Аналіз банківської діяльності

5. Аналіз прибутковості і рентабельності

5.1 Значення та завдання аналізу

Основним показником, який узагальнює результати діяльності і свідчить про ефективність діяльності банку, є прибуток.

Прибуток -- це фінансовий показник результативності діяльності банку. Його величина залежить від трьох «глобальних» компонентів: доходів, видатків і податків, сплачених до бюджету.

Визначення кінцевого фінансового результату діяльності банку передбачає аналіз:

джерел прибутку;

доходів комерційного банку: структурний аналіз, оцінка рівня доходів;

видатків банку: структурний аналіз, оцінка рівня видатків;

абсолютного розміру прибутку та факторів, що на нього впливають;

фінансових коефіцієнтів прибутковості: вивчення динаміки коефіцієнтів, оцінку коефіцієнтів з погляду їх нормативного рівня, факторний аналіз динаміки коефіцієнтів.

Фінансовим результатом діяльності комерційного банку є прибуток, який залежить переважно від співвідношення його доходів і видатків.

У Плані рахунків комерційних банків України наведені чотири групи результативних рахунків:

доходів;

видатків;

прибутку або збитку;

відвернених коштів за рахунок прибутків.

Фінансова звітність за формою № 2-КБ «Звіт про прибутки та збитки» є основним звітом, який характеризує фінансовий стан банку і складається з дохідних статей, які розміщені у лівій частині форми, та витратних, що розміщені справа. Усі доходи і витрати банку групуються за їх характером та основними видами доходів і витрат.

Метою аналізу прибутку та рентабельності є збільшення абсолютної величини прибутку та підвищення рентабельності банку на основі ефективного управління доходами і витратами. Прибуток банку являє собою перевищення доходів над витратами.

Розрізняють:

прибуток до оподаткування (або валовий прибуток) -- різниця між сумами доходів та витрат банківської установи до виплати нею обов'язкових та інших платежів до бюджету;

прибуток після оподаткування (або чистий прибуток) -- сума прибутку до оподаткування мінус сума обов'язкових та інших платежів до бюджету. У світовій практиці вважається, якщо сума чистого доходу до оподаткування становить не менш 2,0 % від суми капіталу, то банк працює ефективно.

У свою чергу, чистий прибуток банку поділяється на:

капіталізований, тобто спрямований на збільшення власних банківських фондів;

прибуток, що розподіляється між акціонерами у вигляді дивідендів.

Відповідно до класифікації доходів і витрат прибуток банку складається з:

Рис. 5.1 Складові балансового прибутку

Розмір прибутку комерційного банку залежить від зміни таких факторів:

Рис. 5.2 Фактори, що впливають на зміну банківського прибутку

Головною метою аналізу прибутку банку є виявлення невикористаних резервів його збільшення.

У процесі аналізу прибутку банку необхідно розв'язати такі завдання:

дати характеристику змін у сумі прибутку;

визначити причини змін, що відбулися в сумі прибутку;

розрахувати кількісний вплив чинників на розмір прибутку;

дати характеристику заходів банку зі збільшення прибутку.

Аналіз прибутку банку починається із загальної оцінки змін прибутку банку.

Після аналізу структури прибутку банку необхідно буде проаналізувати кожну складову прибутку. І понад усе -- це прибуток від наданих кредитів, тобто процентний прибуток.

5.2 Загальна схема аналізу банківського прибутку

Прибутковість комерційного банку залежить від багатьох факторів як внутрішнього, так і зовнішнього характеру. Найважливішими внутрішніми факторами є обсяг і масштаби діяльності банку, стан та ефективність використання ресурсів, які є у розпорядженні банку, рівень доходів і витрат банку та їх співвідношення.

Відправною точкою для вирішення стратегічних завдань підвищення прибутку банку є побудова факторної моделі, яка описує залежність результативного показника від обраних факторів. Чим більше факторів включено у факторну модель, тим глибший аналіз можна зробити. При цьому фактори мають перебувати в прямій функціональній залежності з результативним показником, тобто описуватись конкретною формулою. Чинники, що перебувають у стохастичній залежності з результативним показником, вивчаються за допомогою кореляційно-регресійного аналізу. Залежність прибутку від перелічених вище факторів можна описати такою формулою:

де P -- абсолютний розмір прибутку банку;

і_а -- відносна дохідність активних операцій банку;

Q -- обсяг залучених ресурсів банку;

H -- норма обов'язкового резервування;

K -- капітал банку;

R -- сума іммобілізації (вкладення в недохідні активи);

і_п -- відносна витратність залучених ресурсів (пасивів);

В_у -- умовно постійні витрати (управлінські).

При цьому відносна дохідність активних операцій може бути виражена у вигляді відсотка і розраховуватись за формулою:

,

де D -- доходи банку (у вигляді як процентів, так і комісійних та інших доходів);

A_d -- дохідні активи.

Відносна витратність залучених ресурсів банку (пасивів) буде визначатись аналогічно за формулою:

,

де B -- витрати на залучення ресурсів;

Q -- обсяг залучених ресурсів.

Як видно з наведеної моделі, основними факторами, що впливають на прибуток банку, є:

– відносний рівень дохідності активних операцій банку,

– відносний рівень витратності за пасивними операціями,

– обсяг залучених ресурсів,

– рівень умовно-постійних витрат банку.

Більшість з цих факторів залежить від зусиль банку лише частково, тобто більшою мірою вони обумовлені зовнішніми чинниками, що діють на ринку капіталів. Наприклад, середня дохідність активних операцій залежить від рівня інфляції, попиту та пропозиції на кредитні ресурси, конкуренції між банками, політики НБУ тощо.

Може виникнути ситуація, коли для прийняття оптимального варіанта з погляду дохідності банку недостатньо ресурсів або підняття відсоткової ставки за кредитами та зниження відсоткової ставки за депозитами обмежене певними екзогенними факторами, що діють у ринкових умовах та не залежать від банківської установи. Отже, у стратегічному аналізі великого значення набуває врахування обмежувальних факторів. При розробці стратегії розвитку економічної ситуації може бути як один обмежувальний фактор, так і кілька. Аналіз ситуації з двома і більше обмежувальними факторами передбачає використання методів лінійного програмування. Ситуаційний аналіз передбачає вибір певного рівня окремих факторів, що дають змогу отримати необхідний рівень прибутку або досягти точки беззбитковості.

Виходячи із загальної моделі, що описує вплив факторів на прибуток, можна обчислити значення окремих факторів, що забезпечують необхідний рівень прибутку.

5.3 Методика розрахунку «точки беззбитковості» роботи банку

Розглянемо варіант прийняття рішень в ситуації, коли для одержання оптимального прибутку недостатньо ресурсів. Попередній аналіз стратегії банку щодо отримання певного рівня прибутку передбачає порівняння розрахункової величини необхідного рівня ресурсів та фактичного обсягу ресурсів, які банк може залучити.

Необхідний рівень ресурсів, що забезпечує беззбиткову роботу банку, визначатиметься за формулою:

.

Якщо планується отримати певний рівень прибутку, то формула набуває такого вигляду:

.

Отже, рівень залучених ресурсів, що забезпечує беззбиткову (або прибуткову) роботу банку, передусім обумовлюється рівнем умовно постійних (управлінських) витрат, значенням спреду та питомою вагою іммобілізованих ресурсів, що зменшують вільний капітал банку, який може бути використаний в активних операціях.

Якщо розрахункове значення обсягу ресурсів перебуває в межах фактичного (ймовірного) обсягу ресурсів, то цей фактор не буде обмежувальним, і коригування стратегії підвищення прибутковості банку потрібно робити в напрямку оптимізації інших факторів.

Мінімальне значення дохідності активних операцій, що забезпечує беззбиткову роботу банку, розраховується за формулою:

.

Розрахунок дохідності активів за умови одержання певного рівня прибутку передбачає використання такої формули:

.

Максимальне значення витратності залучених ресурсів, що забезпечує беззбиткову роботу банку, визначається за формулою:

.

Розрахунок рівня витратності залучених ресурсів за умови одержання певного рівня прибутку передбачає використання такої формули:

.

Порівняння розрахункових показників дохідності активів та витратності залучених коштів банку з відповідними показниками інших банків або середніми показниками в цілому по банківській системі дає змогу визначити резерви підвищення ефективності роботи банку. Якщо показник дохідності нижчий, ніж середнє його значення по інших банках, то доведення цього показника до середньостатистичного рівня дає змогу намітити резерви підвищення прибутку банку. При цьому потрібно враховувати причини, що обумовили відносно нижчий його рівень. Стратегія банку щодо здешевлення своїх послуг та встановлення нижчих відсоткових ставок за кредитами дає змогу підвищити конкурентоспроможність банку та розширити масштаби кредитної діяльності. Якщо відносно низький рівень дохідності не пов'язаний зі стратегією залучення нових позичальників, а обумовлений неповерненням кредитів, поганою фінансовою дисципліною позичальників та незадовільною структурою активів, то доведення значення дохідності

активів до середнього значення по банківській системі є необхідною умовою підвищення ефективності роботи банку. Розрахунок резерву підвищення прибутку за рахунок фактору дохідності активних операцій буде здійснюватись за формулою:

,

де Ді_п -- відхилення фактичного значення дохідності активів від середнього по банківській системі.

Інші фактори включаються в модель на рівні фактичних значень, що склалися в аналізованому періоді.

Аналіз стратегії депозитної політики банку базується на порівнянні фактичної відносної витратності залучених коштів з відповідним середнім показником по банківській системі. У тому разі, коли розрахунковий показник витратності залучених коштів банку буде вищим від середнього значення, необхідно з'ясувати причини такого відхилення. Якщо перевищення відсоткових ставок за депозитами компенсується додатковим залученням ресурсів (причому дія фактору обсягу ресурсів сприяє додатковому отриманню прибутку, незважаючи на підвищення витратності пасивів), то така стратегія банку є виправданою. Якщо ж підвищення відносної витратності залучених коштів не супроводжується додатковим зростання обсягу ресурсів, необхідно розглядати відхилення за цим показником (фактичного значення від середнього) як потенційний резерв підвищення прибутку банку. Розрахунок резерву зростання прибутку за рахунок цього фактору здійснюється за формулою:

,

де Ді_п -- відхилення фактичного значення величини витратності залучених ресурсів від середнього значення цього показника.

Серед факторів, які впливають на розмір прибутку банку та ефективність його діяльності в цілому, важливими є рівень умовно постійних витрат, їх співвідношення з умовно змінними витратами та їх питома вага в маржинальному доході банку. Маржинальний дохід, у свою чергу, розраховується як різниця між загальним доходом та умовно змінними витратами. Цей фактор залежить безпосередньо від самого банку і серед екзогенних факторів насамперед підпадає під коригування під час розроблення стратегії підвищення прибутковості роботи банку.

Розрахункове значення умовно постійних витрат за умови отримання певного рівня прибутку.

Порівняння фактичного значення з розрахунковим дає змогу визначити реальні резерви підвищення прибутку банку. Особливу увагу цьому фактору потрібно приділяти, якщо інші фактори в ринкових умовах обмежені певним рівнем і не можуть бути змінені в процесі стратегічного управління. Аналізуючи статті витрат, що входять до складу умовно постійних, передусім слід звернути увагу на ті витрати, які належать до управлінських витрат, а саме: витрати на відрядження, на утримання легкових автомобілів, послуги зв'язку, господарські витрати.

Аналіз підвищення ефективності роботи банку в цілому і зокрема зростання його прибутку не вичерпується наведеними напрямками аналізу. Визначення кількісного впливу окремо діючих факторів на рівень прибутку банку є першим кроком у стратегічному аналізі.

Наступні етапи передбачають вивчення одночасного впливу кількох факторів, непрямих факторів, які залежать від рівня якості менеджменту і націлені на оптимізацію структури пасивів та активів з позиції не лише прибутковості, а й зменшення ризикованості та підвищення фінансової стійкості банку.

5.4 Аналіз відносних показників прибутковості (рентабельності) роботи банку

Одним із шляхів характеристики ефективності роботи комерційного банку є оцінка рівня його прибутковості (рентабельності).

Аналіз показників прибутковості охоплює такі етапи:

– розрахунок фактичного значення прибутковості на основі даних балансу та інших форм річної та квартальної звітності;

– порівняльна оцінка коефіцієнтів з їх рівнем у попередні роки та квартали;

– визначення основної тенденції в динаміці коефіцієнтів (зростання або зниження);

– виявлення факторів, які впливають на зміну цих коефіцієнтів;

– оцінка факторів з позиції ліквідності балансу та банківських ризиків;

– розроблення рекомендацій щодо підвищення прибутковості банку або забезпечення її стабільності в майбутньому.

Аналіз прибутковості банку здійснюється за допомогою таких показників:

Рис. 5.3 Основні показники прибутковості роботи банку

Аналіз цих показників здійснюється у порівнянні з планом і в динаміці. Вплив факторів на зміну показників прибутковості банку розраховується за допомогою способу ланцюгових підстановок.

Двома найважливішими показниками аналізу прибутковості банку є показники:

– прибутковість активів (ROA);

– прибутковість капіталу (ROE).

Прибутковість активів розраховується за такою формулою:

.

Цей показник може використовуватися як коефіцієнт для оцінки діяльності керівництва банку.

Але у зв'язку з тим, що не всі активи дають дохід, деякі банки в процесі аналізу прибутковості своєї діяльності деталізують показник процента прибутковості активів і розраховують процент прибутковості робочих активів:

.

Зіставлення показників ROA1 та ROA2 дає можливість виявити невикористані резерви підвищення прибутковості активів за рахунок поліпшення їх структури, ефективнішого використання. Зіставлення цих коефіцієнтів дає уявлення про можливості зростання рентабельності завдяки скороченню активів, які не приносять доходу. Передусім це стосується іммобілізованих власних коштів. Для банків, які використовують як кредитні ресурси залучені кошти, абсолютна рівність між цими показниками неможлива. Адже банки повинні створювати обов'язкові резерви, тобто зберігати частину залучених коштів у найбільш ліквідній формі, яка не дає доходу. На практиці вважається: якщо рівень прибутковості активів перевищує 1 %, то банк працює рентабельно.

Прибутковість капіталу розраховується за формулою:

Оптимальне значення цього показника не менше 15%. Співвідношення прибутку та власного капіталу є показником стабільності. Аналіз цього коефіцієнта дає змогу прогнозувати, наскільки стійкий рівень прибутковості банку. Аналізуючи цей коефіцієнт, слід зіставити темпи зростання прибутку та власного капіталу. На практиці деякі банки (а особливо їх акціонери) цей показник прибутковості деталізують за допомогою коефіцієнта віддачі статутного капіталу:

Цей показник характеризує доцільність та ефективність вкладення акціонерами своїх коштів та ефективність віддачі статутного капіталу, а також спроможність банку розпоряджатися всіма його коштами. Для акціонерів і пайовиків даного банку важливе значення має порівняння процента віддачі статутного капіталу з аналогічним показником інших банків для з'ясування сфер найбільш дохідного і вигідного розміщення своїх коштів.

Для оцінки ефективності видатків банку використовується показник рівня їх прибутковості (R_в), який розраховується за такою формулою:

Аналогічно здійснюється аналіз інших показників прибутковості.

Прибутковість (рентабельність) доходу розраховується у такий спосіб:

Оптимальне значення цього показника 7--8%. Він відображає кількість грошових одиниць, які припадають на одну грошову одиницю доходу, або частку прибутку в доході. Його значення зменшується у разі зростання витрат.

Показник прибутковості доходу відбиває здатність менеджменту банку контролювати свої витрати. Зростання цього показника свідчить про гармонізацію структури ресурсної бази, тобто зменшення, наскільки це можливо, частки коштовних (дорогих) інструментів. Боковий тренд свідчить про сформовану структуру витрат, яка забезпечує достатню якість та ефективність наданих послуг та банківських операцій.

Ефективність операційної діяльності комерційного банку можна оцінити за допомогою показника чистого спреду, який розраховується за такою формулою:

.

За допомогою показника чистої процентної маржі можна проаналізувати здатність банку одержувати прибуток у вигляді доходу від процентної різниці, як процент до загальних активів:

.

Основними коефіцієнтами, що використовуються у світовій практиці як оптимальні, є основні коефіцієнти прибутковості (ефективності) діяльності банку:

5.5 Аналіз ефективності діяльності працівників банку

Оскільки оплата праці є найголовнішим компонентом непроцентних видатків банку, то продуктивність роботи працівників, що вимірюється як через витрати на їх утримання, так і через їх чисельність, може свідчити про ефективність роботи самого банку. Однак слід враховувати, що у поточний період економія на зарплаті через її значне скорочення (або скорочення чисельності працівників) може призвести до зниження якості та мотивації роботи, а звідси -- до зниження через деякий час ефективності роботи банку.

Продуктивність роботи працівників банку розраховується за такою формулою:

.

Показник продуктивності працівників банку аналізується через порівняння його з плановим показником, а також з аналогічним показником відповідного періоду минулого звітного року або з аналогічними показниками інших банків. При цьому необхідно звернути увагу на те, що ці показники суттєво різнитимуться в разі порівняння банків з невеликою кількістю працівників (але з високою заробітною платою) і банків з великою чисельністю низько кваліфікованих працівників (з низькою заробітною платою) істотно різняться. Тому для порівняння застосовується показник окупності витрат на утримання персоналу (К_окуп):

.

Цим коефіцієнтом вимірюється окупність витрат на утримання працівників банку. Він показує чистий ефект від рішень щодо мотивації роботи працівників незалежно від того, чи ці рішення передбачають використання працівників низької кваліфікації та відповідно з низькою заробітною платою, чи спрямовані на високі видатки для висококваліфікованих працівників.

Наведені показники, крім порівняння з показниками інших банків, також аналізуються і в динаміці.

На зміну їх величини впливають:

– сума чистого прибутку;

– сума видатків на утримання персоналу;

– чисельність працівників.

Кількісний вимір впливу наведених показників на коефіцієнти ефективності роботи працівників банку можна здійснити за допомогою способу ланцюгових підстановок.

6. Аналіз ліквідності

6.1 Економічна сутність ліквідності банку та її значення в банківській діяльності

Ліквідність -- одна з узагальнюючих якісних характеристик діяльності банку. Правильна оцінка ліквідності та ефективне управління нею є однією з найважливіших передумов успішної діяльності банку.

Термін «ліквідність» (від лат. liquidus -- рідкий, плинний) у буквальному розумінні означає легкість реалізації, продажу, перетворення матеріальних цінностей у грошові кошти.

Під ліквідністю банку розуміють його здатність швидко перетворювати свої активи в грошові кошти з мінімальною втратою їх вартості з метою своєчасного виконання своїх зобов'язань.

Причиною надзвичайної важливості підтримання належної ліквідності комерційного банку є сама специфіка його діяльності: він оперує великою масою чужих грошей, які в будь-який момент можуть бути вилучені їх власниками.

Ліквідність банку визначається збалансованістю між строками і сумами погашення активів та строками і сумами виконання зобов'язань банку, а також строками та сумами інших джерел та напрямів використання коштів, зокрема таких, як видача кредитів та здійснення витрат.

Поняття «ліквідності» тісно пов'язане з поняттям «платоспроможності». Ліквідність банку лежить в основі його платоспроможності. Платоспроможність -- це спроможність банку в належні терміни, а також повною мірою відповідати за своїми зобов'язаннями. Однак вона залежить не тільки від ліквідності балансу, а й від інших факторів.

Коли відсутня ліквідність, банк навряд чи може бути платоспроможним. Як показує практика, втрата банком ліквідності призводить до його неплатоспроможності, після чого, як наслідок, настає банкрутство.

Отже, в забезпеченні діяльності комерційного банку високого рівня стабільності, тривалості і надійності ліквідність первинна, платоспроможність -- вторинна.

Досягнення належної ліквідності без зниження прибутковості є непростим завданням -- у кожній фінансовій угоді виявляється суперечність між ліквідністю та прибутковістю. Цей конфлікт можна вважати центральною проблемою, яку розв'язує банк, розміщуючи кошти.

Отже, ліквідність банку ґрунтується на постійному підтриманні об'єктивно необхідного співвідношення між трьома її складовими -- власним капіталом банку, залученими та розміщеними ним коштами через оперативне управління їх структурними елементами. Ураховуючи це в банківській теорії та практиці ліквідність розглядають як «запас» та як «потік», тобто в статиці та в динаміці. При цьому ліквідність як «запас» (статична ліквідність) включає в себе визначення рівня можливості комерційного банку виконувати свої зобов'язання перед клієнтами в певний конкретний момент часу через зміну структури активів на користь їх високоліквідних статей за рахунок наявних невикористаних резервів. Отже, ліквідність як «запас» являє собою миттєву ліквідність банку на певний момент часу. Ця ліквідність вимірюється та оцінюється за допомогою коефіцієнтів -- показників ліквідності балансу.

Ліквідність як «потік» характеризується з позиції динаміки, що передбачає оцінку здатності комерційного банку протягом певного періоду поліпшувати недостатній рівень ліквідності або не допускати погіршення досягнутого, об'єктивно необхідного рівня ліквідності (зберігати його) за рахунок ефективного управління відповідними статтями активів та пасивів, залучення додаткових коштів, підвищення фінансової стійкості банку завдяки зростанню доходів.

Отже, кожний комерційний банк повинен самостійно забезпечувати підтримання своєї ліквідності на певному (оптимальному) рівні на основі як аналізу її стану, що складається на конкретні періоди, так і прогнозування результатів діяльності та проведення в майбутньому науково обґрунтованої політики у сфері формування статутного капіталу, фондів спеціального призначення та резервів, залучення коштів юридичних і фізичних осіб, здійснення активних кредитних операцій. Тобто ліквідність як «потік» являє собою ліквідність банку протягом певного періоду в динаміці, тобто відбиває її зміни, напрями цих змін, тенденції подальших коливань. Про достатню ліквідність комерційного банку можна говорити лише тоді, коли є достатньою його ліквідність в динаміці, яка, у свою чергу, передбачає належний рівень статичної ліквідності в кожний момент часу.

Джерелами коштів для виконання зобов'язань банку є

– грошові кошти банку (готівка в касі та кошти на кореспондентських рахунках),

– активи, що можуть бути швидко перетворені в грошові кошти,

– міжбанківські кредити, які за необхідності можуть бути отримані з міжбанківського ринку чи від Центрального банку.

Використання цих джерел не повинно супроводжуватися втратами для банку, тобто обертатися збитками. Наприклад, продаж цінних паперів або інших активів як джерело виникнення ліквідних коштів, повинен здійснюватися в звичайному режимі, на попередньо обговорених умовах щодо ціни та строків. Але присутність двох указаних ознак ліквідності банку (своєчасність виконання зобов'язань та без втрат) обумовлюється великою кількістю факторів внутрішнього та зовнішнього порядку, що визначають якість діяльності банку.

6.2 Фактори, що впливають на рівень ліквідності банку

До внутрішніх факторів відносять: капітальну базу банку, якість його активів, депозитів, ступінь залежності від зовнішнього фінансування, збалансованість активів та пасивів за строками, якість менеджменту, імідж банку.

Капітальна база банку забезпечує фінансову стійкість банку. Власний капітал, основу якого становлять статутний та інші фонди, є головним захисним джерелом поглинання ризику активів та гарантування коштів клієнтів. Чим більший власний капітал банку, тим більша, за інших рівних умов, його ліквідність.

Якість активів визначається на основі їх ліквідності, ризикованості, дохідності та диверсифікованості. Ліквідність активів -- це їх здатність трансформуватися в грошові кошти через їх реалізацію або погашення зобов'язань боржником. Ступінь ліквідності активів залежить від їх призначення. Активи банку в грошовій формі призначені для виконання платіжної функції, інші -- для отримання доходу тощо. У зв'язку з цим за ступенем ліквідності активи банку можна поділити на кілька груп:

Першу групу становлять високоліквідні активи, до яких відносять:

– грошові кошти банку в його касі та на кореспондентських рахунках;

– державні цінні папери (за стабільної фінансової ситуації), які банк може продати у разі браку готівкових коштів.

Підтримання обсягу першої групи активів на певному рівні є необхідною умовою забезпечення ліквідності банку.

Другу групу активів за ступенем ліквідності становлять короткострокові позички клієнтам, міжбанківські кредити, факторингові операції, корпоративні цінні папери. Ці активи мають довший період перетворення в грошові кошти.

Третя група охоплює довгострокові вкладення та інвестиції банку, довгострокові позички, лізингові операції, інвестиційні цінні папери.

До четвертої групи відносять низьколіквідні активи у вигляді прострочених позичок, деяких цінних паперів, будівель і споруд.

Диверсифікованість активів означає ступінь розподілу ресурсів банку за різними сферами розміщення. Показниками диверсифікованості є:

– структура активів банку за основними напрямами вкладення ресурсів,

– структура кредитних вкладень за об'єктами та суб'єктами,

– структура портфеля цінних паперів,

– структура валют, з якими банк здійснює валютні операції,

– структура банків-кореспондентів тощо.

Чим більша диверсифікованість активів, тим вища ліквідність банку.

Якість депозитної бази визначається часткою стабільних депозитів у банку. Підвищення стабільної частки депозитів зменшує потребу банку в ліквідних коштах, оскільки передбачає відновлюваність зобов'язань банку. Найбільша стабільність спостерігається у депозитів до запитання, що пов'язано з їх низькою залежністю від рівня процентної ставки. Незважаючи на те, що ці депозити мають бути погашені на першу вимогу в будь-який момент (невідомий банку), загальна їх сума (за стабільної економічної ситуації та стійкого фінансового стану банку) залишається стабільною (витрати клієнтів з цих депозитів перекриваються надходженнями коштів на них).

З іншого боку, стабільність депозитів до запитання знижується через складність прогнозування їх витрачання, тоді як за строковими депозитами точно відомий термін виплати, хоча їх належність до банку значною мірою визначається рівнем процентної ставки.

Залежність від зовнішнього фінансування істотно впливає на ліквідність банку. Міжбанківський кредит у не дуже великих обсягах та не за великими процентними ставками не завдає шкоди ліквідності банку, а навпаки -- дає змогу ліквідувати тимчасову нестачу коштів, іноді найдешевшим способом.

Але якщо міжбанківський кредит переважає в ресурсах банку, несприятлива кон'юнктура на міжбанківському ринку може призвести до краху банку. Банк, що дуже залежить від зовнішніх джерел фінансування, не має власної бази для бізнесу, не має перспектив розвитку та ризикує стійкістю своєї ресурсної бази.

Збалансованість активів та пасивів за строками має значний вплив на ліквідність банку. Виконання банком зобов'язань перед клієнтами передбачає погодження строків, на які інвестуються кошти, зі строками, на які ці кошти надали вкладники. Певна частина депозитів може використовуватись і для довгострокового інвестування чи кредитування, але для більшої частини активів та пасивів збалансованість за строками є необхідною.

Розглянуті фактори, що зумовлюють ліквідність банку, мають більше чи менше значення залежно від індивідуальних особливостей банку, фінансового стану засновників, кола клієнтів, терміну функціонування банку, спеціалізації, якості менеджменту тощо.

Тому, визнаючи багатофакторність проблеми ліквідності банку, важливо також враховувати його індивідуальність, виділяти головні фактори, що мають для даного банку найістотніше значення.

Стан ліквідності банку дуже залежить від ряду зовнішніх факторів, що лежать за межами компетенції банків. Ці фактори можна розділити на програмні, надзвичайні, сезонні, циклічні, довгострокові тощо.

Програмними факторами є економічне становище країни, її економічна політика (особливо грошово-кредитна, фіскальна), розвиток ринку цінних паперів та міжбанківського ринку, організація системи рефінансування, повноваження та ефективність роботи контрольних органів.

Надзвичайними факторами вважають страйки, наслідки стихійних лих, військові конфлікти, революційні політичні та економічні події (характерно для України 90-х років).

Сезонні зміни, як правило, пов'язані з сільськогосподарськими роботами та функціонуванням інших сезонних галузей. У комерційних банків збільшуються вклади восени, після збирання врожаю та підвищується попит на кредитні ресурси навесні.

Циклічні зміни зумовлені піднесенням або спаданням ділової активності товаровиробників та підприємців в економіці країни. Ці зміни найбільш характерні для періоду економічних криз або фаз піднесення та економічного процвітання.

Довгострокові коливання можуть охоплювати кілька економічних циклів та бути результатами таких факторів, як зрушення в споживанні, заощадженні, інвестиційних процесах, кількості населення, його зайнятості, науково-технічному рівні виробництва тощо.

Таким чином, ліквідність банку -- якісний стан його діяльності, обумовлений великою кількістю факторів, що постійно змінюються, це динамічний стан, що складається поступово.

Узагальнюючи, можна сказати, що на динаміку зміни суми ліквідних коштів у банку впливають два основні фактори (які і є результатом дії наведених вище факторів):

– залучення або втрата коштів у зв'язку зі збільшенням або зменшенням вкладів;

– те саме у зв'язку зі зростанням (скороченням) кредитів та (або) інвестицій.

Виходячи з цього дуже важливим питанням є вимірювання ліквідності банку в кожний момент (ліквідності як «запасу»), передбачення майбутньої ліквідності в плановому періоді (на основі прогнозування зміни обсягу депозитів, кредитів та інвестицій як головних джерел формування та напрямків використання коштів) та на цій основі безпосереднє управління ліквідністю через управління активами та (чи) пасивами з метою забезпечення виконання банком своїх зобов'язань у строк, в повній сумі та не на шкоду прибутковості.

6.3 Показники оцінки ліквідності, що використовуються банками України

Механізмом забезпечення ліквідності комерційних банків є встановлені державою вимоги до ліквідності, платоспроможності, структури капіталу. Кожен показник окремо не достатній для того, щоб однозначно стверджувати, що стан конкретного банку ліквідний.

З метою захисту інтересів клієнтів та забезпечення фінансової надійності банків НБУ встановлює для всіх комерційних банків економічні нормативи. Серед них є і нормативи ліквідності, виконання яких покликане забезпечити достатню ліквідність комерційних банків, допомагає проаналізувати здатність комерційного банку виконувати свої зобов'язання, а в динаміці -- ще й оцінити тенденції змін ліквідності банку, знання яких є необхідною передумовою якісного управління ліквідністю, а отже, й доброго фінансового стану банку, стабільності всієї банківської системи. Інші обов'язкові нормативи -- ризику, капіталу, валютних позицій -- безпосередньо не пов'язані з ліквідністю, але допомагають банку бути ліквідним, застерігаючи від надто ризикованих операцій, погіршення фінансового стану.

З метою контролю за станом ліквідності банків НБУ установлює такі нормативи ліквідності: миттєвої ліквідності (Н4), поточної ліквідності (Н5) та короткострокової ліквідності (Н6).

Норматив миттєвої ліквідності (Н4) встановлюється для контролю за здатністю банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань за рахунок високоліквідних активів (коштів у касі та на кореспондентських рахунках). Він визначається як співвідношення суми коштів у касі та на кореспондентських рахунках до зобов'язань банку, що обліковуються за поточними рахунками:

.

Нормативне значення нормативу Н4 має бути не меншим ніж 20 %.

Норматив поточної ліквідності встановлюється для визначення збалансованості строків і сум ліквідних активів та зобов'язань банку.

Для розрахунку нормативу поточної ліквідності враховуються вимоги і зобов'язання банку з кінцевим строком погашення до 30 днів (включно). Цей норматив визначається як співвідношення активів первинної та вторинної ліквідності до зобов'язань банку з відповідними строками виконання:

.

До активів первинної та вторинної ліквідності в розрахунку нормативу поточної ліквідності належать: готівкові кошти; банківські метали; кошти на кореспондентських рахунках, відкриті в Національному банку та інших банках; строкові депозити, розміщені в Національному банку та інших банках; боргові цінні папери, що рефінансуються та емітовані Національним банком, у портфелі банку на продаж та на інвестиції; боргові цінні папери в портфелі банку на продаж та на інвестиції; надані кредити.

До зобов'язань належать: кошти до запитання; короткострокові та довгострокові кредити, які одержані від Національного банку та інших банків; кошти бюджету України; строкові депозити інших банків та клієнтів; цінні папери власного боргу, емітовані банком; субординований борг банку; зобов'язання і вимоги за всіма видами гарантій, порук, авалів; зобов'язання з кредитування, що надані клієнтам і банкам.

Нормативне значення нормативу Н5 має бути не менше ніж 30%, з 01.07.2002 р. -- 35%, з 01.01.2003 р. -- 40%.

Норматив короткострокової ліквідності встановлюється для контролю за здатністю банку виконувати прийняті ним короткострокові зобов'язання за рахунок ліквідних активів.

Норматив короткострокової ліквідності визначається як співвідношення ліквідних активів до короткострокових зобов'язань.

До розрахунку нормативу короткострокової ліквідності включаються ліквідні активи та короткострокові зобов'язання з початковим строком погашення до одного року:

.

До ліквідних активів у розрахунку нормативу короткострокової ліквідності включаються: готівкові кошти; банківські метали; кошти на кореспондентських рахунках, відкриті в Національному банку та інших банках; короткострокові депозити, розміщені в Національному банку та інших банках; короткострокові кредити, надані іншим банкам.

До короткострокових зобов'язань належать: кошти до запитання; кошти бюджету України; короткострокові кредити, одержані від Національного банку та інших банків; короткострокові депозити інших банків і клієнтів; короткострокові цінні папери власного боргу, емітовані банком; зобов'язання і вимоги за всіма видами гарантій, порук, авалів; зобов'язання з кредитування, які надані банкам і клієнтам.

Нормативне значення нормативу Н6 має бути не менше ніж 20 %.

Нормативи ліквідності розраховуються комерційними банками на підставі щоденних балансів (за формою № ІД-КБ «Баланс комерційного банку»).

Контроль за дотриманням обов'язкових економічних нормативів комерційних банків здійснюється НБУ щоденно та щомісячно. Такий контроль дає змогу обмежити ризиковані активні операції банків, підтримувати їх ліквідність на достатньому рівні, допомогти банкам в управлінні ліквідністю встановленням певних орієнтирів (нормативів), яких банки зобов'язані дотримуватися. На підтримання ліквідності спрямоване також обов'язкове резервування залучених коштів (15 % залучених коштів повинні зберігатися на кореспондентському рахунку в НБУ), за допомогою якого створюється мінімально необхідний запас ліквідності. Обмеженням є те, що кошти обов'язкових резервів можуть бути витрачені практично тільки на повернення депозитів, а не на кредитування чи інші витрати, хоча існує можливість маневрування в невеликих межах (звітним періодом з резервування є 10 діб, резерви розраховуються як середня арифметична, тому на певний день може існувати недорезервування, але воно має бути перекрито перерезервуванням в наступні дні). Дотримання норм обов'язкового резервування, проте, не гарантує ліквідності банку (обов'язкове резервування не враховує структури та якості пасивів, які різні в усіх банків), тому банк повинен самостійно створювати необхідні резерви ліквідних коштів, не допускаючи при цьому зниження прибутковості. Механічне дотримання нормативів без прогнозування, без стратегії управління ліквідністю зменшує прибутковість банку та не гарантує фінансової стійкості банку в майбутньому.