Національна економіка

Формалізовані методи прогнозування -- складання прогнозу на основі використання математичних формул та економіко-математичних моделей для визначення кількісних параметрів.

До групи формалізованих методів входять методи прогнозної екстраполяції та економіко математичне моделювання.

Методи прогнозної екстраполяції -- вивчення попереднього i сучасного стану розвитку об'єкта i перенесення закономірностей минулого i сучасного розвитку на майбутнє.

Метод екстраполяції -- один з основних у прогнозуванні економіки. Він передбачає, що на основі статистичних даних досліджуються закономірності й тенденції економічних явищ. Цей метод грунтуєтъся на припущенні, що незмінні фактори при розвитку даного явища в минулому будуть діяти й у майбутньому. При формуванні прогнозу з допомогою екстраполяції виходять з тенденцій зміни тих чи інших кількісних характеристик об'єкта. Екстраполюються оціночні, функціональні, системні та структурні характеристики. Екстраполяційні методи с найбільш поширеними й розробленими.

Математично екстраполяцію можна зобразити за допомогою наступної формули:

, (6.4.1)

де + L-- значення екстрапольованого рівня (прогноз);

-- база екстраполяції;

L-- період упередження (відрізок часу від моменту надходження останніх статистичних даних про об'єкт прогнозування до моменту, який цікавить дослідників).

Найпростішим методом екстраполяції є метод найменших квадратів, за допомогою якого встановлюються розмах коливань прогнозованих тенденції чи явища, тобто прогнозується можливий ризик неотримання прогнозного результату. Екстраполяція на основі плинних середніх використовується за умов короткострокового прогнозування.

Метод плинних середніх полягає в тому, що при прогнозуванні числових рядів необхідно враховувати дисконтування вихідних даних. Кінцевим точкам ряду потрібно надати більше значення, а спостереженням, які належать до минулого, менше. Це можна частково врахувати за допомогою процедури плинних середніх з кінцевою довжиною відрізку усереднення, де значення ваг, які приписують останній групі (2+1), не залежать від попередніх значень.

До методів прогнозної екстраполяції відносять дисперсію (стандарт не середньоквадратичне відхилення реальних даних від прогнозних):

, (6.4.2)

де стандартне середнє відхилення реальних даних від прогнозних;

п число спостережень;

i число періодів;

Е реальні значення;

ER прогнозні значення (середнє очікуване значення);

значення ймовірності.

Найпоширенішими є методи регресійного i кореляційного аналізів.

Метод peгpeciйнoгo аналізу використовують для дослідження форм зв'язку, які визначають кількість співвідношення між випадковими величинами досліджуваного випадкового процесу. Регресійний аналіз є частиною теорії кореляції.

Метод кореляційного аналізу визначає кореляційні зв'язки між випадковими величинами. Дві випадкові величини а i b називаються кореляційно пов'язаними, якщо математичне сподівання однієї з них змінюється залежно від зміни іншої. Парна кореляція дає змогу з'ясувати залежність між двома показниками. Кореляційний аналіз дає змогу перевіряти різні економічні гіпотези про наявність та силу зв'язку між двома явищами i групою явищ.

Слід відзначити, що методи екстраполяції можуть бути не тільки простими, а й складними з допомогою складних методів екстраполюються кількісні параметри великих систем характеристики економічного, наукового та виробничого потенціалів, дані про результативність науково-технічного прогресу тощо.

Поширеним методом прогнозування є моделювання.

Слово «модель» походить від латинського «тodulus» , що означає «міра, зразок». У науці термін «модель» означає певний умовний образ об'єкта дослідження, а в прогнозуванні економічні чи соціальні процеси.

Модель є одним з важливих інструментів економічного прогнозування, наукового пізнання досліджуваного процесу. Конструювання моделі на основі попереднього вивчення об'єкта й визначення його суттєвих характеристик, експериментальний i теоретичний аналіз моделей, співставлення результатів з даними об'єкта, коригування моделі складають зміст методу моделювання.

Економіко-математичне моделювання спосіб прогнозування, що передбачає конструювання моделі (зразка) реального процесу чи явища, які мають відбутися у майбутньому.

Цей метод вважається достатньо ефективним засобом прогнозування можливого явища, нових або майбутніх економічних i технічних засобів i рішень. Вперше для цілей прогнозування складання моделей було розпочато в економіці з метою вирішення завдань організаційного управління, які характеризуються великою розмірністю та складністю та які неможливо вирішити з допомогою математичного програмування та аналізу в рамках теорії ймовірності.

Засобом вивчення закономірностей розвитку економіки та соціальних процесів є економіко-математична модель.

Економіко-математична модель система формалізованих співвідношень, які описують основні взаємозв'язки елементів, що утворюють економічну систему.

Система економіко-математичних моделей економетричного типу служить для опису відносно складних процесів економічного чи соціального характеру. Економетричне моделювання ґрунтується на обробці статистичної інформації ретроспективного характеру, оцінці окремих змінних величин i їх параметрів.

Економіко-математичні моделі можна класифікувати залежно від різних ознак (табл. 6.4.1). Серед них відомі факторні, структурні та комбіновані.

Факторні моделі описують залежність рівня i динаміки певного економічного показника від рівня i динаміки показників-аргументів, тобто факторів, що впливають на нього.

Залежно від виду факторів (зовнішніх або внутрішніх) факторні моделі поділяють на екзогенні й ендогенні, а залежно від кількості факторів-часових параметрів на одно- та багатофакторні. Власне багатофакторними є більшість моделей, у яких розглядають макроекономічні виробничі функції, формування попиту на товари i послуги залежно від грошових доходів населення, цін, раціональних норм споживання та ін.

Структурні моделі описують зв'язки між окремими елементами, які утворюють єдине ціле або агрегат.

Такі моделі мають матричну форму i їх застосовують для аналізу та прогнозування міжгалузевих i міжрегіональних зв'язків. Найпоширенішою формою структурно-балансової моделі є міжгалузевий баланс виробництва i розподілу продукції. У цій моделі відображені натуральні й вартісні зв'язки в національній економіці. Міжгалузевий баланс розробляють у вигляді укрупненої динамічної i розгорнутої натурально-вартісної моделі. Динамічна модель дає змогу передбачити розвиток економіки з урахуванням трьох головних факторів: досягнутого рівня економічного потенціалу, перспективних тенденцій зміни показників ефективності трудових ресурсів, перспективної структури кінцевих потреб суспільства. Модель натурально-вартісного балансу містить комплексну характеристику національної економіки i конкретизує показники, розраховані за допомогою укрупнених динамічних моделей міжгалузевого балансу.

Таблиця 6.4.1 - Класифікація економіко-математичних моделей економічного і соціального прогнозування

Критерій	Види моделей
	Факторні
	Структурні
За характером i змістом	Комбіновані
	Сітьові
	Імітаційні
За очікуваним результатом (оптимальністю)	Мінімізації витрат Максимізації кінцевого результату
	Макроекономічні
	Міжгалузеві
За рівнем агрегування показників	Галузеві
	Міжрегіональні
	Регіональні
За номенклатурою продукції	Однопродуктові
	Багатопродуктові
За часом	Статичні
	Динамічні
	Фінансів
За аспектами розвитку національної Економіки	Трудових ресурсів Основних фондів
	Екологічних ресурсів
	Доходів тощо

Комбіновані моделі досліджують характеристики як структурних, так i факторних моделей.

Сітьові моделі мають основним завданням оптимізацію прогнозних рішень за допомогою методів математичного програмування. За їх допомогою складають оптимальні програми випуску продукції за наявних ресурсів, оптимального завантаження виробництва, раціонального розвитку окремих регіонів тощо.

У ситуації, коли відомі математичні методи i моделі виявляються надто спрощеними i не можуть адекватно відобразити економічну реальність, використовують також методи імітаційного моделювання.

Імітаційна модель є формалізованим описом виробничої системи через її елементи та залежності між ними, вона відображає порядок розрахунку показників, які характеризують ці елементи i залежності.

Імітаційні моделі відображають розвиток економіки як складної системи, наприклад, модель макроекономіки система національних рахунків, модель структури економіки тощо.

Певні види моделей економічного та соціального прогнозування можуть класифікуватися залежно від критерію оптимізації або найкращого очікуваного результату. Наприклад, розрізняють економічні моделі, в яких мінімізуються витрати, та моделі, в яких бажано отримати, наприклад, максимум продукції.

Моделі за рівнями агрегування показників розвитку національної економіки поділяють на макроекономічні, міжгалузеві, міжрегіональні, галузеві, регіональні. Макроекономічні моделі використовують під час складання економічних прогнозів на макроекономічному рівні. До них належать одно- i багатофакторні моделі економічного зростання, моделі розподілу національного доходу, структурні, міжгалузеві, галузеві, відтворення основних фондів i руху інвестиційних потоків, рівня життя. Міжрегіональні, галузеві i регіональні моделі застосовують у разі прогнозування відповідно на міжрегіональному, галузевому i регіональному рівнях.

Залежно від номенклатури продукції, сировини розрізняють одно- i багатопродуктові моделі. В одно продуктових визначають одне обмеження щодо попиту на продукцію, яку виробляє галузь, або одне обмеження на ресурс. У багато продуктових моделях розглядають два i більше обмежень за попитом на продукцію галузі в цілому або на споживання ресурсу.

3 урахуванням фактору часу моделі можуть бути статичними та динамічними.

Статичні моделі використовуються, коли обмеження в моделі встановлюються для одного визначеного відрізку часу протягом планового періоду, i при цьому мінімізуються витрати й максимізується кінцевий результат.

Динамічні моделі використовуються, коли обмеження встановлюються для кількох відрізків часу також при мінімізації або максимізації ефекту за весь плановий період. Динамічні моделі дають змогу робити висновки про головні риси розвитку економічних систем, які суттєво не за допомогою інших методів.

За роллю ресурсів у розвитку економіки розрізняють моделі відтворення трудових ресурсів, основних фондів, системи фінансів, економічних ресурсів тoщо.

Вибір моделей прогнозування макроекономічних показників залежить від критеріїв оптимізації й отримання найкращих бажаних результатів. Моделі можуть бути представлені у вигляді не тільки математичних формул, а й діаграм, графіків, макетів.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

Що таке програма? Здійсніть класифікацію програм.

У чому полягає програмування?

Розкрийте особливості цільових комплексних програм.

Охарактеризуйте довго-, середньо- та короткострокові програми економічного і соціального розвитку національної економіки.

Які міжнародні програми Ви знаєте?

Що таке прогноз та економічний прогноз? Які види прогнозів Ви знаєте?

У чому полягає суть макроекономічного прогнозування?

Які джерела прогнозної інформації Ви можете назвати?

Назвіть спільні й відмінні риси пошукового та нормативного прогнозів.

Охарактеризуйте основні принципи макроекономічного прогнозування.

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ

Державна програма економічного й соціального розвитку може складатися:

а. на довгострокову перспективу;

b. на середньострокову перспективу;

а. на наступний рік;

b. для розвитку регіонів;

с. всі попередні відповіді вірні.

Програми, що розробляють для масштабної реалізації значних науково-технічних досягнень: створення нових видів конкурентоспроможної техніки, принципово нових технологічних процесів i нововведень та доведення їх до практичної реалізації, а також розвитку наукових досліджень i технічних розробок за найбільш перспективними напрямками науки й техніки. Це визначення:

а. програми;

b. програми економічного та соціального розвитку національної економіки;

с. програми економічного та соціального розвитку національної економіки на довгострокову перспективу;

d. цільової комплексної програми;

е. цільової комплексної науково-технічної програми.

Система взаємопов'язаних i узгоджених заходів, план дій, спрямовані на досягнення єдиної мети, розв'язання однієї проблеми, це: а. програма;

b. економічна програма;

с. цільова комплексна програма;

d. цільова комплексна науково-технічна програма;

е. програма економічного i соціального розвитку національної економіки.

Наукове, обґрунтоване системою встановлених причинно-наслідкових зв'язків i закономірностей виявлення стану та вірогідних шляхів розвитку явищ i процесів це:

а. програма;

b. програмування;

с. цільова комплексна програма;

d. прогноз;

е. прогнозування.

За змістом комплексні цільові програми поділяються на:

а. соціально-економічні програми;

B. виробничі та регіональні програми;

с. науково-технічні програми;

d. екологічні та інституційні програми;

е. всі вище перераховані.

Прогнози можна класифікувати за:

а. ступенем контролю та масштабом;

b. функціональною ознакою та часом;

с. об'єктом та кількістю об'єктів;

d. залежно від варіанту прогнозу та від того, прогноз заданий одним числом чи інтервалом;

е. за всіма перерахованими ознаками.

До принципів прогнозування національної економіки відноситься:

а. принцип наукової обґрунтованості та адекватності;

b. принцип багатоваріантності (альтернативності);

с. принцип цілеспрямованості;

d. принцип ефективності (рентабельності);

е. всі перераховані принципи.

До головних функцій прогнозування можна віднести наступні:

а. науковий аналіз економічних, соціальних, науково-технічних процесів i тенденцій національної економіки;

b. оцінка об'єкта прогнозування на основі вибраних альтернатив;

с. підготовка рекомендацій для прийняття адекватних управлінських рішень;

d. оцінка можливих наслідків прийнятих рішень;

е. всі перераховані функції.

Економіко-математичні моделі можуть класифікуватися за:

а. характером i змістом;

b. очікуваним результатом;

с. рівнем агрегування показників;

d. аспектами розвитку національної економіки;

е. всіма перерахованими ознаками.

До колективних інтуїтивних методів прогнозування не належить:

а. метод «комісій»;

b. «Мозкова атака»;

с. Матричний;

d. Метод «Дельфі»;

е. «Дерево цілей».



Розділ VII. Теоретичні основи сталого ро3витку національної економіки

Основні поняття i терміни

* Гло6альні проблеми людства; * Принципи сталого розвитку

* Державна програма соціальної економіки;

* Концепція сталого розвитку; економіки;

* Національні інтереси; * Якість та рівень життя населення.

7.1 Концепція сталого розвитку

Соціальне життя є складним та багатогранним i поєднує в собі якісно різні сторони - економіку, політику, культуру, етнонаціональні відносини, екологію, мораль, право тощо. І те, що є прогресивним в одній сфері, може бути регресивним в інших. Так, науково-технічний прогрес як прогресивне явище часто справляє негативний вплив на екологію. Розвиток суспільства супроводжується внутрішньою суперечливістю комбінацій прогресу в одних відношеннях та одночасного регресу - в інших.

Процеси синтезу та розпаду протягом багатьох віків врівноважували один одного, а нагромадження внутрішніх суперечностей призводило іноді до природних криз та катастроф, що i дало підстави стверджувати про циклічність розвитку.

Суспільний розвиток теж має циклічний характер i супроводжувався кризами. При теперішньому виробництві матеріальних благ відбулося порушення людством рівноважного стану біосфери, що призводить до екологічних криз. Проявами такої кризи є зменшення різноманітності в природі, скорочення окремих складових біосистеми, виснаження ґрунтів, скорочення морських запасів, зникнення окремих видів флори i фауни, скорочення лісових насаджень i т.д.

Й досі природа нейтралізує те техногенне навантаження, яке створюється в результаті діяльності людини i проявляється, зокрема, у вигляді величезної маси шкідливих викидів різноманітних речовин, збільшенні обсягів вуглекислого газу, глобальному потеплінні та інших негативних явищах. Біосфера ще зберігає стабільність, хоча в деяких сферах все частіше спостерігаються природні кризи та катаклізми - урагани, повені, смерчі i т.д. Для зменшення цих явищ, уникнення незворотних негативних процесів у біосфері надзвичайно важливим є перехід людства на принципи господарювання з першочерговим врахуванням стану та динаміки природних процесів.

Це вимагає зусиль не тільки однієї чи декількох держав, а всієї світової спільноти. Державна економічна політика кожної країни має бути спрямована на виконання функції захисту біосфери через застосування нових економічних систем господарювання. Цього вимагає сталий економічний розвиток i тільки за таких умов він може бути реалізований.

3агострення глобальних екологічних проблем на планеті призвело до необхідності їхнього врегулювання та розв'язання на основі моделі сталого розвитку.

Ідея сталого розвитку виникла з метою подолання труднощів, які почалися в 70-80-х років ХХ ст. поряд із нарощуванням матеріального виробництва, а саме:

обмеженістю природних ресурсів;

несприятливою демографічною ситуацією;

катастрофічно швидким руйнуванням природного довкілля;

зростаючою загрозою здоров'ю та життю самої людини.

Сталий розвиток як світове явище проявився в 90-х роках ХХ століття.

Філософія сталого розвитку полягає в поступовому нарощуванні національних потенціалів країн світу для підвищення якості життя у всіх сферах життєдіяльності населення без нанесення шкоди природі i прийдешнім поколінням.

Сталий розвиток базується не тільки на використанні економічних факторів, але й соціальних, культурних та екологічних. Проблеми такого розвитку стають все більш актуальними у зв'язку зі зменшенням запасів природних ресурсів, погіршенням стану навколишнього середовища.

Важливе місце серед головних проблем розвитку людства на сучасному етапі століття посіла енергетика як основа світової економіки. 3а даними ООН збільшення чисельності населення планети в найближчі 25-30 років до 8,2-8,5 млрд. зумовить значне зростання попиту на енергію, що вимагає залучення ефективніших та більш екологічних джерел енергії.

В останні десятиліття споживання горючих корисних копалин та інших не відновлюваних джерел енергії збільшувалося в геометричній прогресії. 3абруднення навколишнього середовища зростало до таких меж, за якими наступає руйнування біосфери. В атмосферу потрапляє близько 32 млрд. т шкідливих викидів щорічно.

Енергетика -- одна з найважливіших i водночас найбільш ресурсномістких та екологічно небезпечних галузей. Лише енергетичні системи щорічно викидають в атмосферу близько 6 млрд. т вуглецю, що складає майже 1 т на кожного жителя планети. Сама екосистема уже не може нейтралізувати такі обсяги токсичних речовин.

Господарська діяльність людини має стати екологічно безпечною. Необхідно відмовитися від енергозатратних способів виробництва, а розвитку всіх галузей надати екологічну спрямованість.

Україна має великі запаси нетрадиційних енергоресурсів. Частка нетрадиційних джерел енергії у загальному енергетичному балансі України може досягти не менше ніж 10%, а в деяких регіонах i більше. 3акордонні експерти стверджують, що у загальному енергетичному балансі нетрадиційні екологічно чисті джерела енергії у комплексі можуть скоротити потребу у традиційному енергозабезпеченні на 2050%.

Велику роль в енергетичній диверсифікації, енергозбереженні, підвищенні продуктивності енергоресурсів і, в кінцевому підсумку, екологізації енергетики відіграє ефективний енергетичний менеджмент та його управлінський інструментарій -- енергетичний аудит. Головна мета енергетичного аудиту -- системне обґрунтування зниження рівня споживання енергії та негативного впливу на навколишнє середовище зі збереженням обсягів виробництва.

Важливими завданнями переходу до сталого розвитку є забезпечення екологічного використання ресурсів та енергії. Це потребує істотного зменшення потреби в енергії за рахунок переведення господарського комплексу на раціональне господарювання; а також збільшення частки видобутку екологічно безпечної енергії з відновлюваних джерел.

Промислово розвинені країни світу після низки енергетичних криз н кінці ХХ століття почали терміново переводити свої господарські системи на енергозберігаючі технології. Це дало змогу вже за останні 15 років змінити тенденцію у світовому споживанні енергії (перейти від експоненціального споживання до пропорційного). I, як наслідок, щорічний приріст споживання енергії не перевищує 5%.

Проблеми переходу до сталого розвитку потребують докорінної перебудови всієї технології господарювання, широкої екологізації виробництва та запровадження режиму економії усіх видів ресурсів.

На вирішення цієї комплексної проблеми направлені зусилля багатьох вчених та практиків, урядів різних країн світу.

Україна теж стала перед необхідністю переходу до реалізації стратегії сталого розвитку, що визначається цілим рядом обставин.

По-перше, в Україні склалася вкрай нераціональна структура природокористування, яка є наслідком функціонування переважно сировинних галузей промисловості та ресурсоємних технологій. 3а роки незалежноcті України частка гірничо-металургійної, паливно-енергетичної, хімічної та нафтохімічної промисловості у структурі промислового виробництва України зросла більш ніж у з рази i перевищила в останні роки понад 60%. Частка матеріало- і енергоємних галузей в українському експорті складає майже 60%, а 40% від усього експорту припадає на продукцію лише однієї галузі - чорної металургії.

По-друге, господарський комплекс України характеризується низькою економічною та екологічною ефективністю. Так, за останнє десятиліття використання енергоресурсів на виробництво одиниці ВВІІ збільшилось в 1,5 разу. Технологічне відставання у більшості галузей економіки i житлово-комунальній сфері, незадовільна галузева структура національної економіки обумовлюють дуже високу енергоємність ВВП, яка в нашій країні складає 0,89 кг умовного палива на 1 долар США валового внутрішнього продуктy, що у 2,6 рази перевищує середній рівень енергоємності ВВП країн світу.

По-третє, переважно сировинний розвиток промисловості, висока ресурсо- та енергоємність економіки України призводить до надмірного забруднення території країни. 3а останні 20 років величина накопичених відходів на одного мешканця України подвоїлася i в 2003 р. склала понад 500 тон. Якщо в країнах ЄС на тисячу доларів ВВП нараховується 32 кг відходів, то в Україні - майже в 480 разів більше. 3агальна кількість уже накопичених відходів в Україні становить майже 24 млрд. т, для їх зберігання вилучено з господарського обігу майже 3% території країни.

По-четверте, для України властива недосконала модель розвитку сільського господарства, характерними ознаками якої є надмірна освоєність земельних ресурсів (72о/о замість допустимих 60-65% загальної площі), критична розораність території (що майже не мас аналогів у світи - сягає 58% замість допустимих 40%, для порівняння: у Великобританії, Франції, ФРН - 28-32%), недостатня площа лісів (15.7% замість умовно оптимальних 22-25%), висока частка еродованих земель (57,4% площі країни).

По-п'яте, за ступенем водозабезпечення Україна займає одне з останніх місць серед країн Європи, а за водоємністю ВВП - перевищує середньоєвропейський показник у кілька разів. Понад 3/4 населення України споживають воду з поверхневих джерел водопостачання, які сьогодні мають високий ступінь забрудненості. В Україні на 1 га території припадає 19,6 мз стічних вод, що в 5 разів більше ніж, наприклад, у Білорусі. 3акриття шахт i кар'єрів призводить до небезпечних екзогенних гідрогеологічних та інженерно-геологічних процесів - підтоплення, зсувів, провалів землі; спостерігається хімічне за6руцнення ґрунтів, підземних та поверхневих вод. Це створює несприятливі умови для підтримання рівнів екологічної безпеки.

По-шосте, із нарощуванням виробництва збільшуються обсяги викидів шкідливих речовин, рівень яких склав 10 т на 1 к території або 85 кг на душу населення, що в декілька разів перевищує рівень цих показників у розвинених країнах. Близько 6,5 млн. вантажних i легкових автомобілів викидають в атмосферу до 2 млн. тон шкідливих речовин щорічно.

В Україні частка викидів тільки стаціонарними джерелами галузі енергетики у загальному забрудненні атмосферного повітря досягає 36%. Викиди діоксиду сірки становлять 74%, оксидів азоту 58%. Енергетичні підприємства забруднюють водні об'єкти ї основними споживачами паливних ресурсів, яких в Україні постійно не вистачає, що створює загрозу для її економічної незалежності i національної безпеки.

По-сьоме, несприятливе природне середовище негативно впливає на здоров'я людей i ситуація погіршується. Так, чисельність населення України безупинно зменшується, за останні 10 років вона скоротилась на 4,1, млн. осіб.

По-восьме, характерним для України є висока частка бідного населення близько 27%. 3убожіння населення негативно впливає демографічні процеси, а низький платоспроможний попит гальмує розвиток внутрішнього ринку та економіки в цілому. Набув масового xapaктepy міграційний відплив економічно активного населення за межі країни. 3а рівнем грошових витрат розрив між 10% найбільш i найменш забезпечених громадян складає 10 разів, що свідчить про значне розшарування населення.

По-дев'яте, перехід України до сталого розвитку є важливою умовою європейської та світової інтеграції України, оскільки більшість країн світу уже прийняли цю концепцію до виконання.

Тому, в умовах масштабних суспільно-політичних змін, які відбуваються в Україні, прийняття концепції сталого розвитку може стати необхідною i адекватною відповіддю на виклики часу.

Концепція сталого розвитку базується на правах людини та народів щодо отримання рівності на розвиток. Ця ідея була підтримана Генеральною Асамблеєю ООН в 1979 році. Пізніше всі учасники ООН зобов'язувалися створювати разом та індивідуально необхідні умови для реалізації права на розвиток. Право на розвиток є результатом забезпечення всіх прав людини.

Важливо підкреслити, що на даному етапі поняття розвитку уже не зводиться тільки до економічного -трактування. Це поняття набирає все більшого соціального змісту. Саме такий висновок можна зробити із документів ООН, які присвячені проблематиці забезпечення розвитку у світі.

Формування поняття сталого розвитку пов'язувалося з регулюванням (за англомовним оригіналом терміна - "підтримування") еколого-економічних умов, параметрів розвитку, обмеження тиску на природне довкілля з метою збереження природи для наступних поколінь.

Сьогодні існує досить багато тлумачень цього терміна, але немає загальновизнаного. Деякі із відомих визначень взагалі розмиті та обмежені. Так, Комітет сприяння розвитку Організації економічного співробітництва та розвитку вважає, що сталий розвиток - це стратегічний процес аналізу, дискусій, збільшення можливостей, планування та акцій сталого розвитку. Спільним i важливим є те, що сталий розвиток має відбуватися в межах екологічних границь, ємкості природного середовища, що він не може вносити необоротних змін у природу i не створює за гроз для тривалого існування людини та інших біологічних видів.

Такий розвиток можна назвати збалансованим, регульованим, оптимальним, безперервним, стійким, гармонійним, підтримуваним, природо відповідним, екологобезпечним тощо.

Зміст поняття сталого розвитку проявляється на перетині різних площин життя суспільства економічної, соціальної, екологічної, політичної, державно-правової, класової, національно-етнічної, релігійної, соціокультурної, морально-етичної, світоглядної, інформаційної, соціально-психологічної, медико-генетичної, науково-технічної, технологічної тощо, які для деякого спрощення можна звести до трьох економічної, соціальної, екологічної.

Їх системна цілісність, єдиний органічний сплав i характеризує категорію сталого розвитку.

Сталий розвиток це модель бажаного розвитку суспільства, що базується на оптимізації всіх видів діяльності людства та умов природного середовища.

Об'єктом сталого розвитку є система "людина-суспільство-природа", яка є складною, інтегрованою з якісно різних компонентів. Ця система поєднує в собі два якісно різних, відмінних один від одного види буття -природне та соціальне буття. Цій системі властива внутрішня суперечливість, яка полягає в тому, що соціальне буття, з одного боку, відбувається в природному середовищі i є його частиною, з іншого ж боку - вони якісно різні. Людина виділяється розум, бажаннями, почуттями, волею, світоглядом, моральними якостями, цілеспрямованою діяльністю, i на основі цих ознак будує суспільство. Природа формується за природними законами, є нейтральною до свідомої доцільності, зазнаючи впливів зі сторони людини та суспільства. В зв'язку з цим визначальним стає питання відповідності способу життя людини та сформованого нею суспільства власній сутності, як біологічної істоти, а також природним умовам взагалі.

Незважаючи на відсутність єдиного загальноприйнятого визначення поняття "сталий розвиток", існує розуміння того, що сталий розвиток має три виміри економічне зростання, соціальний прогрес та охорону навколишнього середовища.

Економічний вимір cталого розвитку передбачає, по-перше, зростання благополуччя членів суспільства, по-друге, ліквідацію бідності шляхом ефективного використання ресурсів, по-третє, збалансоване зростання країн з різними рівнями розвитку причому наголос робиться на другій частині завдання, чим підкреслюються гуманність цілей розвитку. Економічна складова характеризує економічні відносини, їх ефективність та рівень.

Соціальний вимір передбачає забезпечення в кожній країні людських прав та свобод, плюралізму, демократії, побудови громадянського суспільства, створення можливостей та доступу до основних освітніх, медичних, культурних послуг тощо. Соціальна складова характеризує соціальні відносини членів суспільства, держави та громадянина, можливості та рівень розвитку особистості.

Екологічний вимір передбачає захист навколишнього природного середовища, екосистеми, збереження флори та фауни, раціональне використання всіх мінеральних, біологічних, екологічних інших видів ресурсів. Екологічна складова характеризує взаємовідносини людини природи, систем господарювання та екобіологічних систем, їх відповідність один одному, перспективність та гармонійність подальшого розвитку.

Концепція сталого розвитку характеризується комплексністю та інтегрованістю основних елементів економіки, суспільства i природи. Головною умовою такого підходу є визнання поваги до людської особи та забезпечення пряв та свобод людини. А соціальний прогрес та розвиток мають бути націлені на підвищення стандартів життя всіх членів суспільства.

Комплексність, яка характеризує сутнісне розуміння поняття сталого розвитку, відображається i в проведенні демократизації суспільних інститутів, розвитку громадянського суспільства, проведенні інвестиційних перетворень, інформатизації всіх сфер розвитку i т. д.

Однак, три головних компоненти сталого розвитку визначають та окреслюють основні сфери, співіснування та розвиток яких необхідні для підвищення якості життя людини та прогресу суспільства.

Сталий розвиток вимагає раціонального використання ресурсів розвитку людства як основного засобу розвитку. Відповідно до цього нового підкоду виробництва має виходити з необхідності забезпечення ресурсозбереження як основи життєдіяльності людини.

Осо6лива увага приділяється природним ресурсам, а серед них не відновлюваним, до яких належать усі корисні копалини нафта, природний газ, вугілля, руди металів тощо га ресурсам з обмеженою відновлюваністю, яка відбувається протягом тривалого часу родючість ґрунтів, вирощування лісів.

В останні роки відбулося значне скорочення запасів основних ресурсів. На кожного мешканця індустріально розвинутих країн із надр землі щорічно видобувається близько 30 т корисних копалин; лише 1-1,5% маси цієї сировини набирає форму споживаних продуктів, а 98,5% становлять відходи виробництва, більшість яких є шкідливими. Нарощування виробництва такими ж темпами, як до початку 90-х років ХХ ст., призведе до того, що заліза людству вистачить на 250 років, олова на 35, цинку на 30, міді на 29 років, i до 2500 р. воно використає запаси всіх металів, які є на планеті.

Сама людина є основним ресурсом суспільного розвитку, здатним приводити в дію всі інші види ресурсів. Це означає, зокрема, що цілі та завдання не вдається реалізувати, якщо не буде приділятися належна увага людському капіталу з притаманними йому духовними ресурсами.

Всі інші чинники можуть бути саме ресурсами суспільного розвитку лише постільки, оскільки є людина з прагненням кращого майбутнього.

Серед усіх видів ресурсів слід виділити інформацію як особливий вид соціального ресурсу. Інформація -- складний сплав матеріальних та ідеальних, об'єктивних та суб'єктивних чинників, запаси якого на відміну від усіх інших ресурсів збільшуються. Інформація є необмеженим чинником, єдиним ресурсом, ефективність використання якого теж зростає. Вона збагачує людину та її життя, впливає на сталість розвитку.

Підвищення сталості розвитку суспільства шляхом мінімізації негативних моментів одна з важливих сторін соціальної відповідальності перед сучасністю та майбуттям.

Сталий розвиток -- це розвиток, що задовольняє потреби нинішнього покоління i не шкодить можливостям майбутніх поколінь задовольнити їхні потреби за рахунок забезпечення взаємодії економічної, соціальної та екологічної сфер.

Явище сталого розвитку включає в себе дві взаємопов'язані сторони -- потреби та обмеження, що виникають під впливом соціально-економічних факторів на екологічну здатність задовольняти потреби сьогодні та и майбутньому. При цьому надається перевага задоволенню потреб найбідніших людей. Сталий розвиток направлений на вдосконалення та гармонізацію суспільних відносин.

В 60-70-х роках минулого століття проблеми розвитку розглядалися під кутом зору усунення суперечностей між природою та економічним зростанням. В теперішній час використовується новий підхід до розуміння сталого розвитку. Він передбачає використання такої еколого-економічної моделі розвитку, яка змогла б забезпечити потреби бідних та зменшити техногенне навантаження на природне середовище.

Сутність сталого розвитку полягає в гармонізації та досягненні балансу інтересів теперішніх i майбутніх поколінь в економічній, екологічній та соціальних сферах.

Нова парадигма сталого розвитку економіки. Основною рушійною силою розвитку суспільства в умовах ринкової економіки вважаються конкурентні механізми, які підсилюють сильного виробника, а діяльність неефективного припиняється. В основі таких поглядів лежать положення соціального дарвінізму.

Дії конкурентних сил не мають обмежень i можуть набувати крайніх форм витіснення з ринку, недопущення на ринок, штучні та замовні банкрутства та інші способи усунення конкурента. Це звужує конкурентне середовище, призводить до його зникнення, встановлення монополізму i може негативно позначатися на економічному розвитку.

Тому сучасні теорії розвитку систем пов'язують прогрес з відкриттям та освоєнням нових ресурсів. А стійкий розвиток може забезпечуватися кооперацією та взаємодією господарських одиниць. Центральним є положення, що прогрес суспільства можливий через сталий розвиток, коли стійкість економічної системи по відношенню до зовнішнього середовища зростає. При цьому система має внутрішню рівновагу, внутрішні процеси становлення та розпаду зрівноважені, а на зовнішні впливи вона реагує компенсаційними впливами. Прогресивний розвиток відбувається за рахунок відкриття та залучення нових ресурсів елітою суспільства з наступним освоєнням цього ресурсу всіма членами суспільства. Така діяльність спрямована на уникнення соціальних конфліктів та катастроф.

Сталий розвиток вимагає досягнення стійкості всіх систем суспільства i на всіх їх рівнях.

Глобальна система "людина-природа-суспільство" буде зберігати стійкість, коли буде забезпечена прогресивний розвиток соціуму та рівновагу біосфери.

Сталий розвиток суспільства можливий при внутрішній рівновазі суспільних складових та прогресивному поступі передових сфер та елементів, призначення яких - забезпечувати науково-технічний прогрес. Це передбачає поступовий розвиток матеріального i людського фактора, нарощування економічного потенціалу та його об'єктних та суб'єктних складових, без порушень загальної рівноваги розвитку.

Практично це означає, що повинна дотримуватись збалансованість доходів та витрат населення, підприємств, територій, галузей, держави. 3балансованими мають бути попит та пропозиція матеріальних та нематеріальних благ, а також цілі та завдання, засоби способи їх розв'язання на всіх рівнях управління, всіх складових та учасників розвитку суспільства.

Таке світоглядне сприйняття проблеми сталого розвитку всіма членами суспільства, суб'єктами господарювання та соціально-економічних відносин, державними інституціями є важливою передумовою її вирішення.

Останні 10 років проблема вивчення, попередження i відвернення природних i техногенних катастроф, забезпечення існування людської цивілізації у майбутньому, аналізу наслідків техногенної діяльності, причинам деградації i умовам виживання є предметом досліджень багатьох вчених екологів, біологів, географів, медиків, економістів. Вони звертають увагу на цілісність розвитку природних i суспільних процесів, на необхідність встановлення гармонійних відносин людства з природою, що дасть змогу уникнути загрози екологічної катастрофи. Вони підкреслюють, що функціонування сучасного суспільства повинне відповідати вимогам екологічних законів, що необхідна активізація інвестиційно-інноваційної діяльності взагалі i в природоохоронну діяльність зокрема.

У світі відбувається переосмислення ролі людини в природі, першоджерел існування людства. Все живе обов'язково повинно бути пристосоване до умов, у яких воно існує. Спроби змінити природні умови можуть призвести до незворотних негативних наслідків. Щоб вижити, людство повинне синхронізувати свою діяльність з природними процесами, які зараз відбуваються, i діяти и допустимих межах. Важливо дотримуватися розумної міри в своїх потребах, а не безмежно їх розширювати, екологізувати свою діяльність i існування. При цьому слід поставити три основні цілі:

переорієнтацію на еколого-економічний світогляд;

усвідомлення, що життя може існувати лише виключно у формі цілого;

направлення всієї діяльності людей на економію природних ресурсів.

Реалізація таких цілей може відбуватися в декілька етапів.

Перший етап має вирішити завдання виявлення всієї сукупності законів природи. На другому необхідно сформувати цілісне уявлення про життєдіяльність людини. Третій етап пов'язаний з перевіркою відповідності конкретних результатів діяльності системі законів природи i суспільства та проведенням відповідних коригуючих впливів.

Важливо відзначити, потреби, які має задовольнити сталий розвиток, характеризуються різноманітністю i є різними в різних країнах. Спільними для всіх виступають проблеми забезпечення водою та продуктами харчування, енергією основними ресурсами, задоволення потреб в охороні здоров'я та навколишнього середовища. На 55 сесії ООН в 2000 році було виділено три основних цілі, які мають бути забезпечені в кожній країні:

подолання бідності;

подолання страху;

забезпечення майбутнього.

Це обумовлюється існуючою ситуацією та її тенденціями. Адже полярність між бідними та багатими країнами зростає. Так, за показником середнього прибутку між 20 найбагатшими країнами i 20 найбіднішими країнами світу розрив досягає 37 разів, причому це співвідношення зросло удвічі за останні 40 років. В світі ще 1,2 млрд. чол. витрачають на своє прожиття до 1 дол. в день, хоча ця кількість скорочується приблизно на 1 % в рік. Більш ніж 1 млрд. чол. не мають повноцінного доступу до питної води, а 2 млрд. чол. не мають доступу до санітарних послуг. На фоні незадовільних соціальних умов у бідних країнах виникають громадянські конфлікти. Відбувається погіршення екологічних умов. Четверта частина придатних для сільського господарства земель постійно деградують. Кожне десятиліття вирубується 5% тропічних лісів, що погіршує кліматичні умови в світі.

Сукупність цих та інших факторів стає загрозою для існування людства. Виникає нагальна потреба у проведенні соціальних, екологічних та економічних перетворень. Тому шлях сталого економічного розвитку стає реальним та перспективним.

Умови досягнення сталого розвитку. ООН виступає основною рушійною силою сталого розвитку в світовому масштабі. Величезну пропагандистську роботу щодо потреби переходу окремих країн до збалансованого розвитку, виконання цілей та завдань "Порядок денний на ХХІ століття" проводять міжнародні організації системи ООН, а Економічна та Соціальна Рада стала керівним органом, яка координує роботу всіх міжнародних організацій з цього питання.

Поступ на шляху сталого розвитку світовими організаціями оцінюється як такий, що відбувається, однак меншими темпами, ніж очікувалось. Особливо важким виявилось питання інтеграції економічних, соціальних та екологічних цілей та долання опору сил, які є визначальними в цих сферах.

Сталий розвиток можливий за умов належного розвитку демократії. Участь громадянського суспільства в забезпеченні сталого розвитку є необхідною та очевидною умовою його здійснення. Це стає можливим на певному етапі демократизації суспільних відносин в соціальній, економічній та екологічних сферах. Тільки тоді уряд, бізнес та громадяни стають повноцінними та повноправними учасниками процесу сталого розвитку. 3а таких умов можливе зближення та узгодження інтересів учасників розвитку i вироблення єдиної національної політики. Складність полягає в тому, що виникає потреба узгодити інтереси учасників у всіх головних сферах функціонування суспільства. Ініціатива в цьому питанні має виходити з боку уряду, тобто політичної влади, а основна відповідальність за покращення життєвого рівня та навколишнього середовища покладається на бізнес, тобто економічну владу. Такий інтегрований підхід вимагає наявності політичної волі, рішучості та наполегливості всіх учасників.

Всі основні рішення уряду, що зачіпають інтереси значної кількості населення, вимагають узгодженості та підзвітності. Досягнення узгодженості інтересів потребує переосмислення всіх рішень, явищ та процесів, що відбуваються у суспільстві.

Концепція сталого розвитку здійснює значний вплив на методологію визначення проблем та їх розвиток, розгляд їх з позиції взаємозв'язку, взаємодії та взаємозумовленості окремих складових, які забезпечують економічне зростання, охорону навколишнього середовища та соціальний прогрес. Аналогічний підхід має бути витриманий i до узгодження локальних, регіональних та міжнародних інтересів. Сталий розвиток як глобальне явище сприяє та обумовлює взаємозалежності світових факторів в усіх функціональних сферах діяльності.

Зростаюча глобалізація, передумови її прояву у вигляді концентрації капіталу, демократизації політичних режимів та політичної влади, лібералізації торгівлі, поширення технологічних інновацій, розширення масштабів інформатизації тощо чинять значний вплив на процеси сталого розвитку в усіх країнах. Ці явища призводять до підвищення рівнів економічних, соціальних та екологічних стандартів, вироблення єдиних прийнятних критеріїв розвитку в цілому i за окремими сферами.

Для забезпечення сталого розвитку необхідно створити певні умови та зосередитись на певних напрямках діяльності.

Перш за все, необхідне широке залучення у виробництво та побут наукових та технологічних інновацій, оскільки досягнення науково-технічного прогресу є рушійною силою сталого розвитку. Використання світових досягнень та досвіду сприяє стійкому розвитку економіки та зростанню дохідності виробництва.

По-друге, важливе значення має збільшення інвестицій в соціальну та екологічну сфери, оскільки це забезпечує підвищення соціального та екологічного потенціалу держави, покращує умови життя населення.

По-третє, об'єктом пильної уваги має стати демографічна ситуація в країні, яка в силу різних причин несе потенційні та реальні загрози сталому розвитку через скорочення працездатного населення. Необхідні серйозні державні заходи, які б спочатку стабілізували негативні тенденції та забезпечили природний приріст населення. Зростання зайнятості, підвищення продуктивності праці є важливими факторами сталого розвитку.

Характеристики концепції сталого розвитку. Концепція сталого розвитку передбачає задоволення поточних потреб нинішнього покоління без посягань на потреби та можливості майбутніх поколінь. Усвідомлення необхідності змін орієнтирів суспільного розвитку перш за все пов'язувалося з турботою про проблеми наступних поколінь людей.

Концепція сталого розвитку знаходиться в стадії розвитку. На сьогодні можна виділити деякі її характеристики:

потреба рівності та справедливості в забезпеченні прав на розвиток, з одного боку щодо теперішніх та майбутніх поколінь, а з другого боку між багатими та бідними вже сьогодні;

використання перспективного підходу до програм розвитку;

побудова моделей та програм розвитку на основі системного підходу як до цілого, так i складових частин;

розуміння значущості, взаємозв'язку та взаємозалежності усіх рівнів сталого розвитку від локального до міжнародного;

усвідомлення значення свого вкладу у вирішення проблем виживання та в безпеку глобального розвитку.

Сталий розвиток в сучасних умовах вимагає глобальної солідарності, глобальної інтеграції, синхронізації та координації розвитку національних економік та секторів різних країн на локальних та міжнародних рівнях.

Забезпечення справедливості в розвитку означає наявність можливості в країни враховувати власні політичні, соціальні та культурні цінності та визнавати право інших держав на це ж саме.

Сучасний розвиток характеризується значним динамізмом. В цих умовах важливим стає принцип обережності та стриманості, який має використовуватись тоді, коли з'являться певна загроза людині чи природі в процесі здійснення певних дій щодо реалізації програм розвитку.

Сталий розвиток має характеризуватися певними параметрами стійкості, які б забезпечували життєдіяльність людей, суспільства, екосистем протягом тривалого часу як єдиної системи, а не тільки окремих її складових. Це потребує введення нових критеріїв споживання ресурсів, що характеризують не валові показники, а питомі в розрахунку па душу населення.

Сталий розвиток динамічне поняття, яке характеризує зміни до кращого стану як в кількісному, так i в якісному плані. Сталий розвиток досягається в процесі еволюції економіки, суспільства та природи. Розвиток, який наносить шкоду його учасникам або майбутнім поколінням, не можна вважати сталим.



7.2 Принципи, показники та етапи сталого розвитку

Вирішення питань сталого розвитку передбачає необхідність вироблення та дотримання принципів здійснення цього процесу.

В основі сталого розвитку лежить принцип справедливого розподілу вигод та благ серед широких верств населення, що має сприяти покращенню якості життя. Цілеполягання процесу сталого розвитку виступає одним із складних завдань у зв'язку з його багатовимірністю. Складність взаємовідносин складових частин ускладнює встановлення правильного i ефективного балансу між економічними, соціальними та екологічними цілями. Кожен вид капіталу суспільства економічний, соціальний, екологічний, який обслуговує відповідну сферу, має бути відтворений, а його нарощування не повинно відбуватися за рахунок зменшення іншого. Зростання загального чи питомого капіталу в суспільстві має відбуватися на справедливій основі, рівності можливостей між членами суспільства та поколіннями. Це положення актуальне i при забезпеченні розвитку окремих країн.

В зв'язку з тим, що кожне суспільство складається з різних класів, прошарків, общин, партій, організацій з різними інтересами, в тому числі i по відношенню до проблем сталого розвитку, необхідним стає зближення їх позицій. Рушійні сили суспільного розвитку, керівництво країни мають проводити та здійснювати курс на сталий розвиток із однаковим його баченням i усвідомленням кінцевої мети. Тому однакове розуміння мети, цілей, напрямів цього способу розвитку всіма основними силами країни виступає одним із принципів забезпечення сталого розвитку.

В структуру системи, що має забезпечити сталий розвиток, входять люди, організації, природа. Їхня взаємодія породжує складні суспільні відносинами. Ці складові мають ієрархічну будову i не завжди пристосовані до вимог сталого розвитку. Окремі процеси, в яких вони беруть участь, проходять з різною швидкістю та направленістю. Життєздатність такої системи значною мірою залежить від сили взаємозв'язків та досконалості комунікацій, способів та ефективності управління. Адаптація всієї системи до визначених умов та нормативів можлива за умови врахування інтегрованого набору факторів, що здійснюють вплив на неї. У зв`язку з цим врахування багатофакторності впливу на процес сталого розвитку віднесено до принципів сталого розвитку.

Складна ієрархічна будова складових елементів та рушійних сил забезпечення сталого розвитку, значна різноманітність факторів впливу зумовлюють необхідність використання принципу системного підходу при здійсненні відповідної політики. Системний підхід до сталого розвитку означає врахування інтересів та характеру розвитку окремих підсистем. Дo таких підсистем слід віднести людську, забезпечуючи та при-одну підсистеми.

Людська підсистема складається із підсистем державності та підсистеми індивідуумів.

Підсистема державності визначається політикою наявного правлячого державного режиму, і в контексті принципів сталого розвитку повинна мати демократичну спрямованість.

Підсистема індивідуального розвитку включає індивідуальний розвиток окремої особи у сфері за6езпечення політичних, соціальних, економічних та інших прав та свобод.

3абезпечуюча підсистема включає соціальну та економічну складові.

Соціальна підсистема -- характеризує класову та соціальну структуру суспільства, розвиток та розміщення населення, його освіту, охорону здоров'я, пенсійне забезпечення, якість життя, соціальну безпеку.

Економічна підсистема -- віддзеркалює сукупність економічних відносин в суспільстві у сфері виробництва, обігу та споживання, економічний базис та надбудову.

Система може існувати та діяти за умови відповідності її структури та функцій оточуючому середовищу. Сталий розвиток є властивістю життєздатної системи, а остання характеризується певною стійкістю.

Природна підсистема представлена оточуючим середовищем -- природним, екологічним -- з усіма ресурсами та відповідними кліматичними умовами.

Наслідки процесу сталого розвитку характеризуються, певною різноманітністю кінцевих станів його складових частин. Тому важливого значення набирає принцип обов'язковості оцінки цього процесу, якій повинна підлягати вся система та її підсистеми, за різними характеристиками динаміки, направленості, рівня, взаємодії тощо. Крім того, деякі ознаки та фактори сталого розвитку неможливо оцінити вартісними показниками, що обумовлює необхідність використання якісних показників. Побудова критеріїв оцінки сталого розвитку має базуватись на основі принципу врахування істотних характеристик елементів системи "суспільство економіка-природа". До них, зокрема, належать стан забезпечення прав i свобод людини, рівність доступу до ресурсів та основних послуг життєзабезпечення, наявність та рівень бідності, ефективність використання ресурсів i наднормативне їх споживання, екологічні умови проживання, економічний розвиток, якість життя, піклування про ресурсозабезпеченість прийдешніх поколінь.

...