Емісія та використання електронних грошей в Україні

218

Размещено на http://www.allbest.ru/

Університет банківської справи

Національного банку України

Дисертація на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Емісія та використання електронних грошей в Україні

08.00.08 - Гроші, фінанси і кредит

УДК 336.012

Махаєва Олена Олександрівна

Науковий керівник:

Міщенко Володимир Іванович,

доктор економічних наук, професор

Київ - 2009

Зміст

електронний гроші платіжний емісія

Вступ

1. Теоретико-методологічні засади електронних грошей

1.1 Трансформація сутності, природи та форм грошей

1.2 Сутність та економічна природа електронних грошей

1.3 Класифікація основних видів електронних грошей і систем електронних грошей

Висновки до розділу 1

2. Організація емісії та оцінка використання електронних грошей як платіжного засобу

2.1 Організація емісії та використання електронних грошей в Україні

2.2 Сучасний стан та оцінка використання електронних грошей як платіжного засобу

2.3 Світовий досвід регулювання емісії та використання електронних грошей

Висновки до розділу 2

3. Напрями вдосконалення організації емісії та використання електронних грошей в Україні

3.1 Удосконалення регулювання емісії та використання електронних грошей в Україні

3.2 Методичні підходи щодо управління ризиками в системах електронних грошей

3.3 Запровадження оверсайту систем електронних грошей в Україні

Висновки до розділу 3

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Актуальність теми. Останнє десятиріччя характеризується появою інноваційних продуктів для здійснення роздрібних платежів, чому певною мірою сприяє науково-технічний прогрес і розвиток фінансового ринку. Внутрішні та транскордонні платежі, які виконуються з використанням новітніх платіжних засобів, збільшуються як за кількістю, так і за обсягами. Нові засоби платежу не з'являються випадково за бажанням розробників, їх поява - об'єктивний процес, викликаний новими потребами та підвищеними вимогами до ефективності, надійності та швидкості платежу.

Традиційні технології банківського обліку операцій, пов'язані з ідентифікацією клієнта, виявляються дорогими для систем роздрібних платежів, які здебільшого обробляють операції з невеликими сумами. Для вирішення питання ефективності та конфіденційності платіжних трансакцій необхідно відмовитися від зберігання та передавання конфіденційних відомостей при віддаленому здійсненні тих угод, які не потребують ідентифікації клієнта. Безпека без ідентифікації може бути легко реалізована за допомогою електронного платіжного засобу на пред'явника, що випускається в обіг без відкриття банківського рахунку клієнта. Саме таким платіжним засобом є електронні гроші.

Аналіз джерел і публікацій свідчить, що у вітчизняній науковій літературі сьогодні мало уваги приділяється теоретичним питанням емісії та використання електронних грошей. Окремі аспекти цієї проблеми висвітлено в роботах Івасіва Б.С., Кравця В.М., Лютого І.О., Міщенка В.І., Мороза А.М., Савлука М.І., Сенища П.М., Смовженко Т.С., Стельмаха В.С., Циганова С.А. та інших. У роботах зарубіжних науковців, зокрема М. Вудфорда, А. Генкіна, Ч. Гудхарда, М. Кінга, С. Кляйна, Б. Коена, Д. Кочергіна, С. Лельевельдта, Р. Селджіна, А. Шамраєва, Б. Шміта, Л. Уайта, Б. Фрідмана поставлено низку питань, пов'язаних з емісією та використанням електронних грошей. Економісти називають сучасний період розвитку електронних грошей “дитячим”, підкреслюють віддаленість перспективи їх повсюдного проникнення, вважають, що широке використання електронних грошей - поки ще теоретична концепція. Однак вчені визнають, що електронні гроші мають великий і мало досліджений потенціал, який, завдяки імпульсам інформаційної революції, які важко передбачити, може перетворити їх на реально діючий феномен економічного життя.

Представники фундаментальної економічної науки не дійшли єдиної думки й щодо сутності електронних грошей і тієї ролі, яку вони відіграватимуть у майбутньому. Дискусійним є питання стосовно наслідків, які може мати розвиток електронних грошей, зокрема стосовно впливу емісії електронних грошей на монетарну політику та роль центральних банків.

В Україні теоретичні і практичні аспекти емісії та використання електронних грошей мають особливу гостроту. В країні упродовж останніх 5-7 років активно розвиваються системи електронних грошей, при цьому найбільшого поширення набувають трансферабельні електронні гроші на основі програмного забезпечення. Такі електронні гроші можуть передаватися каналами телекомунікаційного зв'язку від одного користувача до іншого, що принципово ускладнює обіг електронних грошей. Водночас комплексних і ґрунтовних наукових досліджень емісії та використання електронних грошей в Україні не існує, не досліджено обсяги емісії електронних грошей, сферу їх застосування, види та особливості функціонування систем електронних грошей, не розроблено відповідний понятійний апарат, не виявлено специфіку ризиків, притаманних системам електронних грошей, не розроблено науково-обґрунтованих пропозицій щодо напрямів удосконалення організації емісії електронних грошей та їх використання в Україні тощо.

Актуальність і недостатня наукова розробка вищезазначених питань визначили вибір теми дисертаційного дослідження, його мету і завдання.

Зв'язок робот з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася відповідно до плану науково-дослідних робіт Університету банківської справи Національного банку України, зокрема теми “Підвищення ефективності взаємодії банківського і реального секторів економіки в умовах євроінтеграції та глобалізації” (номер державної реєстрації 0105U008982), до звітів за якою включено висновки і пропозиції автора щодо державного регулювання емісії банками електронних грошей з метою виявлення потенційних переваг електронних грошей як платіжного засобу та забезпечення потреб електронної комерції в Україні.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розробка теоретико-методичних засад і практичних рекомендацій щодо вдосконалення організації емісії електронних грошей та їх використання в Україні.

Відповідно до поставленої мети, завданнями дослідження є:

- обґрунтувати трансформацію сутності, природи та форм грошей, визначити сутність і економічну природу електронних грошей, проаналізувати основні види електронних грошей і класи систем електронних грошей;

- виявити засади та основні проблеми організації емісії та використання електронних грошей, а також шляхи уведення та виведення готівкових і безготівкових грошей із систем електронних грошей в Україні;

- проаналізувати сучасний стан емісії та використання електронних грошей як платіжного засобу, узагальнити міжнародний досвід регулювання емісії та використання електронних грошей;

- розробити термінологічно-понятійний апарат з питань, пов'язаних з емісією та використанням електронних грошей в Україні, а також вимоги до започаткування та здійснення діяльності з електронними грошима банками і небанківськими фінансовими установами;

- виявити специфіку та основні чинники ризиків, що є властивими системам електронних грошей, розробити методичні рекомендації управління цими ризиками;

- розкрити особливості оверсайту систем електронних грошей і розробити рекомендації щодо його здійснення в Україні.

Об'єктом дослідження є процеси емісії та використання електронних грошей як платіжного засобу.

Предметом дослідження є методологічні та методичні засади організації емісії та використання електронних грошей в Україні.

Методи дослідження. Основні наукові результати дисертаційного дослідження отримані з використанням загальнонаукових методів: аналізу та синтезу, індукції та дедукції, систематизації, групування та узагальнення, які були застосовані, зокрема, для визначення сутності та економічної природи електронних грошей, удосконалення класифікації систем електронних грошей, виявлення ризиків, що є характерними для систем електронних грошей. Крім того, дисертантом використовувалися методи порівняльного аналізу та економіко-статистичний (для дослідження використання електронних грошей як платіжного засобу), моделювання (для побудови загальної організаційної схеми емісії та використання трансферабельних електронних грошей в Україні) та інші.

Інформаційну базу дослідження становлять закони та нормативно-правові акти України, інших країн, документи Європейського центрального банку, Банку міжнародних розрахунків, центральних банків європейських країн, монографічні дослідження та статті вітчизняних і зарубіжних вчених у фахових економічних виданнях, нормативні документи систем електронних грошей в Україні, матеріали науково-практичних конференцій та семінарів, інформація на офіційних сторінках систем електронних грошей у всесвітній інформаційній мережі Інтернет тощо.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у такому:

вперше:

- виявлено специфіку обігу трансферабельних i нетрансферабельних електронних грошей в Україні, сформульовано поняття трансферабельності електронних грошей як властивості електронних грошей передаватися каналами телекомунікаційного зв'язку між особами, які використовують електронні гроші для платежів і переказів (“кінцевими” користувачами), розроблено загальну організаційну схему обігу трансферабельних електронних грошей в Україні;

- розроблено вимоги до започаткування та здійснення діяльності з електронними грошима банками, а також небанківськими фінансовими установами в Україні, які охоплюють вимоги до початкового капіталу, власних коштів, вкладення коштів емітентами, систем електронних грошей, осіб, які мають право використовувати електронні гроші для платежів і переказів тощо;

вдосконалено:

- понятійний апарат з питань емісії та використання електронних грошей, у тому числі визначення поняття електронних грошей як одиниць вартості, які зберігаються на електронному пристрої, приймаються як засіб платежу іншими, ніж емітент, особами та є грошовим зобов'язанням емітента. При цьому, на відміну від загальноєвропейського визначення, характеристика електронних грошей бути оплаченими наперед винесена за межі визначення, що дозволяє встановити її як вимогу до емітента для закріплення в інтересах монетарної політики зв'язку між електронними грошима та готівковими і безготівковими грошима;

- класифікацію основних видів електронних грошей та систем електронних грошей з урахуванням такої характеристики електронних грошей, як трансферабельність, що принципово впливає на схему обігу електронних грошей;

- обґрунтування системи заходів управління ризиками в системах електронних грошей в Україні, при цьому виявлено основні чинники виникнення ризиків ліквідності, кредитного, операційного, правового і репутації, та розроблені рекомендації для управління цими ризиками.

дістали подальшого розвитку:

- підходи щодо встановлення обмеження на суму електронних грошей, яка знаходиться в розпорядженні користувача, та суми однієї трансакції з електронними грошима. При цьому на відміну від загальноєвропейського технологічного підходу, запропоновано застосувати методику до VII Спеціальної рекомендації FATF, що дозволить використовувати електронні гроші в Україні як неперсоніфікований платіжний засіб при здійсненні віддалених платежів і переказів;

- методика здійснення Національним банком України оверсайту систем електронних грошей з урахуванням загальних принципів оверсайту платіжних систем, визначених Банком міжнародних розрахунків, що дозволить удосконалити організацію емісії та використання електронних грошей в Україні.

Практичне значення одержаних результатів полягає у розробці автором Положення про електронні гроші в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05.07.2008 р. № 178, та проекту Концепції здійснення Національним банком України оверсайту платіжних систем. Наукові висновки та результати дисертаційного дослідження використовуються у практичній роботі Національного банку при розгляді правил систем електронних грошей, що функціонують в Україні (довідка № 25-213/1327 від 27.05.2009 р.), і можуть бути використані під час здійснення Національним банком оверсайту систем електронних грошей.

Результати дисертаційного дослідження впроваджені під час створення правил роботи систем електронних грошей ТОВ “Інтернет.Гроші” та ВАТ ТФБ “Контракт” (довідки № 26/1 від 27.03.2009 р., № 01/09-2079/1 від 20.05.2009 р.). Про цьому використані методичні рекомендації автора щодо проведення оцінки ризиків у системах електронних грошей, виявлення їх основних факторів та заходів, які мають вживатися для нейтралізації ризиків.

Висновки автора щодо вимог до започаткування та здійснення емісії електронних грошей банками та небанківськими фінансовими установами, а також щодо використання електронних грошей можуть бути впроваджені при вдосконаленні Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”.

Особистий внесок здобувача. Всі наукові положення та результати виконаної дисертаційної роботи отримані автором самостійно. З наукових робіт, опублікованих у співавторстві, в дисертації використано лише ті ідеї та положення, що є результатом власних досліджень здобувача. Особистий внесок у працях, опублікованих у співавторстві, наведено окремо в списку публікацій.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні та практичні положення дисертаційної роботи доповідалися на 8 науково-практичних конференціях і семінарах. Серед них ? VIII Всеукраїнська науково-практична конференція “Проблеми та перспективи розвитку банківської системи України” (м. Суми, 2005 р.), міжнародний круглий стіл “Правове регулювання емісії електронних грошей” (м. Київ, 2005 р.), міжнародна конференція “Платіжна картка - 2006” (м. Київ, 2006 р.), міжнародна науково-практична конференція “Інтеграція України у європейський та світовий фінансовий простір” (м. Львів, 2006 р.), друга Всеукраїнська науково-практична конференція аспірантів та молодих учених “Розвиток фінансово-кредитної системи України: здобутки, проблеми, перспективи” (м. Львів, 2006 р.), науково-практична конференція “Цільові орієнтири та задачі грошово-кредитної політики Національного банку України на 2007 рік: інструменти та механізми регулювання грошово-кредитного ринку” (м. Київ, 2007 р.), семінар Національного банку України “Платіжні системи та перспективи їх розвитку” (м. Кам'янець-Подільський, 2008 р.), міжнародна конференція під егідою Світового банку „Платіжний тиждень” (м. Казань, Росія, 2009 р.).

Результати дослідження використані у навчальному процесі в Університеті банківської справи Національного банку України при викладанні дисциплін “Гроші та кредит”, “Платіжні системи” (довідка № 02-23/1015 від 20.08.2009 р.).

Публікації. Основні положення дисертації опубліковано в 14 наукових працях. З них у науково-фахових виданнях опубліковано 9 робіт загальним обсягом 11,5 друк. арк., з яких особисто автору належить 7,35 друк. арк. В інших виданнях опубліковано 5 робіт загальним обсягом 2 друк. арк., з яких особисто автору належить 1,6 друк. арк.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків і списку використаних джерел. Загальний її обсяг становить 216 сторінок і включає 8 таблиць, 11 рисунків. У дисертації представлено 2 додатки на 7 сторінках та список використаних джерел із 204 найменувань на 19 сторінках.

1. Теоретико-методологічні засади електронних грошей

1.1 Трансформація сутності, природи та форм грошей

Гроші є видатним винаходом цивілізації. Вони проникають у всі сфери людської діяльності та відіграють важливу роль у житті суспільства. Услід за Аристотелем вчені вважають, що об'єднання людей у суспільство стало можливим саме завдяки появі такого феномену як гроші [129, с.408; 134, с.11].

Важко переоцінити вплив грошей на економіку. Національний дохід, стабільність цін, економічне зростання, збалансованість платіжного балансу, рівень зайнятості населення - всі ці питання прямо чи опосередковано пов'язані зі змінами сукупної пропозиції грошей і темпами приросту грошової маси.

Так, дослідження свідчать, що існує пряма залежність між темпами приросту грошової маси та номінальним національним доходом країни. Ця залежність є не чіткою, але достатньо явно вираженою з урахуванням шестимісячного часового терміну. Можна також відстежити залежність між змінами обсягів грошової маси та темпом інфляції: збільшення приросту грошової маси, призводить до підвищення темпів інфляції у наступному періоді, а зниження темпу приросту грошової маси має наслідком наступне зниження темпів інфляції [86, c.5-6].

З огляду на колосальну роль грошей у житті суспільства, червоною ниткою через всю багатовікову історію економічної думки проходить прагнення визначити гроші як політекономічну категорію, виявити їх фундаментальні властивості та причини появи в обігу - від трактатів античних філософів до оснащених складним математичним апаратом робіт сучасних авторів [128, с.14]. За підрахунками К.Менгера, до 1908 р. було оприлюднено 5 - 6 тисяч наукових робіт, присвячених проблематиці грошей. Наприкінці 1920-х рр. ця цифра збільшилася на одну тисячу нових досліджень. За оцінками російських вчених, у 1990-х роках обсяг соціально значущих публікацій з відповідної тематики досяг 40 тис. одиниць на рік [4, с.20].

Разом з цим, незважаючи на багатовікові дослідження, і вітчизняні, і зарубіжні вчені визнають, що питання “що таке гроші” залишається каменем спотикання.

Р.Міллер та Д.Ван-Хуз пишуть: “Оскільки грошами є все, що визнається у якості грошей, на практиці вони приймають різні форми. Крім того, технологічні зміни у банківській сфері призводять до зміни форми грошей. За цих причин важко точно визначити, що таке гроші, та вимірити грошову масу” [86, c.62].

Західні вчені здебільшого дотримуються кількісної теорії, заснованої на постулатах номіналістичної теорії, і визначають сутність грошей тими функціями, які вони виконують. Вихідною конструкцією такого підходу є відома тавтологія американського економіста Ф.Уокера: “Гроші - це те, що вони роблять” (Money is What Money Does) [128, с.17]. Так, Р.Барр розглядає гроші як загальновизнаний у певному платіжному співтоваристві засіб обміну [8, c.281]. К.Макконнелл і С.Брю зазначають - все, що виконує функції грошей, і є гроші [71, c.264]. С.Фішер, Р.Дорбуш і Р.Шмалензі дають таке визначення: “Гроші - загальновизнаний засіб платежу, який приймається в обмін за товари та послуги, а також при оплаті боргів” [125, с.473]. Подібним є визначення Р.Міллера і Д.Ван-Хуза: “Гроші - це засоби, які як такі приймаються в оплату за товари та послуги” [86, c.19].

Більшість вчених пострадянського простору, базуючись на теорії К.Маркса, продовжують розглядати сучасні гроші як товар, який виконує роль загального еквівалента. Наприклад, російський вчений Є.Жуков вважає: “Сутність грошей полягає у тому, що це специфічний товарний вид, з натуральною формою якого зростається суспільна функція загального еквівалента” [35, с.10].

Немає єдиного бачення наріжних грошових питань і серед представників вітчизняної наукової думки.

Так, А.Гриценко дає таке визначення: “Гроші - це представник вартості як еквівалента в обміні” [32, с.137]. З таким твердженням не погоджується Л.Рябініна, яка розглядає вищезазначений підхід як намагання вирішити проблему сутності та функцій сучасних грошей у рамках марксистської теорії. Л.Рябініна наголошує, що сьогодні гроші втратили власну вартість і цілу низку інших суттєвих властивостей (у тому числі кількість функцій та їх зміст), притаманних дійсним грошам, і натомість набули нових властивостей, притаманних лише сучасним грошам [109, с.27].

Відсутність загальновизнаного визначення того, що є гроші, за словами М.Савлука, пояснюється тим, що сутність грошей змінюється адекватно змінам характеру суспільних відносин, в яких вони функціонують: уявлення, які не викликали сумнівів в одних суспільних умовах, зі зміною останніх вступали у суперечливість із реальною дійсністю і відкидалися [33, c.10].

Ми поділяємо точку зору Н.Костіної відносно того, що розуміння сутності грошей в історичному процесі розвитку суспільства змінювалося від розуміння грошей як економічної форми, яка мала внутрішню вартість як і будь-який інший товар, до розуміння їх як економічної форми, що за певних умов повинна стабільно виконувати певну сукупність функцій [56, с.19].

Зауважимо, що існують також розходження науковців у поглядах щодо виміру грошової маси. Основними підходами до цього питання є трансакційний і ліквідний підходи.

Трансакційний підхід заснований на виконанні грошами функції засобу обігу. Прибічники цього підходу вважають, що сутністю грошей є те, що вони і тільки вони використовуються для оплати інших товарів і послуг. При цьому важливою є якісна відмінність між грошима, тобто активами, які є засобом обігу, та всіма іншими активами. Всі активи є засобом збереження вартості, але тільки деякі з них використовуються як засіб обігу. Відповідно до трансакційного підходу при емпіричному вимірі грошової маси до неї слід включати лише ті активи, які є засобом обігу: монети, паперові гроші, трансакційні депозити.

Ліквідний підхід до виміру грошової маси виходить з того, що сутністю грошей є їх властивість бути найбільш ліквідним активом. Фактично ліквідний підхід передбачає, що гроші якісно не відрізняються від інших активів, оскільки ліквідність тою чи іншою мірою властива усім активам. Гроші є найбільш ліквідним активом. Ліквідний підхід включає до складу грошей будь-які високоліквідні активи, тобто ті, які можуть бути швидко перетворені у гроші без втрати їх номінальної грошової вартості та суттєвих витрат [86, cc.45-46].

Існує точка зору, що в майбутньому еволюція технологій у грошовій та банківській сферах призведе не до зближення, а до все більшого розходження думок дослідників відносно того, що варто розуміти під грошима та грошовою масою [86, с.62].

Гроші не є статичним об'єктом, вони розвивалися упродовж усієї своєї історії. Гроші пройшли довгу еволюцію від конкретних цінностей до електронних імпульсів і під впливом прогресу суспільства докорінно змінили свою сутність, природу та форми. Головними факторами перетворення грошей стали розвиток та ускладнення продуктивних сил, виробничих відносин, у тому числі товарно-грошових, а також держави і права, яке нею формується.

Трансформація сутності, природи грошей та їх форм відбувалася на фоні історичного процесу розвитку форм обміну. Представники різних теоретичних шкіл і напрямів наукової думки погоджуються, що походження грошей пов'язане з процесом розвитку обміну товарами. Разом з тим, питання першопричин, унаслідок яких гроші відокремились від іншого товарного світу, залишається дискусійним.

Раціоналістична концепція виходить з того, що гроші виникли внаслідок угоди між людьми або були запроваджені державою шляхом прийняття законодавчих актів з метою полегшення обміну товарами.

Джерелом таких поглядів є науковий спадок Аристотеля, який підкреслював умовний характер грошей, їх народження із договору, наявність у грошей виключно представницької функції. Сутність грошей, за Аристотелем, зводиться до їх символічної вартості: “Гроші … мають лише умовне значення”, “за загальною домовленістю з'явилася монета. Тому монета (nomismа) і має таку назву, що вона (постає у своїй ролі) не за природою, а за законом і у нашій владі замінити її (іншою монетою) і тим самим зробити непотрібною” [1, c.210].

Представники раціоналістичної концепції, до яких відносять Фому Аквинського, Дж.Берклі, Дж.Локка, І.Посошкова, І.Вавілова, розглядали гроші як знаки для обчислення, одиниці виміру, інструменти для переказу, свідоцтво про право на багатство, абстрактні одиниці підрахунку [4, с.22].

Раціоналістична концепція отримала закріплення в Римському праві, яке визнавало за імператором право встановлювати вартість грошей, і була досить поширеною до ХVIII сторіччя. Проте і сьогодні відомі економісти є її прихильниками. Так, П.Самуэльсон визначає гроші як штучну соціальну умовність, Дж.Гелберт вважає, що закріплення грошових функцій за дорогоцінними металами та іншими предметами є продуктом угоди між людьми. Л.Харріс пише: “Сам собою доларовий білет - річ безкорисна; він набуває вартість лише тому, що суспільство через свої закони і звичаї наділяє його здатністю функціонувати як засіб обігу. Подібним чином морські черепашки, які використовувалися у деяких співтовариствах як гроші, не мали б вартості, якби суспільна структура, яка їх породила, не потребувала в якійсь формі грошей і не надала б їм відповідної ролі” [128, с.82].

Таким чином, представники раціоналістичної концепції розглядають гроші як знаряддя технічного обміну.

Натомість представники концепції еволюційного походження грошей, започаткованого класиками політичної економії А.Смітом, Д.Рікардо та К.Марксом, дійшли висновку, що гроші виникли поза волею людей, стихійно, унаслідок труднощів безпосереднього обміну продуктами праці.

К.Маркс, фундаментальне дослідження якого мало величезний впив на розвиток теорії грошей, виводив сутність грошей із специфічних особливостей товарного виробництва.

Як відомо, в історії людства існувало два основні види економічних систем: бартерна та з грошовим обігом. Бартером є прямий обмін товарів і послуг на інші товари та послуги. Чистий бартер може існувати за умови подвійного збігу потреб індивідів, - коли два індивіди одночасно мають відповідні товари (послуги) і бажають їх продати (обміняти). Зазначимо, що бартер може бути ефективним у суспільствах, де виробництво товарів і послуг обмежене, а кількість торгівельних угод невелика. Якщо збільшиться перелік товарів і послуг та обсяги торгових операцій, витрати за бартером значно перевищать його прибутковість. І тоді бартер має бути замінений новим платіжним механізмом, хоча в обмеженому обсязі він може зберігатися і в економіці з розвиненою грошовою системою.

Відтак, серед продуктів, які обмінювалися на ринку, поступово виділявся товар, попит на який був найбільший, тобто, товар, який мав найбільшу споживну вартість. З часом такі товари набували нової властивості - бути загальним товарним еквівалентом. Стихійне закріплення за одним із товарів зазначеної ролі й означало появу грошей у їх найпростішому вигляді. Такі гроші виконували базові грошові функції - були засобом вимірювання вартості та засобом обігу.

Таким чином, у результаті розвитку товарного обміну в певний історичний період з усіх товарів виокремився особливий товар - гроші, які розподілили процес взаємного обміну товарів (Т - Т) на два різні за часом процеси: продажу (Т - Г) та купівлі (Г - Т), унаслідок чого були переборені індивідуальні, кількісні, часові та просторові межі, притаманні бартеру і, відповідно, суттєво скорочені притаманні бартеру трансакційні витрати обміну.

Суспільство приходило до певного загально визнаного засобу обігу шляхом багатьох проб і помилок. Різноманітність типів грошей, які використовувалися різними спільнотами, свідчить про винахідливість людини. Як гроші використовувалися худоба, морські раковини каурі, хутро, черепахові панцири, зуби морської свині, клики кабана, китовий вус, кам'яні диски, намисто, вино, зерно, вовна, скло, ножі, горшки, човни тощо. В контексті цього дослідження важливим є те, що тип грошей, який використовувався людьми, значною мірою відображав технічні можливості людства на кожному історичному етапі.

Більшість типів грошей представляли собою натуральні товарні гроші, тобто це були реальні товари. Дослідники зазначають, щоб стати грошима товар повинен мати певні властивості.

Р.Міллер і Д.Ван-Хуз вважають, що гроші повинні мати не менше п'яти властивостей, а саме: транспортабельність, довговічність, подільність, стандартизованість, можливість упізнати [86, cc.10-11]. Транспортабельність дозволяє людині мати гроші при собі, а також легко передавати їх іншій людині. Властивість щодо фізичної довговічності дозволяє грошам не втрачати свою вартість протягом довгого часу. Подільність дозволяє ділити грошові суми на частини для того, щоб виплачувати менші суми. Під стандартизованістю мається на увазі те, що будь-яка грошова одиниця має відповідати іншій грошовій одиниці тієї самої вартості. Можливість упізнати дозволяє відрізнити гроші від інших активів, а також від підробок.

І.Фішер вважав найважливішими властивостями повноцінних грошей портативність, міцність і подільність [124, с.34].

Зрозуміло, що перелічені вище натуральні товарні гроші, не повною мірою задовольняють тій чи іншій властивості. Наприклад, сіль, яка використовувалася як гроші в різних регіонах світу в різні історичні епохи, не є довговічною у вологому кліматі, худоба не має ознаки ділимості та довговічності, тютюн важко стандартизувати із-за різної якості та вологості тощо.

У більш розвинених суспільствах, де видобувалися та оброблювалися дорогоцінні метали, з часом було знайдено, що ці метали мають властивості, які роблять їх найбільш придатними для використання як грошей. Тому в минулому в різних країнах як гроші найчастіше використовувалися дорогоцінні метали у вигляді зливків та монет.

З часом золото та срібло стали домінуючим типом товару, який використовувався як гроші, особливо після промислової революції XVII сторіччя. К.Маркс навіть ототожнював поняття грошей із дорогоцінними металами: “Золото і срібло за природою своєю не гроші, але гроші за своєю природою - золото та срібло” [73, c.97]. Очевидно, що таке твердження відповідало лише певному історичному етапу, коли золото ще виконувало роль грошей.

К.Маркс розглядав гроші як особливий товар, загальний вартісний еквівалент, а також як уречевлені виробничі відносини. Призначення грошей, їх основна риса, на думку К.Маркса, - бути загальним втіленням абстрактної праці та вмістилищем мінової вартості. “Особливий товар, який становить … адекватне буття мінової вартості усіх товарів, або мінова вартість товарів, в якості особливого, виділеного товару і є гроші” [72, с.35].

І сьогодні багато науковців, які намагаються вирішити проблему сучасних грошей у площині теорії К.Маркса, розглядають їх як товар, який виконує роль загального товарного еквівалента [20, cc. 65-70; 33, cc.11-13].

Разом з тим, демонетизація золота, розвиток кредитних відносин та безготівкового обігу, підвищення ролі державного регулювання тощо сприяли формуванню нових підходів до визначення сутності грошей. Як наголошують I.Злобін та І.Коннік: “Заміна золота в усіх його функціях кредитними (правильніше паперовими) грошима - це не зміна форм грошей, а зміна їх сутності, оскільки вони втрачають свій колишній характер” [47, c.39].

Л.Рябініна вважає, що визначення сутності грошей, як особливого товару, який відіграє роль загального еквіваленту, вступає у конфлікт з сучасними формами грошей, які втратили масштаб цін, власну вартість та товарну природу. Вона пише, що сучасні гроші суттєво відрізняються від товару, оскільки товар виробляється для продажу, а гроші ні; товар має ціну, а гроші - ні; крім того, характерною властивістю товару є єдність його споживчої та власної вартостей, що не притаманне сучасним грошам без власної вартості, хоча споживчої вартості - бути посередником у товарообміні - сучасні гроші не втратили [109, с.27].

Сьогодні грошова маса підраховується як сума цілої низки показників, серед яких є готівка, представлена банкнотами та монетами, і такі важливі елементи, як трансакційні депозити, які також у будь-який момент можуть бути використані для обміну на товари або послуги.

Логіка дослідження питань трансформації сутності, природи та форм грошей, на нашу думку, потребує розглянути, яким чином у процесі еволюції гроші трансформувалися від товарних повноцінних до сучасних неповноцінних.

Гроші називаються повноцінними, якщо товар, з якого вони зроблені, має одну і ту саму цінність як при вживанні його в якості грошей, так і при всякому іншому вживанні. Головним видом повноцінних грошей є золота монета [124, c.33]. Монети з'явилися із поширенням вживання людством грошей у VII ст. до н.е. Уряди різних країн випускали золоті та срібні монети як повноцінні гроші, на яких був зазначений номінал, що дорівнював ринковій вартості металу, який містився в монеті.

Відмінною властивістю повноцінних грошей є наявність внутрішньої досить високої вартості, яка визначалась витратами суспільної праці на їх виготовлення. Характеристиками повноцінних грошей є відповідність номіналу реальній вартості, можливість фізичного використання як і іншого товару та те, що вони не піддаються знеціненню.

Як зазначає М.Березіна, разом з товарною природою повноцінних грошей, поступово з'являються й отримують розвиток й інші природи грошей - інформаційна та правова [11, с.225].

Вже при зливковому обігу грошей можна знайти інформацію у вигляді штемпеля держав із зазначенням проби та ваги зливку. Разом з тим, повною мірою цей процес проявився під час переходу від грошей “по вазі” до грошей “по рахунку”, якими стали монети. Монети і сьогодні є суттєвим джерелом інформації, іноді більш важливим, ніж рукописи. Одночасно з інформаційною природою посилюється правова природа грошей, оскільки держава монополізує карбування грошей. Перевагою повноцінних грошей, яка випливає з їх характеристик, є гнучке пристосування до потреб обігу: в разі надлишку в обігу повноцінні гроші відкладалися у скарб, а за потреби - поверталися в обіг.

Закон економії суспільної праці вимагав економії витрат грошового обігу, підвищення надійності, зручності та швидкості руху грошей. У процесі розвитку людства виникли передумови до переходу від повноцінних грошей до неповноцінних. Важливою передумовою стали надбання людства у сфері технологій: було винайдено папір та друкарський станок.

Дослідники зазначають, що першими поштовхами для заміни повноцінних грошей неповноцінними були, зокрема, стирання монет (зменшення ваги) і поступове відхилення їх номіналу від реальної вартості, зниження державою золотого або срібного вмісту для отримання додаткового доходу [11, с.226].

У ХІУ - ХУ сторіччях в Генуї та Венеції почали виникати перші банки, які почали випускати в обіг паперові банківські квитанції (банкноти) під заставу золотих монет, які депонувалися в банки.

За прикладом Італії емісія банкнот розпочалася у більшості країн Західної Європи, і згодом стала монополією центральних державних банків. Незважаючи на те, що власна вартість випущених державою паперових грошей була мізерно малою, вони, зазвичай, без обмежень приймалися разом із золотими грошима, оскільки в будь-яку мить їх можна було обміняти на золото.

Поступово ідея використання державних грошових білетів охопила весь світ. На цьому історичному етапі паперові грошові знаки використовувалися разом із представниками повноцінних грошей, еквівалентом яких вони були. Використання грошових знаків, а не реальних товарів для обміну на товари і послуги, свідчить про утвердження в економіці товарного стандарту [86, c.15].

Проте, випускаючи паперові гроші, держави нерідко порушували основну умову їх сталості: розмін на золото відповідно до встановленого курсу. Війни та революції вимагали значних державних витрат, які покривалися випуском незабезпечених грошей, що і призводило до знецінення грошей. Як наслідок, державні паперові гроші, які спочатку були знаками золота та срібла, перестали розмінюватися на благородні метали і перетворилися на аркуші паперу. На монетах сьогодні зазначена вартість, яка є значно вищою за вартість металу, яку вони містять. Використання сучасних паперових та металевих грошей як засобу обігу підкріплено лише вірою людей у силу держави. Таким чином, сучасні гроші є фідуціарними (від латинського fiducia - “віра, довіра”). Тобто вартість платежу заснована на вірі людей у те, що вони можуть обміняти сучасні нерозмінні гроші на товари та послуги.

При цьому закони обігу паперових грошей є прямою протилежністю законам обігу повноцінних грошей. Якщо повноцінні гроші є в обігу тому, що вони мають вартість, то паперові гроші представляють вартість тому, що вони є в обігу. Кількість повноцінних грошей, необхідних для обігу, залежить від їх вартості. Вартість, представлена паперовими грошима, залежить від їх кількості в сфері обігу [72, с.105].

Оскільки поява електронних грошей з новою силою підіймає питання емісії приватних грошей, на нашу думку, варто розглянути, як розвивалися приватні кредитні гроші, зобов'язані своєю появою кредитним установам.

Першими видами таких кредитних грошей були боргові зобов'язання (розписки), які використовувалися ще у I тисячолітті до нашої ери у Вавилоні. Починаючи з XII століття в Італії, а згодом і в інших країнах Західної Європи почали застосовуватися переказні векселі. Такі векселі використовувалися для оформлення комерційного кредиту і, за висловом К.Маркса, були “торговими грошима”. Переказні векселі до настання терміну платежу могли обертатися як купівельний і платіжний засіб на основі індосаменту, а при настанні терміну платежу - погашатися шляхом взаємного заліку зобов'язань. Зазначене знайшло застосування не тільки для внутрішньодержавних, але й для міжнародних розрахунків.

Однак, сфера використання комерційних векселів була обмеженою. Паперові гроші, які випускалися державою, мали суспільне (загальне) визнання і не мали обмежень для застосування у внутрішньому обігу на всій території держави, у часі та за гарантіями. Їх можна було застосовувати між будь-якими учасниками за номіналом. Це те, що сьогодні називають законним платіжним засобом (legal tender). Комерційні векселі, як приватні гроші, поступалися за всіма цими параметрами державним паперовим грошам, проте мали й перевагу, - вони були забезпечені товаром. З розвитком банківської справи, таке протиріччя було переборено появою банкнот - банківських векселів, які випускалися в обмін на враховані або взяті під заставу приватні комерційні векселі.

З часом банкноти набули властивості загальної оборотності внаслідок зобов'язання банків обмінювати їх на золото відповідно до встановленої пропорції. Таким чином, банкнота перейняла від паперових грошей їх перевагу - необмеженість під час обігу, яка підкріплювалася ліцензуванням банків як публічних інститутів Проте, на відміну від паперових грошей, банкноти як кредитний знак або зобов'язання мали подвійне забезпечення: вексельне та золоте [11, с.228].

Децентралізована емісія банкнот погано піддавалася контролю з боку держави і нерідко супроводжувалася зловживаннями банків з метою збільшення доходів, що призводило до їх банкрутства і втрат вкладників. Посиленню ролі банкнот сприяла заміна їх децентралізованої емісії на емісію одного центрального (емісійного) банку. Перший такий банк виник у Швеції ще у XVII ст. Незважаючи на явні переваги, це революційне нововведення дуже довго приживалося у світі. Так, наприклад, Державний банк Російської Імперії було засновано у 1860 р., а в США Федеральна Резервна система була створена лише у 1913 р.

Головними якостями кредитних грошей, які роблять їх здатними до обміну, є їх розмінність на повноцінні гроші або наданий їм характер законного платіжного засобу [124, с.34].

Проте, згодом і банкноти втратили свій кредитний характер і перетворилися на паперові гроші. Це сталося під впливом цілої низки факторів, зокрема, збільшення попиту на гроші, викликаного потребами товарного виробництва, що призвело до відриву розміру золотого запасу країни та обсягів емісії банкнот. Поступово золотий стандарт було підірвано, та знято обмеження щодо розмірів емісії банкнот відповідно до норм золотого покриття.

Заміна повноцінних грошей неповноцінними відбувалася на основі й інших різновидів кредитних грошей, а також кредитних операцій за допомогою безготівкових розрахунків. Вважається, що саме необхідністю проведення безготівкових розрахунків значною мірою зобов'язані своєю появою у деяких європейських країнах перші жиробанки (від італійського giro - круг), які протягом XV - XVII століть здійснювали безготівкові розрахунки між вкладниками у присутності клієнтів. Це було зручно, безпечно і дозволяло уникнути втрат при розрахунках повноцінними монетами, які втрачали вагу внаслідок зносу.

Поява безготівкових розрахунків дозволила банкам здійснювати депозитно-чекову емісію грошей, сутність якої полягає у створенні банками за рахунок своїх кредитів додаткових платіжних засобів шляхом збільшення на поточних клієнтських рахунках трансферабельних депозитів, які використовуються для безготівкових розрахунків або виплати готівкою. Фундаментальною властивістю банківської системи є здатність в процесі кредитування розширяти депозити шляхом багатократного збільшення додаткових ресурсів, які ззовні надходять у цю систему, так само як і скорочувати депозити при зменшенні цих ресурсів, яка є відомою як мультиплікативне розширення/скорочення депозитів.

Зазначимо, що розуміння економістами грошей не тільки як монет і банкнот, але й трансферабельних депозитів виникло тільки в 1940 рр. [36, cc.40-41]. Протягом певного періоду трансферабельні депозити грошима не вважалися. Так, у 1911 р. відомий американський економіст-математик I.Фішер писав, що “хоча банківський депозит, що передається за допомогою людини, і розглядається як засіб обігу, він все ж таки не є грошима, а банкнота представляє собою і засіб обігу і гроші” [124, c.33].

На наш погляд, питання щодо природи трансферабельних депозитів, які у пострадянській термінологічній традиції називають безготівковими грошима, викликане відмінністю в формі їх існування. Проте, у якості саме грошей, а не форми існування, як готівкові, так і безготівкові гроші виконують повністю однакові економічні функції. Фізична форма грошей після відміни золотого стандарту з урахуванням сучасних технологій втратила своє значення (як і застосування по відношенню до грошей понять, що характеризують подільність, можливість упізнати тощо). З точки зору своїх функцій безготівкові гроші є такими самими грошима, як і монети та банкноти.

Сьогодні в країнах з розвиненою фінансовою системою з використанням безготівкових розрахунків здійснюється понад 95% операцій. Безготівкові гроші сьогодні є єдиною системою еластичного грошового обігу, яка автоматично розширюється з підвищенням ділової активності та ростом цін або скорочується під час спаду ділової активності та зниження цін [118, c.41]. Економісти, до якої б сучасної школи вони не належали, об'єднують готівкові та безготівкові гроші в один грошовий агрегат М1.

Як бачимо, протягом економічного розвитку відбулася демонетизація золота, тобто втрата золотом функцій грошей, та дематеріалізація грошей - переважне використання безготівкових грошей, тобто грошей у вигляді записів на рахунках у банківських книгах.

У контексті цієї роботи важливим є те, що, як свідчать дослідження, найбільш суттєве в історичному розвитку грошей пов'язано з витратами, яке несе суспільство при використанні різних систем товарного обміну. Серед таких витрат економісти виділяють витрати очікування (waiting cost schedule) та трансакційні витрати (transaction cost schedule). Коротко розглянемо вслід за американськими економістами Р.Міллером і Д.Хузом, яким чином еволюція грошей вплинула на вищезазначені витрати.

Витрати очікування - це витрати, які несе індивід по мірі збільшення часу до отримання необхідного товару. Чим більше очікування, тим вище витрати для індивіда, тому крива С_W має позитивний нахил (рис. 1.1)

Трансакційні витрати - це витрати, які несе індивід при здійсненні торговельної угоди. Трансакційні витрати, які індивід несе в процесі обміну, зменшуються із збільшенням часу, витраченого на обмін. Тобто здійснення короткотермінових операцій потребує більших витрат, ніж довготермінових - крива С_T має негативний нахил (рис. 1.1).

Під час участі в обміні товару або послуги індивід несе як витрати очікування, так і трансакційні витрати, тому загальні витрати обігу (total exchange cost) є сумою витрат очікування С_W та трансакційних витрат: крива С_E = C_W + С_T. Оскільки крива загальних витрат С_E є сумою графіків, один з яких характеризується позитивним нахилом кривої, а другий - негативним, то вона має U-образну форму (рис. 1.1).

Метою індивіда, який бажає здійснити обмін, є мінімізація загальних витрат обігу, які він несе. Відповідна точка мінімальних витрат - С_E^*, в якій індивід витрачає на здійснення обміну оптимальний час Т^* (рис. 1.1).

Витрати очікування для даного покупця та визначеного товару або послуги не пов'язані з типом системи торгівлі, яка використовується у певній економіці. Навпаки, трансакційні витрати, які доводиться нести під час здійснення обміну, суттєво залежать від системи торгівлі. Вони є найбільшими при чистому бартері, який потребує подвійного збігу потреб покупців. В процесі еволюції від бартерної системи до більш складних грошових систем трансакційні витрати обігу знижуються, оскільки покупці мають більше інформації про місцезнаходження продавців. Таким чином, при незмінних у ході цієї еволюції витратах очікування, зменшення трансакційних витрат має наслідком зменшення мінімальних витрат обігу, а також скорочення часового інтервалу, який відповідає мінімальним витратам обігу (рис. 1.2) [86, c.24].

Рис.1.1. Загальна схема витрат обігу (витрати, які несе індивід під час обміну товару або послуги)

Рис.1.2. Загальна схема витрат обігу та еволюції економічних систем

У цілому еволюція грошей призводить до здешевлення процесу обміну та скороченню часу, який на нього витрачається.

Нова ера розвитку грошей пов'язана із науково-технічною революцією, яка розпочалася в 1940 - 1950 рр., із стрімким розвитком електроніки та інформаційних технологій. Бурхливий розвиток банківських операцій вимагав запровадження в банківську сферу досягнень науково-технічного прогресу. Паралельно з інформатизацією усіх сфер життя грошові розрахунки почали набувати нової електронної форми.

На початку 1950-рр. фундаментальна фізика ознаменувалася великим науковим відкриттям - магнітної пам'яті, яку було використано для створення нового покоління інформаційно-обчислювальних машин. Згодом комп'ютери стали основою всіх бухгалтерських операцій, пов'язаних з рухом грошових потоків, а в 1959 р. Bank of America запровадив першу повністю автоматизовану систему обробки чеків і ведення поточних рахунків клієнтів.

Не менш важливий вплив на сферу грошових розрахунків мав розвиток мереж телекомунікації та систем захисту інформації, який дозволив проводити миттєві перекази безготівкових грошей не залежно від відстані між відправником і отримувачем. З 1950-х рр. почалося запровадження банківських мереж передачі фінансової інформації з використанням телексного зв'язку.

У 1970 р. компанія Intel створила перший комп'ютерний чип. Це був початок нового етапу технологічної революції - виникнення персональних комп'ютерів. Уже в 1972 р. комп'ютери приходять у сферу фінансів - у США вперше в світі створюється централізована електронна мережа обліку банківських чеків.

Через рік, у 1973 р., 239 банків із 15 країн світу запроваджують Товариство Всесвітньої Міжбанківської Телекомунікації (Society for Worldwide Interbank Financial Telecommunicatiin - SWIFT). Сьогодні телекомунікаційні канали SWIFT використовуються для передачі фінансової інформації найбільшими системами міжбанківських розрахунків світу, зокрема, системою центральних банків країн Європейського Союзу TARGET і системою безперервних пов'язаних розрахунків на світових валютних ринках СLS. Ці системи щоденно здійснюють перекази безготівкових грошей на загальну суму, що вимірюється трильйонами доларів США в еквіваленті.

Не менш стрімко розвивалися події у сфері роздрібних платежів. У 1950 р. з'явилися перші пластикові картки американської системи Diners Club. Із 1952 р. пластикові картки розпочав випускати Franklin National Bank. Цей рік можна вважати початком електронних платежів у роздрібній сфері. Знадобилося пів сторіччя для того, щоб довіра держателів до карток укріпилася. Сьогодні в США на одного мешканця приходиться близько десяти пластикових карток, в країнах Європи - 3-5 штук. У Росії протягом 2007 р. емітовано більше 103 млн. штук карток, що складає 0,73 карток на душу населення, в Україні у тому ж році емітовано понад 41 млн. карток, що складає 0,89 карток на душу населення. Упровадження пластикових карток значно розширило функціонування безготівкових грошей, включило до них масові платежі населення, прискорило обіг грошей і зменшило витрати обігу.

Безпосередніми передумовами виникнення електронних грошей стали дві події - поява смарт-карток, які спричинили появу електронних грошей карткового типу, та створення всесвітньої телекомунікаційної мережі Інтернет, яка є середовищем обігу електронних грошей програмного типу. Обидва види електронних грошей виникли майже одночасно: у 1993 р. з'явилися так звані “цифрові гроші” системи DigiCash і почали поширюватись картки з чипами, які містили електронні гроші. У 1996 р. під час Олімпійських ігор в Атланті було продано більше 300 тис. таких смарт-карток.

Нове телекомунікаційне середовище, засноване на мережі Інтернет та мобільних технологіях, змінило цілу низку сегментів роздрібної торгівлі. Поряд із переходом до Інтернет традиційних видів віддаленої торгівлі, яка використовує модель фізичної доставки товарів за каталогами, відразу ж почали виникати нові сегменти, в яких сама доставка товарів відбувається через Інтернет. Спочатку основними товарами в віртуальному сегменті були файли, відео, звукові або програмні, але дуже швидко цей сегмент став заповнюватися іншими товарами й послугами, такими як електронні білети, передплата на електронні видання, оплата телекомунікаційних та інших сервісів, потокове відео й аудіо. Крім моделей торгівлі за каталогами, активно стали розвиватися інші моделі, зокрема, аукціонна.

...