Фінанси

Провідною ланкою державної фінансової системи розвинених країн є державний бюджет _ основний фінансовий план держави, що має силу закону. За матеріальним змістом _ це централізований фонд грошових коштів держави, за соціально-економічним змістом _ головне знаряддя перерозподілу національного доходу. У цій частині фінансової системи розвинених країн перерозподіляється до 40% різко зростаючого національного доходу країни. Податки складають від 70 до 90% і більше загальної суми доходів державного бюджету. За державним бюджетом в країнах з розвиненою економікою закріплені головні податки _ прибутковий податок з фізичних осіб, податок на прибуток корпорацій, акцизи, податок на додану вартість (у тих країнах, де він застосовується), митні збори. З державного бюджету фінансуються витрати: на військові (оборонні) цілі, регулювання економіки, соціальні витрати, утримання державного апарату управління, субсидії і кредити країнам, що розвиваються. Державний бюджет здійснює вплив на всі ланки фінансової системи розвинених країн, надаючи субсидії і кредити місцевим органам влади, спеціальним урядовим фондам, державним корпораціям. Державні бюджети провідних західних країн в період після 2-ої світової війни і до 90-х рр. характеризувалися значними хронічними дефіцитами, що покривалися державними позиками. Особливо значний бюджетний дефіцит мали США, що до кінця XX ст знизився. Поліпшення стану державних фінансів США і низки інших розвинених країн пояснюється тривалим періодом економічного зростання, структурною перебудовою економіки, податковими реформами, проведеними в більшості розвинених країн в 80-х рр., що супроводжувалися значним зниженням податкових ставок і розширенням податкових пільг, деяким скороченням військових витрат.

Друга ланка фінансової системи розвинених країн _ регіональні і муніципальні фінанси _ включає муніципальні бюджети, фінанси підприємств, що належать муніципальним утворенням, і автономні муніципальні фонди. Провідне значення мають місцеві бюджети. В унітарних державах муніципальні бюджети не входять до державного бюджету, у федеральних державах муніципальні бюджети не входять в регіон, бюджети членів федерації (штатів _ в США, провінцій _ в Канаді, кантонів _ в Швейцарії, земель _ у ФРН тощо), а останні не включаються до державного федерального бюджету. За муніципальними бюджетами закріплені другорядні податки (в основному майнові). У муніципальних бюджетах порівняно з державним бюджетом більша частка коштів спрямовується на соціальні цілі. Муніципальні бюджети на фінансування своїх дефіцитів отримують кошти з державного бюджету шляхом дотацій, субвенцій, кредитів. Використовуються також надбавки до державних податків. У федеральних державах доходи бюджетів членів федерації формуються по-різному. Так, в США бюджети штатів базуються на непрямих податках (в основному на податку з продажів); у Німеччині бюджети земель _ на надходженнях у певних відсотках від податку на прибуток корпорацій і прибуткового податку з населення, які діляться між федеральним бюджетом і бюджетами земель.

Третя ланка фінансової системи розвинених країн включає позабюджетні спеціальні фонди. У країнах з розвиненою ринковою економікою найбільш великими позабюджетними фондами є фонди національного страхування, що утворюються за рахунок страхових внесків працівників підприємств, підприємців і дотацій з державного бюджету. США _ єдина країна, де фонд національного страхування об'єднаний з федеральним бюджетом. Кошти цих фондів використовуються на виплату пенсій за віком, по інвалідності, на випадок втрати годувальника, допомога з тимчасової непрацездатності, по вагітності і пологам, по безробіттю тощо.

Втручання уряду в економічне життя країни завжди було досить значним і стало ще суттєвішим протягом останніх десятиріч. Уряди багатьох країн витрачають та оподатковують близько половини ВВП. Значна частка цих видатків являє собою перерозподіл доходу серед громадян. Проте уряди є також і великими споживачами _ жодний уряд неекономний у використанні свого бюджету. Часто мають місце дефіцити, і більшість урядів звичайно позичає в приватного сектора та за кордоном. У середньому державний борг в Європі становить приблизно половину річного ВВП.

Особливої уваги заслуговує проблема безпосередньої реалізації бюджетно-податкової політики в розвинутих ринкових країнах. За останні півстоліття розвинуті ринкові країни пережили два переломних періоди, в процесі яких істотно змінились модель господарювання, характер економічної політики, масштаби та методи державного втручання в економіку. Насамперед йдеться про повоєнний період (1946_1950 рр.), коли відбувся широкомасштабний перехід до мирної економіки. Саме в цей період сформувалась змішана система господарювання з великим сектором державних фінансів, які відігравали головну роль у кон'юнктурній, структурній і соціальній політиці, що будувалась на кейнсіанських рецептах. Бюджетно-податкова політика, що реалізувалась у цей період, характеризувалась активним субсидіюванням розвитку національних економік, оскільки вже у перші післявоєнні роки уряди цих держав володіли неабиякими фінансовими ресурсами завдяки перерозподільчій системі, що була створена в той період. Значна частка цих ресурсів була використана для субсидіювання пріоритетних галузей господарства (паливної, енергетики, суднобудування, металургії), а також спрямована в інфраструктуру _ житлове і дорожне будівництво, комунальне господарство. Держава фінансувала в цей період від 30 до 40 % валових інвестицій.

Значні бюджетні витрати вимагали відповідних податкових надходжень. Доходи були ще низькими, а від дефіцитного фінансування, що породжує інфляцію, уряди, як правило, утримались. Тому податкова політика була жорстка, відрізнялась широким діапазоном прогресивності прибуткового податку. Крім того, при високому рівні податку на прибуток існували різні стимулюючі пільги, що сприяли накопиченню капіталу в пріоритетних галузях. Таким чином, цей період є періодом бюджетної активності держав.

Наступний 20-річний етап _ до початку 70-х років _ для індустріально розвинутих країн став періодом економічного зростання. Бюджетно-податкова політика держави була підпорядкована головній меті _ створити „трансфертну державу”, державу добробуту з високим рівнем соціальних витрат. Доходи та витрати держави широко використовувались для проведення кейнсіанського антикризового регулювання.

Подальший переломний період _ друга половина 70-х років, що характеризується нафтовою кризою та виникненням стагфляції. Ця ситуація спричинила кризу попередньої моделі розвитку, банкрутство кейнсіанських методів управління економікою. Змінились цільова спрямованість і методи макроекономічної політики, в тому числі бюджетно-податкового регулювання. Крім того, неможливо вже було не враховувати постійно зростаючу інтернаціоналізацію економіки, підсилення взаємовпливу та взаємозалежності країн у рамках світового господарства. Бюджетно-податкова політика на цьому етапі із знаряддя стабілізації та економічного зростання перетворилась на джерело гальмування, головний фактор інфляції. „Трансфертна держава” вийшла за оптимальні межі: 1) державні бюджети були гігантськими; 2) перерозподіл національного продукту на користь держави досягав великих розмірів: питома вага державних витрат у ВВП в Японії становила 27%, ФРН _ 49, Франції _ 43, Великобританії _ 47, США _ 35%; 3) при цьому понад 50% державних витрат складали допомоги та субсидії, пов'язані із соціальним страхуванням і забезпеченням; 4) високі податки не вирішували проблеми, тому з'явились та стали зростати бюджетні дефіцити, які набули стійкого структурного характеру. Тож, виникла необхідність у радикальних змінах у бюджетно-податковій політиці.

Бюджетно-податкова політика у 70_80-ті роки у розвинутих ринкових країнах здійснювалась у рамках нового курсу економічної політики взагалі, що змінився в зв'язку з переходом влади від сил реформістських, що застосовували принципи кейнсіанства, до консервативних, монетаристів, пріоритетами яких були грошово-кредитне регулювання та зміцнення ринкових засад. Кожна держава у цей період мала національні особливості проведення економічної політики, в тому числі її складової _ бюджетно-податкової. Узагальнюючи викладене, можна дійти висновків, що нові орієнтири бюджетно-податкового регулювання принесли свої результати. У 80-ті роки темпи зростання витрат уповільнились. Питома вага державних витрат у ВВП дещо стабілізувалась. Відбулось також скорочення бюджетних дефіцитів, а головне _ зміна джерел їх фінансування завдяки монетарним заходам, отже, істотно скоротились темпи інфляції. Крім того, скорочення податкового тиску стимулювало інвестування. Були створені умови для розвитку дрібного і середнього підприємництва. За рахунок приватизації скоротився державний сектор економіки країн і створились можливості структурної перебудови та стимулювання НТП. Такі зміни відбулися на базі нової моделі змішаної економіки, в якій було покладено край екстенсивному розширенню державного втручання, тобто бюджетно-податкова політика використовувалась у поєднанні з монетарними засобами регулювання.

У 90-ті роки ХХ століття основним чинником, що зумовив певні зміни в бюджетно-податковому регулюванні в розвинутих ринкових країнах, стало прискорення інтеграційних процесів в Європі, створення ЄВС (Європейської валютної системи), ЄЦБ (Європейського Центрального Банку) та ін. Слід зазначити, що в країнах Європи, з одного боку, відбувається поширення загальних принципів проведення бюджетно-податкової політики, насамперед щодо бюджетного дефіциту та державного боргу, а з іншого _ у бюджетних і податкових системах, що формувалися протягом тривалого часу відповідно до національних особливостей і традицій, продовжують зберігатися істотні відмінності у структурі державних видатків, рівні бюджетних доходів, темпах діючих податків і способах їх стягнення.

Дослідження сучасних тенденцій розвитку світової фінансової системи обумовлено новітніми процесами як у світовому господарстві в цілому, так і у його фінансовому секторі, зокрема. Розвиток світових економічних відносин пов'язаний з поширенням інтеграційних процесів, які охоплюють не лише економічні зв'язки, а й національні фінансові системи держав. Сама фінансова діяльність стає дедалі інтегрованішою. Поряд із цим уже заявив про своє існування ще один процес - глобалізація, що характеризується формуванням більш зрілого порівняно з інтернаціоналізацією рівня міжнародних економічних зв'язків та інших форм і способів людського спілкування та співіснування.

18.2 Фінансова система Сполучених Штатів Америки

Сполучені Штати Америки - федеративна держава. Тому сучасна система державних фінансів США складається з таких елементів:

_ фінансова система федерації, яка включає федеральний бюджет, бюджет округу Колумбія (столичний), спеціальні фонди федерального рівня, фінанси державних підприємств;

_ фінансові системи 50 штатів, кожен з яких має власний бюджет, спеціальні фонди та фінанси підприємств, що знаходяться у власності штату;

_ місцеві фінанси, до яких належать місцеві бюджети адміністративних, господарсько-підприємницьких, культурно-освітніх та інших місцевих підрозділів (графств, муніципалітетів, сільських, шкільних, спеціальних округів тощо), фінанси комунального господарства, спеціальні фонди місцевого рівня.

Така система організації державних фінансів характеризується відсутністю єдності та високим рівнем автономності. Це означає, що кожний підрозділ державного управління (федерація, штати, місцеві органи) самостійно складає і затверджує свій бюджет, розробляє і здійснює податкову політику, управляє боргом. Бюджети штатів не входять до федерального бюджету, а місцеві бюджети _ до бюджету штатів. Через державні фінанси країни перерозподіляється близько третини ВВП.

Бюджетна система США складається з трьох рівнів: федеральний бюджет, бюджети 50 штатів і місцеві бюджети, в тому числі: 19 тис. муніципалітетів, 17 тис. міських самоврядувань, 15 тис. шкільних округів, 29 тис. спеціальних районів, 3 тис. округів.

Центральне місце в системі державних фінансів США займає фінансова система федерації, зокрема федеральний бюджет. Про що свідчать параметри розподілу і перерозподілу коштів, що склалися в останні три десятиліття, між бюджетами трьох рівнів: близько 65% сукупних витрат консолідованого бюджету проходять через федеральний бюджет і 35% _ частка решти двох рівнів, яка поділяється між штатами і місцевими органами влади в пропорції 2/1.

За федеральними органами закріплені витрати загальнонаціонального значення (на військові цілі, міжнародні справи; на фінансову підтримку яких-небудь галузей і секторів національного господарства; на утримання федерального державного апарату; на управління федеральним державним боргом тощо). На частку влади штатів і місцевих органів припадає значна частина державних витрат, пов'язаних з фінансуванням соціальних потреб місцевого господарства, адміністративного апарату. Що стосується доходів, то основним джерелом прибуткової частини бюджету є податкові надходження. Причому, в доходах федерального бюджету переважають прямі податки, в доходах штатів _ непрямі, а в доходах місцевих органів влади _ майнові податки.

У США бюджети регулюються через систему дотацій і відрахувань. Рух ресурсів відбувається одночасно по чотирьох каналах: з федерального бюджету _ до бюджетів штатів і місцевих бюджетів; з бюджетів штатів _ до місцевих бюджетів; з місцевих бюджетів _ до бюджетів штатів; між місцевими бюджетами.

У базі власних доходів влади штатів і місцевих органів влади спостерігається неухильно зростаюча залежність від федеральних дотацій. Федеральна допомога штатам (23%) і місцевим органам влади (6%) носить яскраво-виражений програмно - цільовий характер. Дотації і субсидії в США розподіляються нерівномірно. З їх допомогою на рівні штатів реалізується більше 500 цільових програм. Така зростаюча залежність від федеральних дотацій дає підставу стверджувати, що „федеральна допомога” (29% загальної суми доходів штатів і місцевих органів) перетворилася на засіб прямого контролю федерації за фінансовою політикою штатів і місцевих органів влади.

Федеральний бюджет в США _ це складний фінансовий механізм управління і контролю за діяльністю всіх федеральних міністерств і відомств, що повністю визначає економічні основи державного будівництва і впливає на стан економіки в цілому. За формою він є регулярно затверджуваним докладним кошторисом (загальним обсягом близько 3 тис. сторінок) всіх урядових витрат і доходів, що розподіляються за джерелами надходжень, основними напрямами і програмами витрачання коштів. Під бюджетними доходами в США зазвичай розуміється грошова сума податкових надходжень та інших платежів, зібрана з населення і підприємств федеральним урядом через федеральні або місцеві органи влади. Бюджетні доходи включають також різного роду подарунки і внески. У доходи не включаються суми від розпродажів федерального майна, доходи по відсотках, виплати по позиках і внутрішніх грошових переказах між урядовими рахунками.

Федеральний бюджет будується за принципом „повного бюджету” і складається з двох частин: власне урядового бюджету та довірчих (траст) фондів. За рахунок урядового бюджету фінансуються суспільні економічні і соціальні програми. Довірчі фонди мають в основному цільовий характер і пов'язані з діяльністю інфраструктури (федеральні автошляхи, аеропорти, електростанції тощо). Статус довірчих мають соціальні та пенсійні фонди. Доходи довірчих фондів формуються за рахунок надходжень від використання державної власності. Соціальні фонди формуються в основному за рахунок внесків працюючих в державному або приватному секторі, відрахувань уряду та підприємств.

Структура витратної і прибуткової частин федерального бюджету зазнає щорічні зміни. Слід зазначити, що на структуру федерального бюджету США суттєво впливають політичні події, що відбуваються в цій країні. І тому аналіз доходів і витрат федерального бюджету цікавий з погляду динаміки цих змін.

Так, наприклад, федеральний бюджет був полем битви в багатомісячних суперечках демократа Б. Клінтона і республіканського конгресу перед президентськими виборами 1996 р. в США. Перед адміністрацією Клінтона стояла не тільки проблема переобрання в 1996 р., але й необхідність зміцнення політичної бази демократів. А це означало таку конфігурацію бюджетних пріоритетів, за якої повинне поступово відбуватися заміщення військових витрат на соціальні. Бюджетна стратегія і система бюджетних пріоритетів адміністрації Б. Клінтона передбачала скорочення частки федеральних витрат у ВВП до 21,5% та збільшення сукупного податкового тягаря до 19,2% або на 1% ВВП. В цілому вона припускала деяке підвищення частки прибуткових податків в сукупних доходах федерального бюджету (до 44%) та податків на прибутки корпорацій і непрямих податків на бізнес (до 15%), та зниження частки податків на соціальне забезпечення (до 36,5%). Основні зміни стосувалися витратної частини бюджету. Витрати на національну оборону при Клінтоні динамічно скорочуються, у федеральному бюджеті в 1997 фін. р. вони були зменшені майже на 10 млрд. дол., до 272,1 млрд. дол., або 17,8% всіх федеральних витрат. Головним пріоритетом адміністрації оголошувалася соціальна сфера - витрати на охорону здоров'я, освіту, перепідготовку робочої сили, реформування системи пенсійного забезпечення і медичного обслуговування незаможних. На соціальні потреби з бюджету 1997 фін. р. виділяються більше 60% федеральних асигнувань (приблизно 936 млрд. дол.). Найшвидшими зростаючими статтями в соціальному бюджеті при Клінтоні стали витрати на охорону здоров'я і соціальне забезпечення. Що стосується економічних програм, то адміністрація практично заморозила витрати на сільське господарство, транспорт, енергетику, охорону навколишнього середовища, науку і техніку.

Поряд із цим, пріоритетним напрямком бюджетної політики адміністрації Б. Клінтона було зменшення державного боргу та економія бюджетних витрат. В середині 90-х років борг федерального уряду наблизився до відмітки 5 трлн. дол., або близько 85% ВВП. У 2000 році державний борг США вдалося значно скоротити до 3,4 трлн. дол., що становить близько третини ВВП. До 2011 р. планувалося розмір державного боргу привести до рівня 7% від ВВП. Доходи в 1997 фін. р. росли випереджаючими темпами по відношенню до витрат _ 7,1 порівняно з 5,3%, що склало різницю в 10 млрд. дол. в абсолютному вираженні.

Для республіканців традиційно притаманна підтримка менш значного втручання держави в економіку. За адміністрації республіканця Дж. Буша суттєво зросли видатки уряду, особливо на фінансування оборони через військові дії в Іраку та боротьби з тероризмом. В проекті бюджету на 2007/2008 фін. р. адміністрація Дж. Буша запропонувала збільшити видатки на оборону на 10% до 481 млрд. дол. США. Проте суттєвому скороченню підлягали витрати на науку й освіту, бюджети служби зайнятості населення і соціального забезпечення. В цілому пропонувалося через скорочення більш ніж 140 державних програм зекономити 12 млрд. дол.

Загалом доходи бюджету у 2007/2008 р. планувалися у розмірі 2,66 трлн. дол., а витрати 2,9 трлн. дол., тобто у проекті бюджету закладався бюджетний дефіцит близько 239 млрд. дол.

Останніми роками продовжує швидкими темпами зростати сума зовнішнього боргу США. На кінець 2005 року вона становила 8,84 трлн. дол. Загальний розмір державного боргу сьогодні сягає 65% від ВВП.

Таким чином, структура витрат і доходів безпосередньо залежить від того, хто знаходяться біля „керма влади” _ республіканці чи демократи, оскільки вони мають різні бюджетні пріоритети, які і визначають статті витрат і доходів федерального бюджету в США.

Бюджети штатів і місцевих органів в США. У США всі 50 штатів формально наділені автономними правами в області фінансів. Вони самостійно складають, затверджують і виконують свої бюджети, які ні за доходами, ні за витратами не входять до федерального бюджету країни. Певною мірою вони самостійні у визначенні обсягу бюджетів, структури витрат і доходів. Федеральні органи влади не уповноважені прямо контролювати бюджети штатів. Влада штатів не звітує перед федерацією про стан фінансів і бюджету.

У більшості штатів складання бюджету знаходиться у веденні глави виконавчої влади і здійснюється підпорядкованим йому фінансовим органом. При цьому кошторис витрат розробляють бюджетні і фінансові бюро, а кошторис доходів _ податкові та інші органи. Проект бюджету направляється в місцеві законодавчі органи.

Найбільш великими у складі витрат бюджетів штатів є витрати на освіту (35% від витратної частини бюджетів), соціальне забезпечення (13%), охорону здоров'я (9%), дорожнє будівництво та утримання доріг, охорону навколишнього середовища, житлове будівництво і комунальне господарство.

Основним джерелом доходів бюджетів штатів, як і федерального бюджету, є податкові надходження. У післявоєнні роки у складі податкових доходів помітно зросла роль прибуткового податку з населення і обов'язкового внеску до фондів соціального страхування. Сьогодні основним джерелом доходів бюджетів штатів є податок на продаж _ 29% від прибуткової частини. А індивідуальний прибутковий податок складає 17%. Нестача власних коштів штатів перекривається за рахунок фінансової підтримки з федерального бюджету (23% від прибуткової частини) і надходжень з бюджетів місцевих органів влади (1,5%) (табл. 18.1).

Що стосується місцевих адміністративних одиниць і місцевих функціональних органів та установ, то вони також мають певний ступінь автономії щодо складання, затвердження і виконання своїх бюджетів, які не входять ні до федерального бюджету, ні до бюджетів штатів США. Функції зі складання місцевих бюджетів покладені на глав виконавчої влади, функції затвердження бюджетів _ на представників місцевої законодавчої влади.

Таблиця 18.1

Структура доходів бюджетів штатів США у 90-тих роках

В складі витрат місцевих бюджетів більше половини їх загальної суми припадає на частку витрат, пов'язаних з фінансуванням державної податкової школи. Крім того, значна частка коштів щорічно виділяється на фінансування утримання доріг, комунального і міського господарства, протипожежної охорони, лікувальних та інших установ.

До джерел фінансування витрат місцевих бюджетів відносяться: місцеві податки, доходи від послуг комунального господарства та інші неподаткові доходи, дотації з федерального бюджету і бюджетів штатів, надходження від випуску місцевих позик і лотерей. Основним джерелом доходів є місцеві майнові податки (на їх частку припадає близько 29% податкових доходів) (табл. 18.2).

Таблиця 18.2

Структура доходів бюджетів місцевих органів влади США у 90-тих роках

Таким чином, важливо відзначити, що при єдності податкової системи США кожна адміністративна одиниця вибирає свою структуру податків з урахуванням різноманітності місцевих умов і рівня життя населення.

Спеціальні фонди США. Важливе місце в системі державних фінансів належить спеціальним фондам США, які функціонують відокремлено як самостійні фінансово-кредитні установи. Вони є сукупністю грошових ресурсів, що мають цільове призначення. Доходи цих фондів формуються за рахунок податкових і неподаткових надходжень, також за рахунок коштів федерального бюджету.

Найбільш значними є фонди соціального страхування. До основних загальнонаціональних систем (фондів) соціального страхування і забезпечення відносяться страхування через старість, з нагоди втрати годувальника і страхування здоров'я. Крім того, існує страхування по безробіттю, з тимчасової непрацездатності і, нарешті, система державної допомоги престарілим, інвалідам і тим, хто її потребує. Також є вельми урізані системи сімейної допомоги, яка частково фінансується федерацією, але знаходиться у веденні влади штатів і місцевих органів.

Право на отримання пенсії через старість в США у повній сумі виникає лише у осіб, що досягли 65 років і мають необхідний стаж страхування. Допомога зі страхування здоров'я виплачуються особам після досягнення 65 років. Фонд допомоги з безробіття формується за рахунок внесків підприємців (у розмірі незначного відсотка до фонду заробітної плати).

Також в США залежно від цілей використання виділяють наступні спеціальні фонди:

_ економічні фонди, призначені для регулювання господарського життя. До них відносяться інвестиційні, кон'юнктурні, фонд перебудови і розвитку тощо. Кошти цих фондів спрямовують на фінансування чесних компаній і малорентабельних державних підприємств, особливо в періоди циклічних криз. Допомога надається у формі безвідплатних субсидій і пільгових кредитів;

_ науково - дослідницькі фонди, що використовуються для фінансової підтримки наукових досліджень в промисловості, будівництві, а також утримання державних наукових центрів, що здійснюють розробку фундаментальних досліджень;

_ військово - політичні фонди _ резерви, що знаходяться головним чином у розпорядженні президента США, за рахунок яких фінансуються додаткові цільові заходи що мають особливу важливість. У США до них відносяться конфіденційні (секретні) фонди федерального бюджету. З них фінансують секретні великомасштабні науково - технічні проекти;

_ інші фонди.

Таким чином, спеціальні фонди США мають цільовий характер і формуються за рахунок податкових і неподаткових надходжень та за рахунок коштів федерального бюджету.

Бюджетний процес і фінансовий контроль в США. Бюджетний рік федерального уряду починається з 1 жовтня і завершується 30 вересня наступного року, а більшості штатів _ починається 1 липня і закінчується 30 червня наступного року. При цьому понад половина штатів практикує складання бюджету на два роки. У більшій частині місцевих адміністративних одиниць бюджетний рік збігається з календарним.

Історію бюджетного процесу в США можна розділити на три основні етапи: до 1921 року; з 1921 по 1976 рік; з 1976 року. До 1921 року всі органи виконавчої влади США подавали свої окремі бюджетні запити безпосередньо в конгрес. До того часу в США, строго кажучи, не було єдиного федерального бюджету у вигляді продуманого і ретельно розробленого загального фінансового плану, який би ґрунтувався на скоординованих витратних потребах федерального уряду з урахуванням розмірів наявних фінансових надходжень.

Лише у 1921 р., коли вперше був ухвалений зведений американський закон „Про бюджет і звітність” (Budget and Accounting Act of 1921), що визначив напрям бюджетної реформи, конгрес вперше доручив президентові представляти бюджетний проект, який би повністю відображав державні пріоритети і служив відправним пунктом для подальшого ухвалення і затвердження федерального бюджету. Американський президент, будучи главою виконавчої влади, згідно із законом _ основна юридична особа, відповідальна перед законодавчою владою за розробку і виконання федерального бюджету. З цією метою йому додано в 1921 р. Бюджетне бюро (в майбутньому _ Адміністративно-бюджетне управління або АБУ) _ як самостійний відділ в міністерстві фінансів. Конгрес зберіг право контролю за фінансовою діяльністю виконавчої влади і зміцнив його: тим же законом було установлено Головне контрольно - фінансове управління (ГКФУ), назване незабаром „сторожовим псом конгресу”. Проте американська адміністрація фактично дістала можливість ініціативи і контролю в бюджетно - податкових питаннях і в розподілі фінансових коштів, чого до цих пір у неї не було.

Після другої світової війни, особливо в 60-ті роки, різко зросли масштаби федерального бюджету, посилилися тенденції довгострокового програмування фінансової сторони урядової діяльності. Виникла потреба в новому рівні координації, взаємної ув'язки і оцінки ефективності програм бюджетного фінансування. Результатом стало створення в 1970 р. АБУ, що поглинуло Бюджетне бюро і додало до колишніх його функцій ще й управлінські, а також отримало повноваження оцінювати ефективність федеральних програм, розширювати міжвідомче узгодження урядових дій як на рівні федеральної адміністрації, так і в штатах. Посилилася централізація бюджетного процесу, концепція чергового бюджету тепер готувалася після серії нарад президента з директором АБУ за участю міністра фінансів, голів Економічної ради і Ради керівників Федеральної резервної системи, тобто всіх головних економічних радників президента і керівників основних органів, що формують економічну політику країни.

Американський конгрес не раз різко реагував на будь-яку спробу посилення централізації бюджетного процесу і впливу виконавчої влади у фінансових справах. Незабаром після урядової реорганізації 1970 р. в кожній з палат були створені бюджетні комітети _ для попереднього аналізу президентських варіантів бюджету, що представляються конгресу; для інформаційно - аналітичної допомоги при конгресі організували Бюджетне управління.

З 1 жовтня 1976 року набув чинності закон, прийнятий конгресом в 1974 році „Про контроль над бюджетом і заморожуванням фондів”, який вніс суттєві зміни до сутності федерального бюджетного процесу, порядку роботи над бюджетом в законодавчих і виконавчих органах, розподілу ролей серед учасників цього процесу. За глибиною проведених змін закон був названий „бюджетною реформою 1974 р.”.

У результаті був видозмінений порядок розгляду і затвердження федерального бюджету в конгресі США. Палати конгресу наділені правом не тільки схвалювати проекти бюджету, але й переглядати його, а також відкидати бюджетні рекомендації президента; палати можуть змінювати запропонований рівень витрат і доходів, додавати нові програми, вносити законопроекти про зміни в податкових та інших джерелах доходів.

Конгрес США схвалює два документи по бюджету в цілому (рішення конгресу оформляються у вигляді двох сумісних резолюцій палат конгресу з бюджету на майбутній рік). Перша резолюція підлягає схваленню конгресом не пізніше за 15 травня того року, в якому починається виконання даного бюджету. Вона є схваленим конгресом проектом бюджету у вигляді контрольних цифр, що встановлюють нижчі і вищі межі для основних показників бюджету: для загальної суми бюджетних витрат і нових бюджетних повноважень; для загальної суми витрат і нових бюджетних повноважень відносно кожної функціональної категорії і для утворення резервних фондів, необхідних для даної категорії; для очікуваного перевищення доходів над витратами або очікуваного дефіциту; для рівня федеральних доходів, що рекомендується; для очікуваного рівня державного боргу і необхідних змін в рівні постійного або тимчасового ліміту державного боргу. Друга резолюція приймається обома палатами конгресу не пізніше за 15 вересня. Вона по суті і є бюджетом в цілому, затвердженим конгресом, і має директивний характер для решти всіх органів конгресу, а також урядових органів і організацій.

Докладний графік роботи над проектом федерального бюджету США подано у табл. 18.3.

Після затвердження федерального бюджету конгресом починається його виконання: міністерства і відомства федерального уряду виконують витратну, а міністерство фінансів _ прибуткову частину. Важливу роль в касовому виконанні федерального бюджету виконують федеральні резервні банки і банки - члени федеральної резервної системи. В основі касового виконання бюджету лежить принцип єдності каси. Це означає, що всі зібрані на території США доходи поступають на рахунок міністерства фінансів в банки ФРС. Це дозволяє міністерству фінансів контролювати надходження коштів, запобігати касовим розривам.

Таблиця 18.3

Графік роботи над проектом федерального бюджету США

Контроль за виконанням бюджету покладений на управління з питань адміністрації і бюджету та на міністерство фінансів. Значними правами в області поточного і подальшого контролю наділене Головне контрольне управління, безпосередньо підзвітне конгресу США.

Податкова система США з організаційної точки зору є трирівневою і включає федеральні податки, податки штатів і місцеві податки (графств, муніципалітетів, округів та інших державних територіальних одиниць). До федеральних податків належать: податок на доходи фізичних осіб, відрахування до фондів соціального страхування, податок на прибуток корпорацій, акцизи, податки на подарунки і спадок, мито та ін.

Практична реалізація фіскальної функції в податковій системі США характеризується насамперед тим, що в її основі лежить оподаткування фізичних осіб (населення). При цьому основними видами податків є:

_ прибутковий податок (податок на доходи фізичних осіб), за рахунок якого формується більше 40% доходів федерального бюджету і приблизно така ж частка податкових доходів штатів. На федеральному рівні застосовується прогресивна шкала за ставкою від 10 до 35%. Цей вид податку застосовується в 44 штатах. Кожен штат додатково справляє свій податок за різними ставками від 0,5 до 9,5%;

_ відрахування до фондів соціального страхування, які в рівних частках роблять роботодавець (юридична особа - суб'єкт господарювання) і працівники (цей платіж населення складає більше 15 % доходів федерального бюджету).

Оподаткування юридичних осіб (господарюючих суб'єктів) в даній системі обмежене переважно застосуванням таких податків, як: податок на прибуток корпорацій (близько 9% доходів федерального бюджету і в середньому не більше 5% доходів бюджетів штатів); податок з продажу; податок штатів на ділову активність, що визначається розмірами капіталу і оборотом. Останні два податки не мають істотного фінансового значення, а несуть регулююче навантаження.

В США застосовується прогресивне оподаткування доходів корпорацій, яке припускає збільшення ставок податку на прибуток при зростанні бази оподаткування: за перші 50 тис. дол. - 15%, за подальші 25 тис. дол. - 25 і лише на суму, що перевищує 75 тис. дол., ставка становить 34%. Особливістю є те, що із загальної суми податку вираховуються суми податку на прибуток, вже внесені в бюджети штату і місцеві бюджети. Крім того, суми, які витрачені з прибутку на інвестиції, науково-технічні розробки, оподатковуються за зниженими ставками.

Оподаткування власності (майна) в системі оподаткування носить в основному регіональний характер. Майновий податок сплачується як фізичними, так і юридичними особами в розмірі від 0,33 (Гонолулу) до 6,75% у м. Уінтон (штат Іллінойс). Важливою характерною рисою системи оподаткування США є незначна роль акцизів: федеральними акцизними зборами обкладається обмежена кількість видів товарів і послуг, а ставка податку з продажів в окремих штатах коливається від 0 до 8%. Відносно новою групою податків є екологічні податки, запроваджені у 80-ті роки і спрямовані на захист навколишнього середовища від шкідливих промислових виробництв.

Останнім часом сформувалася відчутна тенденція збільшення власних податкових доходів штатів, наприклад, в таких сферах, як соціальне забезпечення, охорона здоров'я, охорона громадського порядку (утримання поліції), що забезпечують близько 90% витрат. Проте головним джерелом формування доходів регіональних бюджетів (більше 70%) залишаються субсидії федерального бюджету.

В економіці США історично переважає приватний сектор, тому фінанси державних підприємств займають незначну частину у складі фінансової системи країни. Державна власність збережена головним чином у таких сферах, як наука, освіта, охорона здоров'я, енергетика, транспорт, пошта, переважно у сфері послуг і менше у промисловості.

18.3 Фінансова система Федеративної Республіки Німеччини

За рівнем економічного розвитку та фінансового потенціалу Федеративна Республіка Німеччини - найпотужніша країна Європейського Союзу. Сучасні особливості фінансової системи країни зумовлені політичним та соціально-економічним становленням держави у минулому. Німецький народ пройшов через драматичні випробування історичної долі. На рубежі XVIII і XIX ст. німецька земля була конгломератом трьохсот самостійних князівств, 50 суверенних міст, 1500 автономних володінь рицарів. Окупація наполеонівською Францією покінчила з квазідержавним утворенням, що існувало протягом тисячі років (800_1806 рр.) під назвою Священної Римської імперії германської нації. За свою історію Німеччина зазнала два об'єднання країни - в 1871 р. і в 1990 р., поразки в Першій і Другій світових війнах, періоди гітлерівського режиму та післявоєнної відбудови країни. Після Другої світової війни економічний розвиток, частково завдячуючи „плану Маршалла”, був настільки бурхливим, що отримав назву „Німецького дива”. Крім суто економічних аспектів він ґрунтувався на соціальній злагоді в суспільстві.

В наш час ФРН входить до числа провідних держав світу. Володіючи значним економічним і науково-технічним потенціалом, вона займає третє місце, після США і Японії, за обсягом промислового виробництва і перетворилася на одного з найбільших імпортерів та експортерів капіталу. За рівнем продуктивності праці в оброблювальній промисловості, національного доходу на душу населення ФРН випереджає США та інші провідні країни світу.

Устрій державних фінансів має особливо важливе значення у федеральній державі, оскільки воно не лише визначає матеріальну основу економічного регулювання і соціальної політики, але й забезпечує збалансоване розділення владних повноважень і відповідальності різних рівнів державного управління і, тим самим устрій самої федерації.

Характеристика фінансової системи ФРН. Федеральний бюджет як головна ланка фінансової системи. Фінансова система ФРН включає федеральний бюджет, бюджети 16 земель, общин, спеціальні урядові і позабюджетні фонди, фінанси Федеральної залізниці (Бундесбан) і Федеральної пошти (Бундеспост), державних підприємств, органів соціального страхування, федерального відомства з праці. Вся країна розбита на фінансові округи. Зв'язуючою ланкою між бюджетом федерації і бюджетами земель є вищі фінансові дирекції. Вони об'єднують декілька фінансових округів.

Бюджетна система ФРН в її сучасному вигляді почала формуватися в 20-х роках ХХ століття, на початку 90-х років ХХ століття суттєво доповнилась приєднаними землями колишньої НДР.

Сучасний бюджетний устрій ФРН як федеративної держави включає три рівні - федеративний, земельний і общинний (комунальний). Формально всі ланки бюджетної системи автономні, тобто самостійно складають бюджет, стягують податки, збори, витрачають кошти на виконання функцій, що підпадають під їх юрисдикцію.

Бюджетний процес і фінансовий контроль. Бюджет виступає головною ланкою фінансової системи ФРН, його структура і бюджетний процес відповідають федеральному характеру державного ладу. До держбюджету включаються доходи і витрати трьох рівнів адміністративного управління _ федерації (центральний бюджет), земель (регіональні бюджети), і общин (місцеві бюджети). Зведений (консолідований) держбюджет отримують шляхом складання доходів і витрат бюджетів всіх трьох рівнів за вирахуванням міжбюджетних трансфертів (субсидій, дотацій). З 1974 р. до держбюджету включаються кошти фонду соціального страхування і соціального забезпечення.

В бюджетному процесі беруть участь наступні органи влади та їх структурні підрозділи - уряд (Міністерство фінансів), представницькі органи влади - Бундестаг (бюджетний комітет, Контрольно-рахункова палата), Бундесрат або Рада земель, а також окремий державний орган - Федеральний казначейський двір. Федеральний казначейській двір є незалежним державним закладом, який діє згідно Федеральної і земельної Конституції. В його функції входить контроль економічної і фінансової діяльності, і він може перевіряти роботу Міністерства фінансів.

Згідно з Конституцією ФРН на рівні земель діє уряд і парламент (ландтаг). В складі уряду землі діє Міністерство фінансів. Головні фінансові управління і податкові інспекції є структурними підрозділами Міністерства фінансів і в той же час вони діють як представники федерації.

Головне фінансове управління або Верховна фінансова дирекція існує тільки на рівні земель і керує підвідомчими податковими інспекціями. Голова Головного фінансового управління, президент призначаються по черзі федерацією і землею.

Міністерство фінансів земель впорядковує податки землі, організовує роботу податкових інспекцій і по відомчій лінії підпорядковується федеральному Міністерству фінансів.

Бюджетний рік у ФРН збігається з календарним. Федеральний бюджет затверджується бундестагом (парламентом). Складання, затвердження і виконання федерального бюджету передбачає визначення очікуваних доходів і витрат в бюджетному плані і ведення бюджетного обліку, фактичне віддзеркалення виконання бюджету.

На стадії складання центрального бюджету міністерства і відомства направляють в міністерство фінансів передбачувані кошториси витрат наступного року, приблизно за 9 місяців. Міністерство фінансів на основі прогнозованих доходів уточнює витратну частину бюджету і передає проект бюджету на затвердження до федерального уряду. Схвалений кабінетом міністерств проект бюджету прямує на затвердження в законодавчі органи. Спочатку бюджет прямує у верхню палату парламенту (бундесрат), де розглядається протягом трьох тижнів. З бундесрата законопроект про бюджет прямує в нижню палату парламенту (бундестаг). У разі внесення однієї з палат парламенту поправок до бюджету, він повертається на повторний розгляд. Після ухвалення законопроекту бундестагом законопроект підписується главою уряду і стає законом.

У ті ж терміни в такій же послідовності складаються проекти бюджетів земель і общин. Проте якщо федеральний уряд формально не має права контролювати фінанси земель, то землі зобов'язані встановити такий контроль за бюджетами общин. Бюджети земель затверджуються ландтагами (парламентами земель) на один рік, але в окремих випадках можуть бути розраховані на триваліший період. Для покриття касового розриву у зв'язку з тим, що податки поступають нерівномірно, землі мають право випускати короткострокові позики. У всіх інших випадках до позик вдаються з особливого дозволу.

Найвищим контрольним органом ФРН в області державних фінансів є федеральна рахункова палата. Звіт про виконання бюджету складається міністерством фінансів і прямує до парламенту і рахункову палату. Після висновку рахункової палати парламент затверджує закон про виконання бюджету.

Бюджетна політика ФРН підкоряється загальним цілям економічної політики і спирається на відладжений в післявоєнний період механізм її реалізації, на багатий арсенал засобів і методів формування прибуткових і витратних статей держбюджету.

Доходи федерального бюджету. Податкова система ФРН. Формування доходів держбюджету _ це могутній регулюючий процес, він визначає такий важливий для економіки показник як „квота держави” (її частка у ВНП). Держава у ФРН на початку 80-х років перерозподіляла через держбюджет (включаючи фонд соціального страхування) до половини ВНП.

Формування доходів визначають цілу систему фінансових каналів по яких у казну надходять кошти від фізичних і юридичних осіб. Тут особливу роль грає податкова політика як найважливіша підсистема бюджетної політики. Податкові надходження складають 4/5 всіх доходів бюджету, причому на 2/3 податкові надходження формуються за рахунок прямих податків (прибуткового або податку на зарплату, корпоративного, промислового). Проте їх частка в бюджетах різних рівнів різна. У бюджетних доходах федерації, земель і общин вона складає відповідно: 9/10; 7/10 і 1/3.

У ФРН податки використовуються як засіб дії на накопичення приватного капіталу в ім'я стимулювання темпів економічного зростання. Податкова регламентація умов накопичення суспільного капіталу є в даний час одним з основних інструментів державного регулювання економіки. До головних методів податкового регулювання належать:

1) зниження або підвищення загального рівня оподаткування (ставки прямого індивідуального прибуткового податку, податку на прибуток корпорацій, непрямих податків);

2) система прискореної амортизації капіталу підприємств;

3) податкові знижки на інвестиції („податковий кредит”);

4) різноманітні спеціальні податкові пільги, що заохочують ділову активність в окремих сферах або регіонах.

Федерація отримує повністю податок на спиртогорілчані вироби, всі податки на споживання (окрім податку на пиво) і страхове мито, так само як і всі митні збори. Спільні податки розподіляються таким чином: з прибуткового податку 42,5% отримує федерация, 42,5% _ землі, 15% _ общини; 50% податку на корпорації надходить до федерального бюджету, 50% до бюджету земель; з податку з обороту до центрального бюджету (федерації) надходить 65%, до регіональних бюджетів (земель) _ 35%.

Податкова система ФРН включає прямі і непрямі податки. Основними платниками податків є робочі та службовці. На їх частку доводиться близько 70% всіх податкових надходжень в країні. Податкове обкладення не обмежується тільки федеральними податками. Воно доповнюється внесками на соціальне страхування і місцевими податками.

Податкова система ФРН спирається перш за все на прибутковий податок Частка прибуткового податку перевищує 1/3 загальної суми податкових надходжень. Даним податком обкладаються всі громадяни що мають дохід. Прибутковий податок включає два види податку: податок на заробітну плату і податок з капіталу. Мінімальна ставка прибуткового податку _ 19%, максимальна _ 53% (до 1990 р. вона складала 56%). Ставка податку на доходи з капіталу _ 25%.

Майновим податком або податком на власність оподатковується майно фізичних і юридичних осіб. Податок стягується з сумарної оцінки всіх елементів рухомого і нерухомого майна, що приносить прибуток. Ставка для фізичних осіб _ 0,5%, для юридичних осіб _ 0,6%.

Оподаткування юридичних осіб здійснюється за допомогою податку на корпорації. Ставка податку на корпорації для нерозподіленого прибутку _ 50%, для розподіленого прибутку _ 36%. В наш час з початком функціонування єдиного європейського внутрішнього ринку у всіх країнах _ членах Європейського Союзу вводиться одноманітна ставка: мінімальна _ у розмірі 30%, максимальна _ 40%.

Промисловим податком обкладаються не результати діяльності фізичних і юридичних осіб, а капітал і доходи підприємства як господарюючого суб'єкта. Промисловий податок стягується при розподілі прибутку до сплати корпоративного податку. Стягування податку здійснюється по двох ставках: 5% суми промислового податку і 0,2% балансової вартості основного капіталу.

Земельним податком обкладаються земельні ділянки підприємств, лісове господарство, сільськогосподарські угіддя. Діапазон ставок цього податку коливається від 0,6 % до 3,1%. Ставка складається з двох частин: основної ставки, що встановлюється фінансовим відомством, і надбавки відповідної общини, яка визначається станом місцевих фінансів.

Податок на транспортні засоби сплачують власники мотоциклів, легкових і вантажних автомобілів. Принцип стягування податку: об'єм двигуна для мотоциклів і легкових автомобілів, загальна вага автомобілів _ для вантажних.

До непрямих податків ФРН відносять податок на додану вартість, земельний податок з обороту, індивідуальні акцизи (на нафтопродукти, тютюн, каву), податок з обороту імпорту, фіскальна монополія і митні збори. ПДВ займає головне місце серед непрямих податків. На його частку доводиться близько 43% всіх непрямих податкових надходжень в країні.

ПДВ обкладається кінцевий споживач в приватній і державній сфері споживання товарів і послуг. Застосовуються дві ставки ПДВ: загальна (14%) і пільгова (7%).

Монополістичному капіталу надаються великі пільги при обкладенні ПДВ. По-перше, ПДВ не стягується з прибутку при його оподаткуванні. По-друге, постачання сільськогосподарській продукції, сировини і допоміжних матеріалів, товарів від однієї компанії до іншої, товари на експорт обкладаються по пільговій ставці.

Окрім ПДВ ряд товарів обкладається індивідуальними акцизами. Ці акцизи називаються у ФРН податками на споживання і є другою групою непрямих податків в країні. Питома вага податків на споживання в загальній сумі непрямих податків перевищує 40%.

До важливих непрямих податків відносяться і митні збори. Ними обкладаються як імпортні, так і експортні товари. Питома вага митних зборів в загальній сумі податкових надходжень складає близько 3%. ФРН належить до країн, що застосовують адвалорні (відсоткові мита). Діючий у ФРН митний тариф, підрозділяється залежно від країни походження товару.

Крім того у ФРН існує так званий імпортний податок. Їм обкладаються товари, що ввозяться, які отримують експортні пільги в країнах їх виробництва.

Визнання разом з податками таких платежів, як мито традиційно для німецького права. Мито стягується за індивідуальне користування державними послугами або установами, збори _ за надання можливостей організації, що виражає інтереси певної групи.

Принцип забезпечення фінансової системи держави за рахунок податків жодною мірою не виключає права законодавця вводити інші види відрахувань. На цій основі розвинулася практика введення спеціальних платежів, які передбачають особливу фінансову відповідальність платника за вирішення завдань державного фінансування.