Аналіз банківської діяльності

низький рівень інфляції;

довіра громадян до кредитно-фінансової системи країни;

незначні обсяги відпливу капіталу за кордон;

сприятливий інвестиційний клімат за наявності джерел для довгострокового кредитування.

До внутрішніх факторів, які впливають на стабільність банку, належать якість менеджменту, пов'язана з грамотним розподілом праці, правильною кредитною та дисконтною політикою банку, стратегією банку, ефективним банківським маркетингом, дотриманням існуючих економічних нормативів, установлених НБУ, та чинного законодавства, професійними якостями керівництва банку тощо.

Більшість показників фінансової стійкості банку базується на визначенні достатності капіталу для покриття банківських ризиків та на оцінці структури капіталу, яка визначає якісний склад балансового капіталу. Усі показники фінансової стійкості можна розділити на кілька груп:

показники, що базуються на структурі та достатності капіталу банку;

показники, що базуються на структурі залучених та запозичених коштів;

показники, що базуються на якості активів банку.

показники, що характеризують динаміку (поведінку) окремих складових активу та пасиву.

Розглянемо першу групу показників фінансової стійкості банку, засновану на достатності банківського капіталу. Оцінка незалежності, а відтак і стійкості щодо кон'юнктурних змін на ринку здійснюється за допомогою аналізу відношення власного капіталу до зобов'язань. Цей коефіцієнт називається коефіцієнтом надійності і розраховується за формулою:

Якщо в чисельник береться балансовий капітал (капітал-брутто), то передбачається, що капітал банку повинен на 25-30% покривати зобов'язання. Якщо до складу чисельника входить чистий капітал (регулятивний), то значення цього коефіцієнта має бути більше 5% (деякі банки потребують доведення цього показника до 10%). Його динаміка свідчить про фінансовий стан банку: у разі зростання показника стійкість підвищується і знижується, якщо падає його значення. Аритмія показника свідчить про ризик втрат по формуванню стійкої ресурсної бази. Аритмія може бути також свідченням можливих проблем з поточною ліквідністю.

Коефіцієнт фінансового важеля є оберненим показником до коефіцієнта надійності і розкриває здатність банку залучати кошти на фінансовому ринку. Він розраховується за такою формулою:

.

Збільшення цього показника свідчить про підвищення ділової активності банку, але про зниження його фінансової стабільності. Значення коефіцієнта фінансового важеля повинно бути близько 20:1.

Коефіцієнт співвідношення власного капіталу та активів розраховується за формулою:

.

Цей коефіцієнт показує загальний рівень фінансування активів за рахунок власного капіталу, тобто скільки грошових одиниць капіталу припадає на 1 грн активів. Значення цього коефіцієнта має бути не менше 4%.

Різновидом цього показника є коефіцієнт достатності основного капіталу (капіталу 1-го рівня) або норматив адекватності основного капіталу Н3:

У розрахунку нормативу адекватності основного капіталу сума загальних активів відповідно зменшується на розрахункову суму резервів за всіма активними операціями банку, на суму неамортизованого дисконту за цінними паперами та зносу основних засобів. Значення нормативу Н3 має бути не меншим ніж 4%.

Коефіцієнт платоспроможності (норматив адекватності регулятивного капіталу Н2) розраховується діленням власного капіталу на активи, зважені за ступенем ризику:

Значення даного нормативу має бути більше 8%. Цей коефіцієнт дає змогу визначити межу захисту кредиторів та вкладників від непередбачених збитків, яких банк може зазнати у процесі діяльності, а також з'ясувати, чи вистоїть банк у разі економічної скрути або якихось інших зовнішніх негараздів. Якщо ризикованість банківських активних операцій зростає, то відповідне зростання капіталу повинно «підстрахувати» зростання ризику.

Коефіцієнт маневрування -- відношення власного капіталу-нетто до загального балансового капіталу (брутто):

.

Коефіцієнт маневрування дає змогу зробити якісну оцінку власного капіталу. Брутто-капітал містить як відвернені (іммобілізовані) власні кошти, так і фактичні залишки нетто-капіталу, які можна використати для кредитування. Даний коефіцієнт обов'язково повинен бути більшим нуля. Його нульове значення -- свідчення немобільності дій банку в разі виникнення будь-якого банківського ризику: кредитного, процентного, ринкового (кон'юнктурного) або зміни складу клієнтів банку, або формування депозитів тощо. Поряд зі структурою власних коштів на загальну мобільність банку впливає розміщення залучених та запозичених коштів, яке створює можливість маневрування на випадок непередбачених ситуацій. Якщо значення коефіцієнта маневрування від'ємне, це свідчить не лише про відсутність власних ресурсів, вкладення яких дає дохід, а й про використання депозитів не за призначенням, оскільки останні покривають власні витрати банку. Оптимальне значення коефіцієнта маневрування -- 50%.

Відношення статутного капіталу до балансового капіталу (капіталу-брутто):

Цей коефіцієнт характеризує залежність банку від його засновників. Сума коштів, які інвестуються в розвиток банківської установи, повинна вдвічі перевищувати внески засновників. Мінімальне значення цього показника -- 15%, максимальне -- 50% (за методикою В.С. Кромонова оптимальне його значення 30%). Коефіцієнт захищеності власного капіталу розраховується як відношення капіталізованих активів до власного капіталу:

.

Цей коефіцієнт показує, наскільки банк ураховує інфляційні процеси і яку частку своїх активів розміщує в нерухомість, цінності, обладнання. Коефіцієнт захищеності дохідних активів:

.

Цей коефіцієнт свідчить про захист дохідних активів (чутливих до зміни процентних ставок) мобільним власним капіталом. Коефіцієнт концентрації власного капіталу:

.

Цей коефіцієнт визначає рівень капіталу в структурі загальних пасивів. Рекомендовані значення -- 15-20%. З іншого боку, надмірне зростання зазначеного коефіцієнта свідчить про неділову активність (пасивність) банку щодо залучення ресурсів та розвитку клієнтської бази. Окремі банки використовують для аналізу фінансової стійкості коефіцієнт мультиплікатора капіталу. Цей коефіцієнт розраховується як співвідношення активів до статутного капіталу:

Коефіцієнт мультиплікатора капіталу відображає ступінь покриття активів акціонерним капіталом. Чим вище його значення, тим менш стабільний банк, але зростання цього коефіцієнта є фактором зростання прибутковості акціонерного капіталу. У зростанні даного коефіцієнта заінтересовані акціонери, оскільки прибуток здобувається всім капіталом, включаючи і залучений, а дивіденди отримують лише акціонери.

Друга група факторів фінансової стійкості банку заснована на аналізі структури зобов'язань (залучених коштів). До них відносять такі.

Коефіцієнт розвитку клієнтської бази:

.

Цей коефіцієнт показує рівень розвитку клієнтської бази і її частку у залучених та запозичених коштах. З метою збільшення абсолютної суми прибутку та підвищення прибутковості роботи банку бажано, щоб зазначений коефіцієнт був не нижче 15%. Проте занадто високе його значення може негативно вплинути на рівень ліквідності банку, що відповідно негативно вплине на його стійкість. Максимальною межею цього коефіцієнта буде 30--40%. Для кінцевого висновку про рівень клієнтської бази в загальних зобов'язаннях необхідно проаналізувати окремі показники стабільності депозитів до запитання.

Коефіцієнт співвідношення депозитів строкових та депозитів до запитання:

.

Ресурсна база вважається більш стабільною, коли строкові депозити перевищують депозити до запитання, тобто цей коефіцієнт має бути більшим 1. Такий підхід властивий зарубіжним банкам, де розрив у відносній вартості цих двох ресурсів не такий значний, як в Україні. Тому вітчизняні банки часто за наявних можливостей розширення клієнтської бази та обмеженої кількості строкових коштів (керованих ресурсів) нехтують цими вимогами на користь рентабельності та прибутковості.

Коефіцієнт залежності ресурсної бази від залучених міжбанківських кредитів:

.

Значення цього показника не повинно перевищувати 20%. За методикою В.С. Кромонова критичною межею є 30% МБК у структурі зобов'язань. Занадто високе значення зазначеного коефіцієнта свідчить про фінансову залежність банку від зовнішніх джерел фінансування. Враховуючи дорожнечу цього ресурсу висока питома вага МБК може негативно вплинути на середню вартість ресурсної бази, а відповідно і на прибуток банку. Проте, зважаючи на доступність цього ресурсу, його мобільність та дефіцит кредитних ресурсів у вигляді строкових депозитів, багато банків не враховують цього співвідношення, іноді частка міжбанківських кредитів досягає 40--50% у структурі зобов'язань.

Коефіцієнт співвідношення капіталу та строкових депозитів:

.

Цей коефіцієнт вказує, яка частина депозитів захищена власним капіталом банку. Бажано, щоб значна їх частина складалася з невеликих, роздрібних депозитів, які є більш стабільними. Оптимальне значення цього коефіцієнта -- 15-20%.

Третя група показників, що характеризують фінансову стабільність заснована на аналізі якості та структурі активів.

Частка прострочених кредитів у кредитному портфелі:

.

Питома вага прострочених кредитів у загальній сумі кредитного портфеля не повинна перевищувати 10%. За більш детального аналізу необхідно проаналізувати середній термін прострочення платежів та структуру прострочених кредитів за термінами.

Частка пролонгованих кредитів у кредитному портфелі:

.

Значення даного показника не повинно перевищувати 10-15%. За детальнішого аналізу необхідно проаналізувати склад пролонгованих кредитів за кількістю пролонгацій та за термінами пролонгації.

Частка проблемних кредитів у чистих активах:

.

Значення цього коефіцієнта не повинно перевищувати 7-10%.

Покриття проблемної заборгованості власним капіталом:

.

Цей коефіцієнт характеризує, наскільки ризик за проблемними кредитами покривається розміром власного капіталу. Для обчислення цього показника в знаменник беруть суму регулятивного капіталу (капіталу-нетто). Значення цього коефіцієнта не повинно перевищувати 50%.

Коефіцієнт покриття проблемних кредитів створеними резервами:

.

Орієнтовне значення цього коефіцієнта має бути більше 70%.

Четверта група показників, що характеризують надійність та стабільність банку, базується на розрахунку показників динаміки та зіставленні темпів зростання окремих показників. До них належать:

Коефіцієнт приросту активів:

.

Обчислюючи цей показник, необхідно враховувати індекс інфляції. Для нейтралізації інфляційного фактора необхідно базисне значення (залишки на початок періоду) помножити на індекс інфляції за цей період. Зростання коефіцієнта є позитивним явищем і свідчить про збільшення масштабів діяльності банку.

Коефіцієнт приросту капіталу:

.

Цей коефіцієнт вказує на те, чи встигає приріст капіталу за приростом активів, чи фінансування відбувається за рахунок інших джерел, таких як борг чи запозичення. Позитивною є тенденція випередження темпів приросту капіталу над темпами приросту активів.

Коефіцієнт приросту позик:

.

Цей коефіцієнт показує приріст чи зменшення активності у традиційній сфері банківської діяльності. Приріст за іншими видами діяльності може бути більш ризикованим або менш надійним. Зміни, що відбулися за різними категоріями позик, показують на рівень ризику та потребу у фінансуванні за рахунок кредитів.

Коефіцієнт приросту депозитів:

.

Цей коефіцієнт має бути зіставлений з коефіцієнтами приросту активів та позик для того, щоб з'ясувати, чи їх приріст фінансується за рахунок залучення депозитів, чи іншого, дорожчого джерела. Склад депозитів за категоріями вказує на ступінь мінливості джерел фінансування та їх чутливість до процентної ставки.

9.2 Узагальнююча оцінка фінансового стану банку

Довіра партнерів (держави, вкладників, кредиторів, клієнтів тощо) до комерційних банків базується насамперед на їхній здатності у будь-який час і в повному обсязі виконати свої зобов'язання -- захищати їх інтереси. Спроможність банку своєчасно і без збитків для себе виконувати власні зобов'язання -- одна з основних складових його фінансової стійкості.

У міжнародній практиці існують різні типи зведеної оцінки діяльності банків. На основі зведеної оцінки проводиться рейтинговий порівняльний аналіз надійності банку та ефективності його роботи.

Рейтинг -- це метод порівняльної оцінки діяльності кількох банків. Також під рейтингом розуміють процес кількісного вимірювання чи оцінки, що дають змогу порівняти певну виміряну кількість чи вартість з критерієм чи стандартом певного класу, розряду, або рангу. У результаті проводиться групування банків у певній послідовності у міру спадання класифікаційної ознаки. Іншими словами, рейтинг -- це встановлення узагальнюючої оцінки фінансового стану банку за стандартизованою системою показників, що дає змогу розглядати усі банки з єдиного погляду.

Єдина система рейтингу дає змогу Національному банку України скласти загальне уявлення про стан та стабільність банківської системи. Така оцінка системного ризику дає можливість визначити пріоритети, а також методи нагляду та потребу в ресурсах для здійснення належного контролю за банківською системою.

Визначення рейтингу за системою CAMEL -- це стандартизований метод оцінки банків, і їх ефективності. Його достовірність залежить від кваліфікації та об'єктивності економістів банку та інспекторів нагляду, які здійснюють аналіз і дають оцінку банків на регулярній основі.

У рейтинговій системі використовується п'ятибальна шкала. Оцінка «1» є найвищою оцінкою рейтингової системи і відображає найменший рівень зауважень, тоді як оцінка «5» є найнижчою, найкритичнішою і являє собою найвищий рівень зауважень.

Банки, які отримали комплексний рейтинг «4» або «5», мають серйозні проблеми й вимагають ретельного нагляду та спеціальних оздоровчих заходів. Якщо загальна платоспроможність банку під загрозою, потрібні негайні та спеціальні дії нагляду, не виключаючи можливості примусової реорганізації та ліквідації.

Банки, які отримали рейтинг «3», мають недоліки, і якщо ці недоліки не будуть виправлені за певний період, вони можуть призвести до значних проблем, пов'язаних з платоспроможністю та ліквідністю. У такій ситуації Національний банк України з метою приведення діяльності банків у відповідність до норм і вимог чинного законодавства та нормативних актів має вжити відповідних заходів впливу з наданням чітких вказівок керівництву банку щодо визначення та подолання існуючих проблем.

Банки, які мають зведений рейтинг «1» або «2», є надійними за всіма показниками. Банки вважаються стабільними, такими, що мають кваліфіковане керівництво та здатними протистояти більшості економічних спадів. Ступінь нагляду за такими банками потрібен мінімальний.

Система рейтингу банків в Україні має включати визначення таких понять:

Рис. 9.1 Основні групи факторів, включені в рейтингову систему оцінки діяльності банків «CAMEL»

Розглянемо, чому ж саме цим показникам віддана перевага у визначенні рейтингу банку.

Достатність капіталу є одним з ключових компонентів системи «CAMEL», оскільки за рахунок капіталу можливе покриття збитків. Відповідно до цього достатність капіталу є важливим фактором, що визначає фінансовий стан та умови роботи банку.

Якість активів -- основна складова рейтингової системи, оскільки рівень ризику балансових активів є індикатором якості надходжень та можливості потенційних збитків у майбутньому.

Менеджмент (управління) -- визначальний момент рейтингової системи, оскільки якість управління багато в чому визначає достатність і адекватність положень, механізмів та систем контролю щодо управління ризиком і, таким чином, уникнення збитків у майбутньому.

Дохідність є одним з головних факторів, що впливають на фінансовий стан банку. Рівень та якість доходів обумовлюють здатність комерційного банку виплачувати дивіденди акціонерам та підтримувати достатній рівень власного капіталу.

Нарешті ліквідність є однією з ключових складових рейтингової системи, оскільки стан ліквідності банку відображає його здатність задовольняти передбачені та непередбачені потреби у фінансуванні. Будь-яке реальне чи уявне зниження рівня ліквідності може негативно вплинути на довіру суспільства до банку та призвести до значного відпливу депозитів та вкладів.

В основу рейтингової оцінки фінансового стану банку покладені якісні критерії діяльності банку, які характеризують надійність, стабільність банку.

Національний банк України, реалізуючи передбачену законодавством контрольно-наглядову функцію на основі постійного аналізу діяльності комерційних банків і за допомогою встановлених економічних нормативів, контролює виконання ними своїх основних завдань, функцій та їх надійності.

Відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» з метою захисту інтересів клієнтів та забезпечення фінансової надійності банків Національний банк України встановив обов'язкові для всіх банків економічні нормативи.

Усі економічні нормативи поділені на три великі групи:

нормативи капіталу (рис. 9.2);

нормативи ліквідності (рис. 9.3);

нормативи ризику (рис. 9.4).

Рис. 9.2 Основні нормативи достатності капіталу

Рис. 9.3 Основні нормативи ліквідності

Рис. 9.4 Система нормативних показників, що регулюють ризики банку

Нормативні значення окремих показників та методику їх розрахунку розглянуто у відповідних темах курсу.

Аналіз економічних нормативів здійснюється за такими напрямками:

порівняння фактичних значень показників із нормативними;

аналіз динаміки змін показників, що аналізуються;

виявлення факторів, які вплинули на показники економічних нормативів та кількісне вимірювання впливу цих факторів на розмір економічних нормативів;

аналіз заходів, що вживаються комерційним банком для дотримання економічних нормативів;

розроблення пропозицій щодо підвищення ліквідності, платос-проможності банку та зниження рівня ризикованості його діяльності.

Аналіз економічних нормативів здійснюється за допомогою методу групувань.

Сьогодні, крім рейтингової оцінки за показниками «CAMEL», виділяються вісім самостійних рейтингових методик. У їх побудові застосовуються, як правило, змішані, адитивно-мультиплікативні аналітичні моделі.

Характеристика рейтингових показників цієї методики наведена в табл. 9.1.

Таблиця 9.1 Методика рейтингових показників

Перед тим, як вирахувати загальний бал, кожному коефіцієнту присвоюється питома вага його значущості для клієнтів (з погляду авторів методики). Вирахування підсумкового балу надійності банку здійснюється за такою формулою:

N=45К₁:1+20·К₂:1+10·К₃:3+15·К₄:1+5·К₅:1+5·К₆:3.

Якщо отримане значення вище 40-50 балів, то банк вважають достатньо надійним, якщо нижче 25-30 балів, то надійність банку є сумнівною.

Наведемо ще одну методику рейтингової оцінки надійності банку, запропоновану О.Б. Ширінською, яка була впроваджена в практику вироблення лімітної політики «Кредитімпекс Банку».

Зміст лімітної політики полягає в тому, що жоден банк не почне працювати зі своїм банком-контрагентом, доки не прорахує на нього ліміт. Ліміт показує, на скільки банк довіряє своєму партнерові, наскільки він готовий ризикувати і розміщувати у нього свої активи. Чим більше лімітів банк отримує на себе від своїх банків-колег, тим вищою вважається надійність і сталість його фінансового становища.

Характеристика методики розрахунку рейтингових показників, що застосовуються для обчислення лімітів на банки (таб. 9.2).

Алгоритм цієї методики передбачає визначення 12-ти основних параметрів балансу кожного банку. Обчислюються п'ять видів диференційованих коефіцієнтів, що характеризують структуру активів і пасивів банку-контрагента, рівень його ліквідності, надійності та рентабельності. Далі визначається синтетичний коефіцієнт через систему зважених часткових коефіцієнтів за такою формулою:

К_уз=К_н·0,10+К_л·0,40+К_р·0,15+К_ка·0,20+К_рб·0,15.

Таблиця 9.2 Система коефіцієнтів узагальнюючої оцінки стабільності та надійності банку-контрагента

Як зазначалося вище, недоліком подібних методик є суб'єктивне встановлення вагомості окремих показників, яке суттєво залежить від мети аналізу та користувачів інформації.

Размещено на Allbest.ru