Поява перших людей на території сучасної України. Теорії походження Давньої (Київської) Русі. Закріплення Радянської влади в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Бердичівський коледж промисловості економіки та права

Затверджено

Методичною радою коледжу

Голова методичної ради

__________ Т.С. Капралюк

Конспект лекцій

з дисципліни «Історія України»

для студентів усіх спеціальностей

Розробив: Дремлюга С.П.



Мета і завдання навчальної дисципліни, вимоги до змісту знань та вмінь

Головними завданнями курсу є:

Формування історичного мислення, наукового світогляду;

Набуття навичок науково-історичного аналізу;

Виявлення логіки та об'єктивних закономірностей історичного процесу; Виховання високого рівня культури, громадянської відповідальності, національної гідності, патріотизму.

Студенти повинні вміти:

порівнювати, аналізувати, узагальнювати і критично оцінювати історичні факти та діяльність осіб;

оцінювати події та діяльність людей в історичному процесі з позиції загальнолюдських цінностей;

співставляти історичні події, процеси з періодами (епохами);

розрізняти тенденційно подану історичну інформацію;

орієнтуватися у науковій періодизації історії України;

працювати з відповідною літературою;

вміти самостійно добувати історичну інформацію за темою;

використовувати сучасні інформаційні можливості;

аргументовано, на основі історичних фактів відстоювати власні погляди на ту чи іншу проблему;

самостійно складати конспект, тези, готувати реферат, доповідь на конференцію.

Основні поняття курсу:

Автономія, археологічна культура, асиміляція, багатопартійність, влада, власність, герб, гімн, гетьман, гривня, громада, громадянське суспільство, гуманізм, геноцид, демографія, демократія, держава, державна мова, діаспора, демагогія, дисидент, дипломатія, експансія, етнос, закон, звичаєве право, імперія, індустріальне суспільство, історія, історична школа, історичні закономірності, козацька рада, козацький стан, конституція, літопис, метрополія, міжнародна політика, модернізація, монархія, народництво, нація, національно-визвольний рух, національна меншина, парламентаризм, первісне суспільство, племена, політика, популізм, політична партія, політична еліта, право, промисловий переворот, протекторат, революція, релігія, референдум, реформи, рід, символіка, суверенітет, тоталітаризм, українське питання, українська революція, "українізація", універсал, установчі збори, шістдесятники, федерація, християнство, цивілізація, громадянське суспільство.

Рекомендована література

1. Бойко О.Д. Історія України. - К.: Академія, 2004.

2. Грицак Я. Нарис історії України. - К., 1996.

3. Історія України: нове бачення. За ред / В.І. Смолія. К., 1998.

4. Світлична В.В. Історія України. - К., 2004.

5. Турченко Ф.Г. Новітня історія України. Для 10-го кл. середньої школи.

6. Турченко Ф.Г., Панченко П.П., Тимченко С.М. Новітня історія України. Для 11-го кл. середньої школи. - К., 1995.

7. Яковенко Н. Нарис історії України. - К. , 1997.

8. Марковський Б.В. Бердичівська земля з найдавніших часів до поч..ХХ ст. Бердичів, 1999.

9. Апанович О. Гетьмани України і кошові отамани Запорізької Січі. - К., 1993.

10. Баран В. Україна після Сталіна: нарис історії 1953-1985 рр. Львів. 1992.

11. Борисенко В. Курс української історії. К., 1997.

12. Брайчевський М. Конспект історії України. - К. ,1994.

13. Брайчевський М. Вступ до історичної науки. Навчальний посібник. - К., 1995.

14. Верстюк В.Ф., Дзюба О.М., Репринцев В.Ф. Україна від найдавніших часів до сьогодення. Хронологічний довідник. - К, 1995.

15. Володарі гетьманської булави. Історичні портрети. - К, 1994.

16. Голобуцький В. Запорізьке козацтво. - К., 1994.

17. Грушевський М. Історія України - Русі. В 1 Ітт. 12 кн. - К., 1991-1998. Грушевський М. Ілюстрована історія Украши. - К., 1990.

18. Гунчак Т. Україна: перша половина XX століття. - К., 1993. И.Дорошенко Д. Нарис історії України. Т.1-2 - К., 1991.

19. Жуковський А., Субтельний О. Нарис історії України. Львів, 1991 р, 16. Енциклопедія українознавства. - Львів, 1993-1998, т.1-7. 17.Єфименко О. Історія українського народу.- К., 1990

20. Історія України. Курс лекцій у 2-х книгах. - К., 1991-1992.

21. Історія України / За ред. Ю.Зайцева. - Львів, 1996.

22. Історія України. Навчальний посібник / За ред. Б.Н.Лановика. - К., 1999.

23. Історія України / За заг. ред. В.Смолія - К., 2000.

24. Історія України: документи, матеріали. Посібник / уклад. Король В.Ю. - К: Академія, 2001.

25. Коваль М.В. Україна: 1939-1945. Маловідомі і непрочитані сторінки історії. - К, 1995.

26. Конквест Р. Жнива скорботи. Радянська колективізація і голодомор. - К., 1993.

27. Кормич Л.І.,Багацький В.В. Історія України від найдавніших часів і до XXI століття. - Харків, 2001.

28. Косик В; Україна і Німеччина в другій світовій війні. - Париж, Нью-Йорк, Львів, 1993.

29. Котляр М, Кульчицький С. Довідник з історії України. - К., 1996.

30. Крип'якевич І. Історія України. -Львів, 1990.

31. Кульчицький С.В. та ін. Історія України (10 клас). - К., 1998.

32. Кульчицький С.В. та ін. Історія України (11 клас). - К., 2000.

33. З. Литвин В. Політична арена України: дійові особи та виконавці, - К., 1994.

34. Нагаєвський І. Історія української держави XX ст. - К., 1994.

35. Петровський В.В. Історія України: неупереджений погляд. - Х.: ВД «Школа», 2007.

36. Полонська-Василенко Н. Історія України. - Т.1-2. - К, 1995.

37. Реєнт О. Українська революція. - К., 1996.

38. Слюсаренко А., Томенко М. Історія української конституції. - К., 1993.

39. Субтельний О. Україна: історія. - К., 1993.

40. Толочко П. Київська Русь - К., 1996.

41. Трофимович В. Україна в роки другої світової війни (1939-1945). - Львів, 1995.

42. Українська Державність у XX столітті / За заг. ред. О. Дергачова. - К., 1996.

43. Шевчук В. Козацька держава. - К, 1997.

1. Вступ у курс з історії України

1. Предмет і завдання курсу з історії України

«Historia magistra vitae» (Історія - вчителька життя) - цей вислів давньоримського мислителя Цицерона перевірено віками. Світ вивчає історію задля того, щоб, пізнаючи минуле, розуміти сьогодення і бути спроможним передбачати майбутнє.

«Історія» - термін давньогрецького походження. Цим терміном позначається наука що вивчає минуле людства, якому за розрахунками вчених близько 3 млн. років. За цей час змінилося 560 тис. поколінь. 558000 жило за умов родоплемінного устрою, 90 останніх - знали писемність, 9 - книгодрукування. І 560-тисячне, тобто останнє, знайоме з більшістю матеріальних та духовних надбань, які будь-коли до цього знало і мало людство.

Предметом курсу з історії України є вивчення і розвиток людського суспільства на усіх українських землях. На вивченні історії свого народу мусить формуватися патріотична свідомість громадян України.

1.2 Методологія вивчення історії

Методологія історичної науки - це система принципів і засобів побудови теорії, різних рівнів систематизації історичного знання, емпіричних досліджень на рівні конкретного історичного аналізу. Як відомо, кожне суспільство і людство у цілому поділені по вертикалі на класи і соціальні групи, а по горизонталі - на етноси і нації. Свого часу використовувалися різні підходи до вивчення історії людства. На разі, історична наука розробляє платформи дослідження, які охоплюють усі сторони життя людей у різні епохи, використовує усі наявні принципи та методи:

принципи - історизму, єдності соціального та гносеологічного аналізу, об'єктивності, системності тощо;

методи - внутрішніх суперечностей, структурно-функціональні, аналізу, синтезу, кількісних та якісних змін, абстракції, спостереження, експеримент тощо.

1.3 Періодизація історії

У сучасній українській історіографії проблема періодизації українського етногенезу є дискусійною - досі ще не вироблено єдиних критеріїв її поділу. На погляд авторів основного підручника з історії України, зокрема Світличної В.В., періодизація українського поступу ґрунтується на етапах формування української державності:

Стародавня історія (1 млн. р. р. до н.е. - IX ст. н.е.)

Давньоруський період української історії (IX - XIV ст.)

Литовсько-польська доба української історії (XIV - пер. пол. XVII ст.)

Українська національно-визвольна війна. Козацько-гетьманська держава (сер. XVII - кін. XVIII ст.)

Україна в складі Російської та Австрійської імперій (кін. XVIII - поч. XX ст.)

Цю частину історії України вивчають на І курсі.

Українська революція 1917-1921 р. р.

Радянська Україна 1921-1991 р. р.

Україна в умовах незалежності 1991-наш час.

Цю частину з історії України вивчають на ІІ курсі.



1.4 Джерела вивчення історії, їх класифікація та коротка характеристика

Дослідженням історичних джерел з історії України займається спеціальна наукова дисципліна - джерелознавство. Під історичними джерелами розуміють всі пам'ятки минулого, які свідчать про історію людського суспільства. Розрізняють п'ять типів історичних джерел:

речові - пам'ятки матеріальної культури (археологічні знахідки);

етнографічні - пам'ятки про особливості побуту, культури, звичаїв народу;

лінгвістичні джерела - дані з історії розвитку мови;

усні джерела - народні пісні, думи, перекази, легенди,

писемні джерела, які є основою історичних знань.

1.5 Формування території. Назва та самоназви української території (СРС)

ІІ Повторення вивченого.

Що означає термін «історія»? Що є предметом і завданням курсу історії України?

Що таке методологія історичної науки? Основні принципи і методи історичних досліджень?

Що таке періодизація історії України? Назвіть основні періоди з історії України.

Назвіть основні джерела вивчення історії та зробіть їм коротку характеристику.

Як формувалася назва території, що охоплює сучасна Україна?

ІІІ. Література

Інтернет-ресурс на Google «Курс історії України».



2. Найдавніша історія України

2.1 Поява перших людей на території сучасної України

Всесвітня історія бере свій початок від появи перших людей на Землі - приблизно 3-2 млн. років тому. Вчені вважають, що це територія сучасних африканських держав Танзанія, Кенія та Ефіопія, а також Йемена, що знаходиться на півдні Аравійського півострова і омивається водами Червоного моря та Аденської затоки (Індійський океан).

Історія України бере свій початок з появи перших людей на її території - приблизно 1 млн. р.р. тому. Найдавніше поселення знайдено біля с. Королеве в Закарпатті (р. Тиса, недалеко від смт. Виноградове).

На думку сучасних істориків, розселення людей територією України відбувалося південно-західними та західними шляхами (тобто з Балканського півострова і Центральної Європи).

Історична довідка

с. Королеве - надзвичайно привабливий куточок у західній часині Українських Карпат. Має унікальний клімат, довкола багата флора та фауна, густі змішані ліси, річка Тиса, щедра на рибу, родючі ґрунти. Тож не дивно, що первісні люди скористалися цим раєм на землі й оселилися тут майже 600 тис. років тому. Різні історики називають різні дати, але усі одностайні в одному - це найдревніше поселення людей в Європі.

Первісне суспільство не мало класів і держави. Класи - це поділ людей на соціальні групи, наприклад: вищі, середні, нижчі. В основу поділу покладено майновий стан і приналежність до панівних верств. Первісне суспільство мало дві форми суспільних відносин: первісне стадо і родоплемінна община. Первісна організація життя існувала на півдні України до І тис. до н.е., на іншій її території - до по поч. н.е.

У розвитку первісного суспільства виділяються такі періоди: кам'яний вік, бронзовий вік і ранній залізний вік.

Кам'яний вік поділяється на палеоліт, мезоліт, неоліт та енеоліт.

Палеоліт (1 млн. - Х тис. до н.е.)

в Україні відомо близько 1 тис. поселень (див. Атлас за 7 клас);

на території України проживали люди кілька типів. Послідовно: пітекантроп, неандерталець, з кінця останнього зледеніння (?35-26 тис. до н.е.) з'явилася сучасна людина - кроманьйонець (Homo Sapiens);

у кроманьйонців на зміну первісному стаду прийшла родова община, в якій родові зв'язки велися по материнській лінії (матріархат);

основними заняттями були збиральництво та полювання. Вироблялося знаряддя праці з каменю, одяг зі шкіри, споруджувалося житло, добувався вогонь;

почали зароджуватися мистецтво та релігії: фетишизм, тотемізм, магія, анімізм. (фетишизм - поклоніння предметам неживої природи; тотемізм - віра в спільного предка: тварина чи рослина; анімізм - віра в духів та існування душі; магія - чаклунство, вірування, обряди).

Мезоліт (IX тис. - VII тис. до н.е.)

пам'ятки мезоліту по всій території України;

відбулося танення льодовика і утворення близьким сучасним природно-кліматичних умов;

винайдено лук і стріли, гарпуни, голки, кам'яні сокири, гачки;

почалося приручення тварин (собака, бик, порося);

основним заняттям було рибальство, зароджується тваринництво.

Неоліт (VII тис. - IV тис. до н.е.)

перехід від привласнення дарів природи до продуктивного господарювання: землеробства і скотарства. Цей процес має назву Неолітичної революції;

завершилося формування техніки обробки каменю: пиляння, шліфування, свердління;

з'явилися перші штучні матеріали, створені людиною: обпалена глина або кераміка (початок ремесла);

виникає ткацтво, житлові землянки змінюються хатами;

на зміну родовій общині утверджується плем'я.

2.2 Трипільська культура та її основні пам'ятки

Трипільська культура - наймогутніша культура епохи енеоліту (мідно-кам'яного віку). Існувала трипільська культура з IV тис. до III тис. до н.е. Ареал розселення людей трипільської культури - переважно Правобережна Україна, Молдова і Румунія (див. Атлас за 7 клас). Першість відкриття трипільської культури належить чеському археологу Вікентію Хвойко, у 1899 році біля села Трипілля на Київщині.

Досягнення людей часів енеоліту і трипільської культури:

люди освоїли перший метал - мідь, а з часом окремо олово;

подальший розвиток відтворювального виробництва: перехід від мотичного до орного землеробства;

високого рівня досягло гончарство. Трипільці виробляли чудовий на той час глиняний посуд білого, чорного, червоного і жовтого кольорів з орнаментом і пласким дном. Орнаменти містили інформацію про духовний світ трипільців;

трипільцям приписують винайдення колеса і воза;

будували протоміста площею до 400 га. На Уманщині існували поселення-гіганти - до 450 га. Будинки були одно-, дво- та триповерховими. Археологи знаходили на Півдні України і чотирьохповерхові будівлі;

високого рівня досягла духовна культура: існувала писемність - буквено-звуковий алфавіт, один із найстаріших у світі. Найстаріші писемні знахідки в Україні датують цим же самим періодом, але за давністю відводять першість петрогліфам (наскельні зображення), знайдених у Кам'яній могилі (пронтошумерські написи, схожі з тими, що знайдені у сучасному Іраку, на місці держави Ур). Малюнкам печери вік ще старіший - 22 - 14 тис. до н.е.

Трипільська культура виникла загадково і так само зникла. Існують різні теорії походження трипільців та їх подальшої долі.

2.3 Бронзовій вік та його місце в суспільному розвитку

Бронза - перший метал, створений людиною штучно (мідь + олово, миш'як, свинець, сурма). Поява знарядь з бронзи суттєво прискорило виробництво, підвищило продуктивність праці то обороноздатність чи військову агресивність.

Бронзовий вік - це перший розподіл праці: скотарство і землеробство. Відбулися зміни і в соціально-економічному плані: патріархат замінив матріархат, на зміну родовій общині прийшла сусідська, а з нею диференціація власності - почалося розшарування суспільства за майновим станом.

У бронзовий вік з'являються перші держави на півдні України.

Повторення вивченого:

Коли первісні люди почали заселяти територію України?

Заповніть таблицю і зробіть порівняння:

Питання для порівняння	Палеоліт	Мезоліт	Неоліт	Бронзовий вік
Час	1 млн. - IX тис. до н.е.	IX - VII тис. до н.е.	VII - IV тис. до н.е.	II - I тис. до н.е.
Знаряддя праці	найпростіші	складніші + лук і стріли	штучно-кам'яні	бронза
Матеріали	грубі кам'яні	оброблений камінь	шліфований і пиляний камінь	бронза
Способи обробки матеріалів	збиралися	грубо оброблялися	технічна обробка	ливарництво, ковальство
Способи добування засобів життя	збирання, мисливство, рибальство	ті самі + тваринництво	виробництво благ	ті самі на вищому рівні
Колективи, якими жили люди	первісне стадо	родова, общинна	общинна, родова	сусідська, общинна
Духовне життя	фетишизм, тотемізм, анімізм	тіж самі	тіж самі	Писемність

Література.

Світлична В.В. Історія України. - с. 11-14

Бойко О.Д. Історія України. - с. 9-22

Історія України. Частина І. YuoTube - 174:26 год, озвучка Б.Ступка. Відео.



3. Найдавніша історія України

3.1 Залізний вік: формування цивілізованого суспільства

Відкриття та поширення заліза започаткували нову еру в історії людства - залізну. На разі людство знаходиться на завершальному етапі залізного віку.

Перші залізні вироби сучасними людьми мали космічне походження і були виготовлені з уламків метеоритів ще у ІІІ - ІІ тис. до н.е. у Давньому Єгипті та Месопотамії (зокрема, у гробниці фараона Тутанхамона (1332 - 1323) знайдено кілька залізних предметів, оправлених у золото).

На території України перехід до залізного віку наприкінці ІІ тис. до н.е. - початку І тис. до н.е. значною мірою був зумовлений:

зміною клімату, він став більш посушливим, і, як слідок, екологічною кризою;

міграцією населення з Азії, а наприкінці І тис. до н.е. - з Європи;

дефіцити міді та бронзових, здебільшого привозних, виробів;

розвиток місцевого залізорудного виробництва;

розрив старих економічних зв'язків.

Завдяки появі заліза суттєво зросла продуктивність праці, вперше людина змогла створювати додатковий продукт понад можливого мінімуму. Відбувся другий суспільний поділ праці: ремесло відокремилося від скотарства. Посилюються торгівельні зв'язки, класове розшарування родової общини і перетворення її в територіальну. Виникає воєнна еліта, розпочинаються перші великі завоювання: залізо стало знаряддям праці, а війна - ремеслом.



3.2 Історична доля Півдня України

Першим етнічним утворенням на території України, про яке залишилася згадка у писемних джерелах, були кіммерійці (IX - перша пол. VII ст. до н.е.). дані про народ кимрів-кобилодойців знаходять у поемі Гомера «Одисея», працях Геродота, Каллімаха, Страбона, ассирійський джерелах («Гамірра»).

Розселення кіммерійців - від р. Дон до р. Дністер та Кримський півострів. На північ від кіммерійців територія України була заселена племенами чорноліської культури, яких називають праслав'янами (Атлас 7 клас, стор. 4). Кіммерійці на території України першими навчилися добувати, виплавляти з болотної руди залізо. Кіммерійський вершник озброєний сокирою, булавою і мечем - грізний воїн тих часів. Кіммерійці першими відмовились від осілого скотарства і перейшли до кочового. Вчені вважають кіммерійців давньоіранськими племенами, генетично близьких до скитів (в літературі часто - скіфи), які у VII ст. до н.е. витіснили їх з території України у Передню Азію. Останні звістки про кіммерійців у давньому Єгипті - вони служили в охороні фараонів і, в тому числі, боронили Єгипет від скіфів, які створили у межиріччі Тигру та Євфрату державу Ішкузя (проіснувала 28 років).

Повернувшись у Причорноморські степи, скіфи частину місцевого етносу витіснили на північ, більшість підкорили та утворили політично консолідоване об'єднання племен - Велику Скіфію, що проіснувала до ІІІ ст. до н.е. Вся Скіфія ділилася на дві частини: одну - складали мігруючі скіфи кочовики, що зайняли територію на схід від р. Дніпро, царські скіфи, що мігрували в Приазов'ї та Криму та скіфи-калліпіди, які жили біля давньогрецьких міст-колоній Ольвія і Тірас; другу - скіфи-землероби і скіфи-орачі (нащадки племен чорноліської культури) (див. Атлас 7 клас, стор.5 карта 2).

Наприкінці V ст. до н.е. у скіфів відбувся перехід патріархально-родового устрою до рабовласницького у формі «варварської демократії». Влада скіфського царя не була абсолютною і обмежувалась радою скіфських племен та народним збором усіх воїнів. Саме народні збори засудили до страти відомого царя Скіла (мати - еллінка), який став зраджувати скіфським звичаям і жити за зразком греків Ольвії.

У 513 - 512 р. до н.е. скіфи розгромили війська царя Дарія І, що дійшли аж до межиріччя річок Ворскли та Псел, та відтіснили їх за Дунай. Найбільшої могутності скіфи досягли у ІV ст. до н.е. за царя Атея, який заключив союз з Македонією, якою правив тоді батько Олександра Великого Філіп ІІ. Та у 339 р. до н.е. царі посварилися, у битві загинув Атей - це був початок занепаду могутності скіфів. У ІІІ ст. до н.е. під тиском німецьких племен із північного заходу - готів, а зі сходу - сарматів територія Скіфії звузилася до нижнього русла берегів р. Дніпро і Півдня Криму. Ця Скіфія одержала назву Мала Скіфія, що у війнах з готами, сарматами, таврами і греками проіснувала до ІІІ ст. н.е. Залишки скіфської культури - це безцінний культурний спадок. На жаль, більшість з них назавжди втрачені: розкрадання курганів, розтягнення по колекціях або переплавлені на інші речі.

У ІІІ ст. до н.е. в поволзько-приуральских степах сформувався потужний союз племен савроматів (сарматів) - від іранського сафомат - оперезаний мечем. Сармати поширили свою владу від Приуралля до Румунії та Угорщини. Найпотужнішим плем'ям у сарматському союзі були роксолани, які вели загарбницькі війни. Роксолани жили родо-племенним устроєм, хоча знали майнову диференціацію. Важливе місце у них посідала жінка, як у часи матріархату (звідси амазонки та оповіді про них). У І ст. н.е. у сарматському союзі утверджується влада іранського племені аланів. Відомі їх походи в Малу та Передню Азії. Алани успішно боролися з готами та герулами, але не встояли перед гунами у 372 р., які вторглися у Причорномор'я зі Сходу на чолі союзу тюрсько-фінно-угорських племен. Залишки аланів є на Північному Кавказі, а також в Іспанії, Франції, Північній Африці і навіть на Британських островах. На території України алани із залишками аварів та болгар у VІІ ст. увійшли в союз хазарських племен, які утворили у пониззі р. Ітиль (Волга) державу під назвою Хазарський каганат. У Х ст. Хазарський каганат розгромив київський князь Святослав.

У 375 р. н.е. гунни розгромили готів, які вели змагання з ранньослов'янським союзом на чолі з антами. Анти з середини V ст. (після смерті гунського царя Аттіли у 453 р. та занепаду гунського союзу) утвердилися в середньому Подніпров'ї. На заході з антами межували слов'янські племена під назвою склавини (Атлас 7 клас, стор. 5). У 602 р. антський союз розпався під ударами аварів та болгар.

3.3 Антична колонізація Північного Причорномор'я

VIII - кінець VI ст. до н.е. - це період «Великої грецької колонізації», одним з напрямів якої було освоєння Північного Причорномор'я. Вихідцями з Греції, головним чином з міст Малої Азії Мілет, Гераклея Понтійська, Ефес, були засновані у Причорномор'ї міста-держави Ольвія (спочатку на острові Березань або лейтенанта О. Шмідта, а потім у гирлі р. Бог (Південний Буг), Тіра (у гирлі р. Дністер), Феодосія, Херсонес (поблизу Севастополя), Пантікапей (сучасна Керч) - VII ст. до н.е.

Грецькі міста-держави за формою правління були демократіями (Ольвія, Херсонес), або рабовласницькими аристократіями - Пантікапей, який у V ст. до н.е. став столицею Боспорського царства. Боспорське царство було могутнім утворенням аж до ІІ ст. до н.е. Існує думка, що поход Олександра Великого насправді був походом Боспорських царів проти перського царя Дарія ІІІ, а Олександр Македонський був співучасником і союзником (основа думки на тому, що з Олександром було ледь більше 1 тисячі греків та македонців).

У 107 р. до н.е. в Боспорському царстві сталося повстання на чолі зі скіфом Савмаком. Це повстання було згубним для держави, вона занепала і увійшла до складу Понтійського царства (Мала Азія, тепер Туреччина). Найбільшої могутності Понтійське царство досягло за часів царя Мітрідата VI Євпатора у І ст. до н.е. Війни Мітрідата з Римом 89-63 р. до н.е. стали поворотним моментом в історії Причорномор'я. Після поразки Мітрідата від Л.К. Сулли, грецькі міста-держави попадають під вплив Римської імперії, а у ІV столітті стали жертвою гунського погрому. З V ст. Північне Причорномор'я стало підконтрольне Візантії.

Вчені приділяють велику увагу впливу міст-держав на розвиток суспільно-економічних відносин людей Півдня України, формування унікальної культури як суміш еллінської, скіфо-сарматської та варварської. Особливо це проявляється у мистецтві і літературі, а також господарській та політичній сферах. Та найбільше значення грецьких міст-держав Північного Причорномор'я заклечається у поширенні цивілізації на значній території сучасної України, створення своєрідного культурного містка між Візантією і Руссю, формування слов'янської культури.

Повторення вивченого.

Як змінилося життя людей на території України у залізний вік?

Назвіть народи, які заселяли Південь України у давні часи.

Визначте причини заснування і причини загибелі античних міст-держав у Північному Причорномор'ї.

IV Література.

Світлична В.В. Історія України. - с. 15-21.

Бойко О.Д. Історія України. - с. 22-31.

Історія України. Частина І. - YouTube - 174:26 год, серії 1-4. Озвучка Б.Ступка. Відео.

Історія України. Частина ІІ. - YouTube - 174:26 год, серії 1-4. Озвучка Б.Ступка. Відео.



4. Найдавніша історія України

4.1 Походження слов'ян

Історія походження східних слов'ян має ще багато білих плям, тобто невідомих сторінок. Вітчизняні історики, їх колеги на Сході і Заході, Півночі і Півдні Євразійського континенту у своїй більшості схиляються до думки, що слов'яни є корінним (автохтонним) населенням Європи, мають індоєвропейське походження. Як приклад: в українській мові, яка виникла на терені історичного розселення слов'ян у Східній Європі, знаходять до 50% слів іранського та праіранського походження (парфянського) (див. К.Тищенко. Три пласти української мови).

Перші письмові згадки про слов'ян під іменем венеди зустрічаються у римських істориків І-ІІ ст. н.е. - Плінія, Тацита, Птолемея. Племена венедів тоді заселяли територію від р. Дніпро до р. Вісла (див. Атлас 7 клас, стор 4.3).

У II-VII ст. н.е. - в період Великого переселення народів - слов'яни широко розселилися у всіх напрямках. В результаті слов'янський етнос розпався на три гілки:

Західні слов'яни (поляки, чехи, словаки, лужицькі серби);

Південні слов'яни (серби, хорвати, словенці, боснійці, сучасні македонці, чорногорці). Називати болгар слов'янами є помилкою. Так само слід вважати угорців не європейським автохтонним народом, а союзом фіно-угорських та тюркомовних племен, що об'єднавшись у басейні р Дніпро (м. Дніпропетровськ) у ІХ столітті проникли по р. Дунай у колишню римську провінцію Панонія, розгромили там залишки Аварського каганату і створили власну державу. Першим каганом, а згодом королем угорців, був Іштван Арпад.

Східні слов'яни ()росіяни, українці, білоруси). Тут слід пам'ятати, що у процесі розселення на Схід слов'яни зазнавали етнічного і культурного впливу фінських, угорських, тюркських та сибірських народів - це росіяни. Просування слов'ян на Південь вело до з'єднання з етносами, що панували на Півдні України та їх залишками: іранські, тюркські, німецькі племена, греків і римлян, болгар і хозар - це українці. Отже, найбільше слов'янських генів збереглося у білорусів, які теж зазнали впливу іноземних племен, в основному німців, балтів і скандинавів.

4.2 Утворення Київського князівства

Існує кілька теорій виникнення держави під назвою Київське князівство або Куявія. Одна з них, а саме українського історика кінця ХІХ - початку ХХ ст. М.С. Грушевського, тримається позиції про спорідненість Київського князівства з праслав'янським державним утворенням антів (ІІ ст. - 602 р. н.е.), які панували близько чотирьох століть у середньому Подніпров'ї. Їх сусідами на півночі були балтські та фіно-угорські племена, на заході - етнічно близькі склавини, на сході - угри, праболгари та інші тюркомовні племена, а на півдні - готи, гуни, авари, залишки сарматів, греки, а з V ст. н.е. Візантійська імперія.

У 602 році н.е. антський союз розпався під ударами аварів, за якими територія проживання антів стала місцем міграції різних народів: аланів, болгар, хозар та найбільше з північно-західного напрямку - слов'яни (див. Атлас 7 клас, стор.6.1).

Першим вітчизняним літописом, що дійшов до наших часів і у якому описується розселення слов'ян на території України є «Повєсть временних лєт» (ХІІ ст. приписують цей твір монаху Нестору. Кінцева дата «повєсті» - 1111 рік). У ній ми знаходимо, що до ІХ століття територія сучасної України була заселена племенами полян, древлян, сіверян, радимичів, дреговичів, волинян, хорватів, уличів і тиверців. Тут слід зазначити, що етнічний склад цих слов'янських племен був неоднорідний. Наприклад, у полян прослідковується зв'язок з норманськими племенами, спадкоємцями вікінгів, а у сіверян - з іранськими, у тиверців і уличів - з греко-скіфськими та тюркськими племенами (див. Атлас 7 клас, стор.7.2).

До початку ІХ століття найбільшого розвитку досягло плем'я полян з адміністративним центром у м. Київ на р. Дніпро (Данапрь - готське). Історичні джерела підтверджують дату заснування Києва у кінці V - на початку VI ст. н.е. За легендою Київ заснували князь Кий, його брати Щек і Хорів і сестра Либідь. Скоріше за все, це були представники кількох народів, що об'єдналися у державне утворення під назвою Куявія. Першими князями київськими, що про них маємо письмові підтвердження, були Дір і Аскольд, яки правили у 30-50-х роках ІХ ст. до 882 року (Дір - мабуть представляв місцеві народи, а Аскольд - зайдів -- варягів або вікінгів).

4.3 Утворення Давньої Русі

Термін «руська земля» має раніше походження за час утворення держави Русь з центром у Києві. Тут існує кілька теорій:

Російська - від племен полян, що жили уздовж р. Рось, яких буцімто називали росами;

Фінсько-шведська або норманська, але насправді більше грецька. Візантійський імператор Костянтин Багрянородний у Х ст. так називав завойовників з Півночі, що через Чорне море нападали на землі імперії та її столицю Константинопіль (Стамбул - турецьке місто пізніше). Слово «русий» на давньогрецькій означає рудий. З письмових джерел, а конкретно з літопису Нестора термін «Руська земля» утвердився з часів Діра і Аскольда.

У 882 році новгородський князь Олег із сином варяжського князя Рюріка з Упсали (Швеція) Інгваром (Ігорем) підступно убив Аскольда і ще 70 старійшин родів, що входили у Київське князівство, та об'єднав два князівства в одну державу під назвою Русь (у російській офіційній історіографії - Київська Русь). Таким чином, у склад держави Русь увійшли нові племена північно-східної Європи, переважно фіно-угорського походження. В принципі, можна стверджувати, що «корінним населенням» Русі стали племена, які походили від слов'ян, фіно-угорців та балтійських народів, а також залишків іранських та тюркських племен.

Повторення вивченого:

Яка територія на думку більшості вчених є батьківщиною слов'ян?

Які східноєвропейські племена дали початок державному утворенню під назвою Русь?

Які ви знаєте теорії походження назви (топоніма) Русь?

Література:

Світлична В.В. Історія України. - с. 21-27.

Бойко О.Д. Історія України. - с. 40-43.

Атлас з Історії України за 7 клас.

Історія України. Частина ІІ. - YouTube - 174:26 год, серії 5-9. Озвучка Б.Ступка. Відео.

V.Експрес-тест до теми:

Знаряддя праці та зброя у залізний вік виготовлялися в основному з:

Бронза;

Залізо;

Сплави.

Першими, хто виробляв знаряддя із заліза були:

Кимри;

Скити;

Сафонати.

Війна стала ремеслом вже у:

Бронзовий вік;

Залізний вік.

Перші державні утворення на території України засновані:

Кимри;

Скити;

Греки.

Назвіть перших праслав'ян у І тис. до н.е. за культурним ареалом:

Трипільська культура;

Чорноліська культура;

Грецькі культури.

Як називали племена від р. Дніпро до р. Одер, з яких утворилися слов'янські народи:

Скіфи-орачі;

Венеди;

Склавини.

Перше праслав'янське державне утворення заснували:

Склавини;

Готи;

Анти.

Як називалося перше князівство, що утворилося навколо Києва у VII - IX ст..:

Валахія;

Славія;

Куявія.

Назвіть останнього правителя князівства Куявія:

Дір;

Аскольд;

Олег.

У якому році відбулося об'єднання Славії та Куявії:

602 р. н.

882 р. н.

912 р. н.

5. Утворення і розвиток держави Київська Русь

5.1 Головні теорії походження Давньої (Київської) Русі

В історичній науці склалося декілька теорій щодо утворення Київської Русі:

Норманська теорія (найбільше прихильників): вирішальна роль в утворенні Давньоруської держави відіграли варяги (нормани, вікінги). Вони об'єднали під собою племена Подніпров'я (засновники теорії - німецькі філософи Г. Байєр та Г. Міллер, XVIII ст. Росія).

Теорія природно-історичного (автохтонного) походження Давньоруської держави (сповідують українські історики М. Костомаров, В. Антонович, М. Грушевський, Д. Багалій, а також ряд російських, серед яких Б. Рибаков): процес державотворення у слов'ян розпочався ще до приходу варягів, наприклад Антський союз. Варяги мали за мету підпорядкувати лише дніпровський торгівельний шлях, названий «із варяг в греки», описаний Нестором-літописцем. Отже, варяги були зацікавлені лише в тимчасовому союзі з місцевими слов'янськими племенами, але були втягнуті в процеси державотворення, що відбуваються у суспільствах з формуванням класів (соціальної нерівності). Хозарська теорія: поляни, як осередок Русі, не були слов'янами, вони походили з Хозарського каганату. Поляни були київською гілкою Хозарського каганату, звідти родом і князь Кий. Ця теорія не знаходить підтвердження у археологів, які рідко зустрічають пам'ятки хозарської (салтово-маяцької) культури.

5.2 Устрій Київської Русі

Київську Русь характеризують як ранньофеодальну державу. Розглянемо економічну, соціальну, політичну та етнічну складову Давньої Русі.

Економічна:

Землеробство - провідна галузь, практикувалася 2- та 3-пільна система. Сіяли жито, пшеницю, просо, ячмінь, овес а також бобові та городину. Знаряддя: рало, плуг, соха;

Скотарство - головним чином в степовій зоні. Розводили рогату худобу, коней, свиней, кіз, птахів;

Ремесло - близько 60 спеціальностей: чорна металургія, гончарство, ткацтво, деревообробка, тощо;

Торгівля - як внутрішня, так і зовнішня. Експорт: хліб, худоба, сіль, хутро, пенька, мед, ремісничі вироби. Грошова одиниця: кун, срібло, гривня, карбованець.

Соціальна структура:

Князі, бояри, князівські дружинники;

Селянство (смерди), які поділялися на вільних і самостійних та залежних від бояр і князів (частково вільні);

Холопи або раби - як правило з полонених або «соплемінників» проданих в рабство за борги чи злочин. Раби працювали в основному по домашньому господарстві.

Міщанство - близько 15% населення Русі. Найбільшими містами були Київ (близько 50 тис. чол.) і Новгород (близько 30 тис. чол.), Чернігів, Бєлгород. Смоленськ, Вишгород, Любеч.

Духовенство - сформувалося з прийняттям християнства.

Форма правління: Давня Русь була ранньофеодальною монархією: Київський князь зосереджував адміністративну, воєнну, судову владу, а також воєнну справу через власних дружинників, пізніше воєвод. Йому підпорядковувалися удільні князі, як правило близькі і далекі родичі. Важливе місце в правлінні займала Боярська рада і Народне Віче (збори), особливо коли влада Київського князя слабшала.

Територіально-політичний устрій. Давня Русь, навіть у самий свій розвиток (ХІ-ХІІ ст.) не була єдиною і монолітною державою. Вона складалася приблизно з 15 удільних князівств, що в основному жили власним, часто самобутнім життям, сплачуючи данину князю Київському. Історики називають Русь конфедерацією або співдружністю князів. У 988р. Володимир Великий замінив удільних місцевих князів своїми синами (12) і вірними боярами.

5.3 Утвердження християнства

Християнство на Русь проникло давно. Першість тут належить біблійному Андрію Первозванному - апостолу Христа. Християнські родини і селища засновувались ще за часів Аскольда. Частина істориків називає більш ранні часи: від четвертого Папи Римського Клима, що закінчив життя у Херсонесі у ІІ- поч. ІІІ століттях, до Антського союзу, який набув силу наприкінці VI ст., межував з візантійськими територіями. Багато зусиль поширенню християнства віддала княгиня Ольга, дружина Київського князя Ігоря (Інгвара): 912-945рр. Остаточно християнство стало офіційною релігією після хрещення 988 р. князя Володимира, яке відбулося у Херсонесі (у 2013 році відзначають 1025 річчя цієї події).

Довідка. Володимир, князь Київський, як і його батько Святослав, спочатку правління переслідував християн. Особливо відзначився його дружинник з варяг Нікітич Добриня (може дядько Володимира). Після хрещення Русі, той самий Добриня силою заганяв цілі села та міста у річки та примусово навертав «поганців» у християни. Володимир у виборі релігії враховував візантійську модель: імператор був водночас і верховним понтифіком (священником).

Повторення вивченого

За яких обставин утворилася Давньоруська держава під назвою Київська Русь?

Яка теорія походження Київської Русі здається вам більш аргументованою? Чому?

Назвіть основні складові устрою Київської Русі.

Оцініть значення запровадження на русі християнства.

Література:

Світлична В.В. Історія України - ст. 30-33.

Бойко О.Д. Історія України - ст. 40-44; 64-70.

Історія України, частина І, YouTube, відео. Серії 10-11.

6. Утворення і розвиток держави Київська Русь

6.1 Історичний розвиток Київської Русі

І період: територіального зростання Русі і поступової консолідації держави

Упродовж І періоду держави Київська Русь, починаючи від правління Олега з малолітнім князем Ігорем, відбулося об'єднання слов'янських а також фіно-угорських племен на півночі, уличів та тиверців на півдні у одну велику державу на чолі з київським князем. Олег здійснив ряд походів на південь проти Візантії (866, 907 рр.) та на схід проти Хозар (909-910 рр.), проти Хозар та їх Прикаспійських союзників у 912 р. Походи були на той час успішними. Русь одержала можливість торгівлі на самих потужних ринках Малої та Середньої Азії. Разом з тим, ослаблення Хозар відкрило шлях новій загрозі зі Сходу - печенігам та їх етнічно близьким тюркським народам. Сам Олег у 912 році покинув Русь, а не помер як у повісті Нестора-літописця, та переїхав доживати у маєтку, що отримав у спадщину десь у Данії.

Князь Ігор продовжував політику «збирання земель», розширення впливовості Русі, але загинув у 945 році від древлян у м. Іскоростень (не пробачили та й не могли витримати сплати данини понад встановленого). Поки підростав малолітній князь Святослав, країною правила дружина Ігоря, княгиня Ольга. При ній була проведена перша реформа на Русі - податкова, створені осередки центральної влади київського князя на місцях («погости»). Ольга першою з князів прийняла християнство, почала налагоджувати мирні зв'язки з Візантією. Невдала спроба Ольги ввести на Русі християнство стала причиною політичного перевороту - прихильники язичництва «посадили на стіл» князя Святослава (964-972 рр.) (Див. Атлас 7кл., ст. 9)

Святослав провів кілька вдалих походів на схід. Протягом 964-966 рр. підкорив в'ятичів, переміг волжських булгар, розгромив хозарів, обклав даниною племена Північного Кавказу. Водночас Святослав відкрив шлях на Русь кочовикам Східної та центральної Азії. У 968 році Святослав виступив у похід на південь проти Візантії: цей похід був успішним, але Святослав змушений був вернутися у Київ, щоб дати відсіч печенігам. Наступного року, залишивши синів правити: Ярополка у Києві, Олега - Іскоростені, а Володимира у Новгороді, Святослав пішов у похід проти Болгарії, а звідти на Візантію, але потерпів поразку під Адріанополем від імператора Цимісхія, з яким у 971 році у м. Доростолі підписав мирну угоду. Повертаючись додому у 972 році Святослав попав у засідку печенігів на дніпровських порогах (о. Хортиця), де й загинув. Печенізький хан Куря наказав зробити чашу з черепа князя.

ІІ період: піднесення і розвиток Київської Русі

По смерті Святослава розпочалася боротьба за владу між його синами, яку виграв

Володимир - київський князь у 980-1015 рр. Князь Володимир розширив володіння Русі на півночі - до Онезького озера; на півдні - до верхів р. Дон, р. Рось і Південного Бугу; на сході - до межиріччя р. Волга і р. Оки; на заході - до р. Дністер, Карпат і р. Західний Буг. Русь простягнулася на території загальною площею 800 тис. км2. Це була найбільша держава у Європі.

Володимир провів три значні реформи:

Адміністративну: посадив на удільні князювання синів (12), родичів та близьких дружинників, встановив спадковість влади;

Військову: заснував регулярне військо з власників земель і тим самим заснував феодальне землеволодіння. Ця реформа укріпляла кордони Русі та послабила роль Боярської Ради;

Релігійну: ввів християнство на Русі;

Розпочав правову реформу: запровадив зведення законів усного права «Устав земляний», що ліг в основу «Правди Ярослава» (1016 р.) - збірки юридичних норм, введених у дію сином Ярославом (1019-1054 рр.), прозваного Мудрим.

Грошову: ввів монету із золота

По смерті Володимира Великого у 1015 році розпочалася боротьба за владу між його синами у якій переміг Ярослав і став князем у Києві з 1019 року, але повноправним князем став лише по смерті брата Мстислава (1036 р.), Чернігівського князя. Період правління Ярослава - це час найвищого розвитку Русі. За часів Ярослава Мудрого запроваджено збірку законів «Руська правда», засновано Києво-Печерську лавру, збудовано багато церков, в т.ч. Софію Київську, зведену на честь перемоги над печенігами у 1036 році. Важливе місце приділяв Ярослав Мудрий зовнішнім зв'язкам, а саме розвитку дружніх стосунків з сусідами, особливо у Європі.

ІІІ період: політичного ослаблення Київської Русі

По смерті Ярослава Мудрого правління перейшло до його синів - Тріумвірату: Ізяслава, Святослава і Всеволода, який розпався після поразки від половців у битві над р. Альта у 1068 році під Переяславом (Див. Атлас 7 кл., ст..11). Розпочався період міжусобної боротьби. Спробою припинити війни був з'їзд князів у Любечі у 1097 році, але лише на деякий час. Нове об'єднання Русі на чолі з київським князем сталося за князівства Володимира Всеволодовича, прозваного Мономахом (1113-1125 рр.). «Шапка Мономаха» - це перша «корона» царської влади. Князь Володимир Мономах не лише зміцнив владу у країні, відновив стабільність, а й наніс кілька нищівних ударів половцям.

Політику батька продовжив його син Мстислав (1125-1132 рр.). По його смерті Русь розпалася на окремі землі (Див. Атлас 7 кл., ст..11) - централізована форма держаної влади змінилася на поліцентричну.

ІV період: занепад Київської Русі

Після розпаду Київської Русі найбільш помітна роль у політичному житті належала Новгородській землі, Полоцькому, Смоленському, Володимиро-Суздальському, Чернігівському, Переяславському, Волинському та Галицькому князівствам. На початку ХІІІ століття по впливовості на перші місця вийшли Новгород (республіка), який все більше вписувався у європейське життя, Волинське і Галицьке князівства та Ростово-Суздальське. Останні, починаючи з середини ХІІ століття вели боротьбу за київський престол, не раз його грабуючи. Останнє пограбування східно-руські князі здійснили на чолі з Андрієм Боголюбським, сином Юрія Долгорукова (Чернігівський князь, засновник Москви). Андрій Боголюбський вивіз з Києва усі раритети князівської влади, церковні реліквії, приймав участь у хрестових походах, пізніше вів боротьбу з орденом тамплієрів.

У 1223 році відбулася битва між малочисленим (до 30 тис.) монгольським військом і багатотисячним (до 100 тис.) військом князів на р. Калка (Кальміус) у Приазов'ї. Недовіра князів, бажання ослабити один одного стало причиною розгрому руського війська, частина князів загинула. Найбільшу стійкість проявили загони Галицько-Волинського князя Данила, який у 1238 році розпочав новий процес консолідації Русі, поставивши у Києві свого воєводу. Проте цього не сталося - на Русь йшла монголо-татарська навала. Протягом 1237-1239 рр. була завойована Східна Русь. 7 грудня 1240 року монголи захопили Київ і рушили на захід, пройшли галицько-волинські землі, руйнуючи все на шляху, вдерлися у Європу і дійшли до самого Адріатичного моря. Тут монгольський хан Батий зупинився і рушив назад на Схід. У пониззі Волги монголо-татари заснували державу Золота Орда із столицею у м. Сарай. Руські землі не входили до складу Золотої Орди, але платили данину, князі на престол сходили лише з дозволу ханів Золотої Орди (ярлик). На території руських князівств були розміщені ставки наглядачів (смотрящих) - баскаків, які також збирали данину та проводили акції терору проти непокірних. Давньоруський період в історії України закінчився. Щодо монголо-татарського іга існує дві протилежні думки: 1) іга не було, а був союз Східної Русі з Ордою (Гумільов, Васильєв та ін); 2) іго було і принесло занепад розвитку слов'янських народів: росіян, українців, білорусів.



6.2 Історичне значення Київської Русі

Вперше були об'єднані усі східноєвропейські племена в одну державу;

Розпочато формування державності у багатьох неслов'янських племен (угро-фінів, які у 1001 році створили королівство Угорщина у середньому Подунайї), балтських племен (литовців) тощо;

Підняла авторитет східних слов'ян;

Сприяла формуванню у східних слов'ян більш прогресивних соціально-економічних структур, культури;

Захистила Європу від кочових орд зі Сходу;

Дала початок трьом сучасним народам - українському, російському, білоруському.

Повторення вивченого:

Назвіть основні періоди політичної історії Київської Русі.

Оцініть реформи Київського князя Володимира Великого.

Доведіть, що за часів князя Ярослава Мудрого Київська Русь досягла найбільшого розквіту.

Назвіть причини занепаду Київської Русі.

Визначте історичне значення Київської Русі.

Література:

Світлична В.В. «Історія України» - ст. 33-39;

Бойко О.Д. «Історія України» - ст. 43-64

Історія України. Частина І. YouTube. Відео

Експрес-тест:

Новоутворена держава Київська Русь включала у свої кордони племена:

Слов'ян;

Ільменські племена;

Різні етноси, але в основі були слов'яни.

Перші військові походи князь Олег провів проти:

Сусідів полян;

Візантії;

Хозарії.

Перші військові походи за межі Русі Олег провів проти:

Візантії;

Хозар;

Волзьких Булгар.

Першу реформу на Русі - податкову, проведено:

Ігорем;

Ольгою;

Володимиром Великим.

Розгром Хозарії князем Святославом зміцнив:

Авторитет Русі;

Кордони Русі.

Володимир Великий провів такі реформи:

Адміністративну;

Військову;

Релігійну;

Усі названі.

Перша збірка законів (кодифіковане право) на Русі була запроваджена

Володимиром Великим;

Ярославом Мудрим;

Володимиром Мономахом.

З'їзд руських князів у м. Любечі мав наслідки:

Об'єднання Русі;

Зміцнення влади київського князя;

Початок феодальної роздробленості.

Засновником Московської держави в історії вважають:

Юрія Долгорукова;

Андрія Боголюбського;

Олександра Невського.

Після монголо-татарського погрому на Русі землі України увійшли до складу:

Золотої Орди;

Зберегли незалежність;

Зберегли владу князів у руських землях, залежних від монгольських ханів.



7. Утворення і розвиток держави Київська Русь

Культура Давньоруських часів (ІХ-XIV ст.) - це яскраве самобутнє і багатогранне явище. У своєму розвитку вона мала зв'язки з візантійською культурою, культурою західноєвропейських та азіатських країн, зазнаючи всебічних впливів і взаємодії;

Разом з тим Давньоруська культура становила певну автономність - основу її складали народні звичаї та світосприйняття автохтонного населення, територій, що були залучені у розвитку держави Київська Русь;

Давньоруська культура розвивалася в межах двох періодів: язичництва і християнства.

7.1 Язичницький період давньоруської культури

У цей період усі сторони духовної культури визначав політеїзм. Язичницькі вірування у дохристиянський період являли собою нашарування різних епох і пережитки тотемізму (віра у спільного предка: рослину чи тварину), анімізму і чаклунства. Божества, яким поклонялися люди, уособлювали різні сили природи: Перун - бог грому, Дажбог - бог сонця, Стрибог - бог вітру, Сварог - бог вогню, Сімаргл - охоронець зерна, полів, Мокош - охорониця домівки. У язичницькому пантеоні богів були боги, пов'язані з культом предків - Род, Рожаниця, домовики.

З культом язичницьких богів були пов'язані численні обряди: сезонні свята, пов'язані з польовими роботами; Івана Купала, колядки - ці два останні знайшли місце і в християнській культурі.

Важливе місце у людей язичницького періоду належить їх світосприйняттю: земний світ, середній і горішній (небесний). Характерними були поховання: трупоспалення, у могилу клали речі домашнього вжитку, зброю, биків, коней. У могилах багатих небіжчиків знаходили залишки тіл рабів (Чорна могила: Чернігівський курган).

Дохристиянська культура на Русі була писемною. Місцеві племена користувалися примітивним піктографічним письмом (знак, риска, лінія - умовний малюнок із зображенням яких-небудь дій, подій, речей).

7.2 Християнський період давньоруської культури

Запровадження християнства сприяло піднесенню давньоруської культури, поширенню писемності на основі алфавіту, створеного болгарськими (за іншими даними македонськими) просвітниками Кирилом та Мефодієм - «кирилиця», освіти, літератури, мистецтва і наукових знань.

Література

Переклади з грецької та арабської мов: «Моління Даніїла-заточника», «Житіє Кирила філософа», тощо.

Оригінальна автентична література представлена літописами і філософськими творами, навчаннями, билинами

Літописи: «Повєсть врємєнних лєт» монаха Нестора (1111-1113 рр.), «Київський літопис ХІІ ст.», «Галицько-волинський літопис ХІІІ ст.»;

Філософські твори: «Слово о законє і благодаті» митрополита Київського Іларіона (ХІ ст.);

Навчальна література: «Повчання Володимира Мономаха своїм дітям» (ХІІ ст.);

Перлиною давньоруської літератури є «Слово о полку Ігоревім» (приблизно 1187 р.) невідомого автора, яке не має аналогів у сусідніх культурах.

Освіта і наука

Освіта на Русі започатковується ще з часів Володимира Великого, з прийняття християнства. Ярослав Мудрий ввів обов'язкове навчання для молоді вищих станів. Як правило, школи відкривалися при монастирях. Так у школі Києво-Печерського монастиря вивчалися богослов'я, філософія, риторика, граматика, твори античних авторів, географія.

Самостійної науки не було - знання залучалися з Візантії та інших країн і народів. Переваги надавалися медицині, знахарству, математиці - знали 4 дії, дроби, обчислення відсотку, географії(«Ходіння Данила Мніха» чернігівського купця у Палестину)

...