Поява перших людей на території сучасної України. Теорії походження Давньої (Київської) Русі. Закріплення Радянської влади в Україні

У 1953р. першим секретарем ЦК КПУ було призначено О.Кириченка - першого етнічного українця на цій посаді. З цього часу на головних посадах керівництва УРСР були лише українці, не як колись народжені в Україні або з нею споріднені представники інших націй та народів. Подібний процес охопив партійні організації та органи влади по всій республіці (до 75% складу).

Викрито «злочинну групу» у керівництві СРСР на чолі з Л. Берія. Проти Л. Берії виступив секретар ЦК КПРС М.Хрущов, якому серйозної допомоги надав легендарний командир часів ВВВ Г.Жуков. При його активній підтримці М.Хрущова було обрано Генеральним секретарем ЦК КПРС. (Пізніше М,Хрущов зрадив Жукова і усунув його з важливих державних посад).

Розпочалася реабілітація жертв масових репресій. У 1954-1956рр. в СРСР було реабілітовано майже 8тис. осіб.

Проте більшість радикальних процесів лібералізації, особливо в економічній сфері розпочалися після ХХ з'їзду КПРС у лютому 1956р.це ж стосується й процесу реабілітації жертв сталінських репресій.



39.2 ХХ з'їзд КПРС та його наслідки у суспільному житті

У лютому 1956р. в Москві на ХХ з'їзді КПРС, що проходив у закритому режимі М.Хрущов у доповіді «Про культ особи і його наслідки» засудив культ одноосібного керівника в особі Й.Сталіна. Більшість істориків та політиків вважають цей крок Хрущова вимушеним - для збереження авторитету партії та радянської влади, а ще, щоб перекласти відповідальність з себе та інших керівників на одну особу за невинну смерть мільйонів репресованих людей та цілих народів. Якби там не було, але з'їзд засудив репресивну політику сталінського режиму і проголосив курс на демократизацію суспільства. Перетворення в СРСР за участі М.Хрущова не торкалися основ існуючої системи - командно-адміністративна система залишалася, але її головний принцип - централізм зазнав значної трансформації і назавжди втратив свою жорсткість та звірячість до людей.

Після усунення М.Хрущова від влади у 1964р. централізм був відновленим, але став більше схожим на багато поверхневий бюрократизм - комбінація партійного з чиновницьким управлінням на загальносоюзному і республіканському рівнях.

30 червня 1956р. доповідь М.Хрущова була опублікована у центральній пресі, щоправда зі скороченням і в пом'якшеному вигляді. Це стало поштовхом для масової реабілітації репресованих, в т.ч. посмертно. Звичайно, наслідки розвінчування культу особи мали глибший аспект, ніж розраховував сам Хрущов і керівництво партії. Серед громадян з'явилася відкрита критика радянської влади і КПРС, особливу діяльність тут розгорнули вчені та журналісти. Свій внесок зробили принципіальні противники радянської влади, в т.ч. й ті, що перебували за кордоном та іноземні розвідники. Саме тому, збагнувши можливі наслідки ХХ з'їзду, влада у 1958р. прийняла закон «Про кримінальну відповідальність за державні злочини», зі статтею за антирадянську агітацію та пропаганду. З початку 60-х рр. М.Хрущов став нав'язувати суспільству новий культ власної особи, що у сумі з його прорахунками в економіко-соціальній сфері стало причиною усунення від влади.

Повторення вивченого:

В якому значенні вжито слово «лібералізм»? Що включає політика лібералізму?

Наведіть основні напрями політики лібералізації в Україні середини 50-х рр.

Яке значення для суспільно-політичного життя мав ХХ з'їзд КПРС?

Література:

Світлична В.В. Історія України - с. 217-218.

Бойко О. Д. Історія України - с. 512-515.

40. Україна в умовах політичної та економічної лібералізації суспільства (1953-1964 рр.)

Які українські землі увійшли до складу єдиної території УРСР у продовж 1944-1945рр.?

Північна Буковина.

Закарпаття.

Східна Галичина.

Польсько-радянська операція «Вісла» передбачала переселення етнічних народів:

Поляків.

Українців.

Румунів.

Процес «збирання» українських земель завершився приєднанням:

Буковини.

Закарпаття.

Криму.

Представництво України у міжнародних повоєнних організація розпочалося з:

Утворення ООН.

Утворення МВФ.

Проголошення незалежності.

Що позначають терміном «ножиці цін»?

Зростання промисловості за рахунок сільського господарства.

Розвиток сільського господарства за рахунок промисловості.

З приєднанням Західних земель до УРСР їх економічний розвиток прискорився чи ні?

Так.

Ні.

З приєднанням Західних земель до УРСР їх національно-культурний розвиток прискорився чи ні?

Так.

Ні.

Що позначається терміном «жданівщина»?

Підтримка розвитку української культури.

Гальмування українських культурних процесів.

Лібералізація соціально-політичного життя в Україні означало:

Розширення свободи політичних та економічних суб'єктів.

Звуження свободи політичних та економічних суб'єктів.

10.Рішення ХХ з'їзду КПРС прискорили процеси лібералізації політичного та економічного життя чи навпаки?

Прискорили.

Загальмували.

40.1 Економіко-соціальні перетворення в умовах лібералізації суспільно-політичного життя в Україні

Позитивні аспекти:

Децентралізація керівництва економічно запровадження у 1957р. Управління з центру було передано 11 економічних районним організаціям.

Підвищення самостійності колгоспів і радгоспів.

Збільшення інвестування на розвиток науки і техніки.

Збільшення закупівельних цін на зерно (у 7 раз), картоплю (у 8 раз), продукцію тваринництва (у 5,5 раз). Сільське господарство на кінець 50-х рр. вперше стало рентабельним.

Зростання обсягів сільськогосподарської продукції (до 65% на 1958р.).

Пенсійна реформа: зростання пенсій у 2 рази за віком, 1,5 рази за інвалідність.

Нарахування та виплата пенсій колгоспникам.

Зростання відрахувань із загальносоюзного та республіканського бюджетів на розвиток охорони здоров'я. освіти на усіх рівнях.

Збільшення інвестицій на житлове будівництво як у місті так і в сільській місцевості (відповідно у 17 і 14 разів).

Скорочення тривалості робочого дня до 7 годин, а в особливих галузях, наприклад гірничодобувна 6 годин.

Негативні аспекти:

Непродуманість наслідків реформ, особливо у сільському господарстві та у тривалості робочого дня. У сільському господарстві: поширення кукурудзи, утворення надвеликих адміністративно-територіальних господарських комплексів. Це привело до падіння виробництва після 1958р. Посуха 1963р. поставила населення СРСР перед проблемою можливого голоду. Уперше СРСР став закуповувати зерно і були введені картки на хліб.

Конфіскаційна грошова реформа 1961р., що значно понизила рівень життя. У кількох містах СРСР прокотилася хвиля страйків. У Новочеркаську демонстрація була розстріляна військами та роздавлена танками.

Незбалансованість розвитку галузей економіки: менше приділялося уваги виробництву споживчих товарів і послуг.

Передача техніки з колишніх МТС колгоспам і радгоспам, здійснювалася з примусовим викупом без відстрочки, що стало причиною вимивання коштів з бюджетів с/г виробників.

Масове скорочення армії - 1 млн. безробітних.

40.2 Поразка хрущовських реформ: причини і наслідки

У жовтні 1964р. М.Хрущов був усунений від влади. Головними ініціаторами усунення Хрущова стало його найближче оточення, в тому числі М.Підгорний, П.Шелест та група керівників партії, що зібралася навколо Л.Брежнєва, обраного у тому ж місяці. І секретарем ЦК КПРС. Основні причини усунення М.Хрущова від влади:

Неоднозначне сприйняття населенням критики культу особи Сталіна й водночас формування нового культу Хрущова.

Непослідовність і суперечливість рішень та реформ, що демократизувало суспільство.

Значне скорочення армії, що викликало невдоволення офіцерів, особливо учасників війни.

Відчутне погіршення життя людей на початку 60-х рр.

Наслідки: Усунення Хрущова від влади означало відмову від реформ та лібералізації. Більшість істориків дотримувались думки, що хрущовські перетворення не торкалися основ системи створеної Сталіним. Новий лідер СРСР обіцяв проводити послідовні реформи, але насправді у владі СРСР перемогли консервативні сили. Темпи економічного розвитку стали уповільнюватись, особливо після 1930р., так званої восьмої «золотої п'ятирічки». Позитивним наслідком економіко-соціального розвитку після хрущовських часів стали більша послідовність у внутрішній політиці та відмова від авантюрних проектів.

Повторення вивченого

Назвіть позитивні зміни в умовах лібералізації суспільного життя в Україні.

Назвіть негативні аспекти в лібералізації в економіко-соціальній сфері України.

Назвіть основні причини поразки хрущовських реформ та наслідки усунення М.Хрущова від влади.

Література:

Світлична В.В. Історія України - с. 219-220.

Бойко О. Д. Історія України - с. 518-526.

43. Україна в умовах політичної та економічної лібералізації суспільства (1953-1964 рр.)

Історики відзначають, що у 1953-1964рр. динаміка суспільного життя в Україні мала хвилеподібний, непослідовний характер. Тобто зміною реформаторських тенденцій консерваторськими і навпаки. Відокремлюють декілька «хвиль», що досягли свого піку в 1953, 1956, 1958, 1961рр. Суперечливий характер розвитку особливо чітко простежувався у сфері культури науки та літератури.

Основна частина:

Розвиток освіти.

У квітні 1958р. на ХІІІ з'їзді ВЛКСМ М.Хрущов проголосив курс партії на перебудову народної освіти - головне завдання полягало зменшити відірваність освіти від реального життя. Це була уже четверта реформа освіти за участю радянської влади, та жодна з них не мала завершення. Суть реформи: поєднати загальноосвітнє навчання з політехнічним, тобто випускники школи водночас одержували знання на рівні середньої школи і професію на рівні профтехучилища.

Задум, як на мене (С.П.Д), корисний, але його реалізація вимагала залучення масштабних коштів з держбюджету, бюджетів регіональних та міським для створення матеріально-технічної бази шкіл, підготовку відповідних спеціалістів (педагог-майстер). Слід зазначити, що в цілому кількість абітурієнтів і студентів вузів виросла у 1960-1961рр. більше ніж у 2 рази, але в основному на вечірніх та заочних факультетах, а це, зізнаюсь відверто, не забезпечувало та і не забезпечує підготовку спеціалістів на високому рівні, особливо теоретичному спеціальному і гуманітарному. Про це писав М.Хрущову у своєму листі видатний український педагог-новатор В.Сухомлинський (13 червня 1958р.) (23 роки працював директором Павлиської школи на Кіровоградщині, Герой соціалістичної праці, помер у 1970 році).

Результат непродуманих реформ завжди один - погіршення ситуації відносно початкового рівня. Так сталося і з освітою на початку 60-х рр.. Ще більше погіршив ситуацію шкільний закон, що був прийнятий на початку 1959р. Він надавав право батькам вибирати своїм дітям мову навчання. За ідеєю, це б стало мотивацією вивчати і українську, і російську мови, але на практиці сприяло продовженню русифікації.

Так у Києві на початку 60-х рр. українських шкіл було 28%, а російських - 72%. Теж саме розпочалося в Україні у наш час, тобто мова йде про дуже схожий закон про мову, прийнятий ВР України у 2012р.

Тут слід завершити словами Петра І, російського царя: «Росія закінчується там, де закінчується її мова». Цар правильно розумів вислів: «Мова - це душа народу».

Розвиток культурної і наукової діяльності.

У роки так званої «хрущовської відлиги» відбулося певне розширення меж творчої культурної та наукової діяльності.

Цьому сприяли пом'якшення цензури та реабілітація відомих діячів: письменників В.Антоненко-Давидовича, М.Годованця та інших; композиторів Б.Лятошинського, М.Коляски та інших; скасування партійних постанов 40-х рр.

Творчу активність української інтелігенції стимулювала поява суспільно-політичних, наукових та літературних журналів: «Прапор», «Радянське літературознавство», «Всесвіт», «Знання про працю». Розширенню культурної та наукової діяльності сприяло посилення контактів української інтелігенції із зарубіжними культурними та науковими центрами.

Апогеєм наукових досягнень українців того часу стали наукові досягнення у галузі зварювання матеріалів (Б.Патон), дослідження космосу (С.Корольов). Слід зазначити також енциклопедичні видання, серед яких «Українська радянська енциклопедія».

Більшість видань використовувались вашими педагогами під час навчання в інститутах та університетах за радянських часів.

Шістдесятники. Зародження дисидентського руху.

Видатним явищем духовного життя початку 60-х рр. стала поява нового покоління інтелігенції - шістдесятників (письменники І.Драч, Л.Костенко. В.Стус, М.Вінграновський, В.Симоненко, С.Гуцало; художники А.Горська, П.Заливаха, В.Ушнір; літературні критики І.Світличний, І.Дзюба; діячі кінематографу С.Параджанов, Ю.Іллєнко та багато інших). Це покоління культурних діячів прагнуло показати життя таким як воно є, піднімали героїчні сторінки історії українського народу, його культурних досягнень. Деякі історики вважають шістдесятників етапом українського національного відродження. Проте вже 1962-1963рр. розпочалися переслідуванням українських діячів. Більшість з них були засуджені пізніше, А.Горська загинула при таємних обставинах, а В.Стус загинув у таборах. З кінця1963р. «відлига» припинилася: розпочався новий етап наступу на національну культуру переслідування зазнали навіть комуністичні діячі П.Шелест, поет О.Ющенко та інші. Поряд з наступом консерваторних сил відбулося посилення атеїзму: закривалися церковні споруди та релігійні об'єкти.

Повторення вивченого.

Які зміни відбувалися у сфері освіти у другій половині 50-х - початку 60-х років ХХст. в Україні?

Як «хрущовська відлига» вплинула на розвиток культури і науки?

Охарактеризуйте діяльність «шістдесятників».

Література:

Світлична В.В. Історія України - с. 219.

Бойко О. Д. Історія України - с. 526-530.

44. Україна в період загострення кризи радянської системи (середина 60-х - початок 80-х рр. ХХ ст.)

44.1 Особливості суспільно-політичного життя: «стабілізація» і закритість

Поразка реформ М.Хрущова, звільнення його з посади першого секретаря ЦК КПРС та Голови Ради Міністрів СРСР фактично означала відмову від реформування радянської системи сталінського типу та відмову від лібералізації суспільно-політичного та економічного життя країни. Окремі дослідники діяльності М.Хрущова вважають, що він сам розробив плани згортання демократизації суспільного життя та посилення централізації управління з Москви. Жовтневий пленум ЦК КПРС 1964р. на посаду Генерального секретаря ЦК партії обрав вихідця з України Л.Брежнєва.

Нове керівництво СРСР оголосило курс на «стабілізацію» суспільно-політичного та економічного життя в країні, але насправді це виявився курс на консервацію існуючого режиму, який особливо посилився після придушення повстання у Чехословаччині 1968р., а в Україні з призначенням на посаду першого секретаря ЦК КПУ Володимира Щербицького (1972-1990рр.). Він вперше з 1973р. почав вести партійні та громадські зібрання російською мовою.

Характерні ознаки курсу «стабілізації»:

Підміна справжнього народовладдя формальним представництвом трудівників у радах, обмеження їхньої реальної влади. Місцевим радам належало лише 3-4% продукції промислового виробництва. Вибори в ради носили формальний характер, за наперед визначеними списками.

Зростання масштабів бюрократичного апарату, узурпація значної частини законодавчих функцій виконавчою владою.

Зведення нанівець самостійності громадських організацій, їх фактичне одержавлення. У противагу почали створюватись «неформальні» організації та групи, відомі більше в історії як дисидентський рух (незгідних).

Згортання гласності, зокрема через зменшення республіканських газет, часописів, журналів.

Між 1969 і 1980 рр. частка журналів, що виходили українською мовою, знизилася з 46% до 19%;

Між 1958 та 1980рр. відсоток книжок, що публікувалися українською мовою впав з 60% до 24%.

Перетворення КПРС на стрижень державної структури і зосереджену у її руках усієї повноти влади. Наприклад, усі керівники законодавчої, виконавчої влади, місцевих та селищних рад, дерик тори підприємств, мусили бути членами КПРС, особливо з прийняттям у 1977р. нової Конституції, в Україні в 1978р.

Відновлено «престиж» Сталіна.

Демократична активність людей визначалася за інакомисленням. У 1967р. було створено «п'яте управління» у структурі КДБ по боротьбі з «ідеологічними диверсіями». Що правда, розстріляли відійшли у минуле, їм на заміну прийшли психушки, виселення, провокації кримінального спрямування, в окремих випадках позбавлення громадянства. Якщо «інакомислення» набувало національного змісту, то в'язниці і таборів не запобігти.

44.2 Посилення централізованої командно-адміністративної системи управління, обмеження суверенітету республік та відновлення русифікації

Адміністративно-командна система, закріплена Конституцією 1977р. (в Україні 1978р.) ставила перед усе підпорядковувати центру (Москві) усі сфери життя людей в СРСР: політичну, соціально-культурну, економічну. Особливо багато робилося, щоб виключити із суспільних відносин національних характер і в першу чергу український. Так було не вперше: згадаємо політику першого міністра уряду Російської імперії (князя) В.П.Кочубея (1827-134рр.), валуєвський циркуляр 1963р., Емський указ Олександра ІІ 1876р. Частіше всього це робило ся вихідцями з України, якими були Жданов, Каганович, Хрущов, Брежнєв, Щербицький та інші.

Слід зазначити, що посилення централізації виправдовувалося ідеєю зближення нації, злиття етносів та утворення нової історичної спільності - радянський народ в дійсності «утворився совєтський человєк», серед людей іменуємий «совком».

Наступ на права та свободи українців був поступовим, подекуди складним, оскільки серед керівництва УРСР, партійних організаціях переважали прихильники захисту інтересів республіки, особливо в сфері економіки, мовної політики та культури. У першу чергу це стосується першого секретаря ЦК КПРС у 1963-1972рр. Петра Юхимовича Шелеста. П.Шелест твердо відстоював позицію КПРС, в Україні КПУ як організатора громадського життя, але водночас був прихильником певної автономності та противником зрощення партійних і державних структур. У 1972р. був знятий з посади переведений в Москву заступником голови ради міністрів СРСР.

Наступником П.Шелеста став В.Щербицький (1972-1989рр.), вищим орієнтиром якого були інтереси і настрої союзних верхів, а не населення України. Історики вважають крайнім проявом антиукраїнської політики В.Щербицького організацію демонстрації першого травня 1986р. - за чотири дні після аварії на ЧАЕС. Вірним служкою москальських хазяїв в Україні був голова КДБ республіки В.Федорчук (з 1970р), ініціатор особливо жорстоких репресій проти українських політичних та культурних діячів, в тому числі й серед керівництва партії (звільнено за звинувачення в «українському буржуазному націоналізмі» близько 37тис. членів партії).

Важливе місце в політичній діяльності В.Щербицького було витіснення з України української мови та культури. Керівництво республіки всіляко заохочувало використання на робочих місцях та в побуті російської мови, навчання російською мовою (так вчитель російської мови та літератури в Україні одержав більшу зарплату ніж вчитель української мови та літератури). Наприкінці 70-х рр. я сам зазнав подібного тиску: при вступі в Бердичівський маштехнікум, Київську с/г академію - мене називали селюком. З часом російська мова стала моєю основною, навіть не зчувся, як почав втрачати коріння, але не втратив, з цього радію.

Повторення вивченого.

Назвіть характерні риси курсу «стабілізації» суспільно-політичного життя за часів брєжнєвщини.

Охарактеризуйте діяльність керівників УРСР: П.Шелеста і В.Щербицького.

Література:

Світлична В.В. Історія України - с. 223-224.

Бойко О. Д. Історія України - с. 542-546.

45. Україна в період загострення кризи радянської системи (середина 60-х - початок 80-х рр. ХХ ст.)

Після усунення від влади М.Хрущова, нове керівництво СРСР на чолі з Л.Брежнєвим взяло курс на згортання демократичних процесів у суспільно-політичному житті. Проте, постала потреба пошуків нових стимулів розвитку суспільства та підвищення авторитету радянської системи і комуністичної партії, яку проголошували авангардом комуністичного поступу до світового масштабування. Таким стимулами тодішнього керівництва були реформи у господарській сфері суспільних відносин, насамперед сільському господарстві та промисловості - основи усього курсу «стабілізації» суспільного життя.

45.1 Спроби реформування сільського господарства

Сигналом змін у сільському господарстві став виступ Л.Брежнєва на березневому Пленумі ЦК КПРС 1965р. з доповіддю «Про невідкладні заходи по розвитку сільського господарства СРСР». Основу реформ становили наступні заходи:

Підвищення закупівельних цін на сільському господарську продукцію в 1-2 рази.

Встановлення твердих планів закупівлі сільськогосподарської продукції

Встановлення 50% надбавок на здану продукцію понад план.

Перерозподіл національного доходу на користь розвитку сільськогосподарської та соціальної сфер села.

Збільшення кількості радгоспів і доведення їх до 40% господарств у аграрній сфері (як конкуренти колективним господарствам - колгоспам).

Переведення радгоспів на госпрозрахунки та надання цілковитої самостійності планування виробництва.

Списання боргів колгоспів державі.

Різке скорочення кількості звітних показників.

Необхідно відзначити, що заходи були необхідними, хоча і запізнілими, мали на перших порах позитивні, у деяких господарствах враховуючи результати, проте в довгостроковій перспективі успіхи 1966-1970рр., восьмого п'ятирічного плану, який назвали «золотою п'ятирічною», були нівельовані прорахунками 80-х рр. та загостренням кризових явищ у суспільному житті.

Спроби реформування промисловості.

Початок реформ у промисловості пов'язують з виступом Голови Ради міністрів СРСР Олексія Косигіна на вересневому пленумі ЦК КПРС у 1965р. з доповіддю «Про покращення управління промисловістю, удосконалення планування і посилення економічного стимулювання промислових підприємств». У доповіді було запропоновано перейти на принципово нову модель господарювання, а саме - поєднати в межах радянського соціалістичного господарства централізоване керівництво з розширенням господарської самостійності підприємств. Це була своєрідна відповідь на успіхи капіталістичної моделі, запропонованої спочатку у США у 1932р., а в повоєнні роки у більшості розвинених країнах. ЦЕ так звана економічна модель розвитку Дж.М.Кейнса (лорда В.Британії) під загальною назвою «Загальна теорія зайнятості, відсотку на капітал і грошей» (1936р.). У своїй моделі Дж.Кейнс запропонував, а уряд Ф.Рузвельта втілив у життя принцип оптимального поєднання механізмів ринкового господарювання з державним централізованим, при цьому державний механізм мусив бути доповненням ринкового, в основі якого є конкуренція і приватна власність. Програма О.Косигіна зберігала монополію державної власності, а конкуренцію як раніше пробували підміняти соціалістичним, й було головною причиною поразки реформ наприкінці 70-х рр. - початку 80-х рр. ХХ ст.

Суть реформ у промисловості:

Скорочення кількості директивних планових показників з 30 до 9.

Оцінювання ефективності роботи підприємств не за валовими показниками виробництва продукції, а за обсягами реалізованої (в капіталістичних економіках за ВВП (ВНП): обсяг реалізованої продукції в грошах та рівнем зайнятості населення і його споживчих можливостей).

Залежність розмірів фонду зарплати від рентабельності продукту(доходності господарюючого суб'єкта).

Утвердження госпрозрахунку.

Зміцнення прямих договірних зв'язків між підприємствами.

Встановлення економічно обґрунтованих цін.

Залишення значної частини прибутку у розпорядженні підприємств з метою розширення виробництва, його оновлення та розвитку соціальної сфери (остання мала серйозний підйом у 70-х рр. - початку 80-х рр., в тому числі й у Бердичеві, та нажаль,і разом парадоксальною, соціальна сфера витіснили на нижчий рівень модернізацію економіки, яка з кінця 70- рр. стала суттєво відставати за результатами від розвинених капіталістичних країн).

45.2 Причини провалу економічних реформ

У кінці 70-х рр. темпи економічного розвитку СРСР, а також і України почали суттєво вповільнятися. Розглянемо середньорічні темпи національного доходу (Національний дохід - це кінцевий продукт виробництва, що використовується на споживання та нагромадження.) України у даний період:

У 1966р. - 70рр. - 7,8%.

У 1971р. - 75рр. - 5,6%.

У 1976р. - 80рр. - 4,3%.

У 1981р. - 85рр. - 3,6%.

Основні причини провалу реформ:

Реформи не торкалися основ командно-адміністративної системи, мали не комплексний характер.

Партійно-державний апарат не міг, та й не хотів відмовлятися від звичайних методів управління економікою (для цього слід було відмовитися від фундаментальних засад соціалізму), оскільки постало б питання про суттєве скорочення державних та партійних функціонерів.

Економіка більше розвивалася експериментальним шляхом, натомість менше приділялося уваги НТП виробленню «ноу-хау» і «хай-тек». Це стало причиною зниження продуктивності праці, а особливо якості продукції.

Диспропорція між споживчими товарами і виробництвом засобів виробництва: 30% до 70%, в той час як у розвинених країнах - 50(60)% до 50(40)%.

Різке погіршення екології: забруднення водойм, ґрунтів, повітря тощо; зростання кількості технологічних катастроф і як наслідок, погіршення життя населення та виникнення демографічної кризи, затяжна афганська війна.

Повторення вивченого.

Охарактеризуйте «брежнєвські» реформи в сільському господарстві. Виділіть позитивні і негативні.

Охарактеризуйте реформи, що проводилися у другій половині 60-х рр. - на початку 70-х рр. ХХ ст., у промисловості. Виділіть позитивні і негативні сторони.

Назвіть основні причини провалу економічних реформ за даний період.

Література:

Світлична В.В. Історія України - с. 221-223.

Бойко О. Д. Історія України - с. 531-542.



46. Україна в період загострення кризи радянської системи (середина 60-х - початок 80-х рр. ХХ ст.)

Конституція СРСР 1977р. і конституція УРСР 1978р., в яких говорилося про демократизацію політичної системи, розширення прав і свобод громадян, насправді узаконили безмежну владу компартії, проголосивши її «ядром політичної системи суспільства».

У тих умовах як протест проти антинародних дій партійно-державного апарату, проти обмеження духовного національного життя України набрав силу дисидентський рух.

46.1 Духовний розвиток суспільства

Політичне життя в країні яке з початку 70-х рр. набуло закритий характер, зростання відчуження партії від народу, посилення ідеологічного диктату прямо вплинуло на ситуацію у духовній сфері українського суспільства.

Освіта і наука:

Кількісні показники про одержання середньої та вищої освіти з 1970р. по 1980 рр. зросли, проте вони все більше відставали від науково-технічного прогресу, а її якість , по суті, знижувалася. Як наслідок попит на освіту почав знижуватися, ставало не так престижно та й матеріально вигідно мати диплом про вищу освіту. Значний вплив на поглиблення цих негативних процесів в Україні мали надмірна ідеологізація та русифікація освіти.

Кількість наукових працівників невпинно зростала, особливо у галузевих та профільних КБ, а віддача їх діяльності скорочувалася. Винятком були лабораторії під керівництвом М.Боголюбова (математична фізика), В.Грушкова (кібернетики), Л.Ландау (ядерна фізика), Б.Патона (зварювання).

Література і мистецтво:

Незважаючи на жорсткі ідеологічні рамки у цей період з'явилося чимало талановитих творів, як вже відомих так і молодих авторів.

Романи О.Гончара «Собор», «Циклон», М.Стельмаха «Дума про тебе», «Чотири броди»; поезія І.Драча, Б.Олійника, Д.Павличка; художньо-історичні твори П.Загребельного, Ю.Мушкетики, Є.Гуцала.

У кіно завойовували глядачів фільми Ю.Ільєнка «Білий птах з чорною ознакою», Л.Бикова «В бій ідуть тільки старики», «Ати-бати йшли солдати», І.Миколайчука «Вавілон ХХ» та ін.

У музиці - опери Г.Майбороди і В.Габуренка, симфонії В.Киритка і А.Штогаренка, кантати В.Рождественского і А.Філіпенка, пісні П.Майбороди, О.Білаша, В.Івасюка та ін.

Після 1972р., усунення П.Шелеста, за прямої вказівки Москви головним ідеологом у ЦК КПУ став В.Маланчук - який противник національної ідеології, зроби кар'єру як теоретик і борець українського націоналізму, розглядав це як головне завдання партії. При підтримці голови КДБ в Україні В.Федорчука, «головний» ідеолог республіки організував гоніння на письменників, громадських діячів, особливо дисидентів. Цей стан у духовному житті українського суспільства часто називають «маланчуковщиною».

46.2 Дисидентський рух в Україні

Дисидентський рух зародився в Україні з появою «відкритого листа до ООН», його передали 1955рок. Українські політв'язні мордовських таборів.

У розвитку дисидентського руху виокремлюють такі етапи:

І - середина 50-х рр. - 1968 р. - зародження дисидентства, його ідеологічне та організаційне оформлення. На цьому етапі проявом дисиденства стали протести, звернення на адресу керівництва країни, які створювалися національної проблеми, репресій інакодумців, демократизації. Значне місце на цьому етапі посідала безцензурна література - «Самвидав» і «Тамвидав». Найбільшу популярність в українському «Самвидав» мали твори «Інтернаціоналізм чи русифікація» Івана Дзюби.

Першою легальною групою дисидентів в Україні стали Українська робітничо-селянська спілка на чолі з Л.Лук'яненко, заснована у 1959р. у Львові.

ЇЇ члени ставили завдання виходу України з СРСР. За доносом спілка була закрита, а Л.Лук'яненка приговорили до страти, але через 73 доби замінили вирок на 15 років ув'язнення. У 1967р. КДБ розкрило підпільну організацію «Український національний фронт», що діяла на заході України з 1964р(Див усі групи та організації: Атлас 11кл. ст. 9).

ІІ - 1968 - 1976рр. - піднесення дисидентського руху, тимчасовий вихід його з підпілля.

Активізації діяльності дисидентів сприяли:

Інтервенція радянських військ у Чехословаччині в 1968р., що викликало хвилю протестів і обурень.

Видання впродовж 1970-1974рр. у Львові само видавничого журналу «Український вісник», головним редактором якого був В.Чорновіл.

Підписання СРСР на нараді з безпеки та співробітництва у Європі (ОБСЕ) в 1975р. Гельсінського акта.

Для контролю за виконанням прав і свобод в Україні було створено в 1976 р. УГГ, яку очолив письменник М.Руденко. Це була легальна група.

До неї входили В.Чорновіл, Л.Лук'яненко, В.Стус, У.Кандиба, Ю.Шухевич та ін. Радянська влада вчинила погром УГГ, 23 чоловік заарештували і позбавили волі. У неволі загинули В.Стус, О.Тихий, Ю.Литвин. Розгром групи привів до спаду дисидентського руху.

Новий етап розпочався із середини 80-х рр. ХХ ст., головним завданням стало національне відродження і проголошення незалежності України.

Повторення вивченого.

Охарактеризуйте духовний розвиток українського суспільства наприкінці 60-х рр. впродовж 70-х рр. ХХ ст.

Хто вони - українські дисиденти? Які їх цілі?

Назвіть основні етапи розвитку дисидентського руху.

Література:

Світлична В.В. Історія України - с. 224-225.

Бойко О. Д. Історія України - с. 546-554.

47. Відновлення незалежності України та розпад Радянського союзу (1985 - 1991 рр.)

Кризові явища в економіці СРСР, що нагромаджувалися упродовж 70-их років ХХ ст., посилилися з 1979 року - почав стрімко скорочуватись національний дохід країни, а відтак витрати населення на споживання товарів і послуг, а підприємств на розвиток виробництва, головним чином технічне оновлення. Причин цьому кілька, але головними називають такі:

Падіння цін на сиру нафту і газ на міжнародних ринках, основа експорту СРСР (друге місце озброєння);

Застарілі організаційно-, техніко- та соціально-економічні форми виробничих відносин (від реформування економіки за програмою О.Косигіна партійці та чиновники СРСР фактично відмовилися ще у середині 70-х);

Початок війни (агресії) СРСР в Афганістані 25 грудня 1979 року (рішення було прийнято 10 грудня на дачі Брєжнєва неповним складом політбюро ЦК КПСС без інформування керівництва союзних республік: Брєжнєв -73р., Суслов - 77р., Андропов - 65р., Устинов - 71р., Громико - 70р.). Війна в Афганістані за задумом керівництва СРСР повинна була відволікти увагу населення від внутрішніх проблем, а країнам Соціалістичного табору це було свого роду попередження на той випадок, якщо вони надумають відмовитися від соціалізму радянського типу.

Після смерті Л.Брєжнєва 10 листопада 1982 року нове керівництво країни - Ю.Андропов (1982-1984рр.) та К.Черненко (1984-1985рр.) - виявилось не в змозі зупинити нагромадження кризових явищ. У березні 1985 року генеральним секретарем ЦК КПРС було обрано М.Горбачова з ініціативи якого в СРСР почалася перебудова суспільства, яка завершилася крахом радянської влади і країни під назвою СРСР у 1991 році.



47.1 Перебудова та її особливості в України

Сучасна українська історія називає шість основних етапів перебудови:

(квітень 1985 - січень 1987) - визрівання політичного курсу перебудови;

(січень 1987 - літо 1988) - усвідомлення основних завдань перебудови, формування і розширення її соціальної бази;

(літо 1988 - травень 1989) - зміщення центру рушійних сил перебудови зверху вниз, курс на перебудування політичної системи.

(травень 1989 - лютий 1990) - розмежування, консолідація та протистояння політичних сил.

(лютий - грудень 1990) - радикалізація народних сил.

(грудень 1990 - серпень 1991) - кінець перебудови.

Короткий курс історії України усі етапи перебудови об'єднав у два періоди:

1985-1988 рр. - розробки концепцій перебудови та здійснення перших економічних реформ. Визрівання політичного курсу перебудови.

1988-1991 рр. - період активних політичних перетворень під гаслом побудови демократичного, гуманного соціалізму.

Слід зазначити, що як це не раз вже було в історії СРСР, гасла та ідеї ставилися правильними: науково-технічний прогрес, технічне переоснащення промисловості, активізація «людського чинника», але вкотре результати виявилися нікчемними. Причини однакові: невміння, нерозуміння механізму перебудови (реформування), а ще більше - небажання з боку чиновників та партійних функціонерів, пряме торпедування будь-яких системних змін.

Розглянемо декілька знакових подій процесу економічних реформ 1985-1991 рр.

Квітень 1985 р. - пленумі ЦК КПРС було проголошено курс на прискорення соціально-економічного розвитку. Ставилося завдання:

До 2000 р. створити виробничий потенціал, що дорівнював би вже створеному за 70 років.

Вирішити соціальні проблеми - продовольчу, житлову, забезпечення населення товарами повсякденного вжитку.

Результат - замість прискорення термінів економічного розвитку, продовження його падіння та загострення соціальних проблем.

Червень 1987 р. - реформа М. Рижкова - Л. Абалкіна.

Суть реформи виражена в трьох «С»: «самостійність, самоокупність, самофінансування». Результат: реформа (як і в попередні часи) була половинчастою і проводилася невпевнено. У 1990 р. почали скорочуватися обсяги виробництва (ВВП). Національний дохід України зменшився на 1,5%. Почали зростати ціни і безробіття.

Червень 1990 р. - Верховна Рада СРСР прийняла програму переходу до регульованої ринкової економіки, яка з самого початку виявилася нежиттєздатною. Інфляція, розбалансованість економіки, дефіцит бюджету, зовнішні борги зростали. Все ішло до розвалу народного господарства.

47.2 Реформа політичної системи

На початку 1988 р. керівництву СРСР стало зрозуміло, що без кардинального реформування політичної системи економічні реформи не дадуть результатів (це питання досі в історії висвітлюється недостатньо, має протилежні оцінки).

У червні 1988р. на 19-й партійній конференції було прийнято рішення про взяття курсу на чесність, тобто висвітлення подій такими, як вони були насправді, відмову від ст. 6 Конституції СРСР (керівної ролі КПРС у суспільстві), розвиток парламентаризму, розподіл влади. Рішення конференції дало поштовх вільнодумству, сприяло формуванню нових політичних структур: реформованих Рад, у які обиралися представники від народу, а не висуванці КПРС, утворення неформальних організації, об'єднань і рухів. Саме на цьому ґрунті постав феномен національно-визвольного процесу в Україні - Народний рух України (НРУ).

Величезний вплив на ситуацію в Україні мали дві події:

Аварія на ЧАЕС в ніч с 25 на 26 квітня 1986 р., яка призвела до найбільшої технологічної катастрофи за часів цивілізації, набула глобального характеру. Вона показала, виявила жахливі сторони існуючого керівництва: а) авантюризм, б) антигуманізм, в) спроба приховати справжні масштаби катастрофи.

Відновлення процесу реабілітації жертв репресій, за яким стали відомими широкому загалу злочини партійного керівництва і державних чиновників зав часів СРСР.

Все це разом з економічними і соціальними проблемами, поразками в Афганській війні, міжнародною ізоляцією СРСР сприяло відродженню в Україні національно-визвольних процесів.

Повторення вивченого

Назвіть основні причини розвитку кризових явищ у радянському суспільстві наприкінці 70-х - початку 80-х років.

Що таке перебудова радянського суспільства? Охарактеризуйте коротко основні періоди.

Охарактеризуйте зміст економічних реформ в часи перебудови.

З якою метою партійне керівництво СРСР здійснювало політичну реформу?

Література

Світлична В.В. Історія України - с.226-227.

Бойко О.Д. історія України - с. 555-580.

48. Відновлення незалежності України та розпад Радянського Союзу (1985 - 1991 рр.)

48.1 Відродження національно-визвольних процесів в Україні

Зміни в суспільно-політичному та економічному житті в СРСР, що їх називають в історичній літературі «ПЕРЕБУДОВОЮ», сприяли відродженню в республіках національно-визвольних рухів. В Україні ці процеси розпочались з активної критики влади, а завершились проголошенням незалежності.

Розглянемо основні етапи національно-визвольних змагань з 1985 по 1991 рр.

І етап 1985-1988 рр. - суспільно-політичний рух проявився в основному в критиці існуючого ладу, в пошуках невідомих сторінок української культури та історії насамперед ХХ сторіччя. Цей період характеризується виникненням цілої низки неформальних організацій, в тому числі релігійних. Головними вимогами громадських та релігійних утворень були: оновлення соціалізму, гарантування прав людини, реабілітації жертв репресій,повернення майна церквам.

ІІ етап 1988-1989 рр. - виникнення масових рухів та організацій, які ставили за мету демократизацію суспільного життя для відновлення національно-культурних прав етносів. Самими масовими організаціями стали українські за етнічним складом: Українська Гельсінська спілка, Товариство української мови ім. Т.Г.Шевченка, економічна організація «Зелений світ», «антисталінське товариство «Меморіал», «студентське об'єднання «Громада» та ін.

ІІІ етап - упродовж 1989 р. - радикалізація політичних сил. У вересні 1989 р. з ініціативи Спілки письменників України та інституту літератури АН УРСР була створена масова суспільно-політична організація «Народний рух України за перебудову». (РУХ) на чолі з І.Драчем. рух швидко еволюціонував від поміркованої організації, що співпрацювала з владою, до антикомуністичної організації. З назви руху були вилучені слова «за перебудову», а головною метою було оголошено вихід України з СРСР і відновлення державності. Утворення РУХУ сприяло активізації національно-визвольних процесів, консолідації демократичних, національно свідомих сил. Розгортався національно-церковний рух за відродження УАПЦ та легалізацію УПКЦ.

У жовтні1989р. відбулися зміни в політичному житті українського суспільства: вслід за рішенням 19-го Пленума ЦК КПРС в Україні були прийняті «зміни, доповнення Конституції УРСР» - заявлялось про демократизації виробничої системи, про розмежування влади, про зміни в статусі Верховної Ради. Був прийнятий також у новій редакції закон «Про мови в УРСР», який проголосив державний статус української мови - мови титульної нації(народності). Мовам національних меншин залишали право на національно-культурний розвиток в місцях компактного проживання їх носіїв.

Наприкінці року відбувся розкол у КПУ. Розпочався масовий вихід членів партії з її рядів. Ті що залишилися, взялися за перетворення партії, але цей процес гальмувався керівництвом партії - воно не бажало виходити зі складу КПРС.

48.2 Виникнення багатопартійності

IV етап - ліквідація у 1990 р. статті 6 Конституції СРСР та прийняття Верховною Радою України постанови «Про порядок реєстрації громадських об'єднань». З цього стану розпочався процес формування багатопартійної системи, тобто утворення легальних політичних формувань, партії. Першою була створена Українська республіканська партія - УРП (на базі УГГ). Всього у 1990 - 1991рр. виникло майже 20 опозиційних партій (на початку 21 ст. їх було вже більше 130). Переважна більшість партій виступала за суверенітет і незалежність України.

Нові партії були слабо організовані, не мали чітко визначеної ідеології та спеціальної бази. Цим користувались різні антиукраїнсько налаштовані організації, як правило, які мали підтримку з-за кордону. Значні впливи на досягнення Україною суверенітету справили і події у країнах Східної Європи, падіння в них тоталітарних режимів, а також розпуск Організації Варшавського договору.

V етап - важливою віхою на шляху до нової державності стали вибори у березні 1990 року до Верховної Ради Украйни та місцевих рад. Демократичний блок здобув ј мандатів в українських національних зборах (парламенті), переміг на виборах до місцевих рад у західних областях України. У парламенті демократичні сили створили парламентську опозицію (125 чол.) на чолі з І.Юхновським під назвою Народна Рада. Їй протистояла комуністична більшість на чолі з О.Морозом (300 чол.).

Повторення вивченого

назвіть причини відродження національно-визвольного руху в Україні у другій половині 80-х рр. ХХ ст.

охарактеризуйте основні етапи розвитку національно-визвольних процесів Україні у др. половині 80-х рр. ХХ ст.

Вправа

Встановити відповідність між датами та історичними подіями:

1955 рік; березень 1990р.; вересень 1988р.; 1959 рік; 1976 рік; жовтень 1990р.	Утворення Української Гельсинської групи(); Заснування організації Народний рух України(НРУ); Створення дисидентської групи Українська робітничо-селянська спілка; Зародження дисидентського руху в Україні Вибори до Верховної Ради України на основі принципу парламентаризму; Ліквідація ст. 6 в Конституції СРСР(1977р.); Прийняття нової редакції закону «Про мови в УРСР»

Література

Світлична В.В. Історія України - с.228-230.

Бойко О.Д. історія України - с. 557-580.

49. Відновлення незалежності України та розпад Радянського Союзу (1985-1991)

49.1 Декларація про державний суверенітет України (16 липня 1990 р.). історичне значення

Вибори до Верховної Ради у березні 1990 р. вперше в історії проводилися на альтернативній основі - на 450 мандатів (посвідчень депутатів, що представляли український народ з різних кінців країни, від багатьох політичних та громадських організацій) претендували майже 3 тис. кандидатів. Вибори проводилися на мажоритарній основі: по одному депутату від округу, але висувати депутатів могли різні організації, колективи підприємств. На думку політологів, вибори у березні були проявом справжнього народовладдя, проте рішеннями виборців керували більше прояви почуттів, а не прагматизм, а тому цей період називають романтизмом в політичній історії України (наприклад: панування думки у широких народних масах про швидкі якісні переміни у житті). Разом з тим а ні у депутатів ВР, а ні у їх виборців не було досвіду участі в політичних рухах та впливу на соціально-економічних та культурно-національний розвиток.

Верховна Рада Першого скликання за новою системою виборів розпочала працювати 15 травня 1990 року за правилами парламентаризму: сесія тривала не 1-2 дні, а 60 робочих днів. Першим головою ВР було обрано колишнього І секретаря ЦК КПУ В. Івашка., який до того замінив на цій посаді В.Щербицького. опозиція у складі 125 депутатів з перших днів роботи почала відігравати помітну роль. Народна Рада мала 7 голів комісій з 23 постійно діючих. Саме з ініціативи Демократичного блоку 16 липня 1990 р. було прийнято Декларацію про державний суверенітет України. Основний зміст Декларації:

проголосила невід'ємне право українського народу на самовизначення;

верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території;

історичне значення декларації - вона поклала початок мирному процесу відродження незалежності України.

49.2 Загострення політичного протистоянні в крані. Спроба державного перевороту в СРСР

У цей період (з лютого по грудень 1990 р.) ситуація в країні особливо загострилася. В економіці продовжувався спад. В Україні валовий суспільний продукт знизився на 2,4% порівняно з 1989 р.; національний дохід - на 3,6%. Водночас зросли доходи населення у грошовій масі (радянський крб.), що спричинило тиск на товарний ринок. Тут спрацював грошовий закон, описаний К.Марксом у праці «Капітал» ще у 19 столітті : «кількість грошей в обігу мусить бути пропорційною сумі цін товарів». Отже, коли грошова маса зростає, а обсяг виробництва продукції в країні знижується, проявляється одне з найбільших соціальних лих - інфляція. Її наслідки: зростання цін на товари, насамперед яких найменше, падіння рівня життя, порушення зв'язків між виробництвом і споживанням, посилення спекулятивних протиправних оборудок, зростання тіньової економіки.

Загострення економічної ситуації сприяло різкому підвищенню активності робітничого руху, особливо на Сході України. У червні 1990 р. в Донецьку відбувся перший з'їзд шахтарів СРСР (58% делегатів представляли Україну), який головною причиною застою в економіці визнав існуючу систему господарювання на управління на чолі КПРС. 11 липня Україною прокотився попереджуючий одноденний страйк.

Посилення кризових явищ у народному господарстві, політизація суспільства вплинуло на поглиблення розколу в КПУ та радикалізації НРУ як найбільшої опозиційної сили. 30 вересня була організована грандіозна маніфестація (100 тис. осіб) у Києві. Планувалося 1 жовтня провести Всеукраїнський одноденний страйк з метою усунення від влади КПУ. Страйк не відбувся. Проте 2 - 17 жовтня 1990 р. в Києві тривало голодування 158 студентів з 24 міст (сучасна площа Незалежності), так звана «революція на бетоні». Студенти вимагали відставки уряду В.Масла, надання Декларації про державний суверенітет конституційної сили, оголошення нових виборів. Після усунення В.Масла голодування припинилося. У жовтні 1990 р. пройшов другий з'їзд НРУ, на якому було прийнято рішення боротися за відродження суверенітету України.

В керівництві СРСР велася боротьба, але це була боротьба за вибір способу господарювання та керівництва в масштабі СРСР. До того реформатор М.Горбачов відмовився підтримати проект переходу на ринкові форми господарювання (проект Шаталіна-Явлінського). На IV з'їзді народних депутатів Горбачов окреслив поворот від демократії до політики «міцної руки». Проте, зміни у курсі Президента СРСР Горбачова не змінили економічної ситуації. Паралельно СРСР став втрачати підтримку населення країн соцтабору - там один за одним приходили до влади демократичні уряди, відбулося об'єднання Німеччини, криваві події у березні 1991 р. з подачі Керівництва СРСР. В Україні було проведено референдум. На референдум були винесені питання:

Чи вважаєте Ви необхідним збереження СРСР як федерації суверенних республік?

Чи згодні Ви з тим, що Україна має бути в СРСР на засадах декларації про державний суверенітет?

Ці два питання були, насправді, самовиключаючі. Таким був і підрахунок голосів: І питання дали «так» 70,2%, а на ІІ - 80,2%

На основі референдуму в Україні 23 квітня 1991 р. М.Горбачов провів в Ново-Огарьово (під Москвою) зустріч з керівниками 9 республік (РСФРР, України, Білорусі, Узбекистану, Казахстану, Азербайджану, Киргизстану, Таджикистану і Туркменістану), яка стала спробою підготовки нового Союзного Договору. В цей самий час противники нового Союзного Договору, підписання якого призначено було на 20 серпня 1991 р., почали підготовку до державного перевороту з метою відновлення колишньої системи в СРСР.

Повторення вивченого

Як відбулися вибори до ВР у березні 1990 р. і які наслідки вони мали?

Розкрийте зміст основних положень Декларації про державний суверенітет та її історичне значення.

Якими чинниками пояснюється загострення економічної та політичної ситуації в СРСР та в Україні наприкінці 1990 р. - на початку 1991 р.?

Як можна оцінити результати референдуму 1991 р.?

З якою метою керівництво 9-ти республік СРСР (яких?) збиралося у квітні 1991 р. в Ново-Огарьово (під Москвою)?

Література

Світлична В.В. Історія України - с.230.

Бойко О.Д. історія України - с. 566-571.

50. Відновлення незалежності України та розпад Радянського Союзу (1985-1991)

50.1 Проголошення незалежності України

19-21 серпня 1991 року противники утворення нового Союзного Договору в Ново-Огарьово здійснили спробу державного перевороту. Одним із організаторів перевороту був керівник КДВ Г.Крючков. інші джерела називають організатором самого М.Горбачова, якого буцімто ізолювали від управління країною (СРСР) в Криму та м.Форос, резиденції «Зірка».

Відповідальність за переворот взяв на себе так званий Державний комітет з надзвичайного стану на чолі з віце-президентом Г.Єнаєвим. своєю головною метою заколотники проголосили «Врятування єдиної держави», а насправді прагнули зберегти імперський характер СРСР і тоталітарний політичний режим в ньому.

З усіх політичних сил України лише керівництво КПУ стало на бік заколотників. За підтримки демократичних сил, вірних М.Горбачову, але більше президенту Росії Б.Єльцину, військових формувань (генералу Лебідь, герой Афганьської війни) заколот (в літературі ПУТЧ) був подавлений. М.Горбачова літаком доставили в Москву для продовження виконання обов'язків керівника держави. Проте, влада в центрі СРСР вже не могла контролювати центр обіжні процеси в республіках.

24 серпня 1991 року ВР УРСР прийняла історичний документ - «Акт проголошення незалежності України». Таким чином припинилося існування УРСР і з'явилася незалежна держава - республіка Україна. Ще раніше 20 серпня, естонський парламент прийняв рішення про незалежність республіки, 21 - литовський. 22 серпня 1991 року Б.Єльцин видав указ «Про забезпечення економічної основи РРФСР». Через 3 дні М.Горбачов видав указ про утворення «Комітету оперативного управління народним господарством», таємним завданням якого було перебрати владу в республіках на користь Російської федерації на чолі Б.Єльциним. такий розвиток подій викликав стурбованість керівництва нових незалежних держав, які утворились після розпаду СРСР до кінця серпня 1991 року. Особливо напруженими були відносини між Україною і Росією, головним чином з питань кордонів (Криму) і розподілу майна СРСР (Латвія, Литва, Естонія були визнані Росією ще 6 вересня 1991 року).

...