Історико-краєзнавчі публікації на сторінках волинської періодики ХІХ – поч. ХХ ст.

Відмітимо, що коли окремі представники єврейського народу з повагою відгукувалися про творчість Т. Шевченка, російські націоналісти поспішали їм нагадати: «Шевченко относился с свирепой ненавистью к «жидам» и «ляхам» [442]. Як писав автор дослідження «Юбилейное лицемерие» А. Гораін, подібні мотиви замовчувалися по причині того, що: «Общая ненависть к России объединила представителей двух наций, между которыми история вырыла глубокую яму». А так би, на його думку, багато хто охрестив Т. Шевченка «человеконенавистником» [166].

Окремі дослідники вели активний пошук негативних рис характеру та шкідливих звичок поета. І одну з таких було знайдено - пияцтво. Цьому послугували витяги з творів П. Куліша. Без зазначення авторства, вони публікувалися в періодиці під заголовками «П. А. Кулиш о Т. Г. Шевченко». За основу було взято поему П. Куліша «Куліш у пеклі». У статтях наводилися звернення П. Куліша до Т. Шевченка: «пьяный кобзарь Тарас», «пьяный как темная ночь Шевченко», і те що він називав його музу «пьяной» і «разнузданной» [360]. Для посилення такої характеристики було використано віршований вислів М. Костомарова:

«Козак Тарас, козак Тарас.

Ні про що не дбає,

Сидить собі у куточку

С чаєм ром кружляє» [360, с. 4].

Не менш різким судженням піддалася збірка «Кобзар». Дослідник Д. Донской все ж оцінив її певну літературну цінність, але із жалем сприймав те, що «Тарас Шевченко выразил в «Кобзаре» многое, что ни в коем случае не может потерпеть русская государственность» [186], інші автори взагалі відкидали будь-яку її значимість. А. Савенко висловився: «трудно найти что-то более людофобское и полонофобское чем «Кобзарь» [442]. Або ж у статті «Позорное дело» читаємо: «Нецензурное, противогосударственное, антирелигиозное и безнравственное произведение» [392, с. 2].

Як протидію цьому співробітники редакції періодичних видань ліберального звучання намагалися відстояти та показати достойний життєвий шлях українського поета. Їхні сторінки прикрашали портрети Т. Шевченка [400], вміщали біографічні довідки, аналіз його творів («Як би ви знали паничі», «Катерина», «Гайдамаки» та ін.). Особлива увага зверталася на ті вірші, в яких він оспівував мрії про українську державність, наприклад «І на оновленій землі...» та ін. [481, с. 7]. Автор статті чи то редакція порівнювали його творчість з творами М. Карамзіна, А. Дельвіга, О. Кольцова, М. Некрасова, але відмічали: «напряжение скорбной музы Т. Шевченка сильнее» [481, с. 8].

Різку реакцію викликали публікації, у яких краєзнавці повідомляли читачів про організацію заходів до днів вшанування пам'яті поета: концерт, урочисту ходу, найменування вулиць та навчальних закладів його ім'ям, проведення літературних вечорів тощо. Н. Бобрицький закликав кожного волинянина та ставив риторичне запитання: «Что же сделала Волынь, чтобы достойно ознаменовать столетнию годовщину своего поэта? Разве не мы сыны той «сердешної Вкраїни», о которой скорбел поэт!» [100, с. 4]. Усе це не могло залишитися непоміченим поборниками російського самодержавства та імперського спокою.

У Державній Думі 27 лютого 1914 р. відбулося засідання, про яке інформувала стаття «Запрос по поводу запрещения чествования памяти Шевченко» [202]. Депутати російської Думи розділилися на два табори. Чхеїдзе, граф Капніст, А. Савенко, В. Пуришкевич, селянин Городілов висували схожі між собою думки, які можна означити найяскравішим висловлюванням останнього: «Дело идет о политической борьбе за самостийную Украину, что является новым шагом по пути расчленения России». На противагу їм, Мазуре, Н. Бобрицкий, Маліков, селянин Мерщій вбачали причину в іншому: «в желании чествовать память не заключается никаких сепаратистских тенденциях, а лишь проявляется симпатия народа к своему поету» [202]. Російські націоналісти зробили все можливе, щоб не допустити вшанування «певца украинской «самостійності» організованого, на їхню думку «київськими українофілами та галицькими мазепинцями», на чолі яких стояли Ю. Романчук та М. Грушевський, яким навісили ярлик польсько-австрійських емісарів [202].

Деякі волинські газети подбали про те, щоб поінформувати про заборону вшанування Т. Шевченка. Постанова Міністерства народної освіти заборонила учням брати участь у шевченківських святкуваннях, дозволяла вчителям лише коротко ознайомити з біографією і вибраними віршами поета. А резолюція архієпископа Антонія від 20 січня за № 875, унеможливила й останнє [252]. Робилося все, щоб не допустити спорудження пам'ятника Т. Шевченку, вважалося що це місце стане простором «объединяющим всех ненавистников России, особенно «украинцев» [186]. Обговорення даної проблеми знайшло своє висвітлення у публікаціях: «Конкурс на постановку памятника Т. Г. Шевченко в Киеве» [285], «Памятник Т. Г. Шевченко» [364], «Рабочие против постановки памятника Шевченко в Киеве» [519] та ін. Автори статей «Юбилей Шевченка» [536] та «Демонстрации в Киеве» [256] проінформували як насправді пройшло святкування ювілею 25 лютого 1914 р. Не дивлячись на заборони, у різних частинах Києва, зібралося багато людей, студентської молоді, відбулися демонстрації [536]. Один із учасників вигукнув: «Да здравствует автономная Украина!» [256]. Кінні загони поліції активно розганяли демонстрантів, упродовж дня відбулося понад 70 арештів [536].

Наступною групою історико-краєзнавчих публікацій є статті з історії книгодрукування та бібліотечної справи на Волині. Одна із перших розвідок із цієї тематики була зроблена редактором «Волынских губернских ведомостей» Я. Перлштейном. Опублікував він її на сторінках редагованої ним газети під назвою «Очерк истории типографии на Волыни» [377]. Робота містила історичні довідки про заснування перших друкарень на Волині, їхню діяльність, із зазначенням назв надрукованих ними книжок. І хоча подані відомості про діяльність друкарень є досить стислими, це було одне із перших досліджень, яке дало поштовх іншим.

Ф. Кітченко надрукував об'ємну публікацію «Житомирские библиографические известия (до 1 октября 1861 года)» [498]. Вона присвячена вивченню діяльності житомирських друкарень: Квятковського, яка діяла з 1859 р., Хршонща - з 1860 р. та ін. Хочеться згадати його висловлювання про саме поняття «типографский станок»: «могущественный двигатель мысли человеческой, переносимой из страны в страну, из настоящего к будущему, - окрыляя, расширяя разум человека, и делая его участком умственной жизни без границ времени и места» [498, с. 267].

Згадаємо також роботи: «Краткие исторические сведения о бывших на Волыни православных типографиях» С. Барановського [94], «История русского книгопечатания» [231], «Как распространились типографии в России» [269], «Книжное дело в провинциях и столицах» [276] та ін. Вони переважно присвячені вивченню історії російських друкарень та лише побіжно тих, що діяли на території українських земель.

Матеріали третьої групи історико-краєзнавчих публікацій культурознавчої тематики з історії бібліотечної та музейної справи мали систематичний характер на сторінках волинської періодичної газети «Волынские губернские ведомости». Після заснування Житомирської публічної бібліотеки у 1865 р. її шпальта збагатилися дослідженнями з історії створення та відкриття установи. Це статті: «Учреждение в Житомире русской публичной библиотеки» [497], «К вопросу о Житомирской русской публичной библиотеки» [240], «Житомирская публичная библиотека» О. Братчикова [106] та ін. Пізніше їх змінили огляди відвідуваності бібліотеки читачами [95; 325] та звіти про роботу, пророблену персоналом [356; 358]. Вони містять багато цікавих фактологічних та статистичних відомостей, щодо організації та ведення бібліотечної справи в м. Житомирі.

Низку статей журналісти присвятили історії становлення та діяльності музеїв. Публікація «Музей при публичной библиотеке в Житомире» інформувала читачів про утворення при Житомирській російській публічній бібліотеці музею, який і став прообразом нинішнього Житомирського обласного краєзнавчого музею [312]. Він був створений у результаті об'єднання колекцій місцевих гірських порід і мінералів. Перша колекція була зібрана М. Чертковим, а друга українським і польським геологом, палеонтологом і краєзнавцем, що зіграв важливу роль у природничих дослідженнях Волині Г. Оссовським. Дізнаємося, що вона нараховувала понад 500 зразків геологічних порід [312, с. 599].

Кілька статей висвітлюють створення Волинського центрального музею. Це замітки: «К открытию центрального музея» [246] та дві з однаковою назвою «Волынский центральный музей» [144; 145]. У них йшлося про музейні колекції, які експонувалися, кількість відвідувачів, а також культурних діячів, які долучалися до його функціонування. Так, у одній із публікацій розповідалося про відвідини музею В. Липським, головним ботаніком Імператорського ботанічного саду у С.-Петербурзі. Працівники музею завдячували йому цінними ботанічними матеріалами, які науковець передав музею [144]. Відмітимо, що в подальшому В. Липський став третім президентом Всеукраїнської Академії Наук (1922-1928 рр.), член-кореспондентом АН СРСР.

Декілька слів варто сказати про ще одну цікаву публікацію, яка стосується історії Острозького музею. Її назва «Ценные поступления в музей братства имени князей Острожских» [517]. У ній повідомляється про поповнення його фондів приватною колекцією М. Тіпольта (1864-1948). Завдяки йому музей збагатився книгами з історії Південно-Західного краю, портретами галицьких князів та польських королів, альбомом вирізок з газет і журналів, альбомом місцевих історичних пам'яток.

До наступної групи культурознавчих публікацій ми віднесли статті присвячені історії театрального та музичного мистецтва. На сторінках волинської періодики їм систематично приділялася увага. Це було пов'язано з відкриттям в м. Житомир Дворянського театру у 1855 р. У зв'язку з цим редакція газети «Волынские губернские ведомости» почала друкувати рубрику «Театральная Хроника». Редактор Я. Перлштейн в одному із оголошень заявив про те, що колектив видання буде регулярно повідомляти читачів про театральні новинки [142, с. 2], та з гордісттю зазначав: «все чего в праве требовать самый изыскательный театр, найдется в Житомирском театре» [142, с. 2]. Пізніше на сторінках видання було опубліковано історичну довідку «Открытие Житомирского Дворянского театра» [142, с. 1-2], а також дослідження О. Братчикова «Русский театр в Житомире» [112], яке містило хроніку діяльності Житомирського дворянського театру.

Подібну рубрику мала газета «Волынская жизнь». Називалася вона «Театр и музыка». У ній розміщувалися статті за типовим найменуванням «Городской театр...», а далі через крапку зазначалася назва п'єси, яка найближчим часом була поставлена на сцені театру. Серед таких були твори «Ріголетто» [384, с. 3] та «Травіатта» [170] Д. Верді, «Демон» [168] та ін. Публікації містили короткий опис того, що відбувалося на сцені, схвальні або ж критичні оцінки гри артистів. Вони зберегли імена багатьох діячів, яким випала доля виступати на театральній сцені м. Житомира. Прослідковується, що переважно ставилися твори іноземних, або ж російських авторів.

Постановка українських сценічних творів засуджувалася. Негативну оцінку заслужила театральна трупа Колесніченка, яка зіграла п'єси М. Старицького - «Нахмарило», «Сорочинський ярмарок», «Зимовий вечір» [169]. Автор статті, критикуючи ці постановки висловився досить різко: «показывают редкое отсутствие вкуса на прекрасное» [169]. У публікації «Малороссийские спектакли» визнавалася театральна майстерність українських артистів М. Садовського та М. Заньковецької, проте творам давалася негативна характеристика: «Малороссийская музыка и хореография, несмотря на свою примитивность, имеют подкупающее значение безыскусственности и выразительности» [532].

Особливого звучання набули статті про театральне та концертне життя волинян з початком Першої світової війни. Театральні критики у своїх публікаціях більше акцентували не на майстерності акторів, а на тому чи піднімає їх творчість бойовий дух народу. Ось як відзначав один із авторів роль благодійних концертів, даних хором Н. Бернатовича, що проводилися на Волині у вересні 1914 р.: «русская песня бодрит человека, зовет его на подвиг, будит в нем самосознание и вернее всякой дипломатии содействует объединению единоплеменных народов» [232]. Інший автор, який назвав себе «Купец старожил», схвалив виконання учнями Волинської духовної семінарії в м. Купянськ Харківської губернії таких військових композицій як: «За святое дело», «На бой!», «В бурю во грозу» та ін. [287].

Отже, вивчення дослідниками тих часів історії культури Волині та деінде українських земель, в цілому, дало свої плоди у формі історико-краєзнавчих публікацій про відомих постатей української літератури П. Куліша, Г. Квітку-Основ'яненка, І. Франка, Т. Шевченка та поширення їх творів серед волинян. Краєзнавці висвітлили історію заснування і функціонування друкарень, та ряду інших культурних осередків, таких як: Житомирська публічна бібліотека та музей при ній (прообраз нинішнього Житомирського обласного краєзнавчого музею), Острозький музей, Волинський центральний музей, Дворянський театр в м. Житомир. Історико-краєзнавчі публікації культурознавчої тематики на сторінках волинської періодики XIX - поч. XX ст. становлять окремий комплекс джерел з дослідження історичного минулого Волині та можуть бути цінними при вивчення історії культурного життя краю.

4.3 Релігійне життя губернії у публікаціях волинської періодики

На сторінках волинської періодики ХІХ - поч. ХХ ст. об'єктом вивчення місцевих краєзнавців стало й релігійне життя краю. З входженням Правобережної України до складу Російської імперії православна віра зміцнила тут свої позиції. А православна церква відігравала велику роль у внутрішньополітичному житті імперії. Історико-краєзнавчі публікації стали віддзеркаленням поточних релігійних процесів та спробою дослідження їх передісторії. За тематичною ознакою ми поділили публікації на такі підгрупи: 1) про історію церков та монастирів Волинської єпархії; 2) про церковно-парафіяльні братства; 3) житія святих та біографії духовних осіб і благодійників церкви; 4) про християнські святині Волині; 5) про поточні події відзначення релігійних свят та подій; 6) про ідеологічну конфронтацію православних із послідовниками інших віросповідань.

Найчисельнішою є група досліджень з історії церков та монастирів Волинської єпархії. Вони стали одними із перших об'ємних історико-краєзнавчих публікацій, надрукованих на сторінках «Волынских губернских ведомостей». Через деякий час ця тематична прерогатива перейшла до часопису «Волынские епархиальные ведомости».

Краєзнавці намагалися дослідити минуле православних споруд у селах та містечках Волинської губернії. У результаті такої роботи були описані: Церква св. Василія в м. Овручі [141], Дерманський монастир [181; 213], Полонський жіночий монастир, церква в с. Колодяжно [284], Тригірський монастир [283], Успенська церква в м. Полонне [178], Татаринецький чоловічий монастир в с. Обичі А. Сендульським [458], Бачманівська церква І. Жолтовським [197], Спасо-Преображенський кафедральний собор м. Житомира [397] та ін.

Окремо необхідно відмітити публікації про Почаївську лавру. Вона, як центр православ'я на Волині, неодноразово ставала об'єктом дослідницьких інтересів М. Трипольського [488; 489] та Г. Крижановського [296; 297]. Серед опублікованих праць присвячених їй варто назвати: «Почаевская Лавра» [209], «Епархиальная летопись. Древность Почаевской обители» [299], «Сказание о Почаевской Успенской лавре» [91], «Почаевская Успенская лавра. Историческое описание» [404] та ін.

Краєзнавці намагалися здійснити узагальнююче дослідження історії церков та монастирів певного містечка [187; 227], повіту [340] чи губернії в цілому. Найоб'ємніші доробки належать М. Теодоровичу «Историческо-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии» (дослідження друкувалося частинами на сторінках журналу «Волынские епархиальные ведомости» починаючи з 1868 р. по 1903 р. [484]), А. Сендульському «Материалы для историко-статистического описания православных церквей Волынской епархии» [456], М. Петрову «Краткие сведение о православных монастырях Волынской епархии, в настоящие время несуществующих» [383] та ін.

У цих публікаціях автори наводили важливі дати, окремі факти та статистичні дані із церковного життя, без аналітичних наукових узагальнень і тлумачень. Очевидно, це було продуманою редакційною політикою волинських видань. Свідченням цього є редакторська замітка до опублікованих витягів з праці, «Почаевская Успенская лавра. Историческое описание» професора Ніжинського історико-філологічного інституту, протоієрея А. Ф. Хойнацького [404]. До 300-річчя створення обителі було прийнято рішення ознайомити читачів із її змістом на сторінках «Почаевского листка», проте, «по возможности освободив его [труд] от научных соображений, цитат и вообще всего того, что сообщает ему характер научного исследования» [404, с. 483].

Все ж історико-краєзнавчі публікації з історії церков та монастирів Волинської єпархії є цінною скарбницею різноманітних історичних відомостей про час побудови тієї чи іншої релігійної споруди, її фундаторів і благодійників, місцезнаходження, зовнішній вигляд, кількість прилеглих побудов (господарського значення, архіву, бібліотеки), функціонування установи у різні історичні періоди, наявні святині та ін. Тодішні дослідники кропіткими напрацюваннями створили багату джерельну базу, що зробила можливим продовження та вдосконалення вивчення історії краю сучасними дослідниками.

Частину таких публікацій становлять статті, в яких сповіщалося про фундацію, відкриття, освячення новостворених церков та монастирів. Для прикладу, назвемо: «Освящение временного собора в городе Житомире» [123], «Освящение Овручского Спасо-Преображенского Собора» [341], «Построение и освящение церкви в селе Рудке Дубенецкого уезда» [402], «Закладка монастыря в г. Житомире» [199] та ін. За змістовними характеристиками вони ідентичні до попередніх, відмінністю є лише те, що ті зверталися до історії минулого церковного життя, а ці інформували про поточні події.

В утвердженні та зміцненні православ'я на Волині велику роль відігравали церковно-парафіяльні братства. Журналісти не оминули увагою і їх у своїх краєзнавчих дослідженнях. Численні статті присвячені вивченню історії Острозького православного братства ім. св. Кирила і Мефодія (1865 р.) [217; 221; 540], Православному Свято-Володимирському братству в м. Володимирі-Волинському (1887 р.) [406], Свято-Володимиро-Василіївському братству в м. Житомирі (1888 р.) [315], братству в с. Ленківці Заславського повіту (1901 р.) [311] та ін.

Краєзнавці інформували про передумови їх виникнення, дату та ініціаторів заснування, їх керівників, склад учасників, основні позиції братських статутів, ті чи інші проблеми пов'язані з їх функціонуванням, переважно фінансові. Публікувалися ці історичні довідки з метою роз'яснення волинському населенню їх діяльності та заохочення до участі в них. Вони позиціонувалися як організації: «которые могли бы бороться с вредом причиняемым ополячиванием», «рассадники истинно русских начал» [337, с. 297], «сплотили бы силы православного населения края к укреплению и преуспеванию в нем православия» [406, с. 115].

На сторінках періодики знаходимо інформацію про уніатські церковні організації. Одною із таких, є праця «О бывших униатских церковно-приходских братствах в Ковельском уезде и их значении» П. Лук'яновича [301]. Вона включала три змістових напрямки, які визначив для себе автор: - з'ясування причин, які сприяли створенню уніатських братств, із критикою політики Речі Посполитої по відношенню до українських земель; - опис їх сутності та організації; - аналіз їх діяльності. Варто відмітити джерельну базу дослідження. Її склали праці: «История об унии» М. Бантиш-Каменського, «Акты относящиеся к западно-русской истории» М. Кояловича, «Annales Ecclesiae Ruthenae» М. Гарасевича [301, с. 636] та ін.

Третю групу релігієзнавчих публікацій становлять житія святих та біографії духовних осіб та благодійників церкви. Журналісти переповідали життя людей, які були канонізовані церквою як святі. У таких публікаціях йшлося про дитинство й юність святого, про його подвижничество й прижиттєві чудеса, про смерть, вшанування і посмертні чудеса.

Волинська періодика вмістила численну кількість житій святих, які були уродженцями Волині, або прославилися релігійною діяльністю у цьому краї. Серед таких, статті присвячені святим: Макарію, архімандриту Овруцькому [194; 511, с. 286-300], Федору князю Острозькому [457, с. 272-280], святителю Петру, митрополиту Київському і всієї Русі [229], преподобному Іову Почаївському, засновнику Почаївської лаври [530] та ін. Окрім того, волинських читачів знайомили із життєписами святих, які утверджували православну віру в інших частинах українських земель: Антонія Печерського [361; 215], Феодосія Углицького, архієпископа Чернігівського [208; 362] та ін.

Зустрічаються й публікації про церковних діячів загальнослов'янського значення, як от про Кирила і Мефодія [417; 450; 520], - творців слов'янської азбуки, та перекладачів церковних книг, на основі яких проводяться православні богослужіння. Друкувалися статті про святих, які вважалися покровителями волинян. Стаття «Ко дню святой Анастасии (13 июня)» [260] інформувала читачів про св. прмч. Анастасію Римлянку, яка шанувалася як покровителька м. Житомир. Її мощі були привезені і довгий час зберігалися в місті у Преображенському кафедральному соборі.

Приведемо приклад іще однієї статті, назва якої звучить досить промовисто «Св. Георгий Победоносец - покровитель Союза Русскаго Народа» [445]. Образ цього святого, очільники російської монархічної організації вирішили використати у своїх ідеологічних цілях. Тлумачення такого рішення вони і запропонували волинянам у цій публікації. Героїчну перемогу св. Георгія Побідоносця над чудовиськом, яке жило в озері біля м. Фінікія, вони порівнювали з потребою так же героїчно перемогти сучасного для них «змія» - «проклятую революцию со своими прислужниками: демократами, крамольниками, которые как гады выползают во всей России и губят верных сынов нашей родины» [445, с. 3].

Особлива увага приділялася святим княжого походження, які сприяли поширенню та утвердженню християнства на українських землях. А саме, княгині Ольшанській [512], княгині Ользі [115], князям - Ярополку Ізяславичу [193], Мстиславу Володимировичу [513], Борису і Глібу [446; 451], Володимиру Великому [92; 463; 494], Володимиру Мономаху [134], Андрію Боголюбському [510], Святославу Давидовичу (Микола Святоша) [277] та ін. Як правило, ці статті приурочувалися до дня пам'яті того чи іншого святого. Канонізовані державні діячі поставали на сторінках волинської періодики як поборники віри православної, помітна ідеалізація їх постатей.

Окрім святих, біографічних описів на сторінках періодики удостоювались благодійники церкви та духовні особи. Серед останніх були представники різних церковних санів та титулів. Такі біографічні огляди публікувалися у зв'язку зі смертю когось із священства, та являли собою коротенькі посмертні некрологи.

Серед проаналізованих біографічних публікацій присвячених висвітленню життя та діяльності духовенства, окремий інтерес викликають історичні дослідження В. Калиннікова «Митрополиты и епископы при св. Владимире» [272] та «Священники при св. Владимире» [273]. Необхідно зазначити, що вони не є оригінальними за походженням. Редакція журналу «Волынские епархиальные ведомости» передрукувала їх із метою ознайомлення з їх життям та діяльністю своєї читацької аудиторії з приводу 900-річчя Хрещення Русі. Перша праця раніше була видана окремою брошурою в 1888 р., а друга публікувалась на сторінках видання «Тульские епархиальные ведомости» [273, с. 1034]. Автор вирішив написати ці роботи, виявивши малу кількість матеріалів, які б засвідчували роль в утвердженні християнства не лише князя Володимира, а й митрополитів, єпископів та священиків Київської Русі. Він співставив та узагальнив відомості з таких джерел як: «Извлечение из летописи Яхьи Антиохийского» В. Болгаробойца, «Повісті минулих літ», «История Русской церкви» Є. Голубіна, «Палінодія» З. Копистенського та ін. Найбільше він опирався на «Степенную книгу» та «Никоновскую летопись», так як, вважав їх найінформативнішими. Отже, у першому дослідженні автор розповів про київських митрополитів - Михаїла, Леонтія, Іоанна І, їх походження, релігійну діяльність, смерть та вшанування. А у другому більше зосередився на діяльності священників Київської Русі у царині церковного життя.

Редакції волинської релігійної періодики не забували вшановувати благодійників православної церкви на Волині. Знайдено статті про: кн. В. Острозького - поборника православної віри у Південно-Західному краї [521], А. Гойську - фундаторку Почаївського монастиря [207], М. Потоцького - будівничого храму-соборної церкви Успіння Пресвятої Богородиці і братського корпусу в Почаївській лаврі [171] та ін. У них розповідалося про чудеса, які сталися з ними, і цим самим підштовхнули їх до благодійництва.

З-поміж інших, увагу варто звернути на узагальнюючу статтю «Типы деятелей православия на Волыни» [486]. Вона містила розлогу характеристику процесу поширення та утвердження православ'я на території Волині, за часів Київської Русі та Литовсько-руського періоду. Автор показав роль у цьому процесі державних діячів: князів Романа Мстиславовича, Данила Галицького, Любарта Гедиміновича, князя Острозького, гетьмана Богдана Хмельницького, митрополита Йосифа Семашко. Дослідник подав стислі біографічні відомості про кожного з них, зробивши акценти саме на релігійній діяльності. При цьому прослідковується негативна характеристика процесів ополячення та окатоличення, хоча конкретних фактів цих процесів автор не наводив.

Наступну групу релігійних публікацій становлять дослідження з вивчення історії християнських святинь Волині. Краєзнавці писали про: чудотворні ікони Божої Матері - Подільську (м. Житомир) [248], Почаївську (м. Почаїв) [190; 319; 405; 514], «Всіх скорботних радість» (м. Кременець) [88], мощі святих - Анастасії Римлянки (м. Житомир) [422; 529] та ін., стопу Божої Матері в Почаївській лаврі [448; 449]. Вони розповідали про історію їх появи у Волинському краї, зовнішній вигляд, оздоблення, місце де вони зберігаються для поклоніння вірян. Цікавими є свідчення чудес. Так, про одне з найдавніших переказав у своїй публікації «Святая, чудотворная икона Божией Матери Почаевская, как памятник векового общения нашего с южными славянами» А. Хойнацький [514]. Сталося воно у 1675 р. під час однієї із битв польсько-турецької війни. Божа Матір разом з прпд. Іовом Почаївським з'явилася на небі над Почаївською Лаврою та покрила своїм омофором всіх хто молився та захищав обитель від нападу татар і турків [514, с. 685-690].

Широке освітлення на сторінках волинської періодики знайшли події, пов'язані з відзначенням великих релігійних свят та нововведеннями у церковному житті. Їх досить багато на сторінках усіх волинських видань. Найбільше уваги дослідники звертали на відзначення Хрещення Русі. Шпальта періодики рясніли статтями на зразок: «К празднованию 900-летия крещения Руси на Волыни» [247], «Принятие св. равноапостольным великим кн. Владимиром христианства и крещения Руси» [410], «Девятисотлетие православия на Волыни (992-1892)» [179], «О праздновании 900-летия епископской кафедры на Волыни» [327] та ін.

Зупинимося на групі релігійних публікацій, які висвітлюють ідеологічну конфронтацію православних із прихильниками інших віросповідань. У Волинській губернії на той час були поширені чотири основні віросповідання: православ'я, римо-католицизм, іудаїзм, протестантизм різних напрямків. Їх представники постійно дискутували між собою. І оскільки періодична преса Волині була під суворим цензурним контролем, то на її сторінках друкувалися публікації суто ті, які відстоювали істинність лише державної релігії Російської імперії - православ'я. У газетних публікаціях розтлумачували поняття «церковного року» [518], показували силу духу віруючої православної людини [368], роз'яснювали правила іконопочитання [160] та ін. Деякі з матеріалів сприяли релігійному просвітництву населення, інші писалися в ідеологічних цілях російських націоналістів.

Варто згадати назви публікацій «Был ли Иисус Христос социалистом?» [117] та «Почаев как оплот русской национальности в крае» [233], кожна з них має політичний підтекст. Перша базувалася на тому, що іудеями була виголошена думка, що Ісус Христос був соціалістом. Автори ж намагались довести безглуздість цього твердження, при цьому показували аморальність та гріховність самих іудеїв. Друга ж стаття, була своєрідною відповіддю видавничим колективам газет «Киевская мысль», «Діло», «Рада», яких автор називав «жидами и жидовствующими писателями». Передумовою реакційної замітки став друк на сторінках газети «Діло» статті, у якій писалося про те, що: «Нині Почаїв - забрало чорносотенщины, твердиня «истинно русских». А почаївська друкарня... - сіє тепер навколо себе важку атмосферу ворожнечі й насилля у виді закликів проти «инородцев» і інших «супостатов русского народа» [233, с. 8]. Співробітник редакції газети «Почаевский листок» не заперечував даний факт, проте виправдовував його тим, що кожен переконається в доцільності такої діяльності, хто прийме до уваги потреби «русской современной жизни и культурно-просветительной деятельности в духе национальном» [233, с. 8].

Гостро була поставлена робота по боротьбі з поширенням католицизму, штундизму, хасидизму та ін. Серед заміток такого звучання можна назвати: «Тайны киевского костела» [482], «Происки католичества» [415], «Откуда штунда на Волынь идет?» [354], «Быть или не быть цаддикизму в Юго_Западном крае?» [436] та ін. Їх зміст був спрямований на порівняння православних церковних канонів з канонами інших віросповідань та доведення істинності перших, викриття іновірців у брехні.

Особливе місце краєзнавцями відводилося дослідженням подій Берестейської церковної унії 1596 р.: «Уния с 1596 г.» [492], «Рассказ о воссоединении униатов с православной церковью» [426], «Из истории воссоединения униатов с православной церковью в конце XVIII века» [122] та багато ін. Головна думка таких статей: унію запровадили поляки, щоби відірвати нас від Росії. Варто згадати схвальні статті присвячені митрополиту Йосифу Семашку, який активно сприяв приєднанню уніатської церкви до російської православної [180; 310]. Було опубліковано і зображення медалі, відбитої до цієї події, на якій значилося: «Отторгнутые насилием, воссоединены любовью» [307].

Отже, зацікавлення дослідників і краєзнавців релігійними процесами XIX - поч. ХХ на теренах Волинської губернії та українських землях, в цілому, вилилися у історико-краєзнавчі публікації різної тематики, які у комплексі становлять окрему групу джерел з історії минулого Волинської губернії.

Проаналізувавши історико-краєзнавчі публікації на сторінках волинської періодики ХІХ - поч. ХХ ст. з освіти, культури, релігії, можна стверджувати, що у комплексі вони становлять окремий джерельний масив з вивчення історії краю. Виходячи із тематичного спрямування кожної з виокремленних підгруп історико-краєзнавчих публікацій в свою чергу здійснено їх внутрішньотематичну класифікацію.

Серед публікацій з дослідження історії освіти ми виокремили публікації присвячені: 1) історії окремих навчальних закладів; 2) організації навчального процесу; 3) проблемам освіти жінок та національних меншин; 4) розвитку освіти за кордоном.

В свою чергу, серед публікацій про культуру статті з історії: 1) літератури; 2) друкарства та бібліотечної справи; 3) музейної справи; 4) театрального та музичного мистецтва.

І нарешті, серед публікацій з дослідження історії релігії статті: 1) про історію церков та монастирів Волинської єпархії; 2) про церковно-парафіяльні братства; 3) житія святих та біографії духовних осіб і благодійників церкви; 4) про християнські святині Волині; 5) про поточні події відзначення релігійних свят та подій; 6) про ідеологічну конфронтацію православних із послідовниками інших віросповідань.

Кожна підгрупа історико-краєзнавчих публікацій важлива по своєму. Проте підходити до їх наукового осмислення потрібно критично, враховуючи історичні умови, в яких вони були написані. Дослідження не були позбавлені впливу ідеологічної пропаганди Російської імперії. Разом із тим у багатьох із них простежуються тенденції українського національного відродження, відстоювання права на вживання української мови особливо у школах, у театральних виставах тощо. У них пропагувався внесок населення у захист православної віри, своєрідність освітньо-культурного розвитку Волинського краю. Це все так чи інакше справило свій вплив у створенні історичного підґрунтя для подальшої національно-визвольної боротьби українського народу - Української революції у 1917-1921 рр.

ВИСНОВКИ

Враховуючи поставлені мету і завдання, виявляючи наукову новизну та практичне значення, у дисертаційному дослідженні отримані такі головні результати:

1. Встановлено, що історіографія дисертації представлена трьома групами вітчизняних і зарубіжних наукових праць: 1) студії, об'єктом вивченням яких є історія розвитку преси Російської імперії; 2) праці, які висвітлюють історію розвитку преси України; 3) дослідження, присвячені пресі Волинської губернії. Кожна з цих груп пройшла періоди свого формування та накопичення фактичних даних (кін. ХІХ - поч. ХХ ст.), становлення (20-30-ті рр. ХХ ст.) та розвитку (40-80_ті рр. ХХ ст.), систематизації та наукових узагальнень (90_ті рр. ХХ-ХХІ ст.), що заклало фундамент для подальших досліджень як періодичних видань України загалом, так і волинської періодики зокрема.

З'ясовано, що за попередні століття було підготовлено численний масив досліджень з історії як центральної, так і регіональної періодики Російської імперії, України, певну кількість робіт про пресу Волині. Однак, на сьогоднішній день відчувається потреба у написанні комплексної історіографічної праці, у якій були б розглянуті історико-краєзнавчі публікації, вміщені на шпальтах дореволюційної волинської періодики, адже будучи важливим історичним джерелом, вони не були об'єктом спеціального наукового дослідження.

2. Визначено, що наявна джерельна база є достатньою для виконання поставлених у дисертаційній праці завдань. Її основу становить комплекс джерел, виявлених у фондах бібліотек (НБУВ, ВОУНБ, ЖОУНБ, НДБ ЦДАК України, НІБУ, ЛННБУ), архівів (Держархів Житомирської обл., Держархів Волинської обл., Держархів Рівненської обл., ЦДІАК України), музеїв (ВКМ, РОКМ) України. Опрацьований джерельний корпус поділено на три групи: 1) власне періодичні видання Волинської губернії ХІХ - поч. ХХ ст.; 2) архівні документи, які розповідають про функціонування пресових видань; 3) опубліковані документи. Основним джерелом дослідження були періодичні видання. Проаналізовані в дисертації історико-краєзнавчі публікації вводяться до наукового обігу переважно вперше.

На основі загального огляду збереженого комплексу періодики Волинської губернії ХІХ - поч. ХХ ст., а саме наявних номерів 25 газет, 8 журналів, 5 бюлетенів, укладено та видруковано окремою книгою бібліографічний покажчик біля 5000 історико-краєзнавчих публікацій, вміщених на її сторінках.

3. З'ясовано, що історико-краєзнавчі публікації, які з'являлися на шпальтах волинської періодики, починаючи з 1838 р. і закінчуючи 1917 р., у своєму розвитку пройшли такі історичні етапи: 1) 1838-1850 рр. - етап становлення, коли почала виходити перша офіційна газета «Волынские губернские ведомости» та було закладено традиції історико-краєзнавчих досліджень, публікованих на сторінках періодичних видань; 2) ІІ пол. ХІХ ст. - етап утвердження, який позначився подальшим науково-організаційним розвитком історичного краєзнавства, що відбувався паралельно зі становленням наукових засад української історичної науки, появою та виходом нових періодичних видань; 3) поч. ХХ ст. - етап нових тенденцій розвитку пресових видань, спричинених змінами суспільно-політичної ситуації всередині Російської імперії, технічним прогресом, а також наростанням кризових явищ в економіці та політиці держави. Характерними особливостями цього етапу стали розширення системи періодичних видань Волинської губернії, урізноманітнення тематики та збільшення кількості історико-краєзнавчих публікацій, які з'являються на їхніх сторінках. Останні займали другорядне місце порівняно з фаховими дослідженнями, які друкувалися у історичних часописах та збірниках, монографіями відомих істориків. Проте, вони все ж мали важливе значення для вивчення місцевої історії, пропаганди славного минулого Волині, сприяли піднесенню культурно-освітнього рівня українського населення, пробудженню його національної свідомості, протистояли імперській русифікаторській політиці.

4. Встановлено, що історико-краєзнавчі публікації, вміщені на сторінках волинської періодики ХІХ - поч. ХХ ст., за своєю тематикою, поділяються на економічні, військові, освітні, культурні та релігійні. Їхні автори розповідали про минуле волинського регіону, своєрідність його культурно-освітнього розвитку, внесок у захист православної віри як основи менталітету населення, обґрунтовували перспективність його господарського розвитку в майбутньому.

5. Комплексний історіографічний аналіз кожної тематичної групи досліджуваних публікацій дозволив з'ясувати наступне:

- Більшість історико-краєзнавчих публікацій є результатом кропіткої дослідницької роботи їхніх авторів. Часом, відчуваючи брак інформації, редакційні колективи волинських часописів вдавалися до передруку матеріалів із періодичних видань, які виходили в інших регіонах Російської імперії, інколи навіть без зазначення факту такого передруку. Іноді такі запозичення слугували ілюстраціями хибності думок, висловлених столичними та провінційними авторами.

- Історико-краєзнавчі публікації, маючи помітний ідеологічний підтекст, були важливим засобом політичного впливу, слугували своєрідною сполучною інформативною ланкою між урядом Російської імперії, керівними структурами Волинської губернії та її населенням. Їхнє змістовне наповнення, вибудуване під контролем цензури, сприяло поширенню офіційної державної ідеології Російської імперії, яка базувалася на тріаді «самодержавство, православ'я, народність». Крім того, воно слугувало закріпленню російської влади на українських землях, забезпеченню тут стабільності та обґрунтуванню тези про споконвічну приналежність Волині до Російської імперії. Економічні, політичні та духовно-культурні процеси розглядалися здебільшого під політичним кутом зору. Особливо характерно це для публікацій, вміщених у консервативній періодиці («Волынская жизнь», «Почаевские известия», «Жизнь Волыни», «Волынская земля» та ін.). Публікаціям на сторінках ліберальних («Волынь», «Вестник Волыни», «Волынские отклики», «Волынская мысль», «Волынский курьер», «Юго-Западный край» та ін.) періодичних видань це притаманно меншою мірою. Натомість серед них трапляються й ті, у яких обстоюються національні права українського народу, його мова, об'єктивно висвітлюється культура.

- Землі Правобережної України, частиною яких була Волинь, в досліджуваний період входили до складу Російської імперії, це наклало відбиток як на умови функціонування місцевої періодики, так і на підготовку та оприлюднення на їхніх сторінках історико-краєзнавчих публікацій. На кількість, якість, тематику та зміст останніх впливав ряд чинників: політика влади щодо періодичної преси, рівень розвитку української історичної думки, особливості функціонування кожного часопису в якому вони друкувалися. Історико-краєзнавчі публікації готувалися та оприлюднювалися в умовах суворого цензурного контролю. Члени редакцій залучалися до ідеологічної пропаганди, потенційні редактори та видавці часописів перевірялися на благонадійність, до них могли застосовуватися штрафні санкції та арешти та ін.

- У підготовці та опублікуванні історико-краєзнавчих досліджень була задіяна значна кількість осіб: державних та земських службовців, представників духовенства, вчителів, інженерів, лікарів, агрономів. Активну роль відігравали також органи державного управлінь губернії, земства, громадські, наукові, фахові товариства, релігійні установи. Часто встановити авторство публікації досить важко, тому що багато статей надруковано без зазначення автора, або ж підписано псевдонімами чи скороченими ініціалами, першими літерами імені та прізвища.

6. Встановлено, що історико-краєзнавчі публікації, вміщені на сторінках волинської періодики ХІХ - поч. ХХ ст. є важливим джерелом для вивчення минулого Волині. Вони включають велику кількість статистичного та фактичного матеріалу, представленого порівняльними таблицями, графіками, фото, замальовками тощо. Як правило, його подання супроводжувалося авторськими коментарями, які зазвичай мали не науковий, а популяризаторський характер, оскільки адресувалися широкому загалу, а не вузькоспеціалізованому колу читачів. Будучи досить інформативними, поодинокі публікації разом із тим містять помилки в датах, прізвищах, назвах населених пунктів і т. ін. Помітним є також свідоме викривлення їхніми авторами окремих явищ та подій. Зважаючи на це, використовуючи історико-краєзнавчі публікації як історичне джерело, слід бути максимально критичним та обережним.

Варто наголосити, що ми погоджуємося далеко не з усіма положеннями та оцінками історико-краєзнавчих публікацій, вміщених у волинській періодиці. Та обираючи об'єктом свого вивчення періодику, ми на це й не розраховували. Натомість ми хотіли донести до людей різнопланову інформацію, ознайомити їх з розмаїттям поглядів, ідеологічних концепцій.

Історіографічний аналіз дозволив іще раз переконатися, що будь-яка проблема має своє коріння у далекому минулому, а її наслідки не скоро забудуться у майбутньому. В умовах сучасного державно-політичного, господарського, культурного розвитку України та глобалізації, вивчення потенціалу України, її регіонів об'єктивно зміцнює позиції нашої держави на світовій арені, зокрема у процесах європейської інтеграції. Розбудовуючи нову Україну, ми повинні знати про досягнення і помилки минулих часів. Важливим вбачається врахування усього розмаїття думок, пропозицій, тлумачень, які трапляються у всіх видах періодичних видань. Їхній критичний аналіз сприятиме глибшому розумінню українською громадськістю подій свого минулого.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ

ДЖЕРЕЛА

Неопубліковані джерела

Архівні документи:

ЦДІАК України

Ф. 128. (Фонд «Свято-Успенская Киево-Печерская Лавра»). Оп. 2/тип.

1. Спр. 517. Периодическая пресса ХІХ ст. - 1860-1863 гг. - 74 арк. Ф. 274. (Фонд «Киевское ГЖУ (Губернское жандармское управление)»): Оп. 3.

2. Спр. 868. Фотографические карточки с внешними и внутренними видами тюрьмы. Имеются групповые фотографии заключенных в камерах (Имеются вырезки с газеты «Волынь» № 32 за 2 февраля 1910 г.). - б/д. - 17 арк.

3. Спр. 869. Конверты без вложений, адресованные разным лицам (23 конверта) (Имеются вырезки с газеты «Жизнь Волыни» № 297 от 24 ноября 1913 г.). - б/д. - 24 арк. Ф. 275. (Фонд «Киевское охранное отделение»). Оп. 1.

4. Спр. 2654. Сообщение начальника Волынского ГЖУ от 4 июля 1912 г. о фиктивном назначении за деньги кадета А. Ю. Волкенштейна в 1910 г. редактором газеты «Волынские отклики» конституционно-демократического направления. - 1910 г. - 117 арк. Ф. 295. (Фонд «Киевский временный комитет по делам печати»). Оп. 1.

5. Спр. 189. Переписка с главным управлением и комитетами по делам печати, киевским губернатором, начальниками жандармских управлений и др. учреждениями и лицами о выяснении допустимости к обращению различных изданий, разрешении отдельным лицам издавать газеты и журналы и о проверке программ концертов и лекций. Ч. ІІ. - 31 июля - 31 декабря 1909 г. - 108 арк.

6. Спр. 260. Переписка с главным управлением по делам печати и киевским губернатором о наложении штрафов на редакторов периодических изданий, за нарушение цензурных правил, о характеристике отдельных газет, выдаче свидетельств на издание газет и журналов и по др. вопросам. - 5 января 1910 г. - 29 декабря 1912 г. - 405 арк. Ф. 317. (Фонд «Прокурор Киевской судебной палаты»). Оп. 1.

7. Спр. 5215. Дело по обвинению редактора Житомирской газеты «Волынь» Бортникова Т. П. в перепечатании из журнала «Московский еженедельник» статьи Г. Трубецкого «Ближайшие перспективы» призывающей к свержению царского самодержавия. - 13 апреля 1909 г. - 29 июля 1910 г. - 28 арк.

8. Спр. 5497. Дело по обвинению сотрудников редакции Житомирской газеты «Волынь» Завадского Я. Ф. и Черановского Е. М. в принадлежности к РСДРП и хранении социал-демократической литературы. - 20 июля 1912 г. - 16 мая 1913 г. - 31 арк.

9. Спр. 5558. Дело по обвинению владельца книжного магазина в г. Житомира Бортникова Т. П. и Пинчука С. А. в хранении нелегальной литературы. - 2 октября 1912 г. - 24 апреля 1915 г. - 74 арк.

10. Спр. 5639. Дело по обвинению редактора газеты «Волынская земля», издаваемой в м. Почаеве, священника Галича В. в опубликовании 15 и 16 марта 1913 г. Статей «Несколько слов о сервитутах» и «Вести из Думы». - 17 мая 1913 г. - 29 сентября 1917 г. - 21 арк. Ф. 318. (Фонд «Киевская судебная палата»). Оп. 1.

11. Спр. 2006. Дело по обвинению редактора газеты «Волынь» Г. Коровицкого в опубликовании статьи «Дневник обывателя» с высказыванием против царской Государственной Думы. - 8 марта - 9 августа 1908 г. - 15 арк.

12. Спр. 2556. Дело по обвинению редактора газеты «Волынская земля», Галича В. И. в опубликовании статьи «Несколько слов о сервитутах» и «Вести из Думы», призывающих народ к борьбе с царским самодержавием. Т. 1. (Имеются вырезки с газеты «Волынская земля» № 57, 58 за март 1913 г.). - 21 июня - 15 сентября 1914 г. - 62 арк.

13. Спр. 2557. Дело по обвинению редактора газеты «Волынская земля», Галича В. И. в опубликовании статьи «Несколько слов о сервитутах» и «Вести из Думы», призывающих народ к борьбе с царским самодержавием. Предварительное следствие судебного следователя Луцкого окружного суда. Том ІІ и последний. - 30 мая 1913 г. - 19 мая 1914 г. - 64 арк.

14. Спр. 2169. Дело по обвинению редактора житомирской газеты «Волынь» Бортникова Т. П. в опубликовании статьи «Ближайшие перспективы», разоблачающей провокатора Азефа и слабость царской армии. Том. 1. (Имеются вырезки с газеты «Волынь» № 64 от 6 марта 1909 г.). - 5 января 1910 г. - 21 июля 1910 г. - 24 арк.

15. Спр. 2170. Дело по обвинению редактора житомирской газеты «Волынь» Бортникова Т. П. в опубликовании статьи «Ближайшие перспективы», разоблачающей провокатора Азефа и слабость царской армии. Предварительное следствие судебного следователя Житомирского окружного суда. Том. 2 и последний. - 10 сентября - 22 сентября 1909 г. - 40 арк. Ф. 442. (Фонд «Канцелярия Киевского, Подольского и Волынского генерал-губернатора»): Оп. 57.

16. Спр. 186. По предоставлению волынского губернатора о разрешении издавать при «Волынских губернских ведомостях» листок для урядников. - 26 ноября - 15 декабря 1878 г. - 6 арк. Оп. 532/типогр.

17. Спр. 181. По представлению волынского губернатора с копии всеподданнейшего отчета о состоянии вверенной ему губернии 1878 г. - 7 августа 1879 г. - 101 арк. Оп. 633.

18. Спр. 60. По поводу повышения платы за «Волынские губернские ведомости». - 25 января - 17 мая 1903 г. - 12 арк. Оп. 637.

19. Спр. 229. Из распоряжений о выезде генерал-губернатора (Имеются вырезки с газеты «Волынская жизнь» № 216 от 11 (24) июля 1907 г. - 25 января - 20 декабря 1907 г. - 109 арк. Оп. 642.

20. Спр. 396. По ходатайству и. д. волынского губернатора о содействии к удовлетворению требования редакции «Волынских губернских ведомостей» об уплате ей Государственным дворянским земельным банком 236 руб. 29 коп. за объявление. - 27 сентября - 2 ноября 1912 г. - 5 арк. Оп. 643.

21. Спр. 319. По поводу появления в органах периодической печати дословных выдержек губернских всеподданнейших отчетов губернаторов (Имеются вырезки с газеты «Наша Волынь» № 112 от 11 декабря 1913 г.). - 13 декабря 1913 р. - 7 арк. Оп. 664.

22. Спр. 65. С обязательными постановлениями по Волынской губернии (Имеются вырезки с газеты «Волынские губернские ведомости» от 22, 25, 27, 29 января, 15, 17, 22, 24, 26 февраля, 1 марта, 2, 5, 7, 21, 23, 26 апреля, 17, 21, 24 мая, 2, 4, 7 июня, 26, 28 июля, 2, 4, 9, 11, 13 августа, 10, 13, 15, 17, 20, 22, 24, 29 сентября, 4, 6, 8, 11, 13 октября, 1, 3, 5 ноября, 24, 29, 31 декабря 1911 г.). - 20 января - 26 февраля 1912 г. - 44 арк. Оп. 665.

23. Спр. 78. С обязательными постановлениями по Волынской губернии (Имеются вырезки с газеты «Волынские губернские ведомости» № 132-134 за 1911 г. и № 9-11, 21-23, 26, 29-31, 37-99, 42-44, 46-50, 53-55, 59-63, 71, 73, 91-93, 95-97, 103-106, 110-112, 115-117, 124-128 за 1912 г.). - 2-23 ноября 1912 г. - 48 арк.

24. Спр. 101 б,Ч. ІІІ. О выборах в 4-ю Государственную Думу (Прилагаются вырезки с газет «Волынская земля» № 102 от 8 августа 1912 г. и «Жизнь Волыни» от 9 июля 1912 г. № 175). - 6 января 1912 г. - 430 арк. Оп. 802.

25. Спр. 228. Предписания министра внутренних дел о порядке напечатания в русских газетах, издаваемых в Киевской, Подольской и Волынской губ., статей и известий из-за границы. - 26 ноября 1852 г. - 5 арк. Оп. 809.

26. Спр. 164. Переписка с Министерством народного просвещения о разрешении помещику Киевской губ. Бобровскому Ф. и дворянину Корженевскому А. издавать в г. Житомире Волынской губернии еженедельную газету «Kurjer na Wies» («Сельские вести»). - 2 декабря 1859 г. - 9 января 1860 г. - 10 арк. Оп. 831.

27. Спр. 299. Переписка с министром внутренних дел и волынским губернатором о выяснении причины опубликования в газете «Житомирский листок» циркуляра о создании в Киевской, Подольской и Волынской губерниях комиссий для рассмотрения еврейского вопроса и принятии мер к предотвращению появления таких сведений в газетах (Имеются вырезки с газеты «Житомирский листок», № 72 от 11 сентября 1881 г.). - 20-28 сентября 1881 г. - 11 арк. Оп. 848.

28. Спр. 327. Переписка с волынским губернатором о рассмотрении прошения жителя г. Житомир Волынской губ. Вольфмана З. Я. О разрешении печатать объявления частных лиц и учреждений в виде отдельных листов. - 19 декабря 1898 г. - 24 марта 1899 г. - 5 арк. Оп. 852.

29. Спр. 358. Дело о рассмотрении прошения редактора газеты «Волынь» Коровицкого Г., издающейся в г. Житомире Волынской губ., о расширении программы газеты и повышении подпискной цены. - 16 октября 1902 г. - 9 мая 1903 г. - 13 арк. Оп. 853.