Поява перших людей на території сучасної України. Теорії походження Давньої (Київської) Русі. Закріплення Радянської влади в Україні

У жовтні 1659 р. у Переяславі були переписані російсько-українські «статті»: автономія України обмежувалася з позбавленням права на зовнішню політику, а Київська метрополія підпорядкувалася московському патріарху. Восени після поразки російських військ і їх українських союзників від поляків під Чудновим (1660 р.), Ю. Хмельницький із старшиною пішов на співпрацю з Річчу Посполитою. У жовтні 1660 р. сторони підписали Слободищенський трактат (маєток Тишкевичів, засновників монастиря Кармелітів в Бердичеві), за яким Україна ставала автономією Р. Посполитої на умовах Гадяцької угоди без статті про Руське князівство. Більшість козацтва і старшини Лівобережжя не підтримали Ю. Хмельницького. Це поклало початок розколу національно-визвольного руху - в історії цей період називають «Руїною». Ю. Хмельницький зрікся булави і перебрався в монастир. Правобережне козацтво обрало гетьманом П. Тетерю, а Лівобережне - І. Брюховецького. (1663 р. «Чорна рада»). Атлас 8кл. с.15.

14.3 Четвертий період (1663 - 1668 рр.): Руїна

Цей період розпочався з війни між правобережними і лівобережними гетьманами, що привело до численних втрат населення, руйнації міст та сел. Активну участь у війнах приймали Польща, Росія, Туреччина і Крим. Врешті-решт Росія і Польща досягли компромісу за рахунок поділу України: Правобережжя до Речі Посполитої, а Лівобережжя - до Росії. Це було закріплено 30 січня 1667 р. Андрусівською угодою. Гетьманів до відома та уваги жодна зі сторін не взяла. Серед козаків Правобережжя виник бунт проти гетьмана П. Тетері(співавтор Березневих статей, Гадяцької та Слободищенської угод), який мусив зректися булави на користь Петра Дорошенка (1665 - 1676 рр.). Новий гетьман Правобережної України одразу розпочав боротьбу за об'єднання України; його підтримало козацтво Лівобережжя. У червні 1668 р. П. Дорошенко усунув від влади І. Брюховецького (стратив), а Козацька рада обрала його гетьманом з обох берегів Дніпра.

14.4 П'ятий період (1668 - 1676 рр.)

Річ Посполита і Московська держава ніяк не бажали об'єднання України і направили проти Дорошенка війська. Проти нього виступили запорожці, яких підтримав Крим. П. Дорошенко розпочав активні бойові дії проти Польщі, а за себе залишив наказного гетьмана Д. Многогрішного, який зазнав поразки від росіян і перейшов на їх сторону. Проте Многогрішний не бажав повної ліквідації автономії України, пробував відстоювати її на основі Переяславської угоди 1654 р. відновив зв'язки з П. Дорошенко. За це Многогрішного звинуватили у зраді і відправили на заслання до Сибіру - перший репресований українець, якого заслали далеко від Батьківщини (1672 р.). Гетьманом Лівобережжя було обрано проросійськи налаштованого І. Самойловича(1672 - 1687 рр.).

П. Дорошенко у боротьбі за єдину Україну проти Польщі і Росії закликав у союзники Туреччину. 18 жовтня 1672 р. було укладено Бучацький мирний договір, за яким до Туреччини відійшло Поділля. Порта вимагала роззброєння козаків і сплати данини. П. Дорошенко розірвав угоду з Туреччиною у 1673 р. та розпочав перемовки з Москвою. Влітку 1674 р. турки почали спустошливу війну на Правобережжі. Це викликало масову еміграцію населення до Лівобережжя. У 1674 р. П. Дорошенко перейшов на сторону Польщі. У жовтні 1676 р. коли до Чигирина підійшли війська росіян і гетьмана І. Самойловича - П. Дорошенко капітулював, присягнувшись на вірність московському царю.

14.5 Історичне значення війни 1668 - 1676 рр.

Незважаючи на великі втрати населення - 70% і руйнації - національно-визвольна війна мала таке значення: зумовила формування ідейно незалежної Української держави, яка у формі гетьманщини проіснувала на Лівобережжя у складі Росії до 80-х. рр.. XVII ст., вплинула на розвиток національної самосвідомості, започаткувала формування політичної еліти, збагатила традиціями боротьби українців за національне та соціальне визволення, сприяла розвитку української культури.

Повторення вивченого:

Поясніть, чому Б. Хмельницький прийняв рішення про союз з Московською державою.? Який зміст Березневих статей?

Чому період 60-80рр. XVII ст.. ввійшов у історію України як доба Руїни?

Визначте причини поразки української національно-визвольної війни середини XVII ст.?

Література:

Світлична В.В. Історія України. ст.. 89-97.

Бойко О.Д. Історія України. ст.. 156-174.

Відео: Серії 90-100.

15. Соціально-економічний та політичний розвиток України у другій половині XVII - XVIII ст.

З якою метою Польський сейм у 1638 р. прийняв «ординацію запорізького козацтва».

Встановіть основні періоди визвольної війни українського народу середини XVII ст..

Доведіть, що українська держава за часів Б. Хмельницького була республікою.

Назвіть основні рушійні сили визвольної війн середини XVII ст. відповідно чисельного складу.

Назвіть основні цілі визвольної війни середини XVII ст.

Яке історичне значення мала визвольна війна середини XVII ст.

Актуальність матеріалів:

Будь-яка затяжна війна приносить спустошення і гинуть люди, руйнуються міста та селища, людські цінності витісняються тваринними інстинктами, поширюються хвороби. Такими були наслідки і визвольної війни українського народу середини XVII ст. (чисто населення України втратило біля 70% населення). Ще одним наслідком війни - став штучний розподіл українського народу на сфери впливу: Польщі - на Правобережній Україні, Росії - Лівобережній Україні, а Туреччина захопила Поділля.

Стабілізація політичного життя, хоч і в межах чужих країн, певним чином вплинула на біологічне відновлення народу, господарства наприкінці XVII ст., але це було коштом - посиленням соціального і національного гноблення, а на Правобережжі ще й релігійного.



15.1 Стабілізація політичного життя в Україні в кінці XVII ст. Гетьман І. Мазепа

Після капітуляції П. Дорошенка у 1676 р. на території України гетьманом став лише Іван Самойлович. На Правобережжі Польща скасувала козацтво як стан (сейм 1699 р.). У 1687 році І. Самойловича змістили з посади і заслали до Сибіру (Російський уряд звинуватив гетьмана у невдачах під час першого походу Москви на Крим у 1687 р., а також через скарги української старшини на користолюбство та самовладдя). Новим гетьманом біло обрано І. Мазепу (народ. у 1639 р. в с. Мазепинці на Київщині).

І. Мазепа розпочав гетьманування з «Коломацьких статей», які регламентували україно-російські відносини, але водночас ще більше обмежували автономію України. І. Мазепа зміг заручитися підтримкою нового російського царя Петра I. Часи гетьманування І. Мазепи відзначалися піднесенням економічного і культурного рівня України (лише за кошти гетьмана було збудовано 12 і реставровано 20 храмів, а Києво-Могилянська колегія стала академією). Разом з тим за правління І. Мазепи посилився наступ на соціальні права козаків, міщан і селян, причому у першу чергу з боку старшини. Історики, які вивчають події тієї доби вважають, що І. Мазепа роблячи ставку на козацьку старшину, мав на меті сформувати не лише привілейований стан, а й національну еліту.

15.2 Союз І. Мазепи з шведським королем Карлом XII. Полтавська битва

У 1700 році між Росією і Швецією розпочалася Північна війна (1700 - 1721 рр.). Саме під час воєнних дій у І. Мазепи сформувалося тверде рішення про перехід на сторону короля Карла XII. Причини:

Посилення політичного централізму з боку Росії. Петро I прагнув повністю підпорядкувати Україну російській державній системі;

За час Північної війни росіяни нещадно експлуатували людські і матеріальні ресурси України. Багато українців загинуло при будівництві Санкт-Петербургу.

У Мазепи з'явилася підстава думати, що Петро І пожертвує інтересами України аби вийти на береги Балтійського моря. (Як це не раз робила Росія, коли ділила Україну з Польщею).

У жовтні 1708 р. шведське військо вступило на Україну. До нього приєднався І. Мазепа з 15 тис. козаків та 8 тис. запоріжців на чолі з отаманом К. Гордієнком. Проте більшість української старшини козацтва і міщанства не підтримала І. Мазепу - для них крок гетьмана був неочікуваним, тай не користувався він особливою популярністю серед простого люду. Крім того, цар Петро І жорстоким терором і новими привілеями української старшини суттєво вплинув на рішення їх не підтримувати І. Мазепу, якого назвали зрадником і пролинали в усіх церквах (лише у квітні 2013 р. українська церква МП зняла анафему з І. Мазепи). Цар Петро І наказав обрати новим гетьманом І. Скоропадського (1708 - 1722 рр.).

27 червня 1709 року відбулася Полтавська битва, яка завершилася поразкою шведів та військ гетьмана І. Мазепи, які знайшли політичний притулок в Молдавії (Бендерах), васала Туреччини. Ще була перша українська еміграція. 21 вересня 1709 року І. Мазепа помер. (Атлас 8кл. с. 16)

15.3 Конституція Пилипа Орлика 1711 року

Після смерті Мазепи гетьманом було обрано П. Орлика, який так і залишився гетьманом у вигнанні. Уряд Орлика намагався створити антиросійську коаліцію, але держави не бажали воювати за Україну. П. Орлик після тривалих поневірянь осів у Франції. Тепер на його землях розміщено аеропорт «Орлі». В українській історії П. Орлик запам'ятався проектом першої Конституції України, яка мала назву «Пакти і Конституція прав і вольностей Запорізького війська». Основні положення:

Проголошувалася незалежність України від Росії.

Територія відновлювалася у відповідності Зборівської угоди 1649 р.

При гетьманові утворювалася Генеральна рада із законодавчою владою, яка збиралася тричі на рік.

Розширювалися повноваження генерального суду.

Державна скарбниця підпорядковувалася генеральному підскарбію (прототип національного банку).

Полковники, сотники і отамани вибиралися на місцях, але затверджувалися гетьманом, який мав захищати український люд від надмірних податків і повинностей, допомагати вдовам і сиротам.

Конституція П. Орлика мала яскраво виражені демократичні наміри, але, перш за все, мала на меті задовольняти інтереси козацтва та козацької старшини, а не просто народу: селян і міщан. Крім того вона значно обмежувала владу самого гетьмана, а відповідно і його впливовість на розвиток подій.

Повторення вивченого:

Охарактеризуйте діяльність І. Мазепи.

Розкрийте причини шведсько-українського союзу у 1708 році.

Які наслідки для України мав перехід І. Мазепи на бік Карла ХІІ?

Назвіть основні положення конституції П. Орлика та її історичні значення.

Література:

Світлична В.В. Історія України. с. 97-99.

Бойко О.Д. Історія України. с. 175-183.

16. Соціально-економічний та політичний розвиток України в другій половині XVII - XVIII ст.

16.1 Ліквідація російським царизмом української автономії. (1709 - 1785 рр.)

Після Полтавської битви російський цар Петро І розпочав наступ на українську автономію з метою зниження її державного статусу і ліквідації в майбутньому. У 1709 р. до І. Скоропадського було призначено резидента Петра І, який мав контролювати діяльність гетьмана. У 1720 р. було вперше офіційно заборонено українську мову. У 1722 р. створюється І Малоросійська колегія, яка розподіляла владу з гетьманом, а наказного гетьмана Павла Полуботка (1722 - 1724 рр.) запроторено у в'язницю Петропавловської фортеці у С-Петербурзі - Петро І два роки добивався від нього рішення про скасування гетьманщини добровільним шляхом та видачі золота колишнього гетьмана. І. Мазепи, але марно; П. Полуботок вибрав смерть та Батьківщину не зрадив. По його смерті українцям було заборонено займатися торгівлею з іншими країнами, крім Росії.

Після смерті Петра І у 1727 р. уряд Росії, який контролював О. Меньщиков, відновив українську автономію, оскільки назрівала війна з Туреччиною. Новим гетьманом став Данило Апостол (1727 - 1734 рр.). За короткий час гетьман навів порядок у фінансах, сприяв розвитку промисловості і торгівлі, провів перепис населення і маєтків, який виявив незаконно закріпачених селян, обезземелених козаків та привласнені землі як українською старшиною, так і російськими дворянами - селян звільнили, землі повернули власникам або державі (автономії). Гетьману вдалося також налагодити роботу судів в Україні, щоб забезпечити справедливе правосуддя.

Після смерті Д. Апостола у 1734 р. російський уряд 16 років не дозволяв обирати гетьмана. Лише у 1750 р. за рішенням імператриці Єлизавети, доньки Петра І, було обрано нового, але й останнього гетьмана - ним став Кирило Розумовський (1750-1764 рр.), рідний брат неофіційного чоловіка імператриці Олексія Розумовського (Олекси Розума, простого козака).

Розумовські вірно служили Росії, але й водночас захищали права автономного життя українців. Після захоплення царського трону Катериною ІІ, вона у 1764 р. ліквідувала гетьманство остаточно, а вся влада була передана ІІ Малоросійській колегії. У 1775 році силою було знищено Запорізьку Січ, а її землі були роздані царським фаворитам (Г. Потьомкін та інші), вельможам і генералам. 25 тис. козаків переселилися на Кубань, а 5 тис. перебралося за р. Дунай, де знайшла притулок в Турецькій імперії, та заснували там Задунайську Січ (1775 - 1828 рр.). Див. Атлас 8 кл. с: 17, 20, 21.

У 1781 - 1782 рр. було ліквідовано поділ України на полки і створено перші губернії за російським зразком. У 1783 р. запроваджується кріпосне право в Лівобережній Україні. У 1785 р. імператриця Катерина ІІ частині української старшини «жалувала» російське дворянство і звільнила від воєнної служби.

У 1783 році після перемоги Росії у російсько-турецькій війні 1768 - 1774 рр. (Кючук-Кайнарджийський мирний договір), до неї було приєднано Крим, а після війни 1787 - 1791 рр. (Ясський договір) весь Південь України. Приєднання Південних земель України до Росії сприяло розвитку краю (Новоросія), заселенню людьми, але головним чином чужоземцями: сербами, німцями, молдаванами, греками, росіянами та ін.

16.2 Становище Правобережної України під владою Польщі

Після поразки Визвольної війни українського народу подальшу долю його визначали Польща, Росія, Туреччина. За угодою 1681 р. (Бахчисарайський договір) землі між Дністром і Бугом мусили бути незаселеними. Проте і польські пани і турецькі управителі нехтуючи угодою таємно проводили колонізацію Південних земель. У 1684 р. польський король Ян Собеський видав універсал, що дозволяв козацькі поселення на південь від Білої Церкви, а у 1685 р. польський сейм поновив козацькі полки: Богуславський, Брацлавський, Корсунський та Білоцерківський. Проте, після завершення польсько-турецької війни польський сейм у 1699 р. ліквідує козацький стан. Це викликало повстання на чолі з білоцерківським і фастівським полковником Семеном Палієм (1702 - 1704 рр.), особливо після поразки польських військ під Фастовом. Це повстання за проханням Польщі було придушено російськими і українськими військами під командуванням І. Мазепи. У 1709 р. С. Палія вернули на посаду, але у 1710 р. він помер.

У 30-х роках ХVIIІ ст.. на Правобережній Україні поширився рух гайдамаків як відповідь на утиски польської і турецької влади. Гайдамаки формувалися з втікачів селян, міщан, були там і злочинці. У 1768 р. вибухнуло народно-визвольне повстання, яке очолив запорізький козак Максим Залізняк. На бік повстанців перейшов уманський сотник Іван Гонта. Це повстання відоме в літературі як «Коліївщина». Царський уряд знову допоміг Польщі придушити визвольний рух. Під Коднею повстанці зазнали поразки, ватажки схоплені: М. Залізняка і 250 гайдамаків вислали до Сибіру, а І. Гонту видано Польщі, де над ним вчинено жорстоку розправу.

В цей самий час розпочався розподіл ослабленої Речі Посполитої.

1772 р. - до Австрії відійшла Галичина;

1793 р. - до Росії відійшла Київщина, Волинь, Поділля;

1795 р. - до Росії відійшла уся територія Волині з Берестейською землею.

У 1775 р. до Австрії перейшла Буковина, яка перебувала в Османській імперії. Під безпосереднім контролем Австрії було і Закарпаття, оскільки Угорщина входила в імперію Габсбургів. Боротьбу за свої права у західноукраїнських землях очолювали народні месники - опришки. Найбільш відомим ватажком був Олекса Довбуш (1738 - 1745 рр.), якого в літературі часто порівнюють з Робін Гудом.

Повторення вивченого:

Охарактеризуйте основні етапи ліквідації автономного устрою України на Лівобережній Україні у XVIII ст..

Дайте характеристику діяльності останніх гетьманів України. Чому їхні спроби закріпити автономію України (Гетьманату) у складі Росії зазнали поразки?

Охарактеризуйте національно-визвольний рух на Правобережній Україні.

Як відбувся розподіл Речі Посполитої?

Література

Світлична В.В. Історія України. с. 100 - 104.

Бойко О.Д. Істрія України. с. 185 - 208.

17. Соціально-економічний та політичний розвиток України в другій половині XVII - XVIII ст.

Господарство розвивалось головним чином у землеволодіннях козацької старшини та панства - на Лівобережжі та магнатів і шляхти - на Правобережній Україні. Значна територія перебувала до 1775 р. у власності Запорізької Січі. Особливість господарства визначалася скоріше ландшафтом і кліматом, ніж приналежністю до якогось політичного утворення: Речі Посполитої, Росії, Австрії чи Туреччини.

На Лівобережній Україні поряд з дрібними козацькими й селянськими господарствами розвивалися крупне козацько-старшинське й поміщицьке:

Сіяли озиме жито, льон, коноплю, тютюн;

Існувало городництво і садівництво;

Розводилася велика рогата худоба, конярство, вівчарство, свинарство;

Будувалися мануфактури: полотняні, селітроварні, залізоливарні, зброярські та метизні, солеварні, поташні (К2СО3): калієва сіль для скла і мила.

Найважливішими центрами торгівлі були Крим, Чернігів, Харків, Суми, Гадяч, Ромни, Новоград-Сіверський та інші.

На Правобережній Україні переважала кріпосна фільварково-панщинська система господарювання. Там сіяли жито, овес, тютюн, хміль, льон, розвивалося тваринництво. Серед мануфактурного виробництва найбільш поширеними були: залізоливарні, зброярські та метизні, солеварні, склоробні (Житомирщина) і фаянсові (Межигір'я та Глиняна), шкіряні.

На землях Запоріжжя, що перебували у громадській власності козаків - господарювання велося переважно у зимівниках - багатогалузевих хутірських господарствах, головним чином це було тваринництво та промисли (бджолярство, рибальство, мисливство), траплялося рільництво, садівництво і городництво.

На Закарпатті поміщицьке землеволодіння існувало поряд з селянськими наділами, які селяни могли викупити у пана - власника відповідно Маніфесту 1766 р. його видав Австрійський цісар(це так звані,реформи Марії-Терезії та Йосипа ІІ).

Додаток: Реформи Марії-Терезії та Йосипа ІІ - мета їх - ліквідувати найбільші прояви феодалізму.

Реформи Марії-Терезії:

судова: підпорядкувати суддів державі, обмеживши свавілля панів над селянами;

військова: рекрутська служба - по життєва;

фінансова: введення загального податку, ліквідація внутрішнього мита;

кримінальна: обмеження смертної кари та скасування катування;

адміністративна: запроваджено Держраду, міністерства;

області поділено на округи;

освітня: система загальної шкільної освіти, народні школи, ремісничі училища, реформування гімназій, відкрито університети, які звільнялися від впливу єзуїтів;

замість церковної запроваджена державна цензура.

Реформи Йосипа ІІ:

скасування особистої залежності селян;

викуп селянами землі у пана;

обмеження самостійності католицької церкви;

закриття монастирів;

конфіскація майна церкви.;

едикт про свободу віросповідання;

запровадження єдиної центральної системи управління.

У господарствах сіяли пшеницю, жито, ячмінь, поширене було садівництво і господарство і у тваринництві переважало розведення великої рогатої худоби та вівчарство. Серед промислів найбільш розвинутими було кушнірство, залізоливарництво і ткацтво.

Густота населення: найменшою вона була к землях Запорізької Січі та Закарпатті, за ними Полісся, Волинь і Слобідська Україна (від 10 до 20 осіб на 1 кв. км.); більшою на Лівобережній Україні (Гетьманщині: від 20 до 30); найбільшою на Поділлі, Львівщині та Прикарпатті (від 50 до 70).

17.1 Культура та церква в українських землях у др. пол. XVII - XVIII ст.

Атлас 8 кл. с. 28-29.

п. 2.2.1. Розвиток освіти і науки

Центром культурно-освітнього життя України була Києво-Могилянська академія, яка найбільшого розвитку досягла за часів І. Мазепи (і в наш час). В академії працювали видатні вчені та митці: Лазар Баранович, Дмитро Туптало, Феофан Прокопович, Симон Полоцький та інші. Викладачі та студенти запрошувалися у слов'янські країни, перш за все Росію, де відкривали духовні училища, а Стефан Яворський відкрив у Москві Слов'янсько-греко-латинську академію - Перший вищий навчальний заклад у Росії.

У 1798 р. статус Києво-Могилянської академії був понижений до рівня духовного закладу, його відновлено лише у наш час.

Серед усіх випускників Києво-Могилянки найбільш видатним став засновник цілого ряду напрямків в українській діяльності Г. С. Сковорода (1722 - 1794 рр.): теорія будови світу(буття), серця, теорія «сродної праці».

Середню освіту в Україні здобували у Колегіумах Чернігова(заснований І.Мазепою), Ніжина, Переяслава, Харкова. Початкова освіта отримувалася у школах, яких на Лівобережній Україні нараховувалося близько 900.

Наука розвивалася найбільшими темпами у історичній сфері:

1674 р. Лаврська друкарня видала перший короткий нарис історії України «Синопсис», який приписують Інокентію Гізелю (від найдавніших часів до останньої чверті XVII ст..).

«Літопис Самовидця», автором якого вважають колишнього підскарбія Р. Ракушку-Романовського, зображує події 1648 - 1702 рр.

Літописи Григорія Граб'янки та Самійла Величка (історія козаків).

Самий грандіозний твір того часу «Історія Русів», автором якого вважають кількох людей: хто Г. Кониського, хто О. Безбородька, хто А. Худорбу, хто М. Миклашевського. Точно невідомо.

п. 2.2.2. Література

Це народні пісні про події Визвольної війни середини XVII ст.. Широкого поширення здобули жанри трагедії, комедії і трагікомедії, автором теорії яких був Феофан Прокопович і відповідно почав розвиватися український театр, головним чином у маєтках старшини і панів.

У XVIII ст.. виникає літературне явище, як творчість мандрівних дячків - учнів духовних шкіл - це так звана бурлескна література. Набуває поширення громадянська та любовна лірика. Багато таких творів приписують Марусі Чурай - легендарній українській співачці та поетесі, яка жила в Полтаві.

На розвитку української літератури негативно позначилася русифікаторська політика царизму. У 1721 р. при московському синоді православної церкви було засновано Друкарську контору, яка встановила монополію на поліграфічні видання російською мовою, а книжки українською вилучалися. З 1766 р. Київська друкарня випускала тільки ті книги, що видавалися в Росії.

п. 2.2.3. Мистецтво

У XVII ст.. в українській архітектурі утвердився стиль бароко, справжній розквіт якого припадає на гетьманство І. Мазепи. В українських землях цей італійський стиль набрав нових мистецьких форм та національного колориту. Карта атласу за 8 кл. (с. 28-29) відображає без перевищень грандіозність розвитку архітектури, як релігійних, так і світських споруд. Найвидатнішими мистецькими архітекторами були І. Григорович-Барський та С. Ковнір. Подальша діяльність І. Григоровича-Барського стала підготовкою нового напрямку - класицизму (XVIII ст..).

На Правобережній Україні найбільшим досягненням стало будівництво у Львові собору Св. Юрія(1744 - 1764 рр.) Бернарда Меретина.

Значного рівня досягло і іконописання (Лаврська майстерня), насамперед портретизм (зображення усіх гетьманів, що дійшли до нашого часу). Великими майстрами живопису були В. Боровиковський, Д. Левицький, А. Лосенко, Лука Долинський (Львів, Почаїв, церква П'ятницької та Св. Онуфрія - ікони).

Помітних успіхів досягла українська музика. Видатними творцями української музики були Максим Березовський, Дмитро Бортнянський, Артем Ведель.

Повторення вивченого:

Охарактеризуйте розвиток господарства в Україні XVII - XVIII ст..

Охарактеризуйте розвиток культури в Україні XVII - XVIII ст..

Література:

Світлична В.В. Історія України. с. 104 - 113.

Бойко О.Д. Історія України. с. 194 - 208.

18. Українські землі під владою Російської та Австрійської імперій у І половині XIX ст.

18.1 Адміністративно-територіальний устрій українських земель у складі іноземних держав

Після розподілу Речі Посполитої та трьох російсько-турецьких війн (1768-1774 рр.; 1787-1791 рр.; 1806 - 1812 рр.;) українські землі опинилися у складі двох імперій:

9/10 території України (Лівобережна, Слобідська, Правобережна, Волинь і Південь) - у складі Росії. Ці землі пізніше отримали назву Наддніпрянська Україна. Тут царський уряд провів уніфікацію адміністративно-територіального устрою у першій четверті XIX ст. і створив 9 губерній: Чернігівську, Полтавську, Катеринославську, Таврійську, Миколаївську, Подільську, Київську, Волинську і Харківську (1802 - 1832 рр.).

1/10 території України (Східна Галичина, Закарпаття, Північна Буковина) - у складі Австрії.

Поділ України, політика гноблення з боку імперій негативно вплинула на формування українського суспільства і нації, розвитку її культури. В Росії національне гноблення найбільше проявилось у циркулярі 1863 р. міністра внутрішніх справ Валуєва, який забороняв друкування, викладання українською мовою, заявивши, що «ніякої малоросійської мови не було, немає і бути не може». У 1876 р. підписано Емський указ Олександра ІІ, яким заборонялося ввозити літературу українською мовою, використання її в початкових школах і державних закладах, а також згадувати назву країни «Україна».

В Австрії існували певні політичні свободи, особливо після революції 1848 р. і 1867 р., коли країна стала конституційною монархією. Тут існували центральний парламент, крайові сейми, формально проголошувалася рівність громадян і не заборонялася українська мова. Саме ця територія України у ХІХ ст.. стала центром національного відродження, хоча розпочалося воно на Лівобережжі наприкінці XVIII ст.

18.2 Українське національне відродження: початковий етап

Чинники та історичні корені:

Чинники:

Формування національної самосвідомості українців;

Зростання інтересу до української історії, мови, культури;

Активізація зв'язків між західними і східними українцями;

Ідеї Великої французької революції кінця XVIII ст.. та російсько-французька війна1812-1814рр.

Корені: давня традиція визвольної боротьби в Україні, особливо середини XVII ст. та у часи Гетьманщини.

Активізацію національного руху наприкінці XVIII - початку ХІХ ст.. пов'язують із зростанням кількості української інтелігенції, нащадків колишньої української старшини козацьких часів. Усі вони, за рідким виключенням, представляли українське панство (дворянство), що були на службі у російського царя. Деякі з них посідали високі посади: О. Безбородько (канцлер Катерини ІІ), Д.П. Трощинський (міністр уділів, юстиції при Катерині ІІ та Олександра І), О.К. Розумовський (міністр освіти і духовних справ), М. Миклашевський та інші.

Центром підготовки інтелігенції стали міста - Київ, Полтава, Харків, Львів та деякі університети - Львівський (1661 р. перший в українських землях), Харківський (1805 р., при активній участі Василя Каразіна), Київський (1834 р.) і Одеський (1865 р.). В Західній Україні значну роль у національному відродженні відігравало греко-католицьке (уніатське) духовенство.

Діяльність української інтелігенції Наддніпрянської України слід ділити на два напрямки: культурний і політичний.

Культурний напрямок:

Зібрання українським панством документів, що підтверджувало їх шляхетське походження. Особливо тут слід відмітити архіви А. Чепи, В. Полетики, В. Капніста;

Літературна діяльність І. Котляревського (1798 р. «Енеїда» - українською мовою. Його слід вважати засновником українського театру в Полтаві); «Харківських романтиків» - літературне об'єднання 20-40-х років, створене студентами і викладачами університету: Левко Боровиковський, Амвросій Метлинський, Олександр Корсун та інші. Особливе місце посідає діяльність Григорія Квітки-Основ'яненка (1834 р. «Малоросійські повісті») і професора, ректора університету Петра Гулака-Артемовського. І. Котляревський став співзасновником першого українського Театру в Полтаві.

Історична діяльність: «Історія Русів» невідомого доcі автора, що складена наприкінці XVIII - початку XIX ст., знайдена в маєтностях М. Миклашевського та опублікованої на замовлення малоросійського губернатора кн. М.Г. Рєпніна-Волконського істориком і дипломатом Д. Бантиш-Каменським у 1822 р.; «Історія Малої Росії», а також «Історія Малоросії» Миколи Маркевича (1846 р.). Його разом з першим ректором Київського університету Михайлом Максимовичем називають засновниками фольклорної української літератури, тут також відмічають збірку пісень Миколи Цертелєва.

Особливе місце у розвитку національного відродження належить Т.Г. Шевченко - ідейного натхненника руху. З виходом «Кобзаря» у 1840 р. за українською мовою остаточно утверджується статус літературної, «рівної серед рівних».

Політичний напрямок:

Участь українців в опозиційних масонських ложах, найбільшою з яких була «Любов до істини» у Полтаві (1818 - 1819 рр.), серед членів якої були І. Котляревський, Г. Тарнавський, С. Кочубей;

Таємне «Малоросійське товариство» засновано Василем Лукашевичем. Метою організації - державна незалежність України;

Декабристські організації: «Південне товариство» (1821 - 1825 рр.) і «Товариство об'єднаних слов'ян» у Новоград-Волинську, засноване офіцерами братами Борисовими. Останні виступали за створення федерації слов'янських народів;

Першою суто українською політичною організацією стало Кирило-Мефодіївське товариство (братство) у 1846 - 1847 рр. в Києві. Воно нараховувало 12 чоловік, серед них Тарас Шевченко, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш. Програмні завдання братства були виписані у «Книзі буття українського народу»:

Ліквідація самодержавства і кріпацтва;

б)Утворення на демократичних принципах федерації слов'янських народів.

18.3 Початок культурного відродження в Західній Україні

1816 р. - священик Іван Могильницький у м. Перемишлі заснував «Клерикальне товариство» з метою поширення релігійних текстів українською мовою. Він створив першу «Граматику» української мови;

З 1830 по 1837 рр. - у Львові студентами університету Маркіяном Шашкевичем, Іваном Вагилевичем і Яковом Головацьким було створено культурно-освітній гурток «Руська трійця». У 1837 р. гурток видав альманах українською мовою «Русалка Дністровая», який майже увесь був конфіскований (тираж) і знищений. «Руська трійця» започаткувала ідею нерозривної єдності всіх українських земель.

1848 р. - під час революції в Австрії українська інтелігенція та духовенство створило першу політичну організацію у Західній Україні «Головна Руська Рада» на чолі з єпископом Якимовичем. Рада утворила культурно-освітню організацію - «Галицько-Руська матиця».

Доля «Руської трійці»: І. Вагилевич став «москвофілом», Я. Головацький став служити полякам (редактор польського журналу), М. Шашкевич, вірний ідеї, помер у 1845 р.

Повторення вивченого:

Охарактеризуйте адміністративно-територіальний устрій на українських землях у ХІХ ст.

Назвіть основні чинники і корені українського національного відродження.

Охарактеризуйте діяльність української інтелігенції як рушійної сили початкового етапу національного відродження.

Заповніть таблицю «Національно-визвольний рух в Україні в пер. пол. ХІХ ст.»

Регіон	Культурний напрямок	Політичний напрямок
Наддніпрянська Україна
Західна Україна

Література:

Світлична В.В. Історія України. с. 116 - 123.

Бойко О.Д. Історія України. с. 209 - 245.

19. Українські землі під владою Російської на Австрійської імперії у ІІ половині ХІХ ст.

19.1 Культурно-просвітницький етап національного руху: громади

Після розгрому першої суто української політичної організації Кирило-Мефодіївське братство (товариство) у 1847 р. (найбільше постраждали радикально налаштовані учасники на чолі з Т.Г. Шевченко), завершився Перший етап національно-визвольного руху.

Наступний етап мав більше культурно-просвітницький характер і знаменувався, насамперед, діяльністю «Громад» у Наддніпрянській Україні та Наукового товариства ім. Т. Шевченка в Західній Україні. Політизація визвольного руху розпочалася наприкінці ХІХ ст. - на початку ХХ ст.

Громадівський рух

Перша Громада виникла у Києві в 1859 р. на базі таємного гуртка «хлопоманів» (від польського «хлоп» - селянин). Очолив її професор Київського університету Володимир Антонович. Осередки громад були в Харкові, Чернігові, Полтаві, Одесі, Катеринославі та ін. містах. Гуртки об'єднували представників різних прошарків суспільства з різними політичними поглядами. Їх діяльність мала, в основному, культурно-просвітницький характер: відкриття недільних шкіл, пропаганда художньої і наукової літератури, вивчення української мови, історії, етнографії. Серед найактивніших громадівців були композитор Микола Лисенко, письменник і драматург Михайло Старицький, письменники О. Кониський, В. Самійленко, П. Мирний, історик М. Драгоманов, соціолог С. Подолинський, етнограф Павло Чубинський - автор гімну України «Ще не вмерла Україна!» засновник української статистичної науки Олександр Русов. Керівний центр Громад очолили В. Антонович, П. Чубинський, О. Русов.

Громадівський рух викликав тривогу у царської влади, що стало причиною появи горезвісного циркуляра Валуєва у 1863 р. Проти громадівців прокотилася хвиля репресій, а тому у ІІ половині 60-х років громадівський рух пішов на спад. Новим осередком національного відродження став журнал «Основа», заснований у 1861 р. в Петербурзі Т. Шевченко, М. Костомаровим, П. Кулішем, В. Білозерським, які з'їхалися сюди після відбуття покарання за участь у Кирило-Мефодіївському братстві. Журнал «Основа» установив зв'язки з усіма громадами в Україні, а також їх осередками розкиданими по усій імперії та українцями Західної України.

Другий етап громадівського руху розпочався у 70-х рр.. з діяльністю часопису «Київський телеграф» (друкований орган, своєрідний журнал) та заснування у Києві Південно-Західного відділення Російського географічного товариства у 1873 р.

З прийняттям Емського указу у 1876 р. діяльність Громад була заборонена, географічне товариство в Україні закрито. Частина громадівців на чолі з М. Драгомановим виїхала за кордон в Галичину і Швейцарію. У Швейцарії М. Драгоманов заснував перший український журнал за кордоном «Громада», який став осередком пропаганди слов'янського федералізму та соціалізму, мав сильний вплив на радикалізацію національного руху та його політизацію, зокрема у Західній Україні. Найбільш популярними в Україні були праці М. Драгоманова під загальною назвою «Лист в Наддніпрянську Україну».

У 1894 р. із Києва до Львова переїхав М.С. Грушевський аби продовжити там свою історичну наукову діяльність; він зайняв посаду професора Львівського університету. Ця подія мала великий позитивний вплив на розвиток національного руху, української науки і звуків між західними і східними українцями. М. Грушевський очолив створене «Просвітою»(1874 р.) (культурно-освітнім товариством заснованим у Львові ще у 1868 р.). Наукове товариство ім. Т. Шевченка, об'єднавши навколо нього майже всіх провідних східно- і західноукраїнських учених.

P.S.: «Просвіта» у Львові була створена зусиллями відомого педагога, журналіста і композитора А. Вахнянина.

19.2 Виникнення політичних партій та участь українців у загальноросійському визвольному русі проти самодержавства

У 1863 - 1864 рр. польські радикали організували повстання проти російського самодержавства, але українці його не підтримали, через плани польського руху відновлення Речі Посполитої в межах до 1772 р. («Від можа до можа, Польща Больща»). Виключенням стали М. Чернишевський, засновник російської революційної організації «Земля і Воля», А. Потебня, брат українського мовознавця О. Потебні. Значно активніше українці приймали участь в революційному русі загальноросійському та суто українському.

Вище вже згадувалося, що українці залучалися до таких організацій як масонські ложі, декабристів та «Земля і Воля», створена у 1876 р. Програми двох останніх передбачали захоплення влади шляхом перевороту і насильницького повалення влади. Остання організація мала якісну відмінність від попередніх - передачу землі, фабрик і заводів у народну власність, звідси назва руху «Народники».

У 80-ті рр. відбулася радикалізація народницького руху. Частина народників, об'єднавшись у 1879 р. в організацію «Народна Воля» зосередила свою увагу на політичному терорі. 1 березня 1881р. в результаті терористичного акту народовольців загинув реформатор соціально-економічної та культурної сфери в Росії імператор Олександр ІІ. Історики розповідають, що у цей день він підписав указ про трансформацію імперії у конституційну монархію. У відповідь уряд Росії посилив репресії, а головних учасників змови засудив до страти. Серед них були й українці Софія Перовська, Микола Кибальчич (українсько-російський винахідник), Андрій Желябов, Дмитро Лизогуб, Володимир Малинка.

Першою політичною організацією українців на цьому етапі національно-визвольного руху стало «Братство тарасівців» (1891 - 1899 рр.), засноване студентами М. Міхновським, І. Липою, В. Шеметом. Тарасівці ставили за мету реалізацію основних ідей Т. Г. Шевченка про слов'янський федералізм та демократичний устрій.

Першою політичною партією у Наддніпрянській Україні стала утворена у 1900 р. у Харкові Революційна українська партія(РУП), заснована Д. Антоновичем, М. Русовим, Д. Матусевичем та ін. Спочатку у брошурі М. Міхновського «Самостійна Україна» обстоювалася програма державної самостійності. Пізніше РУП стала більш поміркованою і висунула ідею національно-культурної автономії у складі Росії.

У Західній Україні в ІІ пол. ХІХ ст. діяли три напрямки суспільно-політичного руху:

Москвофіли, що визнавали єдність Росії від Камчатки до Карпат;

Народовці, що представляли національний напрямок, спрямований на культурно-освітній розвиток українського народу та зростання національної самостійності. У 1899 р. вони створили УНДП, до якої приєдналися М. Грушевський та І. Франко;

Радикали, які на основі ідей М. Драгоманова виступали за утворення незалежної України. Очолювали цей напрямок Іван Франко, Михайло Павлик, Остап Терлецький. Вони у 1890 р. у Львові створили першу українську політичну партію (РУРП) - Русько-українська радикальна партія. Проіснувала вона недовго через протиріччя у середині партії. У 1899 р. група на чолі з І. Франко перейшла в Українську національно-демократичну партію, створену народовцями (УСДП) на чолі з М. Ганкевичем та С. Вітиком, які сповідували ідеї марксизму. З усіх політичних партій самою чисельною була УНДП.

На Буковині у 1885 р. народовці заснували Народну Раду, яку очолив Юліан Романчук. Він та його послідовники виступали за українську автономію в межах Австро-Угорщини.

Повторення вивченого.

Заповніть таблицю «Національно-визвольний рух в Україні у ІІ половині ХІХ ст..»

Регіон	Культурно-освітні, наукові, релігійні організації	Політичні організації та партії
Наддніпрянська Україна
Західна Україна

Література:

Світлична В.В. Історія України. с. 120 - 125.

Бойко О.Д. Історія України. с. 251 - 269.

20. Соціально-економічна модернізація України у другій половині ХІХ на початку ХХ ст.

У ХІХ ст.. в Російській та Австрійській імперіях склалася криза феодально-кріпосницької системи. Усвідомлення цієї кризи змусило спочатку австрійський уряд ліквідувати кріпосне право та реформувати державний устрій у 1848 - 1849 рр. Цей процес прискорили буржуазні революції у Європі. У Росії робилися зусилля зберегти старий устрій з модернізацією поміщицького землеволодіння на основі праці селян-кріпаків. Так за часи царювання Миколи І було біля 100 спроб-указів вирішити селянське питання без ліквідації кріпацтва, але прискорення розвитку країни вимагало цієї головної реформи. Це сталося після опублікування Маніфесту Олександра ІІ у 1861 р. 19 лютого. Реформи у Росії та Австрії носили обмежений характер, проте мали епохальне значення для прискореного капіталістичного розвитку України.

20.1 Особливості капіталізації економіки Наддніпрянської України

Упродовж 60-80-х рр.. ХІХ ст. завершився промисловий переворот - перехід від мануфактур до заводів і фабрик;

Особливо високими темпами розвивалися вугільна, залізорудна і металургійна промисловість у східних регіонах. Наприкінці ХІХ ст. Україна стала металургійно-вугільною базою Росії: 50% чавуну і трохи менше 50% заліза і сталі, 65% вугілля;

У сільському господарстві розвивалися традиційні галузі. Найбільшого розвитку досягло цукровиробництво (85% загальноросійського) і вирощування тютюну (50%);

Машинобудування розвивалося повільно, в основному - для сільського господарства - більше половини від загальноросійського рівня;

Бурхливий розвиток залізниць. За протяжністю залізничних шляхів Україна посідала перше місце в Росії (1/3 загальної кількості);

У промисловості головну роль відігравав іноземний капітал: його частка у 1900 р. склала 80-90%;

Йшов процес розвитку міст, особливо таких як Одеса (близько 400 тис.), Київ (250 тис.), Харків (175 тис.), Катеринослав (115 тис.). У цих містах було сконцентровано 35% усього міського населення України.

Проте, незважаючи на процес індустріалізації, в Україні переважало сільське господарство. Капіталізація с/г йшла двома способами:

Пруським - повільний перехід поміщицьких землеволодінь до капіталістичних способів виробництва. Цей шлях переважав на Правобережній Україні;

Американським - утворення фермерських господарств, які використовували найману партію і постачали продукцію на ринок. Цей шлях переважав на півдні.

Перехід на капіталістичну систему господарювання у с/г дав на кінець ХІХ ст. такі результати: 43% світового врожаю ячменю, 20% - пшениці, 10% - кукурудзи. Проте в самій Україні пересічний житель споживав менше хліба, ніж у розвинених країнах.

20.2 Особливості капіталізації економіки у Західній Україні

Політика Австро-Угорщини була спрямована на те, щоб закріпити за Західною Україною статус аграрно-сировинного придатку до розвинутих провінцій імперії: українські землі були джерелом дешевої сировини і ринок для дорогих промислових товарів і машин;

Господарство Західної України було аграрним, капіталістичні відносини розвивалися повільно, головним чином пруським шляхом. Кількість сільської буржуазії у Галичині становила 11%, а в Буковині - 8%;

Промисловість була відсталою, машинобудування розвинуто слабо. Провідними галузями буди нафтодобувна (р-ни Дрогобича і Борислава), яка на початок ХХ ст.. давала 5% світового видобутку нафти;

У промисловості домінував іноземний капітал - австрійський, німецький, англійський, французький;

Міста розвивалася повільно. Найбільшим містом був Львів (у 1910 р. там проживало до 200 тис. чол.).

20.3 Соціальні зміни, спричинені модернізацією економіки

У другій половині ХІХ ст. різко зросла чисельність населення: Наддніпрянська Україна - із 13,4 млн. до 23,4 млн. чол.; Західна Україна - із 3,9 до 5,9 млн. чол.. Збільшення населення відбулося як за рахунок природного приросту, так і за рахунок переселення в Україну інших національностей: серби, росіяни, греки, румуни, євреї та інші;

Індустріалізація не призвела до формування в Україні нової структури індустріального суспільства, воно залишилося аграрним: 74% у Наддніпрянській Україні і приблизно 90% населення у Західній;

В умовах розвитку капіталізму відбувався процес розшарування селян та зростання бідності серед них. Диференціація доходів селян вела до зростання конфліктів та напруженості. Ситуація погіршувалася різким приростом населення. У зв'язку з цим розпочалося переселення українських селян на Далекий Схід, до Канади, США, Бразилії, Аргентини. Це була І українська еміграція;

Капіталізація економіки обумовила зростання робітничого класу і буржуазії. Проте за національним складом серед робітників переважали росіяни, а серед буржуазії - іноземці з Європи. На Західній Україні відповідно - поляки і німці. У торгівлі панували євреї. Особливо іноземці мали панівне становище в містах, в яких українців проживало менше однієї треті.

Отже, українське суспільство формувалося як аграрне. Це пояснюється не тільки психологічними чинниками (Любов до землі), скільки політикою гноблення з боку імперій.

Повторення вивченого:

Коли було скасоване кріпосне право в Австрійській та Російській імперіях? Як це вплинуло на соціально-економічний розвиток українських земель?

Які особливості економічного розвитку:

Наддніпрянської України;

Західної України.

Дайте оцінку етносоціальної населення України у другій половині ХІХ ст..

Література:

Світлична В.В. Істрія України. с. 125 - 128.

Бойко О.Д. Історія України. с. 245 - 281.

21. Україна на початку XX ст.

21.1 Політичний і соціально-економічний розвиток України у складі Росії та Австро-Угорщини

Початок XX ст. в історії України характеризується загальним революційним піднесенням, що було викликане гострими класовими протиріччями, національним гнобленням, політичним безправ'ям населення. Ситуацію загострювала
загальноекономічна світова криза 1900-1903 рр., а в Росії - її поразка у війні 1904-1905 рр. з Японією. При цьому революційний настрій охопив усі кола суспільства:робітників, селян, інтелігентів та студентів, а також буржуазію та поміщиків. Усі вимагали лібералізацію політичних, соціальних та економічних відносин, ліквідацію залишків кріпосництва та скликання Установчих зборів для вироблення Конституції.

У Західній Україні національний рух розвивався у більш сприятливих умовах. Тут діяла друкарня РУП(видавала роботу М.Міхновського “Самостійна Україна”, в українських школах видавалася українська преса, активізувалася діяльність “Просвіта”, зросли тиражі “Літературно-наукового вісника” редагованого М.Грушевським та І.Франко. Українці збільшили своє представництво у центральному парламенті та сеймах. Виникли та стрімко поширювали свою діяльність молодіжні спортивні організації “Сокіл” і “Січ”. Широкого розмаху набув кооперативний рух, що сприяло економічному відродженню.

Проблеми становлення та консолідації української нації.

Процес політизації українського суспільства та визвольного руху.

У Наддніпрянській Україні національно-визвольний рух проявлявся в:

Процесі політизації українського руху;

Зростанні кількості національних партій;

РУП, утворена в 1900р., розпалася і дала початок трьом партіям:

Народна українська партія(НУП) - на чолі з М.Міхновським, який висунув гасло “Україна для українців”, боролися за незалежність українців (з 1902р). Основа партії - інтелігенція;

Українська соціал-демократична спілка(1904р.) на чолі з М.Малинівським, займала марксистську позицію. У 1905р влилась у меншовицьку фракцію РСДРП.

УСДРП(1905р.) на чолі з В.Винниченком та С.Петлюрою. Вони прагнули поєднати націоналізм з марксизмом(націонал-комуністична ідеологія).

У 1904р. були утворені дві ліберальні партії: Українська радикальна партія(Б.Грінченко, С.Єфремов) та Українська демократична партія(А.Лотоцький, Є.Чикаленко). Головні вимоги - конституційна монархія, автономія у складі Росії, земельні реформи.

Крім національних політичних партій у Наддніпрянській Україні діяли загальноросійські партії:РСДРП(меншовики і більшовики), Партія соціалістів-революціонерів(есери), Конституційно-демократична партія(кадети, в Україні її лідером був В.І. Вернадський), «Союз 17 октября», «Союз руського народу» - націонал-фашистські партії, що виступали за єдину і недільну Росію.

У Росії революційно-визвольний рух вилився у Першу демократичну революцію 1905-1907рр. 17 жовтня 1905р.цар Микола II опублікував «Маніфест» про громадянські свободи і вибори до Державної Думи, Українці прийняли участь у I та II Думах. Маніфест про розпуск другої Думи 3 червня 1907р. прийнято вважати кінцем революції.

Маніфест 17 жовтня 1905р. спроба легалізації української преси. У Наддніпрянській Україні з'явилися «Просвіти», в яких активну участь приймали видатні літературні та культурні діячі: М.Лисенко, Панас Мирний, Д.Яворницький та ін.

У 1908р. з метою координації діяльності українських організацій та партій було створено міжпартійний політичний блок Товариство українських поступовців(ТУП) на чолі з М.Грушевським, С.Єфремовим, Є.Чикаленко, Д.Дорошенко.

Загострення протиріч у Росії, революція 1905-1907 рр. радикально поставили питання про реформи у економіко-соціальному житті. У 1906-1911рр. з ініціативи першого міністра П.Столипіна проводилась аграрна реформа, яка не досягла своєї мети. Після вбивства П.Столипіна у Києві, царизм взяв курс на підготовку до війни, яка назрівала у Європі. Країни з самодержавним устроєм прагнули подавити внутрішні соціально-політичні та економічні проблеми але, насправді лише поглибили їх. Війна, яку назвали I світовою війною розпочалася 01 серпня 1914 року. Українці опинилися по дві сторони ворогуючих країн та блоків:Троїстого, згодом Четвертного союзу(Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина, Болгарія); Антантою(Росія, Англія, Франція).

21.2 Культурний розвиток України на поч. XX ст.

Освіта: зросла кількість початкових шкіл - з 1897 по 1911р. їх кількість зросла з 13570 до 18719. Проте на початок 1914р. 70% українського населення не вміло читати і писати. Зросла кількість студентів в університетах - у два рази(близько 12,7 тис чоловік). На Галичині діяло 2510 народних українських шкіл, у яких навчалося 440 тис дітей. На Буковині діяло 216 народних шкіл, україномовна гімназія та семінарія для дівчат.

Наука: Особливою багатогранною діяльністю виділялося Наукове товариство Т.Г.Шевченка. У Києві діяла алгебраїчна школа, у якій працювали вчені із світовими іменами: В.Стеклов, Д.Синцов, С.Бернштейн, Д.Граве. У Харкові Д.Рожанський заснував школу радіофізики. У Львові в університеті М.Смолуховський створив основу для молекулярно-кінетичного обґрунтування другого принципу термодинаміки. Подібні досягнення мали українці в інших галузях науки. В цілому, початок XX ст. знаменував піднесення української науки.

...