Організаційний розвиток підприємств: теоретичні та практичні аспекти

Низький рівень ліквідності сільськогосподарських підприємств не дозволяє їм одержувати на етапі ринкової трансформації економіки в потрібному обсязі інвестиції від інших суб'єктів бізнесу. Це також пов'язано з низьким рівнем обороту коштів у цій галузі. Що спричинено тривалим періодом виробництва сільськогосподарської продукції, який продовжується нерідко більше року і характеризується поступовим наростанням вкладень від початку виробництва до його завершення й одночасним вивільненням коштів у кінці виробництва при одержанні готової продукції. Якщо взяти до уваги ще й існування підвищеного ризику недоодержання готової продукції в очікуваному обсязі через незалежні від виробника обставини - несприятливі природно-кліматичні умови, то стає зрозумілим, чому ця особливість сільського господарства не є тимчасовою, а органічно притаманна йому і проявляється лише з різною інтенсивністю залежно від стану розвитку галузі й окремих сільськогосподарських підприємств та кон'юнктури на ринку інвестицій [5, с. 10-11].

Особливості функціонування ринкової економіки у сільському господарстві та їх вплив на прийняття управлінських рішень на рівні сільськогосподарського підприємства, на думку С.І. Дем'яненка [47, с. 18-19], можна звести до трьох груп чинників.

Перша група чинників стосується умов функціонування ринків у сільському господарстві, які наближені до чистої конкуренції і передбачають наявність значної кількості виробників, що реалізують свою продукцію, котра є стандартизованою або однорідною, що унеможливлює нецінову конкуренцію, спроможність виробника впливати на рівень ринкової ціни своєї продукції, вільне входження і вихід з ринку [47, с. 18].

Розуміння цієї особливості функціонування аграрних ринків необхідне при розробці стратегії розвитку підприємства, поточних планів та прийняття відповідних управлінських рішень. Зокрема, це стосується маркетингової діяльності, яка обмежена саме специфікою формування цін на сільськогосподарську продукцію. Передусім це стосується оптових закупівель сільськогосподарської продукції, участі аграрних підприємств у форвардних і ф'ючерсних аграрних ринках [47, с. 19].

В умовах, коли неможливо безпосередньо впливати на рівень сільськогосподарських цін, з метою підвищення ефективності діяльності підприємства і зростання прибутку, слід сконцентрувати основну увагу на питаннях організації виробництва та контролю. Це дозволить мінімізувати собівартість продукції. Бо саме ці параметри діяльності підприємства безпосередньо залежать від вдалого менеджменту.

Друга група чинників пов'язана з так званою довгостроковою проблемою у сільському господарстві й полягає у низьких доходах сільськогосподарських товаровиробників порівняно з працівниками підприємств інших галузей. Основними причинами цієї проблеми є цінова нееластичність попиту на сільськогосподарську продукцію, дисбаланс попиту та пропозиції (пропозиція перевищує попит), а також відносна іммобільність сільськогосподарських ресурсів. Дана галузь не бере безпосередньої участі у формуванні середньої норми прибутку між галузями. Теоретично можна уявити, що при зменшенні доходів у сільському господарстві, яке може мати місце в дійсності через зниження цін внаслідок зростання пропозиції сільськогосподарської продукції, суб'єкти господарювання в пошуках прибутковішого бізнесу перерозподілять свої ресурси на користь інших виробництв. В результаті пропозиція сільськогосподарської продукції зменшиться щодо попиту, отже, зростуть і ціни на неї, а з ними - і доходи сільських товаровиробників, урівноважуючись з розміром доходів інших галузей [5, с. 8].

Проте в реальному житті такого перерозподілу ресурсів не відбувається, за винятком істотного відтоку сільського населення в промисловість і сферу послуг, що має місце в усіх розвинутих країнах. Причина цього полягає в тому, що людські ресурси на селі хоч і скорочуються, але земельні ділянки, якими вони володіли або на яких працювали, не будучи їх власниками продовжують залишатися у сільськогосподарському обороті. На них і далі виробляється сільськогосподарська продукція, що вимагає від товаровиробників достатньої кількості основного й оборотного капіталу. Це заважає його перетіканню в інші галузі. Більше того, для забезпечення ефективності виробництва в умовах конкуренції сільські товаровиробники повинні здійснювати інвестиції з урахуванням фактичних масштабів землекористування. Завдяки цьому, а також впровадженню у виробництво досягнень науково-технічного прогресу пропозиція сільськогосподарської продукції зростатиме. Тому логічно сподіватись, що в таких умовах ціни на сільськогосподарську продукцію і доходи сільських товаровиробників матимуть тенденцію до зниження. За цих умов слід опікуватися диверсифікацією виробництва, організацією переробки сільськогосподарської продукції, розбудовою сільської інфраструктури як додаткового джерела надходження доходів [5, с. 10].

Третя група чинників стосується короткострокової проблеми, суть якої полягає у нестабільності доходів сільськогосподарських виробників і виявляється у коливанні цін на сільськогосподарську продукцію і відповідно доходів за роками. Причинами такого становища є як нееластичність попиту на сільськогосподарську продукцію, так і коливання обсягів виробництва та попиту на неї. Ці коливання пов'язані з особливостями виробництва в даній галузі, що значно залежить від погодних та кліматичних умов [47, с. 19].

Соціальні чинники розвитку сільськогосподарських підприємств представлені в табл. 1.8:

Таблиця 1.8 Соціальні чинники розвитку сільськогосподарських підприємств

Чинники	Наслідки дій	Заходи з урахування дії чинників
Специфіка проживання в сільській місцевості	Поєднання виробничих і соціальних проблем життя громадян	Розвиток соціальної інфраструктури на селі
Невідповідність організаційної культури ринковим умовам господарювання	Домінування на селі культури «радянського» типу	Розвиток ринкових підходів до формування організаційної культури

Джерело: власна розробка.

Особливості формування і функціонування соціальної сфери в сільській місцевості проявляються у специфіці сільських громад, яка полягає у поєднанні виробництва і соціальних проблем життя громади. Водночас слід відзначити низький рівень організаційної культури на селі, домінування «радянських» норм, звичаїв, традицій і переконань.

Нівелювати негативний вплив специфічних чинників сільськогосподарським підприємствам дозволяють спеціалізація і концентрація, диверсифікація, кооперація, інтеграція виробництва на основі антикризового управління.

Розвиток сільськогосподарських підприємств пов'язаний з поглибленням спеціалізації і посиленням концентрації виробництва. Як об'єктивний економічний процес концентрація аграрного виробництва базується на закономірностях розвитку продуктивних сил, суспільного поділу праці і розвитку науково-технічного прогресу. Спеціалізація супроводжується концентрацією виробництва, яка створює необхідні умови для його розвитку на основі використання сучасної техніки, технологій та прогресивних форм організації праці. Концентрація сільськогосподарського виробництва - це процес зосередження засобів виробництва, земельних і трудових ресурсів з метою збільшення виходу продукції у спеціалізованих підприємствах і об'єднаннях, який сприяє підвищенню ефективності виробництва [91, с. 246].

Диверсифікація виробництва - об'єктивний економічний процес, закономірність, що викликана ринком, конкуренцією та покликана за рахунок розширення асортименту товарів, диверсифікації інвестицій, ринків зробити рентабельність підприємства більш стійкою, знизити ризики господарської діяльності [61, с. 145]. В аграрній сфері диверсифікація дозволяє згладити вплив природних чинників на розвиток сільськогосподарських підприємств та сезонність виробництва, повніше використовувати виробничі ресурси, підвищити дохідність та ефективність виробництва.

В сучасних умовах кооперація з економічної точки зору розглядається [28, с. 9-10] як процес добровільного об'єднання зусиль і ресурсів суб'єктів, зацікавлених у досягненні певних соціально-економічних результатів, які можна отримати лише або швидше, або ефективніше за допомогою групових дій. Суть кооперації полягає в задоволенні економічних потреб виробників в одержанні засобів виробництва, збуті продукції, наданні великої кількості послуг, які необхідні в сучасних умовах сільськогосподарської діяльності. Одержання таких послуг іншим шляхом часто або фізично неможливе, або економічно недоцільне.

Агропромислова інтеграція - це форма територіально-виробничого комбінування та об'єднання в єдине ціле технологічно та економічно пов'язаних між собою сільгосптоваровиробників і промислових формувань (що здійснюють переробку вирощеної сировини), а на більш високому рівні розвитку - і торговельних та інших обслуговуючих структур - з метою одержання синергетичного ефекту, забезпечення ефективного функціонування всіх її учасників за рахунок раціонального інвестування й одержання готової конкурентоспроможної продукції [12, с. 53].

Кризові явища в діяльності сільськогосподарських підприємств є закономірним результатом загострення протиріч, які виникають в процесі взаємодії окремих чи всієї сукупності елементів соціально-економічної системи як між собою, так і з зовнішнім середовищем.

Антикризове управління - це управління, в якому під тиском запланованих чи випадкових факторів поставлено певним чином передбачення небезпеки кризи, аналіз її симптомів, заходів для зниження негативних наслідків кризи і використання її факторів для наступного стійкого розвитку організації [28, с. 121].

Для антикризового управління, на думку В.О. Василенка [27, с. 519], особливе значення має перспективність, можливість вибору і побудови раціональної стратегії розвитку підприємства. Найважливішими є заходи:

– попередження криз, підготовки до їх появи (превентативні заходи);

– протидії кризовим явищам, сповільнення їх процесів (активна оборона);

– стабілізація ситуації за допомогою використання резервів і додаткових ресурсів на основі наперед розроблених заходів антикризового управління;

– розрахованого ризику на стратегічний період;

– локалізації і поступового виходу із кризи;

– створення умов подолання наслідків криз [27, с. 519].

Отже, на розвиток сільськогосподарських підприємств впливає три групи специфічних чинників: технологічні, економічні та соціальні, які здійснюють як позитивний, так і негативний вплив. Нівелювати негативний вплив їх дії дозволяють поглиблення спеціалізації і концентрації диверсифікація виробництва, агропромислова інтеграція і кооперація на основі антикризового управління діяльністю сільськогосподарських підприємств, спрямованого на попередження кризових явищ та протидію їм.

1.3 Основні концепції, моделі, механізми та показники розвитку підприємств

Розвиток сільськогосподарського підприємства виражається мірою впорядкованості його структурних елементові та виключенням стихійності. Сільськогосподарське підприємство, як і будь-яка соціотехнічна системи, має постійно оновлюватись і перебудовуватись, не втрачаючи при цьому стійкості. З огляду на це заслуговує на увагу розгляд концепції стійкості економічних систем.

Василенко В.О. зазначає, що «стійкість слід розглядати як здатність системи зберігати свій працездатний стан після досягнення запланованих результатів при різних збурювальних впливах. Стійкість має забезпечуватись у будь-яких умовах і ситуаціях, які виникають в системі і в навколишньому середовищі [27, с. 412]».

Стійкість систем різного типу визначається різними методами. Точна і строга теорія стійкості, описана звичайними диференціальними рівняннями, створена А.М. Ляпуновим. Сукупність значень параметрів, при яких система стійка, називається межею стійкості. Близькість системи до границі меж стійкості оцінюється запасами стійкості за фазою і амплітудою, що визначають за амплітудно-фазовими характеристиками розімкнутої системи автоматизованого управління [28, с. 114].

Враховуючи ситуацію, яка склалась в аграрній сфері економіки держави ми вважаємо за доцільне погодитись з думкою Д.В. Шияна [196] та О.В. Шубровської [199], які вважають, що «агропромисловий комплекс держави повинен здійснити рішучий перехід на модель сталого розвитку, що потребує розробки відповідної концепції [196, с. 35]».

Підходи до визначення сутності сталого розвитку розглянемо з допомогою табл. 1.9.

Таблиця 1.9 Тлумачення поняття «сталий розвиток»

Тлумачення концепції	Автор, джерело
Сталість агропродовольчої системи визначається як здатності до забезпечення власного зростання в умовах дотримання оптимальних пропорцій свого внутрішнього розвитку і збалансованості з розвитком інших, взаємодіючих з нею підрозділів вітчизняного АПК, зокрема його першої сфери, а також як національної і світової економічних систем, так і систем неекономічного характеру, а саме екологічної, демографічної і соціальної	О.В. Шубровська, [199, с. 112]
Сталий розвиток сільськогосподарського виробництва - процес оптимізації рівня економіки сільськогосподарських підприємств, збереження та відновлення якісних параметрів навколишнього середовища та покращення статусу сільського населення за умов зміцнення продовольчої безпеки країни	І.А. Воловик, [32, с. 116]
Сталість розвитку - здатність сільськогосподарських товаровиробників протистояти негативному впливу природно-кліматичних, соціально-економічних та інших факторів, уміння пристосовуватися до них, використовуючи їх вплив з найвищим ефектом, одержуючи прибуток і задовольняючи науково-обґрунтовані норми споживання сільськогосподарської продукції	Д.К. Черкашин, [189, с. 259]

Отже, провівши аналіз табл. 1.9, ми можемо констатувати, що сталий розвиток сільськогосподарських підприємств - це, передусім, керований розвиток. Його забезпечують здатність власного зростання та протистояння негативним впливам зовнішнього середовища.

На думку Д.К. Черкащина [189, с. 260] сталість розвитку сільськогосподарського виробництва залежить від організаційно-правової бази та стадії життєздатності сільськогосподарських підприємств; фінансового стану; кадрового потенціалу керівників та їх здатності до адаптації та нововведень; зацікавленості працівників у результатах праці; стан ринкових реформ і стабілізації економіки; вміння знайти власну нішу на ринку, що формується; вміння підвищити якісні параметри продукції. На сталість безпосередньо впливають економічні, природно-кліматичні, екологічні, соціально-демографічні, фінансово-інвестиційні, організаційно-реформістські фактори та фактори правового забезпечення.

Сталий розвиток виробництва, на думку Д.В. Шияна, «формують дві складові: зміна обсягів виробництва і зміни, які відбуваються під його впливом у природному й соціальному середовищах при оцінці їх під кутом зору сприятливості для подальшого функціонування суспільства. Загальним виразом характеру першої складової сталого розвитку з таких позицій є тренд [196, с. 41]».

Макогон В.В. пропонує проводити дослідження сталості як фактора ефективного відтворення виробництва, зазначаючи при цьому, що «сталість відтворення в агропромисловому комплексі характеризує якісний стан динамічної соціально-економічної системи, в якій під впливом зовнішнього середовища не порушуються раціональні комбінації між ресурсами та потребами [86, с. 97]».

Новітні концепції економічного розвитку складають теорія інтелектуальної технології Ф. Хайєка та теорія інновації економіки і підприємницького суспільства П. Друкера. На думку Ф. Хайека [64, с. 56-57] слід давати можливість ринковим процесам розвиватися спонтанно, і це само собою сприятиме економічному розвитку. Його дослідження пояснили, яким чином знання стають основою підприємницької ідеї і дають імпульс розробленню інновацій; чому економіка одних країн є сприйнятливою для інновацій, а інших - ні. Хайєк Ф. довів, що вирішальну роль у цьому відіграють інституційні основи суспільства - як формальні (сформовані державою закони, що регламентують економічну діяльність), так і неформальні (установлені правила, звичаї, традиції, норми поведінки, мораль).

Теорія інноваційної економіки і підприємницького суспільства, сформована П. Друкером [64, с. 58-59], ґрунтується на переконанні в тому, що нинішня економіка є інноваційною. Інтелектуалізація праці є основним процесом розвитку виробництва, а витрати на нього і поширення знань - головною формою інвестицій; головна форма власності - це інтелектуальна власність, що структурує суспільство і визначає його розвиток. У взаємодії з інноваційною економікою формується підприємницьке суспільство («суспільство знань», «інформаційне суспільство»), яке характеризується тим, що інновації та підприємництво охоплюють значну частину суспільства.

Однією з найважливіших передумов забезпечення стабільного, конкурентоспроможного і сталого розвитку АПК В.В. Трегобчук вважає «органічне поєднання інноваційної та інвестиційної діяльності [168, с. 12]».

Інноваційна модель розвитку вітчизняних сільськогосподарських підприємств розроблена О.О. Морозом передбачає не просто підвищення рівня і структури виробництва до дореформених показників: «мова йде про принципово новий напрям мікроекономічного і соціального розвитку, елементами якого все більше ставатимуть ефективний менеджмент, зростання людського капіталу, експортна орієнтація виробництва, впровадження високих технологій та інших факторів» [102, с. 392]. Стан внутрішньогосподарської інноваційної динаміки, за розробленою О.О. Морозом моделлю, визначають інститути ринку (матеріальні аспекти мотивації, інвестиційний механізм, експортна орієнтація, протизатратний механізм, ієрархічна конкуренція, регулювання орендних відносин), організаційні інститути (контролінг та внутрішньогосподарська система планування, структурна оптимізація і модернізація, можливості монопольного домінування, ефективність менеджменту на всіх організаційних рівнях, ефективність відносин з партнерами і постачальниками) та інститути культури (інтелектуальний капітал, зосереджений у сучасних технологіях, якість персоналу, корпоративна єдність колективу, корпоративний імпульс до змін, психологічні аспекти мотивації, прямі та приховані конфліктні впливи).

У дослідженнях М.А. Садикова [142, с. 65-66] одержала подальший розвиток концепція щодо підвищення конкурентоспроможності продукції сільського господарства на основі інноваційної моделі розвитку. Суть моделі пов'язана з інтеграцією національної економіки у світове господарство та появою на ринку вітчизняної і закордонної техніки з новими якісними характеристиками, використання якої дозволить прискорити освоєння ресурсо- та енергозберігаючих технологій як найважливішого фактора розвитку сільськогосподарського виробництва в умовах обмеженості енергетичних ресурсів.

На наш погляд, в контексті вступу України до СОТ особливої актуальності набуває концепція інноваційна розвитку сільськогосподарських підприємств. Але оскільки жодна з розглянутих концепцій не може існувати в «чистому» вигляді, то при розробці механізму управління розвитком сільськогосподарських підприємств слід враховувати основні положення кожної концепції: сталого розвитку, розширеного відтворення та економічного зростання, інноваційної економіки та підприємницького суспільства.

В сучасних умова розвитку аграрної економіки слід спрямовувати зусилля на використання теоретичних положень розглянутих концепцій в практичній діяльності. Тобто створити такий механізми управління розвитком сільськогосподарських підприємств, який би сприяв їх ефективній діяльності.

Школьний О.О., досліджуючи напрямки розробки ефективних механізмів управління АПК, зазначає, що «досягнення якісних стратегічних зрушень можливе шляхом застосування механізмів управління конкурентоспроможністю АПК в ланцюгах постачання продовольства, удосконаленні інституціональної структури в системі аграрного підприємництва, формування інтеграційних механізмів стратегічного управління, а також стимулювання розвитку принципово нових форм підприємництва [198, с. 281]».

Передусім з'ясуємо зміст самого поняття «механізм». Економічна енциклопедія визначає механізм як: «1) система, пристрій, спосіб, що визначають порядок певного виду діяльності; 2) внутрішній пристрій машини, устаткування тощо - система певних ланок та елементів, що приводять їх у дію[50, с. 355]».

Систему економічних, організаційних, правових важелів та методів впливу на процес виробництва з метою забезпечення його сталого й ефективного розвитку ряд вчених економістів (О.В. Березін [15, с. 29], І.О. Крюкова [78, с. 89], О.В. Олійник [113, с. 26], Ю.А. Полтавський [128, с. 14]) визначають як господарський механізм сільськогосподарських підприємств.

При цьому не існує одностайної думки щодо структури механізму господарювання. Так, О.В. Олійник виділяє у його складі форми організації виробництва, економічні зв'язки, економічні інтереси та стимули (економічний механізм), форми і методи управління [113, с. 26]. Амбросов В.Я. та Т.Г. Маренич - організаційно-правову форму, організаційні важелі, економічні важелі, фінансове забезпечення, організацію внутрішньогосподарських відносин, використання ресурсного потенціалу, соціальний розвиток колективів [2, с. 61].

Поняття «економічний механізм» є більш вузьким і виступає однією із складових механізму господарювання. На думку П.Т. Cаблука [140, с.3], з точки зору макроекономіки поняття «економічний механізм» можна визначити як практичний вираз системи виробничих відносин, що включає в себе засновану на інтересах (відповідальності) сукупність економічних важелів і регуляторів виробництва. Економічний механізм визначає сутність системи господарювання і виступає сполучною ланкою між її складовими - виробничими відносинами, продуктивними силами і надбудовою (політика, держава, право).

Важливе значення у функціонуванні економічного механізму відіграють економічні закони, які виражають сутність, об'єктивно необхідні зв'язки й відносини та найбільш повно відображають фундаментальний принцип науки - пізнання об'єктивних процесів розвитку суспільства. За ринкових умов господарювання до основних економічних механізмів у сільському господарстві, на думку П.Т. Саблука [140, с. 3], належать ціновий і фінансовий механізми.

На думку С.А. Кравченко однією із складових економічного механізму адаптації сільськогосподарських підприємств до умов ринку є система адаптивного управління. Комплексна модель адаптивної системи управління сільськогосподарського підприємства відображається динамічною оптимізаційною моделлю діяльності підприємства й економіко-математичною моделлю визначення оптимальної адаптивної збутової діяльності підприємства. Мета створення такої моделі - підвищення конкурентноздатності і прибутковості підприємства [74, с. 353].

Ряд вчених, зокрема О.М. Могильний [101, с. 24], В.П. Ситник [157, с. 243], І.О. Крюкова [78, с. 90], виділяють організаційно-економічний механізм регулювання аграрного виробництва. Крюковою І.О. організаційно-економічний механізм функціонування аграрних формувань визначено як «комплекс організаційний заходів і заходів економічного характеру зовнішньої і внутрішньої дії, які в процесі взаємодії і взаємозв'язку здійснюють активний вплив на економічний інтерес суб'єктів господарської діяльності з метою підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва [78, с. 90]».

На наш погляд, механізм управління розвитком сільськогосподарських підприємств можна визначити як систему (спосіб) впливу на процес розвитку сільськогосподарських підприємств з метою збереження їх стійкості або переведення з одного стану в інший відповідно до визначених місії і цілей.

Схему механізму управління розвитком сільськогосподарських підприємств зображено на рис. 1.3.

На макрорівні (загальнодержавному рівні) механізм управління визначають законодавчі акти, цільові програми розвитку сільського господарства (окремих галузей), цінова і фінансова політика держави (кредитна, податкова, страхова, інвестиційна політика, державні преференції). На мезорівні на виконання загальнодержавних програм розробляються регіональні програми розвитку сільського господарства. Сукупність організаційних та економічних важелів і регуляторів виробництва на рівні підприємства: стратегічне планування, організаційне проектування, планування та оперативне управління виробничо-комерційної діяльності, мотивація і оплата праці, формування організаційної культури, контролінг, - становлять механізм управління розвитком на мікрорівні.

Рис. 1.3. Механізму управління розвитком сільськогосподарських підприємств

Джерело: власна розробка.

Опрацьована нами блок-схема оцінки можливостей удосконалення діючого механізму управління розвитком сільськогосподарських підприємств зображена на рис. 1.4.

Згідно з блок-схемою на першому етапі слід провести моніторинг (спостереження) соціально-економічного розвитку підприємства та діагностику функціонування механізму управління його розвитком з метою виявлення та оцінки проблем. Наступним етапом має стати оцінка можливостей вдосконалення діючого механізму націлена на підвищення ефективності виробничо-комерційної діяльності сільськогосподарських підприємств та розробка заходів з його вдосконалення. Результатом роботи має стати розробка організаційного проекту та його впровадження.

Рис. 1.4. Блок-схема оцінки можливостей удосконалення механізму управління розвитком сільськогосподарських підприємств

Джерело: власна розробка.

За результатами експериментального впровадження здійснюється оцінка проведених змін та визначається їх ефективність на відповідність заданим (запрограмованим, цільовим чи бажаним) параметрам. Якщо організаційні зміни не відповідають запрограмованим, слід знову проводити оцінку можливостей вдосконалення та розробляти заходи по їх здійсненню. Якщо запрограмовані зміни частково відповідають заданим параметрам, слід проводити коригування з подальшою оцінкою. Всі ці процедури здійснюються до тих пір, поки не буде досягнута відповідність цільовим параметрам.

Отже, механізм управління розвитком сільськогосподарських підприємств включає в себе сукупність організаційних та економічних важелів і регуляторів виробництва. Він має відповідати місії і цілям підприємства, узгоджуватися з його стратегією, створювати умови діяльності, які мають мотиваційну цінність, спиратись на науково-обґрунтовані методи управління, мати потенціал свого вдосконалення.

На сьогодні єдиних і загальноприйнятих показників, які б характеризували рівень розвитку сільськогосподарських підприємств не сформовано.

Лапигін Ю.М. [81] для оцінки розвитку організації пропонує використовувати наступні показники: дієздатність (ступінь досягнення поставлених цілей), економічність (порівняння планових показників використання ресурсів з фактичними), якість товарів і послуг та їх відповідність очікуванням клієнтів, прибутковість, продуктивність, якість умов праці, впровадження нововведень.

Загорулькін О.М. [54, с. 19] пропонує виділяти три категорії тимчасових критеріїв, що характеризують економічну сталість підприємства: короткострокові, середньострокові та довгострокові.

До короткострокових критеріїв економічної сталості підприємства він відносить: продуктивність як здатність забезпечити необхідну кількість наданих послуг відповідно до вимог середовища; якість як можливість задовольняти різноманіття запитів споживачів; ефективність як відношення кількості витрат на одиницю продукції для задоволення конкретного споживача; гнучкість як здатність швидко перерозподіляти ресурси з одного виду діяльності на інші на основі запитів споживачів; задоволеність як відношення працівників до підприємства як соціальної системи.

Середньостроковими критеріями є конкурентоспроможність як можливість забезпечити необхідні конкурентні переваги в ринковій ситуації та у галузі, розвиток як уміння не тільки зберігати свої позиції на обраному ринку, але і реагувати на різні зміни у випадку їх виникнення.

Довгостроковий критерій економічної сталості підприємства відображає виживання як здатність підвищити свою сталість на основі різних адаптаційних механізмів діяльності.

Шубровська О.В. [199, с. 32] пропонує оцінювати сталість агропродовольчої системи за допомогою розрахунку індексів економічної сталості (у т. ч. й інтегрального) підрозділів системи: агропродовольчого виробництва і продовольчого ринку, а також їх елементів. Головним принципом побудови індексів є співвідношення показників поточного стану системи із нормативними значеннями, а за відсутності можливості одержання останніх - здійснення порівняння з базовим періодом.

Андрійчук В.Г. [5, с. 518-518] для визначення інтенсивності сільськогосподарських підприємств використовує систему матеріально-речових (вартість авансованого капіталу на 1 га сільськогосподарських угідь, витрати виробництва на 1 га сільськогосподарських угідь та додатковий інтегральний показник інтенсивності використання землі) та результативних (коефіцієнт віддачі авансованого капіталу за валовою продукцією, окупність виробничих витрат валовою продукцією, ефективність додаткових вкладень у спожиті виробничі ресурси) показників.

Проте, на наш погляд, ринкові умови господарювання вимагають розробки інтегрального показника рівня розвитку сільськогосподарських підприємств, який враховуватиме не лише значення окремих показників, а й їх вагомість, розрахунок буде не надто трудомістким, та ґрунтуватиметься на тих даних, які можна отримати із бухгалтерської звітності підприємства. Оскільки в нинішніх економічних умовах доволі важко говорити про нормативні значення економічних показників, вважаємо за доцільне використати в своїх дослідженнях рейтингові показники, що дозволяє легко спів ставляти дані по підприємствах. Окрім того при виборі показників, які ввійдуть до інтегрального, ставилась умова їх самостійності і незалежності один від одного.

Дослідженні ряду вітчизняних вчених [24, с. 26; 41, с. 13; 99, с. 255] свідчать, що в умовах ринкової економіки одним з найважливіших чинників ефективного функціонування сільськогосподарських підприємств стає людський капітал, тому всі показники було запропоновано визначити з розрахунку на одного середньорічного працівника.

Оскільки «заробітна плата виступає в якості критерію віддзеркалення вартості людського капіталу» [99, с. 40], то до системи показників передусім доцільно включити середньомісячну оплату праці одного працівника.

В останні роки намітилась тенденція до концентрації виробництва: економічно стійкі підприємства, які динамічно розвиваються, розширюють площу землекористування за рахунок оренди земельних часток (паїв), нарощують матеріально-технічну базу. Тому серед ресурсних показників, що найповніше характеризують розвиток підприємств варто виділити площу сільськогосподарських угідь та вартість основних виробничих фондів з розрахунку на одного середньорічного працівника.

При виборі показників слід враховувати не лише ресурсну, а й результативну складову виробничої діяльності. Як первісний результат взаємодії факторів виробництва, матеріальна і вартісна основа інших кінцевих результатів може бути використана вартість валової продукції оцінена у порівняльних цінах з розрахунку на одного середньорічного працівника.

Оскільки в умовах ринкової економіки підприємствам, щоб вижити у конкурентній боротьбі, важливо не тільки виробляти продукцію, а й вигідно її реалізувати, то долучення до системи показників вартості товарної продукції з розрахунку на одного середньорічного працівника є цілком очевидним.

Чистий прибуток є кінцевим результатом діяльності підприємства, що характеризує абсолютну ефективність його роботи. Він є основою економічного і соціального розвитку підприємства. Збільшення суми чистого прибутку - це стале джерело фінансування розвитку підприємства, виплати дивідендів, створення резервних фондів, задоволення матеріальних і соціальних потреб працівників підприємства. Чистий прибуток з розрахунку на одного середньорічного працівника, на наш погляд, - найважливіший показник для оцінки рівня розвитку аграрних підприємств.

Враховуючи те, що показники рядів динаміки впродовж певного проміжку часу коливаються, виникає необхідність їх узагальнення. Для цього передбачено розрахунок середніх показників динаміки. Щоб з'ясувати на скільки змінився рівень явища за досліджуваний період розраховують середній темп приросту [116, с. 387]:

(1.2)

де - середній темп приросту;

n - період (роки) дослідження;

К_n - коефіцієнт зростання періоду n.

Для розрахунку інтегрального рейтингового показника рівня розвитку сільськогосподарських підприємств використаємо один з найпоширеніших матричних методів - метод балів, який включає п'ять етапів [75, с. 53-55]:

1. Формування матриці вихідних оціночних показників, до складу якої входить n ключових показників розвитку для m об'єктів (груп). Кожен і-й показник () на j-му об'єкті () задається величиною відповідного коефіцієнту В результаті одержуємо матриця Х, стовпці якої характеризують аспекти розвитку досліджуваної групи за n показниками.

2. Побудова вектора, що складається з максимальних значень за кожним з n показників. Цей вектор становить додатковий рядок чисел () - показник підприємства:

(1.3)

3. Складання нормалізованої матриці шляхом стандартизації показників вихідної матриці () відносно відповідного показника еталонної групи підприємств за формулою (1.4), що дозволяє уникнути неявного ранжирування показників, коли мала варіація окремого показника може вплинути на результати оцінки:

(1.4)

4. Розрахунок балів, отриманих групами підприємств за певним оціночним показником, шляхом порівняння їх фактичних значень з найкращими в даній сукупності:

(1.5)

де - максимально встановлений бал оцінювання окремого показника.

5. Отримання узагальненої бальної оцінки розвитку та ранжирування підприємств у порядку зростання інтегрального показника () з використанням наступної формули (1.6):

 (1.6)

де k_i - вагомість показника.

Отже, застосування матричного методу дозволяє не тільки оцінити підприємства за рівнем розвитку, а й зіставити показники розвитку.

Для вибору основних показників, які характеризують розвиток сільськогоподарських підприємств та визначення їх вагомості доцільно використовувати метод експертних оцінок «Дельфі» [39, с. 120-158].

Анкетне опитування експертів проводилось у три тури зі зворотним зв'язком. Експертна група включала 20 викладачів Полтавської державної аграрної академії, з них один доктор економічних наук, 12 кандидатів економічних наук, сім магістрів.

У першому турі опитування за допомогою анкети (додаток А) експерти визначили основні показники, які характеризують розвиток сільськогосподарських підприємств. До їх складу увійшли: середньорічні темпи приросту площі сільськогосподарських угідь з розрахунку на одного середньорічного працівника, вартості основних виробничих фондів з розрахунку на одного середньорічного працівника, середньомісячної оплати праці одного працівника, вартості валової продукції (у порівняльних цінах) з розрахунку на одного середньорічного працівника, вартості товарної продукції з розрахунку на одного середньорічного працівника, чистий прибуток з розрахунку на одного середньорічного працівника.

У другому турі члени експертної групи працювали з анкетою (додаток Б) що дозволила оцінити вагомість показників (перший варіант оцінки) за 10 бальною шкалою.

Обробка матеріалів експертизи здійснювалася з урахуванням рівня компетентності експертів, який визначався за методикою С.Д. Бешелева і Ф.Г. Гуревича [17, с. 44], доктор економічних наук - 3; кандидат економічних наук - 2; магістр - 1. Результати обробки даних наведені в табл. 1.10.

Третій тур експертизи здійснювався з допомогою анкети (додаток В), що мала на меті ознайомити з результатами відповідей другого туру та ще раз уточнити оцінки експертів.

Як свідчать дані табл. 1.10, суттєвих розбіжностей у результатах опитування підчас проведення другого і третього туру не виявлено. На думку експертів, найвагомішим показником розвитку сільськогосподарських підприємств є середній темп приросту чистого прибутку з розрахунку на одного середньорічного працівника. Цьому показнику в другому і в третьому турі 12 експертів (60 %) виставили оцінку 10 балів.

За результатами середніх значень показників третього туру визначили вагу кожного показника за формулою [39, с. 141]:

(1.7)

де k_i - вагомість показника,

М_i - середнє значення показника i.

Результати розрахунків наведені в табл. 1.10.

Як свідчать дані таблиці, найвищу вагу має показник середнього темпу приросту чистого прибутку з розрахунку на одного середньорічного працівника, виражений у відсотках він складає 21 %, а найнижчу - середній темп приросту площі сільськогосподарських угідь з розрахунку на 1 середньорічного працівника - 11 %, це можна пояснити тим, що на темпи приросту показника землеозброєності суттєво впливає спеціалізація підприємства.

Таблиця 1.10 Середнє значення оцінок експертів та вагомість показників розвитку сільськогосподарських підприємств

Показники	Середнє значення оцінок другого туру, балів	Середнє значення оцінок третього туру, балів	Вагомість показників
Середній темп приросту чистого прибутку з розрахунку на 1 середньорічного працівника	9,1	9,1	0,21
Середній темп приросту вартості валової продукції (у порівняльних цінах) з розрахунку на 1 середньорічного працівника	7,8	7,9	0,19
Середній темп приросту вартості товарної продукції з розрахунку на 1 середньорічного працівника	7,6	7,6	0,18
Середній темп приросту вартості основних виробничих фондів з розрахунку на 1 середньорічного працівника	7,3	6,9	0,16
Середній темп приросту середньо-місячної оплати праці одного працівника	6,5	6,2	0,15
Середній темп приросту площі сільськогосподарських угідь з розрахунку на 1 середньорічного працівника	5,1	4,9	0,11

Джерело: результати анкетного опитування експертів, власні розрахунки.

Отже, серед основних концепцій розвитку сільськогосподарських підприємств варто виділити наступні: сталого розвитку, розширеного відтворення та економічного зростання, інноваційної економіки і підприємницького суспільства. Розроблений нами алгоритм механізму управління розвитком підприємств як спосіб впливу на процес розвитку сільськогосподарських підприємств з метою збереження їх стійкості або переведення з одного стану в інший відповідно до визначених цілей, враховує основні положення цих концепцій. Авторська методика розрахунку інтегральної рейтингової оцінки рівня розвитку сільськогосподарських підприємств враховує не лише ресурсну, а й результативну складову виробничо-комерційної діяльності підприємства.

1.4 Організаційне проектування в контексті управління розвитком підприємств

Ефективне функціонування сільськогосподарських підприємств неможливе без системного управління процесами організаційних змін в контексті організаційного розвитку. Воно зачіпає всі параметри формальної та неформальної організації, а однією з складових цього процесу є організаційне проектування.

Організаційне проектування передбачає не лише опис організації на початковому етапі її існування, а й прогнозування її майбутнього розвитку. Основне місце у цьому процесі належить формуванню організаційної структури. Вибір організаційної структури та побудова структури управління, які найкраще відповідають цілям і завданням сільськогосподарського підприємства, а також внутрішнім і зовнішнім чинникам, що на нього впливають, - є метою організаційного проектування.

Організаційне проектування С.В. Мочерним розглядається як один з етапів стратегічного планування діяльності підприємств, а його складовими є аналіз стану і перспектив розвитку зовнішнього середовища та внутрішніх можливостей підприємства; визначення стратегічних і тактичних цілей; формування стратегії розвитку; визначення принципів, методів і форм проектування організаційних структур; розробка практичних заходів, рекомендацій щодо формування та вдосконалення організаційних структур; формальне закріплення та інституціоналізація змін організаційних структур [50, с. 122].

Детальніше підходи до тлумачення поняття «організаційне проектування» розглянемо в табл. 1.11.

Таблиця 1.11 Тлумачення поняття «організаційне проектування»

Тлумачення поняття	Автор, джерело
Проектування організаційне - процес розробки, формування чи удосконалення формальної організації	Л.І. Абалкін, [200, с. 360]
Проектування організаційної структури - систематична зміна складу, внутрішніх зв'язків і залежностей підсистем підприємства і його формальної організаційної структури на основі використання об'єктивних законів організації та відповідно до перетворення умов господарювання	С.В. Мочерний, [50, с. 122]
Організаційне проектування - 1) моделювання організації для формування структури, підпорядкованої інтересам досягнення встановлених цілей. При проектуванні організації використовується уявлення про неї, як організм, який діє раціонально і цілеспрямовано, має апріорно встановлену ціль і удосконалює методи досягнення цілі; 2) це комплекс робіт по створенню підприємства, формуванню структури і системи управління, забезпеченню діяльності підприємства всім необхідним	С.С. Бакай, С.О. Білун, А.В. Світлична, [14, с. 80]
Проектування організацій - це прийняття організаційних рішень, які визначають структуру та процеси координації і контролю робіт в організації	Дж. Л. Гібсон, Д.М. Іванцевич, Д.Х. Доннелі, [34, с. 492]
Оргпроектування представляє собою процес розробки і впровадження проектів раціоналізації управлінської праці на базі вимог наукової організації праці і можливостей сучасної організаційної та обчислювальної техніки з метою підвищення ефективності роботи апарату управління	О.С Курочкін, [80, с. 16]
Організаційне проектування - це процес знаходження відповідності між ключовими елементами організації (структура, люди, завдання, система рішень і заохочень, а також неформальна організація і культура) і її стратегію, яка приведе до успіху	А.А. Радугін, [122, с. 358]
Організаційне проектування підприємства в менеджменті - це процес вибору організаційної структури управління, що найбільше відповідає цілям і завданням організації, а також внутрішнім та зовнішнім чинникам, які на неї впливають	А.Д. Чернявський, [191, с. 8]

Враховуючи зазначені в табл. 1.11 визначення, ми схильні розглядати організаційне проектування як процес їх побудови чи удосконалення організації в ході знаходження відповідності між ключовими елементами організації (організаційна і управлінська структури, персонал, завдання, системи рішень і заохочень, неформальна організація й організаційна культура) і її стратегією, з урахуванням чинників середовища існування (рис. 1.5).

Рис. 1.5. Схема процесу організаційного проектування сільськогосподарських підприємств

Джерело: власна розробка.

Базою для визначення місії і цілей сільськогосподарського підприємства служить середовище (внутрішнє й зовнішнє), в якому воно існує. Внутрішнє середовище - це та частина загального середовища, яка знаходиться в межах підприємства. Вона виявляє постійний і безпосередній вплив на його функціонування.

На думку Ф.І. Хміля «внутрішнє середовище організації визначають склад і взаємодія таких елементів, як організаційна форма і структура організації, люди, соціально-психологічний клімат, цілі, завдання, технологія [187, с. 142]».

Зовнішнє середовище є джерелом живлення підприємства ресурсами, необхідними для підтримання її внутрішнього потенціалу на належному рівні. Шулє Г. розглядає його як сукупність двох відносно самостійних підсистем:

– макросередовища (середовище непрямого впливу), у складі якого виділяють економічні, технологічні, політично-правові, природні, соціально-культурні компоненти;

– мікросередовища (середовище безпосереднього оточення) - споживачі, постачальники, конкуренти, робоча сила, засоби і помічники збуту [211, с. 23].

При проектуванні сільськогосподарських підприємств слід використовувати переваги, які існують у зовнішньому середовищі, вірогідність і напрямки його зміни. Враховуючи можливий вплив на проект, організація має рахуватись із різноманіттям її оточення, мірою змін, до яких слід готуватись, щоб подолати чи ослабити їх негативний вплив береться до уваги чистота змін, їх важливість і передбачуваність.

Під впливом зовнішнього і внутрішнього середовища формується стратегія сільськогосподарського підприємства, яка визначає структуру, та спосіб поєднання організаційних змінних (організаційної і управлінської структури, персоналу, завдань, системи рішень і заохочень, неформальної організації й організаційної культури). Проте будь-яка структура лише на певний час вважається адекватною цілям організації і умовам середовища функціонування, яке з часом змінюється, що спонукає до перегляду структури побудови організації.

Іноді термін «організаційний проект» [191, с. 8] використовується як синонім до терміну структура. Проте, на нашу думку, організаційний проект акумулює в собі значно більше, ніж сама структура, однак, структура є важливим його елементом.

Армстронг М. стверджує, що проект організації - це в кінцевому підсумку питання про відповідність структури, процесів і методів роботи стратегічним вимогам бізнесу і його технології в оточуючому середовищі [9, с. 347].

На думку С.В. Мочерного, проект - це «задум, ідея, образ, втілений у формі опису, схем, креслень, розрахунків, обґрунтувань, числових показників» [50, с. 122]. Очевидно, що організаційний проект - це образ майбутньої організації, втілений у формі опису, схем, креслень, розрахунків.

При розробці організаційного проекту важливо досягти відповідності й узгодженості між ключовими елементами організації (персонал, організаційна і управлінська структура, завдання, системи рішень і заохочень, неформальна організація й організаційна культура).

Структура - спосіб поєднання складових частин (компонентів) системи для найкращого виконання її головної цілі [14, с. 122]. Структура організації - це фіксована схема взаємозв'язків між підрозділами й персоналом організації. Вона є статичним відображенням схеми управління організацією, яке має забезпечувати ефективну координацію працівників та технологічних елементів, сприяти її адаптації до зовнішнього середовища [98, с. 307].

Структуризація сільськогосподарських підприємств передбачає наявність окремих структур: виробничої, організаційної і управлінської.

Виробнича структура підприємства - це поділ підприємства за виробничою ознакою, тобто врахування спеціалізації виробництва, його технології та місця розташування [47, с. 49].

Організаційна структура сільськогосподарського підприємства - це сукупність підрозділів і служб виробничого, допоміжного, культурно-побутового і господарського призначення. Вона відображає внутрішню будову підприємства й організаційне поєднання структурних одиниць, які діють на основі кооперації і розподілу праці [66, с. 55].

Структура управління - це склад органів і працівників управління, а також система їх супідлеглості й взаємодії в процесі управління виробництвом [52, с. 36]. Вона виражається у схемі управління, штатному розписі, розподілі функцій між управлінськими працівниками.

Структура є формальною класифікацією частин організації. Ефективна структура розподіляє роботу організації на доцільні підрозділи і, водночас, забезпечує формальну координацію відносин, яка інтегрує зусилля кожного підрозділу в загальному напрямку. Вона базується на концепціях координації й спеціалізації, вносить в організаційний проект визначення роботи для кожної особи і формальні зв'язки всередині організаційної конструкції.

Проектування та раціоналізація діючих організаційних структур управління можливі лише на чітко науковій методологічній основі, якою є система принципів формування організаційних структур управління (табл. 1.12).

Таблиця 1.12 Принципи проектування організаційної структури

Принципи	Автор, джерело
1. Мінімальна кількість ієрархічних ступенів. 2. Адаптивність (здатність до змін). 3. Короткі шляхи проходження інформації. 4. Принцип єдності розпорядництва. 5. Принцип спеціалізації. 6. Принцип оптимального співвідношення централізації і децентралізації	В.Г. Шорін, [156, с. 36]
1. Відповідність структури управління цілям, що стоять перед виробництвом. 2. Співвідносність керуючої і керованої систем, доведення складності керуючої системи до склад-ності керованої. 3. Відповідність форм прямого й зворотного зв`язку в системі характерові взаємовідносин між її підсистемами. 4. Створення мінімально необхідної кількості ступенів управління. 5. Додержання норм керованості. 6. Доведення до оптимальної чисельності апарату управління. 7. Чітке розмежування функцій і дотримання принципу спеціалізації. 8. Дотримання демократичного централізму і забезпечення на всіх рівнях єдиноначальності і суворої відповідальності за доручену справу. 9. Забезпечення організаційної сталості й надійності керуючої системи. 10. Забезпечення необхідної гнучкості структури управління та її орієнтації на постійне вдосконалення у відповідності із змінами, що відбуваються. 11. Досягнення оптимального співвідношення централізації та децентралізації функцій управління	Й.С. Завадський, [53, с. 6]
1. Єдність мети. 2. Первинність функцій і вторинність структури. 3. Принцип функціональної замкнутості підрозділів апарату управління. 4. Простота організаційної структури. 5. Єдності розпорядництва. 6. Визначення оптимальної норми керованості. 7. Встановлення оптимального співвідношення централізації і децентралізації форм управління. 8. Принцип зворотного зв'язку	Н.П. Тарнавська, Р.М. Пушкар, [175, с. 235]
1. Функції первинні організаційна структура вторинна. 2. Організаційна структура має чітко реагувати на зміну ринкової кон'юнктури. 3. Орієнтація на досягнення цілей. 4. Схеми організаційної структури слід проектувати знизу вверх, утворюючи спочатку основні виробничі підрозділи, потім ремонтні, допоміжні і обслуговуючі. 5. Гнучкість і еластичність організаційної структури. 6. Баланс відповідальності, прав і компетентності працівників. 7. Суміщення керівних посад по вертикалі. 8. Суміщення посад по горизонталі в середній ланці управління, як у самих відділах, так і між відділами, які мають тісні кооперативні зв'язки. 9. Дотримання норм керованості. 10. Співвідносність керуючої і керованої систем. 11. Єдності розпорядництва. 12. Оптимальне співвідношення централізації і децентралізації форм управління	О.С. Курочкін, [79, с. 91-96]
1. Функціональної дефініції. 2. Скалярний (безумовної відповідальності). 3. Рівня повноважень. 4. Єдиноначальства. 5. Делегування повноважень. 6. Діапазону управління. 7. Паритету повноважень і відповідальності. 8. Прямого керівництва. 9. Відповідності завдань	Ф.І. Хміль, [187, с. 199-200]

Аналіз робіт В.Г.Шоріна [156, с. 36], Й.С. Завадського [53, с. 6], О.С. Курочкіна [79, с. 91-96], Ф.І. Хміля [187, с. 199-200] свідчить, що незважаючи на деякі розбіжності, в розрізі основних пунктів зміст основних принципів проектування організаційних структур залишається незмінним. А якщо прискіпливіше подивитися, то стає зрозумілим, що в їх основу покладені 14 принципів формування органів управління Г. Файоля: розподіл роботи; авторитет керівника; внутрішня дисципліна; єдність керівництва; єдність розпоряджень; підпорядкованість індивідуальних інтересів більш загальному інтересу; винагорода; централізація; внутрішня ієрархія; порядок; справедливість; стабільність персоналу; ініціатива адміністративного персоналу; єдність персоналу (корпоративний дух) [98, с. 24-26].

...