Історико-краєзнавчі публікації на сторінках волинської періодики ХІХ – поч. ХХ ст.

Політичні зміни цього періоду вплинули і на такий авторитетний релігійний часопис як «Волынские епархиальные ведомости». У 1908 р. його редакція переїхала з Кременця до Житомира. Історико-краєзнавчі дослідження відійшли на задній план, більшу увагу журналісти приділяли аналізу поточних проблем суспільно-політичного життя, рекомендаціям читацькій аудиторії корисних книг та видань, які на думку редколегії мали сформувати свідомість читачів у необхідному руслі.

Нових тематичних рубрик не з'явилося, друкувалися: історичні розвідки з історії церковно-парафіяльних шкіл, церков та монастирів Волині; довідки про діяльність духовних осіб; статті про відношення до національних меншин Російської імперії - євреїв, чехів; описи пам'яток давнини, які збереглися на території Волинської губернії. Їхніми авторами були Ф. Добролєнський, Ф. Делекторський, І. Зиков, О. Злоцький, В. Михалевич, ієромонах Саватій, Є. Сичевський, В. Левицький та інші.

17 жовтня 1905 р. відбулася важлива подія, яка суттєво вплинула на розвиток періодики Російської імперії - видання Миколою ІІ маніфесту «Об усовершенствовании государственного порядка», який дарував населенню імперії громадянські свободи: недоторканість особи, свободу совісті, слова, зборів, спілок [548, с. 754]. Це стало поштовхом та законодавчою основою для започаткування нових видань. Розвиток пресової мережі Волинської губернії активізувався. Упродовж наступних років (до 1917 р.) на Волині було започатковано понад 60 періодичних видань. Вони різнилися за видами та періодичністю виходу. Наприклад, 1906 р. було започатковано дві громадсько-політичні промонархічні газети: 1 вересня - «Почаевские известия» та 14 жовтня - «Волынская жизнь» (1906-1908).

«Почаевские известия» переважно містили статті з проблем міжнаціональних відносин, які характеризувалися національною нетерпимістю до євреїв, поляків, німців, українців. Навіть архієпископ Антоній, будучи головою чорносотенної організації, відмітив їх антисемітський характер в «Памятной записке...» від 31 серпня 1910 р. [44, арк. 20]. Пізніше на сторінках одного з волинських журналів «Возрождение» з'явився красномовний відгук сучасників «Мысли и впечатления от новой почаевской газеты «Почаевские известия». У ньому йшлося про те, що очікування, які покладалися на створюваний при Почаївській лаврі часопис не справдилися: - «От издания можно было ожидать христианского направления, любвеобильного и всеобъемлющего, на самом же деле этого нет <...>. Поставили на первый план борьбу с еврейством. Борьбу эту они ведут страстно, нервно и грубо» [639, с. 288]. Зі сторінок «Почаевских известий» лунали заклики до співпраці з «Союзом русского народа». Друкувалися й карикатури на національні меншини.

Газета «Волынская жизнь» теж складалася з двох частин: офіційної та неофіційної. Основними гаслами, які визначали її цільове призначення, були «Царь, Дума и народ», «Единство России», «Свобода, порядок, работа, имущество». На її шпальтах можна віднайти і певну кількість аналітичних нарисів розвитку сільського господарства Волинської губернії, стану місцевої освіти. Посаду редактора видання обіймав Б. Плеський - випускник Московської духовної академії [59, арк. 204-209].

26 квітня 1906 р. вступили в дію нові «Временные правила для повременной печати», за якими посилювався контроль і штрафні санкції до періодичних видань, які порушували цензурне законодавство [551, с. 94-96]. Більше того, видавцям у випадку закриття їхнього видання заборонялося засновувати нове. Отже, «Временные правила…» запроваджувалися, перш за все, для боротьби із демократичними настроями редакційних колективів періодичних видань та їх співробітників. Показовою у цьому плані є доля демократичної газети «Голос Волынского общества грамотности», створеної 21 листопада 1906 р. (виходила за редакцією В. Курбатова та М. Шумського). Ідея її фундації належить Волинському товариству грамотності. Видання орієнтувалося на ідейну боротьбу з «Союзом русского народа», викривало його діяльність у своїх публікаціях. Крім цього, воно вело просвітницьку роботу, пропагувало серед своїх читачів українську мову [639, с. 256]. Зважаючи на це, 19 грудня 1906 р. волинський губернатор звернувся у Головне управління в справах друку з проханням закрити його. Це прохання було задоволено.

У цей же час почав виходити демократичний літературно-науковий журнал «Возрождение» (1906-1907 рр.) [35, 59, арк. 204-211, 215, 216]. Його редактори - М. Ришковський і О. Корнилович, були професіоналами своєї справи. Завдяки їх роботі журнал відігравав провідну роль, поряд з іншими періодичними виданнями, у просвітництві волинян, користувався попитом в Києві, Одесі, Москві, Санкт-Петербурзі. На його сторінках можна зустріти нариси про освіту, заклики до віротерпимості, намагання узгодити основи релігії з досягненнями природничих наук.

Поч. ХХ ст. позначився утисками та переслідуваннями демократичної преси: штрафами, тимчасовим припиненням видання, повним закриттям, арештами редакторів та видавців. Застосування цих заходів можна прослідкувати на прикладі газети «Волынь». У 1904 р. її вихід було припинено на три місяці [57, арк. 2, 4]. Наступного року редактор Г. Коровицький опублікував без дозволу цензури кілька статей, у яких містилася критика дій волинського губернатора та заклики до протестів [31]. Після того на адресу редакції стали надходити обвинувачувальні листи [32]. Як результат, Г. Коровицький був звільнений та засуджений до позбавлення волі на три роки [11]. Його місце зайняв Є. Щербицький, діяльність якого теж позначилася посиленим контролем [33]. Матеріали, які тоді друкувалися в газеті, характеризувалися місцевою владою як такі, що мають тенденційний характер, спрямовані на підбурення населення до непокори [36; 37; 38]. Тож Є. Щербицького також притягнули до відповідальності, вихід «Волыни» припинили, друкарню, в якій вона друкувалася, закрили.

Історико-краєзнавчі публікації демократичного звучання друкувалися на сторінках інших демократичних видань: «Голоса Волыни» (1907 р.), «Вестника Волыни» (1907-1908 рр.), «Кременецкого голоса» (1907 р.).

Пізніше Є. Щербицькому вдалося відкрити іншу друкарню і почати видання нової газети «Голос Волыни», яка за своїм ідейним характером була подібною до «Волыни». Це призвело до того що через шість місяців її теж закрили через «тенденційно-пропагандистську» діяльність [39; 40]. Допомогти газеті намагався колишній член редакційного колективу газети «Волынь» Т. Бортніков. В архівах збереглися його листи-звернення до волинського губернатора з проханнями переглянути рішення про її закриття, переконував, що вона проводила корисну роботу, закликала до примирення суспільства з владою, засуджувала незаконні методи боротьби, а сам Є. Щербицький - поміркований ліберал і аж ніяк не революціонер [40, арк. 9, 25]. Однак, вихід газети все ж було припинено.

16 січня 1907 року Т. Бортніков започаткував газету «Вестник Волыни» [42]. Хроніка поточних подій місцевого краю, його життя у всій повноті і різноманітні мали займати у ній провідне місце. Серед тематичних її історико-краєзнавчих публікацій були: історичні розвідки, статті з питань національної політики, місцевого самоврядування, повідомлення про функціонування земств, нариси з історії козацтва, огляди діяльності Наукового товариства дослідників Волині тощо. Ці матеріали мали інше звучання, ніж публікації промонархічно налаштованих видань. Останні були спрямовані на пропаганду імперських намірів об'єднати слов'ян під егідою Росії.

На сторінках «Вестника Волыни» порушувалися й болючі питання про становище друкованого слова: «Некоторые из учреждений с улыбкой канцелярского превосходства отказываются от освещения для печати самых жгучих вопросов, имеющих интерес главнейшим образом для общества, а не для г. г. чиновников, скромно мотивируя его «вредным» направлениям газеты» [466]. Врешті-решт газету звинуватили в публікації недозволених статей та наклали штраф на її редактора [43, арк. 19-27, 85-87]. У листопаді 1908 р. вихід газети було заборонено.

Незважаючи на те, що у грудні 1908 р. Т. Бортнікову вдалося відновити вихід газети «Волынь», переслідування його особи і контроль за його редакційною діяльністю продовжилися [7; 9; 14; 15; 47, арк. 14-85; 50, арк. 4; 70]. На шпальтах видань, які виходили під його редакцією, знаходимо риторичне запитання: «Не слишком ли часто привлекается г. Бортников?» [408]. Кілька архівних справ містять документи про звинувачення співробітників редакції газети «Волынь» - Я. Завадського і Є. Черановського у тому, що вони були членами соціал-демократичної робітничої партії та зберігали соціалістичну літературу [8; 61; 69]. Автори публікацій «Волыни», хоч і помірковано, але все ж критикували, діяльність місцевих органів влади, закликали до демократичних змін мирним шляхом.

У 1907 році почав виходити новий релігійний часопис «Истина» (1907 - 1908 рр.). Його редактором став І. Дашкевич - голова Братства поборників православ'я і російської народності, завідувач Житомирського двокласного церковнопарафіяльного училища [639, с. 274]. Журнал ставив завданням відстоювати істинну віру Христову - православну, вести боротьбу з невіруючими та «хибними» релігійними віровченнями. Змістовне наповнення видання включало й історико-краєзнавчі публікації з питань історії церкви, православної віри на Волині та у Росії в цілому.

У 1908 р. започатковується вихід ряду волинських газет, на шпальтах яких подавалася інформація як про поточні події загальнодержавного значення, так і про життя губернії та її центру - Житомира. Серед них: «Житомирская минута» (1908-1911 рр.); «Житомирский вечерний листок» (1908 р.); «Владимир-Волынская жизнь» (1908 р.); «Юго-Западная Волынь» (1908-1915 рр.).

Окремо необхідно сказати про новостворену газету «Жизнь Волыни» (1909-1917 рр.). Вона, перш за все, була ідеологічним рупором в руках затятих монархістів. Її першим редактором став О. Красильніков (1909 р.) - генерал-майор царської армії, голова правління Житомирського відділення «Союза русского народа». В подальшому її редагувала М. Лобановська. У статті, приуроченій до 25-річчя її публіцистичної діяльності, міститься низка побажань та привітань, а водночас оцінок її заслуг: «Вы всегда будили русское самосознание, призывали стоять на страже дорогих наших родных идеалов» (архієпископ Євлогій), «Ваше слово и патриотический клич ежедневно проносится над обширной Волынью и за ее пределами» (викладач гімназії П. Кадилін), «Защитник слабых и угнетенных, апологет истины и справедливости, неколеблющийся, просвещенный русский патриот» (викладач Маріїнської гімназії А. Гаврилюк [80].

Цікаво, що оцінки, які давали газеті сучасники, були зовсім протилежними. Наприклад, 1911 р. читачі надіслали в її редакцію лист, у якому поміж іншим зазначалося: «Издаваемая газета «Жизнь Волыни» единственная для нас радость, за которую мы шлем вам сердечное русское спасибо, бывают такие интересные статьи, что некоторые солдатики вырезают их и отсылают в письмах домой» [138]. Зовсім інакше атестували газету редакції демократичних періодичних видань, зокрема «Волынской почты»: «В «Жизни Волыни» куда не ткнешь, так либо в жида, либо в инсинуацию, либо в крамолу. Она всегда играла на лжи, клевете, сплетнях» [351].

Беручи до уваги провладність газети, недивно, що її історико-краєзнавчі публікації мали яскравий ідеологічний підтекст. Та все ж вони є важливим історичним джерелом, оскільки дають можливість з'ясувати ставлення російської влади до національних меншин - німців, поляків, євреїв, чехів, розкривають погляди на тодішнє імперське ставлення до українців та всього, що з ними пов'язано.

На поч. ХХ ст. з'являються перші волинські фахові журнали військового та сільськогосподарського профілю [639, с. 54]. М. Ульянов став фундатором і редактором військових часописів «Уездный воинский начальник» (1907 р.) [639, с. 313] та «Чиновник военного ведомства» (1907 р.) [59, арк. 204-208]. В них поміщались статті, тематика яких пов'язана з діяльністю Управлінь повітових військових начальників та військових округів, військової історії.

Фахові сільськогосподарські видання були представлені двомовним журналом (статті друкувались польською і російською мовами) «Известия Луцкого общества сельского хозяйства» (1907-1914 рр.). Біля його витоків стояло Луцьке сільськогосподарське товариство. Активними дописувачими видання були члени Володимир-Волинського сільськогосподарського товариства [59, арк. 204-214]. У зв'язку з останнім була навіть тимчасово змінена його назва - «Известия Луцкого и Владимир-Волынского сельськохозяйственного общества» (1911-1913 рр.). Журнал публікував цікаві нариси з питань сільського господарства, садівництва, бджільництва. Їх актуальність визначалася зацікавленням населення Волині у такій інформації.

У 1910 р. система волинської періодики поповнилася новими періодичними виданнями сільськогосподарського, фінансово-економічного, медичного та транспортного профілю [639, с. 54]. З'являється новий вид місцевих періодичних видань - бюлетень. Один із них - «Сельскохозяйственная хроника Волынской губернии» (1910 р.), - збільшив число фахової сільськогосподарської періодики краю. Його редагуванням та виданням займався В. Дверницький. Функціонував цей друкований орган один рік, після чого його друк з невідомих причин було припинено. Пізніше, у січні 1915 р., він відродився. Краєзнавчі публікації на його сторінках стосувалися переважно сільськогосподарських питань: розвитку сільськогосподарської галузі; впливу на неї військових дій; кредитування жителів губернії; базарних та ярмаркових цін на сільськогосподарську продукцію тощо.

Виникнення багатьох бюлетенів було пов'язано з діяльністю Волинського губернського земського управління. Ним було організовано бюро страхової статистики і започатковано вихід фінансово-економічного бюлетеню «Страховая хроника Волынского губернского земского управления» (1910 р.). Окрім цього: медичних - «Ветеринарная хроника Волынской губернии» (1910-1916 рр.) та «Врачебно-санитарная хроника Волынской губернии» (1910-1916 рр.), транспортних - «Дорожная хроника Волынского земского управления» (1910 р.), природничо-наукових - «Труды метеорологической сети Волынского земства» (1911-1912 рр.) фахових видань.

Публікації з історії медицини з'являлися в медичному бюлетені «Врачебно-санитарная хроника Волынской губернии» (1910-1916 рр.). Складався він з двох частин: офіційної та неофіційної. Його публікації містили важливі відомості з історії та сучасності медицини Волинської губернії як теоретичного, так і практичного значення. Серед них: статистичні огляди забезпеченості краю кваліфікованим медичним персоналом і лікувальними закладами, захворюваності його населення, її причин, настанови з профілактики захворювань, довідки про діяльність медико-санітарних служб у Російській імперії та за її межами. Характерно, що публікації анотованого бюлетеня відрізняються високим рівнем їхньої підготовки.

Природничо-наукова періодика Волині поч. ХХ ст. була представлена бюлетенем «Труды метеорологической сети Волынского земства» (1911-1912 рр.), що у 1913 р. отримав назву «Ежемесячный бюллетень метеорологической сети Волынского губернского земства» (1913-1915 рр.). На його сторінках можна зустріти публікації з історії організації метеорологічної мережі на Волині, результати метеорологічних досліджень волинського бюро та його представництв - метеорологічних станцій [182, с. 14]. З-поміж іншого останні публікували помісячні огляди: погоди та її впливу на сільськогосподарські посіви, надзвичайних природних явищ, фенологічних спостережень (150 пунктів їх проведення [182, с. 14]). Зазвичай їхнім автором був краєзнавець, завідувач метеорологічної служби на Волині, член Товариства дослідників Волині та Київського товариства природознавців С. Бржозовський.

Редакційна колегія журналу «Известия Волынского губернского земства» так визначала важливість і необхідність проробленої нею та її співробітниками роботи: «Детальные климатологические данные для каждого из районов губернии являются необходимым для правильной постановки всех отраслей сложного земского хозяйства» [182, с. 16].

Ще одним результатом діяльності волинського земства стало започаткування свого офіційного друкованого органу - журналу «Известия Волынского губернского земства» (1912-1914 рр.). Його редакційною підготовкою займалися посадовці Волинського губернського земського правління: голова В. Дверницький (1912 р.), секретар Л. Яницький (1913-1913 рр.) та член А. Нікітін (1913 р.). Досить швидко журнал здобув авторитет у читачів. Перш за все, він знайомив їх із діяльністю земства. Крім цього, на його сторінках вміщувалися публікації з питань розвитку місцевого: сільського господарства (бджільництва, хмільництва, садівництва), торгівлі, медицини, метеорології, транспорту, кустарної промисловості, фінансів і т. ін. Друкувалось в ньому і чимало розвідок з історії освітньої справи, етнографічні нариси, довідки про життя і творчість діячів культури.

1913 р. програма журналу реформується: у ньому з'являється відділ «Сельское хозяйство и кооперация», він більше переорієнтовується на «обычного сельского читателя» [219, с. 4]. Іще одним із нововведень стала започаткована рубрика «Познания Волыни», саме в ній друкувалися статті історичного, етнографічного, економічного та інших сфер життя Волинського краю. Хочемо відмітити, що редакція час від часу публікувала й нариси українською мовою, але вони стикалися із труднощами, про що дізнаємося з інших періодичних видань: «Губернская типография задержала выпуск последнего № «Известий», в виду требования администрации исключить из № статьи с букетом украинских цитат. Редакция отказалась подчиняться этому требованию и печатание прекращено» [192].

Часопис розповсюджувався безкоштовно, що спричинило збільшення його тиражу в 1913 р. до 4500 примірників [219, с. 4]. У 1913 р. редакція на видання журналу витратила 6747 р. 79 коп. [485]. Ось який відгук з приводу цього факту ми знаходимо в промонархічних газетах «Волынская земля» і «Жизнь Волыни»: «Возмутительно, что макулатура под ярлыком «Известия Волынского губернского земства», судя по их объявлению рассылается бесплатно волынским земским и министерским школам, больницам, волостным правлениям, учреждениям и т. д. Работа идет во всю, вдоль и поперек губернии» [192]. В оцінках редакторів промонархічних газет вживалися такі епітети по відношенню до даного часопису: «недопустимая политическая агитация», «пропаганда хохломании», «вакханалия земской печати», «дикая мазепинская окрошка, отравляющая своим смрадом здоровую атмосферу нашей Волыни» [192].

Просвітницька робота видавничого органу не влаштовувала проросійсько налаштованих чиновників і ті намагалися припинити її існування. На сторінках газети «Наша Волынь» знаходимо відомості про засідання губернської адміністрації, на якому від невідомої групи земських гласних через волинського губернатора було висунуто пропозицію про закриття журналу «Известия…», причиною називалося те, що «его направление… оскорбляет верноподданнические чувства населения» [333]. На захист земського друкованого органу стали: головуючий губернської земської управи Отфіновський, член губернської управи Нікітін, член Державної думи Лєлявський, гласні Андро, Свєшніков, Літвінов, Таран, Вондрак. Однак після 1914 р. вихід часопису припинився.

З'явилася і певна кількість громадсько-політичних газет демократичного спрямування: «Волынские отклики», «Волынская почта», «Волынский курьер», «Волынская неделя», «Волынская нива», «Наша Волынь».

Першою з них стала газета конституційно-демократичного напрямку «Волынские отклики» (1910-1911 рр.) [6, арк. 87-88, 92]. Відповідальними за її редакцію були А. Волкенштейн (1910-1911 рр.), Н. Морозов (1911 р.), Б. Бахрат (1911 р.). Насправді перший редактор - А. Волкенштейн, був підставною особою. Він продав своє ім'я за 500 руб. газеті, за що на рік був відсторонений від діяльності за незаконні дії [4]. Такою була практика своєрідної боротьби з цензурою. У положеннях «Законопроекта о печати» (опублікованого на сторінках «Жизни Волыни» 1911 р.) зазначалося наступне: «совершенно будут игнорироваться современные подставные редакторы, приглашаемые со специальной обязанностью - отсиживать сроки тюремного заключения, за проступки фактических редакторов» [200]. Відповідальність мала перекладатися на власників видання або на друкарню, в якій друкувалося видання. А підсилювалося це все правом місцевих начальників накладати на газети штрафи в судовому порядку, а також дозволом конфісковувати окремі номери на власний розсуд, повідомивши про це прокурорських наглядачів. Застосування подібних санкцій бачимо в подальшому на прикладі переслідування демократичної періодики.

Однак журналісти газети «Волынские отклики» все ж продовжували висвітлювати гострі політичні та суспільні проблеми, давали критичні оцінки діяльності уряду, фінансовому положенню губернії, показували становище та умови життя представників різних народностей. Остання тематика навіть зазначена як одне із програмних завдань газети, яке полягало в докладанні усіх зусиль для висвітлення сподівань, надій, завдань, які окреслює та чи інша народність, визнаючи за нею право на самовизначення [347].

Така активна позиція не могла залишитися не поміченою. Цензура та представники промонархічно налаштованих видань побоювалися активної діяльності, як вони називали, «освободительной» печати» зусиллями якої знову розвиваються революційні настрої, які загрожують Російській імперії «настроениями и потрясениями» [140, с. 1]. На редакцію газети наклали штраф, а пізніше взагалі припинили функціонування газети через політичну неблагонадійність [45, арк. 70, 64, арк. 193]. При цьому в газетах-конкурентах промонархічного табору користуючись нагодою з'явилась пропагандистська стаття «Прогрессисты» - издатели и народ» [412]. Її автор звинувачував редакцію закритої газети у спробі обдурити довірливого селянина для фінансової наживи.

Національна політика Російської імперії, особливо по відношенню до євреїв, знайшла своє висвітлення в демократичній газеті «Волынская мысль» (1911-1912 рр.) [6, арк. 148-149]. У витоків її видання стояли брати Г. Герман та Ш. Герман і Л. Шопник. Окрім того, читачі газети інформувалися про життя Волинської губернії в політичному, економічному, сільськогосподарському, коопераційному, мистецькому відношенні [639, с. 183].

Ще одним помітним громадсько-політичним виданням демократичного спрямування була газета «Волынская почта» (1912-1914 рр.). Найбільшу увагу газета приділяла висвітленню роботи губернського земства. Вона друкувала огляди діяльності Волинського губернського земства, міської думи; статті з виборчих процесів в Волинській губернії; біографічні довідки про освітніх діячів, вчителів, викладачів, педагогів; розвідки з історії та відкриття освітньо-навчальних закладів Волинської губернії; історико-статистичні розвідки історії міст та сіл Волинської губернії. На сторінках знаходимо замітки про національні права української народності на самовизначення. Нажаль, автори мабуть, побоюючись переслідувань, не підписували свої статті. Серед нечисленних зазначених знаходимо прізвища В. Чистякова, П. Гронського, Шмигора, псевдонім «Кодянець» та професора М. Грушевського, однак скоріше його ім'ям прикривався хтось із однодумців (йдеться про статтю «Мазепенцы и Богдановцы» [174]).

Журналісти часто намагалися дати оцінки соціальному положенню та умовам життя в губернії, освітити гострі суспільні проблеми, за що і зазнавали неодноразово натиску цензурної політики [47, арк. 85-86; 63, арк. 179, 220-223; 66, арк. 40]. У листуванні між начальником жандармського управління і волинським губернатором щодо політичного спрямування газети знаходимо судження, що газета видавалася для підриву авторитету духовенства та довіри до законних розпоряджень влади, формування ворожих настроїв у поляків до російської влади [66, арк. 40].

Публікацію громадсько-політичних матеріалів здійснювала й редакція газети «Волынская неделя» (1911-1913 рр.), редакторами якої були Н. Морозов та Є. Палецький. Видання висвітлювало діяльність земства, міської думи та міського самоврядування, економічних та суспільних проблем, сільського господарства. Варто відзначити, що газета також мала відділ в якому подавала новини за тиждень з Російської імперії та з-за кордону. Функціонування часопису, як і деяких інших ліберально настроєних було недовгим. Спочатку Є. Палецького хотіли притягнути до відповідальності за опублікування вірша «Кузнец», проте не змогли, за відсутністтю складу злочину [47, арк. 152-154; 66, арк. 40], а потім всіляко намагалися припинити вихід газети (за доносом волинського громадського губернатора) через «левое» направление... в которой «публикуются социал-демократы» [48, арк. 1-2]. У 1913 р. вона перестала друкуватися, а її редактор Є. Палецький, невдовзі, став фундатором ілюстрованого журналу «Волынская нива» (1913 р.).

Вийшло лише чотири номери часопису, програма якого включала такі основні рубрики: «Політичні новини», «Місцеве життя», «Хроніка науки і мистецтва» [52, арк. 106-115]. З-поміж іншого на його сторінках друкувалися історико-краєзнавчі публікації про діяльність місцевого земства, науку та культуру. Також зустрічаються поодинокі публікації з історії релігійного життя краю [397].

В 1913 р. було започатковано друк ще однієї громадсько-політичної газети «Наша Волынь» (1913-1915 рр.). Редагував її К. Виговський, а видавав К. Чоловський. Основними в ній були політичний, земський та міський відділи. Історико-краєзнавчі публікації стосувалися аналітичних оглядів, біографічних нарисів життя і творчості культурних діячів (вшанування пам'яті Т. Шевченка), історичних розвідок про розвиток освітньої справи. Окремо необхідно відмітити сміливі замітки щодо характеристики національної політики, особливо, щодо українства. Сама редакція газети конкретизувала розуміння даного змістовного напрямку в 1914 р. в повідомленні «От редакции». У ній йшлося про введення окремого нового відділу, де планувалося освітлювати життя національних меншин Волині: поляків, українців, чехів, євреїв, німців, під наступним девізом: «Национальная самоопределенность всех населяющих Россию народностей» [349]. Як бачимо, до національних меншин відносили й українців, не дивлячись на те, що вони були корінним населенням Волині. Журналісти видання «Наша Волынь» інколи розміщали замітки запозичені з української газети «Рада», яка виходила у Києві у 1906-1914 рр. З 1914 р. відбувається переорієнтація змісту газети на висвітлення подій Першої світової війни, в результаті запроваджується відділ «Європейська війна».

Число громадсько-політичних періодичних видань поповнили інші видання ліберального звучання. Вони намагалися оминати гострі соціальні, дискусійні проблеми, а більше зосереджувалися на аналізі та висвітленні місцевого життя Волинської губернії. До таких належала газета «Волынские новости», яку видавав Я. Скоморовський (1912-1913 рр.). Її рубриками були: «Последние известия», «Местная хроника». Інша газета «Провинциальная мысль» (1913 р.), яку видавав В. Роттенберг, зосереджувалася на інформуванні життя Волині і Дубнівського повіту. Серед відділів: «Еврейская жизнь», «Наш район», «Хмелевой отдел». Останнє, що відомо про функціонування газети це те, що її редактор 23 грудня 1913 р. був притягнений до відповідальності та арештований на один місяць і 10 днів [639, с. 300].

Іще одна газета «Юго-Западный край» (1913 р.), редактором, якої був А. Бєляцький. Не дивлячись на те, що газета мала метою морально-етичне виховання й формування суспільних цінностей, деяка увага приділялася й політиці. У ній розміщувалися сатиричні словесні портрети з критикою діяльності посадових осіб. Іншими рубриками були: «Областной отдел», «Хроника», «Еврейская жизнь» [639, с. 322]. Зустрічаються розвідки з історії освітньої справи. Видавалася газета в Ковелі, однак з переїздом редактора в інше місто її вихід припинився.

Ще одна ліберальна житомирська газета «Волынское слово» (1913-1916 рр.) [5, арк. 27]. Право на її видання було надано міщанину Ш. Заіцу-Зацу (1913-1914 рр.) та К. Виговському (1913 р.). Газета «Волынское слово» мала такі рубрики, провідними з них були: «Житомиряне», «Местная хроника», «Корреспонденции», «По России», «Обо всем», «Суд», «Смесь», «Гримасы». В останній критикувалося життя заможних жителів губернії та імперії в цілому, описуючи їх злодіяння, поведінку, причетність до кримінальних злочинів. Навіть така боротьба з несправедливістю, стала неугодною. На сторінках промонархічної газети «Жизнь Волыни» на адресу редактора та газети, яку «издает особенный еврей», посипалися гострі осуди, що вона нібито спрямовувалася на «растление народной нравственности» [434]. Крім того, зауважувалося наступне: «можно подумать, что вся жизнь России вращается вокруг одних преступлений, а преступники - единственные люди заслуживающие общественного внимания». Та все ж відмічено, що Ш. Заіц-Зац робить редакційну справу «весьма умело и в политическом и практическом смысле» [434]. Монархісти стверджували, що інтелігенція даним виданням не цікавиться, а жертвами його впливу стає «Серая масса: полуинтелегентный пролетариат, учащаяся молодежь, простой народ» [434].

У 1914 р. число періодики поповнили громадсько-політична газета «Голос Волыни» (1914-1915 рр.) та «Вестник Ровенского уездного земства» (1914-1915 рр.). Редакторами першої були: А. Прессен-Штейнберг (1914-1915 рр.) та А. Дененберг (1915 р.) [639, с. 254]. Автори заміток висвітлювали перебіг місцевих подій, особливо Рівненського краю, окрема рубрика носила назву «Ровенская жизнь». Крім того, на сторінках часопису розповідалося про події життя Волині у відділі «Наш край» та Російської імперії - «Хроника». Редактор газети «Вестник Ровенского уездного земства» (1914-1915 рр.) Д. Андро подавав взагалі лише стислі інформаційні огляди подій громадського-політичного життя Російської імперії [639, с. 168].

На противагу виданням ліберальних настроїв монархічно налаштовані кола почали зміцнювати свої позиції в засобах масової інформації. У світ виходить газета «Волынская земля» (1912-1915 рр.). Вона була просякнута промонархічними настроями, релігійною і національною нетерпимістю. На сторожі ідейного спрямування часопису були представники «Союзу русского народа»: Г. Юркевич (1912 р.), архімандрит Віталій (1913-1915 рр.), Здолбунов (1915 р.). На сторінках «Волынской земли» вміщувалися публікації про історію освітньої справи, козацтво, політику до національних меншин Російської імперії, особливо євреїв, чехів. Окреме місце займали тенденденційні статті, що відкривають погляд та тодішнє ставлення в державі до українського етносу та всього, що з ним пов'язано.

Частою практикою для редакції «Волынской земли» був передрук матеріалів з інших періодичних видань. Він становив значну частину змістового наповнення газети. Матеріали дублювалися з часописів: «Новое время» (1868-1917 рр., м. Санкт-Петербург), «Жизнь Волыни» (1909-1917 рр., м. Житомир), «Земщина» (1909-1917 рр., м. Санкт-Петербург), «Кубанский казачий вестник» (1914-1917 рр., м. Єкатеринодар), «Свет», «Голос Русского», «Киев».

Суперечки між видавництвами волинських періодичних видань різного ідеологічного спрямування відчуваються і тут. Збереглася справа про позов редактора ліберальної газети «Волынь» Т. Бортнікова на промонархічну «Волынскую землю» [9, арк. 57]. Окрім того, останню також не оминало прискіпливе цензурне око за розміщення неугодних матеріалів [10; 12; 13; 51; 478].

Зміцненню позицій самодержавства та стабілізації суспільних настроїв слугувало утвердження релігійної періодики. На відміну від вище згаданих часописів - «Почаевского листка» та «Почаевских известий», нові не мали надмірної заполітизованості та не містили закликів, щодо нетерпимості по відношенню до інших народностей. Враховуючи навіть той факт, що редактором одного з новостворених журналів «Русский инок» (1910-1917 рр.) був архімандрит Віталій - захисник монархічної форми правління. Започатковуючи це релігійне видання, редактори архімандрит Віталій (1910-1913 рр.) та ієромонах Тихон (1914-1915 рр.) перш за все ставили за мету створення періодичного видання: «где могли бы вспоминать о заветах св. Отцов, делится друг с другом своим иноческим опытом и сидя дома в кельи, знать, как спасаются братья наши по другим обителям» [97, с. 46]. «Русский инок» адресувався перш за все монахам, також до його читання закликалися й інші особи - «всякий пастырь, выписавший «Русский инок» полюбит его и много найдет в нем для себя поучительного» [97, с. 48].

У його рубриках, можна віднайти історико-краєзнавчі публікації релігійної тематики з дослідження історії церков та монастирів Волинської єпархії, християнських святинь Волинської губернії, життя та діяльності монахів, історії козаків, як поборників за православну віру [97, с. 47; 268]. Журнал мав читацький попит. В статтях, приурочених до річниць функціонування часопису, знаходимо схвальні відгуки та побажання: «Русский инок - есть светильник. В трудной жизненной пути, Спящей совести будильник… Бог всегда его храни!» [86, с. 67-68], «высокий учитель подвижничества и братолюбия» [86, с. 69].

Негативно на його функціонування вплинули події Першої світової війни: багато монахів були призвані на фронт, економічна криза призвела до підвищення вартості паперу. З 1916 р. зменшився обсяг журналу та підвищилася його вартість. Однак він вистояв, і припинив діяльність лише в лютому 1917 р.

У 1912 р. започаткувався ще один журнал церковно-педагогічного спрямування «Законоучитель» (1912-1917 рр.), редактором якого був О. Голосов. Його основним призначенням була допомога в процесі викладання Закону Божого у навчальних закладах різних рівнів. Серед іншого на сторінках часопису, друкувалися історичні замітки у відділі «Про досвід законовчительства в Російській імперії». За ними можна прослідкувати розвиток духовної освіти поч. ХХ ст. Прихильники журналу називали його: «практическое руководство, идейный будильник мысли, историческая хроника нашей школы» [639, с. 268].

Свої позиції зміцнювали і раніше існуючі видання. Так, із 1912 р. було запроваджено друк додатку до часопису «Волынские епархиальные ведомости» за назвою «Проповеднический листок».

Кількісний і якісний прогрес поч. ХХ ст. у розвитку періодики Волинської губернії означився появою сатиричних журналів. Ними стали «Кременецкая искра» (1910-1914 рр.) та «Кривое зеркало» (1910 р.). Часопис «Кременецкая искра» виходив з-під редакції К. Деденка - учителя Кременецького однокласного міського училища ім. М. Гоголя. Метою журналу було формувати моральні цінності населення. Однак попиту у читачів він не здобув. Крім того, діяльність К. Деденка не сподобалася директору народних училищ Волинської губернії, труднощі із друкуванням створили несприятливі умови для подальшого функціонування журналу [55, арк. 164-168]. На відміну від попереднього видання, сухого за формою подачі матеріалу, журнал «Кривое зеркало» у цікавому гумористичному викладі інформував про місцеві події суспільного та культурного життя губернії [639, с. 279].

Самобутнім у волинській періодиці став журнал «Сабах» («Ранок») (1914 р.), що видавався етнорелігійною групою караїмів у м. Луцьку. Їх представники розселилися на Волині, ще з часів Великого Князівства Литовського. В період ХІХ - поч. ХХ ст. стрімкого розвитку набула їх культура і наука, а результати даного процесу і вплинули на створення даного видання, а водночас й історичних, етнографічних досліджень в рубриках «Общественная жизнь» та «Хроника». Редактором часопису значилася жінка - Є. Рудковська, однак архівні справи свідчать про те, що насправді вона була підставною особою від С._С. Рудьковського - секретаря мирового судді в м. Володимирі Луцького повіту [639, с. 306].

Як бачимо, упродовж 1910-1914 рр. з'явилася та функціонувала значна кількість періодичних видань різнопланових за тематичним спрямуванням та ідейними пріоритетами, а відповідно й історико-краєзнавчих публікацій на їх сторінках. Однак з 1914 р. стан справ змінюється, у зв'язку з розгортанням Першої світової війни, в якій були задіяні і жителі Волинського краю.

Історико-краєзнавчі публікації продовжили друкуватися на сторінках таких волинських періодичних видань як-от: «Волынские губернские ведомости», «Волынские епархиальные ведомости», «Волынь», «Почаевский листок», «Жизнь Волыни», «Русский инок», «Ветеринарная хроника Волынской губернии», «Врачебно-санитарная хроника Волынской губернии» «Законоучитель», «Волынское слово». Як правило, кожне з них фінансово підтримувалося зацікавленими організаціями - єпархією, земством, господарськими товариствами, «Союзом Русского народа» чи приватними особами.

У 1915 р. рідкісним явищем у зв'язку із економічними труднощами стала поява в губернському центрі Житомирі трьох недовготривалих видань - газет «Волынец» та «Волынская мысль» та часопису «Lucker Nachrichten» («Луцкие новости») (1915-1916 рр.) в Луцьку. «Волынец» видавав вище згаданий Л. Ковальов [639, с. 177], на його сторінках подавалися огляди діяльності повітових та губернських земств, а також місцеві новини.

Окремо необхідно сказати про газету «Lucker Nachrichten» («Луцкие новости») (1915-1916 рр.). Раніше відомості про її існування були лише припущеннями. Її назва зустрічалася в бібліографічному покажчику М. Бойка [574] й у списку 29-ти періодичних видань, під риторичним заголовком «Що являє собою друга категорія волинської преси: міф чи реальність?» І. Мілясевич [639, с. 116]. В архівних справах ф. 1335 «Волынское Губернское жандармское управление» ЦДІАК України нам вдалося віднайти відомості про цю газету та ознайомитися зі збереженими примірниками надрукованих номерів [68, арк. 428-469]. Цим самим ми підтвердити реальність її функціонування. Це був урядовий часопис австрійської військової команди, друк якого був започаткований під час окупації Луцька австрійськими військами в часи Першої світової війни. Виходив він трьома мовами: німецькою, польською, російською, а від № 79 українською, в друкарні луцького міщанина М. Гройса.

Газета «Луцкие новости» була невеликою за обсягом, складалася лише з чотирьох сторінок. Постійними рубриками були: «Телеграфное сообщение Ц. и К. австро-венгерского Главного Штаба», «Сообщение Германского генерального штаба» («Западный фронт», «Восточный фронт», «Юго_Восточный фронт», «Русский фронт», «Итальянский фронт», «Балканский фронт»), «Пресса о войне», «Правительственное сообщение», «Объявления», «Иностранные известия», «Местная хроника», «Радиотелеграмма», «Луцкая хроника».

Найбільшу кількість на сторінках видання складали публікації про перебіг військових подій. З-поміж іншого, редакція газети друкувала огляди матеріалів із іноземних та столичних видань Російської імперії, доповнюючи їх власним аналізом. Серед таких були: «World» (Нью-Йорк), «Frankfurter Zeitung», «Excelsior» (Париж), «Nievue Von Dag», «Droit Dureuple», «Seccolo», «Giornale de Italia», «Idea nationale», «Avanti», «Avoli», «Rappe», «Messagero», «Azione Riformasta», «Popolo de Italia», «Tribuna», «Evening Post», «Jornal», «Dailly Express», «Times», «Новое Время», «Речь», «Киевлянин», «Биржевые ведомости». Коли видання почало видаватися українською мовою, то й рубрики дещо змінили своє звучання: «Російський терен війни», «Італійський терен війни», «Турецький терен війни», «Найновіші відомості», «Оголошенє», «Полуднево-східний терен війни», «Відомости з Росии», «Торгова поліция», «Розпорядженє».

У 1916 р. провінційна періодика взагалі перестає функціонувати, не виникло жодного нового періодичного видання Волинської губернії. А події 1917-1918 рр. взагалі визначають історичну межу припинення існування всього масиву волинської періодики у тому вигляді й історичному образі, в якому вона функціонувала у ХІХ ст.

Отже, поч. ХХ ст. характеризується пожвавленням краєзнавчої активності дослідників, урізноманітненням тематичного спрямування публікацій. З огляду на активний розвиток системи періодичних видань Волинської губернії (з'явилося понад 60 нових видань), автори історико-краєзнавчих розвідок отримали змогу друкувати їх на сторінках часописів різного тематичного (військові, сільськогосподарські, фінансово-економічні, медичні, транспортні, природничо-наукові й ін.) та ідеологічного (консервативні, ліберальні й ін.) спрямування. Нового забарвлення набули публікації релігійного характеру. Вони ніби поділилися на дві групи: - публікації, у яких розповідалося про морально-етичні, духовні основи християнства та православної віри; - публікації, які містили заполітизовані ідеологічні заклики до непорушності основ імперського самодержавства, осудження інаковіруючих. Гострішою стала публіцистична боротьба за відстоювання національних прав слов'янських народів, зокрема українців, та інших народностей, які зазнавали утисків із боку російської влади.

Отже, історико-краєзнавчі публікації на шпальтах волинської періодики починаючи від її появи у 1838 р та закінчуючи 1917 р., у своєму розвитку пройшли три історичні етапи: 1) 1838-1850 рр. - етап становлення, коли почала виходити перша офіційна газета «Волынские губернские ведомости» та було закладено традиції історико-краєзнавчих досліджень, публікованих на сторінках періодичних видань; 2) ІІ пол. ХІХ ст. - етап утвердження, який позначився подальшим науково-організаційним розвитком історичного краєзнавства, що відбувався паралельно зі становленням наукових засад української історичної науки, появою та виходом нових періодичних видань; 3) поч. ХХ ст. - етап нових тенденцій розвитку пресових видань, спричинених змінами суспільно-політичної ситуації всередині Російської імперії, технічним прогресом, а також наростанням кризових явищ в економіці та політиці держави. Характерними особливостями цього етапу стали розширення системи періодичних видань Волинської губернії, урізноманітнення тематики та збільшення кількості історико-краєзнавчих публікацій, які з'являються на їхніх сторінках. Останні займали другорядне місце порівняно з фаховими дослідженнями, які друкувалися у історичних часописах та збірниках, монографіями відомих істориків. Проте, вони все ж мали важливе значення для вивчення місцевої історії, пропаганди славного минулого Волині, сприяли піднесенню культурно-освітнього рівня українського населення, пробудженню його національної свідомості, протистояли імперській русифікаторській політиці.

На кількість та якість історико-краєзнавчих публікацій, вміщуваних на сторінках волинської періодики ХІХ - поч. ХХ ст., на їхню тематику та зміст впливав ряд чинників:

– по-перше, політика влади, щодо періодичної преси Російської імперії, складовою якої була періодика Волині. Її засобами були: суворий цензурний контроль, залучення членів редакцій до ідеологічної пропаганди, перевірка потенційних редакторів та видавців часописів на благонадійність, штрафні санкції, судові процеси, видання російською мовою;

– по-друге, рівень розвитку української історичної думки;

– по-третє, особливості функціонування кожного часопису, на сторінках якого вони друкувалися. Їх визначали: політичні, релігійні переконання членів редакційного колективу, їхній професійний рівень та соціальна приналежність; особистість видавця; усвідомлення мети та завдань змістового наповнення видання; особливості характеру видання, передбачені обраним для нього видом; інтереси читацької аудиторії, на яку воно орієнтувалось; рівень підтримки та зацікавленості представників владних структур у появі на його сторінках історико-краєзнавчих матеріалів; фінансування та матеріально-джерельна база.

РОЗДІЛ ІІІ. ЕКОНОМІЧНІ ТА ВІЙСЬКОВІ ПРОБЛЕМИ НА СТОРІНКАХ ВОЛИНСЬКОЇ ПЕРІОДИКИ

3.1 Економічне життя губернії у висвітленні періодичних видань

Серед публікацій періодичних видань Волинської губернії помітне місце посідають статті з питань економіки, які містили огляди з історії розвитку тієї чи іншої галузі господарства губернії та українських земель загалом. Відповідно до цього, ми поділили їх на тематичні підгрупи: з дослідження сільського господарства, промисловості, торгівлі, фінансової справи, транспорту.

Економіка Волинської губернії мала аграрний характер, тому найбільшу увагу в публікаціях було зосереджено на сфері сільського господарства. Журналісти зверталися до характеристики рослинництва, тваринництва, обговорювали проблеми землеволодіння. Крім того, підіймали й намагались вирішити ті питання, які перешкоджали розвитку сільського господарства.

Одним із головних продуктів землеробства волинян були зернові культури: пшениця, жито, ячмінь, овес, просо. Журналісти систематично слідкували за рівнем їх урожайності. Йшлося про поточний стан росту культур, прогноз майбутніх показників урожаю, підведення підсумків вже зібраного. У публікаціях аналізувався вплив на урожай таких чинників: клімату, температури, природних явищ, шкідників. Підготовка таких матеріалів по губернії в цілому вимагала кропіткої роботи. Редактори видань підходили до реалізації поставленої задачі досить практично. Видавці бюлетеня «Сельскохозяйственная хроника Волынской губернии» залучали до роботи кореспондентів з різних повітів, а не покладали відповідальність на плечі одного журналіста. Після цього зібрані колективними зусиллями данні оформлювалися у єдину статтю. На зразок «Состояние озимых посевов в Волынской губернии к 15 апреля 1915 года» [471]. У ній можна прослідкувати, скільки посівів загинуло від холоду, вітру чи засухи.

Окрему увагу волинські публіцисти звертали на проблему поширення шкідників хлібних культур, зокрема, бур'янів, мишей, гессенської мухи та ін. Часто для обговорення цієї проблеми у замітках відводився окремий абзац, інколи самостійна рубрика, як-от, «Сорные травы и вредные насекомые» [453]. Зустрічалися й окремі тематичні розвідки. Серед таких - «Размеры вреда, причиненного сельскому хозяйству полевой мышью» [420]. Стаття містила аналіз шкоди, нанесеної мишами посівам зернових культур та іншим насадженням.

Іще одна група матеріалів стосувалася таких галузей як картоплярство та баштанництво. Назвемо статтю «Разные сроки посадки картофеля» [421]. Вона свідчить, що журналісти намагалися поширювати знання з ведення картоплярства. Важливість цього зумовлюється тим, що картопля була новою культурою у господарстві волинських селян, її культивування розпочалося лише в середині ХІХ ст. і мало важливе значення для продовольчого забезпечення населення. Читачам пропонувалися практичні рекомендації посадки картоплі в пізній та ранній періоди. Цінним було те, що для підготовки таких публікацій переймався закордонний досвід, зокрема вчених Шведської сільськогосподарської академії, через посередництво матеріалів балтійського тижневика з сільського господарства та торгівлі «Baltische Wochenschvift» (1863-1915 рр., м. Тарту).

Варто назвати іще одне повідомлення «Погода и сельское хозяйство», яке інформувало про вирощування баштанних культур. У ньому наведені факти, які свідчили про збільшення числа земельних ділянок відведених під зайняття баштанництвом - від 35 десятин до 2 тис. десятин за період з 1900 по 1911 рр. [389]. Баштанництво оцінювалося як прибуткове заняття, разом з тим дуже залежне від погодних умов.

Невелика кількість статей була присвячена питанням розвитку садівництва. Серед них згадаємо статтю «Волынь в цифрах. Плодоводство на Волыни», яка не містила результатів власного оригінального дослідження, а стисло переповідала положення статей В. Пашкевича і Ф. Анишкевича у щорічнику Департаменту землеробства за 1911 р. [148]. Автор замітки (його прізвище не зазначено) переповів кліматичні, ґрунтові і промислові умови Волинської губернії, які впливали на розвиток садівництва. Зі статті можна дізнатися площу садів губернії за повітами, число плодових розсадників, назви територій, де найбільше було розвинуте промислове садівництво, а саме в Тучинській та Чуднівській волостях Житомирського повіту, Мізочській та Будеразькій - Дубнівського повіту. Окрім запозичених, зустрічалися й оригінальні замітки з садівництва губернії. Зокрема, П. Дорофєєв у публікації «Неотложная задача Волынских садоводов» підняв питання про необхідність впорядкування організації технічної переробки продуктів садівництва [218, с. 9-10]. Актуальність статті була викликана невдалим досвідом попередніх років, який свідчив, що часто при високих показниках урожайності селяни не мали змоги ефективно використати зібраний урожай.

Значну увагу в періодичних виданнях приділено й такій новій галузі господарства Волині як хмелярство [204; 218, с. 14-16; 259; 323; 509]. Серед опублікованих робіт варто звернути увагу на дослідження І. Засухіна (1861-1919) - вченого-агронома, засновника наукового хмелярства в Україні, співробітника Волинського відділу Російського товариства садівництва, головного редактора Волинського фахового журналу «Листок хмелевода» [772]. В замітці «Хмелеводство на Волыни» він подав історичну довідку про розвиток хмелярства краю [204]. Її хронологічними межами були - 1873 р. (започаткування чеськими колоністами хмелярської справи на Волині) - 1913 рр. Уся робота пронизана думкою, що Волинський край має добрі умови для розвитку хмелярства, і не лише з внутрішньою, а й міжнародною перспективою. Для підтвердження гіпотези І. Засухін привів таблицю даних з розширення плантацій хмелю у Волинській губернії упродовж 1882-1913 рр.

Широкий огляд розвитку хмелярської справи у Волинській губернії здійснив невстановлений автор статті «О мероприятиях по хмелеводству» [323]. Вона підготовлена на основі даних, зібраних для Волинської губернської управи. Автор порівняв розвиток господарств з вирощування хмелю у Америці, Англії, Німеччині, Франції, окремих регіонах Російської імперії та Волинській губернії у 1875, 1887, 1900, 1913 рр. Він стверджував, що Волинь може стати важливим районом у Європі по виробництву хмелю, але лише за умови наукового підходу до розвитку хмелярської справи [323, с. 31]. Ним були запропоновані конкретні рішення для розвитку місцевого хмелярства та завдання губернської управи у цій справі.

Другою за повнотою висвітлення на сторінках волинських періодичних видань ХІХ - поч. ХХ ст. галуззю сільського господарства було тваринництво. Найбільше публікацій на сторінках періодики було присвячено бджільництву та конярству.

Знавці бджолярства подавали відомості про вплив погодних умов на результати медозборів у Волинській та у сусідніх - Подільській і Київській губерніях [278, с. 1]; ввіз продуктів бджільництва з Німеччини та Австрії у центральні губернії Російської імперії [165, с. 5-6]; становище на медових ринках Південно-Західного краю: попит на мед зі сторони бджолярів та покупців, цінову політику [165, с. 3; 538, с. 3]. Окремо варто згадати статті, які містили загальні оцінки ведення бджільництва: «Нечто о пчеловодстве в южной полосе Новоград-Волынского уезда» [282], «О пчеловодстве» [328], «Пчеловодство в Западном крае» [419]. У всіх них йшлося про необхідність і важливість розвитку бджільництва. Адже Волинська губернія, за даними її Центрального статистичного комітету, станом на 1910 р. посідала перше місце за кількістю пасік - (205 938 вуликів) серед губерній - Київської, Подільської, Мінської [257]. Проте, як влучно підмітив однин із дослідників, пасіки були невеликими і поступалися рівнем прибутків господарствам інших губерній.