Фінанси

Обов'язковим загальнодержавним податком є церковний податок. Встановлюючи церковний податок як обов'язковий, центральний уряд хотів заручитися підтримкою католицької церкви.

Турбота про збереження природного середовища існування спричинила введення „екологічного податку”, який, по суті є добавкою до земельного податку.

Політичні події останніх років не обійшли стороною податкове законодавство країни: у березні 1991 року була введена надбавка на солідарність, надходження від якої прямують на фінансування великомасштабних проектів в колишній ГДР. Ставка „надбавки на солідарність” коректується щорічно.

Окрім податкових надходжень доходи центрального бюджету складаються з прибутку від економічної діяльності державних підприємств і рентних платежів. У цю статтю доходів регулярно включаються багатомільярдний прибуток центрального банку ФРН. Декілька менше значення мають надходження відсоткових виплат за надані міждержавні кредити, доходи від участі в капіталі, а також кошти від реалізації цих часток в капіталі.

У глобальному аспекті досягненню мети вирівнювання доходів служить ступінчаста структура податкової системи. Велику роль у формуванні бюджетних доходів грають надходження від „загальних” (сумісних) податків _ прибуткового, корпоративного, ПДВ, що розподіляються у відповідній пропорції між бюджетами трьох рівнів влади (вертикальне вирівнювання). Потім земельна частка в ПДВ перерозподіляється від благополучних у фінансовому плані земель до бідних (горизонтальне вирівнювання). Крім того з бюджету федерації слабкі землі отримують „додаткові федеральні дотації” (вертикальне вирівнювання).

Витрати федерального бюджету. Одним із знарядь дії держави на процес суспільного відтворення виступають державні витрати. Вони відображають особливості розвитку країни. За рахунок бюджету насамперед забезпечується фінансування традиційних сфер діяльності федерації, земель і общин.

Питома вага витрат центрального уряду у ВНП залишається порівняно стабільною: від 13% в підвищувальних фазах до 15% в роки криз. Такий незначний розмах коливань обумовлений законодавчо встановленою межею кредитної бази фінансування витрат, що допускаються за рахунок залучення додаткових позик (емісія казначейських векселів і облігацій). Конституція ФРН обмежує щорічні кредитні запозичення федерації величиною інвестиційних витрат бюджету.

Структура витрат федерального бюджету відображає функції, що виконуються федеральним урядом. На центральний уряд покладено всі військові витрати і витрати на зовнішні стосунки, основна частина соціальних витрат, а також витрат на фінансове сприяння (субсидування, пільгове кредитування або пряме фінансування) окремих галузей, виробництв і регіонів, на науку і освіту, на утримання адміністративного апарату.

Важливе місце в системі державного регулювання належить бюджетним витратам на економіку (витрати на житлове будівництво, комунальне господарство, енергетику, добувну промисловість, оброблювальну промисловість, зв'язок, транспорт і сільське господарство). З них до 90% йде на фінансування виробничої інфраструктури: будівництво і підтримка доріг, аеродромів, федеральної залізниці і пошти.

Військові витрати у федеральному бюджеті країни складають приблизно 25-30%. Причому потрібно відмітити, що велика частка військових витрат доводиться на бюджети земель і общин.

Фінансування науково - технічних програм здійснюється через міністерство досліджень і технологій. Частка витрат на науку і освіту невелика (2-5%) в порівнянні з соціальними виплатами, субсидіями на економіку і витратами на управління. Фінансування НІОКР _ 2,9% від ВВП. Витрати на управління складають близько 3% витрат федерального бюджету, і включають витрати на утримання верховних органів влади і федерального державного апарату.

Федеральний уряд починаючи з 1951 р. перейшов до постійного випуску позик. Відповідно збільшувалися витрати на погашення і відсотки по державному боргу.

Центральний уряд, використовуючи свої фінансові ресурси, прагне розширити можливості і укріпити позиції монополій ФРН і на зовнішніх ринках. З цією метою з федерального бюджету щорічно виділяються кошти на зовнішню „допомогу”. Ці кошти дозволяють розширити ринки збуту, отримати сировину, забезпечувати умови для експорту приватного капіталу.

Одна з цілей бюджетної політики - пом'якшення соціальної нерівності в суспільстві. Вирішується вона як характером оподаткування, так і трансфертами з бюджету сім'ям, що мають потребу. З середини 70-х років на цілі соціального забезпечення спрямовано 46-47% всіх витрат держбюджету, включаючи фонд соціального страхування і соціального забезпечення. Відносно висока питома вага витрат на соціальні цілі пояснюється прямою зацікавленістю держави у відтворенні кваліфікованої робочої сили.

При формуванні бюджетних витрат важливим параметром є їх структура, як функціональна, по галузях, так і народногосподарські питомі ваги блоків витрат в поточних і капітальних витратах.

Держава ФРН акумулює в бюджеті значну частину грошового капіталу країни. Він йде перш за все на фінансування власних капвкладень держави, решта частина заощаджень у вигляді кредитів і субсидій йде на заохочення капвкладень в приватному секторі.

Одночасно держава за допомогою податкової й амортизаційної політики робить масовий вплив на накопичення капіталу в приватному секторі. Великі недонадходження до бюджету обертаються високою питомою вагою самофінансування підприємств.

Кінець 80-х початок 90-х років характеризується зниженням державних інвестицій і соціальних витрат. Проте, в другій половині 80-х років за рахунок поступового зниження бюджетного дефіциту спостерігалося деяке розширення соціальних послуг. В цілому спостерігається достатньо стабільне зростання державних витрат.

Державний борг і бюджетний дефіцит. Відносно стійкий і високий бюджетний дефіцит початку 80-х р. (від 3,3% до 4,9% від ВНП) гостро поставив питання про бажані масштаби державної діяльності. Вже при уряді Г. Шмідта почався перехід до обмеження частки держави у ВНП. Уряд Г. Коля з 1982 р. переглянув розподіл між державою і приватним сектором з метою усунення перекосу у бік держави .

При уряді Г. Коля зниження бюджетного дефіциту стало важливим стартовим заходом. У процес зниження держквоти і бюджетного дефіциту були залучені всі народногосподарські компоненти державних витрат, стримувався приріст витрат на персонал, на товари і послуги, соціальні трансферти, капітальні вкладення.

В цілому успіх в обмеженні зростання витрат був значним. Державна активність була значно обмежена, що створило сприятливі можливості для приватного сектора.

З 1990 р. у зв'язку з об'єднанням Німеччини виявилася тенденція до досить значного зростання бюджетного дефіциту. Для уповільнення зростання витрат на виплату відсотків по держборгу Міністерство фінансів ФРН використовує некредитне покриття витрат, а також продаж державної власності.

Головною матеріальною базою, на яку спиралися нові землі при виходу з кризи були трансферти з держбюджету, а також кошти різних фондів. Оскільки цих коштів було не досить уряд пішов на збільшення податків.

Відновний процес в нових землях супроводжувався новим устроєм державних фінансів на їх території. Разом з тим структура бюджетів нових земель і общин свідчить про їх повну фінансову несамостійність: 75% усіх доходів _ трансферти із Західної Німеччини. Слід зазначити, що при обвальних фінансових потоках в нові землі уряд як і раніше переслідує мету зниження державних витрат і податків у ВНП.

Державний борг ФРН, як і інших промислово розвинених держав, став одним з чинників функціонування фінансової системи. За величиною і темпами зростання боргу ФРН стоїть на третьому місці після США, Великобританії. Особливістю розвитку державного боргу ФРН є тенденція до скорочення частки федерального уряду і земель при зростанні заборгованості общин.

Разом із зростанням державної заборгованості збільшується і кредитна діяльність держави. Впродовж декількох останніх років сума наданих кредитів перевищує суму отриманих позик. ФРН розміщує позики усередині країни і за кордоном.

Ринок державних цінних паперів Німеччини _ четвертий найбільший міжнародний ринок урядових зобов'язань після США, Японії і Великобританії. Відмінною його особливістю є те, що він за своїм обсягом не превалює над ринком решти типів боргових фондових інструментів, але значно перевищує ринок акцій. У загальному обсязі облігацій, розміщених на території ФРН, останніми роками частка державних облігацій не перевищувала 40%, тоді як питома вага облігацій, випущених приватними банками, складала більше 60%. Слід відзначити, що завдяки активній політиці уряду по розміщенню цінних паперів, значення сектора державних облігацій постійно зростає.

Іншою важливою рисою ринку державних облігацій у ФРН є наявність єдиного статусу і універсальних правил здійснення операцій з різними видами урядових боргових інструментів. Як емітенти державних цінних паперів виступають: федеральний уряд; спеціальні його служби (залізниці і пошта); уряди земель; місцеві органи влади (общини комуни). Всі ці органи здійснюють позики від свого імені. Основним позичальником на ринку державних облігацій є федеральний уряд.

Для фінансування державного боргу федеральний уряд випускає наступні види цінних паперів: облігації ФРН; федеральні облігації; боргові сертифікати; федеральні касові облігації; ощадні сертифікати; казначейські фінансові зобов'язання; безвідсоткові казначейські сертифікати.

Велика частина державного боргу ФРН розміщена у банках, ощадних касах і Фонді соціального страхування. Кредиторами уряду насамперед виступає державна кредитна система _ державні іпотечні та спеціальні банки, Бундесбанк.

Спеціальні урядові фонди. Спеціальні фонди _ важлива ланка фінансової системи ФРН. За обсягом ці фонди стоять на другому місці після державного бюджету країни. Головне місце серед них займає Фонд соціального страхування, який складається з великого числа автономних фондів, що охоплюють окремі види страхування, _ це фонди страхування з тимчасової непрацездатності, на випадок безробіття, від нещасних випадків.

Загальною для всіх фондів соціального страхування є система мобілізації доходів. Кошти фондів утворюються за рахунок трьох джерел: обов'язкових відрахувань, внесків підприємців і державних субсидій з федерального бюджету. Найбільшу частку складають відрахування підприємців.

Фонди соціального страхування включають страхування від нещасних випадків, страхування на випадок хвороби, пенсійне страхування робочих і службовців, пенсійне страхування осіб, що не працюють по найму.

Найзначнішими, окрім податків є внески на соціальне страхування. Ці внески є фінансово-економічною основою колективної підтримки на випадок старості, хвороби і кризи. Згідно основного закону Федерація має конкуруючу законодавчу компетенцію в області соціального страхування, включаючи страхування по безробіттю. Це право регулювання спеціального грошового фонду для покриття соціальних потреб використовується також для фінансування соціального страхування, тобто для введення податків по соціальному страхуванню. Соціальна допомога та інші види соціальних послуг, що надаються державою, фінансуються за рахунок податків, тобто всього суспільства, і в масштабі всього суспільства, за рахунок державного бюджету.

Система пенсійного забезпечення Німеччини містить поєднання двох систем фінансування забезпечення громадян в старості: перерозподільчу і накопичувальну. Ця система називається „Системою трьох рівнів”. Перший _ (близько 80% всіх пенсійних виплат в основному фінансується перерозподільчим способом) _ охоплює перш за все обов'язкове пенсійне страхування всіх працівників по найму. Перерозподільча система характеризується тим, що на виплати пенсій немолодим використовуються надходження до фонду пенсійного страхування (відомства пенсійного страхування). У Німеччині цими надходженнями є страхові внески застрахованих осіб і працедавців, а також дотації держави. Цієї пенсії досить для забезпечення нормального рівня життя літньої людини. Другий і третій рівні пенсійного забезпечення з фондів підприємств і приватні накопичення, фінансуються накопичувальним способом.

Страхування і виплати по безробіттю здійснюються федеральним відомством зайнятості. Страхові відрахування обов'язкові для робочих і службовців незалежно від їх доходів. Безробітні отримують допомогу, яка залежить від загального трудового стажу, від розмірів останньої заробітної плати, від віку, від наявності зобов'язання по утриманню дітей. Безробітні, „зняті” зі страхування по безробіттю, тобто ті, хто вичерпав право на допомогу, що належить, отримують виплату по безробіттю. Розмір такої виплати складає для безробітних, що мають дітей, _ 58%, для безробітних без дітей _ 56%. Фінансування виплат по безробіттю здійснюється за рахунок коштів федерального бюджету.

У фінансову систему країни входять також позабюджетні фонди, що знаходяться у розпорядженні центрального уряду: Фонд вирівнювання тягаря війни, Фонд розвитку європейської економіки та інші цільові фонди.

Фонд вирівнювання тягаря війни був створений з метою „надання допомоги населенню, пострадавшему від війни”. Кошти фонду складаються з внесків підприємців у розмірі 2-3% оцінної вартості майна. Внески підприємців включаються в ціну продукції, що випускається ними, і покладаються на її споживачів. Фонд також поповнюється дотаціями з федерального і місцевих бюджетів, а також виручкою від емісії позик.

Фонд розвитку європейської економіки створений у зв'язку з дією після другої світової війни американського „плану Маршалла”. До фонду відраховувалися кошти з еквівалентних рахунків, що утворюються при реалізації товарів, що поставляються у ФРН по цьому плану. Кошти з цього фонду спрямовують на видачу середньострокових і довгострокових кредитів по пільговому відсотку. З нього видаються гарантії по позиках приватному сектору у ФРН, а частина його надається у вигляді допомоги країнам, що розвиваються. Кошторис витрат і доходів цього фонду складається щорічно і підлягає обов'язковому затвердженню і розгляду парламентом.

Кошти інших спеціальних фондів ФРН можуть бути використані урядом для надання допомоги приватному господарству в періоди економічних труднощів.

Бюджети земель і общин Німеччини. Фінанси земель і общин займають важливе місце у фінансовій системі країни. Частка бюджетів земель і общин в національному доході ФРН складає понад 20%. Землі і общини несуть майже 100% загальнодержавних витрат на комунальне господарство, установи освіти або охорони здоров'я, понад 80% всіх витрат на транспорт, дорожнє або житлове господарство, майже 3/4 витрат на утримання державного апарату і понад 40% витрат по управлінню державним боргом. Зростання витрат бюджетів земель і общин не супроводжується розширенням їх прибуткової бази. У зв'язку з цим питома вага власних джерел доходів знижується і збільшується частка дотацій з вищестоящої ланки бюджетної системи. Росте обсяг позикових операцій місцевих органів влади, що зрештою призводить до посилення дефіцитності цих бюджетів.

Податкова система земель налічує близько 25 податків. Землі отримують податки на майно, спадок, податок, що стягується при придбанні земельної ділянки, податок на автомобілі, на пиво, на проведення лотерей, скачок і утримання ігрових будинків, податок на пожежну охорону. Ці податки дають понад 85% всіх податкових надходжень земель. Велику питому вагу займають платежі по соціальному страхуванню, що включають внески на медичне і пенсійне страхування і страхування по безробіттю.

Общини отримують промисловий, земельний податок і місцеві податки (на собак, на охорону і рибалку, на друге житло). Земельним податком обкладаються сільськогосподарські і лісові підприємства, а також земельні ділянки. Податок зачіпає широкі верстви населення і стягується з отриманого доходу у розмірі 1-2%.

У дохід бюджетів общин поступають різні адміністративні збори і доходи від видачі місцевих ліцензій. До доходів від місцевого господарства відносяться доходи від муніципальних будинків, водопостачання, газових заводів, електростанцій, мостів.

Проте витрати земель і общин жодною мірою не забезпечуються надходженнями податків. Для фінансування витрат місцевих бюджетів земель і общин отримують від федерального уряду дотації _ цільові і загальні.

Місцеві бюджети, як вже наголошувалося, хронічно дефіцитні. Вони обтяжені боргами. Особливо висока частка боргів у общин. Постійне використання позик на покриття бюджетних дефіцитів і фінансування капіталовкладень підсилює зростання місцевої заборгованості і є однією з причин погіршення фінансового стану місцевих бюджетів.

Державні підприємства. Основу державних промислових підприємств складають великі концерни, в руках яких зосереджено близько 2/3 всього акціонерного капіталу державних підприємств.

Фінанси державних підприємств _ складова частина фінансової системи країни. ФРН має розвинений сектор державної власності. У руках влади земель, общин і федерального уряду повністю знаходиться транспорт і зв'язок, гірська промисловість, чорна і кольорова металургія, все виробництво електроенергії, алюмінію, близько 50% виробництва автомобілів і судів, здобичі нафти і газу. Держава зосереджує у своїх руках галузі, недостатньо рентабельні для монополістичного капіталу, зокрема дорожнє господарство, будівництво автострад, аеродромів, житлове господарство.

Значні суми коштів з бюджету спрямовують на будівництво об'єктів військового призначення і наукові дослідження військового характеру. Державні капіталовкладення направляють також в інфраструктуру.

Діяльність державних підприємств у ФРН в цілому збиткова, бо на їх продукцію, що реалізовується приватним монополіям, встановлені низькі ціни. Збитки покриваються за рахунок короткострокових і середньострокових кредитів, внаслідок чого зростають борги державних підприємств. У тому випадку, коли державні підприємства не збиткові, вони сплачують податки до бюджетів відповідних рівнів нарівні з підприємствами інших форм власності.

Фінансовий капітал країни представлений групами зрощених між собою промислових, фінансових та інших монополій, що охоплюють все національне господарство. Особливістю ФРН є менше число фінансових груп не тільки порівняно з США, але і з тими розвиненими капіталістичними країнами, економіка яких за своїми масштабами зіставна із західнонімецькою: у Японії, Франції, Великобританії кількість таких груп складає 15-20, а у ФРН не досягає і 10 (не рахуючи регіональних груп, що не мають загальноекономічного значення). Це пояснюється величезною концентрацією банківського капіталу в руках трьох гроссбанків - „Дойче банк”, „Дрезден банк”, „Комерцбанк”: вони контролюють близько 80% акціонерного капіталу країни. Три головні фінансові групи сформувалися навколо цих гроссбанків. Їх структури частково переплітаються. Особливістю німецьких фінансових груп є те, що вони, порівняно з фінансовими групами інших країн, мають менш чіткі межі. Можна назвати лише сукупність концернів, що складають ядро тієї або іншої групи. Між окремими групами також існують багатоманітні зв'язки, що продовжують умножатися.

18.4 Фінансова система Великої Британії

Склад фінансової системи Великобританії. Повна офіційна назва країни - Об'єднане Королівство Великобританії та Північної Ірландії. До складу Об'єднаного Королівства входять Англія, Шотландія і Уельс, розташовані на острові Великобританія, а також провінція Північна Ірландія, що складається з 6 округів і міститься на острові Ірландія. Крім того, Об'єднане Королівство має тісні політичні й економічні зв'язки із самоврядними територіями _ такими як острів Мен в Ірландському морі і Нормандські острови, що лежать біля північно-західного узбережжя Франції, у протоці Ла-Манш.

Великобританія є унітарною державою. Главою держави є Королева. За Конституцією вона також є главою виконавчої і судової влади, а також невід'ємною частиною законодавчої влади.

Вища законодавча і верховна влада в Об'єднаному Королівстві представлена Вестмінстерським Парламентом, що складається з трьох частин: Королеви, Палати лордів і Палати громад.

Усі витрати, які несе Королева у зв'язку з виконанням нею державних обов'язків, фінансуються за рахунок коштів, які виділяються Парламентом на утримання королівських палаців та її переїзди.

У 1991 р. такі витрати були затверджені в сумі 7,9 млн. ф. ст. на десятирічний термін. Близько 70% цих коштів йдуть на оплату праці тих, хто працює на Королеву. З 1993 р. Королева добровільно сплачує прибутковий податок зі своїх особистих доходів.

Основним завданням Вестмінстерського Парламенту, а точніше Палати громад, в галузі державних фінансів є затвердження ставок податків і зборів, видаткових статей і сум за кожною з них. Палата також стежить за тим, щоб виділені суми витрачалися тільки на передбачені Парламентом цілі.

У травні 1999 р. з установою Шотландського парламенту Шотландії були передані певні повноваження, що стали сферою дії Шотландського парламенту й органів виконавчої влади, наприклад, надання соціальної допомоги, охорона здоров'я, місцеве самоврядування, освіта, забезпечення житлом, спорт, мистецтво, сільське і лісове господарства, рибальство, питання залучення зовнішніх коштів і внутрішніх інвестицій для економічного розвитку Шотландії та ін. Також парламент має право змінювати ставки оподатковування на території Шотландії.

У 1998 р. Вестмінстерський Парламент прийняв закон про управління Уельсом, який передбачає встановлення для Уельсу Національної Асамблеї. Вона не володіє, на відміну від Парламенту Шотландії, повним правом законодавства, а може лише вносити деякі виправлення в закони, прийняті Вестмінстерським Парламентом. Асамблея має право розробляти і реалізовувати політику в ряді галузей, таких як сільське господарство, культура, економічний розвиток, освіта, охорона здоров'я, туризм та ін.

Асамблея Північної Ірландії наділена правом законотворчості в таких галузях: зайнятість, підготовка кадрів, освіта, охорона здоров'я, навколишнє середовище, культура, мистецтво, сільське господарство, торгівля, розвиток сільських регіонів, внутрішні і зовнішні інвестиції. Таким чином, частина законодавчих повноважень в окремих галузях і сферах передана певним територіям. Тому цілком законодавчі функції Вестмінстерського Парламенту поширюються лише на територію Англії.

Фінансова система Великобританії після другої світової війни одержала подальший розвиток у напряму більш активного втручання держави в економіку країни і соціальні процеси. В даний час фінансова система включає чотири ланки:

_ державний бюджет;

_ позабюджетні спеціальні фонди;

_ фінанси місцевих органів влади;

_ фінанси державних корпорацій.

Головною ланкою є державний бюджет, йому належить основна роль у забезпеченні політичних і економічних умов відтворення, через державний бюджет перерозподіляється біля 40% національного доходу країни. Він виступає як головна зброя державно-монополістичного регулювання і стимулювання економіки країни. За рахунок ресурсів бюджету здійснюється мілітаризація господарства і капіталовкладення в ряд нових галузей, що потребують значних витрат.

На сучасному етапі в розвитку окремих ланок фінансової системи спостерігаються нові явища і процеси, це насамперед виражається в усе більшій концентрації фінансових ресурсів у державному бюджеті й в інших централізованих урядових фондах.

Фінансова політика уряду спрямована на збільшення доходів державного бюджету, посилення процесу нейтралізації коштів, що дозволяє здійснювати основні витрати, що забезпечують утримання державного апарата, втручання в економіку, отримання максимальних прибутків головними капіталістичними монополіями.

У той же час у загальнодержавних витратах значне місце займають місцеві бюджети. Витрати на соціальні цілі, особливо на освіту (крім системи вищої освіти), центральний уряд перекладає на цю ланку фінансової системи. Крім того, із місцевих бюджетів фінансуються витрати на житлове і шкільне будівництво, спорудження доріг, мостів та інших об'єктів місцевого господарства.

Ріст витрат місцевих бюджетів не супроводжується розширенням їх власної дохідної бази. Більше половини витрат місцевих органів влади покривається за рахунок субсидій із державного бюджету, істотний вплив робить бюджет і на фінанси державних підприємств. Багато націоналізованих галузей промисловості дефіцитні. Тому на фінансування капітальних вкладень із державного бюджету цим підприємствам направляються значні кошти у формі кредитів і субсидій.

Таким чином, основні фінансові ресурси Англії поєднуються в державному бюджеті, що впливає на всі ланки фінансової системи, на всі сторони економічного і соціального життя.

Бюджетний рік Великобританії охоплює період з 1 квітня по 31 березня наступного року. Бюджет є найважливішим із законів, які щорічно приймаються. За його основу береться Бюджетне послання Канцлера казначейства, з яким він виступає в жовтні-листопаді кожного року. У посланні викладається аналіз розвитку економіки за минулий рік і думка уряду щодо перспективи економічного розвитку на середньострокову і довгострокову перспективи, а також проголошується валютна і фіскальна політика держави, розглядаються питання стану державних фінансів і з'являються зміни в податковій та інших фінансових сферах. Детальний розгляд державних витрат проводиться в спеціальних комітетах Палати громад (наприклад, Комітет з рахунків державних установ) і в установах, яким делеговані відповідні повноваження.

У бюджетному процесі вирішальна роль належить уряду в особі Казначейства, тоді як проходження бюджету в Парламенті зводиться до формального схвалення дій уряду. Депутати не можуть вносити, а Палата громад не може приймати законів про збільшення загальної суми бюджетних витрат, запропонованої урядом. Таке правило розширює можливості уряду впливати на мінливу економічну ситуацію в країні. Палата громад формально має право відхилити законопроект про бюджет, але практично це ніколи не робиться. Незважаючи на тривалу процедуру, Парламент завжди затверджує бюджет у сумах, запропонованих урядом.

Особливість бюджетного процесу полягає в тому, що замість єдиного бюджетного закону Парламент щорічно приймає так званий „фінансовий закон”, який фіксує зміни, внесені в систему бюджетних доходів, а також один чи кілька законів, що уповноважують уряд витратити протягом року з тією чи іншою метою певну кількість грошей. При цьому бюджет виноситься на розгляд по частинах і в різний час (спочатку по витратах, потім по доходах). Після схвалення Палатою громад бюджетний законопроект передається на схвалення до Палати лордів, підписується главою королівської влади і стає законом. Звіт про виконання бюджету доводиться до відома Парламенту, але ним не затверджується.

З 1 червня 1998 р. новим лейбористським Кабінетом у Великобританії розпочата масштабна реформа органів управління фінансовим ринком. Суть реформи _ створення єдиного органу _Управління з фінансового регулювання і нагляду, відповідального за регулювання і нагляд за діяльністю всіх інвестиційних, фінансових і банківських компаній, що здійснюють діяльність на території Великобританії. Нова організація замінила систему роз'єднаних і малоефективних саморегульованих і просто регулюючих організацій, які функціонували на фінансовому ринку Великобританії. В даний час Управлінню з фінансового регулювання і нагляду вже передані чи передаються функції таких організацій: Ради з цінних паперів та інвестицій; Організації з регулювання управляючих; Управління з цінних паперів; Управління з приватних інвестицій; Комісії з будівельних суспільств; Комісії з діяльності суспільств взаємного кредитування; Реєстру кредитних союзів і суспільств взаємного кредитування; Дирекції зі страхування Казначейства.

Зміни в структурі органів регулювання фінансовим ринком у Великобританії відбивають об'єктивні тенденції на ринку. На сучасному етапі діяльність банків та інвестиційних компаній стає дедалі універсальнішою, ризики на різних сегментах ринку перемішуються. У цих умовах ідея єдиного регулюючого і наглядового органу виглядає дуже логічною.

Перевагою нового режиму регулювання є те, що він передбачає чіткий поділ сфер відповідальності між Казначейством і Управлінням з фінансового регулювання й нагляду, при цьому міністри відповідають за законодавчу базу, а Управління _ за ефективну роботу відповідно до діючого в даний час законодавства.

Управління з фінансового регулювання і нагляду відповідає за стосунки з фінансовими інститутами з метою забезпечення дотримання ними нормативних вимог. До його функцій входить:

оцінка фінансових ускладнень становища організації і безпосередній вплив колапсу на інші установи;

проведення оцінки можливості виведення даної організації з кризи за участю інших комерційних організацій (якщо виходу нема й існує ризик для усієї фінансової системи в цілому, тоді підключається Банк Англії. Він повинен оцінити характер системної загрози і виправданість підтримки будь-якого виду з боку представників державного сектору, буде вона забезпеченням короткострокової ліквідності чи необхідністю капіталовкладень. У тому випадку, якщо потрібно вкладення капіталу, підключається Казначейство, оскільки розмова вже йде про державні кошти;

надання необхідних консультацій населенню (розповсюдження посібників з використання індивідуальних ощадних рахунків приватними клієнтами в майбутньому євро, телефонні лінії допомоги, які щодня обслуговують тисячі дзвінків, зустрічі в різних містах країни, що дозволяє ввійти в безпосередній контакт з інвесторами);

- зниження, наскільки це можливо, ступеня використання легальних форм фінансової діяльності в кримінальних цілях. До складу витрат нової організації включені як власні витрати, так і витрати регульованих фірм, що в цілому перевищує прямі витрати в пропорції 4:1. Об'єднання дев'яти різних організацій дало можливість одержання економії, обумовленої зростанням масштабу роботи, зокрема в галузі забезпечення поточної діяльності, це дозволило відшкодувати витрати багатьох фірм, повернувши переплачені ними кошти.

Отже, нова модель органу фінансового регулювання має дві основні переваги, одна з яких _ здатність до своєчасного реагування на зміни ринкового середовища, а інша _ її ефективність.

Державний бюджет. Його доходи і витрати. Державний бюджет Великобританії містить дві частини: Консолідований фонд, за яким проходять поточні доходи і витрати, і Національний фонд позик, за яким відбиваються витрати на капітальні вкладення.

Основна частина бюджету _ Консолідований фонд. Перевищення доходів над витратами Консолідованого фонду зараховується в дохідну частину Національного фонду позик. Якщо ж у Консолідованому фонді присутній дефіцит, то він покривається позичкою з Національного фонду позик, і на цю суму уряд збільшує свій борг.

Основними доходами Консолідованого фонду є податки (табл. 18.4).

Серед прямих податків основне місце займає прибутковий податок з фізичних осіб і стягується за трьома ставками 10, 22 і 40% (залежно від рівня річного доходу). Стягується з усіх видів доходів фізичних осіб-резидентів у формі заробітної плати чи прибутку. Дозволяється відраховувати з доходу певні види збитків і необхідні для діяльності витрати; надаються знижки окремим категоріям платників податків. Нерезиденти обкладаються податком з доходів, отриманих у Великобританії, для них діють спеціальні знижки.

Таблиця 18.4

Структура податкових доходів і витрат державного бюджету, %

Доходи	100	Витрати	100
Прибутковий податок	25-30	Військові асигнування	23
Податок на прибуток корпорацій	11	Витрати на втручання в економіку	7
Податок на реєстрацію автомобілів	15	Допомога місцевим органам влади	16
ПДВ	15	Витрати на соціальні цілі	43
Податок на соціальне страхування	20	На утримання державного апарату	3
Неподаткові надходження від держпідприємств	7	Внески в бюджети Європейських країн	2
Інші доходи	4-6	Інші витрати	6

Податок на прибуток корпорацій (юридичних осіб): обкладаються корпорації за податковою декларацією на центральному і місцевому рівнях.

Ставка податку для дрібних компаній (прибуток менше 300 тис. ф. ст.) становить 19%, для великих компаній _ 30%. Звільняються від податку компанії, чий прибуток менший 10 тис. ф. ст. Стягується з усього прибутку компаній-резидентів (крім дивідендів та інших доходів, отриманих від інших компаній-резидентів). Дозволяється відраховувати витрати, пов'язані з бізнесом і прискореною амортизацією деяких видів капіталовкладень. Особливий податковий режим застосовується відносно інвестиційних, страхових, будівельних, промислових і ощадних компаній, капіталовкладень. З нерезидентів податок стягується з прибутку, отриманого від операцій у Великобританії.

Податок на приріст капіталу: ставки з фізичних осіб еквівалентні ставкам прибуткового податку (від 10 до 40%), а з компаній _ ставкам податку на корпорації (від 19 до 33%). Стягується з фізичних і юридичних осіб, резидентів і нерезидентів, що займаються комерційною діяльністю і мають представництво у Великобританії, при продажі, обміні чи безоплатній передачі капіталомістких активів. Фізичні особи-нерезиденти сплачують податок з власності, що переводиться у Великобританію. Компанії можуть виключити з оподатковування збитки протягом року чи звітного періоду.

Податок на майно: стягується з власників чи орендарів нерухомого майна, включаючи землю; ставка податку різна по графствах і містах.

Підприємницькі податки: стягуються з орендарів земельних ділянок і будівель, які належать нерезидентам і використовуються у підприємницьких цілях. Ставки податків щорічно міняються залежно від потреб місцевого бюджету.

Податок на реєстрацію автомобілів. Ставка податку при реєстрації легкового автомобіля становить 130 ф. ст. на рік.

Серед непрямих податків найбільш розповсюджений універсальний акциз, що діє в багатьох країнах у вигляді податку на додану вартість (ПДВ). Стандартна ставка на сьогодні _ 17,5%. Стягується з підприємців, які мають оборот понад 54 тис. ф. ст. у рік. Нульова ставка встановлена на продовольчі товари, друковані видання, ліки, дитячий одяг і взуття, енерго- і водопостачання для побутових потреб, а також на деякі операції з золотом, цінними паперами, комунальні платежі, будівництво і реконструкцію житла, пасажирський транспорт, страхові і деякі інші послуги. ПДВ у розмірі 5% стягується з оплати палива та електроенергії для житлових приміщень і застосування енергозберігаючих матеріалів при реалізації певних урядових програм.

Акцизи стягуються з нафтопродуктів, тютюнових виробів, міцних спиртних напоїв, вина, пива, сидру, а також з грального бізнесу. Ставки залежать від видів підакцизних товарів.

Гербовий збір стягується при оформленні правових і комерційних документів; ставки податку залежать від характеру документа: наприклад, при продажу акцій та інших цінних паперів _ 0,5-1,5% від продажної ціни, при оренді землі та іншої нерухомості _ 1-4% від щорічної вартості оренди в залежності від її терміну.

Внески у Фонд соціального страхування платять і роботодавці і працівники, якщо загальний заробіток працівника на тиждень становить 89 ф. ст. і вище (мінімальна заробітна плата у Великобританії становила для працівників віком від 18 до 21 року 3,20 ф. ст. за годину, а для працівників, старших 21 року, _ 3,60 ф. ст. за годину). Внесок працівника при заробітку від 89 до 585 ф. ст. на тиждень становить 11%. Роботодавець сплачує 12,8% з суми виплати працівнику в 89 ф. ст. на тиждень і вище.

Витрати Консолідованого фонду включають дві групи: витрати щорічно затверджувані Парламентом; витрати з Консолідованого фонду для постійного обслуговування, не розглянуті в Парламенті.

У затверджувані входять основні витрати: військові асигнування, що підрозділяються на прямі і непрямі військові витрати; цивільні статті, у яких відбиваються витрати на промисловість, сільське господарство та інші галузі, утримання апарату управління, соціальні витрати, субсидії місцевим органам влади і країнам, що розвиваються (див. табл.18.4).

До витрат з втручання в економіку належать і витрати на науково-дослідні і дослідно-конструкторські розробки (НДДКР) _ 0,6%.

У витратах на соціальні цілі 15% припадає на пенсії, 11% _ на допомогу особам з низькими доходами і по безробіттю, 13% _ на медичне обслуговування, 4% _ на всі інші витрати.

Витрати на утримання державного апарату управління включають: витрати на утримання органів законодавчої і виконавчої влади, суду, прокуратури, поліції, різних міністерств і відомств.

Витрати для постійного обслуговування включають:

відсотки по державному боргу (ці кошти передаються в Національний фонд позик і виплачуються з нього);

витрати по цивільному листу (утримання королеви та її найближчих родичів; у 2000 р. вони становили 9 млн. 385 тис. ф. ст.).

Друга частина бюджету Великобританії _ Національний фонд позик, за яким відбиваються витрати на капітальні вкладення.

Дохідна частина Національного фонду позик створюється за рахунок відсотків, які надходять від державних корпорацій і місцевих органів влади за надані Казначейством довгострокові кредити, прибутки емісійного департаменту Банку Англії, коштів, наданих з Консолідованого фонду для постійного обслуговування.

Витрати Національного фонду позик включають відсотки по державному боргу і керуванню ним, довгострокові кредити на капітальні вкладення державним корпораціям і місцевим органам влади.

Спеціальні урядові фонди. У Великобританії нараховується більше 80 значних спеціальних урядових фондів:

- фонд національного страхування;

- пенсійні фонди державних підприємств;

- зрівняльний валютний фонд (для підтримки курсу Фунта стерлінгів);

- фонд Департаменту гарантії експортних кредитів;

- фонд національної корпорації по розвитку наукових досліджень і ін.

Найважливіше значення має фонд національного страхування, він створюється за рахунок внесків трудящих, підприємців і державних дотацій. Внески трудящих у цей фонд являють собою відрахування з заробітної плати. Внески підприємців за формою є також прямими відрахуваннями з їхніх фондів, проте по суті _ це непряме оподаткування споживачів оскільки надалі через механізм цін ці суми як правило перекладаються на широкі верстви населення.

Внески сплачуються по одному з чотирьох класів. До першого, основного класу відноситься ліга найманої праці і їх роботодавців. До Другого класу _ особи, що не вступали у відношення по найму (фермери, торговці, особи вільних професій). По третьому класу внески добровільно сплачує непрацююче населення або особи, що не можуть бути віднесені до перших двох класів. У четвертий клас включаються особи, що сплачують внески по другому класу, якщо їхній прибуток перевищує визначену суму. У цьому випадку для них установлені додаткові внески.

Клас внесків визначає право на відповідні виплати. Так допомогу по безробіттю одержують тільки особи, що вносили внески по першому класу, допомогу через хворобу і материнство _ особи, що сплачували внески по першому і другому класам.

Основні кошти фонду національного страхування (біля 70 %) витрачаються на пенсії за віком. Особа не одержує право на пенсію, якщо число внесених внесків менше встановленого.

Положення пенсіонерів у Великобританії значно гірше, ніж в інших країнах Західної Європи. Розмір пенсії самотнього чоловіка складає менше четвертої частини середнього заробітку промислового робітника. Це змушує багатьох пенсіонерів звертатися за додатковою допомогою, що виплачується лише після „перевірки потреби”.

Значною видатковою статтею фонду національного страхування є допомоги через хворобу. Право на повну допомогу мають особи, що за рік до захворювання сплатили не менше 50 тижневих внесків; розмір допомоги скорочується, якщо виплачене менше за число внесків, при внесках менше ніж за 26 тижнів допомога не виплачується.

У зв'язку із широкими масштабами безробіття важливе значення одержують допомоги по безробіттю. Проте для її одержання необхідно сплатити 26 тижневих внесків у поточному році і мати 50 тижневих внесків у році, що передував настанню безробіття. При внесках від 26 до 49 тижнів розмір допомоги скорочується. Протягом перших трьох днів допомога по безробіттю не виплачується. У результаті різноманітних обмежень допомогу, як правило, одержують менше 50% офіційно зареєстрованих безробітних.

Фінанси місцевих органів влади. Як вже було сказано, у адміністративно-територіальному відношенні Великобританія ділиться на Англію, Уельс, Шотландію і Північну Ірландію. Центральною частиною, де мешкає 87% населення країни, є Англія й Уельс.

У період із 1973 по 1975 р. у Великобританії була проведена реформа місцевих органів влади, у результаті якої замість трьохланкової стала діяти в основному двухланкова система керування місцевими органами влади (розподіл на графства й округи).

Хоча реформа місцевого керування не супроводжувалася реформою місцевих фінансів, проте вона не могла не позначитися на стані місцевих адміністративних одиниць, особливо фінансів міст. Значно скоротилося число місцевих бюджетів, збільшився їх обсяг, розширилися соціальні функції, а також використання для проведення регіональної політики, особливо, у районах розвитку, посилився контроль центрального уряду за витратою коштів місцевими органами влади. Все це підвищило регулюючу роль місцевих фінансів і їх використання для втручання в процес відтворення.

Витрати місцевих бюджетів у наш час складають 30% витрат бюджетної системи Великобританії і 1/6 частину валового внутрішнього продукту країни. Залежно від характеру використання коштів і джерела їх фінансування витрати підрозділяються на поточні і капітальні. До поточним ставляться витрати на утворення, деяка частина витрат на охорону здоров'я, утримання поліції, суду, виплату відсотків по державному боргу, експлуатацію житлового і комунального господарства, місцевого транспорту, охорону навколишнього середовища. Капітальні витрати включають інвестиції на житлове будівництво, а також будівництво шкіл, лікарень, шляхів. Поточні витрати фінансується за рахунок місцевих прибутків, а також субсидій із державного бюджету; капітальні витрати покриваються в значній частині позиками.

Самою значною статтею поточних витрат місцевих бюджетів (біля 40%) є асигнування на освіту. У Великобританії з місцевих бюджетів фінансується більш 85% всіх видатків на освіту. В умовах науково-технічної революції все більше коштів з місцевих бюджетів направляється на професійну освіту й перепідготовку кадрів.

18.5 Фінансова система Франції

Бюджетна та податкова система. Фінансова система Франції складається з багатьох ланок, але відрізняється високим ступенем централізації. Центральний бюджет (загальний бюджет, приєднані бюджети різних державних організацій, спеціальні рахунки казначейства) акумулює приблизно 80% усіх доходів і витрат фінансової системи Франції.

На частку державного бюджету припадає 47% місцевих бюджетів, 9 фондів соціального страхування, 40% державних підприємств і приблизно 4% усіх коштів фінансової системи. Через бюджетну систему Франції перерозподіляється приблизно 20% ВНП і 50% національного доходу.

Бюджетний процес у Франції має 4 стадії і продовжується більше 3-х років.

Перша стадія _ складання проекту бюджету, здійснюється під контролем Міністерства економіки і Фінансів (МЕФ). Протягом 9 місяців кожне міністерство і відомство, керуючись інструкціями і контрольними цифрами складає свій кошторис.

Франція використовує програмно-цільовий метод розробки бюджету, що отримав назву „раціоналізація вибору бюджетних рішень”. Проект бюджету після схвалення урядом направляється в парламент.

Друга стадія _ розгляд і затвердження бюджету, триває приблизно 3 місяці. Проект бюджету розглядається у фінансовій комісії кожної палати. Спочатку обговорюється в нижній палаті (національні збори), після передається у верхню палату (сенат). Якщо проект бюджету після двох спільних обговорень обома Палатами не отримав схвалення, то президент може своїм указом оголосити бюджет законом.

Третя стадія _ виконання бюджету, називається фінансовим роком, і у Франції збігається з календарним. Доходна частина виконується через розгалужену мережу фінансових агентів. Виконанню видаткової частини бюджету передує процедура розподілу коштів.

Касове виконання здійснюється через систему казначейських кас. Вони мають поточні рахунки в Банку Франції, здійснюють розрахунково-касові бюджетні операції.

Четверта стадія _ починається після закінчення бюджетного року _ складання МЕФ звіту про виконання бюджету.

У ході бюджетного процесу здійснюється фінансовий контроль. Спеціальним органом державного контролю є рахункова палата, на яку покладено функції попереднього, поточного і наступного контролю.

Центральний бюджет містить 2 розділи: 90% _ операції остаточного характеру (безповоротне фінансування), які поділяються на поточні, цивільні, капітальні і військові витрати; 10% _ операції тимчасового характеру (кредити).

Більшість дослідників сходиться в думці про негативний вплив на французьку економіку експансіоністської бюджетної політики. Значний приплив державних коштів у націоналізовані промислові компанії не забезпечив очікуваного збільшення інвестицій. Внаслідок цього, державний сектор не зміг зіграти очікувану від нього роль каталізатора економічного відродження.

У 80-хх роках відбулася націоналізація 84 кредитно-фінансових інститутів, в т.ч. 26 комерційних банків, у результаті чого держава стала контролювати 84,7% розміру кредиту.

У Франції немає єдності бюджетної системи. Кожен бюджет формально відособлений. У дійсності існує відома централізація: Бюджети нижчестоящих адміністративних одиниць затверджуються виконавчою владою вищестоящої ланки.

Фінансове підпорядкування місцевих органів забезпечується системою державних субсидій і позик, а також надбавками до центральних податків. Кошти місцевих органів влади зберігаються на рахунках органів казначейства. Це дає можливість центральному уряду контролювати фінансову діяльність місцевостей. Випуск місцевих позик також вимагає схвалення держави.

Державний бюджет Франції є основною ланкою фінансової системи. На його частку припадає половина всіх фінансових ресурсів держави. В цілому державний бюджет не затверджується законодавчою владою, а щорічно складається як допоміжний документ, що механічно поєднує загальний бюджет, численні спеціальні рахунки казначейства і приєднані бюджети.

Доходи бюджету складаються з прямих податків (36%), непрямих податків (59,2%), неподаткових надходжень (4,8%).

Головними доходами бюджету є податки. Податкова система включає прямі і непрямі податки і внески на соціальне страхування. Непрямі податки відіграють провідну роль. У країні діють три види непрямих податків (акцизи, митні збори, фіскальні монопольні податки). Але вирішальне значення належить універсальному акцизу _ податку з обороту, який функціонує як ПДВ.

Податки Франції поділяються на 3 групи: прибуткові податки, які стягуються з доходу в момент його отримання; податки на споживання, що стягуються, коли дохід витрачається; податки на капітал, що стягуються з власності, тобто з матеріалізованого доходу. Податкова система Франції націлена на оподаткування споживання.

ПДВ доповнюється рядом непрямих митних зборів (акцизів), які також представляють собою податки на споживання. Деякі з них стягуються на користь держави. Інші перераховуються до бюджетів місцевих органів управління.

До числа податків на споживання належать і митні збори. Основною їх метою є не отримання прибутку, а охорона внутрішнього ринку. Митні збори виступають інструментом державної економічної політики. Вони повинні зрівнювати ціни на імпортні товари та аналогічні товари внутрішнього ринку.

Що стосується прибуткових податків Франції, то підприємства сплачують податок з чистого прибутку. Загальна ставка оподаткування 34%, але може збільшуватися до 42%. Більш низька ставка застосовується для прибутку від землекористування і від вкладів у цінні папери. Тут ставка від 10% до 24%.

Фіскальної одиницею для прибуткового податку з фізичних осіб є сім'я, що складається з двох подружжя та осіб, що перебувають у них на утриманні. Прибутковий податок має прогресивний характер зі ставкою від 0 до 56,8%.

Великі доходи Франції приносять податки на власність. Прогресивна ставка від 0 до 1,5%. Причому сума прибуткового податку і податку на власність не перевищує 85% усього доходу.

Із системи місцевих податків слід виділити 4 основні податки: земельний податок на забудовані ділянки; земельний податок на незабудовані ділянки; податок на житло; професійний податок.

Ставки податків встановлюються місцевими органами влади, але не можуть перевищувати законодавчо встановленого максимуму.

Фінанси місцевих органів влади. Головна роль у місцевих фінансах Франції належить місцевим бюджетам. Місцеві бюджети перебувають у віданні місцевих органів управління. Їх діяльність регламентується Конституцією Франції та поточного законодавства. Кожна адміністративна одиниця має свій бюджет. Всього налічується близько 39 тис. місцевих бюджетів. Ради (регіональні, департаментів, комун) складають бюджети і розпоряджаються місцевими ресурсами. Проте вся повнота влади належить на місцях префектам, що призначаються директором президента.

Основні різновиди місцевих бюджетів Франції:

_ бюджети різних місцевих колективів;

_ бюджети територіальних колективів (бюджети регіонів, департаментів і комуни), а також їх об'єднань: міських громад, районів, синдикатів.

У Франції більше третини всіх поточних витрат місцевих органів влади припадає на адміністративно-поліцейський апарат (поліцію, цивільну оборону, пожежну охорону, управління), одна третина _ на освіту, культуру, решта _ це витрати на економічну інфраструктуру. Місцеві влади здійснюють великі капіталовкладення, на них припадає понад 52% всіх капітальних державних витрат.

Доходами місцевих органів влади є власні (податки та неподаткові надходження) та залучені (державні субсидії і позики) кошти. Вирішальне значення, як і в державному бюджеті, належить непрямим податкам. Основним непрямим податком виступає надбавка до податку на додану вартість, що забезпечує більше 40% всіх податкових надходжень. Серед місцевих податків діють: два земельних податки, податок на житлові будинки, податок на професію, що стягується з будь-якої особи, що здійснює торговельно-промислову діяльність і ряд інших.

...