Національна економіка

Іншими словами, метою управління стратегічними ризиками у сфері національної безпеки є відвертання або зниження до прийнятної величини стратегічних ризиків, спрямоване на забезпечення сталого розвитку й безпеки людини, суспільства та держави.

Для того щоб концепція стратегічних ризиків i управління ними стала першочерговим політичним заходом, їй необхідно набути офіційного визнання на вищому державному рівні (на рівні Ради національної безпеки i оборони на чолі з Президентом України). Адже на політичному рівні потрібна відповідна підтримка системи державних програм i заходів, спрямованих на зниження стратегічних ризиків, включаючи розв'язання проблем науково-методичного характеру, доповнення чинного законодавства нормативними документами, які охоплювали б найбільш важливі та значимі, з точки зору безпечного та сталого розвитку України, загрози та зумовлені ними ризики.

За умов, що нині склалися в Україні та світі, зростає роль стратегії національної безпеки, яка має полигати не так у захисті держави та її політичних інститутів, як - людини i суспільства. Основним принципом стратегії національної безпеки має бути принцип балансу інтересів людини, суспільства та держави.

Щодо правового забезпечення державної політики у сфері зниження стратегічних ризиків, то насамперед необхідно доповнити чинне законодавства нормативними актами, які охоплювали б найважливіші та значущі з погляду забезпечення сталого розвитку i національної безпеки України види загроз та зумовлені ними ризики.

Зміна характеру нинішніх загроз i їх глобалізація, вибір нових стратегічних цілей потребують розробки сучасних методичних підходів до забезпечення безпеки та сталого розвитку країни, а також створення системи запобігання та реагування на ці загрози, раціональної системи ранжування їх пріоритетів, новітніх підходів та ідей до безпеки людини, суспільства й держави. Провідне місце тут належить організаційно-адміністративним важелям управління стратегічними ризиками. Рада національної безпеки і оборони має набути нової функції, стати своєрідним «ризик-менеджером», який розробляє i реалізує стратегію зменшення ризиків як одне із завдань політики національної безпеки.

Економічний механізм зниження стратегічних ризиків включає:

пряме економічне регулювання (на основі цільових витрат державного бюджету на реалізацію заходів щодо забезпечення прийнятного рівня стратегічних ризиків);

побічне економічне регулювання (на основі вдосконалення податкового й кредитного механізмів, особливо системи пільгових тарифів i ставок; розвитку системи страхування, що забезпечує обов'язкове державне страхування відповідальності господарських об'єктів - джерел стратегічних загроз, а також населення територій, найуразливіших до впливу небезпечних природних i природно-техногенних явищ i процесів).

Це стосується низки програмних макроекономічних цілей соціально-економічного розвитку на перспективу, де поряд із соціальними провідне місце мають посідати цілі щодо забезпечення сталості економіки i безпеки людини, суспільства та держави. Їх значення безперервно зростає, а зміст сприймається глибше і комплексно. На зміну характерного для радянського періоду уявлення про військову безпеку у зв'язку із загрозою виникнення війни i державну безпеку як безпеку державного устрою приходить системне уявлення про безпеку країни i народу, що відповідає сучасним внутрішнім та світовим проблемам.

За нових умов основу стратегії національної безпеки України мають становити універсальні ціннісні орієнтири, спрямовані на побудову правової демократичної держави, громадянського суспільства i соціально орієнтованої ринкової економіки. Науково-методологічне забезпечення управління стратегічними ризиками набуває нового актуального завдання - репрезентувати майбутнє, яке не можна інтерпретувати як звичайне продовження минулого, оскільки це майбутнє набуватиме принципово інших форм i структур. Адже виклики та загрози, які виникають у сучасному суспільстві, зумовлюють необхідність передбачення на об'єктивних засадах хоча б приблизних сценаріїв того, що відбудеться. Для розробки документів стратегічної ваги ця проблема набула надзвичайно важливого значення i дістала назву передбачення (Foresight).

Таким чином, стратегічні ризики можна розглядати як наукову основу розробки критеріальної бази, побудови моделей i систем забезпечення національної безпеки. Вони можуть стати найважливішими показниками аналізу результатів реалізації стратегії. Якщо виявляється, що ризик неприйнятний, стратегія має бути переглянута в бік скорочення завдань, зміни концепції, збільшення ресурсів.

Підвалини за6езпечення економічної безпеки закладені відповідними документами, що прийняті i впроваджені в державі.

Правовою базою, що регламентує забезпечення економічної безпеки України, є:

Конституція України у ст. 17 Конституції України захист суверенітету i територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Закони України: «Про національну безпеку України», «Про Раду національної безпеки i оборони України» ,«Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом»; податкове та валютне законодавство; законодавство України про приватизацію, банкрутство, зовнішньоекономічну діяльність; Кримінальний, Кримінально-процесуальний, Цивільний, Цивільно-процесуальний, Митний, Бюджетний, Господарський кодекси України тощо, які мають безпосереднє відношення до регулювання відносин в економічній сфері.

Укази та Розпорядження Президента України;

Постанови та Розпорядження Кабінету Міністрів України;

Відомчі нормативні акти міністерств та відомств;

Міжнародні договори України.

9.2 Методологічні аспекти визначення рівня економічної безпеки

Основою для оцінки загрози витрат від їх вплину є критерії економічної безпеки, що можуть бути якісними або кількісними. Критерії, у свою чергу, виражаються показниками економічної безпеки. Таким чином, суть економічної безпеки реалізується в системі її критеріїв i показників.

Основні терміни, які використовуються в методиці для розрахунку рівня економічної безпеки, є наступними:

критерії економічної безпеки -це реальні статистичні показники, за якими здійснюється оцінка стану економіки країни з точки зору забезпечення її сталого розвитку.

Основним критерієм економічної безпеки країни є здатність її економіки зберігати або принаймні швидко поновлювати критичний рівень суспільного відтворення в умовах припинення зовнішніх поставок або кризових ситуацій внутрішнього характеру;

індикатори економічної безпеки це реальні статистичні показники розвитку економіки країни, які найбільш повно характеризують явища i тенденції в економічній сфері i визначаються на основі критеріїв економічної безпеки;

оптимальні значення індикаторів це інтервал величин, у межах яких створюються найбільш сприятливі умови для відтворювальних процесів в економіці;

порогові значення індикаторів це кількісні величини, порушення яких викликає несприятливі тенденції в економіці;

граничні значення індикаторів це кількісні величини, порушення яких викликає загрозливі процеси в економіці.

Очевидно, що критерій не може прийматися як пряма вказівка до дії. Потрібен поетапний підхід у його реалізації відповідно до реорганізації базису суспільства, перебудови ресурсно-виробничого потенціалу, створення нових ринкових інститутів, господарських важелів, структур управління, а також завдяки іншим глобальним заходам, що проводяться на даному етапі розвитку.

Але, як зазначалось вище, критерії економічної безпеки диктують вибір певних показників (індикаторів) економічної безпеки об'єкта дослідження, що будуть змальовувати i характеризувати еволюцію відтворювання ринку, рівень його кількісних i якісних параметрів у системі світової статистики.

Таким чином, методика визначення рівня економічної безпеки містить такі етапи конструювання інтегральної оцінки економічної безпеки:

формування множини індикаторів;

визначення характеристичних (оптимальних, порогових та граничних) значень індикаторів;

нормалізація індикаторів;

визначення вагових коефіцієнтів;

розрахунок інтегрального індексу.

Індикатори стану економічної безпеки України, їхні характеристичні значення розроблено за кожною складовою економічної безпеки. Відбір множини індикаторів здійснювався з урахуванням світового досвіду та напрацювань українських вчених. Періодичність перегляду системи індикаторів та їх характеристичних значень у зв'язку зі змінами в національній i світовій економіці здійснюється у разі необхідності, але не рідше ніж один раз на два роки.

На сучасному етапі розробки методології виміру рівня економічної безпеки система індикаторів представлена у наступному вигляді:

1. Індикатори макроекономічної безпеки України:

рівень „тінізації" економіки до ВВІІ;

відношення обсягу ВВП до середнього значення у країнах ЄС;

відношення обсягу ВВП на одну особу до середньосвітового значення;

валове нагромадження основного капіталу у відношенні до ВВП;

зміна запасів матеріальних оборотних коштів у відношенні до ВВП;

відношення сальдо платіжного балансу України до ВВП;

відношення темпу росту продуктивності праці до темпу pocтy заробітної плати;

частка наявних доходів не фінансових корпорацій у валових наявних доходах;

частка сектора загальнодержавного управління в наявних доходах.

2. Індикатори фінансової безпеки:

2.1. Індикатори бюджетної безпеки:

рівень перерозподілу ВВГІ через зведений бюджет (без урахування доходів Пенсійного фонду);

відношення дефіциту, профіциту державного бюджету до ВВП;

покриття дефіциту зведеного бюджету за рахунок зовнішніх запозичень;

відношення дефіциту, профіциту торгівельного балансу до загального обсягу зовнішньої торгівлі;

обсяг трансфертів з державного бюджету у відношенні до ВВП;

амплітуда коливань бюджетних видатків на одну особу між регіонами України.

2.2. Індикатори безпеки грошового ринку та інфляційних процесів:

відношення грошового агрегату МЗ до ВВП (рівень монетизації);

відношення ВВП до обсягу грошового агрегату М2 (швидкість обігу);

обсяг готівки у відношенні до ВВП;

рівень інфляції (до грудня попереднього року);

питома вага довгострокових кредитів у загальному обсязі кредитів, наданих комерційними банками;

рівень середньої процентної ставки кредитів комерційних банків відносно інфляції.

2.3. Індикатори валютної безпеки:

темп зміни індексу офіційного курсу гривні до долара США до показників попереднього року;

відношення обсягів депозитів в іноземній валюті до загальних обсягів депозитів (рівень доларизації);

валові міжнародні резерви України.

2.4. Індикатори 6opzoeoї безпеки:

відношення загального обсягу державного боргу до ВВП;

відношення загального обсягу зовнішнього боргу до ВВП;

рівень зовнішньої заборгованості на одну особу;

відношення державного зовнішнього боргу до річного експорту товарів та послуг;

відношення обсягу сукупних платежів з обслуговування зовнішнього боргу до доходів державного бюджету

відношення обсягу внутрішнього боргу до ВВП;

відношення обсягу сукупних платежів з обслуговування внутрішнього боргу до доходів державного бюджету

відношення заборгованості уряду за державними цінними паперами до ВВП.

2.5. Індикатори безпеки страхового ринку:

показник проникнення страхування (страхові премії до ВВП);

показник щільності страхування (страхові премії на одну особу);

частка довгострокового страхування в загальному обсязі зібраних страхових премій;

рівень страхових виплат;

частка премій, що належать перестраховикам -- нерезидентам;

частка сукупного обсягу статутних капіталів страхових компаній, що належать нерезидентам у загальному їх обсязі.

2.6. Індикатори безпеки фондового ринку:

відношення обсягу номінальної капіталізації ринку акцій до ВВП;

дохідність облігацій внутрішньої державної позики;

частка покриття державними цінними паперами внутрішнього державного боргу.

2.7. Індикатори банківської безпеки:

частка іноземного банківського капіталу в загальному обсязі банківського капіталу;

обсяг кредитування банками реального сектору економіки до ВВП.

3. Індикатори зовнішньоекономічної безпеки:

частка імпорту у внутрішньому споживанні держави;

частка імпорту продовольства у внутрішньому споживанні держави;

питома вага провідної країни -- партнера в загальному обсязі зовнішньої торгівлі;

питома вага сировинного та низького ступеня переробки експорту (промисловості) у загальному обсязі експорту товарів;

коефіцієнт покриття імпорту експортом (відношення між обсягами експорту та імпорту);

відношення обсягу експорту до ВВП;

відношення обсягу імпорту до ВВП.

4. Індикатори науково-технологічної безпеки:

питома вага видатків державного бюджету на науку у ВВП;

кількість спеціалістів, які виконують науково-технічні роботи (осіб на 1000 чол.);

частка підприємств, що впроваджують інновації, в загальній кількості промислових підприємств;

коефіцієнт винахідницької активності (кількість отриманих охоронних документів (патентів) на 1 млн. чол.);

відношення кількості впроваджених об'єктів промислової власності (винаходів, корисних моделей, промислових зразків) до зареєстрованих;

частка реалізованої інноваційної продукції у загальному обсязі промислової продукції;

індекс зміни активності освоєння нових видів продукції;

індекс зміни активності освоєння нових видів техніки;

співвідношення частки фундаментальних досліджень, прикладних досліджень, науково-технічних розробок та науково-технічних послуг, виконаних власними силами в загальному обсязі.

5. Індикатори енергетичної безпеки:

енергоємність ВВП;

ступінь забезпечення паливно-енергетичними ресурсами;

частка домінуючого паливного ресурсу у споживанні паливно-енергетичних ресурсів;

знос основних виробничих фондів підприємства паливно-енергетичного комплексу;

відношення інвестицій у підприємства паливно-енергетичного комплексу до ВВП;

завантаження транзитних частин нафтота газотранспортних систем: транзит нафти i газу;

обсяг видо6утку вугілля;

частка імпорту палива з однієї країни (компанії) в загальному його обсязі.

6. Індикатори соціальної безпеки:

частка населення із сукупними витратами, які нижче 75 % медіанного рівня сукупних витрат (рівень бідності);

частка населення із середніми сукупними витратами на одну особу на місяць, які нижче прожиткового мінімуму;

відношення середньої зарплати до прожиткового мінімуму;

відношення мінімального розміру пенсії до прожиткового мінімуму;

відношення індексу номінальних сукупних ресурсів домогосподарств до індексу споживчих цін;

відношення сукупних витрат 10% найбільш забезпеченого населення до 10% найменш забезпеченого;

частка витрат на харчування (продовольчі товари та харчування поза домом) у загальному обсязі споживчих грошових витрат домогосподарств;

рівень безробіття (за методологією МОП);

рівень тривалого безробіття у працездатному віці (відношення чисельності безробітних понад шість місяців до загальної чисельності безробітних);

наявність житлового фонду в середньому на одну особу;

кількість уперше зареєстрованих випадків захворювань на 100 осіб;

обсяг видатків зведеного бюджету на охорону здоров'я до ВВП;

обсяг видатків на освіту до ВВП;

охоплення випускників 9-х класів повною середньою освітою.

7. Індикатори демографічної безпеки:

очікувана тривалість життя при народженні;

коефіцієнт дитячої смертності (померло віком до одного року на 1 тис. народжених);

коефіцієнт природного приросту населення;

сумарний коефіцієнт народжуваності населення (середня кількість дітей, народжених жінкою за все життя);

чистий коефіцієнт відтворення населення (бpyттo);

коефіцієнт старіння;

демографічне навантаження непрацездатного населення на працездатне.

8. Індикатори продовольчої безпеки:

добова калорійність харчування людини;

споживання м'яса та м'ясопродуктів (за рік/особу);

споживання риби та рибопродуктів (за рік/особу);

споживання олії та інших рослинних жирів (за рік/особу);

споживання картоплі (за рік/особу);

споживання овочів та баштанних (за рік/особу);

споживання фруктів, ягід, горіхів та винограду (без переробки на вино) (за рік/особу);

споживання хлібу та хлібопродуктів (за рік/особу);

рівень перехідних запасів зерна, відсоток від річного споживання;

виробництво зерна на одну особу за рік.

9. Індикатори виробничої безпеки:

коефіцієнт ліквідації промислових фондів;

частка у промисловому виробництві обробної промисловості;

частка у промисловому виробництві машинобудування;

матеріаломісткість промислового виробництва;

фондомісткість промислової продукції;

рентабельність операційної діяльності промислових підприємств;

індекс реального промислового виробництва (до 1990 року);

ступінь зносу основних засобів промисловості. Для економічної безпеки важливе значення мають не самі показники, а їх порогові значення та структура, тобто граничні величини, недотримання значень яких перешкоджає нормальному ходу розвитку різних елементів відтворювання, призводячи до формування негативних, руйнівних тенденцій в економічній безпеці.

Показники (індикатори), за якими визначені порогові значення, виступають системою показників економічної безпеки.

Важливо підкреслити, що найвища міра безпеки досягається за умови, коли весь комплекс показників знаходиться у межах допустимих порогових значень, а порогові значення одного показника досягаються не за рахунок інших.

Відповідно до використовуваної методики в Україні діапазон можливих значень кожного показника розбивається на 5 інтервалів:

економічно досяжні мінімальне та максимальне значення індикатора, або нижня та верхня границі;

порогові нижнє та верхнє значення індикатора, тобто значення, які бажано не перетинати;

мінімальне та максимальне оптимальні значення індикатора, тобто інтервал оптимальних значень.

При цьому оптимальні значення знаходяться в інтервалі порогових значень. Мінімальні та максимальне значення індикатора, мінімальне та максимальне оптимальне значення індикаторів та порогові значення визначаються експертним шляхом. Порогові значення індикаторів наведені в додатку А.

Як бачимо, виявлення загроз економічної безпеки i прогнозування їх наслідків відбувається на основі моніторингу (систематичного співставлення дійсного стану економіки з бажаним) показників економіки України. Безпосередній відбір показників (індикаторів) для моніторингу вимагає спеціального опрацювання. Для точного визначення «діагнозу» стану економіки, виявлення i усунення небезпечних тенденцій необхідна комплексна оцінка порогових значень всіх показників (індикаторів), що, в свою чергу, вимагає додаткового поглибленого дослідження на основі класичної i некласичної залежності економічних параметрів з урахуванням зміни базису суспільства i особливої специфіки України.

Задача нормалізації показників -- це перехід до такого масштабу вимірювань, коли "найкращому" значенню показника відповідає значення 1, а "найгіршому" -- значення 0. 3 точки зору математики, це є задача нормування змінних, а з точки зору статистики перехід від абсолютних до нормалізованих значень індикаторів, що змінюються від 0 до 1 i вже своєю величиною характеризують ступінь наближення до оптимального значення, що можна також інтерпретувати у відсотках: 0 відповідає 0 %, 1 - 100%.

Інтегральний індикатор економічної безпеки України в цілому розраховується за формулою:

, (9.2.1),

де -- вагові коефіцієнти сфер економіки.

Ваговий коефіцієнт j-ї сфери визначається експертним шляхом серед N-го числа експертів як відношення суми балів, що дали всі експерти даній сфері, до загальної суми балів

(9.2.2),

де -- оцінка j-ї сфери, яку дав n-й експерт;

N-- кількість експертів;

М-- кількість сфер економіки.

Значення вагових коефіцієнтів що відповідають сучасним тенденціям, наведені в додатку Б.

Динаміка інтегрального показника економічної безпеки України наведена на рис. 9.2.1.

Як бачимо, інтегральний показник економічної безпеки за останній досліджуваний період знизився на один відсотковий пункт. За свідченнями Міністерства економіки України основними факторами, що вплинули на такий стан економічної безпеки України протягом 2006 р., можна вважати наступні:

підвищення ціни на імпортні енергоносії;

політична невизначеність, яку спричинили парламентські вибори;

січневі екстремальні морози;

заборона на ввезення з України до Російської Федерації деяких груп товарів;

поширення пташиного грипу H5N1 на території України тощо. Ці фактори вплинули прямо або опосередковано на виникнення наступних загроз економічній безпеці національної економіки України:

зростання інфляції;

різке зростання витрат підприємств реального сектору економіки, у технологічних циклах яких застосовується природний газ;

нівелювання цінових переваг українських товаровиробників;

зростання заборгованості за спожиті енергоносії;

низька частка високотехнологічної продукції у національному продукті;

зростання від'ємного сальдо зовнішньої торгівлі;

проблеми у виробництві молочної продукції;

зменшення обсягів виробництва продукції сільського господарства.

Разом з тим, залишився актуальним вплив факторів попередніх років:

надвисока залежність країни від іноземних джерел енергопостачання, відсутність диверсифікації;

низький рівень енергоефективності української промисловості та ЖКГ;

надвисока залежність від стану зовнішніх ринків;

незбалансована структура експорту-імпорту, низька частка високотехнологічної продукції у національному експорті;

недостатність кредитування інвестиційних потреб національної економіки;

низька продуктивність праці;

порушення пропорцій макроекономічних показників;

низька конкурентоспроможність вітчизняних підприємств;

соціально-демографічні проблеми тощо.

Ці фактори впливали на актуальність основних довготривалих загроз економічній безпеці:

перевищення індексу росту заробітної плати над індексом росту продуктивності праці;

висока питома вага провідної країни-партнера (Російської Федерації) у загальному обсязі зовнішньої торгівлі;

наявність заборгованості із виплати заробітної плати;

високі витрати населення на продовольчі товари у структурі сукупних витрат;

відносно високий рівень бідності та велика диференціація в оплаті праці;

зменшення чисельності населення України тощо.

Позитивні зміни в економічному середовищі об'єктивного та суб'єктивного характеру призвели до втрати актуальності наступних загроз минулого періоду:

уповільнення зростання ВВП;

уповільнення динаміки виробництва у промисловості, зокрема у машинобудуванні;

уповільнення темпів приросту інвестицій в основний капітал;

нестабільна ситуація на ринку цукру;

незадовільний стан із посівом озимини, плодово-ягідних культур та виноградників тощо.

Отже, основні проблеми для економіки України концентруються у енергетичній та технологічній сферах. Слід звернути увагу на необхідність освоєння нових ринків для торгівлі товарами з високою доданою вартістю, крім країн СНД, не втрачаючи вже існуючих партнерів.

9.3 Механізм забезпечення економічної безпеки національної економіки

Державна діяльність із забезпечення економічної безпеки країни передбачає наступні заходи:

створення інформаційної бази для об'єктивного i всебічного моніторингу економіки й суспільства та його проведення з метою виявлення i прогнозування внутрішніх i зовнішніх загроз життєво важливим інтересам об'єктів економічної безпеки;

розробка комплексу оперативних i довготривалих заходів щодо попередження i нейтралізації внутрішніх i зовнішніх загроз, оцінка результатів їх здійснення;

організація роботи із реалізації комплексу державних заходів щодо забезпечення економічної безпеки.

Здійснення цих функцій вимагає використання системи індикаторів економічної безпеки.

Економічна безпека досягається здійсненням єдиної державної політики, узгодженої, збалансованої, скоординованої системою заходів, адекватних внутрішнім та зовнішнім загрозам. Без вироблення єдиної державної політики забезпечення економічної безпеки неможливо домогтися виходу з кризи, стабілізувати економічну ситуацію в Україні, створити ефективні механізми соціального захисту населення.

Політика економічної безпеки буде ефективною за умов визначення стратегії i тактики економічної безпеки.

Стратегія економічної 6езпеки є відносно постійною складовою політики економічної безпеки i передбачає визначення мети i завдань системи забезпечення національної економічної безпеки, напрямів їх вирішення, а також форм i способів застосування відповідних сил i засобів, можливість їх перегрупування, створення необхідних резервів для нейтралізації та локалізації можливих загроз.

Тактика економічної безпеки це найбільш рухлива частина політики економічної безпеки, яка змінюється залежно від дії внутрішніх i зовнішніх загроз, зміни пріоритетності національних економічних інтересів тощо. Складність та мінливість економічної та соціальної ситуації вимагає застосування різноманітних тактичних заходів щодо забезпечення економічної безпеки.

Важливо чітко визначити стратегічні цілі i не плутати їх з тактичними заходами, інколи навіть вимушеними, але необхідними задля досягнення певних стратегічних цілей.

3 метою забезпечення ефективності стратегії економічної безпеки має бути сформовано повноцінну систему державного впливу на економіку, котра буде здатна взяти на себе функцію управління i підтримки економіки країни на безпечному рівні. При цьому слід чітко визначити кордони i критерії (умови) державного втручання в економіку: зокрема, кордони державного сектора, а також забезпечити розвиток ефективних методів державного управління.

Ряд вказаних елементів діяльності держави із забезпечення економічної безпеки повинен реалізовуватися в державних прогнозах i програмах соціально-економічного розвитку України та при розробці державного бюджету на кожний наступний рік.

Державна стратегія в галузі забезпечення економічної безпеки здійснюється через систему безпеки, яку утворюють органи законодавчої, виконавчої i судової влади, громадські та інші організації i об'єднання, посадові особи, які беруть участь у забезпеченні безпеки згідно з чинним законодавством, що регламентує відносини в сфері безпеки.

Система забезпечення економічної безпеки повинна відповідати таким основним вимогам:

функціонування в межах, визначених законом;

забезпечення надійного захисту національних інтересів;

прогнозування i своєчасне відвернення загроз економічній безпеці;

ефективне функціонування як у звичайних, так i в надзвичайних умовах;

наявність чіткої структури i функціональне розмежування органів законодавчої, виконавчої та судової гілок влад;

відкритість i гласність у необхідних межах щодо діяльності відповідних органів, що входять в зазначену систему.

3абезпечення економічної безпеки особи, суспільства, держави здійснюється па основі розмежування повноважень між суб'єктами системи, в якій:

Верховна Рада України:

створює правові заходи функціонування системи національної економічної безпеки;

визначає бюджетні асигнування на фінансування державних органів, загальнодержавних програм, заходів, спрямованих на забезпечення економічної безпеки;

заслуховує не рідше одного разу на рік доповідь Президента України про стан забезпечення економічної безпеки України в контексті щорічного Послання про внутрішнє та зовнішнє становище України;

визначає основи економічної безпеки України, зокрема приймає Концепцію економічної безпеки, законодавчі акти та загальнодержавні програми у цій сфері;

формує життєво важливі національні економічні інтереси i закріплює це законодавчими актами;

ратифікує міжнародні договори та угоди, що стосуються сфери національної та міжнародної економічної безпеки;

здійснює контроль за діяльністю органів державної влади у сфері економічної безпеки.

Президент України:

виступає гарантом забезпечення економічної безпеки України;

визначає цілі економічної безпеки i стратегію на ближчу i далеку перспективи;

видає укази та розпорядження, спрямовані на захист національних економічних інтересів та здійснення системи заходів із забезпечення економічної безпеки особи, сім'ї, суспільства, держави;

утворює, реорганізує відповідно до чинного законодавства органи виконавчої влади, що утворюють систему забезпечення економічної безпеки;

звертається з доповіддю до Верховної Ради України про стан забезпечення економічної безпеки в контексті щорічного Послання про внутрішнє та зовнішнє становище України;

веде переговори та укладає міжнародні договори України у сфері економічної безпеки.

Рада національної безпеки i оборони України:

забезпечує здійснення єдиної державної політики у сфері економічної безпеки;

координує i контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері економічної безпеки;

розробляє стратегію економічної безпеки i організовує підготовку відповідних державних програм;

здійснює постійний моніторинг національних економічних інтересів, комплексну оцінку та прогноз потенційних i реальних загроз економічній безпеці;

аналізує стан i тенденції розвитку економічної ситуації в Україні та за її межами, а також визначає на цій основі пріоритетні напрямки забезпечення економічної безпеки;

планує, організовує i контролює здійснення заходів з метою локалізації та нейтралізації загроз економічній безпеці;

розробляє пропозиції Президенту України щодо вдосконалення системи національної економічної безпеки та забезпечення економічних інтересів особи, сім'ї, суспільства, держави;

прогнозує наслідки рішень державних органів з питань внутрішньої та зовнішньої політики в сфері економічної безпеки;

розробляє рекомендації щодо запобігання виникненню надзвичайних ситуацій у соціально-економічній сфері.

Кабінет Міністрів України, міністерства та відомства:

забезпечують економічну самостійність України та її економічну безпеку;

забезпечують виконання Конституції України, законів України, актів Президента України у сфері національної та міжнародної економічної безпеки;

розробляють i виконують в межах своїх повноважень державні програми, спрямовані на забезпечення економічної безпеки та захист національних економічних інтересів;

забезпечують здійснення державної політики у сфері економічної безпеки;

здійснюють аналіз загроз економічній безпеці, розробляють та вживають заходи щодо локалізації та нейтралізації цих загроз.

Конституційний суд України, суди загальної юрисдикції:

здійснюють правосуддя щодо за6езпечення економічної безпеки особи, суспільства, держави;

забезпечують судовий захист суб'єктів економічної безпеки, чиї права були порушені у зв'язку з діяльністю із забезпечення економічної безпеки.

Органи прокуратури:

здійснюють нагляд за дотриманням Конституції України та чинного законодавства органами, які забезпечують економічну безпеку.

Органи місцевої державної влади, місцевого самоврядування, підприємства, організації:

забезпечують виконання державних програм, спрямованих на забезпечення економічної безпеки;

розробляють і здійснюють у межах своїх повноважень заходи із забезпечення економічної безпеки.

Громадяни та об'єднання громадян:

отримують у відповідності з чинним законодавством інформацію про діяльність державних органів із забезпечення економічної безпеки та беруть безпосередню участь у забезпеченні економічної безпеки;

привертають увагу суспільства та державних органів до небезпечних явищ i процесів у сфері економічної безпеки;

захищають власні права щодо реалізації особистих економічних інтересів засобами, які передбачені чинним законодавством.

Особливу увагу нині слід звернути на таку вимогу до системи національної економічної безпеки, як законність її функціонування. Ця законність повинна ґрунтуватись на відповідній нормативно-правовій базі, що забезпечуватиме ефективне функціонування системи.

Нормативно-правова база з забезпечення економічної безпеки національної економіки повинна виконувати такі основні функції:

встановлювати та регулювати взаємовідносини між суб'єктами національної економічної безпеки, визначати їхні права, обов'язки та відповідальність;

встановлювати порядок створення та застосування сил i засобів забезпечення національної економічної безпеки.

Конституційне закріплення терміну «економічна безпека» стало важливим кроком до створення системи економічної безпеки та розробки відповідної законодавчої бази.

Концепція економічної безпеки України це документ, який виступає стратегічним орієнтиром на 10-20 років та закладає основи економічної безпеки на більш тривалий період. Концепція економічної безпеки визначає життєво важливі національні економічні інтереси, індикатори та загрози економічній безпеці, передбачає створення системи національної безпеки, вказує механізми забезпечення економічної безпеки.

На базі Концепції економічної безпеки розроблено Закон України «Про економічну безпеку України». Таким чином, ці два документи виступають підґрунтям для розробки національного законодавства у сфері економічної безпеки. Зазначені концепція i закон покликані стати своєрідними орієнтирами, за якими звірятимуть свої дії всі, починаючи від вищих посадових осіб держави та вищих органів державної влади до державних службовців, органів місцевої державної влади i місцевого самоврядування, підприємств, установ i організацій. Підлягатимуть коригуванню відповідно до цих основних документів всі раніше прийняті закони, укази, постанови, програми тощо.

Надалі видається за доцільне розробити також Концепцію законодавства у сфері економічної безпеки та відповідну Програму підготовки нормативно-правових актів, пов'язаних із забезпеченням економічної безпеки, що дасть можливість уникнути хаотичності та безсистемності в цій справі.

Доцільно здійснити наукову експертизу всіх раніше виданих нормативно-правових актів на предмет відповідності їх вимогам економічної безпеки. У разі виявлення будь-якої невідповідності, а також порушень законності, протиріч слід розробляти пропозиції щодо скасування цих актів чи внесення до них відповідних змін. Також необхідно здійснювати наукову експертизу всіх нормативно-правових актів, що розробляються. Це дасть можливість забезпечити якість, обґрунтованість, узгодженість, своєчасне прийняття, виявлення позитивних ї негативних наслідків дії таких актів, визначення їхнього місця в системі чинного законодавства.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

У чому полягає відмінність між національною та економічною безпекою?

Які основні структурні елементи економічної безпеки?

З. Яка теорія лежить в основні вчення про економічну безпеку?

Які основні напрями реалізації економічної безпеки в Україні?

В чому полягає основа критеріїв класифікації економічних інтересів?

Які основні загрози виділяють для економічної безпеки України?

Поясніть значення розрахунку рівня ризику для національної економічної безпеки.

Що таке національні ризики? Які складові включають в себе національні ризики? Роль країнових ризиків у групі національних.

Що таке стратегічні ризики? Їхні особливості.

Поясніть механізм управління стратегічними ризиками у розрізі національної безпеки.

Тестові завдання

Економічна безпека виступає складовою частиною:

а. бюджетної безпеки;

b. енергетичної безпеки;

с. національної безпеки;

d. виробничої безпеки;

е. міжнародної безпеки.

До основних принципів економічної безпеки належать:

а. дотримання законності на всіх етапах забезпечення економічної безпеки;

b. баланс економічних інтересів особи, сім'ї, суспільства, держави;

с. надання пріоритету мирним заходам у вирішенні як внутрішніх, так i зовнішніх конфліктів економічного характеру;

d. проведення постійного моніторингу економічної безпеки;

е. переслідування національних інтересів міжнародної економічної безпеки.

Економічна політика це:

а. державна діяльність органів законодавчої влади i управління, яка визначає цілі й завдання, пріоритети, методи i засоби їх досягнення в економіці;

b. державна діяльність органів виконавчої влади з приводу реалізації економічних інтересів та завдань;

с. діяльність органів законодавчої влади з приводу реалізації визначених завдань та цілей;

d. діяльність міжнародних організацій з приводу визначення цілей та завдань, методів їх досягнення;

е. визначення основних напрямів реалізації національних інтересів.

До об'єктів економічної безпеки відносять:

а. державу;

b. економічну систему;

с. особистість;

d. суспільство;

е. всі вищезазначені варіанти.

До суб'єктів економічної безпеки відносять:

а. центральні органи влади;

b. місцеві органи влади;

с. підприємства;

d. установи та організації різних форм власності;

е. всі вищезазначені варіанти.

Під загрозами економічній безпеці розуміють:

а. фактори, що унеможливлюють реалізацію національних економічних інтересів;

b. фактори, які допомагають реалізації національних економічних інтересів;

с. фактори, які в перспективі сприяють реалізації національних економічних інтересів;

d. фактори, які сприяють створенню перешкод на шляху нормального розвитку економіки;

е. фактори, які сприяють нормальному розвитку економіки.

Граничні значення індикаторів економічної безпеки це:

а. кількісні величини, порушення яких викликає несприятливі тенденції в економіці;

b. кількісні величини, порушення яких викликає загрозливі процеси в економіці;

с. кількісні величини, порушення яких призводить до сприятливих результатів в економіці;

d. кількісні величини, порушення яких викликає сприятливі тенденції в економіці;

е. кількісні величини, які визначають рівень потенціалу національної економіки.

Стратегія економічної безпеки є:

а. відносно постійною складової національної безпеки;

b. відносно постійною складовою міжнародною економічної безпеки, яка передбачає визначення мети i завдань національної економічної безпеки;

с. відносно постійною складовою політики економічної безпеки i передбачає визначення мети i завдань системи забезпечення національної економічної безпеки;

d. це найбільш рухлива частина політики економічної безпеки, яка змінюється залежно від внутрішніх та зовнішніх загроз;

е. це найбільш рухлива частина національної економічної безпеки, що визначає напрям дії економічних інтересів та загроз.

Тактика економічної безпеки є:

а. відносно постійною складової національної безпеки;

b. відносно постійною складовою міжнародною економічної безпеки, яка передбачає визначення мети i завдань національної економічної безпеки;

с. відносно постійною складовою політики економічної безпеки i передбачає визначення мети i завдань системи забезпечення національної економічної безпеки;

d. це найбільш рухлива частина політики економічної безпеки, яка змінюється залежно від внутрішніх та зовнішніх загроз;

е. це найбільш рухлива частина національної економічної безпеки, що визначає напрям дії економічних інтересів та загроз.

10. Державна діяльність із забезпечення економічної безпеки країни передбачає:

а. створення інформаційної бази для моніторингу економіки;

b. розробку комплексу заходів щодо попередження загроз;

с. організацію роботи щодо забезпечення економічної безпеки;

d. реалізацію заходів щодо вивчення напрямів дії економічних загроз;

е. визначення рівня економічної безпеки національної економіки.



Рекомендована література

1. Аналітична записка щодо стану економічної безпеки та загроз економічній безпеці України. К.: Міністерство економіки України. Департамент економічної стратегії, 2006. 45 с.

1. Горбулін В.П., Качинський А.Б. Щодо стратегії національної безпеки // Політика i час. 2004. № 9. С. 40-49.

2. Горбулін В.П., Качинський А.Б. Методологічні засади розробки стратегії національної безпеки України // Стратегічна панорама. 2004. № 3. С. 15-24.

3. Горбулін В.П., Качинський А.Б. Стратегічні ризики нова парадигма стратегії національної 6езпеки України // Стратегічна панорама. 2005. № 1.

4. Губський Б.В. Економічна безпека України: методологія виміру, стан i стратегія забезпечення. К., 2001. 122 с.

5. Економічна безпека України: сутність i напрямки за6езпечення: Монографія / В.Т. Шлемко, І.Ф. Бінько. К.: НІСД, 1997. -]44 с.

6. Качинський А.Б. Безпека, загрози i ризик: наукові концепції та математичні методи / Інститут проблем національної безпеки; Національна академія Служби безпеки України. К., 2004. 472 с.

7. Комлик М.I. Економічна безпека підприємницької діяльності: Економіко-правовий аспект: Навч. посібн. К.: Атіка, 2005. 432 с.

8. Концепція економічної безпеки України. Кер. пр. В.М. І'еєць. К., 1999.

9. 10.Лісовські О.Л. Економічна політика i економічна безпека України: Навч. посібн. К.: Вид-во НА СБ України, 2003. 183 с.

10. 11 .Малик Я.Й., Гелей С.Д, Лесечко М.Д. та ін. Економічна безпека України: внутрішні та зовнішні чинники. Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2002. 256 с.

11. 12.Мунтіян В.І. Економічна 6езпека України. К.: КВІЦ, 1999. 462 с.

12. Наказ міністерства економіки України «Про методику розрахунку рівня економічної безпеки України» від 02.03.2007 р. № 60.

13. Олейников Е.А., Филин С.А., Видяпин В.И., Дуженков В.Й., Яковлев А.И. Экономическая и национальная безопасность. М.: Экзамен, 2004. 766 с.

14. Основи економічної безпеки (Держава, регіон, підприємство, особа). / За ред. С.А. Олійникова. М.: Бізнес-школа «lнтел-Синтез», 1997. 288 с.

15. Панасіок Б.Я. Прогнозування та регулювання розвитку економіки. К.: Поліграф-книга, 1998. 304 с.

16. 17.Пастернак-Таранушенко Г.А. Економічна безпека держави / За ред. Б. Кравченка. К.: Ін-т держ. управ. i самовряд. при КМУ, 1994. 140 с.

17. 18.Пухтаевич Г.О. Аналіз національної економіки: Навч. посібн. К.: КНЕУ, 2005. 254 с.

18. www.econsec092006

19. www.niisp.gov.ua/vydanna/panoraтa/i...rnb0&issue=2004_3

20. А.Смит. Исследование о природе и причинах богатства народов. М., Соцэкгиз, 1962. 684 с.

21. Ватаманюк З.Г., Панчишин С.М. та ін. Економічна теорія: макроi мікроекономіка. Навч. посіб. К.: Альтернатива, 2001, 607 с,

22. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічних знань. Навч.пасіб. К.: Вища школа, 1998, 544 с.

23. Генеза ринкової економіки (політекономія, мікроекономіка, макроекономіка, економічний аналіз, економіка підприємства, менеджмент, маркетинг; фінанси, банки, інвестиції, біржова діяльність): Терміни,

24. поняття, персоналії. / За заг. ред. Г.I. Башнянина, В.С. Іфтемічука. К.: Магнолія плюс, 2004. 688 с.

25. Економічна теорія: Підручник / За ред. В.М. Тарасевича. К: Центр навчальної літератури, 2006. 784 с.

26. Задоя А.А., Петруня Ю.Е, Основы экономической теории: Учеб. пособие. М.: Рыбари, 2000. 479 с.

27. Історія економічних вчень (Сучасна економічна думка): Навч. посіб, / За заг.ред. Мочерного С.В. Львів: Новий світ-2000, 2004. 480 с,

28. Мочерний С.В. Економічна теорія. Посібник, К.: Академія, 2001, 656 с.

29. Основи економічної теорії / За ред. С.В. Мочерного. К.: Академія, 1998. 464 с.

30. 10.Основи економічної теорії. Підручник / А.А. Чухно, П.С. Єщенко, Г.Н. Климко, К,: Вища школа, 2001. 606 с,

31. 11. Основи економічної теорії. Підручник / За ред. проф. С.В. Мочерного. Тернопіль: Тарнекс, 1993. 688 с.

32. 12.Основи економічної теорії. Підручник / Крупка М,І,, Островерх П.І., Реверчук С.К. К: Атіка, 2001. 344 с,

33. Основи економічної теорії. Тести. Задачі. Кросворди / За ред. С.В. Мочерного, О.A. Устенка. К.: Академія, 1998. 256 с.

34. Основи економічної теорії: Підручних. У 2-х кн. / Ю.В. Ніколенко, А.В. Демківський, В.А. Євтушевський та ін.; За ред. Ю.В. Ніколенка. 2-ге вид. К.: Либідь, 1998.

35. 15.Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / Г.Н. Климко, В.П. Нестеренко та ін.; За ред. Г.Н. Климка, B.П Нестеренка. К.: Вища школа, 1994. 559 с.

36. Основы экономической теории. Учебник / Мочерный С.В., Симоненко В,К,, Секретарюк В.В., Устенко А.А. К.: Знання, 2000. 608 с.

37. Перехідна економіка: Підручник / В.М. Геєць,Є.Г. Панченко, Е.М. Лібманова та ін. К.: Вища школа, 2003. 591 с.

38. Продуктивні сили i регіональна економіка: 3б. наук. праць. У 2-х ч. / РВПС України НАН України. К.: РВПС України НАН України, 2006. Ч.1. 282 с.

39. Україна i світове господарство: взаємодія на межі тисячоліть / А.С. Філіпенко, В.С. Будкін, А.С. Гальчинський та ін. К.: Либідь, 2002.470 с.

40. Ходжсон Д. Экономическая теория и институты. М., 2003, 367 с.

41. Шумпетер Й. Теория экономического развития, М,: Прогресс, 1982. -455 с.

42. Экономическая теория. Микроэкономика 1,2: Учебник / Под общ. ред. Г.П. Журавлевой. М.: Дашков и К°, 2004. 934 с.

43. Якубенко В.Д. Базисні інститути у трансформаційній економіці: Монографія. К.: КНЕУ, 2004. 252 с.

44. Статистичний щорічник України за 2005 рік. Державний комітет статистики України. К.: Консультант, 2006. 575 с.

45. Розміщення продуктивних сил i регіональна економіка: Навч. посібник / Є.П. Качан, Т.Є. Царик, Д.В. Ткач та ін. / 3а ред. Є.П. Качана. К.: Юридична книга, 2005. 704 с.

46. Регіональна економіка: Навчальний посібник / За ред. Я.Б. Олійника. К.: КНТ, Видавець Фурса С.Я., 2007. 444 с.

47. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України: Навч. посібник. / За ред. Л.Г. Чернюк: К.: Центр навчальної літератури, 2006. 728 с.

48. Екологічні проблеми розбудови громадянського суспільства в сучасній Україні. К., 2000. С. 53.

49. Спроби захистити бідних i клімат. // Голос України 2002. 3 вересня.

50. Екологічні проблеми розбудови громадянського суспільства в сучасній Україні. К., 2000. С. 78.

51. Гарантувати екологічну безпеку планети. Виступ на 19-й сесії Генеральної асамблеї ООН. // Урядовий кур'єр. 1997, 26 червня. С. 3-10.

52. І. Салій. Українські міста: питання власності i муніципального управління. К., 2001. 415 с.

53. Економіка України. № l (458). 2000. С. 60.

54. Основні напрями земельної реформи в Україні на 2001-2005 роки. // Урядовий кур'єр. 12 червня 2001 р. № 102. С. 5-6.

55. Білоцерковець В.В., Лященко А.В. Нова економіка: сутність та ґенеза. Дніпропетровськ: Січ, 2007. 221 с.

56. Економіка й організація інноваційної діяльності: Підручник: / О.І. Волков, М.П. Денисенко, А.П. Гречан та ін.; За ред. проф. О.І. Волкова, проф. М.П. Денисенка. К.: Професіонал, 2004. С. 668-737.

57. Економічна енциклопедія: У 3-х Т. / Відп. ред. С.В. Мочерний. Т. 1. К.: Академія, 2000. С. 130, 308, 422.

58. 15.Чухно А.А. Постіндустріальна економіка: теорія, практика та їх значення для України. К.: Логос. 2003. 632 с.

59. 16. http://www.internetworldstats.coт/

60. www.ukrstat.gov.ua. розділ Транспорт і зв'язок. Дані станом лютий 2007 року.

61. Моніторинг макроекономічних та галузевих показників звичайної діяльності залізниць України / Наук. кер. Ю.М. Цвєтов, М.В. Макаренко; Виконав. Н.С. Соколовська, Т.С. Рябчун, Т.В. Горяінова, О.В. Прихненко, О.В. Шевченко, А.І. Білоус, М.Ю. Цвєтов та ін. - К.: КУЕТТ, 2006.-148

62. Автомобільний транспорт України: стан, проблеми, перспективи розвитку: Монографія / Державний автотранспортний науково-дослідний i проектний інститут; За заг. ред. А.М. Редзюка. К.: ДП "Державто-трансНДІпроект", 2005. 400 с.

63. www.kтu.gov.ua. Українcька залізниця маневрує шляхом реформ // Департамент комунікацій влади та громадськості Секретаріату Кабінету міністрів України. 2006 р.

64. Макаренко М.В. Економічна доцільність державного регулювання на транспорті. // Економіст. 2006. - № 10. С. 25-27.

65. Іщук С.І. Розміщення продуктивних сил: теоретико-методологічні основи. К.: УФІМБ, 1997.

66. Коротун I.М. Розміщення продуктивних сил України. Рівне: УІВГ, 1997.

67. Розміщення продуктивних сил i регіональна економіка: Підручник / С.І. Дорогунцов, Т.А. Заєць, Ю.І. Пітюренко та ін.; За ред. С.І. Дорогунцова. К.: КНЕУ, 2005. 988 с.

68. Розміщення продуктивних сил i регіональна економіка: Навч. посібник / Е.П. Качан, Т.С. Царик, Д.В. Ткач та ін.; За ред. С.П. Качана. К.: Юридична книга, 2005. 704 с.

69. Стеченко Д.М. Розміщення продуктивних сил i регіонал істика: Навч. посіб.К.: Вікар, 2001.-377с.

70. Хвесик М.А., Горбач JLТ., Пастушенко П.ІІ. Розмічення продуктивних сил та регіональна економіка: Навч.посі6н. К.: Кондор, 2005. 344 с.

71. 12.Іщук С.І. Промислові комплекси України. Наукові основи територіальної організації: Навч. посібн. К: Виц. Паливода А.В., 2003. 248 с.

72. 13.3а6олоцький Б.Ф. Розміщення продуктивних сил України: Національна макроекономіка: Посібник. К.: Академвидав, 2002. 368 с. (Альма-матер)

73. Сазонець, В.В. Джинджоян, О.О. Чубар. Розміщення продуктивних сил: Навч. посібник. К.: Центр навчальної літератури, 2006. 320 с.

74. 15.Лишиленко В.І. Розміщення продуктивних сил i регіональна економіка: Нанч. посібн. К.: Центр навчальної літератури, 2006. 325 с.

75. Александрова Е. Специальные экономические зоны в мировом хозяйстве / Внешнеэкономическая деятельность. 1997. № 10. С. 19.

76. Міжнародна конвенція 1973 р. про спрощення та гармонізацію (узгодження) митних процедур (Конвенція Кіото) у кн. Борисов К.Г. Международный туризм и право. М.: НИМП, 1999.

77. Коновалюк В.І. «Ефективність СЕЗ i ТПР» http://www.konovalyuk.org. иа/ukrainian/parliaтent/appearance/.

78. Підлісна О.А. Ефективність залучення інвестицій в Україну: інноваційно-інвестиційні системи / Економіст. 2005. № 4. С. 80-83.

79. Барановський О. Проблеми формування вільних економічних зон // Економічні реформи сьогодні. 2000. № 33. С. 44.

80. Євдокімов В.О. Іноземні інвестиції // Економіка. Фінанси. Право. Вип. 4-й. 1996.

81. Літвінчук І.А. Регулювання зовнішньоекономічної діяльності нерезидентів // Митна справа. 2001. N2 2. С. 74-78.

82. Чуніхіна Л. Фінансовий контроль за легалізацією («відмиванням» ) доходів, отриманих злочинним шляхом, в світових фінансових системах // Право України. 2003. № 11. С. 154-158.

83. Бубинцев В., Валиуллин Х. Особые экономические зоны // Финансы и статистика. 1992. № 3. С. 117-119.

84. Постанова Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2003 р. № 634 «Про затвердження Комплексної програми реалізації на національному рівні рішень, прийнятих на Всесвітньому самміті зі сталого розвитку, на 2003-2015 роки».

85. Алимов О.М., Даниленко А.І., Трегобчук В.М., Веклич О.О., Венгер В.В. Економічний розвиток України: інституційне та ресурсне забезпечення. К., 2005. 540 с.

86. Амоша О.I. Проблеми реструктуризації промисловості в контексті сталого розвитку. 3б. наук. доповідей «Проблеми сталого розвитку України». К.: БМТ, 2001. С. 339-346.

87. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. М: Асаdeтіа, 1999. 788 с.

88. Белорус О.Г., Мацейко Ю.М. Глобальное устойчивое развитие: Монографія. К.: КНЕУ, 2006. 488 с.

89. Білорус О.Г. Економічна система глобалізму. К.: ІСЕМВ НАНУ, КНЕУ, 2003. 357 с.

90. Буркинський Б.В., Степанов В.М., Харічксэв С.К. Еколого-економічні орієнтири стратегії сталого розвитку України. 36. наук. доповідей «Проблеми сталого розвитку України». К.: БМТ, 2001. С. 165-178.

91. Вернадский В.И. Биосфера и ноосфера. М.: Наука, 1989.

92. Геєць В.М. Нестабільність та економічне зростання. К.: Ін-т екон. прогнозув., 2000. 344 с.

93. Геєць В.М. Реструктуризація економіки в контексті переходу України на принципи сталого розвитку. 36. наук. доповідей «Проблеми сталого розвитку України». К.: БМТ, 2001. С. 56-66.

94. Глобальні зміни клімату: економіко-правові механізми імплементації Кіотського протоколу в Україні / За ред. В.Я. Шевчука. К: Геопринт, 2005. 150 с.

95. Готт В.С., Семенюк Э.П., Урсул А.Д. Категории современной науки (становление и развитие). М.: Мысль, 1984.

96. Данилишин Б.М. Сталий розвиток України: реалії i проблеми. 3б. наук, дол. «Проблеми сталого розвиткy України». К.: БМТ, 2001. С. 133-150.

...