Фінанси

В роки революції і громадянської війни податкова система створюється, змінюється прямим визиском, експропріацією.

Елементи цивілізованого регулювання економіки шляхом запровадження прямих і непрямих податків запроваджуються в період коротко часового Непу.

Сталінізація спростила податкову систему і в умовах тоталітарної системи вона стала по суті номінальною і набрала вироджених форм.

Потреби в спеціальному податковому державному органі в умовах загальнодержавної форми власності на засоби виробництва не було. У складі Міністерства фінансів та його підрозділів в областях, районах, містах виділялись відповідні підрозділи держдоходів. Вони несли відповідальність за дотриманням діючого порядку справляння бюджетних доходів і за виконання плану надходжень платежів до бюджету.

Проте, з появою на початку 90-х років перших елементів ринкових відносин виникла нагальна потреба створити спеціальний орган, на який покладено контроль за дотриманням податкового законодавства всіма суб`єктами підприємницької діяльності. З цією метою у складі Міністерства фінансів України було створено державну податкову службу і прийнято в грудні 1990 року Верховною Радою України Закон про неї.

Створення Головної державної податкової інспекції України викликане переходом від системи платежів у бюджет до системи оподаткування згідно з прийнятими законами. За умов податкового методу формування доходів бюджету на законодавчій основі вкрай необхідна самостійна, чітко організована міцна державна служба, яка здійснює контроль у сфері оподаткування.

З метою посилення контролю за справлянням податків, зборів та інших обов'язкових платежів, зміцнення виконавчої дисципліни працівників податкових органів та керуючись пунктом 15 статті 106 Конституції України, Указом Президента України від 22.08.96 р. № 760/96 “Про утворення ДПА України” та місцевих державних податкових адміністрацій” проведено реорганізацію податкової служби.

Сьогодні Україна вибудовує свою податкову систему, орієнтуючись на найрозвиненіші країни світу. Адже податкова система є найважливішою основою економічної системи кожної розвиненої країни. З одного боку вона забезпечує фінансову базу держави, а з іншого - виступає головним знаряддям реалізації її економічної доктрини. Податки - це об'єктивне суспільне явище, тому при побудові податкової системи слід виходити з реалій соціально-економічного стану країни. Жодна держава не може обійтись без податків, що є головним у її відносинах з суб'єктами господарювання. Історично це найдавніша форма фінансових відносин між державою і членами суспільства.

Отже, саме виникнення держави спричинило і появу платежів та внесків до державної скарбниці для фінансового забезпечення виконання державою її функції. Через податки йде перерозподіл суспільного продукту, формування фінансових ресурсів як держави в цілому, так і її адміністративно-територіальних одиниць. Отже, підсумовуючи викладене вище, можна сказати: податки - це кошти, які держава збирає для спільних потреб усіх громадян. На ці кошти утримуються дитячі садочки, школи, лікарні, виплачуються пенсії тощо.

5.3 Сутність та функції податків

Як зазначалося вище, матеріальні блага розподіляються суспільством на користь держави для виконання останньою властивих їй функцій - оборони, охорони правопорядку, підтримки соціальної рівноваги тощо. Таким чином, сутність податків полягає в обов'язковому перерозподілі національного доходу з метою формування державних фінансових фондів. Особливістю податків є їх примусовий, обов'язковий характер, який не потребує зустрічної індивідуальної оплатності з боку держави.

До основних термінів оподаткування відносяться:

1. Податок (збір, обов'язковий платіж) - в Україні це обов'язків внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування.

2. Суб'єкт, або платник податків, зборів та обов'язкових платежів - це особи, на яких Конституцією України та податковим законодавством покладено обов'язки:

а) сплачувати податки, збори та обов'язкові платежі;

б) нараховувати, утримувати та перераховувати податки, збори та обов'язкові платежі до бюджетів і до державних цільових фондів.

Платник податків може визнаватись суб'єктом оподаткування одним або декількома податками, зборами та обов'язковими платежами в залежності від діяльності, яку він провадить, володіння майном або інших обставин, у разі наявності яких виникають податкові зобов'язання.

Суб'єктом оподаткування може визнаватись й особа, на яку відповідно до податкового законодавства України покладено обов'язки щодо нарахування податків, зборів та обов'язкових платежів, утримання їх з платника та перерахування до бюджету.

Суб'єктами оподаткування або платниками податків, зборів та обов'язкових платежів є юридичні або фізичні особи, банки, бюджетні організації, міжнародні об'єднання та організації, які відповідно до чинного податкового законодавства безпосередньо зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податки, збори та інші обов'язкові платежі.

Податкове законодавство завжди розпочинається з визначення суб'єктів оподаткування або платників податків, зборів та обов'язкових платежів, оскільки необхідно чітко знати, хто повинен платити той чи інший вид платежу до бюджету чи до державного цільового фонду та хто несе перед державою відповідальність за несплату або несвоєчасну сплату цього платежу.

3. Об'єкт оподаткування - юридично обумовлений факт або подія, після настання яких у суб'єкта виникає обов'язок сплатити податок; з економічної точки зору об'єктом оподаткування можуть виступати доход, прибуток, майно, грошовий капітал або розмір споживання.

Кожен податок, збір та обов'язковий платіж має самостійний об'єкт оподаткування, який визначається чинним податковим законодавством.

Об'єкт оподаткування повинен бути стабільним, чітко визначеним, мати безпосереднє відношення до платника податку.

4. Предмет оподаткування - фізична, якісна характеристика об'єкту, яка виступає еквівалентом об'єкту з метою оподаткування.

5. Одиниця оподаткування - це одиниця виміру (фізичного чи грошового) об'єкта оподаткування. Фізичний вимір досить точно відображає об'єкт оподаткування. Наприклад, оцінка земельної ділянки при оподаткуванні проводиться в гектарах, сотих гектара і т. ін. Чим більші розміри об'єкта оподаткування, тим більша одиниця виміру. Грошовий вимір може бути безпосереднім - при оцінці доходів і опосередкованим - при оцінці тієї ж земельної ділянки ( за ринковою чи нормативною ціною), майна і т. ін.

6. Джерело оподаткування - дохід платника податку, збору та обов'язкового платежу, з якого він сплачує податок, збір та обов'язковий платіж.

7. Податкова ставка - законодавчо установлений розмір податку на одиницю оподаткування.

8. Податкова квота - це частка податку платника, яка може бути визначена як в абсолютному розмірі й у відносному виразі. Значення податкової квоти полягає в тому, що вона характеризує рівень оподаткування.

9. Податковий оклад - остаточна сума, що підлягає сплаті до бюджету; в більшості податків визначається як добуток бази оподаткування на ставку оподаткування.

10. Джерело сплати податку - фінансовий фонд суб'єкта оподаткування, за рахунок якого відбувається сплата податку. Як правило, джерелом можуть виступати прибуток , валовий доход, чистий доход фізичної особи тощо.

11. Податкова пільга - законодавчо закріплене повне або часткове звільнення від сплати податків. зборів та інших обов'язкових платежів.

Оскільки податки мають ознаки фінансових відносин (перерозподіл коштів та формування фондів), їх функції можна вважати тотожними функціями фінансів. Розрізняють такі функції фінансів:

1. Фіскальна - основне призначення полягає в мобілізації та накопиченні коштів в державних фондах.

2. Розподільча - одним із призначень податків є розподіл суспільних доходів з боку більш платоспроможних верств населення та суб'єктів господарювання на користь малозабезпечених; за рахунок виробничих галузей національної економіки на користь суб'єктів невиробничої сфери тощо. Завдяки цій функції підтримується соціальна рівновага та забезпечується відносна рівномірність доходів різних верств громадян.

3. Регулююча функція - податки як інструмент примусового вилучення частини доходів суспільства здатні суттєво впливати на стан національної економіки. Позитивний вплив дозволяє говорити про стимулюючу роль податків, негативний - про дестимулюючу роль оподаткування. Важливість урахування в державній економічній політиці цієї функції була доведена новим економічним курсом Ф.Д.Рузвельта в роки Великої Депресії 1920-30-х рр.

4. Контрольна функція - допоміжна функція, яка полягає в контролі за допомогою податків за джерелами і обсягами доходів суспільства та напрямками їх використання.

5.4 Особливості сучасного функціонування податкової системи України

Статтею 3 Закону України “Про систему оподаткування” визначено основні принципи побудови системи оподаткування в Україні. Перелік задекларованих вітчизняних принципів оподаткування з точки зору теорії являє собою розширену копію класичних принципів оподаткування Адама Сміта.

Видатний представник політичної економії А.Сміт сформульовав основні принципи оподаткування, які полягають у тому, що:

- громадяни кожної держави повинні брати участь у підтримці своєї держави по можливості та відповідно до доходів, які вони одержують під охороною держави;

- податок, що сплачується громадянами, повинен бути точно визначеним. Час його сплати й розмір повинен бути відомий платнику й усім, хто захоче знати;

- будь-який податок повинен стягуватися у зручний час і спосіб для платника;

- будь-який податок повинен бути побудований так, аби затрати на його вилучення були мінімальними.

У процесі переходу нашої країни до ринкових відносин особливо актуальною є проблема своєчасного забезпечення грошовими ресурсами доходної частини Державного бюджету.

Розв'язати цю вкрай важливу проблему можна лише завдяки ефективній діяльності податкової служби та розробці науково-обґрунтованої системи оподаткування, яка б відповідала реаліям сьогодення, забезпечувала зростання податкових надходжень до бюджету та підвищувала рівень збору податкових платежів.

За пройдений період почала діяти ефективна система прогнозування та адміністрування податків, прийнято безліч законів і нормативних документів з реформування податкової служби, створено систему підготовки та перепідготовки кадрів, побудовано матеріально-технічну базу.

Податки класифікуються за різними ознаками.

Класифікація податків проводиться:

- за формою оподаткування;

- за економічним змістом об'єкта оподаткування;

- в залежності від рівня державних структур, які їх встановлюють;

- за способом їх стягнення (в залежності від територіального рівня);

- в залежності від способів встановлення ставок оподаткування;

- в залежності від встановленого порядку використання;

- за суб'єктом оподаткування.

За формою оподаткування податки поділяються на прямі і непрямі.

Критерієм такого поділу стала теоретична можливість перекладання обов'язку сплати податку на іншу особу - на споживача продукції. Критерій перекладання податку на споживача для визнання цього податку прямим чи непрямим є неточним, оскільки при певних умовах прямі податки також можуть бути перекладені на споживача продукції через механізм ціноутворення.

Прямі податки встановлюються відносно платників. Їх розмір залежить від розміру об'єкта оподаткування. Кінцевим платником прямих податків є той, хто одержує дохід, володіє майном.

До прямих податків належать всі прибуткові та майнові податки.

Вони встановлюються на дохід або майно платника податків і сприяють такому розподілу податкового тягаря, при якому більше податків платить той, хто має більш високі доходи та більше майна. Такий принцип оподаткування більшість економістів вважає справедливим. У розвинених країнах світу, таких, як США, Японія, Великобританія, Німеччина, прямі податки становлять близько 40-90 відсотків в загальній сумі податкових надходжень.

Окрім того, пряме оподаткування вимагає відпрацювання механізму попередження ухилень від оподаткування, а також складного механізму стягнення податків, оскільки виникають проблеми в обліку об'єкта оподаткування.

За ступенем обліку фінансового стану платника податків прямі податки поділяються на особисті та реальні.

Механізм обчислення та сплати особистих податків враховують платоспроможність та сімейний стан фізичної особи, оскільки вона сплачує податок в залежності від величини отриманого доходу (прибутку). Прикладом особистого податку є податок на доходи фізичних осіб.

Реальними податками оподатковується майно фізичних і юридичних осіб незалежно від індивідуальних фінансових можливостей платника податку. Прикладом реального податку є податок (плата) на землю чи податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, платники яких повинні сплачувати їх незалежно від того, чи отримали вони доходи і, якщо отримали, то в яких розмірах.

Непрямі податки встановлюються на окремі товари, роботи, послуги і включаються до їх ціни. Кінцевими платниками непрямих податків є споживачі товарів, робіт і послуг, а самі податки включаються у вигляді надбавки до ціни на ці товари, роботи й послуги. Непрямі податки ще називають податками на споживання.

Оскільки платниками непрямих податків є споживачі продукції, і самі податки включаються до ціни товарів, робіт і послуг, то їх розмір для окремого платника податку прямо не залежить від одержаних ним доходів або наявного у нього майна.

До непрямих податків належать такі податки, як податок на додану вартість, акцизний збір, мито.

Незважаючи на критику з боку багатьох економістів, непрямі податки доволі широко використовуються в усьому світі, оскільки при відносно простому механізмі їх стягнення вони забезпечують стабільні й суттєві доходи держави та ухилитися від їх сплати важко. Крім того, психологічно ці податки сприймаються платниками легше, ніж прямі, адже вони приховані у ціні товару, роботи, послуги. Тому платник податку в момент його сплати не завжди усвідомлює, що сплачує податок державі.

За економічним змістом об'єкта оподаткування податки поділяються на:

- прибуткові податки;

- майнові податки;

- податки на споживання;

- податки на різні дії;

- інші податки.

Прибуткові податки стягуються з доходів (прибутків) фізичних та юридичних осіб.

Майнові податки застосовуються при оподаткуванні рухомого та нерухомого майна, а також на використання різних ресурсів - землі, води, корисних копалин тощо.

Податки на споживання сплачуються не при одержанні доходів (прибутку), а при їх використанні.

Податки на різні дії стягуються за оформлення юридичних чи господарських актів, з фінансових операцій, реалізації продукції тощо.

В залежності від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні та місцеві.

В Законі України “Про систему оподаткування” у редакції від 18 лютого 1997 року №77/97-ВР відокремлені загальнодержавні та місцеві податки та збори.

До загальнодержавних податків належать:

1) податок на додану вартість;

2) акцизний збір;

3) податок на прибуток підприємств, у тому числі дивіденди, що сплачуються до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами;

4) податок на доходи фізичних осіб;

5) мито;

6) державне мито;

7) податок на нерухоме майно (нерухомість);

8) плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності);

9) рентні платежі;

10) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

11) податок на промисел;

12) збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

13) збір за спеціальне використання природних ресурсів;

14) збір за забруднення навколишнього природного середовища;

15) збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення (відмінено);

16) збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;

17) збір до Державного інноваційного фонду (відмінено);

18) плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;

19) фіксований сільськогосподарський податок;

20) збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;

21) єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України;

22) збір за використання радіочастотного ресурсу України;

23) збори до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (початковий, регулярний, спеціальний);

24) збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками;

25) збір за проведення гастрольних заходів;

26) судовий збір;

27) збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.

Загальнодержавні податки, збори та обов'язкові платежі відповідно до статті 14 Закону України “Про систему оподаткування” від 18 лютого 1997 року №77/97-ВР встановлюються Верховною Радою України та стягуються в обов'язковому порядку на всій території України незалежно від того, до якого бюджету вони зараховуються.

Уряд, місцеві органи влади не мають права скасовувати ці податки, збори та обов'язкові платежі або запроваджувати інші, встановлювати ставки оподаткування чи надавати пільги за виключенням тих, що передбачені чинним законодавством України.

Порядок зарахування загальнодержавних податків, зборів та обов'язкових платежів до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів і до державних цільових фондів визначається відповідно до чинного законодавства України.

Такі податки, як податок на нерухоме майно (нерухомість), плата (податок) за землю, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, податок на промисел, збір за використання природних ресурсів та збір за забруднення навколишнього природного середовища на території Автономної Республіки Крим, встановлюються Верховною Радою Автономної Республіки Крим. При цьому ставки по цих платежах встановлюються в межах граничних розмірів ставок, встановлених законодавством України.

Відповідно до статті 15 Закону України від 18 лютого 1997 року №77/97-ВР “Про систему оподаткування”, місцеві податки та збори налічують 16 видів платежів.

Сьогодні в Україні існує 2 види місцевих податків та 14 - місцевих зборів.

До місцевих податків належать:

1) податок з реклами;

2) комунальний податок.

До місцевих зборів належать:

1) готельний збір;

2) збір за припаркування автотранспорту;

3) ринковий збір;

4) збір за видачу ордера на квартиру;

5) курортний збір;

6) збір за участь у бігах на іподромі;

7) збір за виграш у бігах на іподромі;

8) збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;

9) збір за право використання місцевої символіки;

10) збір за право проведення кіно- і телезйомок;

11) збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;

12) збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон;

13) збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;

14) збір з власників собак.

Місцеві податки та збори, механізм їх справляння та порядок їх сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами народних депутатів відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, встановлених законодавством України про місцеві податки та збори. Це не стосується лише збору за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон. Цей збір встановлюється обласними радами народних депутатів.

Комунальний податок, збір за припаркування автотранспорту, ринковий збір, збір за видачу ордера на квартиру, збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг, а також збір з власників собак відповідно до статті 15 даного Закону України за наявності об'єктів оподаткування або умов, з якими пов'язано запровадження цих податків і зборів, є обов'язковими для встановлення сільськими, селищними, міськими радами народних депутатів.

Місцеві податки та збори зараховуються до місцевих бюджетів.

В залежності від способів встановлення податкових ставок податки поділяються на пропорційні, прогресивні та рівні. До пропорційних належать податки, які передбачають сплату однакової суми з кожної одиниці оподаткування. Ставки прогресивних податків збільшуються із ростом одиниці оподаткування. Рівний податок стягується в однаковій сумі зі всіх його платників. Перевагою таких податків є простота його стягнення.

В залежності від встановленого порядку використання податки поділяються також на загальні та спеціальні. Загальні податки при надходженні до бюджету знеособлюються. Вони не мають особливого призначення й передбачені для проведення загальнодержавних заходів і можуть бути використані для покриття будь-яких видів видатків державного та місцевого

5.5 Податкова служба України

Творчі зусилля і чесна праця податківців забезпечують сьогодні не лише ефективну діяльність податкової служби, а й подальші успішні перетворення в соціально-економічному розвитку країни. Стратегічні цілі податкових перетворень - у підтримці та стимулюванні реальної економіки, виробництва, легалізації, виходу з тіні прихованих капіталів, набутих некримінальним шляхом. Крок за кроком наступати на тіньову економіку, домагатись стовідсоткової сплати податків, вибудовувати ділові партнерські стосунки з платниками - найголовніші завдання податківців, виконання яких і надалі забезпечуватиме суспільне визнання праці податківців.

Державна податкова служба є органом, на який покладено забезпечення дотримання законодавства про податки, повний облік всіх платників податків та інших обов'язкових платежів в бюджет, здійснення контролю і забезпечення правильності обчислення цих платежів. Систему органів ДПС становлять три ланки:

1. Державна податкова адміністрація України.

2. Державні податкові адміністрації в Автономній республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

3. Державні податкові інспекції (об'єднані) в районах, містах, районах в містах; міжрайонні та об'єднані податкові інспекції.

Економічні перетворення, що здійснюються в Україні, вимагають нових підходів як до системи справляння податків, так і формування податкової служби нового рівня. Державна податкова служба України підійшла до нового етапу: в цілому завершено створення матеріально-технічної бази, на черзі - формування нової психології податківців, нової атмосфери спілкування з платниками.

Ефективна діяльність державної податкової служби України потребує залучення сучасних інформаційних технологій, складовими яких є чотири основних компоненти: технічні засоби і обладнання, програмне забезпечення, людські ресурси (персонал) та організація вдосконаленого бізнес-процесу.

З метою встановлення партнерських відносин між податковими органами і платниками податків (клієнтами) на принципах доброчесності, неупередженості та прозорості необхідно провести кардинальні зміни в обслуговуванні клієнтів (фіскальна функція повинна бути змінена на функцію супроводження шляхом здійснення постійного моніторингу клієнта). Тобто, постійне спостереження за діяльністю платника податків та її аналіз на підставі максимально повної інформації, яку можна отримати без додаткового втручання в діяльність підприємства (автоматизація системи обробки і аналізу даних податкової і фінансової звітності, інформація з зовнішніх джерел дозволить всебічно аналізувати діяльність клієнта і не виходячи з кабінету знати, які порушення можливі під час здійснення діяльності платника. А це виключить вплив людського фактору на прийняття рішення про проведення податкового аудиту, поліпшить якість відбору підприємств для аудиту та зробить його більш ефективним). При цьому, платник повинен відчувати, що за його діяльністю здійснюється спостереження.

Підвищення ефективності діяльності податкової служби досягається також при вирішенні питання накопичення та обліку інформації про податкові зобов'язання платника податків та їх погашення. Щоб бути корисною, така інформація повинна відповідати потребам користувачів, допомагаючи їм дати оцінку минулим та сучасним подіям, а щоб бути надійною - повинна бути повною.

Для цього необхідно:

- удосконалити роботу податкової служби з платниками податків (їх реєстрацію, присвоєння їм ідентифікаційних номерів платників податків, проведення камеральних перевірок, ведення карток особових рахунків, добір об'єктів для перевірки. Проведення комплексних перевірок та узагальнення їх результатів);

- критично оцінити сучасний стан системи податкового контролю;

- розробити напрями податкової реформи, реалізація якої передбачає застосування сучасних технологій обробки баз даних з використанням електронних засобів зв'язку, зокрема електронного цифрового підпису;

- підвищити рівень інформаційної взаємодії з державними, особливо контролюючими, органами.

Податкова служба - насамперед інформаційна база, система збору й опрацювання інформації, спроможна будувати прогнози, виявляти ризики. У цьому зміст модернізації служби. Створення такої інформаційної бази, захищених корпоративних і локальних мереж потребує дуже серйозної інфраструктури. Податкова система обладнана в ряді випадків і засобами оптичного зв'язку. Створена інформаційна база має працювати в державі як слід, тому вона повинна бути захищена, тобто має бути впевненість, що напрацьована інформаційна база не загубиться через вимкнення світла чи виникнення ще якихось інших ситуацій стосовно її збереження в зв'язку з відсутністю за нормативними правилами необхідного приміщення тощо.

Успішне функціонування будь-якої організації залежить, в першу чергу, від розвитку ефективного використання людських ресурсів - як головного ресурсу, необхідного досягнення стратегічних цілей. Подальший розвиток ДПС потребує створення цілісної системи управління людськими ресурсами, яка забезпечувала б залучення, збереження та заохочення кращих працівників, скерованих на реалізацію стратегії ДПА України, що сприятиме становленню ДПС як високорозвинутої організації з високим рівнем довіри громадськості. Система управління людськими ресурсами (планування розвитку персоналу, його добір, навчання, оцінка персоналу, управління винагородами, розвиток кар'єри тощо) має ґрунтуватись в основному не на адміністративних методах, а на економічних стимулах і соціальних гарантіях. Впровадження модернізованої системи навчання, підготовки та перепідготовки кадрів, постійне підвищення рівня професійних знань та умінь податківців надасть можливість створити нову формацію персоналу.

Створення податкової служби та запровадження в країні реформ на початку 90-х років передбачало, що на шляху до ринкової економіки податки стануть найбільш дієвим інструментом регулювання економічних відносин (мають обмежити стихійність ринкових процесів, позитивно впливати на формування виробничої і соціальної інфраструктури, перешкоджати зростанню темпів інфляції). Проте на сьогодні кількість податків і зборів, які діють відповідно до Закону України “Про систему оподаткування”, занадто велика і не ефективна (загальний рівень усіх сплачуваних податків високий, не всі платники податків рівні у своїх податкових зобов'язаннях перед державою, механізм розрахунку та сплати податків складний, правова грамотність платників податків не висока, існують суттєві розбіжності між даними бухгалтерського і податкового обліку).

5.6 Податкова політика держави

Виражаючи інтереси суспільства в різних сферах життєдіяльності, держава виробляє та впроваджує відповідну політику: економічну, соціальну, екологічну, демографічну тощо. При цьому як засоби взаємодії об'єкта та суб'єкта державного регулювання соціально-економічних процесів використовуються фінансово-кредитні та цінові механізми.

Окресливши свою економічну політику, держава визначає напрямок розвитку, а також стратегію і тактику досягнення поставленої мети. Ось чому податкова політика і податкова система мають чітку цілеспрямованість на вирішення конкретних завдань і проблем.

Податкова політика держави є складовою частиною економічної політики, яка базується на сукупності юридичних актів, що встановлюють види податків, зборів та обов'язкових платежів, а також порядок їх стягнення та регулювання.

Кожна конкретна податкова система є відображенням податкової політики, яка проводиться державою.

Історія розвитку системи оподаткування свідчить про те, що податки можуть бути не лише джерелом наповнення бюджетів різних рівнів, а й інструментом регулювання тих чи інших соціально-економічних процесів - перерозподілу доходів між членами суспільства, стимулювання окремих видів господарської діяльності та обмеження розвитку інших тощо. Свідоме використання державою податків для досягнення певної мети проходить у рамках її податкової політики.

Суть, структура та роль системи оподаткування визначаються податковою політикою, яка є виключним правом держави, яка самостійно проводить цю політику в країні, виходячи із завдань соціально-економічного розвитку. Через податки, пільги та фінансові санкції, а також обов'язки по сплаті податків і відповідальність за порушення норм податкового законодавства, які виступають невід'ємною частиною системи оподаткування, держава висуває єдині вимоги до ефективного ведення господарства в країні.

Стратегія проведення податкової політики в Україні повинна спиратись на ґрунтовну теоретичну базу, максимально враховувати відмінність перехідного стану економіки держави.

Якщо податки економічно не обґрунтовані, то вони пригнічують і розвиток підприємств, і стимули до праці та спричиняють несправедливий перерозподіл доходів між соціальними групами.

Податкова політика являє собою систему заходів, які провадяться Урядом країни, по вирішенню певних короткострокових та довгострокових завдань, які стоять перед суспільством, за допомогою системи оподаткування країни. До довгострокових завдань належать досягнення економічного зросту, максимального рівня зайнятості населення країни, росту рівня його благополуччя. Короткостроковими цілями відносно податкової політики можуть бути наповнення державного бюджету, досягнення його збалансованості, стимулювання інвестиційної діяльності тощо.

Податкова політика представляє собою діяльність держави у сфері встановлення та стягнення податків, зборів та обов'язкових платежів.

Загальна стратегія податкової політики повинна включати пріоритетні цілі, пов'язані з функціонуванням системи оподаткування, та методи їх досягнення. Перспективнішою є така податкова політика, яка здатна викликати й майбутній ефект, тобто реалізація певних заходів сьогодні дасть можливість забезпечити в майбутньому реалізацію інших заходів.

Найважливішим напрямком діяльності Уряду є створення сприятливих умов для розвитку економіки, забезпечення стабілізації фінансового стану держави, недопущення дефіциту бюджету, регулювання інфляційних процесів, забезпечення збалансованості бюджету, а також оживлення ділової активності та підтримка підприємств матеріальної сфери.

Податкова політика повинна передусім сприяти росту обсягів накопичення, створення умов, які полегшують оновлення капіталів підприємств.

При провадженні податкової політики держава обов'язково враховує інтереси кожного підприємства, кожного члена суспільства.

Однією з головних цілей формування системи оподаткування повинно бути поліпшення фінансового стану підприємств усіх форм власності і, особливо, пріоритетних напрямів виробництва.

З одного боку, податки зобов'язані забезпечити стабільну фінансову базу держави, а з іншого - залишити достатньо коштів підприємствам та громадянам з метою збереження максимальної зацікавленості у результатах їх діяльності.

Регулювання нових економічних відносин потребує гнучкої податкової політики, яка б дала змогу оптимально пов'язати інтереси держави з інтересами рядових платників податків.

Вся історія податкової політики зводиться до пошуків ідеалів оптимального оподаткування. При цьому держава не може задовольнятися лише загальними пропорціями розподілу ВВП. Вона повинна враховувати інтереси кожного підприємства, кожного члена суспільства. Іншими словами, податкова політика повинна влаштовувати і державу, і платників податків.

При переході до суто ринкової економіки повинні змінюватись як система оподаткування, так і методи розрахунків та сплати податків, а відповідно, і порядок їх адміністрування. При цьому в питаннях оподаткування не повинно бути сліпого копіювання досвіду окремих країн світу. Не можна накладати податкову систему будь-якої країни на нашу дійсність. Будь-які новації в податковому законодавстві повинні знаходити відображення лише після проведення глибокого вивчення існуючої проблеми та досвіду окремих елементів системи оподаткування країн з ринковою економікою, проведення досконалого аналізу доцільності зазначеної норми та можливості її застосування в українському податковому законодавстві.

Важливою умовою ефективної податкової політики є її стабільність і передбачуваність, завдяки чому у підприємств виникає можливість планувати господарську діяльність та правильно оцінювати ефективність прийнятих рішень.

Податкову політику можна розглядати в широкому та вузькому планах.

В широкому плані податкова політика охоплює питання формування доходів за рахунок постійних, тобто податкових, та тимчасових, тобто займаних, джерел.

Оскільки держава не може встановлювати занадто високий рівень оподаткування, тому що цьому протистоїть суспільство, вона змушена використовувати державні займи для покриття державних видатків. Однозначно оцінювати цю ситуацію не можна. Все залежить від конкретної ситуації. Головне при цьому те, що займи треба повертати, а повертати їх можна лише за рахунок додаткових надходжень тих же самих податків, зборів та інших обов'язкових платежів.

Таким чином, державні займи - це не що інше, як відстрочені на майбутнє податки, збори й обов'язкові платежі.

Проблему ідеальної фіскальної системи можна поставити таким чином: який із способів - податки чи займи - краще відповідає найвищим цілям розвитку суспільства, забезпечує оптимальний розподіл наявних та завжди обмежених ресурсів між державою та приватним сектором. Як і податки, збори й обов'язкові платежі займи окремо чи в комплексі впливають на соціально-економічний стан в країні, на суспільне багатство, особисте благополуччя громадян.

У зв'язку з цим у фінансовій науці введено поняття “податкові фінанси” та “займані фінанси”.

У вузькому плані податкова політика охоплює діяльність держави лише у сфері оподаткування - встановлення видів податків, зборів та інших обов'язкових платежів, їх платників, об'єктів, ставок (нормативів) оподаткування, податкових пільг, строків та механізму стягнення податків та їх зарахування до бюджету чи до державних цільових фондів.

5.7 Особливості оподаткування окремими видами податків, зборів та обов'язкових платежів

Податок на додану вартість - Закон України від 03.04.97 р. № 168/97-ВР. Це непрямий податок, який сплачується до Державного бюджету на кожному етапі виробництва продукції, товарів, виконання робіт, надання послуг, при імпорті товарів до або під час митного оформлення. Платниками податку на додану вартість є зокрема особи, обсяг оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг) яких протягом будь-якого періоду з останніх дванадцяти календарних місяців перевищував 300 тис. грн.; особи, що здійснюють на митній території України підприємницьку діяльність з торгівлі за готівкові кошти - незалежно від обсягів продажу (за винятком фізичних осіб, що здійснюють торгівлю на умовах сплати ринкового збору в порядку, встановленому законодавством тощо (стаття 2 Закону), які згідно з цим Законом зобов'язані здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.

Акцизний збір (з підакцизних товарів: спирту, алкогольних напоїв, пива солодового, тютюнових виробів, нафтопродуктів, транспортних засобів) - Декрет Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 р. № 18-92 “Про акцизний збір”. Це непрямий податок на високорентабельні та монопольні товари (продукцію), що включається до ціни цих товарів. Платниками є суб'єкти підприємницької діяльності - виробники підакцизних товарів, у тому числі з давальницької сировини, а також суб'єкти підприємницької діяльності та громадяни, що імпортують підакцизні товари (продукцію); юридичні або фізичні особи, які купують (одержують в інші форми володіння, користування або розпорядження) підакцизні товари у податкових агентів.

Податок на прибуток підприємств.

Податок на прибуток є прямим податком, який має важливе фіскальне значення і широкі можливості для регулювання та стимулювання підприємницької діяльності (регулююча функція цього податку розкривається за рахунок диференціації ставок оподаткування за різними видами діяльності та шляхом надання пільг у виробництві пріоритетних товарів).

Платниками податку на прибуток є:

1) з числа резидентів - суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами;

2) з числа нерезидентів - фізичні чи юридичні особи, створені у будь-якій організаційно-правовій формі, які отримують доходи з джерелом їх походження з України, за винятком установ та організацій, що мають дипломатичний статус або імунітет згідно з міжнародними договорами України або законом.

3) філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку (далі філії), що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж такий платник податку, територіальної громади.

4) постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи з джерел їх походження з України або виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників.

Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 Закону та суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 Закону.

Валовий доход - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Валовий доход включає:

1. Загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів (крім операцій з їх первинного випуску (розміщення) та операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації).

2. Доходи від здійснення банківських, страхових та інших операцій з надання фінансових послуг, торгівлі валютними цінностями, цінними паперами, борговими зобов'язаннями та вимогами.

3. Доходи від операцій, передбачених статтею 7 Закону.

4. Доходи від спільної діяльності та у вигляді дивідендів, отриманих від нерезидентів, процентів, роялті, володіння борговими вимогами, а також доходів від здійснення операцій лізингу (оренди).

5. Доходи, не враховані в обчисленні валового доходу періодів, що передують звітному, та виявлені у звітному періоді.

6. Доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді:

- сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи;

- сум поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, що залишається неповерненою на кінець такого звітного періоду від осіб, що не є платниками цього податку (у тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із законодавством мають пільги з цього податку, включаючи право застосовувати ставку податку нижчу, ніж установлена пунктом 7.2 статті 7 або статтею 10 Закону. У разі коли у майбутніх податкових періодах платник податку повертає таку поворотну фінансову допомогу (її частину) особі, яка її надала, такий платник податку збільшує суму валових витрат на суму такої поворотної фінансової допомоги (її частини) за наслідками податкового періоду, в якому відбулося таке повернення. При цьому валові доходи такого платника податку не збільшуються на суму умовно нарахованих процентів, а податкові зобов'язання особи, що надала поворотну фінансову допомогу, не змінюються як при її видачі, так і при її зворотному отриманні. Як виняток з правила, визначеного цим абзацом, операції з отримання (надання) фінансової допомоги між платником податку та його філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, розташованими на території України, не призводять до зміни їх валових витрат або валових доходів;

- сум невикористаної частини коштів, що повертаються із страхових резервів у порядку, передбаченому пунктом 12.2 Закону;

- сум заборгованості, що підлягає включенню до валових доходів згідно з пунктами 12.3 та 12.4 Закону;

- сум коштів страхового резерву, використаних не за призначенням;

- вартості матеріальних цінностей, переданих платнику податку згідно з договорами схову (у відповідальне зберігання) та використаних ним у власному виробничому чи господарському обороті;

- сум штрафів та/або неустойки чи пені, фактично одержаних за рішенням сторін договору або за рішенням відповідних державних органів, суду;

- сум державного мита, попередньо сплаченого позивачем, що повертається на його користь за рішенням суду;

- сум акцизного збору, сплачених (нарахованих) покупцями підакцизних товарів (за їх рахунок) на користь платника такого акцизного збору, уповноваженого законом вносити його до бюджету, та рентних платежів, а також сум збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію;

- доходів від продажу електричної енергії (включаючи реактивну).

Не включаються до складу валового доходу:

1. Суми податку на додану вартість, отримані (нараховані) платником податку на додану вартість, нарахованого на вартість продажу товарів (робіт, послуг), за винятком випадків, коли підприємство-продавець не є платником податку на додану вартість.

2. Суми коштів або вартість майна, отримані платником податку як компенсація (відшкодування) за примусове відчуження державою іншого майна платника податку у випадках, передбачених законодавством.

3. Суми коштів або вартість майна, отримані платником податку за рішенням суду або внаслідок задоволення претензій у порядку, встановленому законодавством як компенсація прямих витрат або збитків, понесених таким платником податку в результаті порушення його прав та інтересів, що охороняються законом, у разі якщо вони не були віднесені таким платником податку до складу валових витрат, або відшкодовані за рахунок коштів страхових резервів.

4. Суми коштів у частині надмірно сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів), що повертаються або мають бути повернені платнику податку з бюджетів, якщо такі суми не були включені до складу валових витрат.

5. Суми коштів або вартість майна, що надходять платнику податку у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права, емітовані таким платником податку, в тому числі грошові або майнові внески, згідно з договорами про спільну діяльність на території України без створення юридичної особи.

6. Суми доходів органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування від надання державних послуг (видачі дозволів (ліцензій), сертифікатів, посвідчень, реєстрації, інших послуг, обов'язковість придбання яких передбачена законодавством), у разі зарахування таких доходів до відповідних бюджетів.

7. Суми доходів, накопичуваних на пенсійних рахунках у межах механізму додаткового пенсійного забезпечення, створених згідно з нормами пункту 5.8 Закону, а також суми надходжень до інших неприбуткових установ і організацій, що відповідають вимогам пункту 7.11 Закону.

8. Кошти спільного інвестування інститутів спільного інвестування (ІСІ) - кошти, залучені від інвесторів ІСІ, доходи від здійснення операцій з активами ІСІ та доходи, нараховані за активами ІСІ.

9. Суми одержаного платником податку емісійного доходу.

10. Номінальну вартість взятих на облік, але неоплачених (непогашених) цінних паперів, які засвідчують відносини позики, а також платіжних документів, емітованих (виданих) боржником на користь (на ім'я) платника податку як забезпечення або підтвердження заборгованості такого боржника перед таким платником податку (облігацій, ощадних сертифікатів, казначейських зобов'язань, векселів, боргових розписок, акредитивів, чеків, гарантій, банківських наказів та інших подібних платіжних документів).

11. Доходи від спільної діяльності на території України без створення юридичної особи, дивіденди, отримані платником податку від інших платників податку, що оподатковані у порядку, встановленому пунктами 7.7 та 7.8 Закону.

12. Кошти або майно, які повертаються власнику корпоративних прав, емітованих юридичною особою, після повної і кінцевої ліквідації такої юридичної особи-емітента, або після закінчення договору про спільну діяльність, але не вище номінальної вартості акцій (часток, паїв).

13. Кошти або майно, що надходять у вигляді міжнародної технічної допомоги, яка надається іншими державами відповідно до міжнародних угод, що набрали чинності у встановленому законодавством порядку.

14. Кошти, що надаються платнику податку - суб'єктові інноваційної діяльності спеціалізованими державними і комунальними інноваційними фінансово-кредитними установами відповідно до Закону України “Про інноваційну діяльність” та у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

15. Вартість основних фондів, безоплатно отриманих платником податку з метою здійснення їх експлуатації у випадках, передбачених законодавством:

- якщо такі основні фонди отримані за рішенням органів центральної виконавчої влади;

- у разі отримання спеціалізованими експлуатуючими підприємствами об'єктів енергопостачання, газо- і теплозабезпечення, водопостачання, каналізаційних мереж відповідно до рішень місцевих органів виконавчої влади та виконавчих органів рад, прийнятих у межах їх повноважень;

- у разі отримання підприємствами комунальної власності об'єктів соціальної інфраструктури, зазначених у підпункті 5.4.9 пункту 5.4 статті 5 Закону, що перебували на балансі інших підприємств та утримувалися за їх рахунок.

16. Кошти або майно, що надаються у вигляді безповоротної допомоги громадським організаціям інвалідів та підприємствам і організаціям, що визначені пунктом 7.12 статті 7 Закону.

17. Інші надходження, прямо визначені нормами Закону.

Таким чином, скоригований валовий доход - це валовий доход, визначений згідно з пунктом 4.1 без врахування доходів, зазначених у пункті 4.2 Закону.

Валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються:

1. Суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 Закону.

2. Суми коштів або вартість товарів (робіт, послуг), добровільно перераховані (передані) протягом звітного року до Держбюджету України або бюджетів місцевого самоврядування, до неприбуткових організацій у розмірі, що становить не менше 2 та не більше 5 відсотків оподатковуваного прибутку попереднього звітного року, за винятком відрахувань, визначених пунктом 5.8 Закону, та внесків, передбачених підпунктом 5.2.17 Закону.

3. Сума коштів, перерахованих підприємствами всеукраїнських об'єднань осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на яких працює за основним місцем роботи не менше 75 відсотків таких осіб, цим об'єднанням для проведення їх благодійної діяльності, але не більше 10 відсотків оподаткованого прибутку попереднього звітного періоду.

4. Суми коштів, внесені до страхових резервів у порядку, передбаченому статтею 12 Закону.

5. Суми внесених (нарахованих) податків, зборів (обов'язкових платежів), установлених Законом України “Про систему оподаткування”, включаючи акцизний збір та рентні платежі, а також збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, за винятком податків, зборів (обов'язкових платежів), передбачених підпунктами 5.3.3, 5.3.4, та пені, штрафів, неустойок, передбачених підпунктом 5.3.5 Закону.

Для платників податку, основною діяльністю яких є виробництво сільськогосподарської продукції, до складу валових витрат включається плата за землю, що не використовується в сільськогосподарському виробничому обороті.

6. Суми витрат, не віднесені до складу валових витрат минулих звітних податкових періодів у зв'язку з втратою, знищенням або зіпсуттям документів, установлених правилами податкового обліку, та підтверджених такими документами у звітному податковому періоді.

7. Суми витрат, не враховані у минулих податкових періодах у зв'язку з допущенням помилок та виявлених у звітному податковому періоді у розрахунку податкового зобов'язання.

8. Суми безнадійної заборгованості в частині, що не була віднесена до валових витрат, у разі коли відповідні заходи щодо стягнення таких боргів не привели до позитивного наслідку, а також суми заборгованості, стосовно яких закінчився строк позовної давності. Для банків та інших небанківських фінансових установ норми цього пункту діють з урахуванням норм статті 12 Закону.

...