Організаційний розвиток підприємств: теоретичні та практичні аспекти

Размещено на http://www.allbest.ru/

182

УКООПСПІЛКА

ПОЛТАВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ

СПОЖИВЧОЇ КООПЕРАЦІЇ УКРАЇНИ

Кафедра маркетингу

МОНОГРАФІЯ

ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ РОЗВИТОК ПІДПРИЄМСТВ: ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ

В.І. ПЕРЕБИЙНІС

А.В. СВІТЛИЧНА

ПОЛТАВА

РВЦ ПУСКУ 2008

Рекомендовано до друку Вченою радою Полтавського університету споживчої кооперації України від 17 вересня 2008 р., протокол № 8

Рецензенти: Беседін М.О., завідувач кафедри менеджменту організацій Харківського державного аграрного університету ім. В.В. Докучаєва, професор, д.е.н.

Михайлова Л.І., завідувач кафедри менеджменту зовнішньоекономічної діяльності та євроінтеграції Сумського національного аграрного університету, професор, д.е.н.

Перебийніс В.І., Світлична А.В.

Організаційний розвиток підприємств: теоретичні та практичні аспекти: Монографія. - Полтава: РВВ ПУСКУ, 2008. - 216 с.

У монографії досліджуються теоретико-методологічні, методичні та практичні аспекти організаційного розвитку підприємств. Обґрунтовуються методичні підходи до оцінки рівня розвитку підприємств, проведення організаційного аудиту, формування організаційної структури та структури управління підприємств, оцінки організаційної культури.

Розраховано на науковців, виробничників, викладачів, аспірантів, студентів.

економіка трансформація культура

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи організаційного розвитку підприємств

1.1 Сутність організаційного розвитку

1.2 Специфічні чинники розвитку підприємств

1.3 Основні концепції, моделі, механізми та показники розвитку підприємств

1.4 Організаційне проектування в контексті управління розвитком підприємств

Розділ 2. Оцінка стану розвитку підприємств в умовах ринкової трансформації економіки

2.1 Закономірності та тенденції розвитку підприємств в умовах ринкової трансформації економіки

2.2 Ефективність використання ресурсного потенціалу підприємств у контексті їх розвитку

2.3 Оцінка рівня розвитку підприємств

Розділ 3. Шляхи удосконалення управління розвитком підприємств

3.1 Життєвий цикл підприємств та його вплив на стратегію розвитку

3.2 Проектування структури управління підприємства, що відповідає ринковим умовам господарювання

3.3 Формування організаційної культури в підприємствах

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Однією з основних проблем ринкової трансформації є формування ефективного механізму управління розвитком підприємств. Ринкові перетворення поставили товаровиробників перед необхідністю самостійно забезпечувати конкурентоспроможність та здатність своєчасно адаптуватись до нестабільного ринкового середовища. Економічні, техніко-технологічні та соціальні зміни, які відбуваються сьогодні у суспільстві істотно підвищують значимість теорії управління розвитком підприємств та вимагають відповідного наукового забезпечення.

Суттєвий внесок у розробку теоретико-методологічних та прикладних аспектів проблеми управління розвитком підприємств зробили такі вітчизняні вчені як В.Я. Амбросов, С.С. Бакай, М.О. Бєсєдін, В.Л. Валентинов, В.О. Василенко, С.І. Дем'яненко, Й.С. Завадський, С.А. Кравченко, П.М. Макаренко, Т.Г. Маренич, В.Я. Мессель-Веселяк, Л.І. Михайлова, О.О. Мороз, О.В. Олійник, В.І. Перебийніс, П.Т. Саблук, М.М. Турченко, О.О. Школьний, О.В. Шубровська, В.В. Юрчишин та інші.

Серед зарубіжних дослідників проблем організаційного розвитку - І. Ансофф, І. Адізес, М. Армстронг, Р.Л. Дафт, М. Мескон, М. Альберт, Ф. Хедоурі, Р. Бекхард, Дж. Л. Гібсон, Д.М. Іванцевич, Д.Х. Доннелі, Р.А. Фатхутдінов та інші.

Проте теоретична і практична необхідність вирішення проблем управління розвитком підприємств в умовах ринкової трансформації економіки шляхом обґрунтування методичних підходів до оцінки рівня розвитку підприємств, проведення організаційного аудиту, обґрунтування організаційної структури та структури управління, оцінки організаційної культури ще вимагає відповідного наукового забезпечення. Це й обумовлює вибір теми та актуальність монографічного дослідження.

У монографії вперше:

– обґрунтована система показників та методичні засади оцінки розвитку сільськогосподарських підприємств за допомогою інтегрального рейтингового показника, для чого на відміну від існуючих підходів використовуються матричний метод (метод балів) та метод експертних оцінок «Дельфі»;

– сформована організаційна структура та структура управління великих та середніх сільськогосподарських підприємств, що функціонують в ринкових умовах. На відміну від існуючих підходів пропонована організаційна структура враховує основні функції підприємства (операційну, фінансову, маркетингову) та передбачає створення стратегічних господарських центрів (відносно самостійних стратегічних бізнес-одиниць) у великих сільськогосподарських підприємствах, а центрів відповідальності (центрів витрат і центрів управління) - в середніх за розмірами підприємствах.

У роботі удосконалено:

механізм управління розвитком підприємств, відмінність якого полягає у виділенні трьох рівнів управління (рівня підприємства, регіонального та загальнодержавного), що передбачають наявність відповідних кожному рівню основних важелів управління;

– інструментарій дослідження організаційної культури підприємств, який на відміну від існуючого полягає у врахуванні взаємозв'язків основних параметрів організаційної культури та характеристик організаційної структури підприємства, що при розробці організаційного проекту дозволяє досягти позитивного синергетичного ефекту та мінімізувати спротив персоналу організаційним змінам.

У монографії набули подальшого розвитку:

– методичні засади дослідження тенденцій розвитку сільськогосподарських підприємств та вибору їх стратегії, відмінність яких від існуючих підходів полягає у використанні теорії життєвих циклів для встановлення тенденцій розвитку, а життєвий цикл сільськогосподарських підприємств запропоновано визначати з урахуванням обсягів виробництва основних видів продукції (у порівняльних цінах) за допомогою трьохрічної ковзної середньої їх значень;

– методичні підходи щодо організаційного проектування сільськогосподарських підприємств та його складової - організаційного аудиту. На відміну від існуючих підходів запропоновано організаційне проектування сільськогосподарських підприємств проводити на основі організаційного аудиту, який доцільно здійснювати з використанням методу експрес-оцінки, що передбачає експертне оцінювання ресурсного потенціалу та конкурентоспроможності підприємства;

– уточнення закономірностей та тенденцій розвитку сільськогосподарських підприємств регіону, які на відміну від існуючих досліджень враховують вплив величини ресурсного потенціалу та його структури на результати виробничо-комерційної діяльності.

Розділ 1. Теоретичні основи організаційного розвитку підприємств

1.1 Сутність організаційного розвитку

Ринкові перетворення поставили сільськогосподарських товаровиробників перед необхідністю самостійно забезпечувати конкурентоспроможність та здатність своєчасно адаптуватись до динамічного ринкового середовища. Однією з основних проблем розбудови ринкових відносин в аграрному секторі економіки України є формування ефективного механізму управління розвитком сільськогосподарських підприємств. Тому передусім з'ясуємо сутність поняття «розвиток» (табл. 1.1).

Аналіз наведених в табл. 1.1 визначень свідчить, про різні підходи до трактування поняття «розвиток».

Вирізняють [27, с. 28; 180, с. 135] дві форми розвитку:

– еволюційну, пов'язану з поступовими кількісними й якісними змінами;

– революційну, яка характеризується стрибкоподібним неусвідомленим переходом від одного стану матерії до іншого.

Як правило, коли говорять про розвиток, мають на увазі прогресивний розвиток, за якого якісні зміни системи, організації позитивні. Цей стан об'єктивно може бути більш досконалим чи здаватися таким за критерієм новизни. Розвиток асоціюється з прогресом, тому що такою є універсальна тенденція еволюції природи і суспільства. І саме в цьому розумінні можна говорити про розвиток як перехід від простого до складного, від нижчого до вищого. Проте не все так добре, коли мова йде не про еволюцію в біологічному розумінні, а про індивідуальний розвиток, про онтогенез організації як системи, особливо соціальної організації.

Таблиця 1.1 Тлумачення поняття «розвиток»

Тлумачення поняття	Автор, джерело
Розвиток - 1) процес закономірної зміни, переходу від одного стану до іншого, більш досконалого; перехід від старого якісного стану до нового, від простого до складного, від нижчого до вищого; 2) рівень свідомості, освіченості, культури.	А.Н. Азрилиян, [21, с. 542]
Розвиток - незворотна, направлена, закономірна зміна матерії і свідомості, їх універсальна властивість; в результаті розвитку виникає нова якість, стан об'єкту - його складу і структури	С.С. Бакай, С.О. Білун, А.В. Світлична, [14, с. 108]
Розвиток - це в першу чергу зміна, рух. В процесі руху як розвитку створюється нове, необхідне, здатне до самопросування, самовідтворення	В.О. Василенко, [27, с. 363]
Розвиток - процес самопросування від нижчого (простого) до вищого (складного), який розкриває внутрішні тенденції будь-якого роду змін різноманітних форм матерій	О.С. Віханський, О.І. Наумов, [30, с. 9]
Під розвитком розуміють сукупність змін, що ведуть до появи нової якості, змінюють життєдіяльність системи, її вміння протистояти руйнівним впливам зовнішнього середовища	І.І. Тимошенко, А.С. Соснін [166, с. 121]

Розвиток буває не лише прогресивним, а й регресивним, коли відбувається деградація, перехід від вищого до нижчого, менш досконалого. Життєвий цикл організації включає в себе як прогресивний (створення, ріст, зрілість), так і регресивний (спад, ліквідація) розвиток. І прогрес, і регрес мають свої протилежності: при швидкому прогресі можна втрати стійкість й обережність; при регресі можна позбутися відмерлих частин організації.

В цьому випадку розвиток виступає найяскравіше як прояв діалектичного закону єдності й боротьби протилежностей. Будь-яка організація знаходиться між прагненням до прогресу і регресивними зупинками та відступами, викликаними внутрішніми і зовнішніми деструктивними перешкодами, між постійною роботою по організації і дезорганізуючими обставинами та рутиною. Розвиток відбувається через нестійкість, мінливість, біфуркації. Нестабільність сприяє відбору кращого. Прогрес і регрес тісно взаємопов'язані й становлять діалектичну єдність. Без регресу немає прогресу, і навпаки.

Щоб виробити в організації повноцінну готовність до сприйняття змін, керівництво має передбачити здатність до такого сприйняття в самій побудові організації і в своїх управлінських діях. Усвідомлення цього призвело до створення 60-х роках ХХ ст. концепції організаційного розвитку [96, с. 538]. В результаті її швидкої еволюції менеджери змогли отримати методи і процедури для систематичного діагностування, планування, реалізації і підтримки змін з метою підвищення ефективності організації.

Щоб глибше дослідити сутність організаційного розвитку ми передусім з'ясували тлумачення поняття «організація» (табл. 1.2).

У соціальних науках терміну «організація» (франц. organization від старолат. organizе - надаю впорядкований вигляд, улаштовую) надається кілька основних значень: 1) організація як певне соціальне утворення («суспільний організм»), тобто об'єднання людей, що спільно реалізують деяку програму або ціль; 2) організація як сукупність процесів чи дій, що ведуть до утворення й удосконалення зв'язків між частинами цілого, як діяльність, спрямована на упорядкування, приведення в систему чого-небудь; 3) організація як внутрішня упорядкованість, узгодженість взаємодії більш-менш диференційованих частин цілого, обумовлена його будовою [92, с. 46; 138, с. 23-24].

В менеджменті використовуються всі три поняття терміну «організація», оскільки мова йде і про організації як об'єкти управління, і про організаційну діяльність, пов'язану з управлінням колективом, і про побудову організаційних структур.

Поняттю «соціальна організація» відповідає перший варіант використання терміну «організація» у приведеній вище класифікації. Отже, соціальна організація - це об'єднання людей, направлене на досягнення певних цілей. Організація за своїми фундаментальними ознаками є системою, призначенням якої є перетворення ресурсів, що до неї входять, у певний продукт (результат).

Таблиця 1.2 Тлумачення поняття «організація»

Тлумачення поняття	Автор, джерело
1. Організації як явище - це субстанція системи, її структура і зміст, сутність і форма організації як юридичної особи. 2. Економічна організація є системою соціальною, яка реалізує себе у виробництві товарів, послуг, інформації і знань	С.С. Бакай, С.О. Білун, А.В. Світлична, [14, с. 81]
Організація - це узгоджена система свідомо координованої діяльності, або взаємодія двох чи більше людей для досягнення спільної мети	Ч. Бернард, [76, с. 191]
Організація - систематизоване, свідоме об'єднання дій людей, що має на меті досягнення певних цілей	О.С. Віханський, О.І. Наумов, [30, с. 12]
Організація - організм, сама справа чи річ	В.І. Даль, [44, с. 690]
Організація - соціальне утворення (група людей), що функціонує на відносно постійних засадах і свідомо координує свою діяльність для досягнення спільної мети	Г.О. Колесніков, [70, с. 175]
Організація - група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення загальної мети або цілей	М.Х. Мескон, М. Альберт, Ф Хедоурі, [96, с. 31]
Організація представляє собою свідомо координоване соціальне утворення з певними межами, яке функціонує на відносно постійній основі для досягнення загальної цілі чи цілей	Б.З. Мільнер, [98, с. 46]
Організація - специфічне соціальне утворення, систематично організоване на виробництво товарів (або) послуг	Ф.І. Хміль, [187, с. 31]

Василенко В.О. [27, с. 149-150] виділяє два принципово різних типи системних моделей організації: модель організації як штучної системи і модель організації як природної системи. Згідно з першою моделлю організація розглядається як гнучка система із мінливою і штучною природою, яка в ідеалі забезпечує найкращі умови для досягнення цілей, за ними ж і оцінюють її ефективність. Розвиток організації в таких моделях пов'язаний з глобальними інноваціями (плановими технологічними, організаційними чи соціальними змінами), які реалізуються на основі створених підприємцями і менеджерами проектів розвитку, сформованих ними цілей і стратегій. Саме менеджери виступають в ролі основних агентів як організаційного розвитку, так і інших форм організаційних змін. Сам же організаційний розвиток тут визначено як ініційований менеджером (чи підприємцем) процес.

В нинішніх умовах виділена модель організації як соціотехнічної системи. В ній розвиток організації і планові зміни організаційних та соціальних відносин розглядаються як похідна від запланованого впровадження нової технології. При цьому соціальні відносини розглядаються як детермінуючі соціальну систему регулятори поведінки.

В моделі організації як природної системи В.О. Василенко [27, с. 150] розглядає організацію як соціальний інститут, що самовільно виникає, саморозвивається і нормативно підтримується.

Досягнення цілей за цією моделлю перестає бути єдиним критерієм оцінки ефективності організаційної системи, ним стає підвищення її здатності до виживання. Виживання системи, згідно з Т. Парсонсом [27, с. 151], забезпечується лише за умови постійного виконання організаційною системою, окрім основної цільової функції, ряду інших (соціальних): адаптивної - відносно широкого соціуму; інтегрованої - відносно самої організації; латентної (прихованої) - відносно особистості працівника.

Численні спроби синтезувати обидві моделі не привели до успіху, вони існують паралельно і взаємодоповнюють одна одну, забезпечуючи розвиток організації.

Аналіз підходів до тлумачення поняття «організаційний розвиток» проведемо з допомогою табл. 1.3.

Таблиця 1.3 Тлумачення поняття «організаційний розвиток»

Тлумачення поняття	Автор, джерело
Розвиток організаційний - удосконалення можливостей організації вирішувати різні проблеми і здатність до оновлення в довгостроковому періоді. Організація програмує свій розвиток за рахунок технологічних та організаційних нововведень, підвищення ефективності управління культурою фірми, навчання	С.С. Бакай, С.О. Білун, А.В. Світлична, [14, с. 108]
Організаційний розвиток - довготривала робота по удосконаленню процесів вирішення проблем і оновленню в організації шляхом ефективного спільного регулювання культурних постулатів організації - при особливій увазі до культури всередині формальних робочих груп - з допомогою агента змін, чи каталізатора, - використовуючи теорію і технологію прикладної науки про поведінку, враховуючи дослідження дією	У. Френч, С. Белл, [96, с. 538]
Розвиток організації - довгострокова програма удосконалення можливостей організації вирішувати різні проблеми і здатність до оновлення, особливо за рахунок підвищення ефективності управління культурою організації	М.Х. Мескон, М. Альберт, Ф. Хедоурі, [96, с. 692]
Організаційний розвиток - ціленаправлена робота, здійснювана вищим керівництвом для підвищення ефективності й життєздатності організації за рахунок планових змін процесів, які в ній протікають, використовуючи при цьому знання і методи науки про поведінку і науку управління	Р. Бекхард, [118]
Організаційний розвиток - це плановий, управлінський і систематичний процес перетворень в області культури, систем і поведінки організації з метою підвищення її ефективності у вирішенні проблем і досягненні цілей	Г.Л. Ліппіт, [34, с. 611]
Під терміном «організаційний розвиток» розуміють нормативну стратегію перенавчання, направлену на виявлення впливу на переконання, оцінку і відношення до роботи в рамках організації для того, щоб вона могла краще адаптуватися до швидких темпів зміни технології, у індустріальному оточенні і в суспільстві в цілому	О. Уін, [206, c. 367]
Організаційний розвиток можна трактувати як довготермінову роботу в організації щодо удосконалення процесів вирішення проблем і оновлення. Такий розвиток є стратегічним шляхом, з одного боку, зростання загальної ефективності організації, а з іншого - підвищення почуття задоволеності та поліпшення умов праці співробітників	Ф.І. Хміль, [187, с. 173 -174]
Організаційний розвиток - це система використання знань наук про поведінку (біхевіоризму) для планування розвитку і перегляду організаційних стратегій, структур і процесів з метою підвищення організаційної ефективності	Т. Каммингс, С. Ворлей, [129]
Організаційний розвиток представляє собою консультаційну течію, яка поєднує в собі практику консалтингу, дослідницький і науково-прикладний напрямки на перетині організаційної психології, теорії організації і менеджменту, направлену на вирішення широкого кола завдань щодо ефективного встановлення і досягнення цілей розвитку організації як в бізнесових, так і в некомерційних структурах	Є.Н. Ємельянов, [51, с. 73]
Організаційний розвиток - це процес позитивних і якісних змін в організації, які заторкують головним чином структуру, способи діяльності та взаємодії. Критерієм позитивних змін є такі параметри як виживання організації, ефективність її діяльності, забезпечення доступу до влади або її збереження, відповідність проекту або цінностям. Про якісний характер змін у процесі аналізу свідчить те, що організаційний розвиток, як правило відображається у змінах структури, тому іноді замість поняття «організаційний розвиток» вживають поняття «структурні та стратегічні зміни в організації» (А. Чандлер)	К. Штайльманн, М. Дряхлов, В. Хартманн, С. Мочерний, [50, с. 643]
Організаційний розвиток - процес удосконалення формальних (організаційної структури управління, процесів управління, розподілу та координації прав, обов'язків, відповідальності, організації праці управлінських працівників й ін.) і неформальних сторін організаційної діяльності (підвищення знань, навичок і досвіду у міжособистісному та груповому спілкуванні; організації підвищення кваліфікації, перекваліфікації та раціонального переміщення, тобто кар'єри, з метою досягнення найефективнішого балансу між ними на основі застосування ефективних методів мотивації та формування організаційної культури), тобто безперервне вдосконалення процесів вирішення проблем й оновлення організації	Г.О. Колесніков, [70, с. 173]

Узагальнюючи наведені в табл. 1.3 визначення можна констатувати, що єдиного і загальноприйнятого підходу до тлумачення поняття «організаційний розвиток» на сьогодні не склалося.

Проведені нами дослідження дозволяють стверджувати, що організаційний розвиток - це:

– плановий довгостроковий процес направлений на визначення цілей, організацію діяльності, мотивацію і контроль (за потреби проведення коригувань);

– процес, що ґрунтується на системному підході та пов'язує потенціал організації з її технологією, структурою та менеджментом;

– процес, який зорієнтований на вирішення проблем організації за допомогою використання різних теорій та наукових досліджень (включаючи біхевіоризм);

– процес, в ході якого здійснюють організаційне проектування, за потреби з залученням консультантів;

– процес навчання, який передбачає перепідготовку персоналу і є одним із засобів формування організаційної культури.

За О. Уіном [206, c. 367] до підцілей організаційного розвитку, належать зміна відношення до роботи, модифікація поведінки і стимулювання до змін в структурі й політиці. Дафт Р. [45, с. 390] зазначає, що організаційний розвиток здійснюється за рахунок адаптації до змін зовнішнього середовища, навичок вирішення виникаючих проблем, удосконалення внутрішніх взаємовідносин.

За М. Біром [129] до основних цілей організаційного розвитку належать: досягнення відповідності між організаційними структурами, процесами, стратегією, персоналом і культурою; розвиток і створення нових організаційних рішень; розвиток здатності організації до самооновлення і самовідродження.

До найбільш поширених заходів з організаційного розвитку Р.Л. Дафт [45, с. 390-392] відносить:

– створення команд і спеціальних груп, що сприяє згуртуванню працівників і успіху організації;

– встановлення і зміцнення зворотного зв'язку за допомогою інформування працівників-респондентів про результати проведених опитувань (щодо психологічного клімату в організації, участі в управлінні, проблем керівництва і згуртованості груп);

– міжгрупова діяльність - неформальні зустрічі й семінари по ефективній взаємодії груп і відділів, які виконують спільні завдання;

– консультаційна діяльність;

– використання символів лідерства, що дозволяє менеджерам вивчити необхідні прийоми для здійснення змін організаційної культури.

На наш погляд розвиток організації обумовлений наступними факторами:

– змінами зовнішнього середовища;

– змінами у внутрішній структурі організації, які зумовлені змінами вимог ринку, зовнішнього середовища, параметрів «входу» організації, переходом до нової організаційної структури, нової технології, зміною мотивації працівників і т. д.

Розвиток організації ґрунтується на законах онтогенезу, композиції і пропорційності, самозбереження, конкуренції, ефекті масштабу та переході на нові наукові підходи і принципи організації виробництва та управління (табл. 1.4).

Таблиця 1.4 Основні закони, на яких ґрунтується розвиток організації

Закон	Сутність закону
Закон онтогенезу (розвитку)	Кожна матеріальна система намагається досягти найбільшого сумарного потенціалу при проходженні всіх чи частини етапів свого життєвого циклу
Закон композиції і пропорційності	Кожна матеріальна система намагається зберегти в своїй структурі всі необхідні елементи (композицію), які знаходяться в заданому співвідношенні і заданому підпорядкуванні (пропорційності)
Закон самозбереження	Кожна матеріальна система намагається зберегти себе (вижити) і мобілізує для цього весь свій потенціал (ресурс)
Закон конкуренції	Об'єктивний процес вимивання організацій неспроможних утримувати конкурентні позиції на ринках товарів чи послуг

Джерело: складено за даними [14, с. 36-37; 180, с. 27-35].

Управління організаційним розвитком тісно пов'язане з врахуванням дії розглянутих законів, а їх знання дозволяє вибирати найефективніші способи досягнення намічених цілей.

Тип відтворення у сільськогосподарських підприємствах впливає на результати виробництва і найважливіші характеристики відтворювального процесу, а отже, і на можливості подальшого прискорення темпів економічного розвитку. В.І. Мацибора [91, с. 173-174] виділяє два типи відтворення: просте і розширене.

При простому відтворенні виробництво матеріальних благ відновлюється в попередніх розмірах, при розширеному відтворенні обсяги виробництва безпосередньо зростають. Просте відтворення є складовою частиною і основою розширеного відтворення. Здійснення розширеного відтворення в сільському господарстві передбачає систематичне використання певної частини додаткового продукту на збільшення обсягів виробництва, воно може відбуватися в двох формах - екстенсивній та інтенсивній.

При екстенсивному відтворенні розширення масштабів виробництва здійснюється за рахунок залучення додаткових ресурсів при незмінному технічному рівні. Інтенсивне відтворення передбачає збільшення виробництва сільськогосподарської продукції на основі зростання продуктивності праці, яка забезпечується вдосконаленням техніки, технології й організації виробництва, впровадженням інновацій.

Економічний тип розвитку В.Г. Андрійчук [5, с. 515] розглядає як поняття, що відображає певне динамічне співвідношення між зміною в часі величини авансованого капіталу й обсягу виробництва валової продукції. В залежності від ступеня впливу кожного з названих факторів на приріст валової продукції виділяють інтенсивний, екстенсивний, зрівноважений, переважно інтенсивний і переважно екстенсивний тип розвитку. Якщо приріст продукції підприємство одержує лише завдяки підвищенню ефективності використання авансованого капіталу, то має місце інтенсивний тип розвитку як найефективніший серед інших названих типів відтворення.

Екстенсивний тип розвитку має місце тоді, коли підприємства отримують приріст продукції лише за рахунок приросту ресурсів. При недостатньому забезпеченні господарства ресурсами спостерігається поєднання інтенсивного й екстенсивного типів розвитку.

Переважно екстенсивний тип розвитку формується в тих сільськогосподарських підприємствах, де має місце зворотне співвідношення ступеня впливу цих факторів. Такий тип розвитку виправданий, коли підприємству необхідно в короткі строки збільшити виробничі ресурси, насамперед за рахунок розширення пасивної частини основних виробничих фондів, віддача від яких настає з певним запізненням (лагом).

За умови, що приріст продукції досягається однаковою мірою за рахунок приросту авансованого капіталу і підвищення ефективності його використання, виникає зрівноважений тип розвитку.

В кожному підприємстві, враховуючи стан розвитку економіки і специфічні умови його функціонування, повинна бути обґрунтована і реалізована система заходів, що забезпечує найбільш прийнятний на найближчу перспективу економічний тип розвитку та розширеного відтворення.

Головне завдання управління розвитком сільськогосподарських підприємств полягає у створенні передумов для ефективного використання їх потенціалу.

Термін «потенціал» (від лат. potentia) означає потужність, силу. «Большой экономический словарь» [21, с. 487] визначає потенціал як економічну категорію, що становить наявні можливості, ресурси, запаси, засоби, які можуть бути використані для досягнення, здійснення будь-чого.

Поширене трактування сутності потенціалу підприємства як сукупності природних умов і ресурсів, можливостей, запасів і цінностей, що можуть бути використані для досягнення певних цілей [10, с. 246; 75, с. 7; 137, с. 263; 164, с. 11].

Поняття «потенціал» багатогранне і охоплює не тільки матеріальні джерела, засоби, запаси, які можуть бути приведені в дію, використані людиною для вирішення того або іншого завдання, а й духовні якості людей залучених до процесу праці, форм організації і взаємодії працівників, сам технологічний процес у часі і просторі [48, с. 103].

При формуванні та використанні потенціалу підприємства проводиться його декомпозиція на компоненти, встановлюються їх функції і зв'язки, тобто здійснюється структуризація.

Чіткого та однозначного уявлення про структуру потенціалу підприємства поки що не сформовано. Це обумовлено тим, що дослідження з даної проблеми здійснюються у рамках окремих проявів потенціалу. В результаті накопичено багатий інструментарій оцінки ринкових, виробничих, фінансових можливостей підприємства, але водночас відчувається недолік повноти охоплення та систематизованого підходу в представленні структури його сукупного потенціалу.

Тлумачення поняття «ресурсний потенціал» різними авторами наведено в табл. 1.5.

Таблиця 1.5 Тлумачення поняття «ресурсний потенціал»

Тлумачення поняття	Автор, джерело
Ресурсний потенціал АПК - сукупність технологічно, економічно і екологічно взаємозбалансованих виробничих ресурсів (трудових, матеріально-технічних, природних і біологічних) спроможних забезпечити високоефективне та екологічно безпечне виробництво, переробку, зберігання, транспортування і реалізацію агропродовольчої продукції	В.А. Борисова, [23, с. 196]
Агроресурсний потенціал представляє - потенційна продуктивність трудових, природних і виробничих ресурсів, яка вимірюється виходом валової продукції на одиницю земельної площі	М.В. Гладій, [35, с. 20]
Ресурсний потенціал - це вся сукупність використовуваних в процесі виробництва наявних ресурсів, які роблять його теоретично та практично можливим	В.В. Бобко, [20, с. 228]
Ресурсний потенціал - економічна категорія, що визначає сукупність органічно взаємопов'язаних ресурсів (земельних, трудових і матеріальних) та їх здатність забезпечувати виробництво продукції високої якості для гарантування продовольчої безпеки країни	С.В. Мартинов, [90, с. 306]
Ресурсний потенціал - витратна частина процесу виробництва, його вихідні передумови	І.М. Нацюк, [107, с. 132]
Ресурсний потенціал - складна інтегрована економічна категорія, яка означає сукупність первинних і вторинних ресурсів, спроможних забезпечити суспільне виробництво для задоволення матеріальних і духовних потреб людей	О.В. Ульянченко [177, с. 28]

Ми схильні поділяти думку ряду авторів [20, с. 228; 46, с. 25; 107, с. 132] і вважати, що поняття «ресурсний потенціал» та «виробничий потенціал» не є тотожними.

Андрійчук В.Г. визначає виробничий потенціал як сукупність органічно пов'язаних ресурсів сільськогосподарського виробництва, які дають можливість досягти при заданих умовах об'єктивно обумовленого рівня господарських результатів [4, с. 8]. Кількісні й якісні параметри цих ресурсів, а також їх інтеграція визначають виробничі можливості суб'єкту господарювання.

Спірін В.С. [164, с. 121] елементами виробничого потенціалу підприємства вважає всі ресурси, які будь-яким чином пов'язані з функціонуванням і розвитком підприємства.

Ресурсна концепція розглядає потенціал як сукупність ресурсів підприємства, оцінка яких здійснюється за вартістю їхнього залучення, а виробничий потенціал є здатністю виробничої системи забезпечити випуск продукції. Тобто ресурсний потенціал відображає витратну сторону процесу виробництва, а виробничий потенціал - його результат.

Відповідно до ресурсної концепції, на наш погляд, доцільно розглядати потенціал підприємства як систему ресурсів, що вступають у взаємодію й обумовлюють досягнуті результати. Оскільки до елементів потенціалу підприємства можна віднести все, що пов'язане з функціонуванням і розвитком підприємства, відбір найважливіших з них становить складну проблему. Так, Г.А. Ісаєв [62, с. 32] у складі ресурсів сільськогосподарського підприємства виділяє земельні, трудові, матеріальні та фінансові; В.В. Бобко [20, с. 229] - земельні, трудові та матеріально-технічні ресурси; С.В. Мартинов [90, с. 306] - вартість земель сільськогосподарського призначення, середньорічна вартість основних та оборотних фондів, вартість трудових ресурсів визначена за фондовим аналогом; О.В. Ульянченко [177, с. 10] - земельні та трудові ресурси, основні й оборотні матеріальні засоби, фінансові й інформаційні ресурси.

Гладій М.В. [35, с. 21] основною складовою частиною ресурсного потенціалу вважає трудові ресурси. Це співпадає із думкою Л.І. Михайлової, яка вважає, що «люди є найціннішим активом організації [99, с. 255]».

Як зазначає Н.С. Краснокутська [75, с. 13-14], найбільше поширення одержала концепція виділення в сукупності ресурсів наступних елементів:

– технічних ресурсів (виробничі потужності, обладнання, матеріали і т. ін.);

– технологічних ресурсів (технології, наявність конкурентоспроможних ідей, наукові розробки й ін.);

– кадрових ресурсів (кваліфікаційний, демографічний склад працівників, їхнє прагнення до знань і удосконалення, інтелектуальний капітал);

– просторових ресурсів (характер виробничих приміщень і території підприємства, розташування об'єктів нерухомості, комунікацій, можливості розширення й ін.);

– інформаційних ресурсів (кількість і якість інформації про внутрішнє та зовнішнє середовище, каналів її поширення, можливості розширення та підвищення вірогідності інформаційної бази і т. ін.);

– ресурсів організаційної структури та системи управління (характер і гнучкість керуючої системи, швидкість проходження керуючих впливів і ін.);

– фінансові ресурси (наявність і достатність власного і позикового капіталу, стан активів, ліквідність, наявність кредитних ліній і т. ін.);

– ділова репутація ( наявність позитивного іміджу).

Оскільки не всі з перелічених складових піддаються кількісному виміру, то для визначенні величини ресурсного потенціалу в абсолютному виразі використаємо формулу, запропоновану В.Г. Андрійчуком [5, с. 353], внісши в неї певні корективи:

 (1.1)

де Р_п - ресурсний потенціал підприємства;

Р_ф - вартість основних (за первісною вартістю) і оборотних фондів;

Р_т - вартість трудових ресурсів (капіталізований фонд оплати праці);

Р_з - вартість земельних ресурсів.

Зміни в підприємстві можуть відбуватися стихійно, еволюційним шляхом, або планомірно і цілеспрямовано під впливом свідомого управління цим процесом. Стихійний розвиток є результатом процесу поступового накопичення кількісних і якісних змін в підприємстві позитивного чи негативного змісту. Планомірність полягає у своєчасному визначенні проблем як різниці між бажаним та існуючим станом підприємства, встановленні меж системи, стосовно якої вони можуть вирішуватися (підприємство в цілому, окремі підрозділи, окрема функція тощо).

Будь-яке управління являє собою процес, тобто послідовність операцій, прийомів, методів формування і здійснення впливу на керований об'єкт. Цей процес має природний закономірний зміст, що визначається суттю управління: аналіз і оцінка ситуації, перебування головної проблеми, постановка мети, прийняття і реалізація управлінського рішення у визначеній послідовності, паралельності і комбінації операцій і дій [28, с. 370].

Отже, ми можемо стверджувати, що управління розвитком сільськогосподарських підприємств - це системний, плановий, довгостроковий процес, спрямований на реалізацію стратегії розвитку підприємства, ефективне використання ресурсного потенціалу, оптимізацію співвідношення формальної структури й організаційної культури. Однією з складових процесу управління розвитком сільськогосподарських підприємств є організаційне проектування.

Управління розвитком сільськогосподарських підприємств полягає у перетворенні їх в адаптовані до ринку соціоекономічні системи, центром яких є людина з її всебічними інтересами. З огляду на вступ України до СОТ необхідність вирішення проблеми забезпечення конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств на національному і світовому ринках є по суті безальтернативною, оскільки неконкурентне виробництво буде витіснене, тобто знищене.

Нами розроблено алгоритм управління розвитком сільськогосподарських підприємств, який схематично зображено на рис. 1.1.

Рис. 1.1. Алгоритм управління розвитком сільськогосподарських підприємств

Джерело: власна розробка.

Місія організації (рис. 1.1) у широкому розумінні розглядається як констатація філософії й призначення, мети існування організації [122, с. 34].

У вузькому розумінні місія - це сформульоване твердження відносно того, для чого чи з якої причини існує організація, тобто місію розуміють як твердження, яке розкриває зміст існування організації, в ньому проявляються відмінності даної організації від їй подібних [122, с. 35].

Правильно сформульована місія, хоч і має завжди загальний філософський зміст, проте обов'язково несе в собі щось, що робить її унікальною, характерною саме тій організації, в якій вона була вироблена (ми будемо розглядати місію у вузькому розумінні).

Якщо місія задає загальні орієнтири, напрямки функціонування організації, які виражають призначення її існування, то конкретний кінцевий стан, до якого прагне організація, фіксується в вигляді її цілей, тобто, цілі - це конкретний стан окремих характеристик організації, досягнення яких є для неї бажаним і на їх досягнення направлена її діяльність.

Цілі є вихідною точкою планування; вони лежать в основі побудови організаційних відносин; цілі є вихідним пунктом у процесі контролю й оцінки результатів праці окремих працівників, підрозділів і організації у цілому. На цілях базується система мотивації, яка існує в організації. Оскільки організація, як така «не може мати цілей, цілі можуть мати лише люди» [186, с. 6], то люди створюють організації для того, щоб із їх допомогою вирішувати свої проблеми. Правильно сформульовані цілі повинні відповідати наступним вимогам: досяжність, гнучкість, вимірність, конкретність, сумісність і прийнятність.

Визначення цілей передбачає проходження чотирьох обов'язкових фаз:

1) виявлення й аналіз тенденцій, які спостерігаються в оточенні;

2) установлення загальних для організації цілей;

3) побудова ієрархії цілей;

4) установлення індивідуальних цілей [186, с. 35].

Якщо цілі організації визначають те, до чого прагне організація, що вона хоче отримати в результаті своєї діяльності, то стратегія дає відповідь на питання, яким способом, за допомогою яких дій організація зуміє досягти своїх цілей в умовах мінливого й конкурентного оточення.

Згідно з поглядами А. Чандлера, стратегія - «це визначення основних довгострокових цілей та задач підприємства, прийняття курсу дій і розподілу ресурсів, необхідних для виконання поставлених цілей [96, с. 319]».

Рамки формальної побудови аграрного підприємства його організаційна й управлінська структури задаються з допомогою організаційного проектування. Розроблений проект потребує матеріального, фінансового та соціального забезпечення, яке здійснюється з допомогою планування та певного зовнішнього оформлення - прийняттям рішень. Проте навіть найдосконаліші рішення, окрім організації їх виконання, потребують певних змін, уточнень та коригувань (оперативного регулювання), а також активізації дій виконавців (мотивації). Останнім кроком має стати контроль виконання рішень.

Таким чином, основними функціями управління розвитком сільськогосподарських підприємств є загальні функції менеджменту: планування, організація, регулювання, мотивація і контроль.

Отже, розвиток сільськогосподарських підприємств зумовлюють зміни зовнішнього та внутрішнього середовища, а управління цими процесами має бути спрямоване на забезпечення ефективного використання ресурсного потенціалу та знаходження оптимального співвідношення між параметрами формальної структури організації й організаційної культури.

1.2 Специфічні чинники розвитку підприємств

Сільське господарство є специфічною галуззю. Воно значною мірою відрізняється від інших галузей народного господарства, що визначає особливості управління його розвитком. Можна виділити наступні особливості цієї галузі, які мають безпосередній вплив на управління розвитком сільськогосподарських підприємств (рис. 1.2).

Всі особливості сільськогосподарського виробництва, які безпосередньо впливають на розвиток сільськогосподарських підприємств, можна звести до трьох груп специфічних чинників: технологічні, економічні та соціальні. При цьому, на відміну від промисловості, роль природних чинників є доволі значною (табл. 1.6).



Рис. 1.2. Особливості сільського господарського виробництва, які безпосередньо впливають на розвиток сільськогосподарських підприємств

Джерело: розроблено з урахуванням [47, с. 18-21].

До процесу сільськогосподарського виробництва залучено чотири ресурси - основні й оборотні фонди, жива праця і земля. Як основний засіб виробництва земля вимагає свого відтворення на розширеній основі, що породжує ряд специфічних проблем, пов'язаних із збереженням і підвищенням родючості ґрунту.

Таблиця 1.6 Технологічні чинники розвитку сільськогосподарських підприємств

Чинники	Наслідки дій	Заходи з урахування дії чинників
Використання землі як засобу виробництва	Використання різних за природною родючість та рельєфом ґрунтів	Збереження і підвищення родючості ґрунту
Розосередженість виробництва на великій території	Різна віддаль відділень до центральної садиби	Диспетчеризація. Надання виробничої самостійності структурним підрозділам
Залежність виробництва від кліматичних умов	Загибель та недобір врожаю внаслідок несприятливих погодно-кліматичних умов	Страхування врожаїв та вирощування районованих сортів сільськогосподарських культур. Вибір спеціалізації підприємства. Диверсифікація виробництва
	Підприємства, які працюють у відносно гірших ґрунтово-кліматичних умовах, менш конкурентоспроможні і мають вищу вірогідність банкрутства	Формування цін на продукцію на основі витрат виробництва на гірших за ґрунтово-кліматичними умовами територіях (за умови, що виробництво на них здійснюється за суспільно-нормальних умов)
Значна частина засобів виробництва відтворюється в самій галузі в натуральній формі	Частина сільськогосподарської продукції не набуває товарної форми, а залишається в галузі і вступає в новий цикл уже у вигляді засобів виробництва	Формування засобів виробництва на основі розширеного відтворення виробничих фондів у натуральній формі
Рухаються знаряддя виробництва, а предмети праці знаходяться на одному місці	Велика потреба в механізмах, значні витрати на переїзди й транспортування продукції	Ефективна організація оперативного управління націлена на мінімізацію витрат
Робочий період не збігається з періодом виробництва	Тривалість періоду виробництва сільськогосподарської продукції продовжується часто більше року і характеризується поступовим наростанням вкладень від початку виробництва до його завершення і одночасним вивільненням коштів в кінці виробництва	Розвиток підсобних галузей, агропромислова інтеграція

Джерело: розроблено з урахуванням [47, с. 18-22].

Сільськогосподарські підприємства працюють в умовах ризику і невизначеності. Однією з причин цього є те, що в сільському господарстві економічні процеси відтворення тісно переплітаються з природними (біологічними) процесами. Доволі часто несприятливі кліматичні умови обумовлюють загибель або недобір урожаю сільськогосподарських культур.

Сільськогосподарське виробництво здійснюється в різних ґрунтово-кліматичних умовах, що безпосередньо позначається на результатах господарської діяльності підприємств і, як наслідок (за інших однакових умов), істотна диференціація рівня їх економічного розвитку. Підприємства, що працюють у відносно гірших природних умовах, менш конкурентоспроможні, мають вищу вірогідність банкрутства.

У сільському господарстві частина виробленої продукції використовується у подальшому виробництві, тому не вся вироблена в галузі продукція є товарною. Це зумовлює особливості планування обсягів виробництва та розподілу продукції, а також організації виробничих процесів.

На відміну від промисловості, де зазвичай відбувається рух предметів праці, а знаряддя виробництва (машини, обладнання) закріплені на одному місці, у сільському господарстві рухаються знаряддя виробництва, а предмети праці - рослини та тварини - знаходяться на одному місці. Це впливає на формування виробничих витрат, оскільки зумовлює порівняно велику потребу в механізмах і витратах на переїзди й транспортування продукції, а також зумовлює певні особливості оперативного управління, пов'язані з необхідністю мінімізації витрат.

Робочий період (час безпосереднього використання живої і уречевленої праці) не збігається з періодом виробництва (час від початку виробництва до одержання готової продукції). У результаті цього виникає сезонність виробництва, яка виявляється в нерівномірному, переривчастому використанні робочої сили і засобів виробництва, в нерівномірному надходженні продукції і доходів протягом року. Це вимагає розробки заходів щодо пом'якшення сезонності й врахування цього фактора при виборі спеціалізації підприємства. Крім того, така залежність від природних умов викликає необхідність створення в сільськогосподарських підприємствах значних стратегічних запасів насіння, кормів на випадок неврожаю, спричиненого форс-мажорними обставинами - посухою, градобоєм, повенями тощо [5, с. 10].

Економічних чинників розвитку сільськогосподарських підприємств наведено в табл. 1.7.

Таблиця 1.7 Економічні чинники розвитку сільськогосподарських підприємств

Чинники	Наслідки дій	Заходи з урахування дії чинників
Використання землі як засобу виробництва	Залучення до виробничого процесу орендованих земельних ділянок та виплата орендної плати за їх використання	Укладання договорів оренди на взаємовигідних умовах та на строк не менше п'яти років
Економічні процеси відтворення тісно переплітаються з природними (біологічними)	Сільськогосподарська продукція виробляється з допомогою живих організмів, які часто функціонують як засоби виробництва	Врахування в процесі відтворення природних факторів і досягнень агробіологічної науки
Взаємозалежність і взаємодоповню-ваність галузей виробництва	Ефективний розвиток галузі тваринництва забезпечує кормова база, а високі врожаї сільськогосподарських культур - органічні добрива галузі тваринництва	Збалансований розвиток галузей рослинництва і тваринництва, що дозволяє раціонально використовувати трудові і матеріальні ресурси
Велика кредитомісткість сільського господарства	Сільське господарство не може ефективно розвиватись без залучення фінансових ресурсів ззовні, насамперед для здійснення поточних платежів з метою забезпечення операційної діяльності	Формування мінімальних виробничих запасів і коштів в розрахунках за рахунок власних джерел. Пільгове кредитування сільського господарства
Велика кількість товаровиробників	Товаровиробники реалізують стандартизовану та однорідну продукцію, що зумовлює лише цінову конкуренцію та не дозволяє виробникам впливати на рівень ринкової ціни своєї продукції	Вибір стратегії розвитку підприємства. Вибір спеціалізації підприємства. Внутрішньогосподарська структура підприємства. Організація маркетингової діяльності. Поточне планування
Іммобільність ресурсів	Сільські товаровиробники повинні здійснювати інвестиції з урахуванням фактичних масштабів землекористування, що вимагає достатньої кількості основного і оборотного капіталу і заважає його перетіканню в інші галузі	Диференціація виробництва. Організація переробки сільськогосподарської продукції. Розбудова сільської інфраструктури
Нестабільність доходів сільськогосподарських виробників	Через нееластичність попиту на сільськогосподарську продукцію навіть незначні коливання обсягів її виробництва спричиняють суттєві зміни цін і доходів	Вибір спеціалізації підприємства. Вибір каналів збуту. Участь у форвардних і ф'ючерсних ринках
Адміністративне втручання в розвиток сільськогосподарських підприємств	Справляє демотиваційний вплив на інтереси виробників сільськогосподарської продукції	Слід використовувати лише за умови виключної необхідності, не «заважаючи» реалізації принципів ринкової економіки
Розміри господарських формувань, тваринницьких ферм і комплексів	Низький рівень концентрації виробництва в частини сільськогосподарських підприємств та фермерських господарствах, особливо у тваринництві	Оптимізація розмірів господарств і їх підрозділів, тваринницьких ферм і комплексів. Формування галузевих об'єднань та обслуговуючих кооперативів
Розвиток транс-регіональних корпоративних об'єднань	Позитивний вплив на розвиток агропромислового виробництва і негативний - на життєдіяльність сільських територій	Посилення соціального спрямування діяльності трансрегіональних корпоративних об'єднань

Джерело: розроблено з урахуванням [47, с. 18-22; 141, с. 38-44].

Основна частина земельних площ орендується новоствореними сільськогосподарськими підприємствами у землевласників. Використання орендованої, а не власної землі зумовлює особливості організації роботи на ній, що пов'язано передусім з виплатою орендної плати землевласникам, контролем з їхнього боку за збереженням родючості землі, можливістю одностороннього розірвання договору оренди за умови його недотримання.

Сільськогосподарська продукція виробляється з допомогою живих організмів (рослин, тварин, мікроорганізмів), які часто функціонують як засоби виробництва. Оскільки ці живі організми розвиваються за біологічними законами, то цим і зумовлюється відома залежність процесу відтворення в сільському господарстві від природних факторів, що, в свою чергу, вимагає всебічного врахування їх і глибоких знань агробіологічної науки. У цій особливості криється протиріччя між, з одного боку, зростанням рівня відчуженості праці в сільському господарстві внаслідок збільшення розмірів підприємств під впливом впровадження нових технологій, техніки, сортів рослин та інших результатів науково-технічного прогресу, а з іншого - низькою ефективністю найманої праці з такими специфічними засобами виробництва й предметами праці, що існують у сільському господарстві.

Для сільського господарства характерна взаємодоповнюваністю основних галузей - рослинництва і тваринництва. Тваринництво не може розвиватися без кормової бази, а рослинництво - без органічних добрив, що надходять від тваринництва. Крім того, паралельний розвиток обох галузей дозволяє раціональніше використовувати трудові та матеріальні ресурси.

Сільське господарство - це кредитомістка галузь, яка не може нормально розвиватися без залучення зі сторони додаткових фінансових ресурсів, насамперед у формі короткострокових кредитів, для здійснення поточних платежів з метою забезпечення операційної діяльності. Адже в сільському господарстві, як уже зазначалося, існує великий сезонний розрив між вкладенням оборотного капіталу й отриманням доходів. Тому сільськогосподарські підприємства повинні мати значні суми коштів для покриття сезонних витрат. Тримати спеціально на такі цілі власні кошти тривалий час економічно невигідно. Значно ефективніше мінімальні виробничі запаси і кошти в розрахунках формувати за рахунок власних джерел, а понад цього - позичкових, тобто за рахунок кредитів [5, с. 10].

...