Історико-краєзнавчі публікації на сторінках волинської періодики ХІХ – поч. ХХ ст.

В 1982 р. у м. Блументоні (США) було видруковано підготовлений М. Бойком покажчик преси, яка виходила різними мовами в Україні упродовж 1775-1965 рр. Особливу увагу у ньому приділено бібліографуванню преси Волинської губернії, а також Полісся та частково Холмщини [574]. Автор охарактеризував й історію становлення преси в Російській імперії, відзначив вплив цензури на її функціонування. Крім покажчика назв часописів, робота містить іменний покажчик їхніх редакторів, видавців та місцевостей, де вони друкувалися. На відмінну від попередників, М. Бойко навів у ній назви часописів, існування яких раніше вважалося сумнівним. Проте, на основі проведених нами досліджень реальність функціонування одного з них нам все ж таки вдалося встановити та підтвердити. Це газета «Lucker Nachrichten» («Луцкие новости») (1915-1916 рр.) [68, арк. 428-429]. Так що, можливо, уточнення інформації про існування інших періодичних видань за майбутнім.

Новітній період історіографії волинської періодики - 90-ті рр. ХХ - ХХІ ст., став найбільш плідним. Часопис «Волынские епархиальные ведомости» став об'єктом вивчення представників нового покоління дослідників волинського історичного краєзнавства. Увагу О. Михайлюка [701], Л. Баженова [555; 685; 686; 687], М. Манька [700], А. Силюка [712], І. Ярмошика [716] привернули постаті провідних краєзнавців Волині ХІХ - поч. ХХ ст.: С. Барановського, К. Левицького, М. Петрова, Л. Рафальського, А. Сендульського, А. Селецького, М. Теодоровича, А. Хойнацького, Ф. Четиркіна, котрі часто публікували свої наукові розвідки на шпальтах волинської періодики. Згадані науковці здійснили опис їх життєвого шляху і водночас історіографічний аналіз їхніх наукових напрацювань.

Одначе, через обмежений обсяг статей аналіз пресових публікацій був поверховим. Дехто із згаданих науковців в подальшому, розширивши свої наукові інтереси, оформив їх у праці, які стосувалися аналізу краєзнавчої спадщини Волині, зафіксованої не лише на сторінках періодики. Серед них роботи Л. Баженова «Історичне краєзнавство Правобережної України XIX - на поч. XX ст.: Становлення. Історіографія. Бібліографія» [555], І. Ярмошика «Волинь в історико-краєзнавчих дослідженнях ХІХ-ХХ ст.» [682], «Становлення історичного краєзнавства Волині в ХІХ - на поч. ХХ ст.» [683]. Вони є важливим джерелом, оскільки відображають співвідношення опублікованих краєзнавчих матеріалів на шпальтах преси і на сторінках інших видань. Усе ж аналіз періодики у їх дослідженнях не є вичерпним і обмежується окремими публікаціями у найбільш помітних виданнях («Волынских епархиальных ведомостях», «Волынских губернских ведомостях»). Це пояснюється іншими науковими пріоритеми, згаданих дослідників. Зокрема, М. Манько використав журнал «Волынские епархиальные ведомости» як джерело вивчення міжнаціональних та міжконфесійних стосунків пореформеної Волині [699].

У 1999 р. дослідниками Т. Пономарьовою та В. Виткаловим було здійснено систематизацію колекції періодики, яка зберігається у фондах Волинського краєзнавчого музею. Серед пробібліографованих видань знаходимо відомості про журнал «Почаевский листок» [747, с. 15].

Загальний огляд пресових видань Волинської губернії ХІХ - поч. ХХ ст. як джерела інформації, про вшанування подвигів козаків та пам'ятні місця Берестецької битви 1561 р. провів Г. Дем'янчук у статті «Перші вісті в пресі про «Козацькі могили» [695].

Н. Сидоренко та Н. Сарапин підготували статтю про історію преси Волинської губернії [666]. У ній автори подають статистичну інформацію, про появу та зникнення з громадської арени краю періодичних видань, наводять їх назви, вказують періодичність виходу, аналізують причини збільшення їх кількості на поч. ХХ ст., пояснюють неможливість появи на їхніх сторінках публікацій українською мовою. Такий аспект історії волинської преси було розширено у статті «Українська тематика в житомирській газеті «Волинь» Н. Сарапіна та Н. Шудрі [710].

Н. Сарапин має окрему невелику публікацію, яка присвячена аналізу комплексу періодичних видань Волинської губернії XIX - поч. ХХ ст. [709]. Не зважаючи на її назву - «Періодика Волинської губернії 1838-1917 рр.», - в ній подано лише загальні статистичні данні, про кількість часописів та в декількох абзацах здійснено короткий огляд «Волынских губернских ведомостей», «Волынских епархиальных ведомостей», «Почаевского листка».

При аналізі праць цієї групи не можна не згадати внесок у розробку проблеми І. Мілясевич. Під її авторством вийшла чимала кількість статей [637; 638; 640; 641; 702; 703; 704; 705; 706], матеріали яких пізніше були вміщені у історико-бібліографічне дослідження «Періодичні видання Волинської губернії ХІХ - поч. ХХ ст.» [639]. Монографія складається з двох частин. Перша з них містить історико-статистичний аналіз періодичних видань Волинської губернії ХІХ - поч. ХХ ст. Тут автор показала жанрово-типологічні особливості періодичних видань, подала історичний нарис становлення і розвитку волинської періодики на початковому етапі, проаналізувала видавничо-редакційний склад періодичних видань; вперше окреслила проблему щодо реальності існування окремих періодичних видань. Другий розділ праці містить бібліографічний покажчик преси Волинської губернії (1838-1916 рр.): іменний анотований, хронологічний, тематично-типологічний, топографічний, видавничих колективів, алфавітний друкарень. Автор не лише здійснила аналіз преси Волині в бібліографічному аспекті, а й в історичному. В огляді знаходимо короткі відомості про історію кожного часопису, місцезнаходження та друковані й архівні джерела про нього.

На поч. ХХІ ст. продовжилося дослідження «Волынских губернских ведомостей» [618; 619]. М. Косьміна у статті «Про що писали «Волынскія губернскія ведомости» півтора століття тому» [619] подала цікаві, окремо вибрані відомості, за рубриками «Сільські озброєні варти», «З книгарнями та без читалень», «Німецькі колонії», «Найбільший ярмарок - у Дубні», щоб показати джерельний потенціал цієї газети для вивчення історії краю. Автор дала оцінку «Волынским епрахиальним ведомостям», намагаючись показати їх важливість як джерела в історико-краєзнавчих студіях. Але водночас, вона не зазначила жодної позиції використаної літератури.

Зазначена проблематика знайшла своє відображення і в статті М. Костюка «Перша друкована газета Волині - «Волинські губернські відомості» [618]. У ній він подав невеличку історичну довідку про виникнення і становлення газети.

На поч. ХХІ ст. продовжилася тенденція і зацікавлення краєзнавчою діяльністю священників Волинської губернії і висвітлення її результатів на сторінках «Волынских епархиальных ведомостей» науковцями О. Кошель [621], Т. Волянюк [694], О. Казмірчук [608].

О. Кошель у своїй статті висвітлив внесок «Епархиальных ведомостей» Подільської і Волинської губерній у становлення та розвиток тогочасного історичного краєзнавства в Правобережній Україні. Ще однією із робіт даної тематики є стаття Т. Волянюк «Волинські єпархіальні відомості - концептуальна модель та змістовне насичення» [694]. Автор ставила перед собою мету здійснити аналіз змістовного наповнення, але увагу приділила короткому висвітленню біографій редакторів, співробітників, авторів видання і лише побіжно показала зміни тематичних направлень.

Така ж ситуація спостерігається і в інших статтях, присвячених аналізу краєзнавчих матеріалів на сторінках журналу «Волынских епархиальных ведомостей», коли дослідники детальніше виписують життєвий шлях краєзнавців, називають їх роботи (часто вибірково і не всі), подають бібліографічну характеристику видання, і менше зосереджуються на історіографічному аналізі змісту публікацій, їх історичній достовірності, ідеологічній спрямованості.

Окреме місце займають публікації, які аналізують змістовне наповнення часопису. Так, Г. Сенківська у одній із своїх статей [665], висвітлила оцінку освітньої діяльності Тадеуша Чацького на Волині, волинськими дослідниками ХІХ ст., використовуючи публікації «Волынских епархиальных ведомостей», А. Боярчук проаналізував історію православної церкви на Волині [576]. Варто згадати і дослідницю Л. Іваннікову, яка вивчала науковий доробок М. Теодоровича, зокрема його історико-краєзнавчі розвідки на шпальтах «Волынских епархиальных ведомостей». Вона оцінила його внесок, як представника православного духовенства у фольклорно-етнографічні дослідження Волині, акцентуючи увагу на календарній та родинній обрядовості, світоглядних уявленнях, які вже не фіксуються у наш час [603].

Важливий матеріал про співпрацю і роль відомих українських письменників у редакційній діяльності над газетою «Волынь» подали у своїх роботах Н. Сарапин («Журналістські уроки Михайла Коцюбинського в житомирському часописі «Волынь») [663] та А. Близнюк («Чорномор у Гонолулу. Григорій Матчет - фейлетоніст житомирської газети «Волынь») [570]. Наукові статті містять аналіз змісту статей опублікованих на сторінках газети, оцінку їх ролі і значення для підйому авторитету видання. Дослідження наповненні фактологічним матеріалом та витримками із спогадів, листів, особистих висловлювань діячів про враження, проблеми і успіхи, пов'язані із роботою в газеті.

М. Левчук присвятила свої дослідження аналізу релігійної преси Волині [627; 628]. У першій із названих статей дослідниця охарактеризувала публікації із освітньо-виховної проблематики на шпальтах журналу «Волынские епархиальные ведомости» (1867-1917). А у другій статті здійснила огляд часописів «Почаевский листок» (1887-1917 рр.) і «Почаевские известия» (1906-1909 рр.)». Окрім того, М. Левчук захистила кандидатську дисертації на тему «Висвілення морально-етичної проблематики на шпальтах преси православної церкви Волині (1867-2006 рр.)» [766].

Необхідно відмітити і узагальнюючі роботи цього періоду П. Опанащука. В його доробку, а саме статтях «Преса як фактор повсякденного життя населення Волині на поч. ХХ ст.» [647] та «Висвітлення революційних подій 1905?1907 рр. на сторінках преси Волинської губернії» [646], міститься аналіз преси Волині початку ХХ ст. У першій автор охопив ширшу тематику публікацій, вміщених на сторінках волинської періодики, визначав коло читацької аудиторії, вартість, зачепив питання цензурної політики, порівняв волинські часописи з київськими, а також охарактеризував рекламні аспекти. А в другій, він зупинився на аналізі статей вузькотематичного спрямування, а саме тих які стосуються найбільш актуальних суспільно-політичних подій того часу, пов'язаних з Першою російською революцією, проаналізував позиції редакційних колективів.

Дослідники розглядали і певні тематичні проблеми та їх висвітлення у пресових виданнях. В. Мороз у своїй статті «Проблеми науки і культури на сторінках волинських періодичних видань другої пол. ХІХ - поч. ХХ ст.» проаналізував наукову та культурну тематику на сторінках волинської преси та її вплив на суспільне життя краю [642].

Варто також сказати про праці предметом спеціального вивчення яких не виступала періодика Волині, однак матеріали надруковані на її сторінках залучалися при досліджені тієї чи іншої сторінки з історії Волині. Серед таких монографія О. Буравського «Поляки Волині у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.» [577]. У ній автор дослідив соціально-економічне становище та культурний розвиток польського населення Волині, його роль у розвитку регіону, проаналізувавши на ряду з іншими джерелами статті із журналу «Волынские епархиальные ведомости» за 1880-1899 рр. та газет: «Волынские губернские ведомости» за 1873 р., «Волынь» за 1897-1912 рр., «Жизнь Волыни» за 1910-1914 рр.

Своєрідним інформатором з історії періодики губернії є «Атлас історії культури Волинської області», на сторінках якого знаходимо рубрику «Періодичні видання (1840-1920 рр.)». Авторами підготовленої карти є П. Пушкарчук та Є. Франчук [653]. На сторінках атласу розміщувалися не лише карти, а й подавалися коротенькі історичні довідки з історії розвитку різних сфер життя губернії. Дане джерело є оригінальним, але, на жаль, малоінформативним, адже серед найменувань волинських періодичних видань ХІХ - поч. ХХ ст. вказано лише «Волынские губернские ведомости», «Волынь». Не зрозуміло чому картографи обрали такі хронологічні межі - 1840-1920 рр., адже перший номер «Волынских губернских ведомостей» вийшов у 1838 р., логічно було б починати з цієї межі становлення преси в губернії, а закінчувати 1917 р., бо потім періодичні видання суттєво змінили своє історичне обличчя і функціонували в інших історичних умовах.

Отже, на основі огляду наукової літератури, можемо зробити висновок, що на сьогоднішній день наукової праці, де було б здійснено комплексне дослідження історико-краєзнавчих публікацій на сторінках волинської періодики ХІХ - поч. ХХ ст., як окремого самостійного історичного явища, немає. Все ж, маємо низку бібліографічних та історичних праць, які присвячені окремим проблемам розвитку та функціонування регіональної періодики в Україні та Російській імперії ХІХ - поч. ХХ ст. Значно менша кількість праць присвячена дослідженню волинської преси. Увагу її авторів частіше привертали проблеми її бібліографічного вивчення чи використання окремих видань як історичного джерела, рідше вона ставала предметом історіографічного аналізу. Врахування досягнень, вище проаналізованих досліджень, дасть змогу здійснити історіографічне дослідження історико-краєзнавчих публікацій на сторінках волинської періодики.

1.2 Джерельна база дослідження

Джерельну базу дисертаційного дослідження умовно можна поділити на три групи:

- власне періодичні видання Волинської губернії ХІХ - поч. ХХ ст., які містять на своїх сторінках історико-краєзнавчі публікації;

– архівні документи, які включають інформацію про становлення, розвиток і функціонування у соціумі волинської періодичної преси;

– опубліковані джерела, представлені різнотематичними збірниками документів.

Оскільки в нашому історіографічному дослідженні предметом вивчення є історико-краєзнавчі публікації на сторінках волинської періодики ХІХ - поч. ХХ ст., то основою джерельної бази виступають власне періодичні видання губернії, які нами розглянуті з різних аспектів їх інформативних можливостей. Для досягнення мети нашого дослідження були опрацьовані періодичні видання, які представлені у фондах шести бібліотек, чотирьох архівів, двох музеїв України.

Робота із збереженим комплексом волинської періодики дозволила виявити біля 5000 історико-краєзнавчих публікацій на сторінках збережених номерів 25 газет, 8 журналів, 5 бюлетенів. Історіографічному аналізу були піддані найбільш показові та оригінальні публікації. Разом з тим, не залишися поза увагою і малоінформативні статті або передруки, - їх дослідження допомогло підійти до вивчення проблеми комплексно, проте, в роботі вони відображенні менш деталізовано. Повний перелік та вихідні дані виявлених на сторінках волинської періодики ХІХ - поч. ХХ ст. історико-краєзнавчих публікацій вміщені у розробленому нами бібліографічному покажчику «Історико-краєзнавчі публікації на сторінках волинської періодики (ХІХ - поч. ХХ ст.) [734].

Серед бібліотек України найбільша кількість волинських періодичних видань збережена в Національній бібліотеці України ім. В. І. Вернадського (НБУВ). Відділ газетних фондів бібліотеки дав змогу дослідити наступні газети: «Волынские губернские ведомости», «Волынь», «Почаевский листок», «Почаевские известия», «Вестник Волыни», «Владимир-Волынская жизнь», «Жизнь Волыни», «Волынская земля».

Окрім того, під час роботи з іще одним підрозділом бібліотеки - відділом бібліотечних зібрань та історичних колекцій - опрацьовано журнали і бюлетені Волинської губернії, які в Україні знаходяться лише тут. Вони стали основним джерелом для вивчення історико-краєзнавчих публікацій на їх сторінках. Зокрема, це примірники бюлетенів «Ветеринарная хроника Волынской губернии», «Врачебно-санитарная хроника Волынской губернии», «Труды метеорологической сети Волынского земства» та журналів «Возрождение», «Взаимный кредит», «Голос пчеловода». Також у згаданому структурному підрозділі бібліотеки зберігається певна кількість номерів журналів - «Волынские епархиальные ведомости», «Русский инок», «Известия Волынского губернского земства», та окремі підшивки номерів бюлетеню «Сельскохозяйственная хроника Волынской губернии».

Значну кількість доступної для наукового вивчення волинської періодики представляє Волинська обласна універсальна наукова бібліотека ім. Олени Пчілки у м. Луцьку (ВОУНБ). Її бібліотечні фонди містять значну джерельну базу для дослідження журналу «Известия Луцкого общества сельского хозяйства», газети «Наша Волынь» та бюлетеню «Состояние операций по обязательному и добровольному страхованию и сведения о противопожарных мероприятиях на ... месяц ... года», які в межах України зберігаються лише в приміщеннях цієї установи. Також в бібліотеці для дослідників доступні окремі примірники за різні роки виходу газети «Волынские губернские ведомости» та журналу «Волынские епархиальные ведомости».

Колекції номерів останніх, найпомітніших і найдовготриваліших періодичних видань також представлені у фондах Житомирської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Олега Ольжича (ЖОУНБ) та Наукової-довідкової бібліотеки центральних державних архівів України м. Києва (НДБ ЦДАК України).

Усе ж найповніше часопис «Волынские епархиальные ведомости» зберігся у Національній історичній бібліотеці України м. Києва (НІБУ). У ній наявні майже всі номери офіційної та неофіційної частини журналу за всі роки його видання. Колекція цієї бібліотеки містить значну кількість - номерів газети «Почаевский листок» та журналу «Русский инок».

У Львівській національній науковій бібліотеці України імені В. Стефаника (ЛННБУ) у відділі рідкісної книги та відділі українознавства зберігаються номери журналу «Волынские епархиальные ведомости», газети «Почаевские известия» та бюлетеню «Сельскохозяйственная хроника Волынской губернии», які в свою чергу доповнили та збагатили джерельну базу нашого дослідження.

Суттєве значення мали джерела, представлені у фондах архівів України. Найбільша колекція волинських періодичних видань зберігається у Державному архіві Житомирської області (Держархів Житомирської обл.). Деякі із них на території України представлені лише в цій установі: газети «Волынская жизнь», «Волынские отклики», «Волынская почта», «Волынский курьер», «Волынские новости». У Державному архіві Житомирської області зберігається значна кількість номерів газет «Волынская земля», «Волынь», «Жизнь Волыни». Частково репрезентовані газети «Волынские губернские ведомости», «Почаевский листок», «Вестник Волыни» та журнал «Волынские епархиальные ведомости».

Певну кількість періодики було знайдено в Державному архіві Волинської області (Держархів Волинської обл.) та Державному архіві Рівненської області (Держархів Рівненської обл.). Проте деякі з наявних тут випусків періодичних видань представлені великою кількістю екземплярів. Наприклад, газета «Почаевский листок» - в Держархіві Рівненської обл., та бюлетень «Ветеринарная хроника Волынской губернии» - в Держархіві Волинської обл. У колекції останнього також є номери журналу «Волынские епархиальные ведомости» та газети «Волынские губернские ведомости».

Важливе значення для нашого дослідження мають примірники часописів, які зберігаються в Центральному державному історичному архіві України м. Києва (ЦДІАК України). Ними укомплектовано понад 40 справ 8 фондів: ф. 274 «Киевское Губернское жандармское управление», ф. 317 «Прокурор Киевской судебной палаты», ф. 318 «Киевская судебная палата», ф. 442 «Канцелярия Киевского, Подольского и Волынского генерал-губернатора», ф. 707 «Управление попечительского киевского учебного округа», ф. 1335 «Волынское Губернское жандармское управление», ф. 1600 «Помощник начальника Волынского ГЖУ в Ровенском, Дубенском и Кременецком уезде», ф. 2098 «Почаевский монастырь». Робота з матеріалами згаданих фондів ускладнювалася тим, що періодичні видання збереглися неповністю, представлені невеликою кількістю номерів того чи іншого видання за окремі роки, інколи лише одним номером. Поширеним явищем було прикріплення номерів періодики у вигляді додатків до слідчих справ, як таких що мали «компрометуючий політичний чи революційний характер». Такі газетні вирізки входили до справ, у яких йшлося про судові процеси над колективом чи окремими представниками редакційного складу видання.

Найбільш повно збереженими періодичними виданнями у фондах ЦДІАК України є газети «Волынские губернские ведомости» та «Волынь». Нами опрацьовано наявні примірники низки інших волинських газет - «Почаевский листок», «Почаевские известия», «Волынская жизнь», «Вестник Волыни», «Жизнь Волыни», «Волынские отклики», «Волынская почта», «Волынская земля», «Наша Волынь». Окремо, необхідно відмітити примірники газет «Житомирский листок», «Волынская неделя», «Юго_Западная Волынь» та журналу «Мысль», які стали джерелом історіографічного аналізу та бібліографічного опису історико-краєзнавчих публікацій, вміщених на їхніх сторінках. В Україні вони представлені лише у цьому архіві.

Крім того, варто зазначити, що робота з архівним матеріалом ЦДІАК України дозволила нам підтвердити реальність існування та проаналізувати статейний матеріал періодичного видання - «Lucker Nachrichten» («Луцкие новости»), - яке виходило упродовж 1915-1916 рр. Відомості про існування цього часопису раніше вважалися непідтвердженими.

Крім зазначених бібліотек та архівів, періодичні видання Волинської губернії ХІХ - поч. ХХ ст. в Україні представлені у зібраннях Волинського краєзнавчого музею (ВКМ) та Рівненського обласного краєзнавчого музею (РОКМ). Фонди ВКМ містять номери газет «Волынские губернские ведомости», «Почаевский листок», «Жизнь Волыни», і журналів «Волынские епархиальные ведомости», «Известия Волынского губернского земства». Фонди ж РОКМ представлені номерами журналу «Волынские епархиальные ведомости», примірниками газет «Почаевский листок» та «Вестник Ровенского уездного земства», остання з яких на території України зберігається лиш у цьому музеї.

Слід зазначити, що жодна з названих бібліотечних, архівних і музейних установ в Україні не має повних комплектів усіх волинських періодичних видань досліджуваного часу, тому нам довелося переглянути збереженні примірники у кожній з них. Ми прагнули здійснити максимально повний облік усіх без винятку історико-краєзнавчих публікацій на сторінках волинських періодичних видань ХІХ - поч. ХХ ст. Однак, їх вибірка насамперед визначалася нашими тематичними зацікавленнями відповідно до виокремлених груп публікацій (економічні, військові, освітні, культурні та релігійні), а деякі з видань повністю чи частково втрачені.

При вивченні історико-краєзнавчих публікацій на сторінках волинської періодики джерелами для нас виступали три види видань: газети, журнали, бюлетені. Нами враховано класифікацію типів волинських періодичних видань, запропоновану І. Мілясевич. Остання, виходячи з двох критеріїв, поділила усю періодику Волинської губернії на кілька груп. Першим критерієм було цільове і читацьке призначення видань. За ним дослідниця запропонувала поділяти часописи на: офіційні, громадсько-політичні, релігійні, рекламно-довідкові, фахові, літературно-художні, науково-популярні [639, с. 22-34, 353-356]. Другим критерієм стала тематика видань. За нею вони поділялися на суспільно-політичні, сільськогосподарські, медичні, релігійні, літературно-мистецькі, фінансово-економічні, природничо-наукові, військові, освітні, транспортні [639, с. 356-358].

Другу групу джерельної бази дисертаційного дослідження складають архівні документи. Деякі з них зберігаються у ф. 1 «Волынская духовная консистория» та ф. 70 «Канцелярия Волынского губернатора» Держархіву Житомирської обл. Проте, їх матеріали містять небагато інформації. З гучної за назвою спр. 483 (ф. 70) «Циркуляр губернским уездным исправникам о сообщении статистических данных о количестве и местонахождении обществ, типографий, литографий, книжных магазинов, библиотек, об издании газет и журналов» можна дізнатися лише про загальну кількість видань. А спр. 163 (ф. 1) містить всього лиш прохання видрукувати на сторінках газети «Волынские губернские ведомости» байку І. Крилова у перекладі українською мовою.

Важливу групу джерел становлять архівні документи, загалом близько 70 справ, що зберігаються у фондах ЦДІАК України: ф. 128 «Свято-Успенская Киево-Печерская Лавра», ф. 275 «Киевское охранное отделение», ф. 295 «Киевский временный комитет по делам печати», ф. 317 «Прокурор Киевской судебной палаты», ф. 318 «Киевская судебная палата», ф. 692 «Киевский округ путей сообщения)», ф. 707 «Управление попечительского киевского учебного округа», ф. 816. «Волынское охранное отделение», ф. 1335 «Волынское Губернское жандармское управление», ф. 1599 «Помощник начальника Волынского Губернского жандармского управления в Житомирском, Овручском и Староконстантиновском уездах», ф. 1600 «Помощник начальника Волынского ГЖУ в Ровенском, Дубенском и Кременецком уезде», ф. 2098 «Почаевский монастырь». Вони дозволили дослідити цензурну політику по відношенню до періодики Волині. Серед іншого документи містять відомості про призначення редакторів видань та перевірку їх на політичну «благонадійність», судові процеси над редакційним складом часописів, підстави та причини їх оштрафування, звинувачення у переховуванні нелегальної літератури, передруці тенденційних, політично небезпечних заміток, у публікації заборонених цензурним комітетом статей, доноси, обшуки, арешти тощо.

Значна кількість цінних для нашого дослідження документів наявна у ф. 442 «Канцелярия Киевского, Подольского и Волынского генерал-губернатора». Поміж іншим вони містять важливу фактичну інформацію, як_от: час початку та припинення виходу того чи іншого видання, поширення підписки на нього, його вартість, тематика його публікацій, вимога до порядку їх розміщення тощо. Наприклад, ряд представлених у фонді справ стосується переслідувань і судових процесів над видавцем і редактором демократичної громадсько-політичної газети «Волынь» Т. Бортніковим [7; 9; 14; 15; 47, арк. 14-85; 50, арк. 4; 70].

На особливу увагу заслуговує спр. 741, яка серед іншого містить «Список разрешённых к изданию в Волынской губернии газет» (1907 р.) оп. 1. ф. 1335 «Волынское Губернское жандармское управление» [59, арк. 205-226]. Подана у ній інформація важлива тим, що серед перерахованих свідоцтв-дозволів на видання 14 волинських газет зазначаються назви семи часописів, реальність існування яких досі залишається під питанням: «Волынский листок», «Волынское слово» (1907 р.), «Всемирное техническое обозрение», «Дубенский вестник», «Луцкий листок», «Справочный листок», «Староконстантиновская газета», «Рідня справа». Про ці видання не знайдено більше ніяких відомостей. Яка їх доля, чи взагалі вони існували? - це ряд питань, які потребують подальшого вивчення. Зазначена у справі інформація дає нам підстави припустити можливість їхнього існування, навіть більше - можливу наявність окремих видань, які видавалися українською мовою, як у випадку з газетою «Рідна справа». Вже сам факт, що видання такого часопису дозволили, контрастує з уявленнями пресознавців про неможливість існування у Волинській губернії україномовних часописів.

Збірники документів становлять третю групу джерельної бази дослідження. Вони дозволяють прослідкувати окремі питання функціонування преси, визначені законодавчою базою Російської імперії.

Одним із таких є багатотомний збірник «Полное собрание законов Российской империи». Серед іншого він містить цензурні статути 1804 р. [543, с. 438-444], 1826 р. [544, с. 550-571], 1828 р. [545, с. 459-478], 1905 р. [548, с. 754-755], які регулювали функціонування друку в Російській імперії ХІХ - поч. ХХ ст. Ці законодавчі акти в подальшому визначили й історичні умови становлення та розвитку волинських періодичних видань та відповідно історико-краєзнавчих публікацій на їх сторінках.

Користуючись матеріалами, опублікованими у збірнику «Свод законов Российской империи», а саме документом «Общие Губернские Учреждения», з'ясовуємо передумови започаткування у 1838 р. першого друкованого періодичного видання Волинської губернії - «Волынских губернских ведомостей». Його ст. 532 декларувала необхідність створення офіційного друкованого органу при губернському правлінні [551, с. 63].

Крім названих, існують й інші збірники законодавчих актів, які визначали специфіку функціонування періодичних видань Російської імперії. Одним із них є збірник «Материалы, собранные особою комиссией, высочайше утвержденною 2 ноября 1869 г., для пересмотра действующих постановлений о цензуре и печати». Серед іншого у ньому опубліковано постанови № 191 «О перепечатывание исторических и критических изследованиях и статтей» (від 1866 р.) [542, с. 259], № 1994 «О недозволении печатания объявлений студентов университетов и других высших учебных заведений с предложениями услуг по обучению детей» (від 30 вересня 1866 р.) [542, с. 244] та № 2788 «О расширении особого юридического отдела для губернских ведомостей» (від 27 грудня 1866 р.) [542, с. 197].

Ще одним використаним нами збірником документів є «Сборник приговоров по Юго-Западному краю Киевского, Подольского и Волынского генерал-губернатора (с февраля 1904 г. по февраль 1905 г.)» [549]. У ньому є матеріали, котрі повідомляють про особливості функціонування часопису «Волынские губернские ведомости» на початку ХХ ст. Одним із таких є розпорядження генерал-губернатора Київської, Подільської та Волинської губерній «О несоответствии содержания Губернских ведомостей Юго-Западного края во многих отношениях ко своему назначении и желательности несколько улучшить и оживить издание...» (1904 р.) [549, с. 13-16].

Варто згадати й підготовлений Д. Вельденбергом науковий доробок «Справочная книга о печати всей России» [541]. Він складається з двох частин: перша містить законодавство про друк з 1890 по 1908 рр.; друга включає в себе 10 розділів, у яких зібрані довідкові відомості та практичні вказівки з питань друку. Найбільша увага в першій частині - документальному збірнику, - приділялася «Уставу о цензуре и печати», з якого можна дізнатися про діючі «Временные правила о повременных изданиях». Вони містили положення, які визначали: понятійний апарат, про те що вважати за періодичне видання; відомості про вимоги до кандидатів у редактори; яким чином видавався дозвіл на заснування видання і скільки він залишався чинним; про порядок розміщення ілюстративного матеріалу та необхідність його залучення та ін. Крім того, серед розділів другої частини - довідникової, корисними для дисертаційного дослідження стали: покажчик типографічних установ, покажчик періодичних видань, «Памятка издателей периодических изданий» [541, с. 339, 529, 597-598] та тлумачний словник для видавців та осіб, як слідкували за роботою друкованих органів [541, с. 608-609]. В покажчиках подавалися відомості про друкарні та видання, які виходили в м. Житомирі Волинської губернії. Серед них: «Волынские губернские ведомости», «Волынские епархиальные ведомости», «Волынь», «Жизнь Волыни», «Взаимный кредит», «Волынские отклики». Проте, покажчики містять все ж невелику кількість даних щодо них, зокрема про періодичність виходу, прізвище ініціали редакторів та видавців, вартість. Крім, того, варто зазначити, що станом на 1911 р. у Волинській губернії видавалося 19 періодичних видань, а бібліографічні відомості подані тільки для 6 вище зазначених, які виходили в м. Житомирі.

На основі аналізу наявного джерельного забезпечення дослідження, можна стверджувати, що використаний комплекс джерел є достатнім та дозволяє реалізувати мету і завдання дисертаційної роботи.

1.3 Методологічні засади та понятійний апарат дослідження

Проблематика нашої дисертаційної роботи перебуває на межі кількох суспільних наук, як-от історія, історіографія, соціологія, журналістика. Це обумовило вибір арсеналу необхідних принципів, методів та прийомів, який є комплексним, та міждисциплінарним. За основу ми взяли теоретико-методологічні засади історіографічного дослідження, які передбачають роботу з різними видами історичних джерел, зокрема, періодичними виданнями. Їхніми розробниками є науковці: Л. Зашкільняк [721], Я. Калакура [609; 722; 723], І. Колесник [615]. Я. Калакура в одній зі своїх праць відмітив, що «преса для історика є одним з основних комплексних джерел з історії українського суспільства за останні століття» [722, с. 413].

Увагу було приділено і методологічним напрацюванням пресознавців М. Нечиталюка [645; 707; 708], І. Михайлини [773], М. Романюка [656; 657; 661], які у своїх роботах атестували періодичні видання як важливе наукове джерело і виробили основи методології історико-пресознавчих досліджень.

У дисертаційній роботі застосовано основні принципи історіографічного дослідження: історизму, об'єктивності, системності, всебічності, спадкоємності (наступності). Дотримуючись принципу історизму, як основного правила будь-якого наукового пізнання, та передбаченого ним конкретно-історичного підходу, проведено аналіз розвитку історико-краєзнавчих публікацій на сторінках волинської періодики на всіх етапах (становлення, утвердження, нових тенденцій), враховуючи при цьому суспільно-політичні та історичні умови ХІХ - поч. ХХ ст., коли жили, творили, готували та публікували свої журналістські роботи їх творці (розділ ІІ дисертаційного дослідження).

Закономірності появи та функціонування історичної думки на шпальтах преси невід'ємно залежали від розвитку й інших наук. Адже приріст нових наукових знань відбувається часто взаємозалежно і більше того на межі різних галузей знань. Прослідкувати та врахувати дані тенденції допомагає принцип системності.

Використання принципу об'єктивності передбачало проведення оцінки історико-краєзнавчих публікацій з позицій неупередженості щодо суспільної позиції їх авторів і разом з тим толерантності та поваги до їх поглядів.

Посиленню реалізації попередніх принципів сприяло дотримання принципу всебічності, який передбачив проведення аналізу всього комплексу історіографічних джерел, урахування впливу на процес накопичення історичних знань на сторінках волинської преси не лише внутрішніх журналістсько-фахових чинників, а й зовнішніх - державно-правових, суспільних, культурних.

З метою здійснення історіографічного дослідження історико-краєзнавчих матеріалів преси Волинської губернії відповідно до тенденцій розвитку вітчизняної історичної науки загалом було залучено принцип наступності (спадкоємності) наукового знання. Він проявився у прослідкуванні логіки розвитку історичної думки, процесу накопичення знань, появи нових ідей, думок на сторінках періодичних видань.

У даному дисертаційному дослідженні застосовані й основні методи історіографічного пізнання - метод історіографічного аналізу, метод історіографічного синтезу, метод періодизації, історико-ситуаційний метод, порівняльний метод, біографічний метод, метод вивчення ментальних структур, культурологічний підхід, метод класифікації.

Метод історіографічного аналізу був пріоритетним у нашій роботі. Він враховує політичні, соціальні, культурні, психологічні, мовні та інші складові історичних матеріалів, у тому числі й характер проблематики тих історико-краєзнавчих публікацій, котрі друкувалися на шпальтах періодичної преси, рівень їх джерельної бази. Він же передбачає з'ясування автентичності та достовірності газетно-журнальних статей, встановлення авторства, обставин створення історичного твору. Метод аналізу дозволив висвітлити вплив на характер публікацій в періодичних виданнях Волинської губернії таких політичних факторів, як цензурна політика російського уряду, розвиток освітньо-культурних процесів, національна політика російського царизму, розвиток українського руху, визвольні змагання польського народу.

Метод історіографічного синтезу використаний нами для узагальнення інформації, отриманої на основі аналізу історико-краєзнавчих публікацій, вміщених на сторінках періодичних видань Волинської губернії ХІХ - поч. ХХ ст. Він же допоміг нам розібратися у передумовах та обставинах створення названих публікацій, особливостях їхнього змісту.

Метод періодизації дозволив виділити в історіографічному процесі найбільш важливі етапи становлення та розвитку історико-краєзнавчих публікацій на сторінках преси за їх спільними ознаками та певними критеріями (розділ ІІ).

Охарактеризувати ж особливості кожного з трьох етапів розвитку історико-краєзнавчих публікацій на шпальтах волинської періодики, з'ясувати вплив конкретно-історичних ситуацій на розвиток історіографічного процесу ХІХ - поч. ХХ. ст. допоміг історико-ситуаційний метод. Крім цього, він дозволив зіставити регіональні явища впровадження історичної думки у волинській періодиці із загальним історіографічним процесом у системі преси Російської імперії.

Метод порівняльного аналізу полягав у співставленні поглядів журналістів, з метою прослідкування приросту нових та оригінальних знань у дослідницьких матеріалах (розділ ІІІ, IV) на усіх етапах становлення та розвитку історико-краєзнавчих публікацій протягом 1838-1850 рр. (підрозділ 2.1.), у другій половині ХІХ ст. (підрозділ 2.2.) та за часів новітніх тенденцій на початку ХХ ст. (підрозділ 2.3.).

Біографічний метод дозволив персоніфікувати процес розвитку історичного вивчення минулого Волинської губернії та українських земель за допомогою пізнання життєвого шляху, політичних та ідеологічних поглядів, діяльності журналістів, редакторів, співробітників провідних волинських періодичних видань того часу. Через пізнання життєвого шляху, становлення політичних та ідеологічних поглядів, діяльності дослідників у певних сферах життя краю метод дав можливість зрозуміти та оцінити внесок кожного у розвиток журналістики та краєзнавче вивчення Волині (розділ ІІ.).

Із попереднім методом перегукується метод вивчення ментальних структур свідомості та діяльності істориків, які жили у ХІХ - на поч. ХХ ст., адже історія українських земель ХІХ - поч. ХХ ст. творилася, під впливом політики різних держав, у складі яких їм довелося перебувати. Внаслідок поділів Речі Посполитої українські землі були розділені між Російською імперією та Австрією. Це суттєво вплинуло на формування свідомості населення загалом та культурно-освітніх діячів, науковців, на формування історичних поглядів при висвітленні політичних, економічних, культурних аспектів вивчення минулого (розділ ІІ). Історіографія історико-краєзнавчих публікацій на сторінках періодичних видань волинського регіону значною мірою є історією співіснування, іноді конфронтації, еволюції різних типів свідомості представників історичної науки та журналістики.

Культурологічний підхід забезпечив сприйняття історико-краєзнавчих публікацій на сторінках преси як складової частини історії української культури, особливо при аналізі відображених у них історичних ідей у ІІ пол. ХІХ - поч. ХХ ст. У полі зору дослідження перебували різноманітні за темами та ідейною спрямованістю газетні матеріали, які відображають історичне минуле, тогочасні реалії Волинського регіону, не лише наукові дослідження, але й твори мемуарного характеру, публіцистичні матеріали, різнопланові замітки. Це дало змогу глибше зрозуміти антропологічні проблеми досліджень - особистісні характеристики суб'єкта пізнавальної діяльності, постать автора.

Аналізу періодичних матеріалів сприяла й залучена методологія історико-пресознавчих досліджень. З-поміж спеціальних журналістських методів, запропованих пресознавцями, ми обрали один із трьох методів, про який зазначав М. Романюк, як про найбільш важливий [661, с. 32]. Це комплексно-аналітичний метод, який поєднує в собі декілька підходів: системно-хронологічний, історико-описовий, аналітичний та проблемно-тематичний, біографічний, бібліографічний, змістово-кількісний; і ряд принципів: об'єктивності, комплексності, історизму, достовірності [661, с. 26]. Деякі із зазначених методів, перегукуються із вищеописаними історіографічними. Усе ж вони мають певну специфіку і дозволили поглибити історико-краєзнавчий аналіз історичних публікацій на шпальтах волинської преси.

На основі комплексного огляду періодичних видань Волинської губернії ХІХ - поч. ХХ ст., керуючись аналітичним та проблемно-тематичним підходами, було здійснено аналіз ретроспективного показу волинськими дослідниками подій економічної (підрозділ 3.1.), військової (підрозділ 3.2.), освітньої (підрозділ 4.1.), культурної (підрозділ 4.2.), релігійної (підрозділ 4.3.) історії Волині та решти українських земель.

Тут перед нами постала необхідність класифікації опрацьованих публікацій за тематичним спрямуванням, для можливості комплексного і узагальненого відстеження розвитку історичної думки з того чи іншого аспекту. Проте, метод, який би використовувався для загальної класифікації статейного матеріалу періодичних видань, як самоцінного предмету дослідження, нажаль, в опрацьованій нами пресознавчій літературі виявлений не був. Проте, є чимало розробок методів класифікування самих періодичних видань [639; 654] або статейного матеріалу окремих типів періодичних видань [571; 627]. Всі дослідники сходяться на тому, що основними ознаками при класифікації періодичних видань мають виступати: тематичне спрямування, цільове та читацьке призначення. Вони стали визначальними і для нас.

Дослідники преси виділяють три види видань: газети, журнали, бюлетені. Для передбачення тематики, можливого змістовного наповнення статей розміщених на шпальтах періодики, ми користувалися запропонованою І. Мілясевич класифікацією типів волинських періодичних видань, яка виходячи з двох критеріїв поділила усю періодику Волинської губернії на окремі групи. Першим критерієм було цільове і читацьке призначення видання, за ним дослідниця запропонувала такий поділ: офіційні, громадсько-політичні, релігійні, рекламно-довідкові, фахові, літературно-художні, науково-популярні [639, с. 22-34, 353-356]. Другим критерієм стала тематика видань, за якою вони поділялися на: суспільно-політичні, сільськогосподарські, медичні, релігійні, літературно-мистецькі, фінансово-економічні, природничо-наукові, військові, освітні, транспортні [639, с. 356-358]. Однак, на основі нашого дослідження є помітним те, що тематичні зацікавлення редакторів і журналістів волинської періодики, часто виходили за межі означених цілей і завдань окремого видання, і навіть при дотриманні, основної окресленої проблематики, часто стосувалися та висвітлювали питання з інших сфер життя губернії.

Тому в ході дисертаційного дослідження ми розробили дещо іншу класифікацію історико-краєзнавчих публікацій на сторінках волинської періодики ХІХ - поч. ХХ ст. за тематичним спрямування, як історичного джерела. А саме, публікації з історичного розвитку Волині: 1) економіки; 2) військової історії; 3) освіти; 4) культури; 5) релігії. Кожна з визначених груп в свою чергу має власні тематичні підгрупи. Детальніше про внутрішньо-групову класифікацію йдеться у розділі III і IV під час дослідження безпосередньо їх змістовного наповнення.

При вирішенні питання про віднесення історико-краєзнавчого матеріалу до тієї чи іншої тематичної групи до уваги бралося його домінантне тематичне спрямування, адже публікації інколи містили й інформаційні відомості іншого характеру.

З метою підвищення інформативної віддачі історико-краєзнавчих публікацій було застосовано їх змістовно-кількісний аналіз [656]. Його використання передбачало простеження провідних ознак, рис, властивостей періодичних видань (наприклад, звернення уваги на частоту використання певних понять, рубрик, висвітлюваних проблем та ін.), що відображали суттєві аспекти змісту історичних досліджень (розділ II, ІІІ, ІV).

Крім того, одним із результатів дисертаційного дослідження стало укладання бібліографічного покажчика «Історико-краєзнавчі публікації на сторінках волинської періодики (ХІХ - поч. ХХ ст.)» [734]. Бібліографічний опис перерахованих у ньому публікацій виконано відповідно до ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 «Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання» [762] та схеми повного бібліографічного опису періодичного видання розробленої НДІ періодики ЛННБУ ім. В. Стефаника [658].

Варто відмітити, що поняття «періодичне видання» трактується згідно ДСТУ 3017-95 «Видання. Основні види. Терміни та визначення» [761]. У документі даний термін визначається наступним чином: «Періодичне видання - видання, що виходить через певні проміжки часу, має заздалегідь визначену постійну щорічну кількість і назву нумерованих чи датованих, однотипово оформлених випусків, які не повторюються за змістом» [761]. Таке визначення підходить і до періодичних видань нашого хронологічного окресу. Виходячи з вищезазначеного, предметом нашого дослідження є історико-краєзнавчі публікації розміщені лише на сторінках газет, журналів та бюлетенів, які видавалися певну кількість разів на рік з чітко визначеною періодичністю.

Поза предметом дослідження залишилися публікації волинських щорічників («Трудов Общества исследователей Волыни», «Волынского историко-археологического сборника» й т. ін.). Причиною цього є те, що останні мають відмінні від періодики Волині ознаки, які дозволяють виділити їх у окрему групу літератури.

Своєю чергою, під «історико-краєзнавчою публікацією» ми розуміємо вміщене на сторінках волинської періодики дослідження, яке має історичне та краєзнавче змістове наповнення, містить інформацію про історичне минуле Волині. До історико-краєзнавчих публікацій нами також зараховано публікації з історії України та Російської імперії, у яких поміж іншим розглянуто й історію Волинського краю як їх невід'ємної складової. Поняття «краєзнавча публікація» є ширшим за поняття «історична публікація». Саме їх поєднання дозволило залучити до історіографічного аналізу масив краєзнавчих досліджень, які висвітлюють різні сфери волинського життя. У комплексі вони повніше репрезентують становлення та розвиток історичної думки на сторінках періодики Волині.

Отже, аналіз стану наукової розробки теми дає підстави стверджувати, що на сьогодні узагальнене дослідження зазначеної дисертаційної теми відсутнє. У спеціальній літературі лише фрагментарно висвітлювався розвиток преси Волині; історико-краєзнавчі публікації, вміщені на її сторінках, їх ідеологічне спрямування та наукова проблематика ще не були предметом спеціального історіографічного вивчення. Аналіз наявної наукової літератури, дотичної до теми нашого дисертаційного дослідження, дає підставу виокремити ті проблеми, які досі не знайшли належного висвітлення в історіографічній науці.

Джерельна база дисертаційної роботи є достатньою для виконання поставлених завдань і дозволяє розкрити проблематику, основні тематичні та ідеологічні напрямки історико-краєзнавчих публікацій на сторінках волинської періодики ХІХ - поч. ХХ ст. як важливого історіографічного явища.

Сукупне використання охарактеризованого інструментарію, методологічних засад історіографічних та пресознавчих досліджень дало нам можливість дослідити й проаналізувати значний масив історико-краєзнавчих публікацій, вміщених на сторінках періодики Волинської губернії ХІХ - поч. ХХ ст.

РОЗДІЛ ІІ. РОЗВИТОК ІСТОРИКО-КРАЄЗНАВЧИХ ПУБЛІКАЦІЙ НА СТОРІНКАХ ВОЛИНСЬКОЇ ПЕРІОДИКИ (ХІХ ? поч. ХХ ст.)

2.1 Становлення історико-краєзнавчих публікацій на сторінках волинської періодики 1838-1850 рр.

Передумови зародження волинської періодичної преси формувалися протягом багатьох років. Наприкінці XVIII cт. землі Правобережної України, частиною яких була Волинь, внаслідок другого (1793 р.) і третього (1795 р.) поділів Речі Посполитої відійшли до Російської імперії. Це суттєво вплинуло на подальший суспільно-політичний, соціально-економічний та культурний розвиток краю.

Періодична преса Російської імперії завжди виступала своєрідним містком між керівництвом держави та її народом. Її змістовне наповнення вибудовувалося в потрібному ідейному руслі під контролем цензури, що була запроваджена в Російській імперії.

У 1804 р. Олександром І було затверджено перший цензурний статут, розроблений міністром народної освіти [543, с. 438-444]. Він визначав правила, які регламентували видавничо-друкарську діяльність, ним же вводилася попередня цензура. Наведемо найбільш суттєві його положення, які стосувалася періодичної преси.

По-перше, відтепер цензурування видань здійснювалося не лише в - Москві й Санкт-Петербурзі, а таку прерогативу отримали університети. Для цього при них створювалися спеціальні комітети, до складу яких входили їхні професори і магістри.

По-друге, перевірці цензурними комітетами підлягали не лише місцеві, а й передплачувані з інших регіонів імперій часописи [543, с. 440].

По-третє, цензори мали пильно слідкували за тим, щоб зміст видань не суперечив Закону Божому, політиці імперського уряду, моралі і особистій честі будь-якого громадянина. Останнє, однак, виконувалося далеко не завжди. Як результат, «невгодні» російській владі особи та навіть цілі народи (поляки, німці, євреї, українці) зазнавали методичного цькування на сторінках періодики.

По-четверте, позитивним моментом була передбачена можливість трактувати суперечливі моменти публікації на користь її автора. До того ж комітет не мав права затримувати рукописи матеріалів періодичних видань, які мали вийти у визначені терміни, бо це могло призвести до втрати їх вартості - вони розглядалися насамперед [543, с. 441-442].

По-п'яте, якщо забракований цензурою матеріал, який, однак, не містив крамоли, все ж друкувався, то він заносився до «Приказу Общественного Призрения», а з видавця часопису, який його опублікував, стягувався штраф у розмірі всього накладу видання. Суворіші покарання були за публікацію заборонених матеріалів, які містили «неугодну» інформацію: за це видавець підлягав суду, а увесь наклад видання спалювався [543, с. 443-444].

Після декабристського повстання 1825 р. політичний і цензурний контроль ще більш посилився. 1826 р. Микола І затвердив новий (другий за рахунком) цензурний статут, розроблений тодішнім міністром народної освіти О. Шишковим. У народі цей статут прозвали «чугунным». Його положення, на відміну від попереднього, виключали можливість публікації матеріалів з так званим «двояким смыслом». Заборонявся також друк історичних документів, які містили «неблагоприятное расположение к монархическому правлению», статей, в яких як про жертв боротьби за суспільне благо розповідалося про осіб, які понесли «законне покарання» або наводилися будь-які співставлення форм державного правління чи роздуми про історичний процес [544, с. 565-566]. Та цей цензурний статут проіснував недовго. Причиною його недовговічності стала його надмірна деталізованість, перевантаженість подробицями, які не стосувалися цензурної справи і спричиняли плутанину в діях цензорів.