Аналіз банківської діяльності

Додатково для оцінювання ліквідності комерційного банку доцільно використовувати такі допоміжні показники:

Коефіцієнт загальної ліквідності (К_з.л). Розраховується як співвідношення загальних активів (А) до загальних зобов'язань (З) за формулою:

К_з.л=А/З·100 %,

де А -- активи банку, які включають готівкові кошти банку, банківські метали; кошти в НБУ, в інших банках; дебіторську заборгованість; надані кредити (пролонговані множаться на коефіцієнт 0,7); кошти бюджетів України до розподілу, кредити за рахунок бюджетних коштів; цінні папери; товарно-матеріальні цінності; вкладення, основні засоби, нематеріальні активи; інші активи;

З -- зобов'язання банку, які включають кошти інших банків (у тому числі НБУ), кошти бюджету та фондів, кошти клієнтів; цінні папери власного боргу; транзитні рахунки; кредиторську заборгованість, гарантії, акцепти; інші пасиви.

Оптимальне значення -- не менше 100%, тобто всі зобов'язання банку повинні повністю покриватися наявними активами (включаючи низьколіквідні).

Коефіцієнт співвідношення високоліквідних активів до робочих активів банку (К_{вл.а/р.а}). Характеризує питому вагу високоліквідних активів (А_вл) у робочих активах (А_р) і розраховується за формулою:

К_{вл.а/р.а}=А_вл/А_рЧ100%,

де А_вл -- високоліквідні активи, які включають готівкові кошти, кошти в інших банках, банківські метали, боргові цінні папери, що рефінансуються НБУ (за вирахуванням резервів під знецінення таких цінних паперів);

А_р -- робочі активи, які включають високоліквідні активи; дебіторську заборгованість; надані кредити (за вирахуванням резервів під надані кредити); цінні папери; вкладення в асоційовані, дочірні компанії; основні засоби; капітальні вкладення, помножені на коефіцієнт 0,5. Оптимальне значення -- не менше 20%.

Цей показник дає змогу оцінити частку високоліквідної частини активів, чим він більший -- тим більший запас ліквідності банку, але, з іншого боку, високоліквідні активи майже не приносять доходу, тому підтримання високого значення К_{вл.а/р.а} неодмінно позначається на прибутковості банку. Доцільним є підтримання цього показника на рівні 20-25%, щоб, підтримуючи достатню ліквідність, не знижувати прибутковості.

Але, розглядаючи нормативи ліквідності з погляду керованості та безпеки, можна зробити висновок, що підхід НБУ має певні недоліки.

По-перше, обчислення показників базується на формальному групуванні рахунків, тоді як навіть однорідні фінансові активи можуть мати різну ліквідність.

По-друге, нормативи встановлені для середньостатистичного банку, якого фактично не існує. Насправді залежно від типу банку нормативні вимоги до ліквідності будуть різними. Так, банк з великою мережею філій, який має велику кількість клієнтів, значні залишки в касах філій та на коррахунках, залишки коштів, що обслуговують клієнтські потоки, та інвестиційний банк, який здійснює епізодичні фінансові операції, повинні мати різні підходи до оцінки своєї ліквідності.

По-третє, нормативи не дають змоги здійснювати прогноз ліквідності. За своїм змістом вони є ретроспективними і швидко застарівають.

Отже, у зв'язку з тим, що нормативи ліквідності не дають повної і точної оцінки ліквідності, кожному банку слід мати власну методику як щодо визначення граничних та оптимальних показників, так і щодо розроблення плану підтримання ліквідності в банку, особливо в разі виникнення кризових ситуацій.

Крім установлених НБУ нормативів ліквідності, для аналізу використовують такі коефіцієнти, що характеризують ліквідність банку та чинники, які на неї впливають.

Коефіцієнт співвідношення активів і зобов'язань банку з однаковими строками погашення (розраховується в кожному з періодів, на які поділено часовий горизонт). Як правило, цей коефіцієнт аналізують у діапазоні до одного місяця (поточна ліквідність) та до трьох місяців. Це означає, що банк дотримується принципу відповідності між строками залучення пасивів та розміщення активів.

Коефіцієнт довгострокової ліквідності обчислюється як співвідношення довгострокових вкладень і довгострокових зобов'язань у довгострокові активи (які є більш дохідними, ніж короткострокові); значення цього коефіцієнта часто перевищує одиницю. Прийнятним вважається значення коефіцієнта 120 %.

Коефіцієнт співвідношення ліквідних та загальних активів. У стабільних економіках значення цього показника становить 20--30 %. У період фінансових криз значення коефіцієнта може збільшуватися, що пов'язано з підвищенням норм обов'язкового резервування центрального банку та намаганням банків підтримати свою ліквідність за рахунок накопичення активів.

Коефіцієнт співвідношення позик і депозитів визначається як відношення всіх активів з нормальним ризиком до основних депозитів. Цей коефіцієнт характеризує здатність банку залучати депозити для фінансування основних активних операцій. Прийнятним вважається значення 70--80 %, що вказує на помірне співвідношення між ліквідністю та дохідністю.

Коефіцієнт співвідношення таких активів, як готівка в касі і прирівняних до неї коштів, та сальдо міжбанківських позик, -- наданих і державних. Вище значення цього коефіцієнта вважається більш прийнятним з погляду оцінювання ліквідності банку.

Коефіцієнт ліквідності цінних паперів -- це відношення цінних паперів уряду країни, які перебувають у портфелі банку, до сукупних активів. Вище значення коефіцієнта вказує на більш ліквідну позицію банку.

Показник структурного співвідношення вкладів обчислюється як відношення коштів до запитання до строкових депозитів та характеризує рівень стабільності ресурсів банку. Зниження цього показника вказує на підвищення стабільності депозитної бази і зменшення потреби в ліквідних коштах.

Норматив платоспроможності банку Н2 (адекватності регулятивного капіталу) обчислюється як співвідношення власного капіталу банку та активів, зважених за ризиком. Нормативне значення цього показника не може бути нижчим ніж 8%.

Показник співвідношення резерву на покриття кредитних ризиків банку та обсягу кредитного портфеля, який характеризує якість активів банку.

Коефіцієнти, які характеризують ліквідність, аналізуються в динаміці, що дає змогу виявити загальні тенденції в зміні ліквідності банківської системи та окремого банку. З метою здійснення контролю за ліквідністю банку коефіцієнти зіставляють з нормативним значенням. У процесі аналізу коефіцієнти ліквідності можуть порівнюватися з аналогічними показниками інших банків, середньогалузевими показниками або з рівнем, який визначений банками на базі практичного досвіду.

6.4 Міжнародний досвід оцінки банківської ліквідності

В умовах невизначеності майбутньої ситуації вимірювання ліквідності постає досить складним завданням. Щоб реально оцінити стан ліквідності банку, необхідні точні прогнози потреб у готівкових коштах, очікуваного рівня ліквідних активів та надходження коштів за певний період. Поняття «вимірювання ліквідності» передбачає використання поняття «потоку», хоча найпоширеніші критерії оцінки ліквідності засновані на понятті «запасу».

Ліквідність банку є якісним станом, що залежить від багатьох факторів. З цього випливає складність вимірювання та оцінки ліквідності. Як правило, існує два методи вимірювання ліквідності:

на основі фінансових коефіцієнтів, що обчислюються за балансами та відображають ліквідність балансу (ліквідність як «запас»);

на основі визначення потенційної потреби в ліквідних коштах з урахуванням аналізу оборотів за активами та пасивами балансу банку у відповідних періодах (прогнозування майбутньої потреби в ліквідних коштах, прогнозування ліквідності).

Коефіцієнтний метод передбачає встановлення певних кількісних співвідношень між статтями балансу. У деяких країнах ці співвідношення вводяться та контролюються владою, в інших -- використовуються та підтримуються самими банками.

Так, у США немає законодавчо встановленої системи вимірювання ліквідності. Її визначення та підтримання є завданням керівництва банку.

Разом з цим існують певні показники, що найчастіше використовуються для оцінки ліквідності незалежно від специфіки банку.

Перша група показників характеризує співвідношення ліквідних активів та депозитів. Використовується два показники:

.

За допомогою цих показників установлюється безпосередній зв'язок між ліквідними активами та зобов'язаннями у вигляді депозитів, що належить виконати. Недоліком цих коефіцієнтів є те, що значна частина ліквідних активів (обов'язкові резерви) не може бути спрямована на задоволення потреб у кредитах та на інші цілі, крім повернення депозитів. Недоліком є також неврахування можливості залучення (запозичення) додаткових ресурсів для покриття потреб у ліквідних коштах. Оптимальним рівнем першого показника вважається 5-10 %; другого -- не менше 15-25 %. В Японії другий показник є обов'язковим для виконання всіма банками, його мінімальний рівень повинен становити не менше 30 %.

У США для оцінки ліквідності використовуються також інші показники. Одним з них є співвідношення суми виданих кредитів та депозитів:

.

Оцінка цього показника здійснюється в динаміці: чим більший даний показник, тим нижча ліквідність банку. Використання цього коефіцієнта як показника ліквідності базується на припущенні, що позички є найменш ліквідними з активів, які приносять дохід. Недоліком цього показника є те, що він не враховує ні строків погашення позичок, ні якості кредитного портфеля, що визначається на основі підрахунку середнього строку погашення позичок, умов їх погашення (поступово чи єдиним внеском), кредитоспроможності позичальників. Цей коефіцієнт не відображає також потреби в ліквідних коштах.

Одночасно розраховують частку кредитів у загальній сумі активів як відображення диверсифікованості активів:

.

Оптимальним вважається рівень коефіцієнта в межах 65-70 %.

Для оцінки ліквідності використовується показник, що відображає здатність активів швидко перетворюватися в готівкові кошти. Він обчислюється як співвідношення високоліквідних активів до загальної суми активів. При цьому до ліквідних активів відносять лише залишки коштів у касі, грошові кошти в дорозі, на валютних рахунках, залишки на кореспондентських рахунках у центральному банку та інших банках.

Особлива увага приділяється аналізу структури залучених ресурсів, стабільності депозитної бази. У зв'язку з цим розглядається група показників, що характеризують якість ресурсної бази банку. З погляду стабільності депозити поділяються на основні (стабільні) -- ті, що закріпилися за даним банком та не покидають його (постійно поновлюються), та нестабільні. Чим більше стабільних депозитів, тим вища ліквідність банку, оскільки їх наявність зменшує потребу в ліквідних активах.

Показник, що характеризує ступінь стабільності депозитів, розраховується як відношення суми стабільних (основних) депозитів до загальної суми депозитів або як відношення суми нестабільних депозитів до суми залучених ресурсів. Оптимальна частка стабільних депозитів у загальній сумі становить не менше 75 %.

Іншим показником, котрий відображає стабільність депозитної бази, є співвідношення строкових депозитів до загальної їх суми. Він показує частку нестабільних, але водночас прогнозованих щодо терміну виплати депозитів. Підвищення частки таких депозитів робить ліквідність банку більш залежною від коливання процентних ставок, але полегшує її прогнозування.

Якість ресурсної бази оцінюється показником, котрий свідчить про доступ комерційного банку до зовнішніх джерел фінансування (міжбанківських кредитів). Отже, показник доступності зовнішнього фінансування розраховується за формулою:

.

Оцінка цього показника не є однозначною. Здатність банку за необхідності швидко позичити кошти на міжбанківському ринку чи в центральному банку за помірною ціною і таким чином позбутися тимчасової нестачі ліквідних коштів розглядається як ознака високої ліквідності банку. Водночас велика частка зовнішніх запозичень свідчить про слабкість та низьку ліквідність банку. Тому, використовуючи цей показник, додатково аналізують:

а) частоту запозичень;

б) умови запозичень (застава, спосіб погашення);

в) причини позички;

г) процентні ставки (відносно середньоринкових).

Розрахунок цього коефіцієнта комерційні банки повинні надавати контролюючим органам щоквартально. Нормативне значення -- не менше 60%.

В Англії комерційні банки розраховують три основні показники:

1) відношення готівки, залишків на коррахунках в інших банках, депозитів до запитання та одноденних депозитів, цінних паперів та векселів (придатних для обліку) до всієї суми залучених та запозичених ресурсів. Мінімальний рівень цього показника становить 12,5%. Комерційні банки щомісячно звітують Банку Англії про дотримання цього показника ліквідності. Інші два показники не вимагають обов'язкового контролю з боку Банку Англії;

2) співвідношення суми активів, розміщених на строк до одного місяця, та суми зобов'язань з погашенням протягом того ж строку;

3) співвідношення активів, розміщених на строк до шести місяців та відповідних зобов'язань банку.

У Німеччині комерційні банки також щомісячно звітують перед Федеральним банком Німеччини про стан ліквідності балансу. Вони зобов'язані дотримуватися таких відношень:

1) короткострокових та середньострокових вкладень (до чотирьох років) до рівнозначних за строками ресурсів та ощадних вкладів;

2) довгострокових вкладень ( 4 років) до ресурсів з таким строком.

Обов'язковий рівень коефіцієнтів -- 100%, але передбачена можливість часткового покриття довгострокових вкладень короткостроковими ресурсами.

Ураховуючи динамізм стану ліквідності, західні експерти зазначають, що він не може бути повністю визначений за допомогою фінансових коефіцієнтів, розрахованих на основі балансових співвідношень. Тому поступово ліквідність почали оцінювати на основі потоку готівкових коштів за існуючими активами та пасивами банку. Складність такої оцінки полягає в тому, що за деякими фінансовими інструментами не передбачається терміну настання платежу. Інша проблема полягає в правильності оцінки перспектив погашення окремих позик.

Тому використання даного методу передбачає:

високу якість та своєчасність отримання інформації про терміни платежів за активами і пасивами;

високу якість аналізу банком попередніх та очікуваних тенденцій. Результат наведеного зіставлення може свідчити про нестачу або надлишок ліквідних коштів, що вимагає відповідних заходів для усунення ризику незбалансованості (отримання нової позики на міжбанківському ринку, продаж цінних паперів, пролонгація зобов'язань тощо).

Для оцінки ліквідності банку за місяць розраховується коефіцієнт ліквідності:

.

Даний показник свідчить про те, яка частина зобов'язань буде забезпечена ліквідними активами. На скільки швидко банк зможе подолати таку ситуацію залежить від рівня його менеджменту та авторитету на міжбанківському ринку. Крім того, для оцінки цього показника має значення тенденція зміни його рівня, що дає можливість порівняно з попередніми періодами виявити розміри проблеми з нестачею ліквідних коштів та реальність її швидкого подолання. Велике значення в багатьох західних країнах надається обмеженню кредитних ризиків для забезпечення ліквідності банків. Так, у США в середині 70-х років було установлено таке обмеження: обсяг виданих великих кредитів не може перевищувати капітал банку більш як в 11 разів, або співвідношення виданого одного великого кредиту до капіталу має бути не більшим 0,1.

У Франції розмір кредиту одному позичальникові або всім позичальникам однієї групи не повинен перевищувати 75 % суми власних коштів банку. У Німеччині сума виданих кредитів не повинна перевищувати власні кошти банку більше ніж у 18 разів. Кожний з п'яти «великих» кредитів, що становить більше 15 % суми власних коштів банку, не може перевищувати їх більше ніж у 3 рази, а всі п'ять таких кредитів не повинні перевищувати власні кошти банку більше ніж у 8 разів. «Найбільший» кредит не повинен перевищувати 75 % власних коштів банку.

Як уже зазначалося, в деяких країнах, наприклад у США, не існує обов'язкових нормативів ліквідності, і банки самостійно вирішують питання оптимального рівня ліквідності. Але органи банківського нагляду постійно здійснюють контроль за станом ліквідності й оцінюють якість управління нею під час перевірок на місцях. Для цього часто застосовується рейтингова система «CAMEL», в якій ліквідність розглядається як один із найважливіших показників діяльності. Згідно з системою CAMEL розраховуються показники достатності капіталу, якості активів, оцінка менеджменту, оцінка дохідності та прибутковості, показники ліквідності. Для оцінки ліквідності (liquidity) використовуються такі показники:

Коефіцієнт миттєвої ліквідності (L1) -- відношення суми коштів на кореспондентському рахунку (К_кр) та в касі (К_а) до поточних рахунків (П_р):

.

Значення показника	Оцінка
Більше 22 % 18 % -- 22 % 13 % -- 17 % 8 % -- 12 % менше 8 %	1 2 3 4 5

Кошти на коррахунку (К_кр) складаються з суми:

коштів до запитання у центральному банку за вирахуванням залишків на накопичувальному рахунку та нарахованих доходів за коштами до запитання у центральному банку;

коштів до запитання в інших банках та нарахованих і прострочених нарахованих доходів за ними.

Кошти в касі (К_а) складаються з суми:

банкнот та монет;

залишків за дорожніми чеками.

Поточні рахунки (П_р) складаються з суми:

коштів на коррахунку центрального банку в комерційному банку за вирахуванням витрат за коррахунком центрального банку;

коштів до запитання інших банків за вирахуванням нарахованих витрат за ними;

коштів до запитання бюджету та позабюджетних фондів за вирахуванням нарахованих витрат за ними;

коштів до запитання суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб за вирахуванням нарахованих витрат за ними;

транзитні рахунки.

Цей коефіцієнт характеризує здатність банку терміново погасити зобов'язання за коштами до запитання протягом одного-двох банківських днів. Коефіцієнт загальної ліквідності (К_з.л) -- відношення активів банку, зважених на коефіцієнт «вагомості» (А_к), до зобов'язань банку (З):

.

Активи банку, зважені на коефіцієнт «вагомості» (А_к), що приймаються до розрахунку, розподіляються на три групи, та розраховуються складанням сум за зазначеними статтями та їх множенням на відповідний коефіцієнт «вагомості».

Зобов'язання банку складаються з суми:

коштів центрального банку, інших банків, бюджету та позабюджетних фондів, клієнтів банку за вирахуванням нарахованих витрат за ними;

цінних паперів власного боргу, крім субординованого боргу, за вирахуванням нарахованих витрат за ними;

кредиторської заборгованості: за операціями з банками, клієнтами, за операціями банку з фінансовими інструментами, за розрахунками за податками та обов'язковими платежами, з працівниками банку, за господарською діяльністю банку, за субординованим боргом, кредитові суми до з'ясування, транзитні рахунки;

поточних рахунків небанківських структурних підрозділів, що перебувають на кошторисному фінансуванні банку та їх розрахунки;

строкових та сумнівних гарантій, поручительств, акредитивів та акцептів, що надані банкам та клієнтам.

№ гр.	Найменування показника	Коефіцієнт «вагомості»
І	- нематеріальні активи за вирахуванням зносу; - операційні основні засоби за вирахуванням зносу; - неопераційні основні засоби за вирахуванням зносу	0,5
ІІ	- пролонгована заборгованість за кредитами, наданими іншим банкам, суб'єктам господарської діяльності, органам загального державного управління	0,7
ІІІ	- готівкові кошти; - банківські метали; - кошти у центральному банку та до запитання в інших банках за вирахуванням нарахованих доходів; - боргові цінні папери, що рефінансуються центральним банком за вирахуванням нарахованих доходів; - строкові депозити, розміщені в інших банках та кредити, на дані іншим банкам за вирахуванням простроченої заборгованості за цими депозитами та кредитами, нарахованих та прострочених нарахованих доходів; - кредити, надані суб'єктам господарської діяльності, органам державного управління та фізичним особам за вирахуванням сумнівної та простроченої заборгованості за ними, опротестованих векселів, нарахованих та прострочених нарахованих доходів; - акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком, а також боргові цінні папери у портфелі банку на продаж та інвестиції за вирахуванням нарахованих доходів та прострочених нарахованих доходів за ними; - господарські матеріали; - дебіторська заборгованість за операціями з банками, клієнтами, операціями банку з фінансовими інструментами, за рахунками за податками та обов'язковими платежами, з працівниками банку, за господарською діяльністю банку, дебетовими сумами до з'ясування; - поточні рахунки небанківських структурних підрозділів, що перебувають на кошторисному фінансуванні банків та розрахунки з ними; - вкладення в асоційовані та дочірні компанії	1,0

Цей коефіцієнт характеризує збалансованість політики банку щодо управління активами та пасивами з метою дотримання оптимальної ліквідності у середньостроковій перспективі та показує, наскільки залучені кошти забезпечені ліквідними активами.

Коефіцієнт співвідношення високоліквідних активів до загальних активів банку (К_в.л):

.

Значення показника	Оцінка
Більше 20 % 18 % -- 20 % 14 % -- 17 % 10 % -- 13 % менше 9 %	1 2 3 4 5

Високоліквідні активи (А_в) складаються з суми:

готівкових коштів;

банківських металів;

коштів у центральному банку за вирахуванням нарахованих доходів за коштами до запитання та строковими депозитами у центральному банку; коштів до запитання в інших банках за вирахуванням нарахованих і прострочених нарахованих доходів за ними;

боргових цінних паперів, що рефінансуються центральним банком, у портфелі на продаж та на інвестиції за вирахуванням резервів під їх знецінення та нарахованих доходів за ними;

строкових розміщень (кредитів та депозитів) в інших банках за вирахуванням нарахованих доходів та простроченої заборгованості за ними, гарантійних депозитів та грошового покриття, довгострокових депозитів.

Цей коефіцієнт характеризує питому вагу високоліквідних активів у загальних активах та здатність активів швидко обмінюватися на готівку. За результатами розрахункових показників визначається рейтингова оцінка банку. Розрахованим значенням кожного показника відповідає певна оцінка, що коливається від 1 до 5, де 1 є найвищою оцінкою. Потім визначається середній бал за кожною з п'яти груп показників та узагальнюючий середній бал за даними групами.

6.5 Аналіз ресурсної бази та активів банку з позиції ліквідності

Стан ліквідності комерційного банку залежить від структури і стабільності ресурсної бази та структури і якості портфеля активів. На зміни в обсягах, структурі та стабільності ресурсної бази банку впливає комплекс чинників загальноекономічного характеру, які необхідно враховувати у процесі прогнозування. Під впливом цих чинників формуються не лише ресурси, а й активи банку, зокрема попит на кредити. Аналіз проводиться за допомогою статистичних методів на базі ретроспективної інформації. Вплив подібних чинників вивчають, розподіливши їх за групами:

трендові;

циклічні;

структурні;

сезонні;

випадкові та надзвичайні.

Крім чинників, які формують ліквідність банків на макрорівні, можна виділити такі, які безпосередньо впливають на ліквідність балансу банку.

Ліквідність банку залежить, насамперед, від стабільності ресурсної бази. Тому постійний аналіз ресурсної бази банку з погляду стабільності та ймовірності зняття коштів зі своїх рахунків розглядається як необхідний етап процесу управління банківською ліквідністю.

Аналіз цих показників проводиться в динаміці та за кожним рахунком або видом зобов'язань банку. Це дає змогу виявити загальні тенденції зміни стабільності ресурсної бази банку та точніше прогнозувати потребу в ліквідних коштах.

Стан ліквідності банку значною мірою залежить від якості активів та рівня ризику, який пов'язується з кожним конкретним видом активів. У процесі аналізу визначається ймовірність вчасного повернення коштів банку. Результати такого аналізу дають змогу оцінити безперебійність автоматичного перетворення активів у ліквідну форму у зв'язку з настанням строків погашення кредитів чи цінних паперів, сплати відсотків за наданими кредитами, повернення дебіторської заборгованості, отримання дивідендів від пайової участі в інших підприємствах тощо.

Під ліквідністю активів розуміють їх здатність швидко та без істотної втрати вартості перетворюватись у грошову форму. Аналіз структури активів, згрупованих за ступенем ліквідності (високоліквідні, ліквідні, низьколіквідні), дає змогу банку оцінити наявні ліквідні кошти та виявити резерви ліквідних активів, які можуть бути у разі потреби трансформовані в гроші.

З погляду строків залучення і розміщення банківських коштів рахунки активу і пасиву класифікуються так:



Рис. 6.1 Класифікація активів і пасивів банку за строками

Розглянемо короткий зміст кожної з наведених груп:

поточні або до запитання активи й пасиви -- це кошти, які повертаються на першу вимогу кредитора;

строкові кошти. Вони можуть бути короткостроковими, середньостроковими, довгостроковими. До них відносять кошти, що акумулюються на певний строк;

квазістрокові -- це кошти, які не мають визначеного строку повернення і які не можуть бути повернені на першу вимогу. Вони повертаються тільки за наявності певних умов. Наприклад, кошти, заброньовані на окремих рахунках для розрахунків акредитивами, повертаються тільки за умови пред'явлення товарно-транспортних накладних, що підтверджують відвантаження товарів; кошти, заброньовані для розрахунків лімітованими чековими книжками, -- тільки за умови отримання банком розрахункового чека та ін.

Загалом у процесі аналізу ліквідності активів банк має спиратися на принцип консерватизму й обережно підходити до визначення їх реальної вартості.

6.6 Аналітична оцінка динамічної ліквідності банку

Ураховуючи динамізм стану ліквідності банку, її неможливо точно виміряти за допомогою фінансових коефіцієнтів, водночас для ефективного управління ліквідністю об'єктивно необхідне хоча б приблизне знання майбутніх тенденцій ліквідності, попиту та пропозиції ліквідних коштів.

Попит на ліквідні кошти виникає з причини зняття чи витрачання клієнтами коштів зі своїх рахунків, у зв'язку з видачею кредитів, погашенням заборгованості банку за позичками, податками, виплатою заробітної плати тощо.

Джерелами пропозиції ліквідних коштів є вільні кошти клієнтів, погашення клієнтами позичок, доходи від недепозитних послуг тощо.

Ці джерела попиту і пропозиції в сумі визначають нетто-ліквідну позицію кожного банку на певний момент часу:

Коли сукупний попит на ліквідні кошти перевищує їх надходження за певний період (Lt < 0), банк втрачає ліквідні кошти і мусить вирішити, як і коли отримати додаткову кількість ліквідних коштів. Якщо пропозиція ліквідних коштів за певний період перевищує попит на них (Lt > 0), керівництво банку повинно вирішити, куди і на які строки інвестувати надлишок ліквідних коштів, до того часу, коли вони будуть потрібні. Якби можна було з достатньою точністю передбачити зміни сум вкладів та попит на кредит, проблема визначення необхідних ліквідних коштів значно спростилася б.

Великі банки здійснюють прогнозування двома основними методами. Один з них передбачає аналіз потреб у кредитуванні та очікуваного рівня вкладів кожного з провідних клієнтів. Таке прогнозування здійснюють переважно працівники відділу оцінювання кредитоспроможності (кредитного відділу): кожний готує прогноз за своєю групою рахунків. Відповідальність за координацію та зведення цих прогнозів несе економічний відділ або спеціальна група працівників, відповідальних за планування.

Другим основним і досить розробленим є метод джерел та використання коштів, що складається з кількох основних елементів:

1. Складається прогноз величин кредитів та депозитів для планового періоду як основних напрямків використання та джерел формування ресурсів.

2. Оцінюється нетто-ліквідна позиція банку в плановому періоді.

Нетто-ліквідна позиція = Зміна депозитів - Зміна кредитів.

Іншим підходом визначення майбутніх прогнозованих величин кредитів та депозитів є виділення кількох факторних компонентів, що разом і визначають майбутні тенденції змін обсягів вкладень та ресурсів.

Трендовий компонент -- середній темп зростання (спадання) кредитів (депозитів) за достатньо тривалий період (10 і більше років), підрахований за плановими періодами ліквідності (місяць чи тиждень).

Сезонний компонент визначається як різниця в кредитах і депозитах кожного тижня (місяця) порівняно з базовим тижнем (місяцем) у середньому за кожним роком. Цей компонент відображає середні зміни кредитів (депозитів) під впливом сезонних факторів.

Циклічний компонент залежить від стану економіки, прогнозується на основі порівняння економічної ситуації, що склалася, з ситуацією попереднього року і відповідного коригування попереднього циклічного компонента для використання в прогнозуванні величини кредитів, депозитів планового періоду.

Отже, на основі оцінки ліквідності на кожний момент часу та прогнозування її майбутнього стану здійснюється безпосереднє управління ліквідністю з метою забезпечення її належного рівня, підтримання прибутковості.

Ліквідними активами є кошти в касі, залишки на коррахунках, які відкриті в Національному банку та інших банках, а також активи, що можуть бути швидко конвертовані в готівкові чи безготівкові кошти.

Поняття ліквідності банку тісно пов'язане з ліквідністю його балансу. Ліквідність балансу визначається співвідношенням вимог (статей активу) та зобов'язань (статей пасиву). Оскільки баланс складається на певну дату, то ліквідність балансу є оцінкою стану банківської ліквідності на визначену дату. Отже, ліквідність банківського балансу -- це складова ліквідності банку.

7. Аналіз банківських ризиків

7.1 Визначення ризиків та їх класифікація

Під банківським ризиком розуміють можливість зазнати втрат у разі виникнення несприятливих для банку обставин.

Ризик, присутній практично в будь-яких банківських операціях. Причинами його виникнення можуть бути:

1. Ризик обумовлений можливою, неплановою зміною умов діяльності, що визначають видатки банку на забезпечення власної діяльності.

Поява цього ризику зумовлюється такими факторами:

Рис. 7.1 Фактори ризику непланованої зміни умов діяльності банку

2. Ризик, що обумовлений появою збитків, пов'язаних з:

нераціональним розміщенням коштів;

недостатньою обґрунтованістю та достовірністю прогнозу розвитку ринкової ситуації;

появою непередбачених ситуацій, обумовлених політичними, економічними, соціальними та іншими чинниками;

недобросовісної конкуренції великих банків або інших фінансово-кредитних установ.

3. Ризик, пов'язаний із втратами, які сприймаються як непередбачене зниження банківського прибутку залежно від таких чинників:

несподівані несприятливі зміни умов банківської діяльності внаслідок введення нормативно-правових актів;

недостатня обґрунтованість і достовірність відмови у видачі кредиту клієнтам, спроможним своєчасно його повернути;

недостатня обґрунтованість і достовірність оцінки ділової і фінансової спроможності клієнта, його гарантій і, як наслідок, видача кредиту позичальнику, неспроможному його повернути;

недостатньо якісна оцінка справжніх цілей позичальників, здатних на правопорушення і недобросовісну конкуренцію.

Банківські ризики залежно від сфери виникнення поділяються на зовнішні та внутрішні.

7.2 Аналіз зовнішніх ризиків

До зовнішніх належать ризики, безпосередньо не пов'язані з діяльністю банку. На їх рівень впливає безліч факторів: політичні, економічні, соціальні, страхові, макроекономічні, природні (стихійні лиха) тощо. Банки можуть наражатися на регіональні, районні та інші ризики, кожен із яких характеризується різним ступенем впливу перелічених вище факторів.

У міжнародній практиці ефективнішим вважають двоступеневий аналіз зовнішніх ризиків.

Спочатку оцінюють економічну ситуацію в країні, потім, обчислюють рівень сумарного ризику країни, використовуючи такі показники:

Приріст валового продукту.

Співвідношення величин інвестицій і валового доходу.

Ефективність інвестицій.

Середній рівень інфляції.

Зростання грошових надходжень.

Рівень реального внутрішнього кредиту.

Податковий баланс як відсоток від валового продукту.

Конкурентоспроможність економіки.

Торговельний баланс (експорт-імпорт).

Загальна зовнішня заборгованість.

Міжнародні резерви.

Вартість послуг щодо обслуговування зовнішньої заборгованості.

Величина політичного ризику.

Рівень безробіття.

Зростання ВНП на душу населення.

Крім аналізу ризику країни, необхідно зважати на ризики, пов'язані із зовнішньоекономічною діяльністю. Вони можуть бути зараховані як до зовнішніх, так і до внутрішніх ризиків банку -- залежно від того, які рішення прийме менеджмент банку за конкретних обставин щодо його внутрішньої діяльності.

Валютний ризик пов'язаний із невизначеністю майбутнього руху процентних ставок і ціни національної валюти відносно іноземної. Він поділяється на економічний валютний ризик, ризик переведення і ризик угод.

Економічний валютний ризик -- це ризик зміни вартості активів чи пасивів банку в разі майбутніх змін курсу. Аналізують економічний валютний ризик за допомогою таких показників: питома вага валютних кредитів у валюті балансу банку; питома вага валютних кредитів, виражених у національній валюті і наданих за рахунок коштів, залучених у національній валюті; питома вага створених резервів за валютними кредитами, вираженими у національній валюті, в загальному обсязі резервів банку на покриття збитків за кредитами; питома вага позитивної чи негативної курсової різниці в загальному обсязі валютних операцій банку тощо.

Ризик переведення -- це ризик зміни вартості активів і зобов'язань банку, пов'язаний зі зниженням курсу валюти. Потребує переоцінки активів, статутного капіталу банку, вираженого у валюті. Його аналізують та оцінюють за даними руху вартості валют і прогнозів зміни курсу.

Ризик угоди обумовлюється невизначеністю вартості в національній валюті майбутньої угоди, укладеної в іноземній валюті. Щоб оцінити цей ризик, слід проаналізувати:

частку хеджування у конверсійних угодах, валютних свопів (рівновеликі кредити з однаковими строками, сумами і способами погашення, виражені в різних валютах у двох банках різних країн), угод «спот» (купівля і продаж валюти в обумовлену на майбутнє дату за обумовленою ставкою);

наявність і питому вагу взаємних заліків ризиків за активами і пасивами (визначають, віднімаючи суму валюти, яка надійшла, від усієї вивезеної валюти);

частку великих валютних угод, динаміку операційних витрат за валютними операціями, швидкість розрахунків, обсяг угод між філіями, кількість застрахованих угод;

збалансованість активів та зобов'язань банку за видами валют і строками; частку форвардних, ф'ючерсних, опціонних операцій у зовнішньоекономічній діяльності банку.

7.3 Аналіз внутрішніх ризиків

Внутрішні ризики виникають у результаті діяльності самого банку і залежать від операцій, які він проводить. Відповідно вони пов'язані з:

активами банку (кредитні, валютні, ринкові, розрахункові, лізингові, факторингові, касові, інвестиційні ризики тощо);

зобов'язаннями банку (ризики за вкладами та іншими депозитними операціями, за міжбанківськими кредитами, отриманими кредитами);

якістю управління банком власними активами і пасивами (процентний ризик, ризик незбалансованої ліквідності, неплатоспроможності, ризик структури капіталу, недостатності капіталу);

ризиком реалізації фінансових послуг (операційні, технологічні, стратегічні, адміністративні, бухгалтерські ризики, а також ризики, пов'язані з інноваціями, безпекою, зловживаннями).

Захиститися від кредитного ризику допомагає систематичний аналіз, у процесі якого з'ясовують, як банки встановлюють мінімальну питому вагу кредитних вкладень, що покриваються власними ресурсами; дотримуються нормативу максимального розміру ризику на одного позичальника та нормативу «великих» кредитних ризиків; формують резерви під збитки за позичками; диверсифікують кредитні вкладення за галузями, позичальниками; чи отримують достатнє забезпечення за виданими кредитами тощо.

Розглядаючи ризики, пов'язані із зобов'язаннями, особливу увагу слід приділяти аналізу формування депозитів. До появи негараздів у діяльності банку може призвести дострокова вимога вкладу чи міжбанківського кредиту. На дострокові вимоги, крім різких непередбачених змін у фінансовому стані вкладника, можуть впливати також фактори, пов'язані з нестійкою політичною чи економічною ситуацією в країні, кризи. Задля попередження і регулювання ризику щодо формування депозитів банки аналізують співвідношення між позичками і депозитами, враховують процентний ризик, який виникає при формуванні депозитів.

Вивчаючи ризики, пов'язані з якістю управління активами і зобов'язаннями, слід особливо уважно аналізувати процентний ризик, тобто небезпеку втрат унаслідок перевищення сплачених процентних ставок над отриманими. Підвищення процентних ставок спричинить падіння курсів цінних паперів із твердими процентами, а відтак і знецінення банківського портфеля, завдасть курсових збитків. Крім того, різниця між процентними доходами і витратами становить основу банківського прибутку. Різка зміна ставок у різних сегментах ринку може негативно позначитися на прибутковості операцій банку. Це спонукає банки аналізувати попит і пропозицію кредитних ресурсів, порівнювати інтервал часу між строками вивільнення депозитів та розміщених коштів і коливаннями процентних ставок (останні -- досить різноманітні, вони залежать від загального попиту на кредитні ресурси даного банку, наявності цих ресурсів, характеру, розміру та строків позички. Процент є регулятором ринкових відносин).

Аби зменшити ризик, деякі банки вводять до процентної ставки за розміщеними коштами ризиковану процентну ставку (договірну надбавку) або розмір страхового процента (коли позичку страхує сам банк). В умовах інфляції аналізують реальні і номінальні проценти. Щоб уникнути процентного ризику, активніше надають кошти на тривалі строки, а для рефінансування залучають кошти на короткий термін.

Щодо ризиків, пов'язаних із реалізацією фінансових послуг, застосовують спеціальні методи аналізу. Вивчаючи операційні ризики банку, оцінюють, як збільшується вартість послуг банку та зростають поточні витрати.

До технологічних відносять ризики зміни технології здійснення операцій (ризики, пов'язані з неполадками у комп'ютерній системі, втратою документів, комп'ютерним шахрайством тощо). Аналізуючи тенденцію до зростання чи до зменшення кількості таких випадків, визначають вірогідність їх повторення.

Вивчаючи ризики безпеки, звертають увагу на її загальний стан (надійність приміщень посиленого захисту, куди мають доступ лише окремі особи та охоронці), «вузькі місця» в її організації (захист у комп'ютерному центрі, неприступність сейфів, охорона каси), стан протипожежної безпеки.

Залежно від методів розрахунку ризики поділяють на сукупні (загальні) і часткові.

Сукупним ризиком передбачається оцінка і прогнозування величини ризику банку залежно від його доходу, дотримання економічних нормативів ліквідності.

Частковий ризик оцінюється на основі шкали коефіцієнтів ризику за окремою банківською операцією чи групами операцій. Визначити розмір ризиків дають змогу методи розрахунку. Від їх вибору залежить правильність оцінки прогнозованих втрат. Існують три основні методи оцінки ризиків: метод експертних оцінок, аналітичний та частковий (статистичний).

Метод експертних оцінок ґрунтується на вивченні висновків, зроблених експертами банку, і передбачає складання узагальнюючих рейтингових оцінок. Цей метод охоплює рейтингові оцінки кредитоспроможності позичальника та страхового ризику, дотримання економічних нормативів діяльності банку, розрахунок розміру ризику за кредитним портфелем банку, а також визначення розміру необхідного резерву для покриття збитків від кредитної діяльності банку, класифікацію кредитів за ступенем ризику тощо.

Аналітичним методом передбачається аналіз зон ризику зі встановленням оптимального його рівня для кожного виду банківських операцій та їх сукупності.

Частковий (статистичний) метод полягає в оцінці часткового ризику, тобто визначенні розміру втрат за окремою операцією банку щодо активів, зобов'язань тощо відповідно до ступеня ризику; зіставленні фактичної величини ризику з очікуваною згідно з нормативними документами; виявленні фактичних зон ризику для окремого банку стосовно окремої операції; з'ясуванні ступеня їх допустимості, установленні максимально можливого розміру ризику за окремою операцією банку.

Комплексний метод базується на сукупній оцінці ризику стосовно банку в цілому. Головним в управлінні ризикованими операціями банку є визначення ступеня допустимості і виправданості того чи іншого ризику та прийняття рішення. Перспективним є визначення ступеня допустимості загального ризику банку для встановлення нормативу відрахувань від прибутку до резервного фонду.

Загальний ступінь ризику визначається за формулою:

де Н -- ступінь допустимого загального ризику банку;

Р -- часткові ризики банку за всіма операціями;

Е -- коригуючий коефіцієнт зовнішніх ризиків банку;

К -- капітал банку.

Цей показник відображає максимально можливий ступінь ризику для банку за певний період.

8. Аналіз ділової активності

8.1 Аналіз ділової активності банку щодо залучення ресурсів

Ділова активність банку характеризується його спроможністю залучати кошти й ефективністю та раціональністю їх розміщення.

Ділова активність банку може бути визначена як за допомогою аналізу окремих показників, так і через оцінювання відповідних співвідношень між окремими статтями активів, пасивів та кількісним узгодженням змін в активах та пасивах. Показники ділової активності дають змогу інтерпретувати стан і використання банком економічного потенціалу, тобто наявних і прихованих можливостей, і вагомість взятих на себе ризиків господарювання.

Розглянемо основні показники, що характеризують ділову активність банку.

Коефіцієнт рівня дохідних активів:

.

Цей коефіцієнт показує частку активів банку, що приносять банку дохід в загальних активах. У зарубіжній практиці вимоги до значення цього коефіцієнта досить високі -- більше 93%. Для вітчизняних банків вимоги дещо нижчі, що безпосередньо пов'язано з недосконалою структурою активів. Зниження коефіцієнта рівня дохідних активів свідчить про незбалансованість кредитного портфеля банку та відсутність політики управління активами.

Коефіцієнт кредитної активності:

.

Оптимальне значення питомої ваги кредитних вкладень у загальних активах -- 65-75%. Значення кредитної активності вище 75% свідчить про агресивну ризиковану кредитну політику банку та недостатню диверсифікацію активів.

Коефіцієнт інвестиційної активності:

Коефіцієнт інвестиційної активності перебуває в протилежній залежності від коефіцієнта кредитної активності. Чим більше його значення, тим менше значення коефіцієнта кредитної активності.

Коефіцієнт рівня кредитно-інвестиційного портфеля в загальних активах:

.

Підвищення значення цього показника в динаміці є позитивною тенденцією й основою збільшення рентабельності банківських активів.

Рівень залучення ресурсів:

.

Цей коефіцієнт характеризує активність банку щодо залучення грошових коштів на фінансовому ринку. Оптимальним є значення 80--85 %. Занадто високе значення цього коефіцієнта свідчить про зростання активності банку щодо залучення ресурсів і водночас про підвищення ризикованості банківської діяльності та зниження стабільності банку.

Рівень міжбанківських кредитів у зобов'язаннях:

.

Висока питома вага міжбанківських кредитів у загальних зобов'язаннях характеризує фінансову залежність банку від зовнішніх джерел фінансування. Згідно з методикою В.С. Кромонова цей коефіцієнт не повинен перевищувати 30 %.

Різновидом цього показника є такий:

.

Значення даного коефіцієнта не повинно перевищувати 20 %.

Рівень строкових депозитів у зобов'язаннях:

.

Підвищення частки строкових депозитів у загальних зобов'язаннях свідчить про зростання стабільності ресурсної бази та сприяє збільшенню ліквідності банку. Оптимальне значення коефіцієнта перебуває в межах 10--30%. При значенні 10% досягається мінімізація витрат, при 30% -- мінімізація ризику стабільності.

Рівень розвитку клієнтської бази:

.

Показує рівень розвитку клієнтської бази та її частку у залучених і запозичених коштах. З метою збільшення абсолютної суми прибутку та підвищення прибутковості роботи банку бажано, щоб цей коефіцієнт був не нижчим 15 %. Проте занадто високе його значення може негативно вплинути на рівень ліквідності банку, що, відповідно, негативно вплине на його стійкість. Максимальною межею цього коефіцієнта буде 30-40%. Для кінцевого висновку про рівень клієнтської бази в загальних зобов'язаннях необхідно проаналізувати окремі показники ста-більності депозитів до запитання. За рівня коефіцієнта 40% досягається мінімізація витрат на залучення ресурсів.

Коефіцієнт використання залучених та запозичених коштів:

.

Значення цього коефіцієнта має перебувати в межах 75 %. Збільшення його до 85 % характеризує ефективне використання залучених коштів. Занадто високе значення коефіцієнта може призвести до падіння ліквідності та неможливе внаслідок існування обов'язкового резервування коштів на коррахунку в НБУ. Зниження показника менше 75 % може призвести до низького значення процентного спреду, а відповідно і до падіння рентабельності банківської діяльності.

На наш погляд, систему показників ділової активності необхідно доповнити такими показниками оборотності.

Оборотність активів банку характеризується кількістю оборотів, що здійснюють активи банку за певний період часу (N_а), та тривалістю одного обороту активів (t).

.

Тривалість одного обороту активів у днях:

Прискорення оборотності активів у динаміці є свідченням підвищення його ділової активності, тобто збільшення кількості оборотів та зменшення тривалості одного обороту -- позитивне явище, котре свідчить про умовне вивільнення коштів з обороту.

Оборотність акціонерного капіталу банку розраховується аналогічно.

Кількість оборотів (швидкість обертання):

.

Тривалість одного обороту акціонерного капіталу в днях:

Для акціонерів прискорення оборотності акціонерного капіталу є умовою швидшої окупності капіталу, тому збільшення кількості оборотів та зменшення тривалості одного обороту -- позитивна тенденція. Проте таке прискорення може відбуватися за рахунок уповільнення обертання залучених коштів, тобто зменшення кількості оборотів зобов'язань та збільшення їх тривалості. Аналогічним чином розраховуються показники оборотності оборотних активів банку.

Кількість оборотів оборотних активів:

.

Тривалість одного обороту оборотних активів банку в днях:

.

Позитивною тенденцією є прискорення оборотності оборотних активів у динаміці. Основними факторами, що позитивно впливають на прискорення оборотності, є прискорення оборотності кредитів, інвестицій, дебіторської заборгованості. Показники оборотності по них розраховуються аналогічно.

8.2 Аналіз ефективності управління

Основні показники ефективності управління наведені в темах 4 (показники дохідності) та 5 (показники прибутковості).

8.3 Аналіз ліквідності банку

У систему рейтингової оцінки діяльності банку входять показники ліквідності банку, які є, безумовно, основою платоспроможності банку та його фінансової стійкості. Методику аналізу основних показників ліквідності наведено в темі 6.

9. Аналіз фінансової стійкості і надійності банку

9.1 Аналіз фінансової стійкості банку

Вивчаючи цю тему, необхідно пам'ятати, що порядок оцінки фінансового стану банку базується на аналізі його балансу та звіту про прибутки та збитки.

Метою оцінки фінансового стану банку є його аналіз в ретроспективній динаміці для виявлення реальної стійкості банку.

Фінансовий стан банку характеризується за допомогою таких груп показників:

показники фінансової стійкості банку;

показники, що характеризують ділову активність банку;

показники ліквідності;

показники ефективності управління.

Фінансова стійкість банку -- це головна умова його існування та активної діяльності. Вона формується під впливом об'єктивних та суб'єктивних факторів і оцінюється за допомогою як окремих показників, так і зведених комплексних показників, які лежать в основі рейтингових оцінок діяльності банків.

Фінансова стійкість банку залежить від багатьох зовнішніх та внутрішніх факторів. До зовнішніх факторів, які впливають на фінансову стабільність як окремого банку, так і банківської системи в цілому, відносять:

стійкість національної валюти;

упорядкованість державних фінансів, поєднана з відсутнім або невеликим бюджетним дефіцитом;

...