Податковий механізм державного регулювання соціально-економічних процесів в Україні

Як відомо, з 2004 р. була скасована прогресивна шкала оподаткування доходів фізичних осіб. Замість неї був впроваджений єдиний для всіх платників даного податку розмір ставки оподаткування, що становив 13 %, який діяв до 2007 р., коли був дещо підвищений до 15 %. Неоподатковуваний 17-гривневий мінімум був замінений неоподатковуваною соціальною пільгою, встановлення якої зумовлюється величиною прожиткового мінімуму. Такі зміни є досить позитивними. Це зумовлюється не тільки зменшенням ставки оподаткування, а й запровадження нового елементу системи податку - соціальної пільги, що не оподатковується. Якщо до 2004 р. неоподатковуваний мінімум доходів громадян мав розмір 17 грн. то у 2004 р. дохід, що не оподатковувався складав 387 грн. для працездатної особи. Тобто з бази оподаткування була виключена сума, що більш ніж у 22 рази була більшою за неоподатковуваний мінімум, що існував раніше. Це містило в собі основні фіскальні ризики, однак, разом з тим, зростання податкових надходжень до бюджету за цим податком виступає свідченням того, що втрати бюджету були мінімізовані, оскільки значна частина доходів внаслідок впровадження такого заходу була виведена із тіньового сектору.

Однак, слушним є зауваження з цього приводу А. Скрипника і В.Бєляєва, які вказують, що заміна прогресивної шкали оподаткування доходів громадян плоскою, яка знизила податкове навантаження на всі категорії громадян, була здійснена із запізненням, наслідком чого має бути зниження надходжень від цього податку. Крім того, впровадження соціальної податкової пільги замість неоподатковуваного мінімуму порушує ієрархію доходів громадян [194]. Якщо ж розглядати цей захід з позицій боротьби проти тіньової економіки, то він був спрямований, головним чином, на виведення з тіні заробітної плати.

Що ж стосується контексту економічного зростання, в якому відбувалися вказані перетворення, то тут існують певні моменти, які вказують на те, що незважаючи на вказані позитивні зміни, які відбулися в оподаткуванні доходів фізичних осіб, цю систему все ж не можна вважати цілком досконалою у плані створення передумов для формування інвестиційного потенціалу заощаджень населення, що у свою чергу є однією з суттєвих умов модернізації економіки. До того ж, цю систему не можна вважати цілком справедливою і не тільки тому, що встановлена єдина ставка виключає прогресію, а й тому, що вітчизняна система оподаткування розцінює кожну окрему особу в якості окремого утримувача доходу і не враховує того, якій кількості осіб цей прибуток забезпечує життя. Отже, корисним у цьому аспекті було б впровадження неоподатковуваного сімейного мінімуму, що сприяло б підвищенню заощаджувального потенціалу багатодітних сімей (який поки що перебуває на дуже низькому рівні). До того ж, такий захід міг би позитивно відобразитися і на демографічних процесах в Україні. У конкретному прояві впровадження сімейного неоподатковуваного мінімуму мало бути звільнення від оподаткування тієї частини прибутку фізичних осіб, яка використовується на утримання дітей (звичайно, залежно від їх кількості).

Разом з тим, впровадження подібного заходу справедливо можна розцінювати як подальше скорочення бази оподаткування, а отже й дохідної частини бюджету, що може призвести до зростання бюджетного дефіциту. Оскільки грошова емісія не є ефективним інструментом боротьби з бюджетним дефіцитом через спричинення нею зростання інфляційних процесів і цін, то компенсувати його може розширення бази оподаткування товарів і послуг як наслідок перебудови механізму перерозподілу доходів, що виступає стимулом для економічного зростання. Це стимулювання досягається і зростанням інвестицій, джерелом яких стануть нагромадження заощаджень громадян.

Інвестиції в економічний розвиток із заощаджень громадян має велику перевагу. За умови тривалого підвищення реальних доходів фізичних осіб (при контрольованих урядом інфляційних процесах) через певний нетривалий час можна уникнути дефіциту бюджету, який виступає наслідком звуження бази оподаткування, оскільки згідно з моделлю Ф. Рамсея час повернення бюджетної системи до початкового балансового обмеження є зворотньопропорційним квадратному кореню зростання реальної заробітної плати.

Для проведення зазначених перетворень у сфері функціонування податку на доходи фізичних осіб необхідний точний розрахунок наслідків цього для бюджету. Проте для цього потрібні достовірні статистичні відомості розподілу платників податків за рівнем доходів, яких поки що в Україні не існує. Отже, фіскальні ризики можна оцінювати тільки у приблизних значеннях. Однак держава має інструменти, необхідні для підтримання сталості бюджетної системи при існуванні такого бюджетного дефіциту.

Перетворення в системі функціонування механізму податку на доходи громадян призводить до суттєвого підвищення платоспроможного попиту і зростанню заощаджень населення. Ці заощадження можуть покрити нестачу довгострокових інвестиційних ресурсів вітчизняних підприємств, які зараз для її покриття змушені виходити на зовнішні ринки, що призводить до збільшення дефіциту платіжного балансу, а отже сприяє зниженню стабільності фінансової системи України.

Зменшення податкового навантаження на доходи громадян повинно супроводжуватися й іншими перетвореннями. Стале довгострокове зростання доходів фізичних осіб в офіційному секторі економіки можливе лише за умови відповідного реформування системи відрахувань з фондів оплати праці. Ці відрахування потребують суттєвого скорочення і реального спрощення системи їх адміністрування. У зв'язку з цим, часто вказується на необхідність впровадження єдиного соціального податку.

Наступним кроком на шляху трансформації заощаджень населення у довгострокові інвестиції може стати пенсійна реформа. Тут велику користь може принести використання зарубіжного досвіду (звичайно, пристосованого для вітчизняних соціально-економічних реалій). Зокрема, реформа пенсійного забезпечення була проведена у 1990-х рр. в США. Її метою було сприяння зростанню заощаджень. Американська пенсійна реформа проводилася шляхом зменшення податкового тиску на заощадження і перенесення його певної частини на споживання. Зараз у США в межах приватних пенсійних програм не оподатковуються внески на накопичувальні рахунки. Також не оподатковується і нагромаджений на цих рахунках інвестиційний дохід. Натомість, обкладаються податками кошти на рахунках, що підлягають виплати з цих рахунків. Це спонукало населення збільшувати внески на накопичувальні рахунки, обмежувати зняття з них коштів та займатися їх інвестуванням.

В Україні існує приблизно такий самий принцип накопичування внесків на рахунках накопичувальних пенсійних фондів. Тобто реінвестовані заощадження і доходи також звільняються від оподаткування, а кошти, що знімаються з рахунків підлягають обкладанню податком. Однак при цьому тут існує одна негативна відмінність, яка полягає в тому, що у системі накопичувального пенсійного забезпечення існують певні ліміти неоподатковуваних внесків до них, які виступають суттєвою перепоною у формуванні фінансових активів накопичувальних пенсійних фондів.

Таким чином, можна констатувати, що фіскальні потреби держави мають пріоритет порівняно з соціально-економічними цілями на довгострокову перспективу. Отже існує нагальна необхідність у такому реформуванні функціонування вітчизняної податкової системи, при якому відбувалося б стимулювання розвитку накопичувального пенсійного страхування. Рішення даної проблеми потребує концептуального рівня, оскільки тоді виникає можливість формування системи податкових заходів впливу на стимулювання розвитку заощаджувального потенціалу.

На сьогоднішній день в Україні взагалі система накопичувальних пенсійних фондів в Україні розвинута слабко, оскільки рівень доходів переважної більшості населення знаходиться на низькому рівні, що і стримує розвиток таких фондів. Отже, каменем спотикання в цій справі виступають соціальні стандарти життя населення в цілому, підвищення яких складає обов'язок держави.

Висновки до другого розділу

У розділі здійснено аналіз складових податкового механізму, які на сьогоднішній день, на нашу думку, можуть слугувати найдієвішими інструментами державного регулювання соціально-економічних процесів, а саме податкові пільги, спрощені податкові режими, податкова амортизаційна політика, екологічні платежі та оподаткування доходів громадян.

Податкові пільги є важливим, але досить небезпечним елементом податкового механізму і мають специфічний характер реалізації, оскільки вимагають дотримання балансу: жодна з функцій податків (регулююча чи фіскальна) не повинна мати перевагу. Спираючись на зарубіжний досвід, можна зазначити, що податкові пільги можуть бути спрямовані на: а) стимулювання інвестиційно-інноваційної діяльності; б) розвиток слабко розвинутих регіонів; в) стимулювання виробничої діяльності; г) розв'язання соціальних проблем. Найбільш актуальним для вітчизняної економіки можна вважати розгляд трьох перших видів податкових пільг, які стимулюють ділову активність. В разі їх ефективного функціонування одночасно вирішуються й соціальні питання, зокрема, відбувається підвищення зайнятості населення. Особливе значення має пільгове оподаткування інвестиційно-інноваційної діяльності, яке широко поширене в розвинутих країнах світу.

Структура податкових пільг в Україні не є оптимальною. Більш доцільним було б впровадження податкових пільг не на споживання, а на нагромадження, оскільки саме концентрація та вкладення капіталу виступає одним з головних чинників сталого економічного розвитку. Оподаткування прибутку, як відомо, здійснює найбільший вплив на процес нагромадження капіталу. Тому саме пільги з податку на прибуток повинні носити першочерговий характер, але умовою для їх впровадження мусить бути використання цього капіталу для інвестування інноваційних проектів та пріоритетних галузей економіки. Звичайно при цьому необхідно налагодити ефективний контроль за використанням таких коштів. Система пільг, що існують в Україні потребує впорядкування. Воно повинно здійснюватися за такими принципами: а) диференційоване ставлення до пільг, яке полягає у вмінні виділити серед них економічно недоцільні й необхідні; б) заміна пільг, що завдають суттєвих втрат державному бюджетові, пільгами, що спричиняють менші втрати, коли немає можливості взагалі скасувати ці пільги; в) відмова від ідеї створення в цілому нейтральної податкової системи, оскільки пільги виступають дієвим інструментом регулювання економіки.

Одним з інструментів податкового механізму, який призваний сприяти розвитку підприємництва, є спрощені режими оподаткування. Втім, як свідчить зарубіжний досвід, вони можуть використовуватися тільки як тимчасовий захід на певному етапі становлення малого та середнього підприємництва. Таким чином, існує необхідність поступового переведення суб'єктів господарювання, що працюють в умовах спрощеного оподаткування, на стандартний режим нарахування та сплати податків. Таке переведення повинно здійснюватися шляхом поступового звуження кола податків, від сплати яких звільняється суб'єкт режиму спрощеного оподаткування. Замість того повинні впроваджуватися загально прийняті у світовій практиці методи державної підтримки таких суб'єктів господарської діяльності.

У забезпеченні економічної модернізації важливим критерієм виступає інвестиційна діяльність. Враховуючи важливу роль джерел внутрішнього фінансування, на стан інвестиційної діяльності повинна суттєво впливати амортизаційна політика держави. Головним напрямком реформування податкової амортизаційної системи є її лібералізація, метою якої є створення зручних умов для того, щоб підприємства самі знаходили найбільш ефективні для них амортизаційно-інвестиційні рішення, що відповідають конкретним фінансовим та технічним умовам. Амортизаційна система України повинна реформуватися за такими принципами:

1) використання прискореної амортизації тільки у сфері оподаткування, щоб вона не впливала через витрати на фінансові результати підприємства та ціну його продукції;

2) спрямування амортизаційних відрахувань тільки на інвестиційні цілі;

3) забезпечення права власників основного капіталу на альтернативний вибір амортизаційного режиму за правилами, встановленими державою, тобто знайти вдали баланс приватнопідприємницького та державного інтересів в бюджетній та інвестиційній сферах.

6. В Україні екологічний напрямок функціонування податкової системи знаходить своє вираження у наявності в ній таких обов'язкових зборів: за забруднення довкілля; за спеціальне використання природних ресурсів (який має такі складові: збір за використання надр та видобуток корисних копалин (або без видобутку); плата за землю; збір за спеціальне використання лісових ресурсів і використання ділянок лісового фонду; збір за спеціальне використання диких тварин; збір за спеціальне використання рибних та інших водних ресурсів).

7.Статистичні дані свідчать, що екологічний збір за забруднення навколишнього природного середовища становить дуже незначну частку бюджетних надходжень, втім цей інструмент є досить дієвим у плані застосування стягнень. Його корисними для природоохоронної діяльності якостями є: 1) досягнення цільового використання коштів через систему державного та місцевих екологічних фондів; 2) встановлення підвищеної плати за перевищення квот на викиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище; 3) не включення зборів за перевищення лімітів на забруднення довкілля до валових витрат суб'єктів господарювання. Недоліками діючого в Україні екологічного збору є низький рівень нормативів, що не сприяє стимулюванню підприємств до обмеження шкідливих викидів. Головним моментом еколого-економічного регулювання є те, щоб нормативи зборів за забруднення навколишнього природного середовища дорівнювали величині дійсних збиткам, завданих довкіллю і виражених у грошовому вимірі. Актуальною залишається і проблема гнучкості податкового екологічного механізму задля стимулювання екологічно безпечних підприємств. Так, підприємствам, шкідливі викиди яких менше встановлених лімітів можна було б повертати частину сплаченого ними екологічного збору або взагалі зменшувати для них його розмір.

8. Регулююча функція екологічних податків в країнах Європейського союзу розцінюється як головна, тоді як фіскальна вважається другорядною. Екологічне оподаткування використовується в якості фінансового інструменту, що спроможний в разу необхідності сприяти досягненню екологічних цілей і виправлення негативних наслідків ринкового господарювання для навколишнього природного середовища. Разом з тим, використання екологічного оподаткування для запобігання негативним зовнішнім ефектам і перетворення їх у внутрішні для екологічно шкідливих підприємств може призвести до того, що екологічна ефективність увійде в протиріччя з ефективною і взаємодоповнюваною податковою системою, оскільки, зменшення технологічного тиску на довкілля призводить і до зменшення надходжень екологічних податків. Отже, у країнах Євросоюзу нагальна існує потреба в координації екологічного оподаткування з метою досягти взаємодоповнюваності систем оподаткування.

9. Важливим аспектом застосування регулюючої функції податкової системи виступає її здатність до впорядкування економічних взаємовідносин суб'єктів господарської діяльності, домогосподарств та фізичних осіб. Збільшення доходів та заощаджень населення має своїм наслідком посилення регулюючої функції податків, оскільки воно стане переважним їх платником. Для цього необхідно, щоб відбувалося значне підвищення питомої ваги заробітної плати у складі ВВП, що, у свою чергу, підвищує соціальну мотивацію до його зростання. Інвестиції в економічний розвиток із заощаджень громадян мають велику перевагу. За умови тривалого підвищення реальних доходів фізичних осіб (при контрольованих урядом інфляційних процесах) через певний не тривалий час можна уникнути дефіциту бюджету, який виступає наслідком звуження бази оподаткування, оскільки згідно з моделлю Ф. Рамсея час повернення бюджетної системи до початкового балансового обмеження є зворотньопропорційним квадратному кореню зростання реальної заробітної плати.

10. Перетворення в системі функціонування механізму податку на доходи громадян призводить до суттєвого підвищення платоспроможного попиту і зростанню заощаджень населення. Ці заощадження можуть покрити нестачу довгострокових інвестиційних ресурсів вітчизняних підприємств, які зараз для її покриття змушені виходити на зовнішні ринки, що призводить до збільшення дефіциту платіжного балансу, а отже сприяє зниженню стабільності фінансової системи України. Стале довгострокове зростання доходів фізичних осіб в офіційному секторі економіки можливе лише за умови відповідного реформування системи відрахувань з фондів оплати праці. Ці відрахування потребують суттєвого скорочення і реального спрощення системи їх адміністрування. У зв'язку з цим існує необхідність впровадження єдиного соціального податку.

РОЗДІЛ 3.ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОДАТКОВОГО МЕХАНІЗМУ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ ПРОЦЕСІВ В УКРАЇНІ

3.1 Вдосконалення процедур бюджетного планування податкових надходжень як засіб стимулювання регулятивної функції податків

Ефективність функціонування податкового механізму державного регулювання соціально-економічних процесів у значній мірі залежить від бюджетного планування податкових надходжень, яке у сучасних умовах мусить стимулювати розвиток регулятивної функції оподаткування. Для цього необхідно використовувати методологічні досягнення економічної теорії, які протягом тривалого часу довели свою спроможність в інших галузях господарської діяльності. Одним з таких досягнень виступає принцип, виведений наприкінці ХІХ ст. економічним економістом В. Парето (1848 - 1923).

Математична залежність, що була виведена емпіричними дослідженнями статистичних даних В. Парето, знайшла своє вираження у принципі 80 / 20. У загальному вигляді цей принцип вказує, що невелика частка причин, або вкладених засобів чи прикладених зусиль, відповідає за велику частку отриманих результатів або заробленої винагороди. Інакше кажучи 20 % ресурсів дають 80 % результатів. Дослідники названого принципу дійшли висновку, що він діє практично всюди. Незважаючи на те, що деякі економісти (особливо американські) усвідомлювали важливість цього принципу, він став активно застосовуватися, доводячи свої переваги на практиці, лише після Другої світової війни.

Одним з першопрохідців у застосуванні принципу Парето став професор Гарвардського університету Дж. К. Зіпф. У 1949 р. він відкрив принцип найменшого зусилля, який, по суті, був заново винайденим, детально обґрунтованим принципом Парето. Відповідно до принципу Зіпа ресурси (люди, товари, час, знання або будь-яке інше джерело продукту) само організуються так, щоб звести до мінімуму витрачену роботу, і таким чином, приблизно 20 - 30 % будь-якого ресурсу проводять 70 - 80 % діяльності, пов'язаної з цим ресурсом. Іншим новатором у застосуванні принципу Парето став американський інженер Й. М. Юран. Він зробив принцип 80 / 20 (в його інтерпретації „принцип, що має дещо вирішальне значення”) синонімом пошуку шляхів підвищення якості продукції [10].

Хоча назване співвідношення витримується не в усіх випадках, але нелінійність розподілу ресурсів існує завжди з певними відхиленнями від нього. При практичному застосуванні, принцип Парето використовується в якості гіпотези, але досвід прийняття його на озброєння для вирішення конкретних питань у господарській діяльності завжди давав позитивний результат, оскільки сприяв найбільш оптимальному використанню наявних ресурсів.

Незважаючи на те, що взагалі дослідженнями дії принципу Парето займалися багато науковців, прикладення його до системи державного оподаткування залишилося практично поза їх увагою. Виключення становить стаття О. Жукової [72], в якій робиться така спроба. Однак, при цьому вона поширюється не власне на податкову систему, а й на сукупність податків із системою податків і зборів до фондів соціального страхування. До того ж, нею пропонується впровадження нових видів податків (наприклад, податку на нерухомість). Хоча ці пропозиції можуть вважатися слушними, але за сучасної політичної та економічної ситуації та зважаючи на певну неготовність до цього основної маси населення країни, навряд чи у найближчий час виникне така можливість.

С. В. Граборов в цілому заперечує можливість використання принципу 80/20 в умовах трансформаційної економіки у випадку, коли більшість населення незадоволена рівнем і якістю свого життя. Зокрема, він наголошує на тому, що раціональна податкова реформа повинна підтримуватися більшістю населення, формулюючи тим самим мажоритарний підхід до її здійснення [56]. Однак, за межами цього підходу залишаються проблеми ефективності податкового планування як регуляторно-економічного чинника.

Актуальність застосування принципу 80/20 полягає в тому, що врахування принципу Парето, як і в інших економічних питаннях, дозволить оптимізувати процеси формування податкової частини Державного бюджету.

В контексті пропонованого дослідження необхідно розглянути можливості аналізу структури податкових надходжень з точки зору її відповідності принципу Парето і на цій основі здійснити розробку рекомендацій щодо їх планування керуючись цим принципом. При цьому необхідно зауважити, що дослідження проводиться в межах існуючої системи податкових платежів, що складають сучасну структуру податкових надходжень Державного бюджету України. Тобто питання впровадження нових податків чи скасування вже існуючих тут варто обійти, оскільки, оскільки, по-перше, існує і без того багато пропозицій з цього приводу (серед них і багато слушних), які так і не реалізовані і не будуть реалізовані протягом найближчого часу, а по-друге, варто спробувати здійснити аналіз і виявити ті резерви, які містить вже існуюча система державного оподаткування. До того ж, у даному випадку слід звернути увагу на методологічне зауваження М.Дем'яненка, сутність якого полягає в тому, що кількість податків виступає другорядним фактором існування податкової системи. Воно ґрунтується на тому, що податкова система, як і будь-який цілісний організм, виступає певним системним утворенням, яке має цілий ряд ознак - цілісність, можливість поділу на складові частини. Коли податкова система надійно побудована і безперебійно функціонує, кількість податків, що входять до неї, не має вирішального значення [61].

У цьому плані важливо віднайти оптимальне співвідношення статей податкових надходжень, які б, з одного боку, здійснювали вирішальний вплив на формування загальної їх суми у Державному бюджеті, а з іншого, у своєму певному співвідношенні дозволяли б „маневрувати” коштами з метою регулювання соціальних та економічних процесів в державі. Тобто йдеться про те, щоб оптимізувати існуючу систему оподаткування з метою наповнення податкової частини Державного бюджету і впливу за допомогою податків на розвиток галузей економічної та соціальної сфери.

Перед тим, як перейти до зазначеного аналізу слід зробити зауваження, що в сучасних умовах при розробці проектів Державного бюджету України фахівці навряд чи керувалися названим принципом, і якщо в деяких випадках виникало співвідношення, яке відповідає принципу Парето, то це можна вважати ситуативним збігом. Це видно з таблиці 3.1. Свідченням цього виступає те, що до 20 %-ї „квоти” податкових статей державного бюджету, які давали 80 % податкових надходжень входили в різні роки різні статті, або взагалі 80 % надходжень давала набагато менша, ніж 20 %, кількість статей.

У таблиці наведені групи податків, частина з яких містить в собі окремі різновиди цих зборів (всього 27 пунктів). Виходячи з принципу Парето (80/20) можна приблизно визначити кількість податків, які потрапляють мусять потрапляти під його дію. Таких платежів можна прийняти 5. Що стосується податкових надходжень у 2003 р, то найбіліше даному принципу відповідають у своїй сукупності податки на прибутки і доходи, а також дві статті (мито на товари, що ввозиться суб'єктами підприємницької діяльності та мито на нафтопродукти), які у сукупності становлять 2432500 тис. грн. або 7,07 %, що дають в цілому 80,92 %.

Погоджуючись з О. Жуковою [72] в тому, що податки на прибуток і доходи разом з ПДВ займають центральне місце у системі оподаткування, і враховуючи статті ввізного мита, можна зробити висновок, що подібна розкладка податкових надходжень цілком відповідає регулюючій функції оподаткування, в даному випадку в плані захисту вітчизняного товаровиробника. Разом з тим, регулююча функція податків тут простежується не повністю, оскільки, наприклад, до названих 20 % статей оподаткування не входить акцизний збір, який так само, повинен регулювати споживання підакцизних товарів.

Таблиця 3.1

Плановані податкові надходження Державного бюджету України у 2003 - 2010 рр., млн. грн.*

Види податків	2003	2004	2005	2006	2007	2008	2009	2010
	Сума	%	Сума	%	Сума	%	Сума	%	Сума	%	Сума	%	Сума	%	Сума	%
Податкові надходження всього	34397,4	100	46278,1	100	74879,1	100	91460,1	100	115357,4	100	170890,8	100	179654,4	100	202957,5	100
Податки на прибуток підприємств, на збільшення ринкової вартості (2 пункти)	11667,7	33,92	13358,9	28,87	23035,7	30,76	26044,9	28,48	28638,6	24,82	42148,5	24,66	41936,1	23,34	40485,0	19,95
Збір за спеціальне використання природних ресурсів (5 пунктов)	754,7	2,2	931,6	2,01	1391,1	1,86	2109,5	2,30	1908,6	1,65	2815,9	1,65	3196,3	1,78	3904,4	1,92
Податок на додану вартість	13652,0	39,69	19843,8	42,88	33450,9	44,67	44585,7	48,75	65122,5	56,45	98628,6	57,71	94839,6	52,79	119034,2	58,65
Акцизний збір з вироблених в Україні товарів	4331,8	12,59	5934,7	12,82	7483,6	9,99	9584,4	10,48	8999,9	7,80	11133,1	6,51	19064,9	10,61	25342,0	12,49
Акцизний збір з товарів, ввезених на територію України	552,9	1,61	808,1	1,75	911,8	1,22	887,1	0,97	1329,1	1,15	2573,1	1,52	5857,6	3,26	4359,0	2,15
Плата за ліцензії на певні види господарської діяльності (11 пунктов)	127,8	0,37	328,0	0,71	465,9	0,62	480,6	0,53	628,3	0,54	583,9	0,34	449,6	0,25	395,1	0,19
Ввізне мито (3 пункта)	2582,5	7,51	3660,6	7,91	6370,2	8,51	6308,2	6,90	8060,0	6,99	12096,0	7,08	12310,0	6,85	8290,0	4,08
Вивізне мито	180,6	0,52	906,2	1,96	1262,1	1,68	1112,5	1,21	299,0	0,26	364,8	0,21	272,7	0,15	377,0	0,19
Кошти, отримані за вчинення консульських дій	372,3	1,08	322,2	0,69	301,5	0,40	111,1	0,12	96,4	0,01	128,7	0,08	219,6	0,12	209,0	0,10
Інші податки (2 пункта)	17,5	0,51	184,0	0,40	206,2	0,29	236,3	0,26	275,0	0,24	418,0	0,24	508,0	0,28	561,8	0,28

*Складено автором на основі [75-82]

Размещено на http://www.allbest.ru//

Натомість, найбільш яскраво у плануванні статей бюджету 2003 р. і наступних років простежується фіскальна функція, яку виконують ПДВ і податок на прибутки і доходи. До речі можна помітити, що протягом усього розглянутого періоду спостерігається зростаючий акцент саме на неї. Більш того, простежується чітка тенденція того, що податки, які виконують цю функцію, врешті не залишають місця у 80%-вій „квоті” для регулюючих податків. Так у 2007 і 2008 рр. ПДВ і податки на прибутки і доходи у загальних податкових надходженнях становили відповідно 81,27 і 82,37 відсотків (тобто тут, як можна переконатися, Принцип Парето не виконується). Це робить вітчизняну систему оподаткування негнучкою, позбавляє, так би мовити, „люфту”, який дозволяє у повній мірі податковій системі проявити всі притаманні їй функції, і зокрема регулюючу.

Найбільш вдалою варіативністю можна вважати статті державного бюджету з податкових надходжень за 2004 рік., коли податки на доходи та прибутки у сукупності із вказаними ввізним митом на товари що ввозяться суб'єктами підприємницької діяльності (воно становить 3247614 тис. грн.) та акцизними зборами на імпортовані в Україну товари (808139 тис. грн.) становили 80,52 %. Тобто спостерігається певна тенденція на поглиблення регулювання операцій з імпортуванні продукції, що знов таки можна тлумачити як можливості посилення захисту вітчизняного товаровиробника.

В наступні два роки питома вага основних названих фіскальних податків у структурі податкових надходжень до державного бюджету становили відповідно 75,43 і 77,23 %. Отже до 80 %-ї „квоти” в цьому випадку також доцільно відносити окремі пункти відображених у наведеній таблиці статей, наприклад: у 2005 р. - ПДВ разом з ввізним митом на нафтопродукти та транспортні засоби (829000,0 тис. грн.) та акцизними зборами на імпортовані в Україну товари може становити 78,33 %. Таким чином, „люфт” у 1,67 % залишає можливість деякого регулювання названих статей бюджету в разі певного підвищення ставок цих видів оподаткування, що, в цілому, можна вважати досить безболісним для суб'єктів господарювання.

Якщо звернутися до бюджету 2006 р., де, як вказувалося, названі фіскальні податки становили 77,23 %, то в даному випадку ситуація виглядає таким чином: до 80 %-го „ліміту” можна знов таки віднести вивізне мито та акцизи на ввезені в Україну товари і тоді у своїй сукупності зазначені податкові надходження становитимуть 79,41 %. Тобто, можливості регулювання цих податкових надходжень у даному випадку звужуються. Разом з цим, слід відзначити, що факт того, що до 80 %-ї „квоти” вміщується вивізне мито, свідчить про тенденцію певного підвищення навантаження на експортні операції, що за певних умов може стимулювати розвиток внутрішнього ринку.

Що ж стосується ситуації, яка склалася у бюджетах 2007 та 2008 рр., де, якщо слідувати за принципом Парето, фіскальні податки у своїй сукупності перевищують названий „ліміт” і фактично виключають регулюючу функцію оподаткування, у даному випадку єдиним засобом її утворення може вважатися зниження до певної міри ставок податку на доходи фізичних осіб (принаймні для переважної частини населення), який, як показує досвід, державних бюджетів останніх років коливається в межах від 3,30 % до 5,63 % у структурі податків на прибуток і доходи і від 1 % до 3,3 % у загальній структурі податкових надходжень. Принаймні певне зниження податку на доходи фізичних осіб можна компенсувати підвищенням у певних межах деяких статей непрямого оподаткування. В першу чергу це стосується акцизного збору та ввізного мита на деякі товари.

Взагалі цілком прийнятним можна вважати виключення податку на прибуток фізичних осіб з числа тих 20 % податків, які у сукупності повинні давати 80 % податкових надходжень до державного бюджету і, відповідно включення цієї статті податкових надходжень до тих 80 % податкових статей, які приносять 20 % всіх податків, які перераховуються до державного бюджету. Готовність до того, щоб перевести цей податок до розряду податків, які нараховуються до місцевих бюджетів свідчить про усвідомлення керівництвом країни малозначущості названої статті податкових надходжень державного бюджету. Дійсно, сума зборів цього податку за своїми розмірами вказує на те, що він, як і переважна більшість податкових статей бюджету не здатен суттєво впливати на загальну суму надходжень і за своєю значущістю наближається до експортного мита, до того останні п'ять років показують, що існує чітка тенденція до подальшого зниження його питомої ваги у системі податкових надходжень до державного бюджету. Особливо актуальним це можна вважати з огляду на сучасну кризову ситуацію, що супроводжується зростанням безробіття і переходу значної частини працюючих у тіньовий сектор економіки. До того ж, за умов економічної кризи в якості заходу „прихованої” соціальної підтримки працюючих варто взагалі дещо знизити розмір цього податку.

Взагалі, зважаючи на принцип Парето, до головних статей податкових надходжень державного бюджету варто віднести (звичайно, у різному співвідношенні між собою) такі податки:

1. Податок на прибуток підприємств.

2. Податок на додану вартість.

3. Акцизні збори (2 пункти).

4. Ввізне мито.

Перераховані вище податки надають можливість залежно від економічної ситуації цілком впевнено впливати на її розвиток. Наприклад, стимулювати або, навпаки, стримувати імпорт (ввізне мито), або галузі, що виробляють підакцизні товари (акцизні збори). Що ж стосується податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість, то вони повинні залишатися ядром вітчизняної системи оподаткування. Але їх сукупна питома вага повинна бути такою, щоб залишати місце для „маневру” з метою регулювання розвитку економіки і суспільства.

3.2 Напрямки реформування вітчизняної моделі податкового адміністрування

Західні дослідники слушно відзначають, що вибори виграє і програє податкова політика уряду [220, c.12]. Адміністрування ж податків виступає орієнтиром податкової політики, є показником її результативності, і тому воно займає провідне місце серед напрямків її вдосконалення.

Недосконалість податкового законодавства і неприйняття протягом тривалого терміну Податкового кодексу, в якому повинні бути закріплені стабільні засади функціонування вітчизняної податкової системи, недоліки бухгалтерського обліку та статистичної звітності, складність розрахунку сум податкових нарахувань та бази оподаткування - все це є факторами, які суттєво ускладнюють процедуру податкового адміністрування і, в кінцевому рахунку, значно зменшують ефективність податкового важеля, що має стимулювати успішний розвиток соціально-економічних процесів у країні.

Під адмініструванням податків необхідно розуміти сукупність форм і методів, які забезпечують заплановані надходження до бюджетів різних рівнів при мінімальних витратах на їх виїмку, про що говорилося у попередніх розділах. Таким чином, ефективність адміністрування податків виражається у рівні надходжень до бюджетів податкових платежів та критерієм рентабельності адміністрування. Раніше вже відзначалося, що Україна за тривалістю часу, який необхідний пересічному підприємству для здійснення процедури сплати податків (що включає підготовку, заповнення та здачу податкової звітності і саму сплату податків) займає друге місце. До того ж є невисокою рентабельність податкового адміністрування, наслідком чого було невиконання планів податкових надходжень до бюджетної системи за основними податками (податок на додану вартість, податок на прибуток підприємств та акцизи) на початку 2000-х рр. Однак згодом були застосовані заходи, спрямовані на вдосконалення системи адміністрування податків. Вони були спрямовані на забезпечення добровільної сплати податків і обов'язкових платежів платниками, на вдосконалення контролю за правильністю їх нарахування та своєчасністю сплати. Так, у 2005 р. показники бюджетного розпису загального фонду Державного бюджету України були виконані на 104 %, в тому числі по основних бюджетних платежах: ПДВ, податок на прибуток підприємств та акцизам. Однак не було досягнуто запланованих запланованого рівня надходжень до Держбюджету по 11 платежам [1, c.239-240].

Недоліки системи адміністрування податків сьогодні не можна виправдовувати тим, що податкова система та система оподаткування переживають період свого становлення, хоча він ще не завершений.

Серед причин, якими зумовлювалося невиконання планів за податковими надходженнями у 1990-х р., найголовнішими були: дестабілізація грошово-кредитної системи, деформація структури оборотних коштів, якою зумовлювалися високий рівень взаєморозрахунків та бартерні операції між суб'єктами господарювання, великі масштаби дебіторської і кредиторської заборгованості тощо [160]. Звичайно ж мали місце й численні випадки ухилення від оподаткування.

В процесі виходу України з соціально-економічної кризи у податковій сфері намітилися деякі позитивні зміни. В першу чергу зростання економіки зумовило розширення податкової бази і переходу до збору податків у грошовій формі. Вдалося подолати кризу неплатежів і тим самим почали зменшуватися обсяги дебіторської та кредиторської заборгованості.

Однак такий показник ефективності системи адміністрування податків як ступінь мобілізації податкових та інших обов'язкових платежів до бюджетної системи держави залишав очікувати на краще. В першу чергу це стосується недонадходження податків до бюджетів, тобто обсягу податкових боргів. Вони хоча й скорочувалися, ця тенденція не була домінуючою і періодично змінювалася на протилежну (табл. 3.1).

Таблиця 3. 1

Динаміка податкової заборгованості у 1999 - 2005 рр., млрд. грн.*

На 1. 01. 2000 р.	На 1. 01. 2001 р.	На 1. 01. 2002 р.	На 1. 01. 2003 р.	На 1. 01. 2004 р.	На 1. 01. 2005 р.	На 1. 01. 2006 р.
12,0	10,1	6,3	14,2	14,0	8,8	9,4

*Складено автором на основі [1, С. 241 - 242]

Як можна переконатися з даних, наведених у таблиці на 1 січня 2002 р. і на перше січня 2005 р. відбувалося значне зниження податкової заборгованості. Однак це було досягнуто за рахунок її списання, зумовленого виконанням ст. 18 Закону України „Про порядок погашення заборгованості платниками податків перед бюджетами і державними цільовими фондами”, а також ще кількох десятків законів прийнятих Верховною радою України, що призвели до значного скорочення бази оподаткування (більше 12 млрд. грн.). а потім спад податкової заборгованості знову змінювався зростанням. Це виступає одним із свідчень недосконалості вітчизняної системи адміністрування податків.

Важливою характеристикою податкового адміністрування в Україні стала позитивна динаміка зростання платників податків. Здебільшого це стосується суб'єктів господарювання, які юридичними особами. Якщо у Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій нараховувалося у 2002 р. близько 890 тис. юридичних осіб, то на початок 2009 р. цей показник становив близько 1230 тис. юридичних осіб [199, c.85]. Однак частка платників податків у розрізі окремих податків є значно нижчою у порівнянні з тією кількістю, на яку покладена ця сплата. Наприклад, частка платників ПДВ становила у 2005 р. становила 88,0 %, за акцизним збором - 76,3 %, за прибутковим податком -75,9 %.

Фактором, що впливають на функціонування системи адміністрування податків є також кількість збиткових підприємств. Природно, що в умовах стабілізації української економіки існувала певна тенденція до зменшення кількості збиткових підприємств і відповідно збільшення кількості рентабельних. Зменшення кількості збиткових підприємств формує резерв нарощування надходжень прибуткового податку Так, якщо у 2002 р. за даними статистики збиткових підприємств нараховувалося 37,7 %, то у 2008 р. - 37,2 % підприємств були збитковими. Однак, незважаючи на певне зменшення збитковими були більше третина підприємств України. До того ж, в означений період сукупна сума збитків цих підприємств збільшилася більш ніж у вісім разів (з 22,2 до 187,4 млрд. грн.) [199, c.63].

Задля вдосконалення механізму збирання та надходження податків були впроваджені відстрочки податкових платежів та їх сплата у розстрочку, тобто так званий „податковий коридор”, який вважається особливим заходом для роботи з платниками податків. Однак це слід визнати тактичним кроком, а не стратегічним. Це не можна розцінювати нормою постійної дії у взаємовідносинах між платниками податків та державою. Помилковість цього заходу полягає в тому, що він негативним чином впливає на поведінку платника податків і не сприяє формуванню у нього відчуття необхідності своєчасної і добровільної сплати податків. Проблема вдосконалення механізму надходження і сплати податків не повинна обмежуватися вказаними заходами. Її актуальність полягає як у формуванні законодавчо вивіреної податкової політики, так і у ефективній організації роботи податкових органів.

За для забезпечення останнього здійснювалися заходи, спрямовані на вдосконалення роботи податкових органів. Так, у 1998 р. Державна податкова адміністрація України за погодженням із Світовим банком розробила програму своєї модернізації тривалістю 10 років. Одним з головних заходів в даному напрямку виступає реорганізація податкових органів за функціональним критерієм. За відсутності функціональної спеціалізації кожний підрозділ податкової служби повинен був виконувати широкий спектр функцій: постановку на облік, камеральні перевірки податкових декларацій, їх документальні перевірки, здійснення роботи з порушниками податкового законодавства. Все це негативним чином впливало на ефективність роботи податкових служб.

Виходячи з того, що більше половини податкових надходжень сплачується приблизно десятою частиною кількістю зареєстрованих платників податків у ряді великих міст України, що є промисловими центрами, у складі податкових служб були створені управління з роботи з крупними платниками податків. Як експериментальні були створені кілька управлінь, що створювали передумови для подальшого реформування податкової служби. Зростання кількості суб'єктів господарювання, які підлягають оподаткуванню і є фактором збільшення податкової бази, зумовлює необхідність подальшого підвищення ефективності роботи податкових органів. При цьому в першу чергу існує необхідність переходу до оподаткування фізичних осіб, що у свою чергу висуває вимогу застосування цивілізованих норм в оподаткуванні.

Досвід функціонування податкової служби вказує на те, що укрупнення податкових органів себе не виправдовує і значно ускладнює їх взаємодію з платниками податків через збільшення їх територіальної віддаленості. Рішення податкової служби про відмову від консолідації її органів зумовлюється перспективою проведення в Україні адміністративної реформи. Однак зараз відсутня чітка концепція адміністративного поділу держави, а це, в свою чергу, виступає гальмом для подальшого реформування органів податкової служби, принаймні в територіальному вимірі.

Оскільки головною метою реформування податкової служби є сприяння добровільній та своєчасній сплаті податків та досягнення прозорості їх роботи, виникає необхідність у таких нововведеннях:

1) створення інтегрованої інформаційної системи органів податкової служби, коли платник податків отримає можливість передавати до податкової служби податкову звітність з будь-якого місця, незалежно від місця його реєстрації. Ці дані будуть оброблятися і передаватися до вищестоящих податкових інстанцій. Отже, йдеться про необхідність створення централізованої бази даних податкової служби, що дає можливість користуватися нею всіма її структурами;

2) надання можливості здачі податкової звітності в електронному вигляді з одночасним створенням у податкових органах спеціальних підрозділів, що мають надавати допомогу платникам податків у заповненні декларації в електронному вигляді.

Для реформування структури податкових органів необхідно вирішувати й інші питання, одним з найважливішим з яких є розробка дієвих інструментів взаємодії з платниками податків та їх контролювання. Для того, щоб підвищувати якість функціонування податкової служби і одночасно досягти відповідності її діяльності сучасним ринковим умовам, треба звертати увагу і на динаміку змін, що відбуваються в економічній ситуації в Україні. Це сприятиме наближенню діяльності податкових органів до світових стандартів.

У світлі поставлених завдань щорічно відбувається зростання масштабів інформаційної діяльності податкової служби, яка виражається у зв'язках з останньої зі ЗМІ та громадськістю. Так тільки у 2005 р., порівняно з попереднім, майже в три рази зросла кількість інформаційних повідомлень Державної податкової адміністрації, у два рази збільшилася кількість виступів податківців у засобах масової інформації, було організовано і проведено близько 14 тис. тематичних, інформаційно-консультативних та практичних семінарів для платників податків та представників громадських організацій підприємців.

Однак розширення інформаційної діяльності податкових органів різних рівнів само по собі не є гарантом підтримання високого рівня податкової дисципліни. Головним чинником її невисокого стану є відсутність чіткої концепції побудови взаємовідносин між податковими органами та платниками податків [160]. Натомість застосовуються часто не пов'язані єдиною концепцією окремі заходи, що в цілому не спроможні змінити ситуацію з податковою дисципліною у бік покращання.

Таким чином, можна стверджувати, що відносини між платниками податків та державними органами в галузі оподаткування є далекими від гармонійності. Свідченням цього виступають такі ознаки:

а) слабкий розвиток механізму взаємовідповідальності держави та платників податків;

б) непрозорість податкової політики держави, недосконалість форм і методів інформування платників податків та їх участі у прийнятті рішень;

в) відсутність чіткого механізму захисту законних прав та інтересів платників податків у податковому законодавстві;

г) відсутність комплексних розрахунків щодо впливу на економічні інтереси платників податків встановлення нових платежів;

д) відсутність дієвої системи співробітництва між громадськими об'єднаннями, що займаються захистом законних прав та інтересів платників податків, з органами державної влади, які впливають на податкову політику.

Оскільки у взаєминах держави та платників податків наявне ігнорування інтересів останніх, то це суттєво обмежує можливості податкової системи країни як фактору, що спроможний стимулювати економічне зростання країни та суспільного добробуту. Існує потреба в тому, щоб відмовитися від постулату, що дохідність бюджету є пріоритетним державним інтересом. Державне втручання в економічне життя має обмежуватися тільки макроекономічним рівнем та створенням сприятливих економічних умов для бізнесу, антимонопольною політикою, підтриманням конкурентоспроможності вітчизняного товаровиробника. Але неприпустимим з точки зору ринкових умов є втручання держави у діяльність конкретних суб'єктів господарювання, поєднаним з обмеженням їх розвитку, оскільки це заважає державі здійснювати ефективну економічну політику.

Хоча інтереси платників податків та держави є різноманітними і часто не збігаються, серед них існують і спільні. Насамперед, це стосується прагнення до створення нормальних умов діяльності підприємств. Таке прагнення відповідає як інтересам самих суб'єктів господарювання, так і держави. Тобто зацікавленість суб'єктів господарювання у ефективному веденні своєї діяльності є складовою частиною зацікавленості держави у сталості економічного становища країни. Разом з тим, в умовах обмеженості ресурсів між інтересами держави та бізнесу можуть виникати протиріччя. У цих умовах загальнодержавні інтереси є пріоритетними, тому що в них проявляється прагнення держави сприяти загальному економічному розвиткові та економічній збалансованості, що виступає запорукою ефективного задоволення потреб суспільства. Саме цим необхідно керуватися при формуванні механізму узгодження інтересів держави та суб'єктів господарювання. З цього приводу є слушним зауваження П.В. Мельника, який у своїй монографії відзначає: „Подолання суперечностей між інтересами апарату державного управління та інтересами комерційних структур, по суті полягає у встановленні балансу в системі інтересів різних соціально-економічних угруповань. Податки за своєю економічною сутністю є актом економічної угоди між усіма зацікавленими сторонами, так само, як Конституція є актом громадської і політичної угоди. Продовжуючи паралелі можна підтвердити те, що податкова система дійсно є економічною конституцією України, а тому від її якостей, покладеного в її основу рівня довіри та компромісу між усіма сторонами залежить розвиток соціально-економічної системи всієї країни” [[145, c.82].

Розгляд факторів, якими зумовлюється процес адміністрування податків дає можливість зробити висновок, сутність якого полягає в наступному. Ефективне податкове адміністрування знаходиться у прямій залежності від конкретних умов економічного розвитку і виступає відображенням співвідношення прагнень учасників економічних відносин. Тому при формуванні конкретного механізму адміністрування податків є важливим врахування двох моментів. По-перше, сучасне адміністрування податків залежить від конкретних умов розвитку економіки країни. По-друге, податкове адміністрування одночасно є цілком самостійним процесом і має певну автономність від економічних процесів, що відбуваються в країні. Останнє зумовлюється існуванням людського фактору, пов'язаного з процесом адміністрування податків, що потребує об'єктивної оцінки та прийняття відповідних рішень. Стимулювання суб'єктивно-мотиваційної складової є резервом підвищення ефективності адміністрування податків.

Наведене розуміння подвійної сутності податкової природи процесу адміністрування надає можливість системно підійти до концепції його реформування. в напрямку підвищення його ефективності. Тобто необхідно виявити та реалізувати можливості, що містять в собі оновлення моделі адміністрування податків. У межах подвійної сутності податкового адміністрування можна говорити про наступну структуру його потенціалу, що зумовлюють процес його оновлення (рис. 3.1).

Размещено на http://www.allbest.ru//

Рис. 3.1. Структура потенціалу моделі адміністрування податків

Одночасно для кожної складової трансформації системи адміністрування податків визначено сукупність однойменних чинників, за допомогою яких можна впливати на її стан (табл. 3.2).

Із наведеної схеми та таблиці можна побачити, що свідченням існування першого аспекту сутності адміністрування податків, який полягає в його зв'язку з економічними процесами, є його перетворюючий та законодавчій потенціали. Перший полягає у можливості зміни в економічній політиці як взагалі, так і податкової як її частини. Такий підхід характеризується узгодженням інтересів держави, суб'єктів господарювання та більшої частини населення. Він полягає в необхідності лібералізації податкової політики країни, у зрозумілості і стабільності податкової системи. Головним у реалізації реформаторського потенціалу оновлення моделі податкового адміністрування виступає спрощення податкової системи, виключення із неї податків, які мають другорядне значення для формування бюджету, впровадження єдиного соціального податку, а також спрощення процедур нарахування і стягнення податку на прибуток.

Таблиця 3. 2

Чинники впливу на потенціал оновлення моделі

адміністрування податків

Перетворюючі	Законодавчі	Адміністративні	Роз'яснюючі
Посилення регулюючої функції і соціальної спрямованості податків	Підтримання визначеності та однозначності норм податкового права	Спрямованість на мінімізацію можливостей уникнення оподаткування	Введення державної програми з формування культури податкових відносин
Вдосконалення структури податкової системи	Стабільність податкового законодавства	Врахування специфіки окремих підприємств	Взаємодія з засобами масової інформації
Відповідність економічній політиці держави	Кодифікація податкового законодавства	Взаємовідповідальність держави і платників	Взаємодія податкових органів з громадськістю
Рівномірний розподіл податкового навантаження	Гармонізація податкового права з іншим галузям ...

Подобные документы

• Еволюція розвитку податкової системи України

  Роль податкової системи у формуванні доходів держави. Історія розвитку та сутність оподаткування як джерела наповнення бюджетів та інструменту регулювання соціально-економічних процесів. Особливості податкової політики та системи урядових заходів.
  
  доклад [24,2 K], добавлен 06.04.2012
  

• Спрощена система оподаткування як інструмент агресивного податкового планування

  Огляд спрощеної системи оподаткування як невід’ємного елементу податкової системи, вагомого інструменту стимулювання малого бізнесу. Інформація щодо масштабів застосування її в Україні. Схеми зловживань з метою ухилення від оподаткування за допомогою ССО.
  
  статья [1,0 M], добавлен 24.04.2018
  

• Податкова політика та її економічна оцінка

  Державне регулювання економіки та межі державного втручання. Принципи функціонування податкової системи ринкового типу. Стан податкової політики в сфері оподаткування доходів фізичних осіб в Україні. Зарубіжні моделі податкової політики.
  
  дипломная работа [184,5 K], добавлен 06.11.2004
  

• Податкова система України, її становлення та розвиток

  Сутність та розвиток податкової системи. Характеристика видів загальнодержавних та місцевих податків та зборів. Податкова служба як складова податкової системи. Розвиток податкової системи, податковий кодекс. Вдосконалення роботи податкової системи.
  
  курсовая работа [1,7 M], добавлен 23.11.2008
  

• Механізм оподаткування банків

  Історія та економічна сутність Податкової системи України. Оподаткування банківських установ в Україні. Організаційно-економічна характеристика філії ПАТ "Державного Ощадного Банку України" та особливості його діяльності. Механізм оподаткування банку.
  
  курсовая работа [118,0 K], добавлен 01.12.2013
  

• Перспективи розвитку та удосконалення податкової системи

  Історичні аспекти розвитку податкової системи. Структура системи оподаткування. Нововведення до податкової системи України. Особливості справляння прямих, непрямих податків. Децентралізація податкових повноважень як головний пріоритет в бюджетній реформі.
  
  курсовая работа [76,7 K], добавлен 29.05.2015
  

• Основні напрями удосконалення податкової системи України

  Загальна характеристика головних ознак згубності діючої системи оподаткування для потреб української держави і суспільства. Аналіз шляхів удосконалення податкової системи України. Склад податкової системи відповідно до проекту Податкового Кодексу України.
  
  контрольная работа [39,4 K], добавлен 23.02.2010
  

• Система оподаткування в Італії

  Історичні передумови розвитку податкової системи Італії. Загальна характеристика прямого та непрямого оподаткування. Структура правового регулювання оподаткування в сучасній Італії. Система податкової адміністрації та здійснення ними контрольної функції.
  
  курсовая работа [51,8 K], добавлен 21.07.2009
  

• Податкова система України

  Сутність, структура та принципи побудови податкової системи, її ефективне функціонування. Загальнодержавні та місцеві податки і збори України. Основні вимоги щодо оптимальної побудови податкової системи. Податкові доходи Державного бюджету на 2013 рік.
  
  курсовая работа [79,5 K], добавлен 05.05.2015
  

• Реформування податкової системи України

  Знайомство з основними недоліками податкової системи України: відсутність цілісної концепції її побудови; яскраво виражений фіскальний ухил. Аналіз організаційно-економічних аспектів ефективного виявлення напрямів реформування податкової системи України.
  
  курсовая работа [77,1 K], добавлен 15.10.2013
  

• Сучасні податкові системи зарубіжних країн

  Податки як основна складова системи державних доходів, їх сутність, призначення, джерела. Сукупність елементів і характеристик податкової системи Німеччини. Види федеральних і земельних податків; функції податкових консультантів та податкової інспекції.
  
  контрольная работа [31,9 K], добавлен 03.04.2014
  

• Побудова податкової системи та шляхи її оптимізації

  Історичні аспекти розвитку податкової системи. Податкова система як основа економічної системи. Актуальні проблеми співвідношення прямих і непрямих податків. Аналіз стану й напрямки розвитку податкової системи України та її вплив на зростання економіки.
  
  курсовая работа [38,8 K], добавлен 16.05.2010
  

• Удосконалення місцевого оподаткування в Україні

  Порівняльний аналіз різних редакцій Закону України "Про систему оподаткування" та Проекту "Податкового кодексу". Основні принципи побудови, складові та недоліки сучасної податкової системи України. Шляхи реформування української податкової системи.
  
  реферат [45,5 K], добавлен 17.08.2011
  

• Податкова система України на сучасному етапі

  Теоретичні та організаційні основи податкової системи України на сучасному етапі. Сутність податкової системи, принципи оподаткування. Приклади нарахування та заповнення податкової звітності. Приклад заповнення декларації про доходи фізичних осіб.
  
  курсовая работа [3,7 M], добавлен 27.04.2009
  

• Вплив податкової політики на інвестиційну діяльність

  Проблеми податкової політики. Фіскальна та регулююча функції податків. Податкове регулювання банківської діяльності. Вплив на інвестиційну діяльність банків. Податкові "лазівки" в законодавстві. Пільги щодо страхування фінансових і кредитних ризиків.
  
  реферат [26,8 K], добавлен 28.05.2010
  

• Проблеми і перспективи розвитку оподаткування в Україні

  Дослідження та аналіз найважливіших проблем розвитку системи оподаткування України, а також виявлення основних шляхів їх вирішення. Визначення, можливі напрямків реформування податкової системи України, її економічна ефективність, структура і управління.
  
  статья [16,8 K], добавлен 27.08.2017
  

• Організація діяльності державної податкової інспекції Святошинського району міста Києва

  Дослідження організації діяльності державної податкової інспекції Святошинського району міста Києва. Аналіз чинного податкового законодавства в області податкової системи і виявлення проблемних питань. Податковий менеджмент: проблеми і вдосконалення.
  
  отчет по практике [92,3 K], добавлен 06.02.2011
  

• Перспективи розвитку та удосконалення податкової системи

  Історичні аспекти розвитку податкової системи. Сутнiсть податкiв, їх мiсце в економiчнiй системi суспiльства. Система оподаткування підприємств. Види податків: податок на додану вартість (ПДВ); акцизний збір; мито. Прибуткове оподаткування підприємств.
  
  курсовая работа [178,8 K], добавлен 28.05.2010
  

• Податкова система України

  Етапи та особливості становлення податкової системи України, її вплив на розвиток держави. Недоліки та проблеми функціонування податкової системи, напрями удосконалення в контексті прийняття Податкового Кодексу. Огляд податкових пільг у країнах Європи.
  
  курсовая работа [71,4 K], добавлен 25.11.2011
  

• Аналіз впливу системи оподаткування на діяльність підприємств

  Формування та етапи розвитку податкової системи України. Суть спрощеної системи оподаткування та нарахування Єдиного соціального внеску. Порівняльний аналіз сплати податків підприємствами-аналогами. Оптимізація основних напрямків діяльності господарства.
  
  дипломная работа [587,0 K], добавлен 16.05.2012
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам