Аналіз банківської діяльності

Нормативне значення нормативу Н2 діючих банків не може бути меншим ніж 8%.

Для банків, що розпочинають операційну діяльність, цей норматив має становити:

– протягом перших 12-ти місяців діяльності (з дня отримання ліцензії) -- не менше 15%;

– протягом наступних 12-ти місяців -- не менше 12%;

– надалі -- не менше 8%.

Норматив адекватності основного капіталу (НЗ) установлюється з метою визначення спроможності банку захистити кредиторів і вкладників від непередбачуваних збитків, яких може зазнати банк у процесі своєї діяльності залежно від розміру різних ризиків.

Показник адекватності основного капіталу банку розраховується як відношення основного капіталу до загальних активів банку, зменшених на суму створених відповідних резервів за активними операціями банків.

Для розрахунку нормативу адекватності основного капіталу загальний розмір основного капіталу коригується (зменшується) на суму:

недосформованих резервів під можливі збитки за активними операціями банків, нематеріальних активів за мінусом суми зносу;

капітальних вкладень у нематеріальні активи;

збитків минулих років і збитків минулих років, що очікують затвердження;

збитків поточного року.

Загальні активи банку для розрахунку адекватності основного капіталу включають: готівкові кошти; банківські метали; кошти в Національному банку; казначейські та інші цінні папери, що рефінансуються та емітовані Національним банком; кошти в інших банках; сумнівну заборгованість за нарахованими доходами за міжбанківськими операціями; дебіторську заборгованість за операціями з банками; кредити, що надані центральним і місцевим органам виконавчої влади, суб'єктам господарської діяльності, фізичним особам; дебіторську заборгованість за операціями з клієнтами; транзитний рахунок за операціями з клієнтами; цінні папери в портфелі банку на продаж та на інвестиції; товарно-матеріальні цінності; інші активи банку; суми до з'ясування та транзитні рахунки; операційні та не операційні основні засоби.

Під час розрахунку нормативу адекватності основного капіталу сума загальних активів відповідно зменшується на розрахункову суму резервів за всіма активними операціями банку, на суму неамортизованого дисконту за цінними паперами та зносу основних засобів.

Нормативне значення нормативу НЗ має бути не меншим ніж 4%.

Під час аналізу достатності капіталу насамперед визначається виконання економічних нормативів за трьома показниками, встановленими НБУ.

Додатковими показниками достатності капіталу можуть бути:

К1 -- визначає рівень капіталу в структурі загальних пасивів. Рекомендовані значення -- у межах 0,15--0,20.

К2 -- співвідношення чистого капіталу і загальних активів:

Значення цього показника має бути не меншим 0,04.

К3 -- коефіцієнт достатності капіталу -- показує максимальну суму збитків, за яких капіталу, що залишився (чистий нетто-капітал), вистачить для забезпечення надійності коштів вкладників та інших кредиторів банку. Передбачається, що капітал банку повинен на 25--30 % покривати його зобов'язання.



К4 -- коефіцієнт маневрування -- дає змогу зробити якісну оцінку власного капіталу. Брутто-капітал містить як відвернені (іммобілізовані) власні кошти, так і фактичні залишки нетто-капіталу, які можна використати для кредитування. Якщо значення К4 від'ємне, це свідчить не лише про відсутність власних ресурсів, вкладення яких дає дохід, а й про використання депозитів не за призначенням, оскільки останні покривають власні витрати банку.

Оптимальне значення цього показника -- від 0,5 до 1,0.

К5 -- коефіцієнт достатності капіталу -- характеризує залежність банку від його засновників. Сума коштів, які інвестуються в розвиток установи, повинна удвічі перевищувати внески засновників.

Мінімальне значення цього показника -- 0,15, максимальне -- 0,5.

К6 -- коефіцієнт захищеності капіталу розраховується за формулою:

Коефіцієнт К6 характеризує захищеність власного капіталу від інфляції вкладенням коштів у нерухомість, обладнання та інші матеріальні активи. Однак таке одностороннє використання капітальних ресурсів може призвести до погіршення ліквідності та платоспроможності банку. Слід ураховувати існуючі законодавчі обмеження. Зокрема, банки можуть мати у власності нерухоме майно загальною вартістю не більше 10 % власного статутного капіталу (це обмеження не поширюється на приміщення, в яких розміщуються підрозділи банку, що виконують банківські операції).

Однією з головних проблем планування капіталу банку є вибір значення співвідношення між власним капіталом та зобов'язаннями. З одного боку, чим більше це співвідношення, тим вищий рівень надійності банку. З іншого боку, чим більша частка зобов'язань у загальній сумі ресурсів банку, тим буде вищою прибутковість капіталу. У теорії фінансового аналізу такий ефект називається ефектом фінансового важеля. Це пов'язано з тим, що прибуток, зароблений завдяки використанню всіх ресурсів банку (як власних так і залучених), буде відноситись на суму капіталу.

Отже, під час визначення необхідного розміру капіталу банку, доводиться йти на компроміс, вибираючи між ступенем його надійності з погляду можливості протистояти непередбаченим фінансовим ускладненням і прибутковістю капіталу. Крім того, треба також ураховувати припущений обсяг активів і вимог до розміру капіталу, тобто дотримання нормативу Н1.

2.5 Аналіз статутного капіталу

Найбільшу частку в сумі капіталу комерційного банку становить статутний капітал. Показник статутного капіталу -- один з основних показників розвитку банку.

Статутний капітал являє собою вартість вкладів акціонерів (засновників, учасників) банку, внесених з метою формування його активів для початку чи подальшої банківської діяльності, а також гарантування інтересів вкладників банку.

Розмір статутного капіталу законодавчо не обмежена, але для забезпечення стійкості банків НБУ встановлює мінімальний розмір статутного капіталу (ст. 31 ЗУ «Про банки і банківську діяльність»): для місцевих кооперативних банків - 1 млн. євро; для комерційних банків, які здійснюють свою діяльність на території однієї області - 3 млн. євро; для банків, які здійснюють свою діяльність на території всієї України - 5 млн. євро.

Статутний капітал формується під час створення комерційного банку за рахунок внесків засновників банку і випуску акцій. Розмір статутного капіталу комерційного банку визначається його засновниками, але він не може бути меншим установленого Національним банком України рівня.

Аналіз статутного капіталу починається з оцінки його динаміки, тобто зміни його розміру за кілька років, його частки в загальній сумі власного капіталу комерційного банку, у валюті балансу, в зобов'язаннях банку.

Крім того, в процесі аналізу формування статутного капіталу вивчається структура акціонерного капіталу, і передусім склад акціонерів банку. Для цього використовуються дані аналітичного обліку. При цьому необхідно зауважити, що частка одного акціонера в загальній сумі статутного капіталу не повинна перевищувати 35 %. Цей аналіз дає можливість визначити, яким фізичним та юридичним особам належить більшість голосів на загальних зборах акціонерів. Крім того, на початковому етапі аналізу діяльності банку аналізується оплата статутного капіталу і виявляється ще неоплачена його частина.

Внески до статутних капіталів банків роблять юридичні особи -- акціонери банків тільки за рахунок наявних вільних власних коштів у грошовій формі. У зв'язку з цим у процесі аналізу правильності формування статутного капіталу необхідно перевірити за кожним акціонером банку:

– наявність аудиторських висновків незалежних аудиторських організацій, які підтверджують достовірність балансових даних юридичних осіб -- акціонерів банку про наявність у них вільних власних коштів у грошовій формі для здійснення внесків до статутних капіталів банків в обсягах, передбачених установчими документами, а також оцінити фінансовий стан і платоспроможність акціонерів;

– наявність балансів підприємств -- акціонерів банків та звіту «Про фінансові результати».

Загальну характеристику масштабів діяльності банку дає показник приросту статутного капіталу:

Цей показник дає можливість визначити темпи експансії, тобто розширення діяльності банку й зміцнення його статусу.

Ефективність використання статутного капіталу визначається за допомогою таких показників:

– розмір кредитних вкладень на 1 грн. статутного капіталу;

– розмір прибутку на 1 грн. статутного капіталу;

– розмір прибутку на одну акцію;

– розмір прибутку на одного акціонера;

– термін окупності акціонерного капіталу.

Значення статутного капіталу в діяльності комерційного банку визначається за допомогою таких показників:

– питома вага статутного капіталу в загальній сумі капіталу;

– питома вага статутного капіталу у валюті балансу.

Рівень покриття активів за рахунок акціонерного капіталу характеризується особливим показником -- мультиплікатором капіталу (М):

Капітал банку являє собою гарантійний фонд покриття можливих витрат. З цього випливає, що чим вище числове значення мультиплікатора капіталу, тим істотним є потенційний ризик втрат банку. Для середнього банку мультиплікатор капіталу становить 14--15 %, а для великого банку, фінансового центру -- 20--25 %.

Цей показник можна проаналізувати і в динаміці.

2.6 Аналіз інших складових власного капіталу банку

Резервний капітал банку -- це грошові ресурси, що резервуються банком для забезпечення непередбачених витрат, спеціальних потреб та покриття збитків.

Резервний капітал на відміну від статутного капіталу, формується в процесі подальшої діяльності комерційного банку. Він призначений для:

– покриття збитків комерційного банку за операціями, які він проводить;

– виплати дивідендів за привілейованими акціями, коли для цього недостатньо прибутку.

Наявність резервного капіталу забезпечує фінансову стійкість комерційного банку, що, у свою чергу, позитивно впливає на підвищення його платоспроможності і зменшення вірогідності банкрутства.

Резервний капітал формується в порядку, установленому загаль-ними зборами учасників, засновників (акціонерів). Мінімальний розмір резервного капіталу не може бути меншим 25 % статутного капіталу, а розмір відрахувань -- меншим 5 % чистого прибутку. Коли резервний капітал досягає встановленого розміру, то відрахування до нього припиняються. У разі використання коштів з резервного капіталу відрахування від чистого прибутку на його формування поновлюються.

У процесі аналізу резервного капіталу комерційного банку необхідно:

– перевірити створення резервного капіталу відповідно до чинного законодавства;

– проаналізувати тенденції зростання резервного капіталу;

– проаналізувати причини витрат кожної суми вказаного капіталу (тобто причини, напрямки, заходи).

2.7 Економічна сутність зобов'язань банку. Класифікація залучених та запозичених коштів

У загальній сумі ресурсів, якими володіє комерційний банк, переважають зобов'язання банку. Під зобов'язаннями банку слід розуміти вимоги до активів банківської установи, що зобов'язують її сплатити фіксовану суму коштів у визначений час у майбутньому. У бухгалтерському обліку до зобов'язань включаються кошти на поточних рахунках клієнтів, кредиторська заборгованість, заборгованість за нарахованими процентами та відстрочена дебіторська заборгованість за доходами, але не входять доходи, прибуток та внутрішньобанківські розрахунки.

Оскільки банк -- це установа, яка здійснює операції переважно із залученими коштами, то співвідношення між балансовим капіталом та зобов'язаннями має бути не менше ніж 1:5.

Аналіз зобов'язань банку починають з визначення їх суми за балансом, для цього обчислюють залишки коштів за названими рахунками на підставі балансу банку. На цьому ж етапі аналізу дається характеристика зміни суми зобов'язань банку у динаміці, а також їх структури. Для зручності аналізу зобов'язання банку класифікуються за різноманітними ознаками, тобто залежно від вкладників, за групами клієнтів, від форми власності, від строку і порядку повернення, за ціною ресурсів тощо.



Рис.2.5 Структура зобов'язань банку

Так, за якісним складом зобов'язання «брутто» поділяються на такі групи:

– цінні папери власного боргу;

– субординована заборгованість;

– депозити:

– кошти до запитання клієнтів та коррахунки інших банків;

– строкові депозити;

– депозити та кредити інших банків;

– кредити, отримані від міжнародних фінансових організацій;

– кредиторська заборгованість банку:

– за податками до бюджету;

– позабюджетним фондам;

– працівникам банку;

– інша кредиторська заборгованість.

Цей аналіз дає змогу визначити, з яких секторів економіки, на який строк, у якій формі залучається основна маса коштів.

В економічній літературі зобов'язання поділяють на залучені та запозичені кошти. Залучені кошти -- найбільша частина зобов'язань банку. Це основне джерело формування ресурсів банку, які спрямовуються на проведення активних операцій.

До залучених коштів банку належать залишки коштів на поточ-них, бюджетних рахунках клієнтів, депозитні вклади фізичних та юридичних осіб, вклади до запитання, залишки на пластикових картах, кредиторська заборгованість тощо.

У банківській практиці залучені кошти називають депозитними зобов'язаннями. Класифікацію депозитів показано на рис. 2.6.

Депозит (вклад) -- це зобов'язання банку за тимчасово залученими коштами фізичних і юридичних осіб або цінними паперами за відповідну плату.



Рис. 2.6 Класифікація депозитів

Практично усі клієнтські рахунки в пасиві називаються депозитними. Депозитним може бути будь-який рахунок, відкритий клієнту в банку, на якому зберігаються його грошові кошти. У світовій практиці їх частка у структурі пасивів становить від 60% до 80%. Згідно зі світовою практикою зобов'язання за їх економічним змістом поділяють на такі групи:

– депозити до запитання;

– строкові депозити (включаючи вклади населення та боргові цінні папери);

– міжбанківський кредит;

– кредиторська заборгованість.

Ефективність формування ресурсної бази банку залежить від раціонального поєднання трьох факторів: стабільності (стійкості), вартості та строковості. Розглянемо переваги та недоліки окремих складових ресурсної бази.

До депозитів до запитання (або онкольних депозитів) відносять:

– залишки на поточних рахунках клієнтів;

– кошти місцевих бюджетів та позабюджетних фондів;

– кошти на коррахунках інших банків (рахунках «лоро»);

– кошти в розрахунках (невикористані залишки за акредитивами, лімітованими чековими книжками, кошти замовників на спеціальних рахунках у разі розрахунків за капітальними вкладеннями в цілому за об'єкт);

– вклади населення до запитання.

Витрати на обслуговування поточних рахунків, як правило, найменші. Це найдешевший вид ресурсів. Збільшення його частки в ресурсній базі скорочує процентні витрати і знижує витратність ресурсів у цілому.

Проте зміну залишків депозитів до запитання важко спрогнозувати, і цей вид ресурсів є найнестабільнішим елементом. Висока їх частка значно знижує ліквідність банку. Як свідчить практика, оптимальний рівень депозитів до запитання в ресурсній базі має бути в межах 30%.

Строкові депозити -- це грошові кошти, які розміщуються в банку на суворо обумовлений термін. Вони поділяються на депозити від юридичних та фізичних осіб (вклади населення). Банку вигідно залучати строкові депозити, оскільки вони стабільніші і дають змогу банкові розпоряджатися ними тривалий термін. Незважаючи на зростання процентних витрат, збільшення частки строкових депозитів у загальній сумі зобов'язань є позитивним моментом, адже вони є найстабільнішою частиною ресурсів. Саме вони дають змогу кредитувати на триваліші терміни, але за ними сплачують більш високий процент. У зв'язку з тим, що сьогодні вільних оборотних коштів у підприємств майже немає, у структурі строкових депозитів значну частку становлять вклади населення (депозити фізичних осіб). Витрати на залучення вкладів населення дещо нижчі, тому вони є вирішальним елементом стабільних ресурсів банку.

Міжбанківський кредит береться банком у разі термінової потреби в грошових коштах з метою вкладення у вигідні активні операції та для підтримання ліквідності. У цій групі ресурсів виділяють саме міжбанківські кредити й міжбанківські депозити.

Міжбанківські кредити порівняно з міжбанківськими депозитами є дорожчими і коротшими за термінами залучення. Перевагою цього виду ресурсів є його висока мобільність, основним недоліком -- висока витратність.

Специфічний вид ресурсів -- кредити, отримані від НБУ. Їх джерелом є здебільшого емісія. Надання кредитів Національним банком іноді пов'язане з рефінансуванням, тобто комерційні банки спочатку надають позики своїм клієнтам за рахунок власних коштів, а потім НБУ компенсує (рефінансує) їх комерційному банку. НБУ є кредитором останньої інстанції для банку другого рівня.

До зобов'язань банку належать також кредиторська заборгованість бюджетним та позабюджетним фондам, заборгованість банку за господарськими операціями, заборгованість працівникам банку по заробітній платі та інші пасиви. Цей вид ресурсів є сталими пасивами банку і може бути використаний у крайніх випадках на дуже короткі терміни.

Аналіз зобов'язань банку проводиться в такій послідовності:

1) визначається загальний обсяг зобов'язань банку, їх частка в загальних пасивах і динаміка їх зміни за допомогою стандартних показників (абсолютний приріст, темп зростання та темп приросту);

2) аналізується частка окремих складових ресурсної бази (структура зобов'язань) у динаміці (вертикальний аналіз);

3) аналізуються окремі показники, що характеризують стабільність строкових депозитів, депозитів до запитання та міжбанківських кредитів;

4) визначається ступінь використання залучених та запозичених коштів;

5) контролюється дотримання банком нормативів обов'язкового резервування коштів на коррахунку в НБУ;

6) визначається раціональність формування ресурсної бази банку з позиції витратності та стабільності й намічаються окремі напрямки її оптимізації.

Аналізуючи обсяг зобов'язань банку, важливо дати їх як кількісну, так і якісну оцінку. Збільшення сум зобов'язань банку свідчить про зростання депозитної бази банку. При цьому також необхідно проаналізувати їх якісну структуру.

Чим вища частка зобов'язань перед клієнтами банку (підприємств та організацій) на довгостроковій основі, тим вища стабільна частина ресурсів комерційного банку, що позитивно впливає на його ліквідність і зменшує його залежність від міжбанківських позик.

Проте строкові депозити є дорожчими, що негативно впливає на рентабельність та прибутковість роботи банку, водночас збільшення частки (понад 30%) банківських позик підвищує ризик незбалансованої ліквідності, оскільки посилюється залежність банку від зовнішніх джерел фінансування. Варто зазначити, що через дефіцит вільних коштів у суб'єктів господарювання частка МБК у структурі зобов'язань досягає 40--50%.

Висока частка залишків на рахунках клієнтів знижує стабільність ресурсної бази банку, збільшує потребу у високоліквідних активах, спонукає банк до посилення трансформації частини короткострокових ресурсів у більш довгострокові вкладення і цим загострює проблему ліквідності.

Аналіз окремих видів залучених ресурсів дає змогу конкретизувати способи підвищення ліквідності та прибутковості роботи банку. Розглянемо докладніше систему показників, яка дає змогу проаналізувати депозитну політику банку.

2.8 Аналіз строкових депозитів

Зростання частки строкових депозитів (незважаючи на те, що це дорожчий ресурс) позитивно впливає на ліквідність балансу та сприяє стійкості й надійності ресурсної бази. Аналіз строкових депозитів проводиться за допомогою системи показників:

Оборотність депозитних вкладень. Цей показник відбиває кількість оборотів, що їх здійснюють депозитні вкладення за певний період, і розраховується за формулою:

Тривалість одного обороту депозитних вкладень у днях (або середній термін зберігання вкладених коштів). Для його розрахунку використовується формула:

Цей показник відбиває в динаміці стабільність вкладів, що дуже важливо для оцінки вкладів як ресурсів короткострокового кредитування. Чим більший цей показник, тим стабільніша ресурсна база.

Рівень осідання депозитних вкладень:

Середній термін використання депозитів:

Коефіцієнт нестабільності депозитів:

Цей коефіцієнт характеризує рівень достроково вилучених строкових депозитів. Зниження середнього терміну використання депозитів у поєднанні зі значним коефіцієнтом нестабільності (понад 10 %) свідчить про посилення нестабільності депозитної бази, що негативно впливає на ліквідність банку.

Коефіцієнт використання депозитів:

Цей коефіцієнт показує, який процент від загального обсягу залучених ресурсів розміщений у кредити. Якщо коефіцієнт перевищує 75 % , то це свідчить про ризиковану агресивну кредитну політику банку. Якщо ж він менше 65 % -- про пасивну кредитну політику.

Рівень диверсифікації депозитів:

Рівень диверсифікації депозитів визначається кількістю та часткою великих депозитів, які збільшують ризик втрат і порушення ліквідності в разі дострокового вилучення депозитів. Сума всіх великих депозитів не повинна перевищувати розмір капіталу банку. До великого депозиту належить депозит понад 10 % від розміру власного капіталу банку. Занадто високий рівень диверсифікації депозитів ускладнює управління депозитною базою.

Банки повинні мати свою стратегію підтримання стійкості депозитів. Важливими елементами такої стратегії є підвищення якості обслуговування клієнтів, стабільність процента, щоб клієнти залишались вірними банку в період кризових ситуацій.

Кошти, що залучаються комерційними банками як депозити строком до одного року, можуть у певних економічних межах використовуватися не тільки для видачі короткострокових позик, а й для надання їх на триваліший термін. Для того щоб установити межу, в рамках якої можливе спрямування короткострокових ресурсів на середньо- і довгострокове кредитування, банками розраховується коефіцієнт трансформації короткострокових позик у довгострокові за такою формулою:

де К_т -- коефіцієнт трансформації;

Д₀ -- дебетовий оборот з видач короткострокових позик строком до одного року;

К₀ -- кредитовий оборот з надходжень коштів на депозитні рахунки строком до одного року.

2.9 Аналіз депозитів до запитання

Важливою складовою ресурсної бази банку є залишки коштів на поточних рахунках клієнтів та на коррахунках інших банків, тобто депозити до запитання. Аналіз залишків коштів на рахунках клієнтів з позиції ліквідності балансу здійснюється на основі даних про їх частку в загальній сумі зобов'язань. Значна питома вага депозитів до запитання негативно відбивається на стані ліквідності банку: по-перше, погіршується співвідношення ліквідних активів та зобов'язань до запитання, яке характеризує поточну ліквідність; по-друге, знижується стабільність ресурсної бази банку.

Поліпшення ліквідності може бути досягнуто зміною структури залучених та запозичених коштів (збільшенням питомої ваги строкових депозитів через можливе переоформлення стабільної частини залишків коштів на рахунках до запитання в строкові депозити).

Для аналізу депозитів до запитання використовуються такі самі показники, як і при аналізі строкових депозитів:

Оборотність коштів на поточних рахунках клієнтів. Цей показник відбиває кількість оборотів, які здійснюють онкольні депозити за певний період, і розраховується за формулою:

Тривалість одного обороту онкольних депозитів у днях (або середній термін утримання коштів на поточних рахунках). Для його розрахунку використовується формула:

Чим більший цей показник, тим стабільніша ресурсна база.

Рівень осідання коштів на поточних рахунках:

Коефіцієнт нестабільності депозитів:

Відхилення від середнього залишку на величину коефіцієнта нестабільності визначає мінімальні та максимальні межі стабільного залишку на поточних рахунках. Чим нижчий коефіцієнт нестабільності, тим вищий мінімальний стабільний залишок, який може бути переоформлений на депозитний рахунок. Такі розрахунки потрібно робити, як за всіма залишками на рахунках клієнтів, так і за окремими рахунками з метою визначення стабільних залишків у окремих клієнтів (щоб проводити з ними роботу щодо відкриття депозитних рахунків). Якщо за окремими клієнтами коливання значні, а в загальній сумі рахунків вони невеликі, то ресурсну базу можна вважати стабільною. Якщо підприємство постійно підтримує залишок на поточних рахунках у певних межах, йому можуть надати пільги під час розрахунково-касового обслуговування.

Практика показує, що значна частка коштів, які надходять на поточні рахунки клієнтів банку, залишається без руху протягом тривалого строку. Банки заінтересовані в залученні цих коштів на строкові депозити для зміцнення стабільної депозитної бази. Тому банки за допомогою такої методики можуть допомогти клієнтам у визначенні частки коштів від планового виторгу, що осідає на поточному рахунку, яка без шкоди для підприємства може бути розміщена на строковий депозитний рахунок:

,

де Ч_с.д -- частка коштів від планового виторгу, що може бути розміщена на строковий депозитний рахунок;

З_ср -- середній залишок коштів на поточному рахунку за відповідний період минулого року;

Н_факт -- фактичні надходження на поточний рахунок (фактична реалізація за відповідний період минулого року);

Н_пл -- очікувані надходження на поточний рахунок підприємства (план з реалізації).

Для аналізу розвитку клієнтської бази використовуються такі коефіцієнти:

– коефіцієнт плинності клієнтів;

– коефіцієнт залучення клієнтів;

– коефіцієнт закріплення клієнтів;

– коефіцієнт постійності клієнтів.

Коефіцієнт плинності клієнтів розраховується за такою формулою:

Коефіцієнт постійності клієнтів розраховується за формулою:

К_пост = 1 - К_плин.

Коефіцієнт залучення клієнтів розраховується за формулою:

Коефіцієнт розширення клієнтської бази розраховується за формулою:

У загальній сумі зобов'язань комерційних банків України велика частка належить заощадженням населення. Для оцінки стабільності грошових вкладів населення використовуються такі самі показники, що й для аналізу строкових депозитів. Факторний аналіз величини залишків за вкладами населення може проводитись за допомогою такої факторної моделі:

Залишки на рахунках = Чисельність населення регіону Ч Коефіцієнт охоплення населення ощадною справою Ч Середній залишок на одному рахунку. У свою чергу, коефіцієнт охоплення населення ощадною справою розраховується за формулою: Коефіцієнт охоплення = Кількість ощадних (депозитних) рахунків у банку / Чисельність населення регіону.

Під час аналізу впливу факторів використовується спосіб ланцюгових підстановок.

Для характеристики здатності банку залучати депозити для підтримання своїх кредитних операцій та його можливості давати в кредит ці депозити використовується ще такий показник, як коефіцієнт співвідношення позик та депозитів. Цей коефіцієнт розраховується за такою формулою:



Високе значення цього коефіцієнта традиційно асоціюється з вищим ризиком, оскільки це свідчить про недостатню ліквідність (уразливість від дій кредиторів), негативні економічні умови чи наслідки відпливу депозитів.

Низьке значення цього коефіцієнта показує в кредитуванні неможливість прийняття існуючого ризику.

Багато в чому значення коефіцієнта залежить від ступеня розвитку країни, однак 70--80 % залежить від співвідношення між ліквідністю та дохідністю. Якщо в усій банківській системі цей показник перевищує 100 %, тоді у будь-якій галузі можуть мати місце структурні проблеми, наприклад, під час рефінансування Національним банком торговельних операцій чи у разі стабілізаційного кредитування.

2.10 Аналіз використання міжбанківського кредиту у формуванні ресурсів банку

У сучасних умовах економічного розвитку країни, коли залучення строкових депозитів ускладнюється внаслідок дефіциту власних оборотних коштів підприємств та високих темпів інфляції, зростає значення міжбанківських кредитів під час формування ресурсної бази банків. Основною перевагою цього виду ресурсів є висока мобільність цих коштів, головним недоліком -- їх відносно висока вартість. Все це обумовлює необхідність розроблення методики аналізу цих операцій, яка дала б змогу ефективніше управляти пасив-ними та активними операціями з міжбанківського кредитування.

Розрізняють міжбанківські активні та пасивні кредитні операції: ринок міжбанківських депозитів та ринок міжбанківських кредитів.

Міжбанківський кредит -- це оперативне за способом залучення коштів, але дороге джерело ресурсів банку.

Міжбанківські кредити використовуються: для оперативного регулювання ліквідності балансу банку; для надання кредитів вигідним позичальникам.

Міжбанківський кредит має такі форми:

– міжбанківські позики на основі кредитного договору і на основі генеральної угоди та співробітництва на ринку міжбанківського кредиту;

– платіжний кредит у формі овердрафта за кореспондентським рахунком (оформляється договором про встановлення кореспондентських відносин, або спеціальним договором про овердрафт);

– залишки коштів на кореспондентських рахунках, заброньовані на певний термін під узгоджений банківський процент (оформляється кредитною угодою);

– централізовані кредити, що надходять для підтримання певних галузей народного господарства через комерційні банки. Вони найменш вигідні для комерційного банку, оскільки маржа за ними регулюється НБУ;

– переоблік та перезастава цінних паперів в НБУ;

– централізовані кредити, що розподіляються на аукціонній основі.

Міжбанківські позики аналізуються за їх видами, строками погашення, а також за типами кредитних установ, від яких вони були отримані.

Аналізуючи ступінь залежності комерційного банку від МБК, треба розрахувати відносні показники -- коефіцієнти рефінансування. Необхідно мати на увазі, що відносно високий ступінь залежності комерційних банків від позик, отриманих у інших банків, знижує їх прибутковість, бо депозити клієнтів дешевші банківських кредитів.

Характеристика використання МБК починається з аналізу зміни питомої ваги МБК у загальних зобов'язаннях банку за певний період та в загальному обсязі балансу. Для цього використовуються такі коефіцієнти:

1. Частка МБК від загального обсягу зобов'язань банку:

.

Оптимальне значення цього коефіцієнта має бути 0,25--0,40.

Цей коефіцієнт характеризує ступінь мінімізації ризику стійкості ресурсної бази або її витратності. Значення коефіцієнта 0,25 забезпечує мінімізацію витрат, значення коефіцієнта 0,40 -- мінімізацію ризику стійкості.

2. Частка МБК, отриманих у валюті балансу, тобто в усіх джерелах:

Оптимальне значення даного коефіцієнта має бути 0,2--0,35_.

Додатково може розраховуватись коефіцієнт відношення МБК до статутного фонду:

Значення цього коефіцієнта не повинно бути вище 6 разів, або 600 %.

Висока питома вага МБК, отриманих у банківських ресурсах, свідчить про те, що в банку існують великі резерви підвищення рівня дохідності банківських операцій. Крім того, зростаюча залежність від великих міжбанківських кредитів не може бути охарактеризована позитивно, оскільки диверсифікація ресурсів, що залучаються, зміцнює ліквідність банку, а міжбанківський кредит не сприяє диверсифікації. Рекомендований рівень частки МБК у ресурсній базі банку -- 20--25 %. Аналіз показників залежності діяльності банку від міжбанківських позик здійснюється у динаміці. За їх допомогою можливо визначити резерви підвищення дохідності комерційного банку.

Чим вищі вказані показники, тим більша залежність діяльності банків від міжбанківських позик. Якщо в структурі зобов'язань банку на частину міжбанківського кредиту припадає 50 % і більше, то їх структура вважається ризикованою.

Проте в сучасних умовах, коли залучення строкових депозитів підприємств ускладнено внаслідок високих темпів зростання інфляції, багато банків вимушені збільшувати частку цього виду ресурсів до 50 % і більше.

Аналіз міжбанківських кредитів передбачає порівняння обсягів пасивних операцій із залучення міжбанківських кредитів та активних операцій щодо їх розміщення. Для цього використовується такий коефіцієнт:

Під час аналітичної інтерпретації цього коефіцієнта необхідно враховувати, що перевищення обсягу кредитів наданих над кредитами отриманими вважається позитивним явищем і розцінюється як ефективне розміщення ресурсів.

Рівень надання та отримання міжбанківських кредитів нині не регулюється з боку НБУ. Проте коефіцієнти отриманих та наданих кредитів можуть орієнтовно використовуватись банками для оцінки рівня та масштабів міжбанківського кредитування. До них відносять:

Коефіцієнт отримання МБК (К_{отр МБК}):

де МБК_отр -- загальна сума отриманих банком міжбанківських позик, включаючи депозити;

ЦК -- загальна сума залучених централізованих коштів;

К -- капітал банку.

Орієнтовне значення цього коефіцієнта -- 300 %.

Коефіцієнт надання міжбанківських позик (К_над):

де МБК_надані -- загальна сума наданих комерційним банком міжбанківських позик.

Орієнтовне значення цього коефіцієнта -- 200 %.

Для оцінки обґрунтованості залучення міжбанківських кредитів важливо зіставити вартість залучених коштів на міжбанківському ринку з вартістю розміщених (наданих) міжбанківських кредитів. Якщо кошти мобілізуються за вищою ціною, ніж витрачаються, то таке залучення коштів неефективне. Але якщо ресурси реалізуються за вищою ціною та прискореними термінами, то це забезпечуватиме банку прибуток.

Слід зазначити, що оцінка співвідношення отриманих та наданих міжбанківських кредитів за обсягами та термінами не зовсім коректна, оскільки залучені міжбанківські ресурси можуть використовуватись для кредитування клієнтів, проведення операцій з цінними паперами, валютою тощо. Джерелом надання міжбанківських кредитів можуть бути депозитні та інші операції, а не тільки міжбанківський кредит.

Ефективність залучення міжбанківських кредитів залежить і від форми отриманих міжбанківських кредитних ресурсів, вартості ресурсів і термінів. Аналіз охоплює також визначення вартості окремих видів залучених централізованих кредитів, включаючи кредити з рефінансування та ломбардні кредити НБУ, кредити, що розподіляються на аукціонній основі.

Контроль повернення міжбанківських кредитів здійснюється за допомогою показника, що характеризує частку прострочених міжбанківських кредитів у загальній їх сумі (Ч_{простр.МБК}). В окремих випадках цей коефіцієнт повинен включати також і пролонговані МБК. Розрахунок цього показника здійснюється за формулою:

.

Ефективність використання міжбанківських кредитів можна оцінити за коефіцієнтом дохідності наданих кредитів (Д_МБК) за певний період часу, і розраховується так:

Значення цього показника необхідно зіставити із загальною дохідністю активних операцій:

.

Таке зіставлення буде коректним, якщо сума наданих міжбанківських кредитів буде меншою за суму залучених міжбанківських кредитів. Якщо дохідність міжбанківських кредитів перевищує загальну дохідність активних операцій банку, це вважається позитивним явищем.

Найважливішою проблемою зниження кредитного ризику на міжбанківському ринку є проблема вибору надійного банку-партнера. Сьогодні банки доволі неоднозначно підходять до оцінки кредитного ризику на міжбанківському ринку.

Лімітом кредитування називається загальна сума коштів, яку банк може надати своєму банку-партнеру у вигляді кредиту без забезпечення.

Ефективність лімітування міжбанківського кредиту насамперед залежить від обраної методики аналізу фінансового стану банку-позичальника. Проблема дистанційного фінансового аналізу банків полягає в обмеженості фінансової інформації, яка обумовлена комерційною таємницею, та у відсутності єдиних підходів до методики проведення такого аналізу.

Розрахунок ліміту кредитування здійснюється на базі узагальненої оцінки окремих показників стабільно працюючих іноземних банків, які також використовують у своєму співробітництві з банками лімітну політику. За основу розрахунку беруть величину, яка дорівнює 10 % від власного капіталу банку. Багато українських банків також застосовують такий підхід до розрахунку обмежень стосовно банку-партнера. Але основною проблемою є визначення реальної величини капіталу банку, так званої «точки відліку». На наш погляд, правильним є коригування суми працюючого капіталу на коефіцієнт надійності банку, який враховує комплексну оцінку відповідних коефіцієнтів.

Застосування запропонованої методики аналізу дасть змогу контролювати й оцінювати доцільність та ефективність формування ресурсної бази банку, визначати ступінь його залежності від міжбанківських кредитів, зменшити ризик цих операцій та підвищити ефективність роботи банку.

Для оцінки доцільності залучення міжбанківських кредитів насамперед необхідно зіставити вартість залучених міжбанківських ресурсів і вартість коштів на поточних та інших рахунках, депозитних вкладах, коштів у розрахунках, вартість операцій з цінними паперами.

2.11 Аналіз ефективності формування та використання банківських ресурсів

Для оцінки ефективності використання банком своїх зобов'язань використовуються такі показники:

– ефективність використання платних пасивів;

– ефективність використання сукупних зобов'язань.

Аналіз наведених показників здійснюється у динаміці, а також порівнянням фактичних показників з їх нормативними значеннями. Для розрахунку впливу факторів на показники ефективності використання зобов'язань банку використовується спосіб ланцюгових підстановок.

Ефективність використання платних пасивів банку К_еф.1 визначається за такою формулою:

Як показує практика, норматив використання платних пасивів має становити не менше 90%.

Для оптимальної діяльності комерційного банку необхідне ефективне використання не тільки платних ресурсів, а й усіх сукупних зобов'язань. Ефективність використання сукупних зобов'язань К_еф.2 визначають за такою формулою:

Вважається, що банк ефективно використовує в господарському обороті сукупні зобов'язання, якщо наведений показник буде не менше 75--80%. Відносна вартість (витратність) ресурсів визначається у відсотках і розраховується за формулою:

Ефективність використання міжбанківських кредитів характеризується коефіцієнтом їх дохідності, який розраховується за такою формулою:

Цей показник необхідно зіставити з коефіцієнтом ефективності активів, що приносять дохід, який розраховується так:

Аналіз вказаних показників буде доцільним у тих випадках, коли сума наданих міжбанківських кредитів буде меншою суми отриманих міжбанківських кредитів.

Оптимізація ресурсної бази банку повинна здійснюватись за допомогою прийомів лінійного програмування. При цьому за основу оптимізації беруться такі критерії:

– витратність ресурсів;

– стабільність ресурсів.

Оптимальною буде така структура ресурсів, коли за наявних умов забезпечуватиметься максимальна стабільність ресурсної бази за її мінімальної відносної вартості. Ефективність оптимізації буде досягнута тільки у разі врахування всіх існуючих обмежень на ресурси та можливостей їх залучення.

3. Аналіз активів банку

3.1 Зміст та завдання аналізу активних операцій банку

У діяльності комерційного банку важливим моментом є не тільки формування ресурсів, а й ефективне їх розміщення. Тому одним з основних напрямів аналізу банківської діяльності є аналіз його активних операцій. Він має сприяти підвищенню ефективності управління активами банку.

Насамперед дамо визначення понять «актив» і «активні операції».

Актив -- будь-який об'єкт бухгалтерського обліку, право контролю якого закріплене за банком, який відповідає хоча б одній з таких вимог:

1) дає дохід банківській установі;

2) може бути обмінений на інший об'єкт, котрий, у свою чергу, даватиме дохід банківській установі.

Загальна сума активів -- це сума всіх категорій активів мінус сума всіх контрактивних рахунків типу резервів під можливі збитки від кредитної діяльності та дисконт за придбаними цінними паперами.

Активні операції банків -- фінансові операції з розміщення коштів з метою отримання доходу.

До активних операцій банку належать:

– надання кредитів та позичок;

– придбання цінних паперів;

– вкладення коштів у комерційні проекти;

– лізингові операції;

– факторингові операції;

– операції з векселями;

– інші банківські операції.

Як бачимо, і термін «актив», і термін «активні операції» мають одну економічну природу і тісно між собою пов'язані.

Основні завдання аналізу активних операцій банку передбачають вивчення та оцінку таких питань (рис. 3.1):

Рис. 3.1 Основні напрями аналізу активів банку

Для проведення такого аналізу баланс банку потрібно очистити від статей, які збільшують обороти банку, але не є реальними джерелами та вкладеннями коштів. При цьому загальні активи зменшуються на нараховані та прострочені доходи, витрати майбутніх періодів, розрахунки між філіями та іншими підвідомчими установами банку. З портфелів активів банку за МБК, ОВДП, цінних паперів, кредитного портфеля та дебіторської заборгованості формують нетто-портфелі за вирахуванням резервів, що сформовані до відповідних груп активів. Вартість основних засобів, нематеріальних активів та господарських матеріалів ураховується в чистих активах за мінусом зносу.

Якісний аналіз активів банку передбачає аналіз активів банку за ступенями ризику та розрахунок і оцінку окремих показників. Коефіцієнтний аналіз дає змогу оцінити стан ліквідності та платоспроможності банку, якість кредитного портфеля, надійність банку, стан розвитку ресурсної бази, прибутковість роботи банку.

Головною метою аналізу активних операцій банку є виявлення напрямів розміщення ресурсів банку, які дають найбільший дохід.

Аналіз активів банку здійснюється в такій послідовності:

– вивчається динаміка зміни загальних активів, у тому числі окремих його статей (горизонтальний аналіз);

– аналізується структура активів банку за різними класифікаційними ознаками (вертикальний аналіз):

– з'ясовується структура активів за дохідністю, що характеризує ділову активність банку;

– аналізується структура активів банку за ліквідністю та за ризикованістю.

Горизонтальний та вертикальний аналіз активів банку.

Аналіз активів банку являє собою оцінку ефективності скоординованого управління банківським балансом.

Зміни в структурі активних операцій можна проаналізувати за допомогою вертикального і горизонтального аналізу.

Рис. 3.2 Основні завдання вертикального аналізу активів банку

На основі горизонтальної оцінки активних операцій банку аналізуються зміни в динаміці через порівняння даних за різні періоди. Зіставлення даних дає змогу виявити відхилення в абсолютній сумі і у відсотках за:

– основними робочими активами;

– неробочими активами;

– витратами на власні потреби;

– іммобілізованими активами і коштами.

Наведені угруповання активів банку дають можливість дати характеристику якісного складу активів банку.

Вертикальний і горизонтальний аналіз активних операцій дає змогу виявити зміни у розподілі агрегованих статей балансу як у динаміці, так і у внутрішній структурі активних операцій балансу банку і визначити, за рахунок яких операцій зросла (зменшилася) прибутковість (збитковість), виявити зміни (збереження пріоритетів у банківській діяльності).

Аналіз активних операцій починається з горизонтального аналізу зміни загальних активів за допомогою стандартних показників динаміки:

Після аналізу динаміки загальних активів проводиться горизонтальний аналіз окремих статей активу балансу.

Наступним етапом аналізу є структурний аналіз активів банку.

Для дослідження структури розміщення банківських ресурсів застосовується метод групувань.

Види угруповань активів банку залежать від поставленої мети аналізу. Групування активів банку здійснюється за такими ознаками:

– за видами операцій;

– за строками розміщення;

– за ступенем ліквідності;

– за ступенем ризику;

– за впливом на рівень дохідності банку.

З погляду видів операцій активи комерційного банку можна поділити на п'ять основних категорій (рис. 3.3).

...