Емісія та використання електронних грошей в Україні

У 1998 р. в США була запроваджена система електронних грошей PayPal, яка сьогодні є визнаним світовим лідером у відповідній сфері. У 2004 р., за даними Банку міжнародних розрахунків, у світі функціонувало вже більше 90 різних систем і технологій електронних грошей.

Не можна не визнати революційної, принципової відмінності електронних розрахунків в цілому і розрахунків електронними грошима від розрахунків грошима, які існують у вигляді монет і банкнот. Грошова маса сьогодні значною мірою втрачає фізичну основу і переходить до електронного виміру. Безготівкові гроші є записами на банківських серверах. При здійсненні безготівкових розрахунків суми автоматично списуються з одного рахунку і перераховуються на інший. Електронні гроші є захищеними засобами криптографії файлами, які миттєво передаються телекомунікаційними каналами зв'язку від користувачів до торговців.

Гроші втрачають предметно-чуттєву форму і набувають характеру інформації. Як зазначають В.Стельмах, Т.Смовженко та З.Скринник, це знаки, які людина вже не може, як раніше, сприймати чуттєво: бачити, визначати їх вагу. Ці знаки існують реально, але їх виробляють, сприймають, ідентифікують, оброблюють і трансформують у доступну для людини форму лише технічні пристрої. Разом з тим набуває нової значення смислове наповнення феномена “гроші”. Електронні гроші перевели цей феномен у принципово нову площину існування - вони зробили гроші віртуальною реальністю. Поява та поширення електронних грошей у певному розумінні завершує процес їх еволюції: інформація перетворюється у субстанційну основу сучасної економічної реальності [114, сc.30-31]. Електронні гроші, які використовують для розрахунків глобальну інформаційну мережу Інтернет, представляють собою найвищий етап еволюції грошей: трансакційні витрати прямують до нуля і, як наслідок, зменшуються загальні витрати обігу.

Електронні гроші сьогодні знаходяться на початковому етапі свого розвитку. Однак окремі дослідники вважають, що світ вступає у новий період монетарної історії - еру електронних грошей. Так, Дж. Везерфорд пише: “…Електронні гроші здійснять у суспільстві такі ж радикальні та далекоглядні зміни, які були здійснені двома попередніми монетарними революціями у свій час. Нові гроші викличуть всеохоплюючі зміни у політичних суспільствах, в організації комерційних підприємств та характері класової організації. Віртуальні гроші обіцяють створити свою власну версію цивілізації, яка буде так само відрізнятися від сучасного світу, як і від світу ацтеків або вікінгів” [15, cс.6-7].

Розглянемо, що саме розуміють під терміном “електронні гроші” сучасні дослідники, і якою є економічна сутність і природа цього новітнього платіжного засобу.

1.2 Сутність та економічна природа електронних грошей

Термін “електронні гроші” з'явився у науковій літературі у середині XX сторіччя, коли банківські розрахунки почали набувати електронної форми. Упродовж 1970 - 1990-х років цей термін використовувався як метафора по відношенню до різноманітних технологічних новацій, що запроваджувалися у сфері безготівкових розрахунків. Окремі дослідники відносять до розрахунків електронними грошима безготівкові розрахунки в електронному вигляді, у тому числі і міжбанківські електронні розрахунки. Так, в Енциклопедії банківської справи України (2001 р.) під електронними грошима розуміються грошові засоби, “які використовуються їх власниками в електронній системі банківських послуг, для безготівкових платежів і розрахунків через СЕП” (тобто через систему електронних міжбанківських платежів Національного банку України) [43, с.226]. Очевидна подібність електронних безготівкових платежів і платежів електронними грошима у тому, що в обох випадках розрахунок відбувається в електронному вигляді. Разом з цим ми не можемо погодитися з ототожнюванням електронних безготівкових платежів і платежів з використанням електронних грошей з огляду на принципові відмінності щодо відображення результату платежу на банківських рахунках.

Сьогодні термін “електронні гроші” часто використовується стосовно широкого спектру платіжних інструментів, які ґрунтуються на інноваційних технічних рішеннях у сфері роздрібних платежів. На нашу думку, основні причини розбіжностей суджень, які висловлюють науковці і практики, не стільки у новизні самого платіжного засобу, скільки у різноманітності технічних рішень, реалізованих у системах електронних роздрібних розрахунків.

Розвиток електронних грошей є інтегральною частиною стрімкого розвитку всієї платіжної сфери. Сьогодні при використанні різних за своєю економічною суттю платіжних продуктів застосовують однакові технології, зокрема, чипову, серверну, Інтернет-технології та технології мобільного зв'язку, які є конкурентами на ринку роздрібних електронних платежів. Унаслідок цього не існує визнаного в світі визначення електронних грошей, яке б однозначно розкривало їх сутність і економічну природу, а також немає чітких критеріїв віднесення платіжних продуктів до електронних грошей [58, с.95].

Однією із поширених методологічних помилок є використання терміну “електронні гроші” щодо сучасних засобів доступу до банківського рахунку, зокрема традиційних банківських платіжних карток (як мікропроцесорних, так і з магнітною смугою), он-лайнового банкінгу тощо.

На принциповій відмінності електронних грошей від засобів доступу до банківського рахунку наголошують міжнародні фінансові організації, у тому числі Європейський центральний банк і Банк міжнародних розрахунків [167, с.1; 189, с.7; 195, с.1].

Засоби доступу до банківського рахунку, які також використовують сучасні технічні пристрої, надають клієнту доступ до його трансферабельних депозитів у банку і вже в цьому контексті створюють можливість переказу грошових коштів через телекомунікаційні канали.

На відміну від вищезазначеного, електронні гроші є грошовими зобов'язаннями емітента в електронному вигляді, які знаходяться на електронному пристрої і перебувають у розпорядженні держателя. Таким пристроєм може бути мікропроцесорна (чипова картка), локальний комп'ютер держателя електронних грошей, сервер системи розрахунків електронними грошима, на якому централізовано зберігаються електронні гроші багатьох держателів тощо.

Дослідження свідчить, що в системах, які здійснюють розрахунки електронними грошима, банківські рахунки використовуються лише тоді, коли гроші вводяться та виводяться із системи. При цьому йдеться про банківські рахунки емітента електронних грошей, а не держателів. У разі емісії електронних грошей традиційні гроші держателів зараховуються на банківський рахунок емітента. При пред'явленні електронних грошей емітенту для погашення традиційні гроші списуються з банківського рахунку емітента і надаються пред'явнику, наприклад, торговцю, який реалізував за електронні гроші товари чи послуги, або держателю, якщо він вже не потребує такого платіжного засобу.

Як показує аналіз засад функціонування багатьох роздрібних платіжних систем, на практиці електронні гроші можуть зберігатися на тому самому носії, який використовується для доступу до рахунку клієнта в банку. Наприклад, чипові картки Національної системи масових електронних платежів Національного банку України можуть одночасно містити два додатки - “електронний чек” (надає доступ до банківського рахунку) та “електронний гаманець” (електронні гроші). Використання одного носія для реалізації принципово різних платіжних рішень може призводити до невірних тлумачень щодо електронних грошей та засобів доступу до банківського рахунку в наукових роботах, а на практиці - до невірного обліку сум покриття електронних грошей на балансі емітента.

Так, відповідно до Правил бухгалтерського обліку операцій з використанням платіжних карток у банках України облік коштів за операціями фізичних осіб із використанням наперед оплачених платіжних карток здійснюється банками на балансовому рахунку 2625, який відноситься до розділу “кошти клієнтів банку”, і на якому обліковуються кошти на карткових рахунках держателів [104]. На цьому ж рахунку обліковується сума покриття електронних грошей, які завантажуються на електронні гаманці Національної системи масових електронних платежів. Оскільки за своєю економічною природою електронні гроші є зобов'язанням емітента, вони не повинні обліковуватися банками-емітентами на рахунках, призначених для обліку коштів клієнтів банку.

Ще однією типовою помилкою, пов'язаною з електронними грошима, є віднесення до них наперед оплачених одноцільових карток, які пропонуються транспортними, телефонними, бензозаправними та іншими компаніями і містять відомості про оплачені наперед товари або послуги [167, c.1].

Особливість застосування одноцільових карток полягає у тому, що підприємство одночасно виступає і емітентом карток, і виробником товарів або послуг, які можуть бути отримані з використанням цих карток.

Оскільки емітент карток є продавцем товарів або постачальником послуг, взаємодія між учасниками системи при здійсненні “платежу” відбувається між держателем картки (Д) та емітентом (E) (рис.1.3).

Результати дослідження свідчать, що використання наперед оплаченої одноцільової картки не означає, що платіж здійснено. Справжня купівля відбувається в момент завантаження картки. З економічної точки зору, послуги з фотокопіювання чи телефонного зв'язку, на нашу думку, необхідно розглядати як послуги, споживання яких оплачено до моменту їх фактичного використання. Безпосереднє застосування картки не породжує потоків грошової природи, а полягає в простому обміні інформацією про кількість фотокопій чи часу телефонних розмов, які держатель спожив або має право спожити.

Рис.1.3. Загальна схема здійснення “платежу” з використанням наперед оплачених одноцільових карток

Фізичне придбання товарів або споживання послуг (наприклад, послуг фотокопіювання, телефонних розмов, проїзду в метрополітені), отриманих з використанням одноцільової картки, не означає їхнього споживання на макроекономічному рівні [27].

Таким чином, емітент наперед оплачених карток одноцільового використання (E) є емітентом не платіжних засобів, а одиниць споживання власної продукції.

За даними Банку міжнародних розрахунків електронні гроші, як і наперед оплачені одноцільові картки, в усіх відомих сьогодні системах не залежно від носія, на якому вони зберігаються, є наперед оплаченими [195, с.2]. Передплата є передумовою для запису на технічному пристрої держателя грошової вимоги до емітента у вигляді електронних грошей. Ця грошова вимога (або зобов'язання емітента погасити пред'явнику електронні гроші готівковими або безготівковими грошима) і використовується держателями для придбання товарів і послуг у торговців або для переказів іншим держателям.

Не можна погодитися також із тим, що електроні гроші є замінником тільки монет і банкнот, як це зазначено в Директиві 2000/46/ЄС Європейського парламенту та Ради ЄС від 18 вересня 2000 р. про започаткування та здійснення діяльності установами-емітентами електронних грошей та пруденційний нагляд за ними (Directive 2000/46/EC of the European Parliament and of the Council of 18 September 2000 on the taking up, pursuit of and prudential supervision of the business of electronic money institutions) [152, c.39]. Аналіз шляхів уведення коштів до систем електронних грошей свідчить про те, що з цією метою застосовуються не тільки монети і банкноти але й безготівкові кошти.

Проведене дослідження дозволило дійти висновку, що на сучасному етапі електронні гроші є наперед оплаченим платіжним засобом, замінником фідуціарних грошей для окремих застосувань (рис.1.4).

Рис. 1.4. Загальна схема взаємозв'язку електронних грошей із готівковими та безготівковими грошима на сучасному етапі

У науково-методологічній літературі електронні гроші у багатьох випадках розподіляються залежно від типу електронного пристрою та/або способу зберігання електронних грошей на цьому пристрої. На нашу думку, більш важливим є розподіл множини електронних грошей з точки зору схеми обігу електронних грошей. Результати дослідження свідчать про існування двох основних схем обігу електронних грошей залежно від наявності у електронних грошей властивості передаватися каналами телекомунікаційного зв'язку між так званими “кінцевими” користувачами.

З огляду на викладене, ми формулюємо поняття трансферабельності електронних грошей, як властивості електронних грошей передаватися каналами телекомунікаційного зв'язку між особами, які використовують електронні гроші для платежів і переказів.

Як свідчить аналіз загальних схем роботи багатьох систем електронних грошей, властивість трансферабельності безпосередньо пов'язана з технічними можливостями пристроїв і телекомунікаційних мереж, які застосовуються в цих системах. Так, наприклад, за даними Банку міжнародних розрахунків у більшості систем електронних грошей з використанням карток, електронні гроші є нетрансферабельними (Додаток А). Держателі таких електронних грошей не мають можливості переказувати їх між собою, тобто передавати електронні гроші з електронного пристрою одного держателя на електронний пристрій іншого держателя, а використовують їх лише для оплати товарів чи послуг торговців або пред'являють емітенту для погашення при виході із системи електронних грошей. Торговці, які приймають нетрансферабельні електронні гроші за товари чи послуги, не мають можливості використовувати їх як платіжний засіб, а лише пред'являють емітенту для погашення. Таким чином, обіг нетрансферабельних електронних грошей завершується після першого циклу: емітент - держатель - торговець - емітент (рис.1.5).

Якщо емітентом нетрансферабельних електронних грошей є банк, схема виглядає простіше.

Зазначимо, що відомі випадки, коли електронні гроші в системах із використанням карток мають властивість трансферабельності, але такі системи на сьогодні не набули широкого поширення. У 2004 р. із 67 систем електронних грошей з використанням карток електронні гроші тільки двох систем мали властивість трансферабельності (Додаток А).

Обіг трансферабельних електронних грошей є суттєво складнішим. Результати дослідження свідчать, що трансферабельні електронні гроші, як правило, зберігаються в пам'яті комп'ютерів, а середовищем їх обігу є телекомунікаційні мережі, зокрема глобальна інформаційна мережа Інтернет.

Рис. 1.5. Загальна схема обігу нетрансферабельних електронних грошей (складено автором)

Технологічно не існує перешкод для переказу трансферабельних електронних грошей між держателями та торговцями в усіх напрямах.

Анонімні трансферабельні електронні гроші за своїми характеристиками є наближеними до готівкових грошей. Суттєва відмінність полягає в неоднорідності електронних грошей у межах національних економік. Однорідність електронних грошей була б досягнута у випадку, якщо б вони випускалися єдиним емітентом у країні, наприклад, центральним банком. Така можливість розглядалась у різні часи центральними банками Японії, Фінляндії, Канади, Казначейством США і Грошово-кредитним управлінням Сінгапуру. На сьогодні відомо, що тільки органи грошово-кредитного регулювання Сінгапуру планують випуск електронних грошей [89, с.13].

Загальну схему обігу трансферабельних електронних грошей наведено на рис.1.6.

Рис.1.6. Загальна схема обігу трансферабельних електронних грошей (складено автором)

Ступінь того, як приймаються трансферабельні і нетрансферабельні електронні гроші торговцями залежить лише від домовленостей, досягнутих між ними та емітентом електронних грошей. Тобто, купівельна спроможність як нетрансферабельних, так і трансферабельних електронних грошей потенційно є не обмеженою. Таким чином, електронні гроші як трансферабельні, так і нетрансферабельні мають грошову природу.

Процес усвідомлення сутності та економічної природи електронних грошей знайшов відображення у підходах до визначення самого терміну “електронні гроші”. Дослідження свідчить, що спроби визначити поняття електронних грошей здебільшого робили не окремі дослідники, а центральні банки або міжнародні установи.

Одне з перших визначень електронних грошей наведено в документі Банку міжнародних розрахунків у 1996 р. Відповідно до нього “продукти електронних грошей є продуктами, які зберігають вартість або наперед оплаченими продуктами, в яких запис про кошти або вартість, яка є у розпорядженні користувача, зберігається на електронному пристрої, що є у розпорядженні користувача” [167, c.1].

Таким чином, електронні гроші розглядаються як наперед оплачений платіжний продукт, тобто відмічається їх зв'язок з традиційними грошима. Разом з тим, відповідно до наведеного визначення, до множини електронних грошей увійшли всі види наперед оплачених платіжних продуктів, які зберігаються на електронних носіях, у тому числі й наперед оплачені платіжні картки одноцільового використання.

Глосарій термінів, які використовуються в платіжних і розрахункових системах (A glossary of terms used in payments and settlement systems), оприлюднений в 2001 р. Банком міжнародних розрахунків, надає суто технічне визначення терміну “електронні гроші”: це “вартість, яка зберігається в електронному вигляді на таких пристроях як чипова картка або накопичувач на жорсткому диску персонального комп'ютера” [135, c.16]. Це визначення, як і попереднє наведене вище, не розкриває сутності електронних грошей.

Банк Японії в рамках створеного ще в 1998 р. Форуму з розвитку електронних платіжних технологій та їх впливу на грошову політику (Forum on the Development of Electronic Payment Technologies and its Implications for Monetary Policy) електронні гроші визначені як “засіб платежу в електронній формі за допомогою зберігання електронної вартості (або права вимоги цієї вартості) в електронному вигляді, емітованої в обмін на готівкові або безготівкові гроші” [196, c.12].

Відповідно до документу Європейського центрального банку Звіт про електронні гроші (Report on electronic money), оприлюдненому у 1998 р., електронні гроші - це “грошова вартість, яка зберігається в електронному вигляді на технічному пристрої та може широко використовуватися для здійснення платежів підприємствам іншим, ніж емітент, без необхідності використання при цьому банківських рахунків, але яка діє як наперед оплачений інструмент на пред'явника” [189, c.5].

Таке визначення порівняно з наведеними вище суттєво уточнює поняття електронних грошей. До нього не увійшли наперед оплачені платіжні засоби, які приймаються лише їх емітентом. Водночас підкреслюється те, що електронні гроші є неперсоніфікованим платіжним продуктом.

Правове визначення терміну “електронні гроші” для країн Європейського Союзу міститься у Директиві 2000/46/ЄС Європейського парламенту та Ради ЄС від 18 вересня 2000 р. про започаткування та здійснення діяльності установами-емітентами електронних грошей та пруденційний нагляд за ними Відповідно до статті 1 Директиви, “електронні гроші - грошова вартість, яка є вимогою до емітента і яка:

1) зберігається на електронному пристрої;

2) емітується під час отримання грошових коштів у вартісному розмірі не меншому, ніж емітована грошова вартість;

3) приймається як засіб платежу підприємствами, іншими ніж емітент” [152, с.42].

Таким чином, згідно з загальноєвропейським визначенням електронні гроші є, по-перше, вимогою до емітента - йдеться про вимогу пред'явника здійснити погашення електронних грошей, тобто обміняти їх на готівкові або безготівкові гроші. По-друге, електронні грошей є наперед оплаченими апріорі. По-третє, до електронних грошей не увійшли наперед оплачені платіжні продукти одноцільового використання, які приймаються лише їх емітентом.

Ми повністю погоджуємося з положеннями частин 1) та 3) загальноєвропейського визначення електронних грошей. Разом з цим стосовно частини 2) зазначаємо, що передплата, на нашу думку, не є притаманною електронним грошам апріорі, оскільки на практиці цілком ймовірним є випуск електронних грошей, які не є оплаченими наперед, наприклад, у разі недостатнього контролю за установами, що виконують операторські або інші допоміжні функції в системах електронних грошей, або у разі шахрайських дій інших осіб, а у майбутньому - у разі емісії електронних грошей центральним банком з монетарними цілями. Якщо емісію електронних грошей здійснюють приватні установи, передплата є вкрай важливою з точки зору центрального банку, оскільки за її допомогою створюється зв'язок між електронними грошима та готівковими і безготівковими грошима. Тому в інтересах монетарної політики положення щодо передплати електронних грошей, на нашу думку, необхідно встановлювати у вигляді обов'язкової вимоги до емітента, а не вважати властивістю електронних грошей за їх визначенням.

З огляду на викладене ми пропонуємо таке визначення електронних грошей: “електронні гроші - одиниці вартості, які зберігаються на електронному пристрої, приймаються як засіб платежу іншими, ніж емітент, особами і є грошовим зобов'язанням емітента”. Сьогодні це визначення є нормою українського законодавства і міститься у Положенні про електронні гроші в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 25.06.2008 № 178. Разом з цим Положенням про електронні гроші встановлено, що банк-емітент зобов'язаний забезпечити, щоб сума випущених ним електронних грошей не перевищувала суму готівкових або безготівкових грошей, отриманих від фізичних або юридичних осіб під час здійснення випуску електронних грошей.

Вищезазначене визначення відображує три складові поняття “електронні гроші” - їх економічну, технічну та юридичну характеристики.

З економічної точки зору, електронні гроші - це одиниці вартості та засіб платежу, що є найбільш інтегральною та грошовою ознакою електронних грошей.

З технічної точки зору, електронні гроші зберігаються в електронному вигляді на програмно-технічному пристрої, а тому недоступні безпосередньому фізичному сприйняттю.

З юридичної точки зору, електронні гроші є зобов'язанням емітента, з яким кореспондує право вимоги держателя електронних грошей щодо їх погашення, тобто обміну на готівкові або безготівкові гроші.

Зауважимо, що однією з особливостей електронних грошей у порівнянні з готівкою є технічна обмеженість щодо виконання ними функцій засобу платежу та засобу обігу: можливість їх приймання залежить від технічної оснащеності торговців (наявність карт-ридерів, електронних гаманців тощо).

На нашу думку, електронним грошам властиве внутрішнє протиріччя - з одного боку, вони є засобом платежу, з іншого - зобов'язанням, яке підлягає виконанню у готівкових або безготівкових грошах. Цей парадокс можна пояснити за допомогою історичної аналогії з іншими видами грошей: у свій час банкноти також розглядалися як зобов'язання, які підлягають оплаті металевими монетами, а безготівкові гроші - як зобов'язання, які погашаються і металевими і паперовими грошима [93, c.36].

Електронні гроші порівняно з безготівковими грошима мають такі переваги як високий рівень безпеки, швидкість, приватність платежу. Крім того, трансакціям електронних грошей притаманна низька вартість, а відтак - електронні гроші можуть використовуватися для здійснення беззбиткових мікроплатежів. Наприклад, використання російської технології електронних грошей PayCash дозволяє здійснити платіж на суму, менше однієї копійки. Зазначимо, що для покупця Інтернет-магазину платіж на суму один долар за допомогою традиційної платіжної картки доступу до банківського рахунку виявиться нерентабельним, оскільки вартість відповідної трансакції може досягти вдвічі більшої суми. Таким чином, електронні гроші є більш ефективним платіжним засобом, ніж традиційні платіжні інструменти доступу до банківського рахунку.

Суттєвим недоліком електронних грошей порівняно з готівкою, як відмічає М.Савлук, є їх значно менша захищеність від втрат [110, c.13]. Електронним грошам як високотехнологічному продукту притаманні технічні ризики, пов'язані з несанкціонованим проникненням до комп'ютерних мереж, збоями в роботі електронної техніки, руйнуванням програмного забезпечення внаслідок дії комп'ютерних вірусів тощо.

Ще одним недоліком електронних грошей у порівнянні з готівкою на сьогодні є їх приватний статус. Емісію електронних грошей здійснюють комерційні установи, які беруть на себе всі ризики, пов'язані із веденням комерційної діяльності, в тому числі й ризик банкрутства. Крім того, електронні гроші не є законним платіжним засобом (legal tender), оскільки діюче законодавство не зобов'язує торговців приймати електронні гроші як засіб платежу, вони це роблять за власним бажанням на підставі договорів з емітентами.

Дискусійним є питання, чи мають розглядатися грошові кошти, які є покриттям електронних грошей, аналогічно традиційним депозитам (вкладам). Наприклад, в офіційних публікаціях Банку Японії висловлюється думка, що електронні гроші є однією з нових форм банківського боргу, яка може використовуватися як засіб платежу, тобто електронні гроші розглядаються як новий вид депозиту [58, c.99].

Федеральна корпорація страхування депозитів США (Federal Deposit Insurance Corporation) кілька років тому розглядала питання, чи поширюються правила страхування депозитів на рахунки системи електронних грошей PayPal та їй подібних. Було прийнято рішення, що відповідні вимоги не поширюються на рахунки системи PayPal, оскільки, як було зазначено, ці рахунки тільки відображають кошти, які зберігаються на банківських рахунках.

Нині Федеральна корпорація страхування депозитів досліджує питання, чи варто розглядати картки, які зберігають вартість, як депозити, що потребують страхування. Суть запропоновано рішення полягає в тому, щоб кошти, доступ до яких здійснюється за допомогою карток, що зберігають вартість, або інших “нетрадиційних” пристроїв доступу, розглядалися як застраховані депозити у разі, якщо вони розміщені в установах із застрахованими депозитами [168].

На думку Європейської Комісії, висвітленої у статті 2 Директиви 2000/46/ЄС, отримання коштів в обмін на електронні гроші не утворює депозиту (вкладу) в розумінні європейського законодавства з питань банківської діяльності, якщо отримані кошти негайно обмінюються на електронні гроші [152, c.40].

Зазначимо, що існують функціональні та цільові відмінності між депозитами в традиційному розумінні та сумами, залученими під час емісії електронних грошей. На відміну від власника депозиту (вкладу), держатель електронних грошей не розміщує грошові кошти в емітента для гарантування їх надійного зберігання та примноження. Основна домовленість між емітентом та держателем полягає в наступному: в обмін на електронні гроші держатель отримує товари або послуги торговців, які погодилися приймати електронні гроші як платіжний засіб, а емітент зобов'язується своєчасно сплатити своє грошове зобов'язання при пред'явленні електронних грошей для погашення.

Тому ми вважаємо, що на грошові кошти, які є покриттям електронних грошей, не повинні поширюватися вимоги банківського законодавства щодо резервування, страхування або інші вимоги, які висуваються до традиційних депозитів (вкладів).

Ще одним дискусійним питанням є вплив емісії електронних грошей на монетарну політику. Зауважимо, що сьогодні обсяги емісії електронних грошей не є великими і не впливають на монетарну політику. Разом з тим, масовий випуск електронних грошей і прийняття їх широким колом торговців як засобу платежу може призвести до ескалації інфляційних процесів. Про потенційну можливість впливу емісії електронних грошей на монетарну політику зазначали Банк міжнародних розрахунків [167, c.1; 195, c.5], Європейський центральний банк [157, c.38; 158, c.13; 189, c.13], вітчизняні та зарубіжні науковці [30, c. 61; 89, c.102; 110, c.12; 133 c.50; 140, c.13; 169, c.48; 172, c.32].

Наприклад, у Звіті про електронні гроші (Report on electronic money) Європейського центрального банку зазначено, що емісія електронних грошей ймовірно матиме суттєвий плив на монетарну політику в майбутньому [189, c.1].

Дія механізму інфляційного впливу електронних грошей може відбуватися у двох напрямах. Перший напрям - це мультиплікація грошей на банківському рахунку, на якому зберігається сума покриття електронних грошей, а другий - випуск самих електронних грошей, що виконують функції засобу обігу, без відображення операцій на банківських рахунках до моменту погашення.

Як зазначають вітчизняні та зарубіжні науковці, електронні гроші впливають на обсяги грошової маси та збільшують швидкість грошового обігу [30, c.60; 133, c.53]. Так, наприклад, М.Савлук вважає, що проблеми розвитку електронних грошей “зачипають інтереси держави і центрального банку, включаються у сферу монетарної політики. Обіг … електронних грошей може безпосередньо впливати на обсяг та структуру грошей в обороті. Оскільки електронні гроші не враховуються у складі грошової маси в обігу, розвиток їх поза банківського обороту зменшуватиме грошову базу, що знаходиться під прямим впливом центробанку, її питому вагу в загальному обсязі грошей в обороті, а відтак і можливості централізованого впливу на пропозицію грошей, їх масу та оборот” [110, c.12]. Відтак процеси емісії та використання електронних грошей потребують уваги центральних банків.

Інфляційний вплив емісії електронних грошей певною мірою стримується за рахунок того, що електронні гроші нерідко є засобом платежу для підприємств “нової” економіки, які пропонують віртуальні товари - відео, звукові, програмні файли, електронні білети, коди доступів до різноманітних телекомунікаційних сервісів та електронних видань тощо, які надаються користувачам за допомогою мережі Інтернет. У цих випадках електронні гроші часто є єдиним ефективним засобом платежу для товарів і послуг, які, у разі їх відсутності, можливо були би виключені із економічного обороту.

Разом з тим, як наголошує Європейський центральний банк, у разі збільшення обсягів емісії електронних грошей національні центральні банки, мають бути готові вжити відповідних заходів [189, с.13].

Електронні гроші можуть зберігатися на різних типах електронних пристроїв і сьогодні представлені переліком різноманітних систем. З огляду на це, на нашу думку, в контексті цього дослідження є важливим розгляд основних видів електронних грошей і типів систем електронних грошей.

1.3 Класифікація основних видів електронних грошей і систем електронних грошей

Різноманітність технічних та організаційних рішень, реалізованих у системах електронних грошей, а також перманентність процесу згортання одних систем і появи інших, які дозволяють реалізувати досягнення науково-технічного прогресу та вдосконалені платіжні технології, ускладнює класифікацію основних видів електронних грошей та систем електронних грошей.

Найбільшого поширення у вітчизняній та іноземній науковій літературі набув суто технологічний підхід до класифікації основних видів електронних грошей, який випливає із документів Європейського центрального банку, Банку міжнародних розрахунків та Європейської Комісії [157, c.11; 158, c.12; 160, c.3; 167, c.1; 189, c.7; 194, c.2; 195, cc.2-3]. Визнання та використання науковцями і практиками висновків цих установ, на нашу думку, пояснюється тим, що зазначені міжнародні організації внаслідок специфіки своєї діяльності мали змогу проаналізувати схеми функціонування найбільшої кількості систем електронних грошей у великих регіонах світу.

Так, наприклад, Банком міжнародних розрахунків під час підготовки документу Огляд розвитку проектів електронних грошей (Survey of electronic money developments), оприлюдненого у 2004 р., було опрацьовано матеріали із 95 країн світу. Це дозволило встановити, що в 37 країнах функціонувало 93 системи електронних грошей [195, cс.183-194]. Зауважимо, що звітом не були охоплені системи електронних грошей із країн СНД внаслідок пасивної позиції центральних банків цих країн з відповідного питання.

Згідно із технологічним підходом множина видів електронних грошей розподіляється на два великих класи залежно від виду електронного пристрою та/або способу зберігання електронних грошей на цьому пристрої. Таке бачення складалося з початку 90-х рр. минулого сторіччя. Разом з цим, назви класів електронних грошей неодноразово зазнавали змін залежно від того, які види електронних грошей домінували в той чи інший період часу.

Проаналізуємо, як розвивалося бачення міжнародних установ щодо класифікації електронних грошей, оскільки воно безпосередньо вплинуло на європейську класифікацію систем електронних грошей, загальне та національні законодавства країн Європейського Союзу і звітність центральних банків Європейського Союзу, яка щомісячно надається Європейському центральному банку.

В Європі усвідомлення феномену електронних грошей на офіційному рівні відбулося в 1994 р., про що свідчить Звіт до Ради Європейського валютного інституту про наперед оплачені картки (Report to the EMI Council on Prepaid Cards). Після аналізу схем розрахунків з використанням наперед оплачених карток багатоцільового використання (multi-purpose prepaid cards), центральні банки Європейського Союзу дійшли до фундаментального висновку про необхідність постійного моніторингу систем розрахунків такими картками та обміну інформацією, а у разі поширення в Європі подібних платіжних продуктів - прийняття центральними банками адекватних політичних рішень з метою збереження цілісності платіжної системи [189, c.1].

Інші види електронних грошей, емісія яких вже здійснювалася, у тому числі й у Європі, не знайшли свого відображення в офіційних звітах європейських центральних банків того часу.

У жовтні 1996 р. вийшов документ Банку міжнародних розрахунків Висновки для центральних банків щодо розвитку електронних грошей (Implication for central banks of the development of electronic money), який відображав думку центральних банків країн Групи десяти, до якої входять Бельгія, Канада, Франція, Німеччина, Італія, Японія, Нідерланди, Швеція, Швейцарія, Великобританія, США. На підтримку настанов Європейського валютного інституту було заявлено про наміри здійснювати моніторинг використання електронних грошей, розвитку відповідних систем та аналіз регуляторних рішень уповноважених органів у країнах усього світу з відповідного питання.

У документі Банку міжнародних розрахунків поряд із зазначеними вище наперед оплаченими картками багатоцільового використання йдеться про другий клас електронних грошей: наперед оплачені програмні продукти (prepaid software products), які використовують комп'ютерні мережі, зокрема Інтернет [167, c.1]. Таким чином, можна зробити висновок, що на офіційному рівні множина електронних грошей була розподілена на два класи:

- наперед оплачені картки багатоцільового використання (multi-purpose prepaid cards);

- наперед оплачені програмні продукти (prepaid software products).

З того часу Банк міжнародних розрахунків у тісній співпраці з Комітетом з питань платіжних систем і систем розрахунків (Committee of Payment and Settlement Systems) та за підтримки центральних банків світу регулярно аналізує розвиток продуктів електронних грошей і відповідних систем. Протягом певного періоду результати дослідження були конфіденційними та надавалися тільки задіяним центральним банкам. З огляду на широку зацікавленість суспільства та регуляторних органів у інформації щодо стану та динаміки розвитку електронних грошей, Комітет з питань платіжних систем і систем розрахунків, починаючи з травня 2000 р., публічно висвітлює дані про емісію та використання електронних грошей у країнах світу.

У запитах Банку міжнародних розрахунків до центральних банків та відповідних акумулюючих звітах множина електронних грошей розподілена на два вищезазначені класи за технологічними ознаками [194, с.2; 195, сс.2-3].

Створений на базі Європейського валютного інституту Європейський центральний банк, продовжив роботу щодо аналізу емісії електронних грошей та відповідних схем розрахунків з урахуванням висновків Комітету з питань платіжних систем і систем розрахунків Банку міжнародних розрахунків. У 1998 р. під егідою Європейського центрального банку вийшов Звіт про електронні гроші, у якому також йдеться про два класи електронних грошей, але для їх визначення використовуються дещо інші терміни.

Відповідно до класифікації Європейського центрального банку, виділяють два основні класи електронних грошей:

- на основі карток (card-based products);

- на основі програмного забезпечення (software-based products) [189, c.7].

Положення Звіту про електронні гроші вплинули на формування загального європейського законодавства з відповідного питання. Так, у преамбулі Директиви 2000/46/EC згадуються два класи електронних грошей відповідно до бачення Європейського центрального банку [152, c.39]. Після імплементації основних положень зазначеної Директиви такий підхід найшов відображення у національних законодавствах країн Європейського Союзу.

Проведене дослідження дозволило встановити, що аналогічний розподіл множини електронних грошей міститься і в інших документах Європейського центрального банку, які оприлюднювалися пізніше, зокрема в документі Електронні платежі в Європі - перспектива Євросистеми (E-payments in Europe - the Eurosystem's perspective) [157, c.13].

Зауважимо, що зазначений вище розподіл не є чітким і потребує уточнень, оскільки одні й ті самі платіжні продукти можуть входити до обох класів. Унаслідок цього науковці та практики використовують різні терміни відносно електронних грошей як на основі карток, так і на основі програмного забезпечення, залежно від того, яка властивість карткового носія або електронних грошей береться за основу.

Зокрема, поширеною є термінологія, яка відображає те, що можливість зберігати інформацію на картковому носії з'явилася із появою та масовим впровадженням чипових технологій. Сучасний мікрочип містить пам'ять, у якій зберігаються електронні гроші, та процесор, який управляє цією пам'яттю. Картку із вбудованим мікрочипом називають смарт-карткою (smart-card), тому в деяких дослідженнях йдеться про електронні гроші на чипових картках або на смарт-картках [30, c.59; 157, c.12; 164, c.2; 189, с.5; 193, c.7].

Необхідно зазначити, що чипові картки або смарт-картки можуть використовуватися не тільки як носії електронних грошей, а також як традиційні платіжні картки доступу до банківського рахунку держателя.

Виходячи з того, що електронні гроші, які зберігаються на чипових картках, є грошовою вартістю, говорять про картки зі збереженою вартістю (stored-value cards, SVС) [30, c.59; 190, c.3; 164, c.1; 121, c.74].

Зауважимо, що цей термін не охоплює всієї множини електронних грошей на основі карток, оскільки відомі схеми розрахунків електронними грошима, в яких пластикова картка використовується лише для авторизації власника певної суми електронних грошей, яка зберігається на іншому електронному пристрої.

Ще один підхід до вибору термінів відображає факт, що електронні гроші в обігу, у відомих на сьогодні випадках, є результатом попередньої оплати. Тобто на даному етапі розвитку електронні гроші є одним із елементів великої групи наперед оплачених платіжних продуктів. Відтак у документах міжнародних установ і наукових роботах, у яких згадуються електронні гроші на карткових носіях, нерідко йдеться про наперед оплачені картки (prepaid cards) [30, c.59; 189, с.1; 137, c. 431].

Варто зазначити, що наперед оплаченими є не тільки електронні гроші на основі карток, але й програмні продукти електронних грошей. Крім того, до електронних грошей відносять лише наперед оплачені картки багатоцільового використання (multipurpose prepaid cards), які застосовуються держателем для розрахунків не тільки з емітентом, а й з “третьою стороною” [158, c.12; 167, c.1; 189, c.7].

Таким чином, картки зі збереженою грошовою вартістю, які випускаються телефонними компаніями, операторами мобільного зв'язку, транспортними фірмами, Інтернет-провайдерами тощо і які приймаються до оплати виключно їх емітентами, як було зазначено у 1.2 цього дослідження, електронних грошей не містять. Інша річ, якщо грошову вартість таких карток починають приймати підприємства, відмінні від емітентів, як це, наприклад, сьогодні відбувається з картками Управління міського транспорту Нью-Йорку (США) або з картками певних телефонних компаній в Японії [30, c.60].

З огляду на те, що для держателя електронних грошей цей платіжний засіб при оплаті товарів або послуг є замінником готівкових грошей, картки з електронними грошима називають електронними гаманцями (electronic purses) [30, c.59; 144, c.4; 158, c.12; 189, c.7; 190, c.3].

У більшості відомих на сьогодні випадках електронні гроші на основі карток не є трансферабельними, схеми їх обігу достатньо прозорі та прості. Вони складаються з одного циклу, який у самому загальному вигляді відображує наступні етапи переміщення електронних грошей:

- від емітента до держателя (під час емісії);

- від держателя до торговця (під час використання електронних грошей як засобу платежу за товари або послуги);

- від торговця до емітента (під час погашення електронних грошей).

Замість реального переміщення грошових одиниць з одного пристрою на інший в окремих системах відбувається передавання кодованого повідомлення, внаслідок чого кількість електронних одиниць на одному пристрої зменшується, а на іншому збільшується [172, cc.30-31].

Обмеженість обігу електронних грошей на основі карток, на нашу думку, певною мірою пояснюється особливістю їх застосування як платіжного засобу. Електронні гроші на основі карток, як правило, застосовуються держателем для здійснення платежу на невелику суму безпосередньо у торговця (face-to-face, person-to-person) [164, c.3; 167, c.3; 189, c.7]. Разом з тим, технологічно є цілком можливим використання електронних грошей на основі карток і для віддаленого застосування, внаслідок чого суттєво ускладнюються схеми їх обігу.

Електронні гроші на основі карток сьогодні є найбільш поширеними в країнах Європейського Союзу як за кількістю систем, так і за кількістю електронних грошей, що знаходяться в обігу. Цьому сприяє той факт, що з точки зору держателя використання електронних грошей на основі карток є подібним до використання звичайних платіжних карток доступу до банківського рахунку, оскільки здійснюється за допомогою тих самих технічних пристроїв - карт-рідерів, АТМ тощо. Важливо й те, що під час появи в Європі електронних грошей на основі карток там була достатньо розвинена інфраструктура їх приймання.

Сьогодні в країнах Європейського Союзу функціонує більше 25 систем розрахунків електронними грошима на основі карток. Найбільш відомим з них є Proton (Бельгія), Moneo (Франція), GeldKarte (Німеччина), MiniCASH (Люксембург), Chipknip (Нідерланди) [157, c.13].

Розглянемо другий клас електронних грошей, який відповідно до класифікації Європейського центрального банку представляють електронні гроші на основі програмного забезпечення. Такі електронні гроші є грошовою вартістю, яка зберігається в пам'яті комп'ютерів, наприклад, на жорстких дисках. Як правило, йдеться про локальний комп'ютер держателя електронних грошей. Збереження та використання електронних грошей цього класу потребує встановлення на комп'ютері держателя спеціального програмного забезпечення, звідси і отримав назву сам клас.

Розрахунки електронними грошима на програмній основі відбуваються з використанням телекомунікаційних мереж. При цьому в переважній більшості відомих сьогодні випадків застосовується глобальна інформаційна мережа Інтернет.

Системи електронних грошей на основі програмного забезпечення за кількістю та сумою електронних грошей в обігу поступаються системам електронних грошей на основі карток, але за темпами зростання емісії, що спостерігалася в країнах Європейського Союзу упродовж останніх років, такі системи домінують [159]. Прикладами систем електронних грошей на основі програмного забезпечення є Moneybookers (Велика Британія), PayPal Euroрe (Велика Британія, Люксембург), CP Books/Monetka (Чеська Республіка), Way2Pay (Нідерланди) тощо. Збільшення обсягу емісії електронних грошей на основі програмного забезпечення значною мірою залежить від розвитку та поширення систем Інтернет-торгівлі.

Фахівцями та науковцями по відношенню до електронних грошей на основі програмного забезпечення застосовується також термін “цифрова готівка” (digital cash) або електронна готівка (electronic cash, e-cash) [121, c.73; 157, c.13; 167, c.1; 190, c.3; 141]. Як правило, цей термін вживають у випадках, коли йдеться про системи електронних грошей, які дозволяють здійснювати розрахунки на основі повної анонімності держателя електронних грошей.

Схеми обігу електронних грошей на основі програмного забезпечення потенційно можуть бути значно складнішими, ніж електронних грошей на основі карток, оскільки електронні гроші на основі програмного забезпечення є трансферабельними. Використання як середовища обігу відкритої телекомунікаційної мережі Інтернет дозволяє застосовувати електронні гроші на основі програмного забезпечення для здійснення віддалених платежів на користь будь-якого користувача Інтернет, а також для миттєвих транскордонних переказів, обмінних операцій на електронні гроші інших емітентів або на електронні гроші, виражені в інших видах валюти.

З огляду на те, що при переміщенні електронних грошей на основі програмного забезпечення задіяні телекомунікаційні мережі, такі електронні гроші в окремих публікаціях також називають продуктами на основі мережі (network-based products) [193, с.2]. Використання такого терміну, на наш погляд, є недостатньо вдалим, оскільки електронні гроші на основі карток також використовують телекомунікаційні мережі для передавання інформації, наприклад, між торговцем і емітентом або еквайром.

Як підтвердження цієї думки, в оглядах Банку міжнародних розрахунків за 2002 та 2004 рр. щодо другого класу електронних грошей використовується такі терміни: електронні гроші на основі мереж/програмного забезпечення (network/software-based).

Таким чином, у сучасних документах Банку міжнародних розрахунків, виділяються такі класи електронних грошей:

- на основі карток (card-based);

- на основі мереж/програмного забезпечення (network/software-based) [194, c.2; 195, cc. 2-3].

Дещо відрізняється від цього підходу бачення Європейської Комісії, висвітлене в документі Оцінка директиви про електронні гроші (Evaluation of the e-money directive) у 2006 р. щодо другого класу електронних грошей, використовується термін “електронні гроші на основі серверів” (server-based e-money) [160, c.3]. Йдеться про комп'ютери великої потужності, які застосовуються в комп'ютерних мережевих системах для обробки та збереження інформації.

Тобто, Європейською Комісією, на відміну від Банку міжнародних розрахунків, виділяються такі класи електронних грошей:

- на основі карток (card-based e-money);

- на основі серверів (server-based e-money).

Згідно з класифікацією Європейської Комісії розподіл електронних грошей залежить від місця зберігання електронних грошей, які належать держателю: у першому випадку - це чип, уміщений на пластикову карту, в другому - комп'ютерний сервер.

У контексті цього дослідження принципово важливим є те, що на відміну від платіжних карток доступу до банківського рахунку, картки, які застосовуються в системах електронних грошей на основі серверів, забезпечують держателю доступ до анонімних наперед оплачених вимог, які централізовано зберігаються на серверах з метою їх подальшого переказу.

Зазначимо, що класифікація Європейської Комісії не охоплює всі види систем електронних грошей. Сьогодні існують системи, в яких використовуються картки, але на відміну від електронних гаманців, про які йшлося вище, електронні гроші в дійсності зберігаються не на карткових носіях, а на серверах. Картки в таких системах використовуються для забезпечення доступу держателя до належної йому суми електронних грошей. При використанні класифікації Європейської Комісії електронні гроші зазначених систем одночасно входять до обох класів.

Щодо класу електронних грошей на основі карток, який є наявним у всіх наведених вище класифікаціях, зауважимо, що чип може бути уміщеним не тільки на картку, але й на будь який носій (брелок, годинник тощо).

Так, електронні гроші системи “Берліо”, які емітує ВАТ “Белгазпромбанк” у Білорусі, зберігаються на металевих брелоках. Система “Берліо” призначена для здійснення розрахунків за пальне на автозаправних станціях, а також для оплати за інші товари, роботи та послуги [89, c.65].

Система МasterCard Worldwide у 2007 р. випустила перші в Європі наручні годинники з використанням технології електронних грошей PayPass, а у квітні 2008 р. ? безконтактні міні-картки на брелоках для оплати щоденних покупок на суму до 40 євро. В 2007 р. у Франції здійснювався масштабний експериментальний проект щодо оснащення технологією PayPass мобільних телефонів.

Таким чином, на нашу думку, класифікації електронних грошей Європейського центрального банку, Банку міжнародних розрахунків та Європейської Комісії відповідали стану розвитку електронних грошей певного періоду часу або певного регіону і сьогодні потребують доопрацювання. З огляду на стрімкий розвиток науково-технічного прогресу, розподіл електронних грошей на класи залежно від технологічних ознак вбачається недоцільним. На нашу думку, класифікацію електронних грошей, потрібно проводити за більш суттєвими ознаками.

Аналіз систем електронних грошей, які є поширеними в регіоні СНД, а також новітніх схем електронних грошей, які не підпадають під наведені вище класифікації, приводить до висновку, що розподіл множини електронних грошей доцільно здійснювати за ознакою трансферабельності, яка означає властивість електронних грошей вільно передаватися між держателями і торговцями, та виділяти такі класи:

- нетрансферабельні електронні гроші;

- трансферабельні електронні гроші (рис. 1.7).



Рис.1.7. Види електронних грошей за ознакою трансферабельності (складено автором)

При цьому, до першого класу увійдуть нетрансферабельні електронні гроші, які зберігаються на:

- чипах, уміщених на картки, брелоки, годинники або інші персональні пристрої держателя;

- комп`ютерних серверах, для доступу до яких використовуються картки або інші персональні пристрої держателя тощо.

До другого класу увійдуть трансферабельні електронні гроші, що зберігаються на:

- локальних комп'ютерах держателя і використовуються за допомогою спеціального програмного забезпечення;

- комп'ютерних серверах, для доступу до яких використовується програмне забезпечення, картки або інші персональні пристрої держателя тощо.

...