Огляд історії України

Особливо важливим було врегулювання територіального питання з Польщею. Цей процес був складним і тривалим. На перебіг подій значний відбиток наклали небажання західних держав зміцнення позицій СРСР; тиск польських еміграційних кіл на західних політиків з метою відновлення польських кордонів, що існували до вересня 1939 р.; намагання Сталіна шляхом певних територіальних поступок підтримати прорадянські сили у Польщі; несамостійність української дипломатії, яка завжи йшла у руслі міжнародної політики СРСР.

Першим кроком на шляху українсько-польського територіального розмежування в середині 40-х років стала Люблінська угода між урядом УРСР і польським прорадянським Тимчасовим Комітетом Національного Визволення, що була укладена 9 вересня 1944 р. Відповідно до цього документа споконвічні українські землі і 17 повітів Підляшшя, Холмщини, Посяння і Лемківщини, де проживало майже 800 тис. українців, передавалися Польщі. У такий спосіб сталінське керівництво, нехтуючи правами людини, намагалося підтримати паростки соціалізму в Східній Європі.

16 серпня 1945 р. між СРСР і Польською Республікою було укладено договір щодо радянсько-польського державного кордону. Ця угода закріплювала рішення Кримської та Потсдамської конференцій, відповідно до яких кордон мав проходити в основному по "лінії Керзона", з відхиленням на схід (тобто на користь Польщі) 5-8 км. Однак лояльність польського уряду, його прорадянська політика сприяли новим поступкам з боку Москви: серпневий договір фіксував на окремих ділянках сімнадцятикілометрове (район Немирів-Ялувка) і навіть тридцятикілометрове (район р. Солонія і м. Крилов) відхилення від "лінії Керзона".

Остаточно процес польсько-українського розмежування завершився 1951 р., коли на прохання Польщі відбувся обмін прикордонними ділянками, майже однаковими за площею. Внаслідок цього до Львівської області увійшли землі в районі м. Кристонополя (пізніше перейменованого в Червоноград), а в межах польської держави опинилася територія довкола Нижніх Устриків Дрогобицької області.

На завершальному етапі війни гостро стало питання про подальшу долю Закарпатської України. Ситуація ускладнювалася тим, що Чехословаччина розглядала цей край як невід'ємну частину своєї держави. Саме тому після падіння угорського режиму чехословацький (лондонський) уряд, спираючись на ідею федерації чехів, словаків і карпатських українців, почав організовувати у Закарпатті свою адміністрацію з центром у Хусті та розбудовувати місцеві адміністративні структури. Водночас активно відбувається процес самоорганізації місцевого населення, з'являються громадські представницькі органи - народні комітети. В основі їхньої діяльності був народний рух за возз'єднання з єдинокровними братами українцями, який активно стимулювався і спрямовувався радянською стороною, яка намагалася розширити сферу свого впливу. 26 листопада 1944 р. І з'їзд делегатів Народних комітетів Закарпатської України, що відбувся в Мукачево, ухвалив маніфест про возз'єднання Закарпатської України з УРСР. Ця дія зумовила певне напруження в радянсько-чехословацьких відносинах, проте під тиском обставин чехословацька адміністрація змушена була залишити Закарпаття, а в червні 1945 р. договір між Чехословаччиною та СРСР юридичне закріпив рішення з'їзду в Мукачево.

Останню крапку у визначенні повоєнних кордонів України було поставлено 10 лютого 1947 р. під час підписання радянсько-румунського договору, в якому Румунія визнала право УРСР на Північну Буковину, Хотинщину, Ізмаїльщину, тобто юридичне зафіксувала кордони, встановлені у червні 1940 р.

81. ЗАВЕРШЕННЯ II СВІТОВОЇ ВІЙНИ, ЇЇ ПІДСУМКИ ТА УРОКИ. УКРАЇНЦІ У ВІЙНІ. ВТРАТИ УКРАЇНИ В РОКИ ВІЙНИ

Взимку і навесні 1945 р. радянські війська спільно зі союзниками завдали вермахту нищівних ударів, внаслідок яких були визволені з-під німецької окупації Польща, Болгарія, Франція, Бельгія та інші країни Європи. У квітні розгорнулася фінальна Берлінська операція. Після падіння Берліна і самогубства Гітлера у ніч на 9 травня в передмісті столиці Карлхорсті представники армій союзних держав і командування вермахту підписали акт про капітуляцію Німеччини. Війна, яка принесла народам Європи величезні страждання і втрати, закінчилась.

Але для народів СРСР війна перемогою над Німеччиною не завершилася. Згідно з зобов'язаннями перед союзниками, як роз'яснювала Москва, 9 серпня 1945 р. Радянський Союз вступив у війну проти Японії. У ході кровопролитних боїв радянські війська, у складі яких було багато українців, особливо із західних областей, захопили Курильські острови, південний Сахалін, частини Китаю і Кореї. Акт про капітуляцію Японії був підписаний 2 вересня на американському лінкорі "Міссурі". Цей день став кінцем другої світової війни, в якій загинули понад 50 млн, серед них близько 27 млн радянських людей.

Друга світова війна з перших днів захопила у кривавий вир 42-мільйонний народ України. У складі різних збройних формувань брали участь понад 4,5 млн українців, з них близько 4 млн - у лавах Червоної армії. Велику витримку і терпіння, стійкість і відвагу вони проявили в битвах з німецькими окупантами. Радянськими бойовими нагородами відзначено 2,5 млн українських вояків, 2069 з них - званням Героя Радянського Союзу. Чимало українців було серед воєначальників, командуючих фронтами і арміями: маршали С. Тимошенко, Р. Малиновський. А. Єременко, П. Рибалко і С. Руденко, генерали В. Герасименко, П. Жмаченко, О. Лучинський, К. Москаленко, І. Кириченко та ін.

Близько 50 тис. українців діяли у складі загонів, частин і з'єднань радянських партизан. З них 96, у тому числі партизанські командири генерали С.Ковпак і О.Федорів, стали Героями Радянського Союзу. Билися з ворогом 80 тис. бійців у лавах Української Повстанської Армії, яка висунула зі своїх рядів талановитих повстанських командирів Р. Шухевича, Д. Маєвського, Р. Клячківського, В. Сидора, Л. Ступницького, О. Гасина та ін.

120 тис. українців брали участь у війні в складі польських і чехословацьких формувань, а також військ США, Канади і Франції. Водночас близько 250 тис. служили у сформованих німцями українській поліції та допоміжних військових частинах вермахту (дивізія "Галичина" - 18 тис., дві козацькі дивізії з Дніпропетровська - 15 тис.. Сумський, Роменський і Шостківський полки - 20 тис. та ін.).

З початком радянсько-німецької війни через загрозу окупації близько 3,7 млн населення України, 500 найбільших заводів оборонного значення, а також майно МТС, колгоспів і радгоспів були евакуйовані у райони Уралу, Сибіру, Казахстану. Терплячи голод і холод, часто працюючи під відкритим небом, люди в небувале короткий строк відновлювали діяльність заводів і фабрик. Створена українцями військово-промислова база, привнесені нові прогресивні методи виробництва, їхня працелюбність сприяли швидкому розвитку економіки на сході СРСР.

Долаючи труднощі воєнного часу, плідно працювали евакуйовані на схід Академія наук УРСР, науково-дослідні інститути, вузи і культурно-мистецькі заклади. Свою діяльність науковці та митці спрямовували на допомогу фронту. Видатні досягнення академіка Є. Патона, хірурга-офтальмолога В. Філатова дістали всесвітнє визнання. Великою популярністю користувалися твори українських письменників О. Корнійчука, П. Тичини, А. Малишка, М. Рильського, М. Бажана, Ю. Яновського, кінофільми О. Довженка.

Постійно висловлювала співчуття і надавала матеріальну допомогу батьківщині українська еміграція. У 1944-1945 рр. Асоціація українців Канади надіслала до Києва більше як 500 тис. доларів. 100 тис. доларів для лікарень і дитбудинків Харкова, Полтави і Львова зібрала Ліга американських українців. За океаном провадилися масові збори одягу і взуття для українських дітей, які потерпіли від страхіть війни.

Ще не охолола опалена битвами земля, як виснажений війною та окупацією народ України приступав до відродження господарства, відбудови міст і сіл.

82. ВІДБУДОВА НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ ПІСЛЯ ЗВІЛЬНЕННЯ ТЕРИТОРІЇ ВІД НІМЕЦЬКО-ФАШИСТЕЬКИХ ЗАГАРБНИКІВ (1946-1950 РР.)

Після закінчення війни були сподівання на докорінні зміни в суспільстві: припинення репресій, поліпшення матеріальних умов життя. На жаль, ці сподівання були марними, оскільки влада не збиралася поспішати з вирішенням пекучих соціальних проблем, а ставила собі мету ще більше утвердити свої позиції. Все це наклало свій відбиток на процес відбудови.

Україна дуже потерпіла за роки війни. У 1945 р. на території республіки було вироблено лише 23% електроенергії, видобуто 36% вугілля, виплавлено 17% чавуну і 15,4% сталі, виготовлено 14,6% прокату від рівня 1940 р.

Проте найстрашнішими були людські втрати. Надзвичайно тяжким наслідком війни стало масове сирітство. Сотні тисяч українських дітей, як і дітей інших національностей, були всиновлені населенням Середньої Азії та Казахстану, де вони перебували в евакуації. Тільки жителі Узбекистану дали притулок і всиновили понад 200 тис. дітей з України, Білорусії, Росії. Але проблема сирітства у повоєнні роки залишалася надзвичайно гострою. Скрутними були і побутові умови населення. До 10 млн жителів України проживало в землянках. Труднощі посилювалися також через голод, спричинений посухою 1946 р. та сталінським режимом, який заради геополітичних інтересів вивозив хліб до Польщі, Чехословаччини, Угорщини, Болгарії та інших країн. Внаслідок цього голоду 1946 р. померло 300 тис., а 1947 р. - понад 500 тис. осіб (тільки за даними загсів УРСР). Реальні ж цифри набагато більші.

Основні напрями програми відбудови було викладено в "Законі про п'ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства Української РСР на 1946-1950 рр.", прийнятому в серпні 1946 р. VIII сесією Верховної Ради УРСР. Особлива увага приділялася відродженню важкої та вугільної промисловості, залізничного транспорту.

Обсяг капітальних вкладень на п'ятирічку становив понад 65 млрд крб., що перевищувало рівень капіталовкладень у народне господарство всього СРСР у першій п'ятирічці. Але й цього було недостатньо. До того ж за роки лихоліть різко скоротилася чисельність людських ресурсів. Навіть 1950 р.вона становила лише 36,6 млн душ проти 41,3 млн 1940 р.

Погіршився і якісний склад робітничого класу - адже чимало висококваліфікованих робітників загинуло. Щоправда, в республіку повернулося 2,2 млн фронтовиків і понад 800 тис. примусово вивезених до Німеччини. У 1950 р. чисельність робітників і службовців досягла 6,9 млн. Проте цього було замало, тому до тяжкої фізичної праці залучалися жінки, особливо у вугільну і металургійну промисловість. У 1947 р. вони становили в цих галузях майже 35%. На багатьох видах робіт використовувалися підлітки, що призводило до аварій, значного травматизму і загибелі робітників.

Не брався до уваги повоєнний досвід відновлення економічного потенціалу країн Європи. Надмірну увагу приділяли оборонній та видобувній галузям промисловості. Все це робило економічну політику малоефективною.

У 1945-1946 рр. Україна одержала устаткування десятків заводів, демонтованих у радянській зоні окупації Німеччини. Почало прибувати й устаткування деяких підприємств, евакуйованих свого часу з України. До кінця 1945 р. було відновлено майже третину довоєнного індустріального виробництва республіки. У перший повоєнний рік в основному завершилося переведення промисловості на випуск мирної продукції.

Характерною рисою повоєнного розвитку було й те, що командна економіка розвивалася переважно за рахунок залучення додаткової робочої сили, тобто екстенсивне. І надалі форсований ріст важкої промисловості відбувався за рахунок обмеження виробництва вкрай необхідних товарів народного споживання; сільське господарство, наука й культура фінансувалися за залишковим принципом.

До пріоритетних галузей відбудовного періоду належала і електроенергетика. У відбудові Дніпрогесу брало участь 120 підприємств СРСР, представники 26 національностей. Уже в березні 1947 р. перший генератор станції дав струм. Відновилися довоєнні потужності Зуївської, Харківської, Львівської, Одеської та багатьох інших великих електростанцій. У 1950 р. в Україні вироблялося більше електроенергії, ніж перед війною.

Це позитивно вплинуло на розвиток металургійної та інших галузей господарства. За виплавкою чавуну і сталі наприкінці п'ятирічки Україна досягла майже 95% довоєнного виробництва.

Відбудова промисловості відбувалася паралельно з розгортанням житлового будівництва, оскільки мільйони робітників, селян і службовців жили в землянках і сараях. Протягом 1946-1950 рр. в Україні було збудовано житла загальною площею 46 млн. м².

У 1947 р. було проведено грошову реформу, яка призвела до вилучення грошей у тих, хто мав деякі заощадження.

83. ГОЛОД 1946-1947 РР. В УКРАЇНІ: ПРИЧИНИ ТА НАСЛІДКИ

Помітно ускладнився процес відбудови в республіці й голодом 1946-1947 рр. Викликана посухою 1946 р. загроза голоду не була своєчасно нейтралізована, а навпаки, до зими 1946- 1947 рр. дедалі більше набувала рис справжнього голодомору. Суттєво погіршили ситуацію надмірно високі і нереальні плани хлібозаготівель, що мали постійну тенденцію до збільшення (у липні 1946 р. плани хлібозаготівель було збільшено з 340 до 360 млн. пудів); великі обсяги експорту хліба і продуктів тваринництва за кордон; у цей час посилилося кримінальне переслідування "розкрадачів хліба", які згідно зі статею 131 Конституції СРСР 1936 р. кваліфікувалися як "вороги народу".

До літа 1947 р. в Україні було зареєстровано майже 1 млн. хворих дистрофією. Катастрофічне становище з продовольством у республіці могли врятувати державні позички зерна. Проте на неодноразові звертання першого секретаря КП(б)У М. Хрущова Сталін відповідав: "Ти м'якотілий! Тебе обдурюють, вони грають на твоїй сентиментальності. Вони хочуть, щоб ми витратили наші державні запаси". Мінімальну допомогу продовольством Україна все ж одержала, але це не могло відвернути катастрофу. У 16 східних, а також Ізмаїльській та Чернівецькій областях республіки 1946 р. померло майже 282 тис., а 1947 р. - понад 528 тис. осіб. Голод значно ускладнив і без того важкий процес відбудови. Скорочувалися трудові ресурси, треба було поповнювати капіталовкладення у сільське господарство. Негативно вплинув голод і на моральний стан суспільства, що поставило Україну у ще більш невигідні умови порівняно із західними країнами.

Характерною особливістю відбудовчих процесів у СРСР та Україні зокрема, була опора на внутрішні ресурси і сили.

84. ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ТА СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОГО ЖИТТЯ В ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У ПІСЛЯВОЄННЕ ДЕСЯТИРІЧЧЯ

Ліквідація греко-католицької церкви, насильницька колективізація, масові депортації викликали опір діям влади з боку місцевого західноукраїнського населення. Організуючим ядром і ударною силою цього опору стали формування УПА. Її діяльність у повоєнний період умовно можна поділити на два етапи, що суттєво відрізняються один від одного тактичною лінією. Якщо змістом першого етапу (1945-1946 рр.) було відкрите протистояння великих з'єднань, ар'єргардні бої, то на другому (1947- 1950 рр.) починає переважати підпільна боротьба, удари невеликих бойових груп, затухаюча активність.

Після закінчення Другої світової війни керівництво УПА вважало, що зіткнення Заходу і СРСР неминуче, і тому своє основне завдання воно вбачало у тому, щоб не дати змоги радянській владі швидко закріпитися у західноукраїнському регіоні. На цьому етапі загони УПА тримали під своїм контролем досить значну територію - майже 150 тис. км², на якій намагалися створити альтернативні радянським органам влади, національно-державні структури. Формування повстанців мали у своєму складі кавалерійські та артилерійські частини. Активність УПА була ще досить високою: так, за перше півріччя 1945 р. було здійснено 2207 збройних акцій (відплатних актів, диверсій на залізниці та шосейних дорогах, напади на районні центри тощо). У відповідь сталінський режим провів 9238 каральних операцій, під час яких було вбитоМ тис. повстанців і 46 тис. захоплено в полон. У кривавому протистоянні загинули лідери ОУН-УПА - командувач УПА член Центрального проводу ОУН Клим Савур (Д. Клячківський), Карпович - перший заступник командувача і начальник штабу УПА.

85. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ УКРАЇНИ В ПОВОЄННІ РОКИ (1945-1953 РР.)

86. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ В УКРАЇНІ В СЕР. 50-Х - ПОЧ. 60-Х РР. XX СТ. "ВІДЛИГА"

87. СПРОБИ ПРОВЕДЕННЯ ЕКОНОМІЧНИХ РЕФОРМ 50-Х - І ПОЛ. Б0-Х РР. XX СТ. В СРСР ТА УКРАЇНІ. ПРИЧИНИ ЇХ НЕВДАЧ

88. УКРАЇНА НА МІЖНАРОДНІЙ АРЕНІ В II ПОЛ. 40-50-Х РР.

89. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ ТА ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНИ У II ПОЛ. 60-Х - І ПОЛ. 80-Х РР. XX СТ.

90. ШІСТДЕСЯТНИЦТВО ТА ДИСИДЕНТСЬКИЙ РУХ В УКРАЇНІ В 60-Х -1 ПОЛ. 80-Х РР.

91. УКРАЇНА В РОКИ "ПЕРЕБУДОВИ" (П ПОЛ. 80-Х РР.): СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНЕ СТАНОВИЩЕ, ПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ

92. ДЕКЛАРАЦІЯ ПРО ДЕРЖАВНИЙ СУВЕРЕНІТЕТ ТА АКТ ПРО ДЕРЖАВНУ НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ, ЗМІСТ І ІСТОРИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ЦИХ ДОКУМЕНТІВ

93. УКРАЇНА НА ШЛЯХУ ЕКОНОМІЧНОЇ САМОСТІЙНОСТІ І ПЕРЕХОДУ ДО РИНКОВИХ ВІДНОСИН: ПРОБЛЕМИ І ТРУДНОЩІ

94. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ УКРАЇНИ В УМОВАХ НЕЗАЛЕЖНОЇ ДЕРЖАВИ

95. СУЧАСНІ ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ, РУХИ ТА ГРОМАДСЬКІ ОБ'ЄДНАННЯ В УКРАЇНІ, ЇХ ДІЯЛЬНІСТЬ

Одним з головних елементів демократичної політичної системи е багатопартійність. У демократичному суспільстві партії є тією зв'язуючою ланкою, через яку уряд звертається до мас за підтримкою і забезпечує соціальну базу для здійснення свого курсу, а народ може на найвищому рівні виражати свою думку і таким чином впливати на корегування офіційної лінії.

Процес розвитку багатопартійності.

В Україні він відкрив простір для партій широкого політичного спектра, але всі вони фактично належать до трьох класичних політичних напрямів - лівого, правого та центристського. Ліве крило утворюють 7 політичних партій, найпотужнішими з яких є Комуністична партія України, Соціалістична партія України та Селянська партія України. 13 партій національного та націоналістичного спрямування формують праве крило політичних сил республіки. Найпомітнішими партіями правого спрямування е Народний рух України, Українська республіканська партія, Конгрес українських націоналістів, Християнсько-демократична партія України. Майже ЗО партій політичної палітри України вважають себе центристськими, базуючи свою діяльність на ідеях соціал-демократії "або ж лібералізму. Парламентські вибори 1998 р. показали слабкість центристських сил - лише чотири центристських партії (Партія зелених України, Народно-демократична партія. Всеукраїнське об'єднання "Громада" та Соціал-демократична партія України (об'єднана) - зуміли подолати 4% бар'єр і потрапити до Верховної Ради.

Особливості розвитку багатопартійності.

1. Нечисленність партійних лав. Станом на квітень 1993 р. загальна кількість членів усіх партій не перевищувала 200 тис. осіб, що становило майже 1% усіх виборців України. Останнім часом

Комуністична партія налічує у своїх лавах 140 тис. осіб. Народний рух України - 55 тис. Однак більшість політичних партій є партіями-карликами: із 28 центристських партій 18 налічують у своїх лавах від тисячі до кількох тисяч членів.

2. Невизначеність соціальної бази. Більшість партій у своїх програмних документах, намагаючись розширити сферу свого ідеологічного впливу, чітко не вказали, виразниками інтересів яких груп вони е. Їхні програми надзвичайно схожі і характеризуються загальнодекларативними гаслами та апелюванням до всього народу.

3. Створення окремих партій під амбіційних лідерів, а не на основі консолідації навколо ідеї.

4. Порівняно чітка географічна зорієнтованість партій. Націонал демократи домінують у Західній Україні, партії лівої орієнтації - у Східній.

5. Поява на політичній арені незареестрованої "партії влади" (колгоспно-радгоспна еліта, директорський корпус державних підприємств, апарат місцевих рад), що має серйозний вплив на перебіг подій у країні.

Наприкінці 90-х років багатопартійність була значною мірою формальна. Вона не дала змоги створити у Верховній Раді структуровану керівну та опозиційну коаліції партій, сформувати уряд. (Формування парламентської більшості відбулося у січні- лютому 2000 р., яке супроводжувалося гострою парламентською кризою.) Слабкість вітчизняних партій зумовлена недостатньою структурованістю суспільства; низьким рівнем політичної культури населення; штучністю створення багатьох партій; амбіціями та протистоянням деяких політичних лідерів тощо.

Отже, процес формування багатопартійноі системи в Україні триває, активізується пошук партіями свого політичного обличчя та визначення місця в суспільстві. Сформувалось ядро багатопартійноі системи - майже 10 політичних партій, які мають досить струнку організаційно-ідеологічну структуру, розгалужену мережу місцевих організацій та осередків, певну соціальну базу та важелі впливу на частину електорату. Водночас чисельність політичних партій зростала значно швидшими темпами, ніж їхній вплив, авторитет, дієвість, роль у суспільстві. Все більшої актуальності, набуває проблема консолідації політичних сил, укрупнення політичних партій, що дасть змогу їм перетворитися на реальний і впливовий елемент нової політичної системи в Україні.

96. УКРАЇНА НА МІЖНАРОДНІЙ АРЕНІ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

97. УКРАЇНСЬКА ДІАСПОРА БЛИЗЬКОГО І ДАЛЬНЬОГО ЗАРУБІЖЖЯ

98. КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ: ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ.

Одним з найважливіших кроків на шляху розгортання державотворчих процесів в Україні стало прийняття п'ятою сесією Верховної Ради України 28 червня 1996 р. Конституції України - Основного Закону нашої держави. З ряду причин це було зроблено аж на шостому році її існування, тобто курс, проголошений ще 24 серпня 1991 р., значною мірою спирався на радянську конституцію брежнєвської доби, до якої час від часу вносилися численні поправки. Відсутність Основного Закону, котрий би відповідав новим політичним та економічним реаліям, негативно впливала на розвиток державотворчих процесів, суттєво гальмувала здійснення ринкових перетворень, подолання кризових явищ у житті країни. Ось чому прийняття Конституції України стало визначною подією, яка створила нові можливості для динамізації усіх сфер суспільного життя на сучасних засадах.

Основний Закон України складається з Преамбули та 15 розділів, що містять 161 статтю та 14 пунктів Перехідних положень. У Преамбулі сказано, що Верховна Рада України від імені українського народу - громадян України всіх національностей, спираючись на багатовікову історію українського державотворення, керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р., схваленим 1 грудня 1991 р. всенародним голосуванням, приймає цю Конституцію.

Розділ І - «Загальні засади» - складають 20 статей, котрі містять основні положення щодо державного і суспільного ладу України. Наголошується, зокрема, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Вона є унітарною, а її територія - цілісною і недоторканною. Державна мова - українська, при чому гарантується вільний розвиток російської та інших мов національних меншин. Суспільне життя в Україні грунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Зовнішньополітична діяльність держави спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки.

Розділ II - «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина» - складається з 48 статей. Зокрема наголошується, що права і свободи людини є невідчу-жуваними та непорушними, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Розділ III - «Вибори. Референдум» - містить шість статей, в яких розкривається механізм народного волевиявлення шляхом виборів та референдуму.

99. НАЙВИЩІ ОРГАНИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ І УПРАВЛІННЯ. ДЕРЖАВНА СИМВОЛІКА УКРАЇНИ: ГЕРБ, ПРАПОР, ГІМН

100. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ТА ПОЛІТИЧНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНИ В УМОВАХ НЕЗАЛЕЖНОСТІ. ВИБОРИ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ В 1991Р

101. УКРАЇНА В СКЛАДІ СНД

102. ВИБОРИ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ (31 ЖОВТНЯ ТА 14 ЛИСТОПАДА 1999 Р.)

З ВИБОРЧОЇ ПРОГРАМИ Л.КУЧМИ

Закон понад усе і один для всіх. Судова реформа. Президентські гарантії прав та свобод громадян. Попередження злочинів і невідворотність покарання .Джерела прибутків - під контроль держави і народу. Викоренення корупції.

Надійні гарантії тим, хто працює. Національна програма соціально-економічного розвитку - основа суспільного договору. Її виміри: темпи економічного зростання - не менше 7% щороку, створення 1 млн. нових робочих місць, збільшення реальних доходів населення у 1,6 раза, їх захист від інфляції. Випереджаюче зростання заробітної плати.

Адресну допомогу - соціальне незахищеним. Соціальний захист безробітних. Компенсація знецінених заощаджень громадянам та ошуканим вкладникам. Професійна реабілітація. Зайнятість та пільги інвалідам. Пенсійна реформа: підвищення мінімального рівня пенсій, розмір пенсій - залежно від стажу і трудового внеску.

Інтелекту нації - суспільну повагу та захищеність. Обов'язкова середня освіта, рівні можливості для безкоштовної вищої. Запровадження пільгового кредитування студентів. Підвищення зарплати вчителям, викладачам, науковцям.

Зменшити податковий тягар. Спрощення податкової системи і суттєве зниження податків. П'ятирічний мораторій на зміни у податковому законодавстві. Захист платників податків.

Стимулювати приватну ініціативу. Зміцнення середнього класу. Надійний захист приватної власності. Створення можливостей для кожного, хто хоче і може розпочати власну справу через мікрокредитування, іпотеку, пільгове оподаткування.

Промисловості, науці, технологіям - світовий рівень. Збільшення до 2% ВВП державного фінансування науково-технічної сфери. Державна підтримка високотехнологічних галузей. Стимулювання експорту високо-технологічної продукції.

Селу - нові можливості. Завершення земельної реформи. Вільний розвиток усіх форм господарювання. Сприяння колективним, приватно-орендним, фермерським та особистим підсобним господарствам. Селу - сучасний вітчизняний трактор і комбайн. Справедлива цінова політика. Розвиток ринку сільськогосподарської продукції та продовольства. Іпотечне кредитування. Державна підтримка соціального розвитку села.

Зовнішня політика - проукраїнська. Позаблоковість і стабільне партнерство з усіма демократичними країнами світу. Стратегічне партнерство з Росією та іншими державами. Активна робота по збереженню старих і завоюванню нових ринків українських товарів. Гарантії захисту громадян України за кордоном. Розвиток господарських міжрегіональних зв'язків. Спрощення режимів перетинання кордонів. Зміцнення зв'язків зі світовим українством.

Перемога Леоніда Кучми на президентських виборах в Україні свідчить про те, що Україна «як єдина і соборна держава» відбулася, - заявив глава виборчого штабу Іван Курас.

За його словами, «нарешті Україна має загальноукраїнського і загальнонаціонального Президента», про що свідчать результати голосування. І.Курас навів дані, згідно з якими Л. Кучма здобув підтримку 56,25 відсотка виборців, а його опонент лідер Компартії Петро Симоненко - 37,77 відсотка.

За словами керівника штабу, навіть у тих регіонах, де перемогу здобув П.Симоненко, «не можна говорити про повну перемогу комуністів». Це, за його словами, підтверджує голосування «східних форпостів України - Донецька, Харкова, Дніпропетровська і Сум».

І.Курас підкреслив, що результати Л.Кучми свідчать «про вибір усього українського народу». В результаті, вважає глава виборчого штабу Л. Кучми, було здобуто «велику перемогу», внаслідок якої Л.Кучма дістав опору «для прискорення реформ, продовження політичних перетворень». Він переконаний, що обрання діючого Президента на другий термін матиме «ще більшу підтримку і з боку міжнародного співтовариства».

103. ЗМІНИ В ЧИСЕЛЬНОСТІ ТА НАЦІОНАЛЬНОМУ СКЛАДІ НАСЕЛЕННЯ НА ЛІВОБЕРЕЖЖІ, ПРАВОБЕРЕЖЖІ ТА НОВОРОСІЇ ПРОТЯГОМ ХУЇІІ - XIX СТ.СТ.

104. ПРИЧИНИ ЗМІН В ЧИСЕЛЬНОСТІ ТА НАЦІОНАЛЬНОМУ СКЛАДІ КОЛИШНЬОЇ УРСР ЗА ЧАСІВ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ

Размещено на Allbest.ru