Поява перших людей на території сучасної України. Теорії походження Давньої (Київської) Русі. Закріплення Радянської влади в Україні

Мистецтво

Мистецтво давньої Русі являло собою синтез художнього досвіду слов'ян, їх віковічних сусідів та тисячолітніх надбань Західної і Східної цивілізацій. Розвивалося мистецтво в основному у сфері архітектури (зодчества), іконопису, малюнків на стіні (фрески) та мозаїки, а також у сфері музики, пісні та танців.

Архітектура давньої Русі представлена головним чином храмобудівництвом - спочатку матеріалом було дерево (можна робити опис лише з письмових джерел, оскільки первинних витворів та їх копій не збереглося), але з Х ст. все більше з каменю. Традиційно вважають першою кам'яною спорудою Десятинну церкву у Києві та Спасо-Преображенський собор у Чернігові (1031-1036 рр.).

У 1037 році на честь перемоги над печенігами з ініціативи Ярослава Мудрого було розпочато будівництво Софії Київської. Архітекторами були греки й руські майстри. Стиль перших храмів суто візантійський. З ХІІ ст. розпочав формуватися простіший стиль - західноєвропейський романський. З середини ХІІ ст. на Русі виділяються школи: київська, переяславська, галицька - усі мали схожі й водночас відмінні риси.

Шедеврами іконопису називали праці монахів Печерського монастиря - там сформувалася школи Григорія та Аліпія. Практично усі ікони того часу втрачені. Найдавнішою є ікона Волинської Божої матері кінця XIII - XIV ст. з Покровської церкви Луцька. Фрески та мозаїки Софійського собору визнані ЮНЕСКО досягненням світової культури.

Поширення писемності на Русі сприяло виникненню такого виду живопису як книжкова мініатюра («Остромирове євангеліє», 1056-1057рр., «Ізборник книг Святослава», 1037р).

Повторення вивченого

Чи можна стверджувати, що давньоруська культура виникла як автохтонне явище, тобто лише на досягненнях автономного розвитку? Якщо ні, то назвіть основні напрями основних культурних зовнішніх зв'язків.

Розкажіть про особливості розвитку давньоруської культури у язичницький період.

Розкажіть про досягнення давньоруської культури у християнську добу: література, освіта і наука, мистецтво.

Література:

Світлична В.В. - ст. 44-56.

Бойко О.Д. - ст. 78-84.

Історія України. Частина І. YouTube. Відео. Серії 17-19.



8. Галицько-Волинська держава - спадкоємниця

З розпадом Київської Русі над р. Дністер з центром у м. Галич виникло Галицьке князівство (кінець ХІ ст.), а над р. Буг з центром у м. Володимир - Волинське князівство (середина ХІІ ст.). Більш сильнішим спочатку було Галицьке князівство, особливо за князя Ярослава Осмомисла («о сьоми мислях», тобто знаннях), спритного та добре освіченого. По його смерті влада перейшла до бояр, нависла загроза захоплення Угорщиною і Польщею.

Волинське князівство після відокремлення від Київської Русі спочатку розпалося на дрібні князівства, які вдалося об'єднати князю Роману Мстиславовичу (1170-1205 р.р.). У 1199 році він приєднав Галицькі землі - так утворилося Галицько-Волинське князівство. В історичній літературі виділяються чотири основі періоди Галицько-Волинського князівства, другої великої держави в Українських землях після Київської Русі (див Атлас 7 клас, стор 18,19).

8.1 Утворення, піднесення і занепад Галицько-Волинської держави

І етап (1199-1205): утворення і становлення.

Це період князювання Романа Мстиславовича. Йому вдалося придушити опір великих бояр і заручитися підтримкою дворян, середніх бояр та міщан. Провів кілька переможних походів проти Польщі та Литви. У 1202 році приєднав до своїх володінь Київ і став Великим князем. У тому ж році та у 1204 році провів успішні походи проти половців. В останні роки життя Роман Мстиславович пробував провести адміністративну реформу під назвою «Добрий порядок» для зміцнення центральної влади: владу передавати старшому сину, київського князя обирати шістьма найбільш впливовими князями. У цьому Роман Мстиславович не знайшов підтримки серед східних князів. У 1205 році він трагічно загинув під час походу на Польщу.

ІІ етап (1205-1238): тимчасовий розпад єдиної держави.

Зі смертю Романа розпочався майже 30-річний період боротьби за владу між волинськими та галицькими боярами, чим скористалися поляки та угорці, які задумали захопити усі західні українські землі. У 1213-1219 роках галицько-волинським князем було призначено малолітнього сина угорського короля Калмана (Коломана). У 1219 році галичани при підтримці польського короля запросили князювати новгородського князя Мстислава Удатного, який вигнав угорців та розпочав боротьбу проти бояр. У цьому йому надавав допомогу зять, син колишнього галицько-волинського князя Романа Мстиславовича - Данило, відомий в історії як король Данило Галицький. З 1225 року Данило як волинський князь розпочав боротися за відновлення Галицько-Волинської держави: спочатку проти поляків, а потім проти галицьких бояр. У 1238 році Галицькі землі були приєднані до Волині. У тому ж році під Дорогочином військо Данила Романовича розгромило тевтонських рицарів, захопивши у полон їхнього магістра.

ІIІ етап (1238-1264): піднесення галицько-волинської держави та боротьби із золотоординським ігом.

Після перемоги над хрестоносцями авторитет Данила Галицького зріс настільки, що він знову став претендувати на Київ та звання Великого князя. Це йому вдалося зробити у 1239 році. Після нападу монголо-татар на Київ у грудні 1240 року та їх походу на Захід через Волинь і Галичину, Данило Галицький визнав залежність від Золотої Орди і змушений був платити їм данину. Слід зазначити, що монгольські хани пам'ятали героїзм галицько-волинських загонів у битві на р. Калка 1223 року і ставилися до Данила з більшою повагою, ніж до інших руських князів.

У 1245 року Данилу знову прийшлося вести боротьбу з боярами, які скориставшись послабленням князівської влади запросили на престол чернігівського князя Ростислава. Розгромивши Ростислава, Данило об'єднав галицько-волинські землі, був визнаний як єдиний правитель у своєму князівстві усіма князями, в тому числі і Золотою Ордою (їздив у Золоту Орду за ярликом). Наступив новий період розвитку галицько-волинського князівства - цьому сприяли: віддаленість від Золотої Орди, символічна данина, послаблення Польщі, Угорщини і Литви та східно-руських князівств.

За цих обставин Данила Галицький розпочав будівництво міст та укріплень (заснував Львів у 1256р. та Холм), сприяв розвитку економіки, культури, поширенню православ'я.

З початку 50-х років ХІІІ ст. Данило Галицькій розпочав таємні перемовини з руськими князями і Литвою про спільний похід проти Золотої Орди. У 1253 році Данило уклав союз з Папою Римським про хрестовий похід на Схід. Був коронований на престол, але це йому мало допомогло - через низку причин західні сусіди Галицько-Волинської держави не підтримали Данила, а тому хрестовий похід не вдався. У 1254 році Данило розпочинає самостійно бойові дії проти Золотої Орди, початок яких був успішним. Але з 1256 року Данило був змушений вести боротьбу ще й проти Литви за північні землі та Київ. У 1258 році Орда провела спустошливий похід проти Галицько-Волинської держави, наслідком якого стало знищення оборонних споруд усіх міст (крім Холму). Саме в цьому місті після тяжкої хвороби у 1264 році король Данило помер (у м. Золочеві зараз відновлюється резиденція Данила Галицького, саме на її території народився у 1961 році укладач цього конспекту).

ІV етап (1264-1323): стабільність і піднесення.

Після смерті Данила королівство Галицьке та Володимерії було розділене між його трьома синами. Найбільш послідовним був Лев Данилович (1246-1301 рр.), за часів якого землі Галицько-Волинського князівства займали найбільшу територію: були приєднані Закарпаття і Люблінська земля ( Атлас, карта на ст. 19). Нове об'єднання Галицько-Волинського князівства стало можливим за правління короля Юрія І, онука Данила Галицького (1301-1315 рр.). Це був період відносного спокою, знову процвітали міста і торгівля, зріс добробут населення. У 1303 році відбулося встановлення Галицької митрополії, яка підпорядковувалася Константинопольському патріархату. Золота Орда не допікала через власні внутрішні міжусобиці, з Польщею та Литвою підписано примирення.

Подібна ситуація була і після смерті Юрія І за правління його синів Андрія та Лева ІІ,що правда, ім. все важче було боронити землі від Литви: у 1323 році брати загинули у битві проти хана Золотої Орди Узбека (сприяв розвитку освіти, науки в Середній Азії, задушений мулами (священиками) у Самарканді, після чого ханом Орди став малолітній син Тимур - майбутній найжорсткіший завойовник тих часів). Дітей у Андрія та Лева не було, а тому у Галицько-Волинському князівстві розпочалася нова боротьба за владу, яка тривала до занепаду держави.

ІV етап (1323-1340): занепад держави.

Після смерті Юрія ІІ Болеслава( син дочки Юрія І і мазовецького князя Болеслава) у 1340 році Галицько-Волинські землі були розчленовані: Галичина відійшла Польщі, Волинь - Литві, Буковина - Молдавії.

8.2 Роль Галицько-Волинського князівства в історії Української державності

Зберегло від асимілювання південну та західну гілки слов'янства, сприяло їхній консолідації та самосвідомості;

Стало новим центром, після занепаду Києва, політичного та економічного життя;

Модернізувало давньоруську державну організацію;

Розширило сферу проникнення на схід досягнень західної культури.

Повторення вивченого.

За яких обставин утворилося Галицько-Волинське князівство?

Назвіть основні етапи розвитку Галицько-Волинської держави.

Охарактеризуйте роль Данила Галицького в історії України.

Визначте історичне значення Галицько-Волинського князівства.

Література:

Світлична В.В. - ст. 40-44.

Бойко О.Д. - ст. 88-94.

Історія України. Частина ІІ. YouTube. Відео. Серії 50-52, 55-57, 60-61.



9. Українські землі під владою Литви та Польщі (XIV - перша половина XVII ст.: від 1341 р. по 1648 рік)

Після розчленування Галицько-Волинського князівства, українські землі були повністю захоплені сильнішими західноєвропейськими державами та Золотою Ордою ( з кінця XV ст. Московською державою, що розпочала швидке зростання після перемоги на Куликовому полі війська Золотої Орди у 1380 р. та повалення іга, тобто залежності): Закарпаття у ХІ ст. - Угорщиною, Волинь, Ліво- та Правобережжя Україна з Поділлям Литвою (до 1569 року), Галичина - Польщею, Буковина - Молдавією (Шипинське князівство), Чернігово-Сіверщина з кінця XV ст. - Московською державою, яка заявила вже тоді претензії на усі землі колишньої Русі.

Разом з тим, традиція державотворення на українських землях збереглася до 1471 року - до ліквідації литовцями Київського князівства.

9.1 Українські землі у складі Великого князівства Литовського

Литовське князівство утворилося в ХІІІ ст., а вже у XІV ст. за князя Гедиміна (1316-1341 рр.) та його синів Любарта і Ольгерда (1345-1377 рр.) Литва здобула більшу частину білоруських, українських і частини російських земель. Так утворилося Велике князівство Литовське, у складі якого руські землі становили 9/10 територій (90%). В історії цей період називають «оксамитовим» литовським проникненням. Які ж причини такого швидкого розширення кордонів Литви:

Руські землі були ослаблені монголо-татарським погромом;

Населення руських земель «надавало перевагу» литовцям перед монголо-татарами, у більшості випадків руські князі добровільно визнавали владу Литви. Політика Литви: «Старого не змінюєм, а нового не запроваджуємо»

Ослаблення Золотої орди через міжусобиці у 1360-1370-х роках.

Литовські князі до 1471 року зберегли Устрій Русі - удільні князівства роздавалися синам та племінникам династії Гедеміновичів. У маленьких князівствах влада належала місцевим українським князям (одержали лише край колишніх володінь). Майже усі литовські князі прийняли православну віру, загальнодержавною визнавали староруську мову та закони «Руської правди». (Див. Атлас, 7 кл., ст. 20).

9.2 Від Литовсько-Руської до Польсько-Литовської держави

Наприкінці XІV ст. власне литовські землі складали лише десяту частину держави. Великі князі Литовські «не змінюючи старого» стали на шлях інкорпорації у місцеву, переважно давньоруську, культуру, тобто повторювали історію проникнення та асимілювання варяг слов'янами. Проте історія рідко повторюється у точності, частіше як фарс або трагедія. Українська історія литовської держави булі водночас і тим, і другим.

У 1337 році Великим князем Литви став молодший син Ольгерда Ягайло. Проти нього виступили старші брати та двоюрідний брат Вітовт. На заході росла загроза з боку Тевтонського ордену (хрестоносців, до того двічі розбитих у походах на Схід: Олександром Невським у 1242 р. та Данилом Галицьким у 1238 р.), на сході - з боку Московського князівства, а на півдні загрозу становило Кримське ханство (остаточно відділилося із Золотої Орди у 1443 році, а в 1475 р. стало васалом Османської імперії) (Див. Атлас, 7 кл., ст. 21).

Пошуки князем Ягайлом союзників привели до зміцнення відносин з Польщею. У 1385 році була заключена Кревська унія -- «Союз на крові», тобто шлюбний контракт між Ягайлом і польською королевою Ядвігою. Велике князівство залишилося фактично незалежним, його з 1392 року очолив Вітовт (1392-1430 рр.)

Наслідки Кревської унії 1385 року:

Позитивні - об'єднання зусиль двох держав допомогло розгромити у 1410 році хрестоносців під Грюнвальдом, що зупинило просуванню німців у слов'янські землі.

Негативні - посилився вплив поляків. Розпочалося захоплення українських земель і насаджування католицизму.

Бажання поляків ліквідувати Литовське князівство проявилося вже у 1401 році за умовами Віленської унії (м. Вільно - столиця литовської держави, сьогодні Вільнюс). Після поразки військ Вітовта від військ золотоординського хана Тимура (Тамерлана) на річці Ворскла (сьогодні Полтавська область.) у 1399 - році Вітовт став на сторону хана Тохтамиша, що програв боротьбу за владу з Тимуром - становище литовського князя похитнулося і він мусив визнати васальну залежність від Польщі. Проте, після Грюнвальдської битви Литва відновила незалежність, хоча залишилася союзником Польщі.

Відновивши сили, Вітовт розширив володіння за рахунок земель Золотої Орди між р. Дністер та р. Дніпро до узбережжя Чорного моря (Вітовт допоміг закріпитися у владі Золотої Орди династії Тохтамиша і це була йому плата). Авторитет Вітовта був такий, що його збиралися вже коронувати. Проти був Ягайло, який затягував цей процес. У 1430 році Вітовт помер - закінчився другий період литовко-руської доби (перший: 1340-1385 рр.)

9.3 Ліквідація удільних князівств

Після смерті Вітовта великим литовським князем став молодший брат Ягайла - Свидригайло. Він повів боротьбу за незалежність від Польщі, в цьому мав підтримку місцевих князів та населення. Католики підтримали брата Вітовта Сигізмунда Кейстутовича. У 1435 р. під Вількомиром війська Свидригайла зазнали поразки від феодалів-католиків, яких підтримувала Польща (цю битву прирівнюють до Грюнвальдсьскої за масштабністю). Свидригайло зрікся титулу Великого князя. З цього року на українських землях розпочався процес ліквідації удільних князівств та утворення воєводств: Руське воєводство ( Галичина), Подільське воєводство, Волинське князівство (1452 р.) та Київське князівство (1471 р.) були перетворені у воєводства - це поклало край традиціям державного будівництва на українських землях, розпочався новий етап: боротьба за Україну між Польщею та Московською державою, яка у результаті війни 1500-1503 рр. приєднала всю Чернігово-Сіверщину. В історії період від 1471 року до 1569 (Люблінської унії) називають ІV етапом литовсько-руської доби - останнім. Від 1569 року, тобто заключення Люблінської унії розпочався період польської експансії на українські землі (до 1648 року).

Повторення вивченого

Що відбулося з українськими землями після занепаду Галицько-Волинського князівства?

Охарактеризуйте перший етап литовсько-руської доби, так званого «оксамитового» проникнення.

Назвіть наслідки Кревської унії 1385 року.

Охарактеризуйте добу правління Литвою князем Вітовтом.

Як позначилося на розвитку української державності ліквідація князівств та утворення воєводств?

Розкажіть про останній етап литовсько-руської держави.

Література:

Світлична В.В. - ст. 59-63.

Бойко О.Д. - ст. 95-99.

Історія України. Частина ІІ. YouTube. Відео. Серії 62-67.



10. Українські землі під владою Литви та Польщі (XIV - перша половина XVІI ст.)

10.1 Люблінська унія 1569 року та її наслідки для України

Поширення польської експансії на українські землі із Заходу, московської - із Сходу, а кримсько-татарської з Півдня поставило Велике князівство Лиитовське перед загрозою воєнної катастрофи і розчленування. Ситуація погіршилася внаслідок поразок Литви від Московського князівства у Лівонській війні, що розпочалася у 1558 році (1558 -1588 рр.).литовська знать змушена була піти на об'єднання Литви із Польщею в одну державу, яка дістала за угодою у м. Люблін назву «Республіка» ( польською мовою Річ (Реч) Посполита). Люблінська унія проголошувала, що влада у Речі Посполитій представлена королем, єдиним сеймом, грошовою системою (гривня ліквідовувалася), законом та визнанням державною релігією католицтво. Литовське князівство отримало статус автономії, а всі українські землі, що належали Литві, перейшли під владу Польщі.

На українську територію поширювалися польські форми соціального та правового життя, в тому числі принципи корпоративної організації суспільства, шляхетської демократії (лише для громадян країни, що важливо, то переваги надавалися вірянам-католикам), міського самоврядування (Магдебурзьке право) тощо. За цих обставин розпочалася стрімка полонізація української шляхти та духовенства. Православним заборонялося займати вищі державні посади, у містах воно усувалися від участі у самоуправлінні. В установах панувала польська та латина як мови освіти, судочинства та діловодства. (Див. Атлас, 7 кл., ст. 22-23).



10.2 Берестейська унія 1569 року та її наслідки для України

З моменту розколу християнства у 1054 року на православну та католицьку гілки ідея об'єднання (унії) завжди знаходила своїх прихильників. У 1274 році у м. Ліон (Франція) була підписана міжцерковна унія проти монголо-татарської загрози. У 1439 році у Флоренція була відновлена унія - тоді Візантія шукала підтримки Заходу у боротьбі з турками. Ця унія проіснувала до падіння у 1453 році Константинополя. З цього часу авторитет православної церкви почав знижуватися, а католицької - навпаки.

Після Люблінської унії, коли значна частина української шляхти та духовенства почали втрачати свою впливовість на території України, знову виникла ідея церковної унії. Певним прискорювачем розвитку ідеї об'єднання церков стала «календарна реформа», проведена папою Григорієм ХІІІ 1582 р. (григоріанський календар), яка суттєво розвела у часі релігійні свята католиків і православних.

Ініціаторами церковної унії стали православні на чолі з львівським єпископом Гедеоном Балабаном. У 1595 році папа Климент VІІІ офіційно визнав унію, а у 1596 у м. Брест відбулося юридичне оформлення греко-католицької церкви. Уніатська церква зберігала слов'янську мову та православні обряди, але визнавала догмати католицької церкви і зверхність Папи римського. Існування православної церкви у Речі Посполитій було заборонено.

Утворення греко0католицької церкви розкололо українське суспільство на її прихильників та противників. Та й поляки ніколи до кінця не визнавали цієї унії.

Брестська унія збурила українське суспільство, особливо серед міщанства та духовенства, менше серед селян і шляхти. Поти унії виступила частина аристократії на чолі з князем Василем Костянтиновичем Острозьким (1527-1608 рр.), яких підтримали об'єднання міщан - братства. Це змусило в 1632 році Польщу знову дозволити легальне існування православної церкви. Значну роль тут відігравали козацькі повстання.

10.3 Соціально-економічні процеси в XIV - першій половині XVIІ ст.

За литовко-польської доби в економічні сфері відбулися помітні зрушення. Якщо ще у XIV ст. переважала примітивна експлуатація великих природних багатств українських земель, то починаючи з XV ст. перевага надавалася інтенсивному рільництву та скотарству (рогата худоба, у першу чергу воли). Причина: падіння Константинополя, головного експортера зерна для Європи та виникнення нового перевального пункту у м. Гданську (Балтійське море, Річ Посполита).

Зростаючі масштаби експорту зерно-бобових культур та волів поставили питання про земельну власність, робочі руки та форми організації праці.

Процес зростання великого феодального землеволодіння (магнати, пани) з початку XVІ ст. став набирати динамічності, особливо посилився від Люблінської унії. Поряд з цим почався наступ феодалів на територію та права селянських общин: їх привласнення і закріпачення селян. Вже у другій половині XVІ ст. вільних общинних земель в Україні практично не залишилося.

Якісні зміни відбулися і в організації праці:

У сільській місцевості основу господарства складали фільварки (ферми) з примусовою працею;

У містах посилилася спеціалізація ремісництва (на початку XVІІ ст. 270 видів (60 - Київська Русь)), виникнення ремісничих об'єднань - цехів і ремісничих мануфактур (поєднання ручної праці з механічною). Значна кількість міст мала права на самоуправління у формі Магдебурзького права або локальних грамот (в Україні перші міста: Львів, Кременець, Київ).

У соціальній ієрархії вершину займала шляхта (дворянство), що несла службу у князів (в Україні нараховувалося до 30 родів литовсько-руської спадщини). Наступною ланкою були пани - найбільші землевласники-магнати, які у бойові дії виступали із власними озброєними загонами (хоругвами). Нижчий щабель займала дрібна шляхта (зем'яни), вихідці із селян та міщан. Юридичне оформлення прав, привілеїв та обов'язків шляхти було закріплене литовськими статутами: Старий (1529 р., відокремлення шляхти від селянства); Волинський (1566 р., закріплення прав за шляхтою). У середині XVІ ст. шляхта в Польщі становила 8-10 % населення проти 1-2 % у Західній Європі; в українських землях -5% (за іншими даними 2,5%)); Новий (1588 р.) Основу їх склала «Руська правда»).

Другим станом у Речі посполитій було духовенство. «Церковні люди» не підлягали світському суду; вони поділялися на «біле духовенство» (монахи, що не давали обітниці) і «чорне» (високі духовні ієрархи, що давали обітницю безшлюбності).

Третім станом було міщанство, яке боролося за право на самоврядування. Проте Магдебурзьке право в Україні відзначалося значним втручанням у міські справи великокнязівських намісників та воєвод.

Найнижчим прошарком соціальної піраміду було селянство, яке поділялося на три групи: чиншові (данники) - вільні общинники, які з розвитком фільварків майже зникли; тяглі - вели господарювання на землях феодалів; службові (челядь, дворові).

Повторення вивченого

Люблінська унія: дата, причини та наслідки утворення для населення українських земель.

Назвіть передумови та наслідки Брестської церковної унії.

Охарактеризуйте процеси, що відбулися в економічній сфері на українських землях у XV - першій половині XVІІ ст.

Якою була соціальна ієрархія на українських землях?



Література:

Світлична В.В. - ст. 63-64.

Бойко О.Д. - ст. 103-105,107-121.

Історія України. Частина ІІ. YouTube. Відео. Серії 71-73.



11. Українські землі під владою Литви та Польщі (XIV - перша половина XVІI ст.)

Назвіть (підкресліть) основний прояв (ознаку) «оксамитового» проникнення Литви на українські землі:

Ослаблення Русі нападами монголо-татар;

Ослаблення і занепад руських князівств;

Добровільна угода населення українських земель і литовських князів.

Початок польської експансії на українські землі поклало:

Занепад Галицько-Волинського князівства;

Кревська унія 1385 року;

Ліквідація Київського князівства 1471 року.

Найбільшого розквіту литовсько-руська держава зазнала у правління:

Литовського князя Ольгерда;

Литовського князя Ягайла;

Литовського князя Вітовта.

Ліквідація удільних князівств почалася від:

Смерті князя Вітовта у 1430 році;

Розгрому польсько-литовськими католиками війська литовсько-руського на чолі з Свидригайлом під Вількомиром у 1435 році;

Перетворення Київського князівства на воєводство.

Підкресліть основі наслідки Люблінської унії 1569 року:

Утворення держави Річ Посполита на чолі із польським королем;

Прискорення полонізації українських земель;

Приниження прав і свобод українського люду та духовенства.

Підкресліть назви документів, що регулювали правові відносини у XІV - першій половині XVІІ століть:

Руська правда;

Старий статут 1529 року;

Волинський статут 1566 року;

Новий статут 1588 року.

Назвіть (підкресліть) назви основних станів суспільства, що проживали на українських землях у XІV - першій половині XVІІ століть:

Шляхта;

Духовенство;

Міщанство;

Селянство.

Назвіть (підкресліть) основні наслідки Брестської церковної унії 1596 року:

Об'єднання суспільства;

Розкол суспільства;

Поклала початок тривалим збройним протистоянням у суспільстві.

Які правові документи закріплювали за містами та селищами право на самоврядування (підкреслити)?

Литовські статути;

Магдебурзьке право;

Волоське право.

У якому році українська громадськість повернула право існування у Речі Посполитій православної церкви (підкреслити)?

1596 р.;

1620 р.;

1632 р.

11.1 Стан української культури, основні чинники розвитку у XIV - перша половина XVІI ст.

Розвиток української культури після занепаду Галицько-Волинської держави розвивався у складних умовах: роз'єднання українських земель, спустошливі напади татар, польська експансія, падіння авторитету православної церкви, денаціоналізація української шляхти. Проте, з кінця XIV - початку XVІI ст. у культурі українців почали відбуватися якісні зміни, викликані насамперед такими чинниками:

Проникнення ідей гуманізму на наслідки Реформації сприяли розвитку освіти, науки, поширенню гуманістичних ідей, формування основ громадянського суспільства та української мови;

Діяльність братств, тобто об'єднань міщан, які легально захищали українську мову, культуру, духовні цінності українського народу; розвивали цінності громадянського суспільства. Перша братська школа відкрита у Львові у 1585 р., а у 1615 р. на кошти Гальшки Гулевичівни - у Києві. Об'єднань міщан та братських шкіл на початку XVІI ст. нараховувалося більше десятка;

Виникнення і розвиток закладів Вищої освіти: Острозька вища школа (академія), заснована князем Острозьким біля 1580 року - 1608 рік та Києво-Могилянський колегіум, заснований архімандритом православної церкви Петром Могилою на основі злиття лаврської та братської шкіл у 1631 році;

Зростання ролі і значення козацтва, яке з початку XVІI ст. стає головним оборонцем української землі та української культури.

11.2 Розвиток освіти і науки

Власне українська освіта почала розвиток із створенням братських шкіл, які виникли на противагу єзуїтським, які поширювали та захищали католицьку релігію. У програмах навчання передбачалося вивчення граматики, математики, астрономії, музики, основ медицини, риторики. У вищих школах обов'язковими науками були філософія, поетика, знання трьох мов: давньоукраїнської, грецької та латини. Серед вихованців братських шкіл були видатні політичні діячі: письменник Герасим Смотрицький, його брат знаменитий філологом Мілетій, ректор Київської братської школи, гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний, Дем'ян Наливайко -відомий педагог, брат козацького ватажка повстання проти свавілля шляхти та панства в Україні у 1594-1596 роках.

Значна кількість дітей заможних українців проходила навчання при домашніх школах, а вищу освіту одержували у Європі. Частина з них поверталася додому, частина залишалася за кордоном. Серед таких:

Павло Русин з Кросна - професор римської літератури;

Юрій Котермак - перший українець доктор медицинських наук , автор першої друкованої книжки, виданої українцем, професор Болонського і Краківського університетів;

С. Оріховський-Роксолан - знайомий з реформатором церкви Мартіном Лютером, був одним з фундаторів «теорії суспільної угоди», прихильником теорії природного права, яку систематизували Гуго Гроцій та Ю. Ліпсій на початку XVІI ст.

Серед наукових досягнень українців слід вказати на літописи - історіографічні праці. Найбільш відомим літописом того часу називають «Густинський літопис», який висвітлює події від Київської Русі до кінця XVІI ст. Його автор уперше почав розрізняти історію Русі-України та історію Московського князівства.

11.3 Розвиток літератури і мистецтва

До кінця XV ст. в літературному українському процесі була перерва. Основним жанром у XVІ ст. була релігійна поезія на теми з життя Христа, апостолів, початок і кінець світу. З кінця XVІ ст. виникає релігійна драма. У братських школах релігійні драми розмежовувалися інтермедіями або інтерлюдіями (комедійними діями).

У другій половині XVІ ст. зароджується український героїчний епос - думи та історичні пісні, що створювалися та поширювалися кобзарями. Серед таких пісень: «Пісня про Байду», «Дума про козака Голоту», «Маруся Богуславка». Наприкінці XVІ ст. у відповідь на експансію католицизму на схід почала розвиватися полемічна література. Першим гострим таким твором був трактат «Ключ царства небесного» Герасима Смотрицького, ректора Острозької академії. Головна тема: захист вітчизни, національних традицій та православної віри. Вершиною полемічної літератури стала творчість Івана Вишенського. У своїх посланнях з Афону в Україну він різко виступав проти польсько-католицької реакції, висунув утопічну програму «царства Божого на землі».

Суттєвий вплив на розвиток освіти і літератури мало виникнення друкарства. Першим друкованим твором вважається «Апостол», виданий у 1574 році у Львові Іваном Федоровим. Що правда, існують історичні дані про більш ранній період початку друкарства - десь у 1460 році багатий львівський міщанин подарував церкві Св. Онуфрія друкарський верстат.

Друкарство поширилося у XVІI ст., а до того твори переписувалися. Серед таких важливою пам'яткою є переклад українською мовою «Пересопницького євангелія» Михайлом Василевичем та архімандритом Пересопницького монастиря Григорієм у 1556-1561 рр. Мистецтво цього періоду представлене архітектурними пам'ятками, здебільшого церкви та монастирі у Луцьку, Острозі, Кременці, Кам'янець-Подільському , Богуславі, Трипіллі, Львові та Києві. Важливе місце як пам'ятка посідає резиденція Богдана Хмельницького в Чигирині, відновлена за протекцією президента В. Ющенка. Серед живопису, головним чином у західних землях, розвивалася іконографія та церковне різьблення (Успенський собор Києво-Печерського монастиря), а з початку XVІI ст. набула поширення графіка. Так у численних гравюрах до віршів Касіяна Саковича про похорони гетьмана Петра Сагайдачного у 1622р. вперше зображено запорізький герб: «козак з мушкетом».

Повторення вивченого

Назвіть основні чинники розвитку української культури у XIV - першій половині XVІI ст..

Яке місце у збереженні та розвитку української культури посідають братства та братські школи?

Що ви знаєте про відомих українських науковців та громадських діячів того часу?

Назвіть самий визначний твір українських літературних діячів наприкінці XIV - початку XVІI ст.? (Довільний вибір)

Література:

Світлична В.В. - ст. 71-73.

Бойко О.Д. - ст. 121-125.

Історія України. Частина ІІ. Серія 77.



12. Українські землі під владою Литви та Польщі (XIV - перша половина XVІI ст.)

Що називають культурою? Основні чинники розвитку культури українського народу у XIV - перша половина XVІI ст.

Що називають українським братством? Назвіть основні форми діяльності братств.

Назвіть найбільш авторитетні пам'ятки української літератури цього періоду.

12.1 Виникнення українського козацтва і утворення Запорізької Січі

Перші письмові згадки про українських козаків трапляються у 1489-1492 рр. Різке зростання чисельності козацтва припадає на XVІ ст. Козацтво виникло на землях, що називають Диким полем: територія від середнього Подніпров'я і майже до Дністра (південні окраїни Київщини, Брацлавщини, Поділля). Ці землі знеззлюдніли після монголо-татарського нашестя, а потім внаслідок частих нападів Кримського ханства. Центром козацтва стало Запоріжжя - степи за порогами Дніпра (Атлас, 8 кл., с 4-8) («Козак» - з турецької означає «вільний степовий мисливець»)

Причини виникнення:

Наявність в українському суспільстві вільних людей - прошарок між дрібною незаможною шляхтою і селянством;

Посилення соціального та релігійного гноблення, насамперед селян та міщан, а також шляхти та духовенства;

Постійна військова небезпека з боку Кримського ханства та кочових татарських орд.

Етнічний склад козацтва:

Основна маса козаків - етнічні українці. Траплялися поляки, татари, серби, німці, французи, італійці, іспанці, шотландці. З XVІI ст. часто до козацтва приникали білоруси, молдавани і росіяни.

Утворення Запорізької Січі:

Перша Запорізька Січ - козацький центр, виникла на о. Мала Хортиця за порогом р. Дніпра (суч. м. Запоріжжя). Це відбулося у 1552-1556 рр. за прямої підтримки канівського і черкаського старости Дмитра (Байди) Вишневецького (загинув у 1563 р, «Пісня про Байду» (Ой п'є Байда мід-горілочку) Відео: Історія України. Частина ІІ. Серія 70). Всього відомо 8 осередків Січі:

Хортицька;

Томаківська;

Білозерський острог;

Чортомлинська;

Нова Січ;

Базавлуцька;

Микитинська;

Олешківська.

Устрій та військово-політична організація Запорізької Січі.

Запорізька Січ стала зародком нової української (козацької) державності. Її, як державне утворення, характеризують такі ознаки:

Військовий устрій - військо січових козаків називають кошем, який поділявся на військові одиниці - курені (до 38);

Територіальний устрій - землі, які контролювала січ, поділялися на паланки (5-10) на чолі з полковником. Паланкове козацтво проживало у містечках та хуторах.

Форма правління - козацька республіка. Верховна влада належала козацькій раді, яка обирала старшину: Кошового отамана (гетьмана), писаря, обозного, суддю, осавулів. Кожен курінь обирав аналогічну курінну старшину. Козацька рада збиралася щороку 1 січня.

Правова система - діяло звичне козацьке право: перед законом усі рівні.

Запорізьку Січ створив сам народ, втіливши в ній свій свободолюби вий характер і ідеали суспільного життя. Уряд Речі Посполитою прагнув узяти козаків під свій контроль і з цією метою у 1572 році польський король Стефан Баторій прийняв на службу 300 козаків, які були вписані у реєстр - список, звідки вони й отримали назву реєстрових козаків (на кінець XVІ ст. реєстр був збільшений до 3 тис. чол.). реєстрові козаки користувалися привілеями: мали землю, плату грошима, звільнялися від податків і повинностей, мали самоуправління. Реєстровці мали контролювати не реєстровців.

12.2 Визвольний рух в Україні у XVІ - першій половині XVІI ст.

Відео: Історія України. Частина ІІ. Серія 75

Обговорення переглянутого матеріалу студентами і повторення. Короткий запис:

Визвольний рух в Україні був спрямований проти соціального, національного та релігійного гніту з боку польських феодалів (на Закарпатті проти угорських, молдавських і трансільванських феодалів) - це перші організовані виступи народних месників названих опришками (від 1529 р.);

Перші селянсько-козацькі повстання відбулися наприкінці XVІ ст.:

Повстання 1591-1593 рр. під проводом гетьмана реєстрових козаків Криштофа Косинського (Атлас, ст. 8);

Повстання 1594-1596 рр. під проводом сотника надвірних козаків князя К. Острозького під проводом Северина Наливайка. Після придушення цього повстання поляки на сеймі прийняли рішення «винищити їх до останнього» (Атлас, ст. 8).

В історії козацтва особливе місце посідає діяльність гетьмана (отамана) козаків Петра Конашевича-Сагайдачного (1616-1622 рр.). Він навчався в Острозькій вищій школі, з 1616 р.- на Запорізькій Січі. Здійснив кілька успішних походів проти татар і турків (разом з поляками проти Московського царства) 1607, 1608, 1614, 1615, 1616 рр. Відомий меценат, заохочував інших старшин до підтримка української культури і православної церкви. Провів реформу козацького війська - регулярне військо. У 1620 р. разом з усім козацьким військом вступив у Київське братство. У 1621 р. у битві під Хотином на стороні Речі Посполитої проти Туреччини був поранений і невдовзі помер у Києві 1622 р.

Козацько-селянські повстання 30-х рр.. XVІІ ст. (Відео: серія 76):

Під проводом гетьмана Тараса Федоровича у 1630 р.;

Під проводом гетьмана Івана Сулими у 1635 р.;

Під проводом гетьманів Павла Павлюка і Якова Острянина у 1637-38 рр.

Придушивши останнє повстання поляки проголосили, що настав «Вік спокою», на сеймі схвалили «Ординацію Запорізького реєстрового війська», спрямовану на ліквідацію привілеїв козацтва. Проте «вік спокою» тривав лише до 1648 року, коли спалахнула грандіозна Національно-визвольна війна під проводом Б. Хмельницького.

Повторення вивченого

Визначте причини, які привели до виникнення українського козацтва.

Де і коли виникла Запорізька Січ?

Охарактеризуйте устрій Запорізької січі.

Заповніть таблицю «Дві хвилі козацько-селянських повстань кін. XVІ - поч. XVІІ ст.»

Питання для відповідей	Перша хвиля повстань (кін. XVІ ст.)	Друга хвиля повстань (30-ті рр. XVІІ ст.)
1. Причини повстань
2. Дати повстань
3. Ватажки повстань



Література

Світлична В.В. - ст. 66-71.

Бойко О.Д. - ст. 126-145.

Історія України. Частина ІІ. Серія 68-70, 75-78.

Пісня про Байду

Ой, п'є Байда мед-горілочку

Ані день, ані два, ані годиночку,

Прийшов к ньому цар турецький

«Що ж ти робиш Байдо молодецький»

«Ой, п'ю царю мід-горілочку

Ані день, ані два, ані годиночку»

«Покинь ,Байдо, байдувати,

Сватай мою дочку, будеш царювати.

Покинь ,Байдо, мед-горілочку пити,

Сватай мою дочку, будеш добре жити.»

"Твоя дочка - поганая

Це й до того віра проклятая"

Ой як крикнув цар турецький

Та на свої слуги молодецькі:

"Візьміть Байду, та й зв'яжете,

Та за ребро гаком зачепіте!"

Взяли Байду, та й зв'язали

Та й за ребро гаком зачіпали.

Висить Байда на дубочку

Ані день, ані два, ані годиночку.

«Позволь, царю, свого лука взяти

Та й тобі на вечерю два голуба зняти!"

Як стрілив Байда з лука,

Та й потрапив царя межі самі вуха,

А царицю в саму потилицю,

А цареву дочку в саму головочку.

"Тобі, царю, в сирій землі гнити

Мені Байді молодому мед-горілку пити."

Культура - сфера найпершого та найкращого виявлення людини, її суттєвих характеристик та можливостей. Частина дійсності, яка перетворена людиною.

13. Визвольна війна українського народу середини XVII ст..(1648 - 1676 рр.). Утворення козацької держави

Актуальність матеріалів: Повторення вивченого.

За допомогою таблиці «Дві хвилі козацько-селянських повстань кінця XVI - початку XVII ст..» охарактеризуйте та зробіть висновок про історичне значення козацько-селянських повстань 30-х років XVII ст.

1625 року під проводом гетьмана М. Жмайла.

1630 року під проводом Тараса Трясила(Федоровича).

1635 року під проводом гетьмана Івана Сулими.

1637 - 1638 року під проводом гетьманів Павла Бута(Павлюка), Дмитра Гуні та Якова Остряниці.

Повстання кінця XVI - початку XVII ст.., хоч і зазнали поразки, проте сприяли повстанню національної свідомості українців та накопиченню досвіду для майбутніх визвольних змагань. Самим масштабним з них стала Визвольна війна українського народу середини XVII ст.. під проводом Б. Хмельницького.

Відео: Історія України. Youtube. Частина II. Серія №79. «Б. Хмельницький(3хв.)».

ІІ §2.1 Причини, рушійні сили і характер визвольної війни. Основні концепції періодизації.

Причини:

Здійснення польською шляхтою щодо українського народу політики соціального, національного та релігійного гноблення, курс польського уряду на ліквідацію козацтва як стану («Ординація Запорізького реєстрового козацтва», схвалена польським сеймом 1638 р.);

Стрімкий розвиток національної самосвідомості українців, усвідомлення ними власної етнічної ідентичності;

Формування на основі козацтва нової української політичної еліти (старшини), яка визначала національні інтереси і сформувала цілі українського руху.

Рушійні сили:

Козацтво - керівна і провідна сила, ядро української армії;

Селянство - виступало, насамперед, проти кріпацтва, вимагало особисту свободу і право володіння землею;

Міщанство - у західних областях відігравало провідну роль, виступало, насамперед проти національного і регіонального гноблення;

Частина української шляхти - формування української еліти, політичної програми;

Православне духовенство(особливо низи).

Національний склад:

Абсолютну більшість становили православні українці.

Форми боротьби:

Непослух, відмова від виконання обов'язків;

Основна форма - насильницькі, збройні форми боротьби, інколи з проявами жорстокості до неукраїнського мирного населення, а також католиків та уніатів, як відповідь на подібні дії з боку поляків, татар, турків, а пізніше росіян.

Характер національно-визвольної війни:

Національний;

Релігійний;

Соціальний.

Цілі боротьби:

Ліквідація польського і будь-якого іншого панування;

Звільнення від національно-релігійного гноблення;

Ліквідація магнатського землеволодіння, фільварково-панщинної системи з кріпацтвом;

Утворення незалежної української держави.

Періодизація національно-визвольної війни:

В історичній літературі існує кілька концепцій.

Радянська історіографія (довідники - радянські підручники) встановлювала основні періоди війни в межах 1648 - 1654 рр. (від початку до Переяславської угоди з Росією).

У сучасній науковій літературі (довідник у Вікіпедії) - 1648 - 1657 рр. (закінчення пов'язують зі смертю Б. Хмельницького).

В українській сучасній історичній літературі переважає думка про завершення визвольної війни у 1676 р. з падінням гетьмана П. Дорошенка. Проте тут також існують різні підходи щодо внутрішньої періодизації української революції. Скористаємося розгорнутою моделлю з посібника «Історія України» під редакцією В.В.Світличної (с.83)

13.1 Розвиток національно-визвольної війни у 1648-1652 рр. Утворення козацької держави

Безпосереднім приводом до початку війни стала особиста кривда, завдана Б. Хмельницькому дрібним польським шляхтичем Д. Чаплинським, який у 1646 р. зруйнував родинний хутір Хмельницького Суботів (під Чигирином), до смерті забив малолітнього сина і захопив майбутню дружину. Б. Хмельницький після невдалих спроб вирішити справи через польський суд, зібрав ватагу козаків, зруйнував польську залогу на о. Базавлук і подався на Січ, де його у 1648 р. було обрано гетьманом. Намагаючись придушити повстання, уряд Польщі кинув проти козаків численні війська. Б. Хмельницький, заручившись підтримкою кримського хана, рушив полякам назустріч. У квітні-травні 1648 р. під Жовтими Водами, у травні 1648 р. під Корсунем і у вересні 1648 р. під Пилявцями українські козацькі війська розгромили польське багатотисячне військо. Після битви під Пилявцями визвольна боротьба вийшла за межі повстання і перетворилась на національно-визвольну революцію(війну). На бік козаків стали масово переходити реєстрове козацтво, селяни, жителі міст, духовенство та дрібна шляхта.

Відео: Серія 80-83; Атлас 8 кл. с. 12-13.

Річ Посполита стояла на межі воєнної така строфи. Проте Б. Хмельницький зупинив війська після взяття м. Львів біля фортеці Замостя та 21 листопада 1648 р. уклав перемир'я з новобраним королем Яном Казимиром і відвів війська від західних кордонів з Польщею.

Причини:

На той час гетьман ще не думав про відокремлення України від Польщі, його метою була автономія і в цьому він покладався на Яна Казимира, сина короля і свого друга Володислава;

Значні втрати серед війська козацького, а також голод та хвороби, що почали допікати повстанцям;

Насувалась зима і закінчувався термін угоди з союзниками татарами.

У грудні 1648 р. Б. Хмельницький на чолі війська урочисто в'їхав до Києва. З тих часів Зіновія Хмельницького стали називати Богом даного (Богданом).

У лютому 1649 р. під час переговорів з поляками Б. Хмельницький висунув ідею утворення суверенної української держави, але поляки погодились на перемир'я з кордонами по р. Горинь.

На українських землях у сфері впливу Б. Хмельницького опинилися Київське, Чернігівське, Брацлавське воєводства, східні р-ни Волинського і Подільського воєводства. Тут продовжився процес державотворення: Козацька республіка, в якій верховна влада належала загальнокозацькій Раді (Генеральна Рада), гетьман - керівник держави, обирався радою разом із старшиною (генеральні обозний, суддя, писар, підскарбій, осавул, хорунжий, бунчуковий, довбуш); територія республіки ділилася на полки, а полки на сотні, містами й селами управляли отамани; столиця - Чигирин. На території республіки діяли Литовські статути, Магдебурзьке право та укази (універсали) гетьмана.

У травні 1649 р. Польща відновила бойові дії. Козацькі збройні сили на чолі з Богданом Хмельницьким розгромили поляків під Збаражем(липень) і Зборовим(серпень), лише зрада татар спасла від полону Яна Казимира. У результаті 18 серпня 1649 р. між сторонами було укладено Зборівський договір, Україна під назвою Війська Запорізького получила автономію в межах Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств з чисельністю війська 40 тисяч. Шляхта поверталася до своїх маєтків, відновлювалися повинності селян і міщан.

У лютому 1651 р. поляки відновили воєнні дії. У липні 1651 р. під Берестечком українське військо через зраду татар, які захопили в полон Хмельницького, зазнало найтяжчу за усю війну поразку. Було втрачено Київ. 28 вересня 1651 р. в Білій Церкві було укладено нову польсько-українську угоду: територія республіки у формі автономії обмежувалася Київським воєводством з військом у 20 тис. осіб, гетьман підпорядковувався польському Королю без права закордонних зносин! Польський сейм не затвердив угоди, а підтримав ідею репресій проти українців. Саме тоді починаються масові переселення людей на Схід у межі Московської держави - теперішня Сумщина і Харківщина - Слобідська Україна.

Навесні 1652 р. Б. Хмельницький відновив воєнні дії проти Польщі. У травні 1652 р. козаки розгромили 20-тис. військо поляків біля гори Батіг на Поділлі. Перемога викликала всеукраїнське повстання населення, в результаті якого у червні 1652 р. відновлюється влада гетьмансько-старшинської адміністрації.

Повторення вивченого:

Визначити причини національно-визвольної війни 1648-1676 рр.

Назвіть важливі події національно-визвольної війни у 1648-1652рр.

Охарактеризуйте устрій держави Б. Хмельницького.

Література:

Світлична В.В. Історія України. с. 80-89.

Бойко О.Д. Історія України. с. 144-156.

14. Визвольна війна українського народу середини XVII ст..(1648 - 1676 рр.). Утворення козацької держави

14.1 Другий період (1652 - 1657 рр.)

Після розгрому козацько-селянськими військами під проводом Б. Хмельницького 20-ти тисячного польського війська біля гори Батіг(травень 1652 р.) до червня 1652 р. повністю відновилася влада гетьмансько-старшинської адміністрації у трьох воєводствах: Київське, Чернігівське, Брацлавське. Кордони з Р.Посполитою були встановлені по р. Случ, містах Любар, Літин, Могилів(нар. Дністер). Далі по р. Дністер до Ягорлика, звідти на Схід до р. Дніпро - з Туреччиною та її васалами. Від верхів'я р. Самари вверх на північ по лінії Зміїв, Путивль, Почеп - з Московським Царством. (Атлас 8кл. с. 12-13). Це територія, яка закріплювалась за козацькою державною умовами Зборівської угоди 18 серпня 1649 р.

Проте, у 1653 р. міжнародне, внутрішнє становище України ускладнилось через втручання Б. Хмельницького у Молдавські справи. Проти України виступила коаліція держав на чолі з Туреччиною і Р. Посполитою. В результаті боїв за Молдавію загинув син Хмельницького Тимофій. Восени 1653 р. українсько-татарські війська біля м. Жванець (неподалік Чернівців) розгромили поляків, але знову зрадили татари.

Відео: Серія 91.

15 грудня 1653 р. у м. Кам'янці була укладена нова польсько-українська угода за якою статус української держави понизився відносно Зборівської угоди. Б. Хмельницький особисто бачив за союзника Туреччину, але старшина настояла на союзі з Московським царством. 11 жовтня 1653 р. цар Олексій Михайлович Романов скликав Земський собор, який прийняв рішення про взяття під протекторат московського царя Війська Запорізького. З цією звісткою до Хмельницького було вислано посольство на чолі з боярином В. Бутурліним, яке привело до присяги українське населення на вірність царю 18 січня 1654 р. в Переяславі на загальній Військовій раді. Відмовилися присягати деякі полки, а також полковники І. Богун, І. Сірко. Цар підписав умови угоди про протекторат(статті) у березні 1654 р, звідки їх назва «березневі статті».

Основні положення:

Україна в складі трьох воєводств переходила під протекторат Росії;

Влада в автономії належить гетьману, якого обирають народ і затверджує цар;

Чисельність війська - 60 тис. чол..;

В містах і селах самоуправління;

Україна отримала право на зовнішню політику крім Польщі і Туреччини.

Відео: Серія 92, 93.

В історичній літературі кілька думок про характер та наслідки Переяславської угоди. В 1656 р. цар уклав Віленський мир з Польщею без згоди української старшини. Б. Хмельницький фактично розірвав угоду з царем і заключив з Семигородецьким князівством проти Польщі. Але 27 липня 1657 р. Б. Хмельницький помер, вражений звісткою про поразку українсько-семигородського війська.

В історичній літературі по-різному оцінюється діяльність Б. Хмельницького.

14.2 Третій період (1657 - 1663 рр.)

Після смерті Б. Хмельницького Козацька рада обрала гетьманом його сина Юрія Хмельницького, а поки той ріс опікуном генерального писаря Івана Виговського. Але у жовтні 1657 р. І. Виговського було обрано повноправним гетьманом, що викликало незадоволення простого козацтва і міщанства. Проти І. Виговського утворилася опозиція на чолі з полтавським полковником М. Пушкарем і запорізьким отаманом Я. Барабашем, яких підтримав російський уряд.

І. Виговський заключив союз з татарами і у травні-червні 1658 р. провів каральні операції проти опозиції (на Полтавщині загинуло біля 50 тис. чоловік); у битві під Полтавою М. Пушкар загинув, а І. Виговський взяв курс на зближення з Польщею.

У вересні 1658 р. було укладено Гадяцьку угоду, за якою козацька республіка ставала автономією Речі Посполитої під назвою Руське князівство. Умови Гадяцької угоди повторювали Зборівську щодо територіальної автономії, розширювали повноваження православної церкви, сприяли розвитку освіти і книгодрукуванню, закріплювала права і привілеї старшини, але скорочувалася чисельність війська, відновлювалися панські повинності для селян та міщан. У червні 1659 р. під Конотопом польсько-українські війська розгромили 150-тис. російську армію, але скористатися цією подією І. Виговський не зміг - проти нього підняли повстання частина полковників на чолі І. Богуном і запорізьким кошовим І. Сірком. І Виговський зрікся влади та втік до Польщі, а гетьманом став Юрій Хмельницький.

...