Торговельна діяльність споживчої кооперації України в період НЕПу (історико-економічний аспект)

Размещено на http://www.allbest.ru/

2

Размещено на http://www.allbest.ru/

УКООПСПІЛКА

ПОЛТАВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ

СПОЖИВЧОЇ КООПЕРАЦІЇ УКРАЇНИ

Кафедра культурології та історії

МОНОГРАФІЯ

Торговельна діяльність споживчої кооперації України в період НЕПу (історико-економічний аспект)

Т.В. Оніпко

Полтава

Рецензенти: Ю.А. Горбань, головний науковий співробітник Державної наукової сільськогосподарської бібліотеки Української академії аграрних наук, д.і.н., професор;

М.А. Якименко, завідувач кафедри українознавства Полтавської державної аграрної академії, д.і.н., професор;

В.А. Греченко, завідувач кафедри історії державності України та українознавства Харківського національного університету внутрішніх справ, д.і.н., професор.

У монографії здійснено комплексний аналіз історичного досвіду торговельної діяльності споживчої кооперації України щодо забезпечення населення промисловими товарами та продуктами харчування в період нової економічної політики. Зроблено висновок про те, що навіть в умовах регламентації з боку держави кооперативні організації довели свою конкурентоспроможність і здатність до самостійних господарських ініціатив на споживчому ринку.

Праця розрахована на науковців, розробників законодавчих документів щодо перспектив кооперативного сектора економіки та аграрної галузі, практичних працівників системи споживчої кооперації, викладачів та студентів вищих навчальних закладів економічного спрямування, всіх, хто цікавиться досвідом кооперативного руху.

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ІСТОРІОГРАФІЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ ТА ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ

1.1 Історіографічний аналіз проблеми

1.2 Джерельна база дослідження

Висновки до розділу

Література до розділу

РОЗДІЛ ІІ. НАЛАГОДЖЕННЯ ТОРГОВЕЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СПОЖИВЧОЇ КООПЕРАЦІЇ УКРАЇНИ У ПЕРШІ РОКИ НЕПУ 1921-1923 рр

2.1 Залучення споживчої кооперації до державного товарообміну

2.2 Особливості відродження торговельної діяльності споживчої кооперації України в 1922 р.

2.3 Торговельна галузь споживчої кооперації України в період цінового дисбалансу 1923 р.

Висновки до розділу

Література до розділу

РОЗДІЛ ІІІ. АКТИВІЗАЦІЯ ТОРГОВЕЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СПОЖИВЧОЇ КООПЕРАЦІЇ В 1924-1925 рр.

3.1 Податкова та кредитна підтримка державою споживчої кооперації

3.2 Державна політика регулювання торговельних взаємовідносин споживчої кооперації з промисловістю: генеральні договори

3.3 Вплив держави на ціноутворення торговельної галузі споживчої кооперації

3.4 Посилення ролі споживчої кооперації в товарообороті УСРР у 1924-1925 рр.

Висновки до розділу

Література до розділу

РОЗДІЛ ІV. ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА ЩОДО ТОРГОВЕЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СПОЖИВЧОЇ КООПЕРАЦІЇ УКРАЇНИ В 1926-1928 рр.

4.1 Фінансове забезпечення торговельної діяльності кооперативних організацій

4.2 Вплив держави на поглиблення взаємозв'язків споживчої кооперації і державної промисловості

4.3 Державна політика зниження цін у споживчій кооперації

4.4 Місце та роль споживчої кооперації в задоволенні потреб населення у 1926-1928 рр.

Висновки до розділу

Література до розділу

ПІСЛЯМОВА

ДОДАТКИ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

Виконком Виконавчий комітет

ВКП/б/ Всеросійська комуністична партія більшовиків

ВНК Всеросійська надзвичайна комісія

Внуторг місцевий відділ Народного комісаріату внутрішньої торгівлі

ВРНГ Вища рада народного господарства

Вукопспілка (ВУКС) Всеукраїнська центральна спілка споживчих товариств України (знаходилась у м. Харкові)

ВУЦВК Всеукраїнський центральний виконавчий комітет

ВЦВК Всеросійський центральний виконавчий комітет

ВЦСПС Всесоюзна центральна спілка професійних спілок

Губвиконком губернський виконавчий комітет

Губком КП/б/У губернський комітет КП/б/У

Губкоопернарада губернська кооперативна нарада

Губробкооп губернський робітничий кооператив

Губспілка губернська спілка споживчих товариств

Губфінвідділ губернський фінансовий відділ

ДПУ Державне політичне управління

ЄСТ єдине споживче товариство

КНС Комітет незаможних селян

Комфракція ВУКС комуністична фракція Вукопспілки

кооператгуртки кооперативні гуртки

кооператнарада кооперативна нарада

КП/б/У Комуністична партія (більшовиків) України

Міжкооператфрація фракція, яка діяла при Вукопспілці, займалася координацією діяльності всіх видів кооперації, налагодженням їх зв'язків із державними структурами, складалася з представників різних видів кооперації, попередниця кооператнаради при ЦК КП/б/У

Наркомпрод УСРР Народний комісаріат продовольства УСРР

Наркомфін УСРР Народний комісаріат фінансів УСРР

Неп нова економічна політика

НКЗТ Народний комісаріат зовнішньої торгівлі

НКВС Народний комісаріат внутрішніх справ

НКВТ Народний комісаріат внутрішньої торгівлі

Окрвиконком окружний виконавчий комітет

Окрвнуторг окружний відділ Народного комісаріату внутрішньої торгівлі

Окрспілка окружна спілка споживчих товариств

Окружком КП/б/У окружний комітет КП/б/У

опродкомгуби губернські комітети продовольства - відділення Наркомпроду УСРР

Раднарком УСРР Рада Народних Комісарів Української Соціалістичної Радянської Республіки

Райвиконком районний виконавчий комітет

Райспілка районна спілка споживчих товариств

РГАЭ Российский государственный архив экономики

РНК УСРР Рада Народних Комісарів Української Соціалістичної Радянської Республіки

РПО Рада праці й оборони

Робкооп робітничий кооператив

РСІ робітничо-селянська інспекція

Соробкооп Київський центральний робітничий кооператив

Союздонбасейн Назва губернської спілки споживчих товариств Донецької губернії

СРСР Союз Радянських Соціалістичних Республік

УЕР Українська економічна рада

УП НКВТ Уповноважений Народного комісаріату внутрішньої торгівлі

УРНГ Українська рада народного господарства

УСРР Українська Соціалістична Радянська Республіка

Уцеробкооп Український центральний робітничий кооператив

ЦДАВО України Центральний державний архів вищих органів влади та управління України

ЦДАГО України Центральний державний архів громадських об'єднань України

ЦДАНГ СРСР Центральний державний архів народного господарства СРСР

Центроспілка РСФРР

(СРСР) Центральна спілка споживчих товариств РСФРР (СРСР) (знаходилась у м. Москві)

ЦК Центральний Комітет

ВСТУП

Актуальність теми. Кооперативний рух як процес добровільного об'єднання громадян, зацікавлених у задоволенні своїх соціально-економічних потреб в умовах жорсткої реальності капіталістичної трансформації суспільства, виник на початку ХІХ сторіччя. Історія кооперативного руху - одного з найцікавіших феноменів людської культури та інституту громадянського суспільства - наочно засвідчує його творче начало. В епоху ринково-орієнтованих національних економік кооперативна ідея, з огляду на значну соціальну диференціацію, набула масштабнішого розвитку. З цього приводу всесвітньо відомий економіст та теоретик кооперації М.І. Туган-Барановський зазначав: «Як і перші християни, кооператори сподіваються відродити світ не мечем і насиллям, а спільною дружною працею на загальну користь усіх». Туган-Барановский М.И. Социальные основы кооперации / М.И. Туган-Ба-ра-новский. - М.: Экономика, 1989. - С. 438. Кооперативні методи господарювання успішно витримали випробування часом і довели свою життєздатність в умовах різних суспільно-політичних формацій.

Споживчій кооперації належить помітна роль у вирішенні складних завдань, безпосередньо пов'язаних із задоволенням різноманітних потреб населення. Світовий та вітчизняний досвід засвідчує, що споживчу кооперацію по праву можна назвати однією з найефективніших соціально-економічних систем у державі. Нині Міжнародний кооперативний альянс об'єднує понад 240 кооперативних асоціацій, спілок, ліг 100 країн світу. Міжнародний день кооперації // Сайт прес-центру Укрінформу. Режим до-ступу: http: // www.presscenter.ukrinform.ua/view.php. Загальна чисельність членів різних видів кооперативів у країнах - членах Міжнародного кооперативного альянсу, до складу якого з 1992 р. входить і Центральна спілка споживчих товариств України, становить майже мільярд осіб. Матеріали ХХ з'їзду споживчої кооперації України. - К.: ПСК «Редакція га-зети «Вісті Центральної спілки споживчих товариств України, 2009. - С. 17. Частка членів кооперативів серед дорослого населення у США, Канаді, Франції, Бельгії, Німеччині, Італії, країнах Скандинавії становить близько 20 %. Бабенко С.Г. Трансформація кооперативних систем у перехідній економіці: Монографія / С.Г. Бабенко. - Київ: Наукова думка, 2003. - С. 5.

Реформування України у напрямку ринкових перетворень триває не один рік. Відтак стає зрозумілим, що становлення ринку - процес складний і неоднозначний. Світова фінансово-економічна криза, на превеликий жаль, лише поглибила його проблеми. Повільно і непросто триває пошук виходу із нинішнього соціально-економічного колапсу. Через це надзвичайно важливо використати потенціал та історичний досвід господарювання всіх наявних соціально-економічних структур. До таких структур, по праву можна віднести і споживчу кооперацію.

Українська споживча кооперація має славні традиції і великі історичні здобутки. Вона майже півтора століття є природною складовою економіки країни. Вітчизняна споживча кооперація виникла в 60-ті рр. ХІХ ст. і набула інтенсивного розвитку тоді, коли у сферу ринкових відносин втягувалися широкі верстви населення, у той момент, коли значна частина людей починала відчувати потребу в об'єднанні з метою колективного вирішення економічних проблем, актуальних для більшості. Від самого початку свого існування вітчизняна кооперація була тісно пов'язана з ідеями економічної, духовної, національної свободи. З огляду на це, на нашу думку, доречно згадати слова теоретика та дослідника кооперації Б.М. Мартоса, чиє ім'я із забуття повертається в Україну: «Принципи і традиції, якими живе кооперація, утворюють умови, в яких найліпше виявляється колективний розум, треба тільки хотіти й уміти його використати». Кооперація і кооператори: визначення, афоризми, повчання / За заг. ред. О.О. Не-стулі. - Полтава: РВВ ПУСКУ, 2009. - С. 100.

Система споживчої кооперації пройшла нелегкий шлях пошуку, спроб та помилок, досягнень і невдач, накопивши своєрідний досвід господарювання і традиції соціального захисту своїх членів. Споживчі товариства та їх спілки відігравали і нині в умовах жорсткої конкурентної боротьби за ринок продовжують відігравати важливу роль у вирішенні складних завдань, безпосередньо пов'язаних із забезпеченням різноманітних нагальних потреб населення.

На всіх етапах історичного розвитку торгівля посідала непересічне місце у житті людства: зближувала народи і держави, сприяла продуктивності праці, створювала відповідну інфраструктуру. Зазначимо, що діяльність перших споживчих товариств України у другій половині ХІХ ст. починалася саме з торговельної діяльності, що в період капіталізації країни та різкого зростання цін на ринку і попиту

на продукти харчування та промислові товари мала на меті задовольнити потреби найбільш незахищених верств суспільства. До початку 90-х рр. ХІХ століття споживча кооперація розвивалася переважно в містах. Голодні 1891-1894 рр. виявили зацікавленість нею серед сільського населення. Наприкінці 1913 р. в Україні діяло 2 871 споживче товариство, дві третини з яких були сільськими. Витанович І. Історія українського кооперативного руху / І. Витанович. - Нью-Йорк: Товариство Української кооперації, 1964. - С. 119. На початку ХХ ст. торговельна галузь вітчизняної споживчої кооперації активізувала свою діяльність і зробила суттєвий внесок у соціальний захист своїх членів, коли перша світова війна викликала руйнування економіки і призвела до продовольчої кризи.

Національний підйом і відродження української державності у період визвольних змагань 1917-1920 рр. закономірно спричинили значне пожвавлення кооперативного руху. На початку 1920 р. в Україні більше 14 тис. товариств обслуговували споживчі потреби понад 4 млн. осіб. Вісті Центральної спілки споживчих товариств України. Діловий випуск. - 2009. - 27 березня. - С. 1. Це був природний вияв соціальної та господарської самоорганізації народу. Проте відносна свобода торговельної діяльності кооперативних організацій на гребені національно-визвольних змагань дуже швидко обернулася її втратою. У зв'язку з тим, що правляча комуністична партія у директивному порядку заборонила торгівлю та товарно-грошові відносини, торговельна діяльність споживчої кооперації практично була зведена до нуля. Водночас прагматизм більшовиків підказав шлях до використання потужного потенціалу споживчої кооперації в роки політики «воєнного комунізму», адже саме товарні запаси кооперативів та їх спілок влада використала для вирішення продовольчого та товарного забезпечення населення у той час, коли всього цього бракувало.

Як передусім господарська, а не політична організація, за твердженням дослідника історії кооперативного руху О.О. Нестулі, споживча кооперація України була приречена на компроміси, оскільки її основне призначення полягало в організації постачання членів споживчих товариств продуктами та товарами незалежно від їх політичних чи ідеологічних переконань. Нестуля О.О. Формування та розвиток споживчої кооперації в структурі господарського механізму країни / О.О. Нестуля // Матеріали міжнародної нау-ково-практичної конференції «Економічна безпека і проблеми госпо-дар-сько-політичної трансформації соціально-економічних систем» 15-16 травня 2009 р.- Полтава: РВВ ПУСКУ, 2009. - С. 8. Кооперативним організаціям довелося здійснювати задоволення потреб населення у товарах та продуктах на підставі карткової системи. Тобто у примусовому порядку споживча кооперація була залучена до державного розподілу, що грубо порушувало кооперативний принцип господарської самостійності.

З переходом до нової економічної політики у 1921 р. радянська влада провела черговий експеримент не лише над власним народом, але й над споживчою кооперацією, спробувавши залучити її до проведення державного безгрошового товарообміну. Проте, швидко зрозумівши помилковість такої тактики, більшовики відмовились від неї і дали простір для торгівлі.

На думку В.І. Марочка, нова економічна політика, організаційно-правові, політико-економічні та соціально-господарські основи якої виробляли і реалізували впродовж 1920-х рр., без сумніву, сприяла відродженню споживчої кооперації. Марочко В.І. Організаційно-теоретичні проблеми українського коопе-ра-тив-но-го руху другої половини ХІХ-першої половини ХХ століття / В.І. Марочко // Український селянин. Збірник наукових праць. - 2002. - Випуск 4. - С. 95. Історичний досвід непу засвідчує, що саме споживча кооперація в умовах відродження ринку в 1920-ті рр. стала тим посередником між містом і селом, який сприяв налагодженню взаємовигідного обміну промисловості та сільського виробництва, а відтак - забезпеченню потреб населення у продуктах та промислових товарах.

Спираючись на підтримку правлячої партії та держави, споживчі товариства і їх спілки в роки непу досягли значних успіхів у торговельній діяльності. Практично на кінець 1920-х рр. споживча кооперація стала монополістом на ринку: її послугами користувалися всі громадяни, а члени споживчих кооперативів мали пільги щодо придбання товарів. Цей факт переконливо підтверджують матеріали архівів. Наприклад, у 1928 р. система споживчої кооперації України забезпечувала потреби сімей робітників на 72,3 %, відповідно сімей службовців на 63,3 % та селянські родини на 76,4 %. Центральний державний архів вищих органів влади та управління Украї-ни. - Ф. 296. - Оп. 3. - Спр. 1895. - Арк. 97. Згідно зі статистичними даними, у 1928-1929 рр. питома вага споживчої кооперації у роздрібному товарообороті України становила 70 %. Збірник статистично-економічних відомостей про торгівлю України 1925/26 - 1929/30 рр. - Харків: Б.в., 1931. - С. 29.

Разом з тим надмірна опіка з боку влади обернулася для кооператорів й іншим боком. Протягом 1930-х рр. споживча кооперація перетворилася на беззаперечний додаток державної системи. При цьому зауважимо, що більшовики вміло оцінили потужний потенціал кооперативних організацій з тим, щоб змусити працювати їх на виконання соціалістичних проектів індустріалізації, колективізації села і так званої «культурної революції». Вважаємо за потрібне підкреслити, що навіть за радянської командно-адміністративної системи споживчій кооперації України все ж удалося в основному зберегти свою громадсько-господарську сутність, оскільки влада не зважилася знищити таку потужну соціально-економічну структуру, яка відігравала значну роль у забезпеченні населення.

Нині, коли відбувається ринкова трансформація суспільства, українська споживча кооперація розвивається за тими ж принципами, що й увесь міжнародний кооперативний рух. У сучасних умовах, коли формування ринкових інституцій стало вимогою часу й об'єктивною реальністю, роль торгівлі невпинно зростає. Кризовий стан сучасної економіки України безпосередньо позначається і на стані торговельної діяльності споживчої кооперації, яка в силу ряду об'єктивних та суб'єктивних факторів не може повніше реалізувати свої потенційні можливості, задовольнити запити суспільства, а, отже, виконати свою соціально-економічну функцію соціального захисту населення.

Відтак наукове дослідження історичного досвіду торговельної діяльності споживчої кооперації України в умовах становлення соціально-ринкових відносин у нашому суспільстві диктується потребами життя. Здобутки кооперативних організацій у сфері торгівлі, без перебільшення, мають не тільки науково-теоретичне значення, але й можуть бути корисними і творчо реалізованими на практиці. За умови врахування кращих традицій минулого, споживча кооперація може відіграти важливу роль у процесі створення ринкової економіки України.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють 1921-1928 рр., тобто період нової економічної політики, коли відбувся перехід споживчої кооперації від виконання розподільних функцій, нав'язаних владою, до практики вільного господарювання в умовах конкурентного змагання із приватними та державними підприємствами за лідерські позиції на ринку. Багато проблем сучасного стану торговельної галузі споживчої кооперації України, шляхи та способи їх вирішення мають історичні аналогії. Стан глибокої економічної кризи, руйнування структури споживчої кооперації були притаманні так званому періоду «воєнного комунізму» і часу переходу від нього до ринкових відносин нової економічної політики. У ті роки, не зважаючи на виразні суперечності в усіх сферах життя, влада змогла знайти досить правильні рішення, відродивши торговельну галузь споживчої кооперації, давши поштовх її реформуванню.

Нині Україна прагне створити сучасну ринкову економіку, де свою конкурентоспроможність на споживчому ринку намагаються довести підприємства різних форм власності. Аналогій із 1920-ми роками більш ніж достатньо. Проте уроки непу потрібні не лише для того, щоб констатувати успіхи чи прорахунки торговельної галузі споживчої кооперації у вирішенні питання задоволення потреб населення, а передусім для того, щоб творчо осмислити місце кооперативних організацій в соціально-економічній структурі 1920-х рр. і виробити державну програму її підтримки та оптимізації в умовах жорсткої конкурентної боротьби за посилення позицій на ринку товарів і послуг.

Стан наукового дослідження проблеми. Нова економічна політика, починаючи з перших років її впровадження, привертала увагу багатьох дослідників. Її аналіз істориками, економістами, політологами, юристами, кооператорами почався ще в 1920-ті рр. (П. Височанський, В. Целларіус, Л. Хінчук, А. Лозовий, С. Зарудний, П. Пожарський, П. Кожаний, Є. Дешко, М. Попов та ін.). Немало було зроблено для збору статистичних даних про результати торговельної діяльності споживчої кооперації України. Але наявний комплекс літератури періоду непу відзначається класово-партійним підходом, який, на нашу думку, став перешкодою на шляху глибокого об'єктивного осмислення торговельної діяльності споживчої кооперації, зробленого по «свіжих слідах».

Дослідження окремих напрямків діяльності споживчої кооперації України в умовах непу, у тому числі торгівлі, здійснювалося вітчизняними та російськими науковцями і дослідниками з діаспори протягом 1950-1990-х рр. Спробу показати економічне та політичне значення відродження споживчої кооперації та її роль у відбудові економіки періоду непу зробив відомий учений І. Витанович на початку 60-х рр. ХХ ст. Модерні підходи до оцінки нової економічної політики та місця в ній кооперації знайшли відображення у працях С. Кульчицького, В. Марочка та ін. Варто зазначити, що останніми десятиліттями суттєвий внесок у вивчення історії споживчої кооперації від початку ХХ ст. до кінця 1920-х рр. зробили С.Г. Бабенко, О.О. Нестуля, С.Д. Гелей, В.М. Половець, М.В. Аліман, В.М. Артеменко, В.В. Гончаренко, А.О. Пантелеймоненко, І.А. Фареній, В.П. Рекрут та ін.

Проблеми розвитку різних форм торгівлі в умовах непу розглянуті в ряді досліджень. Окремі питання історії ринку і торгівлі висвітлено в роботах В. Дмитренка. Серед розвідок, що акцентують увагу на специфіці торгівлі у пожовтневий період, чільне місце посідає монографія В.В. Лантуха, який проаналізував специфіку організації державної, кооперативної та приватної торгівлі. Ряд науковців, зокрема Г.А. Гетьман, О.А. Пиріг, К.В. Лобач та ін., досліджували кооперативну торгівлю у контексті або державного регулювання ринку, або боротьби з приватною торгівлею, або взаємовідносин з державною торгівлею. Певні регіональні особливості ролі споживчої кооперації Чернігівщини щодо забезпечення населення товарами та продуктами

у роки непу студіював В.В. Голець. Об'єктом наукових пошуків М.А. Журби було становлення міжнародної торгівлі споживчої кооперації України в 1920-ті рр.

Водночас при ознайомленні з наявною літературою не можна скласти цілісного уявлення про зміст та результати торговельної діяльності споживчої кооперації в ринкових умовах господарювання, що охоплюють 1920-ті рр. ХХ рр., оскільки комплексного аналізу цього історичного досвіду до сьогодні не зроблено ні істориками, ні економістами. Також відсутнє дослідження, в якому досвід торговельної діяльності споживчої кооперації України розглядався б усебічно. У даній монографії зроблено спробу ліквідувати цю прогалину. Це пояснюється тим, що нинішня соціально-економічна ситуація в Україні спонукає до глибокого пошуку та виявлення відповідних шляхів оптимізації споживчої кооперації з метою покращення забезпечення потреб населення. На нашу думку, існує потреба у глибокому дослідженні та узагальненні досвіду торговельної діяльності вітчизняної споживчої кооперації, яким вона збагатилася у ході складної боротьби за ринок у роки непу.

Важливим видається нині з'ясування взаємовідносин держави та споживчої кооперації щодо вирішення питання оподаткування, надання пріоритетного значення розвитку кооперації на селі, забезпечення споживачів продукцією широкого асортименту та високої якості тощо. На нашу думку, практично не дослідженими або мало дослідженими є такі дискусійні питання, як кредитування споживчої кооперації державними та банківськими установами, створення приміських підсобних сільських господарств як додаткового джерела поповнення товарних ресурсів та продуктів, ціноутворення з урахуванням кон'юнктури ринку, державний контроль за якістю товарів і особливо продуктів харчування, раціоналізація торгівлі.

Крім того, потребують наукового уточнення поняття «кооперативна торгівля» та «торговельна діяльність споживчої кооперації», оскільки часто вони фігурують як синоніми. Насправді ж кооперативну торгівлю здійснювала не лише споживча, але й інші види кооперації, зокрема кустарно-промислова та сільськогосподарська.

Для того, щоб провести глибокий аналіз досвіду торговельної діяльності споживчої кооперації, на нашу думку, тільки історичного чи економічного ракурсу недостатньо. Отже, існує потреба у історико-економічному дослідженні торговельної діяльності споживчої кооперації України в умовах ринкової економіки непу на основі міждисциплінарного підходу. Вважаємо, що такий підхід до вивчення накопиченого досвіду споживчої кооперації в ринкових умовах сприятиме переосмисленню і допоможе визначити пріоритети і перспективи в сучасній Україні.

Об'єктом дослідження є політика держави щодо споживчої кооперації України в умовах становлення ринку в 1920-ті рр. Виявлені уроки цієї політики можуть бути враховані при пошуку виходу з економічної кризи центральними та місцевими органами влади.

Предмет дослідження - це торговельна діяльність споживчої кооперації України в ринковому середовищі 1920-х рр., яка відіграла важливу роль у відбудові народного господарства країни, вирішенні продовольчої проблеми та забезпеченні потреб населення у промислових товарах повсякденного вжитку.

Метою монографії є комплексний аналіз історичного досвіду торговельної діяльності споживчої кооперації України щодо забезпечення населення в період нової економічної політики. Безпосереднє дослідження включає в себе аналіз державної політики щодо споживчої кооперації в 1921-1928 рр. Монографія не претендує на всебічну повноту і не є спробою апологетизації споживчої кооперації 1920-х рр. Автор, користуючись численними документами та матераліами, більшість із яких введено в науковий обіг уперше, дає свій варіант осмислення подій, намагаючись бути максимально об'єктивним. Структура монографії побудована відповідно до особливостей торговельної діяльності споживчої кооперації України в роки непу.

Наукова новизна полягає в тому, що в монографії здійснений комплексний аналіз еволюції торговельної галузі споживчої кооперації України від державного товарообміну на початку непу до перетворення на монополіста оптового та роздрібного ринку в кінці

1920-х рр. На нашу думку, вивчення результатів торговельної діяльності споживчої кооперації в ринковій економіці допоможе з'ясувати ступінь розкриття господарського потенціалу споживчої кооперації в 1921-1928 рр. та його використання державою не лише для відбудови економіки, але й для реалізації широкомасштабних більшовицьких проектів індустріалізації країни в надзвичайно короткі терміни.

В основу розвідки покладені малодосліджені або практично не досліджені документи та матеріали Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, Центрального державного архіву громадських об'єднань України, державних архівів Полтавської, Харківської, Дніпропетровської, Київської, Чернігівської та Одеської областей, відомчого архіву Укоопспілки, а також маловідомі у наукових колах статистичні збірники та періодичні кооперативні видання 1920-х рр.

Зв'язок дослідження з науковими програмами, планами та темами. Вивчення історії споживчої кооперації України від зародження до сьогодення є одним із напрямків науково-дослідної роботи колективу науковців Полтавського університету споживчої кооперації України. З огляду на це монографія виконана в рамках концепції Полтавського регіонального центру досліджень і сприяння розвитку кооперації, що діє на базі вказаного ВНЗ.

Нині споживча кооперація вже не є монополістом в організації торговельного обслуговування населення, у тому числі на селі. Проте можливості кооперативного сектора економіки України, на нашу думку, недостатньо використовуються для задоволення матеріальних і духовних потреб населення. У даному разі доречними видаються слова відомого італійського економіста, кооператора та політичного діяча другої половини ХІХ - початку ХХ ст. Луїджі Луцатті: «Кооперація світить, як сонце: сліпий той, хто її не бачить». Кооперація і кооператори: визначення, афоризми, повчання … - С. 25. Відтак можемо констатувати, що однією з умов оптимізації торговельної діяльності споживчої кооперації виступає поширення знань про здобутки кооперативного руху в країнах світу й Україні зокрема. Цьому має сприяти дана монографія, у якій зроблена спроба узагальнити досвід торговельної діяльності споживчої кооперації України щодо забезпечення потреб населення в період непу та запропонувати шляхи стабілізації торговельної галузі системи у нинішніх складних соціально-економічних умовах.

РОЗДІЛ І. ІСТОРІОГРАФІЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ ТА ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ

1.1 Історіографічний аналіз проблеми

Нова економічна політика, запроваджена більшовиками у 1920-ті рр., була предметом досліджень багатьох учених, відтак без перебільшення можна сказати, що її історіографія багата й різноманітна. Сутність та значення непу для відродження економіки країни студіювали й історики, й економісти. Ряд наукових розвідок присвячено аналізу окремих його аспектів, зокрема вивченню ринку як основного стрижня непу. Проте і нині осмислення досвіду нової економічної політики українськими і зарубіжними науковцями триває, оскільки існує нагальна потреба усунення розбалансованості як внутрішнього, так і зовнішнього ринку, викликаної світовою фінансово-економічною кризою.

Історіографію нової економічної політики та місця в ньому споживчої кооперації можна умовно розподілити на чотири якісно відмінні етапи. Зупинимося на характеристиці кожного з них.

Перший етап дослідження історії споживчої кооперації в період непу охоплює 1920-ті рр., коли про запровадження, хід та результати цієї політики переважно писали її ініціатори, виконавці та учасники - партійні та державні діячі, економісти, статистики, теоретики і практики кооперативного руху. Безпосередньо на 1920-ті рр. припадають і витоки історіографії досвіду господарювання споживчої кооперації в контексті ринкової економіки непу. Тоді ж були здійснені перші спроби вивчення торговельної діяльності кооперативних організацій у ракурсі завоювання споживчого ринку.

Виконані автором відбір, узагальнення та аналіз наявної літератури дозволяє зробити висновок, що майже всі праці 20-х рр. ХХ ст., які висвітлювали перебіг непу, зазнали впливу ряду чинників. Передусім дослідникам доводилося враховувати офіційну точку зору радянської влади, що значною мірою впливало на об'єктивність висновків. Держава потребувала дослідників - пропагандистів комуністичних ідей, тому в переважній більшості джерел виклад матеріалу мав агітаційно-більшовицький характер без належного глибокого аргументування окремих положень та критичного аналізу результатів непівського досвіду. Вітчизняні вчені, розглядаючи місце споживчої кооперації в системі непу, були обмежені ідеологічними рамками російської радянської історіографії, розходження з положення і висновками якої не припускалися, що гальмувало з'ясування специфіки непівської практики в УСРР, зокрема особливостей господарювання споживчої кооперації в ринкових умовах. Історикам та економістам доводилося писати про неп у ході його проведення, тобто оцінювати і робити висновки з тих явищ, які ще тривали й постійно зазнавали змін, коректив, уточнень. При цьому доводилося враховувати зміну поглядів у соціально-політичному курсі керівництва країни в другій половині 1920-х рр., коли був проголошений курс на індустріалізацію та колективізацію села, що автоматично викликало згортання непівських ідей. Політичні розбіжності серед партійно-державної еліти щодо подальшої практики побудови соціалістичної економіки, що особливо загострилися у зв'язку з обмеженням ринкових умов непу, спричинили появу серйозних наукових полемік серед його дослідників.

Оскільки воєнно-комуністичний «експеримент» зазнав краху, потрібно було виробити нові шляхи розбудови соціалістичної економіки. У свою чергу, це стимулювало пошук нових підходів до визначення місця та ролі кооперації в соціалістичному суспільстві. Зазначимо, що розвиток кооперативної теорії в умовах непу проходив досить активно і структурувався в постійних наукових та політичних баталіях. Пошук нових кооперативних ідей у роки непу здійснювався у двох напрямках: перший полягав у «вдосконаленні» марксистського світогляду і в кінцевому результаті, завершувався формуванням теорії «кооперативного соціалізму»; другий являв собою повернення до класичної теорії кооперативного руху, яка базувалася ёпередусім на ідеї ринкової економіки та багатоукладності економіки.

«Удосконалення» марксистського світогляду на роль кооперації в умовах побудови соціалізму виявилося у спробах російських та українських теоретиків кооперативного руху М.Л. Мещерякова, В.П. Мілютіна, О. Лозового, М. Кантора, П. Кугача, П.Севрука [1-8]. У розробках зазначених авторів з'явилися статті, розділи і книги «Маркс і кооперація», «Ленін і кооперація», «Соціалізм і кооперація», тобто намагання обґрунтувати призначення кооперації як одного із засобів реалізації соціалістичної ідеології. Наприклад, М.Л. Мещеряков прямо писав: «Кооперація з органу торгівлі має перетворитися на органи розподілу, відкинувши всі свої старі віджилі принципи й пройнятися новими принципами комуністичного будівництва, а кооперативний працівник стати на сторону комунізму. Іншого виходу в нього немає» [1, с. 53].

З переходом до непу радянська влада дала дозвіл на перевидання класичної кооперативної літератури та розробку нових кооперативних теорій. Тож протягом першої половини 1920-х рр. були опубліковані праці відомих дореволюційних учених-економістів, теоретиків і практиків кооперативного руху, включаючи доробок М.І. Туган-Барановського [9], С.М. Прокоповича [10], В.Ф. Тотоміанца [11] та інших. Це був період, коли більшовики намагалися всіляко залучати до теоретичної та практичної роботи провідних спеціалістів-кооператорів, що давало їм можливість бути не лише учасниками відродження кооперативного руху, але і його дослідниками й авторами наукових праць з історії та теорії кооперативного руху.

З'явилася група вітчизняних учених, які зробили значний внесок у розвиток світової кооперативної думки. У цьому аспекті цікаві праці найбільш відомих представників організаційно-виробничої школи російської аграрно-економічної думки О.В. Чаянова [12], Н.П. Макарова [13], А.Н. Челінцева [14], а також праці М.Д. Кондратьєва [15].

Зауважимо, що значна роль у розвитку кооперативних ідей у 1920-ті рр. належить О.В. Чаянову. До найбільш актуальних на сьогодні його праць належить «Короткий курс кооперації», в якому підкреслюється, що в управлінні справами «кооператив влаштовується так, щоб у ньому керували не представники капіталу, не ті, хто дав більше грошей на ведення кооперативної торгівлі чи виробництва, а ті трударі господарства, для обслуговування яких виник та існує кооператив» [12, с. 10-11]. У теорії кооперації 1920-х рр. праці О.В. Чаянова мали неабиякий авторитет і сприяли становленню кооперативного руху. Учений глибоко досліджував природу селянської сім'ї і роль кооперації у задоволенні її потреб. До того ж він виступав за різноманітність кооперативних зв'язків, не зводячи суть кооперації лише до колгоспу. Не підлягає сумніву, що студії О.В. Чаянова впливали на формування теоретичного і практичного доробку більшовицької партії у вигляді «кооперативного соціалізму», альтернативного комуністичній доктрині «воєнного комунізму», на написання статті В.І. Леніна «Про кооперацію». В особистій бібліотеці лідера більшовиків у Кремлі мали місце 7 книг талановитого вченого [16, с. 34].

Проте наукові погляди О.В. Чаянова ніяк не узгоджувалися з політичною доктриною соціалістичної перебудови села кінця 1920-х рр., коли накреслювалися командно-адміністративні методи господарювання. На жаль, його ідеї про доцільність одночасного існування різних видів кооперації в умовах ринку не були взяті до уваги партійно-державною елітою країни. Тези про розвиток усіх форм кооперації, створення «кооператива кооперативів» зберегли своє раціональне зерно донині. У сучасних складних соціально-економічних умовах, в яких передусім перебуває село, надзвичайно актуальні його думки про комплексний підхід до аналізу агроекономічних проблем, економічних і соціальних проблем кооперації, про шляхи і форми прилаштування селянського, зокрема фермерського господарства, до ринку (ідея створення агроміст та агрокомбінатів). На жаль, більшість ідей О.В. Чаянова та його однодумців не була реалізована радянським керівництвом. Із середини 1920-х рр. доробок визнаних теоретиків кооперації, не зважаючи на їх спроби відстояти пропоновані концепції, все більше піддавався критиці на сторінках партійних видань.

З переходом до непу отримала подальший розвиток кооперативна думка, представлена українськими вченими, переважна більшість яких мали дореволюційний стаж кооперативної практики. Її етапи розвитку проаналізував П. Мохор у праці «Од Балліна до Леніна» [17]. Особливої уваги заслуговують висновки автора про тісний зв'язок національно-визвольного і кооперативного руху в Україні. Водночас відзначимо, що, захопившись дослідженням проблеми українського національного відродження, П. Мохор дійшов висновку про необхідність політизації кооперативного руху. «Кооперація не повинна стояти осторонь від політики», - заявляв він [17, с. 46]. Зазначимо, що політизація кооперації є порушенням одного з основних принципів кооперативного будівництва. Однак автор намагався обґрунтувати спробу більшовиків залучити кооперацію на бік радянської влади. Звідси витікає і його висновок: «Самозахист примушував владу звернути увагу на кооперацію, позбавивши її самодостатнього характеру, який вона мала як громадська організація, і зробити своїм апаратом шляхом одержавлення» [17, с. 67].

Вивчаючи специфіку кооперації у період нової економічної політики, П. Мохор став на позиції більшовицького уряду, при цьому вважаючи, що «кооперативний апарат зовсім не був підготовлений до такої велетенської праці, яка накреслювалася для кооперації радянською владою» [17, с. 80]. Дослідник не приховував того, що під час непу радянська влада створила для кооперації сприятливі умови для розвитку, водночас завоювавши в ній керівні позиції. Красномовним у цьому плані є наступне твердження: «Компартія оволоділа кооперацією і тим самим запобігла реставраційним тенденціям кооператорів, революціонізувала кооперацію і змінила її соціальний склад, зробивши її, таким чином, цілком радянською» [17, с. 81]. Тож розглянута нами праця засвідчує, що порушення одного з основних організаційних принципів кооперативного руху - нейтралітету в політичних і релігійних питаннях - привело автора на позиції необхідності одержавлення кооперації як господарської і суспільно-громадської структури.

Важливе значення для розвитку кооперативної теорії в період непу мали дослідження П. Височанського [18-19]. У «Короткій історії кооперативного руху на Україні» він наголошував на самобутності такого явища в суспільстві, як одвічного прагнення людини до поліпшення свого матеріального становища шляхом утворення господарсько-самодіяльної організації. На нашу думку, дискусійними були як характеристика ним приватної, державної та кооперативної торгівлі в умовах непу, так і висновок про перспективи їх подальшого розвитку. Щодо цього П. Височанський писав: «З цих трьох форм - приватна є взагалі чужою для нашого радянського суспільства: її держава дозволяє як тимчасове і неминуче явище; державна торгівля не може проникнути в гущу трудового населення і тільки кооперативна форма постачання населення чи збуту продуктів його праці є найбільш придатною і доцільною» [18, с. 46].

Відтак завдання радянської кооперації у період нової економічної політики автор подає з позиції більшовицького уряду, зазначивши, що на кооперацію покладалася організація внутрішньодержавного обміну в умовах існування елементів ринкових законів і товарно-грошових відносин. Цілком погоджуючись із положенням П. Височанського про необхідність дотримання принципу господарської самодіяльності та матеріальної зацікавленості в роботі споживчої кооперації, не поділяємо його положення про так звану «радянську кооперацію», коли він стверджує, що «радянська кооперація і радянська влада мають одну мету - будівництво соціалізму» [18, с. 52]. Як бачимо, наведений висновок відомого дослідника теорії та історії споживчої кооперації України є доказом того, що в кооперативному житті періоду непу під впливом більшовицької пропаганди вверх взяли політичні, а не економічні чинники, що, у свою чергу, мало призвести до втрати кооперацією демократичних засад та господарської самостійності.

Досвідчений теоретик і практик кооперативного руху В.М. Целларіус виклав думки щодо розвитку кооперації у ряді праць. У монографії «Сучасна українська кооперація (її стан та розвиток)» [20] він зосередив увагу на статистичних показниках кооперативного руху в умовах нової економічної політики, включивши до яких мережу, чисельність кооперованого населення, його соціальний склад, суму торговельних оборотів, інші форми господарської діяльності, структуру кооперативних коштів та їх розміщення. Без сумніву, це було суттєвим внеском у дослідження практики господарювання споживчої кооперації в ринкових умовах. Вартою уваги є спроба автора розкрити причини окремих недоліків торговельної діяльності кооперативних організацій. Цікавим видається порівняння становища української кооперації з дорадянською і всією кооперативною системою Союзу РСР у період непу. Разом з тим автор значно перебільшував значення впливу радянських органів влади на розвиток і формування кооперативних товариств та на показники їх господарської діяльності. Так, одним із чинників успішного господарювання споживчої кооперації в 1920-ті рр. В.М. Целларіус вважав насиченість кооперативних організацій інструкторами-комуністами [20, с. 11]. Незаперечною заслугою дослідника стало вивчення досвіду налагодження міжнародних зв'язків споживчої кооперації України і завоювання нею європейського ринку у 1920-ті рр. [21]. До речі, В.М. Целларіус, репрезентуючи кооперацію України на міжнародних кооперативних форумах і ярмарках, мав можливість порівнювати вітчизняну і закордонну кооперативну практику. Однак, виходячи з партійно-класових позицій, зробити об'єктивні висновки він не наважився.

Ряд наукових досліджень стосовно кооперативного руху на Україні в роки непу з'явилися у зв'язку з політичними подіями, відтак були написані з марксистських позицій. Зокрема, у 1927 р. вийшла друком монографія «Кооперація на Україні» Є. Дешка [22], присвячена 10-річчю встановлення радянської влади. Автор не приховував того факту, що в роки «воєнного комунізму» кооперація була одержавлена, при цьому він повністю підтримував директивну практику більшовиків [22, с. 12]. Дослідник цілком слушно стверджував, що за часів нової економічної політики кооперація, зокрема споживча, значно розширила свою мережу, активізувала участь членів у діяльності товариств, зміцнила матеріально-технічну базу. Він намагався переконати читача, що «лише з 1922 року, тобто за 5 років, вітчизняна кооперація наздогнала й багато в чому випередила українську дожовтневу кооперацію, що розвивалася більше 50 років» [22, с. 95]. Певною мірою можна погодитися з таким висновком. Проте немає ніякої підстави визнавати, що «швидкий розвиток нашої кооперації є наслідком переможного поступу революції» [22, с. 96]. Зрозуміло, що висновок автора був кон'юнктурним і чітко вписувався в реалії святкування 10-літнього ювілею жовтневої революції.

Тоді ж з'явилася праця С. Зарудного з красномовною назвою «Українська кооперація на десяті роковини Жовтневої революції. 1917-1927» [23]. Оскільки вона була написана з більшовицьких позицій, автор пов'язував досягнення споживчої кооперації з організаційною роботою радянської влади. С. Зарудний зазначав, що у досягненнях радянської влади щодо отримання підтримки численного дрібного селянства неабияку роль відіграла кооперація, яка зуміла «втягти в соціалістичне будівництво дрібнобуржуазні виробничі форми» [23, с. 28]. На думку вченого, саме споживча кооперація в роки непу, ставши «засобом боротьби з приватним капіталом у торгівлі», виконувала передусім завдання радянської влади і більшовицької партії [23, с. 33]. Відзначимо: цікавими є наведені у праці порівняльні дані господарських показників вітчизняної кооперації та кооперації ряду європейських країн в 1920-ті рр. Однак їх аналіз і зроблені при цьому висновки навряд чи відповідали дійсності, оскільки дослідник переслідував чітко визначену мету - показати переваги радянської кооперації. Виходячи з класових позицій, він підкреслював: «Кооперація в буржуазних країнах не має нічого привабного, бо вона не захищає інтересів трудящих, але зраджує їх на кожному кроці». Нічого дивного немає в тому, що поряд з таким зауваженням С. Зарудного про кооперацію за кордоном звучать дифірамби на адресу більшовиків: «У нас державна влада, комуністична партія й професійні спілки вживають усіх заходів, щоб допомогти розвиткові кооперації» [23, с. 36]. Про те, що ця допомога владних структур обернулася для споживчої кооперації одержавленням та втратою демократичних засад, автор, зрозуміло, не говорив.

На завершальному періоді непу з'явилася монографія П. Пожарського «Соціальний склад української кооперації» [24]. Її написав відомий кооперативний діяч, голова Укрсільбанку. Заслуговує на увагу авторове бачення шляху вирішення кооперативної проблеми в умовах нової економічної політики. Зосередившись на аналізі фактологічного матеріалу, П. Пожарський наголошував, що між диференціацією населення і диференціацією кооперації існує тісний зв'язок, який свідчить про неоднаковість інтересів різних соціальних груп. Звідси і висновок про наявність соціально-різних кооперативних спілок: селянських, дрібнобуржуазних і робітничих. Погоджуючись із його твердженням про те, що напрямок діяльності кооперативу визначається його соціальним складом, не поділяємо тези про те, що буржуазний кооператив на селі утворюють сільські багатії, а так званий радянський кооператив - сільська біднота, бо така позиція обмежувала вступ до кооперативів середняка та сільської інтелігенції. Ще більше заперечення викликає позиція П. Пожарського, коли він говорить про середняка: «З ким складає середняк свій кооперативний блок, цілком залежить від такту та вміння місцевих кооперативних, партійних та радянських робітників» [24, с. 66]. Виходячи з кооперативних принципів, правильність і дієвість яких довела практика, не соціально-класова належність та вказівки держави, а передусім економічні інтереси мають об'єднувати людей у кооперативи та їх спілки.

Певний інтерес щодо з'ясування соціально-політичної ситуації, в якій відбувалося відродження господарської діяльності споживчої кооперації України, містять статті і виступи партійних і державних діячів союзного та республіканського рівнів А.А. Андреєва, М.І. Бухаріна, Ф.Е. Дзержинського, Е.І. Квірінга, Г.І. Петровського, О.Г. Шліхтера [25-30]. Цінність цих праць полягає в тому, що їх автори, займаючи високі державні посади, були безпосередніми учасниками ухвалення чи втілення в життя партійних та урядових постанов щодо розвитку кооперації. Наприклад, О.Г. Шліхтер з весни до осені 1923 р. (тобто у період розбалансованості ринку - так званих «ножиць цін») був головою правління Вукопспілки, відтак передусім йому доводилось ухвалювати рішення щодо торговельної діяльності споживчої кооперації. Зрозуміло, що працям партійно-державних діячів властивий пропагандистсько-більшовицький характер, разом з тим вони допомагають глибше з'ясувати методи і форми впливу владних структур на господарські, зокрема торговельні, операції споживчої кооперації.

Наукову цінність для дослідника мають виступи голови Комісаріату внутрішньої торгівлі України М.К. Владимирова [31], у яких йдеться про проблеми організації різних форм торгівлі в республіці в умовах нової економічної політики. Наскільки об'єктивними були цифрові дані та висновки у працях керівників партійних, радянських і господарських органів? Аналізуючи вміщену в них інформацію, слід враховувати, що автори не раз змінювали свої погляди на товарообмін, види й форми торгівлі, ринок, планові засади в господарстві, їх висновки здебільшого були кон'юнктурними і суттєво залежали від зміни настанов партійних органів.

Зберігають науковий інтерес праці, довідникові видання і статті керівників тв провідних працівників споживчої кооперації СРСР Л.М. Хінчука [32-33], А.В. Меркулова [34], І.Ф. Гриценка [35] та І.Г. Любимова [36], а також керівників центрального апарату Вукопспілки - М.К. Вєтошкіна [37] та О.Б. Генкіна [38-40]. Ці автори мали безпосередню причетність до розробки розпоряджень та циркулярів про виконання партійно-державних директив щодо господарювання споживчої кооперації в роки непу. Головою правління Центроспілки СРСР протягом 1920-1926 гг. був Л.М. Хінчук, що мав великий дореволюційний досвід роботи в кооперації. Саме під час його керівництва системою споживчої кооперації СРСР відбувалося її відродження та активізація господарської роботи в умовах ринку. Л.Х. Хінчукові вдалося зробити одну з перших спроб узагальнення та аналізу досвіду відновлення торговельної діяльності споживчої кооперації СРСР в умовах непу. Цілісна картина цього процесу, запропонована у його доробку, допомагає сучасному дослідникові краще зрозуміти соціально-економічну та політичну ситуацію, в якій доводилось діяти кооператорам у 1920-ті рр., а також з'ясувати суть організаційно-практичної роботи Центроспілки в умовах непу. Однак у вказаних джерелах розглядалась у цілому діяльність Центроспілки, особливості ж розвитку споживчої кооперації України ґрунтовно не вивчалися, а лише фрагментарно згадувались.

Керівники Вукопспілки обмежувалися аналізом господарської діяльності споживчої кооперації в роки непу на сторінках періодичних, передусім кооперативних видань. Голова правління Вукопспілки (1923-1924 рр.) М.К. Вєтошкін, виконуючи розпорядження партійних та державних органів, у своїх статтях акцентував увагу на питаннях техніки торгівлі кооперативних організацій, проблемі здешевлення кооперативного апарату і зниження цін. Глибоких теоретичних розробок щодо місця кооперації в системі нової економічної політики ним не було зроблено.

Статті голови правління Вукопспілки (1925-1929 рр.) О.Б. Гєнкіна систематично друкувалися на сторінках періодичних видань. Аналізуючи господарську діяльність споживчої кооперації в умовах ринку, він розглядав співвідношення кооперативних і приватних цін, пропонував шляхи зниження роздрібних цін, осмислював специфіку взаємовідносин споживчої кооперації з державною промисловістю, обстоював раціоналізацію торговельної роботи. Спроба узагальнення господарської діяльності споживчої кооперації за роки радянської влади була здійснена у праці «Споживча кооперація», що вийшла в 1927 р. до 10-річчя революції, співавтором якої був О.Б. Гєнкін.

...