Фінанси

- кредитування, яке зводиться до мобілізації фінансових ресурсів на умовах позики;

- емісія і розміщення цінних паперів, що передбачає залучення ресурсів шляхом проведення емісії та продажу цінних паперів;

- державне фінансування, що передбачає залучення ресурсів з державного бюджету або державних цільових фондів, яке проводиться в межах програм фінансування галузей або напрямків розвитку за рішенням державних органів влади і управління;

- зарубіжне фінансування. Що передбачає мобілізацію ресурсів, які надаються міжнародними фінансовими організаціями, іноземними державами, зарубіжними юридичними та фізичними особами в межах програм, які фінансуються з метою вирішення певних проблем;

- інше фінансування, що охоплює безоплатну передачу цінностей, внески до статутних фондів неакціонерних форм господарських товариств, кошти, одержані в процесі реструктуризації капіталу та ін.

Важливою складовою фінансової системи є фінансова інфраструктура, представляє собою сукупність інститутів (підприємств, установ, служб), які забезпечують організацію проведення фінансової діяльності. Такі інститути є посередниками фінансової діяльності і обслуговують їх операції.

До фінансової інфраструктури відносяться комерційні банки, фондові, валютні і товарні біржі, інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, страхові фірми, дочірні товариства, аудиторські і консультативні фірми, продавці цінних паперів, реєстратори, зберігачі, депозитарії та ін. Вони надають певні фінансові послуги юридичним та фізичним особам на умовах, визначених законодавством. Діяльність учасників фінансових послуг проводиться на певних ринках: банківських послуг, страхових послуг, операцій з цінними паперами та ін.

РОЗДІЛ 2

ГЕНЕЗИС І ЕВОЛЮЦІЯ ФІНАНСІВ

2.1 Виникнення товарно-грошових відносин та формування фінансів.

2.2 Фінанси в умовах розвитку капіталізму та формування соціально-орієнтованої ринкової економіки.

2.1 Виникнення товарно-грошових відносин та формування фінансів

Виникнення фінансів пов'язане з існуванням держави і товарно-грошових відносин. Держава для виконання покладених на неї функцій потребувала певних грошових коштів, які могла отримати в результаті розподілу суспільного продукту.

Фінанси як об'єктивна економічна категорія виражають економічні відносини з приводу розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту. Суть фінансів незмінна, однак форми їх використання постійно вдосконалюються. З розвитком товарно-грошових відносин і посиленням ролі держави застосовуються все більш досконалі форми фінансів, що дають змогу забезпечити учасників розподільного процесу достатнім обсягом фінансових ресурсів.

Зародкові форми фінансів виникли в період розпаду первісного ладу у вигляді натуральних податків, зборів, повинностей на користь князя, імператора, короля. Податки з часом почали сплачувати в грошовому вираженні. Отже, вони виступають найпростішою первинною формою фінансових відносин між громадами і владою у процесі утворення централізованого фонду грошових коштів. З розвитком держави сформувалися державні доходи і державні видатки, які склали більш загальну фінансову категорію -- державний бюджет, і доповнилися категоріями "позабюджетні фонди", "державний кредит". Розвиток суспільного відтворення викликав необхідність включення до складу фінансових категорій фінансів підприємств, організацій, а це в свою чергу вимагало перерозподілу фінансових ресурсів і сприяло виникненню фінансових ринків, міжнародних фінансів.

Фінанси починають виникати з появою грошей. Гроші, виконуючи функцію засобу нагромадження, становляться капіталом, тобто самозростаючою вартістю, вартістю, що приносить прибуток дохід. Таким чином, гроші створюють умови для появи фінансів як самостійної сфери грошових відносин, як частини виробничих відносин.

Розглянемо розвиток та роль фінансів відповідно до розвитку суспільних формацій та державних і владних структур.

У Київській Русі в фінанси розвиваються на основі відносин данини, яку необхідно було сплачувати для утримання князівської влади. Спочатку данина виступала у формі воєнної контрибуції, тобто характер фіску мав риси "фінансового насилля" і застосовувався до підкорених і поневолених народів.

З часом данина набула форм прямого державного податку з переорієнтацією державного скарбу на внутрішні джерела доходів. Одиницею оподаткування були "плуг", "рало", "дим", що вказувало на основних платників -- землеробів. З кінця XI ст. об'єктом обкладання стає кожне господарство (дим, соха). (Соха означала розмір земельного наділу, до якого приписувалися селяни. Господарства, включені в соху, несли колективну відповідальність за сплату податків.)

Важливим видом доходів було мито, що пов'язано зі значним розвитком внутрішньої та зовнішньої торгівлі. Для цього історичного етапу розвитку нашої країни характерна заміна прямих податків натуральними повинностями на будівництві доріг, мостів, фортець, що свідчило про нерозвинутість товарно-грошових відносин.

Державні доходи Київської Русі зосереджувалися у скарбниці київського князя і складалися з данини, судових зборів, мита, прибутків з княжих маєтностей, воєнної здобичі та дарунків князям. Існувала система доходів і видатків окремих князівств, які входили до складу Русі.

Види податків, їх розміри та порядок сплати встановлював князь. Приватні доходи князя не були відокремлені від державних, а також не було контролю за їх використанням.

Державні видатки відповідали історичним умовам та соціально-економічному устрою країни і спрямовувалися на утримання княжого двору, дружини, апарату управління, будівництво мостів, доріг, церков тощо. Кожен князь проводив свою фінансову політику, яку закріплював у певних нормативних Документах. Так, Ярослав Мудрий видав збірник законів "Руська правда", у якому регламентувалися і фінансові питання. Для збирання данини, мита і контролю за виконанням повинностей князь призначав особливих чиновників -- митників, вирників, метальників, мостників, городників.

З розвитком товарно-грошових відносин з'явився і сам термін "фінанси" у XIII столітті. Він в середньовіччя означав обов'язкову сплату грошей. Ця сплата пов'язувалася з передачею частини доходу громадянина в розпорядження монарха, короля або іншого правителя на його утримання та на інші витрати державного змісту.

Термін "фінанси" походить від латинського слова finis, що означає кінець, закінчення, фініш.

На стародавньому світі і в середні віки термін finis застосовувався в грошових відносинах, що виникають між державою (в особі короля, суддів і тому подібне) і населенням. Він виражав остаточний розрахунок, тобто означав завершення грошового платежу.

Особи, що сплатили внески на користь судді, короля різних державних органів, отримували на руки документ, званий fine.

Згодом від назви цього документа відбувся термін financia, який на латинській мові означав грошовий платіж.

У цей же період у деяких державах, наприклад у Німеччині, слово "фінанси" мало негативне значення. Його пов'язували зі здирництвом, хабарництвом, вимаганням тощо. Вперше у сучасному тлумаченні термін "фінанси" став застосовуватися у Франції, де під фінансами розумілася сукупність коштів, необхідних для задоволення потреб держави та різних суспільних груп.

У XVI ст. у Франції латинський термін financia finance, перетворюється на французький термін що означає готівку, дохід. Цей термін використовується в сенсі як сукупність публічних (тобто державних) доходів і витрат і поступово трансформується в сучасне поняття фінансів.

Як історична категорія фінанси є продуктом цивілізації. Вони виникають з появою торгівлі і як похідне від торгівлі. Розподіл праці і розчленовування первісного суспільства на окремі класи привів до розкладання родового ладу і заміни його державою. Велику роль в суспільстві почали грати ті, у кого багато грошей, що сприяло появі купців і капіталу. Розвиток процесу купівлі-продажу товару за гроші викликав появу грошових позик і обмінних пунктів (лавка міняйла), і разом з ними з'являються відсоток, лихварство і банки. Державі для виконання своїх функцій потрібні грошові ресурси, які формуються в добровільній, а ще більше в примусовій формі за допомогою зборів і податків. Все це сприяло створенню фінансів і фінансової системи держави, причому спочатку з'являються фінанси громадян і на їх основі виникають фінанси держави як суспільного інституту.

У докапіталістичних формаціях велика частина потреб держави задовольнялася шляхом встановлення різного роду натуральних повинностей і зборів. Грошове господарство в той період було розвинене тільки в армії. Головними витратами рабовласницьких і феодальних держав були витрати на ведення воєн, зміст двору монарха, державного апарату; будівництво суспільних споруд (храмів, каналів для зрошувальних систем, портів, дорогий, водопроводів). Головними доходами були: надходження від державного майна (доменів) і регалій (монопольного права монарха на окремі промисли і торгівлю певними товарами); військова здобич, дань з скорених народів; натуральні і грошові збори і повинності, мита, позики.

На етапі доменіального устрою державна влада вдавалася до добровільних зборів, дарів, пожертв, що мали назву субсидій. Щорічно король скликав представників основних верств населення з метою погодження розмірів субсидій. Після схвалення субсидій суспільні стани самі розкладали загальну суму платежу між окремими територіями, містами та особами переважно відповідно до Майнового достатку або просто поголовно (прообраз подушного і майнового податків). Первинними формами оподаткування були саме майнове і подушне, °скільки вони не потребували додаткових витрат на адміністрування.

На початковому етапі розвитку сфери оподаткування існувало багато пільг, які встановлювалися для найбільш впливових осіб (духовенство, дворянство).

Так у Запорізькій Січі застосовувалися податкові пільги у вигляді повного або Часткового звільнення від сплати податків за особливі заслуги в козацькій службі, у зв'язку зі старістю або через низькі доходи. Однак ці пільги в основному надавалися козакам, у той час як більшість податків покладалася на не козаків, а на посполитих та населення, що проживало у паланках. Такий стан вказує на суспільну неуніверсальність оподаткування в Січі.

З розкладанням феодалізму і поступовим розвитком в його надрах капіталістичного способу виробництва все більшого значення почали набувати грошові доходи і витрати держави; частка натуральних зборів і повинностей різко скоротилася.

У податковій системі XVII--XVIII ст. регалії змінюються непрямими податками, переважно на товари широкого вжитку, які сплачували всі соціальні групи населення без урахування податкового імунітету. У Російській імперії непрямі податки займали більше половини доходів державного бюджету і включали акцизи на сіль, цукор, тютюн, сірники, гас та багато інших товарів. Політика уряду полягала в тому, що на дешеві товари встановлювалися вищі ставки акцизу, ніж на дорогі.

На ранніх стадіях розвитку держави не існувало розмежування між ресурсами держави і ресурсами монарха або царя: монархи розпоряджалися засобами країни як своєю власністю. З виділенням державної казни і повним відділенням її від власності монарха (ХVІ-ХVІІ ст.) виникають поняття державних фінансів, державного бюджету, державного кредиту.

Державні фінанси послужили могутнім важелем первинного накопичення капіталу, що відбувався в ХVІ-ХVІІІ ст. З колоніальних країн в метрополії притікали величезні багатства, які у будь-який момент могли бути використані як капітал. Державні позики і податки широко використовувалися в продуктивних цілях для створення перших капіталістичних підприємств. Важлива роль в створенні первинних капіталів належала системі протекціонізму, яка дозволяла першим капіталістам встановлювати на вироблювані промислові вироби високі ціни, отримувати високі прибутки, які в значній частині прямували на розширення виробництва. Особливістю фінансових відносин на місцевому рівні у XIV--XV ст. було їх формування під впливом Магдебурзького права, однак воно обмежувалося литовськими князями і польськими королями.

Державні фінанси Запорізької Січі були сформовані під впливом законодавства Литви і Польщі та пристосовані до конкретних умов і часу. Скарб був сховищем грошей і цінностей, архівом, складом військових клейнодів і оздоб, арсеналом бойових припасів і зброї. Шафар як державний казначей приймав доходи, видавав гроші й речі, вів облік коштів та інших цінностей. До фінансової старшини ще входили два підшафарія і кантаржі (хранитель мір і ваг).

До державних доходів січового скарбу належать кошові домени і регалії, мито, внутрішні податки, грошове і матеріальне забезпечення з боку Польщі, Росії та Гетьманщини, військова здобич та ін. Державні видатки здійснювалися за такими напрямами:

внутрішні (утримання церков, адміністрації, забезпечення козацької служби, поточне утримання січового господарства);

зовнішні (утримання війська інших держав під час бойових дій, дари іноземним правителям та ін.)

В управлінні Запорізької Січі й Гетьманщини найбільшими повноваженнями володів гетьман, який очолював виконавчу та військову владу, мав право вводити податки і розподіляти кошти державної скарбниці, конфіскувати і дарувати маєтки. Для здійснення своїх повноважень він видавав універсали.

У розвитку державних фінансів України виділяють два періоди Гетьманщини. У перший за гетьманства Б. Хмельницького (1648--1657 pp.) державні доходи формувалися за польським зразком. Державні витрати у шість разів перевищували доходи. У другий період, що почався з моменту укладання Андрусівського миру (1667 p.), державні доходи включали натуральні й грошові податки, основу яких становили податки на споживання і промисли.

Спочатку приватні гетьманські та державні доходи були з'єднані. З розвитком господарства відбувалося реформування державного скарбу і відокремлення особистих гетьманських доходів. Вперше цю реформу було проведено за гетьмана І. Брюховецького. Пізніше такий принцип організації державних фінансів був продовжений П. Орликом, Д. Апостолом та К. Розумовським.

У 1710 р. були проголошені "Пакти й Конституція прав і вольностей Запорізького Війська", у яких сформульовані такі напрями організації бюджетних відносин: чітка і зрозуміла структура управління бюджетними коштами; компетентність, порядність і добровільна згода на виконання роботи підскарбів; боротьба з корупцією за організації функціонування урядового апарату; розмежування доходів урядовців та військового скарбу; чіткі ставки податків, контроль за ухиленням від сплати зборів; підзвітність за використані кошти.

Удосконаленням скарбового діловодства займались гетьмани Д. Апостол і К. Розумовський. Д. Апостол встановив точний бюджет, який у 1731 р. досяг 144 тис. крб на рік.

У XVIII столітті трактування поняття фінансів як державного господарства мало подальший розвиток. Державні утворення різного рівня стали називатися союзами публічного змісту, а фінанси -- формами та методами добування коштів і їх витрачання цими союзами при виконанні покладених на них функцій. Форми та методи мобілізації коштів постійно змінювалися й удосконалювалися, що пов'язано з розвитком економіки держав.

Форми одержання коштів союзами публічного змісту були зумовлені, в свою чергу, формами господарства. При натуральному господарстві переважали податки у натуральній формі, при недостатньому рівні розвитку приватної власності держава задовольняла потреби експлуатацією своїх земель. Тоді, коли розшарування громадян у державі за розміром доходів було незначним, існувало переважно загальне майнове оподаткування. З розвитком приватної власності, коли з'явилися великі господарські структури в промисловості, торгівлі, сільському господарстві, виникли й різці форми мобілізації коштів у вигляді промислового, поземельного, домового податків.

2.2 Фінанси в умовах розвитку капіталізму та формування соціально-орієнтованої ринкової економіки

У XIX столітті спостерігається бурхливий економічний розвиток. Поглиблюється і саме розуміння фінансів. Від спрощеного поняття фінансів як державного господарства переходять до розуміння фінансів як самостійної галузі знань, що охоплює нові сфери їх функціонування і впливу. Це, зокрема, фінанси сфери виробництва, виконання робіт і надання послуг. Виникають фінансові ринки, набуває розвитку державний кредит й інші фінансові інститути. Фінанси перетворюються на вагомий фактор політичного та економічного життя в державі. Проблеми фінансів стають об'єктом постійних наукових досліджень, їх виникнення порівнюють із винаходом парової машини, колеса тощо. До певної міри це справедливо. Нині мало не всі знають, що невміле використання фінансів призводило навіть до загибелі цивілізацій. Так, Римська імперія занепала через непосильний тягар податків і зборів. Кризи у фінансовій сфері призводили до революційних подій, занепаду, або навпаки -- до процвітання деяких економічних систем.

В умовах капіталізму, коли товарно-грошові відносини набувають всеосяжного характеру, фінанси виражають економічні відносини у зв'язку з освітою, розподілом і використанням фондів грошових коштів в процесі розподілу і перерозподілу національного доходу.

Для державних фінансів капіталістичних країн характерне швидке зростання витрат, що обумовлене перш за все посиленням мілітаризації економіки. В кінці ХІХ ст. майже у всіх капіталістичних країнах витрати держави на військові цілі, погашення державного боргу і відсотків по ньому складали понад 2/3 всіх державних витрати. Крупні засоби прямували також на утримання державного апарату -- парламенту, міністерств, відомств, поліції, в'язниць і ін. Витрати на освіту, охорона здоров'я були украй невеликі. Основним джерелом доходів держави були податки, переважно непрямі.

У цей період в Росії розпочинається регулярне складання державного бюджету. На початку XIX ст. стан російських державних фінансів був нестабільним. Державні видатки щорічно в середньому на третину перевищували державні доходи. Джерелом покриття бюджетного дефіциту були емісія грошей та позики державних кредитних установ.

Бюджетне право Росії базувалося на двох основних принципах -- секретність і безконтрольність, що породжувало неефективне використання державних коштів. До 1862 р. державний бюджет не публікувався і затверджувався царем у секретному порядку.

У зв'язку з наявними проблемами у державних фінансах М.М. Сперанському доручили скласти розпис на 1810 р. і розробити основи бюджетного законодавства. У роботі "План фінансів" він запропоновував реформувати податкову систему, відмовитися від непродуктивних видатків бюджету та дефіциту. М.М. Сперанський вважав за необхідне запровадити принцип гласності у бюджетному процесі, надати бюджету силу закону, встановити відповідність між державними доходами і видатками, заборонити грошову емісію. Основну причину кризи державних фінансів Росії він бачив у перевищенні видатків над доходами бюджету.

У 1862 р. уряд провів фінансову реформу, згідно з якою запроваджувалися принципи єдності і гласності бюджету, система державного контролю, заміна винних відкупів акцизом на вино. Ця реформа мала непослідовний, компромісний характер і не змогла забезпечити зміцнення державних фінансів, як того вимагали нові капіталістичні умови господарювання.

Бюджет Росії у другій половині XIX ст. характеризувався постійним зростанням абсолютних розмірів, що відповідало світовим тенденціям, однак таке зростання було формальним.

Особливою рисою державних фінансів цього періоду була наявність двох бюджетів: звичайного і надзвичайного. Останній формувався за рахунок коштів, отриманих за позиками і використовувався на військові цілі, будівництво залізниць, надкошторисні витрати відомств. Бюджет з 1862 по 1897 р. виконувався з дефіцитом, який покривався з надзвичайного бюджету.

Характеристика державного бюджету Росії у другій половині XIX ст. свідчить про те, що запровадження бюджетної єдності не було повністю реалізовано. Уряд використовував надзвичайний бюджет для приховування реального фінансового стану в країні. Надлишок коштів, які залишалися по надзвичайному бюджету, спрямовували на покриття дефіциту звичайного бюджету. Із бюджетних залишків була створена вільна готівка казначейства, за рахунок якої фінансувалися надзвичайні видатки. Дійсним джерелом нагромадження вільної готівки були державні позички.

Найвищого розквіту фінанси досягли у XX столітті, коли функції держави набагато розширилися і вдосконалилися, а товарно-грошові відносини посіли головне місце в економічних системах. Фінанси перетворилися на універсальний і надзвичайно активний елемент економічного життя, розвинулися методи і форми мобілізації коштів та їх розподіл у державі з метою задоволення потреб населення, удосконалення виробничих та соціальних процесів.

На початку XX ст. державні фінанси в Росії характеризувалися особливою нестійкістю. Державні видатки зростали, а доходи не наповнювалися в планових обсягах.

У період іноземної інтервенції та громадянської війни державний бюджет з грошового був перетворений на матеріальний. До цього призвели натуралізація господарських зв'язків та система централізованого розподілу продуктів. З відновленням грошових відносин він повернув своє призначення.

У 1917 р. до влади прийшли більшовики з новою фінансовою і бюджетною політикою. Перший бюджет був затверджений у березні 1918 р. з великим бюджетним дефіцитом, що покривався за рахунок емісії грошей.

Так, із приходом до влади більшовиків у Росії податкова система розвивалася за такими напрямами: широке застосування одноразових надзвичайних революційних податків (контрибуцій), перебудова системи непрямих податків шляхом підвищення ставок і запровадження нових, організація строгого обліку і контролю за стягненням прямих податків.

У 1921 р. із загальнодержавного бюджету були виділені місцеві бюджети. Зі створенням Союзу РСР у грудні 1922 р. вона була представлена союзним бюджетом і державними бюджетами союзних республік, у складі яких рахувались місцеві бюджети. У 1924 р. сформувалась система місцевих бюджетів, до яких належали: регулюючі (губернські, обласні, республіканські, окружні); міські, низові (волосні, районні, сільські). У СРСР мала місце значна централізація коштів у союзному бюджеті, обсяг якого у 1924--1925 pp. становив 78,1 % від загального обсягу державного бюджету.

Податкова політика була спрямована на досягнення централізації грошових коштів, встановлення нових принципів розподілу національного доходу, економічну боротьбу з приватними підприємцями. До 1929 р. налічувалося 86 платежів у бюджет, що ускладнювало їх стягнення. Податкова реформа 1930--1931 pp. запровадила двоканальну систему платежів у бюджет і дала змогу вдало поєднати прямі та непрямі податки: для державних підприємств -- податок з обороту і відрахування від прибутку, для кооперативних організацій -- податок з обороту і подохідний податок. Нова система платежів у бюджет дала стійкий дохід державі у формі податку з обороту, в якому було уніфіковано 53 платежі, стимули підприємствам у розвитку госпрозрахунку, а також можливості проведення ефективного фінансового контролю. Податок з обороту зберігся майже на 60 років, маючи на це реальні підстави: адміністративне управління і тверді ціни.

У роки Другої світової війни уряд активно залучав податки з метою поповнення доходів державного бюджету. Доходи і видатки державного бюджету неперервно зростали. Бюджетний дефіцит офіційно мав місце у 1941--1943 pp. Однак наявність у дохідній частині державного бюджету такого джерела, як державні позики, свідчить про традиційне джерело покриття розриву між доходами і видатками бюджету.

Так, на початку війни до подохідного і сільськогосподарського податків була встановлена 100-відсоткова надбавка, яку з січня 1942 р. замінили військовим податком, що мав подушний характер. Були введені податок з холостяків, одиноких і малосімейних громадян СРСР, податок з видовищ, збільшені ставки інших податків. Крім податків, основними формами залучення коштів населення були добровільні внески і пожертвування у фонди оборони та армії, використання коштів за ненадані відпустки, вклади в ощадкаси, військові позики. Податки з населення виконали своє фіскальне призначення і дали близько 30 % від усіх надходжень у державний бюджет.

У післявоєнні роки почав запроваджуватись соціалістичний спосіб виробництва і розподілу національного фонду, всезагальність державної форми власності, адміністративно-командне управління, які не давали реальних підстав для економічного зростання і забезпечення добробуту населення. Влада з певною періодичністю проводила економічні реформи, які стосувалися і внесення змін у систему оподаткування. Так, рішеннями господарської реформи 1965 р. були запроваджені нові прямі податки з юридичних осіб у бюджет: плата за фонди (прообраз податку на нерухомість), фіксовані (рентні) платежі, вільний залишок прибутку. У 70-ті роки розпочалися економічні експерименти, які змінили механізм розподілу прибутку і платежі в бюджет. Однак поверхові зміни і доповнення проблему наповнення дохідної частини бюджетів вирішували частково та не могли зрушити основи соціалістичного ладу.

З проголошенням незалежності України розпочалося реформування її податкової системи. Так, податок з обороту було скасовано, а в умовах розвитку ринкових відносин та вільного ціноутворення запроваджено податок на додану вартість і акцизний збір. З прямих податків найбільше значення мають податок з прибутку підприємств і податок з доходів фізичних осіб. В Україні сформована податкова система, яка відповідає сучасному етапу суспільного розвитку, а механізм нарахування і сплати окремих податків потребує подальшого удосконалення.

Державний бюджет незалежної України займає основну частку у зведеному бюджеті. Бюджетні відносини регулюються Бюджетним кодексом України, прийнятим у 2002 р. Склад бюджетної системи з часу його введення в дію був змінений, і до місцевих бюджетів віднесено бюджет Автономної Республіки Крим.

До особливостей слід віднести виділення з 2000 р. у складі доходів і видатків бюджетів загального і спеціального фондів. Починаючи з 1 січня 2000 р. всі позабюджетні кошти установ і організацій, що утримуються за рахунок бюджетів, включаються до спеціального фонду відповідного бюджету.

У бюджетному процесі важливе значення має бюджетне вирівнювання. До 1997р. використовувався метод розщеплення податків між державним і місцевими бюджетами з метою збалансування їх доходів і видатків. З 1997--

1998pp. закладено розподіл податків між бюджетами. До державного бюджету надходять непрямі податки, які дають стійкі, значні надходження. Місцеві бюджети не мають достатніх власних доходів і отримують значні суми між-бюджетних трансфертів, що послаблюють самостійність органів місцевого самоврядування.

Державний бюджет є дефіцитним, на його покриття спрямовуються внутрішні й зовнішні запозичення.

Як бачимо фінансам належить провідна роль в економічній системі і невдале управління ними призводить до економічних, політичних та соціальних негараздів. Це зумовлено тим, що їх функціонування визначає кількісні й якісні параметри будь-якого економічного явища чи процесу, а також кінцеві результати діяльності, розподілу та стимулювання.

Так двадцяте століття характеризується могутнім розвитком продуктивних сил, утворенням монополістичних об'єднань, злиттям держави з монополіями, розширенням функцій капіталістичних держав. Держава не тільки забезпечувала обороноздатність країни, охорону приватної власності на засоби виробництва, свободу підприємництва і правопорядок, але і почала брати участь в процесі виробництва, розподілу і використання суспільного продукту.

Які передумови виникнення фінансів? Чому тільки в середні віки виникли дане явище і термін, що відображає його? Адже людство задовго до цього мало гроші, товарно-грошові відносини, державний пристрій.

Перша передумова. Саме у Центральній Європі в результаті перших буржуазних революцій хоча і збереглися монархічні режими, але влада монархів була, значно урізана і найголовніше відбулося відторгнення розділу держави (монарха) від казни. Виник загальнодержавний фонд грошових коштів - бюджет, яким глава держави не міг самостійно розпоряджатися.

Друга передумова. Формування і використання бюджету почало носити системний характер, тобто виникли системи; державних. доходів і витрат, з, певним складом, структурою і законодавчим закріпленням. Примітно, що основні групи - витратній частині бюджету практично не змінювалися, протягом багатьох сторіч. Вже тоді були позначені чотири напрями витрат: на військові цілі, управління, економіку, соціальні потреби. Цікавий і той факт, що практично до цих пір незмінною (11--13%) залишається частка витрат на управління в бюджетах різних країн в різні періоди.

Третя передумова. Податки в грошовій, формі набули переважного характеру, тоді як раніше доходи держави формувалися головним чином за рахунок натуральних зборів і трудових повинностей.

Таким чином, тільки на даному етапі розвитку державності і грошових відносин став можливим розподіл створеного продукту у вартісному виразі. Розподільні відносини -- частина економічних відносин в суспільстві, і фінанси, будучи виразом цієї об'єктивно існуючої сфери економічних відносин, є економічною категорією. Вони мають яскраво виражене специфічне суспільне призначення -- формування і використання грошових фондів держави за допомогою особливих форм руху вартості. Фінанси разом з тим і історична категорія, оскільки вони мають стадії виникнення, розвитку, тобто змінюються в часі.

Можна виділити два основні етапи розвитку фінансів. Перший етап -- нерозвинена форма фінансів. Вона характеризується непродуктивним характером фінансів; тобто основна маса грошових коштів (2/3 бюджету) витрачалася на військові цілі і практично не надавала дії на економіку. Другою характерною межею цього періоду була вузькість фінансової системи, оскільки вона складалася з однієї ланки -- бюджетного, і кількість фінансових відносин була обмежена. Всі вони були зв'язані сформуванням і використанням бюджету. У міру розвитку товарно-грошових відносин, державності виникала необхідність в нових загальнодержавних фондах грошових коштів і відповідно нових групах грошових відносин з приводу їх формування і використання.

В даний час повсюдно, незалежно від політичного і економічного устрою тої чи іншої держави, фінанси вступ в нову стадію свого розвитку. Це обумовлено багатогранністю фінансових систем, високим ступенем дії на економіку великою різноманітністю фінансових відносин. На цій стадії фінанси стають одним, з найважливіших знарядь непрямої дії на відносини суспільного відтворення: відтворення матеріальних благ, робочої сили і виробничих відносин.

РОЗДІЛ 3

СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ФІНАНСОВОЇ НАУКИ

3.1 Історичні та економічні передумови виникнення фінансової науки.

3.2 Сутність та елементи фінансової науки.

3.3 Генезис світових та вітчизняних теорій фінансової науки.

3.1 Історичні та економічні передумови виникнення фінансової науки

Сутність фінансів, закономірності їх розвитку, сфера товарно-грошових відносин, яку вони охоплюють, та роль в процесі суспільного відтворення визначаються економічним устроєм суспільства, природою та функціями держави.

Фінанси - це сукупність грошових відносин, пов'язаних із формуванням, мобілізацією і розміщенням фінансових ресурсів та з обміном, розподілом і перерозподілом вартості створеного на основі їх використання валового внутрішнього продукту, а за певних умов - і національного багатства. Фінанси - одна із найважливіших і складних економічних категорій. Без них неможливе функціонування держави та діяльність юридичних та фізичних осіб, оскільки фінанси забезпечують вартісний рух створеного в суспільстві валового внутрішнього продукту, відображаючи складні відносини, що виникають при цьому.

Фінанси є історично сформованою, складною багатогранною економічною категорією. Термін «фінанси » походить від латинського _ finatio, financia _ обов'язкова сплата грошей або французького _ finance _ грошові кошти, або древньофранцузького _ finer _ платити, сплачувати.

У стародавньому світі та в середні століття цей термін застосовувався у грошових відносинах, які виникли між державою в особі монарха та населенням. Цим терміном визначалося завершення (finis) грошового платежу, тобто остаточний розрахунок. Особи, що сплатили кошти на користь монарха, судді або інших державних органів, отримували на руки документ, який мав назву «fine». Саме назва цього документу послужила підставою для виникнення терміну «financia», що в перекладі з латинської означає «грошовий платіж», «обов'язкова сплата грошей».

Початкове застосування цей термін отримав в Італії у ХІІІ ст.. Зокрема , у Флоренції, Венеції, Генуї, де були добре розвинуті торгівля, грошові розрахунки та банківська справа. Цим словом позначалися платежі та внески, які здійснювалися на користь держави. Фактично під фінансами розуміли державне публічне господарство або господарство будь-якого утворення нижчого рівня: земля, міська община тощо.

У цей період у деяких країнах, наприклад, Німеччині, термін «фінанси» мав негативне значення. Він використовувався у контексті із здирництвом, хабарництвом, вимаганням тощо.

Вперше у сучасному тлумаченні термін "фінанси" став застосовуватися у Франції, де під фінансами розумілася сукупність коштів, необхідних для задоволення потреб держави та різних суспільних груп. При цьому латинське «financia» перетворилось на французьке «finance», що означає готівку, грошові кошти або дохід. Поняття «фінанси» ввів у науковий обіг французький професор Ж. Боден у праці «Шість книг про республіку» (1557р.).

У XVI--XVII ст. відбулося відокремлення державної казни від казни сімей монархів, внаслідок чого виникли поняття "державні фінанси", "державний бюджет", "державний кредит". Платники податків почали офіційно визнавати право держави на оподаткування замість надання платникам певних суспільних послуг. Фінансові потоки стали прозорими, змінилося бачення сутності фінансів.

У XVIII ст. з розвитком державного господарства та демократичних засад з'явилося фінансове право. У 1784 р. Жак Неккер (міністр фінансів Франції) представив королю звіт про фінансовий стан нації. Таким чином вперше було оприлюднено офіційний документ, що містив дані за декілька років про доходи і видатки Франції. У XVIII столітті трактування поняття «фінанси» як державного господарства мало подальший розвиток. Державні утворення різного рівня стали називатися союзами публічного змісту, а фінанси -- формами та методами добування коштів і їх витрачання цими союзами при виконанні покладених на них функцій. Форми та методи мобілізації коштів постійно змінювалися й удосконалювалися, що пов'язано з розвитком економіки держав.

Форми одержання коштів союзами публічного змісту були зумовлені, в свою чергу, формами господарства. При натуральному господарстві переважали податки у натуральній формі, при недостатньому рівні розвитку приватної власності держава задовольняла потреби експлуатацією своїх земель. Тоді, коли розшарування громадян у державі за розміром доходів було незначним, існувало переважно загальне майнове оподаткування. З розвитком приватної власності, коли з'явилися великі господарські структури в промисловості, торгівлі, сільському господарстві, виникли й різні форми мобілізації коштів у вигляді промислового, поземельного, домового податків. Цей період характеризувався виділенням фінансової науки як самостійної галузі наукових знань. Досить вагомий внесок у розвиток фінансової науки в XVII--XVIII століттях зробили німецькі вчені-фінансисти: Л. фон Секондорф, Ф. Юсті, І. Зоннефельд. Вони належали до представників німецької школи камералістики, значну увагу приділяли системі управління фінансами, взаємозв'язку фінансів із народним господарством та залежності рівня добробуту населення від платоспроможності щодо податків.

Наприкінці XVIII століття спостерігається повне пожвавлення розвитку фінансової науки. Цьому сприяли нові наукові відкриття в галузях філософії, політичної економії, права, державного управління. Відбувалися докорінні перетворення в економіці та політиці. Цього часу широкого визнання досягають ідеї Монтеск'є, Ж. Руссо, Д. Дідро, Д. Канта. Державне управління зазнає змін під впливом ідей Великої французької революції та прогресу техніки.

Цього часу на найбільшу увагу заслуговують теоретичні постулати в галузі фінансової науки французьких вчених-фізіократів Ф. Кене, А. Тюрго, О. Мірабо. Ідеї фізіократів про справедливе оподаткування, про джерела доходів, про розмір участі кожного громадянина у витратах держави мали прихильників і послідовників у багатьох європейських країнах протягом значного проміжку часу. Основна ідея фізіократів у фінансовій науці ґрунтувалася на тому, що лише земля дає чистий дохід, а тому держава може одержувати дохід у формі податку на землю.

Найбільший розвиток фінансової науки припадає на XIX століття, насамперед на другу його половину. В цей час у більшості країн Європи перейшли від абсолютизму до конституційної форми правління. Стали розвиватися правові основи державного управління, у тому числі й фінансове право, виникла потреба в наукових дослідженнях у галузі фінансів.

Цей період характеризується розвитком капіталізму, поглибленням розуміння і трактування фінансів, розширенням сфера фінансових відносин. Фінанси використовуються як вагомий чинник політичного і соціально-економічного життя суспільства. Поглиблюється і саме розуміння фінансів. Від спрощеного поняття фінансів як державного господарства переходять до розуміння фінансів як самостійної галузі знань, що охоплює нові сфери їх функціонування і впливу. Це, зокрема, фінанси сфери виробництва, виконання робіт і надання послуг. Виникають фінансові ринки, набуває розвитку державний кредит й інші фінансові інститути. Фінанси перетворюються на вагомий фактор політичного та економічного життя в державі. Проблеми фінансів стають об'єктом постійних наукових досліджень, їх виникнення порівнюють із винаходом парової машини, колеса тощо. До певної міри це справедливо.

Саме в цей час фінансова наука виокремлюється із загальної теорії політичної економії, стає самостійною сферою знань. У багатьох великих університетах Європи створюються кафедри фінансів. Можна стверджувати, що фінансова наука в XIX столітті досягла більших успіхів, ніж за весь попередній час.

У другій половині XIX століття не можна не відзначити вагомий внесок у фінансову науку німецьких учених. Насамперед слід згадати К. Г. Рау. Він написав першого підручника з фінансів "Основні начала фінансової науки", який витримав багато видань і майже півстоліття був основним підручником не лише в Німеччині, й у багатьох країнах Європи.

Підручник К. Г. Рау має достатньо класичний зміст, він складається із вступу, де розглядаються загальні основи фінансової науки, й розділів: державні доходи; державні видатки; державний кредит; бюджет; організація управління фінансами. Ця структура фінансів як навчальної дисципліни тривалий час використовувалася у ВУЗах більшості країн.

Цього ж часу достатньо значний внесок у фінансову науку зробив швейцарський фінансист Ж. Сісмонді. Він розглядав фінанси як засіб поліпшення життя народу. У своїх працях він доводив необхідність скорочення непрямого оподаткування, встановлення неоподатковуваного мінімуму, впровадження прогресивного податку тощо. До числа відомих фінансистів кінця XIX століття належать також австрієць Е. Сакс, італієцьФ.Нітті, американець Е. Селігман.

Загальною характерною рисою всіх наукових досліджень цього часу є те, що фінансова наука не виходила за рамки державних фінансів, тобто проблеми розглядалися лише в межах бюджетної системи.

Із розвитком товарно-грошових відносин розширилися і вдосконалилися функції держави, відбулися глобалізаційні процеси, об'єднання економічних систем, створення потужних міждержавних фінансових структур, змінилося місце фінансових у сфері економічних відносин, їхня роль у внутрішньому житті країни та на світовому рівні.

Найвищого рівня розвитку досягли фінанси у XXI ст. З посиленням глобалізацій них процесів фінансові відносини вийшли далеко за межі окремих держав, стали домінуючими у світовій економіці і політиці.

Нині мало не всі знають, що невміле використання фінансів призводило навіть до загибелі цивілізацій. Так, Римська імперія занепала через непосильний тягар податків і зборів. Кризи у фінансовій сфері призводили до революційних подій, занепаду, або навпаки -- до процвітання деяких економічних систем.

Тому фінанси як економічна категорія набувають міжнародного розповсюдження і починають відтворювати відносини між населенням та державою з приводу створення і використання державних фондів грошових коштів.

Усе вищевикладене дає змогу визначити основні передумови виникнення фінансової науки. Фінанси - це економічна категорія, що має вартісний характер і пов'язана з товарно-грошовими відносинами. Тому однією з основних передумов виникнення фінансів є товарне виробництво. Воно передбачає наявність ринку, обмін товарів шляхом купівлі-продажу із застосуванням грошей. Безпосереднє просування товару від виробника до споживача зумовлене рухом грошової форми вартості, грошовими відносинами. В умовах діяльності підприємств, що базуються на комерційному розрахунку, фінанси забезпечують формування грошових доходів та нагромаджень, розподіл та використання їх на потреби виробництва, потреби працівників, на загальнодержавні потреби.

Процес розширеного відтворення завжди розглядається в динаміці. З огляду на це його можна представити як сукупність циклів, що безперервно повторюються з чотирьох послідовних стадій: виробництво, розподіл, обмін, споживання, яке включає особисте споживання та виробниче споживання.

Розширенню товарно-грошових відносин сприяє посилення та розвиток спеціалізації, суспільного розподілу праці як в країні, так і в світовому суспільстві. Все це зумовлює розширення сфери дії фінансів як системи грошових відносин.

Другою передумовою виникнення фінансів є дія закону вартості, який діє всюди, де є товарне виробництво. У товарному виробництві вартість товарів-продуктів, послуг. Робіт визначається за допомогою грошей, в грошовій формі. Виникає необхідність для визначення вартості використовувати такі категорії, як собівартість, ціна, прибуток, грошові накопичення.

Третьою передумовою виникнення фінансів є дія принципу розподілу згідно витраченої праці або принцип матеріальної зацікавленості. За умов відмінностей характеру праці, рівня освіти, рівня кваліфікації, вимір витрат праці кожного працівника є можливим лише в грошовій формі. В грошовій формі визначається і рівень оплати кожного працівника, і його частка у валовому внутрішньому продукті. Таким чином, за допомогою системи грошових відносин забезпечується відповідна еквівалентність щодо відтворення затрат праці членів суспільства.

Четвертою передумовою, що визначає необхідність фінансів, це є наявність держави. Наявність та розвиток держави визначає два основні етапи розвитку фінансів.

Перший етап характеризується нерозвиненою формою фінансових відносин. Яким був притаманний прихований характер, що знаходило відображення у формуванні державних доходів: у цей час державні доходи формувалися переважно за рахунок податків у натуральній формі та трудових повинностей. На найбільш пізній стадії цей етап визначався відторгненням казни монархів від державної казни (бюджету).

З виділенням держаної казни і повним відокремленням її від власності монарха (ХVI-XVII ст..) виникли поняття «державні фінанси», «державний бюджет», «державний кредит». Такі зміни призвели до нового бачення сутності фінансів. У цей період закладається структура та законодавче підґрунтя видаткової частини бюджету, які не змінювалися протягом багатьох століть. При цьому були сформовані чотири напрями видатків бюджету: на військові потреби, управління, економіку та соціальні потреби.

Другий етап характеризується формуванням різноманітних фінансових систем, високим рівнем впливу фінансів на економіку, великим розмаїттям фінансових відносин. На цьому етапі фінанси стають одним з найважливіших чинників непрямого впливу на відносини суспільного відтворення: відтворення матеріальних благ, робочої сили та виробничих відносин. Держава постійно втручається в суспільний процес розподілу національного доходу. За допомогою податків, зборів, платежів держава акумулює частину доходів працюючих, спрямовуючи ці доходи на утримання апарату управління, оборону, соціальні потреби населення. У зв'язку із постійною зміною в політичному житті, економіці, екологічній ситуації з'являються витрати на охорону навколишнього середовища, на подолання економічної відсталості окремих регіонів, надання субсидій, кредитів тощо. Таким чином податки стають важливим фінансовим методом мобілізації перерозподілу національного доходу. Наявність держави викликає об'єктивну необхідність щодо визначення системи грошових відносин, які забезпечують формування відповідних доходів держави та використання їх у процесі виконання його функцій. Таким чином визначається зв'язок держави з підприємствами, організаціями , галузями, з населенням, забезпечуючи при цьому безпосередній вплив держави на розвиток економіки.

Отже, фінансова наука вивчає діяльність держави, підприємницьких структур, організацій, установ, громадян, пов'язаних зі створенням і використанням фондів грошових коштів і фінансових ресурсів у конкретних історичних умовах, а також закони й закономірності фінансових явищ і процесів у їхній взаємодії та взаємозв'язку. Зважаючи на обмеження фінансових ресурсів у суспільстві, фінансова наука має дати відповідь на питання, як і в яких формах доцільно створювати та використовувати грошові фонди з метою оптимального вирішення загальнодержавних потреб, потреб суб'єктів господарювання і населення з урахуванням закономірностей всіх фінансових явищ, їхньої об'єктивної необхідності, а також різних суспільних інтересів.

Фінансова наука -- суспільно-економічна наука, що вивчає сукупність фінансових явищ, пов'язаних з розподілом і перерозподілом валового внутрішнього продукту. Це потребує використання певного методологічного підходу. Одним з найважливіших завдань фінансової науки є теоретичне обґрунтування моделі розподільчих процесів, яка дала б можливість гармонізувати інтереси всіх суб'єктів фінансових відносин.

Загальна мета фінансової науки -- пізнання дії об'єктивних економічних законів і закономірностей розвитку суспільства у сфері фінансів, передання результатів наукових досліджень для практичної реалізації. Об'єктивними законами у фінансовій сфері є найстійкіші сутнісні, причинно-наслідкові зв'язки та взаємозалежності фінансових явищ і процесів. Однак відповідь на питання, у яких випадках вони впливають негативно, а в яких набувають лише фіскального характеру і не шкодять виробничій діяльності, має дати лише фінансова наука.

3.2 Сутність та елементи фінансової науки

Формування фінансової наукової думки відбувалося протягом багатьох століть, що знайшло відображення у працях відомих науковців-економістів. Фінансові теорії, які ними створювались перевірялись реаліями суспільства та його потребами і визнавалися наукою, якщо відбивали реальну сутність явищ і мали практичне значення для держави і населення.

Наука в широкому розумінні слова, це інтегральне позначення людської діяльності щодо пізнання світу для використання отриманих результатів у практиці, а також системи логіко-гносеологічних і соціально- організаційних утворень цієї сфери.

Фінансова наука - наука, яка вивчає діяльність держави, підприємницьких структур, організацій і окремих громадян, яка пов'язана зі створенням і використанням фондів фінансових ресурсів у конкретних історичних умовах, а також закони і закономірності цих фінансових явищ і процесів у їх взаємодії.

Розміри фінансових ресурсів в економіці держави завжди є обмеженими, тому постає питання їх ефективного використання для найповнішого задоволення потреб суспільства на основі застосування досконалих методів мобілізації фінансових ресурсів. Фінансові явища і процеси на рівні національної економіки є інтегральними показниками загальної величини фінансових ресурсів, динаміки, взаємозв'язку з валовим внутрішнім продуктом, фондом оплати праці, структурою тощо. Дослідження цих явищ і процесів на рівні підприємницької структури або окремого громадянина охоплює вивчення процесів створення і використання фондів фінансових ресурсів на рівні господарюючого суб'єкта або окремого громадянина.

З огляду на це об'єктом дослідження фінансової науки є загальна сума валових доходів і валових витрат, амортизаційних відрахувань, прибутку , грошова вартість основних та оборотних засобів та ін. дослідження фактів і аналітична обробка статистичних даних дають змогу встановити закони і закономірності явищ і процесів. Пов'язаних зі створенням доходів та їх використанням.

Суб'єкти фінансової науки -- вчені, наукові працівники, науково-педагогічні працівники, наукові установи, наукові організації, вищі навчальні заклади III--IV рівнів акредитації, громадські організації у сфері фінансової наукової діяльності.

Існують об'єктивні параметри, що забезпечують ефективне функціонування фінансів в контексті суспільства в цілому: вплив фінансів на економічне і соціальне життя.

Фінансова наука має дати відповідь на важливе питання: як і в яких формах слід створювати і використовувати фонди фінансових ресурсів для загальнолюдських потреб. Однак шлях його вирішення залежить від умов, що склалися в країні, рівня економічного розвитку суспільства, форми власності, структури економіки, соціального складу населення, рівня інтеграції у світові економіку та ін. Фінансова наука вивчає факти і явища не відособлено від сьогодення, а в конкретних умовах організації держави та інтересів різних верств населення. При цьому слід брати до уваги закономірності фінансових явищ - тих, які пов'язані з перерозподілом за допомогою фінансів валового внутрішнього продукту, що потребує застосування певного методологічного підходу до вивчення фінансового життя країни. При цьому необхідно враховувати інтереси усіх учасників процесу створення валового внутрішнього продукту: держави як представника суспільства загалом, виробничих структур і безпосередньо зайнятого в суспільному виробництві населення. З огляду на це основними завданнями фінансової науки є насамперед гармонізація цих інтересів.

Фінансова наука виконує як загальнонаукові, так і конкретно-наукові функції.