Емісія та використання електронних грошей в Україні

Система PayPal розпочала роботу в 1998 р. Система призначена для побудови зручних, безпечних і рентабельних платіжних рішень у мережі Інтернет.

Дослідження свідчить, що ключовим застосуванням електронних грошей системи PayPal є oн-лайновий аукціон eBay, запущений компанією PayPal у 2002 р. Близько 70% операцій PayPal здійснюється саме на аукціоні eBay. На нашу думку, саме створення он-лайнового аукціону eBay є прикладом вдалої пропозиції, яка переконала мільйони користувачів у необхідності використовувати електронні гроші PayPal і дозволила системі стати світовим лідером у сегменті електронних грошей на програмній основі.

Упродовж 2007 р. систему PayPal активно використовувало більше 60 млн. осіб, які здійснили операцій на суму 47 млрд. доларів США в еквіваленті. Кожну секунду система оброблює платежів у середньому на суму 2 тис. доларів США. У середині 2008 р. частка системи на світовому ринку електронної комерції досягла 9%, а на ринку Сполучених Штатів Америки - 12% [186].

Нами встановлено, що з жовтня 2006 р. система PayPal стала доступною резидентам України, але в обмеженому виді - тільки для оплати товарів. Приймати електронні гроші PayPal за товари або послуги резиденти України, за правилами системи PayPal не можуть.

На нашу думку, основними конкурентними перевагами системи PayPal, які дозволили системі швидко зайняти провідне місце на ринку, на нашу думку, є такі:

- широка мережа розповсюдження та зручність платіжного продукту;

- ефективна платіжна процедура за низькою вартістю для кожного користувача;

- управління ризиком - були впроваджені останні досягнення у цій сфері з метою мінімізації втрат, максимізації безпеки та підтримки довіри користувачів.

Як свідчить дослідження, відправляти електронні гроші PayPal можуть власники карткових рахунків міжнародних карткових систем Visa International, MasterCard Worldwide, American Express тощо, якими відкрито рахунок в системі PayPal. Отримувати електронні гроші PayPal можуть власники рахунків PayPal. Рахунок в системі PayPal може бути відритий користувачем вже після отримання e-mail-повідомлення про надходження грошей від іншого користувача PayPal.

Відкриття рахунку PayPal є безкоштовним. Покупець або відправник електронних грошей можуть користуватися системою PayPal також безкоштовно. Поповнення рахунку системи PayPal електронними грошима здійснюється за допомогою банківського переказу, виведення грошей з системи відбувається шляхом зняття клієнтом грошей з банківського рахунку.

Впровадження у березні 2006 р. послуги PayPal Mobile дозволяє користувачам здійснювати перекази електронних грошей з мобільного телефону за допомогою текстових або голосових повідомлень. Окремий сервіс Text to Bay передбачає можливість придбання товарів он-лайн - музичні файли, відео кліпи, мобільне телебачення. Для цього на мобільному телефоні набирається текстове повідомлення, в якому вказується номер рахунку PayPal і код продукту в Інтернет-магазині. Після цього SMS-повідомлення відправляється на спеціальний рахунок. Для переказу електронних грошей замість коду товару вказується сума переказу і рахунок отримувача в системі PayPal.

Аналіз ринку свідчить, що існує ще кілька гравців на американському ринку електронних грошей на основі програмного забезпечення, але не таких великих та успішних. Проте експерти очікують, що у найближчі роки в США з'являться конкуренти PayPal, створені відомими технологічними компаніями.

Загалом, ми дійшли висновку, що ринок електронних грошей як в країнах Європейського Союзу, так і в Сполучених Штатах Америки представляє собою широке різноманіття систем, які суттєво відрізняються одна від іншої як організаційними рішеннями, так і технічними характеристиками. Процеси стандартизації і глобалізації у відповідній сфері знаходяться на самому початковому етапі. З одного боку, велика пропозиція платіжних засобів на ринку роздрібних платіжних послуг сприяє посиленню конкуренції, зниженню вартості послуг та стимулює розвиток систем електронних грошей. З іншого боку, користувачам важко зробити вибір і усвідомити дійсні переваги тієї чи іншої системи.

Результати проведеного дослідження дають підстави стверджувати, що електронні гроші як на основі карток, так і на основі програмного забезпечення набувають поширення в світі, створюючи конкуренцію традиційним платіжним засобам. У деяких випадках, зокрема для розрахунків у глобальній телекомунікаційній мережі Інтернет, електронні гроші є практично єдиним безпечним засобом платежу і переказу коштів.

Поширення електронних грошей в світі вимагає від національних регуляторів, у тому числі центральних банків вжиття адекватних заходів з метою захисту інтересів користувачів систем електронних грошей, торговців, провайдерів платіжних послуг і держав в цілому. Під час розробки вітчизняних вимог щодо емісії та використання електронних грошей важливим є опрацювання світового досвіду регулювання електронних грошей. Відтак, розглянемо, яким чином регулюються електронні гроші відповідно до законодавств розвинутих країн світу.

2.3 Світовий досвід регулювання емісії та використання електронних грошей

Засади політики центральних банків країн Європейського Союзу стосовно електронних грошей та установ, які здійснюють емісію цього платіжного засобу, були закладені в документі Європейського центрального банку Звіт про електронні гроші (Report on electronic money) [189]. Настанови цього документа стали керівними для органів державної влади в країнах єврозони, в яку входять 12 країн ЄС, що впровадили спільну валюту євро, зокрема, Австрія, Бельгія, Греція, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Португалія, Фінляндія та Франція.

Основні підходи Європейського центрального банку до регулювання емісії та використання електронних грошей, полягають у такому:

- емітент електронних грошей має бути об'єктом пруденційного нагляду;

- системи електронних грошей повинні надавати національному центральному банку всю інформацію, яка може бути необхідною для проведення ефективної монетарної політики;

- національний центральний банк повинен мати можливість встановлювати вимоги обов'язкового резервування для всіх емітентів електронних грошей, створених у відповідній країні;

- права та обов'язки сторін, задіяних у системах розрахунків електронними грошима (користувачів, торговців, емітентів та операторів), мають бути чітко визначені та розголошені; ці права та обов'язки мають бути здійснимими в усіх відповідних юрисдикціях;

- емітент електронних грошей повинен мати правове зобов'язання щодо погашення електронних грошей грошима центрального банку за номіналом на вимогу пред'явника;

- у системах електронних грошей мають вживатися технічні, організаційні та процедурні заходи для запобігання, стримування та виявлення загроз шахрайства по відношенню до захисту систем, при цьому особлива увага має приділятися загрозі підроблення електронних грошей;

- при розробленні та впровадженні систем електронних грошей має забезпечуватися захист проти їх використання у злочинних цілях, таких як відмивання грошей [189, cc.1-2].

Вищезазначені положення вплинули на бачення Європейської Комісії, яка докладала зусиль, щоб регуляторний і наглядовий підходи до емісії та використання електронних грошей розвивалися подібно в усіх країнах-членах Європейського Союзу, і, разом з цим, щоб національні законодавства не стримували інновацій у платіжному секторі та не послаблювали внутрішній європейський ринок. Електронні гроші розглядалися Європейською Комісією як важливий інструмент підтримки електронної комерції і сфера новітніх технологій, у якій Європейський Союз прагнув бути світовим лідером.

З огляду на ймовірність поширення електронних грошей в країнах ЄС та для уникнення неконтрольованого розвитку ринку Європейська Комісія ухвалила 18 вересня 2000 р. Директиву 2000/46/ЄС про започаткування та здійснення діяльності установами-емітентами електронних грошей та пруденційний нагляд за ними (Directive 2000/46/EC of the European Parliament and of the Council of 18 September 2000 on the taking up, pursuit of and prudential supervision of the business of electronic money institutions) [152].

Метою прийняття Директиви про електронні гроші було таке:

- підтримка нових учасників ринку і справедливої конкуренції шляхом забезпечення правової визначеності їх діяльності та, в цілому, сприяння розвитку електронної комерції в Європейському Союзі;

- запобігання перешкодам на шляху технологічних нововведень і допомога у досягненні електронними грошима свого потенціалу;

- створення єдиного “поля гри” для всіх емітентів електронних грошей, як традиційних кредитних установ, так і нових спеціалізованих установ для забезпечення користувачам широкого вибору серед великої кількості пропозицій;

- гарантування стабільності та надійності емітентів електронних грошей і, як наслідок, захист інтересів користувачів;

- сприяння вільному руху капіталів і розвитку транскордонних послуг [170, c.239].

Як зазначено у п. 1.2. цього дослідження, у Директиві 2000/46/ЄС надано правове в Європейському Союзі визначення терміну “електронні гроші” (стаття 1). Крім того, встановлено обмеження щодо сфери діяльності спеціалізованих установ-емітентів електронних грошей (Electronic Money Institutions - ELMIs). Такі установи можуть надавати тісно пов'язані з емісією електронних грошей фінансові та нефінансові послуги, здійснювати емісію інших засобів платежу, крім надання будь-яких форм кредиту. До послуг спеціалізованих установ-емітентів електронних грошей також можуть входити послуги збереження даних на електронних пристроях на користь інших установ.

Встановлено, що до спеціалізованих установ-емітентів електронних грошей застосовуються окремі положення двох директив Європейського Союзу, а саме: Директиви 2000/12/ЄС від 20 березня 2000 р. про започаткування та здійснення діяльності кредитними установами та Директиви 91/308/ЄС від 10 червня 1991 р. про запобігання використанню фінансової системи з метою відмивання грошей.

Відповідно до статті 4 Директиви 2000/46/ЄС мінімальною сумою початкового капіталу та власних коштів для спеціалізованих установ-емітентів електронних грошей є 1 млн. євро.

Спеціалізовані установи-емітенти електронних грошей мають вкладати кошти у високоліквідні активи в сумі не меншій, ніж емітовані ними фінансові зобов'язання, що відносяться до електронних грошей. Діяльність спеціалізованих установ-емітентів електронних грошей з деривативами може здійснюватись тільки з метою хеджування ринкового ризику.

Уповноважені національні регулятори мають не рідше двох разів на рік здійснювати перевірку відповідності початкового капіталу та власних коштів спеціалізованих установ-емітентів електронних грошей встановленим вимогам, дотримання ними обмежень щодо вкладення коштів та аналіз ринкових ризиків.

На нашу думку, важливою нормою Директиви 2000/46/ЄС є вимога щодо погашення електронних грошей. Держатель електронних грошей може протягом періоду дійсності цих грошей звернутися до емітента з вимогою погасити електронні гроші за їх номінальною вартістю банкнотами та монетами або за допомогою переказу на банківський рахунок. При цьому не повинні братися комісії та збори, крім тих, що безпосередньо пов'язані із здійсненням зазначених операцій. Угода між емітентом і держателем має чітко встановлювати умови погашення електронних грошей. Мінімальна межа погашення електронних грошей не повинна перевищувати 10 євро.

Спеціалізовані установи-емітенти електронних грошей зобов'язані запроваджувати надійне та обачливе управління, адміністративні та бухгалтерські процедури, а також адекватні механізми внутрішнього контролю.

На окрему увагу заслуговує стаття 8 директиви, згідно з якою національні уповноважені установи країн ЄC мають право не застосовувати окремі або всі положення директиви, якщо грошова вартість, яка міститься на технічних пристроях, не перевищує 150 євро, і виконується хоча б одна з таких умов:

- загальна кількість фінансових зобов'язань, що відносяться до електронних грошей в обігу, як правило, не перевищує 5 млн. євро і ніколи не перевищує 6 млн. євро;

- випуск електронних грошей відбувається виключно у межах групи установ, до якої належать спеціалізовані установи-емітенти електронних грошей;

- застосування електронних грошей обмежене локальною сферою або вони приймаються тільки підприємствами, які мають тісні фінансові або партнерські відносини із спеціалізованими установами-емітентами електронних грошей, наприклад, загальну маркетингову або дистриб'юторську схему.

Як бачимо, ця стаття директиви надає потенційну можливість розпочати діяльність невеликим емітентам електронних грошей, які здійснюватимуть емісію електронних грошей в обмежених обсягах, і для яких є обтяжливим та економічно невигідним дотримання основних вимог директиви, наприклад, щодо початкового капіталу.

Одночасно з прийняттям в Європейському Союзі Директиви 2000/46/ЄС була прийнята Директива 2000/28/ЄС, яка внесла зміни до Директиви 2000/12/ЄС про започаткування та здійснення діяльності кредитними установами. Було доповнено визначення кредитної установи шляхом включення спеціалізованих установ-емітентів електронних грошей до переліку кредитних установ. Відтак Європейський центральний банк має право встановлювати вимоги щодо мінімального обов'язкового резервування для всіх емітентів електронних грошей. Крім того, було обумовлено, що вимога погашення електронних грошей має також застосовуватись і до традиційних кредитних установ, які здійснюють емісію електронних грошей [151].

Необхідно зауважити, що внаслідок розширення Європейського Союзу та прийняттям 14.06.2006 р. Директиви 2006/48/ЄС, Директиву 2000/12/ЄС було скасовано. Проте положення Директиви 2000/12/ЄС щодо емітентів електронних грошей увійшли до нової Директиви 2006/48/ЄС у повному обсязі [153].

Розглянемо, яким чином вплинуло прийняття Директиви 2000/46/ЄC на національні законодавства країн Європейського Союзу та використання електронних грошей в Європі. Ґрунтовний матеріал для цього надає дослідження Європейської Комісії, проведене протягом вересня 2005 р. - лютого 2006 р, яке охопило 75 європейських організацій і національних установ з усіх країн-членів Європейського Союзу, а також більше 40 представників індустрії електронних грошей. При цьому були зібрані об'єктивні й незалежні дані про стан ринку електронних грошей в Європі, кількість ліцензованих емітентів і прийнятих регуляторами рішень щодо незастосування деяких або всіх положень Директиви 2000/46/ЄС до окремих емітентів [160, c.2].

Незважаючи на розмаїтість поглядів, учасники та регулятори ринку погодились, що більшість цілей Директиви 2000/46/ЄС досягнуто.

Було визнано, що Директива 2000/46/ЄС досягла успіху в забезпеченні стабільності та надійності установ-емітентів електронних грошей. За роки її дії не сталося жодного випадку банкрутства, шахрайства або нанесення шкоди користувачам електронних грошей. Тому здається очевидним, що немає потреби у встановленні більш жорсткого правового режиму та існує розуміння, що окремі правові норми, зокрема, вимоги щодо власних коштів емітентів, обмеження щодо вкладення коштів, а також запроваджені деякими національними законодавствами додаткові обмеження видів діяльності емітентів і надмірні вимоги фінансового моніторингу, не відповідають ризикам, притаманним діяльності з електронними грошима.

Заслуговує на високу оцінку встановлення Директивою 2000/46/ЄС режиму “єдиного паспорту”, тобто визнання ліцензій спеціалізованих установ-емітентів електронних грошей на всій території Європейського Союзу. Такий режим сприяє транскордонній діяльності установ і створює основу для інтеграції ринку в майбутньому. І хоча за даними Європейської Комісії тільки окремі емітенти використали “єдиний паспорт”, це пояснюється станом самого ринку, а не правовими або адміністративними перешкодами [160, cc.7-8].

На нашу думку, однією з переваг директиви є її технологічна нейтральність - директива не описує подробиць електронних пристроїв, а опікується суттю платіжного продукту та його емітентами. Тому можливим є застосування норм директиви для правового регулювання майбутніх технологічних розробок.

Відповідно до статті 10 Директиви 2000/46/ЄС протягом липня 2001 р. - січня 2006 р. були внесені зміни до національних законодавств країн-членів Європейського Союзу. Важливим є розгляд того, яким чином відобразилися норми Директиви 2000/46/ЄС у законодавствах європейських країн, оскільки учасники ринку мають керуватися не загальноєвропейським, а національним законодавством кожної тієї країни, в юрисдикції якої вони створені або здійснюють діяльність.

Результати дослідження свідчать, що різний підхід під час імплементації Директиви 2000/46/ЄС проявився в трьох основних напрямах:

а) імплементація статті 8 щодо можливості незастосування частини або всіх норм директиви до деяких емітентів;

б) інтерпретація меж застосування директиви;

в) розроблення адаптованого набору правових норм стосовно управління, виконавчих і бухгалтерських процедур, механізмів внутрішнього контролю, правил протидії відмиванню грошей тощо.

Водночас, нами встановленою, що підхід до статусу спеціалізованих установ-емітентів електронних грошей в країнах-членах Європейського Союзу є однаковим. В усіх випадках такі установи класифікуються як категорія кредитних установ. Проте національні законодавства, які регулюють діяльність традиційних кредитних установ, на практиці по-різному застосовуються по відношенню до спеціалізованих установ-емітентів електронних грошей. У більшості країн не існує відмінностей з цього питання у підходах до традиційних кредитних установ і спеціалізованих установ-емітентів електронних грошей або вони не суттєві. У Великій Британії розроблені спеціальні правила стосовно фінансових і нефінансових ризиків, на які наражаються спеціалізовані установи-емітенти електронних грошей. На нашу думку, очевидно, що більш адаптований підхід матиме позитивний вплив на розвиток ринку.

Загалом можна стверджувати, що ключові положення Директиви 2000/46/ЄС (вимоги до початкового капіталу, обмеження вкладень, вимоги до погашення електронних грошей, обмеження видів діяльності) практично не зазнали змін під час імплементації до національних законодавств країн-членів ЄС.

Вимоги до початкового капіталу підвищено лише в трьох країнах, і ймовірно, це призвело до недопущення на ринок деяких потенційних емітентів електронних грошей. Вимоги щодо обмеження вкладень імплементовані без змін, проте види вкладень, дозволені національними законодавствами, відрізняються. У двох країнах суттєво знижений мінімальний поріг погашення електронних грошей, що може бути обтяжливим для емітентів і призводити до додаткових витрат.

Імплементація статті 8 щодо можливості незастосування частини або всіх норм директиви до окремих емітентів електронних грошей суттєво відрізняється в країнах ЄС як у виборі критеріїв і процедури застосування, так і щодо норм, які можуть не застосовуватися. Шість країн-членів ЄС взагалі не імплементували цю статтю, а значна кількість тих, що її імплементували, встановили при цьому додаткові вимоги.

Існують питання, на які безпосередньо не регулюються Директивою 2000/46/ЄС, проте потенційно впливають на її застосування. Важливішими з них, на нашу думку, є жорсткі вимоги щодо запобігання легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму, які найімовірніше негативно впливають на розвиток ринку. Також це стосується надмірних обмежень щодо анонімних рахунків. Найбільш прагматичне бачення відповідних питань спостерігається у Великій Британії, де емітенти електронних грошей звільнені від виконання правил “знай свого клієнта”. Впровадження подібного підходу в інших країнах Європейського Союзу, на нашу думку, дало б імпульс поширенню електронних грошей в Європі.

За даними Європейської Комісії загальна кількість небанківських емітентів електронних грошей в країнах Європейського Союзу в 2006 р. досягла 81 установи. З них дев'ять установ отримали ліцензію як спеціалізовані установи-емітенти електронних грошей, щодо інших регуляторами прийнято рішення про незастосування частини або всіх норм Директиви 2000/46/ЄС. На 01.01.2006 р. чотири спеціалізовані установи-емітента електронних грошей діяли у Великій Британії, три - у Норвегії та по одній - у Німеччині та Нідерландах [160].

Рішення про незастосування частини або всіх норм Директиви 2000/46/ЄС до установ, які здійснюють емісію електронних грошей, приймалися регуляторами в семи країнах-членах ЄС: Великій Британії, Данії, Латвії, Нідерландах, Німеччині, Чехії та Швеції. На початок 2006 р. зареєстровано 72 такі установи. Найбільша їх кількість, а саме - 33 установи знаходиться у Великій Британії, де ними запроваджено декілька он-лайнових платіжних схем із різними функціями, та одна локальна транспортна смарт-карткова схема. Другою за кількістю таких установ є Чехія, де 22 установи (із 24) є провайдерами громадського транспорту, транспортні картки яких приймаються іншими транспортними компаніями [160, cc.38-39].

Таким чином, найбільша кількість емітентів електронних грошей функціонує в країнах з більш ліберальним підходом до питань започаткування і здійснення діяльності емітентами. Водночас запровадження жорстких умов щодо такої діяльності призводить до недопущення на ринок потенційних учасників, зменшує конкуренцію та гальмує розвиток ринку електронних грошей.

Після розгляду європейського законодавства щодо регулювання емісії та використання електронних грошей проаналізуємо, яким чином аналогічні питання вирішуються у Сполучених Штатах Америки.

Зазначимо, що законодавство США не містить загального визначення терміну “електронні гроші” та окремих положень, регулюючих емісією та використання відповідного платіжного засобу. Тому зосередимося на регулюванні в США тих видів електронних платіжних продуктів, які сьогодні називають електронними грошима в Європейському Союзі, тобто тих, які класифікуються як електронні гроші в світлі Директиви 2000/46/ЄС. При цьому, на нашу думку, з огляду на специфічність законодавства США необхідно брати до уваги як федеральний рівень, так і рівень штатів.

Як свідчить дослідження, в США не існує головного федерального органу, відповідального за діяльність небанківських провайдерів платіжних послуг. Тому більшість законодавчих актів, регулюючих ліцензування й нагляд за установами, яких у Європейському Союзі назвали би спеціалізованими установами-емітентами електронних грошей, відноситься до юрисдикції окремих штатів. Федеральні закони й інші регуляторні документи стосуються таких специфічних питань, як протидія відмиванню грошей і фінансуванню тероризму, а також захист користувачів.

Нам встановлено, що на відміну від спільної Європи з її Директивою 2000/46/ЄС про електронні гроші, в США на рівні штатів регулювання небанківських емітентів електронних грошей є наслідком застосування традиційної законодавчої бази, а не нового правового явища. У більшості штатів існують законодавчі акти для регулювання діяльності небанківських провайдерів платіжних послуг, на яких здебільшого посилаються як на “компанії, які надають грошові послуги” (money service businesses - MSBs) [187, c.53].

До цієї категорії включають установи, які здійснюють переказ грошей (у тому числі електронний переказ), продаж платіжних інструментів (наприклад, дорожніх чеків або наперед оплаченої вартості), інкасацію чеків та обмін іноземної валюти [202, cc.1-2].

Дослідження свідчить, що у багатьох випадках для характеристики провайдерів перелічених вище послуг використовують також термін “компанії, які здійснюють переказ грошей” (money transmitters), хоча при цьому частіше не йдеться про інкасацію чеків та обмін валюти.

Одна з американських законодавчих моделей визначає переказ грошей як “діяльність, що полягає у продажу або емісії платіжних інструментів, або отриманні грошей, або грошової вартості шляхом передачі будь-яким або всіма засобами, у тому числі телеграфом, факсом, електронними пристроями, але не обмежуючись ними” [160, c.93]. Оскільки включення або не включення послуг з інкасації чеків та обміну валюти не є суттєвим у контексті даного дослідження, далі будемо використовувати терміни “компанія, що здійснює переказ грошей” або “компанія, що надає грошові послуги” для посилання на небанківські компанії, що займаються переказом грошей (як він визначений вище), а також для посилання на емітентів наперед оплачених платіжних продуктів.

Як свідчать результати дослідження, сьогодні переказ грошей регулюється в 43 штатах США та окрузі Колумбія і не регулюється в 7 штатах. Законодавство штатів з питань ліцензування, регулювання та нагляду за компаніями, що надають грошові послуги, суттєво відрізняється. У деяких штатах у правові норми нещодавно були внесені зміни або були прийняті нові закони, в інших штатах - законодавство не змінювалось упродовж десятиріч. Приблизно у десяти американських штатах законодавство спирається на Типовий закон про компанії, які здійснюють переказ грошей (Model Money Transmitters Act -MMTA), а типова правова схема розроблена в 1989 - 1990 рр. Асоціацією регуляторів компаній, що здійснюють переказ грошей (Money Transmitters Regulators Association - MTRA), і в останні роки дещо оновлена.

Спроба гармонізувати різні регуляторні підходи була здійснена Національною конференцією уповноважених представників з питань уніфікованого законодавства штатів (National Conference of Commissioners on Uniform State Law - NCCUSL), яка в серпні 2000 р. схвалила Уніфікований закон про грошові послуги (Uniform Money Service Act - UMSA). Цей закон об'єднав усі типи компаній, що надають грошові послуги, у тому числі емітентів грошової вартості та провайдерів послуг он-лайнового переказу грошей, і встановив для них ліцензійні вимоги. Проте Уніфікований закон про грошові послуги (UMSA) у повному обсязі був прийнятий лише в трьох американських штатах і частково ще в одному [183, cc.55-56].

Зауважимо, що ні Типовий закон про компанії, які здійснюють переказ грошей (MMTA), ні Уніфікований закон про грошові послуги (UMSA) не мають жодного зобов'язуючого наслідку. Обидва закони є типовими, і законодавці штатів самостійно вирішують, чи приймати їх, доповнювати або змінювати на свій розсуд.

Однак, незважаючи на зазначені вище відмінності, ми дійшли висновків, що базові риси регулювання діяльності в сфері надання грошових послуг у більшості американських штатів є подібними. На нашу думку, найважливішим є те, що компанії, які здійснюють переказ грошей, повинні отримати ліцензію регуляторного органу. При цьому, як свідчить дослідження, процедура та вимоги, як правило, такі:

- подання офіційного клопотання до департаменту банківської діяльності штату або до фінансового регулятора, яке має доповнюватися даними про комерційну діяльність компанії, звітом про кредитні операції та/або фінансовим звітом, документами, що підтверджують відсутність правопорушень і підтримку основних вимог у сфері протидії відмиванню грошей, а також відомостями про керівників;

- у більшості штатів компанії, які здійснюють переказ грошей, повинні мати власний капітал у межах 25 - 150 тис. доларів США. Крім того, клопотання має доповнюватись облігацією з гарантією (surety bond) або іншим подібним забезпеченням на суму 100 тис. доларів США. Часто регуляторам мають право збільшувати цю суму, в окремих випадках у встановлених межах (найчастіше до 1 млн. доларів США);

- компанії, які здійснюють переказ грошей, повинні постійно підтримувати дозволені капіталовкладення на суму, яка не менше суми випущених в обіг платіжних продуктів. При цьому дозволяються вкладення, подібні тим, що допускаються Директивою 2000/46/ЄС, тобто у високоліквідні активи з низьким ризиком;

- ліцензовані компанії, які здійснюють переказ грошей, повинні один - чотири рази на рік надавати регулятору звіти. Крім того, у 12 штатах проводиться тестування ліцензіата.

В американських штатах з нещодавно оновленим законодавством (наприклад, штаті Меріленд) правові норми здебільшого чітко обумовлюють види діяльності, на які поширюються дозволені капіталовкладення, суми власного капіталу та необхідного забезпечення. В інших штатах (наприклад, штаті Нью-Йорк) законодавство часто не містить конкретних вимог, не визначає сум, а обмежується загальними принципами, залишаючи регуляторам право самостійно встановлювати необхідні вимоги. У той час, як прийняті протягом останніх років закони одних штатів містять прямі норми стосовно платіжних схем в Інтернет, а також карток, що зберігають вартість, старе законодавство інших штатів у явному вигляді цих норм не має.

Ми дійшли висновків, що питання, чи потрібна взагалі компанії ліцензія, залежить від низки факторів. Головним з них є контроль за коштами, отриманими від користувачів. У тих випадках, коли контроль за коштами користувачів покладений на банк, ліцензія може не вимагатися. Крім того, від ліцензування звільнені закриті системи, наприклад, системи гіфтових карток, які приймаються тільки емітентом [160, cc.93-94].

Стосовно схем розрахунків з використанням Інтернет зауважимо, що в одних американських штатах ліцензія потрібна у випадках, коли компанія є фізично присутньою в штаті, а в інших штатах - коли компанія надає послуги мешканцям штату. Наприклад, нами встановлено, що згадана у п. 2.2 цього дослідження американська система електронних грошей на програмній основі PayPal, має ліцензії на здійснення переказу грошей у 33 штатах США.

Брак узгодженості законодавства та необхідність дотримуватися законів і правил різних штатів призводить до значних витрат учасників ринку, оскільки кожне клопотання на отримання ліцензії у більшості випадків має доповнюватися облігацією з гарантією. Крім того, діяльність окремих компаній може зазнавати перевірок з боку різних регуляторних органів кілька разів на рік.

Із викладеного вище зрозуміло, чому в США вкрай важливим є питання гармонізації законодавства штатів шляхом уведення єдиної правової моделі. Проте діяльність Асоціації регуляторів компаній, що здійснюють переказ грошей (MTRA), яка об'єднує регуляторні органи 37 штатів Америки, досі не привела до суттєвого покращення ситуації.

Як свідчать результати дослідження, на федеральному рівні емітенти електронних грошей або компанії, що здійснюють переказ грошей, як такі не регулюються. Однак різні федеральні органи займаються окремими питаннями, пов'язаними з емісією та використанням новітніх платіжних засобів.

Рада керуючих Федеральної Резервної Системи (Federal Reserve Board), і Федеральна корпорація страхування депозитів (Federal Deposit Insurance Corporation - FDIC) відповідають за безпеку та надійність тих фінансових установ, які є об'єктом їх нагляду. Мережа казначейства США для правозастосування проти фінансових злочинів (Financial Crimes Enforcement Network - FinCEN) слідкує за виконанням Закону про банківську таємницю (Bank Secrecy Act), основного закону США стосовно протидії відмиванню грошей, і відповідає за створення нормативних актів, у тому числі з питань надання грошових послуг.

Розглянемо функції зазначених вище федеральних органів у контексті питань, пов'язаних з емісією і використанням електронних грошей, та їх можливий влив на відповідний ринок.

Необхідно зазначити, що у 1978 р. Конгрес Сполучених Штатів Америки прийняв Закон про електронний переказ коштів (Electronic Fund Transfer Act - EFTA), який заклав основи встановлення прав, обов'язків і відповідальності учасників систем електронного переказу грошей з метою захисту прав користувачів. Для забезпечення виконання закону Рада керуючих Федеральної Резервної Системи, на яку, зокрема, покладено відповідальність за розроблення певних регулюючих положень з питань захисту користувачів при здійсненні електронних платежів, розробила спеціальне положення, відоме сьогодні як Правило E (Regulation E). Правило E містить низку важливих вимог, одна з яких передбачає обмежене зобов'язання держателя у випадку втрати або крадіжки в нього картки. У 1996 р. Рада керуючих ФРС вийшла з ініціативою застосувати Правило E до карток, що зберігають вартість (тобто карток з електронними грошима). Проте Конгрес США не підтримав цієї пропозиції і доручив Раді керуючих ФРС дослідити, яким чином може вплинути застосування Правила E на ринок. У документі, який з'явився внаслідок дослідження, йшлося про важливу роль інновацій у фінансовій і платіжній сферах та про ризики надмірно жорсткого регулювання. Було зроблено висновок, що застосування Правила E на картки, що зберігають вартість, на той час (кінець 1990-х років) буде обтяжливим і може завадити розвитку ринку. Тому був запроваджений обережний підхід стосовно поширення Правила Е на будь-які платіжні продукти, за виключенням традиційних дебетових карток доступу до рахунку [160, сc.97-98].

Метою ще одного федерального органу, Мережі казначейства США для правозастосування проти фінансових злочинів (FinCEN), є захист фінансової системи від такої незаконної діяльності як фінансування тероризму, відмивання грошей тощо. Після терористичної атаки 11 вересня 2001 р. та прийняття Закону про патріотизм (Patriot Act) Закон про банківську таємницю був поширений на компанії, які надають грошові послуги. Такі компанії були зобов'язані бути зареєстрованими в департаменті Мережі казначейства США для правозастосування проти фінансових злочинів (FinCEN), складати та оновлювати перелік своїх агентів, а також повідомляти про підозрілу діяльність FinCEN.

У контексті цього дослідження важливо те, що емітенти вартості, яка зберігається на технічних пристроях, торговці й установи, які здійснюють її погашення, звільнені від більшості цих вимог.

Федеральна корпорація страхування депозитів (FDIC) є незалежним агентством, створеним Конгресом США в 1933 р. для нагляду за банками, страхування депозитів до 100 тис. доларів США і підтримання стабільності та надійності банківської системи. Після появи в США систем електронних грошей на основі програмного забезпечення Федеральна корпорація страхування депозитів досліджувала питання, чи необхідно поширювати правила страхування депозитів на рахунки системи PayPal та їй подібних. Було прийнято рішення, що відповідні вимоги не поширюються на рахунки систем електронних грошей оскільки, як було зазначено, ці рахунки тільки відображають кошти, які зберігаються на банківських рахунках.

Щодо карток, які зберігають вартість, Федеральною корпорацію страхування депозитів (FDIC) прийнято таке рішення: кошти, доступ до яких здійснюється за допомогою карток, що зберігають вартість, або інших “нетрадиційних” пристроїв доступу, розглядаються як застраховані депозити у разі, якщо вони розміщені в установах із застрахованими депозитами [168].

Таким чином, як бачимо, у Сполучених Штатах Америки завдяки федеральним регуляторним органам на федеральному рівні існує слабка інтеграція з питань, пов'язаних з емісією та використанням електронних грошей. Різні органи в межах своєї компетенції можуть вживати різних заходів, якщо усвідомлять необхідність регулювання специфічних аспектів, пов'язаних із новітніми платіжними продуктами. Однак жодний із федеральних органів не займається питанням загалом. Терміни і поняття, якими керуються федеральні органи, часто не збігаються, що призводить до неузгодженості їх дій. Все це негативно впливає на діяльність емітентів електронних грошей.

Порівняння основних положень європейської Директиви 2000/46/ЄС про електронні гроші із нещодавно оновленим законодавством американського штату щодо переказу грошей, заснованому на Типовому законі про компанії, які здійснюють переказ грошей (MMTA) та/або на Уніфікованому законі про грошові послуги (UMSA), дає можливість дійти висновків про аналогію регуляторних підходів в ЄС та США, хоча Директива 2000/46/ЄС спеціально присвячена новим видам електронних платежів, а законодавство США щодо переказу грошей охоплює і більш традиційні інструменти - паперові платіжні доручення, дорожні чеки тощо. Виявляється, що на практиці загальний підхід у США та ЄС до більшості продуктів електронних грошей є подібним - це ліцензування, поєднане з регуляторним режимом і пруденційним наглядом.

На нашу думку, найбільш важливими подібними аспектами європейського та американського права щодо регулювання емісії та використання електронних грошей є такі:

- в ЄС, так само як у більшості штатів США, спеціалізовані установи-емітенти електронних грошей мають отримати ліцензію і, якщо вона надана, знаходяться під наглядом уповноваженого регуляторного органу, якому періодично звітують;

- в обох юрисдикціях емітенти електронних грошей мають відповідати встановленим вимогам, які сприяють їх надійній та обачливій діяльності;

- спеціалізовані установи-емітенти електронних грошей в ЄС, так само як компанії, які здійснюють переказ грошей в США, є обмеженими щодо вкладення коштів, отриманих від користувачів. Обидва типи компаній повинні мати вкладення у високоліквідні активи з низьким ризиком у сумі не меншій, ніж випущені ними в обіг зобов'язання;

- в обох юрисдикціях, ЄС та США, наперед оплачені платіжні продукти одноцільного використання, тобто ті, які приймаються виключно емітентами, не підлягають регулюванню.

Водночас ми дійшли висновків, що основні відмінності європейського та американського правових підходів полягають у такому:

- в ЄС спеціалізовані установи-емітенти електронних грошей повинні мати початковий капітал у сумі, не меншій 1 млн. євро. В більшості американських штатів від компаній, що здійснюють переказ грошей, також вимагається наявність певного мінімального власного капіталу, проте вимоги суттєво нижчі: 25 тис. доларів США відповідно до Типового закону про компанії, які здійснюють переказ грошей (MMTA), 100 тис. доларів США відповідно до Уніфікованого закону про грошові послуги (UMSA), а у деяких штатах (наприклад, штаті Меріленд) - 150 тис. доларів США. У доповнення до цього вимагається надання облігації з гарантією або іншого подібного забезпечення. Вимог щодо підтримання на певному рівні власних коштів законодавством США, на відміну від права ЄC, не встановлено;

- Директива 2000/46/ЄС дає можливість національним регуляторам не застосовувати частину або всі вимоги до компаній, які випускають електронні гроші в невеликому обсязі або для обмеженого оточення. В США подібної можливості не передбачено;

- в ЄC діяльність спеціалізованих установ-емітентів електронних грошей має обмежуватися емісією електронних грошей або тісно пов'язаною із цим діяльністю. В США компанії, які здійснюють переказ грошей, як правило, не обмежені у видах діяльності (зрозуміло, що депозитна/кредитна діяльність без банківської ліцензії не дозволяється);

- на відміну від вимог Директиви 2000/46/ЄС у законодавстві американських штатів питання погашення електронних грошей/платіжних інструментів у більшості випадків регулюється угодою між емітентом і клієнтом;

- одним із основних принципів Директиви 2000/46/ЄС є взаємне визнання дозволів і пруденційного нагляду за емітентами електронних грошей у різних країнах-членах Європейського Союзу. В США компанії, які здійснюють переказ грошей, мають отримати окремі ліцензії в кожному із штатів, законодавством яких передбачено таке ліцензування [152, 160, 187].

В результаті проведеного аналізу американського законодавства, ми дійшли висновків, що твердження деяких дослідників про те, що суть прийнятого в США правового підходу до електронних грошей у тому, щоб “нічого не регулювати взагалі”, є повністю невірними. Такі твердження можуть пояснюватися лише тим, що дослідниками розглядався федеральний рівень і не брався до уваги рівень штатів. Відсутність в США окремого спеціального законодавства стосовно електронних грошей не означає, що ці продукти не регулюються.

Результати цього дослідження свідчать, що на практиці підходи до регулювання електронних грошей в Європейському Союзі та у Сполучених Штатах Америки є подібними. Тоді як в ЄС розробили нове законодавство, в США застосовують і вдосконалюють діюче. Йдучи різними шляхами, регулятори обох ринків прагнуть однієї мети - щоб емітенти електронних грошей та відповідний платіжний засіб були об'єктом регулювання. Деякі проблеми, що постають у зв'язку з цим, також подібні - це досягнення чіткості класифікації та категоризації продуктів електронних грошей, узгодженості норм серед країн-учасників (або штатів) і збереження рівноваги між забезпеченням захисту користувачів систем, надійністю та стабільністю систем, з одного боку, та підтримкою інновацій у платіжній сфері, з іншого.

Загалом, аналіз регуляторних рішень, прийнятих в ЄС та США, дозволяє дійти висновку про можливість надання права емісії електронних грошей поряд із банками небанківським фінансовим установам при встановленні до них певних вимог.

Висновки до розділу 2

Дослідження організації емісії та оцінка використання електронних грошей як платіжного засобу дозволяє дійти таких висновків.

В Україні функціонують системи розрахунків електронними грошима обох основних класів: на основі карток і на основі програмного забезпечення.

Емітентами електронних грошей на основі карток в Україні є виключно банки. Обіг таких електронних грошей обмежується технічними можливостями пристроїв, які використовуються в системах. Унікальною особливістю українського ринку є впровадження системи розрахунків електронними грошима центральним банком країни: один із платіжних додатків Національної системи масових електронних платежів Національного банку України є класичним прикладом електронного гаманця на картковому носії.

Водночас електронні гроші на основі карток не отримали помітного поширення в Україні внаслідок недостатнього розвитку технічної інфраструктури для їх приймання. Так, НСМЕП НБУ потерпає від стандартної проблеми систем роздрібних розрахунків на етапі впровадження: торговці не встановлюють технічних пристроїв для приймання електронних грошей тому, що покупці їх не використовують, в свою чергу, покупці не зацікавлені в електронних грошах, оскільки не поширені пристрої для їх застосування.

Електронні гроші на основі програмного забезпечення в Україні розвиваються з більшим успіхом, ніж на основі карток. Їх емітентами на сьогодні є небанківські установи. Як свідчить проведений аналіз, шляхи уведення коштів до українських систем розрахунків електронними грошима на основі програмного забезпечення є подібними. Як виявилося, найбільш зручним для користувачів засобом уведення коштів до систем є застосування скретч-карток, які пропонуються широкою мережею роздрібних торговців і дозволяють швидко поповнювати пристрої з електронними грошима. Крім того, використовуються банківські перекази, програмно-технічні комплекси самообслуговування тощо. Виведення коштів із систем здійснюється за допомогою банківських переказів та отримання готівки в касах установи- емітента. Застосовуються електронні гроші на основі програмного забезпечення, як правило, для оплати нематеріальних товарів або послуг, що надаються за допомогою мережі Інтернет.

Особливістю найбільш поширеної в Україні системи розрахунків електронними грошима WebMoney є створення середовища для всебічних фінансових взаємовідносин учасників систем. Як наслідок, обсяг емісії електронних грошей WebMoney в Україні щорічно збільшується більш, ніж у два рази.

Аналіз використання електронних грошей в країнах Європейського Союзу свідчить про те, що ринок електронних грошей розвивається не достатньо швидко, і не виправдовує сподівань розробників відповідних систем.

Електронні гроші на основі карток не набули суттєвого поширення серед торговців, і маловірогідне, що у найближчому майбутньому вони замінять монети і банкноти при здійсненні щоденних купівель. В ЄС у більшості систем розрахунків електронними грошима на основі карток електронні гроші завантажуються на електронний пристрій, який знаходиться безпосередньо у держателя (електронний гаманець). Приймання електронних грошей на основі карток відбувається, як правило, за допомогою автоматичних пристроїв: телефонних і торговельних автоматів, лічильників на автостоянках. У багатьох випадках електронні гроші завантажуються на чипи, розміщені на традиційних дебетових картках доступу до рахунку, та використовуються за допомогою технічної інфраструктури, призначеної для приймання таких карток.

На нашу думку, можна очікувати, що імпульс для розвитку електронних грошей на основі карток дасть поширення безконтактних технологій, які є надійними і економічно вигідними. Сьогодні такі технології активно впроваджуються провайдерами транспортних послуг, а також глобальними міжнародними картковими платіжними системами Visa International та MasterCard Worldwide.

Електронні гроші на основі програмного забезпечення, які призначені для розрахунків в Інтернет, розвиваються в країнах ЄС більш стрімкими темпами. Якщо електронні гроші на основі карток випускають в Європі традиційні кредитні установи, то електронні гроші на основі програмного забезпечення - новостворені небанківські установи.

У Сполучених Штатах Америки, на відміну від країн Європи, отримали поширення системи на основі карток, що забезпечують доступ держателів до електронних грошей, які централізовано зберігаються на комп'ютерних серверах. Такі картки випускаються як приватними компаніями, так і державними установами, зокрема, федеральним урядом.

Підходи регуляторів європейського та американського ринків до питань, пов'язаних з регулюванням електронних грошей, значною мірою є подібними, хоча в країнах ЄС розроблено окреме законодавство для регулювання емісії електронних грошей, а у Сполучених Штатах Америки застосовується та вдосконалюється традиційне. Принциповою подібністю є те, що в обох юрисдикціях емітенти електронних грошей підлягають ліцензуванню та знаходяться під наглядом уповноваженого органу, до емітентів електронних грошей встановлені обмеження щодо вкладення коштів, отриманих від користувачів під час емісії електронних грошей, та інші вимоги.

Запровадження жорстких умов для започаткування та здійснення діяльності емітентами електронних грошей призводить до недопущення на ринок потенційних учасників, зменшує конкуренцію та гальмує розвиток ринку електронних грошей.

Основні положення цього розділу знайшли відображення в таких опублікованих працях [76; 80; 82; 83; 88; 89].

3. Напрями вдосконалення організації емісії та використання електронних грошей в Україні

3.1 Удосконалення регулювання емісії та використання електронних грошей в Україні

Проведене дослідження дає нам підстави стверджувати, що удосконалення організації емісії та використання електронних грошей в Україні має відбуватися за кількома основними напрямами (рис. 3.1).

Рис. 3.1. Напрями вдосконалення організації емісії та використання електронних грошей в Україні (складено автором)

Найважливішим напрямом удосконалення організації емісії та використання електронних грошей є державне регулювання. Як зазначалося у п. 2.3 цього дослідження, міжнародні фінансові установи наголошують на необхідності встановлення чітких правил і умов, відповідно до яких може здійснюватися емісія електронних грошей в країні, та запровадження контролю за діяльністю з електронними грошима з метою усунення її можливого негативного впливу на безперебійне функціонування платіжних систем і стабільність фінансової системи загалом [189, сc. 5, 14].

За відсутності належного правового регулювання операцій з електронними грошима учасники системи розрахунків електронними грошима наражаються на правові та фінансові ризики. Суттєвий правовий ризик виникає, якщо діяльність з електронними грошима не є легалізованою. Відсутність правової основи операцій, які здійснюються в системах розрахунків електронними грошима, є джерелом ризику як для окремих трансакцій та учасників, так і для систем загалом. Фінансові ризики торговців і користувачів таких систем виникають через певну невизначеність щодо остаточного виконання грошових зобов'язань з боку емітента. За погашення електронних грошей комерційні структури, яким притаманний ризик банкрутства, несуть лише договірну відповідальність.

Електронні гроші створюють можливості для ефективного прибутку в сфері роздрібних платежів, разом з цим їх розвиток не повинен наражати на небезпеку ні безперервне функціонування платіжних систем, ні стабільність фінансової системи. Більше того, ефективний прибуток може бути отриманий за умови запровадження достатнього правового захисту електронних грошей для створення та підтримки довіри до них з боку суспільства.

Переваги електронних грошей, зокрема, здатність миттєво обслуговувати віддалені платежі та високий рівень анонімності можуть бути використані з кримінальними цілями. Як було зазначено у п. 1.2 цього дослідження, обіг електронних грошей відбувається поза банківськими рахунками, трансферабельні електронні гроші можуть не погашатися їх держателями протягом тривалого часу, передаючись від одного держателя до іншого. За відсутності належного контролю це може сприяти використанню електронних грошей для уникнення оподаткування, відмивання коштів, фінансування тероризму тощо.

Так, у 2008 р. Міністерством юстиції США було пред'явлено звинувачення власникам американської системи розрахунків електронними грошима Е-gold у тому, що можливості системи дозволяли відкривати рахунки без перевірки інформації про користувача, і, як наслідок, система використовувалася для злочинної діяльності: експлуатації дитячої праці, побудови “фінансових пірамід”, шахрайства з кредитними картками, крадіжки приватних даних тощо. У результаті розслідування було доведено, що архітектура системи E-gold створювала сприятливі умови для злочинців, які використовували анонімність он-лайнових операцій системи [44].

Прецедент із системою E-gold, на нашу думку, ще раз підтверджує, що емісія та використання електронних грошей має здійснюватися відповідно до встановлених законодавчих норм та під дієвим контролем уповноважених державних органів.

Таким чином, інтересам центрального банку та держави загалом відповідає створення в Україні належної правової основи для гарантування того, що емітенти електронних грошей є надійними, а системи розрахунків електронними грошима - безпечними, ефективними та підконтрольними.