Аналіз банківської діяльності



коефіцієнт інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н₁₁), який розраховується за такою формулою:

,

де К_інв1 -- кошти, які інвестуються в цінні папери за кожною установою;

К -- регулятивний капітал банку;

ЦП -- цінні папери в портфелі банку на інвестиції;

В -- вкладення в асоційовані та дочірні компанії.

Значення цього коефіцієнта не повинно перевищувати 15 %;

норматив загальної суми інвестування (Н₁₂), який розраховується за формулою:

,

де К_{інв.заг} -- загальна сума коштів, що інвестуються на придбання акцій різних юридичних осіб. Значення цього коефіцієнта не повинно перевищувати 60 %.

Наступним кроком є аналіз динаміки інвестиційних активів, який проводиться за допомогою стандартних показників:

— абсолютний приріст інвестиційних активів;

— темп зростання інвестиційних активів;

— темп приросту інвестиційних активів.

Аналіз операцій банку з цінними паперами обов'язково містить оцінку змін у структурі вкладень банку. Структура операцій банку з цінними паперами може аналізуватись і за видами цінних паперів (наприклад, вкладення в акції, облігації, казначейські зобов'язання, ощадні сертифікати, векселі), за видами емітентів, за цілями придбання.

На наступному етапі треба проаналізувати зміни в структурі операцій з цінними паперами за напрямками діяльності.

За кожним напрямком діяльності комерційного банку з цінними паперами необхідно провести додатковий аналіз. Наприклад, за кожним видом цінних паперів розраховується їх питома вага за термінами їх погашення, зокрема для облігацій у термін:

до 30 днів;

від 31 до 90 днів;

більше 90 днів.

Такий аналіз є досить важливим для узгодження активів та пасивів за термінами та сумами з метою зниження ринкового ризику.

Необхідним етапом в аналізі є визначення джерел придбання цінних паперів:

їх питома вага у портфелі інвестицій, що придбавались за рахунок прибутку, котрий залишився в розпорядженні банку;

частка паперів для брокерської діяльності (для перепродажу) за рахунок власних та залучених коштів;

частка інвестицій, придбаних за дорученням клієнтів за їх рахунок.

Після цього розглядається співвідношення цих паперів та визначаються причини відхилень. Аналіз дотримання напрямів вкладень у цінні папери відповідним джерелам їх придбання здійснюється за такими групами (парами):

Види інвестицій	Джерела придбання цінних паперів
Цінні папери на продаж	Вкладення за рахунок залучених коштів
Цінні папери на інвестиції	Вкладення за рахунок власного капіталу
Цінні папери за дорученням клієнтів	Вкладення за рахунок клієнтів

Для аналізу операцій з цінними паперами доцільно розраховувати такі коефіцієнти:

питома вага придбаних цінних паперів у гривнях та іноземній валюті;

питома вага викуплених банком паперів -- до терміну погашення та після настання терміну погашення;

обсяги операцій, пов'язаних із зберіганням цінних паперів;

обсяги та структура консалтингових операцій з цінними паперами (інформаційних, методичних, правових, аналітичних, консультаційних);

питома вага посередницьких, розрахункових, перереєстраційних операцій;

частка дивідендів за акціями в доходах банку;

співвідношення дивідендів, виплачених за акціями до загальної вартості акцій;

частка операцій з конвертації акцій, заміни одних цінних паперів іншими, операцій з інкасованими платежами, що належать клієнтам банку, з цінними паперами, виплаченими позитивними курсовими різницями;

питома вага цінних паперів, узятих під заставу за кредитними та іншими операціями банку, у вартості відповідних операцій;

частка позик, наданих цінними паперами, та позик, отриманих цінними паперами, у вартості відповідних операцій;

частка гарантій інших операцій за цінними паперами;

частка операцій з управління портфелем цінних паперів клієнтів -- юридичних та фізичних осіб.

Особливої уваги заслуговує аналіз формування та використання резервів під забезпечення вкладень у цінні папери. Мета аналізу -- визначити ступінь покриття ризиків за операціями банку з цінними паперами. Завдання -- визначити достатність резерву покриття ризиків.

Вивчення достатності резерву під знецінення цінних паперів, процента списань дає змогу визначити можливі ризики та фактичні втрати банку за операціями з цінними паперами й накреслити шляхи їх зниження.

Значущість операцій з цінними паперами в діяльності банку характеризується такими показниками:

розмір операцій з цінними паперами на 1 грн:

а) капіталу банку;

б) статутного капіталу;

питома вага операцій з цінними паперами в загальній сумі активів банку.

Аналіз дохідності та прибутковості операцій з цінними паперами.

Завершується аналіз операцій з цінними паперами розрахунком показників ефективності. Для характеристики ефективності та доцільності операцій з цінними паперами використовуються показники:

дохідності;

рентабельності;

прибутковості;

зіставлення питомої ваги прибутку від операцій з цінними паперами в загальній сумі прибутку з питомою вагою цих операцій у загальній сумі активу.

Прибуток від операцій з цінними паперами створюється за рахунок комісійних винагород за надання комерційним банкам послуг щодо зберігання, розповсюдження, перепродажу цінних паперів, а також за рахунок курсових різниць. Джерелом створення прибутку від прямих фінансових інвестицій є дивіденди. Тобто аналіз доходів та витрат банку за операціями з цінними паперами проводиться в трьох напрямках:

за операціями з цінними паперами на інвестиції;

за операціями з цінними паперами на продаж;

за іншими операціями з цінними паперами.

Аналіз структури доходів та витрат за операціями з цінними паперами доцільно проводити за такими показниками:

1. Доходи за операціями з цінними паперами, всього, у тому числі:

1.1. Процентні доходи за цінними паперами, що рефінансуються НБУ, у портфелі банку на продаж.

1.2. Процентні доходи за цінними паперами, що рефінансуються НБУ, у портфелі банку на інвестиції.

1.3. Процентні доходи за іншими цінними паперами в портфелі банку на продаж.

1.4. Процентні доходи за іншими цінними паперами в портфелі банку на інвестиції.

1.5. Комісійні доходи за операціями з цінними паперами для банків.

1.6. Комісійні доходи за операціями з цінними паперами для клієнтів.

1.7. Результат від торгівлі цінними паперами на продаж.

1.8. Дивідендний дохід за акціями та іншими вкладеннями.

1.9. Позитивний результат від продажу цінних паперів на інвестиції, вкладень в асоційовані та дочірні компанії.

1.10. Зменшення резерву під знецінення цінних паперів на продаж та інвестиції.

2. Витрати за операціями з цінними паперами, всього, у тому числі:

2.1. Комісійні витрати за операціями з цінними паперами.

2.2. Негативний результат від продажу цінних паперів на інвестиції, вкладень в асоційовані та дочірні компанії.

2.3. Відрахування в резерв під знецінення цінних паперів на продаж та інвестиції.

3. Прибуток від операцій з цінними паперами, всього, у тому числі:

3.1. Від операцій з цінними паперами на продаж.

3.2. Від операцій з цінними паперами на інвестиції.

3.3. Від інших операцій з цінними паперами.

4. Доходи банку, всього.

5. Питома вага доходів від операцій з цінними паперами в загальному обсязі доходів.

6. Витрати банку, всього.

7. Питома вага витрат банку за операціями з цінними паперами в загальних витратах банку.

8. Прибуток банку, всього.

9. Питома вага прибутку від операцій з цінними паперами в загальній сумі прибутку банку.

Після загального аналізу структури доходів та витрат банку за операціями з цінними паперами переходять до факторного аналізу доходів та витрат банку за операціями з цінними паперами.

Аналіз доходів та витрат від операцій з цінними паперами проводиться за допомогою різних факторних моделей з використанням методів елімінування, причому окремо аналізуються доходи і витрати за інвестиційними цінними паперами та доходи і витрати від операцій з цінними паперами на продаж. Аналіз проводиться на основі журналу особового обліку за підсумком купівлі акцій. При цьому може бути використана така факторна модель:

.

Аналіз завершується розрахунком показників дохідності від операцій з цінними паперами:

1. Коефіцієнт дохідності операцій з цінними паперами:

;

2. Дохідність на 1 грн активів:

3. Частка доходів від операцій з цінними паперами:

4. Дохід на одного працівника відділу цінних паперів:

.

Аналіз нефінансових інвестиційних активів банку. Нефінансові інвестиційні активи комерційного банку поділяються на матеріальні і нематеріальні. За рівнем ліквідності ці активи посідають останнє місце в балансі, хоч ризик їх розміщення невеликий (за винятком лізингових операцій).

Іншими словами, нематеріальні активи -- це засоби, які не мають матеріально-речової форми, однак дають прибуток чи створюють умови для нормальної діяльності банку й отримання прибутку.

Аналіз їх вартості в умовній одиниці здійснюється за такими основними групами:

? ділові зв'язки банку;

? розміщення клієнтури;

? монопольні права і привілеї;

? престиж фірмових знаків;

? патенти і ліцензії;

? інтелектуальна власність.

Під час аналізу нематеріальних активів, крім їх структури, аналізується зміна їх суми в динаміці.

Основні засоби є матеріальними активами, оскільки вони мають фізичну форму. До основних засобів банку належать: земля; будівлі; устаткування; комп'ютерна та обчислювальна техніка; обладнання; меблі; транспортні засоби; інструменти; інвентар та інші матеріальні цінності зі строком користування більше року.

За функціональним призначенням розрізняють операційні та неопераційні основні засоби.

Операційні засоби -- це засоби, що беруть безпосередню повну або часткову участь у банківській діяльності чи сприяють її виконанню.

Неопераційні основні засоби -- це засоби, що не беруть безпосередньої участі у банківській діяльності. Наприклад: основні засоби, придбані для здачі у фінансовий лізинг.

Аналіз матеріальних активів комерційного банку проводиться аналогічно аналізу цих активів на інших підприємствах:

? виявляється їх склад, рух, якісний склад, початкова і залишкова вартість;

? простежується динаміка за звітний період;

? з'ясовується сума додатково нарахованої амортизації за рахунок прибутку банку в разі вибуття не повністю замортизованих основних засобів;

? визначаються коефіцієнти реальної вартості основних засобів і накопичення амортизації.

Нагадаємо, що останній показник являє собою співвідношення суми нарахованого зносу та початкової вартості майна, що аналізується. Коефіцієнт накопичення амортизації свідчить про інтенсивність вивільнення відвернених у капіталізовані активи коштів.

Якщо банк вкладає кошти в капітальні вкладення, окремо аналізується структура капітальних вкладень. При цьому аналіз структури вкладень можна проводити за такими напрямами:

1. Вкладення в будівництво

? житла;

? службових приміщень;

? об'єктів соціально-культурного призначення;

2. Придбання будинків

? виробничого призначення;

? житла;

? соціально-культурного призначення;

3. Придбання інвентарю та устаткування

? виробничого призначення;

? невиробничого призначення.

Для аналізу ефективності використання необоротних активів можна використати такі показники:

.;

;

;

.

3.5 Аналіз валютних операцій банку

Завдання аналізу валютних операцій. Валютними операціями називають певні банківські та фінансові операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності. Аналіз валютних операцій проводиться зазвичай валютним відділом, управлінням або департаментом.

Комерційні банки виконують низку традиційних валютних операцій, таких як:

ведення валютних рахунків та розрахунки за ними;

видача готівкової валюти на різні цілі;

видача валютних кредитів, у тому числі міжбанківських;

купівля цінних паперів у валюті;

валютні акредитиви;

видача гарантій;

продаж дорожніх чеків;

випуск та обслуговування пластикових карток;

обмін валюти;

купівля та продаж валюти для клієнтів.

Перед аналізом валютних операцій постають такі завдання:

проаналізувати масштаби, структуру та динаміку валютних операцій банку;

контроль за дотриманням банком нормативів ризику загальної відкритої валютної позиції;

порівняння ефективності формування ресурсів банку та їх розміщення в національній та іноземних валютах, вибір шляхів здешевлення вартості ресурсів банку в цілому;

аналіз структури валютних доходів та витрат банку;

оцінка стратегії менеджерів банку стосовно розширення обсягів операцій з іноземною валютою як для фінансування, так і для отримання комісійних та прибутку;

аналіз ефективності впровадження нових банківських продуктів управління коштами в іноземній валюті (оцінка інвестиційних проектів на період окупності та ефективності);

факторний аналіз доходів і витрат банку від здійснення касових валютних операцій, валютних депозитів та кредитів, розрахункових операцій за експортно-імпортними операціями, конверсійних операцій з готівковою валютою, неторговельних операцій (обмінних операцій, операцій з пластиковими картками, дорожніми чеками тощо);

розрахунок відносних показників дохідності та рентабельності валютних операцій з метою оцінки їх внеску в загальну справу отримання прибутку.

Аналіз динаміки та структури валютних операцій. Масштаби валютної діяльності банку оцінюються за питомою вагою валютних активів у загальних активах. Аналіз проводиться на основі валютного балансу. Для визначення місця, яке посідають валютні операції в діяльності банку, використовується такий показник:

.

Динаміка валютних операцій аналізується за допомогою загальних показників динаміки:

.

Наступним кроком є структурний аналіз валютних операцій, який може проводитися шляхом розрахунку питомої ваги окремих валютних операцій банку як за залишками на валютних рахунках, так і за оборотами за ними. Аналіз структури валютних операцій дає змогу простежити тенденції зрушення в напрямах діяльності банку з валютою та оцінити ефективність стратегії керівництва банку внаслідок структурних зрушень у валютних операціях. При цьому основним критерієм оцінювання наслідків зміни структури та масштабів діяльності банку з іноземною валютою є збільшення маси прибутку.

Головним аспектом будь-якої операції з іноземною валютою є здатність визначити те, чи має банк достатні можливості для повного та адекватного зіставлення обсягу валютних операцій зі ступенем прийнятного ризику і рівня прибутковості.

Валютні кредити аналізуються за такими ж напрямами, що й гривневі кредити. Тобто визначається рівень дохідності валютних кредитів, стан їх повернення, прострочення платежів, рівень неповернення кредитів. Невід'ємною частиною аналізу є визначення рівня витратності ресурсної бази, сформованої за допомогою валютних депозитів. У разі відносно низької відсоткової ставки за валютними депозитами порівняно з депозитами у національній валюті (10 % проти 25 %) створюються позитивні передумови зниження витратності ресурсної бази банків. Тому активізація діяльності банку щодо залучення валютних депозитів є головною умовою підвищення ефективності банківської діяльності в цілому. При цьому важливо дотримуватися короткої відкритої валютної позиції. Одержані показники витратності ресурсів та дохідності кредитних операцій повинні порівнюватись з відповідними показниками по гривневих депозитах та кредитах. Порівняння відносних показників є критеріями вибору стратегії керівництва банку щодо напрямів діяльності з метою підвищення ефективності банківської діяльності в цілому. Це саме стосуються і операцій банку з цінними паперами у валюті.

Важливим напрямом аналізу є контроль за дотриманням нормативу ризику загальної відкритої валютної позиції банку. Діяльність банків на валютних ринках, що полягає в управлінні активами і пасивами в іноземній валюті, пов'язана з валютними ризиками, які виникають у зв'язку з використанням різних валют під час проведення банківських операцій.

Валютна позиція -- це співвідношення вимог (балансових і позабалансових) та зобов'язань банку в кожній іноземній валюті. У разі їх рівності позиція вважається закритою, за нерівності -- відкритою. Відкрита позиція є короткою, якщо обсяг зобов'язань за проданою валютою перевищує обсяг вимог, і довгою, якщо обсяг вимог за купленою валютою перевищує обсяг зобов'язань.

При цьому довга відкрита валютна позиція банку при розрахунку зазначається зі знаком плюс, а коротка відкрита валютна позиція -- зі знаком мінус.

З метою зменшення валютного ризику в діяльності банків Національний банк установлює норматив ризику загальної відкритої валютної (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н13), у тому числі обмежується ризик загальної довгої відкритої валютної позиції банку (Н13-1) і ризик загальної короткої відкритої валютної позиції банку (Н13-2).

Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н13) визначається як співвідношення суми абсолютних величин усіх довгих і коротких відкритих валютних позицій у гривневому еквіваленті (без урахування знака) за всіма іноземними валютами до регулятивного капіталу банку.

Нормативне значення загальної відкритої валютної позиції банку (Н13) має бути не більше ніж 35 %.

При цьому встановлюється обмеження ризику окремо для загальної довгої відкритої валютної позиції (Н13-1) -- не більше 30 %; та для загальної короткої відкритої валютної позиції (Н13-2) -- не більше 5 %.

Валютна позиція уповноваженого банку визначається та контролюється щоденно, окремо щодо кожної іноземної валюти.

Аналіз валютних доходів та витрат. Наступним етапом є аналіз валютних доходів. До складу валютних доходів включаються доходи від:

валютних кредитів;

комісія за касове обслуговування;

комісія за безготівкові розрахунки у валюті;

комісія за видачу валюти на відрядження;

комісія за видачу валюти за приватними переказами;

доходи за операціями на УМВБ;

доходи від обмінних валютних операцій;

комісія за видачу валюти по чеках;

доходи за платіжними картками;

комісія за продаж валютних чеків;

доходи за агентськими угодами.

Аналіз валютних доходів можна згрупувати за такими групами:

1. Процентні доходи банку від валютних кредитів.

2. Непроцентні доходи банку (комісія за ведення валютних рахунків, плата за послуги банку, акредитиви).

3. Доходи від торговельних операцій в іноземній валюті.

4. Доходи від неторговельних операцій (обміну валют, пластикові картки).

5. Інші види доходів (дорожні чеки, гарантії, поручительства тощо).

Аналогічно проводиться аналіз валютних витрат банку. До них належать:

процентні витрати за коштами клієнтів;

процентні витрати за валютними депозитами;

процентні витрати за цінними паперами власного боргу у валюті;

комісійні витрати;

витрати за переказами;

комісійні за купівлю чеків;

комісійні банків за обслуговування коррахунків;

комісійні за купівлю валюти.

На доходність валютних операцій впливають:

чисельність клієнтів;

середньоденний документообіг, який надходить від клієнтури;

середня відсоткова ставка за активними та пасивними валютними операціями (відсоткова ставка за валютними кредитами та депозитами);

динаміка зміни тарифів на валютні послуги (SWIFT);

кількість обмінних пунктів, їх розташування та ефективність роботи;

збільшення кількості валютних позик та їх середнього розміру;

розширення спектра послуг, що надаються у валюті (послуги за переказом, за готівковим обігом, надання довідок, обслуговування рахунків, дорожні чеки, пластикові картки тощо).

Аналіз валютних доходів та витрат проводиться за наступними напрямами:

аналіз структури доходів та витрат;

факторний аналіз доходів та витрат;

коефіцієнтний аналіз дохідності та витратності валютних операцій.

Особливості аналізу неторговельних операцій. Особливу увагу потрібно приділити аналізу доходів від неторговельних операцій. Одним із видів неторговельних операцій є операції з купівлі-продажу іноземної валюти (обмінні операції).

Ефективність роботи пунктів обміну валюти визначається за такими формулами:

При цьому до доходів обмінного пункту відносять маржинальний дохід, який залежить від кількості робочих днів в аналізованому періоді, середньоденної суми обміняної валюти та маржі (різниці між купівлею та продажем іноземної валюти).

На дохід обмінного пункту впливає також швидкість обігу коштів, місце розташування обмінного пункту, активність клієнтів, їх платоспроможність. Дохід обмінного пункту може бути описаний такою факторною моделлю:

Дп = Кдн Ч С1ден Ч М;

С1ден = С1кл Ч Ккл;

де С_1ден -- середньоденна сума обміняної валюти;

К -- кількість клієнтів;

С_1кл -- середня сума обміняної валюти одним клієнтом;

М -- маржа (різниця між курсом купівлі та продажу валюти).

До витрат обмінного пункту відносять витрати на заробітну плату касирів, витрати на інкасацію, охорону, амортизаційні відрахування установленої техніки, вартість патенту, оренда приміщення тощо.

Методика аналізу ефективності валютних операцій. Завершується аналіз вивченням показників дохідності валютних операцій, а саме:

1. Коефіцієнт дохідності валютних операцій:

.

2. Валютний дохід на 1 грн активів, усього:

.

3. Частка доходів від валютних операцій у загальних доходах:

.

4. Продуктивність праці одного працівника валютного відділу:

5. Рентабельність валютних операцій:

3.6 Аналіз інших операцій банку

Аналіз факторингових операцій банку. Одним із найперспективніших видів банківських послуг є факторинг -- ризикований, але високоприбутковий бізнес, ефективне знаряддя фінансового маркетингу, одна з форм інтегрування банківських операцій, що найбільше пристосований до сучасних процесів розвитку економіки. Термін «факторинг» походить від англійського -- посередник, агент.

В основі факторингових операцій лежить купівля банком розрахункових документів постачальника на відвантажену продукцію і передання постачальником банку права вимоги боргу платника зобов'язань щодо продукції. Тому факторингові операції називають наданням кредиту постачальникові.

Під факторингом розуміють договір фінансування під поступку грошової вимоги, за яким одна сторона (фінансовий агент) передає або зобов'язується передати іншій стороні (клієнту) кошти в рахунок грошової вимоги клієнта (кредитора) до третьої особи (боржника), що випливає з надання клієнтом товарів, виконання ним робіт або надання послуг третій особі, а клієнт перевідступає або зобов'язується перевідступити фінансовому агенту цю грошову вимогу.

Головна мета факторингових операцій:

забезпечити постачальнику своєчасну оплату відвантажених товарів;

управління платіжною дисципліною позичальника;

підвищення ефективності розрахунків між клієнтами;

ліквідація виникнення дебіторської заборгованості у позичальника.

Облік цих кредитів здійснюється у 2-му класі Плану рахунків «Операції з клієнтами».

У процесі аналізу факторингових операцій необхідно визначити:

рівень купівлі дебіторської заборгованості;

значущість факторингу в діяльності банку;

дохідність і прибутковість факторингових операцій;



Рис. 3.6 Схема факторингових операцій банку

Аналіз факторингових операцій починається з визначення їх місця та значення в загальному обсязі активних операцій банку. Ці операції відносять до високодохідних, а відповідно і до високоризикованих: ставки за ними на 2--3 відсоткових пункти вищі, ніж за кредитами, які надаються позичальникам з аналогічним фінансовим станом. Тому їх розвиток за сприятливого економічного стану в країні є позитивним фактором підвищення ефективності діяльності банку. Для оцінки загальної тенденції розвитку цих операцій аналіз проводиться за тривалий проміжок часу.

Значення факторингових операцій у діяльності комерційного банку визначається за допомогою таких показників:

питома вага факторингових операцій у загальній сумі активних операцій комерційного банку;

розмір факторингових операцій на 1 грн капіталу;

розмір факторингових операцій на 1 грн статутного капіталу;

рівень купівлі дебіторської заборгованості.

Для аналізу факторингової активності розраховується показник питомої ваги факторингу за такою формулою:

.

Розмір факторингових операцій на 1 грн капіталу та 1 грн статутного капіталу розраховується діленням залишків за рахунками 2030, 2037, 2038, 2039 на суму балансового капіталу (капіталу-брутто) за рахунками 5-го класу або на суму статутного капіталу на початок або кінець періоду.

Для визначення рівня купівлі дебіторської заборгованості необхідно суму, що перерахована фактор-банком постачальникам за торговельно-комерційними операціями, поділити на суми, первісно пред'явлені платниками, і помножити на 100 %:

Після визначення місця, яке посідають факторингові операції в банківських операціях, аналізуються їх динаміка та рух.

Аналіз динаміки проводиться за допомогою стандартних показників:

абсолютний приріст факторингових кредитів;

темп зростання факторингових операцій;

темп приросту факторингових операцій.

Аналіз руху факторингових кредитів починається з визначення співвідношення дебетових та кредитових оборотів за рахунками факторингових кредитів, тобто визначається коефіцієнт співвідношення наданих та повернутих факторингових кредитів.

Далі розраховуються коефіцієнти:

надання факторингових кредитів:



повернення кредитів:

.

Наступний етап аналізу -- структурний аналіз. Передусім необхідно визначити галузеву структуру суб'єктів факторингових операцій. Такий аналіз необхідний для диверсифікації ризику. Зосередження цих операцій серед клієнтів однієї галузі підвищує ризик неплатежів.

Крім галузевої структури, слід також розглянути операції за географічними зонами і термінами. Аналіз структури факторингових операцій за географічними зонами дає змогу визначити, як банк використовує різноманітні ринки для розширення діяльності та приваблення клієнтів. Також проводиться аналіз динаміки факторингових операцій у часі та аналіз якості цих операцій.

Якісний аналіз передбачає детальний розгляд кожного факторингового договору, строків, сум, можливих ризиків тощо. Аналіз цієї інформації дає змогу зробити висновок про якість факторингового портфеля. Знаючи його структуру за категоріями якості та визначаючи статистичним способом середній відсоток проблемних та безнадійних позик за кожною категорією, банк може вжити заходів, які спрямовані на зниження втрат за факторинговими операціями. Це можуть бути заходи щодо зниження кредитного ризику за кожною конкретною позицією та за позиками на рівні факторингового портфеля в цілому.

Факторингові операції відносять до високоризикованих активних операцій. Тому особливу увагу треба звернути на своєчасність оплати рахунків-фактур покупцями продукції. За кожною операцією треба розглянути структуру платежів, виокремити частку прострочених та проаналізувати їх за тривалістю прострочення та за отримувачами цих послуг. Такий аналіз необхідний для оцінки доцільності та ефективності проведення цих операцій у майбутньому.

Факторинг можна вважати одним із видів гарантійних операцій банку, але від банківської гарантії він відрізняється тим, що вимагає негайного погашення боргу покупця перед постачальником (інкасації), тоді як гарантія виплачується банком лише в разі несплати покупцем заборгованості перед постачальником після закінчення терміну сплати.

Під час підготовки факторингу банк здійснює повний аналіз економічного та фінансового стану клієнта. Лише після цього приймається рішення про оплату рахунків-фактур.

Важливим етапом аналізу факторингових операцій є оцінка їх ризикованості. При цьому з'ясовується достатність створених банківських резервів, а також оцінюються методи управління активними операціями. Особливостями формування резерву за факторинговими операціями є те, що враховується тільки строк погашення зобов'язання. За ступенем ризику факторингові операції відносять до трьох груп ризику:

стандартні -- заборгованість, за якими строк погашення (повернення) передбачений договором, ще не настав (коефіцієнт ризику 2%);

сумнівні -- існує прострочена заборгованість за операціями терміном до 90 днів (коефіцієнт ризику 50%);

безнадійні -- термін прострочення заборгованості понад 90 днів (коефіцієнт ризику 100%).

Оцінюючи якість портфеля факторингових кредитів з позиції ризику, використовують такі коефіцієнти:

;

;

Розраховуючи суми доходу від факторингових операцій, слід пам'ятати, що він складається з суми комісійних зборів за проведення банком цієї операції і суми процентів за наданий кредит фактор-банком. Розмір процента за кредит визначається на рівні ринкової ставки за короткостроковими позиками зі збільшенням її на кілька (2--3) пунктів. Розмір комісійної винагороди встановлюється з урахуванням набору послуг, що надаються. Їх розмір, як правило, коливається від 0,5 % до 3 % від суми куплених розрахункових документів (для зарубіжних банків).

Розрахунок рівня дохідності факторингових операцій можна здійснити за допомогою такої формули:

.

Вигідність (доцільність) факторингових операцій для комерційного банку визначається через зіставлення питомої ваги прибутку від факторингових операцій у загальній сумі банківського прибутку з питомою вагою факторингових операцій у загальній сумі активів банку.

Аналіз лізингових операцій банку. Особливістю аналізу матеріальних активів комерційного банку є вивчення лізингових операцій банку. Лізинг -- це довгострокова здача в оренду з правом викупу основних засобів, які куплені орендодавцями з метою їх виробничого використання.

Комерційні банки здебільшого використовують фінансовий лізинг, за якого роль банку зводиться до виплати постачальникові вартості обладнання, замовленого орендарем, і передання його в оренду.

У процесі аналізу лізингових операцій розраховується частка придбаного майна, призначеного для лізингу і фактично переданого в оренду в загальному обсязі основних засобів або активів. Крім того, визначається величина номінального і реального, фактично отриманого доходу від лізингових активів. Дохід від лізингових операцій являє собою суму фактично отриманої орендної плати від орендаторів.

Згадаємо, що ж входить до складу орендної плати:

Рис. 3.7 Складові орендної плати

Виходячи із цієї схеми, ми бачимо, що прибуток від лізингових операцій дорівнює різниці між сумою фактично отриманої орендної плати і сумою нарахованої амортизації на лізингове майно, а сума доходу -- сумі фактично отриманої орендної плати. Отже, щоб розрахувати рівень дохідності лізингових операцій, необхідно скористатися такою формулою:

.

Для розрахунку рівня рентабельності лізингових операцій використовується така формула:

.

Прибутковість лізингових операцій дорівнює співвідношенню між сумою прибутків від лізингових операцій і сумою майна, переданого в оренду:

.

За допомогою цього показника ми зможемо розраховувати величину отриманого прибутку на 1 грн лізингового майна. Масштаби лізингового майна (значущість цих операцій) для комерційного банку аналізується за допомогою таких показників:

Рис. 3.8 Основні показники, які визначають місце лізингових операцій у діяльності банку

Крім того, у процесі аналізу лізингових операцій використовується такий показник, як доцільність проведення цих операцій для банку. Показник визначається через зіставлення питомої ваги прибутку від лізингових операцій у загальній сумі прибутку банку з питомою вагою лізингових операцій у загальній сумі активу балансу банку.

Аналіз лізингових операцій здійснюється в динаміці, а також порівняно з відповідним періодом минулого року.

Аналіз агентських послуг банку. Дедалі більшого поширення набувають трастові операції банків або інших фінансових інституцій з управління майном та виконання інших послуг за дорученням та в інтересах клієнта на правах його довірчої особи. Надання таких послуг фізичним та юридичним особам на умовах агентських домовленостей дістало назву агентських послуг.

Комерційні банки, здійснюючи трастові операції, мають на меті:

— установити тісніші контакти з великими клієнтами;

— отримати контроль над великими корпораціями та їх грошовими коштами;

— отримати додатковий дохід.

— Аналіз агентських послуг проводиться за такими напрямками:

— визначення частки послуг у загальній сумі трастових операцій, що здійснюються комерційним банком;

— аналіз структури та динаміки агентських послуг за видами клієнтів: юридичними та фізичними особами;

— аналіз дохідності агентських послуг.

У межах кожної групи клієнтів необхідно проаналізувати структуру агентських послуг за видами:

обслуговування облігаційної позики;

отримання доходів та повідомлення клієнтів про надходження;

погашення облігацій з простроченими термінами;

отримання грошей за накладними;

обмін цінних паперів;

купівля, продаж, отримання та доставка цінних паперів тощо.

Завершальним етапом аналізу є визначення дохідності цих послуг на основі даних аналітичного обліку доходів банку.

4. Аналіз доходів і витрат банку

4.1 Основні напрями та завдання аналізу

Аналіз фінансових результатів діяльності починається з аналізу доходів комерційного банку. Доходи банку -- це збільшення економічної вигоди за сукупністю господарських операцій, крім операцій з реалізації додаткової кількості акцій банку, які ведуть до:

збільшення суми активів банківської установи без відповідного збільшення суми її зобов'язань;

зменшення суми зобов'язань банківської установи без відповідного зменшення суми її активів.

Доходи комерційного банку відображаються в 6-му класі Плану рахунків.

Головною метою аналізу доходів та витрат банку є виявлення потенційних резервів зростання дохідності банківської діяльності.

У процесі аналізу доходів банку необхідно вирішити такі завдання:

визначити відхилення фактичної суми доходів від планової і від суми доходів відповідного періоду минулого року;

проаналізувати зміни в їх структурі;

визначити причини змін у сумі та в структурі доходів;

провести кількісний вимір факторів, що вплинули на зміну суми доходів;

виявити невикористані банком резерви зі збільшення суми доходів;

проаналізувати зміни в структурі витрат;

проаналізувати динаміку витрат у цілому, за складом та структурою;

оцінити вплив факторів на утворення витрат у цілому та за видами витрат;

оцінити співвідношення доходів та витрат через порівняння показників дохідності та витратності;

оцінити виконання кошторису витрат;

для порівняльного аналізу визначити динаміку відносних показників дохідності та оцінити їх рівень порівняно з іншими банками.

4.2 Аналіз динаміки та структури банківських доходів

Аналіз доходів комерційного банку починається з оцінки виконання плану і змін у структурі валового доходу через зіставлення даних за звітний період з плановими даними, а також фактичними даними за відповідний період минулого року. Аналіз структури доходів передбачає також визначення частки відповідних груп доходів у загальній їх сумі.

Структурний аналіз доходу банку передбачає попереднє його групування за джерелами утворення. За цим критерієм доходи банку можна розділити на такі групи:

Процентні доходи -- складаються з доходів від коштів, розміщених в інших банках, плати за кредит, наданий суб'єктам господарської діяльності і фізичним особам, за інші види кредиту та з доходу від інвестиційних цінних паперів.

Комісійні доходи -- охоплюють доходи від розрахунково-касового обслуговування банків та клієнтів, комісійні доходи від кредитного обслуговування, комісійні доходи за операціями з цінними паперами, комісійні доходи за операціями на валютному ринку та ринку банківських металів, комісійні доходи від довірчого обслуговування банків та клієнтів, комісійні доходи за позабалансовими операціями, комісійні доходи за операціями з філіями.

Дохід від торговельних операцій є результатом торгівлі цінними паперами, іноземною валютою та іншими фінансовими інструментами, що здійснюється з ініціативи банку і не є виконанням доручень клієнтів.

До інших банківських операційних доходів належить дивідендний дохід, дохід від оперативного лізингу, штрафи та пені, отримані за банківськими операціями, доходи від консультаційних послуг фінансового характеру.

Інші небанківські операційні доходи є наслідком здійснення банком господарських операцій. До них належать доходи від продажу основних засобів та матеріальних цінностей, штрафи та пені, отримані за господарськими операціями тощо.

До непередбачених доходів належать доходи, які виникли внаслідок надзвичайних подій (відшкодування збитків від надзвичайних подій державою та страховими компаніями) та інші непередбачені доходи.

Загальний аналіз доходів банку ґрунтується на використанні методик вертикального та горизонтального аналізу, які дають змогу оцінити структуру доходів та визначити динаміку доходу в цілому і за кожною його складовою.

Аналіз динаміки доходів банку проводиться за допомогою стандартних показників: абсолютного зростання, темпу зростання та темпу приросту.

Аналіз структури доходів дає можливість оцінити ефективність окремих видів діяльності банку. Цей аналіз потрібно починати з визначення частки відповідних груп у загальному обсязі отриманих доходів. Питома вага операційних доходів повинна наближатись до 100 %, а темп приросту порівняно з попереднім періодом має бути ритмічним.

У разі зменшення приросту операційних доходів загальне збільшення доходу може бути досягнуто за рахунок неопераційних доходів. Якщо виникає така тенденція -- зростання доходів від побічної діяльності, то банку потрібно звернути на неї особливу увагу.

Виникнення такої тенденції свідчить про погіршення управління активними операціями банку або про погіршення кон'юнктури ринку кредитних послуг. банківський фінансовий валютний прибутковість

У свою чергу, аналізуючи структуру операційного доходу, позитивно слід оцінювати тенденцію до збільшення питомої ваги процентних доходів. Збільшення частки комісійних доходів може свідчити або про зростання кількості клієнтів, що обслуговуються в банку, або про подорожчання банківських послуг (збільшення тарифів). Аналіз указаного питання можна здійснити також за допомогою коефіцієнта залежності банку від непроцентних доходів. Цей показник розраховується за такою формулою:

.

Наведений показник аналізується в динаміці. Його збільшення може свідчити про рівень диверсифікації оплати за фінансові послуги чи нездорове намагання досягти спекулятивного прибутку, щоб замаскувати недостатність основного банківського доходу від процентів.

4.3 Факторний аналіз доходів банку

Після оцінки змін загальної суми доходів порівняно з планом і в динаміці на наступному етапі з'ясовуються причини, які викликали зміни в загальній сумі доходів та їх складових.

Основна частка в загальній сумі доходів припадає на процентні доходи, тому їм приділяється основна увага в процесі аналізу.

На величину процентних доходів впливають два чинники:

зміна обсягу та структури наданих кредитів;

зміна рівня середньої процентної ставки.

Факторну модель зміни процентного доходу можна подати так:

Факторний аналіз здійснюється за допомогою прийомів елімінування.

Трифакторна модель доходу від кредитних операцій може мати такий вигляд:

Динаміка дохідних статей може аналізуватися порівняно з попереднім періодом або плановими показниками.

4.4 Відносні показники дохідності банку

Для визначення рівня дохідності кожного виду діяльності комерційними банками розраховується відношення відповідної частини операційних доходів до розміру активних операцій, що аналізуються.

Використання відносних показників дохідності дає змогу зробити порівняльний аналіз ефективності діяльності різних банків та їхніх структурних підрозділів. Загальним показником дохідності є величина доходу на одного працівника банку. Цей показник розраховується за такою формулою:

.

Крім того, для характеристики рівня дохідності банки використовують такі показники:

У зарубіжній практиці оптимальним є значення показника дохідності активів в межах 12 %.

Наведені показники можуть бути деталізовані за рахунок часткових показників, які доповнюють перші та характеризують ефективність окремих видів банківської діяльності:

Коефіцієнт операційного доходу (К_о.д):

,

Маржа процентного доходу (М_п.д):

...