Національна економіка

На початку ХХ століття Україна, як шлях між Європою i Москвою, опинилася в центрі революцій 1905-1907 рр. та 1917 р. Лютнева революція 1917 року відкрила нову сторінку в історії України, розпочався складний суперечливий етап у суспільно-політичному житті. У цей час Україна відстоює незалежність, набуває її, втрачає i повністю стає підвладною Росії. Радянський період створив високі трудові мотивації колективного типу, відновив інтеграційні зв'язки міждержавного рівня, але й обмежив їх ідеологічними спрямуваннями. Самостійний вихід України на міжнародну арену відбувся після другої світової війни, коли Україна стала самостійним членом Організації Об'єднаних Націй.

Таблиця 8.3.1 - Систематизація пріоритетів національної економіки України за етапами історичного розвитку

Період	Сфера діяльності	Форма власності	Формування Доходів
Київська Русь	Торгівля, кредитні	Феодальна	3бирання подат-
	відносини	(панські маєтки)	ків (данини)
Козацтво	Торгівля, сільськогос-	Колективна влас-	Оподаткування
	подарський промисел	ність на угіддя	(пряме i непряме)
Капіталістичне	Промисловість, тор-	Приватна власність	Рента
Середовище	гівля	на засоби виробництва
Радянська	Державне підприєм-	Державна власність	Примусовий пе-
Україна	ництво, державне замовлення	на землю i на засоби виробництва	рерозподіл

Процес економічної інтеграції України у світове господарство в сучасному розумінні розпочався на початку 90-х років після розпаду СРСР. Але еволюційне входження до світового господарства було обмежене неможливістю різкої кардинальної зміни соціального устрою держави, наявністю у людей психологічних, соціальних установок на державне забезпечення та очікування допомоги, яка не передбачається ринковими умовами функціонування світового господарства. Відсутність достатніх заощаджень у населення, недовіра до цінних паперів, відсутність кредитної системи та не адаптованість до вільних міждержавних трансферів ще на певний час загальмувало цей процес.

Послідовність кроків у становленні самостійної держави поступово сформувало національну економіку сучасної України.

Наприкінці 90-х років основною формою інтеграції України у світове господарство було обрано створення територій пріоритетного розвитку i формування вільних економічних зон. Станом на 1.11.2001 року в Україні було зареєстровано 11 ВЕЗ i 9 ТПР. 3агальна територія, на яку розповсюджувався режим ВЕЗ i ТПР 6360 тис. га (10,5% території України).

У цій було роботі задіяно 12 областей, 41 район, 58 міст. Ці зони та території задекларували розвиток майже всіх напрямів народного господарства України: сільське господарство, мисливство та лісове господарство; рибне господарство; добувна промисловість (видобування енергетичних матеріалів, неенергетичних матеріалів, руд кольорових металів); обробна промисловість (харчова промисловість та переробка сільськогосподарських продуктів, текстильна промисловість та пошиття одягу, виробництво шкіри та шкіряного взуття, виробництво деревини та виробів з деревини, целюлозно-паперова промисловість, видавнича справа, виробництво коксу, продуктів нафтопереробки та ядерного палива, хімічне виробництво, виробництво гумових та пластмасових виробів, виробництво інших неметалевих мінеральних до6рив, металургія та обробка металу, виробництво машин та устаткування, виробництво електричного та електронного устаткування, виробництво транспортного устаткування); виробництво електроенергії, газу та води; будівництво; оптова i роздрібна торгівля; торгівля транспортними засобами; послуги з ремонту; готелі та ресторани; транспорт; операції з нерухомістю, здавання під найм та послуги юридичним особам; охорона здоров'я та соціальна допомога; колективні, громадські та особисті послуги.

Основні характеристики ВЕ3 України (табл. 8.3.2) та рейтингову оцінку ВЕ3 i ТПР за інвестиційною привабливістю (табл. 8.3.3) на момент призупинення їх діяльності (2005 р.) надано нижче.

Таблиця 8.3.2 - Галузеві пріоритети розвитку вільних економічних зон України

ВЕЗ	Дата початку/ закінчення терміну дії	Розташування	Пріоритетні види діяльності	Фактичні сфери залучення інвестицій
«Доне-	21.07.98/	м. Донецьк,	Машинобудування, приладобу-	Виробництво
цьк»	21.07.58	Донецька	дування, електротехнічна про-	побутової тех-
		обл.	мисловість, інноваційні проек-	ніки, вироб-
			ти зі створення нових матеріалів i виробничих систем	ництво м'ясопродуктів.
«Азов»	21.07.98/	М. Маріу-	Експедиційно-складська, тран-	Розвиток тран-
	21.07.58	поль, Доне-	спортно-сервісна, виробнича	спортної i ви-
		цька обл.	Діяльність	робничої інфраструктури
		Ужгород-	Транспорт, експедиторська ді-	Переробка
«Закарпаття»	09.01.99/ 09.01.29	ський i Мукачівський	яльність, митні послуги, обслуговування і збереження	вантажів, надання екс-
		р-ни 3а- карпатської	транзитних вантажів, пов'язані з цим фінансові послуги	педиторських i складських
		обл.		Послуг
«Інтерспорт	01.01.00/ 01.01.20	м. Ковель, Волинська	Транспортна, експедиторська діяльність, митні послуги, об-	-
Ковель»		обл.	слуговування і збереження транспортних вантажів, пов'язані з цим фінансові послуги
«Миколаїв»	01.01.00/	м. Миколаїв,	Машинобудування, суднобуду-	-
	01.01.30	Суднобудівні	вання, приладобудування,об-
		Підприємства	робка деревини i виготовлення
			виробів, виробництво промислових газів, переробка пластмаси, будівництво, енергетика, зв'язок
«Порто-	01.01.00/ 01.01.25	м. Одеса, частина	Обслуговування транзитних вантажів, збереження, сорту-	Перевезення вантажів, на-
Франко»		Одеського	вання, пакування, доопрацю-	дання склад-
		морського торгового	вання, надання транспортно-експедиційних і агентських	ських та експедиторських
		порту	Послуг	послуг
«Порт Крим»	01.01.00/ 01.01.30	м. Керч, АРК	Обслуговування транзитних вантажів, їх збереження, сортування, пакування, доопрацювання, надання транспортно-експедиційних і агентських Послуг	-
«Славутич»	30.06.98/ 01.01.20	м. Славутич, Київська	Впровадження новітніх технологій, ринкові методи господа-	Лазерне приладобудуван-
		обл.	рювання, розвиток інфраструк-	ня, легка i
			тури ВЕ3 "Славутич",вико рис-	харчова про-
			тання природних i трудових Ресурсів	мисловість, виробництво будівельних матеріалів.
«Курорто-	01.01.00/	м. Труска-	Лікувально-оздоровчі комплек-	Туризм i реа-
поліс	01.01.20	вець, Льнів-	си, виробництво мінеральних	Кремація
Трускавець»		ська обл.	вод, рекреація, туризм, наукові дослідження у галузі охорони здоров'я
	17.02.99/	Яворівський	Інноваційна діяльність, ви-	Будівництво
«Яворів»	01.01.20	р-н, Львів-	добуток вуглеводнів,харчова	сервісного
		Сякої обл..	промисловість, легка промисловість, деревообробка, паперова промисловість, виробництво	комплексу, транспортні, експедиційні
			машин i обладнання, будівництво,транспорт	i митні послуги,хімічна, деревообробна, легка про- мисловість, виробництво будівельних матеріалів
«Рені»	17.05.00/ 17.05.30	м. Рені, Одеської обл., Ренійський морський торгівельний Порт	Обслуговування транзитних вантажів, зберігання сортування, пакування, доопрацювання, транспортно-експедиторські, агентські послуги	-

Таблиця 8.3.3 - Рейтингова оцінка інвестиційної привабливості ВЕЗ i ТПР в Україні (початок ХХІ століття)

ВЕЗ	Рейтингова оцінка	ТПР	Рейтингова оцінка
"Азов" (м. Маріуполь")	3,3	У Автономній республіці Крим	5,7
"Донецьк"	4,3	У Волинській області	5,2
"Закарпаття"	8,6	У Донецькій області	4,8
"Інтерпорт "Ковель" (Волинська обл.)	7,1	У Закарпатській області	8,6
"Курортополіс Трускавець" (Львівська обл..)	2,8	У Житомирській області	10
"Миколаїв" (Миколаївська обл.)	6,7	У Луганській області	8,1
"Порто-франко" (м. Одеса)	1,4	У Чернігівській області	9,5
"Порт Крим" (Кримська АР)	6,2	У м. Харків	1,9
"Рені" (Одеська обл.)	0,5	У м. Шостка Сумської обл..	9,5
"Сиваш" (АР Крим)	-
"Славутич" (Київська обл.)	1
"Яворів" (Львівська обл.)	2,8

Отже, національна економіка України ставала економікою поглинання інвестиційного капіталу. Досвід України показав, що основні переваги ВЕЗ -- наявність сприятливого інвестиційного клімату (який містить митні, фінансові, податкові пільги i переваги порівняно з загальним режимом для підприємців у тій чи іншій країні) -- є фактором стимулювання, а не обов'язкового розвитку інвестиційного клімату території національної економіки Світовий капітал цікавлять території активного розвитку підприємницької думки, які швидше є результатом функціонального підходу до інтеграції у світове господарство i не завжди співпадають з територіальним розташуванням визначених ВЕ3 та ТПР.

3 2003-2004 років активізували свою діяльність іноземні інвестори. Але, як показав час, основною формою інтеграції України до світового господарства було обрано альянс -- укладання домовленостей між світовим та національним капіталом з приводу ринкової, технологічної, фінансової політики держави. Основними було обрано фактори галузевих (а правильніше ресурсних) пріоритетів. Аналіз інвестиційних потоків України того періоду свідчить про перерозподіл коштів, інвестованих в Україну, на користь третіх держав: об'єкти інвестування були зайняті пошуком власних ринків збуту і забезпеченням власних інтересів.

Так, за роки незалежності Україна пережила велику кон'юнктуру інвестиційного процесу. Трансформаційна економічна криза призвела до значних інвестиційних втрат. У 1997 році обсяг інвестицій у порівняльних цінах скоротився у п'ять разів проти обсягів 1990 року. Лише в 1998 році було зупинено інвестиційну кризу i приріст інвестицій в основний капітал становив 6,8 %. У 1999 році внаслідок світової фінансової кризи 1998-го приріст інвестицій знизився до 0,4 %. У наступні сім років інвестиції зростали дуже нерівномірно з великим перепадом. Двічі у 2002 i 2005 роках темпи приросту інвестицій знижувались i тричі у 2001, 2003 i 2004 роках швидко зростали.

Найбільш різке зниження темпів приросту інвестицій (майже в 14 разів) сталось у 2005 році.

Приріст інвестицій в основний капітал знизився 3 28 % у 2004-му до 1,9 % в 2005 році. Сальдо зовнішньої торгівлі товарами з позитивного 3,7 млрд. дол. США у 2004 році стало у 2005-му негативним 1,9 млрд. дол. США. Почалось заміщення внутрішнього виробництва багатьох товарів імпортом.

Характерне порівняння: серед 28 країн постсоціалістичного простору у 2004 році Україна зайняла перше місце за темпами приросту ВВП, а у 2005-му передостаннє (останнє Киргизстан). У таких перепадах важко зорієнтуватись не тільки іноземним інвесторам, а й вітчизняним підприємцям.

Лише у 2006 році відновилась позитивна динаміка залучення інвестицій в основний капітал. Лише за останній квартал 2006 року в економіку України вітчизняних інвестицій надійшло 57 млрд. грн., що становило 60 відсотків суми, яка прийшла за весь 2005 рік (93 млрд. грн.). Ще швидше зростали інвестиції у 2007-му. За І квартал сума інвестицій в основний капітал становила 25,3 млрд. грн. Це вдвічі більше, ніж за І квартал 2005 року, i на 32,2 % більше, ніж за І квартал 2006-го.

У кінці 2006-го на початку 2007 років нарощування іноземних інвестицій іде стабільно i диференційовано (за проектами i регіонами). Найпривабливішими сферами економічної діяльності для іноземних інвесторів є промисловість, насамперед обробка (29 відсотків). Збільшилось надходження іноземних інвестицій у такі галузі, як енергопостачання, машинобудування, екологія, розвиток комунікаційної інфраструктури.

Останнім часом з'явились закиди стосовно масового вилучення іноземних інвестицій, зокрема, що вилучено більше, ніж залучено. За І квартал справді вилучено 536 млн. дол. США. Але це становить лише 40 % до обсягу залучених. Це звичайна ротація i міграція капіталу в часі, i квартальні дані тут нехарактерні. В історії України вже були подібні факти, зокрема: у І i ІІІ кварталах 2002-го вилучення іноземного капіталу становило 50 % до суми залученого капіталу; у ІІІ кварталі 2003-го вилучення іноземного капіталу становило майже 60 %. Але в цьому ж 2003 році вперше чистий приріст іноземних інвестицій перевищив мільярд дол. США. Були випадки значного вилучення капіталу в одні квартали i мінімального в наступні. Тож квартальний показник тут непоказовий.

3'являються також закиди, що зросли обсяги вивезення українських інвестицій за кордон. За І квартал за кордон вивезено українських інвестицій на суму 15,1 млн. дол. США, що становить 1 % від Обсягу залучених інвестицій. Це на рівні середньорічних темпів вивезення капіталу. Однак найбільше вивезення капіталу було у I кварталі 2005-го, коли за кордон було вивезено 20 млн. дол. США українських інвестицій, що становило 5 % до обсягу залучених.

Водночас порівняння залучення прямих іноземних інвестицій у різних країнах свідчить, що рівень інвестування в Україні ще дуже незначний, на порядок нижчий, ніж в країнах ЄС, особливо в розрахунку на душу населення. Так, на одну особу в Україні припадає 481 дол. США. А це у 17-18 разів менше іноземного капіталу, ніж у Чехії або Угорщині, та в 7 разів менше, ніж у Литві. Відношення накопичених іноземних інвестицій до ВВП в Україні становить 4 %, у той час як у Литві 35, а в Чехії та Угорщині близько 50 %.

Галузями інвестування, починаючи з 2007 року, стали сфера торгівлі i громадського харчування. Потім ідуть промисловість, будівництво, комерційна інфраструктура, наука i наукове обслуговування, транспорт, зв'язок.

Найбільшу цікавість для іноземних портфельних інвестицій становлять такі галузі національної економіки України, як:

підприємства паливно-енергетичного комплексу,

глиноземні заводи,

підприємства зв'язку i комунікацій,

порти та пароплавства,

підприємства з виробництва цементу,

підприємства з виробництва мінеральних добрив,

великі гірничо-видобувні підприємства,

підприємства харчової промисловості.

Сьогодні національна економіка України інтегрується до світового господарства еволюційним шляхом, обираючи основною формою міжнародну торгівлю, інтеграцію до Світової Організації Торгівлі. Партнерами її є 181 країна світу. Стратегічні торгівельні партнери Російська федерація, Німеччина, Туреччина, Італія, Китай, США та Польща. Але звичка оцінювати Україну як країну з безмежними ресурсами провокує появу програм, які не передбачають розвитку окремих галузей.

Під впливом тенденцій світової відкритості національній економіці України притаманні, крім функціональних, i територіальні ознаки: схід орієнтований на експорт продукції машинобудівного комплексу, захід є лідером у активізації зовнішньоекономічної діяльності, південь орієнтувався на експорт та імпорт послуг, великі міста стали центрами інвестиційного капіталу.

Експортно активними територіями є Донецька обл., м. Київ, Дніпропетровська, Запорізька, Луганська, Полтавська та Одеська області. Територіями залучення іноземного капіталу є м. Київ, Донецька, Дніпропетровська, Запорізька, Одеська, Київська та Харківська області.

Привабливими сферами національної економіки України для портфельних інвестицій світового капіталу сьогодні є території зосередження промислових природних ресурсів, торгівля i громадське харчування. Функціонально привабливими є рекреаційні об'єкти i охорона здоров'я.

Основним питанням розвитку національної економіки України сьогодні i інтеграції її у світове господарство є неузгодженість інтересів останнього та самої України як самостійного суб'єкта міжнародних відносин. Сфери зацікавленості іноземного капіталу в Україні не співпадають зі сферами інтенсивного розвитку держави (табл. 8.3.4).

Таблиця 8.3.4 - Співставлення напрямів розвитку держави i сфер нововведень України на початку 21-го століття

Провідні напрями розвитку економіки держави	Сфери інтенсивних нововведень
Напрям	Річний темп зростання, %	Напрям	Річний темп зростання, %
Обробна промисловість	21,7	Фінансовий сектор	27,4
Операції з нерухомістю	13,0	Державне управління i податкова системи	12,4
Добувна промисловість	13,0	Міжнародне співробітництво, митна справа	8,0
Наземний транспорт	11,0	Космічна галузь	5,9
Виробництво та розподілення енергії, газу, води	7 2	Промисловість та будівництво	4,6
Зв'язок	6,6	Транспорт, зв'язок, телекомунікації, інформатика	4,2
Сільське господарство, мисливство та пов'язані з ними послуги	4,8	Аграрний сектор	1,8

Оскільки іноземний капітал ставить за мету панування на обраній території i безпосередній вплив на її розвиток, держава перш за все повинна визначитися у своїх стратегіях розвитку i чітко означити межі іноземного впливу на свою діяльність. І лише після цього визначати шляхи інтеграції до світового господарства.

Досвід економічної інтеграції України у світове господарство засвідчує, що будь-які обрані форми та механізми цієї інтеграції повинні мати метою впровадження формування моделі сучасної відкритої ринкової економіки, вивченню інтересів світового господарства та світового капіталу, визначенню доцільності та ефективності інтеграції національної економіки до світової економічної системи.

Зміна ситуації у світовому господарстві вимагає адекватного гнучкого управління державою. Розглянемо основні акценти управління національними економіками деяких країн світу (табл.8.3.5).

Таблиця 8.3.5 - Основні акценти управління національними економіками провідних країн світу

Держава	Основний акцент (спрямованість держави)	Рушійна сила управління	Акценти державного Регулювання
США, Голландія	Свобода підприємництва	Закон, суспільство	Інфраструктура
Німеччина	Соціальна орієнтація	Уряд	Податки
Данія, Іспанія	Професійність та лібералізація влади	Особистість	Галузева політика
Японія, Північна Корея, Тай-	Жорстка дисципліна та
вань, Гонконг,	перерозподіл ресурсів	Традиції	Ресурси
Сингапур
Україна	Податковий вплив	Олігархічні інтереси	Все

Спрямування основного акценту державного розвитку в Україні не є зорієнтованим на повну свободу підприємництва та соціальний захист суб'єктів підприємницької діяльності (на відміну від частково збереженого соціального захисту пересічних громадян). Він також не базується на впровадженні жорсткої дисципліни з одночасним професійно адаптованим стимулюванням праці. Але сьогодні вже можна говорити про формування прошарку професійних керівників. Ключовим фактором успіху України стає вміння кадрового потенціалу швидко адаптуватися до інноваційного середовища, що підтверджує активізація внутрішньої i зовнішньої міграції населення.

Таким чином, економічна інтеграція України у світове господарство базується сьогодні на формуванні професійних кадрів управління, фіскальному (вибірковому) регулюванні підприємницької діяльності, законодавчій розбудові ринкової економіки.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

Що є рушійною силою інтеграційних процесів?

Коли i як Україна інтегрувалася до світового господарства?

Яке місце займає Україна у світовій економіці ХХ століття?

Які форми i механізми економічної інтеграції незалежної України до світового господарства ви знаєте?

Коли i як відбувалась інтеграція національної економіки України у світове господарство?

Що таке світове господарство?

Що становлять собою вільні економічні зони? Які переваги вони дають національній економіці в умовах інтеграційних зв'язків у світовому господарстві?

Які нові ринки сформовано під впливом інтеграційних процесів у світовому господарстві?

Які форми інтеграції вам відомі?

Назвіть фактори економічної інтеграції у світове господарство провідних країн світу.

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ

Особливості національної економіки України за часів козаччини:

а. національної економіки не існувало;

Ь. основним джерелом прибутків були податки i торгівля;

С. економіка існувала за рахунок субсидій сусідніх держав;

д. основним джерелом доходів було проведення військових операцій на території інших держав;

е. наявність різних верств населення.

Особливістю національної економіки України ХІХ століття є:

а. формування товарно-грошових відносин, торгівля та промислове виробництво;

Ь. національної економіки не існувало;

С. дрібне сільськогосподарське виробництво;

d. приватна власність;

е. формування олігархічного капіталу.

У інвестиційній діяльності України чільне місце займають держави:

а. Близького Сходу;

Ь. Західної Європи;

С. Східної Європи;

d. Північної Європи;

е. Азійсько-Тихоокеанського регіону.

Виділяють шляхи інтеграції держави до світового господарства:

а. еволюційний та прискорений;

b. залучення та інтеграції;

с. приєднання добровільне та примусове;

d. територіальне об'єднання;

е. державний протекціонізм;

Виділяють механізми інтеграції держави до світового господарства:

а. територіальний;

b. функціональний;

с. політичний;

d. економічний;

е. демографічний.

До форм міжнародної інтеграції не належать:

а. вільні економічні зони;

b. території спільного користування;

с. світова інформаційна мережа;

d. поштовий зв'язок;

е. трудова міграція.

Цілями формування вільних економічних зон є:

а. використання техніко-технологічного досвіду інших держав;

b. розширення бази оподаткування держави;

с. поповнення державного бюджету;

d. розвиток депресивного регіону;

b. стажування іноземного персоналу та адаптація його навичок до умов даної території.

Територіальний та функціональний підходи до формування вільних економічних зон розрізняються за критеріями:

а. мета, особливості застосування та об'єкт пільгового режиму;

b. адміністративна організація управління території;

с. наявність промислових об'єктів на території;

d. бажання інвестиційного капіталу;

е. стратегія розвитку держави.

Офшорна територія вимагає:

а. обов'язкового фізичного розташування виробничого комплексу підприємства на офшорній території;

b. реєстрації чітко визначеної адреси власника підприємства;

с. наявності на офшорній території представника підприємства i документів реєстрації;

d. перерахування 1 млн. доларів на рахунок держави, на території якої зареєстрований офшор;

е. реалізації продукції підприємства тільки на території офшору.

10. Основною формою входження України у систему світового господарства було обрано:

а. альянс;

b. асоціацію;

с. торгівельні угоди;

d. вільні економічні зони;

е. союз.



Розділ ІХ. Національна економіка i економічна бе3пека

Основні поняття i терміни

* Безпека страхового ринку; * Критерії економічної безпеки;

* Безпека фондового ринку; * Макроекономічна безпека;

* Боргова безпека; * Міжнародна економічна безпека;

* Бюджетна безпека; * Науково-технологічна безпека;

* Валютна безпека; * Національна безпека;

* Виробнича безпека; * Національні ризики;

* Граничні значення індикаторів; * Об'єкти економічної безпеки;

* Грошово-кредитна безпека; * Порогові значення індикаторів;

* Демографічна безпека; * Продовольча безпека;

* Економічна безпека; * Ризики;

* Економічна політика; * Соціальна безпека;

* Економічні інтереси; * Стратегічні ризики;

* Енергетична безпека; * Стратегія економічної безпеки;

* 3агрози економічній безпеці; * Суб'єкти економічної безпеки;

* 3овнішньоекономічна безпека; * Тактика економічної безпеки;

* Інвестиційна безпека; * Теорія потенційних конфліктів;

* Індикатори економічної безпеки; * Фінансова безпеки.

9.1 Сутність економічної 6еsпеки національної економіки

Безпека як система корінних, типових властивостей будь-якої країни втілює в собі усі сфери різних галузей життєдіяльності й розвитку людини, суспільства, держави i природи. В цілому, безпеку можна визначати як якісну характеристику об'єкта (системи), здатність об'єкта до існування i розвитку та його захищеність від внутрішніх та зовнішніх загроз. Місце, роль та пріоритет кожного елементів безпеки визначаються обставинами, що реально складаються на певний період часу всередині й зовні об'єкта. 3i зміною ситуації життєво важливого значення об'єктивно можуть набувати різні її властивості.

При визначенні економічної безпеки національної економіки слід розмежувати поняття національної безпеки, економічної безпеки та економічної безпеки держави.

Національна безпека будь-якої держави це системна категорія права, політичної економії та політології, тісно пов'язана з категоріями територіальної єдності й недоторканності, агресії та примусу, економічної незалежності та економічного суверенітету тощо. Тобто, це здатність держави ефективно протидіяти впливу наявних чи потенційних загроз її існуванню i незалежному розвиткові. При цьому необхідно зауважити, що системоутворюючим елементом, основною складовою поняття « національна безпека» є поняття «нація». Саме з нього випливає розуміння, чому саме безпека є національною, а не державною чи суспільною.

Економічна безпека є провідною складовою національної безпеки. Вона відображає причинно-наслідковий зв'язок між економічною могутністю країни, її воєнно-економічним потенціалом та національною безпекою. Цей зв'язок передбачає з боку держави свідоме підтримання певних пропорцій між нагромадженням валового внутрішнього продукту і військовим будівництвом для забезпечення кількісних та якісних параметрів обороноздатності.

Таким чином, економічна безпека це спроможність національної економіки забезпечити свій вільний i незалежний розвиток, стабільність громадянського суспільства та його інститутів, достатній оборонний потенціал країни за всіляких несприятливих умов i варіантів розвитку подій, а також здатність держави до захисту національних економічних інтересів від зовнішніх i внутрішніх загроз.

Іншими словами, економічна безпека це не тільки захищеність національних інтересів, але й готовність та здатність інститутів влади створювати механізми реалізації i захисту національних інтересів розвитку вітчизняної економіки, підтримка соціально-політичної стабільності.

Економічна безпека держави це стан рівноваги i соціально-орієнтованого розвитку національної економічної системи, що досягається реалізацією сукупності форм та методів економічної політики.

Державна безпека i національна безпека є одно порядковими поняттями з позиції горизонтальної структури, у вертикальній структурі державна безпека один з рівнів національної безпеки.

3 точки зору національної економіки економічна безпека описує такий її стан, за якого забезпечується захист національних інтересів, стійкість до внутрішніх та зовнішніх загроз, здатність до розвитку та захищеність життєво важливих інтересів людей, суспільства, держави. Під життєво важливими інтересами в даному контексті розуміють сукупність потреб, які забезпечують існування i прогресивний розвиток особистості, суспільства, держави.

В основу науки про економічну безпеку національної економіки покладена теорія потенційних конфліктів (ТПК), що набула останнім часом загального поширення.

Суттєвість ТПК грунтyється на ствердженні, що все існуюче в світі це, насамперед, різні форми існування енергії, що знаходяться одна з одною та з усіма іншими формами в постійних потенційних конфліктах. Отже, світобудова базується на перетворенні однієї форми енергії в іншу зі зміною рівнів їх потенціалів. Виходячи з положень ТПК, поява нової незалежної держави на арені світового співтовариства водночас породжує її конфліктність з іншими державами. Людство створило державність з метою свого збереження через відповідну організацію його діяльності. Наявність декількох держав згідно з ТПК неодмінно мало привести (i призвело) до виникнення конфліктів на цьому рівні існування форм енергії. 3 метою зменшення збитків для всіх співучасників створювалися міжнародні спілки, які діяли за відповідними угодами та умовами. Спочатку кількість держав в цих об'єднаннях була невеликою. Потім почали створювати світові угрупування та спілки, які зараз, головним чином, спрямовані на збереження людства. При аналізі економічної безпеки виділяються передусім три основні складові:

Економічна незалежність, що означає насамперед можливість здійснення державного контролю над національними ресурсами, спроможність використовувати національні конкурентні переваги для забезпечення рівноправної участі у міжнародній торгівлі.

Стійкість i стабільність національної економіки передбачає міцність і надійність усіх елементів економічної системи, захист усіх форм власності, створення гарантій для ефективної підприємницької діяльності, стримування дестабілізуючих факторів.

3датність до саморозвитку i прогресу, тобто спроможність самостійно реалізовувати i захищати національні економічні інтереси, здійснювати постійну модернізацію виробництва, ефективну інвестиційну та інноваційну політику, розвивати інтелектуальний i трудовий потенціал країни.

Належний рівень економічної безпеки досягається здійсненням єдиної державної політики, підкріпленої системою скоординованих заходів, адекватних внутрішнім та зовнішнім загрозам. Без такої політики неможливо домогтися виходу з кризи, примусити працювати механізм управління економічною ситуацією, створити ефективні механізми соціального захисту населення.

Економічна політика це діяльність органів законодавчої влади i управління, яка визначає цілі й завдання, пріоритети, методи i засоби їх досягнення в національній економіці. Суть економічної політики полягає в тому, що держава через законодавчі акти визначає свою позицію щодо процесів, які відбуваються в економіці, окреслює конкретні цілі, з'ясовує пріоритетність i поступовість їх досягнення, регламентує основоположні національні інтереси країни в зовнішньоекономічних відносинах, що є визначальною базою для застосування економічних і правових важелів.

3окрема, до основних принципів забезпечення економічної безпеки України відносять:

дотримання законності на всіх етапах забезпечення економічної безпеки;

баланс економічних інтересів особи, сім'ї, суспільства, держави;

взаємну відповідальність особи, сім'ї, суспільства, держави щодо забезпечення економічної6езпеки;

своєчасність i адекватність заходів, пов'язаних із відверненням загроз i захистом національних економічних інтересів;

надання пріоритету мирним заходам у вирішенні як внутрішніх, так i зовнішніх конфліктів економічного характеру;

інтеграцію національної економічної безпеки з міжнародною економічною безпекою.

Міжнародна економічна безпека це комплекс міжнародних умов співіснування домовленостей та інституціональних структур, за яких кожній державі члену світової спільноти забезпечується можливість вільно обирати i здійснювати свою стратегію соціального та економічного розвитку, не зазнаючи зовнішнього тиску i розраховуючи на невтручання, розуміння та взаємоприйнятну i взаємовигідну співпрацю з боку інших держав.

Міжнародна економічна безпека має сприяти співробітництву держав у вирішенні не лише їхніх національних проблем, але й глобальних проблем людства, i повинна стати матеріальною основою мирного співіснування в без'ядерному i ненасильницькому світі, гарантією прогресу у справі ліквідації економічного відставання та слабо розвиненості.

До об'єктів економічної безпеки відносять не тільки державу, її економічну систему, а й суспільство та особистість. Суб'єктами економічної безпеки України є центральні державні органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації різних форм власності.

3абезпеченням економічної безпеки національної економіки має перейматися комплексна система, яка має досить велику кількість напрямів. Для національної економіки України, відповідно до методики розрахунку рівня економічної безпеки, що затверджений Наказом міністерства економіки України № 60 від 02.03.2007, розрізняють наступні складові: макроекономічна, фінансова, зовнішньоекономічна, інвестиційна, науково-технологічна, енергетична, виробнича, демографічна, соціальна, продовольча безпека.

Макроекономічна безпека це стан економіки, за якого досягається збалансованість макроекономічних відтворювальних пропорцій.

Фінансова безпека це такий стан бюджетної, грошово-кредитної, банківської, валютної системи та фінансових ринків, який характеризується збалансованістю, стійкістю до внутрішніх i зовнішніх негативних загроз, здатністю забезпечити ефективне функціонування національної економічної системи та економічне зростання.

Фінансова безпека, у свою чергу, містить такі складові:

бюджетна безпека це стан за6езпечення платоспроможності держави з урахуванням балансу доходів i видатків державного й місцевих бюджетів та ефективності використання бюджетних коштів;

валютна безпека це такий стан курсоутворення, який створює оптимальні умови для поступального розвитку вітчизняного експорту, безперешкодного припливу в країну іноземних інвестицій, інтеграції України до світової економічної системи, а також максимально захищає від потрясінь на міжнародних валютних ринках;

грошово-кредитна безпека це такий стан грошово-кредитної системи, який характеризується стабільністю грошової одиниці, доступністю кредитних ресурсів та таким рівнем інфляції, що забезпечує економічне зростання та підвищення реальних доходів населення;

боргова безпека це такий рівень внутрішньої та зовнішньої заборгованості з урахуванням вартості її обслуговування й ефективності використання внутрішніх i зовнішніх. запозичень та оптимального співвідношення між ними, достатній для вирішення нагальних соціально-економічних потреб, що не загрожує втратою суверенітету i руйнуванням вітчизняної фінансової системи;

безпека страхового ринку це такий рівень забезпеченості страхових компаній фінансовими ресурсами, який дав би їм змогу в разі потреби відшкодувати обумовлені в договорах страхування збитки їх клієнтів i забезпечити ефективне функціонування;

безпека фондового ринку це оптимальний обсяг капіталізації ринку (з огляду на представлені на ньому цінні папери, їх структуру та рівень ліквідності), здатний забезпечити стійкий фінансовий стан емітентів, власників, покупців, організаторів торгівлі, торгівців, інститутів спільного інвестування, посередників (брокерів), консультантів, реєстраторів, депозитаріїв, зберігачів та держави в цілому.

3овнішньоекономічна безпека це такий стан відповідності зовнішньоекономічної діяльності національним економічним інтересам, що забезпечує мінімізацію збитків держави від дії негативних зовнішніх економічних чинників та створення сприятливих умов розвитку економіки завдяки її активній участі у світовому розподілі праці.

Інвестиційна безпека це такий рівень національних та іноземних інвестицій (за умови оптимального їх співвідношення), який здатен забезпечити довгострокову позитивну економічну динаміку при належному рівні фінансування науково-технічної сфери, створення інноваційної інфраструктури та адекватних інноваційних механізмів.

Науково-технологічна безпека -- це такий стан науково-технологічного та виробничого потенціалу національної економіки, який дає змогу забезпечити належне її функціонування, достатнє для досягнення та підтримки конкурентоздатності вітчизняної продукції, а також гарантування державної незалежності за рахунок власних інтелектуальних i технологічних ресурсів.

Енергетична безпека -- це такий стан економіки, який забезпечує захищеність національних інтересів у енергетичній сфері від наявних i потенційних загроз внутрішнього та зовнішнього характеру, дає змогу задовольняти реальні потреби в паливно-енергетичних ресурсах для забезпечення життєдіяльності населення та надійного функціонування національної економіки в режимах звичайного, надзвичайного та воєнного стану.

Соціальна безпека -- це такий стан розвитку національної економіки, за якого держава здатна забезпечити гідний i якісний рівень життя населення незалежно від впливу внутрішніх та зовнішніх загроз.

Демографічна безпека -- це такий стан захищеності національної економіки, суспільства та ринку праці від демографічних загроз, за якого забезпечується розвиток України з урахуванням сукупності збалансованих демографічних інтересів держави, суспільства й особистості відповідно до конституційних прав громадян України.

Продовольча безпека -- це такий рівень продовольчого забезпечення населення, який гарантує соціально-економічну та політичну стабільність в суспільстві, стійкий та якісний розвиток нації, сім'ї, особи, а також сталий економічний розвиток держави.

Виробнича безпека -- це такий рівень розвитку промислового комплексу країни, здатний забезпечити зростання економіки та її розширене відтворення.

Кожен з виділених напрямів економічної безпеки переслідує реалізацію відповідних національних інтересів. Серед найважливіших національних економічних інтересів, від реалізації яких залежить майбутнє України, добробут i процвітання нації, співробітники Національного інституту стратегічних досліджень виділяють наступні:

створення самодостатньої, конкурентоспроможної, соціально спрямованої, потужної національної економіки;

створення надійної системи економічної безпеки України, забезпечення можливості самостійного, прогресивного національно-економічного розвитку;

здійснення структурної перебудови економіки;

забезпечення ефективного розвитку національної промисловості;

здійснення державою протекціоністських заходів, спрямованих на підтримку національного товаровиробника;

істотне зменшення енергомісткості i матеріаломісткості ВВП;

здійснення кардинальної модернізації виробництва та розвиток його наукомістких галузей;

створення замкнених циклів виробництва стратегічно важливої продукції, зокрема, військової техніки та озброєння;

пошук i освоєння родовищ нафти, газу, вугілля, золота, алмазів тощо;

забезпечення альтернативних джерел надходження нафти i газу;

створення потужного воєнно-промислового комплексу, зокрема, ракетно-космічної галузі;

збереження та розвиток інтелектуального та науково-технічного потенціалів України;

закріплення за Україною її загальносоюзної частки зовнішнього державного боргу та активів (золотого запасу, алмазного i валютного фондів, фінансових ресурсів, майна за кордоном, боргів іноземних держав);

створення достатніх запасів державних золотовалютних резервів;

здійснення політики енерго- та ресурсозаощадження;

здійснення прогресивних економічних перетворень на базі власної моделі реформ;

здійснення широкого комплексу інституційних змін з метою динамічного розвитку національної економіки;

здійснення реформи податкової системи, посилення стимулювального впливу податків на розвиток виробництва;

забезпечення фінансової стабілізації, подолання кризи платежів;

подолання інфляції;

проведення земельної реформи, підтримка фермерських господарств;

здійснення реформи агропромислового комплексу, відродження села;

забезпечення конвертованості національної грошової одиниці;

залучення внутрішніх інвестиційних ресурсів до розвитку національної економіки;

зростання добробуту українських громадян;

вирішення державою соціальних проблем (безробіття, бідність, злочинність, житлове забезпечення тощо);

забезпечення населення продовольчими товарами, поліпшення якості i структури споживання;

розвиток внутрішнього ринку та внутрішнього попиту;

проведення рішучої боротьби з «тіньовою» економікою;

створення соціально-однорідного середовища в усіх регіонах держави, усунення дисбалансу в їхньому соціально-економічному розвитку;

забезпечення зайнятості населення та високого рівня трудових ресурсів;

створення рівних соціальних та економічних можливостей для всіх громадян України;

здобуття Україною належного місця у світовому розподілі праці та міжнародній торгівлі, інтеграція у світове господарство;

побудова економічних відносин з іншими країнами на засадах рівноправності та взаємовигідності;

забезпечення конкурентоспроможності вітчизняної продукції;

вдосконалення товарної структури експорту та імпорту;

забезпечення географічної збалансованості експорту та імпорту;

нарощування експортного потенціалу, забезпечення позитивного сальдо зовнішньоторговельної діяльності;

підтримка вітчизняних експортерів, сприяння виробникам імпортозамінної продукції, особливо критичного імпорту;

захист національного ринку від несприятливої дії світової кон'юнктури та іноземної конкуренції;

ефективне використання Україною свого вигідного географічного положення для здійснення міжнародного транзиту.

Концепція національної безпеки України пропонує лише один національний інтерес, що прямо стосується економічної безпеки України, а саме створення самодостатньої соціально орієнтованої ринкової економіки. Саме створення самодостатньої соціально орієнтованої ринкової економіки передбачає втілення в життя пріоритетів, що запропоновані вище.

Гарантом захисту національних економічних інтересів повинна виступати держава. Однак в Україні ще відсутні чітко визначені національні економічні інтереси, не сформовано їхню цілісну систему. Це дає змогу урядовцям різних рівнів виправдовувати свої дії, запевняючи, що вони повністю відповідають національним економічним інтересам.

Співробітники Національного інституту стратегічних досліджень рекомендують застосувати наступну класифікацію національних економічних інтересів (див. рис. 9.1.1).

Для створення цілісної системи національних, економічних інтересів та їх ефективного функціонування насамперед необхідно:

створити відповідну нормативну базу;

проводити моніторинг національних економічних інтересів та їх моделювання;

створити банк даних щодо національних економічних інтересів;

забезпечити баланс національних економічних інтересів та їх гармонійне поєднання.

Серед першочергових проблем забезпечення економічної безпеки є відстеження й оцінка рівня загроз пріоритетним національним інтересам, а отже їх взаємозалежність: розрахунок сумарного потенціалу, розкриття закономірності в системі «пріоритети національних інтересів загрози».

3агрозами економічній безпеці України слід вважати фактори, що безпосередньо чи у перспективі унеможливлюють або ускладнюють реалізацію національних економічних інтересів, створюючи перешкоди на шляху нормального розвитку економіки i небезпеку незалежному державному існуванню та добробуту народу.

Загрози економічній безпеці України набули, на жаль, перманентного характеру i провокують її критичний стан за цілим рядом основних критеріїв. Тому завдання усіх суб'єктів національної економіки зараз полягає у створенні надійної системи блокування i упередження економічних загроз, яка б забезпечувала її стабільність та розвиток.

Виходячи з ситуації в українській економіці, а також з тенденцій, які спостерігаються в процесі її реформування, можна виділити стрижньові внутрішні та зовнішні загрози економічній безпеці України.

Bнутрішнi загрози:

відсутність на державному рівні роздробленої концепції та системи економічної безпеки;

низький рівень науково-технічного потенціалу, втрата лідерства на важливих напрямках науково-технічного розвитку;

високий рівень зношеності матеріально-технічної бази багатьох економічних галузей, передусім матеріального виробництва;

усунення держави від монополії у виробництві й реалізації алкогольних напоїв та тютюнових виробів, необґрунтована лібералізація зовнішньоекономічної діяльності;

надто різка диференціація у доходах та споживанні населення, зростання рівня бідності, високий рівень безробіття;

негативна, антисоціальна політика у сфері приватизації, що призводить до значного заниження вартості об'єктів приватизації;

криміналізація економіки, зростання її «тіньового» сектора, поширеність організованої злочинності на ключові галузі економіки України;

високий рівень корупції у державно-управлінській сфері;

недосконалість законодавства у сфері економічних відносин та механізмів формування економічної політики;

низький рівень заробітної плати, відсутність мотивації до праці тощо.

3овнішні загрози:

зниження інвестиційних надходжень в економіку держави;

значна частка сировинного експорту у зовнішньоекономічній діяльності та втрата традиційних ринків збуту;

залежність забезпечення України від імпорту продовольчих товарів, товарів повсякденного попиту, технологічної продукції стратегічного значення;

скуповування іноземними фірмами підприємств України з метою усунення їх як з зовнішніх, так i внутрішніх ринків збуту;

негативний вплив на національну економіку світових фондових, фінансових та валютних ринків;

високий рівень зовнішнього боргу тощо.

Загрози економічній безпеці у перспективі породжують стратегічні та національні ризики. Кожній загрозі відповідає певний ступінь ризику. Необхідність визначення ступенів ризику значною мірою зумовлена питанням визначення прийнятного рівня безпеки. Кількісний вимір різних видів загроз за рахунок визначення рівня ризиків дає можливість порівнювати ці види загроз між собою і, відповідно, визначати рівень безпеки ступінь їх захищеності.

Національні ризики -- це імовірність втрати державою частини своїх ресурсів, недоотримання доходів або появи додаткових витрат у результаті здійснення певної діяльності в умовах невизначеності.

Національні ризики -- це нестабільність внутрішнього стану країни, що впливає на результати діяльності підприємств.

Національні ризики включають в себе стандартні ризики, які мають певну ступінь вірогідності настання, що характеризують стан розвитку економіки та політики даної країни, а також сукупність специфічних ризиків, характерних для розвитку даної країни.

До стандартних ризиків будь-якої країни відносять такі:

природні;

країнові;

політичні;

загально-економічні;

фінансові.

Особливе місце в цій групі займає країновий ризик. Даний ризик пов'язаний з наявністю глобального ризику, залежить від політико-економічної стабільності країни, імпортерів та експортерів, факторів, що зумовлюють внутрішньо економічні та зовнішньоекономічні ризики.

У середині 1980-х рр. з'явилася нова соціологічна теорія сучасного суспільства, автором якої є німецький вчений У. Бек, згідно з якою в останню третину ХХ ст. людство увійшло до нової фази свого розвитку, яку він назвав суспільством ризику. Суспільство ризику -- це постіндустріальна формація індустріального суспільства, що має низку особливостей. Якщо для індустріального суспільства характерний розподіл благ, то для суспільства ризику -- розподіл загроз різного походження й зумовлених ними ризиків.

Саме тому в останні роки вчені, політики та фахівці у сфері національної безпеки різних країн приділяють значну увагу розробці нової концептуальної основи державної політики -- концепції стратегічних ризиків. Тобто, у сфері національної безпеки об'єктом державного управління є стратегічні ризики, що становлять загрозу людині, суспільству та державі. На їхню думку, за нових історичних умов вона має забезпечити сталий i безпечний розвиток держави.

Принциповими особливостями стратегічного ризику як категорії, які відрізняють її від традиційних понять, є: охоплення «стратегічним ризиком» у контексті загроз, які спричинюють його, ризиків суспільної, економічної, воєнної, політичної, інформаційної та природно-техногенної сфер, що призводять до проблем, без розв'язання яких країна не може забезпечити добробут та безпеку своїх громадян;

домінування у найближчій перспективі загроз у природній, природно-техногенній сферах, які здатні створювати нові загрози, позначаються дуже високими градієнтами посилення чинників, що завдають шкоди населенню та навколишньому середовищу;

наголошення на стохастичному характері загроз, комбінація яких є випадковою величиною. Самі загрози зумовлені не тільки існуючими та потенційними джерелами загроз, а й не досить ефективним захистом суспільства й навколишнього середовища та їх взаємодією;

кількісною інтерпретацією загроз, які оцінюються та порівнюються між собою на основі використання кваліметричних i експертно-аналітичних методів;

виокремлення зі всього різноманіття ризиків тих, які становлять загрозу національній безпеці та сталому розвиткові на середньо- та довготривалу перспективу;

виокремлення стратегічних ризиків, пов'язаних з прийняттям кардинальних системних рішень в управлінні суспільством i державою.

Загальна структура стратегічних ризиків складається з трьох груп ризиків:

диференційовані стратегічні ризики, визначають склад кожного з інтегральних ризиків;

інтегральні стратегічні ризики характеризують найважливіші види стратегічних інтегральних ризиків;

системні стратегічні ризики, величини яких позначають загальні системні ризики (виклики, загрози) забезпечення національної безпеки.

При цьому ризики попередньої групи є елементами наступної.

Для кожного етапу забезпечення безпеки принципово важливим є формування номенклатури диференційованих стратегічних ризиків, які відносять як до окремих, так i до комбінованих сфер їх виникнення та реалізації.

Враховуючи спектри викликів та загроз національній безпеці, а також рівень наукових, правових i технічних розробок стосовно проблем безпеки, розрізняють такі диференційовані стратегічні ризики:

вибору державного та соціального устрою;

соціально-політичного розвитку;

економічні;

глобальних i регіональних воєнних конфліктів;

демографічні;

розвитку науково-технічного ї оборонного потенціалу;

природно-техногенних катастроф;

тероризму;

технологічного розвитку;

екологічні.

Дані ризики є компонентами стратегічних інтегральних ризиків, а компоненти інтегральних ризиків дають можливість оцінювати відповідні складові частини системних ризиків. Всі наведені компоненти стратегічних ризиків визначають загальносистемний ризик.

Чинним законодавством України визначені основні напрямки державної політики з питань своєчасного виявлення, попередження i нейтралізації зовнішніх та внутрішніх загроз в економічній сфері. Ними, зокрема, передбачається:

забезпечення умов для сталого економічного зростання та підвищення конкурентоспроможності національної економіки;

прискорення прогресивних структурних та інституціональних змін в економіці, поліпшення інвестиційного клімату, підвищення ефективності інвестиційних процесів;

стимулювання випереджувального розвитку наукоємних високотехнологічних виробництв;

вдосконалення антимонопольної політики; створення ефективного механізму державного регулювання природних монополій;

подолання «тонізації» економіки через реформування податкової системи, оздоровлення фінансово-кредитної сфери та припинення відпливу капіталів за кордон, зменшення поза банківського обігу грошової маси;

забезпечення збалансованого розвитку бюджетної сфери, внутрішньої i зовнішньої захищеності національної валюти, її стабільності, захисту ...