Фінанси

Размещено на http://www.allbest.ru/

Навчальний посібник

Фінанси

Барський Ю.М., Вахновська Н.А., Демидович М.В., Дорош В.Ю., ІщукЛ.І., Кравчук О.М._; ЛещукВ.П., Ніколаєва A.M., Олександренко I.B., Тапах B.I., ТалахТ.А.

Луцьк, 2010

Барський Ю.М., Вахновська Н.А., Демидович М.В., Дорош В.Ю., ІщукЛ.І., Кравчук О.М., Ленок В.П., Ніколасва А.М., Олексавдренко І.В., Талах B.L, Талах Т.А.

ФІНАНСИ: Навчальний посібник. -Луцьк: РВВ ЛНТУ, 2010. - 570 с.

В навчальному посібнику висвітлено систематизовані основи теорії фінансів, а саме: предмет та значення фінансів, генезу фінансової науки, фінансове право та фінансову політику. Дано характеристику сферам та ланкам фінансової системи. Розкрито особливості функціонування фінансових систем в зарубіжних країнах.

Після кожної" теми наведені запитання для перевірні знань, базові терміни і поняття, рекомендовану літературу. Короткий термінологічний словник подано в кінці посібника.

Рекомендовано для студентів спеціальності «Фінанси» та економічних спеціальностей вищих навчальних закладів освіти

Рецензенти:

Крисоватий А.І. - д.е.н., професор (Тернопільський національний університет); Крупка МЛ. -- Д.с.Н., Професор

(Львівський національний університет імені Івана Франка);

Вахович І.М. -- Д.е.н., професор

(Луцький національний технічний університет).

Гриф надано Міністерством освіти та науки (лист №1.4/18-Г- 77 від 10. 01. 09)

ISBN 978-966-1532-90-1

ЗМІСТ

ПЕРЕДМОВА

РОЗДІЛ 1. ПРЕДМЕТ ФІНАНСОВОЇ НАУКИ ЯК ПІЗНАННЯ

СУТНОСТІ ФІНАНСІВ

1.1 Фінанси як економічна категорія

1.2 Предмет і метод фінансової науки

1.3 Функції фінансів

1.4 Фінансова система та її основні елементи

РОЗДІЛ 2. ГЕНЕЗИС І ЕВОЛЮЦІЯ ФІНАНСІВ

2.1 Виникнення товарно-грошових відносин та формування фінансів

2.2 Фінанси в умовах розвитку капіталізму та формування соціально-

орієнтованої ринкової економіки

РОЗДІЛ 3. СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ФІНАНСОВОЇ НАУКИ

3.1 Історичні та економічні передумови виникнення фінансової науки

3.2 Сутність та елементи фінансової науки

3.3 Генезис світових та вітчизняних теорій фінансової науки

РОЗДІЛ 4. ФІНАНСОВЕ ПРАВО І ФІНАНСОВА ПОЛІТИКА

4.1 Фінансове право як система правових норм та економічна категорія

4.2 Методи, принципи та функції фінансового права

4.3 Суть, види та характер фінансової політики

4.4 Оцінка ефективності фінансової політики

РОЗДІЛ 5. ПОДАТКИ. ПОДАТКОВА СИСТЕМА

5.1 Зародження та розвиток податків

5.2 Історія формування податкової системи України

5.3 Сутність та функції податків

5.4 Особливості сучасного функціонування податкової системи України

5.5 Податкова служба України

5.6 Податкова політика держави

5.7 Особливості оподаткування окремими видами податків, зборів та обов'язкових платежів

РОЗДІЛ 6. БЮДЖЕТ. БЮДЖЕТНА СИСТЕМА

6.1 Визначення терміну «бюджет

6.2 Бюджет як фінансова категорія

6.3 Призначення бюджету в ринковій економіці

6.4 Поняття «бюджетна система

6.5 Види бюджетів

6.6 Бюджетний устрій

6.7 Бюджетний процес

РОЗДІЛ 7. БЮДЖЕТНИЙ ДЕФІЦИТ

7.1 Економічна сутність дефіциту

7.2 Види дефіциту

7.3 Джерела покриття бюджетного дефіциту

РОЗДІЛ 8. ДЕРЖАВНИЙ КРЕДИТ

8.1 Економічна сутність державного кредиту

8.2 Форми державного кредиту

8.3 Поняття та види державного боргу

8.4 Управління та обслуговування державного боргу

РОЗДІЛ 9. МІСЦЕВІ ФІНАНСИ. БЮДЖЕТНИЙ ФЕДЕРАЛІЗМ І ФІНАНСОВЕ ВИРІВНЮВАННЯ

9.1 Сутність місцевих фінансів

9.2 Система місцевих фінансів

9.3 Роль місцевих бюджетів у соціально-економічному розвитку регіонів

9.4 Основні проблеми зміцнення фінансової незалежності місцевого самоврядування

9.5 Бюджетний федералізм і фінансове вирівнювання

РОЗДІЛ 10. СОЦІАЛЬНІ ПОЗАБЮДЖЕТНІ ФОНДИ

10.1 Особи, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню

10.2 Страхові внески до Пенсійного фонду

10.3 Внески до фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності

10.4 Соціальне страхування на випадок безробіття

10.5 Соціальне страхування від нещасного випадку

РОЗДІЛ 11. ФІНАНСИ СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ

11.1 Суть фінансів суб'єктів господарювання

11.2 Фінансові ресурси суб'єктів господарювання та джерела їх формування.

11.3 Організація фінансової служби суб'єктів господарювання

11.4 Особливості планування фінансів суб'єктів господарювання

РОЗДІЛ 12. ФІНАНСИ ДОМОГОСПОДАРСТВ

12.1 Домогосподарство як економічна категорія та суб'єкт фінансових відносин

12.2 Бюджет та бюджетні обмеження домашнього господарства

12.3 Доходи домогосподарств, їх формування та розподіл

12.4 Витрати та заощадження домашнього господарства

РОЗДІЛ 13. СТРАХУВАННЯ. СТРАХОВИЙ РИНОК

13.1 Поняття про ризик та необхідність страхового захисту

13.2 Суть та форми страхування

13.3 Функції та принципи страхування

13.4 Поняття страхового фонду та відшкодування збитків

13.5 Поняття страхового ринку та особливості його формування

13.6 Роль страхування в ринкових відносинах української економіки

РОЗДІЛ 14. ФІНАНСОВИЙ РИНОК

14.1 Сутність та роль фінансового ринку в економіці

14.2 Класифікація та структура фінансового ринку

14.3 Характеристика інструментів фінансового ринку

14.4 Діяльність фінансових інститутів на фінансовому ринку

14.5 Державне регулювання фінансового ринку в Україні

РОЗДІЛ 15. ФІНАНСОВИЙ МЕНЕДЖМЕНТ

15.1 Суть фінансового менеджменту

15.2 Фінансовий менеджмент у контексті досягнення цілей фірми

15.3 Функції і завдання фінансового менеджера

15.4 Інструментальні методи, розрахунки і моделі у фінансовому менеджменті

РОЗДІЛ 16. МІЖНАРОДНІ ФІНАНСИ

16.1 Міжнародні фінанси у сучасному розвитку світогосподарських відносин

16.2 Світова валютна система та її склад

16.3 Міжнародні розрахунки

16.4 Оподаткування в системі міжнародних фінансових відносин

16.5 Міжнародна інвестиційна діяльність

16.6 Тестові завдання

16.7 Практичні задачі

РОЗДІЛ 17. ФІНАНСОВА БЕЗПЕКА ДЕРЖАВИ

17.1 Суть фінансової безпеки держави та її види

17.2 Бюджетна та боргова безпека держави

17.3 Безпека банківського, страхового та фондового ринку

17.4 Необхідні умови підвищення фінансової безпеки України

РОЗДІЛ 18. ФІНАНСИ КРАЇН З РОЗВИНЕНОЮ РИНКОВОЮ ЕКОНОМІКОЮ

18.1 Загальні риси та тенденції розвитку фінансових систем країн з розвиненою ринковою економікою

18.2 Фінансова система Сполучених Штатів Америки

18.3 Фінансова система Федеративної Республіки Німеччини

18.4 Фінансова система Великої Британії

18.5 Фінансова система Франції

18.6 Фінансова система Японії

РОЗДІЛ 19. ФІНАНСИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

19.1 Основні цілі та завдання Європейського союзу

19.2 Виникнення Європейського валютного союзу і запровадження єдиної валюти євро

19.3 Особливості функціонування бюджетної системи ЄС

19.4 Склад доходів та видатків бюджету ЄС

19.5 Європейський інвестиційний банк, як основна інституція функціонування фінансової системи ЄС

РОЗДІЛ 1

ПРЕДМЕТ ФІНАНСОВОЇ НАУКИ ЯК ПІЗНАННЯ СУТНОСТІ ФІНАНСІВ

1.1 Фінанси як економічна категорія.

1.2 Предмет і метод фінансової науки.

1.3 Функції фінансів.

1.4 Фінансова система та її основні елементи.

1.1 Фінанси як економічна категорія

В повсякденному житті ми часто використовуємо слово „фінанси”, маючи на увазі гроші. Дійсно, фінанси завжди мають грошову форму вираження, і це важлива ознака фінансів. Якщо немає грошей, то не може бути і фінансів, оскільки фінанси є суспільна форма, яка обумовлена існуванням грошей. Але, на відміну від грошей, фінанси реально неможливо осягнути, так як в економіці термін „фінанси” і термін „фінансові відносини” тотожні і взаємозамінні. Іншими словами, фінанси - це економічні відносини або між людьми в суспільстві, або між державою і суспільством, що виражаються через гроші.

Фінанси як наукове поняття, як правило, асоціюється з тими процесами суспільного життя, які обов'язково супроводжуються рухом грошових коштів (готівки чи безготівково). Формами такого руху є: розподіл прибутку; формування фондів споживання на підприємстві; перерахунок податків в бюджет; внесення коштів у благодійні фонди та інші позабюджетні фонди; інші платежі. Всі ці фінансові операції об'єднує те, що в їх основі лежать виробничі відносини, що виникають між різними учасниками виробництва. Отже, фінанси виражають реально існуючі в суспільстві виробничі відносини і виступають як економічна категорія.

Сферою виникнення фінансових відносин є процеси первинного розподілу вартості суспільного продукту, тобто коли ця вартість розпадається на складові елементи (заробітна плата, прибуток тощо) і відбувається утворення різних форм грошових доходів та накопичень. Завдяки фінансам здійснюються багаточисленні процеси перерозподілу вартості суспільного продукту у всіх структурних підрозділах економіки, в галузях матеріального виробництва та невиробничої сфери.

Розподіл та перерозподіл вартості за допомогою фінансів супроводжується рухом грошових коштів, які приймають специфічну форму фінансових ресурсів. Вони формуються за рахунок різних видів грошових доходів, відрахувань і надходжень, а використовуються на розвиток виробництва, матеріальне стимулювання працюючих, задоволення соціальних та інших потреб суспільства.

Фінанси за своїм економічним змістом _ складова економічних явищ і процесів, економічної системи в цілому. У фінансовій теорії немає єдиної думки щодо визначення фінансів. Розгляд еволюції теорій фінансової науки дозволяє зробити висновок про відсутність чіткої тенденції їх розвитку. Окрім того, багато теорій беруть свій початок із різних шкіл економічної думки. На думку Ш. Бланкарта, в розвитку фінансової науки тільки минулого століття можна простежити наступні тенденції:

_ виокремлення економічного аналізу діяльності держави у спеціальну ланку фінансової науки;

_ фінансова наука „старих” наукових концепцій (наприклад, кейнсіанського походження);

_ фінансова наука, яка орієнтована на суспільний добробут (теорії, побудовані на концепції К. Вікселля);

_ фінансова наука, яка орієнтована на економіку добробуту (теорії неокласиків Дж. Мілля, А. Маршалла, А. Пігу, В. Парето).

Тобто, теорії фінансової науки тісно пов'язані з теоріями про державу.

Більшість економістів радянської доби звужено трактує фінанси, відводячи їм роль розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту в процесі відтворення в державі. Це зумовлено тим, що у теоретичному плані на стадії будівництва комуністичного суспільства сфера дії фінансів має звужуватися разом із звуженням товарно-грошових відносин, які повинні поступово відмирати.

В економічній і фінансовій теорії сьогодні переважає трактування фінансів як системи економічних, грошових, виробничих відносин. Згідно з цими теоретичними положеннями, спочатку існують економічні, грошові відносини, потім на них накладається категорія фінансів, з чого і виводиться її економічна сутність. Але економічні відносини не мають чітких кількісних і якісних характеристик, тому неможливо визначити межу фінансів в економічній системі.

Зарубіжна фінансова наука трактує фінанси досить широко, не обмежуючись конкретними чіткими рамками економічних відносин: де існують товар і гроші, там є фінанси. У наукових дослідженнях зарубіжних авторів фінанси виступають як категорія економічного життя, що є невід'ємною частиною ринкової економіки.

Що стосується економічної думки в Україні, то фінанси розглядають як економічну категорію у системі товарно-грошових відносин, що відображають створення, розподіл і використання доходів і фондів фінансових ресурсів (на макрорівні _ валового внутрішнього продукту й національного доходу, на мікрорівні _ виручки й прибутку) для задоволення суспільних інтересів і потреб.

Фінансова теорія складається з низки концепцій, що представляють систематизований підхід до вивчення питань розподілу грошових ресурсів із врахуванням фактору часу, а також набору кількісних моделей, за допомогою яких оцінюються всі альтернативні варіанти, приймаються і втілюються в життя фінансові рішення. Ці основні концепції та кількісні моделі застосовуються на всіх рівнях прийняття фінансових рішень: при оцінці можливості оренди автомобіля, при визначення стратегічних напрямків розвитку підприємства, при розподілі фінансових ресурсів між рівнями бюджетної системи, при прийнятті рішення урядом держави про розміщення позик та залучення міжнародних кредитів тощо.

Вітчизняна теорія фінансів базується на єдиному комплексному підході до визначення сутності фінансів. При цьому у більшості науковців увага акцентується не на особливостях прояву фінансів на макро- та мікрорівнях, а на їх характерних ознаках. У той же час, фінанси мають і певні риси, які характерні більшості економічних категорій.

Так, фінанси є продуктом еволюції суспільних відносин. Однією з передумов їх виникнення є наявність інституту державності. Тому, вони є історичною категорією. Інша ознака, що притаманна всім економічним категоріям, є те, що фінанси є об'єктивно існуючою категорією. Вони впливають на виробництво, розподіл, обмін і споживання і саме тому мають об'єктивний характер. Фінанси відбивають певну сферу виробничих відносин і належать до базисних категорій.

Разом з цим, фінанси, як будь-яка інша економічна категорія має певні особливості, які характерні лише їм. Таким чином, фінанси є грошовою категорією, розподільчою, а також беруть участь у формуванні та використанні фондів грошових коштів, а отже, є ресурсоутворюючою категорією.

Загалом, у дослідженні сутності фінансів найбільш поширені дві концепції: розподільна (або розподільча) і відтворювальна.

Розподільна концепція обмежує сферу дії фінансів розподільчою фазою відтворення, в той час як фінанси опосередковують рух валового внутрішнього продукту на всіх стадіях відтворювального циклу. Крім того, в розподільчих відносинах беруть участь різні економічні категорії.

Відтворювальна концепція ототожнює розподільчі та виробничі відносини, досліджує фінанси у тісному зв'язку з кругообігом виробничих фондів, процесами створення і розподілу новоствореної вартості Але слід підкреслити, що роль фінансів на кожній стадії відтворювального процесу має свої відмінні риси, виявляється по-різному.

На стадії виробництва за допомогою фінансів формуються й використовуються фонди фінансування капітальних вкладень, фондів обігових коштів, амортизаційного фонду та ін. На стадії розподілу з вартості валового внутрішнього продукту виділяються відповідні грошові фонди, які є фондами фінансових ресурсів, відбувається відокремлення грошової форми вартості від її натурально-речового втілення. На стадії обміну триває далі рух грошової форми вартості, але його супроводжує зустрічний рух товарів. Звісно, фінанси в обміні участі не беруть, проте вони обслуговують цей обмін. Та на стадії споживання фінанси є умовою його здійснення. Саме тут відбувається використання відповідних фондів фінансових ресурсів: фонду розвитку виробництва, фонду матеріального заохочення тощо.

Особливість фінансів як економічної категорії полягає в тому, що вони завжди мають грошову форму вираження. Про які б фінансові операції не йшла мова вона характеризується рухом грошових коштів. Грошовий характер фінансових відносин - важлива визначальна ознака фінансів. Гроші, їх реальний рух служать обов'язковою умовою виникнення та існування фінансів. Проте самі по собі гроші, їх рух не визначають суті фінансів, їх змісту, суспільного призначення. При цьому слід зауважити, що хоча всі фінансові відносини є грошовими, не всі грошові відносини можна вважати фінансовими. Фінанси відрізняються від грошей не лише змістом, але і функціями, які вони виконують в процесі розширеного відтворення.

Фінанси не є безпосередньо грошовими коштами, вони відтворюють відносини між людьми, державою, установами та організаціями щодо утворення, розподілу та використання фондів грошових коштів. Фінанси безпосередньо пов'язані з функціонуванням суспільних економічних відносин в процесі перерозподілу і використання централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів. Сукупність грошових відносин, яка виникає у зв'язку із рухом коштів грошових фондів, утворює фінансові відносини.

Такий характер взаємозв'язків ще раз підкреслює те, що без участі фінансів національний дохід не може бути сформованим та розподіленим. Фінанси - невід'ємна зв'язкова ланка між утворенням та використанням національного доходу. Саме тому слід зауважити, що другою характерною рисою фінансів як економічної категорії є розподільчий характер фінансових відносин.

За допомогою фінансів відбувається виокремлення у складі виручки від реалізації продукції коштів для відшкодування матеріальних витрат, амортизаційних відрахувань, фонду оплати праці, прибутку, відрахувань на соціальні заходи тощо. Через податки, збори та інші фінансові платежі у розпорядженні держави вилучається частина доходів суб'єктів господарювання і населення.

За допомогою фінансів здійснюється вторинний розподіл та перерозподіл національного доходу. Завдяки фінансам відбувається перерозподіл централізованих та децентралізованих доходів і надходжень через систему бюджетних та позабюджетних фондів, видатків підприємств, організацій, установ.

Проте, розподільчі процеси відбуваються не лише через фінансові відносини, але і шляхом використання цін, заробітної плати і кредитів. Перед тим, як відбувається перерозподіл національного доходу, товар має бути реалізованим. Ціна передбачає величину грошових коштів, що надійдуть від реалізації продукції до її власників, та виступає вихідною базою для подальшого розподільчого процесу.

Ціни також регулюють попит та пропозицію на товар і тим впливають на процес виробництва. На відміну від фінансів, які утворюють рух грошей і за своєю сутністю є динамічною категорією, ціна вимірює вартість товарів та послуг в грошовій формі у певний чітко визначений момент часу.

Заробітна плата, як правило, використовується як джерело особистого споживання. Лише незначна її частка може розглядатись як джерело виробничого інвестування, якщо фізична особа приймає рішення щодо акціонування або купівлі облігацій держави чи підприємства. Останнім часом, завдяки запровадженню зарплатних карток і проектів, вона все більше наближається до фінансової категорії, оскільки дає можливість здійснювати більшість розрахунків у безготівковій формі, а її частина залишається на рахунку і, відповідно, може використовуватись банківською установою як джерело дешевих кредитних ресурсів.

Перерозподільчі процеси відбуваються і у сфері кредитних відносин. Фінанси і кредит - категорії, що дуже тісно пов'язані між собою. У взаємозв'язку вони забезпечують кругообіг грошових фондів підприємств на розширеній основі. Відмінність кредитних відносин від фінансових полягає в тому, що кредит має в обумовлений термін бути поверненим кредитору із сплатою за нього заздалегідь встановлених відсотків, у той час, як фінанси відображають односторонній та безповоротний рух вартості.

Третьою характерною ознакою фінансів є те, що фінансові відносини завжди пов'язані з формуванням та використанням фінансових ресурсів, які представляють собою грошові кошти, що утворюються в процесі розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту, а також частини національного багатства.

Основними елементами фінансових ресурсів є прибуток, амортизаційні відрахування, дохід від продажу акцій та облігацій, інші види грошових доходів, відрахувань, а також частина національного багатства, створеного працею минулих поколінь. Їх використання здійснюється в основному через фінансові фонди - відокремлені частини грошових доходів і надходжень, що відповідають певному цільовому призначенню.

Фінансові фонди створюються на підприємствах, у галузевих органах управління, а також на загальнодержавному рівні. Цільове призначення таких фондів - важлива умова їх ефективного використання. Використання фінансових ресурсів може відбуватися і в не фондовій формі (сплата і одержання штрафів, інвестування коштів в акції та облігації, одержання за ними дивідендів та відсотків тощо). Проте фондова форма використання фінансових ресурсів у порівнянні з не фондовою дозволяє більш тісно пов'язати задоволення потреб суб'єктів господарювання і держави з їх економічними можливостями.

Таким чином, фінанси як економічна категорія - це економічні відносини, що пов'язані з формуванням, розподілом та використанням централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів для виконання функцій та завдань держави та забезпечення умов розширеного відтворення.

1.2 Предмет і метод фінансової науки

Фінанси призначенні для забезпечення необхідних умов здійснення процесу створення, розподілу й використання валового внутрішнього продукту в державі. Це досягається шляхом утворення й використання різноманітних фондів фінансових ресурсів на всіх етапах діяльності держави, підприємств і кожного громадянина.

Фонди фінансових ресурсів, які обслуговують економічні процеси, є досить різноманітні як за методами створення, напрямками використання, рівнем відображення інтересів, так і за суб'єктами економічної діяльності, методами виробничої й суспільної інтеграції та кінцевою метою відповідного виду діяльності. Найважливіша роль належить фінансам на рівні господарських структур. Тут створення й використання фондів фінансових ресурсів спрямовані на підвищення ефективності господарської діяльності, тобто одержання високої норми прибутку на вкладений капітал. Досягнення визначеної мети імовірне при залученні фондів фінансових ресурсів на впровадження нових технологій, кращому використанні основних фондів через застосування методів прискореної амортизації, забезпечення великих резервів для підтримки зростання ефективності виробництва, підвищення якості продукції та її конкурентоспроможності.

Пошук кращої можливості використання фондів фінансових ресурсів на всіх рівнях для підвищення ефективності виробництва шляхом фінансового забезпечення потреб розвитку економіки, стабілізації фінансового становища в державі _ одне з основних завдань фінансової політики владних структур. Роль фінансів найвідчутніше проявляється при розв'язанні соціальних проблем. Тут створюються фонди фінансових ресурсів для здійснення соціальних заходів як на рівні кожного громадянина для покриття витрат на соціальні цілі, так і на рівні господарських структур для задоволення соціальних, позабюджетних і благодійних потреб, започаткування позабюджетних і благодійних фондів, а також фондів фінансових ресурсів на соціальні цілі в складі бюджетів.

Проте вирішальна роль у задоволенні соціальних потреб належить фондам, які створюються державою. За нинішніх умов у більшості країн світу державою все більше виділяється коштів на вирішення соціальних питань, які одержали назву суспільних благ і послуг. Ці блага й послуги є неречовими, нетоварними, але вони істотно впливають на рівень добробуту та якість життя.

В сучасних умовах, використовуючи фінанси, держава виконує соціальну функцію суспільного добробуту. Фонди фінансових ресурсів, що створюються державою й використовуються для задоволення соціальних потреб, відіграють вирішальну роль для досягнення зазначеної мети. Фонди фінансових ресурсів, що створюються й використовуються підприємницькими структурами та населенням, теж у відповідній формі регулюються державою через визначення переліку платних послуг, норм оплати тощо.

Таким чином, фінансова наука вивчає явища та процеси, що здійснюються у державі при створенні й використанні фондів фінансових ресурсів на цілі її економічного та соціального розвитку. Фінанси існують об'єктивно, тому пізнання їх функціонування пов'язано з аналізом, вивченням і точним описанням фактів, що належать до процесів здобування державою і підприємницькими структурами необхідних коштів для втілення своїх цілей.

Предметом фінансової науки є діяльність держави, підприємницьких структур, організацій та окремих громадян, що пов'язана зі створенням і використанням фондів фінансових ресурсів. Проте фінансові ресурси в економіці держави величина завжди обмежена, тому актуально постає питання їхнього ефективного використання для найкращого задоволення потреб суспільного добробуту. Для цього повинні залучатися досконалі методи мобілізації фінансових ресурсів, уважно обиратися напрями їх використання.

Фінансові явища та процеси можна досліджувати на різних рівнях. На рівні національної економіки, тобто на макрорівні, досліджуються інтегральні показники загальної величини фінансових ресурсів, їхня динаміка, взаємозв'язок із валовим внутрішнім продуктом, фондом оплати праці, їхня структура, розміщення за місцем володіння та розпорядження тощо.

Дослідження фінансових явищ і процесів на рівні підприємницької структури або окремого громадянина, тобто на мікрорівні, включає вивчення процесів створення й використання фондів фінансових ресурсів на рівні господарюючого суб'єкта або окремого громадянина. Тут об'єктом дослідження є загальна сума валових доходів і валових витрат, амортизаційних відрахувань, прибутку, грошова вартість основних та обігових коштів.

Дослідження фактів й аналітична обробка статистичних даних дають змогу встановити закономірність явищ і процесів, що пов'язані зі створенням доходів та їх використанням. Існують об'єктивні параметри, що забезпечують найефективніше, з точки зору суспільства в цілому, функціонування фінансів, тобто їх вплив на економічне та соціальне життя.

Фінансова наука завжди повинна давати відповідь на дуже важливі запитання _ як і в яких формах повинні створюватися та використовуватися фонди фінансових ресурсів для загальнолюдських потреб. Проте шляхи вирішення цього питання залежать від умов, у яких перебуває держава, від того, який рівень економічного розвитку у суспільстві, яка форма власності, структура економіки, соціальний склад населення, рівень інтеграції у світову економіку тощо.

Фінансова наука вивчає факти і явища не відособлено від сьогодення, а в конкретних умовах організації держави та інтересів різних верств населення. Але врахування цього повинно здійснюватися виходячи з поняття закономірностей фінансових явищ, їхньої об'єктивної необхідності.

Фінансова наука входить до складу соціально-економічних наук, проте вона вивчає вужче коло фінансових явищ _ лише ті, що пов'язані з перерозподілом за допомогою фінансів валового внутрішнього продукту. Це диктує необхідність застосування певного методологічного підходу до вивчення фінансового життя в країні. Передусім необхідності врахування інтересів усіх учасників процесу створення валового внутрішньою продукту: держави як представника суспільства в цілому, виробничих структур і безпосередньо зайнятого в суспільному виробництві населення.

У гармонізації цих інтересів зосереджено розуміння призначення фінансової науки. Будь-яке нововведення у фінансовій сфері _ запровадження нових податків, нової форми фінансування або іншого виду витрат _ призводить до певних суспільних наслідків як для держави в цілому, так і для кожної соціальної або господарської групи зокрема. Простежити ці наслідки, встановити на їхній основі історичні аналогії та паралелі _ одне з важливих завдань фінансової науки.

Загальною метою фінансової науки є пізнання дії об'єктивних законів і закономірностей у сфері фінансів, а також передача результатів наукових досліджень до практичного використання.

Об'єктивні закони в сфері фінансів _ це найстійкіші зв'язки та залежності фінансових явищ. Так, рівень бюджетного дефіциту тісно пов'язаний з рівнем інфляції в державі, поряд із цим від джерел фінансування дефіциту залежить його вплив на доходи юридичних і фізичних осіб. Можна впевнено стверджувати, що ставки податків впливають на розвиток певних видів діяльності чи виробництв. Але на запитання, в яких випадках ставки податків мають руйнівний вплив на господарську діяльність, а в яких вони набувають лише фіскального змісту і не завдають шкоди підприємницькій діяльності, повинна відповісти фінансова наука.

Слід зазначити, що в фінансовій науці є багато не розв'язаних проблем. Це передусім пов'язано з тим, що економічне життя з часом змінюється, відповідно змінюються взаємозв'язки і сфери активного впливу фінансів на економіку Фінансова наука повинна бути впорядкованим процесом одержання знань, їхньою повною систематизацією відповідно до існуючої економічної ситуації в державі.

Важливим є і те, що проведення господарських операцій здійснюється з урахуванням фінансових важелів. В умовах ринкової економіки фінансова діяльність є визначальним фактором започаткування і розвитку підприємницької діяльності. Тому фінанси є присутніми у будь-якому господарському процесі з самого їх запровадження до одержання і використання фінансових ресурсів. Фінанси не зводяться до розподілу ресурсів. Це особливий вид діяльності, безпосередньо пов'язаний з підприємництвом, що здійснюється в будь-якій галузі.

Таким чином, предметом фінансів є діяльність суб'єктів, що пов'язана з проведенням мобілізації, розподілу і використання фінансових ресурсів для реалізації певної мети. Кожен з цих напрямів передбачає проведення певних організаційних засад виконання таких операцій та використання можливих важелів при здійсненні як господарської, так і негосподарської діяльності суб'єктів, і відноситься до предмету фінансової науки.

Отже, предмет фінансової науки становить сукупність фінансових відносин, що виникають на різних етапах розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту, різних рівнях економічної системи, між різними суб'єктами відносин та економічною основою яких є рух вартості у її гроновій формі.

Економічні відносини спостерігаються на різних стадіях відтворювального процесу, у всіх сферах суспільного життя, на різних рівнях господарювання та управління тощо. Дослідження особливостей цих відносин дає змогу глибоко розкрити властивості, специфічні ознаки різних об'єктів та суб'єктів власності, з'ясувати соціально-економічну природу різних економічних категорій у певних соціально-економічних системах. Особливостями економічних відносин є їхній розподільний характер (вони пов'язані з розподілом та перерозподілом вартості валового внутрішнього продукту) та вартісне вираження (ці відносини завжди грошові, оскільки їх носієм є гроші).

Отже, за допомогою економічних відносин забезпечується розподіл валового внутрішнього продукту. При цьому однорідні економічні відносини представлені в узагальнюючому абстрактному вигляді, утворюють економічні категорії, такі як гроші, фінанси, кредит, ціна, зарплата тощо. Всі ці категорії є теоретичним відображенням, абстракцією суспільних відносин. Вони відображають реально існуючі у суспільстві економічні відносини, що мають об'єктивний характер та соціальне суспільне призначення.

Фінансова наука зможе успішно виконати свою роль тільки при використанні певних методів пізнання фінансового життя, основними з яких, як і в кожній науці, є методи індукції і дедукції.

Метод індукції передбачає проведення досліджень шляхом вивчення окремих фактів, аналізу статистичних даних, даних опитувань, спостережень та інших способів пізнання, на основі яких вчений-фінансист доходить певних висновків щодо наявності закономірностей та залежностей між фінансовими явищами й процесами, а також їх впливу на економічне життя.

При використанні методу дедукції спочатку висувається певна гіпотеза, а потім здійснюється її перевірка на фактичному матеріалі. Гіпотеза, як правило, народжується на основі спостережень або логічних висновків. При дослідженні із застосуванням будь-якого методу фінансова наука як економічна може використовувати спосіб абстрагування. Абстрагування -- це навмисне спрощення ситуації шляхом виключення із дослідження нетипових явищ або другорядних фактів.

Фінансове життя як держави в цілому, так і окремих юридичних чи фізичних осіб дуже складе, тому при проведенні досліджень треба використовувати математичні методи й моделі, що дасть змогу зробити наукові висновки і пропозиції більш обґрунтованими.

1.3 Функції фінансів

Реалізація призначення фінансів проявляється через їх функції. Фінанси виконують декілька важливих функцій у соціально-економічному розвитку країни. Проте переважна більшість вітчизняних науковців і практиків визнають, що фінансам притаманні дві основні функції: розподільна і контрольна.

Ці функції реалізуються фінансами одночасно. Кожна фінансова операція визначає розподіл суспільного продукту та національного доходу, а також здійснює контроль за цим розподілом.

Розподільна функція проявляється у процесі розподілу валового внутрішнього продукту у вигляді утворення фондів грошових коштів та використання їх за цільовим призначенням.

Об'єктами фінансового розподілу виступають:

валовий внутрішній продукт, тобто вартість кінцевих продуктів (благ), вироблених на території певної країни резидентами даної країни за певний період часу (переважно за рік);

національне багатство, тобто сукупність створених та нагромаджених благ, якими володіє суспільство, а також природні ресурси, залучені в економічний оборот. Національне багатство залучається у розподільчі процеси лише у виняткових випадках (війни, катастрофи, стихійні лиха тощо);

національний дохід, тобто знов створена вартість (валовий внутрішній продукт за мінусом вартості засобів виробництва та предметів праці, спожитих в процесі виробництва), коли відбувається утворення так званих основних або первинних доходів. Їх сума дорівнює національному доходу.

Основні доходи формуються при розподілі національного доходу серед учасників матеріального виробництва. До них відносять:

заробітна плата працівників, доходи фермерів, селян, зайнятих у сфері матеріального виробництва;

доходи підприємств сфери матеріального виробництва.

Проте, первинні доходи ще не утворюють суспільних грошових фондів, достатніх для розвитку пріоритетних галузей національної економіки, забезпечення обороноздатності країни, задоволення матеріальних та культурних потреб населення. Необхідним є подальший розподіл або перерозподіл національного доходу.

Суб'єктами розподілу при здійсненні розподільчої функції фінансів виступають: держава, юридичні і фізичні особи. При чому, слід розрізняти первинний і вторинний розподіл (або перерозподіл).

Первинний розподіл починається разом із розподілом доходів, які отримують суб'єкти господарювання за продукцію, роботи, послуги. Кошти в першу чергу направляються на покриття матеріальних витрат, оплату праці, утворення амортизаційного фонду. Після цього проводяться розрахунки з державою: сплачуються податки, здійснюються внески до державних цільових фондів соціального страхування, соціального забезпечення та іншого призначення. Разом із формуванням бюджету та інших централізованих фондів грошових коштів починається процес перерозподілу раніше розподіленої вартості.

Необхідність перерозподілу пов'язане із утриманням невиробничої сфери суспільства та забезпеченням держави грошовими коштами для виконання нею своїх функцій (втручання в економіку, соціального захисту населення, управління, оборони).

Перерозподіл має свої види:

міжгалузевий - здійснюється через бюджет та інші фонди для утримання невиробничої сфери, проведення структурних зрушень у матеріальному виробництві;

між територіальний - здійснюється через бюджети, державні фонди і деякою мірою галузеві фонди для перерозподілу коштів між окремими регіонами країни;

внутрішньогалузевий - здійснюється через галузеві фонди, а також фонди об'єднань, підприємств для вирівнювання їхнього розвитку;

внутрішньогосподарський - здійснюється через утворення децентралізованих фондів підприємств, організацій і установ; перерозподіл коштів між структурними підрозділами, цехами, відділами та ін.

Таким чином, саме через розподільчу функцію реалізується специфічне суспільне призначення фінансів - забезпечення кожного суб'єкта господарювання необхідними йому фінансовими ресурсами.

Другою функцією фінансів є контрольна. Вона обумовлена здатністю фінансів кількісно відображати рух грошових потоків і забезпечувати контроль за дотриманням пропорцій в розподілі валового внутрішнього продукту, правильністю формування, розподілу та використання фінансових ресурсів держави і суб'єктів господарювання.

Основою контрольної функції є рух фінансових ресурсів, який здійснюється як у фондовій так і не фондовій формах. Оскільки фінанси охоплюють усе суспільне виробництво, усі його сфери і підрозділи, рівні господарювання, то вони виступають універсальним засобом контролю за виробництвом. Розподілом і обігом валового внутрішнього продукту. Завдяки контрольній функції фінансів суспільство отримує відомості про те, як складаються пропорції в розподілі коштів, наскільки своєчасно фінансові ресурси надходять у розпорядження різних суб'єктів господарювання, наскільки ефективно вони використовуються тощо. Контрольна функція проявляється у контролі за розподілом валового внутрішнього продукту за відповідними фондами та використанням їх за цільовим призначенням.

На практиці контрольна функція реалізується через діяльність людей, які проводять фінансовий контроль, що є проявом внутрішньо притаманної фінансам контрольної функції, її свідоме використання.

У кожній країні функціонує ціла система органів, які здійснюють фінансовий контроль. В Україні до них належать Міністерство фінансів України, Рахункова палата, Державне казначейство України, Державна контрольно-ревізійна служба України, Державна податкова служба України та деякі інші. Ці організації є суб'єктами фінансового контролю.

Об'єктом фінансового контролю є грошові розподільчі процеси при формуванні та використанні фінансових ресурсів на всіх рівнях і ланках національної економіки. Предметом перевірки виступають фінансові вартісні показники (доходи, прибуток, витрати, рентабельність, податки, відрахування тощо). Сферою фінансового контролю є практично всі операції, які здійснюються з використанням грошей, а в деяких випадках і без них (бартерні угоди тощо).

Дія контрольної функції базується на інформації, джерелом якої є фінансова звітність, яка включає баланс, звіт про фінансові результати, звіт про власний капітал, звіт про рух грошових коштів та примітки до фінансової звітності.

Ефективність здійснення фінансовими органами контролю за діяльністю підприємств безпосередньо визначається тим, яка інформація знаходиться у їхньому розпорядженні. І тому до фінансової інформації ставляться ряд вимог: повнота, достовірність, своєчасність.

1.4 Фінансова система та її основні елементи

Основу економічної структури суспільства складають товарно-грошові відносини, що виникають в державі. В цих відносинах приймають участь чотири суб'єкта: держава, регіон, господарюючий суб'єкт та громадянин. Вступаючи у товарно-грошові відносини ці суб'єкти сприяють утворенню фінансових відносин, що призводить до утворення та формування фінансової системи, а розвиток фінансової системи передбачає наявність певного фінансово-кредитного механізму, в межах якого здійснюються фінансові операції суб'єктів.

Система в широкому розумінні - це комплекс елементів та їх властивостей , взаємодія між якими зумовлює появу якісно-нової цілісності.

Фінансова система - це сукупність фінансових операцій, які проводяться суб'єктами фінансової діяльності з використанням певного фінансово-кредитного механізму.

За складом суб'єктів до фінансової системи входить:

державні фінанси;

фінанси недержавних підприємств і установ;

фінанси громадян;

фінанси спільних підприємств;

фінанси закордонних юридичних та фізичних осіб;

ін.

Кожен із перерахованих суб'єктів включає в себе певну сукупність фінансових операцій, яка розглядається як фінансова підсистема. Наприклад, державні фінанси включають державний бюджет, фінанси державних цільових фондів, державний кредит, фінанси державних підприємств і установ та ін. Державні фінанси охоплюють проведення таких операцій: формування доходів, розподіл видатків, здійснення інвестиційної діяльності, передачу державного майна в оренду, проведення приватизації державного майна, створення спільних підприємств, залучення і використання грошових коштів на умовах кредиту та ін. В межах державних фінансів фінансові операції можуть проводитись різними суб'єктами державного управління: урядом, центральним банком, правлінням державних цільових фондів, органами управління державними підприємствами і установами, місцевими органами самоврядування та ін.

Державні фінанси можна визначити як сукупність фондів фінансових ресурсів загальнодержавного призначення. За своєю структурою це дуже складна та багатопланова ланка фінансової системи. Державні фінанси охоплюють: державний та місцеві бюджети; централізовані та децентралізовані фонди цільового призначення; фінанси підприємств і організацій державної та комунальної форм власності; державний кредит; державне особисте й майнове страхування. Провідне місце в державних фінансах належить бюджетам різних рівнів, які об'єднуються у зведеному бюджеті держави.

Зведений бюджет -- це сукупність усіх бюджетів держави, що входять до бюджетної системи. Принципи побудови бюджетної системи регулюються бюджетним законодавством і залежать насамперед від її адміністративно-територіального поділу. Взаємовідносини між різними складовими бюджетної системи визначаються рівнем розвитку демократичних засад у державі.

Зведений бюджет України включає державний бюджет України, бюджет Автономної Республіки Крим і місцеві бюджети. Державному бюджету належить центральне місце в системі державних фінансів. Він охоплює всі сфери економічної діяльності держави. За своєю сутністю бюджет характеризує фінансове становище держави. Проте бюджет -- дуже складна економічна категорія, до якої не можна підходити однозначно, як і використовувати його показники без детального аналізу структури бюджетної системи держави.

Централізовані та децентралізовані фонди України цільового призначення включають Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Фонд сприяння зайнятості, Фонд конверсії, Валютний фонд, позабюджетні фонди місцевих органів самоврядування. Вони певною мірою доповнюють державний бюджет, проте специфіка їх полягає у тому, що ці фонди мають строго цільове призначення і на інші цілі не використовуються. По суті, перераховані фонди є новою складовою державних фінансів України, яка перебуває на стадії становлення.

Державний кредит є заборгованістю держави перед своїми громадянами та господарськими структурами, іноземними кредиторами. Його величина свідчить про раціональність і ефективність фінансової політики держави та регулюється законодавством. Значний борг дає підстави для висновку, що держава живе за рахунок майбутніх поколінь. Велика сума боргу негативно впливає на видаткову частину бюджету, оскільки вимагає витрат на обслуговування.

Страхові та резервні фонди відіграють специфічну роль у фінансовій системі. Вони є сукупністю фондів фінансових ресурсів, основне призначення яких _ покрити втрати, що виникли з непередбачених причин, або фінансового забезпечення заходів, які не були включені в плани фінансування, але є важливими для держави.

Страхові фонди створюються за рахунок страхових внесків юридичних та фізичних осіб і перебувають в розпорядженні страхових організацій і страхових компаній різних форм власності. Страхові фонди й резерви _ об'єктивне явище в економіці держави, що пов'язане з наявністю ризиків у господарській діяльності та суспільному житті.

Наявність страхових і резервних фондів фінансових ресурсів дає можливість локалізувати втрати економіки та окремих громадян, пов'язані з фактами стихійного лиха і непередбачених обставин. Страхові фонди можуть використовуватися також як інвестиційний та кредитний ресурси в економіці до настання страхового випадку. Резервні фонди як на рівні держави, так і на рівні господарських структур сприяють підвищенню ефективності господарської діяльності.

До складу фінансової системи входять фінанси недержавних підприємств і установ, які включають фінанси індивідуальних, приватних і колективних підприємств. В свою чергу колективні підприємства поділяються на господарські товариства, кооперативи, сімейні підприємства та ін.

Фінанси громадян поділяються на фінанси домогосподарств та фінанси громадян - суб'єктів підприємницької діяльності.

Фінанси домогосподарств є засобом створення та використання фондів фінансових ресурсів для задоволення особистих потреб громадян. Джерелом створення вказаних фондів є заробітна плата й інші джерела доходів кожного громадянина чи його сім'ї. До доходів домогосподарств належать доходи від продажу власного капіталу, землі, продукції підсобних господарств, доходи, одержані від здачі в оренду майна, відсотки на капітал, вкладений у цінні папери тощо.

До видатків домогосподарств належать витрати на придбання споживчих товарів, оплату наданих послуг і виконаних робіт, формування заощаджень, купівлю цінних паперів та інші витрати. Домогосподарства за своєю економічною суттю _ це господарські структури виняткового типу, діяльність яких ґрунтується на створенні й використанні фондів фінансових ресурсів. Ця підсистема тісно пов'язана з іншими підсистемами фінансової системи.

Так, домогосподарства одержують кошти з бюджету та від господарських структур у рахунок оплати праці та при одержанні безоплатних послуг від держави. Зі свого боку домогосподарства вносять платежі до бюджету та централізованих фондів, беруть участь у формуванні й використанні страхових фондів, є суб'єктами фінансового ринку.

Фінанси спільних підприємств - це фінанси підприємств, які створюються державними органами управління, юридичними та фізичними особами за участю іноземних учасників. На території України фінансові операції проводяться також зарубіжними юридичними ті фізичними особами, які мають резиденцію в Україні або діють за межами України (рис. 1.1.).

Фінансові системи мають певні характерні риси:

-- кожна ланка фінансових систем має властиві їй методи мобілізації коштів для створення фондів фінансових ресурсів та свої напрямки й методи їхнього використання;

кожна ланка фінансової системи є відносно самостійною, має власну специфічну сферу застосування;

_ між ланками фінансової системи існують тісний взаємозв'язок і взаємна обумовленість, кожна ланка може успішно функціонувати лише при досконалості й ефективності системи в цілому;

фінансова система держави досягає найбільшої ефективності лише тоді, коли налагоджена та законодавчо закріплена діяльність кожної її ланки;

залежно від факторів, що впливають на організацію

фінансів, насамперед на формування й використання фондів

фінансових ресурсів, кожна ланка фінансових систем може

поділятися на менші підрозділи.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Поділ фінансової системи на окремі ланки _ явище об'єктивне, зумовлене потребами економічного розвитку. Структура фінансової системи _ динамічна і не може розглядатися в статичному вигляді. У процесі економічного розвитку вона може доповнюватися або деякі її ланки можуть відмирати.

Проте на сьогодні очевидно, що фінансова наука постійно поглиблює своє розуміння фінансової системи, її структури, функцій тощо. Якщо в середині XX століття більшість науковців поняття «фінансова система» ототожнювали з поняттям державних фінансів, тобто різних видів бюджетів, то нині до складу фінансової системи стали включати фінанси підприємницьких структур, державний кредит, страхові й позабюджетні фонди тощо.

Для теорії й практики правильне визначення фінансової системи загалом і окремих її ланок зокрема має важливе значення, оскільки сприяє побудові ефективної фінансової політики, націленої на економічне зростання та поліпшення добробуту населення.

У періодичній літературі фінансова система іноді ототожнюється з фінансовим апаратом. Фінансовий апарат -- це частина фінансової системи, її, так би мовити, інфраструктура, яка здійснює управління системою.

У літературних джерелах, насамперед у періодиці, трапляються сурогатні визначення на кшталт -- фінансово-кредитна система, валютно-фінансова, грошово-фінансова тощо. Усе це результат поверхового розуміння складних явищ і процесів економічного життя. В економіці кожної держави самостійно існують фінансова, кредитна, грошова або валютна системи.

Фінансова система України має досить складну і багаторівневу структуру. Складовими трьохрівневої системи фінансів України є:

- державні фінанси;

- фінанси первинних структурних ланок економіки, тобто фінанси підприємств і організацій;

- фінанси населення.

В основі побудови фінансової системи України лежать наступні принципи:

- принцип розподілу фінансових ресурсів на централізовані і децентралізовані;

- принцип самостійності (кожна ланка фінансової системи є самостійною і відмінною від інших);

- принцип єдності (ланки фінансової системи тісно пов'язані між собою за допомогою системи фінансових відносин у зв'язку з розподілом і перерозподілом фінансових ресурсів) ;

- принцип функціонального призначення ланок фінансової системи;

- адміністративно-територіальний принцип.

Взаємодія між елементами фінансової системи здійснюється з використанням різних інструментів. До них відносять: податки, збори, відрахування, інвестиції, кредити, дотації, субвенції, ціни та тарифи, квоти, ліцензії, емісії грошових коштів, цінних паперів, продаж активів, формування і використання страхових фондів та ін.

Така взаємодія проводиться в межах певного фінансово-кредитного механізму, який представляє собою сукупність способів, форм та інструментів, які прийняті до використання в процесі проведення фінансових операцій.

Такий механізм передбачає використання певних форм і методів фінансової діяльності, які регламентуються законодавством та рішенням державних органів управління. До них відносять встановлені законодавством форми і способи підприємницької діяльності, емісії цінних паперів, прямого і непрямого оподаткування, форми проведення інвестиційної діяльності, умови та методи кредитування суб'єктів господарської діяльності та ін.

Форми і методи діяльності мають об'єктивні основи і можуть використовуватись суб'єктами шляхом вибору найбільш доцільних для вирішення поставлених завдань. Форми, способи та інструменти, які не заборонено до використання нормативними актами, можуть також використовуватись суб'єктами фінансової діяльності.

Фінансово-кредитний механізм передбачає використання певних способів мобілізації фінансових ресурсів суб'єктами фінансової діяльності. До них відносять:

- самофінансування, що передбачає мобілізацію додаткових фінансових ресурсів за рахунок доходів, одержаних суб'єктом за попередні періоди;

...