Фінанси

16.3 Міжнародні розрахунки

Міжнародні розрахунки охоплюють розрахунки по зовнішній торгівлі товарами і послугами, а також некомерційні операції, кредити і рух капіталів між країнами, в тому числі пов'язаних з будівництвом об'єктів за кордоном і наданням допомоги країнам що розвиваються.

Міжнародні розрахунки - це регулювання платежів по грошовим вимогам та зобов'язанням, які виникають в зв'язку з економічними, політичними, науково-технічними та культурними відносинами між державами, підприємствами та громадянами різних країн.

Розрахунки здійснюються через банки безготівково за допомогою записів на рахунках банків. Для цього банки використовують свій закордонний апарат та кореспондентські відносини із іноземними банками, що супроводжується відкриттям кореспондентських рахунків “лоро” (від латинського “loro” - їх) іноземних банків у даному (вітчизняному) банку та “ностро” (від латинського “nostro” - наш) даного банку в іноземному. Кореспондентські відносини визначають порядок розрахунків; розмір комісії, методи поповнення витрачених коштів.

Зовнішньоторгові контракти передбачають передачу товару або товаророзпорядчих документів, які пересилаються банками-експортера банку-імпортера або банку країни-платника для сплати у встановлений термін. Розрахунки здійснюються за допомогою різних засобів платежу, використовується у міжнародному обігу: векселів, чеків, платіжних доручень, телеграфних переказів, акредитивів.

Валютно-фінансові умови контрактів повинні включати такі обов'язкові складові:

1) валюту ціни;

2) валюту платежу;

3) курс їх переводу;

4) валютні застереження;

5) форми розрахунків;

6) умови платежу;

7) форми платіжних засобів та банки через які ці розрахунки здійснюються.

Валюта ціни - це валюта, в якій установлюються ціни контракту. Вона вибирається з найбільш сталих валют. Нею може бути валюта однієї з країн-учасниць контракту чи третьої країни.

Валюта платежу - це валюта, в якій здійснюється платіж. Вона не обов'язково збігається з валютою ціни. Якщо валюта ціна не дорівнює платежу.

Валютні застереження передбачають перегляд суми платежу відповідно до зміни курсу певної валюти, зокрема валюти ціни відносно валюти платежу.

Форми розрахунків відрізняються порядком документообороту і включають розрахунки по інкасо, за допомогою акредитивів, по відкритих рахунках, банківськими переказами.

Умови платежу передбачають або негайну оплату відвантажених товарів або відстрочки платежу, тобто продаж у кредит.

Форми платіжних засобів - це вид документів, за допомогою яких здійснюється розрахунки. Вони поділяються на фінансові й комерційні. До фінансових належать векселі, чеки, платіжні розписки; До комерційних - розрахунки-фактури, документи, що підтверджують відвантаження товарів, коносамент, залізничні, автомобільні, авіаційні накладні, поштові квитки, специфікації, страхові поліси та інше.

Велику роль у зовнішній торгівлі відіграє розрахунок чеком.

Чек - спеціальний документ, який містить письмове розпорядження банку видати перерахувати вказану в ньому суму грошей з поточного рахунку особи, яка підписала чек. Існують різні види чеків.

Банківський ордерний чек може за бажанням клієнта виступати замість переказу. Як правило, він відсилається банком безпосередньо отримувачу. Іноді чек вручається чекодавцю, щоб він передав або надіслав його отримувачу. В більшості випадків цей чек пред'являється отримувачем банку-кореспонденту банку чекодавця. Після перевірки підписів банку чекодавця може бути виписана сума в іноземній валюті. Якщо в банку-платника немає кореспондентських відносин з банком чекодавця, чек посилається банку, який має такі кореспондентські відносини, де й кредитується за рахунок отримувача. Якщо пред'являючи чек, виписаний, як правило, в іноземній валюті, покупець вимагає національну валюту, сума виплачується за касовим курсом, який котирується на день оплати чека на валютній біржі чи на міжбанківському валютному ринку з даного виду розрахункових документів. Іншим видом чека в міжнародному обігу є клієнтський чек, за допомогою якого чекодавець здійснює платіж безпосередньо своєму партнеру, що в цілому виявляється швидше, ніж платіж за допомогою переказів. На відміну від банківського, клієнтський чек виставляється клієнтам на їхній банк. Це в більшості випадків розрахункові чеки на пред'явника, виписані в національній чи іноземній валюті залежно від домовленості сторін. Чекодавець пересилає чек своєму партнеру за кордоном, який пред'являє його своєму банку для кредитування рахунку. Якщо пред'явник чека визначається банком кредитоспроможним, йому одразу ж записується на кредит рахунку дана сума з відміткою "З умовою отримання". У даному випадку запис на кредитування рахунку отримувача здійснюється швидше, ніж при переказі. Якщо на думку банку, якому пред'явили чек, пред'явник не володіє відповідною платоспроможністю, банк не кредитує його рахунок відразу, а бере чек на інкасо і оплачує його після підтвердження свого кореспондента. За способом передачі розрізняють три види чеків: - чек на пред'явника - кожен власник чека вправі пред'явити його для оплати чи подати на інкасо. Його правомірність не підлягає перевірці; - ордерний чек - у ньому однозначно названо одержувача, який може передати свої права на чек з допомогою так званого індосаменту третій особі. Для цього він пише на звороті текст: „Для мене на ордер фірми „XXX” і підпис. Таким чином, фірма "XXX" стала правомірною і може, в свою чергу, скористатися правами, які надає наявність чека, щодо банку платника чи особи, що виписала чек. Вона може також передати чек через механізм індосаменту іншим особам чи фірмам (за ордером). Останній, хто отримає чек, зобов'язаний довести своє право, пред'явивши безперервний ланцюг індосаментів. Цей вид чеків, як правило, використовується на міжнародному рівні; - іменний чек. За способом оплати розрізняють: - наявні чеки; - розрахункові чеки; - кросовані чеки. Відомі також дві форми закреслення: - звичні кросовані чеки; - специфічно кросовані чеки. Особливим видом чеків у некомерційному міжнародному обігу є єврочек. Це національні чеки, які можуть використовуватися і за кордоном. Іншим видом чеків є дорожній (туристський) чек, який виписується як в національній валюті, так і в доларах США. Ризик неплатежу при чековому обігу суттєво вищий, ніж при переказі, особливо за клієнтськими чеками, коли немає гарантій, що банк, на який вони видані, здійснив платіж.

Одним з найважливіших інструментів розрахунків (і кредитування), які використовуються в міжнародній торгівлі, служить вексель. Існують два основних види векселів:

- соло-вексель (простий) - боргове зобов'язання однієї особи сплатити вказану суму іншій особі;

- тратта (переказний) (bill of exchange, draft) - безумовна пропозиція однієї особи, адресована іншій, сплатити в призначений термін третій особі певну грошову суму. У міжнародних розрахунках найчастіше використовується переказний вексель (тратта).

Форма векселя має важливе значення, оскільки при її недотриманні вексель втрачає силу зобов'язання. Реквізити векселя (тратти):

- вексельна позначка (мітка), тобто визначення документа як векселя (bill of exchange, Wechsel, lettre de change);

- сума векселя (безумовна вказівка виписати певну суму грошей);

- назва трасата (боржника);

- строк платежу;

- місце платежу;

- ремітент (отримувач);

- дата і місце складання векселя;

- підпис векселедавця (кредитора).

Вексель є абстрактною угодою, тому що не вказується матеріальна основа боргу. Звідси випливає: предметом вексельного зобов'язання завжди є гроші, а не товари і не цінні папери. Роблячи пропозицію платнику (трасату) здійснити платіж за векселем, векселедавець (трасант) також вступає в зобов'язувальні відносини з ремітентом, оскільки у випадку відмови трасата виконати пропозицію трасанту останній сам повинен здійснити платіж за векселем. Згода трасата заплатити за векселем оформляється у вигляді акцепту. Платник може обмежити акцепт частиною суми, тоді по решті суми вексель не прийнятий.

Термін платежу за векселем має бути одним для всієї вексельної суми.

Вексель без вказівки терміну платежу розглядається як такий, що має сплачуватись при пред'явленні.

Кредитор має три шляхи використання векселя:

- тримати до настання терміну оплати;

- використати для погашення своїх боргових зобов'язань;

- продати комерційному банку (облікувати вексель).

Перший спосіб очевидний. Другий шлях представляє собою передачу прав за векселем. Вона здійснюється шляхом нанесення передавального запису на звороті векселя (або аллонж) - індосаменту. Особа, яка поступається правами, називається індосантом, а особа, яка їх отримує, - індосатом. Здійснення індосаменту дорівнює по правовим основам видачі нового векселя, тому індосат отримує самостійне право вимоги.

Вексель може виписуватись у будь-якій валюті. Але, як правило, він виписується у валюті країни, в якій має здійснюватись платіж. Вексель може бути виданий і в валюті іншої країни з оплатою в валюті країни платежу.

Банківський переказ - це основна форма міжнародних розрахунків у сучасній практиці. Крім того, банківський переказ є елементом всіх інших форм міжнародних розрахунків (акредитиви, інкасо, чеки, векселі). Банківський переказ належить до платних комісійних операцій банку. Усі банки, які беруть участь у здійсненні банківського переказу, беруть комісію за проведення операції.Оплата переказом можлива на будь-якій стадії виконання контракту: до відвантаження товару, після відвантаження товару, через певний період. Оплата до відвантаження означає аванс. У цьому випадку імпортер у встановлені контрактом строки або після повідомлення експортера про готовність товару до відвантаження дає доручення банку здійснити переказ валюти на користь експортера. Отримавши таке повідомлення, експортер відвантажує товар. Боржник передає своєму банку відповідний формуляр у трьох примірниках і в такий спосіб доручає йому переказати на рахунок свого кредитора певну суму грошей. Порядок виконання банківського переказу такий:1) переказ відбувається відповідно до умов укладення контракту проти повідомлення продавця про відвантаження;2) експортер відвантажує товар і отримує товарні документи від перевізника; 3) експортер відправляє повідомлення про відвантаження та інші комерційні документи імпортеру;4) імпортер подає заявку на переказ;5) імпортер отримує товарі6) банк імпортера, отримавши заявку на переказ, здійснює списання грошей з валютного рахунку клієнта і зараховує їх на рахунок банка-кореспондента;7) банк експортер:а) перевіряє одержані документи;б) списує гроші з рахунку банку імпортера, зараховує їх на рахунок постачальника;в) передає документи про отримання ним грошей і виписує з рахунку клієнта.Для здійснення переказів, які надходять регулярно, призначені тому самому одержувачу й сума яких щоразу однакова, можна скористатися так званим дорученням банку на проведення операцій за зобов'язаннями клієнта за його рахунок. У такому випадку банк платника щоразу автоматично переказує у відповідний час заздалегідь визначену суму. Для боржника це не тільки заощадження часу, але й гарантія того, що він не пропустить термін сплати.

Інкасо -- банківська операція, завдяки якій банк за дорученням клієнта отримує платіж від імпортера за відвантажені на його адресу товари та послуги, зараховуючи ці кошти на рахунок експортера в банку.

В інкасовій формі розрахунків беруть участь:

доручитель - клієнт, який доручає інкасову операцію своєму банку;

банк-ремітент, якому доручитель доручає операцію з інкасування;

інкасуючий банк, який отримує валютні кошти;

банк, який представляє документи імпортеру-платнику;

імпортер-платник.

Схема розрахунків по документарному інкасо:

1. Експортер заключає контракт з імпортером про продажу товарів на умовах розрахунків по документарному інкасо і відправляє йому товар.

2. Експортер відправляє своєму банку інкасове доручення та комерційні документи.

3. Банк експортера пересилає інкасове доручення і комерційні документи банку, який представляє (чи банку імпортера).

4. Банк, який представляє, надає ці документи імпортеру.

5. Імпортер оплачує документи банку, який інкасує (чи своєму банку)

6. Банк, який інкасує, переказує платіж банку-ремітенту (чи банку експортера).

7. Банк-ремітент зараховує переказну суму на рахунок експортера.

Переваги:

для імпортера -- немає необхідності завчасно відволікати кошти зі свого обігу;

для експортер -- зберігає юридичне право розпорядження товаром до оплати імпортером.

Недоліки для експортера:

ризик, пов'язаний з відмовою від платежу;

значний проміжок часу між надходженням валюти по інкасо і відвантаженням товару.

Додаткові умови для запобігання недоліків інкасо:

імпортер оплачує проти телеграми банку експортера про прийом чи відсилку на інкасо товарних документів (телеграфне інкасо);

за дорученням імпортера банк видає на користь експортера платіжну гарантію, при цьому приймає на себе зобов'язання перед експортером оплатити суму інкасо за умовами неплатежу імпортером. Аваль (гарантія платежу) - вексельне поручительство;

експортер використовує банківський кредит для покриття імобілізованих ресурсів.

Акредитив - угода, в якій банк зобов'язується на прохання клієнта оплатити документи третій особі (бенефіціару-експортеру), на користь якого відкрито акредитив, чи оплатити акцепт трати, яку виставив бенефіціар, чи негоціацію (купівлю документів), виставлені йому експортером (бенефіціарієм) відповідно до певних умов.

Акредитив за формою буває:

грошовий (виплачуються у зазначеній валюті, або у валюті країни, де акредитиви пред'являються, за курсом на день платежу) - це іменний грошовий документ, в якому зазначено розпорядження банку про виплату власнику вказаної суми повністю або частинами;

товарний (документарний) - передбачає, що покупець дає доручення банку, який обслуговує, відкрити такий товарний акредитив, де вказується найменування товару та документи, які необхідно пред'явити для отримання платежу.

В розрахунках по документарному акредитиву беруть участь:

імпортер (наказодавець), який звертається до банку з проханням про відкриття акредитиву;

банк імпортера (банк-емітент), який відкриває акредитив;

банк, що авізує, перевіряє дійсність акредитиву і повідомляє експортера про відкриття на його користь акредитиву та передає йому текст акредитиву;

бенефіціар-експортер, на користь якого відкривається акредитив;

рамбурсний банк, якщо між банком експортера та банком імпортера відсутні кореспондентські зв'язки;

перевізник та експедитор.

Акредитивна форма розрахунків має наступний вигляд:

Укладання угоди між експортером та імпортером.

Заява на відкриття А.

Відкриття А банком-емітентом і направлення А бенефіціару через авізуючий банк.

Авізування (повідомлення) бенефіціару про відкриття А на його користь.

Відвантаження товару.

Оформлення і надання бенефіціаром в банк комплексу документів для отримання платежу по А.

Пересилка банком, що авізує, документів банку-емітенту.

Перевірка банком-емітентом отриманих документів та їх оплата.

Видача банком-емітентом документів, що оплачені, наказодавцю А.

Зарахування авізуючим банком коштів бенефіціару.

Акредитив для імпортера:

Висока комісія;

Застосовується банківський кредит;

Імобілізація та розпилення його капіталу - відкриття акредитиву до отримання і реалізації товарів.

Акредитив для експортера:

Існує зобов'язання банку оплатити;

Надійність розрахунків і гарантія своєчасної оплати товарів, тому що це здійснює банк;

Швидкість отримання платежу;

4. Отримання дозволу імпортера на переказ валюти в країну експортера при виставлені акредитиву в іноземній валюті.

Поділ акредитивів здійснюється за наступними ознаками:

1. З точки зору можливості зміни або анулювання акредитива банком-емітентом:

безвідзивний

відзивний

2. З т. з. додаткових зобов'язань іншого банку по акредитиву :

підтверджений

непідтверджений

3. З т. з. можливості поновлення акредитива:

роловерні (револьверні, поновлені)

4. З т. з. можливості використання акредитивом другим бенефіціаром (непосредственним поставщиком товара):

переказні (трансферабельні)

5. З т. з. існування валютного покриття :

покритий

непокритий

6. З т. з. можливостей реалізації акредитиву:

акредитиви з оплатою проти документів;

акцептні акредитиви, які передбачають акцепт тратт банком -емітентом при умові виконання усіх вимог акредитива;

акредитиви з відстрочкою платежу;

акредитиви з негоціацією документів.

Відзивний акредитив - у будь-який час може бути змінений або анульований банком-емітентом навіть без попереднього повідомлення бенефіціара. Відзивний акредитив не створює ніякого правового платіжного зобов'язання банка. Тільки тоді, коли банк-емітент або банк-кореспондент здійснили платіж по документам, відзив акредитиву залишається без юридичної сили. Отже, відзивний акредитив звичайно не надає бенефіціару достатнього забезпечення.

Безвідзивний акредитив -- дає бенефіціару високу ступінь впевненості, що його поставки або послуги будуть оплачені, як тільки він виконає умови акредитиву, який у випадку коли пред'явлені всі пред'явлені документи і дотримані всі його умови, складає тверде зобов'язання платежу банка-емітента. Для зміни або анулювання умов акредитиві при безвідзивному акредитиві потрібна згода як бенефіціара, так і відповідних банків.

Безвідзивний непідтверджений акредитив -- Банк-кореспондент лише авізує бенефіціару відкриття акредитиву. У цьому випадку він не бере ніякого зобов'язання платежу і, таким чином, не зобов'язаний його здійснювати на основі документів, що пред'явлені бенефіціаром

Безвідзивний підтверджений акредитив -- якщо банк-кореспондент підтверджує бенефіціару акредитив, то цим самим він зобов'язується здійснити платіж по документам, що відповідають акредитиву і що подані вчасно.

Револьверний акредитив -- якщо покупець віддає розпорядження поставити замовлений товар певними частинами через певні проміжки часу (договір про поставку партіями), то здійснення платежів може виконуватися за допомогою револьверного акредитиву, який, відповідно, покриває вартість часткових поставок.

Переказний (трансферабельний) акредитив -- надає бенефіціару право давати вказівки банку, проводити оплату, акцепт або покупку тратт (документів), передати акредитив повністю або частинами одному або декільком третім особам (іншим бенефіціарам). Інші бенефіціари не мають права подальшого перекладу трансферабельного акредитиву.

Покриті -- акредитиви, при відкритті яких банк-емітент заздалегідь надає в розпорядження виконуючого банку валютні кошти (покриття) у сумі акредитиву на термін дії зобов'язань банка-емітента з умовою можливості їх використання для виплат по акредитиву.

Акредитив з оплатою проти документів -- найбільш широко застосовується. Розрахунки з бенефіціаром здійснюються безпосередньо після пред'явлення передбачених документів і тратт (коли це потрібно), якщо дотримані умови акредитиву. При цьому відповідно враховується час, необхідний для перевірки документів банком. Для виконання розрахунку банк-платник (виконуючий) повинен мати доступ до коштів, що призначені для платежу по акредитиву.

Акредитив з акцептом тратт -- бенефіціар може вимагати, щоб після виконання умов по акредитиву тратта, яку він виставив на покупця, була повернена йому банком-емітентом, що відкрив акредитив, або банком-кореспондентом, забезпечена акцептом. Замість платежу виконується акцепт тратти (переказаного векселя). Акцептовану тратту бенефіціар може передати своєму банку або для платежу в день настання строку, або, якщо він хоче відразу розпоряджатися грошима, для дисконтування.

Акредитив з відстрочкою платежу -- бенефіціар отримує платіж не при подачі документів, а в більш пізній термін, що передбачено в акредитиві (без виписки експортером векселів).

Акредитиви, що виконуються шляхом негоціації тратт (купівлі-продажу векселів чи інших цінних паперів, що мають попит на ринку)-- товарний акредитив, виставлений банком-емітентом в його національній валюті й адресований безпосередньо бенефіціару акредитиву.

Продаж на кредитних умовах, узгоджених між експортером та імпортером. Форма не вигідна для експортера, але дуже вигідна для імпортера. Імпортер отримує можливість не тільки одержати товар, але й здійснити його продаж до надання оплати - метод платежу, за яким продавець просто відправляє рахунок-фактуру покупцеві, який має заплатити у визначений час після її отримання (ніякого документарного підтвердження, використовується тільки з філіями та іншими підрозділами).

Система відкритих рахунків застосовується в основному в міжнародних розрахунках за товари, поставлені на консигнацію, а також при продажу запасних частин до раніше поставлених машин та обладнання. Система відкритих рахунків - найризикованіша для експортера форма розрахунку. Експортер, відправляючи товар покупцю разом з товаророзпорядчими документами, записує у своїх бухгалтерських документах у дебет відкритого для покупця рахунку суму поставки. Імпортер записує суму відвантаження у кредит рахунку постачальника. Протягом обумовленого у контракті терміну імпортер повинен сплатити вартість товару шляхом банківського переказу, чека або векселя. Після сплати сторони здійснюють у своїх бухгалтерських документах зворотні записи.

16.4 Оподаткування в системі міжнародних фінансових відносин

За формою оподаткування податки поділяються на прямі та непрямі. До прямих податків належать такі, які нараховуються безпосередньо, тобто прямо на доходи (або майно) платників податків. Наприклад, податок на прибуток, податок на доходи фізичних осіб, податок на нерухомість тощо. Непрямі податки - це податки, що нараховуються на вартість товару і є складовими ціни цього товару. До непрямих податків у системі міжнародних економічних відносин належать ввізне, вивізне мито та мито за транзит товару, податок на додану вартість, акцизи.

Як показує світова практика, рівень митного тарифного захисту держави має бути помірним: не більше 10-15%. Вважається, що максимальний рівень ввізного (імпортного) мита не повинен перевищувати 30%.

На оподаткування імпортних товарів суттєво впливає країна, з якої походить товар. Тому порядок визначення країни походження товару посідає значне місце в системі оподаткування імпортних товарів.

Країною походження товарів вважається країна, де товари були повністю вироблені або піддані достатній обробці. Перелік товарів, що обкладаються митом, із зазначенням митних ставок є митним тарифом. Митні ставки можуть бути:

- специфічними, тобто з кожної одиниці оподаткування (тонна руди, кубічний метр газу тощо) стягується тверда сума податку;

- адвалерними, коли податок стягується у певному відсотку від ціни одиниці експортного, імпортного чи транзитного товару;

- змішаними, що передбачає одночасне існування специфічної та адвалерної ставки для конкретного об'єкта оподаткування (товару, послуги); вибір виду ставки залежить у кожному конкретному випадку від країни, з якої імпортується товар, та інших якісних показників.

Поняття "подвійне оподаткування" означає обкладання одного податкового об'єкта або окремого платника тим самим (чи аналогічними) податком за один податковий період.

Проблема подвійного оподаткування перебуває на своєрідному стику категорій об'єкта оподаткування і платника. З одного боку, виникає досить складна ситуація при визначенні оподатковуваної бази, оскільки її непросто виділити при різноманітті доходів як за межами держави, так і в її межах. З іншого боку, розмежування платників на резидентів і нерезидентів вимагає своєрідної системи обліку доходів і, відповідно, податкових платежів.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про систему оподаткування» від 18 лютого 1997 року, що регулює усунення подвійного оподаткування, сума доходу, отримана за кордоном, зараховується до загальної суми доходу, що підлягає оподатковуванню в Україні і враховується при визначенні розміру податку. При цьому розмір зарахованих сум не може перевищувати суму податку, що підлягає сплаті в Україні. У такому разі обов'язковим є письмове підтвердження податкового органу відповідної іноземної держави про факт сплати податку і наявності міжнародних договорів про усунення подвійного оподаткування.

Виділяють кілька видів подвійного оподаткування, серед яких найбільш поширені:

1.Внутрішнє -- подвійне оподаткування в країнах, де той самий податок стягується на рівні різних адміністративно-територіальних одиниць. Воно може бути

--вертикальне -- сплата однакового податку на місцевому і державному рівнях (у Швеції, наприклад, сплачують місцевий і державний прибутковий податки);

--горизонтальне -- оподаткування на одному адміністративному рівні за рахунок розбіжностей у визначенні об'єкта оподаткування (у США при сплаті прибуткового податку в деяких штатах вважаються доходом тільки доходи громадян, отримані в межах цього штату; в інших -- тільки доходи, отримані за межами штату; у третіх -- усі види доходів).

2.Зовнішнє (міжнародне) -- оподаткування, за якого зіштовхуються національні законодавства у визначенні об'єкта оподаткування чи платника, розглядаючи його як зобов'язану особу за аналогією з законодавством іншої держави.

Подвійне оподаткування можна усунути двома шляхами:

--односторонньо -- зміною національного податкового законодавства;

--двосторонньо (багатосторонньо) -- на основі міжнародних угод, шляхом приведення у певну відповідність національних податкових законодавств.

Для усунення подвійного оподаткування використовують кілька методів.

1.Відрахування -- обидві договірні країни обкладають доход податком, але за умови вирівнювання до рівня податку в країні з меншим розміром податку.

2.Звільнення -- означає право на оподаткування певного виду доходу, що належить одній з договірних сторін. При цьому перераховують доходи, оподатковувані в одній країні та звільнені від обкладання в іншій.

3.Кредит (зовнішній податковий кредит) -- залік сплачених податків за кордоном у рахунок внутрішніх податкових зобов'язань.

4.Знижка -- розглядають податок, сплачений за кордоном, як витрати, на які зменшується сума доходів, що підлягаютьоподаткуванню1. Кредит і знижка дуже схожі, хоча між ними існує принципова різниця: кредит зменшує розмір податку, що підлягає сплаті, а знижка зменшує об'єкт оподаткування.

Міжнародний договір є найважливішим джерелом міжнародного податкового права. Податкова угода має подвійну природу, з одного боку, вона регулюється міжнародним правом, з іншого -- після її інкорпорації в національне податкове право стає елементом внутрішньодержавного податкового законодавства.

За юридичною силою міжнародні податкові угоди бувають двох видів.

1. Які мають більшу юридичну силу порівняно з національними податковими законами. Наприклад, в Україні, Російській Федерації, де міжнародні договори мають більшу юридичну силу, ніж національні закони, незалежно від того -- раніше чи пізніше їх було прийнято (ст. 19 Закону України «Про систему оподаткування» від 18 лютого 1997 року № 77/97-ВР).

2. Які мають рівну юридичну силу (США, Великобританія). Така ситуація породжує багато суперечностей, в основі яких лежить зіткнення окремих положень рівних за силою національних і міжнародних норм, хоча після затвердження міжнародний договір стає актом, рівним національному, і за особливостями використання мало чим відрізняється від знов прийнятого національного закону.

Міжнародні угоди, що регулюють податкові відносини, можна об'єднати в три групи.

1.Умовно податкові -- угоди, в яких питання оподаткування регулюються поряд з іншими, які не входять до предмету податкового чи фінансового права.

2.Загальноподаткові -- угоди, присвячені загальним, основним проблемам оподаткування між договірними країнами(угоди про усунення подвійного оподаткування).

3.Обмежено-податкові -- угоди, що обумовлюють застосування механізму оподаткування щодо конкретного виду податку, платника чи об'єкта оподаткування.

Завдання податкових угод (усунення подвійного оподаткування і механізм цього процесу, захист національного платника, доступ договірних сторін до необхідної інформації) реалізуються при розгляді чотирьох груп проблем:

а) сфери застосування договору;

б) закріплення конкретних видів податків за державами;

в) усунення подвійного оподаткування і механізму, що його забезпечує;

г) поведінка договірних сторін.

Загальна податкова угода про усунення подвійного оподаткування доходів і капіталу (майна) звичайно складається з трьох частин: у першій встановлюється сфера дії угоди, у другій визначаються податкові режими, у третій передбачаються методи і порядок виконання угоди.

Перша частина складається, як правило, з двох статей, що визначають коло осіб, охоплюваних угодою, і податки, про які йдеться в угоді.

До другої частини включено статті, що регулюють межі юрисдикції кожної країни з обкладання конкретних видів доходів і капіталу (майна). Ці статті можна умовно поділити на три групи: статті, що стосуються доходів від "активної" діяльності (тобто пов'язаної з присутністю на території іншої держави); статті, що регулюють режим обкладання "пасивних" доходів; статті про оподаткування капіталу (майна). Крім того, сюди ж включено статті, що дають визначення деяких термінів, що вживаються в угоді.

У третій частині згруповано статті, які визначають порядок відносин і співробітництва між компетентними органами з виконання угоди, а також дуже важливі статті про погоджений між сторонами метод усунення подвійного оподаткування і статті про вступ у силу і припиненні дії угоди.

16.5 Міжнародна інвестиційна діяльність

В міжнародному бізнесі існує досить велика різноманітність форм залучення фінансово-інвестиційних ресурсів із-за кордону, що дає змогу досягнути поставлених перед державами завдань. До цих форм необхідно відносити:

- міжнародну кооперацію;

- одержання кредитів на компенсаційній основі;

- одержання зарубіжних кредитів;

- одержання передових технологій на умовах лізингу;

- надходження капіталу на умовах концесії чи договорів про поділ продукції;

- створення спільних підприємств, з різними частками іноземного капіталу;

- створення підприємств із 100% іноземним капіталом у статутному фонді;

- співробітництво з іноземними компаніями в розвитку виробництва на базі договору без створення юридичної особи;

- створення вільних економічних зон та територій пріоритетного розвитку, що стимулюють вкладення іноземних активів.

Міжнародній кооперації відводиться роль постачальника іноземних новітніх технологій, і дозволяє вітчизняним інвесторам зберігати контроль над підприємствами і успішно виходити на світові ринки.

Незважаючи на різноманіття форм кредиту, всі вони передбачають ввезення фінансових коштів у формі позик і обов'язкове погашення суми зі сплатою відсотків через певний проміжок часу.. Більш того, в умовах нашої економіки ризик неповернення таких кредитів є все ще великим і держава не завжди охоче виступає гарантом. Загроза національній безпеці при використанні іноземних кредитів визначається такими факторами:

іноземні кредити переважно короткотермінові і їх треба повертати з процентами;

короткотермінові кредити ідуть головно на модернізацію підприємств, і є небезпека, що їхня продукція може виявитися неконкурентоспроможною;

у разі заборгованості перед бюджетною сферою значну частину кредитів використовує держава на поточні соціальні потреби.

виплата дивідендів, на вкладений іноземний капітал залежить від отриманого прибутку, на відміну від кредитів, вони зв'язані з кінцевим результатом, з ефективністю капіталовкладення. Ризик несе іноземна корпорація, а не суб'єкти національної економіки;

репатріація іноземного капіталу чи доходів регулюється країною, яка приймає інвестиції, на відміну від конкретних умов залучення кредиту і процентних ставок міжнародного грошового ринку;

більшість ТНК реінвестують частину прибутку, у зв'язку з чим нерідко трансферт прибутку від інвестиційної діяльності в обсягах буде меншим, чим виплати з обслуговування іноземного кредиту;

традиційним фактом, на користь прямих іноземних інвестицій, являється те, що вони не збільшують заборгованості країни, а навпаки стимулюють експортні доходи, створюють умови для її зменшення.

За умов повної впевненості в успішному освоєнні рентабельного виробництва й постачанні продукції на зовнішній ринок ця форма залучення закордонних фінансових ресурсів може виявитись для вітчизняного підприємця переважною, тому що власність на засоби виробництва залишається в його руках і виплати іноземному партнерові завершуються при погашенні всієї суми кредиту й відповідних відсотків [30].

Висока ефективність та інвестиційна гнучкість лізину, передбачають доцільність його використання як іноземного капіталу в речовій та матеріальній формах. Лізинг - це здача в оренду різних видів технічних засобів, будинків і споруд переважно на середньостроковий і довгостроковий період. Здійснюється в рамках трьохсторонньої угоди: лізингова фірма придбає у виготовлювача (власника) майно на вибір клієнта, що і передається в розпорядження останньому.

Важливе місце в програмах залучення іноземних інвестицій відводиться концесійним договорам чи договорам про поділ продукції, оскільки вони дозволяють практично без витрат вітчизняного капіталу прискорити освоєння видобутку певних природних ресурсів і одержувати досить значні доходи. Впровадження договорів концесії у реальність має місце в країнах де із-за гострої нестачі бюджетних коштів, недостатньо розвиненими залишають видобуток природних ресурсів. При цьому концесіонер отримує право на розробку і видобуток цих ресурсів. Здійснюючи свою діяльність інвестор вкладає кошти на свій ризик, при цьому на вітчизняні ринки повинна поставлятись отримана продукція, в розмірах зазначених в договорі, решта спрямовуватись за кордон. Доходами країни, приймаючої інвестиції є платежі роялті, відповідно диференційовані залежно від обсягу виробництва, та орендна плата за територію. Позитивним при цьому для країни, яка володіє природними багатствами є поповнення бюджету за рахунок податку на прибуток, надання робочих місць місцевому населенню та позиції на світових ринках. У відповідності зі статтею 22 Закону України «Про режим іноземного інвестування» право на укладення концесійних договорів з іноземними інвесторами належить Кабінету Міністрів України або уповноваженим на це державним органам.

Вивчення досвіду розвинених країн у галузі залучення іноземних інвестицій, необхідно виділити, що найбільш чітко - вираженою та прозорою формою участі іноземних інвесторів у вітчизняному бізнесі є створення спільних підприємств.

На сьогодні поняття і статус спільного підприємства визначається Законом України „Про зовнішньоекономічну діяльність., згідно якого спільні підприємства є самостійними учасниками зовнішньоекономічних відносин і відповідно до статті 1 цього Закону визначаються як підприємства, які базуються на спільному капіталі суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, на спільному управлінні та на спільному розподілі результатів та ризиків.

Згідно Господарського кодексу України (стаття 63), така організаційна форма підприємств, які спільні не вживається, а лише трактується визначення підприємства з іноземними інвестиціями, у разі якщо в статутному фонді підприємства іноземна інвестиція становить не менш як десять відсотків. В іншому аспекті підприємство, в статутному фонді якого іноземна інвестиція становить сто відсотків, вважається іноземним підприємством.

Стаття 3 Закону України „Про режим іноземного інвестування” визначає, що однією із форм здійснення іноземного інвестування в Україні є часткова участь іноземних інвесторів у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств.

Спільні підприємства - це одна з форм найпрогресивніших комплексних форм довготермінового економічного, науково - технічного співробітництва, що ґрунтується на об'єднанні спільних інтересів, капіталів, раціоналізаторських пропозицій, маркетингових досліджень іноземних та вітчизняних підприємців та доповнює торгово - економічні відносини.

Спільне підприємство - це особлива форма співпраці, яка передбачає об'єднання та спільне використання матеріально-фінансових ресурсів партнерів і функціонує як єдиний економічний механізм. На основі вище розглянутих визначень, спільне підприємство можна ототожнювати як підприємство, що є юридичною особою, і частину статутного капіталу становить іноземний капітал.

Не останню роль у залученні іноземних коштів відводять підприємства із 100-відсотковою іноземною інвестицією у статутному капіталі. Більшість інвесторів вкладаючи кошти, прагнуть повністю, без участі вітчизняних інвесторів контролювати підприємство, здійснювати комерційну діяльність на свій розсуд та ризик. На сучасному етапі господарювання іноземних інвесторів менше цікавить партнерство у веденні бізнесу, а купівля рентабельних елементів контролю над виробництвом.

Крім того, у відповідності із Законом України "Про режим іноземного інвестування" спеціальний режим інвестиційної діяльності може бути встановлений на територіях спеціальних (вільних) економічних зон. Створення таких зон є одним із елементів інвестиційної політики, що надає можливість на основі збільшення надходжень інвестицій, у тому числі іноземних, до окремих регіонів України сприяти прискоренню соціально-економічного розвитку цих територій, поліпшенню використання природно-господарського потенціалу, залученню і впровадженню нових технологій, насиченню внутрішнього ринку високоякісною продукцією, тощо.

В Україні законодавчо врегульовано створення наступних спеціальних економічних зон та запровадження спеціальних режимів інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку:

З метою створення нових робочих місць та працевлаштування персоналу, що вивільняється у зв'язку із закриттям гірничодобувних та інших підприємств на території Донецькій області Законом України від 24.12.98 N 356-XIV "Про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області" (зі змінами, Закон України від 07.02.02 N 3036-ІІІ). Спеціальна економічна зона "Донецьк" та спеціальна економічна зона "Азов" створюються на строк 60 років у межах таких територій: спеціальна економічна зона "Донецьк" знаходиться в піденній частині міста Донецька; спеціальна економічна зона "Азов" знаходиться на півдні міста Маріуполя Донецької області. Спеціальний режим інвестиційної діяльності запроваджується на територіях пріоритетного розвитку на строк 30 років і діє у пріоритетних видах економічної діяльності, перелік яких визначає Кабінет Міністрів України. До територій пріоритетного розвитку належать у своїх адміністративно-територіальних межах міста Артемівськ, Вугледар, Горлівка, Дзержинськ, Димитров, Добропілля, Донецьк, Дружківка, Єнакієве, Жданівка, Зугрес, Іловайськ, Кіровське, Костянтинівка, Краматорськ, Красноармійськ, Красний Лиман, Макіївка, Маріуполь, Новогродівка, Селидове, Слов'янськ, Сніжне, Торез, Харцизьк, Шахтарськ, а також Амвросіївський, Волноваський, Костянтинівський, Мар`їнський, Слов`янський, Старобешівський та Шахтарський райони.

На строк до 1 січня 2020 року на території Львівської області в адміністративно-територіальних межах Яворівського району (за винятком територій військового полігону та військових частин) створено спеціальну економічну зону "Яворів" (Закон України "Про СЕЗ "Яворів" від 15.02.98 N 402-XIV).

Відповідно до Закону України від 04.02.99 N 420-ХIY "Про спеціальну економічну зону туристсько-рекреаційного типу "Курортополіс Трускавець" з метою стимулювання інвестиційної та інноваційної діяльності, спрямованої на збереження і ефективне використання природних лікувальних ресурсів курорту Трускавець, відповідну зону створено в адміністративно-територіальних межах міста Трускавець Львівської області на строк 20 років.

Законом України від 03.06.99 N 721 "Про спеціальну економічну зону "Славутич" з метою створення нових робочих місць для працевлаштування персоналу Чорнобильської АЕС, що вивільняється у зв`язку з достроковим виведенням її блоків з експлуатації створено СЕЗ "Славутич". З метою залучення інвестицій, створення сучасної транспортної і ринкової інфраструктури, а також подолання наслідків паводка у Закарпатській області у відповідності із Указом Президента України від 09.12.98 N 1339 "Про спеціальну економічну зону Закарпаття" на строк 30 років створено СЕЗ "Закарпаття".

З метою залучення інвестицій для створення робочих місць та працевлаштування працівників, які вивільняються у зв'язку із ліквідацією, перепрофілюванням гірничодобувних та інших підприємств у Волинській області Законом України від 05.04.2001 р. N2354 запроваджено строком на 30 років спеціальний режим інвестиційної діяльності щодо реалізації інвестиційних проектів у пріоритетних видах економічної діяльності. До території пріоритетного розвитку у Волинській області належать місто Нововолинськ та селище Жовтневе міста Нововолинська.

З метою створення умов для залучення інвестицій у пріоритетні види економічної діяльності, створення нових робочих місць, сприяння соціально-економічному розвиткові Чернігівської області Указом Президента України від 27.06.1999 р. N729 запроваджено з 1 січня 2000 року строком на 30 років спеціальний режим інвестиційної діяльності. До територій пріоритетного розвитку належать у своїх адміністративно-територіальних межах Городнянський, Корюківський, Новгород-Сіверський, Ріпкинський, Семенівський, Чернігівський, Щорський райони.

Законом України "Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку та спеціальну економічну зону "Порт Крим" в Автономній Республіці Крим" від 21.12.2000 р. N2189 визначено порядок запровадження спеціального режиму інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку та порядок створення, функціонування і ліквідації спеціальної економічної зони "Порт Крим" в Автономній Республіці Крим. До територій пріоритетного розвитку належать: "Велика Ялта" (в адміністративно-територіальних межах міст Ялти та Алупки, селищ міського типу Гурзуф, Масандра, Лівадія, Гаспра, Кореїз, Сімеїз, Форос, Краснокам`янка, Виноградне, Курпати, Ореанда, Нікіта, Восход, Відрадне, Советське, Берегове, Голуба Затока, Кацівелі, Паркове, Понизівка, Санаторне, селищ Данилівка, Лінійне, Партизанське, Високогірне, Гірне, Куйбишеве, Охотниче, Олива, села Оползневе); "Алушта" (в адміністративно-територіальних межах міста Алушти, селища міського типу Партеніт, селищ Розовий, Лаванда, Семидвір'я, Виноградний, Лазурне, Бондаренкове, Утьос, Чайка, сіл Ізобільне, Верхня Кутузовка, Нижня Кутузовка, Лучисте, Малий Маяк, Запрудне, Кипарисне, Лаврове, Нижнє Запрудне, Пушкіне, Малоріченське, Генеральське, Рибаче, Сонячногірське, Привітне, Зеленогір'я); "Судак" (в адміністративно-територіальних межах міста Судак, селища міського типу Новий Світ, селища Миндальне, сіл Веселе, Грушівка, Перевалівка, Холодівка, Дачне, Лісне, Міжріччя, Ворон, Морське, Громівка, Сонячна Долина, Багатівка, Прибережне); "Феодосія" (в адміністративно-територіальних межах міста Феодосія, селищ міського типу Коктебель, Орджонікідзе, Приморський, Щебетовка, Курортне, сіл Берегове, Степове, Нанікове, Насипне, Ближнє, Виноградне, Краснокам'янка, Піонерське, Підгірне, Сонячне, Южне); "Сиваш" (в адміністративно-територіальних межах міст Красноперекопська, Армянська та Красноперекопського району); "Керч" (в адміністративно-територіальних межах міста Керчі, за винятком територій, що віднесені до спеціальної економічної зони "Порт Крим"); "Східний Крим" (в адміністративно-територіальних межах Ленінського району). Спеціальна економічна зона "Порт Крим" створюється на строк 30 років на території міста Керчі Автономної Республіки Крим.

Законом України "Про спеціальний режим інвестиційної діяльності у Закарпатській області" від 24.12.1998 р. N357 запроваджено на строк 15 років спеціальний режим інвестиційної діяльності у Закарпатській області щодо реалізації інвестиційних проектів у пріоритетних видах економічної діяльності.

Законом України "Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку в Луганській області" від 15.07.1999 р. N970 визначено порядок запровадження та функціонування спеціального режиму інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку в Луганській області. До територій пріоритетного розвитку належать у своїх адміністративно-територіальних межах міста Брянка, Краснодон, Свердловськ, Первомайськ, Стаханов, Красний Луч, а також Антрацитівський, Кремінський та Краснодонський райони Луганської області.

Законом України "Про спеціальну (вільну) економічну зону "Порто-франко" на території Одеського морського торговельного порту" від 23.03.2000 р. N1607 визначено порядок створення, функціонування та ліквідації спеціальної (вільної) економічної зони "Порто-франко" на території Одеського морського торговельного порту.

З метою облаштування міжнародного транспортного коридору Гданськ - Одеса, залучення інвестицій, розвитку зовнішньоекономічних зв'язків, транспортно-виробничої інфраструктури Указом Президента України від 22.06.1999 р. N702 утворена з 1 січня 2000 року на строк 20 років на території Волинської області спеціальна економічна зона "Інтерпорт Ковель".

Законом України від 13.07.2000 р. N1909 створена "Спеціальна економічна зона "Миколаїв" в місті Миколаєві на строк 30 років у межах земельних ділянок, наданих у користування суднобудівним підприємствам.

Законом України "Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на території міста Харкова" від 11.05.2000 р. N1714 визначено порядок запровадження та функціонування спеціального режиму інвестиційної діяльності у пріоритетних видах економічної діяльності на території міста Харкова.

Законом України "Про спеціальну економічну зону "Рені" від 23.03.2000 р. N1605 створена спеціальна економічна зона "Рені", на строк 30 років, на території міста Рені Одеської області в межах земельної ділянки, наданої у користування Ренійському морському торговельному порту.

Указом Президента України "Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на території міста Шостки Сумської області" від 27.06.1999 р. N726 запроваджено на території міста Шостки з 1 січня 2000 року строком на 30 років спеціальний режим інвестиційної діяльності щодо реалізації інвестиційних проектів у пріоритетних видах економічної діяльності.

Законом України від 16.07.99 N991 "Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків "Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка", "Інститут електрозварювання імені Є.О.Патона", "Інститут монокристалів" визначені правові та економічні засади запровадження та функціонування спеціального режиму інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків у містах Києві та Харкові.

Законом України від 04.10.2001 N 2743 "Про внесення змін до Закону України "Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків "Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка", "Інститут електрозварювання імені Є.О.Патона", "Інститут монокристалів" доповнено "Вуглемаш" м. Донецьк" Постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 1999 р. N 2311 затверджено Положення про порядок розгляду та затвердження пріоритетних напрямів діяльності технологічного парку, яким визначено процедуру розгляду та затвердження пріоритетних напрямів діяльності технологічного парку.

16.6 Тестові завдання

1. Міжнародні фінанси - це:

1) сукупність відносин пов'язаних із формуванням, розподілом та використанням грошових фондів;

2) відносини, пов'язані із акумуляцією грошових коштів у зовнішньоекономічних відносинах;

3) сукупність відносин, пов'язаних із розподілом фінансових ресурсів у процесі експорту та імпорту товарів, робіт, послуг;

4) сукупність відносин зі створенні грошових коштів для здійснення зовнішньоекономічної діяльності міжнародних фірм та організацій;

5) сукупність дій, що сприяють формуванню фінансових ресурсів підприємств.

2. До суб'єктів зовнішньоекономічних відносин відносять:

1) підприємства, що функціонують в Україні та здійснюють експорт товарів, робіт, послуг;

2) підприємства, що зареєстровані в Україні, але в статутному капіталі мають іноземні кошти і працюють виключно на експорт;

3) фізичні особи, що отримують послуги іноземних держав;

4) уряд держави, що отримує кредити в іноземних банках;

5) всі відповіді вірні.

3. Передумовами успішної фінансової політики є:

1) стабільний валютний курс;

2) низький темп інфляції;

3) сприятливий характер міжнародних економічних відносин;

4) всі відповіді вірні;

5) немає правильної відповіді.

4. Міжнародна фінансова політика за характером заходів і рекомендацій поділяється на:

1) податкову та кредитну;

2) поточну та термінову;

3) дисконтну та девізну;

4) довгострокову, поточну;

5) довгострокову, середньострокову, поточну.

5. Дисконтна політика - це:

1) сукупність дій, пов'язаних із регулюванням валютних курсів;

2) сукупність дій, спрямованих на регулювання грошової маси в обігу;

3) маневрування відсотковою ставкою комерційних банків;

4) сукупність дій з метою регулювання грошової маси в обігу за рахунок купівлі та продажу державних цінних паперів;

5) регулювання облікової ставки ЦБ з метою впливу на попит грошових ресурсів в державі.

6. Податкова політика у сфері міжнародних економічних відносин полягає у :

1) регулюванні грошової маси в обігу;

2) контролі за надходженням імпорту в країну;

3) стимулюваннні чи дистимулюванні експорту;

4) регулюванні надходжень іноземних виробничих потужностецй належної якості;

5) всі відповіді правильні.

7. Валютні інтервенції - це:

1) продаж іноземної валюти з метою збільшення курсу національної валюти;

2) продаж іноземної валюти з метою зменшення курсу національної валюти;

...