Таким чином, формується визначення, що місцеві фінанси -- це система формування, розподілу і використання грошових та інших фінансових ресурсів для забезпечення місцевими органами влади покладених на них функцій і завдань, як власних, так і делегованих.

Фінансова система, що формується в Україні, тільки тоді стане ефективною, коли в її склад поряд із державними фінансами, чільне місце буде належати місцевим фінансам як самостійному інституту.

9.2 Система місцевих фінансів

Процес становлення місцевих фінансів України, що розпочався в 90-х роках, зумовлює значні інституціональні зміни в усій фінансовій системі держави. Формування місцевих фінансових інститутів в Україні є складним і неоднозначним процесом. Одні інститути формуються швидше, інші повільніше, що відображає реальний стан економіки країни та її законодавства. Незважаючи на це, місцеві фінансові інститути формуються в тісному взаємозв'язку один з одним і, таким чином, утворюють певну систему.

Система місцевих фінансових інститутів в Україні ще не має завершеного характеру і перебуває в стадії становлення. Для цієї системи ще не властива така найважливіша ознака будь-якої системи, як цілісність. Не зовсім сформовані склад та структура системи місцевих фінансових інститутів. Як наслідок, місцеві фінанси України поки що не забезпечують можливості реалізації функцій і завдань, які покладаються на місцеві органи влади. Тобто, становлення місцевих фінансів України неможливе без формування структурованої й цілісної системи місцевих фінансових інститутів.

Практика останніх років дозволяє зробити висновки, що в структурі системи місцевих фінансових інститутів України формуються такі інститути: самостійні місцеві бюджети, комунальна форма власності, фінанси комунальних підприємств, комунальні платежі, позабюджетні, валютні та цільові фонди органів місцевого самоврядування, місцеві податки і збори, комунальний кредит.

Місцеві органи влади будують власні системи фінансів відповідно до виконання своїх функцій і потреб надання громадських послуг згідно з встановленими соціальними кількісними показниками. В Україні, як уже зазначалося, інститут громадських послуг перебуває лише в початковій стадії становлення, внаслідок чого вся система місцевих фінансових інститутів є аморфною і не цілеспрямованою.

Особливо важлива роль в ієрархії місцевих фінансових інститутів належить самостійним місцевим бюджетам. Саме місцеві бюджети є фондами, в яких мобілізується основна частина фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення громадських послуг. Тому забезпечення самостійності місцевих органів влади у формуванні цих фондів -- надзвичайно важливе завдання, що має бути розв'язане в процесі формування системи місцевих фінансових інститутів та оптимізації її структури. Особливо важливе значення для її становлення мають такі інститути, як поточні бюджети, бюджети розвитку, видатки, власні та закріплені доходи.

Велику роль у системі місцевих фінансових інститутів відіграють фінанси комунальних підприємств. В Україні реальний процес становлення фінансів комунальних підприємств розпочався лише після прийняття Конституції 1996 року, коли комунальні підприємства було роздержавлено.

Ключову роль у системі місцевих фінансових інститутів відіграє інститут комунальної форми власності. Комунальна форма власності на фінансові ресурси та майно місцевих органів влади є необхідною передумовою автономного існування місцевих фінансів.

З інститутом самостійних місцевих бюджетів тісно пов'язаний інститут місцевих податків і зборів. Саме місцеві податки і збори мають забезпечити фіскальні передумови самостійності місцевих бюджетів у частині формування їхніх доходів.

Винятково важлива роль у структурі місцевих фінансових інститутів належить комунальному кредитові. Комунальний кредит в умовах ринкової економіки -- головне і, по суті, єдине джерело фінансових ресурсів для інвестиційних програм, що розробляються і здійснюються органами місцевого самоврядування. Таким чином, завершення формування цього місцевого фінансового інституту створить передумови для відновлення інвестиційної активності місцевих органів влади, яку в останній період майже повністю згорнуто.

Свою роль у системі місцевих фінансових інститутів відіграють позабюджетні валютні й цільові фонди органів місцевого самоврядування та комунальні платежі. Позабюджетні валютні й цільові фонди та комунальні платежі надають локальним фінансовим системам більшої гнучкості, що сприяє стабілізації місцевих фінансів.

9.3 Роль місцевих бюджетів у соціально-економічному розвитку регіонів

Провідне місце в системі регулювання економіки держави, створення сприятливого фінансового середовища для швидкого розвитку ринкових відносин, забезпечення макроекономічної рівноваги в економіці належить бюджету. Він є невід'ємною частиною ринкових відносин і одночасно важливим інструментом реалізації державної політики.

Бюджет як одна з ланок фінансової системи відображає виробничі відносини, відтворює відносини розподілу і перерозподілу, опосередковує рух грошової маси.

Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів.

Мінімальні розміри місцевих бюджетів визначаються на основі нормативів бюджетної забезпеченості на одного жителя з урахуванням економічного, соціального, природного та економічного стану відповідних територій, виходячи з рівня мінімальних соціальних потреб, установлених законодавством.

Місцеві бюджети складаються із загального і спеціального фондів, можуть поділятися на поточний бюджет і бюджет розвитку.

Поточний бюджет використовується для виконання як власних, так і делегованих повноважень.

Кошти поточного бюджету спрямовуються на фінансування установ і закладів виробничої і соціальної інфраструктури, що утримуються за рахунок бюджетних асигнувань, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення.

Кошти бюджету розвитку спрямовуються на реалізацію програм соціально-економічного розвитку відповідної території, пов'язаних зі здійсненням інвестиційної та інноваційної діяльності, а також на фінансування субвенцій та інших видатків, пов'язаних з розширеним відтворенням. Поділ місцевих бюджетів на поточний бюджет і бюджет розвитку визначає порядок фінансування за умов наявності дефіциту бюджету у зв'язку з недовиконанням доходів бюджету. У такому випадку першочергово фінансуються видатки, які включені в поточний бюджет.

Місцеві бюджети є фінансовою базою органів місцевого самоврядування та вирішальним фактором регіонального розвитку. Наявність місцевих бюджетів закріплює економічну самостійність місцевих органів самоврядування, що передбачено Конституцією та Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 27.05.97р., активізує господарську діяльність, дозволяє їм розвивати інфраструктуру на підвідомчій території, розширювати економічний потенціал регіону, виявляти і використовувати резерви фінансових ресурсів. В кінцевому підсумку все це розширює можливості місцевих органів влади у більш повному задоволенні потреб населення. Через місцеві бюджети суспільні фонди споживання розподіляються в територіальному і соціальному розрізах. Разом з іншими ланками бюджетної системи місцеві бюджети є одним з головних інструментів реалізації на практиці програми економічного і соціального розвитку як регіонів, так і країни в цілому.

Прийняття в 1996 році Конституції України, закріплення в ній інституту місцевого самоврядування та його матеріальної та фінансової основи обумовило необхідність невідкладного практичного розв'язання проблем становлення місцевих фінансів, організації фінансової системи на принципово нових засадах. Адже місцеві фінанси є тільки у країнах, які взяли за основу модель «відносної автономії», тобто якщо держава визнає право на автономію місцевих органів влади, якщо вона розмежовує функції та завдання, що покладаються на центр і території (Ст.142 Конституції України).

Фінансові проблеми місцевої влади набули великої гостроти. Хронічна нестача грошей, фінансових ресурсів у органів місцевого самоврядування та нестабільність їхніх доходних джерел стали проблемою справді загальнодержавної ваги. Як наслідок, на місцях не вирішується найболючіші життєві проблеми людей, занепадають міське господарство, соціально-культурна сфера (освіта, охорона здоров'я, культура), погіршується стан доріг та інших комунікацій міської інфраструктури.

Прийняття Бюджетного кодексу України, котрий визначає нову систему міжбюджетних відносин на основі подальшої децентралізації функцій і повноважень між різними рівнями органів влади та наближення суспільних послуг до місця їх безпосереднього споживання, посилення ролі місцевого самоврядування через запровадження прозорої та стабільної системи взаємовідносин між державним та місцевими бюджетами дозволить залучити активність територіальних громад до наповнення бюджетів, і в першу чергу на видатки, що не враховуються при визначені міжбюджетних трансфертів.

З прийняттям Бюджетного кодексу знайшло своє відображення одне з концептуальних положень місцевого самоврядування - закріплення джерел доходів за власними повноваженнями органів місцевого самоврядування

9.4 Основні проблеми зміцнення фінансової незалежності місцевого самоврядування

Існування різних рівнів функціонування бюджету й управління ним диктують насамперед імперативи політичного і соціально-економічного характеру. Вихідними і домінуючими під час розподілу функцій і відповідних їм асигнувань між різними рівнями влади, а отже і між різними ланками бюджетної системи, є міркування державної доцільності, національних інтересів, суспільної солідарності.

З боку економіки діє ринковий принцип ефективного розміщення (розподілу) завжди обмежених фінансових ресурсів за будь-якого національного багатства. А це, у свою чергу, визначає доцільність тих пропорцій розподілу бюджетних ресурсів у масштабах країни між різними адміністративно-територіальними одиницями, які забезпечують їх ефективне формування, раціональне та оптимальне витрачання і відповідний рівень суспільного добробуту (загального чи локального).

Незалежно від форми державного устрою -- федерального чи унітарного -- постає проблема вертикальних і горизонтальних бюджетних відносин між різними урядовими юрисдикціями (загальнодержавною, регіональною, місцевою), кожна з яких має право збирати податки і витрачати бюджетні кошти. Цілеспрямований і ефективний бюджетний менеджмент дає змогу пом'якшити і гуманізувати суперечливі інтереси, що розколюють суспільство, гармонізувати міжрегіональні зв'язки, протистояти завжди можливим непередбачуваним обставинам. Але він же породжує і нелегкі проблеми. Через диференціацію регіональних фінансово-економічних потенціалів міжтериторіальне переміщення ресурсів об'єктивно неминуче. Складність перерозподільного процесу полягає в проблемі узгодження інтересів донорів і реципієнтів, у пошуках способів стимулювати перших за допомогу другим.

В українській фінансовій регіональній практиці за останні роки чітко виділились кілька напрямів міжбюджетних відносин, реалізація яких не завжди може характеризуватись як ефективні. З них слід виділити:

- розподіл джерел доходів;

- розподіл напрямів фінансування між рівнями бюджетів;

- бюджетні трансферти;

- бюджетні позики;

- міжбюджетні взаєморозрахунки.

І якщо в останні роки аналіз виконання зведеного бюджету України свідчить про стан видатків місцевих бюджетів на рівні біля 50 відсотків всіх видатків, що становить біля 12 відсотків ВВП, то доходи - лише біля 5 відсотків ВВП. Тобто значна частина коштів переводиться із державного бюджету через дотації вирівнювання та субвенції. Іншими словами, на законодавчому рівні закріплюються доходи за державним бюджетом, а місцевим бюджетам потім перераховуються через бюджетні трансферти, що не можна віднести за доцільне.

9.5 Бюджетний федералізм і фінансове вирівнювання

В Україні, як уже зазначалося, - теорію фінансового вирівнювання не розроблено. Немає і відповідної практики. Перерозподіл фінансових ресурсів у системі бюджетів держави здійснюється в рамках регулювання доходів бюджетів.

Основними інструментами, за допомогою яких здійснюється регулювання доходів бюджетів, є власні та закріплені доходи, регульовані доходи, нормативи відрахувань від регульованих доходів, дотації та субвенції, а також міжбюджетні взаєморозрахунки.

У Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року застосовано показники оцінки доходної бази територій. Згідно із Законом, є рівень "мінімальних соціальних потреб", який гарантується державою. Коли ж власних доходів у місцевому бюджеті для забезпечення цього рівня недостатньо, держава надає органу місцевого самоврядування відповідну фінансову допомогу. У разі перевищення доходів бюджету для задоволення цих потреб держава вилучає надлишок коштів до державного бюджету згідно із Законом "Про Державний бюджет". Проте поняття мінімальні соціальні потреби не може бути прийнятним. Ці потреби на практиці визначити неможливо.

Реально регулювання доходів бюджетів в Україні поки що здійснюється в режимі "ручного управління", з великою часткою суб'єктивізму та під тиском на центральну владу регіональної еліти. На основі наявних мережі, контингентів і штатів установ та об'єктів, що фінансуються з бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, складаються проекти видаткової частини зведених бюджетів цих рівнів. їх подають на погодження з Міністерством фінансів України, після чого визначаються суми видатків указаних місцевих бюджетів.

Багатоступенева бюджетна система об'єктивно передбачає розподіл функцій коштів бюджету між різними рівнями влади за умови збереження певної фінансової самостійності на кожному з них. В ідеалі розподіл функцій і відповідне їм ресурсне забезпечення мають бути оптимальними, а витрачання коштів -- максимально ефективним. Із проблемами подібного роду має справу бюджетний (фіскальний) федералізм. Канадський учений-фінансист П. Расел визначає бюджетний федералізм як «трансферт багатства шляхом зрівняльних платежів від «імущих» до «неімущих» провінцій із метою передання доходів, достатніх для забезпечення порівняно прийнятних рівнів суспільних послуг за більш-менш допустимих рівнів оподаткування.

Узагальнюючи ознаки й призначення бюджетного федералізму в демократичній правовій державі, бюджетний федералізм -- законодавчо зафіксований розподіл функціональних повноважень та відповідальності структур різних рівнів влади з паритетним розмежуванням на цій основі доходів і видатків між ними на засадах державної соціально-економічної і політичної доцільності, соціальної етики, міжрегіональної, міжнаціональної і суспільної солідарності. Отже, поєднуючи владні повноваження з фінансовими можливостями, бюджетний федералізм охоплює широке коло питань менеджменту взагалі і бюджетного менеджменту зокрема -- від політичних процедур приймання рішень до скоординованої організації фінансових потоків у масштабах держави й ефективного управління ними.

Бюджетний федералізм існує в різних формах. Західні дослідники виділяють внутрішньодержавний, асиметричний, кооперативний, бюрократичний, двосторонній, виконавчий та інші, обумовлені національними особливостями. І всі вони так чи інакше торкаються розподілу компетенції та фінансових ресурсів між державним (центральним, федеральним) і низовими (місцевими) бюджетами. Для країн Європейського Союзу бюджетний федералізм вже набув своїх особливостей і вийшов на міждержавний рівень.

За допомогою бюджетного федералізму відбувається пряме зарахування податків за установленими квотами в бюджети всіх рівнів за належного фінансування потреб усіх бюджетів. Дуже важливо, що ефективно побудований бюджетний федералізм має саме регулюючий характер, дає змогу оптимально збалансувати необхідні потреби з фінансовими можливостями. Дозвільні розподільні форми половинчастого федералізму в умовах дефіциту фінансових ресурсів створюють живильне середовище для корупції.

У західних країнах бюджетний федералізм не обмежується територіальним перерозподілом ресурсів у режимі пасивно-гуманітарної фінансової допомоги (за винятком екстраординарних випадків чи форс мажорних ситуацій). Усі механізми сучасного бюджетного федералізму спрямовані на заохочення до активного прагнення до самодостатності, опори на власні сили, нарощування фінансово-економічного потенціалу. Ринок і конкуренція цілком об'єктивно змушують адміністрацію створювати привабливий образ своїх територій з метою залучення інвестицій, вигідних проектів, міжнародних ярмарків, конкурсів і виставок, фестивалів і чемпіонатів.

РОЗДІЛ 10

СОЦІАЛЬНІ ПОЗАБЮДЖЕТНІ ФОНДИ

10.1 Особи, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню.

10.2 Страхові внески до Пенсійного фонду.

10.3 Внески до фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

10.4 Соціальне страхування на випадок безробіття.

10.5 Соціальне страхування від нещасного випадку.

10.1 Особи, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню

Підприємства нараховують і сплачують збори на соціальні заходи з фонду оплати праці або заробітної плати працівників.

Загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають:

- громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, в об'єднаннях громадян, у фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності та інших осіб, які обрали особливий спосіб оподаткування на умовах трудового договору або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи на зазначених підприємствах за договорами цивільно-правового характеру;

- члени колективних та орендних підприємств, сільськогосподарських кооперативів і фермерських господарств, у тому числі тих, які обрали особливий спосіб оподаткування;

- фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування, та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у проведенні ними підприємницької діяльності.

До членів сімей фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності належать: дружина, батьки, діти та інші утриманці, які досягли 15 років, не перебувають у трудових або цивільно-правових відносинах з такоб фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності, але разом з ним провадять підприємницьку діяльність та отримують частину доходу від цієї діяльності;

- особи, які забезпечують себе роботою самостійно - займаються адвокатською, нотаріальною, творчою та іншою діяльністю, пов'язаною з отриманням доходу безпосередньо від цієї діяльності;

- громадяни України, які працюють у розташованих за межами України дипломатичних представництвах, інших відокремлених підрозділах підприємств та організацій;

- громадяни України та особи без громадянства, які працюють в іноземних дипломатичних представництвах та консульських установах іноземних держав, філіях, представництвах, інших відокремлених підрозділах іноземних підприємств та організацій, розташованих на території України;

- особи, обрані на виборні посади до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які отримують заробітну плату за роботу на виборній посаді;

- особи, які проходять строкову службу у Збройних силах України, Службі безпеки України, інших військових формуваннях, а також в органах Міністерства внутрішніх справ України;

- працівники воєнізованих формувань, особи начальницького і рядового складу фельд'єгерської служби спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань зв'язку та інформації, гірськорятувальних частин незалежно від підпорядкування, а також особовий склад аварійно-рятувальної служби, створеної на постійній основі;

- особи, які проходять альтернативну службу;

- особи, які отримують щомісячні страхові виплати відповідно до Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, крім осіб, які отримують виплати у зв'язку зі смертю годувальника, та осіб, які не працюють й отримують пенсії з інвалідності від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання;

- особи, які відповідно до закону отримують допомогу для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

- особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку або курси підвищення кваліфікації з відривом від виробництва за скеруванням підприємств, установ, організацій;

- один із працездатних батьків, усиновителів, що не працює, опікун, піклувальник, які фактично здійснюють догляд за дитиною-інвалідом, а також працездатні особи, котрі не працюють і здійснюють догляд за інвалідом 1 групи або за людиною похилого віку, яка за висновком медичного закладу, потребує постійного стороннього догляду або досягла 80-річного віку, якщо такі працездатні особи отримують допомогу або компенсацію відповідно до законодавства;

- особи, які отримують допомог з тимчасової непрацездатності;

- безробітні у період отримання допомоги з безробіття.

10.2 Страхові внески до Пенсійного фонду

Розмір страхових внесків, у тому числі розмір частини внесків, що спрямовуються до Накопичувального фонду, встановлює ВР України відповідно для страхувальників і застрахованих осіб за результатами актуарних рахунків, виходячи з того, що вони повинні забезпечувати надання особам пенсійних виплат і соціальних послуг, а також покриття адміністративних витрат для забезпечення функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

Страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України. Страхові внески не включають до складу податків, інших обов'язкових платежів, що становлять систему оподаткування. На ці внески не поширюється податкове законодавство.

Таблиця 10.1

Ставки внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування

Категорія платників	Ставка внеску до ПФ
Підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії, у т.ч. філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, що мають окремий баланс і ведуть розрахунки із застрахованими особами; фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників	33,2%
Платники фіксованого сільськогосподарського податку	20%
Роботодавці, які використовують працю найманих працівників із числа льотних екіпажів	Витрати на оплату праці найманих працівників із числа льотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації	42%
	Витрати на оплату праці „звичайних працівників”	33,2%
Роботодавці, які забезпечують роботою інвалідів	Витрати на оплату праці працівників-інвалідів	4%
	Витрати на оплату праці інших працівників	33,2%
Підприємства всеукраїнських громадських організацій інвалідів, у яких кількість інвалідів становить не менше 50% загальної чисельності працівників	4%

Страхові внески до солідарної системи нараховуються:

- для роботодавця - на суми фактичних витрат на оплату праці працівників, що охоплюють витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати й інших заохочувальних та компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі, виплату винагород фізичним особам за виконання робіт за угодами цивільно-правового характеру, що підлягають обкладенню податком на доходи фізичних осіб, а також на суми оплати перших 5 днів тимчасової непрацездатності, яка здійснюється за рахунок коштів роботодавця, та допомоги з тимчасової непрацездатності.

Страхові внески до Накопичувального фонду нараховуються на всі суми сукупного оподатковуваного доходу застрахованих осіб, а для осіб, які беруть добровільну участь - на суми, визначені договором про добровільну участь.

Нарахування страхових внесків здійснюється на суми, які не зменшені відповідно до законодавства про податок на доходи фізичних осіб.

Страхові внески нараховуються на суми у межах максимальної величини, що встановлюється законом про розмір страхових внесків. Ця максимальна величина щороку встановлюється на рівні величини 7 середніх заробітних плат, що склалася в попередньому календарному році, і не може бути меншою від діючої на день набрання чинності Законом максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподатковуваного доходу, сукупного оподатковуваного доходу, з яких справляються страхові внески до соціальних фондів.

Страхові внески обчислюються суто у грошовій формі, у тому числі з доходів, що здійснюються в натуральній формі обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться врахування або які підтверджують нарахування заробітної плати, на які нараховуються страхові внески.

Обчислення страхових внесків територіальними органами Пенсійного фонду здійснюється на підставі складених актів перевірки правильності нарахування та сплати страхових внесків, звітності, яка подається страхувальником, бухгалтерських й інших документів, що підтверджують суму заробітної плати, на яку нараховуються страхові внески.

Страхові внески обчислюються територіальним органом Пенсійного фонду за непрямим методом, виходячи з оцінки валового доходу та витрат страхувальника, кількості осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, обсягу виробленої продукції, суми сплачених ним податків, інших обов'язкових платежів, у разі:

- ухилення страхувальника чи його посадових осіб від надання територіальному органу Пенсійного фонду звітності чи інших документів про сплату страхових внесків;

- неведення страхувальником бухгалтерського обліку чи відсутності в нього відповідних первинних документів;

- якщо сума страхових внесків, нарахована страхувальником, не підтверджена документально.

Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів від дня закінчення цього періоду.

Базовим періодом є:

календарний місяць - для всіх страхувальників;

календарний рік - для суб'єктів підприємницької діяльності.

При цьому в разі здійснення протягом базового звітного періоду виплат доходу, на які нараховуються страхові внески, страхувальники одночасно з видачею зазначених сум зобов'язані сплачувати авансом платежі у вигляді сум страхових внесків, що підлягають нарахуванню на зазначені виплати. У разі недостатності у страхувальника коштів для здійснення в повному обсязі виплати заробітної плати та одночасної сплати відповідних авансових платежів, виплата зазначених сум і сплата страхових внесків здійснюється у пропорційних розмірах.

Днем сплати страхових внесків вважається:

- у разі перерахування сум страхових внесків у безготівковій формі з банківського рахунку страхувальника на банківський рахунок органу Пенсійного фонду - день списання установою банку, установою Державного казначейства суми платежу з банківського рахунку страхувальника незалежно від часу її зарахування на банківський рахунок Пенсійного фонду;

- у разі сплати сум страхових внесків готівкою - день внесення страхувальником коштів у банківську установу чи відділення зв'язку для перерахування на банківські рахунки органу Пенсійного фонду та/ або Накопичувального фонду.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, а посадові особи, винні у порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. Установи банків приймають від страхувальників платіжні доручення та інші платіжні документи на видачу коштів для виплат заробітної плати, на які нараховуються страхові внески, і здійснюють видачу зазначених коштів лише за умови одночасного подання страхувальником платіжних документів про перерахування коштів для сплати відповідних сум страхових внесків або документів, що підтверджують фактичну сплату цих сум. У разі невиконання банками цієї вимоги вони за рахунок власних коштів сплачують відповідному територіальному Пенсійному фонду суму, що дорівнює сумі несплачених страхових внесків, з правом зворотної вимоги до страхувальників щодо відшкодування цієї суми.

10.3 Внески до фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, передбачає матеріальне забезпечення громадян у зв'язку з втратою заробітної плати (доходу) внаслідок тимчасової втрати працездатності (включаючи догляд за хворою дитиною, дитиною-інвалідом, хворим членом сім'ї), вагітності та пологів, часткову компенсацію витрат, пов'язаних із смертю застрахованої особи або членів її сім'ї, а також надання соціальних послуг за рахунок бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, що формується шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також за рахунок інших джерел, передбачених законодавством.

Суб'єктами загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням є застраховані особи або інші особи у випадках, передбачених Законом України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням” від 18 січня 2001 року № 2240-III (зі змінами і доповненнями), страхувальники та страховики.

Загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, підлягають:

1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності та господарювання або у фізичних осіб, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських установах, інших представництвах нерезидентів, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах;

2) члени колективних підприємств, сільськогосподарських та інших виробничих кооперативів.

Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі - Фонд) є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, провадить збір і акумуляцію страхових внесків та інших коштів, призначених для фінансування матеріального забезпечення та соціальних послуг, види яких передбачені Законом України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням”, та забезпечує їх надання, а також здійснює контроль за використанням цих коштів. Фонд належить до цільових позабюджетних страхових фондів.

Джерелами формування коштів фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, є:

1) страхові внески страхувальників-роботодавців і застрахованих осіб, що сплачуються на умовах і в порядку, передбачених законодавством;

2) суми не прийнятих до зарахування витрат страхувальника за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, пені, штрафів та інших фінансових санкцій, застосованих до страхувальників та посадових осіб відповідно до зазначеного Закону та інших актів законодавства;

3) благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб;

4) асигнування із Державного бюджету України;

5) прибуток, одержаний від тимчасово вільних коштів Фонду, в тому числі резерву страхових коштів Фонду, на депозитному рахунку;

6) інші надходження відповідно до законодавства.

Кошти загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, не включаються до Державного бюджету України, не підлягають вилученню та використовуються тільки за цільовим призначенням. У разі їх невикористання в поточному році вони переходять на наступний фінансовий рік.

Для забезпечення фінансової стабільності Фонду утворюється резерв страхових коштів у сумі, необхідній для фінансування всіх видів матеріального забезпечення, передбачених Законом України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням”, в розрахунку не менш як на п'ять календарних днів.

Кошти загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, спрямовуються на:

1) виплату застрахованим особам допомоги по тимчасовій непрацездатності, вагітності та пологах, на поховання;

2) фінансування санаторно-курортного лікування та оздоровлення застрахованих осіб і членів їх сімей, позашкільне обслуговування, у тому числі придбання дитячих новорічних подарунків;

3) утворення резерву страхових коштів у розрахунку не менш як на п'ять календарних днів для фінансування матеріального забезпечення застрахованих осіб;

4) забезпечення поточної діяльності та утримання органів Фонду, розвиток його матеріально-технічної бази.

Розмір страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, щорічно за поданням Кабінету Міністрів України встановлюється Верховною Радою України відповідно для роботодавців і застрахованих осіб у відсотках:

1) для роботодавців - до сум фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що підлягають обкладенню податком з доходів фізичних осіб;

2) для найманих працівників - до сум оплати праці, які включають основну та додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які підлягають обкладенню податком з доходів фізичних осіб;

3) для застрахованих осіб зазначених у статті 6 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням”, - до сум оподатковуваного доходу (прибутку).

Страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, нараховуються в межах граничної суми заробітної плати (доходу), що встановлюється щороку на рівні п'ятнадцяти розмірів прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, та є розрахунковою величиною при обчисленні допомоги по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), вагітності та пологах.

Платниками страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, є страхувальники та застраховані особи.

Порядок і строки сплати страхових внесків. Страхувальники-роботодавці сплачують до Фонду різницю між нарахованими для роботодавців і найманих працівників страховими внесками та витратами, пов'язаними з наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам відповідно до законодавства.

Перерахування зазначених сум шляхом безготівкових розрахунків здійснюється страхувальниками-роботодавцями один раз на місяць - у день, встановлений для одержання в установах банку коштів на оплату праці за відповідний період.

Страхові внески, сплачені в іноземній валюті, підлягають перерахуванню на рахунок Фонду у валюті України за офіційним курсом Національного банку України на день сплати страхових внесків.

У разі нестачі у страхувальників-роботодавців коштів для виплати заробітної плати та сплати страхових внесків у повному обсязі нарахування їх на заробітну плату і перерахування страхових внесків до Фонду провадиться пропорційно до сум заробітної плати.

У разі незабезпечення банківськими установами перерахування страхових внесків до Фонду одночасно з видачею коштів на виплату заробітної плати банківські установи сплачують за рахунок власних коштів до Фонду суму несплачених страхових внесків.

Якщо страхувальники несвоєчасно чи не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені статтею 30 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням”.

У разі ліквідації (реорганізації) юридичної особи страхувальник зобов'язаний провести повний розрахунок щодо сплати страхових внесків до Фонду по день ліквідації (реорганізації) та звернутися за місцем здійснення його обліку як страхувальника для отримання довідки про відсутність заборгованості.

Днем сплати страхових внесків вважається:

- у разі перерахування за безготівковими розрахунками - день подання до установи банку розрахункових документів на перерахування страхових внесків на рахунок Фонду;

- у разі сплати готівкою - день внесення коштів до банківської установи чи відділення зв'язку для перерахування на рахунок Фонду.

Допомога за рахунок коштів загальнообов'язкового державного страхування нараховується відповідно до чинного законодавства. Наприклад, допомога у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності виплачується на основі листка непрацездатності, виданого лікувальним закладом. Виходячи із кількості днів непрацездатності та середньоденного заробітку, визначають суму такої допомоги. При цьому треба мати на увазі, що тут враховується лише та сума оплати праці, з якої обчислено страхові внески, а також стаж роботи: 60% - до 5 років; 80% - від 5 до 8 років; 100 % - при стажі більше 8 років.

Виходячи із даних про тривалість захворювання за листком непрацездатності та заробітну плату за попередні 6 місяців, а також із встановлених відсотків оплати (100, 80 чи 60%) залежно від страхового стажу (більше 8 років, від 5 до 8 чи до 5 років відповідно) визначають суму допомоги.

Для цього визначають середньоденний заробіток діленням загальної суми заробітної плати, включаючи премії та допомоги за відпрацьований час. Наприклад, 3200грн./160 днів = 20 грн. Далі обчислюють загальну суму допомоги за тимчасовою непрацездатністю, помноживши середньоденний заробіток на кількість робочих днів під час хвороби.

Таблиця 10.2

Методика обчислення середнього заробітку у визначенні допомоги на соціальні заходи

Заробітна плата за відпрацьова-ний час, грн.	Відпускні та інші виплати за відпрацьо-ваний час, грн.	Загальна сума доходу за місяць, грн.	Сума, з якої сплачуються страхові внески, грн.	Сума, що включається до розрахунку для обчислення середнього заробітку
Метод 1: кількість відпрацьованих днів за місяць поділена на кількість робочих днів у ньому, і визначений коефіцієнт помножений на суму, з якої сплачувалися страхові внески
600	1000	1600	2660	10дн./21дн. = 0,47619 2660 грн. х 0,47619 = 1266,66 грн.
Метод 2: визначається співвідношення зарплати, з якої сплачувалися страхові внески, до загальної суми заробітку, нарахованого за місяць. Це співвідношення перемножують на заробітну плату за відпрацьований час
1000	900	1900	2660	2660грн./1900 = 1,4 1000грн. х 1,4 = 140грн.

Наприклад, із 16 календарних днів за листком непрацездатності робочими були 13 днів. Отже, загальна сума допомоги становитеме 20 грн. х х 13днів = 260 грн. при умові, що виплата здійснюється у 100-відсотковому розмірі. Коли ж відсоток менший, то цю суму треба помножити на його значення.

Після цього визначають суму, яка припадає на перші п'ять календарних днів тимчасової непрацездатності, маючи на увазі, що обчислюють її з урахуванням кількості робочих днів у цьому періоді. Якщо на цей період припадають вихідні чи святкові дні, то їх не враховують і сума допомоги, що виплачується за рахунок підприємства, відповідно, зменшується. Наприклад, на цей період хвороби припадає два вихідні дні. Отже, сума допомоги за перші п'ять календарних днів буде 260грн / 13 днів х 3 робочі дні = 60 грн. Відповідно на розрахунки з Фондом страхування на випадок тимчасової непрацездатності треба зарахувати різницю між загальною сумою допомоги 260 грн. та тією, що припадає на перші п'ять календарних днів захворювання, - 60 грн. (200 грн.).

Розміри внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, дорівнюють:

- для роботодавців - 1,4 відсотка суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, інші заохочувальні і компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України „Про оплату праці”, та підлягають обкладанню податком з доходів фізичних осіб;

- для роботодавців - на підприємствах та в організаціях громадських організацій інвалідів, де кількість інвалідів становить не менше 50 відсотків загальної чисельності працюючих і за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить не менше 25 відсотків суми витрат на оплату праці, - окремо 0,7 відсотка суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників-інвалідів та 1,4 відсотка суми фактичних витрат на оплату праці інших працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України „Про оплату праці”, та підлягають обкладанню податком з доходів фізичних осіб;

- для роботодавців - на підприємствах та в організаціях товариств УТОГ і УТОС - 0,5 відсотка суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України „Про оплату праці”, та підлягають обкладанню податком з доходів фізичних осіб;;

- для найманих працівників - від суми оплати праці, що включає основну та додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які підлягають обкладанню податком з доходів фізичних осіб:

0,25 відсотка - для найманих працівників - інвалідів, які працюють на підприємствах і в організаціях УТОГ і УТОС;

0,5 відсотка - для найманих працівників, заробітна плата яких нижча прожиткового мінімуму, встановленого для працездатної особи;

1,0 відсотка - для найманих працівників, заробітна плата яких вища прожиткового мінімуму, встановленого для працездатної особи.

Для осіб, які беруть участь у загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні на добровільних засадах, забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, осіб, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими угодами, а також громадян України, які працюють за межами України та не застраховані в системі обов'язкового державного соціального страхування країни, в якій вони перебувають, - 4,1 відсотка суми оподатковуваного доходу (прибутку), у тому числі:

1,9 відсотка - на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням;

2,2 відсотка - на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.

Допомога з тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, виплачується застрахованим особам Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності починаючи із шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертизою інвалідності незалежно віл звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності у порядку та розмірах, установлених законодавством.

Перші 5 днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, оплачуються власником або уповноваженим ним органом за рахунок коштів підприємства, установи, організації за основним місцем роботи.

10.4 Соціальне страхування на випадок безробіття

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття (далі - страхування на випадок безробіття) - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Страхуванню на випадок безробіття підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), цивільно-правового договору, включаючи тих, які проходять альтернативну (невійськову) службу, а також тих, які працюють неповний робочий день або неповний робочий тиждень, та на інших підставах, передбачених законодавством про працю, військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової служби).

Страхуванню на випадок безробіття не підлягають:

- працюючі особи, які отримують або мають право на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, пенсії за вислугу років, а також особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку;

- іноземці та особи без громадянства, які тимчасово працюють за наймом в Україні, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (далі - Фонд) створюється для управління страхуванням на випадок безробіття, провадження збору та акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів, виплати забезпечення та надання соціальних послуг, здійснення інших функцій згідно із цим Законом і статутом Фонду.

Джерелами формування коштів Фонду є:

- страхові внески страхувальників - роботодавців, застрахованих осіб, що сплачуються на умовах і в порядку, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами;

- асигнування державного бюджету;

- суми фінансових санкцій, застосованих відповідно до Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” (далі - Закон) та Закону України „Про зайнятість населення”, інших законів до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб за порушення встановленого порядку сплати страхових внесків та використання коштів Фонду, недотримання законодавства про зайнятість населення, а також суми адміністративних штрафів, накладених відповідно до закону на посадових осіб та громадян за такі порушення;

- прибуток, одержаний від тимчасово вільних коштів Фонду, у тому числі резерву коштів Фонду, на депозитному рахунку;

- благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб;

- інші надходження відповідно до законодавства України.

Кошти Фонду використовуються на:

- виплату забезпечення та надання соціальних послуг, передбачених статтею 7 Закону, фінансування заходів, передбачених статтею 7-1 Закону;

- відшкодування Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних із достроковим виходом на пенсію осіб, зазначених у частині другій статті 20 Закону;

- фінансування витрат на утримання та забезпечення діяльності виконавчої дирекції Фонду та її робочих органів, управління Фондом, розвиток його матеріальної та інформаційної бази;

- створення резерву коштів Фонду.

З метою забезпечення фінансової стабільності Фонду утворюється резерв коштів Фонду, який не може перевищувати суму, необхідну для виплати допомоги по безробіттю в розрахунку не менш як на п'ять календарних днів.

Розміри страхових внесків на соціальне страхування на випадок безробіття визначаються виходячи з того, що вони повинні забезпечувати:

- виплату застрахованим особам забезпечення та надання соціальних послуг;

- створення резерву коштів Фонду;

- покриття витрат Фонду у зв'язку із: відшкодуванням Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних із достроковим виходом на пенсію осіб; фінансування витрат на утримання та забезпечення діяльності виконавчої дирекції фонду та її робочих органів, управління фондом, розвиток його матеріальної та інформаційної бази.

Розміри страхових внесків щорічно за поданням КМУ встановлює ВРУ відповідно для роботодавців та застрахованих осіб одночасно із затвердженням Державного бюджету України на поточний рік.

Розміри внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття становлять:

- для роботодавців - 1,6 відсотка суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, грошового забезпечення військовослужбовців, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України „Про оплату праці”, виплату доходу (прибутку) за договорами цивільно-правового характеру та підлягають обкладанню податком з доходів фізичних осіб;

- для найманих працівників, військовослужбовців - 0,6 відсотка суми оплати праці, грошового забезпечення, що включає основну та додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які підлягають обкладанню податком з доходів фізичних осіб;

- на підприємствах та в організаціях громадських організацій інвалідів, де кількість інвалідів становить не менше 50 відсотків загальної чисельності працюючих і за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить не менше 25 відсотків суми витрат на оплату праці, роботодавці звільняються від сплати внесків у частині витрат на оплату праці найманих працівників-інвалідів;

- роботодавці підприємств та організацій товариств УТОГ і УТОС звільняються від сплати внесків;

...