщення для спілкування).

Відповідно до австрійської конституції туризм перебуває у віданні провінцій, які разом з обмеженим впливом федерального уряду формують основні напрями політики його розвитку. На політику туризму впливають і рішення Австрійського туристичного конгресу.

Сільський туризм у Росії - достатньо новий напрям розвитку туризму. Зараз такий вид відпочинку поки що не має серед росіян такої широкої популярності, як за кордоном. Цей вид відпочинку активно розвивається на Алтаї, у Калінінградській та Ленінградській областях і Краснодарському краї. Спеціалісти туристичного бізнесу передбачають інтенсивний розвиток сільського туризму, для якого Росія має величезні ресурси (http://tourlib.net/statti_ukr/kucenko4.htm)

Постійно збільшується популярність сільського туризму на Алтаї. З 1998 року жителі та гості цієї гірської республіки приїжджають сюди під час відпусток насолодитися спокійним і розміреним сільським життям. Місцеві жителі проводять для туристів екскурсії на водоспади, у печери, до озер. Пропонують навчитися їздити верхи, доїти корову, косити сіно, збивати масло, прясти пряжу і ще багатьом речам, життя в селі без яких неможливе. Також гостям пропонують екскурсійне обслуговування для ознайомлення з культурою, традиціями і побутом корінних народів, страви місцевої кухні.

Для населення «Золотого шляху Росії» між Москвою і Санкт-Петербургом сільський туризм скоро стане справжнім порятунком. Тут його планують розвивати на базі великої кількості покинутих і зруйнованих сіл цієї території шляхом створення гостьових комплексів - етнографічних сіл. В Ярославській області вже є цілі села, де всі бажаючі можуть отримати майстер-класи з народних промислів.

Ідея розвитку сільського туризму в Білорусії сподобалась усім. Для жителів сіл це додатковий заробіток і можливість покращити своє житло, для місцевої влади і регіону в цілому - надходження додаткових засобів, розвиток інфраструктури, створення нових робочих місць, для країни загалом - можливість розвитку туризму за межами міст, де повністю відсутні готелі, нівелювання протиставлень між містом і селом. А для туристів це можливість недорогого відпочинку в екологічно чистому середовищі [46].

Більше як 50 білоруських сільських садиб уже приймають туристів. Садиби дуже різні - старовинні, сучасні, комфортні та аскетичні. Є садиби-котеджі, які готові задовольнити смаки найвибагливіших туристів; садиби на базі селянських хат, де поступово покращують умови проживання і пристосовують до нової діяльності; дачі, літні будинки відпочинку в селах.

Громадське об'єднання «Агро- і екотуризм» - некомерційна організація, метою якого є підтримка діяльності мешканців сільської місцевості, котрі хочуть займатися чи займають сільським туризмом. Її членами є близько 300 осіб, які освоюють нову професію і організували в садибах B&B сервіс.

Головними джерелами фінансування організації є членські внески, гранти, добровільні пожертви та донорська допомога. Саме завдяки цим коштам організації можуть активно працювати.

До основних завдань організації відносяться:

· пропаганда ідей сільського та екологічного туризму серед населення, створення «моди» на відпочинок на селі;

· робота із законодавчою базою Білорусі (розроблення системи, зручної для надання послуг проживання та інших послуг у сільській місцевості, отримання державної підтримки та податкових пільг господарями агроосель);

· навчання бажаючих займатися сільським туризмом (семінари, тренінги, зустрічі з експертами);

· «інвентаризація» всіх ресурсів сільського туризму, які є в країні та проведення сертифікації об'єктів сільського туризму;

· реклама, просування послуг сільського туризму на туристичному ринку Білорусії та за її межами.

Сільський зелений туризм й надалі активно розвивається, впроваджуючи нові програми розвитку та підтримки сільських територій Білорусії.

В Україні, базуючись на польському досвіді, також діє система екологічної сертифікації та добровільної категоризації «Зелена садиба», яка розроблена всеукраїнською Спілкою сприяння розвитку сільського зеленого туризму. Схема сертифікації побудована на принципах зменшення шкідливого впливу агротуристичного об'єкта на екологію, підтримка народних традицій та ремесел, місцевої економіки, розвиток екологічно сприятливих видів розваг і відпочинку.

На підставі вивчення досвіду різних країн можна виділити напрями та перспективи розвитку сільського зеленого туризму в Україні при вдосконаленні його законодавчого регулювання (табл. 3.8).

Таблиця 3.8 Напрями та перспективи розвитку сільського зеленого туризму в Україні та Миколаївській області з урахуванням світового досвіду*

Країна з подібним досвідом	Напрям розвитку сільського зеленого туризму в Україні
Італія, Іспанія	Розвиток агротуристичного бізнесу пов'язаний з курортним, спеціалізація на гастрономічних та дегустаційних турах. Виникнення спеціальних готелів у сільський місцевості біля монастирів
Австрія	Зайнятість гостей у зборі трав, вигоні худоби
Польща	Федерація сільського туризму - Гостинні ферми, яка допомагає тим, хто володіє нічліжною базою в сільській місцевості
Росія	Створення гостьових комплексів - етнографічних сіл
Білорусія	Створення об'єднання «Агро- і екотуризм», метою якого є підтримка діяльності мешканців сільської місцевості, котрі хочуть займатися сільським туризмом
Німеччина	Відкриття будиночків, де гості живуть окремо від господарів
Франція	Національна організація будинків відпочинку і зеленого туризму, яка пропонує агрооселі на будь-який смак і вид відпочинку. Програма дитячого відпочинку в сільській місцевості впродовж шкільних канікул. Створення мережі так званих «панда-отельчиків» з метою популяризації агроекотуризму. Відкриття агросадиб, кінних ферм, винних агросадиб, рибальських будинків

* Джерело: власні дослідження

Сьогодні основними проблемами розвитку сільського зеленого туризму для іноземних туристів є: незнання мови; низький рівень якості та комфорту, що необхідні для задоволення потреб як вітчизняних, так й іноземних туристів; погане сполучення (дороги в сільській місцевості перебувають у надзвичайно занедбаному стані); низький рівень надання послуг; нестача цілісних туристичних пропозицій, що містять продукти, орієнтовані на новий тип туриста; низький рівень маркетингу; недостатня поінформованість туристів про готелі та інші заклади відпочинку, а також відчутний податковий тягар для об'єктів туристичної діяльності.

Незважаючи на зазначені проблеми, у Миколаївській області існують всі необхідні умови для подальшого перспективного розвитку сільського зеленого туризму. З цією метою необхідно визначити роль і місце державних інституцій, зокрема Міністерства аграрної політики та продовольства України, у створенні сприятливого правового середовища для діяльності сільського населення, навчання власників особистих селянських господарств, надання на умовах конкурсу проектів через програму «Власний будинок» довгострокових пільгових кредитів для створення біфункціонального житла, сприяння в залученні інвестицій для перебудови інфраструктури в селі і тому подібне.

Виходячи з цього, центральний орган виконавчої влади у сфері туризму піклуватиметься про питання популяризації відпочинку в українському селі, розробкою туристичних програм і маршрутів, здійсненням регуляторної політики щодо суб'єктів туристичної діяльності, які надають готельні послуги, екскурсійне обслуговування в сільській місцевості тощо. Одним з елементів механізму розвитку і функціонування сільського зеленого туризму мають бути надані повноваження (компетенції) Союзу сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні зі створення добровільної системи категоризації місць розміщення (якості послуг), а також здійснення контролю за дотримання цих норм господарями.

Ураховуючи специфіку дослідження, пропонуємо розроблений нами інноваційний проект «Роль зеленого туризму в ефективному розвитку сільських територій Миколаївської області», метою якого є розроблення наукових та практичних рекомендацій щодо розвитку зеленого туризму та визначення його ролі у належному функціонуванні сільських територій області (дод. З).

Для розроблення стратегічних напрямів розвитку сфери рекреації і туризму в сільських територіях Миколаївщини проведено SWOT-аналіз, на основі якого виявлено шляхи впровадження стратегічних заходів (табл. 3.9).

Таблиця 3.9 SWOT-аналіз розвитку сфери рекреації і туризму сільських територій Миколаївської області*

ПЕРЕВАГА	НЕДОЛІК
Географічне та геополітичне розташування	Недосконалі умови прибуття та пересування (неякісне транспортне забезпечення, стан доріг)
Історична національно-етнографічна особливість регіону	Не розроблені програми просування національно-етнографічної спадщини регіону
Існування досвіду прийому відвідувачів	Відсутність стійких інвестицій у сферу рекреації
Наявність природних рекреаційних ресурсів	Занедбаність пам'яток історії, архітектури та культури
Наявність пам'яток, історична спадщина міст і сіл, збереженість культури та народних ремесел	Нерівномірність розміщення закладів інфраструктури в територіально-адміністративному розрізі
Наявність виходу до Чорного моря	Політичні негаразди в державі
Політична стабільність регіону, відсутність міжнаціональних та міжрелігійних конфліктів	Відсутність інформації про область, недостатність туристичних карт, довідників, рекламної продукції
Визнання на рекреаційно-туристичних ринках, у т.ч. міжнародних (Росія, Молдова, Білорусія, Латвія, Румунія), відносно позитивний імідж регіону	Відсутність наукового обґрунтування стимулювання процесів розвитку рекреаційно-туристичної сфери, недостатність коштів для проведення маркетингових досліджень та реклами області
Значний науковий потенціал, підготовка спеціалізованих кадрів навчальними закладами	Невисокий рівень якості обслуговування
Чисте навколишнє середовище, порівняно невисоке забруднення внаслідок аварії на ЧАЕС	Відсутність гарантій якості послуг, нестача кваліфікованих спеціалізованих кадрів
Розвинута транспортна мережа	Не чітко розроблена концепція розвитку туризму в області
Зростання якості та асортименту рекреаційно-туристичних послуг, тенденції до нарощування обсягу наданих послуг	Недостатня кількість розроблених та впроваджених туристичних маршрутів
Визнання рекреаційно-туристичної сфери одним із пріоритетних напрямів розвитку сільських територій	Недосконалість законодавчої та нормативно-правової бази в галузі рекреації, неналежний стан туристичних маршрутів

* Джерело: власні дослідження

Таким чином, взявши за основу SWOT-аналіз Миколаївської області в контексті розвитку сфери рекреації і туризму, реальні переваги та недоліки можна визначити основні напрями стратегії розвитку сфери рекреації і туризму, які передбачають:

· правове та організаційне забезпечення сталого розвитку галузі та підвищення її частки в загальному обсязі виробництва продукції та надання послуг у регіоні;

· збільшення доходів до місцевих і центрального бюджетів;

· створення іміджу області в Україні та за кордоном;

· залучення інвестиційного та кредитного капіталу в розвиток туристичної інфраструктури;

· залучення іноземних туристів та громадян України на відпочинок та оздоровлення;

· відновлення та збереження пам'яток регіону, архітектури;

· активізацію підприємництва, розвиток бізнесу у сфері туризму;

· використання економічних, соціальних, оздоровчих та інших функцій туризму для підвищення рівня життя мешканців регіону і створення додаткових робочих місць.

Слід зазначити, що Миколаївщина має свій потенціал для розвитку зеленого туризму. По-перше, це населені пункти Кінбурнської коси, село Парутино, що межує з Національним історико-археологічним заповідником «Ольвія», села в межах Врадіївського, Кривоозерського, Первомайського, Арбузинського, Вознесенського, Доманівського та Братського районів. Можна також прогнозувати перспективність упровадження сільського туризму в селах по берегах рік Кодими і Синюхи, де, наприклад, ще десять років тому можна було побачити працюючим справжній водяний млин. Сільський зелений туризм має перспективу розвитку в багатьох районах Миколаївщини, а саме: Миколаївському - с. Богданівка, Баштанському - с. Піски, Арбузинському та інших.

Березанський і Веселинівський райони відомі в минулому своїми багаточисельними селами німецьких колоністів (для німецьких споживачів цей напрям має особливе значення з початку XIX ст. до 1940-х рр. Саме в цих районах існували німецькі поселення, і в багатьох німців з цими місцями пов'язана сімейна історія), що мають самобутню історію, культуру, побут. Можливо використовувати цей факт для залучення туристів із Німеччини.

Основною гордістю Новобузького району є Палагеївський монастир, який розташований біля ландшафтно-регіонального парку Інгул на березі одноіменної річки. Чимало людей з різних куточків України та світу приїжджає відвідати монастир, який славиться легендами та історичною давниною.

Новобузький район відомий своїми визначними місцями, культурою та спадщиною, приваблюючи цим іноземних туристів. У ньому налічується 159 археологічних пам'яток, 56 - історичних, 7 - монументального мистецтва, 15 - пам'яток архітектури і містобудування.

Так як Новобужжя завжди приваблювало туристів, нами розроблено бізнес-план на відкриття готелю «Інгул» у с. Софіївка Новобузького району Миколаївської області, на побудову якого необхідно капітальних вкладень у розмірі 700 тис. грн (дод. К).

...